.

Сучасна система банківського кредитування в Українi (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1 19032
Скачать документ

План.

Вступ

І. Характеристика економічних та правових аспектів сучасної системи
банківського кредитування в Україні

1.1. Основні принципи кредитування суб’єктів комерційними банками.

1.2. Умови кредитування та їх значення сучасний період.

ІІ. Аналіз механізму банківського кредитування клієнтів на прикладі АКБ
“Укрсоцбанк”.

Характеристика діяльності Акціонерно-комерційного банку соціального
розвитку “Укрсоцбанк”.

2.2. Механізм надання кредиту та гарантії його повернення.

ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку системи кредитування, як однієї з
найпоширеніших банківських операцій в Україні.

Висновки

Використана література

Вступ

Банки – це центри де в основному починається і завершується ділове
партнерство. Від чіткої, розумної діяльності банків залежить здоров’я
економіки. Без розвинутої мережі банків, діючих саме на комерційній
основі, прагнення до побудови реального і ефективного ринкового
механізму залишиться лише побажанням. А так як кредитування є однією з
найголовніших функцій банків, то річ піде саме про цей вид їх
діяльності, а точніше – про види кредитів комерційних банків.

Наявність товарного виробництва і грошей об’єктивно зумовлює
існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва
кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Кредит співдіє
закріленню господарсько-фінансовій діяльності підприємства, так як він є
необхідною умовою кругообігу виробничих фондів та фондів обертання в
умовах розширеного відтворення, дає можливість безперервно здійснювати
процес обертання і, як наслідок, сприяє виробництву і реалізації
продукції. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі
відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання
грошового еквівалента, відносно відокремлення руху грошової форми
вартості від товарної форми, виконання грішми функції засобу платежу і
виникають кредитні відносини. Якщо рух товарних потоків випереджає
грошові, тоді споживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не
мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу
відтворення. Коли ж рух грошових потоків випереджає товарні, то в
учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові
кошти. Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у
кругообігу обігових коштів і потребою у постійному використанні
матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу
відтворення. Ця суперечність може бути усунена за допомогою кредиту,
котрий дає можливість отримувати кредитоодержувачам грошові кошти,
потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з
розстрочкою платежу.

Отже, кредит є об’єктивною вартісною категорією, складовою
частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана
існуванням товарно-грошових відносин.

Кредит відіграє важливу роль в економіці України, особливо у
період становлення в ній ринкової інфраструктури та здійснення
структурної перебудови народного господарства. Він сприяє прискоренню
роздержавлення власності, допомагає швидкому перерозподілу грошових
коштів, що дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію
виробництва і оздоровити економіку.

Перехід до регульованого ринку – основне направлення подальшого
вдосконалення економічних відносин в нашій країні. Криза, що охопила
нашу країну, згубно вплинула на всі сфери економічного життя. Падіння
виробництва, безробіття, інфляція – це далеко не всі явища, з якими
доводиться зіткатися економiцi України. Щоб вийти iз кризи, доводиться
вирiшувати всi цi питання. I банкiвській системi вiдводиться в цьому
вирішальна роль.

З прийняттям Закону України “Про банки та банкiвську дiяльнiсть” наша
країна перейшла до двохрiвневої банкiвської системи, що розповсюджена в
країнах з розвинутою ринковою економікою. I тому сьогоднi необхiдно
звернутися до вивчення практики iноземної банкiвської справи.

Побудова нового банкiвського механiзму можлива лише шляхом вiдновлення
втрачених рацiональних принципiв функцiонування кредитних установ, що
прийнятi у цивiлiзованому свiтi i спираються на багатовiковий досвiд
ринкових фiнансових структур. Тому таке велике значення має вдумливе i
послiдовне вивчення iноземної практики, прийомiв i форм акумуляцiї
грошових ресурсiв, кредитування i розрахункiв, якi є продуктом тривалого
iсторичного вiдбору в жорстких умовах конкурентної боротьби, i якi
продемонстрували свою високу ефективнiсть.

Необхiдно вiдмiтити, що в теперiшнiй час особливу актуальнiсть набуває
розгляд i всебiчне вивчення питань, що стосуються класифiкацiї кредитiв
комерцiйних банкiв, аналiзу їх видової структури з метою бiльш
ефективного вирiшення питаннь органiзацiї i управлiння своєю дiяльнiстю
і найбiльш повного задоволення своїх iнтересiв i iнтересiв суспiльства,
отримання якомога бiльшого прибутку. Ефективне вкладення кредитних
ресурсiв повинно вплинути не тiльки на банкiвський прибуток, але й на
економiчний стан заходiв, що кредитуються, та на економiку всiєї країни.

Мета даної курсової роботи – вивчення теоретичних, методологічних та
практичних аспектів застосування принципів та умов банківського
кредитування в сучасних умовах для ефективної організації кредитних
відносин між банками та їх клієнтами.

Предметом дослiдження роботи є тi економiчнi вiдносини, що
виникають мiж суб`єктами господарювання, населенням та комерцiйними
банками з приводу надання кредитiв на принципах повернення, строковостi
i платностi.

Об`єкт дослiдження – саме принципи та умови кредитування в сучасних
умовах.

Наприкiнцi роботи розглядаються проблеми, пов`язані з практикою надання
комерційними банками України деяких видів кредитів, вказані заходи,
впровадження яких допоможе вітчизняним банкам уникнути “небажаних” видів
кредитів і підвищити частку кредитів, які сприяють зростанню
прибутковості кредитної діяльності банків, покращують їх фінансовий
стан.

І. Характеристика економічних та правових аспектів сучасної системи
банківського кредитування в Україні.

1.1. Основні принципи кредитування суб’єктів комерційними банками.

До цього часу в економiчнiй лiтературi немає єдиної думки щодо
визначення сутi кредиту. Це пояснюється складнiстю економiчних вiдносин,
що виникають з приводу кредиту.

В свiтовiй економiчнiй науцi теорiя кредиту розвивалася за двома
основними напрямками. Натуралiстична концепцiя трактувала кредит як
засiб перерозподiлу iснуючих цiнностей. Її представники вважали, що
кредит не може створювати капiтал, вiн тiльки переносить його вiд
кредитора до позичальника.

Пасивну роль кредиту заперечують представники капiталотворчої теорiї.
Вони вважають, що кредит не тiльки переносить, але й утворює капiтал.

Основнi положення даної концепцiї: акумуляцiя вiльних коштiв як
кредитних ресурсiв необов’язкова, банки можуть утворювати кредит за
допомогою депозитно-чекової емiсiї. Кредит – це економiчнi вiдносини мiж
юридичними та фiзичними особами i державами з приводу перерозподiлу
вартостi на засадах повернення i, як правило, з виплатою процента .

За суб’єктами кредитної угоди та їх комбiнацiєю можна видiлити
декілька типiв кредитних вiдносин. Це кредитнi вiдносини мiж банками, з
одного боку, та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i
товариствами – з iншого, мiж банками i державою, кредитнi вiдносини мiж
пiдприємствами, органiзацiями та товариствами, мiж банками та
населенням, кредитнi вiдносини мiж пiдприємствами, органiзацiями,
товариствами, з одного боку, та населенням – з iншого та iншi. В
ринкових умовах господарювання основною формою кредиту є банкiвський
кредит, тобто кредит, що надається комерцiйними банками рiзноманiтних
типiв i видiв.

Надання грошових коштiв на строк пiд письмове зобов’язання клiєнта є
вузловою сферою дiяльностi комерцiйних банкiв. Кредитування клiєнтiв
комерцiйними банками є основним джерелом їх доходiв. За статистикою
комерцiйнi банки отримують вiд кредитних операцiй вiд 60% до 90% свого
доходу.

Банкiвськi операцiї повиннi орiєнтуватися на високiй дохiд. За рядом
позицiй, в тому числi за прибутковiстю, кредитнi операцiї можуть
претендувати на провiдне мiсце серед активних банкiвських операцiй.

Банкiвський кредит – це економiчнi вiдносини, в процесi яких банки
надають фiзичним або юридичним особам грошовi кошти з умовою їх
повернення. Цi вiдносини характеризуються рухом вартостi (позичкового
капiталу) вiд банка (кредитора) до позичальника (дебiтора) i в
протилежному напрямку. Економiчнi вiдносини мiж сторонами кредитної
угоди виникають пiд час одержання позички, користування нею та її
повернення.

Суб’єкт кредитної угоди – це учасник конкретних економiчних
вiдносин з приводу надання позики. До них вiдносяться кредитор,
позичальник, гарант чи поручитель. Учасником (суб’єктом) кредитної угоди
можуть виступати як фiзичнi, так i юридичнi особи; резиденти та
нерезиденти. У кредитних вiдносинах завжди бере участь не менше нiж двi
сторони: позичальник i кредитор. Кредитор та позичальник утворюють
елементи структури кредиту в тому випадку, якщо вони протистоять один
одному як учасники кредитної угоди, яка вже вiдбулась.

Кредитором слiд вважати суб’єкт, що добровiльно надав кредит
позичальнику за певних умов. Кредитор у своїх iнтересах може визначати
умови користування позикою, дуже часто ризикуючи. В свою чергу
позичальник є стороною кредитних вiдносин, яка отримала кредит та
зобов’язана його повернути, сплативши кредитору вiдповiдну винагороду за
його надання. З цього виходить, що позичальник не є власником коштiв, що
надаються у позику, а виступає їх тимчасовим користувачем.

Таким чином, економiчнi обов’язки позичальника розширюються: вiн повинен
не тiльки забезпечити завершення обiгу позикових коштiв, але й
використати запозиченi ресурси з метою отримання доходу, достатнього для
повного розрахунку з кредитором й виплати йому позичкового проценту. З
цього виходить, що по вiдношенню до кредитора позичальник знаходиться у
залежному положеннi, тому що використовує не свiй капiтал, а капiтал
кредитора.

Суб’єктами кредитних вiдносин в сферi банкiвського кредиту виступають
господарюючi органи, населення, держава i банки. Комерцiйнi банки можуть
надавати кредити усiм су’єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх
галузевої належностi, форм власностi, але тiльки у разi наявностi у них
реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного
повернення кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування
кредитом.

В умовах ринкової економiки об’єктом кредитних вiдносин переважно є
грошi як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всi iншi
ресурси – матерiальнi, технiчнi, трудовi, природнi тощо. Мобiлiзованi
банками ресурси спрямовуються на три укрупненi об’єкти кредитування: на
формування основних коштiв суб’єктiв господарювання та iншi iнвестицiйнi
цiлi, на формування їх оборотних коштiв та на споживчi цiлi.
Забороняється надання кредитiв на покриття збиткiв господарської
дiяльностi позичальника, на формування та збiльшення статутного фонду
комерцiйних банкiв та iнших господарських товариств, на придбання цiнних
паперiв будь-яких пiдприємств.

Банкiвське кредитування фiзичних i юридичних осiб здiйснюється за
жорсткими принципами кредитування. Останнi являють собою основу,
головний елемент системи кредитування, оскiльки вiдображають сутнiсть i
змiст кредиту, а також вимоги об”єктивних економiчних законiв, в тому
числi i в галузi кредитних вiдносин.

Банківська система кредитування, що склалася в Україні сьогодні, являє
собою кредитну систему, в який зберіглися окремі риси старої схеми і
вводяться принципово нові елементи, притаманні сучасному етапу розвитку
економіки. При цьому перелік принципів банківського кредитування
залишився таким самим, як і до перебудови, але зміст кожного з них набув
суттєвих змін.

Принципи кредитування можна роздiлити на двi групи :

1) загальноекономiчнi принципи, що вiдповiдають всiм економiчним
категорiям (цiлеспрямованiсть, диференцiйованiсть);

2) принципи, що вiдображають сутнiсть функцiї кредиту (строковiсть,
забезпеченiсть, платнiсть).

У Положенні НБК “Про кердитування” перелічені принципи трактуються як
умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких
розглядається як недоліки кредитної діяльності.

Принцип цілеспрямованості.

Суть принципу цілеспрямованості або цільового використання кредиту
полягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі – на
задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. У цьому
відмінність кредитування від фінансування, оскільки останньоє такої
конкретної мети не має. Якщо ж припустити, що позичкою покриватимуться
потреби, які не маєть тимчасового характеру, то позичені кошти не
повернуться до кредитора і кредитування перетвориться на безповоротнє
фінансування. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання
кредиту на конкретні цілі (об’єкта) і знаходить відбиття у відповідному
розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики і
дозволяє здійснювати банківськй контроль за дотриманням цієї умови
позичальником.

Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника
може бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосування
штрафного позичкового процента. В умовах ринкової економіки зміст
принципу цілеспрямованості дещо змінився – комерційні банки надаюь
кредити на нових умовах у нетрадеційній формі. Якщо за централізованої
адміністративно-командної системи господарювання мало місце кредитування
сукупного об’єкта, що в ході банківської реформи привело до певної
уніфікації використання кредиту, то тепер поступово складається система
багатоваріантного кредитуваня, коли підприємства і банки застосовують ту
його форму, яка, на їх думку, є найдоцільнішою.

Принцип диференцiйованостi.

Диференційованість кредиту – це принцип, який означає зважений підхід з
боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників.
Кредит має надаватися тим суб’єктам господарювання, які спроможні
своєчасно його повернути. Ще до недавнього часу застосування
диференційованого підходу при кредитуванні означало оцінку підприємств
за рівнем виконання ними основних планових показників. Тепер
диференційованість кредитування здійснюється на основі показників
кредитоспроможності позичальника, які дають змогу оцінити фінансовий
стан підприємства і бути впевненим у здатності і готовності позичальника
повернути на дану позику в обумовлений договором строк. Ці якості
потенційних позичальників визначаються шляхом аналізу їх балансів з
точки зору забезпеченності господарства власними джерелами коштів,
ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної
угоди, але й у подальшій діяльності. Такий аналіз оцінки
кредитоспроможності позичальника , що здійснюються банками банками
заздалегідь (до укладання кредитного договору), дозволяють певною мірою
знизити ризик несвоєчасного повернення позички.

Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів
конкретного комерційного банку і загальної централізованої політики
держави. Суттєвою ознакою принципу диференційованості кредитування в
сучасних умовах є перехід від кредитування об’єкта до кредитування
суб’єкта.

Принцип строковості.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність
повернення отриманої від кредитора позик у визначений строк, обумовлений
кредитною угодою.

У зв’язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний і
залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль за
поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків його
погашення. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичкових
коштів у господарстві позичальника і виражає ту міру за межою якої
кількісні зміни у часі перходять у якісні, якщо порушується строк
користування позичкою. В цьому разі кредит втрачає своє дійсне
призначення, що негативно позначається на стані грошового обігу в
державі.

Принцип стрковості поверненя кредиту знаходить соє практичне втілення у
погашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів
на рахунок кредиторк і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В
умовах централізованої планової економіки існувала позичка, яка не
поверталася. Ця форма кредитування була поширена в аграрному секторі
господарства, коли державні кредитні установи надавали позички,
повернення яких не передбачалося у зв’язку з кризовим становищем
позичальника і які за своєю сутністю були додатковою формою бюджетних
асигнувань , що здійснювалися через державний банк і, безумовно,
ускладнювали кредитний механізм.

В ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення кредиту
надається особливе значення. Порушення його є для кредитора підставою
для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді
збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті – пред’явлення
фінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання зазначеного
принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних
банків, організація діяльності яких не дозволяє вкладати залучені
кредитні ресурси у безнадійні договори. Від дотримання принципу
строковості повернення кредиту залежить нормальне забезпечення коштами
суспільного відтворення і, відповідно, його обсягів і темпів зростання.

Принципи забезпеченності і платності.

З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи
забезпеченності і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідність
забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні
позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які
забезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним
договором і є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах
планової економіки цей принцип трактувався досить вузко – вважалося, що
забезпеченністю кредиту є наднормативний оплачений залишок
товарно-матеріальних цінностей. Однак практичний досвід показує, що
наявність такого матеріального забезпечення ще не дає впевненості у
своєчасності повернення кредиту в зв’язку з тим, що підприємство може
мати матеріальні запаси, які обертаються досить повільно. З точки зору
світової банківської практики надійнішими є заставне право, порука і
гарантії, а також в цілому система страхування.

Вибір форм юридичних зобов’язань (однієї чи кількох) забезпечення
кредиту передбачається сторонами кредитної уоди і обумовлюється в
кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність
і тим самим знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період
загальної економічної нестабільності.

Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банків
може використовуіатися кілька видів забезпечення виконання зобов’язань у
кредитних відносинах. Це – застава, порука та гарантія, штраф (пеня),
страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише у тих
випадках, коли джерело погашення позики високонадійне. В інших випадках
при виборі виду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді
необхідний економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей
позичальника.

Зважаючи на світовий досвід банківської діяльості, слід зазначити, що в
Україні не застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека,
закладна (через відсутність чинного законодавства), за рахунок яких
можна було б розширити структуру кредитів. Крім того, на сьогоднішній
день існує проблема практичної реалізації принципу забезпеченності, що
зумовлена недосконалістю правової бази. Це стосується відсутності
єдиного реєстру заставленого майна та відпрацьованого механізму його
реалізації у разі визнання клієнта неспроможним повернути позичку.

Принцип забезпеченності тісно пов’язаний з принципом платності. Цей
принцип виражає необхідність прямого повернення позичальником отриманих
від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання.
Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового
процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного
доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за
своєю економічною суттю являє собою ціну кредитних ресурсів. Банківський
позичковий процент виконує три основні функції: по-перше, економічна
суть плати за кредит відображає фактичний перерозподіл між кредитором і
позичальником додатково отриманого прибутку; по-друге, з його допомогою
здійснюється регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позичкових
капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях, і,
по-третє, в процесі встановлення розміру банківського процента
здійснюється певною міроюантиінфляційний захист грошових нагромаджень
клієнта банку в період кризового стану економіки держави.

Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок
підприємств, примушуючи їх збільшувати власні кошти і ефективно
використовувати позичені. Саме ця стимулююча функція в умовах планової
економіки не використовувалася достатньою мірою, оскільки значна частина
кредитних ресурсів надавалася державними банками за порівняно низьку
плату або на безпроцентній основі. У свою чергу принцип платності
кредиту забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних
складових прибутку.

Формування ціни на кредит принципово відрізняється від традеційного
механізму ціноутворення, в основі якого – суспільно необхідні затрати
праці на виробництво продукту. При встановленні процента за кредит
комерційні банки враховують цілий ряд факторів. Ці фактори умовно можна
розділити на дві групи – зовнішні, що не залежать від комерційного
банку, і фактори, які безпосередньпов’язані з його діяльністю і
діяльністю позичальника (табл. № 1).

Як видно з переліку, на розмір позичкового процента впливає досить
багато факторів, перед усім кон’юнктурного характеру, що потребує
зваженого підходу до управління кредитними ресурсами.

Необхідно наголосити, що процентна політика банків спрямована на
поступове зниження дисконтної ставки, і це забезпечує стабільність
національної валюти, сприяє розвитку підприємництва за рахунок
банківських кредитів. Однак така ситуація має й іншу сторону –
водночас із зниженням рівня середньої процентної ставки за кредитами
банків з метою підтримання рентабельності змушені також зиеньшувати
рівень сплати по депозитах, що, в свою чергу, негативно впливає на
можливість залучення коштів для формування кредитних ресурсів з метою
подальших вкладень у народне господарство. Цей приклад свідчить, що
реалізація принципу платності являє собою досить складний механізм не
тільки кредитної політики окремого комерційного банку, але й загального
грошово-кредитного ринку.

Табл. № 1 Фактори, які визначають розмір плати за кредит

комерційного банку.

Зовнішні Пов’язані з діяльністю комерційного банку і позичальника

1. Циклічність розвитку ринкової економіки 1. Середня ставка, що
сплачується банком за депозитними рахунками

2. Темпи інфляційного процесу 2. Структура кредитних ресурсів у банку

3. Ефективність державного кредитного регулювання 3. Вид кредиту, що
надається банком

4. Середня процентна ставка по міжбанківському кредиту 4. Строковісь
кредиту

5. Ситуація на міжнародному кредитному ринку 5. Суть ризику банку в
залежності від забезпечення кредиту

6. Динаміка грошових нагромаджень фізичних і юридичних осіб 6. Зміст
проекту, що фінансується

7. Динаміка виробництва і обігу 7. Кількість партнерів, які беруть
участь у здійсненні проекту, що кредитується

8. Сезонність виробництва 8. Платоспоможність, надійність і високий
імідж позичальника

9. Динаміка внутрішнього державного боргу

1.2. Умови кредитування та їх значення сучасний період.

Кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка
водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також
зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і
розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту
населення, інших напрямків господарської діяльності.

Так найпоширенішими є кредитні відносини між банками та підприємствами,
організаціями і товариствами. Другий тип відносин – це кредитні
відносини між банками і державою. Третій – між підприємствами,
організаціями та товариствами. Четвертим типом є відносини між банками
та населенням і останній (п’ятий) – між фізичними особами і банками
(споживчій кредит).

Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють три
основні форми кредиту :

товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою
платежу);

грошовий;

акцентний, авальний.

Але, існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції:

перерозподільчу;

емісійну;

контрольну.

При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні
економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його
функції.

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах
повернення, отже – кредит виконує перерозподільчу функцію.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу –
емісійна функція.

Кредиту також властива контрольна функція [12], вступивши в кредитні
відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю
діяльністю.

Для того, щоб мати повне уявлення про кредит та його види, потрібно
класифікувати його за різними параметрами [12]. Нижче наведена таблиця
класифікації кредитів.

Параметри Види кредиту

за видами кредиту національний;

міжнародний;

банківський;

державний;

комерційний;

споживчий;

лізинговий;

консорціумний.

за сферами спрямування спрямований у сферу обігу;

спрямований у сферу виробництва.

за призначенням і характером використання позичкових коштів позички
торгово-промисловим підприємствам;

кредити під нерухомість;

споживчі та сільськогосподарські позички;

кредит під цінні папери та кредити, пов’язані з вексельним обігом;

контокорентний кредит та міжбанківські позички;

позички небанківським фінансовим установам та позички органам влади.

за характером забезпечення забезпечені (ломбардні)

гарантовані (банками, третьою особою)

незабезпечені (бланкові)

за строками використання строкові;

безстрокові;

прострочені;

відстрочені;

за кількістю кредиторів надання кредитів одним банком;

синдиковані, консорціальні;

паралельні.

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити
класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така
класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також
умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна
економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки
працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви
на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним.
Банки співпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають
постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими
підприємствами та організаціями, які в цей нелегкий час, долаючи
труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку. Це насамперед
стосується тих вітчизняних товаровиробників, які в економіці України
займають не останнє місце.

Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими
банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій
кредитній лінії та кредитування фізичних осіб під заклад дорогоцінних
металів.

Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби
клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних
розрахунків. Овердрафт – це кредит банку, який надається платоспроможним
позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки.
[10]. Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що
перевищує залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень,
встановлюється ліміт кредитування.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків
кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення
працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на
розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні
обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в
забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді
застави, що оформлюється договором.

Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися
кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без
додаткового оформлення документів на видачу позички.

Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим
використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи
тісний зв’язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням
кредитом.

Якщо позичка надається в межах встановленого банком для позичальника
ліміту кредитування, то така форма надання кредиту називається
відкриттям кредитної лінії.[10]. Використовується позичальником по мірі
потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі визначеного
періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за рахунок кредиту
будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді.
Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік, але може бути
відкрита і на більш короткий період.

Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим
станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо
встановить погіршення фінансового становища позичальника.

Розрізняють відновлювальну і невідновлювальну кредитну лінію. В разі
відкриття невідновлювальної кредитної лінії – після видачі позички та її
погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. Відновлювальна
передбачає надання і погашення кредиту в межах встановленого ліміту
автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою (рамочною), якщо вона
відкривається банком клієнту для сплати ряду поставок товарів в рамках
одного контракту.

При укладенні договорів з фізичними особами під заклад ювелірних виробів
установи банку укладають з регіональними представництвами Національного
банку України або суб’єктами підприємницької діяльності, яким згідно
діючого законодавства надані такі повноваження, договори на здійснення
оцінки ювелірних виробів та в разі їх непогашення – скупки цих цінностей
по оціночній вартості.

В підтвердження оцінки банку надається довідка про проведення оцінки, де
вказується номер кредитної угоди, ціль та умови надання кредиту, данні
про якість, вагу та ціну, тощо.

Ювелірні вироби до погашення кредиту зберігаються в спеціальних
депозитних комірках у сховищі банку.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого
вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Якщо кредит не погашається в строк, наступного дня банк передає
заставлене майно регіональному управлінню Національного банку України
або вищезазначеній організації на реалізацію згідно укладеного договору.

Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування
доцільно визначити, який же порядок надання кредиту.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання
кредиту.[28] Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з
обгрунтованим клопотанням, в якому вказується: цільове призначення
кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення,
коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За
проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування
позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :

копії установчого договору, статуту та інших документів, що
підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

техніко-економічне обгрунтування кредиту з відповідними розрахунками

зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір
застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної
операції;

бухгалтерська звітність за звітний період ;

інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки
кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда
з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного
вирішення питання про надання позики. [12] Вона допомагає спеціалісту
банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати
висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників
підприємства, визначити перспективи його розвитку.

На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження
фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе
значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника,
визначення його платоспроможності, здійснення аналізу
кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з
програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. З огляду
на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках
західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі
з наших банків. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються
різні джерела інформації :

матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника;

данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Звітність потенційного позичальника – лише одне з джерел отримання
інформації про нього. Велике значення мають архіви банку, де знаходяться
данні про минулі операції з клієнтами і допомагають встановити :

отримував клієнт у минулому кредити, чи були проблеми з їх поверненням,
чи порушувалися умови кредитної угоди.

Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей
етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією
позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички :
вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну
кредиту, інші деталі.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно
встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з
врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну
виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від
вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного
банку України, строків використання кредиту, характеру кредитуємого
заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту,
а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних
банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій
приділяється велика увага при структуризації позики і складається з
процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших
елементів.

Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими.
Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього
строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись
банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку,
зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку
України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності
позичальника.

Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до
переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта
знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка,
комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов,
що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і
клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб
уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення,
банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових
осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить
від суми, строку, ризику та від інших факторів.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується
висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження.
Одночасно підписується кредитна угода.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням
відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків
одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється
відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.

Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий
депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові
книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських
партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною
кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного
відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.

Фінансово-стабільним позичальникам – клієнтам банку, що не допускають на
протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або
торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги
і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником
відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування
виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва,
товарообігу, а також надходжень доходів. [5]

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами :

одночасним внеском по закінченню строку позики;

рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;

шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення
позики.

Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов
кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням
кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальниками та гарантом
повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом.
Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків
за користування позичкою.

В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних
даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності.
Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності
забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При
цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та
іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших
джерел.

Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок
непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним
клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої
позикові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним
ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи
обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю
позичкових операцій , банк повинен будувати свою кредитну політику так,
щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається
під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної
кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується
кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру
кредитного контролю.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить
стабільність, репутація та фінансовий успіх.[4] Тому банку необхідно
аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних
кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної
політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного
портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що
потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними
позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та
фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При
контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про
відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється
кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.

ІІ. Аналіз механізму банківського кредитування клієнтів на прикладі АКБ
“Укрсоцбанк”.

Характеристика діяльності Акціонерно-комерційного банку соціального
розвитку ??Укрсоцбанк??

Акціонерно-комерційний банк “Укрсоцбанк” у нинішньому своєму статусі
заснований у вересні 1990 року. З самого початку своєї діяльності він
зарекомендував себе як надійний і стабільний банк.

За фінансовим капіталом, обсягом кредитних та грошових розрахункових
операцій, розгалуженої мережі філій “Укрсоцбанк” є одним із
найпотужніших банків України.

До складу банку входить 158 філій та 430 відокремлених безбалансових
відділень і пунктів комплексного обслуговування, розташованих в Києві,
усіх обласних, а також багатьох промислових і ділових центрах України, в
яких працюють 11,5 тис. робітників. Клієнтами банку є 97 тис. юридичних,
та 152 тис. фізичних осіб. Кількість акціонерів складає 33,6 тис. чол.

На здійснення усіх видів банківських операцій УСБ має ліцензію НБУ і як
універсальний обслуговує усі сфери народного господарства та надає
клієнтам широкий спектр банківських послуг. Це, насамперед, операції по
розрахунках, кредити та депозити, розрахункове обслуговування в
національній та іноземній валютах, фінансування інвестиційної
діяльності, операції з цінними паперами.[20]

Переважна частина вкладень УСБ спрямовується на підтримку вітчизняного
товаровиробника. При цьому, понад 70% кредитів направляється в ринковий
сектор економіки. Банк надає кредити підприємницьким структурам як у
національній так і в іноземній валютах – головним чином на розвиток
виробництва споживчих товарів. Інвестиційна діяльність банку зосереджена
на реалізації найбільш перспективних проектів будівництва
народногосподарського призначення, реконструкції та технічне
переозброєння підприємств та оновлення технологій виробництва,
будівництва об’єктів житла та соціальної сфери.

Якщо характеризувати акціонерний капітал банку, то можна сказати, що
формування його здійснюється за рахунок емісії власних акцій, реалізацію
яких банк проводить через свої структурні підрозділи – дирекції та
відділення.

Станом на 01.01.2002 року статутний фонд банку складає понад 48 млн.
грн. Всього за період існування УСБ реалізовано майже 300 млн. акцій,
98% з яких – прості іменні, решта привілейовані.

Власниками акцій банку є 43,6 тис. юридичних і фізичних осіб . Понад
36,2 тис. акціонерів – громадян України володіють 89,5 акціонерного
капіталу.

Більш детальніше про діяльність банку можна дізнатися, аналізуючи звіти
про фінансові результати за 2001 рік; (консолідований баланс за 2001
рік).

Кредитні вкладення збільшились на 20% і досягли 1001,9 млн. грн. З них
кредити, надані суб’єктам господарської діяльності ї особам у
національній валюті, складають 884,7 млн. грн., що становить понад 18%
від цього показника по цих комерційних банках України.

Економічні показники роботи УСБ в 2001 році свідчать про його наданий
фінансовий стан та можливість гарантувати своїм клієнтам ефективним
збереження та використання їх коштів.

Баланс АКБ “Укрсоцбанк”

на 1 січня 2002 року (тис.грн.)

– 01-01-2002 р. 01-01-2001р.

АКТИВИ

1. Кошти та залишки в НБУ 217858 175285

2. Казначейськi та інші цiннiпапери, що рефінансуються НБУ, та цінні
папери, емітовані НБУ 81680 37463

3. Кошти в iнших банках 185746 379755

4. Цінні папери на продаж 37646 11646

5. Кредити та заборгованістьклієнтів 1001981 834493

6. Iнвестицiйнi цiннi папери 28565 10540

7. Довгостроковi інвестиції доасоцiйованих компанiй ідочiрнiх установ
370 383

8. Основнi засоби та нематерiальнi активи 274550 216124

9. Нарахованi доходи до отримання 5866 5630

10. Iншi активи 149458 34613

11. Усього активiв 1983720 1705932

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

12. Кошти банкiв 46228 102188

13. Кошти клiєнтiв 1542116 1259746

14. Iншi депозити 5158 1922

15. Борговi цiннi папери, емітованібанком 950 1668

16. Нарахованi витрати до сплати 9056 3537

17. Iншi зобов’язання 11435 3542

18. Усього зобов’язань 1614943 1372603

ВЛАСНИЙ КАПIТАЛ

19. Статутний капітал 48601 48601

20. Капiталiзованi дивiденди 0 0

21. Акції, викуплені у акціонерів -144 -408

22. Емiсiйнi рiзницi 330 329

23. Резерви 14975 14733

24. Результати переоцінки 58635 29237

25. Нерозподiлений прибуток 246380 240837

26. Cума переоцінки при вибутті необоротних активів 465 –

27. Усього власного капіталу 368777 333329

28. Усього пасивів 1983720 1705932

Обсяг ресурсної бази протягом минулого року зріс на 16%. Зазнала
позитивних змін також структура ресурсів. Власний капітал банку
збільшився за рік на 10,6%, таким чином можна прослідкувати тенденцію
постійного зростання власного капіталу. Протягом звітного періоду
найбільшими досягненнями стало збільшення кількості відкритих банком
рахунків майже до 450 тис. При цьому кількість відкритих рахунків по
вкладам громадян зросла на 34.6 тис. і складає близько 152 тис.

Створений ресурсний потенціал дозволив протягом 2001 року наростити
обсяги операцій УСБ на 20%. Загальний стан економіки і кон’юнктура
фінансового ринку обумовила три основних напрямки вкладення банком
коштів:

короткострокові і довгострокові позики

валютні операції

вкладення в цінні папери.

Правління банку постійно тримає в полі зору питання реструктуризації
активів і пасивів. У відповідності до стратегії розвитку УСБ в його
системі було створено спеціальний підрозділ – казначейство, головним
завданням якого визначено управління активами і пасивами для отримання
стабільного доходу і забезпечення доступу клієнтів до всієї
багатоманітності фінансових інструментів.

Рис. 2.1. Динаміка залучення коштів населення у вклади (тис. грн.)

З наступної діаграми можна побачити, куди ж саме банк вкладає залучені в
населення кошти.

1 – короткострокові (901,7 тис.грн.. )

2 – довгострокові ( 100,2 тис. грн. )

3 – цінні папери ( 66,2 тис. грн.. )

4 – основні засоби ( 274,5 тис. грн..)

5 – інші ( 149,5 тис. грн.)

Рис. 2.2. Активні вкладення банку станом на 1.01.2002 року.

Можна зробити висновок, що майже половину всіх видатків банк здійснює
через надання короткострокових кредитів, тому що кредитна діяльність є
однією з найважливіших ділянок роботи будь-якого банку. Але на жаль
довгострокові кредити поки що займають останнє місце, тобто 6,7% від
загального обсягу вкладень, тому що на даний момент інвестиційна
діяльність банків дуже проблематична і майже не прибуткова. Це зумовлено
тим, що довгострокові кредити пов’язані з дуже високим ризиком для
банків. Але короткострокові і довгострокові вкладення разом складають
67.0%, це говорить про те що кредитна діяльність для банку відіграє дуже
важливу роль. Головні її пріоритети (кредитної діяльності) – фінансова
підтримка вітчизняного товаровиробника і підприємств та організацій
соціального призначення, кредитування підприємницьких структур, робота
яких сприяє розширенню аспекту послуг випуску промислових товарів та
продуктів харчування, що користується широким попитом, створено і
запроваджено нових видів техніки та сучасних технологій, переобладнання
і реконструкції діючих виробництв, житловому будівництву тощо. На
другому і третьому місці (див. діаграму) – вкладення в основні засоби та
в цінні папери.

2.2. Механізм надання кредиту та гарантії його повернення.

Для більш чіткого уявлення щодо застосування механізму банківського
кредитування наведемо наступний приклад.

До Дирекції банку 5 березня 2001р. з клопотанням про надання кредиту та
відкриття кредитної лінії на суму 10 000 грн., звернулася приватна
виробничо-комерційна фірма “Кедр” з використанням позики на придбання
запасних частин для ремонту паливної апаратури для автомобілів та
тракторів. В забезпечення повернення кредиту пропонується застава
власності ПВКФ “Кедр”. Фактично аналіз попередніх даних про потенційного
позичальника показав, що ПВКФ “Кедр” заснована в жовтні 1996 року,
основною діяльністю фірми є ремонт паливної апаратури
сільськогосподарської техніки. Підприємство обслуговує сільські
господарства. Крім виробничої діяльності фірма здійснює оптову та
роздрібну торгівлю сільськогосподарської продукції. ПВКФ “Кедр” є
клієнтом банку з моменту заснування.

Даний клієнт періодично користується позичками банку, які завжди погашає
своєчасно.

Банк намагається мати справу з тими, кого він давно знає і обирає
клієнтів, яким довіряє, віддаючи перевагу тим із них, хто обслуговується
в даному банку. Таким клієнтом і є фірма “Кедр”. Це дає банку змогу
повністю контролювати надану позичку, а також цілком оцінити клієнта та
його наміри.

Оцінка позичальника та ризику по наданій позичці за рекомендаціями
спеціалістів банку соціального розвитку ”Укрсоцбанк” виконується в 2
етапи:

1-й етап. Попередня оцінка позичальника.

2-й етап. Оцінка фінансового стану позичальника.

Попередня оцінка позичальника здійснюється з метою визначення ринкової
позиції позичальника, його взаємовідносин з банком у минулому,
перспектив розвитку. До показників цього етапу можна віднести наступні:

період функціонування підприємства – кількість років з часу державної
реєстрації підприємства. Під час кредитування банком перевага надається
саме підприємством з тривалішим строком функціонування;

наявність бізнес-плану – характеризує перспективи розвитку
підприємства. Наявність бізнес-плану фірми “Кедр” свідчить про
серйозність намірів позичальника та дає можливість спрогнозувати
перспективи його розвитку;

прибуткова діяльність – свідчить про рентабельну діяльність
підприємства. Як правило, кредитування прибуткових підприємств є найменш
ризиковим, бо наявність прибутку в період економічного занепаду свідчить
про якісні можливості підприємства і в майбутньому;

погашення позичок у минулому – характеризує наявність або відсутність
фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів;

сплата відсотків за користування кредитом – характеризує наявність або
відсутність фактів сплати або несвоєчасної оплати відсотків на
користування кредитом. Як і попередній показник використовується при
наявності кредитної історії в архівах банку.

ПВКФ “Кедр” надала на вимогу банку таку документацію:

– кредитна заявка (Додаток 1 );

– бухгалтерська звітність за звітний період;

техніко-економічне обгрунтування кредиту (Додаток 9)

графік користування кредитною лінією (Додаток 8)

виписка із бізнес-плану (Додаток 2)

контракти : договори, як складають основу кредитного проекту (Додаток
5,6);

інформацію про основних партнерів (фінансовий стан, юридичний статус,
тощо).(Додаток 4)

Розглядаючи заяву на отримання позички, враховується перспектива
погашення зобов’язань банку перед вкладниками. В першу чергу оцінюється
ймовірність погашення позички в строк і забезпечення збереження основної
суми боргу. За даними заяви підприємство пропонує під заставу основні
фонди, заборгованості за раніше одержаними кредитами не має.

Як зазначалося вище основним завданням на першому етапі є оцінка сильних
і слабких сторін поданого для кредитування проекту чи господарської
операції і визначення міри ризику банку. Якщо вході розгляду заяви не
будуть отримані відповіді на ключові питання, пов’язані з наданням
кредиту, її відхиляють, навіть при наявності солідного забезпечення.

Важливість аналізу фінансового стану позичальника та оцінка його
кредитоспроможності була розкрита вище. Зазначимо лише що відповідно до
порядку регулювання та налізу діяльності комерційних банків під
кредитоспроможністю клієнта розуміють наявність передумов для отримання
кредиту і здатність повернути його.

Вона визначається показниками, які характеризують позичальника: його
поточним фінансовим станом, його акуратністю при розрахунках за раніше
отримані кредити, здатністю у разі необхідності мобілізувати кошти із
різних джерел.

Щоб застава могла стати реальною гарантією повернення кредиту, необхідно
дотримання ряду економічних і юридичних вимог. Це тим більше важливе, бо
закон “Про заставу” є, але повноцінного механізму його реалізації поки,
ще не має. До економічних вимог відносяться правильний вибір об’єкта
застави, оцінка його вартості, визначення виду застави, організація в
необхідних випадках контролю за цілістю предметів застави. Юридичні
вимоги такі: чітке визначення прав і обов’язків заставника у
заставоутримувача, правильне оформлення заставних документів відповідно
до виду застави, порядок реєстрації збереження заставних документів.

З цього випливають декілька найважливіших етапів реалізації заставного
права.

Вибір об’єкта застави – перший і найбільше відповідальний етап.

Досвід використання застави, як форми забезпечення наданих кредитів
комерційними банками України поки що, невеликий, вони ще не встигли
розробити власні методичні посібники по оцінці майна клієнта, як
предмета застави.

Головною вимогою до вибору різноманітного виду майна в якості застави є
рівень його ліквідності. Самим ліквідним об’єктом, що має найвищий
рейтинг якості є звичайно кошти (готівки і залишки коштів) на депозитах
та валютних рахунках. Так, щоб залишки коштів на рахунках можна було
прийняти в якості застави, потрібно щоб, ці рахунки були відкриті в тому
що банку, що видає кредит. У випадку коли банк видає кредит у гривнях,
використовуючи в якості застави кошти на валютному рахунку позичальника
він повинен передбачити можливість при необхідності заблокувати
зазначений рахунок на суму, еквівалентну розміру виданого кредиту.

При визначенні якості таких об’єктів застави, як товарно-матеріальній
цінності (готова продукція, напівфабрикати, виробничі запаси) можна
користуватися більш широким набором критеріїв. До них відносяться:
швидкість реалізації, відносна стабільність ціни, легкість оцінки,
довговічність збереження, ступінь морального зносу, можливість
страхування. Крім того, для даних цінностей, як об’єктів застави важливо
визначити режими збереження і використання.

Оцінка вартості застави – важливий і дуже не простий етап, що
безпосередньо випливає за визначенням достатньої (тобто необхідної з
погляду банка – кредитора) вартості застави.

Оцінка вартості застави, його адекватні суми кредиту, здійснюється в
більшості випадків приблизно. Справа не тільки втому, що заставники ,як
правило, виявляють завищену вартість свого майна. (Приблизно оцінку
вартості застави можна здійснити за “Методикою оцінки майна в ході
приватизації майна”). Але об’явлена оцінка цінностей, що закладаються,
пов’язане з визначення їхньої ринкової вартості, але в наших умовах коли
ринки тих, або інших товарів або ще зовсім відсутні, або тільки почали
формуватися, цей механізм практично поки не працює (за винятком
невеликого кола товарів, тим більше важко розраховувати на нього в
обстановці високої інфляції, постійної зміни правил оподаткування і
т.д.).

У нашому випадку фірмою “Кедр” було надано заставу три стенди для
перевірки паливної апаратури та автомобіль ГАЗ-33021 “Газель”. Таким
чином майно, що пропонується в якості застави оцінюється заставодавцем в
26 330 грн. Проведені маркетингові дослідження ліквідності майна що
пропонується в забезпечення кредиту показали, що майно має достатню
ліквідність і тому при такому покритті можлива видача запрошуємого
кредиту. Але враховуючи кон’юнктуру ринку співвідношення попиту та
пропозиції, фінансові можливості потенційних покупців, ціни, що склалися
на ринку України, застава оцінєються в 20 тис. грн. В даній ситуації
визначити реальну ціну було б не дуже важко, але бувають випадки, коли
для визначення вартості застави потрібно звертатися до експертної фірми.

Існування цінового ризику, а також ризику непродажу окремих об’єктів
застави передбачає застосування маржі. [19,c.193] Це означає, що
вартість застави повинна бути більша, ніж розмір кредиту й оплати за
нього (у нашому випадку вартість застави перевищує суму кредиту в
двічі). Рівень маржі – у відсотках від вартості закладеного майна –
устанавлюється при висновку договору застави і залежить від якості
майна, попиту на нього, порядку збереження, виду застосування застави. У
договорі застави відбивається також право заставоотримувача змінювати
розмір маржи, при зміні кон’юнктури і виникненні нових обставин.

За кордонні комерційні банки в основах своєї кредитної політики,
передбачають граничні межі застосованої ними маржі. (Стосовно до різних
об’єктів і видів застави.).

Визначення (вибір) виду застави – це не менш відповідальний і тонкий
етап. Суть цього етапу полягає в тому, щоб із різних можливостей обрати
такий вид застави який найбільш повно відповідає умовах конкретної
кредитної угоди.

По-перше, цей вибір можна зробити між звичайною заставою і заставою. В
останньому випадку у заставоодержувача з’являються особливі обов’язки і
права, а саме:

застосовувати заходи для забезпечення цілісності і предмета застави, не
припустити його псування;

застрахувати предмет в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах
заставника.

Одночасно за договором банк можне набувати права користування предметом
застави. Придбані таким чином майнові вигоди повинні направлятися на
покриття витрат зазначеного предмета або зараховується в рахунок
погашення кредиту та відсотків по ньому.

Сфера застосування застави невелика. Це пов’язано насамперед з тим, що у
банків не вистачає приміщень для збереження цінностей, з іншого боку, із
тим, що даний варіант припускає вилучення відповідного майна з
господарського обороту. Крім того, не всякий предмет застави по своїх
природних, натурально-речовинних характеристиках може стати предметом
застави. Тому в сферу застави потрапляють, як правило, дорогоцінні
каміння і вироби з них, золото і вироби з нього, валютні цінності,
предмети мистецтва, деякі види рухомого майна.

Як показує практика більшість предметів застави залишаються в
заставодавців, як і в нашому прикладі. Але й у цьому випадку можливі
різні режими володіння, збереження і користування предметом застави
заставником, що повинно бути чітко зафіксовано в договорі застава.

По-друге, вибір варто зробити між варіантами застави по способу
володіння предметом застави (варіант обумовлюється в договорі):

без права продажу;

із правом продажу;

з правом здачі решти майна в оренду.

У першому випадку повинно бути передбачено зобов’язання заставодавця
достроково погасити основний борг та видатки.

У третьому випадку варто передбачити в договорі пункт про обов’язок
заставодавця повідомити заставоотримувача про зроблену орендну угоду.

Контроль за цілістю об’єкта застави – також невід’ємний етап реалізації
заставного права проводиться він у попередньому і наступному порядку
щодо висновку кредитної угоди. При попередньому контролі банк перевіряє
відповідність запропонованого позичальником заставного матеріалу
необхідним вимогам. Головними напрямками банківського контролю на цій
стадії є:

перевірка права власності потенційного позичальника на запропонований
об’єкт застави;

визначення якості, вартості, місця і порядку майбутнього збереження
об’єкта застави, засобів забезпечення його цілісності.

Необхідно також перевірити, чи не закладене запропоновано майно по
іншому договору; хоча законодавством застава майна, яке вже раніше було
заставлене по іншому договору, але за умов, що позичальник повідомляє
кредитора про вже здійснену заставу.

Якщо зазначені вимоги не виконуються, або не можуть бути виконані
надалі, банк може відхилити заяву клієнта про надання кредиту.

Наступний контроль потрібний для того, щоб:

стежити за точністю виконання заставником умов договору і своєчасно
одержувати достовірну інформацію про склад вартість реально наявних
предметів застави.

Якщо предмет застави залишений у володінні заставодавця, як у нашому
прикладі, то в договорі варто передбачити пункт про характер і
періодичність даних, що подаються заставодавцем банку (дані про
фактичний обсяг і вартість закладених цінностей у розтині окремих видів
або груп цінностей). На підставі цих даних банк одержує можливість
перевіряти забезпечення виданого кредиту, порівнюючи вартість застави,
що фактично має, із сумою кредиту.

Наступний контроль містить у собі також перевірку банком порядку ведення
заставодавцем спеціальної книги запису застав. Перевіркою було
встановлено, що ПКВФ “Кедр” заведена книга запису застав та зроблені в
ній відповідні записи згідно договору застави від 10.03.2001р.

Звернення стягнення на предмет застави – заключний етап реалізації
заставного права при невиконанні позичальником своїх зобов’язань перед
банком.

Договір застави обов’язково повинен містити пункт, що стосується того,
коли і як банк може скористатися правом звернення стягнення позички.
Крім того, у ньому може бути обговорений пільговий термін, протягом
якого клієнт може і повинен прийняти додаткові заходи для вишукування
необхідних джерел погашення боргу .

Окремою формою забезпечення повернення кредиту є – гарантії і
поручительства. [17] Захищаючи інтереси кредитора, вони на відміну від
заставу, мають іншу природу: відповідальними за невиконання зобов’язань
перед банком є не лише кредитор, а й третя сторона – поручитель чи
гарант. Існують декілька видів гарантій, які розрізняються між собою по
суб’єкту гарантійного зобов’язання; порядку оформлення гарантій; джерелу
коштів, які використовуються для гарантування платежу.

В якості суб’єкта гарантованого зобов’язання можуть бути
фінансово-стійкі підприємства або спеціальні установи, що мають кошти.

В США, наприклад, на протязі довгого періоду позичальники перед
отриманням кредиту повинні були формувати в банку депозит на визначену
суму. Тут використовувався принцип “10+10”. Суть в тому, що позичальник
до отримання кредиту створював депозит в розмірі 10% дозволеної суми,
інші 10 % він вносив на депозитний рахунок після її видачі. Таким чином,
гарантією повернення кредиту був власний депозит позичальника в розмірі
20% отриманої позички. Але в цьому випадку гарантія лише частково
захищає інтереси кредитора. Тому практику можна було б використовувати і
на Україні, зобов’язавши позичальника утримувати вільні грошові кошти на
розрахунковому або депозитному рахунках в даному банку.

Найбільш розповсюдженою є банківська гарантія, але УСБ не надає гарантій
фізичним і юридичним особам.

Банки вдаються до форми поручництва в двох випадках, переслідуючи дві
різні цілі:

коли самі виступають гарантом, звичайно по зобов’язаннях інших банків –
щоб заробити комісійні;

коли приймають поручительства по зобов’язаннях своїх позичальників,
включаючи поручительства інших банків, – щоб забезпечити повернення
наданих кредитів.

Вказані гарантії надаються як у формі спеціального документа
(гарантійного листа), так і так і надпису на векселі (Аваль).

Зараз широко використовується надання гарантій одним банком іншому при
видачі останнім кредиту клієнту першого банка. Така ситуація виникає у
зв’язку з відсутністю у банка вільних ресурсів для надання кредиту
своєму клієнту, або видача великої суми кредиту може знизити ліквідність
його балансу. Під час видачі гарантії банк не втрачає зв’язки з
клієнтом, хоча і не надає йому кредит, одночасно має визначений доход.

Банки не єдині учасники ринку гарантійних послуг. Водночас відомо, що
банківські гарантії приймають значно охочіше в якості забезпечення
банківського кредиту, чим поліси навіть першокласних страхових компаній,
тому що: по-перше, рівень банківських комісій значно нижче страхових
премій; по-друге банки виконують свої гарантійні зобов’язання на першу
вимогу, тим часом як страхові компанії обумовлюють такі платежі масою
додаткових документів і процедур.

Іншим видом забезпечення повернення кредитів є гарантія
фінансово-стійкої організації чи установи. Тут джерелом гарантії є
власні кошти цієї організації. Тому банк у попередньому порядку повинен
переконатися в спроможності гарантів як у фінансовому плані, та і з
погляду готовності виконати свої зобов’язання при настанні гарантійного
випадку. [9]

До недавнього часу під час кредитування підприємств, що мали
недостатність власних обігових коштів, приймався гарантійний лист від
вищестоящої організації. А зараз гарантії надають страхові товариства.
Основою видачі гарантій є перевірка підприємства або організації.

Гарантії можуть надавати і фінансово стійкі підприємства, з якими
підприємство-позичальник має систематичні виробничі зв’язки (наприклад,
постачальник або покупець даного підприємства.) В цьому випадку
необхідна інформація про кредитоспроможність підприємства-гаранта. Якщо
вказане підприємство обслуговується в тому ж банку, що й позичальник –
така задача вирішується просто. Задача ускладнюється, якщо
підприємство-гарант обслуговується іншим банком. Тому для цього потрібно
мати єдиний центр, де була б відома інформація про кредитоспроможність
будь-якого підприємства чи організації в країні у аналізованому аспекті
гарантії бувають двох видів: незабезпечені й забезпечені. Перший вид
означає, що гарантія даної особи приймається на основі довіри, оскільки
з ним давно підтримуються зв’язки, а репутація в нього бездоганна. Від
всіх інших контрагентів необхідно потребувати доказів надійності і
надання забезпечення. Вони, в свою чергу потребують індивідуального
підходу: відносно фізичних осіб можна скористатися даними про їх майно і
прибутки, методика визначення платоспроможності підприємств банкам
відома; є свої відомі методики визначення фінансових станів банків,
страхових компаній, фондів. Якщо фінансове положення гаранта викликає
сумнів, банк повинен очікувати забезпечення його гарантій заставою
майна.

Що стосується з’ясування готовності гаранта виконати при необхідності
своє зобов’язання, то в цьому плані практикується використання двох
відповідей на такі питання як:

збір широкої і об’єктивної інформації про клієнта;

попередня зустріч з ним, де потрібно з’ясувати його умови і реальні
наміри.

Необхідною вимогою до гарантій як до засобу забезпечення повернення
кредитів є правильне оформлення відповідного документа . Рекомендується
перевіряти істинність гарантій, для чого потрібно звернутися до того,
від чийого імені подана гарантія. Такою перевіркою повинна займатися
служба економічної безпеки банку.

Взагалі варто мати на увазі, що практика видачі і прийому гарантій
потребує високої юридичної письменності, знання багатьох нюансів. Через
незнання тонкощів відповідного законодавства сторони часом несуть
суттєві збитки.

Поручительство теж виступає формою забезпечення повернення кредиту.
Функція поручництва полягає в тому, що воно створює для кредитора велику
можливість реального задоволення його вимоги до боржника по
забезпеченому поручництвом зобов’язанню у випадку невиконання цього
зобов’язання. Велика можливість досягається завдяки тому, що при
поручництві відповідальним перед кредитором стає поряд із боржником ще
інша особа – поручитель. Крім того можуть мати місце обставини, що
збільшують таку можливість (наприклад, велика платоспроможність
поручителя в порівняні з боржником). Поручительство на відміну від
гарантії оформляється письмовою угодою між банком і поручителем. В угоді
може бути може бути визначена максимальна сума, яку гарантує повернути
поручитель. Використання цієї форми забезпечення повернення кредиту
потребує ретельного аналізу кредитоспроможності поручителя.
Поручительство знайшло широке застосування при видачі довгострокового
кредиту населенню. В світовій практиці поручителем може бути фізична
особа, яка має постійне місце роботи, постійний прибуток або майно (дім,
автомобіль, дачу, земельну ділянку). [10]

У якості спеціального випадку поручництво може розглядатися вексельне
поручительство (аваль). Поручительство є договором і виникає в
результаті угоди між кредиторами боржника і його поручителем. Поручитель
не вправі без згоди кредитора односторонньо відмовитися від
поручительства, або змінити його умови. В процесі надання поручительства
виникають відносини не тільки між кредитором і поручителем, але й між
останнім і боржником. У поручителя і боржника виникають по відношенню
один до одного взаємні права і обов’язки.

Є ряд зобов’язань, що взагалі не можуть бути виконанні без особистої
участі боржника. Тому поручитель по загальному правилу несе обов’язок
відшкодувати в грошовій формі невиконане боржником зобов’язання. У
випадку невиконання зобов’язань боржник і поручитель відповідають перед
кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлене договором
поручництва. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник,
зокрема за сплату відсотків за відшкодування збитків, за сплату
неустойки, якщо інше не встановлене договором. Особи, що спільно дали
поручительство, відповідають перед кредитором теж солідарно.
Солідарність не є ознакою договору поручництва. У договорі може бути
встановлено, що поручитель несе субсидіарну (“запасну”) відповідальність
за боржника: у такому випадку до звернення з вимогою до поручителя
кредитор повинен вжити заходів для одержання боргу від головного
боржника.

Якщо до поручителя пред’явлений позив він зобов’язаний залучити боржника
до участі в справі. У противному випадку боржник має право проти вимоги
поручителя всі заперечення, що він мав проти кредитора. Поручитель
вправі висувати проти вимог кредитора заперечення, що міг би подати
боржник. Поручитель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому
випадку, якщо боржник він них відмовився, або визнав своє зобов’язання.

Обов’язок поручителя залучити боржника до участі в справі не
процесуальним, а матеріально – правовим. Він повинен бути реалізований у
форм оповіщення боржника поручителем. Поручитель повинен залучити
боржника до участі в справі у всіх випадках пред’явлення позову
кредитором.

До поручителя, що виконав зобов’язання, переходять усі права кредитора
по цьому зобов’язанню. Кредитор зобов’язаний вручити поручителю
документи, що засвідчують вимогу до боржника і передати права по
забезпеченню цієї вимоги. Це означає, що поручитель став на місце
кредитора по головному зобов’язанню. По суті поручителю дається право
регресу і одночасно він наділяється деякими правами кредитора.

Наступною формою забезпечення повернення наданих кредитів, яка досить
активно до недавнього часу використовувалася банками, в тому числі і
Укрсоцбанком, були уступка вимоги та передача права власності. [2]

Уступка (цесія) передбачала уступку позичальником (цедентом) своїх вимог
(дебіторської заборгованості) кредитору (банку) в ролі забезпечення
повернення кредиту.

Договір цесії доповнював кредитний договір створюючи правову основу для
забезпечення повернення отриманої клієнтом банку позики. Договір цесії
передбачає перехід до банку права отримання грошових коштів по утупленій
вимозі.

Вартість уступленої вимоги має бути достатньою для погашення позикової
заборгованості. Банк має право використати надійшовши кошти лише на
погашення суми основного боргу чи нарахованих відсотків. У випадку
перевищення суми надійшовших коштів над сумою боргу, банк зобов’язаний
повернути різницю цеденту.

На практиці розрізняють тиху та відкриту цесію, різниця між якими
полягає у неповідомлені чи відповідно повідомленні покупців цеденту про
здійснення уступки права вимоги на користь банку.

Загальна цесія передбачає зобов’язання цедента перед банком регулярно
уступати вимоги по поставці товарів чи наданні послуг на певну суму.

Глобальна цесія передбачає уступку банку всіх існуючих вимог до
конкретних клієнтів, а також виникаючі протягом певного періоду певні
вимоги. [16]

При використанні глобальної чи загальної цесії максимальна сума кредиту
не може перевищувати 20-40% від вартості уступлених вимог.

Додамо, що укладання договорів уступки вимог, переводу боргу, оформлення
права передачі власності було обмежено введенням в дію з Указу
Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами” від 04.03.1998
року. Цей Указ діє і по цей день.

Таким чином, дивлячись на існуючі труднощі, застава як форма
забезпечення повернення кредиту у порівняння з поручительством,
гарантією та інших має свої переваги, але вище наведені проблеми
змушують комерційний банк з обережністю ставитися до неї і
використовувати у комплексі з іншими формами більшого забезпечення
безпеки кредитування і розвитку банківської справи.

ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку системи кредитування, як однієї з
найпоширеніших банківських операцій в Україні.

Однiєю з найважливiших функцiй комерцiйних банкiв є функцiя фiнансового
посередника, коли, з одного боку, банки залучають заощадження
вкладникiв, а з iншого – здiйснюють iнвестицiї (вкладання коштiв).
Створення сприятливого середовища для цього i повинно стати серцевиною
банкiвських реформ.

Різноманітні види кредитів, що надаються комерціними банками, призначені
задовольнити потреби суспільства в тимчасових коштах і вирішити його
виробничі, споживчі проблеми, сприяти розвиткові окремих чи всіх галузей
народного господарства, зробити процес кредитування простішим і менш
ризиковим.

Але на сучасному етапі розвитку української економіки існує обмаль
проблем, які перешкоджають банкам надавати окремі види кредитів,
сприяють зростанню частки небажаних видів кредитів (прострочених,
пролонгованих, безнадійних і т.і.), що погіршує ліквідність та
платоспроможність банків.

Як було вже сказано вище, одне з основних обмежень діяльності
українських комерційних банків на сучасному етапі – неможливість і
небажання комерційних банків проводити довгострокове кредитування. Це
пов’язано з відсутністю довгих кредитних ресурсів, відсутністю серйозних
позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією,
великим ризиком неповернення кредитів.

Але останнім часом в економіці України відбулися зміни, які примусять
комерційні банки переглянути свою кредитну діяльність і збільшити частку
довгострокового кредитування.

Економiчна полiтика уряду України та НБУ в 1995-1996 роках створила
умови для фiнансової стабiлiзацiї. Це зумовило нову ситуацiю для
дiяльностi банкiвських установ, особливiсть якої в тому, що багато
банкiв, включаючи середнi i великi, взагалi не надавали
середньострокових i особливо довгострокових кредитiв. Сфера їх
дiяльностi обмежувалась переважно короткостроковим кредитуванням,
розрахунково-касовим обслуговуванням клiєнтiв, операцiями з
купiвлi-продажу валюти, роботою з державними цiнними паперами. При цьому
слiд визначити iстотне зниження номiнальних процентних ставок по
кредитах, а також поступову активiзацiю iнвестицiйної дiяльностi
пiдприємств та пiдвищення їх попиту на середньостроковi та довгостроковi
кредити, що вимагає вiдповiдної змiни в депозитнiй i кредитнiй тактицi i
стратегiї, спрямованих на забезпечення фiнансової стiйкостi банку в
умовах фiнансової стабiлiзацiї.

Зростання строкiв надання кредитiв змушуватиме банки збiльшувати питому
вагу строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, що в
будь-якому разi зумовить пiдвищення банкiвських витрат.

Коли процентнi ставки мають тенденцiю до зниження, оптимальною
фiнансовою стратегiєю для банкiв є орiєнтацiя на залучення переважно
короткострокових зобов’язань, в тому числi депозитiв “до запитання”.
Проте в цьому випадку банк вiдчує труднощi. По сутi, йому доведеться
вибирати один iз двох непривабливих для змiцнення їхнього фiнансового
стану варiантiв:

1) йому необхiдно приймати додатковi ризики, пов’язанi iз
спiввiдношенням зобов’язань “до запитання” i середньострокових працюючих
активiв, що збiльшує загрозу втрати лiквiдностi;

2) вести далi переважно короткострокове кредитування i задовольнятися
нижчими процентними доходами внаслiдок перевищення пропозицiї над
попитом по короткострокових позиках.

Таким чином, успiшна адаптацiя до рiзких змiн у порiвняльнiй дохiдностi
рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв у зв’язку iз стiйким зниженням
iнфляцiї до рiвня менш нiж 3% на мiсяць вимагатиме вiд українських
банкiв серйозної змiни своїх балансiв. Основнi змiни полягатимуть у
зменшеннi питомої ваги зобов’язань “до запитання”, в тому числi
валютних, при одночасному пiдвищеннi частки строкових зобов’язань,
насамперед строкових депозитiв, у пiдвищеннi питомої ваги працюючих
активiв при одночасному скороченнi частки непрацюючих активiв, зокрема,
зростаннi питомої ваги кредитiв реально дiючим пiдприємницьким
структурам.

Зрозумiло, що повноцiнна участь комерцiйних банкiв у довгостроковому
кредитуваннi можлива лише за умови досягнення макроекономiчної
стабiлiзацiї. Але це не виключає необхiдностi запровадження економiчних
стимулiв та вiдновлення впливу держави в цьому питаннi.

Незважаючи на те, що жоден з банкiв не досяг рiвня 25% кредитних
вкладень довгострокового характеру, НБУ з метою сприяння розвитковi
iнвестицiйного процесу дозволив банкам у 1995 роцi надати довгострокових
кредитiв бiльше як на 10 трлн. крб. в рахунок обов’язкових резервiв
[15].

З метою заохочення комерцiйних банкiв для довгострокового кредитування
iнвестицiйних програм в 1995 роцi здiйснювалося коригування обов’язкових
резервiв, якi повиннi знаходитися на кореспондентських рахунках банкiв,
на суму наданих ними кредитiв за рахунок власних ресурсiв. Дiя цiєї
пiльги була продовжена i в 1996 роцi.

В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти
розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного
досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити
життєвий рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень
доходів населення – головна причина того, що надання населенню споживчих
кредитів банками майже не відбувається.

Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США
– позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички
зпогашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів
тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник
може за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати
автомобіль за залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного
боргу.

У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику
відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі
певного строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного
пільгового строку (30 днів), то процент на користь банку не
нараховується.

Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий
варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які
мають вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.

При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на
меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку
прострочених, пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних
кредитів.

Найсуттєвiший фактор впливу на лiквiднiсть i платоспроможнiсть банкiв є
проблема невчасного повернення позик, зростання безнадiйної кредитної
заборгованостi. Без вжиття кардинальних заходiв щодо виправлення
ситуацiї з поверненням кредитiв посилюється загроза втрати лiквiдностi
банкiвською системою України. Серед заходiв загальнодержавного масштабу
НБУ передбачає надання прямої дiї Закону України “Про заставу майна” i
спрощення процедури реалiзацiї заставленого майна, введення єдиного
реєстру такого майна, створення резервiв покриття кредитних ризикiв i
фондiв страхування вкладiв громадян, якнайшвидше прийняття Закону
України “Про кредит”, проект якого вже пiдготовлений спецiалiстами НБУ.

В умовах зростання сум неповернених кредитiв посилюється значення
контролю з боку банка за чiтким виконанням умов кредитного договору.
Першочергового значення тут набуває своєчаснiсть сплати боржником
чергових процентiв i встановленої частини погашення основного боргу.

Враховуючи, що кожнiй позицi властивий певний ризик невиплати процентiв
чи неповернення позики внаслiдок непередбачених обставин, зрозумiлим є
намагання банку кредитувати лише перевiрених позичальникiв, якi добре
себе зарекомендували. Однак в умовах нестабiльностi економiки таких
клiєнтiв обмаль i обмежитися лише ними – це поставити пiд сумнiв
дiяльнiсть банку як кредитної установи. Тому доцiльно не втрачати
можливостi нарощувати обсяг позичкових операцiй i за рахунок тих iз них,
для яких властивий пiдвищений ризик. Адже саме для них характерна бiльша
дохiднiсть у порiвняннi з слаборизиковими. Беручи до уваги iснування
обернено пропорцiональної залежностi мiж величиною ризику i дохiднiстю
кредитних операцiй, кожний банк у центр позичкової полiтики повинен
ставити забезпечення збалансованостi мiж ризиковiстю та обережнiстю.
Надмiрна (невиправдана) ризиковiсть посилює загрозу падiння дохiдностi
банку внаслiдок неповернення боргiв, а то й невиплати процентiв, тодi як
перебiльшена обережнiсть знову ж таки не дає змоги використати багато
якi прибутковi можливостi.

У зв’язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризикiв та реалiзацiя
заходiв щодо пом’якшення їхнього впливу на дохiднiсть банку. У
вiтчизнянiй практицi встановлено лише один показник, який стосується
оцiнки кредитних ризикiв. Це економiчний норматив, встановлений у
законодавчому порядку – максимальний розмiр ризику на одного
позичальника. Цього недостатньо хоча б тому, що зазначений норматив
обмежується лише грошовим обсягом ризику.

В iнших країнах законодавча i нормативна база оцiнки i розмежування
кредитних ризикiв розроблена значно повнiше. Наприклад, у Росiї
Iнструкцiя №1 вiд 30.01.96 р. встановила 4 нормативи, що регулюють
кредитнi ризики банкiвської системи: максимальний розмiр ризику на
одного боржника або групу пов’язаних боржникiв; максимальний розмiр
кредитiв, гарантiй i поручительств, наданих банком своїм учасникам
(акцiонерам); максимальний розмiр великих кредитних ризикiв;
максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i поручительств, наданих
кредитною органiзацiєю своїм iнсайдерам.

Багато проблем комерцiйних банкiв у кредитнiй дiяльностi пов’язанi з
об’єктивними причинами фiнансових негараздiв у банкiвськiй системi. Вони
випливають iз загального стану економiки держави, вiдсутностi належного
досвiду i вiдповiдно пiдготовлених кадрiв для функцiонування банкiв в
умовах ринкових перетворень. Поряд iз тим фiнансовi проблеми багатьох
комерцiйних банкiв значною мiрою також пов’язанi iз суб’єктивними
факторами. Це, зокрема, занадто ризикова кредитна полiтика їхнiх
керiвникiв, зумовлена гонитвою за високими прибутками тощо.

Наприклад, пiд час iнспектування комерцiйних банкiв виявлено ряд
порушень, якi стосуються кредитування суб’єктiв пiдприємницької
дiяльностi та кредитних вiдносин:

1. Порушення основних принципiв кредитування, викладених у положеннi
“Про кредитування”. Кредитна полiтика характеризується пiдвищеним
ризиком. Значна кiлькiсть банкiв має в кредитному портфелi критичну
питому вагу пролонгованих, прострочених та безнадiйних щодо повернення
позик.

2. Недостатнiй аналiз фiнансового стану позичальникiв при наданнi
кредитiв.

3. Вiдсутнiсть аналiзу кредитного портфелю з боку керiвникiв комерцiйних
банкiв, що призводить до концентрацiї кредитних ресурсiв у руках одного
позичальника.

4. Надання кредитiв без оформлення належним чином договорiв.

5. Низький рiвень якостi укладених договорiв з юридичної точки зору
(вiдсутнiсть пунктiв про коригування процентних ставок, про санкцiї за
нецiльове використання позики, неконкретне визначення мети надання
кредиту або повна його вiдсутнiсть; надання кредиту без встановлення
чiтких строкiв його повернення тощо).

6.Порушення вимог Положення “Про кредитування” в частинi оформлення
кредитних справ позичальникiв (такi справи або повнiстю вiдсутнi або
пакет документiв укомплектований лише частково, вiдсутнiсть у справi
договорiв на пролонгацiю).

7. Недотримання вимог Закону України “Про заставу” (надання позик пiд
забезпечення без нотарiального засвiдчення застави, без страхування
заставленого майна, прийняття заставленого майна тiльки на суму виданих
кредитiв без врахування вiдсоткiв за користування, вiдсутнiсть у
кредитнiй справi опису заставленого майна тощо).

8. Несвоєчасне вiднесення простроченої та пролонгованої заборгованостi
на вiдповiднi рахунки, що призводить до викривлення бухгалтерської
звiтностi тощо.

9. У бiльшостi випадкiв комерцiйнi банки не перевiряють цiльове
використання наданих кредитiв.

10. Претензiйно-позовна робота комерцiйних банкiв ведеться на низькому
рiвнi.

Звичайно, ці всі порушення сприяють зростанню в кредитних портфелях
комерційних банків проблемних видів кредитів, що є надзвичайно
негативним явищем.

Неможливiсть одержувати зараз прибутки iнфляцiйного характеру i вимагає
вiд комерцiйних банкiв бiльш реального пiдходу до якостi кредитного
портфеля. Запобiгти негативним тенденцiям, пов’язаним зкредитною
дiяльнiстю банкiв, допомагає також дотримання нормативу достатностi
власного капiталу.

Щоб уникнути проблемних кредитiв, банку, перш за все необхiдно звернути
увагу на досконалiсть вивчення якостi кредитного портфелю i квалiфiкацiю
своїх працiвникiв, що проводять цю оцiнку.

Якщо ж попередження проблемного кредиту не вдалося i є загроза
негативного його впливу на дохiднiсть, банк повинен термiново вжити
заходiв щодо забезпечення негайного й повного погашення позики. Як
показує практика, добрий ефект дає розроблення спiльно з боржником плану
дiй для вiдновлення фiнансової стiйкостi пiдприємства й подолання вад у
його дiяльностi.

Якщо застосованi заходи неефективнi, то банк повинен забезпечити
задоволення соїх iнтересiв, вимагаючи погашення боргу за рiшенням
судових органiв. Може знадобитися й продаж застави, подання претензiй до
гаранта тощо.

Але першочергове завдання комерційних банків – попередити виникнення
небажаних видів кредитів, підвищити частку строкових, стандартних
кредитів і скоротити до мінімуму або зовсім уникнути пролонгованих,
прострочених, безнадійних, небезпечних, сумнівних кредитів.

Для досягнення цієї мети Найіональний банк України пропонує вжити такі
заходи:

1. Для захисту комерцiйних банкiв та недопущення надання позичок
недобросовiсним клiєнтам i шахраям створити при АУБ банк даних про
позичальникiв комерцiйних банкiв України (в якому накопичувалась би
iнформацiя про фiнансовий стан позичальникiв, їхню спроможнiсть погасити
борги тощо, а також заснувати Всеукраїнський реєстр гарантiй i застав).

2. Органiзувати у комерцiйних банках пiдроздiли з управлiння кредитними
ризиками (наприклад, кредитнi комiтети).

3. Проводити полiтику диверсифiкацiї активiв i пасивiв комерцiйних
банкiв, виходяси з того, що розмiр максимального ризику на одного
позичальника не повинен реально перевищувати 10% власних коштiв банку.
Розширювати коло вкладникiв, не допускаючи концентрацiї залишкiв коштiв
на депозитних i вкладних рахунках обмеженої кiлькостi вкладникiв.

Крім того, до заходів, що мають зменшити частку проблемних кредитів,
відносять ефективну співпрацю банківських фахівців зі своїми партнерами,
для чого необхiдно добре знати i постiйно аналiзувати їхню
фiнансово-господарську поточну дiяльнiсть, визначати прогнознi тенденцiї
її змiни. Для цього в кожному банку доцiльно створити iнформацiйну
систему i мати спiвробiтникiв, якi б використовували її данi. З цiєю
метою можливе використання для такої дiльностi працiвникiв служби
безпеки банку. Вона створена в багатьох банках, але, як правило, крiм
суто охоронних функцiй, не виконує iнших.

В умовах становлення банкiвської конкуренцiї все бiльшого значення в
попередженнi виникнення кредитів проблемних видів набирають маркетинговi
методи її забезпечення або спiвробiтництво з спецiалiзованими
маркетинговими фiрмами. Важливо налагодити й взаємовигiдну партнерську
роботу зi страховими компанiями. Зазначенi заходи здатнi мiнiмiзувати
вплив проблемних кредитiв на банкiвську дохiднiсть.

Але глобально проблема безнадійних боргів не вирішується.

Деякі види кредитів, що надаються комерційними банками в розрізі окремих
галузей народного господарства, теж зумовлюють банківські проблеми і
погіршують їх фінансовий стан.

Також зараз прослідковується надмiрне кредитування промисловостi, не
здатної ефективно використовувати одержанi кошти. Саме у виробництвi
зосереджена бiльша частина “мертвих” кредитiв колишнiх спецбанкiв. I
коли б не “особливе” становище цих структур, НБУ давно б мав перевести
їх на режим фiнансового оздоровлення за невиконання нормативiв
лiквiдностi та платоспроможностi. Бiльшу частину цих кредитiв було
надано або за прямою вказiвкою, або за неофiцiйними, але настiйливими
рекомендацiями уряду та його окремих членiв. Величезнi збитки цих банкiв
становлять потенцiйну загрозу стабiльностi для всiєї банкiвської
системи.

Не менша частка кредитiв виробникам припадає й на неоплаченi ними
електроенергiю та енергоносiї, що поставило на межу банкрутства
постачальникiв. Водночас практично жодне пiдприємство не пройшло повну
процедуру банкрутства за накопиченi борги. Це надихає боржникiв дiяти
впевнено i надалi.

Агропромисловий банк “Україна” на початку 1998 року зіткнувся з
проблемами, що пов’язані з наданням такого виду кредитів як кредити
підприємствам агропромислового комплексу.

Складність в проведенні цього виду кредитування визначалася трьома
основними факторами: тиском з боку Уряду і вимогами прокредитувати
сільгоспвиробника, бажанням банку прокредитувати, що обгрунтовано
можливістю отримати гарну віддачу, і найжорсткими вимогами НБУ до
дотримання нормативів. У зв`язку з цим банк пішов на деякі порушення
нормативів, але вже наприкінці квітня показники ліквідності були
відновлені.

Кредитування державного сектору доставляє комерційним банкам теж чимало
проблем, це є причиною того, що банки уникають проведення цього виду
кредитування.

Перш за все тут постає питання про довiру банкiв до своїх дебiторiв, у
тому числi i до держави. Iнституцiйнi завдання: насамперед закон про
банкрутство, закон про заставу, оформлення фiнансових зобов’язань через
документи, що мають юридичну силу, судова процедура розгляду та
задоволення позовiв.

Закон про заставу безпосередньо пов’язаний iз законом про власнiсть i
процесом приватизацiї. Без чiткого закону про власнiсть закон про
заставу буде складним у трактуваннi власностi, що заставляється, його
буде важко ефективно реалiзувати. У разi банкрутсва державного
пiдприємства держава повинна вiдповiдати за його зобов’язаннями як
власник цього пiдприємства. Схема кредиту пiд заставу власностi повинна
бути доповнена оформленням фiнансових зобов’язань i судовою процедурою
розгляду та задоволення позовiв.

Глибоку кризу банкiвської дiяльностi не можна подолати суто банкiвськими
заходами. Необхiдно проводити оздоровлення фiнансiв базової ланки
економiки, а саме пiдприємств. Для цього треба, перш за все, встановити
жорстку фiнансову дисциплiну i для Уряду, i для всiх суб’єктiв
господарювання. Всi мають жити на свої кошти i платити за своїми
зобов’язаннями.

Крiм того, необхiдно лiквiдувати штучне запобiгання банкрутств державних
пiдприємств. Уряд врештi-решт має визначитися з перелiком пiдприємств,
якi вiн залишає в державнiй власностi, i за рахунок бюджетних ресурсiв
забезпечує їх санацiю. Причому цей перелiк має бути критичним за обсягом
наявних фiнансових можливостей Уряду.

Ось чому Асоцiацiя українських банкiв вважає зупинення негативних
процесiв в економiцi i в банкiвськiй системi в реальному прискореннi
економiчних реформ, у центрi яких має стояти повна фiнансова
вiдповiдальнiсть суб’єктiв господарювання будь-якої форми власностi за
результати своєї дiяльностi.

Якщо розглядати кредити за цільовим призначенням і використанням, то
можна виділити такий вид як експортний кредит. Проведення цього виду
кредитування має на меті відновити вітчизняне виробництво, збільшити
доходи і виробничі можливості українських підприємств, завоювати нові
ринки збуту. Але одночасно постає проблема низької якості продукції
вітчизняних виробників. Тому необхідний крок на шляху розвитку цього
виду кредиту – інвестиції комерційних банків і держави в основні фонди
підприємств, науково-дослідницьку роботу з метою підвищення
конкурентоспроможності товарів українського виробництва.

Сучасна економічна ситуація в Україні обмежує діяльність комерційних
банків в наданні окремих видів кредитів. Наприклад, за умов інфляції
стає практично неможливим надавати кредити під фіксовану процентну
ставку, бажання захистити себе від ризику неповернення кредиту змушує
банки надавати кредити з погашенням у розстрочку і уникати кредитів, що
погашаються водночас. Виникають проблеми з наданням споживчих кредитів,
що передусім пов’язано з низьким рівнем доходів населення.

В сучасних умовах слід звернути увагу на розвиток такого виду кредиту
як контокорентний кредит. В іноземній економічній літературі
контокорентний кредит характеризується як класична форма кредиту.
Контокорентний кредит має переваги у порівнянні з іншими видами кредиту,
так як він спрощує взаємовідносини між банком і позичальником, здешевлює
процес кредитування, дає можливість отримати необхідну додаткову суму
майже в будь-який момент.

Але за сучасних умов контокорентне кредитування суб`єктів господарювання
України неможливе, це пов’язано з низькою платіжною дисципліною,
хронічним недостатком власних оборотних коштів у підприємств, майже
зупиненим виробництвом, що затримує надходження коштів на розрахункові,
поточні рахунки підприємств.

Отже, проблеми надання окремих видів кредитів комерційними банками перш
за все необхідно вирішувати на загальнодержавному рівні. Без
оздоровлення економіки в цілому, без оздоровлення виробничого сектору
неможлива повноцінна діяльність українських комерційних банків в наданні
різноманітних видів кредиту і уникнення проблемних кредитів, які, на
жаль, доки що переважають в кредитних портфелях комерційних банків.

Висновки

Банківська система України ще перебуває в стані становлення, причому цей
процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому виявляється
взаємозалежність всієї економічної системи та системи банків, яка є
“нервовою системою” господарського механізму. Основною причиною
слабкості системи банків є не стільки сучасний інфляційний процес (це
зовнішний прояв, який у свою чергу посилюється діяльністю банків),
скільки економічна криза, спад виробництва, розрив традиційних
господарських зв’язків як із зарубіжжям, так і у межах України.
Лібералізація та безконтрольне зростання цін спричинило велику нестачу
оборотних засобів і коштів для інвестицій, які практично, припинилися.
Це у свою чергу спричинило масові неплатежі, гіпертрофовану потребу у
кредитних ресурсах. Виникла суперечність: без дешевих кредитів не
можливо здійснювати структурні перебудови у народному господарстві
України. Але гостра потреба в кредитних ресурсах зумовлює властиве для
кризової ситуації зростання процентних ставок.

Ліквідація державної монополії у банківській справі єдиного у країні
державного банку шляхом відродження спеціалізованих (але все ж за формою
власності державних); а пізніше перетворення їх у комерційні банки та
виникнення численних акціонерних та приватних банків створюють
сприятливі умови для здорової конкуренції у банківській справі як основи
поліпшення кредитного та розрахункового обслуговування підприємств усіх
форм власності.

Водночас в Україні об’єктивно відбувся процес зближення та переплетення
банків з господарськими структурами, з одного боку, як засновників і
акціонерів комерційних банків, а з іншого – банки стають акціонерними
підприємствами.

Лише за таких умов, що повсюдно мають лице у ринковій економіці
комерційні банки будуть зацікавлені у ринковій економіці, будуть
зацікавлені не просто отримувати процент та збагатитися на кризовій
ситуації в економіці, а домогтися процвітання підприємств.

Важливо, щоб центральний банк – НБУ – не заважав комерційним установам,
що обслуговують народне господарство, виконувати свої операції, не
втручався адміністративно.

Ринкова економіка може розвиватись в повній мірі на основі різноманітних
за своєю діяльністю банків (ділових, ощадних, іпотечних, товариств
взаємного кредиту, кредитної кооперації).

В перспективі банки в інтересах підвищення ефективності своєї діяльності
можуть функціонувати як групи, які об’єднують страхові аудиторські,
інформаційні товариства, біржі, лізингові та факторингові компанії.

Певні зміни вимагаються і в банківській (кредитній) політиці. На жаль,
сучасна кредитна політика не здійснює стабілізуючого впливу на грошовий
обіг, вона в значній мірі направляє на підтримку видатків бюджету та
його величезного дефіциту.

Сьогодні продовжується бюджетна емісія, яка насичує господарський обіг
зайвими грошима, які не мають матеріального забезпечення. Друкуючий
верстат включений на повну потужність і якщо його робота не буде
призупинена, це може привести до виникнення нових диспропорцій в
суспільному розвитку.

Використана література.

Банківська енциклопедія. / Під ред. А. М.Мороза – К. : Ельтон, 1993. –
328 с.

Банковское дело /Под ред. Лаврушина О.И. – М. : банковский и биржевой
научно-консультационный центр, 1992. – 428с.

Кардаш О. Источник убытков. Кредиты и деятельность банков по обеспечению
их возвратности. //Бизнес. – 1995. – 16 – с.41.

Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в
сучасних умовах // Фінанси України. – 1998. – 10. – с.27 – 30.

Колесников В.И. Банковское дело . – М.: Финансы и статистика, 1995. –
200с.

Костюченко В. Формування резервів для покриття кредитних
ризиків.//Вісник НБУ. – 1999. – 2. – с.43-46.

Кредитование //Под ред. Гольцберга, Л.М.Хасан-Бек – К.:
Торгово-издательское бюро. – 1994. – 316 с.

Куценко О. Резерви комерційного банку // Банківська справа . – 1998. –
4-5. – с.36-39.

Методичні рекомендації щодо застосування комерційними банками Закону
України “Про заставу”.

Ольшаный А.И. Банковское кредитование. М. : Финансы и статистика, 1996.
– 203с.

Операції комерційних банків / Р.Коцовська, В.Ричаківська. Л.: Центр
Європи, 1997. – 289 с.

Основы банковского дела /Под ред. Мороза А.Н. – К.: Либра, 1994. – 330с.

Павлодский Н.Н. Банковский кредит и способы его обеспечения. М.: Знание,
1994. – 79с.

Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. М.: Аланс. – 1997. –
275с.

Положення про проведення кредитної політики і фінансування капітальних
вкладень в установах УСБ, затверджене Правлінням банку 16.06.95р.

Про банки і банківську діяльність. Закон України. //Відомості Верховної
Ради України. – 1991. – 25. – с.220 – 252.

Про заставу. Закон України //Відомості Верховної Ради України. – 1992. –
42. – с. 201-242.

Про кредитування. Положення НБУ, затверджене Постановою Правління НБУ
№246 від 28.09.95р. // Банківська справа. – 1996. – 2. – с.58-61.

Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків.
Інструкція НБУ, затверджена Постановою Правління НБУ №141 від 14.04.98р.

Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих
втрат за кредитними операціями комерційних банків. Положення НБУ,
затверджене постановою Правління НБУ №122 від 27.03.98р.

Ревун В.М. Проблеми функціонування комерційних банків // Вісник НБУ. –
1997. – 7. – с. 28-32.

Савлук М.І. Вступ до банківської справи. – К.: Лібра, 1998. – 344с.

Додаток 1.

Киевская частная производственно-

коммерческая фирма “Кедр”

Украина, 60050, г. Киев

Р/счет № в ОД УСБ г. Киев

МФО 300209,0 код ОКПО 2221180

№ 6 от 5 марта 2001 года Директору областной

Дирекции Укрсоцбанка

Паладию Н.В.

Ходатайство

ЧПКФ «Кедр» просит открыть кредитную линию сроком до 01.01.2002 года в
сумме 10 000 – 00 грн. (Десять тысяч гривен), для приобритений запасных
часией для ремонта топливной апаратуры тракторов и автомобилей.

В обеспечение кредитной линии предлагаем :

Стенд для испытания топливной аппартауры НС-128 производство «Мотореал».
– 13700 грн

Стенд для испытания топливной аппаратуры

КИ – 921 – 2170 грн

Стенд для испытаний топливной аппаратуры

КИ-921 – 1030 грн

4. Аввтомобиль ГАЗ – 33021 «Газель» 1996 г.в. – 9430 грн.

Итого – 26 330 грн.

Заверено нотариально.

Возврат кредита и процентов гарантируем в установленный срок.

Директор ЧПКФ «Кедр»

Додаток 2.

Выписка из бизнес-плана за 2000 год

Киевская производственно-коммерческая фирма “Кедр” осуществляет свою
деятельность согласно Устава за зерегстрированого Рестрационной Палатой
и испольнительного комитета Киевского Горсовета народных депутатов от 24
октября 1996 года. Адрес фирмы: г.Киев.

Директор предприятия – ФИО

Главный бухгалтер ……количество служащих 20 человек.

Форма собственности частная. Учредитель ФИО . Размер уставного фонда
2000 грн.

Основной деятельною фирмы являеться пемонт топливной аппаратуры с/х
техники. Предприятие обслуживает сельские хозяйства. Основными
поставщиками материалов для ремонта являются АОА «ИТА», АОЗТ «Техтанс»,
ООО «ДТА – сервис», ООО «Синтез – агро». За 2000 год объем оказаных
услуг поремонту топливной аппаратуры составил 138 тыс. грн.

Помимо производственной деятельности фирма осуществляет оптовую,
розничную торговлю с/х продуктами. За 2000 год товарооборот составил 110
тыс. грн. В 2001 году планируется расширить районы обслуживания сельских
хозяйств. Облегчить сельским хозяйствам условия обслуживания по ремонту
топливной аппаратуры при помощи передвижной мастерской.

Директор ЧПКФ «Кедр»

Додаток 3.

Киевская ОД УСБ

9 марта 2001 года

Справка

О проведении маркетинговых исследований ликвидности имущества
предоставляемого в обеспечении кредита.

(открытие кредитной лини)

В отдел кредитования ОД УСБ обратилась ЧПКФ «Кедр» с просьбой открыть
кредитную линию в сумме 10 000 грн. Сроком до 1 января 2002 года. (на 10
месяцев).

В обепечение кредита предостовляются: автотранспорт (автомобиль ГАЗ
–3321 «Газель» 1996 г.в., пробег 160 тыс. км балансовая стоимость 9430
грн.) и производстевнное оборудование (Стенд для испытания топливной
аппартауры НС-128 производство «Мотореал». Балансовая стоимость 13700
грн, стенд для испытания топливной аппаратуры КИ – 921, Россия, 1998
г.в. стоимостью – 1030 грн.). Таким образо предлгаемая в качестве залога
имущество оцентивается залогодателем 26330 грн.

На основе марктинговых исследований, проведенных экономистом отдела
кредитования, было установлено следующее :

Прайс-листы газеты «Бизнес» № 9 от 1 марта 2001 года предлагали
следующие цены на автомобили «Газель» на рынке Украины: от 14200 то
17400 грн.

Фирмы торгующие стендами по ремонту, реглировке и испытанию топливной
апаратуры:

официальный представитель чешской фирмы «Мотореал» на Украине – фирма
«Эсо», г. Киев, предлагает к продаже ИС-128 за 16000 доларов.

Фирма «УкрАТК», г. Киев предлагает стенды КИ по цене от 13000 грн. до 25
000 грн в зависимости рот марки.

Заключение: считаю выдачу кредита возможным в связи с диквидностью
прдлагаемого имущества. Однаок учитывая коъюнктуру рынка, соотношение
спроса и предложения. Финансовые возможности потенциальных покупателей
цены сложивштеся на рынке Украины. Считаю необходимым оценить

Автомобиль ГАЗ 33021 «газель» с учетом износа за 7000 грн.

Стенды для испытаний топливной аппартауры с учтом износа на сумму:

– НС – 128 – 10 700 грн.

– КИ – 321 – 1500 грн.

– КИ – 921 – 800 грн.

Общая сумма залога 20000 грн. (двадцать тысяч гривен).

Нач. отдела кредитования:

Исполнитель:

Додаток 4.

Оцінка

Фінансового стану позичальника при видачі кредиту та класифікація груп
позик.

Назва клієнта ПВКФ «Кедр»

Сума кредиту 10000 грн

ФІБ керівника

Мета кредиту придбання запасних частин для

Ремонт паливної апаратури

Строк кредитна лінія до 01.01.2002 р.

Фінансовий стан за балансом на 0.1.01.2001

Показники платоспроможності

Значення Показання

прийняте фактичне

1 Коефіцієнт загальної ліквідності >1.0 1.10

2 Коефіцієнт ліквідності >0.3 0.18

3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності >0.15 0.10

Показники фінансової стійкості

1 Коефіцієнт фінансової стійкості >0.3 0.67

Коефіцієнт співвідношення залучених

та власних коштів >0.28 0.49

3 Коефіцієнт ділової активності >0.5 1.38

4 Коефіцієнт маневреності власних коштів >0.25 0.05

Коефіцієнт співвідношення статутного фонду

позичальника до суми кредиту >0.1 8.70

6 Коефіцієнт переливу капіталу >0.01 0.00

Показники “солідності” підприємства

1 Коефіцієнт забезпеченості кредиту >1.0 2.00

2 Закриття кредитних угод 1.00

3 Сплата відсотків за кредит 1,00

4 Коефіцієнт рентабельності реалізації >0.03 0.06

5 Наявність бізнес-плану (так/ні) Наявний

6 Період функціонування підприємства 5

7 Наявність аудиторської перевірки та висновків за останній рік
діяльності Відсутні

Вид забезпечення кредиту Застава

За результатами оцінки системи підприємство віднесено до класу А

Рішення системи про надання кредиту:

Підприємство із дуже стійким фінансовим станом.

Рішення установи банку про надання кредиту:

фінансовий стан дозволяє відкрити позичальнику кредитну лінію.

Нач. управління

Нач. сектору (економіст)

Додаток 5.

АКТ

Перевірки наявності книги запису застави та залишків в ній по ПВКФ
«Кедр».

Економістом відділу кредитування ОД УСБ проведена перевірка книги застав
та своєчасних записів в неї ПВКФ «Кедр».

Перевірка проводилася з відома директора та в присутності Головного
бухгалтера.

Проведеною перевіркою встановлено слідуюче:

ПВКФ «Кедр» заведена книга запису застави та зроблені в ній відповідні
записи згідно Договіру застави вд 10.03.2001р.

Ведення книги застави зауважень не визиває.

Директор

Головний бухгалтер

Економіст відділу

Кредитування ОД УСБ

Додаток 6

Затверджено

Директор ОД УСБ

М.В. 23 березня 2001р.

АКТ

Первірки цільового використання кредиту в сумі 9996 грн. по ПВКФ
«Кедр».

Перевірка проведена економістом відділу кредитування з відома директора
фірми ПВКФ «Кедр».

та в присутності Головного бухгалтера.

Перевіркою встановлено:

10 березня 2001р. ПВКФ «Кедр» відкрита кредитна лінія до 10 тис. грн.
строком до 01.01.2002р.

По додатковій угоді від 10.03.2001р. виданий кредит в суму 9996 грн. На
запасні частини. Згідно податкової накладаної № 49 від 12.03.2001р.
фірма «Кедр» отримала запасні частини на суму 9995 грн. 94 коп. від ТОВ
«Техтранс».

По складському обліку перевірено своєчасність оприбуткування запасних
частин, зауваженнь не виявлено.

Отриманий кредит використаний за цільовим призначенням, термін
повернення якого 10.05.2001 р.

Директор ПВКФ «Кедр»

Головний бухгалтер А.М. Кириченко

Економіст ОД УСБ В.М. Бондаренко

Додаток 7

ВИСНОВКИ

Про фінансовий стан та можливість відкриття кредитної лінії та надання
кредиту ПВКФ «Кедр»

Керівництво ПВКФ «Кедр» звернулося з клопотанням до ОД УСБ про відкриття
кредитної лінії в сумі 10 тис. грн. та надання кредиту в межах кредитної
лінії на придбння запасних частин для ремонта паливної апаратури
тракторів та автомобілів.

Розглянуті представлені документи:

Клопотання, установчі документи, фінансова звітність, документи на
заставу, договор поставки, виписка із бізнес-планута інше. ПВКФ «Кедр»
заснована згідно діючого законодавства України, засновником підприємства
та власником майна виступає

Дане підприємство зараєєстровано 24 жовтня 1996 року, являється клієнтом
нашого банку з моменту його реєстрації.

Місце знаходження м. Київ, вул.

Фрма власності – приватна.

Даний клієнт періодично користувався позичками банка, які завжди погашав
своєчасно.

Заборгованість по кредиту на момент розгляду відкриття кредитної лінії
відсутня.

Фінансовий стан позичальника по балансу на 01.01.2001р. дуже стійкий
клас «А», група ризику – 1, підлягає відрахуванню страхового фонду 2%
від суми заборгованості.

Показники платежеспроможності клієнта характеризуються даними:

оптимальне значення фактичне значення

на 01.01.2001р.

коефіцієнт загальної

ліквідності >1 >1.1

– коефіцінєнт ліквідності >0,3 >0,18

коефіцієнт абсолютної

ліквідності >0,15 >0,10

коефіцієнт фінансової

стійкості >0,03 >0,07

коефіцієнт ділової

активності >0,05 >1,38

Фактичний обсяг реалізації за 2000 рік склав 248 тис. грн. Залишкова
вартість основних засобів 81 тис. грн., обігові власні кошти складають 4
тис. грн.

За 2000 рік фірма отримала прибуток в сумі 11 тис. грн. Дебіторська
заборгованість 2 тис. грн., кредиторська заборгованість 27 тис. грн.

Надходження на розрахунковий рахунок за січень-лютий склали 181 тис.
грн. В забезпечення кредиту пропонується власне майно ПВКФ “Кедр”,
засвідчено нотаріально.

В зв’язку з вищевикладеним вважаю можливим відкрити кредитну лінію в
сумі 10 тис. грн. до 01.01.2002р. Видачу кредиту проводити в межах
відкритої кредитної лінії при наявності вільних кредитних ресурсів.

Начальник відділу О.В. Коваленко

Кредитування ОД УСБ

Додаток 8

Графік користування кредитною лінією

1. Березень 2001р. – 10000-00 грн

2. Травень 2001р. – 10000-00 грн

3. Вересень 2001р. – 10000-00 грн.

Директор ПВКФ “Кедр”

Додаток 9

Технико-экономическое обоснование кредита.

Закупка запасных частей для ремонта топливной аппаратуры.

1. Плунжерная пара 114 шт. по цене 64,00 грн.

2. Распылитель 300 шт. по цене 9,00 грн.

Итого: 9996,00 грн.

Этими запасными частями будет отремонтриравано

1. Насос НД 22/6 57 шт. на сумму 12483,00 грн.

2. Фрорсунка 300 шт.на сумму 3600,00 грн.

Итого : 16083,00 грн.

НДС 20% – 2680,50 грн.

Материали – 9996,00 грн.

Проценты за кредит – 710,00 грн.

Производительные расходы – 946,00 грн.

Прибыль – 1750,00 грн.

Директор ЧПКФ “Кедр”

Гл. Бухгалтер.

PAGE

PAGE 2

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020