.

Система оподаткування пiдприємницькоiї дiяльностi фiзичних осiб (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
478 9917
Скачать документ

Міністерство освіти і науки України.

Тернопільська академія народного господарства.

Інститут фінансів

Кафедра фінансів

Дипломна робота

на тему :

“Система оподаткування підприємницької діяльності фізичних осіб”.

Виконала студентка

Групи Фзс-42

Кучер О.І.

Науковий керівник

Старший викладач

Ріппа М.Б.

Робота допущена до захисту

“___” травня 2000 р.

Зав. кафедрою фінансів, д.е.н. професор

_______ С.І. Юрій

Тернопіль 2000

План.

Вступ.

1.Фінансові аспекти здійснення підприємницької діяльності фізичними
особами.

1.1.Підприємництво, економічна суть державне регулювання
підприємницької діяльності.

1.2.Порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

1.3.Ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

1.4.Роль i?aei?e?iieoeueei? ae?yeueiino? o oi?ioaaii? aeio?aeii?
/anoeie athaeaeaoo oa caaacia/aiino? caeiyoino? ianaeaiiy.

2.Аналіз діючої системи оподаткування підприємницької діяльності
фізичних осіб.

2.1.Патентування деяких видів підприємницької діяльності.

2.2.Прибутковий податок з громадян.

2.3.Фіксований податок.

2.4.Єдиний податок.

2.5.Інші податки та збори (обов’язкові платежі), що справляються
фізичними особами суб’єктами підприємницької діяльності.

2.5.1.Податок на додану вартість, платники, об’єкт оподаткування.

2.5.2.Акцизний збір.

2.5.3.Збір на розвиток виноградарства,садівництва і хмелярства.

2.5.4.Збір на обов’язкове пенсійне страхування.

2.5.5.Збір на обов’язкове соціальне страхування.

2.5.6.Місцеві податки і збори.

3.Контрольна робота органів ДПІ за правильністю і своєчасністю
справляння податків з фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності
та відповідальність платників податків при порушенні податкового
законодавства.

3.1. Організація та деякі особливості контролю за правильністю і
своєчасністю справляння податків суб’єктами підприємницької діяльності.

3.2. Відповідальність платників податків при порушенні податкового
законодавства.

Висновки і пропозиції.

ВСТУП

Українська держава проіснувала не так багато часу, але зроблено багато.
При переході до ринакових відносин Україна не взяла на успадкування
системи доходів державного бюджету, яка існувала в колишній
командно-адміністративній системі, а взяла новий курс, тобто формування
доходної частини бюджету податковими методами. Хоч у нашій податковій
системі є багато недоліків, але наша держава прагне піднятися до рівня
розвинутих країн світу. Для чого треба зробити ще не мало. Потрібно
переглянути повністю законодавство України щодо оподаткування, щоб
податки не були важким тягарем для платників, не ставили їх у скрутне
становище, а щоб допомагали розвитку виробництва, підприємницькій
діяльності.

Процес побудови ринкової економіки в Україні зумовив зміну багатьох
економічних засад та способів господарювання. Пряме відношення має він і
до процесу реформування та становлення податкової системи в Україні.
Податки є основою для державного втручання у сферу економічних та
господарських зв’язків між різними суб’єктами економічних відносин в
країні. Податки дають змогу акумулювати бюджетні ресурси, які є
знаряддями реалізації державної політики. Сьогодні Україна має сталу
систему податків, яка забезпечує надходження коштів до державного та
місцевих бюджетів. Вона має схожість із тими системами, що їх
застсовують розвинуті країни Європи, її основу складають прямі
прибуткові податки з підприємств і громадян, непрямі податки на додану
вартість, акцизний збір, мито, спеціальні відрахування на соціальне
страхування та забезпечення. Така звична для розвинутих країн система
має місце не тому, що українські фахівці та законодавці у процесі її
формування свідомо прагнули наслідувати який-небудь зазделегідь відомий
зразок.

Однак, не менш очевидно і те, що податкова система України сьогодні
потребує реформування. Головною причиною цього -порівняно високий
податковий тягар і те, що податки не стимулюють розвитку процесів, які
можуть зупинити економічну кризу: зростання обсягів виробництва,
структурну перебудову господарства, підвищення ступеня ділової
активності суб’єктів господарювання.

Зменшення податкового тягаря – завдання не просте, щодо якого можна
навести вагомі аргументи “за” і “проти”.

З одного боку, основа доходів держави, їх першоджерело – це виробництво
продукції та надання послуг, які треба заохочувати усіма можливими
засобами, бо якщо не буде господарської діяльності, то не буде звідкіля
брати податки. Але для того, щоб підвищити ступінь ділової активності,
податковий прес треба послабити. При зменшених ставках податків у
суб’єктів господарювання можуть

з’явитися і додаткові стимули для збільшення обсягів виробництва
продукції та надання послуг, внаслідок чого матиме місце розширення бази
оподаткування та у кінцевому рахунку зростання’ загальної суми доходів
зведеного бюджету. Крім того, зменшення податкового тиску може сприяти
збільшенню доходів населення та зростання сукупного попиту.

З другого боку, сьогодні не стільки податки самі по собі є головною
перешкодою на шляху розвитку, а в цілому несприятливий інвестиційний
клімат. Тому зменшення податків може привести не до зростання активності
суб’єктів господарювання, а тільки створити додаткові проблеми бюджету.

У цьому є рація, якщо врахувати, що головним гальмом виробничого
розвитку та найважчим податком для населення (особливо незаможних) є
інфляція. Можна сміливо стверджувати, що в умовах гіпотетичної ситуації,
коли податки відсутні взагалі, але має місце високий рівень цін та
темпів інфляції, виробництво розвиватися не буде, адже це економічно
недоцільно: за таких умов прибуток дасть лише “швидкі” гроші. Водночас
інфляція є прямим наслідком дефіциту бюджету ( коли неінфляційні джерела
його покриття розви-нуті слабо).

Податковий тиск треба прагнути зменшити, але тільки відповідно до
реальних можливостей. Як свого часу відзначав стосовно умов післявоєнної
Німеччини міністр господарства, а потім канцлер ФРН Л.Ерхард, розмір
можливого зниження податків визначають стабілізація видатків і розвиток
продуктивності і що тільки таким шляхом можна домогтися справжнього і
реалістичного розв’язання пригноблюючої податкової проблеми.

В Україні сьогодні мову треба вести про таке зниження рівня податків,
для якого можливо знайти компенсацію або за рахунок скорочення бюджетних
видатків, або за рахунок залучення додаткових неінфляційних джерел
фінансування дефіциту бюджету. Практично це означає, що реальні
можливості скорочення податкового тиску обмежені і тому в питаннях
розвитку податкової системи наголос повинен бути зроблений на іншому
аспекті: еволюційному шляху її реформування за рахунок удосконалення
складу та структури податкової системи, механізму обчислення та сплати
податків. Треба знайти технічні можливості зробити податкову систему
більш сприятливою для бізнесу за умови збереження (або навіть
збільшення) абсолютної суми податкових надходжень. Нині, в умовах
економічної кризи, змінювати склад найбільш великих податків, що чинять
найсуттєвіший вплив на діяльність підприємств та добробут громадян,
недоречно, оскільки зараз як ніколи важливо забезпечити незмінність
основних “правил гри”, до яких суб’єкти господарюваня звикли.

Падіння фізичних обсягів виробництва та фінансова криза – не найвдаліший
час для нових податкових експерементів із неперед-бачиними наслідками.
Треба поступово змінювати функціональний розподіл доходів в економіці у
напрямку підвищення ролі доходів населення.

Отже, в кожній країні податкова система є стержнем економічної системи.
Саме тому основне завдання сьогодення – вдосконалення податкової системи
України. Підвалини останньої вже закладено, тобто можна констактувати
факт завершення першого етапу податкової реформи. Але діюча система
оподаткування сьогодні не задовільняє ні державу, ні платників податків.
Цілий ряд прорахунків та перекосів, призвело до того, що податки не
виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій. Сфера
матеріального вироб-ництва практично задушена ними, що веде до
скорочення оподатковуваних оборотів, а значить і до зменшення бюджетних
надходжень.

У результаті функціонуюча податкова система замість стимулювання
виробництва, спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної
частини бюджету, що при створенні цієї системи не було повною мірою
враховано теоритичні принципи оподаткування виведені на основі
багатовікового досвіду.

Податкові стягнення повинні бути в таких розмірах, щоб з однієї сторони
платники могли їх сплатити і не ухилятися від сплати податків, а з
другої – держава могла виконувати свої функції.

Податки з населення мають тисячолітню історію. Вони з’явилися тоді, коли
у світі сформувалися перші держави. Це були внески громадян, необхідні
для утримання публічної влади. Правителі стародавніх держав вводили
певні регулярні й обов’язкові платежі із своїх підданих. Спочатку це
були системні податки, які забезпечували найрізноманітніші потреби. Вони
мали характер податі, рентних платежів і сплачувалися переважно в
натуральній формі. За рабо-власницького ладу податки сплачувалися у
вигляді різноманітних податей і доповненням до трудових відбутнів
вільного населення, експлуатації рабів, також данини з полонених
народів. Із розвитком держави і товарно-грошових відносин податки
набувають грошової форми.

Одним із перших грошових податків був подушний податок на всіх громадян
у Римській імперії в II столітті нашої ери.

Предмет дослідження дипломної роботи – специфічна сфера фінансових
відносин, які виникають між державою з одного боку та суб’єками
підприємницької дільності з другого, в процесі перерозподілу доходів
громадян з метою створення загальнодержавного централізованого фонду
грошових ресурсів.

Об’єкт дослідження – порядок сплати податків та зборів фізичними
особами суб’єктами підприємницької діяльності.

Мета дослідження полягає в аналізі функціонування системи оподаткування
суб’єктів підприємницької діяльності.

І. Фінансові аспекти здійснення підприємницької діяльності фізичними
особами.

1.1.Підприємництво, економічна суть, державне регулювання
підприємницької діяльності.

З розвитком ринкових відносин основними принципами державного
регулювання є мінімальне втручання державних органів в економічні
процеси. Мета державного регулювання – досягнення ефективного,
економічного, наукового, соціального і культурного розвитку. Державне
регулювання забезпечується управлінською, плановою і контрольною
діяльністю міністерств, державних комітетів та інспекцій і виключає
втручання в діяльність господарюючих суб’єктів.

Згідно Закону України “Про підприємництво” держава гарантує всім
підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм
підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для
доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних,
природних та інших ресурсів.

У разі поставок підприємцем товарів, виконання робіт, надання послуг для
задоволення державних потреб, держава сприяє забезпеченню його
матеріально-технічними та іншими ресурсами.

Держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист права
власності підприємця.

Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та
іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком
випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними
особами і державними органами його майнових прав, що охороняється
законом відшкодовуються підприємцю.

З метою створення сприятливих умов для розвитку підприємництва держава:

· на умовах і в порядку, передбачених з чинним законодавством, надає
земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та
нежитлові приміщення, законсервовані та недобудовані об’єкти та споруди,
невикористовуване устаткуваня), необхідні для здійснення підприємницької
діяльності;

· сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та
інформаційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці
кадрів;

· здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами
виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у
кредит підприємцям;

· стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій,
податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність,
освоєння нових видів продукції та послуг;

· надає підприємцям цільові кредити;

· надає підприємцям інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями,
захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в
будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями
використовуючи:

· податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення
ставок податків і процентів по державних кредитах, податкових пільг, цін
і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів
економічних санкцій;

· державне майно і систему резервів, ліцензії, концессії, лізинг,
соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

· науково-технічні, економічні та соціальні республіканські та
регіональні програми;

· договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не
допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України
прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.
Державні органи і службові особи можуть надавати підприємцям вказівки
тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У
разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його
компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися
до суду чи арбітражу з заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають
привілейоване становище суб’єктів підприємницької діяльності інших форм
власності.

Збитки завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи
інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав
підприємця, а також неналежного здійснення такими органами чи їх
службовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо
підприємця, підлягають відшкодування цими органами. Спори про
відшкодування збитків вирішуються судом або державним арбітражем.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють
підприємницьку діяльність на території України, на її континентальному
шельфі та у виключній (морській) економічній зоні, користуються такими ж
правами і несуть такі ж обов’язки, що й громадяни України, якщо інше не
випливає з Конституції України, Закону “Про підприємництво” та інших
законодавчих актів України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що
передбачені законодавством України про підприємництво, то застосовуються
правила міжнародного договору.

Як відомо, згідно Закону України “Про підприємництво” існує велика
кількість видів діяльності, яка називається підприємницькою. Точніше –
це вся діяльність на свій страх і ризик, під власну фінансову
відповідальність. А саме:

Виробництво товарів та продукції;

Реалізація товарів;

Надання послуг.

До цих трьох видів в загальному зводяться всі підвиди та різновиди
підприємницької діяльності. Але будь-який елемент чи складова цього
знаходиться в тому стані, який диктує економічний та соціальний лад в
державі. Тому в сучасних умовах розподіл по трьох основних видах
підприємництва склався приблизно так:

виробнича діяльність – 15 %

сфера послуг – 25 %

торгівелна діяльність – 60 %

Наглядно це можна представити у вигляді слідуючої діаграми (Див.
діаграму. 1.1.).

Діаграма 1.1

Загальна структура основних видів

підприємницької діяльності

в Україні станом на 01.01.2000 року.

Аналіз вище приведених даних показує, що домінуючою в
складових підприємницької діяльності є торгівельна діяльність. Це
склалося під впливом економічної ситуації. Перше місце торгівельної
діяльності можна обговорювати з різних сторін. Існують в світі такі
країни, які власного виробництва не мають, і значна доля ВВП у них
припадає на сферу послуг. Це обумовлено їхнім природно-географічним
розташуванням, та довговічною спеціалізацією на торгівлі. В Україні ж
ситуація дещо інакша. Розірвання внутрішніх економічних зв’язків
колишнього СРСР ,в якому виробництво економічних благ складало цілісний
та комплексний народногосподарський механізм. Утворення незалежної
Української держави почалося із своєрідного перелому.

В сучасних економічних умовах належна робота суб’єкта підприємницької
діяльності залежить від дуже великої кількості факторів. До таких
факторів можна віднести: важке економічне становище в країні, не
досконала кон’юнктура ринку, недостатнє правове забезпечення підприємця,
не стимулююча система оподаткування.

Існуча нормативно-правова база не в повній мірі вілповідає вимогам
ринкової економіки. Нормативно-правові акти мають ряд недоліків та
недопрацювань. Про це свідчять постійні зміни в законодавстві,
доповнення, подання переліку статей які втратили чинність. Наприклад
Закон України “Про підприємництво” змінювався 27 разів, всі інші
нормативно-правові документи регулювання підприємницької діяльності
також змінювалися до 10 разів (крім Указу Президента “Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва”).

Ситуація в підприємництві стихійно залишається складною: спад
виробництва, інфляція, на низькому рівні національний ринок. Таких
пунктів можна перелічувати дуже багато, але слід звернути увагу в чому
полягає тенденція, який загальний стан підприємницької діяльності, які
кінцеві результати. Це можна описати знову ж таки за наявними в Україні
та найбільш розповсюдженими видами діяльності. Схематично це показано на
графіку (Див. рис. 1.2.)

Графік стану та динаміки основних видів підприємницької діяльності за
даними діяльності Кіцманської державної податкової інспекції.

Рис. 1.1.

Така інформація найбільш правдиво показує сьогоднішню картину .
Ефективність від торгівельної діяльності є не така велика як від
виробничої. Наша держава не може бути багатою від здійснення перепродажу
іноземних товарів сама собі, а кошти від цього йдуть повз державну
казну.

Як видно з графіка (Див. рис. 1.2.) виробнича діяльність знаходиться на
2-4 порядки нижче від торгівлі. Натомість торгівельна підприємницька
діяльність не тільки знаходиться вище рейтингом від виробничої, а має
тенденцію до стрімкого зростання. Підприємницька діяльність у сфері
послуг знаходиться на низькому рівні, але в порівнянні з виробничою
діяльністю вона має тенденцію до зростання.

1.2.Порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької
діяльності громадянами на теріторії України, гарантії свободи
підприємництва та його державної підтримки, порядок державної реєстрації
та перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності визначає Закон
України “Про підприємництво” із змінами і доповненнями, внесеними до
нього наступними Декретами та Законами України, а також “Положення про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності”, затверджене
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 року за №276.

Згідно статті 2 Закону України “Про підприємництво”, суб’єктів
підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав
які не обмежені законом у правоздатності або дієздатності [1-с.29].

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій
громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду,
державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного
нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані
здійснювати контроль за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності
[1-с.30].

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю в тому числі і
торгівельною, неможуть бути зареєстровані як підприємці з правом
здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну,
встановленого вироком суду.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці і особи, які мають непогашену
судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1. вільний вибір видів діяльності;

2. самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів вироблюваної продукції;

3. вільний найм працівників;

4. залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законодавством [1-с.32].

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у
виконавчому комітеті міської, районої або районними у містах державними
адміністраціями за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Місце проживання підприємця – громадянина є зареєстроване в
установленому порядку постійне або тимчасове місце його проживання.

Громадянин, який має намір провадити підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи, подає до органів державної реєстрації:

1. реєстраційну картку, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності;

2. документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію;

3. документ, що посвідчує особу;

4. копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Реєстраційна картка заповнюється в трьох примірниках і підписується
заявником. Орган державної реєстрації у разі необхідності повинен надати
допомогу у заповненні картки. За достовірність відомостей реєстраційної
картки відповідає заявник.

Згідно п.8 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності орган державної реєстрації не має права вимагати від
заявника подання інших документів, не передбачених законодавством або
оформлених за іншими вимогами.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі
обліку реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Реєстрація повинна проводитись за заявочним принципом протягом не більше
п’яти робочих днів. На практиці “заявочний принцип” означає – у порядку
черги. Протягом п’яти днів після реєстрації органи державної реєстрації
повинні надіслати примірник реєстраційної картки з відміткою про
реєстрацію відповідному державному податковому органу та подати
відомості про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності до
органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Складається враження, що тепер суб’єкт підприємницької діяльності не
повинен бігати по вищезгаданих державних установах, – це за нього нібито
буде робити реєструючий орган…

Нагадаємо, що попередня редакція статті 8 Закону України “Про
підприємництво” містила твердження про те, що “Орган який здійснює
реєстрацію зобов’язаний… подати відомості до відповідної податкової
інспекції”. Проте, це не звільняло підприємців від сумнівного щастя
відвідати податкову інспекцію.

Свідоцтво про державну реєстрацію – єдиний документ, що дає право на
відкриття розрахункового та інших видів рахунків в установах банків,
виготовлення печаток і штампів. На печатках і штампах повинен
зазначатись ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності.

Після відкриття рахунка в банку суб’єкт підприємницької діяльності
протягом трьох робочих днів зобов’язаний надіслати повідомлення про це
державному податковому органу, в якому він обліковується як платник
податків і зборів. Форма і зміст повідомлення встановлюється державними
податковими інспекціями України. Відповідно до нещодавно внесених
Законом України “Про внесення до деяких законів України змін щодо
відкриття банківських рахунків” змін до ст.31 Закону України “Про банки
і банківську діяльність”, банки також зобов’язані протягом трьох робочих
днів з дня відкриття рахунка юридичній або фізичній особі, надіслати
повідомлення про це в державну податкову інспекцію та Національний банк
України. Якщо платник податку або банк своєчасно не повідомить про це,
то доведеться платити штрафи: податковим інспекціям надані права
застосовувати до них фінансові санкції у вигляді стягнення від 20 до 100
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню
до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших
обов’язкових платежів, що ведеться податковими інспекціями.

Згідно п.1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про плату за державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності” від 3 квітня 1996 року
за №406 встановлено розмір плати за державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності. Якщо в реєстраційній картці суб’єкта
підприємницької діяльності зазначені види діяльності, які стосуються
декількох сфер підприємницької діяльності, то розмір реєстраційної плати
встановлюється залежно від тієї сфери, щодо якої розмір цієї плати є
найбільшим.

Таблиця 1.1

Розмір плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності.

Розмір плати

Сфера підприємницької діяльності У неоподатк. мінімумах доходів громадян
У національній грошовій одиниці (грн.)

Промисловість і виробництво 1,5 25,5

Агропромисловий комплекс 1,5 25,5

Наука і наук.обслуговування 1,5 25,5

Надання послуг:

Побутових 1,5 25,5

Юридичних 1,5 25,5

Транспортних 1,5 25,5

Торгівельних 2,5 42,5

Фінансово-інвестиційна 2,5 42,5

Охорона здоров’я 1,5 25,5

Освіта і культура 1 17

Інші сфери 1,5 25,5

У разі втрати свідоцтва про державну реєстрацію власнику видається
дублікат свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької
діяльності. Для отримання дубліката свідоцтва власник подає до органу
державної реєстрації:

1. опубліковану в офіційній пресі об’яву про визнання недійсним
втраченого свідоцтва про державну реєстрацію;

2. документ, що засвідчує сплату збору за видачу дубліката свідоцтва про
державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації протягом п’яти робочих днів повинен видати
дублікат свідоцтва про державну реєстрацію.

За видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію сплачується 40%
плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

Якщо змінюється прізвище, ім’я чи по батькові або будь-які інші дані, що
занесені до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та
інших обов’язкових платежів, відповідні зміни в 10-денний термін повинні
бути внесені підприємцем – громадянином до своєї реєстраційної картки.

Орган державної реєстрації в 10-денний термін з дня надходження
зазначених документів сповіщає про внесення змін (доповнень) державну
податкову інспекцію за місцем проживання суб’єкта підприємницької
діяльності.

За державну реєстрацію змін (доповнень) сплачується 30% плати за
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

У разі зміни місця проживання суб’єкт підприємницької діяльності у
7-денний термін з дня винекнення такої зміни зобов’язаний:

1. внести відповідні зміни до своєї реєстраційної картки;

2. подати документ, що засвідчує нове місце проживання суб’єкта
підприємницької діяльності;

3. подати свідоцтво про державну реєстрацію для внесення відповідних
змін.

Невиконання цієї вимоги у зазначений термін є підставою для звернення
органу державної реєстрації до суду чи арбітражного суду з позовом про
скасування державної реєстрації.

Орган державної реєстрації, на обліку у якого перебуває суб’єкт
підприємницької діяльності:

1. вносить зміни до свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта
підприємницької діяльності, в яких зазначає дату внесених змін та його
нове місце проживання. Внесені відомості засвідчуються підписом
посадової особи і печаткою органу державної реєстрації;

2. у 10-денний термін з дня одержання повідомлення про зміну місця
проживання суб’єкта підприємницької діяльності сповіщає про це державну
податкову інспекцію за місцем проживання суб’єкта.

У разі зміни місця проживання суб’єкта підприємницької діяльності, яка
пов’язана із зміною адміністративного району (міста), орган державної
реєстрації, на обліку у якого перебував суб’єкт підприємницької
діяльності, в 10-денний термін надсилає реєстраційну картку органові
державної реєстрації за новим місцем проживання цього суб’єкта.

Суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний у 30-денний термін з дня
місця проживання звернутися до органу державної реєстрації за новим
місцем проживання для взяття на облік та подати свідоцтво для внесення
до нього відповідних змін.

Орган державної реєстрації за новим місцем проживання суб’єкта
підприємницької діяльності у 10-денний термін сповіщає державну
податкову інспекцію за місцем проживання суб’єкта про взяття на облік.

Скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності –
фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за особистою
заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду у разі:

· провадження діяльності, що суперечить законодавству;

· несвоєчасного повідомлення підприємцем-громадянином про зміну свого
постійного або тимчасового місця проживання.

Орган державної реєстрації, який прийняв рішення про скасування
державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, виключає його
із журналу обліку реєстрації, заповнює і в 10-денний термін подає до
відповідної державної податкової інспекції повідомлення за встановленою
формою.

Розглянемо динаміку реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності в
Кіцманському районі за 1996-1999 роки.(див. табл. 1.2)

Абсолютне і відносне зростання кількості суб’єктів підприємницької
діяльності і обсягів виробництва на тлі загального економічного спаду й
кризового стану багатьох підприємств свідчить про значний його
потенціал. З приведених даних таблиці 1.2. видно, що кількість
зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності щороку зменшується.
Якщо у 1996 році їх кількість становила 1789 чол., то у 1998 році – 1387
чол., тобто зменшилася на 22,47 % за 2 роки. Це зумовлено, насамперед,
активною роботою податківців у напрямку зняття з реєстрації людей, які
“числяться”,але не займаються підприємницькою діяльністю.. Слід
відмітити, що у загальній структурі зареєстрованих найбільшу питому вагу
– займає такий вид як торгово-посередницька діяльність.

Водночас, як важлива складова частина народного господарства,
підприємництво ще не стало суттєвим фактором його перебудови, не
активізувало виробничої та інноваційної діяльності, не відбувся його
перехід від стартового періоду до стану розвитку.

Таблиця 1.2

Динаміка реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності

в розрізі видів діяльності в Кіцманському районі

за 1996-1999 рр.

Діаграма 1.2

Динаміка реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності за даними ДПІ
у Кіцманському районі

Основним документом, яким слід керуватися при проведенні
обліку та реєстрації є Закон України від 7 лютого 1991 року № 698-ХІІ
“Про підприємництво” (стаття 8). Облік зазначеної категорії громадян
ведеться у спеціальному журналі державної податкової інспекції у
Кіцманському районі. Журнал обліку повинен бути пронумерованим,
прошнурованим та скріпленим печаткою і підписом голови районної
державної податкової інспекції. На початкових сторінках журналу
складається перелік всіх назв підприємницької діяльності (столярні
роботи, ремонт взуття, пошиття швейних виробів, перукарські роботи,
здача в оренду приміщень, ремонт автомобілів і т.д.). зазначаються
сторінки журналу, де записуються прізвища та інші відомості про
конкретних підприємців, які займаються даним видом діяльності .
Особливість ведення цього журналу полягає в тому, що облік
підприємців ведеться централізовано, по всіх податкових дільницях
податкової інспекції, за всіма видами виготовленої продукції,
виконуваних робіт та надання послуг. Наказом голови державної податкової
інспекції облік веде спеціально призначений для цього працівник. Для
забезпечення своєчасного і повного обліку громадян, які займаються
підприємницькою діяльністю, наказом по ДПІ населені пункти
розподіляються на податкові дільниці та закріплюються за податковими
інспекторами. Кожний дільничний податковий інспектор повинен мати
виписку з книги централізованого обліку громадян, що проживають на
території дільниці і займаються підприємницькою діяльністю. В тих
податкових адміністраціях, де проведена відповідна робота і наявні
технічні засоби, облік громадян, що займаються підприємницькою
діяльністю, може за вказаною схемою проводитись із застосуванням
комп’ютерних систем. Дільничні податкові інспектори складають на кожного
підприємця окрему податкову справу, в якій обов’язково повинні
зберігатися всі документи, що стосуються обліку, обстеження діяльності,
контрольних перевірок, декларації, розрахунки доходів і нарахованих
податків та ін. Всі документи, що знаходяться у справі, повинні
своєчасно реєструватись в порядку надходження у листку-реєстрі на
початку справи та підшиватись із зазначенням номера сторінки відповідно
до листка-реєстрації . Справи оподаткування громадян, які займаються
підприємницькою діяльністю, є документами довгострокового зберігання і
зберігаються в архіві податкової інспекції 10 років після припинення
заняття діяльністю. Зазначені справи оподаткування ведуться безперервно
протягом одного-декількох років, тобто весь час існування даної
діяльності і в архів у період існування підприємницької діяльності не
передаються. З метою швидкого розшуку справ і оперативності в роботі
кожній справі присвоюється індивідуальний номер, який зазначається на
титульному листі. Індивідуальний номер справи складається із таких
цифрових показників.Наприклад: 5-12-27, де:

5 – номер податкової дільниці ;

12 – порядковий номер централізованої реєстрації виду діяльності,
зазначеної в переліку на початку журналу.

27 – порядковий номер, за яким у відповідному розділі зареєстрований
конкретний підприємець – Сидоренко С.1.

Крім зазначеного номера справи на титульному листі вказується номер
реєстраційного свідоцтва виконкому місцевої ради та ідентифікаційний
код. В податковій інспекції для забезпечення швидкого розшуку справ
оподаткування та взаємоконтролю ведеться алфавіт реєстрації
підприємців. Наприклад: підприємець Сидоренко записується в розділі “С”
– Сидоренко С.1. 5-12-27. Відповідно до статті 13 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” дільничним податковим інспекторам
забороняється розголошувати службову інформацію або видавати виписки із
справ оподаткування без дозволу керівництва ДПІ. Справи оподаткування
підприємців зберігаються централізовано по податкових дільницях з
додержанням відповідної індивідуальної нумерації, що відповідає журналу
централізованого обліку платників.

1.3.Ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік
видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв’язку з
підвищеними вимогами до безпеки робіт, встановлюється Верховною Радою
України за поданням Кабінету Міністрів України.

Законом №762/97-ВР внесено зміни до ст.4 Закону України “Про
підприємництво”, якою регламентувались питання ліцензування деяких видів
підприємницької діяльності. У законі наведено визначення терміну
“ліцензія”. Відповідно до нього ліцензія – це документ, що видається
Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом виконавчої влади,
згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом
підприємницької діяльності.

Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності фізична особа – суб’єкт
підприємницької діяльності подає заяву про видачу ліцензії, в якій
зазначається:

1. відомості про заявника: прізвіще, ім’я та по-батькові та паспортні
дані;

2. вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;

3. термін дії ліцензії.

До заяви додаються такі документи: копії документів, що засвідчують
рівень освіти і кваліфікацію, необхідний для здійснення відповідного
виду діяльності, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта
підприємницької діяльності.

Заявник несе відповідальність згідно із законодавством за достовірність
відомостей викладених у заяві та доданих до неї документів. У ліцензії
вказується:

· найменування, ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію;

· прізвіще, ім’я та по-батькові, адреса проживання, ідентифікаційний
номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів;

· вид діяльності, на яку видається ліцензія;

· місце її здійснення;

· особливі умови та правила здійснення даного виду діяльності
(ліцензійні умови);

· номер реєстрації ліцензії, дата її видачі та термін дії.

Ліцензія та її копії підписуються уповноваженою особою, що видає
ліцензії, засвідчується гербовою печаткою цього органу і реєструються у
спеціальному журналі.

Ліцензія видається після прийняття рішення про видачу ліцензії або про
відмову у її видачі у термін не пізніше 30 днів з дня одержання заяви та
відповідних документів.

У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних
даних у документах, поданих заявником, а також у разі неможливості
здійснення заявником певного виду діяльності відповідно до ліцензійних
умов. У рішенні про відмову у видачі ліцензії вказуються підстави
відмови. Відмова у видачі ліцензії може бути оскаржена у судовому
порядку.

Передача ліцензії іншим особам забороняється.

Термін дії ліцензії встановлюється органом, що її видає, але не може
бути меншим ніж три роки.

Дія ліцензії може бути продовжена на новий термін за заявою суб’єкта
підприємницької діяльності.

У разі зміни відомостей, вказаних у ліцензії, виданій
підприємцю-громадянину, суб’єкт підприємницької діяльності зобовязаний в
10-денний термін подати заяву органу, що видав ліцензію, для
переоформлення ліцензії з наданням документів, що підтверджують
зазначені зміни.

У випадку порушення підприємцем зазначених у ліцензії особливих умов і
правил здійснення того чи іншого виду діяльності, орган, який видав
ліцензію дає розпорядження про усунення порушень або про припинення дії
ліцензії на визначений термін. При повторному або грубому порушенні
правил здійснення діяльності, на яку видани ліцензія, дозвіл може бути
анульований за рішенням органу, що його видав. Поза тим, рішення
державного органу може буте оскражене підприємцем через арбітражний суд.

Орган, що видає ліцензії, веде реєстр виданих ним ліцензій. До реєстру
включаються відомості про суб’єктів підприємницької діяльності та видані
ліцензії. На базі реєстрів органу, що видають ліцензії створюється
Єдиний ліцензійний реєстр, який ведеться органом, спеціально
уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

Загалом кількість видів діяльності, що потребують ліцензій, згідно
нового закону, зменшилася з 58 до 41. Непотрібно ліцензій на здійснення
торгівельної діяльності у сфері:

· оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо
реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв,
тютюнових виробів;

· внутрішніх перевезень пасажирів і вантажів повітряним, річковим,
морським, залізничним та автомобільним транспортом;

· посередницької діяльності з приватизаційними паперами;

· діяльності, пов’язаної з реалізацією транспортних засобів, що
підлягають реєстрації та обліку в органах внутрішніх справ;

· наданню послуг по обслуговуванню і ремонту транспортних засобів.

Натомість введено нові види діяльності, на які потрібно мати ліцензію:

· будівельна діяльність (окреми види проектних та будівельно-монтажних
робіт, інженерних вишукувань для будівництва, надання інжинірингових та
інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця, за
переліком визначеним Кабінетом Міністрів України);

· діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних
речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

· переробка і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізація
їх і виготовлення з них препаратів;

· довірчі та інші операції з майном довірителя (вкладника);

· фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність.

1.4. Роль підприємницької діяльності у формуванні дохідної частини
бюджету та забезпеченості зайнятості населення.

З економічної точки зору податки є найголовнішим інструментом за
допомогою якого формується доходна частина бюджету. Соціальне значення
полягає в тому, що будь-які податки тягнуть за собою велику кількість
взаємодій та реакцій – тобто складаються конкретні соціально-економічні
ситуації. Так як оподаткування доходів громадян від зайняття
підприємницькою діяльністю знаходиться у державному механізмі податків,
то воно має всі попередні характерні риси. Найголовнішими сторонами в
значенні підприємницької діяльності є її вплив на створення дохідної
бази бюджету та на забезпечення зайнятості населення.

Дохідна база бюджету є центральною економічною проблемою яка поставлена
до відома виконавчих органів. В недалекому минулому органи податкової
служби повинні були контролювати належним чином ситуацію, проводити
роботу по стягненню, обліку податків. З постійним погіршенням
економічної ситуації в Україні практична робота органів податкової
служби кардинально змінилася. Оскільки державний бюджет почав
наповнюватися не в повній мірі, то держава вдалася до посиленя ролі
податків з метою виконання плану надходжень до бюджету. Не слід
забувати, що економіка України знаходиться в кризовому стані. Тому під
цю хвилю порятунку мобілізіції коштів до бюджету попадає
громадянин-підприємець. За рішенням Міністерства Фінансів України з
метою виконання державного бюджету, до відома Державної Податкової
Адміністрації України доводиться план поступлення коштів до бюджету.
Відповідно ДПАУ доводить вже розприділені по областях, ті в свою чергу
по районах суми, які згідно плану повинні надійти до державного бюджету.
Разом з тим за цією справою покладений жорсткий контроль Кабінету
Міністрів України. І справа влади вже не стоїть так легко – кадрові
перестановки в органах податкової служби підбираються по мірі виконання
ними своєї роботи.

Суттєвим нововведенням органів податкової адміністрації було
запровадження в дію силового підрозділу – податкової міліції. Цей
підрозділ покликаний знову ж таки допомогти як можна більше коштів
залучити до бюджету.

В даний час починається політика держави на так звану “аварійну”
мобілізацію коштів до державного бюджету. Трагічність економічної
ситуації полягає в тому, що настане момент, коли обкладати податками
просто не залишеться кого. Дійсно, заводи стоять, національного
виробництва як такого немає, все перебуває в досить інертному стані.
Звідки кошти щоб наповнити державний бюджет ? Тому й прийшов такий
момент, коли держава прагне “витягти” кошти з чого небудь. З іншого боку
це є правильним, тому, що держбюджет є документом законної сили, і
невиконання його тягне за собою велику кількість небажаних результатів.

Також можна сказати,
що кожна держава економічно може зрости тільки за рахунок податків.
Фактично ситуація є досить хиткою. Плани надходжень до державного
бюджету великими зусиллями здебільшого почали виконуватись, реформування
податкової системи відбувається майже весь час. Тоді постає питання:
чому спостерігається загальне погіршення у всіх сферах життя, чи може
справа не тільки виключно в податках ? Виходить, що так.

Наглядно про стан виконання дохідної частини бюджету в Кіцманському
районі показано в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Стан виконання дохідної частини бюджету по ДПІ у Кіцманському районі за
1998-1 кв 2000 року.

Види податків 1998 рік 1999 рік I кв 2000 року

план факт План факт план факт

Всього податків по інспекції (тисгрн.) 10800 1031,3 10918 12480 3100
3130

% виконання – 102,1 – 114,3 – 101,1

Податки від фізичних осіб (тис.грн.) 1597,8 1683,19 2150,0 2371,2 603,1
601,2

% виконання – 105,3 – 110,3 – 99,7

Питома вага в загальній сумі (%) 14,8 15,3 19,6 19,0 19,5 19,2

Прибутковий податок з громадян (тис.грн.) 1314,99 1415,56 1879,0 1964,0
524,69 519,44

% виконання – 107,6 – 104,5 – 97,1

Питома вага в сумі від фіз. осіб (%) 82,3 84,1 87,4 82,8 87,0 86,4

Податок на промисел (тис.грн.) 15,1 15,6 16,0 16,0 4,83 4,21

% виконання – 103,3 – 100,0 – 87,2

Питома вага 0,9 0,9 0,7 0,7 0,8 0,7

Податок з тран.зас.(тис.грн.) 572,2 484,4 585,0 453,0 214,5 112,25

% виконання – 84,7 – 77,4 – 52,3

Питома вага (%) 35,8 28,8 27,2 19,1 35,6 18,7

Держ. мито(тис.грн.) 370,5 358,4 379,0 329,0 927,5 83,25

% виконання – 96,7 – 86,8 – 89,8

Питома вага (%) 23,2 21,3 17,6 13,9 15,4 3,8

Земля (тис.грн.) 436,2 428,4 476,0 417,0 119,0 102,2

% виконання – 98,2 – 87,6 – 85,9

Питома вага 27,3 25,5 22,1 17,6 19,7 17,1

В загальному (Див. табл. 1.3.) план надходжень до державного бюджету
податкова інспекція виконала на 101,1 %. Але якщо подивитися в частині
фізичних осіб то результати не такі вже й позитивні. Неприємним,
звичайно, є те, що не виконаний план по прибутковому податку з громадян,
в який входять і податки від підприємницької діяльності. Так як тепер
масово розвинена торгівельна діяльність, то незрозумілим є недовиконання
плану по податку на промисел на 12,8 % . На протязі року така картина є
досить динамічною та не стабільною. Плани надходжень доводяться з кожним
періодом все більші і більші, а виконувати їх стає все важче. Питома
вага податків від зайняття підприємницькою діяльністю й надалі є значною
в загальному переліку всіх податків, які формують дохідну частину
бюджету Кіцманського району.Візуально це можна зобразити діаграмою (Див.
діагр. 1.3. )

Рис. 1.3. ДОЛЯ ПОДАТКІВ ВІД ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇДІЯЛЬНОСТІ В ПОРІВНЯННІ З
ІНШИМИ ПОДАТКАМИ

Друга сторона значення підприємницької діяльності полягає у
забезпеченості зайнятості населення. Про стан зайнятості населення в
Україні можна говорити окремою темою, оскільки це також велика проблема,
яка значною мірою пов’язана з підприємницькою діяльністю. З метою
забезпеченя зайнятості населення в Україні створені регіональні центри
зайнятості, які займаються працевлаштуванням населення, виплатою
тимчасових грошових допомог, перекваліфікацією громадян, направленням на
навчання.

Перефразовуючи слова практичних працівників
регіонального центру зайнятості можна дійти до такого висновку:
“безробіття випереджає працевлаштування”. Велка кількість торгуючого
населення на вулицях району є зайнятою в тому плані, що заробляють на
себе і якимось чином існують. Ці ж вуличні торговці не стопроцентно
зареєстровані як підприємці. Також вони не зареєстровані в регіональному
центрі зайнятості як безробітні. Тобто ці особи не фігурують в офіційних
даних ніде. В цьому полягає складність питання – абсолютна
безконтрольність з боку держави таких соціально-економічних процесів.
Громадянам, як стало відомо, стало не вигідно перебувати у такій
ситуації. Справді, коли людина перебуває на обліку в регіональному
центрі зайнятості, вона має деякі вигоди для себе:

Одержує щомісячно матеріальну допомогу;

Отримує право на користування житловою субсидією;

Має право на деякі пільги.

Тому громадяни почали звертатися в регіональний центр зайнятості.
Звичайно, що будучи підприємцем такі вигоди відсутні. Як наслідок велика
кількість громадян через нестабільне здійснення своєї підприємницької
діяльності подали в ДПІ заяви на тимчасове припинення або на закриття
підприємницької діяльності. З’явилося дуже багато торгуючого населення,
яке не зареєстроване як підприємці і одночасно перебуває на обліку в
центрі зайнятості населення – нелегально. Також багато громадян почали
вступати у трудовідносини з підприємцями, які вписують їх у патент і
сплачують за них фіксований податок. Цим пояснюється великий потік
громадян в центр зайнятості.

За даними регіонального центру зайнятості населення фактів, які свідчать
про перехід громадян у сферу піприємницької діяльності з сфери
безробітних на жаль не зафіксовано жодного. Це можна пояснити абсолютною
невигідністю громадян знятися з обліку в центрі зайнятості.

ІІ. Аналіз діючої системи оподаткування фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності.

Згідно з діючим законодавством України на сьогодні суб’єкти
підприємницької діяльності – фізичні особи є платниками таких податків
та зборів (обов’язкових платежів):

I. загальнодержавні.

1. податок на додану вартість;

2. акцизний збір;

3. мито;

4. податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок з громадян);

5. збір на обов’язкове соціальне страхування;

6. збір на обов’язкове пенсійне страхування;

7. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

8. фіксований податок з приватних підприємців;

9. єдиний податоЗбір на розвиток виноградарства,садівництва та
хмелярства

I. місцеві.

1. ринковий збір;

2. збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери
послуг.

Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються
Верховною Радою України і справляються на всій теріторії України.

Місцеві збори, механізм справлення і порядок їх сплати встановлюється
сільськими селищними і міськими Радами.

Згідно Закону України “Про Державний бюджет” на 2000 рік прогнозні
показники по доходах становлять 1980000 тис.грн., в тому числі податкові
надходження 1560000 тис.грн. [ ,с. ].

До податкових надходжень включені доходи від:

· доходи від власності та підприємницької діяльності в сумі 514800
тис.грн. [ с. ].

2.1.Патентування деяких видів підприємницької діяльності.

Громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, є суб’єктами
правовідносин, які підлягають регулюванню Законом України “Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня
1996 року №98/96-ВР із змінами, внесеними згідно із законами №324/96-ВР
від12.07.96., №397/97-ВР від 26.06.97., № 499/97-ВР від 18.07.97.,
№102/98-ВР від 10.02.98. Ідея прийняття в Україні такого законодавчого
акта виникла в результаті створення суб”ктивних чи об’єктивних умов
ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів окремими
суб’єктами підприємницької діяльності і труднощів у здійсненні контролю
за такими доходами. Зокрема це доходи в сфері роздрібної торгівлі, де
розрахунки між продавцем і покупцем здійснюються за готівкові кошти,
торгівля іноземною валютою, а також послуги грального бізнесу.

Тому Закон України від 23.03.96р. №98/96-ВР “Про патентування деяких
видів підприємницької діяльності” визначив порядок патентування
діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою, а
також з надання послуг у сфері грального бізнесу, яка провадиться
суб’єктами підприємницької діяльності.

Досвід впровадження положень цього Закону показав, що окремі норми
потребують вдосконалення.

У зв’язку з цим до вказаного Закону були внесені відповідні зміни,
принцип яких базується на розширенні податкової бази шляхом скасування
податкових привілеїв та незбільшенні податкового навантаження на
суб’єктів підприємницької діяльності.

Об’єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торгівельна
діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм
розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з
обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання
послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Дія цього Закону не поширюється на торгівельну діяльність та діяльність
з надання побутових послуг суб’єктів підприємницької діяльності –
фізичних осіб, які:

· здійснюють торгівельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують
ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків
усіх форм власності;

· сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним
законодавством;

· здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на
присадибній, дачній, садовій та городній ділянках продукції
рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і
продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної обробки),
продукції власного бджільництва;

· сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про
відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії
відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

· сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про
оподаткування доходів фізичних осіб.

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта
підприємницької діяльності займатися певними видами підприємницької
діяльності.

Спеціальний торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право
суб’єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування.

Торговий патент придбавається суб’єктами підприємницької діяльності,
предметом діяльності яких є вищевказані види. Підставою для придбання
торгового патенту є заявка, яка повинна містити такі реквізити:

· найменування суб’єкта підприємницької діяльності;

· вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання
торгового патенту;

· найменування документа про повну або часткову сплату вартості
торгового патенту.

Торговий патент містить такі реквізити:

· номер торгового патенту;

· найменування володільця торгового патенту;

· вид підприємницької діяльності;

· назва виду побутових послуг чи послуг у сфері грального бізнесу;

· місце реєстрації громадянина як суб’єкта підприємницької діяльності;

· для транспортних засобів – зазначення “виїзна торгівля”;

· термін дії торгового патенту;

· місцезнаходження державного податкового органу, що видав торговий
патент;

· відмітка державного податкового органу про надходження плати за
виданий нею торговий патент.

Патентуванню підлягає торгівельна діяльність, що здійснюється суб’єктами
підприємницької діяльності у пунктах продажу товарів.

Під торгівельною діяльністю слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю,
діяльність у торгівельно-виробничій сфері за готівкові кошти, інші
готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Під пунктами продажу товарів слід розуміти:

1. магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях
і мають торгівельний зал для покупців або використовують для торгівлі
його частину;

2. кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі
приміщення, але не мають вбудованого торгівельного залу для покупців;

3. автомагазини, розвозки та інші види пересувної торгівельної мережі;

4. лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для
торгівельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в
оренду суб’єктам підприємницької діяльності – фізичним особам та
знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі – ринків
усіх форм власності;

5. станціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, які
здійснюють торгівлю нафтопродуктами;

6. фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе,
закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші
пункти громадського харчування.

Вартість торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності
встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від
місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку
товарів. Розміри вартості торгового патенту у Кіцманському районі
вказані у додатку № 1.

При проведенні ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових
заходів пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів суб’єкт
підприємницької діяльності придбаває короткотерміновий торговий патент
термін дії якого від 1 до 15 днів. Вартість короткотермінового патенту
на здійснення торгівельної діяльності за один день встановлено у
фіксованому розмірі 10 гривень.

Без придбання торгового патенту суб’єкти підприємницької діяльності
здійснюють торгівельну діяльність виключно з використанням таких видів
товарів вітчизняного виробництва:

· хліб і хлібобулочні вироби;

· борошно пшеничне та житнє;

· сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна;

· молоко і молочна продукція;

· продукти дитячого харчування;

· безалкогольні напої;

· морозиво;

· яловичина та свинина;

· домашня птиця;

· яйця;

· риба;

· ягоди і фрукти;

· картопля і плодовоовочева продукція;

· комбікорми для продажу населенню.

Законом передбачена видача торгового патенту на торгівлю такими товарами
вітчизняного виробництва, як поштові марки, листівки, конверти,
періодичні видання друкованих засобів масової інформації (незалежно від
країни походження), проїзні квитки, лікарськи засоби,
санітарно-гігієнічні засоби, вугілля, пічне паливо та інше. У пільговому
торговому патенті обов’язково наводиться повний перелік товарів, що
передбачаються для реалізації.

За придбання пільгового торгового патенту вноситься одноразова плата у
розмірі 25 гривень за весь термін дії патенту.

Патентуванню підлягає діяльність за надання побутових послуг, яка
здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності як в окремих
приміщеннях, так і за їх межами. Під побутовими послугами слід розуміти
діяльність, пов’язану з наданням платних послуг для задоволення
особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також з використанням
інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки. Вартість торгового
патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг
встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від
місцезнаходження об’єкта з надання побутових послуг та виду побутових
послуг. Розміри вартості торгового патенту на здійснення діяльності з
надання побутових послуг у Кіцманському районі вказані в додатку № 4.

Законом передбачено можливість придбання суб’єктом підприємницької
діяльності спеціального патенту на торгову діяльність та побутові
послуги. Вартість спеціального торгового патенту встановлюється органами
місцевого самоврядування щорічно після затвердження місцевого бюджету
залежно від місцезнаходження пункту продажів товарів, асортименту
товарів, місцезнаходження об’єкта з надання побутових послуг. Причому,
суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа, який придбав
спеціальний патент, не сплачує податки і збори, передбачені Законом “Про
систему оподаткування”, не веде облік доходів і витрат та звільняється
від обов’язку подання декларацій. Однак, спеціальні торгові патенти
запроваджені з 1 квітня 1998 року експерементально на обмежених
територіях. У Чернівецькій області спеціальні торгові патенти не
впроваджено.

Слід відмітити, що більше ніж у 2 рази зросли суми надходження коштів із
впровадженням запропонованих змін внесеним Законом України від 10.02.98
№102/98-ВР “Про патентування деяких видів пілприємницької діяльності”.
Однак на сьогодні ще не всі суб’єкти підприємницької діяльності
усвідомили свої зобов’язання перед державою щодо сплати обов’язкових
платежів до бюджету, що в свою чергу, впливає на стабілізацію економіки.

Таблиця 2.1.

Динаміка поступлень по торгових патентах по ДПІ у Кіцманському районі за
1996-2000 роки.

Види поступлень 1996 рік 1997 рік 1998 рік 1999 рік Iкв 2000

Сума поступлень по торгових патентах по інспекції всього 36492 88344
143280 159248 24577

В т.ч. від фізичних осіб грн. 24084,72 61310,74 94564,80 103192,7
15975,05

Питома вага (%) 66,0 69,4 66,0 64,8 65,0

В т.ч. платні (грн.)

Фіз.ос. 24084,72 61310,74 93439,47 102160,7 15975,05

Питома вага (%) 100,0 100,0 98,81 99,0 100,0

В т.ч. пільгові (грн.) Фіз.ос. 0 0 1125,33 0 0

Питома (%) 0 0 1,19 0 0

Вт.ч.короткотермінові (грн.) Фіз.ос. 0 0 0 20,0 0

Питома вага (%) 0 0 0 0,01 0

Кількість патентів всього по інспекції 274 300 335 370 95

В т.ч. платні патенти 200 224 254 282 75

В т.ч. пільгові 2 2 4 10 2

Вт.ч. коротко-термінові 72 74 77 78 18

Патенти видні для здійснення торгі-вельної дільності 200 244 265 292 75

Патенти видані для здійснення побуто-

вих послуг 74 56 70 78 20

Аналіз данх таблиці 2.1. показує, що питома вага надходжень від
торгових патентів по фізичних особах склала в першому кварталі 2000 року
65%. В натуральному показнику сума надходжень в 1997 році збільшилася на
37226,02 грн. порівняно з 1996 році, а в 1998 році відповідно на
33254,06 грн. порівняно з 1997 роком. Таке збільшення надходжень
відбулося за рахунок зростання загальної кількості виданих торгових
патентів. Це позитивне явище з тієї точки зору,що збільшення поступлень
досягалося не шляхом підвищення ставок за торгові патенти, а залученням
підприємців до оподаткування.Потрібно відмітити, що в ДПІ по Кіцманськму
районі по фізичних особах дуже мало видавалися короткотермінові та
пільгові торгові патенти. Основна маса таких патентів видана юридичним
особам. Негативним є те, що підприємці не зацікавлені реалізацією суто
тих товарів, що підпадають під пільговий торговий патент(товари широкого
вжитку).

Проаналізувавши ефективність застосування Закону України “Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності” (із змінами і
доповненнями можна зробити висновок, що із залученням до оподаткування
доходів суб’єктів підприємницької діяльності, при оподаткуванні яких
існують труднощі у здійсненні контролю за сумою одержаних доходів, плата
за торгові патенти є стабільним джерелом поповнення бюджету. Тому і
надалі, на нашу думку вдосконаленню окремих норм цього Закону повинна
приділятись належна увага.

2.2.Прибутковий податок з громадян: обчислення та сплата, пільги.

Прибутковий податок з громадян справляється відповідно до Декрету
Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. №13-92 зі змінами, внесеними
згідно із законами №3355-12 від 01.07.93 р., №46/96-ВР від 14.02.96 р.,
№366/96-ВР від 12.09.96 р., №129/98-ВР від 13.02.98 р., Декретом №43-93
від 30.04.93 р. та однойменної Інструкції затвердженої наказом Головної
державної податкової інспекції України від 18.05.93 р. за №12 із змінами
і доповненнями, внесеними наказами від 21.06.93 р. №17, від 01.09.94 р.
№88 та від 16.01.96 р. №87 зареєстрованого в Міністерстві юстиції
22.10.96 р. за №622/1547.

Відповідно до ст.1 названих законодавчих актів платниками прибуткового
податку в Україні є громадяни України і особи без громадянства – як ті,
що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
Отже, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності виступають
платниками прибуткового податку. Одержані протягом календарного року
доходи від здійснення підприємницької діяльності без створення
юридичної особи підлягають оподаткуванню.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний доход, тобто різниця між
валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і
документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з
одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені
документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні
остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною
податковою адміністрацією України за погодженням з Міністерством
економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим
підприємствам і підприємництву, у відсотках до валового доходу. Норми
витрат наведені у додатку №2.

До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів,
належать витрати, що включаються у собівартість продукції (робіт,
послуг) за переліком, визначеним Головною державною податковою
інспекцією України і Міністерством економіки України.

До складу цих витрат включаються:

1. вартість матеріальних витрат та послуг виробничого характеру,
пов’язаних з виробництвом реалізованої продукції (послуг)за
оподатковуваний період: сировина і матеріали, покупні комплектуючі
вироби і напівфабрикати, паливо і електроенергія, тара і пакувальні
матеріали, послуги водопостачання та інші витрати, які згідно з чинним
законодавством пов’язані із здійсненням технологічного процесу
виробництва продукції (надання послуг);

2. амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих
фондів, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини, згідно з
нормами встановленими чинним законодавством;

3. витрати на всі види ремонту основних фондів, що використовуються у
процесі здійснення підприємницької діяльності;

4. витрати, пов’язані з придбанням матеріальних ресурсів і реалізацією
готової продукції;

5. плата за оренду окремих об’єктів основних виробничих фондів в межах
норм амортизаційних відрахувань на їх повне відновлення. При цьому за
оренду нежилих приміщень для забезпечення основної виробничої діяльності
до складу витрат включається плата за ставками оренди, затвердженими
органами місцевої державної законодавчої влади;

6. плата за надання підприємцям банківських послуг (відкриття та ведення
рахунків і вкладів, здійснення операцій по рахунках), а також
поштово-телеграфні та інші витрати пов’язані з виконанням банками
доручень підприємців – по фактичній вартості;

7. витрати на придбання технічних засобів обліку доходів;

8. суми витрат на оплату робіт за сертифікацією продукції,
консультативні та аудиторські послуги;

9. оплата вартості послуг державних органів статистики;

10. суми витрат на відрядження в розмірах, згідно з нормами,
встановленими законодавством;

11. відрахування на державне соціальне страхування;

12. платежі з обов’язкового страхування майна, що відноситься до
забезпечення підприємницької діяльності;

13. витрати на рекультивацію земель;

14. суми витрат на оплату послуг зв’язку, обчислювальних центрів,
користування комп’ютерними мережами;

15. із складу валового доходу також виключаються сплачені до бюджету
податки і збори, нараховані з об’єктів оподаткування, безпосередньо
пов’язаних з підприємницької діяльністю:

· акцизний збір;

· податок на додану вартість;

· податок на нерухоме майно;

· плата за землю;

· плата за воду;

· відрахування на геологорозвідувальні роботи;

· мито, митні збори;

· податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та
механізмів.

Вартість витрат в іноземній валюті перераховується в національну грошову
одиницю України за курсом НБУ,що діяв на дату виписки
розрахунково-грошових документів.

Прибутковий податок з громадян – суб’єктів підприємницької діяльності
обчислюється податковими органами на підставі декларацій, поданих
громадянами про очікуваний у поточному році дохід або про фактично
одержані у звітному календарному році доходи, та інших відомостей про
доходи громадян.

Обчислені податковими органами авансові річні суми прибуткового податку
платники сплачують до бюджету щоквартально у розмірі 25% від усієї суми
в такі терміни:

– до 15 березня;

– до 15 травня;

– до 15 серпня;

– до 15 листопада.

У визначенні річної суми авансових платежів прибуткового податку головну
роль відіграє місце основної роботи підприємця. Якщо підприємець не
працює за наймом, тоді підприємницька діяльність вважається місцем його
основної роботи і оподаткування, а відповідно, і нарахування авансових
платежів проводиться згідно зі ставками вказаними в додатку №3,
аналогічно, як оподатковується заробітна плата робітників і службовців
на підприємствах.

У цьому випадку важливе значення має розмір встановленого законодавством
неоподатковуваного мінімуму та ставок прогресивного оподаткування, які з
зростанням інфляції та цін періодично змінюються.

Оподаткування доходів громадян податковими органами здійснюється на
підставі:

1. декларації громадян про очікуваний у поточному році або про фактично
одержаний ними протягом року дохід;

2. матеріалів перевірок громадян, проведених податковими органами;

3. отриманих від підприємств, установ, організацій та фізичних осіб –
суб’єктів підприємницької діяльності відомостей про виплачені платникам
доходи і утримані податки за довідкою Ф.№2.

Приклад.

Підприємець Мироненко Т.О. протягом 1997 року займався суто
підприємницькою діяльністю, інших джерел доходу не мав. Сума чистого
(оподатковуваного) річного доходу, за виключенням акцизного збору,
матеріальних витрат, податку на додану вартість, становила 2520 грн.
Обчислення прибуткового податку слід провести у такій послідовності:

а) визначається середньомісячний чистий дохід:

2520 грн. : 12 місяців = 210 грн.

б) визначається сума прибуткового податку з середньомісячного доходу за
шкалою ставок оподаткування:

19 грн. 55 коп. + (210-170)* 20% = 27,55 грн.

в) визначаємо річну суму прибуткового податку:

27,55 грн. * 12 місяців = 330,60 грн.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, щоквартально, у
15-денний строк після закінчення кварталу, подають податковому органу
декларації, а після закінчення року – до 1 лютого наступного року. В
декларації зазначається загальні суми одержаного доходу, витрат і
сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється
оподаткування.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, за умови, що їм
допомагають члени сім’ї, які спільно з ними проживають, оподатковуваний
дохід розподіляють між собою за угодою, але частка кожного з них не може
перевищувати розміру, пропорційного кількості громадян, що беруть участь
у підприємницькій діяльності, якщо один з них має право на пільгове
оподаткування.

Приклад.

Маковей Д.Г. caeia?oueny i?aei?e?iieoeueeith ae?yeuei?noth, o i?iiene?
eiio aeiiiiaaathoue aeaa /eaie n?i’?, ye? ?acii c iei i?iaeeaathoue.
Iaeei c /eai?a n?i’? ye ?iaae?ae c aeeoeinoaa ia? i?aai ia i?eueaiaa
iiiaeaoeoaaiiy. Ca?aeii c aeaeea?aoe??th iiiaeaoeiaoaaiee aeio?ae
noaiiaeoue 3600 a?i., a ca oiiae iiae?eo eiai ia o?e iniae
aei?????????????????????????????????????????????????????????????????????
???????????

а) кожному з двох працездатних слід сплатити 108,60 грн. (1200 грн. : 12
=100; сума прибуткового податку в місяць: 6,8 + 15 * 15% = 9,05 грн.;
сума прибуткового податку в рік: 9,05 * 12 = 108,60 грн.):

б) третьому члену сім’ї, як інваліду з дитинства, з оподатковуваного
доходу виключають щомісяця 5 неоподатковуваних мінімумів (5*17=85 грн.),
за рік 1020 грн. (85*12 = 1020). З урахуванням зазначеного, річний
оподатковуваний дохід становить 180 грн. (1200-1020), а за місяць 15
грн., з якого податок становить 1,5 грн., а за рік – 18 грн.

Розглянемо зміну поступлень прибуткового податку з громадян за даними
Кіцманської державної податкової інспекції у Чернівецькій області.

Діаграма 2.1

Зміна поступлень прибуткового податку

за даними ДПІ у Кіцманському районі

C діаграми 2.1. aeaeii, ui a 1996 ?ioe? iinooieaiiy a athaeaeao aoee
iacia/i? ? noaiiaeee 519606 a?i. i?ioa a 1997 oa1998 ?ieao iinooieaiiy a
athaeaeao i?eaooeiaiai iiaeaoeo c a?iiaaeyi ??cei ca?eueoeeenue ?
aeinyaee a?aeiia?aeii 587192 a?i. oa 624000 a?i.В 1999 році цей податок
склав 877000 грн. Aei oaeeo oaii?a iinooieaiue aeaiiai iiaeaoeo a
athaeaeao i?eaaea ianiaa aeaea/a iaoaio?a ia oiiaao o?eniaaii? nieaoe
i?eaooeiaiai iiaeaoeo.

Законодавством передбачено ряд пільг щодо прибуткового податку з
громадян. Пільги, про які піде мова далі, поширюються і на осіб, які
займаються підприємницькою діяльністю. Але надаються вони, як правило,
за основним місцем роботи, тому скористатись ними можуть лише ті
громадяни, для яких підприємницька діяльність є основним заняттям.
Пільги поширювалися не залежно від того, сплачували громадяни
прибутковий податок авансовими платежами, чи вибирали патенти на
здійснення того чи іншого виду діяльності.

Громадянам, які працюють за наймом, пільги надаються за місцем основної
роботи, але після закінчення календарного року їм проводиться розрахунок
податку з сукупного доходу як за основним місцем роботи, так і з
доходів, одержаних в результаті підпрємницької діяльності і належні їм
пільги враховуються при проведенні цього річного перерахунку. Отже,
розглянемо які пільги надаються громадянам, що займаються
підприємницькою діяльністю.

1. Місячний оподатковуваний доход підприємця зменшується на суму
неоподатковуваного мінімуму, встановленого чинним законодавством, на
даний час – 17 грн. Ця пільга закладена в шкалу ставок оподаткування
(див.додаток №3).

2. Місячний оподатковуваний доход, якщо він не перевищує розміру 10
мінімальних заробітних плат (740 грн.), додатково зменшується на розмір
неоподатковуваного мінімуму, встановленого чинним законодавством на
кожну дитину віком до 16 років, ця пільга надається одному з батьків,
незалежно від джерела одержання доходів.

3. Одному з батьків, які мають на утриманні трьох і більше дітей віком
до 16 років, оподатковуваний доход зменшується на кожну дитину на розмір
неоподатковуваного мінімуму, після чого сума вже визначеного податку
зменшується на 50%.

4. Для учасників бойових дій, інвалідів війни, осіб, які мають особливі
заслуги перед батьківщиною, осіб, на яких поширюється чинність Закону
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”,
сукупний оподатковуваний дохід, одержаний за кожний повний місяць,
зменшується на 15 неоподаковуваних мінімумів, встановлених
законодавством, виключаючи вирахування, зазначені в пунктах 1,2,3.

5. У громадян, які потерпіли від аварії на ЧАЕС, віднесених до першої та
другої категорії, місячний оподатковуваний доход зменшується на 10
неоподатковуваних мінімумів.

6. У громадян:

– інвалідів з дитинства першої та другої груп;

– які потерпіли від аварії на ЧАЕС і віднесені до третьої і четвертої
категорії;

– одного з батьків, який виховує інваліда з дитинства, і двох батьків,
які виховують двох і більше інвалідів з дитинства, що проживають разом з
ними і потребують постійного догляду;

– яких реабілітовано відповідно до Закону України “Про реабілітацію
жертв політичних репресій в України”, місячний оподатковуваний доход
зменшується на 5 неоподатковуваних мінімумів, виключаючи вирахування,
зазначені в пунктах 1,2,3.

Ці пільги надаються громадянам, для яких підприємницька діяльність є
основним видом діяльності. У випадках, якщо громадянин має право на
одержання декількох пільг, він може вибрати будь-яку з них, але тільки
одну. Органи місцевого самоврядування базового рівня мають право
додатково зменшувати сукупний оподатковуваний доход окремим громадянам,
враховуючи матеріальний стан, чи звільняти їх від сплати податку в
календарному році.

2.3.Фіксований податок.

Фіксований податок став альтернативою звичайному способу сплати
прибуткового податку фізичними особами – суб’єктами підприємницької
діяльності. Введено фіксований податок Законом №129 7 квітня 1998 р. і
він значно спрощує порядок оподаткування підприємців без створення
юридичної особи.

Для одержання можливості здійснення діяльності зі сплатою фіксованого
податку необхідним є одночасне виконання підприємцем таких умов:

1. здійснення діяльності виключно з продажу товарів і надання супутніх
послуг на ринках з обов’язковою сплатою митного збору;

2. кількість осіб які перебувають у трудових відносинах з таким
громадянином – платником податку, включаючи членів його сім’ї, які
беруть участь у підприємницькій діяльності, не перевищує 5. Тут слід
примітити, що більшість підприємців, які не мали найманої праці з
введеням фіксованого податку почали використовувати її. Це свідчить про
те, що частина підприємців оформилася продавцями у інших суб’єктів
підприємницької діяльності – фізичних осіб (тут ставка податку зменшена
на половину), хоча фактично торгують власним товаром. Так як ведення
доходів і витрат необов’язкове, то контролюючому органу не можливо
перевірити чиїм саме товаром здійснюється торгівля;

3. валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення
підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні
12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту не більший
ніж 119 тис.грн. (відповідає перерахованим 7 тис.неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян);

4. громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і
надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником
ринкового збору;

5. не торгує лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

За власним бажанням такий приватний підприємець може платити фіксований
податок.

Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів
підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Фіксований податок сплачується громадянином – платником податку до
відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання.

Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, є підставою для
видачі податковим органом за місцем проживання громадянина патенту, в
якому зазначається: прізвище та ім’я цього громадянина; його
ідентифікаційний номер; строк дії патенту; перелік осіб, що перебувають
у трудових відносинах з платником податків, або членів його сім’ї, які
беруть участь у підприємницькій діяльності; назва органу, що видав
патент.

Для одержання патенту платник податку подає до податкового органу заяву,
складену у довільній формі, яка повинна містити інформацію про місце
здійснення підприємницької діяльності; перелік осіб, що перебувають у
трудових відносинах з платником податку, та їх ідентифікаційні номери, а
також інформацію про доходи платника фіксованого податку від здійснення
підприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання
таких доходів.

Податковий орган зобов’язаний видати патент протягом трьох робочих днів
з дня прийняття вказаної заяви від платника податку.

Розмір фіксованого податку коливається від 20 до 100 грн. на місяць для
самого підприємця, для кожного працюючого на нього – додатково 50%
величини фіксованого податку.

Таблиця 2.2

Розміри фіксованого податку з громадян – суб’єктів підприємницької
діяльності у Кіцманському районі.

Населений пункт Сума плати

По району 60

За межами району 100

М.Кіцмань 60

С.Киселів 25

С.Н Станівці 25

Смт.Лужани 30

С. Шипинці 30

Для одержання патенту на здійснення підприємницької діяльності на всій
території України фіксований податок встановлюється у розмірі 100 грн.

Доходи громадянина одержані від здійснення підприємницької діяльності,
що оподатковується фіксованим податком, не включається до сукупного
оподатковуваного доходу за підсумками звітного року.

У разі сплати фіксованого податку платник податку звільняється від
ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, не сплачує нарахування на
фонд оплати праці, податок на дороги, податок на промисел, збір на
обов’язкове соціальне страхування, збір до Фонду України соціального
захисту інвалідів, не придбає торговий патент відповідно до Закону
України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.

Здійснення торгівельної діяльності платником фіксовантго податку за
дотримання вищевказаних умов не потребує отримання ліцензії.

Патент видається на строк від одного до дванадцяти календарних місяців
за вибором платника фіксованого податку, і у разі зміни відповідною
місцевою радою розміру фіксованого податку протягом строку дії патенту
перерахунок податку не здійснюється.

Патент може бути скасований (з його вилученням) за рішенням керівника
податкового органу до закінчення строку його дії в разі, якщо:

1. за дорученням або від імені платника фіксованого податку здійснюється
торгівля особою, відомості про яку не внесені до патенту. У цьому
випадку громадянин – підприємець позбавляється права застосовувати
фіксовану ставку податку протягом 12 календарних місяців, наступних за
місяцем вчинення порушення, та сплачує штраф у розмірі повної суми
фіксованого податку в розрахунку за місяць за кожну особу, відомості про
яку не внесені до патенту;

2. платник фіксованого податку або працюючий на нього здійснюють
торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

Джеффі Сакс, директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку
висловився, що запровадження фіксованого податку з підприємців-фізичних
осіб – цей захід має бути лише тимчасовим. Справді, матеріальне
становище тих же торгівців дуже різне – майнове розташування на базарі
анітрохи не менше, ніж у суспільстві в цілому. “Розкрутилися” в
основному ті, хто почав бізнес-тур 4-6 років тому. Нині для початку
свого бізнесу, за оцінками самих торговців, необхідно 3-5 тисяч доларів.
Отже, фіксований податок, як вважає не тільки Джеффі Сакс,
перетворюється на таку відому соціалістичну зрівнялівку з не менш
відомими наслідками.

2.4.Єдиний податок.

У відповідності з Указом Президента України “Про державну підтримку
малого підприємництва” від 12.05.98 р., з метою реалізації державної
політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва,
ефективного використання його можливостей у розвитку національної
економіки та відповідно по пункту 4 розділу ХV “Перехідні положення”
Конституції України з 1 січня 1999 р. Указом Президента України
запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб’єктів підприємницької діяльності – єдиний податок.

Згідно з п.І Указу Президента України «Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» в
редакції від 28 червня 1999 року №746/99 суб’єкти підприємницької
діяльності — фізичні особи, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з
якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом календарного року
перебуває не більше 10 осіб, та обсяг виручки яких від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500
тис. гривень, мають право обрати спосіб оподаткування доходів за
єдиним шляхом отримання свідоцтва про спла туєдиного податку.

Згідно з листом ДПА України від 21.10.99 року №15795/7/16-1121
фізичні особи незалежно від того, яка ставка єдиного податку
встановлена місцевими радами за місцезнаходженням їхньої державної
реєстрації, у відповідності до ст. 2 і 6 цього указу не є платниками
ПДВ.

Враховуючи те, що фізичні особи, які сплачують єдиний податок, не є
платниками ПДВ, такі суб’єкти підприємницької діяльності відповідно до
Закону України «Про податок на додану вартість»:

не мають права при продажі будь-якої продукції (товарів, робіт,
послуг) виписувати податкову накладну і вказувати в ній суму ПДВ;

не мають права на податковий кредит по сумах податку, сплачених при
придбанні товарів (робіт, послуг) на митній території України і при
їхньому ввозі на митну територію України, а також не мають права на
відшкодування податку, сплаченого постачальникам у зв’язку з
придбанням товарів, вивезених за межі митної території України, або
робіт, (послуг), призначених для використання і споживання за межами
митної території України; зазначені суми податку включаються у
вартість товарів (робіт, послуг). Операції з подальшого продажу товарів
(робіт, послуг) як покупних, так і власного ви робництва, здійснюються
без на рахування ПДВ.

Новостворені і зареєстровані у встановленому порядку суб’єкти
підприємницької діяльності — фізичні особи, що подали до державної
податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування
спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності, які відповідно до
норм вищезгаданого указу, вважаються суб’єктами спрощеної системи
оподаткування, обліку і звітності з того кварталу, у якому проведено
їх державну реєстрацію, не реєструються як платники податку на додану
вартість.

Дія цього Указу не поширюється на суб’єкти підприємницької діяльності –
фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення
юридичної особи, і здійснюють торгівлю тютюновими, горілчаними та
паливо-мастильними товарами .

Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи мають право самі
обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одержання
свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими Радами
за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності,
залежно від виду діяльності та місця її здійснення і не може становити
менше 20 грн. та більше 200 грн. за календарний місяць.

Якщо платник єдиного податку займається підприємницькою діяльністю з
використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності
членів його сім’ї, розмір єдиного податку збільшується на 50% на кожну
особу.

Сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до
перерахунку загальних податкових зобов’язань такого платника податку.
Доходи одержані платником єдиного податку не включаються до складу його
сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року.

Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи перераховують суми
єдиного податку на окремий рахунок відділень Державного казначейства
України, яке перераховує суми поступлень у таких розмірах:

– до місцевого бюджету – 55%;

– до Пенсійного фонду – 40%;

– на обов’язкове соціальне страхування – 5%.

Суб’єкт малого підприємництва – фізична особа, який сплачує єдиний
податок не є платником таких податків і зборів (обов’язкових платежів):

– податку на додану вартість;

– прибуткового податку з громадян;

– збору на обов’язкове соціальне страхування;

– збору на відрахування до Пенсійного фонду;

– ринкового збору;

– збору на видачу та розміщення об’єктів торгівлі.

2.5.Інші податки та збори (обов’язкові платежі), що справляються
фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності.

До неменш важливих податків, що справляються з суб’єктів підприємницької
діяльності – фізичних осіб відносяться: непрямі податки, такі як податок
на додану вартість, акцизний збір, збір на обов’язкове пенсійне
страхування, збір на обов’язкове соціальне страхування та поступлення
від місцевих податків платниками яких є підприємці.

Таблиця 2.3

Динаміка поступлень непрямих податків по державній податковій інспекції
у Кіцманському районі

Види податків 1996 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р. Iк 2000р.

Всього надхо-джень (тис.грн.) 9974,2 10426,0 11031,3 12480,0 3130,0

Всього непрямих податків(тис.грн.) 4820,0 5172,0 5325,0 5836,0 1450,0

В т.ч. від під-приємницької ді-яльності(тис.грн) 72,3 93,1 106,5 135,8
36,25

Питома вага (%) 1,5 1,8 2,0 2,3 2,5

Саме розгляду цих податків буде приділена наша увага, використовуючи
практичні матеріали роботи Державної податкової інспекції у Кіцманському
районі Чернівецької області.

2.5.1.Податок на додану вартість, платники, об’єкт

оподаткування.

Одним з основних нормативних документів, які регулюють питання
оподаткування приватних підприємців, є Закон України від 03.04.97 р.
№168/97-ВР “Про податок на додану вартість” із змінами і доповненнями,
який набув чинності з 01.10.97 р.

До набуття чинності вищевказаного Закону при обчисленні і сплаті цього
податку необхідно було керуватися положеннями Декрету Кабінету Міністрів
України від 26.12.92 р. №14-92 “Про податок на додану вартість”, який
передбачав різний порядок оподаткування для виробничих підприємств,
підприємств торгівлі та приватних підприємців.

З набуттям чинності Закону України “Про податок на додану вартість”
значно змінився порядок обчислення і сплати податку на додану вартість
для всіх платників податку, а отже, і для приватних підприємців.

Розглянемо зміни, що торкнулися процедури обчислення податку на додану
вартість підприємцями які сплачують прибутковий податок за попереднім
порядком (з використанням шкали ставок для обчислення прибуткового
податку).

Порядок обчислення, сплати і відшкодування сум податку на додану
вартість, а також порядок заповнення звітних, облікових та платіжних
документів став єдиним для всіх платників податку. Всі норми Закону
поширюються однаково як на юридичних, так і на фізичних осіб,
зареєстрованих як платники податку на додану вартість.

Відповідно до Закону приватні підприємці (за визначенням пункту 1.2.
статті 1 Закону – це “фізичні особи, які здійснюють діяльність,
віднесену до підприємницької згідно із законодавством”) також включені
до числа осіб, які за певних умов є платниками податку на додану
вартість. Тількі ці умови у порівнянні з Декретом змінилися.

З 01.10.97 р., щоб стати платником податку на додану вартість,
підприємцеві необхідно зареєструватися у податковому органі за місцем
його знаходження. Для фізичної особи – суб’єкта підприємницької
діяльності місцем знаходження є місце його проживання (постійне або
тимчасове). Відповідно реєстрація громадянина – підприємця як платника
податку на додану вартість здійснюється у податковій інспекції за місцем
його проживання. Такий порядок реєстрації встановлений Положенням про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.94 р. №276 (у редакції
від 25.01.96 р. “125). При реєстрації підприємця як платника податку на
додану вартість у податковому органі йому присвоюється індивідуальний
податковий номер.

З набуттям чинності Закону підприємцеві – платнику податку на додану
вартість необхідно подавати до податкового органу за своїм
місцезнаходженням окрему податкову декларацію з податку на додану
вартість, яка заповнюється підприємцем на підставі книги обліку
придбання і книги обліку продажу товарів (робіт, послуг). Крім того,
тепер підприємець самостійно визначає суму податку на додану вартість,
яку необхідно перерахувати до бюджету.

З 01.10.97 р. платниками податку на додану вартість є приватні
підприємці, обсяг оподаткованих операцій з продажу товарів (робіт,
послуг) яких протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних
місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Така необхідність виникла у зв’язку з тим, що, коли сума доходу,
отриманого в зазначеному періоді, перевищила 600 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, підприємець зобов’язаний своєчасно
зареєструватися як платник податку, вести облік податку на додану
вартість, подавати звітність і сплачувати податок. Зареєструватися
необхідно не пізніше 20-го календарного дня після закінчення місяця,
починаючи з якого сума доходів, отриманих за останні 12 календарних
місяців, буде перевищувати 600 неоподатковуваних мінімумів.

Однак пунктом 9.3. Закону передбачено, що платниками податку на додану
вартість за власним бажанням можуть стати і приватні підприємці, які не
підпадають під визначення платника податку, оскільки обсяг здійснюваних
ними оподатковуваних операцій з продажу товарів за визначений Законом
період менше 600 неоподатковуваних мінімумів громадян.

Також платниками податку на додану вартість є приватні підприємці, які :

– ввозять (пересилають) товари на митну територію України;

– здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність з
торгівлі за готівку незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних
осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в
порядку, встановленому законодавством;

– надають послуги, пов’язані з перевезенням пасажирів або вантажів
транзитом через митну територію України.

Розглянемо зміну співвідношення кількості фактично зареєстрованих
суб’єктів підприємницької діяльності та платників податку на додану
вартість в 1996-2000 роках за матеріалами Кіцманської податкової
інспекції у Чернівецькій області (д.діаг.2.2.).

Динаміка росту кількості платників ПДВ за даними ДПІ у Кіцманському
районі

В 1997 році кількість платників податку на додану вартість збільшилася,
їх питома вага в загальній структурі зареєстрованих становила 3,69%, що
на 1,23 % більше , ніж у 1996 році. В 1998 році ми спостерігаємо
збільшення кількості платників даного виду платежу, він становтиь 13,41%
у порівнянні з 1997 роком збільшилася на 9,72%.Фактична кількість
платників ПДВ у 1998 році порівняно з 1997 роком збільшилася в 3 рази.
Це пов’язано із розширенням бази оподаткування.

Слід звернути увагу, що у 1995 році платниками цього податку виступали
підприємці, в яких обсяг реєлізації перевищував 140000000 крб. або 1400
грн., а у 1996 році і до 4 кварталу 1997 року – 1500 грн. за рік.

Згідно з пунктом 4.1. Закону податок на додану вартість нараховується на
суму договірної (контрактивної) вартості товарів (робіт, послуг),
визначеної за вільними і регульованими цінами, до якою включаються
ввізне мито, податки і збори (обов’язкові платежі), сплачені у зв’язку з
придбанням таких товарів.

При обчисленні податку на додану вартість з вищезазначеної бази
оподаткування виключається податок на додану вартість, сплачений
(нарахований) підприємцем у складі ціни товарів, що придбавається ним.

Статтею 6 Закону встановлені ставки податку на додану вартість у розмірі
20 і 0%.

Щодо операцій з продажу товарів, які були вивезені платником податку за
межі митних кордонів України, операцій з продажу робіт, які призначені
для використання і споживання за межами митної теріторії України,
операцій з надання транспортних послуг, з перевезення пасажирів і
вантажів за межами митних кордонів України та інших операцій, наведених
у пунктах 6.2. і 11.6. Закону, податок на додану вартість обчислюється
за нульовою ставкою (тобто прирівнюється до нуля).

При цьому підпрємець-платник податку на додану вартість веде облік
зазначених операцій, виписує податкові накладні, подає декларації з
податку на додану вартість, але податок фактично не сплачує. Крім того,
при цьому за платником податків зберігається право на відшкодування з
бюджету сум податку на додану вартість, сплачених ним у зв’язку з
прибданням таких товарів.

У разі надання послуг, пов’язаних з перевезенням пасажирів і вантажів
транзитом через теріторію і порти України, оподаткування таких операцій
здійснюється в порядку, визначеному Декретом (п.11.15 Закону), а згідно
з підпунктом (а) пункту 1 статті 5 Декрету транзитні послуги через
територію України (за винятком бартерних операцій) звільнені від податку
на додану вартість.

Використання податкових накладних обов’язкове для всіх платників
податку, у тому числі для приватних підприємців. Податкова накладна
використовується тільки для обліку податку на додану вартість і тому не
замінює наклкдну на відпуск товару, яка використовувалася підприємцями і
раніше (до 01.10.97 р.).

Податкова накладна підтверджує право платника податку на включення сум
податку на додану вартість, сплачених у зв’язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), до складу податкового кредиту. Тому такому
підприємцевіпри придбанні товарів (робіт, послуг) необхідно зажадати у
продавця податкову накладну. При продажу товарів (робіт, послуг)
підприємець – платник податку зобов’язаний виписати податкову накладну у
двох примірниках.

Громадянам-підприємцям, які здійснюють операції з платниками податку та
експортні операції, доцільно зареєструватися як платник податку на
додану вартість, незалежно від обсягів продажу, для отримання права на
податковий кредит.

Підприємець, який не є платником податку на додану вартість, не може
скористатися податковим кредитом і не має права виділяти у своїх
документах податок на додану вартість і виписувати податкову накладну.
Таким чином, покупці, яки є платниками податку, не дістануть права на
включення суми податку на додану вартість, що входить у вартість товару,
проданим таким підприємцем, до складу податкового кредиту. Відповідна
співпраця з підприємцем, який не є платником податку на додану вартість,
не вигідна його партнерам.

Розгляноемо приклад розрахунку податку на додану вартість відповідно до
Декрету і Закону.

Приклад.

Протягом податкового періоду приватним підприємцем був придбаний товар
на суму 1200 грн., який був відвантажений (реалізований) на суму 1800
грн.

До 01.10.97 р. приватний підприємець вартість реалізованого товару в
повному розмірі включав до складу валового доходу (1800 грн.). З
валового доходу виключалися затрати на придбання товару (1200 грн.), у
тому числі податок на додану вартість, який входить у вартість товару і
сплачений постачальникові (200 грн.).

Обкладенню податком на додану вартість підлягав сукупний чистий доход
(600 грн.), а саме: різниця між валовим доходом і документально
підтвердженими затратами, безпосередньо пов’язаними з отриманням доходу
(1800 грн. – 1200 грн.). У прикладі відповідно до пункту 114 розділу Х
Інструкції про порядок обчислення і сплати податку на додану вартість,
затверджений наказом Головної державної податкової інспекції України від
10.02.93 р. №3, сума податку на додану вартість визначалася шляхом
множення суми оподатковуваного доходу на 20% і ділення на 120%. У
прикладі, що розглядається сума податку на додану вартість, яка підлягає
сплати до бюджету, становить 100 грн. (600 грн. * 20% : 120%).

З 01.10.97 р. відповідно до підпункту 7.7.1. Закону суми податку на
додану вартість, які підлягають сплати до бюджету, визначаються як
різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку
з продажем товарів протягом звітного періоду, і сумою податкового
періоду звітного періоду (300 грн. – 200 грн. = 100 грн.).

Сума доходу, яка підлягає обкладенню прибутковим податком, склала 500
грн., тому що відповідно до пункту 19 додатка №7 до Інструкції про
прибутковий податок громадян, затвердженої наказом Головної державної
податкової інспекції України від 21.04.93 р. №12, зі змінами і
доповненнями, зі складу валового доходу поряд із затратами, пов’язаними
із отриманням доходу, виключається сума податку на додану вартість,
сплаченого до бюджету.

Таблиця 2.4.

Порядок розрахунку суми податкових зобов’язань з податку на додану
вартість.

Зміст операції До
01.01.97р. Після 01.10.97р.

З урахуванням

ПДВ Без ПДВ ПДВ

Придбаний товар 1200 1200 1000 200

Реалізований товар 1800 1800 1500 300

Чистий доход 600 600 500 100

ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету 100 0 0 100

Підлягає обкладенню прибутковим податком 500 0 500 0

2.5.2.Акцизний збір: платники, об’єкт оподаткування та ставки податку.

Акцизний збір був введений відповідно до Декрету Кабінету Міністрів
України від 26 грудня 1992 року за №18-92 “Про акцизний збір”.

Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні та монопольні
товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції)
[7-с.35].

Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та
його ставки, які є єдиними на терітоії України затверджується Кабінетом
Міністрів України. Громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю
без створення юридичної особи, на рівні з іншими суб’єктами
підприємницької діяльності при реалізації підакцизних товарів виступають
платниками акцизного збору. Відповідно до інструкції Головної державної
інспекції України №24 від 22.06.93 р. (розділ 3) оподаткуванню акцизним
збором підлягають такі об’єкти, зокрема:

· митна вартість підакцизних імпортних товарів (продукції), придбаних
за іноземну валюту;

· митна вартість підакцизних імпортних товарів (продукції), придбаних
шляхом товарообмінних операцій та безкоштовно одержаних;

· закупівельна вартість підакцизних товарів, придбаних за іноземну
валюту.

У разі придбання за іноземну валюту підакцизних товарів (продукції) поза
межами України, включаючи товари (продукцію), ввезені на теріторію
України шляхом товарообмінних операцій, або обержані безкоштовно,
оподатковуваний оборот обчислюється виходячи з їх митної вартості,
перерахованої за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації.

Підставою для обчислення і сплати акцизного збору із ввезених на
теріторію України товарів (продукції) є вантажна митна декларація.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари
(продукцію), при перетині кордону в обов’язковому порядку їх декларують
і подають органам митного контролю декларацію у двох примірниках, один з
яких надсилається до податкової інспекції за місцем знаходження суб’єкта
підприємницької діяльності для справляння акцизного збору.

За наявності у комітента вантажної митної декларації оподатковуваний
оборот обчислюється від митної вартості, перерахованої за курсом НБУ, що
діє на день подання митної декларації (закупівлі товару).

Описуючи порядок оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності, слід враховувати те, що, як правило, у них відсутні
вантажно-митні декларації, розрахункові, платіжні і транспортні
документи із закупівлі товарів, здійснених за іноземну валюту.

Однак, відсутність будь-яких документів щодо закупівлі товарів, в тому
числі і підакцизних, не означає, що фізичні особи – суб’єкти
підприємницької діяльності не мають об’єктів оподаткування і не
виступають платниками акцизного збору. У випадку відсутності документів
на закупівлю у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності,
оподаткування спрямовується на валовий дохід, що, як правило, збільшує
суми податків. Аналогічно розроблений і порядок визначення акцизного
збору.

Так, у п. 26 “Інструкції про порядок обчислення і сплати акцизного
збору” зазначається, що у випадку відсутності у громадян, які займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і мають
постійне місце проживання в Україні, платіжних, розрахункових і
транспортних документів із закупівлі підакцизних товарів у підприємств
або громадян України із зазначенням точної адреси, імені, по-батькові,
оподатковуваний оборот при реалізації (використанні) підакцизних товарів
обчислюється в них, виходячи з вартості реалізації цих товарів.

Це свого роду “заборона” для громадян, які займаються підприємницькою
діяльністю, торгувати товарами, на які встановлені високі ставки
акцизного збору. У разі реалізації такими підприємцями імпортних
товарів, на які відсутні документи про сплату акцизного збору при їх
розмитненні, акцизний збір нараховується на загальних підставах виходячи
з митної вартості на аналогічні товари, обчисленої з цін на них у
провідних країних-експортерах зазначених товарів. Однак, громадяни, як
правило, не можуть підтвердити ціни, які існують у провідних
країнах-експортерах на товари, аналогічні яким вони продають. Тому
оподаткування, знову ж таки, найчастіше спрямовується на валовий доход.

Практика свідчить, що громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності,
не торгують підакцизними товарами імпортного виробництва, оскільки така
діяльність не приносить доходу і часто призводить до збитків через
високі ставки акцизного збору.

Розглянемо зміну співвідношення кількості фактично зареєстрованих
суб’єктів підприємницької діяльності та платників акцизного збору в
1996-2000 рр. за матеріалами Кіцманської податкової інспекції у
Чернівецькій області та визначимо чинники, які вплинули на дані зміни
(див.діаграму №2.3.).

Діаграма 2.3

Динаміка зміни кількості платників акцизу

Ми бачимо, що в 1999році збільшилась кількість платників акцизного
збору, так, якщо в 1998 році їх кількість становила 110 чол. – 4.69 % до
загальної чисельності зареєстрованих, то в 1999 році кількість платників
акцизного збору збільшилась до 115 чол. і становила 4,88 % до загальної
кількості фактично зареєстрованих громадян – суб’єктів підприємницької
діяльності.Але таке зростання не є абсолютним тому, що з діаграми ми
бачимо – загальна кількість підприємців зменшувалася. Отже таке
порівняння не є об’єктивним.

2.5.3. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

З 1 липня 1999 року суб’єкти підприємницької діяльності, які
реалізують алкогольні напої та пиво в оптово-роздрібній торговельній
мережі, стали платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і
хмелярства. У системі оподаткування з’явився ще один вид податку.

Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства, затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 29.06.99 р. № 1170, й досі викликає
багато запитань. Проте деякі моменти уже враховано в новій постанові
Кабінету Міністрів України від 25.11.99 р. № 2152 «Про внесення змін
до Порядку справляння збору та використання коштів на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства».

Цією постановою визначено головне — що є об’єктом обкладення збором.

На сьогодні об’єктом обкладення збором є виручка, отримана на кожному
етапі реалізації в оптово-роздрібній мережі та у мережі громадського
харчування алкогольних напоїв і пива, які включаються в суму
торговельного обороту.

Отже, якщо раніше у випадку кількаразового перепродажу на території
України однієї й тієї самої партії алкогольних напоїв та пива платником
збору був той суб’єкт підприємницької діяльності, який отримав зазначену
партію від товаровиробника та одержав виручку від реалізації
(відповідно до спільного листа Державної податкової адміністрації
України та Комітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної
промисловості України від 05.08.99 р. № 11523/7/16-2317), то тепер
платниками збору є всі (крім підприємства-виробника), хто реалізує
зазначену продукцію незалежно від того, скільки разів продукцію було
перепродано. І кожного разу об’єктом оподаткування буде виручка, а не
націнка.

Наприклад, оптовик придбав партію пива на заводі, реалізував її іншій
фірмі, а та, у свою чергу, — магазину. Тоді платниками 1-відсоткового
збору будуть і оптовик, і фірма- покупець, і магазин.

Роздрібний продаж товарів споживачеві за готівку відповідно до
законодавства може здійснюватися лише через ЕККА, який фіксує фактично
отримані гроші. Закон України від 19.12.95 р. № 481/95-ВР «Про державне
регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і
плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» при визначенні
місця торгівлі також зазначає, що це місце реалізації товарів має бути
обладнано електронним контрольно-касовим апаратом або товарно-касовою
книгою, в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв.

Відповідно до Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99 «Про
внесення змін до Указу Президента України від 03.04.98 р. № 727 «Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва» збір на розвиток вмноградарства, садівництва і
хмелярства не входить до переліку податків, які не повинні сплачувати
платники єдиного податку (ст- 7). Тому у разі реалізації такими
суб’єктами пива вони є платниками збору на загальних підставах.

2.5.4.Збір на обов’язкове пенсійне страхування.

Згідно Закону України “Про збір на обов’язкове пенсійне страхування”
платниками даного збору є:

1. суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи, які
використовують працю найманих працівників;

2. фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які не
використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси.

Об’єктами оподаткування є:

1. фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати
на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів
заохочень, які підлягають оплаті податком на доходи фізичних осіб
(прибутковим податком з громадян);

2. сума оподаткованого доходу.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування платники збору
сплачують до Пенсійного фонду України.

На обов’язкове державне пенсійне страхування встановлена ставка збору
для платників податку фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності – 32% від об’єкта оподаткування (оподаткованого доходу).

Таблиця 2.5

Надходження збору на обов’язкове державне пенсійне страхування від
громадян-підприємців у Кіцманському районі Чернівецької області в 1996-
1999 рр.

Показники 1996 1997 1998 1999

Фактично надійшло внесків до Пенсійного фонду тис. грн. 23,9 38,0 73,0
94,5

Дані вищеприведеної таблиці № 2.5. свідчать, що сума надходжень до
Пенсійного фонду України від фізичних-підприємців зростає, це можна
обгрунтувати як зростання загальної кількості підприємців як платників
даного збору так і зростанню ставки збору, яка у 1995 р. була 9%, а на
даний час – 32% від оподатковуваного доходу.

2.5.5.Збір на обов’язкове соціальне страхування.

Згідно Закону України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування”
платниками збору (у тому числі на обов’язкове соціальне страхування на
випадок безробіття) є:

1. суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи, які
використовують працю найманих працівників;

2. фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які не
використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні
нотаріуси.

Об’єктом оподаткування є:

1. фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати
на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів
заохочень, які підлягають обкладанням прибутковим податком з громадян;

2. сума оподаткованого доходу.

Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи сплачують збір на
обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття за ставкою –
0,5% від об’єкта оподаткування.

2.5.6.Місцеві податки.

Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи є платниками таких
місцевих зборів: збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;
ринковий збір.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі – це плата за
оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для
цього місцях.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі справляється з
громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та
інші товари, залежно від площі торгового місця, його теріторіального
розміщення та виду продукції.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
не повинен перевищувати 20 мінімальних заробітних плат для суб’єктів, що
постійно здійснюють торгівлю в спеціально відведених для цього місцях і
однієї мінімальної заробітної плати в день за одноразову торгівлю.

Ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на
критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин,
візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з громадян, що
реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.

Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Його граничний
розмір не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати, залежно
від ринку, його теріторіального розміщення та виду продукції (товару).

Ринковий збір та збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
перераховується до бюджетів місцевого самоврядування.

ІІІ. Контрольна робота органів ДПІ за правильністю і своєчасністю
справляння податків фізичними особами – суб’єктами підприємницької
діяльності та відповідальність платників податків при порушенні
податкового законодавства .

3.1. Організація та деякі особливості контролю за правильністю і
своєчасністю справляння податків суб’єктами підприємницької діяльності .

Основним законодавчим та інструктивним документом, яким слід
керуватися при організації контролю за підприємницькою діяльністю
громадян є Закон України від 7 лютого 1991 року № 698-ХІІ “Про
підприємництво” з відповідними змінами і доповненнями. Службові особи
органів державної податкової служби, яким доручено контролювати
підприємницьку діяльність громадян, зобов”язані проводити цю роботу:

1.За місцем виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг.

2. За місцем реалізації виготовленої продукції та за місцем торгівлі.

3. Наприкінці кожного кварталу керівництво районної, міської податкової
адміністрації відповідним наказом затверджує графіки контролю і
перевірок підприємницької діяльності громадян окремо за місцем
виробництва продукції, надання послуг та окремо за місцем реалізації
товарів та виконання робіт. При цьому слід мати на увазі, що громадяни
за місцем виготовлення продукції і товарів, надання послуг повинні
перевірятися не менше двох разів на рік, а місця реалізації товарів
(ринки та інші місця масової торгівлі ), а також місця виконання різних
робіт (будівельних, ремонту автомобілів та інш.) систематично.

За наслідками кожного обстеження, перевірки складається акт перевірки.
Всі цифрові показники повинні бути продубльовані прописом, а підписи
інспектора і громадянина, якого перевіряють, чіткі і розбірливі. Про
наслідки кожного чергування і перевірки ринків обов”язково складається
довідка, яка подається керівництву ДПІ. У довідці зазначається дата
перевірки, який ринок або місце торгівлі перевірялось, хто
брав участь у перевірці, наслідки роботи. До довідки додаються акти
обстежень і перевірок окремих підприємців та інші документи.

Основним завданням податкового інспектора при проведенні перевірок е
повне виявлення одержуваних доходів, правильне, на підставі
документально підтверджених документів виключення витрат, правильне
визначення оподатковуваного доходу та обчислення податків. При
проведенні перевірок підприємницької діяльності громадян податкові
інспектори зобов’язані суворо керуватись вказівками, зазначеними у
розділі IV інструкції Головної державної податкової інспекції України
«Про прибутковий податок з громадян», Законом України “Про
підприємництво” та іншими нормативними документами. Перед початком
обстеження окремих видів діяльності інспектор зобов’язаний ще раз
ретельно ознайомитись з законодавчими матеріалами, інструкціями,
рекомендаціями з даної діяльності. Інспектор також повинен
ознайомитись з матеріалами попередніх перевірок та обов’язково з
матеріалами обстежень аналогічних видів підприємницької діяльності на
інших податкових дільницях. При підготовці до перевірок інспектор також
повинен ознайомитись з довідковими і контрольними матеріалами,
відомостями державних, кооперативних організацій, дирекцій ринків про
рівень цін на відповідні види продукції і послуг, витрати матеріалів,
вартості наданих послуг, продуктивності праці. Особливе місце в
організації перевірок займає питання правильного визначення витрат,
пов’язаних з відповідною підприємницькою діяльністю. Якщо витрати
підприємця не можуть бути підтверджені документально, то вони
враховуються податковими інспекціями при проведенні остаточних
розрахунків податку з врахуванням відповідних норм у відсотках до
валового доходу. Норми витрат, що враховуються при оподаткуванні
доходів громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без
створення юридичної особи та інших доходів перелічені в додатку № 6 до
інструкції «Про прибутковий податок з громадян», затвердженої наказом
Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 №12.
Детальний перелік витрат, які виключаються із загального валового доходу
по окремих видах підприємницької діяльності перелічено в додатку № 7 до
зазначеної вище інструкції про прибутковий податок з громадян. Особливу
увагу слід приділяти правильності визначення витрат на оренду приміщень,
витрат на електроенергію, опалення приміщень. Слід мати на увазі, що ці
витрати виключаються з валового доходу тільки в тому разі, якщо
виробництво продукції, надання послуг проводиться в окремому спеціально
обладнаному приміщенні. На документах про витрати, які розглянуті і
враховані при перевірці, інспектор робить відповідний запис. Наприклад:
“Витрати в сумі

780 грн.20 коп. враховані (не враховані)”. Підпис інспектора, дата,
причини (якщо не враховані). Особливу увагу при проведенні обстежень і
перевірок слід зосередити на правильності і повноті ведення книг обліку
доходів та витрат, реалізації товарів, надання послуг. Зразок книги
обліку доходів і витрат, яку ведуть громадяни – суб’єкти підприємницької
діяльності протягом календарного року наведено в додатку № 10 до
інструкції “Про прибутковий податок з громадян”, затвердженої наказом
Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 № 12. Слід
ретельно перевіряти повноту запису наявних товарів, сум одержаних від
реалізації товарів І наданих послуг. Записи в книгах повинні робитись
систематично, чітко, розбірливо без підчищення і виправлень. Акти за
наслідками перевірок з відповідними розрахунками протягом трьох робочих
днів інспектор передає на розгляд начальнику відповідного відділу. При
необхідності проводиться перерахунок прибуткового податку. Додатково
нараховані суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяця з дня
одержання повідомлення податкового органу.

Відповідно до інструкції “Про прибутковий податок з
громадян”, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції
від 21.04.93 № 12 громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю
зобов’язані щорічно до 1 лютого подавати до ДПІ за місцем постійного
проживання платника декларації про отримані доходи та понесені видатки
за минулий рік, а якщо його діяльність здійснюється в іншому місті – за
місцем здійснення цієї діяльності. Крім того, зазначені
підприємці подають декларації щоквартально у 15-денний строк після
закінчення кварталу. Декларації можуть подаватися особисто або
надсилатися до ДПІ поштою. Декларації в день їх надходження реєструються
в журналі обліку вхідної кореспонденції. Штамп із зазначенням дати
надходження та порядкового номера обліку вхідної кореспонденції
ставиться у правому верхньому кутку першої сторінки декларації. Після
реєстрації декларації передаються начальнику відповідного відділу ДПІ
для ознайомлення і подальшої передачі інспектору централізованого обліку
громадян-підприємців для відповідної відмітки у журналі централізованого
обліку та на декларації. Наприклад: запис на декларації: «В книзі обліку
за № 5-12-27 враховано 15.01.98» Підпис інспектора. Після цього
декларації передаються дільничним податковим інспектором для поточної
роботи. Дільничний податковий інспектор зобов’язаний у 15-денний строк з
дня одержання декларації розглянути її, зробити порівняльний аналіз з
актами обстежень іншими контрольними матеріалами, скласти відповідні
розрахунки (перерахунки) податку та подати разом із справою
оподаткування на затвердження начальнику відділу. Начальник відділу
розглядає всі матеріали і декларацію, перевіряє правильність складання
розрахунку (перерахунку) дає зауваження або затверджує його та повертає
дільничному податковому інспектору для проведення подальших змін і
доповнень у особовому рахунку платника. Відділ обліку платників
відкриває особовий рахунок платника або вносить відповідні зміни і
доповнення, виписує платіжне повідомлення, про що робиться запис на
декларації (зразок і «Рахунок № _____ на суму _______ грн. _______
коп. відкрито» або «По рахунку № _____ донараховане (скасовано)
_______грн.______коп.» 18.01.98 підпис. Після відкриття особового
рахунку та проведення необхідних записів декларація разом із справою
оподаткування повертаються у сектор централізованого обліку платників
і зберігання справ оподаткування.

Таблиця 3.1

Аналіз звітної та платіжної дисципліни

за даними ДПІ у Кіцманському районі

Показники 01.01.1999 01.01.2000 % Тенденція

Кількість зареєстрованих підприємців 1387 1167 83,9 Зменшення

Кількість підприємців,які повинні сплачувати податки 1010 994 98,4
Зменшення

Не сплачують податки 537 243 45,3 Зменшення

Не подають звітність 162 120 74,1 Зменшення

Не розпочали діяльність 103 72 69,9 Зменшення

Складено протоколів 482 358 74,3 Зменшення

З таблиці 3.1. бачимо,що платіжна дисципліна
погіршилася, так як зменшилася кількість підприємців, які повинні
сплачувати податки, але на цей факт вплинуло також загальне зменшення
зареєстрованих.Кількість підприємців, які не подають звітність,
зменшилася на 25,9%, а кількість осіб, які зареєстровані,але не
розпочали діялність зменшилася на 30,1% – це показує позитивну роботу
податкової інспекції. Водночас кількість складених протоколів зменшилася
на 25,7%. Це пов’язано із відносним спрощенням звітності.

Одним із завдань підрозділів податкових органів, які здійснюють
контроль за своєчасним і повним утриманням прибуткового податку з
фізичних осіб, е виявлення та притягнення до оподаткування громадян, які
ухиляються від декларування своїх доходів, а також відображають
занижені розміри отриманих доходів в податкових деклараціях.

Якщо буде встановлено, що фізична особа не надавала у встановлений
строк декларацію про отримані нею доходи за минулий рік, або в
декларації показала менші розміри отриманих доходів, чим він фактично
отримав, тоді на підставі ст.ІІ Закону України «Про внесення змін до
Закону України «Про державну податкову службу в Україні» податковий
ревізор-інспектор запрошує громадянина до податкового органу для
пояснень щодо джерел отримання доходів, обчислення і сплати податків та
інших платежів.

Проведення перевірок громадян, які здають в найм або оренду
житлові будинки, квартири та інші приміщення

З метою більш плідної роботи з залучення громадян, які надають
послуги по здачі в найм або в оренду житлових будинків, квартир та інших
приміщень як громадянам, так і юридичним особам з метою одержання доходу
та контролю за дотриманням чинного податкового законодавства зазначеними
громадянами, необхідно залучити кваліфікованих працівників податкових
інспекцій, працівників податкової міліції, житлово-комунальних
підприємств, а також координувати спільні дії з працівниками органів
внутрішніх справ. Першочергово слід провести підготовчу роботу щодо
виявлення громадян – здавачів житла в найм або в оренду шляхом
використання відомостей з рекламних оголошень, що надаються у пресі, на
телебаченні, по радіо та в інших місцях, а також зведеної інформації про
зареєстровані договори оренди житлово-комунальними підприємствами, яка
надається ДПІ відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31
серпня 19F М 1029 ” Про вдосконалення порядку здачі в оренду житлових
приміщень”. Зазначену інформацію де згрупувати по вулицях, районах міста
або по нумерації абонентських телефонів, з”ясувати хто надає за:
послуги: юридична чи фізична особа.

З метою виявлення більш повної інформації про житло,яке здається
необхідно з”ясувати: кількість кімнат, район; наявність телефона,
телевізора, меблів, поверх; який термін здачі, вартість оренди на місяц
е попередня оплата; потім з”ясувати адресу, за якою здається квартира.

При обстеженні об”єкта здачі в найм чи оренду в міській місцевості
необхідно встановити за / домових книг, а в сільській місцевості – за
погосподарськими книгами сільських Рад, хто з громадян, входять до
складу членів господарства (квартироздавача), проживає у нього в
поточному році і протягом останнього часу, можливо здаються нежитлові
приміщення, кому, та на який термін.

Після цього, податковий інспектор шляхом особистого опитування громадян,
які здають та орендують: квартири чи інші приміщення, виявляє розмір
орендної плати, отриманої квартироздавачем від квартиронаймача
приміщення в місяць та за весь період, що обстежується. Ці дані
обов”язково повинні бути стверджені підписами квартиронаймачів в акті
обстеження.

У містах і населених пунктах, де розміщені навчальні заклади, потрібно
дати запит даних щодо учнів та студентів, які не проживають в
гуртожитках. Затребувати їх списки із зазначенням місця проживання та
провести перевірку.

При проведенні документальних перевірок підприємств по прибутковому
податку, особливо приватного бізнесу, слід звертати увагу, кому належить
приміщення, яке використовується під офіс, здійснення виробничої
діяльності та інші.

При перевірці державних та приватних нотаріусів по правильності
справляння державного мита податковий інспектор повинен з”ясувати
кількість зареєстрованих договорів про здачу в оренду приміщення,
зробити відповідні виписки з необхідними відомостями та доповісти
керівництву ДПІ для організації перевірки відомостей та виявлення
платників податку.

Нерідко квартироздавачі з метою заниження доходу від квартздачі
завищують витрати на утримання приміщення, зокрема, суму витрат на
опалення та освітлення приміщення за їх рахунок (при визначенні витрат
на опалення враховується опалювальний сезон, джерела придбання палива,
діючі в даній місцевості ціни. Суми витрат на освітлення підлягають
виключенню із валового доходу квартироздавача на підставі відповідних
документів на оплату електроенергії, що споживається, пропорційно долі,
яка приходиться на здану в аренду квартиру або приміщення, та інші
витрати.

Розглянемо особливості перевірки громадян, які займаються
ремонтом та обслуговуванням транспортних засобів.

Обов”язковою умовою, без якої інспектор податкової інспекції не може
провести кваліфікованої перевірки діяльності таких громадян – є вивчення
і знання технології діяльності, що перевіряється. До того, як провести
перевірку, інспектор повинен з”ясувати: з чого складається виробничий
процес, яке застосовується обладнання, які витрати часу на ті чи інші
роботи і тому подібне, тобто повинен мати контрольний матеріал для
перевірки цієї діяльності.

Такими матеріалами можуть бути відомості підприємств, які займаються
аналогічною діяльністю (СТО, майстерні по ремонту автомобілів) про
витрати часу на виконання тих чи інших робіт по ремонту чи
обслуговуванню транспортних засобів, про норми витрат матеріалів та
запасних частин на відповідні послуги їх вартість, дані про доходи від
такої діяльності фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності,
прейскуранти цін організацій та інших підприємців на ті чи інші види
робіт.

При встановленні фактів ремонту автотранспортних засобів громадянами,
податковий інспектор повинен фіксувати їх державні реєстраційні номери
для подальшого опитування власників цих транспортних засобів з метою
встановлення розміру винагороди, яку він сплатив особі, яка проводила
ремонт, про що складається відповідний акт. В цьому акті також повинно
зазначатися, за чий рахунок придбавались запасні частини і протягом
якого часу проводився ремонт.

Як показує практика обстеження об’єктів проведення ремонтів мають місце
непоодинокі факти, коли громадяни, які здійснюють ремонт, посилаються на
те, що транспортний засіб належить родичам або знайомим. В цьому випадку
потрібно обов”язково брати пояснення з цих осіб. в яких повинно
зазначатися: чий транспортний засіб знаходився на ремонті, адреса
власника.-скільки часу витрачено на ремонт та розмір винагороди за
ремонт. Це робиться для того. щоб порівняти отримані відомості з
відомостями власника транспортного засобу. Крім того, для встановлення
власника транспортного засобу подається запит до місцевої Державної
автомобільної інспекції.

З питань документальної перевірки вказаних фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності потрібно дотримуватись методичних
рекомендацій щодо проведенню документальних перевірок по податках з
фізичних осіб, які надсилались листом від 26.06.97 МІ 7-0217/10-5017.

Водночас, як свідчать матеріали перевірок, проведених державними
податковими інспекціями, нерідко перевірки проводяться лише за
документами, наданими фізичними особами суб’єктами – підприємницької
діяльності, що недостатньо для проведення даної перевірки.

Крім цього, для правильного визначення оподатковуваного доходу
громадян-підприємців, які здійснюють ремонт і обслуговування
транспортних засобів, працівники податкових органів зобов”язані
обстежувати приміщення, де проводиться ця діяльність не менше ніж два
рази на рік, в ході яких необхідно встановити кількість наданих послуг,
розмір платні за послуги, витрати за даною діяльностю (вартість
матеріалів та запасних частин, за чий рахунок вони придбаваються,
утримання виробничого приміщення, амортизаційні відрахування на
обладнання, придбання інструментів).

Ці основні показники встановлюються шляхом вивчення роботи кожного
підприємця безпосередньо на місці здійснення діяльності. Для цього
потрібно практикувати проведення спеціальних періодичних перевірок і
чергувань як в робочі, так і в не робочі дні і години до повного
закінчення роботи громадянина-підприємця, в ході яких фіксуються
державні номери автомобілів, які обслуговувались для подальшого
опитування клієнтів про розмір винагороди.

Також, якщо фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності вказує у
декларації нереально малий доход або е підозра чи факти

приховування ним доходів, доцільно провести за його місцем роботи таємне
постереження.

3.2. Відповідальність платників податків при порушенні податкового
законодавства

Чинним законодавством передбачена фінансова відповідальність
платників, адміністративна та кримінальна відповідальність посадових
осіб платників та громадян – платників податків. Коротко
розглянемо особливості застосування вказаних форм відповідальності.

Фінансова відповідальність платників податків

За неправильне нарахування або несвоєчасну сплату податку до
платника податку застосовуються фінансові санкції. Згідно з
пунктом 7 статті 11 Закону “Про державну податкову службу в Україні”
органи державної податкової служби мають право застосовувати до
підприємств, установ, організацій та громадян фінансові санкції.
Виділено три різновиди правопорушень, за вчинення яких застосовуються
фінансові санкції: заниження, недовнесення сум податку, несвоєчасна
подача декларацій та інших різновидів звітності, неповідомлення про
відкриття та закриття рахунків у банку. Фінансові санкції застосовуються
незалежно від причин, з яких сталося заниження суми податку, збору в
податкових деклараціях чи рахунках. Наявність умислу в діях відповідних
працівників підприємств, установ чи громадина – платника податку для
застосування фінансових санкцій не має значення. Відповідальність також
наступає і в разі порушення через помилкове застосування законодавства
про оподаткування, недбалість, розрахункову помилку. Якщо ж платник
податку самостійно виявив

порушення в обчисленні податку, письмово про це повідомив податкову
інспекцію і здійснив відповідні розрахунки з бюджетом, то фінансові
санкції не застосовуються. Порядок застосування і стягнення фінансових
санкцій викладено в Інструкції ГДПА України, затвердженої наказом від 20
квітня 1995 року №28 і зареєстрованої Мінюстом України 6 травня 1995
року за №127/663 зі змінами і доповненнями, затвердженими наказом від 7
беоезня 1998 року №99 і зареєстрованими Мінюстом 24 березня 1998 року за
№189/2629.

Згідно абзацу другого цього ж пункту, у разі повторного порушення
протягом року після порушення, встановленого попередньою перевіркою,
фінансові санкції застосовуються у вигляді стягнення двократного розміру
до нарахованої за результатами перевірки суми податку іншого платежу.
Повторним може вважатися будь-яке порушення законодавства про
оподаткування, вчинене протягом року з дня складання акта перевірки про
попереднє порушення, незалежно від того, чи притягався платник податків
до відповідальності за попереднє порушення.

Порядок стягнення податку або іншого обов язкового платежу до
бюджетів чи позабюджетних фондів, у тому числі прийняття відповідних
рішень податковими органами, видання розпоряджень на безспірне стягнення
грошових сум тощо, визначається тими нормами законодавства, які були
чинними на момент справляння відповідного податку (платежу). Що ж до
розміру фінансових санкцій за наслідками документальних перевірок, які
здійснюються податковими органами, то відповідно до частини другої
статті 11 Закону України «Про систему оподаткування» (у редакції Закону
України від 05.03.98) він має визначатися відповідно до законодавчих
актів, чинних на день завершення таких перевірок. Днем завершення
перевірки слід вважати день складання відповідного акта перевірки. Отже,
якщо на момент вирішення спору розмір фінансових санкцій змінився,
слід виходити з того розміру, який існував на день складання акта
перевірки.

Адміністративна відповідальність у сфері оподаткування

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про
оподаткування та підприємницьку діяльність настає, якщо ці порушення за
своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства
кримінальної відповідальності. Кримінальну відповідальність за такі
порушення передбачено статтями 80-1 і 148-2 Кримінального кодексу
України. У випадку притягнення до адміністративної відповідальності,
необхідно врахувати положення статті 2 Кодексу про адміністративні
правопорушення, згідно з якою положення цього Кодексу розповсюджуються і
на адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена
законодавством, яке ще не включене до Кодексу. Таким чином, можна
зробити висновок, що повноваження посадових осіб органу державної
податкової служби визначаються положеннями Кодексу про адміністративні
правопорушення та пунктом 11 статті 11 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” Відповідно до адміністративних
правопорушень, передбачених у вказаному Законі, мають застосовуватись
процесуальні норми, передбачені Кодексом.

1. Згідно із статтею 11 Закону України “Про державну податкову
службу в Україні”. Накладати адміністративні штрафи:

на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ,
організацій, винних у заниженні суми податку, іншого платежу,
приховування (заниженні) об’єктів оподаткування, а також у відсутності
бухгалтерського обліку об’єктів оподаткування або веденні його з
порушеннями встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному поданні
або поданні за не встановленою формою бухгалтерських звітів і
балансів, податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків,
платіжних доручень та інших документів, пов’язаних з обчисленням і
сплатою податків, інших платежів, – від п’яти до десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені
особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за
одне із зазначених правопорушень , – від десяти до п’ятнадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на
громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи,
винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджетів сум податку на доходи
фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств,
установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено
законодавством), у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні
державним податковим інспекціям, за встановленою формою відомостей,
про доходи громадян, – у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року
було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених
правопорушень, – у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; – на громадян, винних у неподанні або
несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларацій
перекручених даних, у відсутності обліку або неналежному веденні обліку
доходів і витрат, для яких встановлено обов’язкову форму обліку, – від
одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; – на
громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, винних у протидіях
посадовим особам, органів державної податкової служби, зокрема, у
недопущенні їх до приміщень, які використовуються для здійснення
підприємницької діяльності та одержання доходів, – від десяти до
двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; – на
громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної
реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання
передбачено законодавством. – від трьох до восьми неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян; – на громадян, які здійснюють продаж
товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх
дії чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, – від
одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті
самі дії, вчинені громадянином, якого протягом року було піддано
адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, –
від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Відповідно до ст. 155-1 Кодексу України про адміністративні
правопорушення:

на посадових осіб покладення штрафу у розмірі 10 неоподаткованих
мінімумів доходів громадян і на громадян – суб’єктів підприємницької
діяльності – у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян: – за проведення розрахунків із споживачами – працівниками
підприємств, установ і організацій торгівлі, громадського харчування і
сфер послуг усіх форм власності та громадянами – суб’єктами
-підприємницької діяльності, які здійснюють її у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг у т.ч. з обміну валюти, за готівку без
застосування ЕККА, з використанням не зареєстрованого належним чином
ЕККА (комп’ютерної системи), з …………….. зіпсованого
електронного контрольно-касового апарата (комп’ютерної системи) або з
порушенням встановленого порядку застосування ЕККА (КС) чи
товарно-касової книги, та порушення встановленого порядку проведення
розрахунків у касах на підприємствах, установах і організаціях всіх форм
власності, де ці операції проводяться з оформленням прибуткових і
видаткових касових ордерів з видачею відповідних квитанцій, підписаних і
завірених печаткою у встановленому порядку;

– на посадових осіб покладення штрафу у розмірі 20 неоподаткованих
мінімумів доходів громадян і на громадян – суб’єктів підприємницької
діяльності – у розмірі шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян
за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті особою,
яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі
непорушення. Під посадовими особами розуміються особи, які постійно чи
тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають
постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях,
незалежно від форм власності, посади, пов’язані з виконання
організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків,
або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням (ст. 164 КК
України). Більш конкретно порядок застосування до адміністративної
відповідальності буде розглянуто на практичному занятті.

3. Згідно зі сіп. 164-5 Кодексу України про адміністративні
правопорушення :

на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, -накладання
штрафу від двадцяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян
з конфіскацією алкогольних напоїв та тютюнових виробів за реалізацію,
прийняття на комісію або зберігання, з метою продажу алкогольних напоїв
та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого
зразка; – на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю,
-накладання штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з конфіскацією алкогольних напоїв та тютюнових виробів
за дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано
адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у
частині першій цієї статті. Відповідно до статті 41 Конституції
України, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням
суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Аналіз
звітів, що надходять з державних податкових адміністрацій Автономної
Республіки Крим, областей Києва та Севастополя, з питань
застосування адміністративних штрафів за порушення податкового
законодавства свідчить про те, що ця робота повинна бути під постійним
контролем керівників органів державної податкової служби. Більше уваги
повинні звертати на ці питання працівники юридичної служби (Схема 1).
При проведенні перевірки ДПА Житомирської, Одеської, Миколаївської
областей, Києва і Севастополя, встановлені факти, коли керівники органів
державної податкової служби розглядають справи про адміністративні
правопорушення, які не підвідомчі державним податковим інспекціям. Мають
місце і факти застосування санкцій у розмірах більш чим це передбачено
законодавством (приклади). Не завжди своєчасно передаються до
правоохоронних органів справи, які мають ознаки злочину.
Зокрема, кримінальну відповідальність за порушення
законодавства про оподаткування передбачено статтями 80-1 і 148-2
Кримінального кодексу України.

Кримінальна відповідальність платників податків

Кримінальна відповідальність настає сьогодні для всіх категорій
платників за навмисне ухилення від

сплати податків, зборів та інших обов язкових платежів у тому випадку,
якщо ці дії призвели до ненадходження до бюджету коштів у розмірі 1700
гривень і більше. Враховуючи, що відповідальність за правильність
обчислення податків покладається на платників більшості існуючих
податків, то навіть незначна арифметична чи інша помилка за великих
обсягів платежів може призвести до покарання у вигляді позбавлення волі
конкретної посадової особи платника податку. При сплаті платником
виявленої недоїмки та відповідних фінансових санкцій, він, у такому
випадку, має бути звільнений від кримінальної відповідальності. Крім
того, має сенс диференціювати розміри сум недоїмки, за несплату яких
настає кримінальна відповідальність, залежно від обсягу платежів по
податку, що надходять від платника. При великих обсягах податкових
платежів відповідальність має наставати при ухиленні від сплати податку
на суму, що складає певний процент цих обсягів, оскільки для крупного
платника незначна арифметична помилка може вважатися недоїмкою у
великих розмірах з позиції кримінального законодавства, а з позиції
платника може бути порівняно невеликою, що вже у ряді випадків ставить
під сумнів навмисність його дій.

Висновки

Перехід до ринкових відносин приводить до зміни методів та форм
акумулювання грошових коштів у централізованому фонді держави. Значна
частина поступлень до відповідних бюджетів надходить у вигляді податків
та податкових платежів, які сплачують фізичні особи – суб’єкти
підприємницької діяльності. А це безпосередньо приводить до поповнення
бюджетів всіх рівнів та впливає на підвищення економічного розвитку
країни. Але сьогодні в податкових інспекціях є така проблема, як
ухилення від сплати податків. Цей факт можна проаналізувати на основі
порівняння кількості зареєстрованих підприємців та фактичних платників
податків.

Таблиця 4.1.

Співвідношення зареєстрованих підприємців та фактичних платників
податків.

Показники 1996 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р.

Кількість зареєс-трованих підприємців 1840 1730 1480 1620

Кількість знятих з реєстрації 14 28 75 260

Фактична кількість підприємців 1826 1702 1405 1360

З них взяті на облік в ДПІ 1789 1677 1387 1163

Питома вага взятих на облік у загальній кількості (%) 97,2 96,9 93,7
71,8

Не стали на облік в ДПІ 37 25 18 197

Фактично є платниками податків 627 778 850 920

Питома вага до зареєстрованих (%) 34,3 45,7 60,5 67,6

Вт.ч. платники ПДВ 44 62 186 198

Платники акцизного збору 84 98 110 115

Платники фіксованого патенту – – 306 230

Платники торгового патенту 74 85 100 144

Платники авансових платежів 478 321 23 42

Платники єдиного податку – – 213 280

З таблиці 4.1. бачимо, що фактично в 1999 році сплачували податки 920
чоловік, що становить 67,6% від кількості зареєстрованих підприємців,
тобто на 7,1% більше ніж у 1998 році.Найбільшу кількість платників у
1996 році склали платники авансових платежів, у 1997 році – так саме, а
у 1998 році картина кадинально змінилася на користь фіксованих патентів
і водночас різко зріс процент платників у загальній кількості
підприємців.А у 1999 році найбільшу питому вагу займають платники
єдиного податку. Тому можна сказати, що держава прийняла правильний
напрямок щодо реформування податкової політики, а підприємці в свою
чергу активно на неї відреагували.

При оподаткуванні фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності є
багато проблем та нюансів, які можна вирішити в тому випадку, якщо
уважно прислухатись до думки саме працівників податкових інспекцій та
безпосередньо платників податків.

На нашу думку, насамперед необхідно звернути увагу на побудову
податкової системи, а саме:

1. забезпечити рівні зобов’язання перед бюджетом для всіх осіб, які
створюють національний продукт, тобто необхідно ліквідувати пільги по
сплаті певних видів податків, але при цьому держава повинна надавати
допомогу тим особам, кому це вкрай необхідно;

2. важливою проблемою в нашій країні є неузгодженість законодавчої
бази, що приводить до незаконних дій працівників податкових служб, а
іноді до законного ухилення до сплати податку. З даною проблемою ми
зіткнулися при справлянні податку з продажу імпортних товарів. Даний
податок введений відповідно Закону України “Про доповнення Декрету
Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори””, проте в
Законі України “Про систему оподаткування” даний податок не
передбачений;

3. до ускладнень в роботі працівників податкових інспекцій та платників
податків приводить нестабільність законодавчої бази, та складність в
розумінні інструктивних та методичних матеріалів. Інколи перед
податковими службовцями постає проблема щодо правильності використання
певної законодавчої бази.

На нашу думку необхідно впровадити зміни, щодо стимулювання тих видів
підприємницької діяльності, які приводять до виробництва різноманітної
продукції, також збільшити кількість рейдів для виявлення осіб, які
займаються певним видом підприємницької діяльності без придбання патенту
та сплати фіксованої суми податку.

Як ми знаємо, більшість суб’єктів підприємницької діяльності –
безробітні верстви населення в минулому, тому уряд повинен приймати
спеціальні програми щодо зменшення безробіття, так у Великобританії якщо
особа не має роботи більше як 13 тижнів і володіє первинним капіталом
для інвестування у бізнес, то урядові органи (після допомоги в
організації бізнесу) надають учаснику програми протягом року щотижневу
субсидію (як додаток до допомоги по безробіттю). У Франції, особам, які
хочуть розпочати свії бізнес, надається безвідсоткова позика для
початківців без гарантій (кредит на слово), індивідуально кредити та
невеликий процент, що виплачується протягом 5 років. Місцеві служби
Міністерства праці, зайнятості і професійного навчання для тих, що
втратили роботу і бажають розпочати бізнес, виділяють субсидію до 32
тисяч франків.

В нашій країні, наприклад, для того, щоб здійснювати продаж необхідно
одержати:

– свідоцтво про державну реєстрацію;

– патент про сплату фіксованого прибуткового податку (тільки для тих хто
сплачує ринковий збір);

– торговий патент на кожну торгову точку, платний чи безплатний залежно
від асортименту і видів товарів, крім тих хто сплачує ринковий збір;

– книга обліку доходів і витрат, крім тих, хто працює на умовах сплати
фіксованого податку;

– дозвіл на розміщення об’єкта;

– ЕККА при торгівлі в стаціонарних приміщеннях, в передбачених
законодавством випадках – товарно-касова книга;

– квитанцій про сплату ринкового збору при торгівлі на ринках;

– документи про надходження товару.

Отже, громадянин, який вирішив займатися підприємницькою діяльністю
повинен вкласти значні кошти, не одержавши ще ніякого прибутку.

Важливою проблемою є ухилення від сплати податку. Як вже було зазначено
в попередніх розділах, до 6 квітня 1998 року, якщо сума нарахованого
прибуткового податку більша від суми сплаченої фіксованої плати за
патент в 1,5 рази, в цьому випадку суб’єкту підприємницької діяльності
необхідно було доплатити донараховану суму прибуткового податку. Але, як
ми знаємо, нарахування податку здійснюється на основі декларацій які
підприємці подають в державні податкові адміністрації. Саме тут
використовувалися всі можливі методи приховування доходів, а тим самим і
ухилення від сплати податку. Основними методами на даний час є зниження
фактичної кількості реалізованої продукції та підкуп податкових
інспекторів.

В зв’язку з тим, що суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи
займаються роздрібною торгівлею імпортних товарів, які ввозять із-за
кордону, то при перетині митниці необхідно ліквідувати ліміт ввезеня
товарів на Україну, що приведе до усунення підкупу працівників митниці.
Або ж для полегшення роботи як працівників ДПІ, так і митної служби
дозволити перевезення імпортних товарів тільки юридичним особам, фірмам,
які займаються гуртовою торгівлею, мають великі складські приміщення,
відповідні сертифікати якості на всі види продукції. А вони, в свою
чергу, можуть відпускати продукцію, товари підприємцям.

Слід звернути увагу на такі розповсюджені за кордоном форми пільгового
оподаткування, як введення диференційованих (прогресивних) ставок
податків залежно від величини податкової бази, встановлення
неоподатковуваного мінімуму прибутку, доходу. Також пропонуємо
встановити податкові канікули для суб’єктів підприємницької діяльності –
фізичних осіб терміном на п’ять років із прогресивним підвищенням
протягом цього періоду та виходом на нормальний рівень по його
закінченні.

Ці нововведення привели б до полегшення роботи податкових інспекторів, в
певній мірі полегшили б діяльність фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності та привели б до збільшення надходжень в
бюджет, що є основною проблемою на даний час.

Також державою затверджена комплексна програма розвитку “Україна 2010”.
В цій програмі надається чільного місця розвитку підприємницької
діяльності. Зокрема там сказано про підприємця як про невичерпне джерело
руху всього техніко-економічного прогресу.

При такому комплексі заходів і дій можливе зрушення проблем на краще.
Але виходячи з реальної картини видно, що дещо залишається тільки на
папері. Приходимо до певного парадоксу: плани надходжень до бюджету
податковими інспекцієями здебільшого виконуються, на покращення ситуації
в підприємництві докладається велика маса зусиль, здійснюється робота
виконавчої влади, а в загальному виходить погано. Проблема в тому, що
деяким суб’єктам в державі вигідна “каламутна вода”.

Насправді ж порядок навести можливо. На сьогодні існує унікальна
система, що змусить привести ситуацію до порядку. В першу чергу це
ідентифікаційні коди громадян. Про силу дії такої системи можна собі
лише уявити. Одними з перспектив оподаткування фізичних осіб є:

1. створення центральної бази даних, що дасть можливість легко і просто
здійснювати облік і контролiayai?noue iiaiiai ia’?io ?ioi?iaoe?? i?i
eiie?aoio o?ce/io iniao;

2. здійснення всіх дій у частині стосунків з державою важко буде
уникнутIi?yae c oeei ?nio? aaeeea e?euee?noue i?iaeai:

1. нестача обчислювальної технікiaea ia?ciai?noue a?iiaaeyi – cayae ia
i?enai?iiy ?aeaioeo?eaoe?eieo iiia??a iiaeathoueny o?eueee i?e
aeieeiaii? iio?aae;

2. небажання взяти ідентифікаційний код через релігійні
переконанн?niothoue iaocaiaeaeaiino? a i?ia?aiieo i?iaeoeoao oa
eiii’thoa?iiio caaacia/aii?.

Якщо б вдалося до цього заходу залучити всіх громадян, то зразу видно
стане кому присвоєно ідентифікаційний код без особливих зусиль, а кому
потрібно буде їх насильно присвоювати.

Другим заходом держави могло б бути надання підприємцям-виробникам
доброго стимулу. Це можливо здійснити таким чином:

1. здійснити прискорену приватизацію державного майнiaaeaoe iiaeeea?noue
caionoeoe ae?iaieoeoai;

2. спростити доступ підприємця до державного кредитiaaeaiiy i?euea a
iiiaeaoeoaaii?.

Наступним заходом могло би бути взяття державою підприємництва під свою
опіку шляхом здійснення внутрішніх інвестицій. Я переконана на 100 %, що
це дасть свої відбитки через деякий період часу і призведе до піднесення
національної економіки. Справді в Україні є що піднімати. Її багатющий
інтелектуальний потенціал та всі не використані можливості до цього часу
чекають сприятливого середовища.

Невід’ємним для економічного прогресу є вміння держави в загальному
здійснювати свої реформи. В першу чергу це стосується створення всієї
нормативно-правової та законодавчої бази. Взаємоузгодженість та чітке
переплетення законодавства є дуже слабкою точкою в нашій державі. Нам
потрібні в даний час такі закони, які б змогли простіше регламентувати
наше життя. Тому залишається надіятися на те, що в
дальнійшому відбудуться якісно-позитивні зміни, адже все погане завжди
породжує добре. В першу чергу потрібні такі зміни в податковому
законодавстві:

1. простота Закону – всі повинні сприймати та виконувати закон
одинаковiiaeiia ?nioaaoe iaea e?euee?noue caeii?a, yea ia aoaea
i?eaiaeeoe aei caieooaiino?;

2. закони повинні бути взаємоузгоджені та взаємообумовлені до
максимумia?niiaeueia a?aeiia?aeaeuei?noue ia?aae Caeiiii oa ca noai?aiiy
eiai;

3. Закон має існувати такий, щоб його можна було легко виконувати і
важко порушуватInoaii?i, ia iith aeoieo, a ?aoi?ioaaii? iiaeiii aooe
i?eeiyooy Iiaeaoeiaiai Eiaeaeno. A?i iiaeiai a nia? iii?noeoe an?
aniaeoe oa ithaine iiaeaoeiai? nenoaie Oe?a?ie.

В цьому полягає соціально-економічна необхідність реформування не тільки
системи оподаткування, а й всієї системи законотворення на державному
рівні.

Тема сама за себе може сказати про характер та зміст такої роботи.
Підприємницька діяльність в Україні набуває зараз великого поширення та
більшого значення. Це можна пояснити тим, що питома вага в дохідній
частині бюджету прибуткового податку від підприємницької діяльності
значна, і так як багато громадян в країні займаються підприємництвом. У
зв’язку з цим існує велика кількість невирішених питань . Також
підприємницька діяльність має дуже велике коло: законодавством хоч і
включено великий перелік діяльностей, але разом з тим цей перелік є не
повний, адже не можливо визначити та проконтролювати всі джерела доходів
громадян. Тому оподаткуванню громадян та суб’єктів підприємницької
діяльності громадян зокрема потрібно надати окремого значення. В нашій
системі оподаткування більшого значення надається юридичним особам, ніж
фізичним. Це є не вірно тому, що сьогодні підприємець є справжнім та
реальним суб’єктом відносин, він також є і повноцінним власником. Не
можливо не відзначити ідею створення сприятливого підприємницького
середовища, яке стосується виробничої діяльності.

Державі в першу чергу необхідно створити певні стимули та пріоритети на
перспективу підприємництву, щоб кожен підприємець сам усвідомлював суть
оподаткування. Оподаткування державою громадяна-підприємця не повинно
носити обтяжливий характер для нього, воно повинно чітко вписуватись у
всі існуючі взаємовідносини “держава-підприємець”. В цьому плані
потрібно покращити економічну культуру насклення України шляхом
інформування, всеобучування і ні в якому разі не способом притиску. Адже
за відомим законом (дія дорівнює протидії) великого упіху добитися не
можливо.

В другому розділі дипломної роботи розглянули порядок видачі патентів на
здійснення певного виду підприємницької діяльності та визначення плати
за їх придбання. Більше надали уваги розгляду податків, які сплачують
фізичні особи від підприємницької діяльності, а також намагались зробити
аналіз кількості платників та величини надходжень в бюджет окремих
податків за даними Кіцманської державної податкової інспекції у
Чернівецькій області за 1996-1999 рр.

В розрізі кожного податку визначили об’єкт та ставки оподаткування
платників. Найбільшої уваги надали прибутковому податку з громадян, дали
визначення оподатковуваного доходу та навели перелік норм витрат, які
враховуються при проведенні остаточних розрахунків в тому випадку, якщо
витрти документально не підтверджені підприємцем.

Найбільш важливим на нашу думку є третій розділ, який побудований суто
на нашому баченні проблем, які виникають при оподаткуванні фізичних осіб
– суб’єктів підприємницької діяльності, а також шляхів вирішення даних
проблем. Розглянули світовий досвід щодо стимулювання та підтримки
підприємницької діяльності у Франції та Великобританії.

Розглянули зміну доходів бюджету в розрізі податків, які сплачують
фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності за даними
Кіцманської податкової інспекції у Чернівецькій області за 1996-1999
роки.

10
травня 2000 р.

Список літератури.

1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з
громадян” // Баланс. – 1998 №11 с.3.

2. Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”
//Галицькі контракти. – 1993 №24.

3. Декрет Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” // Вісник
податкової служби. – 1999 №5.

4. Закон України “Про підприємництво” // Урядовий кур’єр. – 1998 №18-19.

5. Закон України “Про систему оподаткування” // Галицьки контракти. –
1997 №14.

6. Закон України “Про Державну податкову службу в Україні” // Діло. –
1998 №8.

7. Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” //Галицькі контракти. – 1998 №10.

8. Закон України “Про податок на додану вартість” // Урядовий кур’єр. –
1997 №115.

9. Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” // Вісник
податкової служби України. – 2000 № с. .

10. Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування ” №400/97-ВР від 26.06.97 р. // Урядовий кур’єр. – 1997
№137.

11. Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування”
№402/97-ВР від 26.06.97 // Урядовий кур’єр. – 1997 №137.

12. Постанова Кабінету Міністрів України “Про плату за державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності” // Галицькі контракти.
– 1996 №42.

13. Зведений звіт “Про результати фінансової роботи Путильської ДПІ у
Чернівецькій області” за 1996-1998 рр.

14. Єлісеєв А.В. ПДВ по-новому як традиційний спосіб поповнення
бюджету. // Галицькі контракти. – 1997 №11.

15. Інструкція про прибутковий податок з громадян. // Все про
бухгалтерський облік. – 1998 №95.

16. Інструкція про порядок обчислення і сплати акцизного збору. //
Діло. – 1995 №72-74.

17. Каспшишак Є. Підприємці-фізичні особи можуть сплачувати прибутковий
податок авансом або у вигляді патентів // Галицькі контракти. – 1998
№11.

18. Користин О.Є. Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу. //
Фінанси України. – 1997 №12.

19. Любіть нас, поки ми з вами: Українська податкова система перетворює
підприємців в нелегалів. // Бізнес. – 1998 9 березня.

20. Нідзельська О. Справляння акцизного збору при реалізації спирту та
алкогольних напоїв. // Вісник податкової служби України. – 1998 №5.

21. Особливості оподаткування деяких категорій платників-фізичних осіб.
// Бухгалтерія, податки і бізнес. – 1998 №7.

22. Плоткін Я.Д., Дубодєлова А.В., Захарчук О.В., Пурха Т.С. Підприємцю
про підприємництво. Зарубіжний досвід. – Львів: Вільна Україна, 1993.

23. Порядок сплати ПДВ приватними підприємцями. // Баланс. – 1998 №14.

24. Порядок перерахунку прибуткового податку з сукупного доходу
громадян за 1997 рік. // Праця і зарплата. – 1998 №2.

25. Про строки сплати в 1997 році податку на додану вартість і
акцизного збору. Інструкція ДПА України. // Галицькі контракти. – 1997
№11.

26. Розподіл оподатковуваного доходу громадян, що займаються
підприємництвом з участю членів сім’ї, які проживають разом з ними. //
Галицькі контракти. – 1994 №11.

27. Реверчук С. Британське дрібне підприємництво: спостереження
фахівця. // Діло. – 1996 №49.

28. Романцев О. Як підтримують приватного підприємця у Франції. //
Діло. – 1996 №13.

29. Суторміна В.Н., Федосов В.М., Андрущенко В.Л. Держава, податки,
бізнес. К.: Либідь. 19Тези народної науково-практичної конференції
“Проблеми вдосконалення податкової системи України”//24-25 жовтня 96 р.
м. Київ.

30. Указ Президента “Про державну підтримку малого підприємництва”. //
Податки та бухгалтерський облік. – 1998 №21 с.Україна на порозі XXI
століття: економіка,державність.Збірник наукових праць по матеріалах
міжнародної науково-практичної конференції// Вінниця 2000 рік.

31. Фіксований податок працює на торгівця. // Юридичний вісник України.
– 1998 26 березня. Цвєткова В. Результати впровадження Закону України
“Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”. // Вісник
податкової служби. – 1999 №6 с.12.

35. Яворницький В.І. Рід Терещенків. // Рідна земля. – 1992 №35.

36. Яновська Н. Фіксований податок з приватних підприємців. // Податки
та бухгалтерський облік. – 1999 №121 с.30.

Розмір вартості торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності.

Додаток № 1

Населений пункт Вартість торгового патенту

М.Кіцмань 130

С.Мамаївці 80

Смт.Лужани 75

С.Шипинці 30

С.Киселів 40

С.Борівці 40

С.Давидівці 80

С.Біла 80

С.Брусниця 80

Смт.Неполоківці 80

С.Ошихліби 60

С. Оршівці 80

С.Н.Станівці 45

С.В.Станівці 45

С.Малятинці 40

С.Южинець 40

С.Шишківці 80

С.Стр Кут 50

С.Берегомет 80

С.Ставчани 80

С.Глинниця 50

С.Дубівці 80

Норми витрат, що враховуються при оподаткуванні доходів громадян, які
займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Додаток № 2

Види діяльності Норми у % до суми валового доходу

І. Виготовлення

1.столярних виробів 60

2.виробів із жесті 60

3.взуття жіночого 60

4.взуття чоловічого 60

5.одягу верхнього з хутра 55

6.одягу в’язаного 55

7.весільних нарядів 55

8.головних уборів з хутра 55

9.одягу верхнього 50

10.пухових хусток в’язаних 50

11.головних уборів в’язаних 50

12.килимів тканих 50

13.одягу легкого 50

14.пам’ятників 50

15.штучних квітів 50

16.галантереї 50

17.біжутерії 45

18.макраме, мережива 45

19.головних уборів з тканин 45

20.похоронних вінків 45

21.садово-городнього інструменту 45

22.гончарних виробів 45

23.цукерок 45

24.прохолоджувальних напоїв 45

25.вафельних коржів 45

26.риболовських снастей 40

27.корзин із лози 35

28.малярських щіток 35

29.віників із сорго 35

30.виробів із гіпсу 30

31.кліток для птиць 30

32.випалювання вапна 30

ІІ. Надання послуг

1.послуги вантажним автотранспортом 55

2.ремонт та будівництво житла 50

3.оранка присадибних земельних ділянок 50

4.ремонт взуття 45

5.вичинка шкір 45

6.вулканизація камер 45

7.зубопротезування 45

8.рихтування та фарбування автомобілів 45

9.технічне обслуговування автомобілів 45

10.послуги пасажирським транспортом 45

11.ремонт побутових машин та приладів 40

12.ремонт радіо- та телевізійної апаратури 40

13.розпилювання дров 40

14.музичне обслуговування 35

15.ремонт годинників 35

16.відео- та звукозапис 30

17.гравірування 30

18.фотографічні роботи 25

19.перукарські послуги 25

20.педікюрні послуги 25

21.здавання в найм житла 25

22.посередницька діяльність 5

ІІІ. Інші види діяльності

1.розведення хутрових звірів клітникового утримання 50

2.розведення декоративних птахів 45

3.розведення акваріумних риб 45

Шкала ставок по прибутковому податку з громадн.

Додаток № 3

До 17 грн.

Не оподатковується

Від 17 до 85 грн. 10% від суми, що перевищує 17 грн.

Від 85 до 170 грн. 6,8 грн. + 15 % суми,що перевищує 85 грн.

171-1020 грн. (від 10 до 60 неопод. мінімумів) 19,55 грн. + 20% суми, що
перевищує 170 грн.

1021-1700 грн. (від 60 до 100 неопод. мінімумів) 189,55 грн. + 30% суми,
що перевищує 1020 грн.

1701 грн. і вище (понад 100 неопод. мінімумів) 393,55 грн. + 40% суми,
що перевищує 1700 грн.

Розміри вартості торгового патенту на здійснення діяльності з надання
побутових послуг.

Додаток № 4

Види діяльності Вартість торгового патенту на місяць, грн.

райцентр селища миського типу інші населені пункти

1 2 3 4

1.Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів 80 80 60

3.Фотопослуги 40 20 10

6.Будівництво та ремонт житла та інших будівель 60 40 30

8.Виготовлення надмогильних пам’ятників 50 30 30

9.Виготовлення столярних виробів, меблів 50 40 30

15.Прокат та запис відео та аудіокасет 40 30 20

16.Вулканізація шин 30 25 20

17.Перевезення пасажирів легковими автомобілями 60 50 50

21.Перемотка електродвигунів 60 40 30

22.Газоелектрозварювальні та сантехнічні роботи 60 40 30

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020