Міністерство освіти і науки України.
Тернопільська академія народного господарства.
Інститут аграрного бізнесу.
Кафедра
Економічної теорії
Курсова робота
На тему:
“Система грошового обігу, та еволюція її типів”
Виконав:
Ст.гр.ОСГ-13
Цибульська М.В
Перевірив:
Тернопіль – 2002.
План.
Вступ.
Поняття грошової системи та її елементи.
Еволюція типів грошових систем.
Грошова система України.
Висновок.
Вступ.
Гроші складають один з найбільш цікавих аспектів економічної науки. Вони
відіграють важливу роль у забезпеченні процесу розширеного відтворення.
На їх використанні грунтується більшість економічних інструментів
господарювання : ціноутворення, оплата праці, комерційний розрахунок,
фінанси, податки, розрахунково-платіжні відносини, інвестиційна
діяльність, страхування. З урахуванням закономірностей функціонування
грошей формується економічна політика держави, відбувається ринкове
регулювання всіх сфер економічного життя суспільства.
Гроші, крім того, один з найбільш важливих розділів економічної науки.
Вони представляють собою дещо більше, ніж пасивний компонент економічної
науки. Вони представляють собою динамічність систем, ніж простий
інструмент, що допомагає роботі економіки. Класична політекономія заходу
по суті виросла з дослідження фундаментальних проблем грошей, що були
поставленні у працях: А. Смідта і Д. Рікардо. Наукові розробки цих
вчених стали джерелом теорії грошей К.Маркса, яка займає важливе місце у
марксиській економічній науці. Багато уваги проблемам грошей приділили у
своїх процесах відомі економісти заходу 19-20ст. –Дж.С.Міль, Д.
Патінкін, М.Фрідмен та ін.
Дуже важливим є вивчення грошової системи. Правильно діюча грошова
система впливає на життєдійну силу в кругообіг прибутків і витрат, який
відображає стан всієї економіки.
Добре працююча грошова система сприяє повному використанню потужностей,
повній зайнятості. І навпаки, поганофункціонуюча грошова система може
стати головною причиною різких коливань рівня вирибництва, зайнятості і
цін в економіці, створити розподіл ресурсів, який є нераціональним.
В даній курсовій роботі йдеться про функціонування грошової системи,
еволюцію і її типів, формування і проблеми розвитку в Україні на
сучасному етапі.
1. Поняття грошової системи та її елементи.
В кожній державі існує функціональна грошова система – форма
організації грошового обігу в країні, яка склалась історично і
закріплена законом. Її складовою частинию є національна валютна система,
хоча вона відносно самостійна. Грошові системи сформувалися в 16-17ст.
Хоча окремі її елементи з’явилися в більш ранньому періоді, з
утвердженням централізованих держав.
Грошова система формується історично, що позначається на структурі та
змісті її елементів. Основними з них є: найменування грошової одиниці,
масштаб цін, валютний курс і режим зовнішньо-валютного обігу, види
готівкових знаків, які мають платіжну силу, регламентація безготівкового
обороту, державний апарат, який здіснює регулювання грошового обігу.
Кожна країна визначає для себе грошову систему, в тому числі валютний
метал, грошову одиницю, порядок чеканки монет і емісії грошових знаків,
золотий ( або інший) вміст.
Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає
історично. До введення власної валюти в Україні функціонувала грошова
одиниця колишнього СРСР – карбованець(рубель), сотою долею якого була
копійка. Найменування “рубель” закріпилося за грошовою одиницею Росії
відносно пізно в 17ст. Становлення держаної незалежності України
обумовлює перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що
використовувалась в Київській Русі – гривні, що була грошовою одиницею
УНР в 1918р. В зв’язку з проголошенням в 1991р. акту про незалежність
України було законодавчо закріплено рішення назвати гривнею власну
грошову одиницю Української держави.
В окремих країнах діють такі грошові одиниці: Австралія – Австралійський
шилінг, Бразилія – крузейро, Великобританія – фунт стерлінгів, Греція –
драхма, Данія – датська крона, Німеччина – марка, США – долар США,
Франція – французький франк.
Одним з важливих елементів грошової системи є масштаб цін.
Масштаб цін – історично обумовлений елемент грошової системи, що
визначає вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період
виконував роль грошей . Масштаб цін служить для вимірювання різних
кількостей золота, його маси, а золото, міра вартості служить для
вимірювання вартості всіх інших товарів. Держава в законодавчому порядку
фіксує масштаб цін , але ця фіксація як правило не пов’язана із зміною
вартості золота. Спочатку грошові одиниці та їх назви були пов’язані з
певною вагою благородних металів наприклад, фунт стерлінг означає фунт
срібла. Але з часом масштаб цін все більше відривається від валового
вмісту грошової одиниці. Спричинено це переходом від срібла до золота,
як грошового металу і витіснення срібла золотом у функції міри вартості,
псуванням і зношуванням монет.
З припиненням обміну паперово – кридитних грошей на золото ( до поч. 2
Світової Війни майже всі країни заходу відмовилися від такого обміну) та
їх знецінення , масштаб цін, по суті втратив свій економічний зміст.
В кінці 70-х років у результаті міжнародної валютної реформи в провідних
країнах заходу офіційна ціна золота і золотий вміст грошових одиниць
були відміненні.
Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке
використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших
економічних операцій. Зовні виступає як ціна валюти однієї країни,
виражена в валюті іншої країни чи в міжнародних розрахункових одиницях
(ECU.SDR). Використовується валютний курс при купівлі і продажу валюти в
зв’язку з експортом товарів чи послуг, надходження в країну капіталів,
доходів і кредитів, наданні кредитів іншим країнам, вивозу за кордон
капіталів та прибутків.
Валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій.
Таблиця.1
Функція валютного курсу
Засіб
Інтернаціо
налізації грошових відносин
Зіставлення цінових структур в рез. виробничого відтворення
Зіставлення
ітернаціональної
та національної
вартості цін нац.
та світового ринків
Перерозподіл
нац. продук. між країнми,
що здійснюють
зовн.економ.
зв’язки
По-перше, за його допомогою долається національна обмеженість грошової
одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в
інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб
інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової
системи грошей.
По-друге на основі валютного курсу здійснюється й зіставлення цільових
структур окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення –
продуктивності, витрат виробництва, заробітної плати, темпів
економічного зростання, а також торгівельного і платіжного балансів.
По-третє, за допомогою валютних курсів зіставляються національні умови
виробництва, зокрема національної вартості товарів та послуг з
інтернаціональними цінами та інтернаціональною вартістю. На його основі
національні витрати прирівнюють до єдиного вартісного еквівалента –
суспільно інтерніціональних витрат праці відповідно до цього – до
інтернаціональної вартості.
По-четверте, через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл
національного продукту між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічні
зв’язки.
Необхідність встановлення валютного курсу визначається тим, що
національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть виступати
законними, платіжними і повинні бути обміняні. Правильне визначення
валютного курсу має вирішальне значення для забезпечення
еквівалентності, взаємної вигоди в відносинах економічних
суб(єктів різних країн. В сучасних умовах в основі курсів валют лежить
співвідношення їх купівельних спроможностей. Проте цілий ряд факторів
може спричинити значне відхилення валютних курсів від їх основи. Це
насамперед, зміна попиту і пропозиції іноземної валюти в країні, яка
визначається перш за все, зміною стану платіжного балансу. Крім того,
зміна валютних курсів може визначитись і позаекономічними факторами –
ускладненням політичної ситуації в країні, посилення недовіри юридичних
і фізичних осіб до уряду та існуючих державних структур, загостренням
соціальних та національних протиріччь.
Слід відрізняти офіційно всановлений, фіксований, валютний курс від
гнучкого ринкового. Фіксовані курси втратили свою вирішальну роль. Зараз
курси своїх валют фіксують лише деякі країни по відношенню до більш
міцних валют чи міжнародних валют, та тільки на рівні, що фактично
склалися на валютному ринку. Тому найважливішими є гнучкі валютні курси,
які поділяються на плаваючі та коливні.
Плаваючі курси мають провідні валюти – долар США, марка ФРН. Вони
самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави
можуть за взаємною домовленістю визначити межі їх “плавання”.
Коливні курси мають валюти, які “прив(язані” безпосередньо до провідних
валют. Центральні банки країн з такою валютою намагаються впливати на їх
курси методом валютної інвестиції з метою недопустити різких коливань.
При продажу і купівлі іноземноі валюти банки диференціюють рівні курсів
“продавця” і “покупця”. При чому перший – вищий. Це різниця забезпечує
банками прибуток від валютних операцій.
Юридичною основою валютної системи для світових грошей були проголошенні
спеціальні права, гарантовані Міжнародним валютним фондом. Курси SDR
визначається на основі середньозваженого курсу певного набору
національних валют де на долар США припадає 42%. На практиці долар
залишається міжнародним платіжним засобом. Використовується і
національні валюти ряду інших розвинутих країн. Так, в Європейському
співтоваристві використовують, як міжнародну безготівкову грошову
одиницю екю .
Одним з основних елементів грошової системи є форми і умови готівкового
і безготівкового платіжного обігу.
Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус
законного платіжного засобу на її території. До них відносяться:
банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.
Банківські білети (банкноти) – різновид грошових знаків, які
випускаються центральними банками. Виникли в 17ст. На основі розвитку
вексельних відносин. Спочатку банкноти були простою розпискою банку про
прийняття від клієнта золота на зберігання. Згодом такі розписки банки
стали видавати при дисконті (покупці) приватних комерційних векселів.
Банкнота перетворилась у вексель на банкіра, набула подвійного
забезпечення – золотого і вексельного (товарного), вільно розмінювалась
на золото такі банкноти одержали назву “класичні”.
У світовій практиці вироблені два способи забезпечення емісії класичних
банкнотів або встановлювалась доля металевого покриття до загальної суми
емісії, або встановлювався ліміт емісії банкнот непокритих золотом.
В період загальної кризи капіталізму банкноти перестали б розмінювати на
золото, вони втратили одну з основних своїх класичних ознак, що зблизило
їх з паперовими грошима. Сучасні нерозмінні банкноти мають тільки
товарне забезпечення, ефективність якого низька оскільки кредитний
механізм не забезпечує своєчасного повернення банкнот в каси банку. Це
зумовлюється не тільки порушенням принципів кредитування банками
комерційних підприємств, а головним чином, втягуванням їх кредитних
ресурсів в покриття державних витрат непродуктивного характеру. Тому
послаблюється зв’язок емісії сучасних банкнот з реальними потребами
обігу в грошах, що створює передумови для інфляції.
Казначейські білети – один з видів грошових знаків. Їх випускає
державне казначейство чи міністерство з фінансів для покриття бюджетних
витрат випускається переважно дрібними купюрами. З припиненням розміну
грошових знаків на золото зникли економічні відмінності між
банківськими і казначейськими білетами і більшість країн світу
випускають тільки банкноти. При створенні власної грошової системи,
Україні теж доцільно відмовитись від випуску казначейських білетів.
Розмінна монета випускається для обслуговування дрібних платежів.
Спочатку була із дорогоцінного металу, потім із сплавів звичайних
металів. Така монета називається вільною. Держава своїми рішеннями надає
таким монетам силу законного платіжного засобу. Зараз в усіх країнах
світу знаходяться в обігу тільки білонні монети.
Суттєва відмінність грошових білетів полягає в механізмі їх емісії –
порядку випуску в обіг та вилучення з нього. При бюджетній емісії, яка
проводиться спеціальним органом – міністерством фінансів (казначейством)
– в обіг пускають казначейські білети. Кредитна комісія обумовлює випуск
банкнот. Банківські білети надходять у сферу обігу у зв’язку з видачею
кредиту, його проголошення обумовлює вилучення грошових знаків з обігу.
Білети банку (банкноти) мають забезпечуватися золотом, коштовними
металами і іншими активами банку, що є гарантом конвертованості валют.
Казначейські білети гарантують обов(язковий прийом і обмін на будь-які
товари і цінності. Розмінні монети – мають вільно обмінюватись на білети
національного ( державного) банку.
Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є неготівкові
знаки , а залишки на рахунках у банках та небанківських кредитних
установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів
з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування
грошей записаних на рахунках (“грошей безготівкового обороту” або
“електронних” в умовах проведення платежів на базі ЕОМ), визначається
державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає
визначення сфер готівкових та безготівкових грошей на рахунках, форми
розрахунків, порядок платежів.
?l?ИЁаслідок того, що безготівковий обіг має значні переваги над
готівковим і тому є набагато ефективнішим і доцільнішим, як для
суспільства в цілому, так і для кожного окремого економічного суб’єкта.
По-перше: значно скорочується суспільні витрати обігу. По-друге:
створюється сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу,
поскільки прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тісний
зв(язок їх з банками та з грошовим ринком в цілому.
Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють
банки та небанківські органи. Однак безпосереднє регулювання грошового
обігу здійснюють банки, що зумовлює виділення іх окремого самостійного
елемента грошової системи. Механізм регулювання визначається побудовою
самої банківської системи – її організацією за однорівневим чи
дворівневим принципом. На першому рівні функціонує центральний банк НБУ,
а на другому – комерційні банки різних форм власності, спеціалізіції та
сфер діяльності. Отже, регулювання грошового обігу – сукупність заходів,
які проводяться в галузі грошового обігу з метою забезпечення його
сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб
сфери обігу.
Неменш важливе місце займає порядок випуску порядок випуску та
регулювання грошей. Емісія (від лат. Emisio – випуск) – випуск в обіг
грошей, облігацій та інших боргових зобов(язань. Саморегулююча система
емісії існувалі при функціонуванні золотого стандарту, коли золоті
монети надходили в обіг вміру потреби. При паперово – грошовому та
кредитному обігу межі емісії визначають ся потребами сфери обігу грошах,
як засіб обігу та платежу, а також для покриття дифіциту державного
бюджету. В сучасних умовах емісія закріплена за центральними банками
країн, які використовують її для отримання безготівкових грошей, тобто
кредитних ресурсів. Основний канал в Україні – це збільшення
безготівкових грошей для покриття дефіциту державного бюджету а також
кредитування народного господарства, але в умовах погіршення їх
діяльності емісія практично перетворюється у фінансування поточних
витрат. В соціальній ринковій економіці головний канал емісії грошей –
це депозитно-чекова система, яка дозволяє збільшувати кількість чеків,
що обслуговують безготівкові обороти. В Україні право емісії грошей
надано виключно тільки одному НБУ.
2. Еволюція типів грошових систем.
Як елемент господарського елементу країни грошова система відображає
властиву йому сукупність економічних відносин, у зв(язку з чим набуває
характеру системи ринкового чи неринкового механізму.
Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо
функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу ),
використання адміністративних методів регулювання грошового обігу
(раціонування видачі грошей, лімітування кредитів ), розмежування сфер
готівкового і безготівкового обігу, заборона певних грошових операцій,
здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян .
У такій грошовій системі фактично порушується її межі, як форми
організації обігу грошових операцій. Даний тип грошової системи
властивий адмістративно – командній економіці, якою і була система
управління економікою колишнього СРСР. Він обумовлює підрив самої
природи грошей як таких.
В умовах колишнього СРСР переважали методи прямого дерективного
регулювання грошових потоків. Інструментом такого регулювання було
планування колових оборотів установ Держбанку, кредитне планування і
складання планових балансів грошових доходів та витрат населення.
Використання цих інструментів базувалось на дерективних завданнях планів
економічного і соціального розвитку.
Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування
грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій
на рівні банків, як елемента грошової системи країни. При цьому
регулювання грошового обігу проводиться через використання економічних
методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.
Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяються
грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій
системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та
фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення
валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки
у світову.
Грошова система закритого типу передбачає використання валютних
обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової.
За таких умов валютний курс не відображає реальної валютної ціни
грошової одиниці країни, фактично виступає як формальний елемент
грошової системи .
Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють
саморегулюючі та регульовані грошові системи. Саморегулюючими були
системи обігу механічних грошових знаків (монет). Основою
саморегулювання виступала рівність вартості що містився в них. У зв(язку
з цим конкретний період часу безпосередньо в обігу знаходилася кількість
монет, необхідна для реалізації товару. Якщо через зміну обсягу
виробництва і реалізіції товарів потреба обігу в грошових знаках
скорочувалась, то відповідно кількість монет виключалась з обігу,
перетворюючись у скарб. При розширенні виробництва товарного обігу
монети, що становили скарб надходили в обіг. Так через функцію грошей як
засобу утворення скарбу здійснювалося стихійне регулювання грошової
маси, завдяки якому кількість грошових знаків у обігу підтримувалося на
рівні потреби обороту грошах.
Як зазначалося раніше, грошова система сформувалася у
16 – 17ст. і пройшла декілька етапів еволюції . Об(єктивну необхідність
в єдиній стабільній та еластичній грошовій системі зумовили наступні
причини:
Феодальна роздробленість, в тому числі монетному ділі, перешкоджала
створенню національного ринку. Держава впорядковувала грошовий обіг
створивши єдину і централізовану регламентацію випуску грошей
центральним банком.
Товарно – грошові взаємини періоду капіталізму вільної конкуренції
потребували стійкої грошової системи, відносно стійкості грошового
обігу.
Циклічність виробництва потребує еластичного грошового обігу здатного
розширюватись і звужуватись в залежності від потреб закону грошового
обігу і економіки.
Тип грошової системи залежить від того, які гроші входять в обіг.
Відповідно розрізняють:
Системи металістичного обігу, при яких грошовий товар безпосередньо
виконував всі функції грошей, а кредитні гроші були розміняні на метал.
Системи обігу кредитних і паперових грошей при яких золото витіснене
нерозмінними банкнотами, чеками, казначейськими білетами з обігу в
скарб.
Для металістичного обігу характерні два типи грошових систем –
біметалізм і монометалізм. На ранніх стадіях розвитку грошова система як
правило базувалася на біметалізмі. При біметалізмі роль загального
еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами – золотом і
сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими
і срібними монетами виділяються три різновиди біметалізму:
система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається
державою;
система “кульгаючої” валюти, за якої золоті і срібні монети являлись
законним платіжним засобом, але не на рівних правах, так як чеканка
монет з срібла проводилась в закритому порядку на відмінну від вільної
чеканки золота.
Найпослідовнішою формою біметалізму була система паралельної валюти.
Однак вона створювала технічні труднощі у функціонуванні сфери обігу в
зв’язку з наявністю та постійними коливаннями подвійної системи цін.
Спроби впорядкування обігу в зв’язку з наявністю та постійністю
коливаючого через законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних
монет, що як правило, не відповідало їх ринковій вартості, не минуче
вели тезаврацію монет, вартість яких недооцінювалась (тобто
нагромадження монет приватними власниками у вигляді скарбу чи страхового
фонду.)
Біметалізм довгий час існував в ряді країн Західної Європи. Проте
при використанні двох металів в якості грошей виникли труднощі при
встановленні співвідношень між золотом і сріблом. В 1865 р. Франція і
ряд других країн (Бельгія, Швейцарія, Італія) спробували зберегти
біметалізм шляхом угоди про підтримання твердого співвідношення між
золотими і срібними монетами. Так виник Латинський монетний союз – перша
в історії спроба міждержавного регулювання грошової системи. Проте це
співвідношення (система подвійної валюти) звичайно не відповідало
вартості золота і срібла. Подвійна система цін (в золотих і срібних
грошах) порушувала цінові пропорції, що склалися, це дезорганізувало
економіку. Обезцінення срібла в кінці 19 ст. В результаті його
здешевлення виявили нестійкість біметалізму. Ринкове співвідношення
золотих і срібних монет складало 1:20, 1:22. В результаті обезцінення
срібла, недооцінені по закону золоті монети виходили з обігу в скарб. В
цьому проявилась дія закону Коперніка – Грешема :”погані” гроші
витісняють з обігу “хороші”. При біметалічній системі, гроші, вартість
яких на ринку цінних паперів нижча ніж їх номінальгп вартість,
витісняють з обігу ті грошові одиниці, вартість яких на ринку цінних
паперів нижча, ніж їх номінальна вартість, витісняють з обігу ті грошові
одиниці, авртість яких перевищує офіційні ціни.
Неприпинило цього процесу введення деякими країнами системи
кульгаючої валюти. Відмова від вільного карбування з срібла прискорила
їх знецінення, наплив срібла з сусідніх країн і вивіз золота за кордон.
Тому вони змушені були зовсім припинити карбування монет з срібла а ті,
що залишилися в обігу перетворилися в розмінну монету.
Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один вид металу
виконує роль грошей, в обігу функціонують монети і знаки вартості, які
розмінюються на цей метал. Золотий монометалізм був найпоширенішою
формою. Він був вперше встановлений в Великобританії фактично в кінці
18ст. Законодавчо в 1816р., в Німеччині в 1871-1873рр., в Франції в
1876-1878рр., в Японії і Росії 1897., в США 1900р. Срібний монометалізм
існував в Росії в 1834-1852рр., в Індії 1852-1893рр., в Нідерландах в
1847-1875рр.
В залежності від характеру розміну законів вартості на золото
розрізняли такі різновиди золотого монометалізму:
Система золотого монетного обігу ;
Система номінальних грошових знаків (банкнот) із золото зливковим чи
золото дивізним стандартом.
Найбільш стабільним був золотомонетний стандарт. Для нього характерні:
Обіг золотих монет;
Безпосереднє виконання золотом всіх функцій грошей ;
Вільна чеканка золотих монет з фіксованим золотим вмістом;
Вільний розмін знаків вартості на золоті монети по закріпленій вартості;
Необмежений курс золота між особами і країнами.
Все це забезпечило відносну стійкість і еластичність грошової системи.
При розширенні потреб грошового обігу золото поступало з скарбу в обіг .
Тому золотомонетний стандарт в найбільшій мірі відповідав потребам
ринкової економіки сприяв розвитку виробництва, кредитної системи,
міжнародної торгівлі і кредиту, вивозу капіталу.
З переростанням до монополістичного капіталізму в імперіалізм
золотомонетний стандарт утвердився в більшості країн, золоті монети
стали зникати з обігу. В процесі історичного розвитку співвідношення між
золотими грошима і їх представниками поступово змінювалось. Наприклад
США, Великобританії і Франції воно було рівне в 1815р. – 3:1, 1860р.
1:1, а в 1885р. 1:3. До 1913 р. Золоті і срібні монети складали тільки
1/6 грошового обігу, в тому числі золоті 1/10. Але грошова система була
відносно стійкою, оскільки збереглись основні принципи золотомонетного
стандарту. Загальна криза капіталізму нанесла удар по золотомонетному
стандарту. В роки першої світової війни в більшості країн (крім США) був
припинений розмін банкнот на золото заборонений вільний вивіз жовтого
металу широко використовувалась емісія нерозмінних кредитних грошей.
Після першої світової війни тільки в США зберігся золотомонетний
стандарт; в окремих країнах (Великобританія, Франція) був введений
золото зливковий стандарт, при якому банкноти обмінювались на золоті
зливки при представленні суми, встановленої законом (1700р.
Великобританії, 215 тисч франків – у Франції, що відповідало ціні
стандартного зливку вагою в 12 кг) . В більшості країн був встановлений
золотодивізний стандарт (в Німеччині, Австрії, Данії, Норвегії) при
якому банкноти обмінювались на іноземну валюту (девізи), що обмінювалась
на золото. Золото – дивізний стандарт закріпив валютну залежність одних
країн від інших.
В період світової економічної кризи 1922 –1933 рр., були ліквідовані
всі системи золотого монометалізму у внутрішньому обороті. Це означало
перехід до регульованих грошових систем.
Саморегульована грошова система відповідала етапові розвитку
ринкових відносин з мінімальним втручанням держави в хід економічних
процесів. За металічного обігу державне регулювання виражалось у
встановленні золотого чи срібного вмісту грошової одиниці. Для захисту
інтересів учасників обігу від псування монет цей вміст офіційно
закріплювався державою і його дотримання гарантувалося функціонуванням
системи відкритої чеканки монет.
З переходом до обігу паперових, так і металічних грошових знаків,
позбавлених власної вартості, припинив свою дію механізм стихійного
приведення кількості грошей в обіг до величини потреби обороту в грошах.
У таких умовах регулювання грошового обігу перетворилося в окремий
елемент грошової системи. Відповідно до змісту механізму цього
регулювання виділяються системи паперово – грошового та кредитного
обігу.
З 30-х років 20ст. утвердилась система нерозмінних кредитних грошей.
Золоте забезпечення і розмін банкнот на золото були відмінені фактично
у всіх ринкових державах. Розмін долара США на золото для іноземних
центральних банків був припинений з 1917р. Головним забезпеченням
грошової емісії стали державні цінні папери. Отже, встановилась система
паперово – грошового обігу для якої характерна бюджетна емісія, яка може
виступати у двох формах:
Випуск грошових білетів державним казначейством;
Покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.
В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а
величиною бюджетного дефіциту , що відповідно до законів грошового обігу
паперових грошей викликає їх постійне знецінення. Регулювання грошового
обігу в цих умовах вимагає здійснення заходів, спрямованих на
оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.
Система кредитного обігу – це випуск і рух грошових знаків, що
виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність
грошового обігу, дає можливість на відміну від бюджетної емісії, не
тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Це
створює реальну можливість підтримання їх кількості на рівні об(єктивної
потреби обігу. Загальними законами обігу грошей кредитно грошова система
близька до металічної. Органом регулювання грошового обігу є банки.
Здійснюавні ними кредитні операції (видача та погашення позик)
відповідно до реальної динаміки економічних процесів, руху матеріальних
цінностей виступають передумовою балансування товарних і грошових мас
обігу.
Система нерозмінних кредитних грошей значно відрізняється від
золотого обігу за механізмом формування грошової одиниці. Номінальна
вартість кредитних грошей набагато перевищує їх власну вартість. Для
підтримання цього розриву держава монополізувала випуск банкнот через
центральний банк і казначейство. Оскільки зросло значення депозитно –
чекової емісії комерційними банками, спеціальними кредитно – фінансовими
установами, центральний банк здійснює регулювання їх активних і пасивних
операцій, які служать основою для випуску кредитних грошей. В зв(язку з
цим регулювання емісійної системи здійснюється шляхом операцій на
відкритому ринку, змінами норм обов(язкових резервів, процентних ставок
і іншими методами грошово – кредитної, фінансової політики.
Перехід до нерозмінних кредитних грошей, привів до односторонньої
еластичності емісії і порушення фундаментального принципу грошової
системи: обмеженні випуску грошей об’єктивними потребами економічного
обігу. Грошова система, як складова система господарського механізму, з
однієї сторони, реагує на диспропорції в процесі суспільного відтворення
з другої – сприяє їх загостренню ході виробничого циклу грошова система
покриває недостачу грошових заощаджень шляхом звільнення грошової маси.
3.Грошова система України.
Україна мала хороші стартові передумови для створення власної грошової
системи. Згідно з західними оцінками її платіжний баланс у 1988р. був
від’ємним (в обчисленні у світових цінах), проте величина його
від’ємного сальдо становила всього 2,03% ВНП. Але, на жаль, ці переваги
були втрачені. Платіжний баланс у відносинах з країнами СНД для України
істотно погіршився.
В Україні замість того, щоб зразу потурбуватися про створення
національної валюти, було вирішено замовити виготовлення купонів, які
мали виконувати не функцію грошей, а функцію захисту рублевого обігу в
Україні. Але поки вони виготовлялись з січня 1992р. Росія стала на шлях
так званої лібералізації цін і Україні нічого не залишилося, як
сприйняти цю тактику і використати купони як гроші. Це були не реальні,
а умовні, ерзац – гроші.
Купони – це паперові гроші, що випускаються державою з примусовим
курсом в несприятливих умовах, коли відбувався сильний спад
виробництва. Внаслідок погіршення платіжного балансу відбувалося
знецінення карбованця, виникла гіперінфляція, що дістала прояв у
неухильному зростанні цін і грошової маси. Так, лише за один 1993р.
оптові ціни зросли у 92,7раза, а роздрібні у 63,9раза. Грошові доходи
збільшились тільки у 25,6 раза. Наслідком спроможності грошей було
швидке зростання грошової маси обігу. Дані з цього приводу Інституту
економіки НАН України в млрд.крб. продано нижче(графік). Як видно, обсяг
грошової маси в обігу за 1,5 року збільшився майже у 40 разів.
Більш як дворічний досвід дії купонів – карбованців переконливо
свідчив, що неповноцінні гроші неминуче викликали негативні явища і в
економіці, і в забезпеченні населення . Ось офіційні дані про деякі
підсумки “шокової терапії” в Україні за 1992 – 1993рр.
Зииження нац.
доходу Зростання спожив. цін Зменш. реальн.
доход.населення Знецін.грошов.
вкладів нас.в ощадбанках Абсол.сума втрат насел.від зростан.
цін на знец. вклд
Більш як 1/4 2569 раз 4,6 рази 610 разів 707трлн.крб
Загальний спад в економіці, що тривав протягом 1993р., вів до зменшення
доходів держави і примушував уряд проводити дедалі значніші кредитні
емісії. Особливо це знайшло прояв у 3 кварталі, коли були надані
величезні кредити сільському господарству. Загальний обсяг кредитів НБУ
іншими банками становив 11.170 трлн.крб. Крім того, банківській системі
для здійснення міжнародних платежів у різних галузях було виділенно
значні суми кредитів у ВКВ. Понад 50% усіх кредитів, виділенних НБУ
протягом 1993р., було надано уряду.
В умовах значної кредитної емісії відбувається, здавалося б, неймовірне:
розгортається і поглиблюється платіжна криза. Найбільше загострення її
припадало на кінець січня – середину лютого 1994р. Вона ще більше
посилювала зубожіння людей, зумовлювала насвоєчасність виплати зарплати,
пенсій, стипендій зупинення роботи багатьох підприємств і спад
виробництва, отже – і зменшення роздрібного товарообороту.
Уряд вживає заходи, щоб по – новому підійти до проведення цінової,
бюджетної, податкової та кредитної політики. Так одним з першорядних
завдань стало подолання цінової інфляції, зведення її темпів до низького
рівня. З цією метою був прийнятий Указ Президента “Про заходи щодо
стримуавння темпів зростання цін”, спрямований на впорядкування
ціноутворенняна продукцію(товари та послуги) з обмеженням рівня її
рентабельності у виробництві та посередницько – збутовій сфері. Так
протягом січня 1994р. роздрібні ціни зросли на 19,2%, у лютому – 12,6%,
а в березні інфляція зменшилась до 5,7%.
І все – таки треба визнати, що цього ефекту досягнуто монетарним
методом, насамперед – припинення випуску в обіг грошей за рахунок
нерегулярної виплати заробітної плати. Одночасно здійснювалась жорстка
кредитна політика. Досить суттєве зниження інфляції впливає лише
тимчасовою “передишкою”, бо були вжиті більш радикальні заходи,
пов”язані з інвестиціями у виробництво, його структурною перебудовою,
розвитком підприємництва на основі дальшого поглиблення економічних
перетворень відносин і форми власності, тобто роздержавлення і
приватизації. Важливим напрямом антиінфляційної політики була ліквідація
дефіциту державного бюджету шляхом збільшення його доходів. Поряд з
впровадженням нової та ефективної системи податків, про що вже йшлося,
важливо було зменшити ставки податків, що стимулюватиме ділову
активність.
Грошова система включає в себе не лише готівковий але й безготівковий
грошовий обіг(93 – 95% в порівнянні з 5 – 7% готівки). Тому встановлення
і розвиток безготівкового грошового обігу було неодмінною умовою
формулювання грошової системи країни. Недосконале законодавство і
нестабільна національна валюта – головні причини гальмування введення
векселів. Бракувало нормативних актів, був відсутній досвід їх
застосування. За даними Міністерства статистики, на 1 жовтня 1993р. в
обігу перебувало векселів на загальну суму 3422,3 млн. крб.
В розвитку безготівкового обігу свою позитивну роль повинна була
відігравати запроваджена з початку 1994р. міжрегіональна електронна
система банківських розрахунків. Її створення усунуло вкрай повільне
проходження платіжних документів. До електронної системи входило 25
регіональних розрахункових палат, об(єднаних у загальнодержавну сітку,
на вершині якої – Центральна розрахункова палата в Києві. Система мала
високий ступінь захисту від несанкціонованого втручання: 1409
банківських установ України (більш як 94% загальної кількості в країні)
проводили операції в цій системі. Протягом дня здійснювалися понад 40
тисяч платіжних операцій на загальну суму 3 – 4 трлн. крб.
Раціоналізація грошового обігу полягала в тому, якомога скоротити
готівковий обіг і збільшити безготівковий. З цією метою було прийнято
Указ Президента “Про заходи щодо скорочення готівкового обігу”. Втілення
його в життя дозволяло певною мірою нормалізувати грошовий обіг,
стримати темпи зростання грошової емісії.
І все – таки оцінюючи введення купона – карбованця на початку 1992 років
треба зазначити, що це неоднозначне явище. Перш за все, це був важливий
крок у створенні власної грошової системи, що сприяв встановленню
економічної незалежності. Разом з тим, з самого початку внаслідок
швидкого знецінення, він не міг виконувати функцію нагромадження, а з
набуття цим процесом обвального характеру
купона – карбованець втратив здатність бути мірою вартості. Ось чому
необхідний був перехід до нової грошової одиниці.
Отже, щоб провести грошову реформу необхідно було створити стабільну
ситуацію і в економіці, і в політиці, і в фінансовій сфері.
Першочерговим завданням було передусім подолання інфляції. Другою
важливию передумовою введення нової національної валюти було формування
стабілізаційного фонду, який мав бути гарантом дієздатності гривні.
Третьою необхідною передумовою було завершення створення потужностей в
Україні для карбування монет, друкування грошей, виготовлення
спеціального паперу. І , нарешті, основною передумовою грошової реформи
було ефективне здійснення економічних реформ. Це роздержавлення і
приватизація власності.
Другий період грошової реформи на весь зріст ставив проблему
співвідношення приватизації та реформування грошової системи. Згідно із
законами ринкової економіки, сталість і конвертованість грошей
визначаються співвідношенням їх маси з товарною масою. При чому,
оскільки гроші обертаються швидше ніж товари, то кількість грошей має
бути меншою від суми цін товарів. Нажаль, у нас економічна криза
поглиблювалася, виробництво товарів падало, товарний дефіцит зростав,
пропозиція товарів зменшувалася. І водночас зростали ціни, тривала
інфляція, що зумовило емісію грошей, збільшення їх в обігу, перетворення
іх на інфляційні гроші.
За цих умов грошова реформа мала бути нерозривно зв’язана з
приватизацією власності. З цією метоє що наприкінці 93 – х рр. був
прийнятий Указ Президента “Про індексацію номінальної вартості
приватизаційних майнових сертифікатів”. А Указом Президента “Про
введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів” було
встановлено, що у 1994р. платежі за придбані об(єкти приватизації
здійснювалися з приватизаційних депозитних рахунків, або на бажання
громадян України, приватизаційними майновими сертифікатами. Вже з 1995р.
єдиною формою такого платежу були приватизаційні майнові сертифікати.
Поряд з використанням в готівковому обігу приватизаційних сертифікатів
як цінних паперів введення гривні шляхом обміну купоно – карбованців
дозволило безпосередньо залучити частину грошей на цілі приватизації.
Згідно Указу Президента України Леонідом Кучми “Про грошову реформу в
Україні” від 25 серпня 1996р. було проведено, починаючи з 2 вересня,
грошову реформу – введення в обіг визначеної Конституції іншим
законодавством України національної валюти України, якою була гривня і
її сота частини копійки. Національному банку України наказувалося
випустити в обіг банкноти вартістю 1,2,5,10,20,50,100 гривень та
розмінну монету номінально ювартістю 1,2,5,10,25 і 50 копійок, припинити
емісію українських карбованців, які підлягали обміну на гривні(банкноти
та розмінну монету) за курсом 100.000 крб на 1грн.
Органом виконавчої влади , юридичним особам та іншим особам
суб(єктам господарювання всіх форм власності відповідно до встановленого
курсу обміну українського карбованця на гривню було наказано провести до
другого вересня 1996року перерахування у гривні без будь – яких
обмежень, вилучень і конфіскації:
Цін, тарифів, а також заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог та
інших грошових виплат населенню з їх округленням до одної копійки;
Коштів юридичних осіб і інших суб(єктів господарювання (резидентів і
деризедентів), що знаходяться на рахунках в установах банків і в цінних
паперах;
Усіх видів заощаджень населення на депозитних та інших рахунках, у
депозитних сертифікатах, страхових полісах, а також акціях та інших
цінних паперах, в тому числі приватизаційних паперах;
Активів і пасивів балансів, укладених угод.
Виплата заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових
виплат населенню проводилося з другого вересня 1996р. лише у гривнях без
будь – яких змін в порядку і строків такої виплати.
Національний банк України визначив офіційний валютний (обмінний)
курс гривні виходячи з валютного обмінного курсу. Національного Банку
України, що діяв на передодні проведення грошової реформи, та курсу
обміну українського карбованця на гривню. Купівля – продаж іноземної
валюти здійснювалися в установленому порядку лише за гривню.
З розвитко реформи у банках України зосереджено значні суми
гривневої валюти, вона виконує функції засобу нагромадження та засобу
платежу і зараз використовується, як єдиний платіжний засіб.
Таким чином другий етап грошової реформи привів до утвердження
грошової системи в Україні в адекватній ринковій економіці. Вона
спирається на повноцінну національну валюту – гривню, яка забезпечує
нормальні умови для функціонування економіки.
Проте перед грошовою системою України постають такі завдання:
Вироблення чітких концепцій функціонування самостійно ефективного
грошового механізму, участі в прискоренні процесів виходу з кризи;
Створення механізму ефективних, чітких і швидких розрахунків між
суб(єктами господарювання;
Вдосконалення системи валютного регулювання, міжнародних валютних
відносин і розрахунків;
Здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, встановлення
межі її приросту (24%), що відповідає реальній зміні ВВП і має
забезпечити помірний темп інфляції;
Забезпечення купівельної спроможності національної валюти до рівня, який
давав би змогу збалансувати інтереси як державні, так і суб(єктів
національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність.
Висновоки.
В даній курсовій роботі досліджується суть грошової системи і дається
характеристика окремих її елементів, і функцій , проводиться диференція
грошових систем, характеризуються її типи, визначаються причини переходу
від одного типу до другого, їх переваги й недоліки. Історія грошових
систем дає величезний матеріал для застосування його при вирішенні
сьогоденних проблем.
Отже, основні тези курсової роботи викладені нижче.
Грошова система – це форма організації грошового обігу, що історично
склалась в даній країні і закріплена законодавчими актами. Включаючи в
себе такі основні елементи: певну грошову одиницю (її найменування і
масштаб цін), види державних кредитних і паперових грошових знаків,
розмінної монети, що мають законну платіжну силу, форми і умови
безготівкового платіжного обігу, порядок обміну національної грошової
одиниці на іноземні і валютні курси, органи, що віддають організацію
грошового обігу.
Історично існували такі типи грошових систем:
Система металістичного обігу при якій грошовий товар безпосередньо
виконував всі функції грошей, а кредитні гроші були розміняні на метал і
система обігу кредитних і паперових грошей при яких золото витіснене
нерозмінними банкнотами, чеками, казначейськими білетами з обігу вскарб.
Для металістичного обігу характерні два типи грошових систем :
біметалізм і монометалізм. Але на цьому еволюція грошової системи не
закінчується, відбувається перехід до системи “електронних” грошей.
Розкрито в курсовій роботі етапи формування грошової систеим України і
перехід здобуття незалежності і перспективи розвитку на сучасному етапі.
Список використаної літератури:
Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. – М.
:Финстатинформ, 1995г.
Банківська енциклопедія / За ред. А.М.Мороза. – Київ : Ельтон, 1993р.
Гальчинський А.С.Теорія грошей. Навч.посібник – Київ : Либідь 1992р.
Гревеник Н. Основні напрямки грошово – кредитної політики на 1998р.
Вісник НБУ 1998р., №3
Гроші та кредит : – Підручник /під ред. М.І. Савлука. – Київ: Либідь,
1992р.
Денежное обращение и кредит при капитализме. Учебник/ под ред. Л.Н.
Красавиной. – М. Финансы и статистика 1989г.
Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит – Київ : Лібро, 1996р.
Кошик О. Грошово – кредитна політика та інституційна реформа / Вісник
НБУ, 1997р., №9.
Общая теория денег и кредита. Учебник/ под ред. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки
и биржа, 1995г.
Указ Президента “Про грошову реформу в Україні” / Голос України, 26
квітня 1996р.
PAGE
PAGE 11
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
