АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА В УКРАЇНІ: ЇХ СУТЬ ТА ВИДИ
1. ВІДКРИТІ І ЗАКРИТІ АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА
1.1 Особливості виникнення акціонерних товариств
Акціонерні товариства є поширеною формою господарських товариств в
Україні. Це викликано не лише їх великою поширеністю у світі, а й тим,
що значна частина приватизованих підприємств набула форм акціонерних
товариств. Іншою формою, яка виникла в результаті приватизації, були так
звані колективні підприємства, які займають не таку значну частку в
загальному обсязі приватизованого сектору економіки. У світовій практиці
корпоративне управління здійснюється насамперед в акціонерних
товариствах, тому їх винятково важлива роль в економіці змушує докладно
зупинитись на цій формі корпоративних утворень.
Виникнення і функціонування акціонерних товариств мали як позитивні, так
і негативні риси. Вони проявлялись поступово, з розвитком самих
корпорацій.
Позитивними рисами акціонерних товариств були обмеження економічного
ризику для окремих учасників, підвищення підприємницької активності й
об’єднання різних економічних можливостей — капіталів та вмінь, знань,
ідей, обмеження можливостей вилучення капіталів (паїв, часток) з
товариства, розмежування капіталу та економічної діяльності, жорстке
відокремлення власності господарського товариства і власності його
учасників, зменшення залежності частки акціонерного товариства від
частки його окремих учасників, підвищення кваліфікаційного рівня
учасників корпоративних відносин, особливо менеджменту. Крім того, на
певному етапі для вирішення господарських завдань виникла необхідність
заміни механізмів ринкової організації між окремими приватними
продуцентами на структури єдиного управління.
До негативних рис ролі акціонерних товариств можна віднести виникнення
так званого фіктивного капіталу, який часто функціонує відірвано від
капіталу реального, зниження можливостей контролю за діяльністю
акціонерних товариств з боку дрібних власників-акціонерів, появу
можливості спекулятивного і навіть злочинного акціонерного засновництва,
ускладнення управління акціонерними товариствами порівняно з іншими
формами підприємств. Ці негативні риси супроводжували розвиток
акціонерних товариств, проте не перекреслювали їх позитивні риси, що й
спричинило динамічний розвиток корпорацій. Різке зростання акціонерних
товариств припало на другу половину XIX — початок XX ст. Наприклад, у
Німеччині до франко-прусської війни 1871 р. було засновано 459
акціонерних товариств, а з 1871 по 1907 р. їх було вже 5998. У США в
1904 р. акціонерні товариства становили 23,6 % усіх підприємств, а в
1914 — 31,6 %. При цьому вони виробляли відповідно 70,6 і 87,5 % всієї
продукції, а чисельність зайнятих працівників становила: 73,7 і 86,5 % .
У Франції за 25 років (1889—1913) було засновано 25 451 акціонерне
товариство з капіталом 22 млрд франків. В Японії в 1916 р. функціонувало
7500 акціонерних товариств. їх кількість зросла порівняно з 1896 р. на
190, а капітал на 486 % .
У Росії в 1870 р. діяло близько 300 акціонерних товариств, а на 1916 р.
їх кількість сягнула (було засновано) 2958, з них діяло 2593 з капіталом
5,4 млрд руб. У роки громадянської війни вони не функціонували, проте
при переході до нової економічної політики були дозволені. 1 лютого 1922
р. був затверджений статут першого акціонерного товариства
“Шкірсировина”. За наступні три роки було організовано, в тому числі в
Україні, 161 акціонерне товариство. Процес розвитку акціонерних
товариств продовжувався ще кілька років, поки вони не були ліквідовані й
перетворені в державні підприємства. 3 того часу і до кінця 80-х років
XX ст. акціонерні товариства в Україні, як і в інших республіках
колишнього СРСР, лишались по суті забороненими
організаційно-економічними формами господарювання.
Спочатку, роль акціонерних товариств вбачалася досить значите, і у 1927
р. ЦБК та РНК СРСР було прийнято Положення Про акціонерні товариства,
яке досить докладно регулювало організаційні відносини в акціонерних
товариствах. Щоправда, це положення застосовувалось недовго, оскільки не
стало суб’єктів и акціонерних відносин. У законодавчій базі Радянського
Союзу Положення про акціонерні товариства діяло досить довго і тратило
чинність у 1961 р.
3 кінця 80-х років (1 січня 1988 р.) були здійснені спроби формувати
акціонерні відносини в рамках державного сектору. Ця спроба була
здійснена через випуск акцій трудового колективу і акцій підприємства і
закріплена постановою Ради Міністрів СРСР “Про випуск підприємствами й
організаціями цінних паперів у жовтні 1988 р.
Випуск акцій розпочався, але вони набули невеликого поширення, і в
Україні їх випуск закінчився у 2002 р. Щоправда, обіг таких акцій
дозволявся до 2006 р. Нормативно-правова база для діяльності акціонерних
товариств в Україні почала створюватися з початку 90-х років. Бона була
закладена прийняттям у 2001 р. Закону УРСР “Про господарські
товариства”, який дотепер (2005 р.) з численними поправками регулює їх
діяльність. Багато положень цього акта потребують доопрацювання і змін,
проте база для функціонування господарських товариств, у тому числі
акціонерних, існує. 3 2004 р. набрали чинності положення цивільного та
Господарського кодексів України, які регулюють діяльність господарських
товариств і деякі моменти корпоративного управління. Крім того, з 2009
р. є проект окремого закону про акціонерні товариства, але його
прийняття затягується.
1.2 Специфічні риси відкритих і закритих акціонерних товариств
Важливість ролі акціонерних товариств потребує чіткого визначення
поняття “акціонерне товариство”. Незважаючи на деякі розбіжності у
трактуванні акціонерних товариств, світова економічна та юридична наука
в цілому дають загальні визначення, які застосовуються і в Україні.
У науковій та нормативній літературі зазначається, що акціонерним
визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену
кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність
за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери несуть
відповідальність у межах вартості акцій, що їм належать. Можливе більш
загальне визначення акціонерного товариства як господарського
товариством, що випускає акції.
Тому на відміну, наприклад, від правової бази США, де зараз допускається
створення акціонерного товариства без статутного фонду і випуску акцій
без номінальної вартості, в Україні акціонерне товариство — це статутне
підприємство. Для функціонування акціонерного товариства створюється
статутний фонд, під який випускаються акції, загальна номінальна
вартість яких не може бути меншою від суми, еквівалентної 12501
мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної
плати, що діє на момент створення акціонерного товариства.
Водночас слід мати на увазі, що, як правило, регулятивними актами
встановлюється, що акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства
тільки в межах акцій, які їм належать, Тому акціонерне товариство має
риси товариства з обмеженою відповідальністю. Не дарма в багатьох
країнах світу акціонерні товариства мають назву обмежені публічні або
обмежені при ватні товариства. Це відповідає суті обмеженості
матеріально – фінансової участі лише вкладеним у товариство майном та
коштами з боку кожного окремого його учасника. При негативних наслідках
діяльності акціонерного товариства, наприклад у разі банкрутства,
акціонерне товариство відповідає перед кредиторами усім майном, при
цьому акціонер втрачає (і то не завжди) лише свої акції. Іноді акції
можуть залишатись навіть при банкрутстві, але значно втрачати у ціні.
Особливістю нормативної бази щодо акціонерного товариства є те, що у
випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили
акції, можуть нести відповідальність за зобов’язаннями товариства також
у межах несплаченої суми.
У світовій практиці існують два види акціонерних товариств — відкрите та
закрите. I той, і інший види мають певну історію свого виникнення. Так,
закриті акціонерні товариства розвивались в основному в Німеччині
наприкінці XIX — на початку XX ст. і отримали назву симультанного
засновництва. При цьому акції розподілялись між засновниками і відразу
відбувалась їх реалізація. (Хоч для здійснення проплат надавався певний
термін.) У США переважна частина акціонерних товариств засновувалась
через відкриту підписку — продаж акцій на відкритих торгах. Закриті
акціонерні товариства в країнах Центральної Європи мають різні назви. У
світовій практиці закриті акціонерні товариства мають менше поширення,
ніж відкриті. В Україні внаслідок особливого проведення приватизації
кількість закритих акціонерних товариств переважає кількість відкритих.
На 2004 р. близько 65 % — це закриті акціонерні товариства і відповідно
близько 35 % — відкриті.
Відповідно до української регуляторної бази відкритим є акціонерне
товариство, акції якого можуть розповсюджуватися через відкриту підписку
та купівлю-продаж на біржах. При цьому важливим є те, що акції
розповсюджуються серед громадян та підприємств, перелік і склад яких
заздалегідь визначити неможливо. Можливе застосування певних норм для
визнання продажу акцій відкритим. Наприклад, існують пропозиції вважати
відкритим продаж, коли кількість осіб-покупців становить не менш як 100.
Закритим є акціонерне товариство, акції якого розподіляються між
засновниками і не можуть розповсюджуватися через підписку, купуватися та
продаватися на біржі. При створенні закритого акціонерного товариства
акції розповсюджуються між засновниками і мають обмеження щодо придбання
і продажу. Господарським кодексом України з 2004 р. введена норма щодо
того, що акціонери закритого товариства мають переважне право на
придбання акцій, які продаються іншими акціонерами товариства. Закрите
акціонерне товариство має більш подібні риси до товариства з обмеженою
відповідальністю, оскільки, як правило, в них невелика кількість
акціонерів, ускладнений перехід прав власності на корпоративні права
(акції), спрощена реєстрація випуску акцій. Серед вітчизняних фахівців
існують думки про те, що кількість акціонерів закритого акціонерного
товариства має бути обмеженою і становити до 100 акціонерів. Пропонують
не реєструвати випуски їх акцій в органах державного управління
корпоративним сектором, законодавчо обмежити переходи прав власності на
такі корпоративні права, дати параметри цін на акції ЗАТ.
Важливим також є те, що створене акціонерне товариство у формі
відкритого дуже важко перетворити в закрите (хоча такі випадки можливі
за умови незначної кількості акціонерів і прямої заборони в
законодавстві немає), водночас закрите акціонерне товариство може бути
реорганізовано у відкрите через реєстрацію його акцій у порядку,
передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і
внесенням відповідних змін до статуту товариства.
1.3 Засновники, учасники, акціонери як суб’єкти корпоративного
управління
Оскільки у переважній більшості випадків господарські товариства
засновуються для здійснення підприємницької діяльності і власність у них
має бути персоніфікована, слід зупинитись на поняттях засновників,
учасників, а для акціонерних товариств — акціонерів. Ці поняття широко
використовуються в пресі, проте вони мають певні відмінності, які
потрібно враховувати у разі вивчення їх ролі в системі корпоративного
управління. Важливим моментом є визначення кількості засновників. 3
У багатьох країнах законодавчими документами передбачено, що засновником
акціонерного товариства може виступати одна особа. 3 країн, що
розвивають своє корпоративне управління, до таких належать, наприклад,
Угорщина, Чехія, Російська Федерація. Інші країни мають нормативні
вимоги, щодо кількох засновників. Таке положення діє також, наприклад, у
Польщі, де потрібно як мінімум три засновники. В Румунії відкрите
акціонерне товариство повинно мати не менш як п’ять акціонерів. В
Україні нормативно-правова база з 2001 р. визначала необхідність кількох
засновників. 3 2004 р. Цивільний кодекс України визначає можливість
існування одного засновника, який може бути єдиним учасником в
акціонерних товариствах.
Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства,
установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених
законодавчими актами України. На сьогодні існують проблеми участі
державних підприємств як засновників знову створюваних акціонерних
товариств: їм це заборонено, якщо такі товариства не є державними
акціонерними товариствами. Водночас держава має свої корпоративні права
в акціонерних товариствах, створених у процесі приватизації.
Слід мати на увазі, що підприємства, установи та організації,, які стали
учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи, а продовжують
здійснювати повсякденну господарську діяльність. Відповідно
відповідальність перед третіми особами, які мають справи з АТ, вони
несуть лише в межах акцій акціонерного товариства, що їм належать.
Водночас такі акціонери зобов’язаннями перед своїми контрагентами несуть
відповідальність і можуть відповідати також, таким специфічним поки ще
для нас майном, як повністю оплачені акції. Це значить., що акції можуть
розглядатись їх власниками як товар і з ними можна здійснювати дозволені
законодавством дії. Як показує практика, регуляторні системи забороняють
відчужувати, піддавати під заставу не повністю оплачені акції.
Щодо національної належності, то іноземні громадяни, особи без
громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації
можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з
громадянами та юридичними особами України, крім випадків, установлених
законодавчими актами України.
Якщо є кілька засновників акціонерного товариства, то вони укладають між
собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності
зі створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що
підписалися на акції, і третіми особами. У цей час засновники несуть
солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації
акціонерного товариства. Проте якщо засновник взяв на себе зобов’язання,
пов’язані зі створенням акціонерного товариства, то товариство
відповідає за такі зобов’язання лише після прийняття їх загальними
зборами. Слід мати на увазі, що законодавчі зміни в Україні з 2004 р. не
визначають такий засновницький договір установчим документом.
Після того як засновники дійшли висновку щодо створення ЛТ, вони повинні
повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку
на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію. Тому
засновники товариства завжди є його учасниками, оскільки вони укладають
і підписують засновницький договір. У регуляторних системах, для того
щоб засновники не відчужували одразу свої частки і керували (брали
участь) у діяльності АТ, є певні обмеження для засновників. В Україні
відповідно до нормативної бази 2001 р. укладання такої угоди для
засновників акціонерного товариства передбачало зобов’язання утримувати
не менш як 25 % кількості акцій протягом двох років.
Інші особи, які отримали у статутному фонді товариства частки або паї,
але не підписали засновницьку угоду, виступають як учасники товариства.
В Цивільному кодексі України більш часто використовуються поняття
“учасник акціонерного товариства”. Для акціонерного товариства
обов’язковим є поняття “акціонери”. У відкритому акціонерному товаристві
акціонерами є всі власники акцій, але не всі акціонери є засновниками.
Може навіть скластися така ситуація, коли в акціонерному товаристві
формально не залишається засновників, оскільки вони, виконавши
обов’язкові приписи щодо утримання четвертої частини статутного фонду
протягом законодавчо визначеного терміну, можуть реалізувати свої акції.
Тоді в АТ будуть виступати власниками тільки акціонери. Слід зазначити,
що складнішою є ситуація щодо закритих акціонерних товариств, оскільки
там усі є засновниками і реалізація акцій ускладнена. Якщо виходити із
визначення закритих акціонерних товариств, то в них поняття “засновник”
тотожне поняттю “акціонер”, і навпаки.
Поняття “засновники”, “учасники”, “акціонери” доповнюється іноді
поняттям “афілійовані особи”. Таке поняття застосовується для визначення
відносин контролю в акціонерних товариствах.
2. УПРАВЛІННЯ СТВОРЕННЯМ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
2.1 Необхідність випуску цінних паперів
Особливістю, що відрізняє АТ від інших видів господарських товариств і
потребує особливих управлінських підходів, є випуск акціонерним
товариством цінних паперів. Логіка випуску цінних паперів для товариства
полягає в збільшенні числа інвесторів за рахунок придбання ними акцій.
Одночасно це є збільшенням капіталів АТ і, отже, збільшенням його
фінансових можливостей. Для акціонерів вкладення коштів у акції є
розміщенням капіталу, яке, на їх думку, буде вигідним з погляду
отримання частини прибутку фірми (АТ) та дасть змогу ним управляти. Не
виключаються акціонерами можливості зростання курсової ціни акцій,
здійснення спекулятивних операцій. Так, існують інвестори, які
займаються виключно спекулятивними операціями з корпоративними цінними
паперами. Щоправда, Цивільний кодекс України з 2004 р. запровадив
суперечну норму, згідно з якою відкриту підписку можна провадити Тільки
після повної оплати статутного капіталу, що означав створення закритих
акціонерних товариств і наступного їх перетворення у відкриті. Це
ускладнює інвестиційні можливості акціонерних форм господарювання.
Крім акцій акціонерні товариства випускають також облігації, які часто
конвертуються в акції, та опціони на придбання акцій. Ці випуски мають
свою мету і специфічні форми розповсюдження та обігу. Акціонерне
товариство в Україні має право випускати облігації на суму, яка не
перевищує розмір статутного капіталу або розміру забезпечення, що
надається товариству з цією метою третіми особами.
У різних країнах випуск акцій регулюється нормативно-законодавчими
актами і має певну специфіку. В Україні акціонерне товариство має право
випускати цінні папери відповідно до вимог, установлених Державною
комісією з цінних паперів та фондового ринку. Основною вимогою є
реєстрація випуску і щитах паперів. До середини 90-х років реєстрація
цінних паперів здійснювалась Міністерством фінансів України та обласними
фінансовими управліннями, а на сьогодні — Комісією з цінних паперів та
фондового ринку і її відділеннями на місцях залежно від обсягів випуску.
Слід також мати на увазі, що у разі додаткового випуску акцій без
реєстрації попереднього їх випуску всі договори купівлі – продажу акцій
додаткового випуску вважаються недійсними. Не всі проблеми випуску акцій
чітко відрегульовані. Наприклад, у законодавстві України є положення,
згідно з якими акціонерне товариство не пізніше ніж через 6 міс. після
реєстрації випуску акцій зобов’язане видати акціонерам акції
(сертифікати акцій). Водночас не зовсім зрозумілою є ситуація з випуском
акцій, який може здійснюватись також у бездокументарній формі.
Відповідно до чинного законодавства такий випуск також може
здійснюватись, що викликає певні суперечності. Існують певні обмеження
щодо випуску акцій для закритих акціонерних товариств, які мають право
випускати лише іменні акції.
Якщо АТ тільки створюється, то рішення про випуск акцій приймається
засновниками (засновником) акціонерного товариства. У разі додаткового
випуску акцій таке рішення приймається загальними зборами акціонерів
товариства. Можна вважати, що корпоративне управління повною мірою
здійснюється також на стадії прийняття рішення про випуск акцій.
Насамперед слід провести важливі розрахунки і дослідження можливостей
випуску акцій, їх потенційних покупців і необхідності засновникам
викупити не менше від законодавчо визначеного обсягу статутного
капіталу.
Потрібно мати на увазі, що у разі слабкого попиту на акції може
виникнути необхідність самим засновникам викупити не менше як 60 % усієї
емісії. В Україні діє правова норма, згідно з якою акціонерне товариство
вважається заснованим при викупі не менш як 60 % заявленого статутного
фонду. У Франції для створення акціонерного товариства необхідно
викупити 100 % заявленого статутного капіталу. Крім того, потрібно
виконати суто формальні, але важливі процедури, які дають змогу
безперешкодно взаємодіяти з регулюючими державними органами. Регуляторні
системи рішення про випуск акцій вимагають оформити протоколом, який
може містити: фірмове найменування емітента та його місцезнаходження;
розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів
емітента; цілі та предмет його діяльності; зазначення службових осіб
емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); ї дані
про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; мету випуску
акцій; зазначення категорій акцій; кількість іменних акцій та акцій на
пред’явника; кількість привілейованих акцій; дані про загальну суму
емісії і кількість акцій; номінальну вартість акцій; кількість учасників
голосування; порядок виплати дивідендів; термін і порядок підписки на
акції та їх оплати; термін повернення коштів у разі відмови від випуску
акцій; черговість випуску акцій (у разі випуску їх різними серіями);
порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій; умови
розпорядження акціями; права власників привілейованих акцій; переважне
право на придбання акцій при | новій емісії тощо.
У протоколі можуть бути також наведені інші відомості щодо випуску
акцій. Невиконання пунктів такого протоколу тягне за собою відмову у
реєстрації цього випуску акцій, багаторазове проходження організаційних
процедур.
В Україні крім прийняття рішення і підготовки протоколу засновники
відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов’язані опублікувати
відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій,
зміст та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку. За реєстрацію інформації про емісію
акцій треба сплатити державне мито у розмірі 0,1 % від номінальної
вартості цінних паперів. У разі, якщо фактична вартість емісії вища від
запланованої, мито сплачується з урахуванням фактичних надходжень і
надходить у бюджет місцевого самоврядування за місцем оформлення емісії.
2.2 Організація підписки
акціонерний товариство капітал корпоративний
Є певна специфіка купівлі акціонерами акцій. Річ у тім, що акції
купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на основі
укладення договорів з його засновниками. Якщо АТ уже існує і здійснює
додатковий випуск акцій у зв’язку зі збільшенням статутного фонду, то
угоди про продаж укладаються з самим товариством. У разі створення АТ
акції можуть бути розповсюджені через відкриту підписку на них (у
відкритих акціонерних товариствах) або їх розподіл між засновниками (у
закритих акціонерних товариствах). У цьому разі суперечлива норма ст.
155 Цивільного кодексу Україні про повну оплату статутного капіталу і
лише наступне проведення відкритої підписки повинна бути уточнена.
Водночас важливим моментом є визначення ціни акцій при розповсюдженні на
так званому первинному ринку. Відповідно до чинного законодавства акція
може бути придбана на основі договору з її власником або держателем за
ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому
ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва
юридичних осіб та ін. Тому акції можуть реалізуватися при первинному
розповсюдженні як за номінальною, так і вищою за неї вартістю.
Регуляторні системи мають положення щодо можливостей продажу акцій за
реальними цінами. Тому деякі системи обмежують реалізацію акцій так
званою “ринковою” ціною, яку визначають нормативно і застосовують при
регулюванні певних сторін діяльності акціонерних товариств. Стосовно
реалізації нижче від номіналу, то в Україні на початок 2001 р. існувала
норма, згідно з якою акції могли продаватися нижче за номінал тільки за
умови, що акціонерне товариство для цього має пройти державну
реєстрацію, зареєструвати у встановленому порядку випуск акцій і
інформацію про них. Зараз таку реєстрацію можна здійснити лише на основі
звіту про результати підписки, а це означав, що є необхідність продати
акції за ціною, не нижчою від номіналу при первинному розповсюдженні.
Крім того, зменшення ціни акції нижче від номіналу може законодавчо
обмежуватись певною часткою від номінальної вартості, хоча в цілому це
суперечить ринковим відносинам.
При перевищенні ціни продажу над номінальною вартістю акції, а таке
буває досить часто, АТ отримує суми, які підпадають під поняття
“емісійний дохід”, який в Україні не обкладається податком і є важливим
джерелом зміцнення фінансового становища фірми. Така ситуація дає змогу
маніпулювати на різниці цін акцій і залучати кошти, які не
оподатковуються, однак при цьому слід міняти заявлений статутний фонд на
реально сплачений. Наприклад, АТ має певні активи, яких не вистачає для
здійснення широкомасштабного нарощування господарських операцій —
збільшення виробництва або збільшення обсягів торгівлі. Залучення
кредитів в Україні є досить складною і дорогою справою, оскільки
відсотки надзвичайно великі, потрібно мати предмет ліквідної застави,
розробляти бізнес-плани під кредит тощо. Акціонери товариства не можуть
надати інвестиції у вигляді товарних кредитів або безповоротної
фінансової допомоги, оскільки виникає проблема оподаткування. Якщо є
погодженість з інвесторами, то у цьому разі можливе здійснення
додаткового випуску акцій з певними умовами. Так, акції невеликої
номінальної ціни продаються тим самим акціонерам (як правило, це
інституціональні інвестори) за ціною, що у кілька разів перевищує
номінальну. Сума надходжень не підпадає під оподаткування і може
використовуватись АТ на рівні потреби. При цьому інвестори набувають
додаткових корпоративних прав. Щоправда, застосування поняття “ринкова
ціна” може викликати у цих випадках визнання таких угод корисливими і
тягнути певні наслідки правового характеру.
Проведення підписки передбачає певні процедури, які повинні знати як
засновники, так і пересічні інвестори, що набувають корпоративних прав у
вигляді акцій. Насамперед слід мати на увазі, що регуляторними системами
встановлюється термін відкритої підписки на акції. В Україні нормативна
база 2001 р. таким терміном вважає 6 міс.
Крім того, як правило, не слід сплачувати відразу всю суму за акції,
тому особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок
засновників певний авансовий платіж. Після цього засновники видають їм
письмове зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій. До дня
державної реєстрації або до скликання установчих зборів особи, які
підписалися на акції, повинні зробити з урахуванням попереднього внеску
певну частину відсотків номінальної вартості акцій.
Для закритих акціонерних товариств існують певні відмінності. В Україні
відповідно до прийнятих нормативних документів 2001 р. у випадках, коли
всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони
повинні внести до дня скликання установчих зборів не менш як 50 %
номінальної вартості акцій. Як у відкритих, так і у закритих акціонерних
і товариствах на підтвердження внеску засновники. видають особам, які
підписалися і внесли кошти, тимчасові свідоцтва. Самі акції або їх
сертифікати можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної
оплати їх вартості. Отже, для відкритих закритих акціонерних товариств
існують різні вимоги щодо розмірів покриття вартості акцій, хоча можуть
бути й однакові.
У цілому акціонер у терміни, встановлені установчими зборами або
установчими документами, зобов’язаний оплатити вищу вартість акцій. У
разі несплати у встановлений термін акціонер, якщо інше не передбачено
статутом товариства, сплачує за час прострочення 10 % річних від суми
простроченого платежу. У разі несплати протягом прийнятого терміну після
встановленого терміну платежу акціонерне товариство має право
реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.
Введення такої санкції, як 10 %, не вигідне ні АТ, ні його акціонеру,
оскільки ці відсотки оподатковуються як неемісійний дохід.
Після закінчення зазначеного у повідомленні терміну підписка
припиняється. Нормативною базою корпоративного управління в Україні 2001
р. передбачено необхідність покриття 60 % заявленого статутного
капіталу. Якщо до визначеного часу не вдалося покрити підпискою 60 %
акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Тому при
створенні АТ, як правило, засновники передбачають таку ситуацію і досить
часто викуповують на себе або споріднені (афілійовані) фірми частину
акцій, яка дає змогу вийти на обсяги продажу 60 % . Якщо виникла
ситуація, що підписку “провалили” (хоча таке трапляється дуже рідко, у
разі незгод між засновниками або прорахунків при бізнес-плануванні
створення АТ), то особам, які підписалися на акції, повертаються внесені
ними суми або інше майно не пізніш як через 30 днів. Якщо після
закінчення підписки протягом двох місяців не проводяться установчі
збори, то особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення
сплаченої нею частки вартості акцій. За невиконання цього зобов’язання
засновники несуть солідарну відповідальність.
Оплата за акції може здійснюватись у гривнях, у випадках передбачених
статутом акціонерного товариства, у іноземній валюті або через передачу
майна. При цьому важливим є те, що і статутний фонд може також
створюватися за рахунок цінних паперів інших емітентів, тому оплата
іноді здійснюється через внесення акцій одних корпорацій в обмін на
акції даного емітента. Незалежно від форми зробленого внеску вартість
акції виражається у гривнях. Нормативно-законодавчою базою України
встановлено, що підприємства, установи і організації можуть придбати
акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після оплати
податків та відсотків за банківський кредит. Таке положення має дещо
декларативний характер, оскільки при купівлі-продажу акцій, особливо
професійними фінансовими посередниками, які можуть здійснювати по кілька
актів купівлі-продажу в короткі терміни, практично неможливо постійно
враховувати цю вимогу.
Існують ситуації, коли підписка не збігається з намірами засновників не
з погляду “недобору” бажаючих придбати акції, а навпаки, при перевищенні
попиту на акції АТ. У такому разі пропозиція акцій здійснюється у
розмірі емісії (статутного фонду), а попит може перевищувати статутний
фонд. Якщо у повідомленні про емісію акцій засновники не передбачили
можливості підвищення ринкових цін на акції, вони можуть розглядати
доцільність залучення цих коштів і відповідно збільшення статутного
фонду. Знизити попит на акції можна, піднявши їх ціну значно вище від
номінальної вартості. Можна також жорстко обмежити терміни підписки і
створити неоднакові умови для інвесторів (при додатковій емісії) або
прийняти всю підписку і зареєструвати реальний статутний фонд, який
утвориться. Тому в разі, якщо підписка на акції перевищує розмір
статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку. Відмова у
підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку.
Якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття чи
відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові
засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми
повертаються у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Ситуації, коли засновники відмовляють у підписці при перевищенні
статутного фонду, в основному пов’язані із загрозою втратити контроль
над АТ, дати змогу стороннім акціонерам сконцентрувати пакети акцій, що
дає можливість впливати на корпоративне управління товариства.
Досить часто виникає запитання, а чи не може саме АТ після проведення
підписки викупити на себе як юридичну особу всі акції і бути їх
власником? У цьому разі суб’єктом власності відповідно усіх
корпоративних прав (хоча вони перестають бути корпоративними правами,
якщо виходити з визначення, яке Наведено у темі 1 підручника) має стати
це підприємство. Тому регуляторними системами приймаються законодавчі
обмеження щодо викупу власних акцій і навіть довірчого управління ними.
Так, у багатьох країнах існують прямі обмеження на купівлю акцій
дочірніми або залежними підприємствами. В Україні однією з обмежуючих
норм є те, що акціонерне товариство має право викупити у акціонера
оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд,
для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників
або анулювання. Причому такі акції мають бути реалізовані або анульовані
у термін, який становить не більш як однин рік. Протягом цього періоду
розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних
зборах акціонерів провадяться без урахування придбаних акціонерним
товариством власних акцій. Тому практично можливо, але складно викупити
акції на акціонерне товариство як юридичну особу, їх слід після цього
передавати (продавати) акціонерам. На практиці є випадки, коли частина
акцій викуповується, щоб створити умови для контролю голосів на зборах,
оскільки ці акції не голосуючі, тому існують певні варіанти, коли такі
заходи здійснюються правлінням АТ за прямою вказівкою або неофіційною
вимогою власників. Для протидії таким заходам приймаються правові норми,
згідно з якими викуп власних акцій може бути здійснений, наприклад,
тільки за рішенням загальних зборів або приймається рішення про заборону
викупу власних акцій товариством, коли сумарна номінальна вартість акцій
стає меншою за певну (наприклад 80 %)частину статутного капіталу або
власний капітал менший, ніж визначений нормативними документами.
Крім того, регулятивні системи багатьох держав містять положення, що
вимагають викупу власних акцій товариством за вимогою його акціонерів у
них самих. При цьому задовольняються не інтереси товариства як юридичної
особи, а інтереси рядових акціонерів. До таких підстав викупу власних
акцій належать, наприклад, не голосування акціонером рішень про
трансформації товариства, про внесення змін до установчих документів,
здійснення значних майнових угод тощо.
Результати підписки обов’язкові для створення акціонерного товариства,
оскільки для його реєстрації (крім АТ, що створюються в результаті
приватизації та корпоратизації) слід подати засвідчений ДКЦПФР звіт про
наслідки підписки на акції,
2.3 Установчі збори — початок формування внутрішньо фірмової системи
корпоративного управління
У створенні акціонерного товариства важливу роль відіграють установчі
збори. Так, засновники виконали усі вимоги законодавчо-нормативної бази
— випустили акції, здійснили підписку і при цьому покрили як мінімум 60
% заявленого статутного фонду. Тепер акціонерне товариство як специфічна
форма об’єднаного капіталу має починати повноцінну господарську
діяльність. Проте з погляду корпоративного управління та організаційного
оформлення АТ потрібно здійснити ще ряд заходів. Оскільки АТ являє собою
організаційно-економічну форму об’єднаного капіталу, воно починає
діяльність після проведення установчих зборів.
Регулятивна система України 2001 р. містить певні вимоги щодо проведення
установчих зборів. Так, вони скликаються у термін, зазначений у
повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки
на акції, і визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, що
підписалися більш; як на 60 % акцій, на які проведено підписку. Це
положення діє в Україні, в інших країнах можуть існувати інші вимоги.
Так, у Чехії для проведення установчих зборів достатньо зібрати 50 %
акцій з правом голосу.
В Україні для проведення зборів потрібно більш як 60 % осіб, які
підписалися. У такому разі АТ може бути здійснене і може провести
установчі збори навіть за наявності значно меншої кількості голосів
акціонерів, ніж було оголошено при початку підписки. Наприклад,
передбачалось створити статутний фонд у розмірі 100 000 грн. При цьому
виконується положення законодавчої бази України щодо вимоги “1 акція — 1
голос”. Підпискою було покрито тільки 60 %, що становить 60 000 грн.
Відповідно до чинного законодавства АТ виконало вимогу щодо підписки.
Тепер для проведення установчих, а також загальних зборів потрібно “60 %
плюс 1 акція”, що становить від 60 000 голосів 36 001 голосів
акціонерів. Хоча це лише трохи більш як 36% запланованих при оголошенні
підписки голосів, вони мають повне право провести установчі збори з їх
усіма повноваженнями.
Установчі збори є однією з форм загальних зборів акціонерів, Проте мають
певні особливості. Установчі збори згідно з чинним законодавством 2001
р. вирішують такі питання:
а)приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують
його статут;
б)приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що
перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі
прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було
оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний
фонд);
в)зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений
термін підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, наведена у
повідомленні;
г)обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий
та контролюючий орган акціонерного товариства;
д)вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до
створення акціонерного товариства;
е)визначають пільги, що надаються засновникам;
є) затверджують оцінку внесків, зроблених у натуральній формі;
ж)інші питання відповідно до установчих документів.
Отже, на установчих зборах приймаються рішення, які на інших загальних
зборах не розглядаються. Це, наприклад, рішення про створення АТ,
затвердження його статуту (на інших загальних зборах приймаються, як
правило, зміни до статуту або його нова редакція), вирішення питання про
схвалення угод, укладених засновниками до створення АТ, визначення пільг
засновникам. Такий підхід до ролі установчих зборів виправданий, хоч
існують пропозиції зменшити кількість питань, що виносяться на установчі
збори, проте посилити їх роль і значущість через вимогу одностайного
прийняття рішень з деяких питань, наприклад про створення товариства,
укладання установчого договору, затвердження статуту, грошову оцінку
майна, що вноситься в оплату за акції.
Важливість установчих зборів полягає насамперед у тому, що на них
формуються майбутні параметри функціонування акціонерного товариства,
структура його управління. Особливістю їх є те, що якщо через
відсутність кворуму установчі збори не відбулися, то протягом двох
тижнів скликаються повторні установчі збори, а якщо і при повторному
скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, то акціонерне
товариство вважається таким, що не відбулося. Після цього настає довга,
витратна та складна процедура роздачі внесків особам, які під писалися
на акції.
3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АКЦІОНЕРНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ
3.1 Основні шляхи створення акціонерного капіталу
Акціонерні товариства в Україні як організаційна форма акціонерного
об’єднаного капіталу формувались трьома основними шляхами:
роздержавлення існуючих державних підприємств, створення нових
акціонерних товариств юридичними та фізичними особами і реорганізація
існуючих недержавних юридичних осіб (приватних та колективних
підприємств) у господарські товариства корпоративного типу. За
статистичними даними, загальна кількість акціонерних товариств в Україні
у 2004 р. становила близько 35 тис.
Досить поширеним було перетворення існуючих державних підприємств на
акціонерні товариства. Особливість таких перетворень полягала в тому, що
вони здійснювались директивно, примусово, зайняли кілька років і не
закінчилися ще й зараз.
Акціонерний капітал формувався у цьому разі за рахунок приватизації та
корпоратизації державних підприємств. У країнах перехідної економіки
застосовувались різні форми приватизації, в Україні вона була здійснена
у вигляді “великої” та “малої”. Не усі приватизовані підприємства набули
організаційної форми акціонерних товариств. Існує частина приватизованих
підприємств, які є колективними, і корпоративні ознаки у них не такі
виражені, як у акціонерних. Це насамперед пов’язано з безпосередньою
участю членів колективних підприємств у їх управлінні за принципом “один
член колективного підприємства — один голос”.
На сьогодні акціонерний сектор представлений в основному колишніми
державними підприємствами, які зараз у вигляді акціонерних товариств
становлять більшу половину підприємств України. На 2004 р. на акціонерні
перетворено більше 12 тис. великих та середніх державних підприємств.
Проте слід мати на увазі, що така кількість не зовсім пов’язана з
активами, шпильки ці підприємства мають лише близько 1/3 вартості
основних фондів усіх підприємств та організацій України.
Другим шляхом є створення зовсім нових акціонерних товариств через
об’єднання майна та коштів юридичних та фізичних осіб. При цьому
реєструвалась нова юридична особа і вносилась в державний реєстр. Такий
шлях є притаманним для усіх країн світу і класичним, оскільки
акціонерний капітал на ранніх стадіях виникав лише так. Виходячи з цього
не має великих відмінностей і третій шлях, коли з приватних підприємств
та товариств некорпоративного типу (або корпоративного — товариства з
обмеженою відповідальністю) формувались акціонерні товариства. Знов
створені акціонерні товариства в Україні зараз розвиваються і їхня
частка в недержавному секторі зростає. Акціонерні товариства, які
створювалися шляхом реорганізацій займають невелику частку в загальному
акціонерному капіталі.
3.2 Держава як суб’єкт власності в акціонерному капіталі
Особливістю формування акціонерного сектору в Україні та діяльності
акціонерного капіталу є те, що дуже важливою залишається роль держави.
Так, реальне здійснення приватизації і показало, що держава також
виступила засновником переважної більшості створених шляхом приватизації
акціонерних товариств і зараз залишається держателем значних
корпоративних прав в них. Якщо у період сертифікатної приватизації було
приватизовано 10 865 великих та середніх підприємств, то з них на
початок 2000 р. продано з глибиною продажу не менш як 70 % акцій від
статутного капіталу 10 806 підприємств. У цілому на 2004 р. майже 30 %
непроданих акцій залишаються за державою.
Держава зберігає право власності на 25 і більше відсотків майна 3500
підприємств, залучених до приватизації. Усього налічується понад 6500
приватизованих підприємств з правом держави на частку власності.
Картина співвідношення недержавного і державного спи торів виявилась
такою. На кінець сертифікатної приватизації у 2009 р. кількість
роздержавлених підприємств у 2,7 рази переважала кількість державних.
Водночас слід мати на увазі, що первісна вартість основних засобів
підприємств, що приватизувались, становить 150,4 млрд грн, тобто 28,7 %
вартості основ” них фондів усіх підприємств і організацій. На державних
підприємствах ці показники становлять відповідно 289 млрд грн, або 55,2
% . Відповідно таке співвідношення позначається і на структурі
зайнятості, оскільки на роздержавлених підприємствах працює близько 4
млн осіб, що трохи більше 25 % загальної кількості працюючих. Отже,
недержавний сектор поки що кількісно поступається державному, крім того,
держава має значний вплив на приватизовані підприємства, глибина продажу
яких не сягнула 100 % .
У 2003 р. Фонд державного майна України і його регіональні відділення
здійснювали управління корпоративними правами держави у 1427 відкритих
та закритих акціонерних товариствах, 101 товаристві з обмеженою
відповідальністю та 14 із 34 національних акціонерних і державних
холдингових компаній (НАК і ДХК), створених спеціальними рішеннями
Президента України і уряду.
Із загальної кількості корпоративних прав держави в господарських
товариствах (1562 об’єкти): 363 об’єкти (23 % від загальної кількості)
мають у своєму статутному фонді державну частку понад 50 %, яка надає
державі право контролю за їх діяльністю; 632 господарських товариства
(41 % від загальної кількості) мають державну частку розміром від 25 до
50 % ; 567 господарських товариств (36 %) мають державну частку в
статутному фонді менше 25 % .
У структурі корпоративних прав держави значний сегмент займають
підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство
(567 господарських товариств, або 36 % від їх загальної кількості),
кредиторська заборгованість в яких створилася в основному до передачі
Фонду корпоративних прав.
У 2001—2005 рр. здійснювалася приватизація значних за активами
підприємств, особливо енергетичних компаній, та деяких інших, що
належали до так званих блакитних (високоліквідних, привабливих)
об’єктів. Але можна зазначити, що у 2000-х роках приватизація мала
скоріше не економічний, а політичний характер. Заходи з приватизації
значних підприємств підвищать частку недержавного, акціонерного сектору,
проте вони мають супроводжуватись якісними змінами в системі
корпоративного управління. Такі зміни спостерігаються внаслідок
прийняття норм корпоративного законодавства в Цивільному та
господарському кодексах, прийняття принципів корпоративного управління в
Україні. Але на кінець 2005 р. не прийнято закон про акціонерні
товариства, існують розбіжності між нормами Цивільного та Господарського
кодексів щодо акціонерних товариств, продовжує залишатися складна
проблема захисту прав дрібних акціонерів і т. ін.
Размещено на Allbest.ru
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
