ПЛАН
Вступ
1.Суть та значення кредитних операцій в Україні.
2.Аналіз особливостей надання та погашення окремих форм позик.
3.Проблеми та перспективи розвитку форм банківського кредитування в
Україні.
Висновки
Зміст
TOC \o “1-2” \h \z HYPERLINK \l “_Toc65150279” Зміст PAGEREF
_Toc65150279 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc65150280” Вступ PAGEREF _Toc65150280 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc65150281” 1. Суть та значення кредитних операцій в
Україні PAGEREF _Toc65150281 \h 6
HYPERLINK \l “_Toc65150282” 2. Аналіз особливостей надання та
погашення окремих форм позик PAGEREF _Toc65150282 \h 13
HYPERLINK \l “_Toc65150283” 3. Проблеми та перспективи розвитку форм
банківського кредитування в Україні. PAGEREF _Toc65150283 \h 23
HYPERLINK \l “_Toc65150284” Висновок PAGEREF _Toc65150284 \h 28
HYPERLINK \l “_Toc65150285” Список використаної літератури PAGEREF
_Toc65150285 \h 30
Вступ
Незважаючи на те, що з розвитком банківської системи банки освоюють
дедалі нові види діяльності (наприклад, надають консультаційні, трастові
послуги з управління нерухомістю), проникають у страховий бізнес (що є
характерним для банківських систем країн Заходу), все ж основною їх
функцією є кредитування діяльності клієнтів.
Надання кредитів – не тільки важлива функція банку, що виділяє його як
особливий вид капіталотворчого підприємства, а й основне джерело
прибутку. Отже, кредитування було і є важливим попри всі зміни в
економічному житті країни.
Загалом, прехід до ринкової економіки, розвиток комерційних відносин
справляють позитивний вплив на основи функціонування банківського
кредиту в господарстві нашої країни. В сучасних умовах основними
макроекономічними завданнями кредитного процесу є сприяння раціональній
організації виробництва і збуту, збільшенню обсягів необхідної на ринку
продукції, одержанню максимального прибутку при мінімальних затратах.
Одним із найважливіших моментів на шляху до вирішення цих завдань є
визначення оптимальних умов і методів кредитування, на основі яких
виникають виникають і розвиваються відносини між банком і позичальником.
Аналіз ситуації, що склалася сьогодні в банківській системі України
показує, що нині вона дещо призупинила свій розвиток, про що свідчить
мала питома вага кредитів, що були надані суб’єктам господарювання в
Україні по відношенню до внутрішнього валового продукту (протягом 2000р.
– трохи більше 9% [7, с.176]). Зважаючи на ці показники, стає очевидним,
що забезпечення сталого розвитку економіки багато в чому залежить від
вдосконалення діяльності комерційних банків.
Мета написання курсової роботи полягає в розробці організаційно –
економічних та методологічних основ та практичних рекомендацій щодо
надання і погашення банківських позик, що сприятиме підвищенню
ефективності та прибутковості кредитних операцій. Досягнення зазначеної
мети зумовило необхідність комплексу завдань:
розкрито суть кредитних операцій загалом та банківського кредиту
зокрема;
охарактеризовано види банківського кредиту та принципи кредитування;
проаналізовано сучасний стан кредитування в Україні;
виявлено проблеми та обґрунтовано пріоритетні напрямки розвитку та
вдосконалення кредитного механізму.
Об’єктом дослідження у курсовій роботі виступає система комерційних
банків України. Інформаційною базою роботи є матеріали НБУ, законодавчі
акти України, вітчизняних та західних економістів.
1. Суть та значення кредитних операцій в Україні
На сьогоднішньому етапі одну із найважливіших ролей у стимулюванні
відтворювальних процесів відіграє банківський кредит як головне джерело
забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності
підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання.
Незважаючи на те, що кризові в економічній системі практично підірвали
фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого
різко скоротилася кількість надійних фірм – позичальників (на фоні
падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції
залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який
вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.
Кредит (від лат. „creditum” – позика, борг) – одна з найскладніших
економічних категорій, характер об’єктивної необхідності якої
обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно – грошових
відносин, з іншого – такою специфікою її прояву, як поворотний рух
вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою
грошових відносин, воно має власні особливості, пов’язані з
обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням
його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних
відносин – тимчасове вивільнення грошових коштів та поява потреби в них.
Необхідність залучення вільних ресурсів залежить від багатьох факторів,
серед яких: капіталомісткість, сезонність, коливання цін на продукцію і
т. ін.
Таким чином, як економічна категорія кредит – це сукупність відповідних
економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу
поворотного руху вартості. Кредит як самостійна економічна категорія
виконує важливі функції в економіці. Так, на макроекономічному рівні
виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових
коштів кредитними засобами. При більш детальному розгляді кредитних
відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій,
зокрема:
акумуляцію тимчасово вільних ресурсів:
розподілення залучених коштів ніж позичальниками;
емісійну;
контрольну та ін.
Окремо слід розглянути поняття „кредитний механізм”. Кредитний механізм
являє собою систему дій або організаційно – економічних прийомів, за
допомогою яких реалізується роль кредиту в суспільному відтворенні,
тобто вводиться в дію процес кредитування відповідно до потреб
суспільства [2, с.398 ]. Кредитний механізм включає в себе не тільки
процес кредитування, але й ті управлінські суб’єкти в основі держави та
її органів, які впливають через організаційно – економічні прийоми на
регулювання кредитних відносин. Реалізація ролі кредиту в суспільному
відтворенні проходить через дію специфічних властивостей та його
функцій, які надають останньому імпульс і певну направленість. Остання –
не можлива без дії кредитного механізму.
Кредитний механізм не є статичним, він постійно розвивається, пройшовши
ряд стадій від простої функціональної до складної управлінської системи.
Від взаємодії елементів кредитного механізму, ступеня їх
підпорядкованості та виконання спільної мети залежить ефективність та
успіх його функціонування, який полягає в забезпеченні економічних
інтересів суб’єктів кредитних відносин.
У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит.
Кредитування господарських суб’єктів і громадян є однією з найважливіших
функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит
– необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого
не можуть успішно працювати товаровиробники. Саме тому в сучасних умовах
необхідно навчитися ефективно його використовувати.
Банківський кредит – це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в
позику банками. Головними ланками кредитної системи є банки що мають
ліцензію Національного банку України, які виступають у ролі покупця і
продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Крім того,
комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку
України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть
виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній
валюті.
Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух
капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті
сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу [1, с. 265].
Позики надаються банками суб’єктам господарювання всіх форм власності у
тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.
Фінансовою основою для банківського кредиту є позичковий капітал, котрий
менш обмежений щодо напрямку, строків і величини кредитних угод
порівняно з комерційним кредитом.
Кредитором, тобто – суб’єктом кредитних відносин, який надає кредити
іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування – в
умовах банківського кредиту є банк. Іншим учасником кредитних відносин є
позичальник – суб’єкт, який отримав у тимчасове користування грошові
кошти на умовах поверненості, платності, строковості. Позичальниками
можуть бути фізичні та юридичні особи.
Загалом слід відзначити, що при переході до ринкової екогоміки
принцмпово змінюється механізм організації банківського кредитування. У
колишньому СРСР центральний державний банк встановлював планову суму
кредиту для певних підприємств і для конкретних об’єктів кредитування.
Перевищення їх вважалося порушенням планової дисципліни [2, с. 221].
Проте в ринковій економіці має місце певна (а іноді – досить жорстка)
конкуренція між банками за обслуговування клієнтів. Позичальники
самостійно обирають банк, в якому вони хотіли б отримати позику ,
визначають її строки та розмір. Комерційні банки реалізують у своїй
кредитній діяльності єдині уніфіковані підходи до всіх клієнтів,
незважаючи на їх галузеву належність, форму власності івідомче
підпорядкування. Весь процес кредитування можна розбити на такі етапи:
отримання і розгляд заяви клієнта;
оцінка кредитоспроможності і фінансового стану потенційного
позичальника;
оформлення кредитного договору;
видача кредиту;
контроль за використанням умов кредитного договору;
погашення кредиту.[3, с. 36].
Перший етап – оформлення і розгляд заяви клієнта на видачу йому кредиту
– передбачає встановлення вимог до формування відповідного пакету
документіві їх попередній аналіз з метою з’ясування основних даних про
можливого позичальника. До данного пакету як правило, входять:
клопотання на одержання кредиту і анкета позичальника;
копії установчих документів;
техніко – економічне обгрунтування заходу, що кредитується, строків його
окупності;
копії документів, що стосуються угод, які кредитуються;
документи, що підтверджують право власності на майно, яке може бути
передане в заставу;
бухгалтерська і статистична звітність пр фінансові результати
діяльності;
дані про кредиту, отримані в інших банках;
бізнес – плани для підприємств, що розпочинають свою діяльність.
За допомогою вище зазначених документів банк отримує основні відомості
як про самого можливого позичальника, так і про проект, для реалізачії
якого необхідним є додаткове залучення коштів. Особливо важливим
моментом є оцінка параметрів того кредиту, який бажає отриманих в банку
коштів, що випливає із технологічних умов виробництва, строків та
порядку розрахунків із контрагентами, наявності власних достатньо
ліквідних активів.
Основним завданням даного етапу організації кредитного процесу є
підготовка попереднього висновку щодо принципової можливості надання
кредиту клієнтові з огляду на основні параметри представленого для
кредитування проекту.
Другий етап – оцінка кредитоспроможності і фінанкового стану клієнта – є
основним з точки зору остаточного вирішення банком питання про
можливість і доцільність надання кредиту. Нестабільність економічної
ситуації в умовах перехідного періоду, інфляційні очікування та високий
рівень ризиків, пов’язаних із підприємницькою діяльністю, вимагають від
комерційних банків особливо ретельног підходу до оцінки здатності
позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити кредит. Важливим
поняттям на даному етапі є платоспроможність – здатність позичальника
своєчасно здійснювати розрахунки за всіма своїх зобов’язань
господарської діяльності [4, с. 96]. З метою визначення даног показника
необхідно отримати всебічну оцінку фінансового стану клієнта. Для цього
кожним комерційним банком має розроблятися власне методичне
забезпечення, що включає сукупність певних коефіцієнтів, на основі
аналізу яких і порівняння їх з критеріальними значеннями клієнт банку
може бути віднесений до певног класу надійності у розробленій системі
рейтингової оцірки позичальника.
Третій етап – укладання кредитног договору між банком і позичальником –
визначає особливості взаємних зобов’язань і відповідальності сторін, що
виникають у процесі безпосередньої організації грошово – кредитних
відносин. У ньому вказуються такі основні моменти: повне найменування
сторін та їх реквізити; сума і строк кредиту, що надається; предмет
договору, що передбачає визначення конкретних цілей, на які надається
кредит; порядок видачі і погашення кредиту; процентна ставка за
користування позиченими коштами; порядок вирішення спірних питань; інші
умови за домовленістю.
Укладення кредитног договору в кінчевому підсумку слугує безпосередньою
підставою для видачі кредиту позичальнику на умовах, передбачених
відповідними положеннями документу.
Четвертий етап – видача кредиту – визначає сукупність організаційно –
технічних умов, за яких сума позики передається у розпорядження
позичальника. Такими умовами є оформлення відповідних вказівок
кредитного відділу банку операційному відділу про відкриття позичкового
рахунку для ведення обліку наданих кредитів [5, с. 187]. Позичка може
надаватися або шляхом оплати банком розрахункових документів за товарно
– матеріальні цінності, роботи і послуги або шляхом перерахування суми
кредиту на поточний рахунок позичальника. Видача позички може
проводитися одноразово або в інші строки, визначені кредитним договором.
Контроль здійснюється на підставі наступної інформації:
а.) отриманої від позичальника;
б.) отриманої в самому банку;
в.) отриманої в результаті перевірок на місцях.
Сукупність отриманих даних разои з усіма документами на оформлення
позики утворює кредитну справу клієнта. Аналізуючи її банк повинен
особливу увагу звернути на негативні зміни (зниження обсягів виробництва
чи реалізації продукції, виникнення збитків, збільшення кредиторської
заборгованості, погіршеня показників фінансового стану та інших
параметрів господарської діяльності). Відповідно до результатів
контрольних заходів банкми приймаються рішення про продовження чм
призупинення подальших кредитних взаємин із даними клієнтами – аж до
вимоги дострокового погашення кредиту чи звернення стягнення на
заставлене майно.
Шостий етап – погашення кредиту – є завершальною стадією в процесі
організації грошово – кредитних відносин банку з індивідуальним
позичальником. Погашення може відбуватися одноразово (однією сумою) або
в розстрочку (по частинах). Окрім власних коштів позичальника (в разі їх
відсутності чи нестачі), джерелом погашення позички може бути реалізація
застави чи кошти поручителя (гаранта).
Забороняється надання кредитів на :
покриття збитків господарської діяльності позичальника;
формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших
господарських товариств:
придбання цінних паперів будь-яких підприємств[6, с. 367].
2. Аналіз особливостей надання та погашення окремих форм позик
Будь – яка кредитна операція – це договір щодо надання кредиту, який
супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним
відображенням у балансах кредитора та позичальника. Тому аналізуючи стан
кредитування слід розглядати його з двох точок% на рівні банку (його
кредитного портфелю)
Та, власне, боржника – адже для укладання кредитної угоди необхідно,
щоби банк мав змогу надати кредит клієнту, а той, в свою чергу, міг за
нього розплатитися.
Структура кредитного портфелю не лише відображає особливості кредитної
політики того чи іншого комерційного банку, а й віддзеркалює загальнтй
стан економічного здоров’я держави. Крім того, надання кредитів є
основним джерелом прибутку для банку. Про це свідчить аналіз, проведений
на основы вибырки 40 банків за даними рейтингу комерційнтх банків
України на 1 січня 1998р. [14, с. 245]. Досить високий індекс кореляції
R=0,977 вказує на те, що зв’язпк між показниками є дуже сильним.
Порівнявши розрахунковий і критичний F-критерії, можна з імовірністю
0,99 поширити встановлену залежність на всі банки України. Отже, чим
більшим є кредитно – інвемтиуійний портфель банку, тим більшим є його
прибуток [13, с. 135]. Отож, передусім проаналізуємо структуру і
динаміку кредитування комерційними банками вітчизняних суб’єктів
господарювання та фізичних осіб, тобто кінцевих споживачів кредитних
ресурсів.
Що ж до міжбанківських кредитів, то їх, в принципі, можна вважати
проміжною ланкою між кредитором і кінцевим позичальником. Їх обсяг (в
межах банківської системи) коливається залежно від збільшення чи
зменшення обсягів кредитного портфеля окремих банків, стану їх платіжних
календарів, обсягів клієнтських платежів та цілої низки інших факторів.
На практиці сукупний обсяг міжбанківських кредитів не справляє
зворотного впливу на обсяги кредитування кінцевих позичальників.
Аналізуючи структуру кредитного портфеля комерційних банків України за
весь період спостережень можна зробити певні узагальнення щодо
пріоритетів кредитної політики українських банків. Об’єктами
кредитування є переважно юридичні особи – обсяги кредитів, наданих
фізичним особам не перевищують 5% від загального портфеля. Щодо строків
кредитування – т тут переважають короткострокові кредити. Втім, останнім
часом почала формуватися тенденція до поступового зростання питомої ваги
довгострокових кредитів, що можна вважати позитивною тенденцією і
говорить про впевненість банків у стабільності грошової одиниці і
економіки держави в цілому.
Абсолютна сума і питома вага кредитів, наданих в іноземній валюті
постійно зростають.
Динаміка розподілу кредитного портфелю за формами власності підприємств
– позичальників свідчить про зацікавленість комерційних банків у
кредитуванні переважно недержавних господарників. Що ж до видів
кредитів, то останнім часом домінують кредити у плинну діяльність.
Намітилися зміни у структурі кредиті за напрямками економічної
діяльності позичальників: нині зменшується питома вага кредитів ,
наланих для проведення торговельних операцій, натомість зростає частка
кредитів, наданих сільському господарству.
Структура кредитного портфелю за галузями економіки розбалансована –
левова частка припадає на кредити у промисловість і торгівлю.
Отже, серед кредитів, які комерційними банками надаються суб’єктам
господарювання, домінують короткострокові (див. Таблиця 1). Питома вага
довгострокових позик протягом 1994 – 1997 рр. Трималася на рівні 22%.
Зазначена тенденція, безумовно, є одним із позитивних результатів
зниження темпів інфляції, що відбувалося після 1994 року.
Таблиця 1
Кредити, надані комерційнми банками суб’єктам господарювання (за
строками погашення) [5, с. 13]
На кінець періоду Короткострокові
Довгострокові
Разом
млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. %
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
6міс2001 0,85
26
396
1381
3643
4845
6522
7240
9142
15700
19968 88
96
98
89
89
89
89
82
78
82
82 0,12
1
11
176
434
607
723
1633
2645
3421
4498 12
4
3
11
11
11
11
18
22
18
18 0,97
27
406
1558
4078
5452
7295
8873
11787
19121
24466 100
100
100
100
100
100
100
100
100
100
100
Чітко проглядається і тенденція до зменшення питомої ваги кредитів
комерційних банків, наданих державним підприємствам (див. таблицю 3), що
можна пояснити такими факторами:
– скорочення абсолютної кількості державних підприємств (наслідок
приватизації);
– уповільнення темпів інфляуії суттєво підвищує рівень відповідальності
комерційних банків за формування кредитного портфелю ( тобто, зпихати
вину вже більше нема на кого, окрім себе). Тому вони стали уникати
пасивних і залежних від державного бюджету позичальників, надаючи
перевагу колективним (77%) та приватним (11%) підприємствам.
Якщо в період 1992 – 1994 років в умовах прискорених темпів інфляції,
банки зазвичай надавали кредити на засадах особистої довіри і без
належного забезпечення заставою – посилаючись на інфляцію і відповідне
зростання пасивів, що відшкодує можливі збитки,- то з 1995р. все стало
на свої місця : при порівняно низьких темпах інфляції кожен прорахунок у
кредитній політиці реально загрожує ліквідності й платоспроможності
банку. Тому банки значно підвищили вимоги до позичальників, чому сприяла
і послідовна політика НБУ у сфері регулювання банківської діяльності.
Лібералізяція багатьох її видів поєднувалася з відповідним посиленням
конторлю центрального банку за стабільністю системи [2, с. 195]. Це, в
свою чергу, спонукало комерційні банки ретельніше формувати власну
кредитну політику, уникаючи можливих ризиків. Тому – то державні
підприємства стали фактично небажаними клієнтами в силу нестабільності
бюджетних джерел фінансування.
Таблиця 3
Кредити надані комерційними банками суб’єктам господарювання (за формами
власності позичальниками) [13, с. 99].
На кінець періоду Приватна форма Колективна форма Державна Міжнародна
Разом
млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. % млн.грн. %
1995 136 3 1502 37 2440 60 0 0 4048 100
1996 200 4 1979 36 3274 60 0 0 5452 100
1997 345 5 4752 65 2200 30 0 0 7295 100
1998 1217 14 6258 71 1276 14 122 1 8873 100
1999 1453 12 8726 74 1339 11 270 2 11787 100
2000 1825 10 15003 78 1832 10 461 2 19121 100
6 міс. 2001 2594 11 18822 77 2511 10 478 2 24466 100
З – поміж видів кредитів, що їх надають комерційні банки, нині домінують
кредити у плинну діяльність (див. табл. 6). Питома вага позичок, що
спрямовані в експортно-імпортні та внутрішньо торгівельні операції,
поступово, але досить стабільно зменшується (за досліджуваний період –
відповідно з 27 до 25% та з 13 до 10 %). Що ж до кредитів у інвестиційну
діяльність, то скорочення їх обсягу (з 10 до 5%) безумовно , є
негативним , і взагалі , не відповідає стратегічним планам держави щодо
модернізації економіки. Варто відзначити і низьку активність банків по
вексельному кредитуванні (3 – 4%). Порівняно швидко розвивається
овердрафт, хоча питома вага йог опоки що незначна ( 2% ) . А такі види
банківських операцій , як факторинг і РЕПО наразі практично відсутні.
Таблиця 3
Кредити, надані комерційними банками суб’єктам господарювання (за видами
кредитів)[11, с.15]
Види кредитів На кінець періоду
1998 р. 1999 р. 2000 р. 6 міс. 2001р
млн. грн. % млн. грн. % млн. грн. % млн. грн. %
Всього: 8873 100 11787 100 19121 100 24466 100
У тому числі:
Овердрафт 44 0 127 1 359 2 589 2
За опер. РЕПО 5 0 355 3 588 3 645 3
За враховани ми векселями 328 4 355 3 588 3 645 3
За факторингом 20 0 12 0 22 0 26 0
За внутр. торг. опер. 1179 13 1307 11 2303 12 2456 10
За експортно-імпортними операцями 2434 27 3836 33 5121 27 6232 25
Інші кредити у плинну діяльність 3975 45 5095 43 9596 50 13296 54
Кредити в інвестиційну діяльність 887 10 1044 9 1073 6 1166 5
Кредити, які надаються банками , можна класифікувати за різними
ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського
кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції
комерційних банків.
Згідно із Положенням НБУ “Про кредитування” кредити, які надаються
банками поділяються за такими ознаками:
за строками користування;
за забезпеченням;
за ступенем ризику;
за методами надання;
за строками погашення.
За строками користування банківські кредити поділяють на:
короткострокові (до 1 року);
середньострокові (до 3 років);
довгострокове (понад 3 роки);
Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки,
організаційні способи надання позик та їх погашення.
Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної
господарської діяльності у разі виникнення в них тимчасових фінансових
труднощів у зв’язку із витратами, які не забезпечені надходженням коштів
у відповідному періоді.
Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні
витрати, фінансування капітальних вкладень.
Довготрокові кредити надаються банками для формування основних фондів.
Об’єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію,
модернізацію та розширення вже діючих основних фондів і т.ін.
Крім того, у західній банківській практиці виділяють позики до запитання
(онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку
(з попередженням). Ставки відсотка за онлольним кредитом нижчі, ніж за
строковими позиками. Онкольний кредит розглядається як різновид
короткострокового.
За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:
забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;
гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
з іншим забезпеченням (поручительства, свідоцтво страхової організації);
незабезпечені (бланкові кредити).
Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним
кредитом.
За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні крелити
та кредити з підвищеним ризиком.
Кредити з підвищеним ризиком надаються банками без забезпечення, а також
клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення
раніше отриманих позичок і оплати процентів за ними [12, с. 216].
В умовах наявності кризової ситуації в економіці України закономірно
підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з
підвищеним ризиком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному
портфелі банків. Проте для банків є важливим нарощування обсягів
кредитних операцій, в тому числі і за рахунок позик з підвищеним
ступенем ризику, оскільки вони мають більшу дохідність у порівнянні з
мало ризиковими.
До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають
належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення
раніше отриманих позик і оплату процентів за ними [14, с. 186].
Відповідно до положення НБУ “Про порядок формування і використання
резерву і відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”
банківські позики поділяються на п’ять груп: стандартні, під контролем,
субстандартні, сумнівні, безнадійні.
Стандартні позики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що
відповідає умовам стабільного фінансового стану позичальника. Для позик
під контролем ступінь ризику дорівнюєп’ять відсотків. Робота з цими
позиками не створює проблем для фінансової діяльності комерційних
банків. Субстандартні позики – це позики з підвищеним ризиком (ступінь
ризику – 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому
виді банківського кредиту викликає серйозні побоювання. Сумнівними є
кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик
характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і
прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашення
позики після настання договірних строків погашення через фінансову
неспроможність позичальника. Простроченими є позики, не поверені банкови
у встановлений строк. У разі прострочення терміну повернення позики банк
може відповідно до чинного законодавства використати своє заставне
право, тобто спрямуваи виручку від реалізації заставного майна
безпосередньо на погашення позики.
Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і
збереження яких на балансі банку як активи не має сенсу (ступінь ризику
– 100%). В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні
позики відносять до категорії роблемних кредитів.
За методом надання виділяють такі види банківських кредитів:
у разовому порядку;
відповідно до відкритої кредитної лінії (перманентні);
гарантійні (гарантовані) – із заздалегідь обумовленою датою надання, за
потребою.
Одноразові позички – це позички, рішення про видачу яких приймається
банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів
клієнта.
Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів
потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як
правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку
розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інш.) без
погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх
оформлення.
Гарантовані позички бувають двох видів:
з попередньо обумовленою датою видачі;
з видачею у міру виникнення в ній потреби.
Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком
зобов’язання надати клієнту кредит при виникнені у нього потреби у
визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило,
кварталу).
За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що
погашаються:
водночас;
у розстрочку;
достроково (за вимогою кредитора або за заявкою позичальника);
з регресією платежів;
після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Ту банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою;
вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну
кінцеву дату. Відсотки ж можуть оплачуватися через певні проміжки часу
або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають
періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними
частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для
позичальника, як погашення водночас.
Окрім визначених законодавством видів банківський кредит поділяють ще
за:
– формою залучення (двосторонній, консорціум ний, “дзеркальний”,
багатосторонній).
Банківський консорціум – тимчасове добровільне об’єднання комерційних
банків для розв’язання конкретних завдань. Різновидом консорціумного
кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді
беруть два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з
позичальником, потім узгоджують між собою умови кредитуваня щоб у
підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників
умовами.
– строком повернення (строкові, до запитання, прострочені, відстрочені).
Строкові позички надаються на строк, зафіксований у кредитній угоді.
Позички до запитання, або безстрокові – надаються на невизначений строк.
Клієнт зобов’язаний повернути таку позику за першою вимогою банку.
Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки
повернення. Відстрочені – це позички, за якими банком перенесені строки
повернення на пізніший час.
– характером визначення процента (з фіксованою процентною ставкою, з
плаваючою процентною ставкою).
Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін і притаманна
стабільній економіці та короткостроковим кредитом. Плаваюча процентна
ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах
нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому
кредитуванні. Процентна ставка періодично переглядається і
прив’язується, як правило, до облікової ставки центрального банку.
– способом сплати процента розрізняють банківські позики з виплатою
процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит) і з
виплатою процента одночасно з одержанням коштів (дисконтний кредит).
Кількістю кредиторів банківські позички поділяють на такі, які надаються
одним банком; є синдикованими (консорціальними); є паралельними.
3. Проблеми та перспективи розвитку форм банківського кредитування в
Україні.
Нині банківська справа в Україні, в тому числі організація кредитування,
перебуває на перехідному етапі. Це означає, що в практиці оформлення,
видачі і погашення кредиту використовуються як старі, так і нові форми.
В роботі банків є, наприклад, такі види кредиту, які були характерні для
розподільної системи, і нема нових форм, властивих банківській системі
ринкового типу. Через ці економічні відносини українські банки ще не
можуть впровадити деяких позичкових рахунків, типових для західних
банків. Інфляція, нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють
кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування , які
захищають інтереси банку кредитора.
І поряд з цим, сучасна практика суттєво змінилася, як в Україні, так і в
Європі. Зміни, що відбулися в останньому десятиріччі в діяльності
багатьох європейських банків, пов’зані із глибокими структурними
перетвореннями , які обумовили такі явища, як сек’ютеризація,
інтернаціоналізація капіталів і звуження сегментаціїї активів. Так,
комерційні банки провідних країнт світу дедалі частіше стикаються з
тиском конкурентів, які надають нові фінансові послуги, і водночас
втрачають свій монополістичний вплив на ринку кредитних послуг. Однією
із загальних тенденцій, що простежуються нині, є скорочення кредитних
операцій комерційних банків через те, що їх клієнти мають реалбну
можливість застосування євронот. єврооблігацій, єврокомерційних векселів
та інших нових фінансових інструментів.
Нині більшість українських банків аналогічно до банків Заходу розпочали
активний пошук індивідуального клієнта, розглядаючи даний напрямок
роботи як важливе джерело поповнення фінансових ресурсів. Банки за своєю
суттю стали комерційними підприємствами . Це надає комерційного
характеру їх діяльності з кредитування фізичних і юридичних осіб.
Платність кредиту набула більш помітних рис. Намагання отримати дохід, в
тому числі від кредитних операцій, стало основним мотивом діяльності
кредитних установ.
Особливість сучасної системи кредитування полягає також в її залежності
не тільки від власних і залучених ресурсів, але і від визначених
нормативів , що встановлює Національний банк для комерційних банків, які
здійснюють кредитування.
Суттєвою ознакю сучасної системи є її договірна основа. Між банком і
клієнтом укладається кредитний договір , який зміцнює відповідальність
як кредитора , так і боржника.
Специфічною ознакою сучасної української практики кредитування є і те,
що банки поступово відходять від принципу галузевого підходу при виборі
схеми кредитування підприємств і організацій. Переважним стає принцип
уніфікованого порядку кредитування, при якому галузеві особливості
організації видачі і погашення позик часто нівелюються .
Проблемним в Україні є і Положення Національного банку України “Про
кредитування”, затведженого Постановою Правління Національного банку
України №246 від 28 вересня 1995 року . Даний документ стверджує, що
суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми
кредиту [3, с. 25]:
банківський;
комерційний;
лізинговий;
іпотечний;
бланковий;
консорціумний.
З цього випливає, що скажімо кредит, який надається банком під заставу
нерухомомсті (іпотечний) чи бланковий кредит (без застави) вже не є
банківським. Те ж саме стосується і консорціумного кредитування
позичальників банками. Такий підхід навряд чи можна вважати правильним.
Отже , актуальною проблемою є вдосконалення законодавчої бази.
Сучасні проблеми економічного розвитку розвитку країни зумовлюють значні
порушення кінцевих строків погашення банківського кредиту і зростання
обсягів заборгованості. Так, зокрема, за даними НБУ на 1.10.2002р. у
загальній структурі кредитного порфеля банківської системи нашої країни
прострочена заборгованість за кредитними ставками 4,9% , а
заборгованість сумнівна щодо погашення – 2%[4, с. 38]. Стає очевидно, що
за подібних обставин, окрім реалізації необхідних заходів
макроекономічного характеру які б сприяли нормалізації фінансового стану
позичальників, завданням банківських установ при організації
кредитування є більш ретельний підхід як до оцінки кредитоспроможності
клієнтів, атк і до конторлю за використанням наданих позичок.
Як показує практика, робота з оцінювання кредитоспроможності
позичальника вітчизняними комерційними банками приділяється недостатньо
уваги. Незважаючи на те, що в сучасних умовах банки посилили розрахунки
з визначення фінансової стійкості клієнтів, поки що ці операції носять
значною мірою формально – епізодичний характер. Тому можна зробити
висновки про необхідність урахування таких чиннииків при оцінюванні
кредитоспроможності клієнта:
аналіз кредитоспроможності має носити характер експрес – аналізу;
доцільним є створення незалежних від банків структур , які зайнялися б
експрес – аналізом кредитоспроможності підприємств та організацій;
“Класність” клієнта повністю залежить від “класності” працівника банку;
при аналізі кредитоспроможності банк має розв’язати такі питання: чи
здатний позичальник виконати своє зобов’язання вчасно, чи готовий він
його виконати?
для одержання комплексної оцінки необхідно визначити поточну та
перспективну кредитспроможність;
Таким чином, доцільним є включення до Положення про кредитування системи
необхідних показників , що дають можливість визначити
кредитоспроможність позичальника.
Слід також зазначити розбалансованість кредитів, наданих комерційними
банками суб’єктам господарювання за строками погашення (станом на
1.07.2002р. короткострокові кредити складаоли 81%, довгострокові – 19%).
Доцільним є з метою активізації участі комерційних банків у процесах
структурної перебудови вітчизняної економіки запровадження механізму
передачі в управління банкам на тривалий період конторльних пакетів
акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити [12, с. 118].
Надання позик під процент є справою вигідною, але тільки у тому випадку,
коли вони не переходять у розряд прострочених, сумнівних, і в кінцевому
підсумку не покриваються самим банком. Банку потрібна гарантія , шо у
випадку неповернення кредиту, він може стягнути позиченну суму,
реалізувавши заставу. оголосивши клієнта банкрутом , або одержати
страхове відшкодуваня. Таким чином, необхідно розробити заставний
механізм і механізм банкрутства підприємств, організацій, які б реально
діяли у результаті проведення яких банки одержували б свої гроші з
процентами .
Перспективною формою організації кредитних відносин банку з
позичальниками , що мають хороший фінансовий стан і високу репутацію,
може стати відкриття їм кредитних ліній. Кредитна лінія являє собою
угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів
протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Позичальник має
можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках
отриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були
б для оформлення кожної кредитної угоди зокрема.
Одним із методів кредитуваня, широко вмкористовуваних комерційними
банками розвинутих країн світу, преспективних і в нашій країні, є
овердрафт, суть якого полягає в тому, що банк може оплачувати
розрахункоові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий
залишок на його рахунку. В угоді між банком і клієнтом встановлюється
максимальна сума овердрафт – ліміт, який визначається банком на основі
ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів.
Висновок
Система комерційних банків безпосердньо охоплює усі сфери ринкової
економіки – виробництво, розподіл, обмін і споживання. Немає практично
жодної організації чи підприємства, яке б не було клієнтом кредитної
установи. Проникнення банківської системи у всі клітини єдиного
господарського організму здійснюються через грошово – кредитні
відносини, які опосередковуються банками. Саме кредит є тим фактором ,
який значною мірою забезпечує безперервність розширеного відтворення в
економіці.
Організація кредитних відносин, у яких посередниками є комерційні банки
, дозволяє вирішити протиріччя, пов’язані з тим, що утворені в економіці
в наслідок різних причини тимчасово вільних грошових коштів та потреба в
них і за суб’єктами, і за часом далеко не завжди співпадають. Іншими
словами, за допомогою банківського кредиту вирішуються протиріччя між
розміром коштів, що вивільняються у кредитора, і розміром потреби у
позичальника, а також між тривалістю вивільнення коштів у та тривалістю
існування потреби в них у позичальника. На цьому базується величезна
роль кредиту та комерційних банків як основних носіїв кредитних відносин
для ефективного функціонування і розвитку економіки в цілому.
Отже, на сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні
розвитку економіки відіграє банківський кредит як головне джерело
забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності
підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання
.Незважаючи на кризові явища в економічній системі , щзо сильно
підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств,
кредитні операції залишаються головним видом активних операцій
комерційниїх банків, в який вкладається переважна більшість залучених
банками ресурсів.
Банки в Україні за своєю суттю стали остаточно комерційними
підприємствами, що надає відповідного характеру їх діяльності з
кредитування клієнтів – платність кредиту набула більш першочергового
значення, а намагання отримати дохід стало основним мотивом діяльності
кредитних установ. За подібних обставин, окрім реалізації необхідних
заходів макроекономічного характеру які б сприяли нормалізації
фінансового стану позичальників, завданням банківських установ при
організації кредитування є більш ретельний підхід як до оцінки
кредитоспроможності клієнтів, атк і до конторлю за використанням наданих
позичок.
Доцільним є з метою активізації участі комерційних банків у процесах
структурної перебудови вітчизняної економіки запровадження механізму
передачі в управління банкам на тривалий період конторльних пакетів
акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити.
Список використаної літератури
Положення НБУ “Про кредитування”// Податки та бухгалтерський
облік.-2000.-№59.-с.715
Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.-255с
Гладких Д. Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні//
Вісник НБУ,-2001.-№9.-с.49
Гуцал І. Принципи та умови реалізації кредитног механізму в економічній
системі України// Наукові записи.-2001.-№8.-с.88
Гуцал І.С. Функціонування кредитного механізму в Україні в перехідний до
ринку період.-Т.-1999.-311с.
Давиденко Н. Особливості овердрафту як форми короткострокового
кредитування// Обрій .-2001.-№9.-с.49
Дзюблюк О.В. Організація грошово – кредитних відносин в умовах ринкового
реформування економіки.Київ.-2000.
Дзюблюк О.В. Оцінка ефективності кредитних вкладень комерційних банків//
Фінанси України .-2000.-№9.-с.149
Лагутін В.Д. Кредитуваня: теорія і практика.К.-2001.-254с.
Мороз А.М. Банківські операції.- К.-2000.-384с.
Рябко Л. Розмежування понять позички і кредиту.// Право України
.-2001.-№1.-с.45
Савченко Г. Кредитуваня у формі овердрафт//Банківська справа//.-2000.-
№2.-с.56
Тиркало Р.І. Банківська справа –Т.-2000.-219с.
Шевченко Р.І. Банківські операції: навч. посібник.-К.-2000.-160с.
PAGE
PAGE 27
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
