.

ПДВ – суть, значення, порядок справляння (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
729 15829
Скачать документ

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Сутність та призначення ПДВ

1.1. Поняття та функції податкової системи

1.2. система податків на додану вартість

Розділ ІІ. Аналіз діючої практики справляння ПДВ

2.1. Облік платників податків та обов’язкових платежів

2.2. Проблемні аспекти обліку податкових надходжень

2.3. Порядок застосування санкцій та адміністративних штрафів за
порушення законодавства щодо податків

Розділ ІІІ. Забезпечення ефективності роботи податкової служби та її
оптимізація щодо справляння ПДВ

Висновки

Використана література

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Сутність та призначення ПДВ

1.1. Поняття та функції податкової системи

1.2. система податків на додану вартість

Розділ ІІ. Аналіз діючої практики справляння ПДВ

2.1. Облік платників податків та обов’язкових платежів

2.2. Проблемні аспекти обліку податкових надходжень

2.3. Порядок застосування санкцій та адміністративних штрафів за
порушення законодавства щодо податків

Розділ ІІІ. Забезпечення ефективності роботи податкової служби та її
оптимізація щодо справляння ПДВ

Висновки

Використана література

ВСТУП

Оподатковування в будь-якій країні є не тільки фіскальним механізмом,
але й інструментом державної політики, що змінюючись, прирікає на зміни
і систему оподатковування. До того ж в Україні система оподатковування
знаходиться в стадії становлення, як і її ринкове господарство і
політична система, спрямована на розвиток свободи підприємницької
діяльності. Пошук шляхів підвищення ефективності української системи
податків просто необхідний.

У цьому відношенні об’єктивно необхідним і надзвичайно важливим для
удосконалювання податкової системи України є вивчення досвіду
організації податкових систем і організаційних структур податкових служб
зарубіжних країн – США, Німеччини, Данії і ряду інших держав. Вивчення
досвіду організації податкових систем інших країн буде сприяти і
викорінюванню слідів крайньої ідеологізації у вітчизняній науці, що
об’єднувала вивчення фактів, закономірностей розвитку держави і
податкового права й оволодіння багатим історичним досвідом по
аналізованому питанню.

При податковому плануванні не варто орієнтуватися тільки на розміри
податкових ставок. Навпроти, розміри податкових ставок із погляду
обкладання податкової діяльності мають другорядне значення. Інакше важко
б було зрозуміти, чому в умовах повної свободи руху капіталів компанії
продовжують діяти в країнах із рівнем корпораційного податку в 4%-50% і
не перебираються в “податкові гавані”, де ставки цього податку 2-5% або
він зовсім не застосовується.

Насправді й в країнах із нормальними (не зниженими) ставками податків
компанії з добре поставленим податковим урядом платять податки по
ефективній податковій ставці не понад 20-25%. А ці ставки вже порівнянні
з рівнем оподатковування в країнах – “податкових гаванях”. Тому вибір
між країнами з нормальними податковими ставками і “податковими гаванями”
далеко не завжди визначений на користь останніх; у багатьох ситуаціях і
ті й інші грають на рівних.

Зниження високих нормальних податкових ставок до знижених ефективних у
західних країнах у принципі доступні для всіх компаній, хоча і носить
виборчий характер. Практично у всіх цих країнах існують значні податкові
пільги (або навіть прямі субсидії і компенсації) для експортної
діяльності, для інвестицій у нові промислові потужності, у створення
нових робочих місць, для підприємств, створюваних у менше розвинених
районах і т.д. При цьому у відношенні реальної виробничої і комерційної
діяльності податкові режими розвинених країн цілком конкурентноздатні з
режимами країн – “податкових гаваней”, особливо якщо врахувати, що для
реальної діяльності важливий стан інфраструктури, доступності джерел
сировини, близькість ринків збуту, наявність кваліфікованої робочої
сили, у чому “податкові гавані”, очевидно, поступаються розвиненим
країнам.

Але навіть і для “базових” компаній, що не здійснюють ніякої діяльності
в країні свого місцеперебування, а тільки керуючими активами, що
обслуговують або контролюють діяльність в інших країнах, розміщення в
країні з нормальним рівнем оподатковування може виявитися не менше
вигідним, ніж у країні – “податкової гавані”. Справа в тому, що багато
країн (США, Великобританія, Франція і т.д.) надають своїм компаніям
відстрочку від оподатковування прибутків, отриманих за рубежем доти,
поки вони не будуть реально репатрійовані в країну. Така відстрочка може
фактично мати безстроковий характер, а при сучасному рівні процентних
ставок відстрочка в сплаті податків на 7-8 років рівносильна повному
звільненню від податку.

Деякі розвинені країни (США, Франція, ФРН, Японія і т.д.) в останні
роки прийняли спеціальні закони, спрямовані за переміщенням капіталів із
цих країн у “податкові захистки”, що на діяльність їхніх громадян і
компаній не поширюються. Це також служить стримуючим фактором при виборі
країни розміщення капіталу.

При цьому тиск розвинених країн Заходу на країни – “податкові гавані”
ніколи не був особливо сильним. Точніше було б сказати, що ставлення
податкової влади західних країн до “податкових гаваней”, при всій
гостроті офіційної критики, залишається в рамках ” щорезервується
прихильності”. Більшість із країн – “податкових гаваней” при бажанні
могли б бути розтрощені простими політичними й економічними заходами
буквально в декілька днів. Але насправді капітали тільки “базуються” у
податкових гаванях”, а реально вони вкладаються і функціонують у тих же
західних країнах. Туди ж переводяться і прибутки з цих капіталів,
оскільки їхні власники мешкають у цих країнах. Більш жорстка позиція
стосовно “податкових гаваней” могла б спонукати інвесторів і компанії
остаточно залишити свою країну. Нарешті, країни – “податкові захистки”
грають важливу роль для зм’якшення гостроти конкурентних протиріч між
розвиненими країнами в боротьбі за залучення капіталів і дають важливий
аргумент для внутрішньополітичної боротьби в цих країнах, дозволяючи
владі захищати надання суттєвих податкових пільг капіталам посиланнями
саме на наявність цих “податкових захистків” за рубежем.

Таким чином, сплата підприємством податку по стандартній, встановленій
закономом ставці є незвичним, рідкісним явищем і свідчить про погану
постановку податкового планування на даному підприємстві.

Однією з найважливіших функцій держави є перерозподіл доходів громадян
шляхом справляння податків з подальшим спрямуванням коштів на громадські
потреби. Для виконання цієї та інших функцій державі необхідно мати
достатні фінансові ресурси, які акумулюються в бюджетній системі країни.
саме цю проблему ставить перед собою Державна податкова служба, завдання
якої забезпечувати поповнення бюджетів.

І РОЗДІЛ. СУТНІСТЬ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ПДВ

1.1. Поняття та функції податкової системи

Податки – обов’язкові і безеквівалентні платежі, що сплачуються
платниками податків у бюджет відповідного рівня і державні позабюджетні
фонди на підставі федеральних законів про податки й акти законодавчих
органів суб’єктів України, а також за рішенням органом місцевого
самоврядування відповідно до їхньої компетентності.

Податкова система – сукупність передбачених податків і обов’язкових
платежів, стягнутих у державі, а також принципів, форм і методів
установлення, зміни, скасування, сплати, стягування, контролю:

1) об’єкт податку – це прибутки, вартість окремих товарів, окремі види
діяльності, операції з цінними паперами, користування цінними ресурсами,
майно юридичних і фізичних осіб і інші об’єкти, установлені
законодавчими актами.

2) суб’єкт податку – це платник податків, тобто фізична або юридична
особа;

3) джерело податку – тобто прибуток із якого виплачується податок;

4) ставка податку – розмір податку з одиниці об’єкта податку;

5) податкова пільга – повне або часткове звільнення платника від
податку.

Податки можуть стягатися такими засобами:

1) кадастровий – (від слова кадастр – таблиця, довідник) коли об’єкт
податку диференційований на групи по певній ознаці. Перелік цих груп і
їхні ознаки заноситься в спеціальні довідники. Для кожної групи
встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характерний тим,
що розмір податку не залежить від прибутковості об’єкта.

Прикладом такого податку може служити податок на власників
транспортних засобів. Він стягається по встановленій ставці від
потужності транспортного засобу, незалежно від того, використовується
цей транспортний засіб або простоює.

2) на основі декларації

Декларація – документ, у якому платник податку призводить розрахунок
прибутку і податку з нього. Характерною рисою такого методу є те, що
виплата податку провадиться після одержання прибутку й особою яка
отримує прибуток.

Прикладом може служити податок із прибутку.

3) з джерела

Цей податок вноситься особою, що сплачує прибуток. Томy оплата податку
провадиться до одержання прибутку, причому одержувач прибутку одержує
його зменшеним на суму податку.

Наприклад прибутковий податок із фізичних осіб. Цей податок
виплачується підприємством або організацією, на якій працює фізична
особа. Тобто до виплати, наприклад, заробітної плати з неї
відраховується сума податку і перераховується в бюджет. Інша сума
виплачується працівнику.

Існують два види податкової системи: шедyлярна і глобальна.

У шедyлярній податковій системі весь прибуток, одержуваний платником
податків, ділиться на частини – шедyли. Кожна з цих частин
оподатковується податком особливим способом. Для різних шедyл можуть
бути встановлені різноманітні ставки, пільги й інші елементи податку,
перераховані вище.

У глобальній податковій системі всі прибутки фізичних і юридичних осіб
оподатковуються однаково. Така система полегшує розрахунок податків і
спрощує планування фінансового результату для підприємців.

Глобальна податкова система широко застосовується в Західних державах.

Регулююча функція.

Державне регулювання здійснюється в двох основних напрямках:

– регулювання ринкових, товарно-грошових відношень. Воно складається
головним чином у визначенні “правил гри”, тобто розробці законів,
нормативних актів, що визначають взаємовідносини працюючих на ринку
осіб, насамперед підприємців, роботодавців і найманих робітників. До них
відносяться закони, постанови, інструкції державних органів, що
регулюють взаємовідносини товаровиробників, продавців і покупців,
діяльність банків, товарних і фондових бірж, а також бірж праці,
торгових домів, що встановлюють порядок проведення аукціонів, ярмарків,
правила обігу цінних паперів і т.п. Цей напрямок державного регулювання
ринку безпосередньо з податками не пов’язаний;

– регулювання розвитку народного господарства, суспільного виробництва
в умовах, коли основним об’єктивним економічним законом, що діє в
суспільстві, є закон вартості. Тут мова йде головним чином про
фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей,
підприємців із метою напрямку їхньої діяльності в потрібному, вигідному
суспільству напрямку.

Таким чином, розвиток ринкової економіки регулюється
фінансово-економічними методами – шляхом застосування налагодженої
системи оподатковування, маневрування позичковим капіталом і процентними
ставками, виділення з бюджету капітальних вкладень і дотацій, державних
закупівель і здійснення народногосподарських програм і т.п. Центральне
місце в цьому комплексі економічних методів займають податки (схема
1.1.)

Маневруючи податковими ставками, пільгами і штрафами, змінюючи умови
оподатковування, вводячи одні й скасовуючи інші податки, держава створює
умови для прискореного розвитку визначених галузей і виробництв, сприяє
вирішенню актуальних для суспільства проблем.

Стимулююча функція.

За допомогою податків, пільг і санкцій держава стимулює технічний
прогрес, збільшення числа робочих місць, капітальні вкладення в
розширення виробництва й ін. Стимулювання технічного прогресу за
допомогою податків виявляється насамперед у тому, що сума прибутку,
спрямована на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення
виробництва товарів народного споживання, устаткування для виробництва
продуктів харчування і ряду інших звільняється від оподатковування.

Розподільна функція, або, вірніше, перерозподільна. За допомогою
податків у державному бюджеті концентруються кошти, що спрямовуються
потім на вирішення народногосподарських проблем, як виробничих, так і
соціальних, фінансування важливих міжгалузевих, комплексних цільових
програм – науково-технічних, економічних і ін.

За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку
підприємств і підприємців, прибутків громадян, направляючи її на
розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, на інвестиції і
капіталомісткі і фондмісткі галузі з тривалими термінами окупності
витрат: залізниці й автостради, електростанції й ін.

Перерозподільна функція податкової системи носить яскраво виражений
соціальний характер. Відповідним чином побудована податкова система
дозволяє додати ринковій економіці соціальну спрямованість, як це
зроблено в Німеччині, Швеції, багатьох інших країнах. Це досягається
шляхом установлення прогресивних ставок оподатковування, напрямку
значної частини бюджету коштів на соціальні потреби населення, повного
або часткового звільнення від податків громадян, що потребують
соціального захисту.

Нарешті, остання функція податків – фіскальна, вилучення частини
прибутків підприємств і громадян для утримання державного апарату,
оборони країни і тої частини невиробничої сфери, що не має власних
джерел прибутків (багато установ культури – бібліотеки, архіви й ін.),
або вони недостатні для забезпечення належного рівня розвитку –
фундаментальна наука, театри, музеї, багато навчальних закладів і т.п.

Зазначене розмежування функцій податкової системи носить умовний
характер, тому що усі вони переплітаються і здійснюються одночасно.

З урахуванням історичних особливостей утворення сучасної податкової
системи і потреб податкового планування усі існуючі зараз податки можна
класифікувати у вигляді наступної схеми:

ПОДАТКИ

з натуральною базою обкладання:

– подомові податки;

– подушові податки;

– специфічні мита;

з вартісною базою обкладання:

а) податки на базі валового прибутку:

– акцизи;

– податки з обороту;

– мита;

– податки на майно, капітали і т.д.;

– податки на відсотки, дивіденди і т.д.;

б) податки на базі очищеного прибутку:

– корпораційний податок;

– податок на індивідуальні прибутки;

– податок із додаткової вартості;

– податок на спадщини.

Перехід до системи обкладання на основі приросту тільки стану платника
податків (тобто річної суми його чистого прибутку) зажадав створення
умов для того, щоб загальна сума стягнутих із нього податків не
перевищила меж цього прибутку. У минулому цьому обмеженню не надавалось
значення, різні види податків діяли відособлено один від іншого, тому
підсумовування зовнішньо невисоких ставок різних податків, але
встановлюваних на базі валового, а не чистого прибутку, нерідко
призводило для деяких категорій населення до обкладання, що перевищує
увесь обсяг реалізованих прибутків і, відповідно, до їхнього знищення і
прогресуючого зубожіння. Зараз цій умові віддається дуже важливе
значення, особливо якщо врахувати, що в деяких країнах через податки
перерозподіляється до трьох п’ятих усієї суми національного доходу
(діаграмма 1.2., 1.3.).

Тому для забезпечення цієї умови довелося створити нові форми взаємного
дисконту різноманітних видів податків, і серед них найбільше важливе
значення має система прибуткових податків( див. таблиця 1.2.). Ця
система містить у собі ряд попередніх, авансових податків (withholding
taxes) і остаточний податок, в котрому ці податки підсумовуються шляхом
так називаного податкового кредиту.

1.2. Сиситема податків на додану вартість

Податок на додану вартість – податок, об’єктом обкладання якого є
різниця між виручкою, отриманої при реалізації товару або наданні
послуг, і вартістю купівель у різноманітних постачальників. Тут мова йде
про знову створену вартість, що є джерелом заробітної плати, внесків у
фонд соціального страхування, підприємницького прибутку. Іншими словами,
в оподатковуваний обіг включається не вся виручка від реалізації товарів
і послуг, а лише додана вартість на кожній стадії виробництва і
реалізації.

У більшості країн світу, паралельно з уже розглянутою системою
прибуткових податків, діє система податків із додаткової вартості (value
added tax), що можна вважати вдосконаленим варіантом першої системи. У
обох цих системах наступний податок пов’язаний із попередніми шляхом
податкового кредиту, тобто попередні податки відраховуються
безпосередньо із суми наступного податку, а не з оподатковуваного
прибутку (що було б менше вигідно для платника податків). Основні
розходження містяться в структурі бази обкладання: у податку з
додаткової вартості вона ширша, оскільки допускає відрахування тільки
матеріальних затрат (на сировину, матеріали, що комплектують частини і
т.д.), але не витрат на виплату заробітної плати; відсутні стандартні
відрахування, резерви, що включаються до складу витрат або утворені за
рахунок прибутку і т.д., дозволені по корпораційному податку і податку
на індивідуальні прибутки. У той же час капітальні затрати (на придбання
машин, устаткування і т.д.) для цілей розрахунку податку на додану
вартість списуються не в порядку амортизації (тобто з розстрочкою по
роках), а відразу ж у міру їх здійснення (що є дуже потужним стимулом
для відновлення їхніх виробничих потужностей). Таким чином, база
податків на додану вартість охоплює фонд заробітної плати і чистого
грошового прибутку від діяльності підприємства, що різко спрощує
податковий контроль і обмежує можливості для зловживань податковими
пільгами.

Якщо права держави в сфері оборони, зовнішніх відносин, і т.п., як
правило, концентруються в руках центральних органів влади, то податкова
компетенція держави може бути розподілена по різноманітних рівнях
державної влади в залежності від його внутрішньої структури, засобу
утворення і т.д. У деяких країнах місцеві влади дотепер зберігають
необмежене (“суверенне”) право встановлювати і стягувати податки в межах
своєї територіальної юрисдикції, залишаючи центральним органам “похідне”
право за узгодженням стягувати певні види податків, призначені на
покриття деяких загальнодержавних витрат (Швейцарія, частково Швеція). У
інших країнах федеральні і місцеві влади мають самостійне, формально
незалежне одне від іншого право стягувати податки на покриття своїх
потреб (у США, наприклад, податки можуть встановлюватися на рівній
основі конгресом – на федеральному рівні і законодавчих органах штатів
– у межах території відповідних штатів). У країнах же, що
характеризуються унітарною структурою влади (наприклад Франція), податки
можуть стягатися тільки від імені центральних органів влади, а бюджети
місцевих органів самоврядування фінансуються за рахунок надлишок, що
входять до центральних загальнодержавних податків.

Правила визначення податкової юрисдикції

Податкове законодавство поширює сферу свого застосування не на
громадян, а на резидентів даної країни (тобто осіб, що постійно
перебувають або мешкають у даній країні). Тому вже будь-які внутрішні
податкові норми мають уже міжнародний характер, оскільки охоплюють і
громадян, і організації інших країн, що знаходяться на території даної
країни або здійснюють там певні види діяльності. Особливо це характерно
для країн Західної Європи, на території котрих тимчасово або постійно
мешкають мільйони громадян інших країн. Деякі категорії цих громадян,
будучи резидентами країни свого місцеперебування, цілком потрапляють під
дію загального податкового законодавства цієї країни, податковий статус
інших категорій регулюється міжнародними податковими угодами. Розвинені
країни практично цілком охоплені сіткою двосторонніх податкових угод, і,
з огляду на свободу міграції населення, товарів і капіталу у ставленні
між ними, роль податкових угод у загальному обсязі їхнього податкового
законодавства дуже велика.

Для влучення під юрисдикцію податкового законодавства визначеної країни
при визначенні корпораційного податку для юридичної особи, необхідні дві
умови. Перша – здійснення комерційної діяльності в даній країні (тобто
діяльності, орієнтованої на одержання прибутку) і друга – наявність
юридичної особи.

Крім умов орієнтації на витяг прибули і наявності юридичної особи при
обкладанні корпораційним податком, важливе значення має визначення
“прив’язки” платника податків до національної податкової компетенції
тієї або іншої держави. Це питання вирішується, як правило, на основі
використання двох критеріїв: резидентства і теріторіальності.

Критерій резидентства передбачає, що усі резиденти даної країни
підлягають у ній оподатковуванню у відношенні абсолютно усіх своїх
прибутків, як що витягаються на території цієї країни, так і за її
межами (так звана необмежена податкова відповідальність), а нерезиденти
– тільки у відношенні прибутків, одержуваних із джерел у цій країні
(обмежена податкова відповідальність).

Критерій територіальності, навпаки, встановлює, що оподатковуванню в
даній країні підлягають прибутки, що витягаються тільки на її території;
відповідно будь-які прибутки, одержувані або що витягаються за рубежем,
звільняються від податків у цій країні.

Перший критерій бере до уваги винятково характер перебування
(проживання) платника податків на національній території, другий –
грунтується на національній приналежності джерела прибутку.

Любий із цих двох критеріїв за умови його одноманітного застосування в
принципі б виключав усяку можливість міжнародного подвійного обкладення,
тобто обкладення того самого об’єкта (прибутку, майна, угоди і т.д.) у
той самий період часу аналогічними видами податків у двох, або більш
країнах. Проте питання про те, чи досягається усунення подвійного
оподатковування шляхом застосування першого або другого критерію, зовсім
не байдужний із погляду національних інтересів кожної окремої країни.
Так, для країн, громадяни і компанії яких одержують значні суми
прибутків від їхньої закордонної діяльності і від капіталів, розміщених
за рубежем, безсумнівно, бажане розмежування податкових юрисдикцій в
міжнародному масштабі на основі критерію резидентства, а для країн, в
економіці яких значне місце займають іноземні капітали, особливий
інтерес набуває використання критерію территоріальності. Тому розвинені
країни віддають перевагу засновувати свої податкові ставлення з іншими
країнами на основі критерію резидентства, а країни, що розвиваються,
захищають своє право обкладення іноземних компаній і приватних осіб на
основі критерію територіальності.

Дотепер між капіталістичними країнами існують дуже значні розходження в
правилах визначення резидентства у ставленні деяких компаній. На
практиці ці розбіжності усуваються завдяки існуючим між країнами
двостороннім угодам, відповідно до яких вирішальним і остаточним
критерієм звичайно є місце розташування “центру фактичного керівництва”.

Правила начислення податку на додану вартість.

Порядок начислення чистого або оподатковуваного прибутку має для
платників податків навіть більше значення, ніж ставка податку (який у
різних країнах складає від 40 до 50%). Оскільки структура витрат і
характер діяльності в різних галузях бізнесу сильно розрізняються, то
начислення чистого прибутку ведеться роздільно, по укрупнених галузях і
видам діяльності. Якщо компанія одночасно здійснює різні види
діяльності:

а) прибутки від капіталу (інвестованого);

б) прибутки від комерційної діяльності;

в) прибутки від праці за свій рахунок (вільні професії і т.д.);

г) інші прибутки (прибутки від лотерей, випадкові прибутки
спекулятивного характеру й ін.).

У країнах, де в сільському господарстві достатньо великий відсоток
дрібних самостійних товаровиробників, виділяється як вид діяльності
“заняття сільським і лісовим господарством”; у ряді країн окремий
розрахунок ведеться по сільськогосподарській діяльності і по прибутках
від земельної власності.

По кожному виді прибутку застосовуються свої правила і норми визначення
чистого прибутку. Валовий прибуток корпорацій, обумовлений для
податкових цілей, може відрізнятися від прибутку, обумовленого в їхніх
фінансових звітах, унаслідок поправок і обмежень, передбачених
податковим законодавством (діаграмма 1.1.)

“Скоригований” у такий спосіб валовий прибуток підлягає потім зменшенню
на суму витрат, пов’язаних із його одержанням, із тим, щоб одержати
чистий прибуток для цілей оподатковування, або оподатковуваний прибуток.
Саме на цій частині податкового процесу виникає найбільше число
розбіжностей і конфліктів між платниками податків і податкових органів.
Справа в тому, що для податкових цілей признаються зовсім не усі
витрати, понесені платником податків, а “лише звичайні і необхідні для
виконання даного виду діяльності”. Базуючись на цьому критерії,
податкові органи можуть розв’язати списання деякого виду витрати в його
повному розмірі, або тільки частково, або навіть зовсім заборонити його
відрахування, змушуючи тим самим відновити витрачену суму в складі
оподатковуваного прибутку.

Як правило, у повному розмірі підлягають відрахуванню тільки поточні
виробничі витрати, включаючи витрати на сировину і матеріали, на виплату
заробітної плати, ремонт устаткування і т.д.

Формально при наданні звітів податковим органам компанії можуть вибрати
любий метод, що рекомендується їм підхожим, упорядкування своєї
звітності, не запитуючи попередньо їхнього схвалення. Проте при цьому
варто мати на увазі, що податкові органи можуть зажадати перерахунку
всієї звітності платника податків, якщо буде знайдено, що обраний ним
метод недостатньо повно і правильно, із погляду оподатковування,
відбиває реальні розміри отриманих прибутків. Крім того, застосування
якогось незвичного методу може спричинити за собою ускладнення з
аудитором (у тих випадках, коли його укладання обов’язково за законом),
якому, до того ж, доведеться виплатити додаткову винагороду. Тому на
практику вибір звичайно обмежений декількома загальновизнаними методами.

Серед них найбільше відомими є касовий метод і метод “по звітному
періоду”. Метод “по звітному періоду” складається в тому, що при
зведенні балансу враховуються усі витрати і надходження, що ставляться
до даного періоду, незалежно від часу їхньої реальної оплати, і
виключаються витрати і надходження, що ставляться до інших (минулим або
майбутнім) звітним періодам, хоча б і оплачені в межах даного періоду.
При касовому методі звітний баланс складається на основі урахування
тільки витрат і надходжень, оплачених і отриманих у межах звітного
періоду. При цьому деякі витрати, не проведені через касу – нарахування
амортизації, списання деяких видів збитків і т.д. – вирішується
враховувати в тому ж порядку, що і при методі “по звітному періоді”.

Метод “по звітному періоді” застосовується значно частіше, ніж
касовий метод. Іноді застосовуються також різноманітні комбінації цих
двох методів і в особливих випадках – деякі спеціальні методи (у цьому
випадку платник податків звичайно заздалегідь погоджує свій вибір із
податковою владою, гарантую себе тим самим від можливих в майбутньому
ускладнень).

Спеціальні методи застосовуються, наприклад, у будівництві – для
об’єктів, що будуються протягом декількох років. У цьому випадку
звичайно застосовується метод “по відсотку виконання”, відповідно до
якого прибуток у кожному році визначається як частка від загальної суми
контракту, що відповідає виконаній в даному році і вираженій у відсотках
частині всіх робіт, передбачених за контрактом. З цієї частки прибутку
потім відраховуються усі витрати, здійснені в даному році.

Крім того, іноді може застосовуватися і метод, по котрому вся звітність
і всі розрахунки по податках здійснюються тільки по закінченні
будівництва об’єкта і прийому його замовником. Податкові влади звичайно
обмежують застосування цього методу.

Громадяни, що здійснюють комерційну діяльність за свій рахунок, не у
формі підприємства, у принципі складають свою звітність за тими ж
правилами. Але вони зобов’язані подавати декларації вже по податку на
індивідуальні прибутки

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ДІЮЧОЇ ПРАКТИКИ СПРАВЛЯННЯ ПДВ

2.1. Облік плптників податків та обов”язкових платежів.

Облік платників податків є однією з основних функцій органів державної
податкової служби, яка створює передумови для здійснення контролю за
правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування податків
і обов”язкових платежів до бюджетів та до державних цільових фондів.

До платників податків входять:

1. З числа резидентів:

– юридичні особи незалежно від форм власності, а саме: підприємства,
установи, організації (в тому числі неприбуткові установи й
організації), які здійснюють діяльність як на території України, так і
за її межами або мають об’єкти оподаткування;

– філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи
платників податків;

– юридичних осіб, що не мають статус юридичної особи, але мають
банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї
діяльності, складають окремий баланс;

– фізичні особи (в тому числі суб’єкти підприємницької діяльності), які
мають об’єкти оподаткування.

2. З числа нерезидентів:

– фізичні чи юридичні особи у будь-якій організаційно-правовій формі,
які отримують доходи із джерелом їх походження з України чи мають
об”єкти оподаткування в Україні, за винятком установ та організацій, що
мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами
України або законодавством;

– постійні представництва нерезидентів, через які повністю або частково
здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України і
які відповідно до чинного законодавства України, сплачують відповідні
податки і обов’язкові платежі.

Робота з обліку податкової служби в органах державної податкової служби
здійснюється працівниками підрозділів обліку платників податків
відповідно до структури, яка затверджується ДПА України.

Для забезпечення повноти обліку платників податків органи ДПС станом на
перше число кожного місяця проводить звірку районного рівня єдиного
банку даних про платників податків – юридичних осіб, а також Реєстру
фізичних осіб з даними відповідних органів державної реєстрації з
обов’язковим складанням актів звірок. Крім того, органи ДПС координують
свою діяльність з питань обліку платників податків з фінансовими
органами, органами Державного казначейства України, органами служби
безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митного
та контрольно-ревізійного службами, іншими органами, що здійснюють
контроль, установами банків, а також із податковими службами інших
держав згідно зі статтею 4 Закону України “Про державну податкову службу
в Україні”.

Порядок взятих на облік платників податків – юридичних осіб та їх філій

Юридичні особи повинні у 20-денний термін після одержання свідоцтва про
державну реєстрацію звернутися до органів ДПС за своїм місцезнаходженням
для взяття на податковий облік.

Філії та інші відокремлені підрозділи повинні у 20-денний термін після
включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій
України (ЄДРПОУ) звернутися до органів ДПС за своїм місцем знаходження
для взяття на податковий облік.

Юридичні особи, незалежно від виду діяльності й запланованих обсягів
операцій з продажу товарів (робіт, послуг), та діючі особи, які
підпадають під визначення статті 2 Закону України “Про податок на додану
вартість”, зобов’язані зареєструватися як платники податку на додану
вартість відповідно до Положення про Реєстр платників податку на додану
вартість, затвердженого наказом ДПА України від 27 травня 1997 року №149
та реєстрованого у Міністерстві юстиції України 11 червня 1997 року №
216/2020.

Неприбуткові установи й організації повинні до початку своєї діяльності
стати на облік у органах ДПС за своїм місцезнаходженням згідно з
Положенням про Реєстр неприбуткових організацій та установ, затвердженим
наказом ДПА України від 11 липня 1997 року № 232 і зареєстрованим в
Міністерстві юстиції України 6 серпня 1997 року № 291/2095.

Для взяття на облік платників податків – юридичних осіб (крім
житлово-будівельних кооперативів, автокооперативів, садівничих та інших
кооперативів, профспілок, військових частин, а також суб’єктів
господарської діяльності, Міністерства оборони (МО), Міністерства
внутрішніх справ (МВС), Служби безпеки України (СБУ), Національної
гвардії України) подають в органи ДПС за своїм місцезнаходженням такі
документи:

1) заяву за формою № 1-ОПП;

2) завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для
створюваної організації форми підприємства), установчих договорів з
відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;

3) копію положення (для бюджетних установ, організацій);

4) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

5) копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєнням їй
ідентифікаційним кодом (крім суб’єктів підприємницької діяльності).

Платники податків – підрозділів для взяття на облік подають в органи
ДПС за своїм місцезнаходженням такі документи:

1) заяву за формою №1-ОПП;

2)завірену в нотаріальному порядку копію установчих документів юридичної
особи;

3) копію довідки за формою №4-ОПП про взяття на облік платника податків
– юридичної особи;

4) копію рішення про створення філії, прийнятою юридичною особою;

5) копію положення про філію, затвердженою юридичною особою;

5) копію довідки про включення філії до ЄДРПОУ з присвоєнням їй
ідентифікаційним кодом.

Для взяття на облік подають в органи ДПС за своїм місцезнаходженням
такі документи:

І. Кооперативи:

1. Заяву за формою №1-ОПП;

2. Копію статуту, завірену в нотаріальному порядку.

П. Профспілки:

1. Заяву за формою №1-ОПП;

2. Копію статуту, завірену в нотаріальному порядку.

Ш. Військові частини, МО, МВС, СБУ:

1. Заяву за формою №1-ОПП;

2. Копію наказу про створення;

3. Копію довідки про включення до галузевого фонду ЄДРПОУ з присвоєнням
їй ідентифікаційним кодом.

Усі документи, перелічені вище, подає особисто власник, засновник або
уповноважена ним особа, призначений керівник або головний бухгалтер.
Документи приймаються лише за наявності паспортів та довідок про
присвоєння ідентифікаційного номера з ДРРО власників, засновників,
директора та головного бухгалтера. Заяви приймають відділи обліку та
реєструють у загальному відділі. Приймання заяви фіксується в журналі
реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік платників податків і
обов”язкових платежів за формою №2-ОПП (додаток !). Перевірку паспортних
даних виконують підрозділи податкової міліції.

Взяття на облік платника податків – юридичної особи здійснюється
органом ДПС протягом двох робочих днів після надходження заяви за формою
№ 1-ОПП за наявності всіх поданих документів, перерахованих вище. Дані
із заяви про взяття на облік заносяться до районного рівня єдиного банку
даних про платників податків юридичних осіб і вносяться з нього до
журналу обліку платників податків і обов”язкових платежів – для
юридичних осіб за формою № 3-ОПП (додаток 2). Встановлена форма
зазначеного журналу є обов’язковою для заповнення. Інформація про взяття
на облік платників або зміни в обліку (за їх наявності) щотижня
друкується, підписується керівником органу ДПС, завіряється
канцелярською печаткою і підшивається до зазначеного журналу.

Після взяття платника податків на облік, орган ДПС ставить на
примірнику статуту (положення) платника податків відмітку (штамп) про
взяття його на податковий облік за підписом відповідальної особи і видає
йому довідку про взяття на облік платника податків за формою №4-ОПП/д,
яка підтверджується взяттям його на податковий облік. Для пред’явлення в
установи банків, де він вирішив відкрити поточні рахунки, та інші органи
державної влади видаються копії довідки, про що робиться запис у журналі
реєстрації копій довідок про взяття платника податків на облік за формою
№14-ОПП.

Платник податків зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня
відкриття / закриття рахунку (включаючи день операції) особисто подати
або надіслати копію (з повідомленням про вручення) на адресу органу ДПС,
в якому він перебуває на обліку, повідомлення про відкриття/закриття
рахунків в установах банків, які повинні зберігатися в особовій справі
платника.

Підрозділ, який веде облік платників податків, не пізніше наступного
дня після взяття платника податків на облік друкує та передає списки
платників податків, узятих на облік, до підрозділів з питань
оподаткування юридичних осіб для подальшого контролю за поданням ними
податкової звітності. Підрозділи з питань оподаткування формують
облікову справу (звітну частину) на кожного платника.

Особливості взяття на облік фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності.

Фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності після одержання
свідоцтва про державну реєстрацію повинна в 5-денний термін звернутися
до органу ДПС за своїм місцезнаходженням для взяття на податковий облік
з такими документами:

1) заява за формою №5-ОПП;

2) копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької
діяльності – фізичної особи;

3) документи, що посвідчує особу (паспорт).

Працівники підрозділів перевіряють подані документи, далі з заяви за
формою №5-ОПП заносяться до Реєстру фізичних осіб.

Після взяття платника податків на облік органи ДПС видають йому довідку
за формою №4-ОПП, яка підтверджує взяття його на податковий облік. Для
пред’явлення в установи обліку, де він вирішив відкрити поточні рахунки,
та інші органи державної влади видаються копії довідки, про що робиться
запис у журналі реєстрації копій довідок про взяття платника податків на
облік за формою №14-ОПП. Платник податків зобов’язаний протягом трьох
робочих днів з дня відкриття рахунку (включаючи день відкриття) подати
особисто або надіслати поштою, з повідомленням про вручення, на адресу
органу ДПС, в якому він взятий на облік, повідомлення про відкриття
поточних рахунків в установах банків.

Облік фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності ведеться в
журналі обліку платників податків і обов”язкових платежів фізичних осіб
за формою №7-ОПП (додаток 4). Інформація про взяття на облік платників
податків або зміни щодо них щотижня вносяться в зазначений журнал,
підписуються керівником органу ДПС, завіряються печаткою і підшиваються.

Порядок зняття з обліку платників податків в органах ДПС.

Для зняття з обліку, у разі прийняття власником або уповноваженим ним
органом рішення про ліквідацію, платнику податків – юридичній особі слід
у 3-денний термін з дня прийняття рішення подати в органи ДПС, в якому
платник податків перебуває на обліку, такі документи:

– заяву про зняття з обліку платника податків за формою №8-ОПП, дата
якої фіксується в журналі за формою №6-ОПП;

– заяву про зняття з обліку платника ПДВ, а також оригінал свідоцтва
платника ПДВ і завірені в ДПІ копії цього свідоцтва;

– оригінал довідки за формою №4-ОПП;

– копію розпорядного документа власника або органу, уповноваженого на те
засновницькими документами про ліквідацію;

– копію розпорядного документа про утворення ліквідаційної комісії;

– ліквідаційну картку органів державної статистики.

При одержані органами ДПС від платника податків заяви за формою №8-ОПП,
а також на підставі інформації про порушення справи про банкрутство
платника податків, органом ДПС у місячний термін приймається рішення про
проведення документальної перевірки таких платників і відповідні
підрозділи розпочинають перевірку.

Після проведеної перевірки платника податків, у разі встановлення факту
відсутності заборгованості перед бюджетами орган ДПС знімає його з
обліку. Зняття з обліку платника податків в органах ДПС проводиться за
наявності повідомлення від установи банку про завершення процедури
зняття з обліку орган ДПС складає довідку про зняття з обліку платника
податків за формою №12-ОПП, яку надсилає до органів державної реєстрації
або органу, що здійснив реєстрацію.

Якщо після проведеної перевірки платника податків встановлено факти
заборгованості його перед бюджетом, орган ДПС не знімає його з обліку, а
підрозділи обліку та звітності складають повідомлення про наявність
обов”язків зі сплатою податків і обов”язкових платежів за формою №10-ОПП
і надсилають його ліквідаційній комісії. Зазначене повідомлення
дозволяється видавати платнику податків для пред’явлення у відповідні
органи.

Зняття з обліку платника податків – юридичної особи в одному органі ДПС
і взятих на облік в іншому здійснюється в такому порядку:

1. Платник податку подає до органів ДПС за попереднім місцем знаходження
у 20-денний термін від дня зміни місцезнаходження:

– заяву за формою №9-ОПП;

– копію свідоцтва про державну реєстрацію;

– оригінал довідки за формою №4-ОПП, отриманої за місцем взяття на
облік.

Орган ДПС за новим місцезнаходженням на підставі реєстраційної картки
органу державної реєстрації перевіряє достовірність даних заяви платника
податків та надсилає у двох примірниках повідомлення про подання
платником податків заяви про зняття обліку у зв’язку зі зміною
місцезнаходження за формою №11-ОПП, в якому зазначає назви органів ДПС
за попереднім і новим місцезнаходженням та інформацію про платника
податків до органу ДПС за попереднім місцезнаходженням.

Орган ДПС за попереднім місцезнаходженням після отримання повідомлення
про подання платником податків заяви про зняття з обліку у зв’язку зі
зміною місцезнаходження за формою №11-ОПП після проведення
документальної перевірки знімає з обліку платника податків. Підрозділи з
обліку та звітності заповнюють у повідомленні за формою №11- ОПП дані
про заборгованість платника податків із картки особистих рахунків
платника податків. Підрозділи, відповідальні за облік платників
проставляють інформацію про зняття з обліку і один заповнюють екземпляр
повідомлення за формою №11-ОПП разом з обліковою справою платника
податків, копію особистих рахунків платника податків та копію акта
останньої документальної перевірки надсилають органам ДПС за новим
місцем знаходження.

На підставі заяви за формою №1-ОПП (форма №5-ОПП) та облікової справи
орган ДПС за новим місцезнаходженням платника податків здійснює протягом
двох робочих днів взяття його на облік, вносить відповідні зміни до
облікової справи. Відмітки про взяття на облік за новим
місцезнаходженням проводяться в журналі за формою №2-ОПП.

Орган ДПС за новим місцезнаходженням видає довідку платникові податків
за формою №4-ОПП, що підтверджує взяття його на податковий облік, та її
копії.

Зняття з обліку фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності як
платника податків здійснюється в порядку, аналогічному для платників
податків – юридичних осіб, з урахуванням того, що у зв’язку зі смертю
фізична особа знімається з обліку на підставі інформації одержаної від
органів реєстрації актів громадянського стану.

Як платники того чи іншого виду податку, юридичні особи (філії),
фізичні особи (в тому числі суб’єкти підприємницької діяльності)
ставляться на облік органами ДПС з урахуванням рекомендацій щодо повноти
охоплення обліком платників відповідних податків, які розробляються
галузевими управліннями ДПА України та затверджуються її Головою.

З метою контролю за оподаткуванням взятих на облік платників податків у
розрізі окремих видів податків органи ДПС, які ведуть облік платників,
складають і надсилають до органів ДПС вищих рівнів зведений звіт обліку
платників податків.

2.2. Проблемні аспекти обліку податкових надходжень.

2000 рік в Україні характеризувався в економічному плані деякою
стабільністю. Скорочення валового внутрішнього продукту наблизилося до
мінімальної позначки, обсяг промислового виробництва у поточному році
мав тенденцію до зростання. Щодо порівняння доходів і розмірів
соціальних виплат з бюджету див. таблицю 2.1.

Але ряд економічних факторів продовжує негативно впливати на
економічний розвиток країни і особливо на стан поповнення дохідної
частини бюджету.

Це, зокрема, високий рівень бартерних операцій – 42%; зростання в
середньому за місяць на 3-4% дебіторської і кредиторської заборгованості
між підприємствами України. На 1 березня 1999 року рівень дебіторської
заборгованості склав 72,8 млрд. грн., або зріз за рік у 1,5 рази,
кредиторська заборгованість становила 97, 8 млрд. грн., або зросла в 1,3
рази. В наслідок цього утворилося близько 70% податкової заборгованості
[28,c.7].

Третім фактором, що стримує збирання податків, є постійно зростаюча
заборгованість по заробітній платі, що склала 5,6 млрд. грн. [28,c.8].

Основних витрат зведений бюджет України зазнав внаслідок невиконання
показників державного бюджету.

Доцільно в умовах кризової ситуації, що склалася у газовій,
реструктуризувати заборгованість підприємств Держнафтогазпрому по
рентній платі за природний, відрахуваннях від плати за транзит
природного газу, відрахуваннях за геологорозвідувальні роботи.

За оперативними даними, станом на 1 травня 1999 року податкова
заборгованість досягла розміру 4823 млн. грн., а за попередніми
розрахунками на 1 червня недоїмка досягла 5,6 млрд. грн., що більше, ніж
на 1 січня, у 2,4 раза [28,c.10].

млн. грн.

725

350,3

250,3

130,3

112,9

64,4

Рис. 2.1.

Недоодержання у державний бюджет України у 1999 році

ПДВ

акцизний збір

платежі за використання природних ресурсів

рентна плата за нафту і природний газ та плата за транзити природного
газу

збори до фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків
Чорнобильскої катастрофи

збори до Державного диповаційного фонду

Найбільше зростання заборгованості допустили платники Дніпропетровської
області – на 408 млн.грн., або у 2,3 рази, м. Києва – на 360 млн. грн.,
або на 82 відсотки тощо [28,c.10].

Аналіз фінансового стану 100 найкрупніших недоїмків України показав, що
38 % від загального обсягу реалізації їх продукції припадає на бартерні
операції.

Реальні платежі за природний газ є найбільш значними за обсягами видом
надходжень до державного бюджету. У 2000 році їх надходження становило
3207 млн. грн..

У січні-грудні 2000 року сума надходжень рентної плати за нафту і
природний газ, що видобуваються в Україні склала 5443 млн. грн, що на
1367 млн. грн. більше, ніж у 1999 році цього ж періоду. Із запланованих
сум надходжень до Зведеного бюджету України, 5336 млн. грн. недодержано
по рентній платі за нафту і природний газ. А от по податку з власників
транспортних засобів надійшло до Зведеного бюджету України у січні
-грудні 1999 року на 220 млн. грн. більше, ніж заплановано.

Реальне притягнення податковою службою посадових осіб підприємств і
організацій до кримінальної відповідальності за приховування податків
разом із підсиленням контрольної роботи податкової служби (аналіз
контрольної роботи ДПА у Львівській обл. у 1999 році примусило платників
податків відображати в податкових деклараціях реальні суми податкових
зобов’язань продовж. Однак, розуміючи відсутність будь-якої
відповідальності за несплату нарахованого податку, неможливість
кваліфікації таких дій, як ухилення від сплати податків службові особи
підприємства віддають перевагу заборгованості перед бюджетом. Динаміку
недоїмки по платежах до бюджету по Борщівському районі у 1999-2000 році
характеризує діаграма 2.1.

Дана таблиця охоплює 28 Державних податкових інспекцій, де по кожній
показано недоїмку на 01.01.2000 року. Ми бачимо, що всього по області
недоїмка на 01.01.99 р. склала 51315 тис грн., коли на 01.01.2000 р. ця
сума досягла 327967 тис. грн. І, зокрема, по Сокальському району ці суми
такі: на 01.01.99 р. недоїмка становить 815 млн. грн., а на 01.01.2000
р. вона збільшилась на 9519 тис. грн., що дорівнює 10334 тис. грн.

Сподівання на скорочення неплатежів у народному господарстві за рахунок
реструктуризації податкової заборгованості не виправдалися.

Практика застосування механізму уступки вимоги на переведення боргу в
умовах криз платежів призводить до того, що потоки грошових коштів
обминають виробничі підприємства, і, як наслідок, у них зростає
заборгованість по заробітній платі і платежах до бюджету.

В Україні щомісячно зростає дебіторська і кредиторська заборгованість,
ще більшими темпами зростає недоїмка до бюджету.

Найменший відсоток недоїмки до Зведеного бюджету України становить
податок з власників транспортних засобів – 0,37% та плата за
використання лісових ресурсів також 0,37%; найбільший – податок на
додану вартість – 43,91%.

Практика показує, що механізм збирання податків потребує вдосконалення.
Аналіз кількості зареєстрованих платників та пільговиків по ПДВ за 1999
– 2000 роки показана на діаграмі 2.2. Процедура майнової
відповідальності не спрацьовує. Із введенням у дію нового Закону було
відкрито численні канали для ухилення від сплати податку й інтенсивного
вимивання коштів із державного бюджету.

З урахуванням значної кількості видатків фальсифікації експорту
підакцизних товарів, зокрема спирту та алкогольних напоїв, а також того,
що застосування такого “експорту” є одним із найвагоміших шляхів
надходження немаркованих алкогольних напоїв на внутрішній ринок України.

При відносному благополуччі стан надходження прибуткового податку
викликає стурбованість. За даними обліку 37 % зареєстрованих підприємств
(237 тис) не є платниками прибуткового податку, оскільки заробітну плату
своїм робітникам нараховують у розмірі неоподаткованого мінімуму.

Використовуючи права, надані законодавством, державна податкова служба
старанно вишукує можливості додаткових надходжень до бюджету, слідкує за
додержанням платниками податкового законодавства, вивчає схеми ухилення
від оподаткування та опрацьовує заходи щодо перекриття таких схем.

На графіку 2.1. зображено питому вагу надходжень ДПІ у доходах
Державного бюджету України.

За 4 місяці 1999 року перевірено понад 250 тис. суб’єктів
підприємницької діяльності. Кожен другий з них, як показали перевірки,
допускав порушення податкового законодавства.

За підсумками перевірок додатково нараховано понад 1180 млн. грн.
платежів, фінансових санкцій, пені та адміністративних штрафів, що на
317 млн. грн., або на 36,7% більше, ніж за відповідний період 1999 року.

Аналіз порушених кримінальних справ, актів документальних перевірок,
наявна оперативна інформація однозначно свідчить про те, що нині
внаслідок правової неврегульованості та недосконалості чинного
законодавства окремі комерційні банки стали інструментом та каналом
приховування податків. Нині налагоджено індустрію створення мережі
фіктивних підприємств, основною метою яких є обслуговування несумісних
платників податків для укрупнення об’єктів оподаткування шляхом
прийняття на себе їх податкових зобов’язань. Ухилення від сплати
податків та обов”язкових платежів набуло поширеного характеру і стало
високорентабельною сферою діяльності “тіньового” бізнесу.

ДПА України по фактах виявлення порушень податкового законодавства та
порушених кримінальних справ зібрала інформацію про основні шляхи
ухилення від оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності і
активно працює над заходами щодо їх перекриття та запобігання.

2.3. Порядок застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів
за порушення законодавства щодо податків.

Згідно Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України
“Про державну податкову службу в Україні” передбачається притягнення
безпосередньо начальниками державних інспекцій та їх заступниками до
адміністративної відповідальності керівників та інших службових осіб
підприємств, установ і організацій чи громадян, винних у порушенні
законодавства про оподаткування або порушенні порядку заняття
підприємницької діяльністю чи таких, що не виконують законних вимог ДПІ.

Крім цього, за результатами документальної перевірок з підприємств,
установ та організацій стягуються донараховані суми податків та платежів
до бюджету, а також застосовуються фінансові санкції(схема 3.1.).

Згідно Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
застосовуються фінансові санкції до підприємств, установ, організацій і
громадян у вигляді стягнення ( таблиця 3.1.):

– двократного розміру донарахованої за результатами перевірки суми
податку, іншого платежу до бюджетів, внеску до державного цільового
фонду, а у разі повторного порушення протягом року після встановлення
порушення попередньою перевіркою – у п’ятикратному розмірі донарахованої
за результатами перевірки суми податку;

– 10 відсотків належних до сплати сум податків або інших платежів до
бюджетів чи внесків до державних цільових фондів за неподання або за
несвоєчасне подання державним податковим інспекціям податкових
декларацій, розрахунків, інших платежів і внесків, а також за неподання
або несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на сплату
податків до державних цільових фондів.

Фінансові санкції, передбачені вище, застосовуються щодо податків,
інших платежів і внесків, за якими встановлено обов’язкове подання
державним податковим інспекціям податкових декларацій, розрахунків.

Стягуються до бюджетів та державних цільових фондів донараховані за
результатами перевірок суми податків, внесків, суми недоїмки з податків,
інших платежів, внесків а також суми штрафів та інших санкцій з
підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та
наслідків фінансово-господарської діяльності, у безмірному порядку, а з
громадян – за рішенням суду або через нотаріальні контори за виконавчими
написами.

За несвоєчасне виконання установами банків та іншими
фінансово-кредитними установами розпоряджень ДПІ про безмірне стягнення
податків, інших платежів і внесків, а також доручень підприємств,
установ, організацій та громадян на сплату податків, інших платежів до
бюджетів, внесків до державних цільових фондів стягується з установ
банків та інших фінансово-кредитних установ нею за кожний день
прострочки у розмірах, встановлених законодавством щодо таких видів
платежів.

На службових осіб по результатах перевірок застосовуються такі
адміністративні штрафи :

-на керівників та інших службових осіб підприємств, установ,
організацій, винних у заниженні суми податку або іншого платежу чи
внеску, у приховуванні об’єктів оподаткування або веденні його з
порушеннями встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному поданні
або поданні за невстановленою формою бухгалтерських звітів і балансів,
податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків, платіжних
доручень та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою
податків чи інших платежів до бюджетів, – від п”яти до десяти
мінімальних розмірів заробітної плати, а за ті ж дії, вчинені особою,
яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із
зазначених правопорушень, – від десяти до п’ятнадцяти мінімальних
розмірів заробітної плати; на керівників та інших службових осіб
підприємств, установ, організацій, включаючи установи НБУ, комерційні
банки та інші фінансово-кредитні установи, які не виконують вимог ДПІ та
їх службових осіб, – від десяти до двадцяти мінімальних розмірів
заробітної плати;

– на службових осіб підприємств, установ, організацій, а також на
громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи,
винних у неутриманні, неперераховані до бюджету сум прибуткового податку
з громадян, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств, установ
і організацій (крім випадків, коли такі перерахування дозволено
законодавством), у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні ДПІ за
встановленою формою відомості про доходи громадян, – у розмірі 3-х
мінімальних заробітних плат, за ті ж дії, вчинені особою, яку протягом
року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених
правопорушень, – у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат;

– на громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні декларації
про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у
відсутності обліку або неналежному веденні обліку доходів і витрат, для
яких встановлено обов’язкову форму обліку, – від одного до п’яти
мінімальних розмірів заробітної плати;

– на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, винних у
протидіях службовим особам ДПІ, зокрема у недопущенні їх до приміщень,
які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та
одержання доходів, – від 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати;

– на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю бездержавної
реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання
передбачено законодавством, – від 3 до 8 мінімальних розмірів заробітної
плати з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і
сировини;

– на громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових
патентів або з порушенням терміну їх дії, чи здійснюють продаж товарів,
не зазначених у деклараціях, – від одного до десяти мінімальних розмірів
заробітної плати, а за тіж дії, вчинені громадянином, якого протягом
року було піддано адміністративному стягненню за одне з зазначених
правопорушень, – від 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати.

Адміністративна відповідальність за правопорушення – порушення
законодавства про оподаткування та підприємницьку діяльність настає,
якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до
чинного законодавства кримінальної відповідальності.

При провадженні в справах про адміністративні правопорушення –
порушення законодавства про оподаткування і підприємницьку
відповідальність, їх розгляді, винесенні постанов за цими справами,
здійсненні контролю за виконанням постанов про накладання
адміністративних стягнень, начальники ДПІ та їх заступники повинні
керуватися Законом і Кодексом України про адміністративні
правопорушення.

Факти здійснення адміністративного правопорушення-порушення
законодавства про оподаткування чи підприємницьку діяльність
встановлюється в процесі або за наслідками перевірки підприємства,
установи, організації чи громадянина. Службові особи ДПІ при
встановленні на підприємствах, в установах, організаціях і у громадян
фактів порушень, за які винні особи підлягають притягненню до
відповідальності, крім відображення цих фактів у актах перевірок,
складають протокол про адміністративне правопорушення у двох
примірниках.

Протокол підписується службовою особою ДПІ, яка його склала, і особою,
яка вчинила порушення податкового законодавства.

Факт заняття громадянами підприємницькою діяльністю без державної
реєстрації чи ліцензії, якщо його отримання передбачено законодавством,
а також факти продажу товарів без придбання одноразових патентів або з
порушенням терміну їх дії чи продажу ними товарів не зазначених у
деклараціях, можуть бути відображені безпосередньо в протоколах без
складання акта.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається начальником ДПІ
чи його заступником за місцем вчинення правопорушення. При підготовці до
розгляду справи про адміністративне правопорушення вище вказані особи
повинні з’ясувати такі питання:

1) чи належить розгляд даної справи до його компетенції;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про
адміністративне правопорушення;

3) чи повідомлено осіб, які беруть участь в розгляді справи, про час і
місце розгляду справи;

4) чи підлягає задоволенню клопотання особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, її законних представників і адвоката.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник ДПІ,
який розглядав справу, виносить постанову по справі, в якій вказується
розмір адміністративного штрафу (таблиця 2.2.).

Штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів з дня
вручення йому постанови про накладання штрафу, а в разі оскарження такої
постанови – не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про залишення
скарги або протесту без задоволення.

Скаргу на постанову по справі про адміністративне порушення може бути
подано протягом 10 днів від дня внесення постанови.

Оскарження дій службових осіб ДПІ, пов’язаних з накладанням
адміністративного стягнення, проводиться відповідно до законодавства
України про адміністративні правопорушення.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ ТА ЇЇ
ОПТИМІЗАЦІЯ ЩОДО СПРАВЛЯННЯ ПДВ

За даними Державного казначейства України, до зведеного бюджету 1-го
півріччя 2000 року мобілізовано 12385,3 млн. грн. доходів, у тому числі
державними податковими адміністраціями – 9889,1 млн. грн., що на 1 млрд.
грн., або на 9,9% більше, ніж за аналогічний період 1999 року
[21,c.105].

Стабільно забезпечували надходження до бюджету протягом 6 місяців 1999
року податкові органи у Черкаській, Волинській, Чернігівській,
Харківській, Запорізькій, Миколаївській і Полтавській областях, містах
Києві та Севастополі.

Проте, фактичні надходження до бюджету становили 96,7% від передбачених
прогнозними розрахунками. Окреслилася позитивна тенденція у надходженні
платежів залежно від рівня бюджетів. Якщо середньомісячні надходження до
зведеного бюджету лише трохи збільшилося, то до державного зросли з 575
млн. грн. за 1-й квартал до 970 млн. грн. у 2-му 1999 року [21, c.105].

Як і у попередні періоди, до місцевих бюджетів надходить значно більше
платежів, ніж передбачено прогнозами. За звітній період до них надійшло
5252, 8 млн. грн., що становить 126,6% (а за 1 квартал 1999 року –
146,6%) [21,c.106] .

Рівень часового використання зведеного бюджету за січень-червень 1998
року зріс на 10% (надходження – 7764 млн .грн.).

У цілому по Україні за 2000 рік (перше півріччя) до бюджету надійшло
більше коштів порівняно з аналогічним періодом 1999 року, а саме:
податку на прибуток – на 22,1%; акцизного збору – на 21,2%; плати за
землю – на 42,1%; прибуткового податку із громадян – 12,8%; відрахувань
до фонду Чорнобиля – на 23,6% [21,c.106].

Нові важелі, закладені в механізм діяльності ДПА, запрацювали на
бюджет, підриваючи підвалини нелегального підприємництва. Позитивним
моментом є те, що в економіці відбуваються процеси, спрямовані за
зниження податкового тиску. Свідченням цього є укази Президента.

Заходи щодо послаблення податкового тиску не дадуть миттєвих
результатів, власне, як і вільні обігові кошти спонтанно не захлеснуть
підприємства, які повністю в боргах. Поява вільних коштів передусім
спрямується на погашення заборгованості, а не до русла, здатного
відновити нормальні економічні відносини.

Так, наші податкові закони недосконалі, часто не захищають інтересів
виробників. Ось чому великі сподівання покладаються на податковий
кодекс, структурований, концептуально виписаний робочою групою, яка
впродовж кількох років працює над ним. Життєвий досвід переконує: тільки
спільними зусиллями можна протистояти злу. Координованість дій ДПА,
Державного митного комітету, Національного банку, Генеральної
прокуратури, Вищого арбітражного суду започаткує створення єдиної
системи, яка протистоятиме тіньовому секторі і підвищить рівень
виконання бюджету, на зразок такої, що існує в усіх цивілізованих
країнах.

Без відповідної допомоги та сприяння з боку платників податків органи
податкової служби не можуть досягти високої ефективності у своїй роботі
навіть за умови оптимальної податкової політики. Отож колегія ДПА
ухвалила проекти довгострокової програми з формуванням високої
податкової культури у населення та підтримки зусиль податкових органів,
спрямованих на поповнення дохідної частини бюджету.

Отже, ДПА одним із головних напрямів своєї роботи визначає створення
цивілізованих, нормальних відносин із платниками податків. ДПА з власної
ініціативи утворило управління апеляцій – орган досудового розгляду всіх
спорів, пов’язаних з роботою податкових інспекцій, який має право
скасовувати будь-яке рішення на будь-якому рівні, навіть прийняте
заступником голови податкової адміністрації. За перше півріччя 2000 року
лише по Києві скасовано 3000 рішень, платникам податків повернено 50,3
млн.грн. Понад 200 податкових службовців звільнено з роботи [21,c.106].

ДПА повсякчас шукає нові форми і методи своїй роботі . Оцінку
ефективності державних податкових організацій за січень 1999 року
показує інтегруючий показник. По надходженню податків до Державного
бюджету із 33 ДПІ Львівської області, 21 – виконали план. По виконанню
плану на першому місці стоїть Жидачівська ДПІ, що в порівняні з минулим
роком (1998 р.) вона посідала 21 місце. Останнє місце в 2000 році
займала Миколаївська ДПІ. Зокрема, по надходженню податків в державний
бюджет Сокальське ДПІ в 2000 році займала 24 місце, а це 439 тис. грн.
Всього по Львівській області надійшло в державний бюджет за січень 2000
року 74447 тис. грн., це виконання плану на 100,8%; в 1999 році ця сума
складала 59285 тис. грн.

Висновки

Україна сьогодні стала на шлях розвитку власної податкової системи.

Нова структура ДПА відрізняється від попередньої принципово новими
підходами в організації діяльності. Зміни торкаються перш за все питання
підпорядкування податковій адміністрації підрозділів Міністерства
внутрішніх справ України по боротьбі з кримінальним приховуванням
прибутків від оподаткування.

Чіткіше і точніше охарактеризував роботу податкової служби голова ДПА
України М.Я.Азаров: “Якби ДПА не була створена в тому вигляді, в якому
вона існує нині, Україну влітку 1999 року спіткала б доля Росії”. У
серпні, вересні, жовтні, наголосив Азаров М.Я., удалося не лише не
допустити спаду доходів до державного бюджету, а й забезпечити певний
приріст надходжень коштів.

Та й навіть надто скрутних фінансових умовах Президент і уряд приймали
рішення, спрямовані на зниження податкового тиску.

На даний час податкова система України стоїть на шляху розвитку і
вдосконалення. Сьогодні застосовується комп’ютерна техніка та
автоматизована інформаційна система. Впровадження комп’ютерів в
податкових інспекціях дає змогу оперативно слідкувати за своєчасністю і
повнотою сплати податків в бюджет, здійснювати облік і контроль за
діяльністю платників податків.

Вдосконалення роботи податкових служб та їх шляхи розвитку визначає
зміна законодавства України. Прийняття нових законодавчих актів в тій чи
іншій мірі впливає на роботу податкової служби.

Поступове вдосконалення податкової системи провадиться в напрямі її
лібералізації, децентралізації за рахунок розширення прав регіонів,
зменшення тієї частки валового внутрішнього продукту, яка
перерозподіляється через бюджет. Потребує вдосконалення механізм
оподаткування, який стимулював би виробництво у пріоритетних напрямах
економіки і сприяв би впровадженню у виробництво нових технологій та
високоефективного обладнання, а це потребує зміни податкової політики
держави як на макро-, так і на мікрорівні.

У цілому по Україні за 2000 рік (перше півріччя) до бюджету надійшло
більше коштів порівняно з аналогічним періодом 1998 року, а саме:
податку на прибуток – на 22,1%; акцизного збору – на 21,2%; плати за
землю – на 42,1%; прибуткового податку із громадян – на 12,85%.

Нові важелі, закладені в механізм діяльності ДПА, запрацювали на
бюджет, підриваючи підвалини нелегального підприємництва. Позитивним є
те, що в економіці відбуваються процеси, спрямовані за зниження
податкового тиску. Свідченням цього є укази Президента і стратегічна
лінія, яка покликала стабілізувати фінансовий ринок.

Без відповідної допомоги та сприяння з боку платників податків органи
податкової служби не можуть досягти високої ефективності у своїй роботі
навіть за умови оптимальної податкової політики.

За 2000 рік ДПІ Сокальського району перевірено 3460 платників податків;
встановлено 2607 порушень; додатково донараховано податків, зборів і
відрахувань до цільових фондів – 28842; прийнято 220 постанов про
накладання адміністративних штрафів; недоїмка по донарахованих сумах
поточного року станом 01.01.2001 року складає 21085 тис. грн.

З організаційної точки зору система оподаткування в Україні все ще має
досить вразливі місця і стоїть перед необхідністю вдосконалення. Для
підвищення ефективності роботи податкових адміністрацій доцільно
здійснити:

– надати стійкості та стабільності системі оподаткування. Для цього
необхідно підвищити якість законотворчості по податках. Комплексний
підхід у регулюванні податкових відносин в Україні забезпечило б
прийняття Верховною. Радою України Податкового кодексу, який би усунув
недосконалість і неузгодженість податкового законодавства, забезпечив
єдину і стабільну законодавчу базу оподаткування;

– доцільно внести зміни в законодавство в частині посилення
адміністративної та карної відповідальності за навмисне приховування
доходів та ухилення сплати податків;

– невід’ємним елементом покращання організації роботи податкових
організацій є проведення більш жорсткого контролю за здійсненням
податкового законодавства. Від того, як працюють податкові органи по
мобілізації грошових ресурсів, залежить поповнення бюджету;

– одним з принципів роботи ДПС повинна бути взаємодія податкових
адміністрацій з платниками податків. Необхідно вдосконалити роботу
управлінь обслуговування платників податків, створення
інформаційно-консультативних служб 007 не лише у великих містах, але й
на районному рівні;

– володіння повною інформацією – ще один метод покращання роботи ДПА;

-володіти інформаційними системами.

Реалізація зазначених пропозицій дасть можливість вдосконалити роботу
ДПА і сприятиме вирішенню основних завдань, що стоять перед податковою
службою.

Список використаної літератури

Конституція України, затверджена ВРУ 2 .06.96р. № 254/96 – ВР
//Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

Закон України “Про державну податкову службу в Україні” № 509 – ХІІ від
4.12.90. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” // Відомості Верховної Ради України.

Закон України “Про Державний бюджет на 2001 рік” // Відомості Верховної
Ради України. – 2001. – № 5.

Указ Президента України “Про деякі зміни в оподаткуванні”.

Закон України “Про систему оподаткування” // Відомості Верховної Ради
України. – 1997. – № 16.

Наказ ДПА України № 140 від 26.03.98 “Про заміщення вакантних посад з
вищою повною та базовою освітою в органах податкової служби”.

Азаров М.Я. Всеукраїнська нарада керівників податкової служби України.//
Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 6. – с.68 – 75.

Акт № 04 – 17 “Про стан роботи з кадрами в ДПІ у Сокальському районі.

Василик О.Д. Загальні положення управління фінансами.//Державні фінанси
України: Навчальний посібник. – К.: Вища школа. – 1997. – с.351-354.

Білоус В. Становлення податкової системи потребує наукового
забезпечення.//Вісник податкової служби. – 1998. – № 19. – с.15-16.

Васильченко З.М. Доходи бюджету в системі управління
економікою.//Фінанси України. – 1997. – № 6. – с.15-22.

Вишневський В.П., Липницький Д.В. Оцінка можливостей зменшення
податкового тягаря.// Фінанси України 2000. – № 1. – с.93-117.

Дикань Л.В. Деякі аспекти оподаткування в Україні.// Фінанси України. –
1999. – № 4. – с.108-113.

Довідник № 8 пільг, наданих чинним законодавством юридичним особам щодо
сплати податків, зборів, інших обов”язкових платежів.//Вісник податкової
служби. – 1999. – № 5. – с.17-36.

Інструкція про порядок обліку платників податків.

Єпіфанов А.О. Державна податкова адміністрація – головний контролер
виконання бюджетів по доходах.//Бюджет і фінансова політика України. –
К.: Наукова думка. – 1999. – с.152-157.

Єпіфанов А.О., Дяконова І.І. Бюджетна система України.//Бюджет і
фінансова політика України. – К.: Наукова думка. – 1997. – с.125-140.

Заблоцький В.Ф., Кокошко М.Р., Словженко Г.С. Система оподаткування в
Україні.//Економіка України. – Л.: ЛБК НБУ. – 1997. – с.258-263.

Ларіонова Л. Податкова служба – санітар ринкових відносин.//Фінанси
України. – 1998. – № 10. – с.105-106.

Ларіонова Л. Проблеми інформатизації податкової служби.//Фінанси
України. – 1997. – № 11. – с.122-123.

Наказ ДПА у Львівській області від 06.04.2000 № 82 “Про скорочення
чисельності працівників органів ДПС у Львівській області”.

Піхацький В. Непрямі методи – це розширення податкового поля та
збільшення надходжень до бюджету.//Економіка, фінанси, право. – 2000. –
№ 3. – с.31-35.

Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах
ринку.// Фінанси України. – 1999. – № 8. – с.76-88.

Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки
держави.// Фінанси України. – 1998. – № 11. – с.42-47.

Федосов В.М. Податкова система України : Навчальний посібник. – К.:
Либідь. – 1994. – с.36-40.

Федько В. Проблеми мобілізації доходів бюджету.//Вісник податкової
служби. – 1998. – № 11. – с.7-11.

Фоменко Е.А. К нам пришел налоговый инспектор.//Бухгалтерская отчетность
и методы ее проверки. – Одесса : ОКРА. – 1998. – с.71-76.

Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. – М.: Финансы. – 1997. –
с.53-62.

Шевчук В.О. Розвиток системи суб’єктів фінансового контролю.// Фінанси
України. – 1998. – № 8. – с.30-34.

Ярошенко Ф. Розвиток та необхідність модернізації Державної податкової
адміністрації України.// Вісник податкової служби. – 1999. – № 40. –
с.21-28.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020