.

Кредитний ризик оцінка та методи його мінімізації (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
18 16169
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОГО БІЗНЕСУ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«КРЕДИТНИЙ РИЗИК: ОЦІНКА ТА МЕТОДИ ЙОГО МІНІМІЗАЦІЇ»

Виконав:

ст.гр.БСс-51

Савич С.О.

Перевірив:

к..е.н. Довгань Ж.М.

Тернопіль-2002

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………
……………………………………………..3

1.ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРЕДИТНОГО

РИЗИКУ…………………………………………………………
…………………………………………..4

2.ОЦІНКА ТА МІНІМІЗАЦІЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

У ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ
БАНКІВ……………………………………………….10

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ

КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ НА ОСНОВІ ЗАРУБІЖНОГО

ДОСВІДУ………………………………………………………..
…………………………………………32

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
………………………………………..36

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………..37

ВСТУП

В умовах реформування економіки України та формування ринкової
інфраструктури, розвитку різних форм власності посиленої уваги
заслуговує ухвалення раціональних рішень як на державному рівні, так і
на рівні підприємницьких структур.Ризик стає невід(ємною частиною нашого
життя, невід(ємною складовою в будь-якій сфері економічної діяльності.
Недостатнє усвідомлення цього нерідко призводить до сумних наслідків. Що
ж до банківської справи. То її неможливо уявити без ризику. Тобто для
функціонування комерційного банку ризик є іманентно притаманною
складовою. Будь-яке рішення в банківській діяльності, що заслуговує на
увагу, обтяжене ризиком, бо фінансова сфера взагалі, а банківська справа
зокрема, є дуже чутливою до різноманітних соціально-економічних,
політичних, природно-кліматичних чинників.

Розмаїття чинників ризику призводить до появи ризиків, що пов(язані
практично з усіма сферами банківської політики. Це кредитний,
відсотковий, валютний та інші види ризиків. Ступінь їхнього впливу
настільки значний, що це ставить комерційні банки перед необхідністю
шукати ефективні методологію, методики та інструментарій щодо
раціональної стратегії ризику, засобів його регулювання.

Як відомо, ризик з точки зору банківської установи-це ймовірність
зазнати збитки у випадку реалізації певної ситуації. Серед інших видів
комерційних ризиків в даній роботі нас цікавить саме кредитний ризик -це
ризик понесення збитків від кредитної діяльності комерційного банку,
тобто ризик неповернення позичальником вчасно та в повній сумі кредитних
коштів , які він отримав від банку, внаслідок певних обставин, в
основному свого незадовільного фінансового становища.

Кредитна діяльність комерційного банку – це одне з основних джерел його
доходів та збитків. А отже кредитні ризики – головна проблема банку .

Багаторічний досвід роботи комерційних банків у сфері кредитування на
українському ринку об(єктивно свідчить , що при наданні банківських
кредитів завжди існує певна ймовірність того, що кредитні кошти, які
були надані банком позичальнику в тимчасове користування, вже ніколи не
будуть повернені банку разом із платою за кредит, оскільки наша
ментальність у такий непростий час – в тому, що в кожному з нас сидить
Ємеля (з усім відомоі казки) , який хоче все відразу і без будь-яких
зусиль зі свого боку. В бізнесі так не буває – за все потрібно платити.

Якщо в банку не приділяється достатньої уваги грамотній організації
кредитної політики, якщо кредитна та претензійно-позовна робота з
позичальниками ведеться на низькому рівні, якщо в структурі кредитного
портфеля банку постійно зростає питома вага сумнівних та безнадійних
кредитів, такий банк рано чи пізно спіткає сумна, але закономірна
фінансова катастрофа(збитки від неправильної організації кредитування
швидко зростуть у багато разів і перекриють всі доходи від комерційної
діяльності банку , а це примусить банк або відмовитися від надання
кредитів, або взагалі навіть припинити своє існування.В останньому
випадку неодмінно постраждають також багато клієнтів банку – як
юридичних так і фізичних осіб, адже їз фінансові інтереси знаходяться в
безпосередньому зв(язку з фінансовим станом банку.

Отже важливими складовими політики банку та головними аспектами даної
роботи є(

раціональне управління кредитним ризиком

правильне та адекватне оцінювання структури і міри(ступіню) ризику

здійснення тієї чи іншої операції, яка б знизила ступінь ризику до
допустимого (мінімального) рівня.

Економічна характеристика кредитного ризику

1.1.ПОНЯТТЯ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ.

У даній роботі нас цікавить саме кредитний ризик . *

У низці праць (8, 44( зазначається, що кредитна діяльність комерційних
банків є одним з основних джерел їхніх доходів, а кредитні ризики –
головна проблема (“головний біль”) комерційних банків.

Сутність стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що
кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді
кредиту), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися
неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити
основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться
скористатися забезпеченням позики.( 8, 56(

Існують такі різновиди кредитного ризику:

КРЕДИТНИЙ РИЗИК за конкретною угодою – тобто ймовірність збитку для
банку внаслідок невиконання позичальником конкретної угоди;

КРЕДИТНИЙ РИЗИК за портфелем угод – це середньозважена величина ризиків
за всіма угодами кредитного портфеля.

Характерною причиною виникнення кредитного ризику для вітчизняної
банківської справи є проведення ризикової кредитної політики,а саме:

неправильна оцінка ризиків , пов(язаних з позичальником(

кредитування, що базується на можливих подіях у майбутньому(

надання кредиту на основі обіцянки клієнта виставити великий депозит(

непрофесійно проведений фінансовий аналіз чи його непроведення(

неякісне оформлення документів на позику та недостатня їх кількість(

неможливість скласти план погашення за кожним кредитом(

видача надто великих сум позичальнику(

висока частка кредитів, виданих позичальникам, які працюють поза межами
території обслуговування банку(

недостатньо вимогливе ставлення до боржника(

недостатнє, неліквідне забезпечення(

брак належного контролю за програмою кредитування(

ігнорування можливого негативного впливу змін стадій ділового циклу(

кредитування спекулятивних операцій(

кредитування інсайдерів(

* Гроші та кредит:Підручник/ За ред. Проф. Б.С.
Івасіва.-К.:КНЕУ,1999.-404с.

недостатня чутливість до змін економічних умов.

Звичайно, політика розумного кредитного ризику теж не може повністю
усунути питання проблемних кредитів. Адже значною мірою вони
зумовлюються неефективною роботою позичальника( поганим керівництвом(
погіршенням якості продукції та витісненням її з ринку, тим, що немає
маркетингу чи його неефективністю, неякісним контролем за фінансами, а
також всілякими форсмажорними обставинами. Але, безумовно, те, що немає
внутрішніх факторів (більш доступних для управління) кредитного ризику
значно зменшить частку позик із неприємними для банку характеристиками.

До найважливіших зовнішніх факторів належать такі(

Загальний стан економіки країни, темпи інфляції(

Грошово-кредитна політика Національного банку(

Регіональна та галузева специфіка функціонування банку (

Рівень конкуренції(

Рівень цін на банківські продукти та послуги(

Соціальна напруженість.

За даними Всесвітнього банку , на внутрішні чинники ризику комерційних
банків Заходу припадає 67% збитків за позиками, а на зовнішні чинники (
по відношенню до банку), відповідно, 33% збитків банків.( 8, 57(.

Портфельний кредитний ризик визначається , в основному, такими
чинниками( *

Концентрацією кредитної діяльності банку в певній сфері (галузі),
чутливій до змін в економіці(

Питомою вагою кредитів, що припадають на клієнтів, які відчувають певні
труднощі(

Концентрацією кредитної діяльності банку в маловивчених нових,
нетрадиційних сферах(

Внесенням частих змін у кредитну політику банку(

Питомою вагою нових і недавно залучених клієнтів.

Портфельний ризик також залежить від(

специфіки дебіторів(

сільськогосподарські

промислові

* Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття
//Вісник НБУ.-1997.-№7.-с.39-41.

комунальні(державні)

персональні

2)напрямку використання(

формування оборотних коштів

інвестиційні

сезонні

на подолання тимчасових фінансових труднощів

на операції з цінними паперами

імпортні та експортні

розмірів підприємств позичальників(

малі

середні

великі.

Малі та середні підприємства швидше можуть відреагувати на потреби
ринку, клієнта.Їхня структура більш динамічна (гнучка), що дає їм
можливість оперативно змінювати напрямки своєї ділової активності,
отримувати високі прибутки. Але малі та середні підприємства, як
правило, мають невеликий власний капітал, що призводить до банкрутства
в умовах жорсткої конкуренції, якигось непередбачених змін політичного
та економічного характеру.

Великі підприємства , навпаки, більш інертні. Вони не реагують швидко на
зміни в потребах ринку і конкретного споживача, не часто змінюють
напрямок своєї ділової активності, але мають вагомий власний капітал і
можуть пережити деякі несприятливі економічні ситуації.

На підставі всіх цих міркувань можна сформулювати одну з головних
складових умов стабільного функціонування комерційного банку – це
оптимальна структура кредитного портфеля, яка досягається мінімізацією
кредитного ризику за кожною конкретною угодою.

Таким чином, на підставі викладеного, можна зробити певний висновок(
кредитний менеджер банку змушений знаходити практичні шляхи зменшення
загрози банкрутства позичальника, обирати найефективніші рішення, які
забезпечать прийнятний ступінь кредитного ризику щодо кожної кредитної
угоди.

1.2.КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ.

Оперуючи поданим поняттям кредитного ризику , слід розрізняти такі
терміни(

кредитний ризик щодо позичальника(

кредитний ризик щодо способу забезпечення позики(

системний кредитний ризик(

форсмажорний кредитний ризик.

Класифікація кредитного ризику ( 1 ,198( наведена на рис. 1.1. *

РИС.1.1.ВИДИ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ.

Зупинимося на асортименті та характеристиці джерел кредитного ризику,
наведених у таблиці 1.1.

ТАБЛИЦЯ 1.1.

АСОРТИМЕНТ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЧИННИКІВ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ. **

1.Асортимент і характеристика чинників кредитного ризику щодо
позичальника, гаранта, страховика

1.1Об(єктивний Фінансові можливості позичальника , гаранта,
страхувальника

1.2.Суб(єктивний Репутація позичальника, гаранта, страховика в діловому
світі, їх відповідальність і готовність виконати взяті зобов(язання

Продовження таблиці 1.1.

1.3.Юридичний Недоліки в складанні та оформленні кредитного договору,
гарантійного листа . договору страхування

2. Системний Зміни в економічній системі, які можуть негативно вплинути
на фінансовий стан позичальника, гаранта. Страховика (наприклад,
переорієнтація економіки , зменшення попиту на продукцію даної галузі,
зміни в податковому законодавстві)

3. Форсмажорний Землетруси, повені, катастрофи, смерчі, страйки,
військові дії

4.Асортимент і характеристика чинників ризику щодо застави

4.1.Неліквідність Неможливість реалізації застави

4.2.Кон(юктурний Можливе знецінення застави за період дії кредитної
угоди

4.3.Загибелі Непридатність до зберігання

4.4.Юридичний Недоліки в складанні та оформленні договору застави

* Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник/В.В.
Вітлінський, О.В.Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І.Великоіваненко; за
ред. В.В. Вітлінського.-К.: Т-во”Знання”, КОО, 2000.-251с.

** Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття
//Вісник НБУ.-1997.-№7.-с.39-41.

Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього
часу при оцінці кредитного ризику щодо позичальника враховували лише
один із можливих його чинників – фінансові можливості позичальника
(об(єктивний ризик, пов(язаний з позичальником). Практика ж свідчить, що
дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в
скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього
робити (суб(єктивний ризик щодо позичальника).У таких випадках банк
змушений подавати до суду на позичальника за невиконання ним умов
кредитного договору.І тут банк може зіткнутися ще з однією неприємністю.
Суд може відмовити в задоволенні позову з причини недосконалого
складання й оформлення кредитного договору.До речі, це ж стосується й
інших юридичних угод, які укладаються в процесі кредитування (договір
застави, гарантійний лист, договір страхування). Все це свідчить про те,
що при оцінці ризику щодо конкретної кредитної угоди конче необхідно
враховувати юридичний ризик.

Внутрішньобанківський процес управління кредитними ризиками складається
з таких чотирьох стадій(

Робота банку з організації надання кредиту (оцінюється, затверджується
та документально відображається кредитний ризик , визначається його
категорія)(

Розгляд кредитного ризику (розробка прогнозу з урахуванням ступеня
ризику з мопенту надання кредиту до його повного погашення)(

Нагляд за боржниками за конкретними угодами, ризиковими кредитами, і
рівнем їхньої концентрації за категоріями ризиків(

Контроль за процесом погашення заборгованості.

Детальніше ці стадії будуть розглянуті в наступних питаннях.

Способи (методи), які доцільно й необхідно застосовувати для зниження
ступеня кредитного ризику , можна поділити на зовнішні та внутрішні.

Основні з них наведені на рис. 1.2.

РИС.1.2.СПОСОБИ ЗНИЖЕННЯ СТУПЕНЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом
адміністративного та економічного регулювання банківських ризиків з боку
держави, а по-друге, банк здійснює передачу ризику (повністю чи
частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії.

Внутрішні способи зниження ступеня ризику досить різноманітні й
реалізуються адекватними внутрішньобанківськими засобами менеджменту й
маркетингу.

Слід також наголосити, що на практиці комерційні банки використовують не
окремі способи (методи) зниження ступеня кредитного ризику, а їх
раціональну комбінацію (суперпозицію).

2 Оцінка та мінімізація кредитного ризику у діяльності комерційних
банків.

2.1.ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ.

Перебудова кредитної системи країни, утворення комерційних банків і
перехід до двохрівневої банківської системи, орієнтація на ринковий
характер економіки вимагають більщ глибших підходів до пробдеми
оцінювання банками кредитоспроможності позичальників.

Дотепер серед економістів немає єдиної думки з цього питання
(13,13(.Так, автори однієї з методик розуміють під кредитоспроможністю
позичальника “…його здатність вчасно і повно розраховуватися за своїми
зобов(язаннями”( 7,198(, що часто звужує поняття кредитоспроможності до
платоспроможності. Автори іншої методики вважають, що
“…кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду
можливості й доцільності надання йому кредиту і визначає ймовірність
повернення позик та виплати процентів за ними в майбутньому”(14,289(.

З нашого погляду, найбільш змістовне визначення кредитоспроможності
запропоновано М.О. Сахаровою( “…під кредитоспроможністю банківських
клієнтів слід розуміти такий фінансово-господарський стан підприємства
аба організації, який дає впевненість в ефективному використанні
залучених коштів, можливості і готовності позичальника повернути кредит
відповідно до умов кредитного договору” (11,19-26(.

Ми вважаємо , що суть категорії “кредитоспроможність” – реальне правове
й господарсько-фінансове становище позичальника, на основі оцінки якого
банк схвалює рішення про початок (розвиток) або припинення кредитних
відносин з позичальником. Зміст цієї категорії включає наявність
передумов для одержання позик позичальником і можливість погасити їх у
встановлені кредитним договором строки,що в свою чергу є передумовою
зменшення кредитного ризику щодо позичальника.

На рис. 2.1. (додаток 1) наведена багаторівнева ієрархічна структура для
оцінки кредитоспроможності позичальника.

Під репутацією(характером) позичальника розуміється його ступінь
відповідальності, готовність і бажання погасити борг.Банк намагається
з?ясувати, як позичальник ставився до своїх обов?язків у минулому , чи
будуть у нього затримки з погашення позики, який його статус у діловому
світі.Для цього використовуються:бесіда з позичальником, досьє з
банківського архіву, консультація з іншими банками та інша доступна
інформація.(див. Рис. 2.2.(додаток 2)).

Для вироблення і схвалення оптимальних економічних рішень кредиторам
потрібна об?єктивна оцінка не лише наявної, а й потенційної спроможності
підприємства одержувати доходи.Необхідну для цього інформацію містить
річний звіт підприємства – баланс,звіт про прибутки і збитки та про рух
грошових коштів.

Фінансовий стан є комплексним поняттям і характеризується системою
показників, які відображають наявність та розміщення коштів, реальні й
потенційні фінансові можливості. Його визначають на конкретну
дату.Інформаційною базою аналізу фінансового стану є звітні дані
підприємства (зокрема його бухгалтерський баланс).

Всі показники, які характеризують фінансові ресурси підприємства, а й
відповідно й фінансовий стан, доцільно класифікувати за показниками:

ліквідності;

фінансової стійкості;

ділової активності;

рентабельності.

Показники ліквідності дають змогу оцінити кредитоспроможність
підприємства залежно від структури його активів, величина яких
співвідноситься із зобов?язаннями підприємства, вказуючи на ліквідність
його балансу. Основним критерієм виступає ліквідність оборотних активів,
тобто час, необхідний для перетворення їх у грошову масу.

Наймобільніша частина оборотних коштів- грошові кошти й короткотермінові
цінні папери. Відношення мобільної частини оборотних коштів до
короткотермінових зобов?язань підприємства є коефіцієнтом абсолютної
ліквідності (КЛ 1).Він показує , наскільки короткотермінові зобов?язання
можуть бути негайно погашені швидколіквідними коштами та цінними
паперами.

Теоретичне значення КЛ 1 не менше 0,20-0,25, тобто 20-25 %
короткотермінових зобов?язань має бути негайно погашено швидколіквідними
коштами та цінними паперами.

Якщо на покриття кредитних зобов?язань мобілізувати ще й кошти в
розрахунках, включивши їх до складу показника, то одержимо коефіцієнт
поточної(проміжної) ліквідності(КЛ 2).Він показує наскільки
короткотермінові зобов?язання може бути погашено за рахунок коштів на
поточному рахунку, та інших рахунках в установах банку, за рахунок
коштів у короткотермінових ЦП, а також дебіторською заборгованістю,
тобто, яку частину короткотермінових зобов?язань можна сплатити за
рахунок готівки та інших коштів у розрахунках.Теоретичне значення КЛ 2
має становити не менше ніж 0,7-0,8.

Найбільш узагальнюючим показником ліквідності є загальний коефіцієнт
ліквідності(покриття, КЛ 3), що показує частку поточних платіжних
зобов?язань, які можна сплатити , коли мобілізувати всі оборотні кошти.

Теоретичне значення КЛ 3 не менше 2,0-2,5.Нижня межа зумовлена тим, що
оборотних коштів має бути в крайньому разі достатньо для погашення
короткотермінових зобов?язань. Якщо ж ця умова не виконується, то
підприємство постане перед загрозою банкрутства

Показники фінансової стійкості відображають рівень використання власних
і залучених коштів у формуванні ресурсів підприємства, з?ясовуючи його
залежність від тих чи інших джерел коштів , а відповідно і спроможність
погашати заборгованість.

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів(КС) характеризує
розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів, тобто показує ,
скільки залучених коштів підприємство використало на 1 грн. вкладених в
активи власних коштів. Цей коефіцієнт характеризує залежність
підприємства від зовнішніх позик.Чим він вищий, тим більше позик у фірми
й тим ризикованіша ситуація , що може призвести до банкрутства.Високий
рівень коефіцієнта відображає також потенційну небезпеку виникнення у
підприємства дефіциту грошових коштів.Теоретичне значення КС не більше
1,0.

До основних показників фінансової стабільності входить і коефіцієнт
фінансової незалежності(автономії,КН), який свідчить про питому вагу
власних коштів у загальній сумі джерел фінансування.

На основі цього показника встановлюють , яка частка власних коштів у
загальній сумі майна підприємства. У більшості розвинутих країн
вважається, що якщо цей коефіцієнт вище 0,5 , тобто більше 50%, то ризик
кредиторів зведено до мінімуму:продавши половину майна , сформовано за
рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити боргові зобов?язання
, навіть якщо друга половина, в яку було вкладено залучені кошти, з
якихось причин знеціниться.

Показники ліквідності та фінансової стійкості розраховані в основному на
основі бухгалтерського балансу й характеризують стан позичальника на час
складання, тобто це статистичні оцінки.Показники оборотності ресурсів і
рентабельності характеризують ефективність діяльності підприємства в
динаміці та повніше відображають реальний хід виробничої
діяльності.Оцінювання оборотності та рентабельності здійснюють за
змінами цих показників.

*Оборотність обігових коштів на практиці визначають такими показниками:
коефіцієнтом оборотності обігових коштів і часом обороту(тривалістю в
днях одного обороту)

Методика розрахунку їх загальновідома.При розрахунку та оцінюванні
показників використання оборотних коштів потрібно брати їх сукупну
величину,незалежно від матеріально-речової структури і джерел утворення
оборотних коштів, з урахуванням їхнього кругообороту.При цьому необхідно
враховувати особливості індивідуальних кругооборотів у кожному виді
коштів.У зв’язку з цим показники оборотності коштів мають доповнюватися
частковими (індивідуальними) показниками, які передбачають вивчення та
облік специфіки руху кожного виду коштів і дають можливість здійснювати
глибший аналіз оборотності всієї величини оборотних коштів
підприємства.Такими показниками можуть бути:

оборотність запасів, яка визначається як відношення собівартості
реалізованої продукції до середньої вартості запасів;

оборотність дебіторської заборгованості, яка визначається як відношення
виручки(валового доходу) від реалізації продукції до середньої суми
дебіторської заборгованості;

оборотність готової продукції,яка розраховується як відношення виручки
(валового доходу) від реалізації продукції до середнього обсягу готової
продукції за звітний період.

Система загальних та часткових показників оборотності дає змогу виявити,
де і з яких причин виникло сповільнення, і вжити відповідних заходів для
поліпшення ефективності використання оборотних коштів.

Важливе значення для аналізу кредитоспроможності позичальника має також
загальна оцінка економічної ефективності його діяльності.Найповніше таку
оцінку можуть дати показники, що характеризують

рентабельність(прибутковість) роботи підприємства:

рентабельність активів, що визначається як відношення прибутку
позичальника до загальної суми його активів і показує, який прибуток
одержить підприємство з кожної гривні, вкладеної в майно;

* Банківська справа:Навчальний посібник/За ред. Проф.
Р.І.Тиркала.-Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314с.

рентабельність продажу – відношення чистого прибутку до обсягу
реалізації продукції, робіт, послуг відображає, скільки прибутку
одержить підприємство на кожну гривню реалізованої продукції;

рентабельність власних коштів, що розраховується як відношення чистого
прибутку до власних джерел коштів підприємства, характеризує ступінь
дохідності його власного капіталу(наприклад, акціонерного).

Показники рентабельності відображають глибинний, якісний бік роботи
підприємства, тому для оцінювання здатності клієнта вчасно погашати свої
платіжні зобов’язання ці показники слід розраховувати у динаміці за
низку років.Це зумовлюєнеобхідність ддя банку з’ясувати загальні
тенденції в ефективності роботи позичальника та впливу їх на
використання банківських позик.

Аналіз грошового потоку підприємствабазується на зіставленні банком
обсягів припливу й відпливу коштів позичальника за певний
період.Елементами припливу коштів є прибуток,нарахована амортизація,
вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, з інших
активів, прирріст акціонерного капіталу.Елементи відпливу коштів – це
додаткові вкладення в запаси, дебіторську заборгованість, основні
засоби, інші активи, погашення позик, сплата податків, процентів
дивідендів.

Оцінювання кредитоспроможності позичальника здійснюється шляхом
зіставлення фактичного значення коефіцієнтів і показників з їхніми
критеріальними рівнями.Унаслідок такого зіставлення встановлюється клас
підприємства, відповідно до якого банк організовує з ним кредитні
відносини.

Оцінку фінансового стану селянського фермерського господарства “Мрія”,
яку проводить ТОД АППБ ’’Аваль’’, наведено в додатку №3.

Оцінка фінансового стану позичальника-комерційного банку здійснюється на
підставі:

Дотримання обов’язкових економічних нормативів та оціночних показників
діяльності комерційного банку , передбачених інструкцією №10 НБУ та
змінами до неї;

Наявність прибутків та збитків;

Аналізу якості активів та пасивів;

Створення резервів;

Виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

Якості банківського менеджменту;

Інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

Щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи ,
мають бути враховані:

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості,
цінних паперівтощо, постійної роботи, сімейний стан;

наявність реальної застави;

вік та здоров’я клієнта;

загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

інтенсивність користування банківськими позиками ку минулому та
своєчасність їх погашення і відсотків по них, а також користування
іншими б їівськими послугами;

зв’язки та репутація клієнта у діловому світі.

На підставі проведеної аналізу(системи показників, основного виду
діяльності та форми власності) кредитоспроможності позичальника
комерційному банку доцільно визначити клас надійності
позичальника[8;109-111]:

КЛАС А – фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати оснновну
суму позики та відсотків за неї у встановлені строки;ї

не менше 5 років з часу державної реєстрації;

не менш 1 року з часу останньої структурної реорганізації, зміни
складу акціонерів;

наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останні 3 роки
діяльності;

наявність перспективного бізнес-плану;

відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик ;

відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків
за позиками;

прибуткова діяльність за останні 3 роки.

До цього класу відносяться позичальники , стосовно яких немає жодних
сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення позики й відсотків за
неї.

КЛАС Б-фінансова діяльність добра аба дуже добра, але немає можливості
підтримувати її на цьому рівні впродовж тривалого часу;

не менше 3 років з часу державної реєстрації;

не менш 1 року з часу останньої структурної реорганізації, зміни
складу акціонерів;

наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останні 3 роки
діяльності;

наявність перспективного бізнес-плану;

відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик ;

відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків
за позиками;

прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень
прибутку порівняно з минулим роком зменшився.

До цього класу відносяться позичальники, до яких щодо здатності до
своєчасного й повного погашення позик та сплати відсотків за ними на
момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація,
диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи
иощо, чи зовнішні чинники(загальний стан галузі основної діяльності) не
дають можливості віднести їх до вищого класу .

КЛАС В -фінансова діяльність задовільна,але спостерігається чітка
тенденція до погіршання;

менше 3 років з часу державної реєстрації;

менше 1 року з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу
акціонерів;

наявність повністю позитивного чи позитивного аудиторського висновку за
останній рік діяльності;

наявність бізнес-плану чи його розробка;

наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати
нарахованих відсотків за нею;

чітко простежується поява негативних чинників щодо первісних джерел
погашення позик.

До цього класу відносяться позичальники, стосовно яких якість джерел
погашення позики(виручка від реалізації продукції, робіт та послуг тощо)
більше не влаштовує банк внаслідок появи періодичної затримки ногашення
позики та відсотків за нею.

КЛАС Г-фінансова діяльність погана, спостерігається її чітка циклічність
протягом коротких періодів часу;

менше 1 року з часу державної реєстрації, останньої структурної
реорганізації, зміни складу акціонерів;

наявність частково негативного, чи негативного аудиторського висновку ,
відсутність аудиторського висновку;

відсутність бізнес-плану ;

наявність фактів неповернення позик чи несвоєчасного повернення позик;

наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків
за позиками;

збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у
поточному році;

відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого
забезпечення;

нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значення показників
погіршуються.

До цього класу відносяться позичальники, які не можуть повернути повної
суми позики в строк та на умовах, передбачених кредитним договором
(відсутність повного забезпечення позики заставою та забезпечення,
негативні фінансові результати тощо).

КЛАС Д-фінансова діяльність свідчить про збитки, і очевидно, що ні
основна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені;

менше 1 року з часу державної реєстрації, останньої структурної
реорганізації, зміни складу акціонерів;

наявність негативного аудиторського висновку , відсутність аудиторського
висновку;

відсутність бізнес-плану ;

наявність фактів неповернення позик чи несвоєчасного повернення позик;

наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих вілсотків
за позиками;

відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого
забезпечення;

позичальника визнано банкрутом чи проти нього ведеться справа в
арбітражному суді;

збиткова діяльність за останні 3 роки, негативні фінансові результати у
поточному році.

До цього класу відносяться позичальники, подальше кредитування яких
непртпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час
проведення класифікації(хоча це можна зробити в судовому порядку).

Слід зазначити , що методика визначення фінансового
стану(кредитоспромлжності) позичальника, рекомендована НБУ, не завжди
дає можливість зробити однозначний висновок щодо кредитоспроможності,
оскільки різні показники позичальника можуть відповідати різним класам і
досить розпливчастими є критерії їхньої оцінки.

Як показує практика, роботі з оцінювання кредитоспроможності
позичальника вітчизняними комерційними банками приділяється недостатньо
уваги. Незважаючи на те, що в сучасних умовах банки посилили розрахунки
з визначення фінансової стійкості клієнтів, поки що ці операції носять
значною мірою формальний характер.

Проведений аналіз дає змогу зробити висновок про необхідність урахування
таких чинників при оцінюванні кредитоспроможності клієнта:

аналіз кредитоспроможності має носити характер експрес-аналізу:
проводитися часто, максимально швидко й охоплювати максимум інформації;

доцільне створення незалежних від банків структур, які зайнялися б
експрес-аналізом кредитоспроможності підприємств і організацій;

“класність” клієнта ( з погляду кредитоспроможності) повністю залежить
від “класності” працівника банку.Його досвід, часом інтуїція й багато в
чому й принциповість вирішують на даний момент долю клієнта;

при аналізі кредитоспроможності банк має розв’язати такі питання: чи
здатний позичальник виконати своє зобов’язання вчасно, чи готовий він
його виконати?На перше запитання відповідь дає розгляд
фінансово-господарських аспектів діяльності підприємств та
організацій.Друге запитання має юридичний характер, а також пов’язане з
особистими рисами керівників підприємств та організацій.Надаючи кредит,
банк має враховувати репутацію підприємства та його керівництва.Якість
управління діяльністю організації визначається кінцевими результатами
роботи підприємства в цілому;

аналіз кредитоспроможності позичальника – комплексна оцінка, яку можна
систематизувати в декілька етапів: збір та аналітична обробка вихідної
інформації за період, що аналізується; обгрунтування системи показників,
які використовують для оцінювання кредитоспроможності підприємства та
класифікації їх; вибір і економічне обгрунтування критеріїв оцінювання
кредитоспроможності та встановлення обмежень зміни їх; підсумкова
рейтингова оцінка кредитоспроможності підприємства і визначення його
класності;

банківський аналіз кредитоспроможності може бути обмежений або
охоплювати велике коло показнтків.Це залежить від багатьох чинників, у
т.ч. й від розмірів та строків надання позик, результатів попередньої
діяльності позичальників, наявного забезпечення товарно-матеріальними
цінностями необхідних позик, а також від того , чи були в минулому
відносини клієнта з банком, та ін.

для одержання комплексної оцінки необхідно визначити поточну та
перспективну( до моменту погашення позики) кредитоспроможність
позичальника.Поточна оцінюється шляхом порівняння розрахованих
коефіцієнтів і показників з їхніми оптимальними значеннями(встановлення
відповідності оптимальним тенденціям зміни).Для визначення прогнозної
оцінки кредитоспроможності позичальника слід проаналізувати виявлені
тенденції зміни оборотності та рентабельності діяльності позичальника (
якщо не відбудеться суттєвих змін умов її здійснення і правового статусу
позичальника);

ефективність аналізу кредитоспроможності залежить від частоти проведення
, компетентності й досвіду банківського працівника;

доцільно включити до Положення про кредитування систему необхідних
показників, що дають можливість визначити кредитоспроможність
позичальника та рекомендувати її для запровадження в діяльність
комерційних банків України.

2.2. ОЦІНКА ЯКОСТІ ОБСЛУГОВУВАННЯ БОРГУ.

За станом погашення позичальником кредитної заборгованості за основним
боргом та відсотків за ним на підставі кредитної історії позичальників
та їх взаємовідносин з банком останній щомісячно здійснює оцінку
обслуговування боргу.

ТАБЛИЦЯ 2.1.

ОЦІНКА ОБСЛУГОВУВАННЯ БОРГУ

Оцінка погашення позичальниками кредиторської заборгованості та
процентів за основним боргом

ДОБРЕ Якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним сплачуються в
установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів;

Або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за
ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7
календарних днів;

Або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та
відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною
затримкою до 7 календарних днів.

СЛАБКЕ Якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та
відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

Або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91
до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною
затримкою до 30 днів.

НЕДОСТАТНЄ Якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів;

Або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Відповідно до класів позичальників та до оцінки погашення позики
здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та
визначається категорія кредитної операції таким чином:

ТАБЛИЦЯ 2.2.

БАНКІВСЬКА КЛАСИФІКАЦІЯ КЛІЄНТІВ-ПОЗИЧАЛЬНИКІВ

Фінансовий стан позичальників Обслуговування банку позичальником
(група)

добре слабке недостатнє

А Стандартна Під контролем Субстандартна

Б Під контролем Субстандартна Сумнівна

В Субстандартна Сумнівна Безнадійна

Г Сумнівна Безнадійна Безнадійна

Д Безнадійна Безнадійна Безнадійна

З метою зниження кредитних ризиків цілком зрозумілою є необхідність
формування комерційними банками страхових резервів на покриття можливих
збитків від кредитної діяльності.

На теперішній час комерційні банки зобов?язані формувати резерв для
відшкодування можлтвих втрат за позиками згідно із положенням про
порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих
втрат за позиками комерційних банків,затвердженим НБУ.

Резерв регулюється щоквартально залежно від обсягів фактичної
заборгованості та класифікаційної групи, до якої віднесена конкретна
позика.

На підставі класифікації позик банк створює резерв за кожною групою
позик у таких розмірах:

стандартні –2%;

під контролем –5%;

субстандартні –20%;

сумнівні –50%;

безнадійні –100%.

Як видно, розмір резерву, який потрібно сформувати комерційному банку,
прямо пропорційно залежить від ступені ризику кредитів.Згідно цієї
схеми, на формування резерву на нестандартні кредити, особливо на
сумнівні та безнадійні, відволікається значно більше коштів, чим на
стандартні кредити.Якщо в кредитному портфелі комерційного неприпустимо
велика кількість кредитів, які за класифікацією НБУ віднесені до
сумнівних або безнадійних, банк зазнає фінансових втрат.

Ось чому так важливо для стабільного функціонування комерційного банку
мати оптимальну структуру кредитного портфеля.Ось чому ступінь
кредитного ризику повинен бути мінімальним.

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума
валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може
зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення.

Безумовні гарантії,що беруться до розрахунку резерву під кредитні
ризики:

Кабінету міністрів України;

Банків, зареєстрованих у країнах, віднесених НБУ до категорії’’А’’;

Предмети застави, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

Грошові вклади і депозити позичальника, розміщені у банку, що надає
позику;

Дорогоцінні метали, які належать позичальнику ,і зберігаються в
банку-кредиторі;

Державні цінні папери;

Недержавні цінні папери;

Зареєстроване нерухоме майно;

Рухоме майно;

Майнові права.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розрахунку
резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від
категорії кредитної операції-див. додаток 4 .

Так, наприклад, у випадку одержання кредиту селянським фермерським
господарством «Мрія» у сумі 500 000 грн., при цьому заставляючи рухоме
майно на суму 1016702, 51 грн., чистий кредитний ризик для банку
розраховується наступним чином:

* ЧКР=К-З*kвр.=500000–1016702,51*0,5=500000–508351,25

= -8351,25грн.

* Чайковський Я.Напрями вдосконалення аналізу кредитоспроможності
позичальника комерційного банку //Банківська справа.-2000.-№5.-с.13-15.

де, ЧКР – чистий кредитний ризик;

З – вартість застави;

К – сума наданого кредиту;

kвр – коефіцієнт врахування.

Як бачимо, величина чистого кредитного ризику для даного клієнта
відсутня і резерв на даний кредит створюватись не буде.

Для розрахунку суми резерву розглянемо інший приклад: товариство
«Ремеді-ЛТД», беручи кредит у розмірі 270000 строком на 1 рік, по оцінці
фінансового стану було віднесено до класу «В». В заставу було передано
нерухоме майно (аптека та квартира) загальною оціночною вартістю 565358
грн. Визначимо величину чистого кредитного ризику у цьому випадку:

ЧКР=270000-565358*0,2=270000-113071,6=156928,4 грн.

Визначивши чистий кредитний ризик банк зважує його на встановлені
коефіцієнти резервування. Наприклад, для вищевказаного кредиту,
одержаного товариством «Ремеді-ЛТД», розмір резерву, який повинен
сформувати банк розраховується наступним чином: оскільки дана операція є
“субстандартною”, обчислення матиме наступний вигляд:

Р=ЧКР* kр.=156928,4*0,2=31385,68 грн.

де Р – величина резерву;

ЧКР – чистий кредитний ризик;

kр – коефіцієнт резервування.

Таким чином працівники кредитного відділу АППБ «Аваль» проводять
розрахунок суми резерву по кожному кредиту, водночас визначаючи резерв
по кредитному портфелю в цілому, формуючи звіт про кредитний портфель
(форма №301 (додаток 5)).

Комерційні банки повинні формувати загальний та спеціальний резерви
.Загальний резерв формується за стандартними позиками, спеціальний – за
нестандартними позиками.

РИС.2.1. ВИДИ РЕЗЕРВІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ХАРАКТЕРУ ПОЗИКИ

Аналіз принципів формування страхових резервів на покриття можливих
збитків від кредитної діяльності виявляє низку суттєвих недоліків, а
саме:

Розглянутий порядок формування резервів вимагає досить жорсткрго
віднесення кредиту до однієї з груп позик, однак очевидним є той факт,
що позики, віднесені до однієї класифікаційної групи, можуть мати різну
ймовірність збитків;

Графік формування резервів ніяким чином не пов’язаний із фактичними
строками закінчення дії кредитних угод;

Основна мета формування резервів – перерозподіл доходів і прибутку банку
на користь резервного фонду на покриття можливих збитків за позиками
банку.Наслідками такого принципу формування резервного фонду є
збільшення капіталу банку та зменшення бази оподаткування, однак інших
вимог до реальних грошових коштів, що відповідають фактичному обсягу
створених фондів, крів 30% резервування коштів на коррахунку, немає.

Враховуючи вищенаведені недоліки, пропонується[8;186] застосовувати
альтернативний принцип формування резервного фонду на покриття можливих
збитків за позиками комерційних банків, який у першу чергу ставить за
мету забезпечення ліквідності банку.

Тобто на кожну дату прогнозується обсяг можливих збитків.Втрата частини
боргу впливає не тільки на фінансовий результат діяльності банку, але й
робить досить імовірним порушення ліквідності, оскільки строк повернення
кредиту, як правило, синхронізується зі строком виконання банком своїх
зобов’язань.

Створення такого фонду проводиться як у момент надання позики , так і
протягом дії кредитних угод рівними частинами .

Стратегія поступового створення резервного фонду є досить гнучкою , бо
дає можливість здійснювати адаптивне управління резервами.

. 0 P d f h † ? I Oe U A

Ae

E

O

oe

o

.

?

A

Ae

AE

E

E

I

I

?

O

O

Oe

O

oe

X

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

F

&

F

????&?

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

okd2

okdI

—kd®

&

&

&

??$?Здійснюючи моніторинг щодо фінансово-економічного стану
позичальників та ступеня кредитного ризику, що пов’язаний із
позичальниками,банк у змозі уточнювати ймовірність настання можливих
збитків,а отже , й відповідним чином управляти обсягом резервів.

2.3.ОЦІНКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ.

Кожний кредитний менеджер, кредитний комітет обирає конкретний спосіб
зниження кредитного ризику щодо позичальника.способи зниження кредитного
ризику щодо позичальника ділять на зовнішні та внутрішні.до зовнішніх
відносяться способи забезпечення позики. Найпоширенішими з них є
гарантія ,порука, застава.Тепер широко використовується і такий вид
забезпечення виконання кредитних зобов’язань, як страхування.

2.3.1.ЗАСТАВА *

Застава – найпоширеніший метод управління кредитними ризиками в нашій
країні.Проте він дуже складний, оскільки потребує врахування ризиків,
пов’язаних із власне забезпеченням упродовж усього терміну дії кредитної
угоди.

Застава як спосіб забезпечення повернення кредиту означає, що банк має
право в разі невиконання позичальником забезпеченого заставою
зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна
переважно перед іншими кредиторами (ст.181 ЦК України).Застава
оформляється у вигляді угоди про заставу відповідно до закону «Про
заставу» (додаток 6).

Для того , щоб застава могла стати реальним забезпеченням повернення
кредиту , необхідне дотримання низки економічних та юридичних вимог.

До економічних вимог відносяться:

* Сахарова М.О. К вопросу о кредитоспособности предприятий //Деньги и
кредит.- 1989.-№3.-с.19-26.

правильний вибір об’єкта застави;

оцінка її вартості;

визначення виду застави;

організація контролю за зберіганням предметів застави.

Юридичні вимоги такі:

Чітке визначення прав та обов’язків заставодавця та заставодержателя;

Правильне оформлення документів залежно від виду застави;

Порядок зберігання та реєстрації документів щодо застави.

1.Вибір об’єкта (предмета ) застави

Основними вимогами до предметів застави є:

наявність у заставодавця права власності на предмет застави або права
повного господарського володіння;

відсутність претензій з боку інших кредиторів на той самий предмет
застави;

відповідність визначеним критеріям якості, диференційованим залежно від
виду майна застави;

достатність вартості застави для задоволення відповідного зобов’язання
клієнта;

обов’язкова реєстрація в спеціальній книзі.

Як забезпечення позик банки можуть використовувати :

нерухомість;

ліквідні товари, що швидко пеалізуються;

різноманітні цп;

грошові кошти, включаючи інвалютні;

інше майно;

майнові права.

Основною вимогою до вибору виду майна як застави є рівень його
ліквідності.Найбільш ліквідним об’єктом є грошові кошти (готівка,
залишки коштів на строкових депозитах, заощаджувальних вкладах, валютних
рахунках). Але щоб залишки коштів на рахунках можна було прийняти як
заставу, потрібно, щоб ці рахунки були відкриті в тому ж банку , що
надає позику.У випадку, якщобанк надає гривневий кредит, використовуючи
як заставу кошти на валютному рахунку позичальника, він повинен
передбачити можливість за необхідності заблокувати вказаний рахунок на
суму, еквівалентну величині виданого кредиту.

У разі визначення якості таких об’єктів застави, як товарно-матеріальні
цінності(готова продукція, напівфабрикати, виробничі запаси) , можна
користуватися більш широким набором критеріїв:

швидкість реалізації;

відносна стабільність ціни;

легкість оцінки;

довготривалість зберігання;

ступінь морального зношення;

можливість страхування;

режим зберігання та використання.

2.Оцінка вартості застави.

Основні принципові позиції, з яких слід виходити, оцінюючи вартість
предмета застави, такі:

немає потреби користуватися поняттям “заставна вартість”;

разом з поняттям “ринкова вартість” необхідно користуватися поняттям
“ліквідаційна вартість”, бо воно найбільше відповідає меті визначення
вартості об’єктів застави;

слід враховувати відмінність між ринковою та ліквідаційною вартістю
об’єкта застави, оскільки ліквідаційна вартість завжди менша від
ринкової.

3.Визначення ( вибір ) виду застави.

Тут мета полягає в тому, щоб обрати такий вид застави, який найповніше
відповідає умовам конкретної кредитної угоди.

По-перше вибір можна зробити між звичайною заставою та закладом. В
останньому випадку у банку з’являються деякі особливі зобов’язання:

вживати заходи щодо забезпечення зберігання предмета застави, не
допустити його псування;

застрахувати предмет в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах
заставодавця.

Сфера застосування закладу невелика.Це пов’язано з недостатністю у
банків приміщень для зберігання відповідних цінностей, і тим , що даний
варіант передбачає зняття даного майна з корисного господарського
обороту.Окрім того, не кожний предмет застави за своїми природними,
натурально-речовими характеристиками може стати предметом закладу.Тому в
сферу закладу потрапляють коштовне каміння й вироби з нього , валютні
цінності, предмети мистецтва, деякі види рухомого майна.

Як свідчить практика, більшість предметів застави залишається у
заставодавців.Але і в цьому разі можливі різні режими володіння,
зберігання та користування предметами застави заставодавцем, які повинні
бути чітко зафіксовані в договорі застави.

По-друге, вибір слід зробити між варіантами застави та способом
володіння предметом застави( варіант обумовлюється в договорі ):

без права продажу;

з правом продажу;

з правом надання в оренду.

У другому випадку має бути передбачене зобов’язання позичальника
достроково погасити основний борг і % або перевести такий борг на особу,
яка купила предмет застави.У третьому випадку слід передбачити в
договорі пункт про обов’язок заставодавця повідомити банк про здійснену
орендну угоду.

По-третє, слід зробити вибір між варіантами застави та місцем зберігання
та користування предметами застави:

тверда застава;

предмет застави на відповідальному зберіганні у заставодавця.

Перший вид застави означає, що застава зберігається в банку, або
залишається в заставодавця, але зберігається під замком і печаткою
банку.

За другим видом предмет застави може залишатися у володінні,користуванні
та розпорядженні заставодавця.Він може замінювати товари іншими, але
так, щоб маса вартості товарів не стала меншою.Даний вид застави
застосовується у разі кредитування торговельних,постачальницько-збутових
організацій, МП.При цьому потрібно вести облік предметів застави, які
вибувають і надходять на заміну вибулим.

4.Контроль за збереженням об’єкта застави. *

Такий контроль здійснюється у попередньому та подальшому порядку
відносно укладання кредитної угоди.

Основними напрямками попереднього контролю є:

перевірка права власності позичальника на предмет застави;

визначення якості, вартості та порядку майбутнього зберігання предмета
застави, способів забезпечення його збереження;

перевірка того, чи не заставлене дане майно за іншим договором застави.

У подальшому контроль потрібен для того, щоб:

слідкувати за точністю виконання заставодавцем умов договору;

своєчасно отримувати достовірну інформацію про склад і вартість реально
наявних предметів застави;

стежити за ринковою кон’юктурою, яка показує можливість продажу
предметів застави.

В договорі слід передбачити пункт про характер і періодичність даних
(про фактичний обсяг і вартість заставлених цінностей), що надаються
заставодавцем банку.

5.Стягнення на предмет застави.

Договір застави обов’язково має містити пункт , що стосується того, коли
і як банк може скористатися правом стягнення для забезпечення
позики.Крім цього, в ньому може бути обумовлено пільговий строк(30днів),
упродовж яких клієнт може і повинен вжити додаткових заходів для пошуку
необхідних джерел погашення свого боргу.Лише після закінчення цього
терміну,якщо результат не змінився можна звертатися до арбітражного
суду.

До арбітражного суду банк повинен подати таку документацію:

заяву з позовом;

кредитний договір;

договір застави.

Процедура звернення до арбітражного суду і задоволення позову ,
включаючи його розгляд і процес реалізації заставленого майна, – справа
трудомістка і вимагає значного часу.В Японії, наприклад, така процедура
триває близько 6 місяців.[8;155]

Якщо сума, виручена від продажу заставленого майна, недостатня для
погашення боргу банкові, останній має право отримати суму, якої не
вистачає, з іншого майна боржника, але вже на загальних підставах, не
користуючись перевагами заставотримача.

* Сахарова М.О. К вопросу о кредитоспособности предприятий //Деньги и
кредит.- 1989.-№3.-с.19-26.

Таким чином, застава як спосіб забезпечення позики – це, по-перше,
конкретизація та посилення права кредиторської вимоги, а по-друге –
права переваги.Для застави характерною є властивість підпорядкованості
чинності основного боргового зобов’язання.

2.3.2.ГАРАНТІЯ (ПОРУКА).

Згідно зі статтею196 ЦК України гагантія та порука, є по суті ,
тотожними способами забезпечення виконання кредитних
зобов’язань.Відмінність між ними полягає лише в порядку їх юридичного
оформлення.Для оформлення поруки обов’язковим є укладання договору
поруки банком і поручителем (додаток 7), а гарантія може оформлятися
гарантійним листом гаранта (додаток 8).Враховуючи це, дамо
характеристику гарантії, хоча все викладене буде справедливим і для
поруки.

Згідно зі ст.191 Цк України гарантія(порука) – це зобов’язання
гаранта(поручителя) перед кредитором боржника відповідати за виконання
боржником свого зобов’язання в повному обсязі або частково.

Гарантія(порука) може забезпечувати лише дійсну кредитну угоду, вона є
підпорядкованим зобов’язанням по відношенню до основного зобов’язання,
яке забезпечується.Тому дія гарантійного зобовязання ліквідується, якщо
дія основного зобов’язання закінчилась у зв’язку з виплптою боргу або з
інших причин, вказаних в законі(новація, залік, прощення
боргу).Зменшення суми основного зобов’язання тягне за собою зменшення
обсягу відповідальності гаранта(поручителя).Якщо основне зобов’язання з
якихось причин виявиться недійсним (юридичний ризик щодо позичальника) ,
гарантійний лист( доровір поруки) також не спричинить ніяких правових
наслідків.Це дуже важлива обставина, яку обов’язково слід враховувати пр
розрахунку кредитного ризику щодо угоди, яка забезпечена
гарантією(порукою) .

Існує абсолютно інший вид гарантії – банківська гарантія, яка поширена в
міжнародній практиці[8;145].Аналіз уніфікованих правил про договірні
гарантії(редакція Міжнародної торговельної палати, 1978 р.) дає
можливість зробити висновок, що банківська гарантія – самостійне
одностороннє зобов’язання банку-гаранта, незалежне від забезпечуваногго
ним кредитного договору. Остання її особливість полягає в тому, що
зменшення або втрата зобов’язання позичальника не тягне за собою
зменшення або втрати обсягу відповідальності гаранта.

У ЦК України банківська гарантія окремо не виділяється, і тому для неї
характерні всі властивості звичайної гарантії.

Банк приймає гарантії(поруки) тільки від надійних, фінансово стійких
юридичних і фізичних осіб.Тому передусім він повинен переконатися в їх
спроможності як у фінансовому плані, так і з погляду готовності виконати
свої зобов’язання при настанні гарантійного випадку.

Гарантії бувають двох видів:

незабезпечені ;

забезпечені.

Перший вид означає, що гарантія(порука) даної особи приймається на
підставі довіри, оскільки зв’язки з нею підтримуються давно, а її
репутація не викликає нарікань. Від усіх інших контрагентів необхідно
вимагати доказів надійності і надання забезпечення.Якщо фінансове
становище гаранта викликає сумніви, банк повинен забезпечити його
гарантії заставою майна.

Що ж до з’ясування готовності гаранта виконати у разі необхідності своє
зобов’язання , то практикується використання 2 засобів:

по-перше, збір якомога ширшої та об’єктивної інформації про гаранта;

по-друге, попередні зустрічі та бесіди з ним , у ході яких слід
з’ясувати його умови та реальні наміри.

Необхідною вимогою до гарантії як способу забезпечення повернення
кредитів є правильне оформлення відповідного документа (підписи, печатки
тощо).

Особливо ретельно слід перевіряти достовірність гарантії отриманням
підтвердження від її емітента за стандартною процедурою.Такою перевіркою
повинна займатися служба економічної безпеки банку.

Взагалі слід відзначити , що практика видачі та прийому гарантій(порук)
вимагає високої юридичної грамотності, знання багатьох нюансів.Через
незнання азів і тонкощів відповідного законодавства сторони часто несуть
відчутні збитки.

* Кредитний ризик щодо гаранта(поручителя) – це ймовірність того, що
гарант(поручитель) не виконає хоча б одне із своїх зобов’язань,
закріплених у гарантійному листі(договорі поруки).

Чинники кредитного ризику щодо гаранта (поручителя) будуть аналогічні
чинникам кредитного ризику щодо позичашльника, а отже, кредитний ризик
щодо гаранта(поручителя) і кредитний ризик щодо позичальника будуть
однорідними.

Таким чином, гарантія (порука) як спосіб забезпечення позики в
українській банківській практиці має 3 основні специфічні
характеристики:

підпорядкованість відповідальності гаранта (поручителя) чинності
основного боргу;

однорідність основного та додаткового боргових зобов’язань;

виникнення ще одного боржника без втрати попереднього і без зміни
кредитора за основним зобов’язанням.

По суті, за допомогою гарантії(поруки) банк перерозподіляє кредитниі
ризик щодо позичальника, у такий спосіб зменшуючи його.

2.3.3.СТРАХУВАННЯ.

Формою забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків за нього може
бути страхування відповідальності перед банком за непогашення кредиту і
несплати відсотків за користування ним.

З метою вибору надійної страхової компанії і найбільш вигідних банку й
позичальнику умов страхування рекомендується до прийняття рішення про
забезпечення зобов’язань позичальника страхуванням уважно вивчити
фінансовий стан конкретної страхової компанії, її платоспроможність і
умови (правила) страхування.

У разі прийняття рішення про страхування відповідальності позичальника
за непогашення кредиту та % за ним банк повинен уважно розглянути проект
укладеного договору страхування на предмет виконання таких вимог:

строк дії договору страхування (поліса) має перевищувати кінцевий строк
погашення кредиту та % за ним на період, упродовж якого страховик за
умовами

* Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник/В.В.
Вітлінський, О.В.Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І.Великоіваненко; за
ред. В.В. Вітлінського.-К.: Т-во”Знання”, КОО, 2000.-251с.

страхування зобов’язаний виплатити страхове відшкодування,
включаючи строк

подачі і розгляду заяви;

страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту має
проводитися у повній сумі виданого кредиту та відсотків за користування
ним ;

строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку
має бути мінімальним; крім заяви страхувальника про настання страхового
випадку, може бути подана і відповідна заява банку-кредитора;

дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії з
виплати відшкодування має відповідати даті погашення кредиту і виплати
%.період протягом якого проводиться відшкодування, має бути мінімальним.

У зв’язку з тим, що договір страхування набуває чинності після сплати
страхувальником суми страхового платежу (премії) страховику, договір
страхування повинен передбачати одноразову сплату страхової премії в
повному обсязі. Сплата страхувальником страхового платежу має бути
перевірена банком .

Необхідно стежити за тим, щоб у договорі страхування було значно
обмежено випадки, через які страхова компанія може відмовити у
відшкодуванні.

У разі виявлення недопустимих для банку умов страхування
відповідальності позичальника за непогашення кредиту та % за ним, банк
може рекомендувати позичальникові укласти договір страхування зі
страховою компанією, передбачивши в ньому особливі умови у разі зміни
діючих умов страхування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів, з урахуванням внесених
банком поправок, укладається договір страхування, що подається в банк
разом із страховим полісом.

Одночасно з підписанням кредитного договору або в період дії договору
страхування страхувальн6иком (позичальником) може бути передовірено
банку право вимоги від страховика сплати страхового відшкодування
шляхом укладення відповідного договору.Такий договір може бути
двостороннім – між страхувальником ( позичальником) і банком, або
тристороннім – за участю страховика.

Кредитний ризик щодо страховика – це ймовірність того , що страховик не
виконає хоча б одне із своїх зобов’язань, закріплених у договорі
страхування.

Кредитний ризик щодо страховика є однорідним із кредитним ризиком щодо
позичальника і кредитним ризиком щодо гаранта (поручителя).

Слід зазначити, що українські комерційні банки в своїй практиці майже не
використовують страхування як спосіб забезпечення повернення позики ,
посилаючись на низьку платоспроможність страхових компаній України.

2.4.ІНШІ МЕТОДИ МІНІМІЗАЦІЇ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ.

Найважливіший інструмент управління ризиками – лімітування обсягів
кредитних вкладень.Лімітування – це встановлення межі кредиту.

Межа ( ліміт ) кредиту-може встановлюватися окремим позичальникам, групі
однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути
ризику концентрації кредитних вкладень в окремих суб’єктів, що зменшує
вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських менеджерів і
структур відносно ухвалення рішення про надання кредиту.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових
показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових
потоків.Розмір ліміту залежить від можливих фінансових результатів
діяльності суб’єкта, що кредитується, за квартальний термін.Через
квартал необхідно робити уточнення потреб і можливостей позичальників.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як
кредитна лінія. Вона являє собою юридично оформлене зобов’язання банку
перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу
до року) позички в межах узгодженої суми.

Кредитна лінія встановлюється у разі тривалих зв’язків між банком і
позичальником. Вона має декілька переваг порівняно з одноразовим
кредитом.Позичальник має змогу точніше оцінити перспективи свого
розвитку, скоротити витрати часу, пов’язані з переговорами про укладання
окремих угод на кредитування.Зазначені переваги стосуються і банку.При
цьому у нього з’являється можливість детальніше ознайомитися з
діяльністю позичальника.

Установивши кредитну лінію, банк, незалежно від ситуації на ринку
позичкових капіталів, зобов’язується надавати кредити у повній
відповідності з укладеною кредитною угодою.

Лімітування прав менеджерів і підрозділів може здійснюватися в системі
одного банку, і “розмір” права на видачу кредиту залежить від рівня
кваліфікації відповідного фахівця та обсягу капіталу, яким оперує
банківська установа (відділення, філія тощо).

Зазначене вище лімітування – це засіб захисту від кредитного ризику ,
який застосовується з ініціативи банку-кредитора.Існує певне
лімітування, ініціатором якого є Національний банк України.Це нормативи
кредитного ризику , які є складовою економічних нормативів регулювання
банківської діяльності.Вони обмежують кредит одному позичальнику
(великий кредит, кредит інсайдерам тощо).

Починаючи з 01.01.2002 року банки повинні здійснювати розрахунок
нормативів кредитного ризику відповідно до Інструкції про порядок
регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою
Правління НБУ від 28.08.2001р. №368. Нею встановлені такі нормативи:

Н7 – максимальний розмір ризику в розрахунку на одного позичальника:
визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього
позичальника (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх
позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього позичальника, до
капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати
25%. У таблиці 2.3. наведено стандарти нормативного ризику на одного
позичальника, що застосовуються органами банківського нагляду за
кордоном [40, ст.74];

Н8 – максимальний розмір усіх великих кредитів, наданих комерційним
банком (великим кредитом вважається кредит, що перевищує 10% капіталу
банку): визначається як співвідношення суми всіх великих кредитів (за
мінусом фактично сформованих резервів), до регулятивного капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір
регулятивного капіталу банку;

Н9 – максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих
одному інсайдеру: визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань
цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформрваних резервів)
і всіх позабалансових зобов’язань до капіталу банку. Нормативне значення
нормативу Н9 не має перевищувати 5%;

Н10 – максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих
усім інсайдерам: визначається як співвідношення сукупної суми всіх
зобов’язань інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих
резервів) і всіх позабалансових зобов’язань до капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40%.

Так, використовуючи дані АППБ “Аваль” на 01.11.2001р. капітал становив
120473413 грн.; сума сукупної заборгованості 24094682,6 грн.; сума
великих кредитів 180257432 грн.; сума кредитів, наданих інсайдерам
45779896,94 грн.; сума кредитів, виданих інсайдеру 8433138,91 грн.

Визначимо нормативи кредитного ризику:

Н8 (відповідає сьогоднішньому Н7)= 24094682,6 / 120473413=0,2

Н9 (відповідає сьогоднішньому Н8)= 180257432 / 120473413=1,5

Н10 (відповідає сьогоднішньому Н9)= 8433138,91 / 120473413=0,07

Н11 (відповідає сьогоднішньому Н10)= 45779896,94 / 120473413=0,38

Як показують розрахунки, майже всі нормативи дотримані, крім Н10 –
максимальний розмір ризику на одного позичальника-інсайдера. Це означає,
що банк взяв на себе додатковий ризик, видавши великий кредит одному
інсайдеру. Це призведе до того, що при одноразовому і повторному
порушенні НБУ накладе на банк штраф, а при систематичному буде усунено
керівництво чи передано справу до правоохоронних органів.

ТАБЛИЦЯ 2.3.

Ліміти концентрації кредитів одному позичальнику *

КРАЇНА ЛІМІТ КОМЕНТАРІ

Австралія 10%

Австрія 15%

Бельгія 20%

Канада 25% Максимум 50%, в залежності від застави

Данія 35% До 50%, за певних обставин

Франція 40% Сукупна концентрація всіх ризиків, що складають від 5 до 40%
капіталу, не повинна перевищувати 800% від розміру сукупного капіталу.
Декларація будь-якого кредиту, що перевищує 500 тис.франків

Німеччина 15% Сукупна вартість великих кредитів не повинна перевищувати
800% від сукупного капіталу

Греція 20%

Ірландія 5% Використовується концепція ризикових активів (не капіталу):
одному позичальнику може бути надано максимум 5% від вартості ризикових
активів

Італія 20%

Японія 20% 30% для трастів та довгострокового кредитування банків

Люксембург 30%

Нідерланди 25%

Великобританія 25% Декларація будь-якого ризику, що перевищує 10%, та
завчасне повідомлення про будь-який рищзик, що перевищує 25%

США 15% 25%, якщо є гарантії, що вільно обертаються

Іспанія 15% Від 15% до 30% вимагається подвоєння капіталу, від 30% до
40% вимагається збільшення втричі

Португалія 10% Плюс 1% від депозитів у місцевій валюті

Скакун Л. Неперервність процесу ризик – менеджменту кредитних операцій
банку як основа їх беззбитковості //Банківська справа.-2000.-№5.-с.9-12.

Найбільш простим і дешевим методом зниження портфельного кредитного
ризику є диверсифікація кредитного портфеля.

Для забезпечення достатньої диверсифікації кредитного портфеля
застосовують такі способи :

раціонування кредиту, яке передбачає: встановлення гнучких або жорстких
лімітів кредитування щодо суми, строків, видів відсоткових ставок та
інших умов надання позик;встановлення лімітів кредитування щодо окремих
позичальників або класів позичальників відповідно до фінансового
становища;

диверсифікація позичальників.Може здійснюватися через пряме встановлення
лімітів для всіх позичальників даної групи (наприклад, для населення
щодо споживання кредитів у абсолютній сумі або щодо сукупної питомої
вагив кредитному портфелі банку (див. табл.2.4.));

диверсифікація забезпечення повернення кредитів;

застосування різних відсоткових ставок і способів нарахування та сплати
відсотків за кредит;

диверсифікація кредитного портфеля щодо строків.Має особливе значення ,
бо відсоткові ставки за кредити різної терміновості піддаються різним
розмірам коливань, і рівень ділових ризиків позичальника , які банк
побічно приймає на себе , також істотно залежить від строку
кредиту.Реалізація даного аспекту управління кредитним ризиком
здійснюється щодо кредитної політики, котра проводиться банком.Так, у
випадку орієнтації банку на споживчі кредити довгострокового характеру ,
що мають ознаки інвестиційного кредиту , розумним є включення в
кредитний портфель короткострокових позик, які будуть збалансовувати
структуру портфеля.

Портфельна диверсифікація “працює” на зниження ризику лише в тому
випадку , якщо ризик неплатежу за однією позикою не залежить від ризику
неплатежу за іншою, але часто трапляється саме так, що всі неплатежі –
це ланки одного ланцюжка (“ланцюгова реакція”).Наприклад, ризик
неплатежу у географічно чи “ідеологічно” близьких індивідуальних
позичальників може бути корельованим через економічну відсталість
регіону, стихійні лиха, галузевий ризик внаслідок моноспеціалізації
регіону тощо.Подібного роду залежність між позичальниками ускладнює для
банку завдання оцінки портфельного кредитного ризику, але аж ніяк не
заперечує переваг кредитної диверсифікації.

Таблиця 2.4.

Диверсифікація кредитного портфеля комерційного банку “А” щодо галузевої
належності позичальників (млн.грн.)

Галузь Ліміт Фактично

Коротко

строкові довго

строкові Усього коротко

строкові довго

строкові Усього

Промисловість 900,0 0 900,0 620,0 0 620,0

Паливно-енергетичний комплекс 500,0 0 500,0 0 0 0

Сільське господарство 0 0 0 0 0 0

Будівництво 300,0 0 300,0 0 0 0

Торгівля 1074,2 0 1074,2 888,7 0 888,7

Інші галузі 1007,8 0 1007,8 0 0 0

Населення 655,0 0 655,0 0 0 0

Усього 3637,0 0 3637,0 1508,7 0 1508,7

Також важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має
підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного
банку.За методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку складається
з таких кредитів: стандартних, під контролем, субстандартних, сумнівних,
безнадійних.

Досвід роботи багатьох банків свідчить, що оптимальним можна вважати
кредитний портфель, в якому консолідована заборгованість за позичками
розподілена так:

Стандартні позички – 22%;

Під контролем – 38%;

Субстандартні – 30%;

Сумнівні – 5%;

Безнадійні – 5%.

Розглянувши зовнішні й внутрішні способи зниження кредитного ризику,
слід зауважити , що на практиці комерційні банки використовують не
окремі способи (методи) зниження кредитного ризику, а їх раціональну
комбінацію, спираючись на власний досвід та інтуїцію, та враховуючи
низку специфічних, притаманних тій чи іншій сфері господарської
діяльності способів зниження ризику.

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ НА ОСНОВІ
ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ.

Для вдосконалення методів управління кредитним ризиком українським
банкам слід врахувати досвід зарубіжної банківської практики.

Оскільки оцінка кредитоспроможності є передумовою для одержання позики
позичальником і можливості погашення її у встановлені кредитним
доровором строки, у міжнародній практиці кредитування застосовують
досить різні системи аналізу кредитоспроможності, що відрізняються
складом та кількістю елементів.

В англійських банках використовуються системи оцінки кандидата в
позичальники PARSER або CAMPARI.

PARSER:

Р – Person – інформація про особу потенційного позичальника, його
репутацію;

A – Amount – обгрунтування суми кредиту, що запитується;

R – Repayment – можливість погашення;

S – Security – оцінка забезпечення;

E – Expediency – доцільність кредиту;

R – Remuneration – винагорода банку (відсоткова ставка ) за ризик
надання кредиту.

CAMPARI:

C – Charakter – репутація позичальника;

A – Ability – оцінка бізнесу позичальника;

M – Means -аналіз необхідності звернення за позикою;

P – Purpose – ціль кредиту;

A – Amount – обгрунтування суми кредиту;

R – Remuneration – можливість погашення;

I – Insuranse – спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків застосовується “правило 5 сі”:

CAPASITY – здатність погасити позику;

CHARACTER – репутація позичальника(чесність , порядність);

CAPITAL – капітал, володіння активом, як передумова можливості погашення
кредитної заборгованості;

COLLATERAL – наявність забезпечення , застави;

CONDITIONS – економічна кон’юктура та її перспективи.

У Франції загальна фінансово-економічна оцінка підприємства на предмет
кредитування вивчається в таких розрізах:

трудові ресурси (освіта, компетентність та вік керівника, частота
пересування управлінців по робочих місцях, структура персоналу, показник
простоювання);

виробничі ресурси;

фінансові ресурси;

економічне середовище (чи є підприємство монопольним виробником, умови
конкуренції, комерційна політика фірми, ступінь засвоєння прийомів і
способів маркетингу).

У Російській Федерації для загальної оцінки кредитоспроможності
підприємства використовується методика Асоціації російських
банкірів.Згідно з нею економічний аналіз діяльності підприємства та умов
його кредитування проводиться за такими напрямками:

солідність -відповідальність керівництва, своєчасність розрахунків за
раніше отриманими кредитами;

здібності – виробництво та реалізація продукції, підтримка її
конкурентоспроможності;

доходність – переваги вкладення в даного позичальника;

реальність – досягнення результатів проекту;

обгрунтованість – сума кредиту, що запитується;

повернення – може здійснюватися за рахунок реалізації матеріальних
цінностей позичальника, якщо його проект не буде виконаний;

забезпеченість – покриття кредиту юридичними правами позичальника.

При визначенні відношення між характеристиками позичальника й очікуваною
ймовірністю непогашення позики беруться до уваги , зокрема такі
чинники:

І-якість інформації;

С-характер позичальника;

Cf-рівень та стабільність потоку готівки;

NW-реальний рівень власного капіталу;

G-наявність гарантії.

У випадку , якщо в ролі позичальника або гаранта(поручителя) виступає
комерційний банк, у світовій банківській практиці для оцінки його
кредитоспроможності використовується система CAMEL:

C (capital adeguacy)-адекватність капіталу; система дає оцінку розміру
капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів
вкладників;

A (asset guality)- якість активів;система визначає можливість
повернення активів та позабалансових статтей , а також вплив проблемних
кредитів на загальний фінансовий стан банку;

M (management)-менеджмент; система дає оцінку методів управління банком
з урахуванням ефективності його діяльності , порядку роботи, методів
контролю та виконання встановлених законом правил;

E (earnings)-надходження або рентабельність; система оцінює
рентабельність банку з погляду достатності його доходів для перспектив
розширення банківської діяльності;

L (liguidity)-ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з
погляду достатності для виконання як звичайних , так і непередбачених
зобов(язань.

Зарубіжна банківська практика вважає чи не одним із найдійовіших методів
захисту від кредитного ризику якісно складену кредитну угоду. На жаль,
українські банки ще недооцінюють можлтвості цього докуаента. Хоч такі
розділи кредитної угоди як “Обмежуючі умови” та “Забороняючі умови”
можуть по правилу вважатися засобами попередження ризику.

Так у розділі “обмежуючі умови “ можна сформувати такі вимоги до
позичальника:

підтримувати певний рівень обігового капіталу;

підтримувати стабільний рівень акціонерного капіталу;

підтримувати встановлену величину балансових коефіцієнтів;

регулярно подавати фінансові звіти;

повідомляти банк про будь-яке погіршення фінансового стану чи негативні
зміни;

забезпечити страхування від нещасних випадків, пожеж;

регулярно сплачувати податки, щоб не зумовити накладання арешту на
майно;

утримувати в порядку й забезпечувати ремонт обладнань і приміщень;

забезпечувати працівникам банку можливість обстежувати бухгалтерські
книги для ідентифікації їх із даними , поданими у звітах;

повідомляти банк провсі судові претензії.

Розділ “Забороняючі умови” називає дії, які не можуть здійснюватися
позичальником:

не продавати і не заставляти активи (крім випадків, коли це потрібно для
нормальної роботи);

не купувати акцій та облігацій (крім урядових);

не виплачувати винагород службовцям і дивідендів акціонерам вище
встановленого максимуму;

не видавати гарантій за боргами інших підприємств;

не розширювати систему участі в інших підприємствах;

не брати у злитті;

не проводити таких змін у керівних органах, які б вплинули на політику
фірми.

Таким чином, це ще раз підтверджує , що робота з ризиками носить
поточний і неперервний характер.

На практиці це має означати (особливо для вітчизняних банків), що
кредитну угоду не слід ховати на поличку до настання терміну погашення
та здійснення позичальником останнього платежу.

Робота банку з управління ризиком кредитування не закінчується видачею
кредиту , а надалі реалізується шляхом контролю за виконанням умов
кредитної угоди, головна мета якої – забезпечити регулярну сплату
чергових внесків у погашення боргу та процентів за ними.

Зарубіжний досвід показав, що для того, щоб зважена кредитна політика
забезпечила максимальну можливість уникнення проблемних позик, вона иає
базуватися на таких етапах:

періодична перевірка всіх видів кредитів, наприклад, кожні 30, 60, 90
днів можуть перевірятися всі великі позики і вибірково дрібніші;

детальна розробка етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити аналіз усіх
важливих умов кредитної угоди;

найчастіша перевірка великих кредитів, оскільки непогашення їх
відчутніше відбивається на фінансовому стані банку;

найчастіша перевірка проблемних кредитів , збільшення частоти перевірок
відповідно до зростання проблем стосовно конкретного позичальника;

частіші перевірки в умовах економічного спаду.

Однак найголовнішим принципом є усвідомлення банками , що перевірка
кредитів – це не розкіш, а необхідність для здійснення розумної політики
банківського кредитування.

Зарубіжні банки створюють окремі підрозділи чи виділяють спеціальних
працівників для перевірки наданих кредитів.Хоча, як уже зазначалося,
труднощі з погашенням позик рідко виникають несподівано.Досвідчений
працівник банку ще на ранній стадії помітить ознаки небажаного
кредиту.Як правило, використовують різноманітні тривожні сигнали, що
викликають підозру щодо погіршення фінансового стану позичальника, а
отже, невчасного погашення виданої позики чи взагалі перетворення її в
безнадійну..Зазвичай ці сигнали виявляються внаслідок аналізу фінансових
звітів та особистих контактів із позичальником (треба забезпечити
регулярність , достовірність їх), повідомлень третіх осіб, відомостей з
інших відділів банку.

Вважається, що найбільш надійним джерелом є професійний і ретельний
аналіз фінансових звітів, при зіставленні яких із минулими даними слід
звернути особливу увагу на такі чинники:

надання фінансових звітів у встановлені терміни;

різке збільшення дебіторської заборгованості;

сповільнення оборотності запасів;

зниження частки короткострокових активів;

непропорційне зростання короткострокової заборгованості;

зниження коефіцієнтів ліквідності;

збільшення частки основного капіталу в сумі активів;

зниження обсягу продаж;

зростання прострочених боргів;

виникнення збитків від операційної діяльності;

зміна умов комерційного кредитування.

Для банку важливе значення має також підтримка персональних контактів з
клієнтом– відвідування компанії та її філіалів, зустріч з
керівництвом,-які при задовільному фінансовому стані можуть
сигналізувати про можливість майбутніх негараздів.Так, банківських
працівників мають насторожити такі факти:

зміна поведінки або звичок вищого керівництва;

подружні проблеми керівництва;

різка зміна ставлення до банку, небажання співпрацювати;

заміна ключових працівників;

захоплення створенням нових підприємств, скупкою нерухомості;

неякісне складання фінансових звітів;

прийняття необгрунтованого ризику ;

встановлення нереалістичних цін на продукцію;

повільна ревкція на погіршення ринкових умов;

слабкий операційний контроль;

брак взаємодії в управлінні;

втрата важливих клієнтів;

створення спекулятивних запасів;

невчасна заміна застарілого обладнання.

Багато може розкрити банку зміна взаємовідносин позичальника з іншими
діловими партнерами:

одержання банком запитів про кредитоспроможність позичальника у зв(язку
з його проханням про пільги в оплаті товарів;

запити про компанію з боку її нових кредиторів;

повідомлення страхової компанії про анулювання страхового полісу за
несплату страхових премій;

пред(явлення до оплати чеків, коли немає коштів на банківському рахунку;

купівля компанією товарів на умовах передплати.

Слід зауважити , що виявлення ознак проблемних кредитів не означає
відновлення їхньої якості.Значення мають швидкість та стадія виявлення
передумов.Саме ці параметри визначають можливість вжити заходи для
покращення ситуації та захисту інтересів банку.А щоб ці заходи були
дійовими , їх слід застосовувати вчасно, перш ніж ситуація вийде з-під
контролю і втрати стануть неминучими.

Саме тому зарубіжна банківська практика підтверджує, що тільки кредитна
політика, яка передбачає систему максимально конкретизованих джерел і
проявів ризику та дій щодо пом(якшення їх, може вважатися активним
методом управління кредитним ризиком.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки даної роботи, можна зробити висновок, що процес
кредитування- безперервний і завершується лише після повного погашення
позики.

Отже, можна стверджувати,що процес управління ризиком, як і процес
кредитування , безперервний і тісно переплетений з управління
позичковими операціями.Адже мінімізація кредитного ризику
забезпечується:

розробкою розумної кредитної політики та ефективними процедурами її
реалізації;

професійним проведенням кредитного аналізу ;

якісним оформленням документації на позику;

безперервним контролем за поверненням кредиту;

професійністю кредитного персоналу.

Іншими словами, якщо поняття “кредитування” наділити епітетами розумне,
зважене, обгрунтоване, якісне, професійне , то це буде означати, що
кредитна діяльність реалізується на основі принципів управління
кредитним ризиком.Саме цим пояснюється дискусія з приводу оцінки
кредитоспроможності та забезпечення як способів мінімізації кредитного
ризику.Адже, по суті, вони є невід’ємним атрибутом кредитного процесу, а
вже їхня якість , тобто професійність кредитних працівників, може надати
їм статусу заходу із зменшенням ризику позичкових операцій.

Так, якісна кредитна політика як інструмент управління кредитним ризиком
визначає критерії вибору найбезпечніших позик і режиму надання їх
конкретному позичальнику; передбачає конкретні алгоритми розрахунку
ліміту кредитування на одного позичальника ; конкретні заходи з
диверсифікаціїкредитного портфе5ля; методику оцінювання рівня
ризику.Можна і далі деталізувати кредитну політику щодо заходів з
мінімізації ризику, та тільки професійність , детальність і практичність
формування цих закходів забезпечить реальну реалізацію їхнього
призначення.

Таким чином, на мою думку, просто недоцільне й неможливе виділення
обмеженої кількості конкретних методів мінімізації кредитного ризику ,
оскільки тільки якість усіх без винятку процедур кредитного процесу є
єдиним і найефективнішим способом забезпечення прибутковості та
безризиковості позичкових операцій, а отже, й ліквідності банківської
установи в цілому і , як результат, – стабілізації банківської системи
України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Банківська справа:Навчальний посібник/За ред. Проф.
Р.І.Тиркала.-Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314с.

Вітлінський В., ВеликоіваненкоГ., Наконечний Я., Пернарівський О.
Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська
справа.-2000.-№1.-с.39-42.

Гроші та кредит:Підручник/ За ред. Проф. Б.С.
Івасіва.-К.:КНЕУ,1999.-404с.

Закон України “про банки і банківську діяльність ” від 7.12.2000.
№2121-III

Іващук І., Оконська О. Кількісна оцінка банківських ризиків //Банківська
справа.-2000.-№5.-с.7-9.

Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття
//Вісник НБУ.-1997.-№7.-с.39-41.

Кирисюк Г.М., Ляховский В.С. Оценка банком кредитоспособности заемщика
//Деньги и кредит.-1993.-№4.

Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник/В.В.
Вітлінський, О.В.Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І.Великоіваненко; за
ред. В.В. Вітлінського.-К.: Т-во”Знання”, КОО, 2000.-251с.

Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка.-М.:ИКЦ “ДИС”,1997.

Положення про порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затв.
Постановою Правління НБУ №279 від 6 липня 2000 року.

Сахарова М.О. К вопросу о кредитоспособности предприятий //Деньги и
кредит.- 1989.-№3.-с.19-26.

Скакун Л. Неперервність процесу ризик – менеджменту кредитних операцій
банку як основа їх беззбитковості //Банківська справа.-2000.-№5.-с.9-12.

Чайковський Я.Напрями вдосконалення аналізу кредитоспроможності
позичальника комерційного банку //Банківська справа.-2000.-№5.-с.13-15.

Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Методика финансового анализа
предприятия.-М.: Финансы и статистика, 1998.

PAGE 1

PAGE 3

КРЕДИТНИЙ РИЗИК

РИЗИК,

ПОВ(ЯЗАНИЙ

ІЗ

ПОЗИЧАЛЬНИКОМ

СИСТЕМНИЙ РИЗИК

ФОРСМАЖОРНИЙ РИЗИК

РИЗИК, ПОВ(ЯЗАНИЙ ІЗ СПОСОБОМ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОВЕРНЕННЯ ПОЗИКИ

Ризик щодо

гаранта

Ризик щодо

страховика

Ризик щодо

Предмета застави

об(єктивний

об(єктивний

об(єктивний

суб(єктивний

суб(єктивний

суб(єктивний

юридичний

юридичний

юридичний

юридичний

юридичний

ліквідності

загибелі

кон(юктурний

Способи (методи)

зниження ступеня

кредитного ризику

Зовнішні

Внутрішні

Лімітування

Згідно

Нормативними

актами

Створення

резервів

згідно

з нормативними

актами

Гарантія

Порука

Застава

Страхування

Розподіл

ризиків

Вибір Видів

і режимів

здійснення

кредитних

операцій

Лімітування

Диверсифікація

кредитного

портфеля

Створення

резервів

Здобуття

додаткової

інформації

Моніторинг

та контролінг

ризику

Щодо термінів

Щодо позичальників

Щодо забезпечення

Щодо ставок відсотків та способів їх нарахування

Нарахування на нестандартні кредити

Не входить до власного капіталу банку

За рахунок операційних витрат банку

Щоквартальні відрахування

Нарахування на стандартні кредити

Входить до власного капіталу банку

Щоквартальні відрахування

За рахунок прибутку

Спеціальний резерв

Загальний резерв

РЕЗЕРВИ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020