Плата за землю (курсова)

ПЛАН

Вступ

1. Плата за землю в системі ресурсних платежів в Україні

2. Механізм справляння плати за землю в бюджет.

3. Вдосконалення механізму справляння в бюджет плати за землю.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

За Конституцією України земля — основне національне багатство, яке
перебуває під особливою охороною держави. Кошти від плати за землю
повинні спрямовуватися насамперед на фінансування заходів щодо
раціонального використання та охорони земель у комплексі з іншими
природоохоронними заходами, підвищення родючості грунтів, ведення
державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель,
створення земельного інноваційного фонду, відшкодування витрат власників
землі i землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої
якості, економічного стимулювання власників землі i землекористувачів та
поліпшення якості земель i продуктивності земель лісового фонду, надання
пільгових кредитів, часткового погашення позичок i компенсації втрат
доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової
консервації земель, порушених не з їх вини, проведення земельної
реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки
містобудівної документації i розвитку інфраструктури населених пунктів
тощо.

На жаль, дію положень щодо обов’язковості спрямування коштів зі сплати
за землю на зазначені цілі призупинено, проте це не применшує
актуальності вирішення проблем справляння плати за землю за умов
становлення ринкової економіки. Питання справляння цієї плати тісно
пов’язане з обліком земельних ділянок, повнота та правильність ведення
якого залежить від органів місцевого самоврядування, виконавчої влади та
землевпорядних органів.

1. ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ В СИСТЕМІ РЕСУРСНИХ ПЛАТЕЖІВ В УКРАЇНІ

Плата за землю є одним із видів доходів місцевих бюджетів, що
зараховується на рахунки відповідних рад (сільської, селищної, міської),
на території яких розташовані земельні ділянки. Її розмір становить
близько 12 відсотків від загальної суми надходжень коштів до місцевих
бюджетів.

При справлянні плати за землю, здавалось би, не повинно існувати
можливостей ухилення від оподаткування, оскільки земельну ділянку не
можна сховати, i як об’єкт оподаткування вона порівняно легко піддається
прозорому i чіткому обліку.

Однак стан обліку землі, який існує на сьогодні в державі, ведення
земельно-кадастрової документації, дані якої є підставою для нарахування
земельного податку, незавершення інвентаризації земель, відсутність
документів на право власності чи користування землею, неповне проведення
грошової оцінки земель населених пунктів та земель
несільськогосподарського призначення, несвоєчасне оформлення документів
на землю при укладанні договорів купівлі-продажу будівель, споруд (їх
частин), неправильне укладання договорів на оренду землі (без зазначення
реквізитів, передбачених чинним законодавством) суттєво ускладнюють
порядок обчислення i сплати плати за землю, призводять до ухилення
платників від сплати податку за землю, а також до втрат місцевих
бюджетів.

Тому завдання органів державної податкової служби полягає в тому, щоб
вся земля, яка використовується, оподатковувалась, i оподатковувалась
правильно, що забезпечить повне i своєчасне надходження плати за землю
до бюджету.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України та
іншими законодавчими актами України i Автономної Республіки Крим, що
видаються відповідно до нього.

Завдання земельного законодавства — регулювання земельних відносин з
метою створення умов для раціонального використання й охорони земель,
рівноправного розвитку всіх форм власності на землю i господарювання,
збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного
середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ i організацій на
землю.

Гірничі, лісові та водні відносини щодо використання й охорони
рослинного i тваринного світу, атмосферного повітря регулюються
спеціальним законодавством України i Автономної Республіки Крим.

Оскільки земля є об’єктом власності українського народу, від імені якого
ради народних депутатів наділені повноваженнями розпоряджатися нею, то
для поліпшення справляння плати за землю повинні бути вироблені
принципово нові підходи, i в першу чергу — більш дієва координація
роботи органів місцевого самоврядування та земельних ресурсів на місцях
з податковими органами. Сприяння рад народних депутатів роботі
податкових органів по надходженню плати за землю дасть змогу створити
умови для збільшення надходжень до місцевих бюджетів та фінансування
соціальних програм.

Ради народних депутатів у межах своєї компетенції можуть передавати
землі у власність або надавати у користування та вилучати їх. Свої
повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок
місцеві ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам
державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого
самоврядування.

Надання земельних ділянок у користування

Сільські, селищні ради народних депутатів надають земельні ділянки у
користування із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва
шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об’єктів, пов’язаних з
обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського
використання, ведення селянського (фермерського) господарства,
особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного i
гаражного будівництва, індивідуального i колективного садівництва,
городництва, сінокосіння i випасання худоби, традиційних народних
промислів.

Міська рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі та
земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких
потреб у межах міста.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, ради
народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:

із земель запасу для сільськогосподарського використання;

із земель лісового i водного фонду у випадках, передбачених статтями 77
i 79 Земельного кодексу;

для ведення селянського (фермерського) господарства у разі відмови в
наданні земельної ділянки сільською, селищною радою народних депутатів.

Обласні ради народних депутатів надають земельні ділянки із земель усіх
категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній
електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних i зрошувальних
каналів та інших лінійних споруд.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих
ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх
меж у натуру (на місцевість) i виготовлення документів, що посвідчують
право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні
організації. Умови i строки розробки проектів відведення земельних
ділянок i перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються
договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Проект
відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або
землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської ради
народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк i в межах своєї
компетенції приймає рішення про надання земель.

Право власності на землю або право користування наданою земельною
ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж
земельної ділянки в натурі (на місцевості) i одержання документа, що
посвідчує це право.

Використовувати земельну ділянку, в тому числі на умовах оренди, до
встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) i одержання
документа, що посвідчує право власності або право користування землею,
забороняється. Право власності або право постійного користування землею
посвідчується державними актами, які видаються i реєструються
сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Необхідно зазначити, що раніше встановлений граничний термін оформлення
державних актів продовжено. Постановою Верховної Ради України від
17.12.99 р. № 1312-XIV «Про земельну реформу» передбачено, що громадяни,
підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні
ділянки, надані їм до набрання чинності Земельним кодексом України,
повинні до 1 січня 2004 року оформити право власності або право
користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм
право користування земельною ділянкою втрачається.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди,
оформляється договором. Однак на практиці деякі платники земельного
податку свідомо не оформлюють відповідні документи на землю i
направляють позови до арбітражних судів областей з приводу
неправомірності дій органів державної податкової служби зі стягнення
земельного податку, а арбітражні суди підтримують ці неправомірні дії
платників податків та задовольняють їх позови. Це, в основному, ті
суб’єкти, які одержали земельні ділянки до набрання чинності Земельним
кодексом України, тобто до 15 березня 1991 року. У зв’язку з цим слід
зазначити таке.

Розглянувши звернення ДПА України з приводу практики вирішення
арбітражними судами спорів, пов’язаних зі сплатою земельного податку,
Вищий арбітражний суд України поділяє думку ДПА України стосовно того,
що відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє
власників та землекористувачів від сплати земельного податку.

2. МЕХАНІЗМ СПРАВЛЯННЯ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ В БЮДЖЕТ

Плату за землю в Україні введено з 1 липня 1992 року відповідно до
Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХІІ «Про плату за землю». З 1
січня 1997 року набрала чинності нова редакція Закону України «Про плату
за землю» від 19.09.96 р. № 378/96-ВР, яким змінено ставки земельного
податку та порядок справляння цієї плати, пільги щодо оподаткування
землі та відповідальність платників, а також визначено, що використання
землі в Україні є платним (ст. 2 Закону).

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка
(пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на
умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки,
земельної частки (паю) i землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землю справляється у двох формах:

земельний податок;

орендна плата.

Земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток
(паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників
угоди про розподіл продукції. За земельні ділянки, надані в оренду,
справляється орендна плата за землю.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Законом України від
06.10.98 р. № 161-XIV «Про оренду землі», який визначає правові засади
оренди землі, її об’єкти, орендодавців та орендарів землі, їх
відповідальність i права, порядок набуття права на оренду земельних
ділянок, у тому числі права третіх осіб на орендовану земельну ділянку,
умови та порядок укладення договорів оренди землі, їх зміни, припинення,
розірвання й поновлення тощо.

Орендна плата за землю — це платіж, який вносить орендар орендодавцеві
за користування земельною ділянкою.

Договір оренди землі — це угода сторін про взаємні зобов’язання,
визначені статтями 22 — 24 Закону України «Про орендну плату за землю»,
відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння
i користування земельну ділянку для господарського використання на
обумовлений договором строк.

Об’єктом оренди згідно з частиною першою ст. 4 Закону України «Про
оренду землі» є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та
юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст
(комунальній власності), держави.

Статтею 8 Земельного кодексу України визначено, що орендодавцями землі є
сільські, селищні, міські, районні ради i власники землі.

Законом України «Про оренду землі» розширено коло орендодавців землі
(статті 5 — 6). Зокрема, орендодавцями земельних ділянок, крім громадян,
у власності яких перебувають земельні ділянки, є й юридичні особи.

Необхідно зазначити, що вищенаведеним Законом (ст. 9) передбачено нову
форму оренди землі — суборенду земельних ділянок, умови договору якої
мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її
частини) i не суперечити йому. Суборенда землі підлягає державній
реєстрації i посвідчується нотаріально.

Щодо земельних ділянок, які перебувають у державній та комунальній
власності, то у першому випадку орендодавцями можуть бути районні,
обласні, Київська i Севастопольська міські держадміністрації, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у
межах їх повноважень. Зазначені органи державної влади рішення про
надання в оренду земельних ділянок приймають за попереднього погодження
цих питань з відповідними радами.

У другому випадку (по землях, які перебувають у комунальній власності)
орендодавцями можуть бути органи місцевого самоврядування: сільські,
селищні, міські ради.

Однак пункти 2 та 3 ст. 5 цього Закону, які визначають орендодавців
земель державної та комунальної власності, наберуть чинності після
розмежування відповідно до законів України земель державної i
комунальної власності. А до вирішення цього питання надання зазначених
земель в оренду здійснюється орендодавцями відповідно до Земельного
кодексу України (ст. 8).

У разі якщо орендодавцем землі є відповідна місцева рада, то орендар,
уклавши з нею договір на оренду землі, самостійно сплачує орендну плату
за землю на бюджетний рахунок відповідної ради, на території якої
знаходиться земельна ділянка. При цьому слід мати на увазі, що розмір
орендної плати за земельні ділянки державної i комунальної власності не
може бути меншим відповідного розміру земельного податку i справляється
винятково в грошовій формі (ст. 19 Закону України «Про оренду землі»).

У випадку коли орендодавцем є власник землі, то орендар, уклавши при
цьому з ним договір на оренду землі, сплачує власнику орендну плату за
землю, а власник, у свою чергу, сплачує на бюджетний рахунок відповідної
ради, на території якої знаходиться земельна ділянка, земельний податок.

Щодо сплати податку за оренду приміщень, то необхідно зауважити, що
оскільки власники землі або землекористувачі є, як правило,
орендодавцями приміщень, то вони i є платниками земельного податку, а
орендарі приміщень у даному випадку не є платниками земельного податку,
оскільки земельна ділянка їм не виділялася i об’єкт оподаткування у них
відсутній.

Плата за землю, яку отримує орендодавець приміщення з орендаря, є
складовою частиною орендної плати за приміщення i окремо не виділяється.
У свою чергу орендодавець сплачує земельний податок у встановлених
розмірах на загальних підставах пропорційно частці таких будівель чи їх
частин у загальній площі земельної ділянки орендодавця, що обслуговує
передану у тимчасове користування (оренду) будівлю чи її частину.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у
власності кількох юридичних осіб або громадян, податок на землю
нараховується кожному з власників пропорційно частці його власності на
будівлю.

У випадках коли підприємства, установи, організації здають в оренду
належні їм будівлі, приміщення, підвали тощо, то за земельні ділянки,
зайняті цими будівлями, i за ділянки, що їх обслуговують, земельний
податок сплачують саме ці підприємства, організації, яким ці ділянки
виділено у постійне або тимчасове користування, тобто власники землі та
землекористувачі.

Якщо окремі установи, організації, що користуються пільгами по
земельному податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові
підприємства або здають в оренду окремі будівлі чи їх частини, земельний
податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими
підприємствами або земельними ділянками, будівлями (їх частинами),
зданими в оренду, сплачується ними за повними ставками на загальних
підставах.

Щодо плати за землю підприємствами, установами та організаціями, які є
орендодавцями, що користуються пільгами щодо плати за землю, але надають
земельні ділянки в оренду іншим юридичним особам, які є бюджетними
установами i, в свою чергу, в установленому порядку звільняються від
сплати земельного податку, то слід зазначити, що Законом України «Про
плату за землю» пільги встановлено лише платникам земельного податку.
Питання ж орендної плати вирішується сторонами при укладанні договору
оренди.

Приклади:

а) Народний університет, який фінансується з державного бюджету i
користується пільгою, має у підпорядкуванні госпрозрахунковий дослідний
завод, який займає земельну ділянку загальною площею 20 тис. м2. У цьому
разі завод повинен сплачувати податок на загальних підставах. Якщо
земельну ділянку виділено університету, він є платником податку за
земельну ділянку під цим госпрозрахунковим заводом;

б) Лікарня, яка має у своїй структурі госпрозрахункову кафедру
протезування i в цілому звільняється від сплати земельного податку як
установа охорони здоров’я, за кафедру протезування податок повинна
сплачувати на загальних підставах.

Порядок обчислення податку такий: загальна площа земельної ділянки, яка
виділена лікарні, становить 45 тис. м2. Площа будинку лікарні (з
урахуванням шести поверхів) становить 10 тис. м2, а кафедра протезування
займає 1 тис. м2, тобто 10% площі будинку. Площа, зайнята кафедрою
протезування, оподатковується пропорційно загальній площі земельної
ділянки лікарні. В такому разі земельним податком у встановлених
розмірах на загальних підставах оподатковується 10% загальної площі
земельної ділянки, тобто 4тис.500 м2.

Такий же порядок розрахунку земельного податку застосовується до всіх
бюджетних установ, які користуються пільгами, але здають в оренду свої
будівлі (їх частини) чи земельні ділянки.

Продовжуючи тему оподаткування земельних ділянок, слід зазначити, що
ст.13 Закону України «Про плату за землю» визначає, що підставою для
нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру,
який згідно з п.2 «Положення про порядок ведення державного земельного
кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
12.01.93 р. №15 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів
України від 30.01.97 р. №99), включає дані реєстрації права власності,
права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості
та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених
пунктів, економічної та грошової оцінки земель. Тому всі юридичні та
фізичні особи, які фактично використовують земельні ділянки без
належного оформлення документів на землю, повинні сплачувати земельний
податок i стати на облік у відповідній податковій службі за місцем
знаходження земельної ділянки як його платники.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської
діяльності власників землі та землекористувачів i обчислюється виходячи
з площі земельної ділянки, переданої у власність або наданої у
користування, ставки земельного податку та розміру грошової оцінки
земель.

Ставки земельного податку встановлені Законом України «Про плату за
землю» окремо для кожної категорії земель, визначених ст. 2 Земельного
кодексу України, а саме: для земель сільськогосподарського призначення,
земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку,
оборони та іншого призначення, земель лісового та водного фондів.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про плату за землю» грошова оцінка
земельних ділянок провадиться органами Державного комітету України по
земельних ресурсах за методикою, затвердженою постановою Кабінету
Міністрів України від 23.03.95 р. № 213 «Про методику грошової оцінки
земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів». Грошова
оцінка землі застосовується з метою економічного регулювання земельних
відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених
законодавством України.

Грошову оцінку земель населених пунктів та земель
несільськогосподарського призначення не завершено

у термін до 1 січня 1999 року, який було визначено Постановою Верховної
Ради України від 19.09.96 р. № 379/96-ВР «Про порядок введення в дію
Закону України «Про внесення змін i доповнень до Закону України «Про
плату за землю» i продовжено Постановою Верховної Ради України від
16.07.99 р. № 999-ХІІ до 1 січня 2002 року.

Постановою Верховної Ради України від 19.09.96 р. № 379/96-ВР «Про
порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін i доповнень до
Закону України «Про плату за землю» передбачено проведення щорічної
індексації грошової оцінки земель та доведення її до відома власників
земельних ділянок та землекористувачів.

З приводу цього Державний комітет України по земельних ресурсах спільно
з Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України
визначили та довели облдержадміністраціям, обласним органам місцевого
самоврядування та земельних ресурсів коефіцієнти індексації грошової
оцінки земель за 1996 та

1997 роки станом на 1 січня 1999 року:

до грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення — 2,07;

до грошової оцінки земель населених пунктів — 1,80.

Відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. №
783, грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених
пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення
індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт, що
визначається за формулою:

Ki = (L — 10): 100,

де L — середній індекс інфляції року, за результатами якого провадиться
індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

Грошова оцінка земель за межами населених пунктів, земель населених
пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення (крім
земель під торфородовищами, наданими підприємствам торфодобувної
промисловості, земель під водою, земель природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель) за
1996 — 1999 роки індексується станом на 1 січня 2000 року на коефіцієнт
2,04, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за
1996 рік — 1,703, за 1997 рік —1,059, за 1998 рік — 1,006 та за 1999 рік
— 1,127.

Якщо грошову оцінку зазначених земель було проіндексовано за 1996 та
1997 роки на коефіцієнт 1,80 (1,703 х 1,059), то ця оцінка підлягає
індексації за 1998 — 1999 роки на коефіцієнт 1,13 (1,006 х 1,127).

Грошова оцінка земель під торфородовищами, наданими підприємствам
торфодобувної промисловості, земель під водою, земель природоохоронного,
оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових
земель за 1997 — 1999 роки індексується станом на 1 січня 2000 року на
коефіцієнт 1,20, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів
індексації за 1997 рік — 1,059, за 1998 рік — 1,006 та за 1999 рік —
1,127.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. №
783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» (ст. 3) Державний
комітет України по земельних ресурсах листом від 15.01.2001 р. №
14-22-7/132 повідомив Раду міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації,
Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по земельних
ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління
земельних ресурсів про те, що грошову оцінку земель (як
сільськогосподарського призначення, так i населених пунктів) на 1 січня
2001 року необхідно індексувати на коефіцієнт 1,182 за 2000 рік,
розрахований відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки
земель, затвердженого зазначеною постановою Кабінету Міністрів України.

При цьому слід зазначити, що Закон України «Про Державний бюджет України
на 2001 рік» (ст. 54) також визначає, що по сільськогосподарських
угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено i
уточнено станом на 1 січня 2001 року, застосовуються ставки земельного
податку, встановлені ст.6 та частиною 1 ст. 7 Закону України «Про плату
за землю».

Закон України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (ст. 54) також
встановлює, що сплата земельного податку та орендної плати за земельні
ділянки здійснюється за збільшеними ставками щомісячно, а виробниками
сільськогосподарської та рибної продукції i громадянами у два строки —
до 15 серпня та 15 листопада поточного року.

Враховуючи, що грошову оцінку проведено лише по землях
сільськогосподарського призначення, а по землях населених пунктів —
частково, то відповідно до ст. 54 Закону України від 07.12.2000 р. №
2120-III «Про Державний бюджет України на 2001 рік» з 1 січня 2001 року
по населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено,
застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою
ст. 7 Закону України від 19.09.96 р. № 378/96-ВР «Про плату за землю»
(із змінами та доповненнями), збільшені в 2,62 раза (аналогічними
законами про Державний бюджет України по населених пунктах, грошову
оцінку яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку з 1
січня 1999 року — 2,00, а з 1 січня 2000 року — 2,40).

Разом з тим слід зазначити, що згідно із частиною 4 ст. 7 Закону України
«Про плату за землю» по земельних ділянках населених пунктів (за
винятком сільськогосподарських угідь), де не встановлено грошову оцінку
земель, ставки земельного податку диференціюють та затверджують
відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок
податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної
ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з
урахуванням коефіцієнтів, встановлених в частинах другій i третій цієї
статті.

Юридичні особи, які є платниками земельного податку, при подачі
розрахунку повинні врахувати індексацію грошової оцінки земель
сільськогосподарського призначення та земель населених пунктів, де її
встановлено, відповідне збільшення ставок земельного податку по землях
населених пунктів, де не встановлено грошову оцінку, та заповнювати всі
реквізити i графи, передбачені формою розрахунку земельного податку,
затвердженою наказом ДПА України від 14.01.98 р. № 18, зареєстрованим в
Мін’юсті України 22.01.98 р. за № 46/2486.

Необхідно звернути увагу й на те, що землекористувачі, які користуються
пільгами по сплаті цього податку, але здають в оренду земельні ділянки,
окремі будівлі (їх частини), є платниками земельного податку за здані в
оренду земельні ділянки, окремі будівлі (їх частини) i в обов’язковому
порядку повинні подати розрахунок земельного податку до відповідних
державних податкових інспекцій.

Для правильності нарахування та обчислення земельного податку важливим є
розподіл земель за їх категоріями.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України всі землі України поділяються
на ряд категорій. Віднесення земель до певних категорій i переведення їх
з однієї категорії до іншої провадиться відповідною радою за їх цільовим
призначенням.

Слід зазначити, що при оподаткуванні земельної ділянки ставки земельного
податку будуть залежати від таких чинників:

регіону розташування земельної ділянки;

напряму використання земельної ділянки (цільове й нецільове
використання);

категорії земель;

функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки та
ін.

За категоріями землі поділяються на:

землі сільськогосподарського призначення;

землі населених пунктів (міст, селищ міського типу i сільських населених
пунктів);

землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення;

землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

землі лісового фонду;

землі водного фонду;

землі запасу.

Оподаткування земель згідно із Законом України «Про плату за землю»

3емлі сільськогосподарського призначення

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для
потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Тобто
землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської
продукції, обслуговування сільського господарства (виробничі будівлі й
двори, господарські шляхи, прогони); землі, які перебувають у стадії
меліоративного будівництва, відновлення родючості; землі тимчасової
консервації та інші (кургани, ями, траншеї), а також
сільськогосподарські угіддя на землях інших категорій.

Сільськогосподарські угіддя — землі, які систематично використовують для
отримання сільськогосподарської продукції. До складу
сільськогосподарських угідь входять рілля, перелоги, багаторічні
насадження, сіножаті, пасовища.

Рілля — землі, які систематично обробляють i використовують під посіви
сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а
також чисті пари. До ділянок ріллі не належать сіножаті i пасовища, що
розорані з метою їх докорінного поліпшення i використовуються постійно
під трав’яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби,
а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Перелоги — землі, які раніше орали, а згодом більше року, починаючи з
осені, не використовували для засіву сільськогосподарських культур i не
готують під пар;

Багаторічні насадження — землі, які використовуються під штучно
створеними деревними, чагарниковими або трав’янистими багаторічними
насадженнями, призначеними для отримання врожаю плодово-ягідних,
технічних, лікарських культур, а також для декоративного оформлення
територій. До цих земель належать також землі під деревно-чагарниковою
рослинністю, яку вирощують для реалізації квітів (троянд, жасмину та
ін.), а також розсадники (за винятком лісових). Площі під дорогами,
спорудами, захисними лісосмугами виключаються зі складу багаторічних
насаджень i враховуються у відповідних видах угідь.

Сади — багаторічні насадження, створені для отримання плодів.

Виноградники — багаторічні насадження, створені для отримання винограду.

Інші багаторічні насадження — ягідники, тутівники, хмільники, насадження
ефіроолійних культур, розсадники плодових культур, крім лісових;
плантації декоративних багаторічних насаджень (квітники) для
декоративного оформлення територій, а також для реалізації квітів,
лікарські багаторічні насадження (беладона, наперстянка, шалфей
лікарський та інші).

Сіножаті — сільськогосподарські угіддя, які систематично
використовуються для сінокосіння, до яких потрібно включати рівномірно
вкриті деревною та чагарниковою рослинністю на площі до 20% ділянки.

Пасовища — сільськогосподарські угіддя, які систематично
використовуються для випасання худоби; рівномірно вкриті деревною та
чагарниковою рослинністю на площі до 20% ділянки.

Пасовища гірські — пасовища, розміщені на території гірських систем.

До категорії земель сільськогосподарського призначення також належать:

землі під господарськими будівлями i дворами, які зайняті тваринницькими
фермами, тракторними станами, літніми таборами та іншими будівлями й
дворами на сільськогосподарських землях, а також на
сільськогосподарських угіддях на землях інших категорій;

землі під господарськими шляхами i прогонами, які зайняті господарськими
шляхами i прогонами на сільськогосподарських землях, а також на
сільськогосподарських угіддях на землях інших категорій;

землі, які перебувають у стадії меліоративного будівництва та
відновлення родючості (включати тільки сільськогосподарські угіддя, на
яких провадиться нове меліоративне будівництво (реконструкція)), а також
не розорані ділянки викорчуваних садів, площі сільськогосподарських
угідь, підготовлені під посадку полезахисних лісових смуг, але
закладення їх не проведено, а також ділянки, на яких закінчено технічну
рекультивацію i проводиться комплекс агротехнічних i фітомеліоративних
заходів з відновлення родючості порушених грунтів;

землі тимчасової консервації, які тимчасово виведені з обробітку з метою
відновлення їх продуктивності та екологічного стану;

забруднені сільськогосподарські угіддя, які не використовуються в
сільськогосподарському виробництві — сільськогосподарські угіддя, в яких
вміст фізичних, хімічних i біологічних компонентів негативно впливає на
довкілля (забруднені в результаті техногенних аварій, впливу шкідливих
виробництв тощо). Площу угідь визначають згідно з матеріалами
відповідних обстежень, затвердженими у встановленому порядку. Також
техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя (включаючи
радіонуклідне забруднення), які не використовуються в
сільськогосподарському виробництві i виключені з господарського обігу.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь
установлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

для багаторічних насаджень — 0,03.

Відповідно до роз’яснень Верховної Ради України від 24.03.97 р. №
06-13/11-107 за земельні ділянки, які знаходяться за межами населених
пунктів i зайняті виробничими будівлями i спорудами
сільськогосподарських підприємств, у тому числі військовими
сільськогосподарськими підприємствами, земельний податок справляється
згідно із ст. 6 Закону «Про плату за землю», а саме — у відсотках від
грошової оцінки виду сільськогосподарських угідь відповідного
господарства.

Для земельних ділянок, наданих для потреб сільськогосподарського
виробництва, в межах населених пунктів, які зайняті виробничими,
культурно-побутовими та господарськими будівлями i спорудами,
законодавством установлено сплату податку в розмірі 3% до суми
земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток
площі земельної ділянки на ставку земельного податку).

При оподаткуванні земель сільськогосподарського призначення потрібно
обов’язково враховувати розмежування земель цієї категорії за даними
державного земельного кадастру, який є підставою для нарахування
земельного податку (слід мати підтвердження від землевпорядних органів,
які саме землі є землями сільськогосподарського призначення, а які не
належать до таких. Наприклад, до земель сільськогосподарського
призначення не належать болота, чагарники, піщаники, протиерозійні
канави, захисні лісосмуги та ін.).

Крім того, слід мати на увазі, що плата за землю не справляється:

за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій,
визначених статтею 2 Закону України «Про правовий режим території, що
зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»
(зон відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого
добровільного відселення i посиленого радіоактивного контролю), i
хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено
обмеження щодо ведення сільського господарства;

за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії
сільськогосподарського освоєння;

за земельні ділянки державних, колективних i фермерських господарств,
які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у
пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими
колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень.

Приклад обчислення земельного податку

Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення становить:
одиниці площі ріллі — 3400 грн./га; одиниці площі землі під
багаторічними насадженнями — 6800 грн./га. Сільгосппідприємство має в
користуванні 1000 га ріллі та 500 га під багаторічними насадженнями.
Коефіцієнт індексації грошової оцінки земель сільськогосподарського
призначення у 1999 — 2000 роках. становив 2,07, а у 2001 р. — 2,42
(вираховується із добутку 2,044 х 1,182 = 2,42).

Сума земельного податку на рік становить:

для ріллі:

1000 га х 3400 грн./га х 2,07 х 0,1% = 7038 грн. (у 1999 — 2000 рроках);

1000 га х 3400 грн./га х 2,42 х 0,1% = 8228 грн. (у 2001 році);

для багаторічних насаджень:

500 га х 6800 грн./га х 2,07 х 0,03% = 2111,4 грн.

(у 1999 — 2000 роках);

500 га х 6800 грн./га х 2,42 х 0,03% = 2468,4 грн.

(у 2001 році);

разом:

7038 грн. + 2111,4 грн. = 9149,4 грн. (у 1999 — 2000 роках);

8228 грн. + 2468,4 грн. = 10696,4 грн. (у 2001 році).

За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку i
використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої
категорії земель вони належать, земельний податок справляється
відповідно до вищенаведених ставок. Тобто за сільськогосподарські
угіддя, незалежно від того, де вони розташовані, в межах населеного
пункту чи за межами, на землях лісового чи водного фонду, землях
промисловості, транспорту, зв’язку чи іншого призначення, податок
справляється за ставками, передбаченими для оподаткування
сільськогосподарських угідь.

Оподаткування земель населених пунктів

Землі міст

До земель міста належать усі землі в межах міста.

Землі міста перебувають у віданні міської ради народних депутатів.

Межа міста — зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель
іншого призначення i визначається проектом планування та забудови міста
або техніко-економічним обгрунтуванням розвитку міста.

Межа міста встановлюється i змінюється в порядку, що визначається
Верховною Радою України.

Використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планування
та забудови міста i планів земельно-господарського устрою.

Землі селищ міського типу

До земель селища міського типу належать усі землі в межах селища.

Землі селища міського типу перебувають у віданні селищної ради народних
депутатів.

Межі селищ міського типу встановлюються i змінюються обласною радою
народних депутатів або за її дорученням відповідною районною, міською, в
адміністративному підпорядкуванні якої є район, радою народних
депутатів.

Використання земель селища міського типу здійснюється відповідно до
проектів планування та забудови селища міського типу i планів
земельно-господарського устрою території.

Землі сільських населених пунктів

До земель сільського населеного пункту належать усі землі, що
знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку
землеустрою.

Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської ради
народних депутатів.

Межі сільських населених пунктів установлюються

i змінюються районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої
є район, радою народних депутатів.

Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно
до проектів планування та забудови даного населеного пункту.

У населених пунктах, грошову оцінку земель яких проведено, при
обчисленні земельного податку застосовується ставка у розмірі 1% від їх
грошової оцінки, розмір якої також залежить від місця розташування
земельної ділянки, функціонального використання землі та виду діяльності
платника i розміру індексації у поточному році. Розмір орендної плати за
землю визначається місцевими органами влади у договорі оренди земельної
ділянки, але згідно зі ст. 5 Закону України «Про оренду землі» він не
може бути меншим за розмір земельного податку.

Приклад. У населеному пункті Макарів проведено грошову оцінку земель.
ТОВ «Олше» сплачує земельний податок у встановлених розмірах на
загальних підставах. Грошова оцінка земельної ділянки становить 680,5
грн. за 1 м2. Підприємство займається торговельною діяльністю, тобто
земельна ділянка за функціональним призначенням належить до земель
комерційного використання, коефіцієнт функціонального використання яких
—

2,5. Площа земельної ділянки, що використовується підприємством, — 1000
м2.

Сума земельного податку на рік з урахуванням коефіцієнтів індексації за
звітний рік становить:

1000 м2 х 680,5 х 2,04 х 2,5 х 1% = 34706 грн. (за 2000 рік);

1000 м2 х 680,5 х (2,044 х 1,182) х 2,5 х 1% = 41170 грн. (за 2001 рік).

Плата за землі населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено,
обчислюється виходячи із середніх ставок земельного податку, які
встановлено в таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.) Середня
ставка податку (коп. за 1 кв. метр) Коефіцієнт, що застосовується у
містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного
підпорядкування

до 0,2 1,5

від 0,2 до 1 2,1

від 1 до 3 2,7

від 3 до 10 3,0

від 10 до 20 4,8

від 20 до 50 7,5 1,2

від 50 до 100 9,0 1,4

від 100 до 250 10,5 1,6

від 250 до 500 12,0 2,0

від 500 до 1000 15,0 2,5

від 1000 і більше 21,0 3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до
курортних, до ставок земельного податку застосовуються такі коефіцієнти:

на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3,0;

на Південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,5;

на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;

на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської
областей — 2,0;

у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської,
Івано-Франківської та Чернівецької областей — 2,3, крім населених
пунктів, які Законом України «Про статус гірських населених пунктів в
Україні» віднесено до категорії гірських;

на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях — 1,5.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком
сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні
сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку,
функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але
не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням
коефіцієнтів, наведених вище.

Для земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, кооперативними
автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян,
гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними
гаражами i дачами громадян, установлено справляння земельного податку в
розмірі 3% до суми цього податку (сума земельного податку визначається
як добуток площі земельної ділянки на ставку земельного податку).

При визначенні розміру плати за землю для земельних ділянок, зайнятих
житловим фондом, потрібно врахувати, що згідно зі ст. 4 Житлового
кодексу України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих
будинках, призначених для торговельних, побутових та інших потреб
непромислового характеру.

Тому в розмірі 3% земельного податку обраховуються лише земельні
ділянки, зайняті житловим фондом, а за частину землі під нежилими
приміщеннями в жилих будинках податок справляється на загальних
підставах.

Приклад. У населеному пункті Олександрія з чисельністю населення від 50
тис. до 100 тис. чол. грошову оцінку земель не проведено. ТОВ «Пролісок»
сплачує земельний податок у встановлених розмірах на загальних
підставах. Середня ставка податку — 9 коп. за 1 м2, коефіцієнт, що
застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах
обласного підпорядкування, — 1,4. Підприємство займається торговельною
діяльністю, тобто земельна ділянка за функціональним призначенням
належить до земель комерційного використання, коефіцієнт функціонального
використання яких — 2,5. Площа земельної ділянки, що використовується
підприємством, — 1000 м2.

Сума земельного податку на рік з урахуванням коефіцієнтів індексації за
звітний рік становить:

1000 м2 х 9 х 1,4 х 2,4 х 2,5 = 756 грн. (за 2000 рік);

1000 м2 х 9 х 1,4 х 2,62 х 2,5 = 825 грн. (за 2001 рік).

Оподаткування земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та
іншого призначення

Землі промисловості

Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення та
експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель i споруд
промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх
під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будинків
та інших споруд.

Ця категорія охоплює всі землі, зайняті об’єктами промисловості. Тобто
на яких провадяться головним чином промислові види діяльності, включно з
усіма допоміжними територіями, зокрема, під’їзні дороги та проїзди,
очисні споруди, поля фільтрації цукрових заводів, стоянки, складські
площадки, території закладів управління та ін.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей,
визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм i
проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з
урахуванням черговості їх освоєння.

Навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва
повинні створюватися санітарно-захисні зони відповідно до норм,
затверджених у встановленому порядку. У межах цих зон житлове
будівництво забороняється.

Створення санітарно-захисної зони не позбавляє власників землі та
землекористувачів, у тому числі орендарів, землі яких опинилися в межах
цієї зони, права власності або права користування ними з обмеженнями,
встановленими для цих зон. Захисні зони в межах міст, селищ міського
типу повинні впорядковуватися i озеленюватися промисловими
підприємствами відповідно до проектів планування i забудови цих
населених пунктів.

Землі транспорту, зв’язку та іншого призначення

Землями транспорту, зв’язку та іншого призначення визнаються землі,
надані в користування підприємствам i організаціям залізничного,
автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та
трубопровідного транспорту, а також підприємствам i організаціям, що
здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв’язку.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей,
визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм i
проектно-технічної документації, а відведення ділянок провадиться з
урахуванням черговості їх освоєння.

Організаціям, що здійснюють будівництво та експлуатацію ліній
електропередачі, теле- i радіоцентрів, ретрансляційних телевізійних
станцій, радіорелейних ліній, повітряних i кабельних
телефонно-телеграфних ліній зв’язку, надаються земельні ділянки
відповідно до діючих норм i затверджених проектів на будівництво, а
також земельні ділянки, необхідні для тимчасового користування в період
будівництва та експлуатації цих об’єктів.

Вздовж повітряних i підземних кабельних ліній електропередачі,
телефонно-телеграфних ліній, що проходять поза населеними пунктами, а
також навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та радіорелейних
ліній установлюється охоронна зона. Землі в межах цих зон у власників
землі та землекористувачів не вилучаються, а використовуються з
обмеженнями, що передбачаються правилами, затвердженими у встановленому
порядку.

Землі для потреб оборони

Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та
постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних
закладів, підприємств i організацій Збройних Сил України, інших
військових формувань та внутрішніх військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством
України.

Земельний податок за землі промисловості, зв’язку та іншого призначення,
в межах населеного пункту, сплачується в установлених розмірах на
загальних підставах відповідно до Закону України «Про плату за землю» за
ставками населеного пункту. Якщо в населеному пункті проведено грошову
оцінку земель, то ставки земельного податку встановлюються відповідно до
частини першої ст. 7, а якщо грошову оцінку земель не проведено, то
відповідно до частини другої ст. 7 цього Закону.

При оподаткуванні земель цієї категорії, в межах населених пунктів,
винятком є землі, надані для потреб оборони, гірничодобувних підприємств
та залізниці.

Не справляється плата за землі дорожнього господарства автомобільних
доріг загального користування.

Для земельних ділянок, наданих для Збройних Сил України та інших
військових формувань, створених відповідно до законодавства України,
залізниць та гірничодобувних підприємств, передбачено справляння податку
в розмірі 25% від суми земельного податку.

При цьому слід зазначити, що для Збройних Сил України та інших
військових формувань, створених відповідно до законодавства України, дію
частини десятої ст. 7 та частини другої ст. 8 Закону України «Про плату
за землю», в частині розміру податку за землю, ст. 16 Закону України від
07.02.2000 р. № 1458-III «Про Державний бюджет України на 2000 рік»
призупинено на 2000 рік.

Аналогічну пільгу надано військовим формуванням

i у 2001 р. згідно зі ст. 54 Закону України від 07.12.2000 р. № 2120-III
«Про Державний бюджет України на 2001 рік».

Приклад. У населеному пункті N (грошову оцінку землі не проведено)
місцева рада у 1999 році визначила п’ять економіко-планувальних зон,
кожна з яких має свою ставку земельного податку. ТОВ «Арго» займає
земельну ділянку площею 100 м2, яка знаходиться в 3-й
економіко-планувальній зоні i має ставку земельного податку 2,5 грн./м2
(у 2000 та 2001 роках ставки земельного податку місцева рада не
переглядала).

Сума земельного податку на рік становить:

100 м2 х 2,5 грн./м2 х 2,4 = 600 грн.,

де 2,4 — коефіцієнт індексації, встановлений Законом України «Про
Державний бюджет України на 2000 рік»;

100 м2 х 2,5 грн./м2 х 2,62 = 655 грн.,

де 2,62 — коефіцієнт індексації, встановлений Законом України «Про
Державний бюджет України на 2001 рік».

За межами населених пунктів ставки податку визначаються залежно від
категорії землі.

Так, податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості,
транспорту, зв’язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5%
від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту,
Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно
до законодавства України, справляється у розмірі 0,02% від грошової
оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових
сільськогосподарських підприємств, з яких земельний податок справляється
виходячи із ставок оподаткування сільськогосподарських угідь.

У разі використання земель залізничним транспортом, Збройними Силами
України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до
законодавства України, не за цільовим призначенням податок справляється
з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Оподаткування земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення

Землі природоохоронного призначення

До земель природоохоронного призначення належать землі заповідників,
національних, зоологічних i дендрологічних парків, парків — пам’яток
садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком
мисливських), заповідних урочищ, пам’яток природи.

Землекористувачі землями природоохоронного призначення — юридичні особи,
яким надано об’єкти природно-заповідного фонду, визначені Законом
України «Про природно-заповідний фонд України».

На землях природоохоронного призначення забороняється діяльність, що
суперечить їх цільовому призначенню або яка може негативно впливати на
якісний стан земель.

Порядок використання земель природоохоронного призначення визначається
законодавством України.

Землі оздоровчого призначення

До земель оздоровчого призначення належать земельні ділянки, що мають
природні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та
лікування:

санаторії, санаторії-профілакторії, спеціалізовані санаторії з
реабілітації хворих, дитячі санаторно-курортні й оздоровчі та інші
санаторно-оздоровчі заклади, на території яких є природні лікувальні
ресурси та фактори, придатні для використання, у тому числі шляхом
промислового освоєння, з метою лікування, медичної реабілітації,
профілактики захворювань та поліпшення здоров’я людей (родовища
мінеральних i термальних вод, лікувальних грязей та озокериту, соляні
(гірські) копальні, ропа лиманів та озер, а також природні об’єкти i
комплекси — пляжі, акваторії водойм, ліси та інші вкриті лісом землі, що
формують особливі мікрокліматичні умови).

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, що
суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на
природні лікувальні фактори цих земель.

Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається
законодавством України.

Землі рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для
організованого масового відпочинку i туризму населення: земельні
ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів,
кемпінгів, туристських баз, стаціонарних i наметових
туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок i мисливців, дитячих
туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених
пунктів, навчально-туристських стежок, маркованих трас, дитячих i
спортивних таборів, i розташовані поза землями оздоровчого призначення.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що
перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за цільовим
призначенням.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається
законодавством України.

Землі історико-культурного призначення

До земель історико-культурного призначення належать землі
історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань,
археологічних i архітектурних пам’яток та архітектурно-ландшафтних
комплексів.

Землекористувачі землями історико-культурного призначення — організації
та установи, на території яких розміщені виключно історико-культурні
заповідники, музеї-заповідники, історико-культурні заповідні території,
меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища,
могили; історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди i пам’ятні
місця, пов’язані з історичними подіями; городища, кургани; давні
поховання i пам’ятні скульптури та мегаліти; наскельні зображення; поля
давніх боїв; залишки фортець, військових таборів, поселень i стоянок;
ділянки історичного культурного пласту, укріплень, виробництв, каналів,
доріг; архітектурні ансамблі й комплекси; історичні центри, квартали,
площі; залишки стародавнього планування i забудови населених пунктів;
споруди цивільної, промислової, військової, культурної архітектури,
народного зодчества; садово-паркові комплекси; фонова забудова.

На землях історико-культурного призначення забороняється будь-яка
діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Порядок використання земель історико-культурного призначення
визначається законодавством України.

Податок за земельні ділянки, в межах населених пунктів, на територіях та
об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення,
зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями i
спорудами, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів,
справляється у п’ятикратному розмірі суми земельного податку.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими,
культурно-побутовими, господарськими будівлями i спорудами,
розташованими на територіях та об’єктах історико-культурного
призначення, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів,
застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

міжнародного значення — 7,5;

загальнодержавного значення — 3,75;

місцевого значення — 1,5.

За межами населених пунктів податок за земельні ділянки, надані в
тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення, справляється у
розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Оподаткування земель лісового фонду

Землями лісового фонду визначаються землі, вкриті лісом, а також не
вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для
ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством
України.

Податок за земельні ділянки, в межах населених пунктів, надані для
потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими,
культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями i
спорудами, справляється як складова плати за використання лісових
ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Для земельних ділянок, наданих для потреб лісового господарства, які
зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями i
спорудами, земельний податок справляється у розмірі 3% до суми
земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток
площі земельної ділянки на ставку земельного податку).

Податок за земельні ділянки, за межами населених пунктів, надані на
землях лісового фонду, за винятком сільськогосподарських угідь,
справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що
визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду
i зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та
господарськими будівлями i спорудами, справляється у розмірі 0,3% від
грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Оподаткування земель водного фонду

До земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами,
водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими
спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги
відведення.

Землі в смугах відведення надаються органам водного господарства та
іншим організаціям для спеціальних потреб i використовуються ними для
лісопосадок, ремонту споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень,
складів тощо.

На землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить
їх цільовому призначенню.

Порядок використання земель водного фонду визначається законодавством
України.

Податок за земельні ділянки, в межах населених пунктів, надані на землях
водного фонду, сплачується у встановлених розмірах на загальних
підставах.

Для земельних ділянок, наданих для потреб водного фонду, які зайняті
виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями i
спорудами, законодавством установлено справляння податку в розмірі 3% до
суми земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток
площі земельної ділянки на ставку земельного податку).

Крім того, податок за земельні ділянки під водоймами, які надані для
виробництва рибної продукції, справляється в розмірі 25% від суми
земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої
ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Податок за земельні ділянки, за межами населених пунктів, надані на
землях водного фонду, за винятком сільськогосподарських угідь,
справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по
області.

Оподаткування земель запасу

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не
надані у постійне користування. До них належать також землі, право
власності або право користування якими припинено.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних, районних,
міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, рад народних
депутатів i призначаються для передачі у власність або надання у
користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських
потреб.

Оволодіння усіма тонкощами справляння на перший погляд нескладного
земельного податку зніме численні запитання, що виникають у платників,
дасть можливість правильно застосовувати чинне законодавство i, як
наслідок, уникнути застосування фінансових санкцій до платників
земельного податку, забезпечити своєчасне та повне надходження до
бюджетів коштів від плати за землю. А якщо врахувати, що ця плата в
повному обсязі надходить до місцевих бюджетів, то це сприятиме
своєчасній виплаті заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат
на регіональному рівні.

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ СПРАВЛЯННЯ В БЮДЖЕТ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

Верховна Рада України 08.02.2001 р. прийняла Закон України «Про внесення
змін до Закону України «Про плату за землю» щодо оподаткування земельних
часток (паїв)» (текст Закону див. на стор. 27).

Після прийняття Указу Президента від 09.12.99 р. № 1529/99 «Про
невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора
економіки» в державі розпочалася суцільна реорганізація колективних
сільськогосподарських підприємств (КСП), які перетворилися на
підприємства різних організаційно-правових форм (фермерські
господарства, приватні агропідприємства, товариства з обмеженою
відповідальністю тощо).

Зміна власників землі та землекористувачів призвела до значного
перерозподілу земель. З’явилися власники землі та землекористувачі,
серед яких одні вирішили самостійно господарювати на землі, отримали
земельні частки (паї) в натурі і оформили Державні акти на право
власності на землю, а інші — передали свої земельні частки (паї),
посвідчені сертифікатами на право на земельну частку (пай), в оренду.

Однак непоодинокі випадки, коли громадяни, отримавши земельні частки в
натурі і оформивши Державні акти на право власності на землю, також
передавали земельні ділянки в оренду іншим суб’єктам.

Разом з тим відповідно до Закону України від 17.12.98 р. № 320-ХІV «Про
фіксований сільськогосподарський податок» (далі — Закон № 320-ХІV) серед
податків і зборів (обов’язкових платежів), в рахунок яких сплачується
фіксований сільськогосподарський податок, є плата (податок) за землю.
Тому платник фіксованого сільськогосподарського податку не сплачує
окремо земельний податок.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (у редакції Закону
України від 19.09.96 р. № 378/96-ВР зі змінами та доповненнями)
земельний податок сплачується власниками землі та землекористувачами,
крім орендарів. Для сільськогосподарських товаровиробників — платників
фіксованого сільськогосподарського податку дія вказаного Закону втратила
чинність, а на власника земельної ділянки чинність цього Закону
продовжує поширюватись.

Враховуючи особливості перетворень, що виникли в результаті реформування
аграрного сектора економіки і значною мірою вплинули на стосунки між
власниками земельних ділянок, власниками сертифікатів на право на
земельну частку (пай) та платниками фіксованого сільськогосподарського
податку, які включають орендовані землі в розрахунок земельного податку,
було внесено зміни до Закону України «Про плату за землю». Зокрема
встановлено, що власники земельних часток (паїв) є платниками земельного
податку, а земельні частки (паї) — об’єкт обкладання податком.

Законом України від 08.02.2001 р. № 2271-ІІІ внесено доповнення до ст.
12 Закону України «Про плату за землю», які визначають, що на період дії
Закону № 320-ХІV (до 01.01.2004 р.) власники земельних ділянок,
земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних
ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого
сільськогосподарського податку звільняються від сплати земельного
податку до бюджету. При цьому платник фіксованого сільськогосподарського
податку, включаючи в свій розрахунок орендовані землі, окремо земельний
податок не сплачує.

У разі надання власниками та землекористувачами земельних ділянок,
земельних часток (паїв) в оренду іншим особам (не платникам фіксованого
сільськогосподарського податку) земельний податок сплачується ними на
загальних підставах. Якщо ж договором оренди земельної частки (паю)
передбачено інше, то виконуються умови такого договору.

ВИСНОВКИ

Історія розвитку людського суспільства свідчить, що в різні періоди
існували різноманітні податки. Проте, найбільшого розвитку податки
досягають в умовах розвинутої ринкової економіки. Вони стають
об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними і
фізичними особами.

З здобуттям незалежності Україна почала проводити свою податкову
політику, формуючи власну податкову систему. Це був нелегкий період
тому, що не можна і недоцільно водночас відійти від усієї попередньої
практики.

В процесі написання курсової роботи нами була опрацьована тема “Плата за
землю”. Детально розглянуто механізм і особливості стягнення податку за
землю. Також висвітлені деякі аспекти cплати орендної плати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.1996. №254 /96–ВР// Відомості
ВРУ. – 1996.–№ 30.

Закон України ”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування.” //Відомості ВРУ.–1998. – №10.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” //Офіційне
видання.–К.–1998.

Азаров М. Податкова політика в Україні: принципи і реалії //Вісник
податкової служби України. – 1998. – № 15.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Вища
школа.,1997.

Дикань Л.В., Воїнова Т.С., Бережний Є. Деякі аспекти оподаткування в
Україні // Фінанси України. – 1999. – № 4.

Кириленко О.П. Класичні засади побудови оподаткування у вітчизняній
системі // Фінанси України. – 1999. – № 11.

Кириленко О.П. Фінанси: Навчальний посібник. – 2-е вид., перероблене і
доповнене, – Тернопіль: “Економічна думка” 1998.

Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків //Фінанси
України. – 1998.– № 1.

Микитюк О.І. Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств //
Фінанси України. – 1999. – № 6.

Молчанова Л. Виконання податками своїх функцій в умовах перехідної
економіки України // Науковий вісник. – 1999. – № 12.

Податки / Бурковський В.В., Кармазин Б., Калам бет С.В., Водолазька О.А.
/ За редакцією Бурковського В.В. – Дніпропетровськ: Пороги. – 1998.

Суторміна В.М., Федоров В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес
(із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). – К.:
Либідь, – 1992.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. –
К:, 2000.

PAGE

PAGE 28

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter