.

Грошовий обiг (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 4553
Скачать документ

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП………………………………………………………….
…………..

1. Сутність закону грошового обігу………………………….

2. Порушення рівноваги на грошовому ринку………….

3. Заходи щодо регулювання грошового обігу………..

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
………

Список використаної літератури…………………………….. 2

5

11

18

24

26

ВСТУП

Аналіз динаміки основних макроекономічних показників за останні роки
реформ (з оцінкою рівня добробуту) показує, що забезпечити економічний
ріст неможливо без вирішення проблеми відповідності обсягу грошової маси
потребам економіки. При цьому, необхідно чітко обґрунтувати, скільки
буде потрібно грошей для забезпечення економічного росту. На перший
погляд ця проблема досить «проста», оскільки для забезпечення
товарно-грошової збалансованості, грошей у обігу повинно бути стільки,
скільки коштують усі товари і послуги. Але саме тут і виникає головний
парадокс. Якщо збільшувати грошову масу в пропорції, що відповідає
темпам росту цін, то економічний механізм швидко ввійде в
гіперінфляційну спіраль. Якщо ж не додавати грошей у обіг, то при
низькій інфляції буде тривалий і глибокий спад виробництва.

Оскільки протягом минулих років приймалися різноманітні відносно
досягнення результату рішення (при яких спад сповільнювали за рахунок
емісії, а інфляцію знижували за рахунок обмеження грошової маси), то в
економіці продовжувалися і спад, і нарощування грошової маси. Усе це
призвело до того, що масштаб цін змінився в десятки тисяч разів.
Очевидно, що процес стагфляції, коли грошова маса росте в умовах спаду
виробництва, буде продовжуватися доти, поки або не обмежать ріст цін на
продукцію виробників-монополістів, або не сформується конкурентне
середовище. Оскільки для створення конкурентного середовища буде
потрібно не одне десятиліття, то для зупинки спаду виробництва при
відсутності інфляції єдино можливим рішенням є проведення ефективної
цінової політики, що виключає довільний ріст цін у секторах з
монополізованим виробництвом. Однак навіть якщо ціни будуть
контролюватися, як розрахувати необхідний обсяг грошової маси, що
забезпечує економічний ріст? Відомо, що грошова маса росла трохи швидше
темпів інфляції, і проте за минулий час вдалося не всі проблеми:
неплатежі, заборгованість по зарплаті, і саме головне, домогтися
помітного економічного росту. Чому? Відповідь проста: економіці як і
раніше не вистачає грошей. Але яких?

Національний банк, володіючи державною монополією на емісію готівки,
регулює розміри грошової маси в обігу.

Неписьменна грошово-кредитна політика монетариського типу призводить до
випуску в обіг надлишкової грошової маси і росту інфляції. Крім того,
при проведенні грошово-кредитної політики Національний банк може
зазнавати утиску виконавчої влади. Багато політичних діячів вважають, що
можна легко перебороти будь-як економічні труднощі, варто тільки
підключити до їх рішення друкуючий верстат Національного банку. До того
ж «пристосувати» кількість грошей до кількості товарів досить складно і
важко, а зробити паперові гроші в бажаній кількості не настільки
складно. Економічно необґрунтована грошово-кредитна експансія є важкою
спокусою для уряду і дуже багато чого тут залежить від твердості
позиції, яку займає Націоналоьний банком. НБУ ретельно стежить за
обсягами грошей, що емітуються в економіку, і їх відповідність попиту на
гроші. Крім того, гроші в ринковій економіці завжди повинні бути в
дефіциті, тому що їх одержання є однією з головних цілей підприємницької
діяльності, складає основу мотиваційного механізму. Вони стають
доступними нефінансовим економічним агентам тільки після того, як їх
продукт знайшов кінцевого споживача і визначив свою частку в структурі
платоспроможного попиту.

Правильні відповіді на питання: скільки грошей потрібно державі для
підтримки нормального розвитку економіки і як можна забезпечити цей
обсяг, є запорукою стабільного і поступального розвитку національного
господарства. Тобто існують визначені границі, у межах яких повинна
утримуватися грошова маса.

Звичайно, на даній стадії свого навчання я не зміг відповісти на
поставлені вище питання. Однак постараюся розглянути залежності між
грошовою масою, ціною й обсягом вироблених товарів. Можливі варіанти
цивілізованого регулювання грошового обігу. А так само торкнуся
ефективності регулювання грошового обігу в нашій країні.

1. СУТНІСТЬ ЗАКОНУ ГРОШОВОГО ОБІГУ

Змінюючи форму вартості (товар на гроші, гроші на товар), гроші
знаходяться в постійному русі між трьома суб’єктами: фізичними особами,
господарюючими суб’єктами та органами державної влади. Рух грошей при
виконанні ними своїх функцій у наявній і безготівковій формах являє
собою грошовий обіг.

Суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва є об’єктивною
основою грошового обігу. Утворення загальнонаціональних і світових
ринків при капіталізмі дало новий поштовх подальшому розширенню
грошового обігу. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного
продукту, у тому числі кругообіг капіталу, обіг товарів і надання
послуг, рух позичкового і фіктивного капіталу і доходів різних
соціальних груп.

Початку руху грошей передує їх концентрація в суб’єктів господарювання.
Вони зосереджуються в гаманцях населення, у касах юридичних осіб, на
рахунках у кредитних установах, у скарбниці держави. Щоб зародився рух
грошей, необхідне виникнення потреби в грошах в однієї з двох сторін.
Попит на гроші виникає при здійсненні угод, гроші потрібні для обігу,
платежів за товари і послуги. Їх обсяг визначається номінальним валовим
внутрішнім продуктом. Чим більша загальна грошова вартість товарів і
послуг, тим більше потрібно грошей для укладення угод. Попит на гроші
виникає і для нагромадження, що виступає в різних формах: внески у
кредитних установах, цінні папери, офіційні державні запаси.

Грошовий обіг здійснюється в двох формах: готівковій і безготівковій.

Готівково-грошовий обіг — рух готівки в сфері обігу і виконання нею двох
функцій (засобу платежу і засобу обігу). Готівка використовується:

для кругообігу товарів і послуг;

для розрахунків, не пов’язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а
саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, пенсій; по
виплаті страхових відшкодувань по договорах страхування; при оплаті
цінних паперів і виплат по них доходу й ін.

Готівково-грошовий оборот включає рух усієї готівково-грошової маси за
визначений період часу між населенням і юридичними особами, між
фізичними особами, між юридичними особами, між населенням і державними
органами, між юридичними особами і державними органами.

Готівково-грошовий рух здійснюється за допомогою різних видів грошей:
банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів,
банківських векселів, чеків, кредитних карток).

Безготівковий обіг — рух вартості без участі готівки: перерахування
коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог. Розвиток
кредитної системи і поява заощаджень клієнтів на рахунках у банках і
інших кредитних установах призвели до виникнення такого обігу.

Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних
карток і інших кредитних інструментів.

Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між:

підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, що
мають рахунки в кредитних установах;

юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню
кредиту;

юридичними особами і населенням по виплаті заробітної плати, доходів по
цінних паперах;

Безготівковий обіг має важливе економічне значення в прискоренні
оборотності оборотних коштів, скороченні готівкової маси, зниженні
витрат обігу.

В Україні форма безготівкових розрахунків визначається правилами
Національного банку, що діють відповідно до законодавства. Зокрема
визначено, що розрахунки підприємств усіх форм власності за своїми
зобов’язаннями з іншими підприємствами, а також між юридичними особами і
фізичними за товарно-матеріальні цінності здійснюються, як правило, у
безготівковому порядку через установи банку.

Між готівково-грошовим і безготівковим обігом існують взаємозв’язок і
взаємозалежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу в іншу,
готівка змінює форму на рахунки в кредитній установі і навпаки.
Безготівковий оборот виникає при внесенні готівки на рахунок у кредитній
установі, отже, безготівковий обіг немислимий при відсутності
готівкового. Одночасно готівка з’являються в клієнта при знятті її з
рахунка в кредитній установі.

Таким чином, готівковий і безготівковий обіг утворює загальний грошовий
обіг країни, у якій діють єдині гроші одного найменування.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів,
визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей
підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох
функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей
залежить від суми цін товарів (що у свою чергу визначається кількістю
товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної
грошової одиниці:

де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році;

Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році;

О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу
платежу формула закону набуває більш складного вигляду:

де СЦ – сума товарних цін;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – сума платежів за борговими зобов`язаннями;

ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;

Шо – середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та
платежу).

На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу
необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження не зовсім
правильне. Справа у тому, що частина товарів продається у кредит і
оплачується за межами даного періоду. Значить, на відповідну величину
зменшиться потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значна
частина боргових зобов`язань погашається шляхом не сплати готівкою, а їх
взаємного зарахування. Слід також врахувати у даному періоді суму
платежів за товари, що раніше продані у кредит.

Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка
перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому
не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки,
кількість грошей, які перебувають в обігу, залежать від рівня цін. Крім
того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість
грошей залежить від швидкості обігу.

Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінна зменшенню
грошової маси. Так у США з 1946 по 1973 рік прискорення обігу грошей
скоротило їх кількість в обігу на 360 млрд. дол. Водночас у країнах
колишнього СРСР швидкість обігу карбованця зменшувалась. У 1960 р.
карбованець обертався 12 разів на рік, а в 1990 – лише 4 рази.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна
кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно
виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад,
потреба у грошах зменшувалася, то частина грошей випадала з обігу,
перетворюючись у скарб; якщо ж, навпаки, потреба обігу в грошах
зростала, то додаткова кількість грошей надходила в обіг із скарбу.
Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і
відвідних каналів грошового обігу. Тому у ньому не могло бути надлишку
грошей.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, з XVІІ ст. перебувають
паперово-кредитні гроші, які підпорядковані закону обігу паперових
грошей. Суть цього специфічного закону полягає в тому, що їхня кількість
у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних
для нормального функціонування товарообігу. Кожен паперовий долар
прирівнювався до золотого і мав таку ж купівельну ціну, як і золотий.
Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошової форми
вартості лежало золото.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу
– обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Звідси, у свою
чергу, випливає висновок про те, що у підтриманні рівноваги в
економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє
грошова маса. Остання виступає як сума купівельних та платіжних
засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам
та окремим особам. У грошовій масі розрізняють: активні гроші, що
застосовуються у готівковому и безготівковому обігу; пасивні
(нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно
можуть використовуватися в угодах.

У статистиці розвинутих країн існує декілька понять грошової маси.
Найбільш поширений агрегат М включає готівку (банкноти та розмінну
монету і залишки на поточних рахунках (“записані на рахунок гроші”), які
є основою чекового обігу. Питома вага готівки в агрегаті М1 знижується
особливо швидко при використанні ЕОМ у банківській справі. До грошової
маси також належать засоби на строкових депозитах у комерційних банках,
що разом з М1 входять до М2. У М3, крім того, входять ще засоби на
строкових ощадних внесках у державній поштово-ощадній мережі, у
кооперативних банках. Отже, основну частину грошової маси становлять
різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види
цінних паперів, які мають таку ж купівельну спроможність, як і
банківські рахунки. Грошова маса у розвинутих країнах формується у наш
час на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи
кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим збільшує
грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість
загальної купівельної сили.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням
держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавлення
кредитно-фінансової сфери і розвитком кредитної системи, вдосконаленням
безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам
було потрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то у наш час –
лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню
чеків. Так депозитно-чекові операції обслуговують зараз приблизно 90 %
усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів
переходить з рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей виступають
розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного
споживчого кредиту та ін.

2. ПОРУШЕННЯ РІВНОВАГИ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ

Принципово важливою функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги
між їх попитом і пропозицією, формування ситуації, за якої Md = Ms.
Часто нестабільність грошової системи пов’язується з надмірністю емісії
грошей, яка породжує їх знецінення. Але сама криза як така у
функціонуванні грошової системи породжується не інфляцією. Інфляція не є
першопричиною. Дестабілізація грошової системи і звідси — розвиток
інфляційних процесів починається з порушення рівноваги на монетарному
ринку, рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Не існує і не може
існувати надмірності емісії грошей взагалі. Надмірність грошової емісії
як економічне явище може розглядатися лише відносно попиту грошей.
Мається на увазі ситуація Ms>Md. За відсутності такого порівняння
будь-які твердження щодо перенасиченості грошової маси позбавлені
необхідної аргументації. І це відповідає дійсності. Можна змоделювати
ситуацію, за якої надмірність грошей в обігу виникає при абсолютному
скороченні Ms, і водночас вона може не виникнути в ситуації, коли
зростання Ms не випереджає зростання Md.

Розглянемо один із найстрашніших наслідків порушення рівноваги на
грошовому ринку – інфляцію.

Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є
основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Дамо чітке визначення
цьому економічному процесу.

Під інфляцією, як правило, розуміють будь-яке знецінення грошової
одиниці, тобто систематичне зростання цін незалежно від того, якими
причинами цей процес викликається. Це, звичайно, не означає, що
підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть у періоди досить швидкого
зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а
інші навіть знижуватися.

Більш вузьке поняття інфляції-систематичне зростання цін, що
викликається тільки грошовим фактором (надлишком грошей в обігу), є
недостатнім, оскільки в реальному житті грошові і негрошові фактори
зростання цін дуже тісно пов’язані і впливають один на одного.

Інфляція виникає в разі, якщо суспільство намагатиметься витрачати
більше, ніж дозволяють виробничі потужності економіки. Коли сукупні
витрати перевищують обсяг продукту при повній зайнятості, відбувається
підвищення рівня цін. Отже, надмірний обсяг сукупних витрат носить
інфляційний характер. У цьому разі уряд зобов’язаний ліквідувати
надлишкові витрати. Він може цього досягнути головним чином через
скорочення власних видатків, а також підвищенням податків з метою
скорочення доходів приватного сектору.

Рівень інфляції вимірюється через індекс цін:

Темп інфляції = Індекс цін цього року – Індекс цін минулого року

?100%

Індекс цін минулого року

Зростання індексу цін визначає рівень інфляції, а зменшення його –
рівень дефляції. Темп інфляції є темпом зміни загального рівня цін і
показує ступінь знецінення грошей.

Процес зменшення темпів інфляції отримав назву дезінфляція.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце тоді, коли
загальний рівень цін падає. Дефляція траплялася вкрай рідко в кінці ХХ
ст. Підтримувана дефляція, коли ціни постійно падають протягом декількох
років, як правило, асоціюється з періодами глибокої депресії.

В економічній науці розрізняють інфляцію попиту й інфляцію витрат. У
першому випадку інфляцію викликає надлишок грошей, доходів й попиту, в
другому-зростання витрат на виробництво товарів та послуг.

Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за
виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити
пропозицію і попит. Покупці конкурують за обмежену пропозицію товарів,
що призводить до зростання цін.

Для з’ясування процесу нарощування інфляції попиту розглянемо криву
сукупної пропозиції, що має три відрізки (мал.1.):

P
мал.1

АS

3

2

AD1

1

AD

0 Q

Мал.1. Крива сукупної пропозиції

На першому відрізку сукупні витрати недостатні і обсяг валового
національного продукту (сукупної пропозиції) значно відстає від свого
потенційного рівня за умови повної зайнятості. У разі збільшення
сукупного попиту рівень цін не зміниться, бо буде відповідно зростати й
обсяг виробництва, тобто інфляція поки що буде відсутня. Це пояснюється
тим, що існує велика кількість незалучених у виробництво трудових і
матеріальних ресурсів, які ще можна залучити за існуючих на них цін.

Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної пропозиції до
другого відрізку, зображеного на мал.1. Для цього стану економіки
притаманне повніше використання ресурсів, а тому їх запаси поступово
скорочуються і вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто
інфляція. Інфляцію, що виникає на другому відрізку кривої сукупної
пропозиції, називають передчасною, тому що вона починається до появи
повної зайнятості і повного використання виробничих потужностей у
країні.

Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до
потенційно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третім
відрізком. На цьому відрізку реальний валовий національний продукт
досягає свого максимуму, і тому подальше збільшення сукупного попиту
зумовлює інфляцію, яку називають вже “чистою” на відміну від
передчасною.

Слід зазначити, що покриття дефіциту державного бюджету за рахунок
кредитно-грошової емісії с одним з найважливіших чинників інфляції
попиту, оскільки зростання пропозиції грошей збільшує сукупний попит на
товари та послуги, який, у свою чергу, підвищує рівень цін.

Інфляція витрат, або інфляція пропозиції, спостерігається в тому
випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні
витрати за даного обсягу виробництва. Збільшення витрат на одиницю
продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який може
бути запропонований за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується
сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень
цін.

Таким чином, витрати, а не попит збільшують ціни. Зростання
собівартості, що призводить до інфляції витрат, може бути викликано
різними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини,
матеріалів, палива, праці.

Одним із джерел інфляції витрат c різкі порушення (“шоки”) пропозиції.
Під різким порушенням (“шоком”) пропозиції розуміється подія, зовнішня
по відношенню до функціонування вітчизняної економічної системи
(скажімо, підвищення цін на імпорт або несприятливі погодні умови), що
збільшує очікуваний фірмами середній рівень цін на фактори виробництва.

Графічно процес інфляції витрат представлено на мал.2:

P AS1 мал.2

AS

1

P

AD

0 Q1 Q
Q

Рис.2. Інфляція витрат

Внаслідок вищеназваних обставин крива сукупної пропозиції зсунеться
вгору-ліворуч до AS1. Наслідком цього буде підвищення цін (від P до P1).

Інфляція мас різні ступені тяжкості. Згідно з цим економічна наука
виділяє такі три її види: помірна інфляція, галопуюча інфляція і
гіперінфляція.

Помірна інфляція. Помірна інфляція характеризується повільним зростанням
цін. При цьому щорічний темп інфляції вимірюється як правило однозначним
числом. Помірна інфляція с типовою сьогодні для більшості економічно
розвинутих країн.

Галопуюча інфляція. Інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними
числами-20, 100 чи 200% за рік.

Гіперінфляція. Цей різновид інфляції має місце, коли ціни зростають на
тисячу, мільйон чи мільярд процентів за рік. Аналіз виявляє декілька
характерних рис гіперінфляції. По-перше, реальний попит на гроші,
вимірюваний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко.
По-друге, відносні ціни стають дуже нестабільними. За нормальних умов
зарплата робітника майже не змінюється (менш ніж на 1% в місяць). В
умовах гіперінфляції реальна заробітна плата може знижуватись в
середньому на третину протягом одного місяця. Дуже відчутним с вплив
гіперінфляції на розподіл багатства. Знецінення грошей руйнує
заощадження населення, підриваючи економічну свободу суспільства. Ці
інтенсивні коливання у відносних цінах і реальній зарплаті, збіднення
населення ілюструють головну втрату від інфляції. На щастя,
гіперінфляція трапляється досить рідко. Вона має місце переважно під час
війн чи в періоди, що йдуть за війнами і революціями. Гіперінфляція
сучасного періоду характерна для країн, що здійснювали революційний
перехід від соціалізму до ринкової економіки.

Експансіоністська фіскальна політика держави досить часто стає
генератором інфляції. Припустимо, що економічна система знаходиться у
стані рівноваги й експерти розраховують на таку стабільність у
майбутньому.

Але, виходячи із політичних міркувань, наприклад, в зв’язку з
наближенням президентських виборів, уряд, щоб догодити виборцям, вирішує
збільшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно
розпочати реалізацію проектів для створення нових робочих місць.
Зрозуміло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення
безробіття, досягнуте адміністрацією президента, зробить неабиякий вплив
на результати виборів. Отже, складається проект нереально розширеного
державного бюджету на рік виборів. Як тільки ці плани почнуть
реалізовуватись, економічна система вийде із стану рівноваги. Дійсно,
спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробіття скоротиться, а
підвищення рівня цін при цьому буде незначне.

Але, вже у наступному році зарплата, ціни на ресурси й фактори
виробництва почнуть інтенсивно зростати. По мірі того, як фірми будуть
пристосовувати свої очікування до нових умов, зростуть не тільки ціни на
товари та послуги, але й відбудеться скорочення обсягів виробництва,
супроводжуване зростанням безробіття.

Один з можливих варіантів реакції уряду на інтенсивне підвищення цін
полягає у припиненні стимулювання економічного зростання. Тоді інфляція
буде припинена, але обсяг виробництва знову зменшиться до природного
рівня, а норма безробіття зросте до свого природного значення. Інша
альтернатива полягає у продовженні експансіоністської
податково-бюджетної політики. В такому разі протягом деякого часу буде
можливо підтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму
безробіття-меншою за їх природні рівні. Однак вибір цього варіанту буде
означати продовження розвитку інфляційних процесів. Можливо, що деякий
сталий з року в рік темп інфляції виявиться недостатнім для того, щоб
втримати безробіття на рівні нижчому за природний. Для тривалого
утримання безробіття на такому рівні з кожним роком прийдеться навіть
прискорювати темпи інфляції.

Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й
супроводжується його дефіцитом.

Крім бюджетного дефіциту інфляція обов’язково супроводжується
нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв’язків,
гонкою цін між окремими галузями економіки й хвилеподібним поширенням
зростання цін по районах держави й галузям.

У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з
боку співвідношення “попит-пропозиція” може призвести до затяжних криз з
повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Про це
свідчить досвід розвитку капіталістичних країн часів вільної
конкуренції.

Як бачимо, інфляція с дуже небезпечною для економіки, порушуючи
макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика
займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання
економіки. Проте ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що
вона розвивається як інерційна, і зупинити її надзвичайно важко. Тобто
інфляція мас властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація
не змусить її підвищитись або впасти.

3. ЗАХОДИ ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ

Основний регулятор грошового обігу – Національний банк України.

Офіційною грошовою одиницею в нашій країні (валютою) є гривня. Введення
на території України інших грошових одиниць заборонено. Виключним правом
емісії готівки, організації її обігу і вилучення на території України
володіє Національний банк України.

Усі питання, зв’язані з організацією і регулюванням безготівкових
розрахунків, встановлюються НБУ відповідно до чинного законодавства. Він
визначає правила, форми, терміни і стандарти здійснення безготівкових
розрахунків. У його обов’язки входить ліцензування розрахункових систем
кредитних установ.

Регулювання грошового обігу, покладене на НБУ, здійснюється відповідно
до основних напрямків грошово-кредитної політики, що розробляється і
затверджується в порядку, установленому банківським законодавством. НБУ,
наділений виключним правом емісії грошей, є особливо відповідальним за
підтримку рівноваги в сфері грошового обігу. На відміну від періоду
існування дійсних (золотих) грошей при паперово-кредитному обігу, коли
знаки вартості відірвалися від металевої основи, Національний банк
повинний створювати певні обмеження, що стримують емісію цих грошей.

Використовуючи грошово-кредитну політику як засіб регулювання економіки,
Центральний банк використовує наступні основні інструменти: зміна
дисконтної ставки, норма обов’язкових резервів і операції на ринку
цінних паперів.

Державне регулювання сфери грошового обігу здійснюється за допомогою
таких основних інструментів як фіскальна політика та державний бюджет.
Розглянемо докладніше кожен із них.

Фіскальна політика

Фіскальна політика припускає використання можливостей уряду стягувати
податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня
ділової активності, грошової маси і вирішення різних соціальних завдань.

Основним важелем фіскальної політики держави є зміна податкових ставок
відповідно до цілей уряду. Проведення фіскальної політики – прерогатива
законодавчих органів влади країни, оскільки саме вони контролюють
оподатковування і витрату цих засобів.

Фіскальна політика складається з так званої дискреційної фіскальної
політики і автоматичної. Під дискреційною фіскальною політикою
розуміється свідоме регулювання державою оподатковування і державних
витрат з метою впливу на реальний обсяг національного виробництва,
зайнятість, інфляцію й економічний ріст.

Розглянемо коротенько дискреційну фіскальну політику.

У період спаду стимулююча дискреційна фіскальна політика складається з:

збільшення державних витрат;

зниження податків;

сполучення росту державних витрат зі зниженням податків.

Така фіскальна політика приводить фактично до дефіцитного фінансування,
але забезпечує скорочення падіння виробництва.

В умовах інфляції, що викликана надлишковим попитом (інфляційний ріст),
стримуюча дискреційна фіскальна політика складається з:

зменшення державних витрат;

збільшення податків;

об’єднання скорочення державних витрат зі зростаючим оподатковуванням.

Така фіскальна політика орієнтується на позитивне сальдо бюджету.

У загальній фіскальній політиці є друга складова – автоматична
фіскальна політика, або політика автоматичних (вбудованих)
стабілізаторів. Під автоматичним або вбудованим, стабілізатором
розуміється економічний механізм, що автоматично реагує на зміну
економічного становища без необхідності прийняття яких-небудь кроків з
боку уряду.

До основних вбудованих стабілізаторів відноситься, по-перше, зміна
податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів, тому
в період економічного підйому податкові надходження зростають, і
навпаки, у період спаду податкові надходження скорочуються. Іншими
словами, прогресивна податкова система в період інфляційного росту
приводить до втрати потенційної купівельної спроможності, а в період
сповільнення економічного росту вона забезпечує мінімальну втрату
купівельної спроможності.

Державний бюджет

Державний бюджет – це підлягаюча перерозподілу частина національного
доходу. Бюджет організований у виді балансу доходів і витрат за звітний
період. Ведучу роль у всіх країнах грає, звичайно, загальнонаціональний
чи федеральний бюджет, поряд з яким існують обласні і місцеві бюджети.

Ряд статей державних бюджетів має загальноприйнятий характер і їх можна
зустріти практично всюди. До них відносяться у видатковій частині –
соціальна підтримка і національна безпека, субсидії окремим галузям,
регіонам, витрати на управління й обслуговування державного боргу. У
дохідній частині неодмінно присутні податки на населення і корпорації,
акцизи, усякого роду інші збори і державні позики.

Дефіцит бюджету і величина державного боргу – це найважливіші показники
стану економіки, тому даній проблемі традиційно приділяється велика
увага. Дефіцит бюджету – це та сума, на яку в даному році витрати
бюджету перевищують його доходи. У теорії розрізняють активний і
пасивний дефіцити. Перший виникає в результаті перевищення бюджетних
витрат, другий – у зв’язку зі зниженням податкових і інших надходжень
(через уповільнення економічного чи росту інших причин).

Причин бюджетного дефіциту може бути багато:

спад суспільного виробництва;

ріст граничних витрат суспільного виробництва;

масовий випуск “порожніх” грошей;

невиправдано “роздуті” соціальні програми;

зрослі витрати на фінансування ВПК;

великомасштабний оборот “тіньового” капіталу;

величезні непродуктивні витрати, приписки, розкрадання, утрати зробленої
продукції і ін.

В економічних системах з фіксованою кількістю грошей у обігу уряд
вирішує двома традиційними способами покриття дефіциту бюджету – це
державні позики і жорсткість оподатковування.

Бюджетний дефіцит відноситься до так званих негативних економічних
категорій, типу інфляції, кризи, безробіття, банкрутства, що, однак, є
невід’ємними елементами економічної системи. Більш того, без них
економічна система втрачає здатність до саморуху і поступального
розвитку.

Існує кілька концепцій бюджетної політики. Перша концепція базується на
тому, що бюджет повинний бути щорічно збалансований. Донедавна щорічно
збалансований бюджет вважався метою фінансової політики. Однак при більш
ретельному розгляді цієї проблеми стає очевидно, що такий стан бюджету
виключає або в значній мірі зменшує ефективність фіскальної політики
держави, що має антициклічну, стабілізуючу спрямованість.

Друга концепція базується на тому, що бюджет повинен бути збалансований
у ході економічного циклу, а не за кожний рік. Дана концепція припускає,
що уряд здійснює антициклічний вплив і одночасно прагне збалансувати
бюджет. Логічне обґрунтування цієї концепції бюджетної політики просте,
розумне і привабливе. Для того, щоб протистояти спаду, уряд знижує
податки і збільшує витрати, тобто свідомо викликає дефіцит бюджету. У
ході наступного інфляційного підйому уряд підвищує податки і знижує
урядові витрати. Виникаюче позитивне сальдо бюджету може бути
використане на покриття дефіциту, що виник у період спаду. Таким чином,
уряд проводить позитивну антициклічну політику й одночасно балансує
бюджет, але не обов’язково щорічно, а, можливо за період у кілька років.

Третя концепція зв’язана з ідеєю так званих функціональних фінансів.
Відповідно до цієї концепції метою державних фінансів є забезпечення
збалансованості економіки, а не бюджету, при цьому досягнення
макроекономічної стабільності може супроводжуватися як стійким
позитивним сальдо, так і стійким бюджетним дефіцитом. Таким чином,
збалансованість бюджету в даній концепції є другорядною проблемою.

Друга і третя концепції лежать в основі фінансової політики,
орієнтованої на бюджетний дефіцит і країни, що спирається на потенціал
грошового господарства. Така політика припускає наявність чіткої
програми фінансових заходів у рамках грошового потенціалу країни,
контроль за розвитком бюджетного дефіциту і пошук джерел його покриття,
виділення бюджетних засобів на заходи, що дають значний економічний
ефект.

Однак при всій привабливості політики бюджетного дефіциту великі
дефіцити приводять до значних негативних наслідків навіть для “багатих”
в економічному відношенні країн. У кінцевому рахунку наростання
бюджетного дефіциту призводить в економіці до появи і росту державного
боргу.

Державний борг – це сума накопичених за визначений період часу бюджетних
дефіцитів за винятком, позитивних сальдо бюджету, що виникли за цей
період. Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов’язані, тому що,
по-перше, державний займ – найважливіше джерело покриття бюджетного
дефіциту, по-друге, визначити, наскільки небезпечний той чи інший розмір
дефіциту бюджету, неможливо без аналізу величини державного боргу. З
іншого боку, для оцінки державного боргу необхідне дослідження росту
бюджетного дефіциту.

Ріст державного боргу спричиняє реальні негативні економічні наслідки.
По-перше, виплата відсотків по державному боргу збільшує нерівність у
доходах, оскільки значна частина державних зобов’язань сконцентрована в
найбільш заможної частини населення. По-друге, підвищення ставок
податків (як засіб виплати державного боргу або його зменшення) може
підірвати дію економічних стимулів розвитку виробництва, знизити
інвестиції у виробництво, а також підсилити соціальну напруженість.
По-третє, коли уряд бере позичку на ринку капіталів для рефінансування
боргу або сплати відсотків по державному боргу, це неминуче спричиняє
скорочення приватних капіталовкладень.

ВИСНОВОК

У висновку мені хотілося б коротенько торкнутися того, що нас чекає в
2002 році. Розуміється в контексті розглянутих питань. Якось наївно
цитувати теза ЦБ (а що ж ще, якщо не це) і все-таки: «Основними задачами
економічної політики на 2002 рік є закріплення і розвиток тенденції
стійкого росту економіки, послідовне підвищення рівня життя населення,
зниження інфляції…»… Пригадуються основні цілі і задачі одинадцятої
(10-й, 12-й) п’ятирічки: «Найбільш повне задоволення зростаючих потреб
радянського народу на основі інтенсифікації виробництва, підвищенні
продуктивності праці, використання науково-технічних досягнень…»
(цитую по пам’яті). І все-таки ЦБ наполягає:

Головною метою грошово-кредитної політики 2001 року було послідовне
зниження інфляції. Важливої ця мета залишиться і на найближчі роки. Поки
інфляція не досягла низького рівня і значно перевищує відповідні
показники країн – основних торгових партнерів Росії. Однак низька і
стабільна інфляція є необхідною умовою для здорового, збалансованого,
довгострокового економічного росту.

Досягнення мети за рівнем інфляції припускає необхідність аналізу і
кількісної оцінки можливого попиту на гроші в 2002 році, що дозволить
сформувати адекватне цьому попиту пропозиція грошей.

У 2002 році будуть діяти фактори, що сприяють подальшому росту попиту
на гроші. Серед них можна виділити такі, як:

– проведена державою політика доходів, що впливає на поступовий ріст
частки доходів домашніх господарств у ВВП і збільшення норми
нагромадження в грошових доходах населення;

– скорочення рівня податків, обумовлене введенням з 01.01.2001р. нової
редакції другої частини Податкового кодексу Російської Федерації, що
може привести до зростання розташовуваних доходів юридичних і фізичних
осіб;

– бездефіцитність федерального бюджету;

– ріст попиту на карбованцеві активи в умовах подальшого зміцнення
реального обмінного курсу карбованця при збереженні сильного платіжного
балансу;

– підвищення частки грошових розрахунків в економіці.

У 2001 році досягнута позитивна тенденція зниження швидкості звертання
грошей. Цьому процесу сприяли обережна і зважена політика Банку Росії на
грошовому і валютному ринках, поліпшення стану банківського сектора,
зростання доходів підприємств і населення, що супроводжувалося не тільки
ростом залишків на поточних і розрахункових банківських рахунках, але і
позитивною тенденцією до збільшення строкових вкладів і депозитів.

Відповідно до макроекономічними цілями грошовий агрегат М2 у 2002 році
може збільшитися на 27-34 відсотка. Грошова маса і її оборотність як і
раніше буде одним з найважливіших індикаторів стану національної
економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г., Пухтаевич Г.О. та iн.,
Київ, 1995.

Пинзенык В. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы
первого года. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.

Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР.
Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.

Пинзенык В. Украина: мифы и реальность макроэкономической стабилизации.
Ваш партнер, 1994, №47, с.18.

Давыдов А.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы.
Москва., “Международные отношения”, 1991.

Тимофеев В. До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання цiн
в умовах ринкових вiдносин. Економiка України, 1993, №1, с.37-45.

Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчної стабiлiзацiї в
Украiнї. Економiка України, 1996, №2, с.4-13.

Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономiка. Киiв., “Основи”, 1995.

Долан Э. Макроэкономика. Санкт-Петербург, “Литера плюс”, 1994.

Макконелл Р.К., Брю Л.С. Экономикс: принципы, проблемы, политика.
Москва, “Республика”, 1995.

Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. Москва, “Дело”, 1993.

Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.посібник. – К.: основи, 1998. –
415с.

PAGE 1

PAGE 24

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020