.

Спрощені системи оподаткування малого бізнесу (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1042 10107
Скачать документ

ПЛАН

Вступ

1.Поняття і ознаки малих підприємств, їх створення та ліквідація

2.Оподатковування підприємств малого бізнесу

3.Проблеми і перспективи розвитку оподаткування малих підприємств

Висновки

Список використаних джерел

ЗМІСТ

TOC \o “1-1” \h \z HYPERLINK \l “_Toc51728846” Вступ PAGEREF
_Toc51728846 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc51728847” 1. Поняття і ознаки малих підприємств, їх
створення та ліквідація PAGEREF _Toc51728847 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc51728848” 2. Оподатковування підприємств малого
бізнесу PAGEREF _Toc51728848 \h 12

HYPERLINK \l “_Toc51728849” 3. Проблеми і перспективи розвитку
оподаткування малих підприємств PAGEREF _Toc51728849 \h 17

HYPERLINK \l “_Toc51728850” Висновки PAGEREF _Toc51728850 \h 28

HYPERLINK \l “_Toc51728851” Список використаних джерел PAGEREF
_Toc51728851 \h 30

Вступ

Значення малого бізнесу в ринковій економіці дуже велике. Без малого
бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі.
Становлення і розвиток його – одна з основних проблем економіки. Обрана
тема є актуальною, тому що проведення ринкових перетворень в економіці
немислимо без створення ефективної системи оподатковування. Ця система –
основний провідник державних інтересів при регулюванні економіки,
формуванні доходів бюджету, обмеженні росту цін і гальмуванні інфляції.

Значна роль малого бізнесу в здійсненні прориву по ряду найважливіших
напрямків науково-технічного прогресу, насамперед в області електроніки,
кібернетики й інформатики. У нашій країні цю роль важко переоцінити,
маючи на увазі, що розгорнувся процес конверсії. Усі ці і багато інших
властивостей малого бізнесу роблять його розвиток істотним фактором і
складовою частиною реформування економіки України.

Сформована економічна обстановка підриває стимули до підприємницької
діяльності, що тільки і можуть привести до утворення ринкової економіки.
Ясно, що в сьогоднішній економічній ситуації однієї ініціативи, що йде
від малих підприємств, недостатньо. Повинна бути могутня державна
підтримка малих підприємств. Тільки правильні кроки в області
економічних реформ, можуть привести до розвитку малого бізнесу, що і
приведе до розвитку ринкової економіки в цілому.

Метою даної роботи є дослідження механізму функціонування
оподатковування підприємств малого бізнесу, послідовність утворення
податкових ставок. Задачі роботи – аналізування існуючих концепцій
оподаткування, формування оподатковуваної бази і розрахунок податків,
варіанти можливого розвитку податкової системи України.

При написанні роботи використовувалися наукові праці українських та
зарубіжних фахівців, а також матеріали періодичних видань.

1. Поняття і ознаки малих підприємств, їх створення та ліквідація

Малий бізнес у ринковій економіці – ведучий сектор, що визначає темпи
економічного росту, структуру і якість валового національного продукту;
у всіх розвитих країнах на долю малого бізнесу приходиться 60 – 70
відсотків ВНП. Тому абсолютна більшість розвитих держав усіляко заохочує
діяльність малого бізнесу.

У світовій економіці функціонує величезна кількість малих фірм, компаній
і підприємств. Наприклад, в Індії число малих підприємств перевищує 12
млн., а в Японії 9 млн. Малий бізнес, наприклад, тільки в США дає майже
половину приросту національного продукту і дві третини приросту нових
робочих місць.

Мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміну кон’юнктури ринку,
додає ринковій економіці необхідну гнучкість.

Істотний внесок вносить малий бізнес у формування конкурентного
середовища.

Щоб глибше і докладніше розібратися і зрозуміти необхідність малого
бізнесу, безумовно, необхідно розглянути досвід ведучих закордонних
країн з розвитку малого бізнесу. В усіх закордонних країнах з нормально
розвинутою ринковою економікою існує могутня державна підтримка малого
бізнесу. Наприклад, у Німеччині субсидії малим підприємствам складають
близько 4 млрд. марок щорічно. У конгресі США проблемами малого бізнесу
зайняті два комітети. На чолі яких Адміністрація зі справ малого
бізнесу. У кожному штаті є регіональні відділення по 30-40 чоловік. Ціль
Адміністрації – підтримка малого бізнесу на державному рівні. У Японії,
де особливо висока кількість малих підприємств, спеціально виділені ті з
них, що в умовах ринкової економіки без допомоги держави розвиватися не
можуть.

Стимулюючим фактором у розвитку малого бізнесу є податкова політика
держави. Суть податкової політики полягає в поетапному зменшенні
граничних ставок податків і зниженні прогресивності оподатковування при
досить вузькій податковій базі і широкій сфері застосування податкових
пільг. Зменшення ставки податків у залежності від розмірів підприємства
є одним з методів оподатковування малих підприємств.

Середній час життя малих підприємств приблизно 6 років. Але число нових
підприємств перевищує число тих, що закрилися.

Усі малі підприємства досить швидко реагують на зовнішні умови і
видозмінюють кінцеву продукцію, випливаючи за попитом, освоюючи нову
продукцію. Наприклад, малі підприємства в Японії здатні завершити
досвідчене виробництво протягом тижня, у той час як на великих
підприємствах це зайняло б набагато більше часу. Малі підприємства
спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції, орієнтованої в
основному на місцеві ринки збуту. В основному це швидкопсувні продукти,
ювелірні вироби, одяг, взуття і багато чого іншого.

Сучасна структура ринкової економіки в масштабах України припускає 5-6
мільйонів малих підприємств, що працюють на підприємницьких засадах, у
те час, як їх фактично нараховується 300-400 тисяч. Це означає, що мале
підприємництво як особливий сектор ринкової економіки ще не
сформувалося, а виходить, фактично не використовується його потенціал.

За законом, малі підприємства можуть створюватися на основі будь-яких
форм власності і здійснювати усі види господарської діяльності, якщо
вони не заборонені законом.

Можна вказати на чотири недоліки урядової програми, що гальмують
сьогодні розвиток малого бізнесу.

Перший фундаментальний недолік – це надвисокі податкові ставки з
підприємців і населення, якими уряд намагається забезпечити фінансову
збалансованість і бездефіцитність бюджету. Мале підприємництво душать
численні податки і побори, що нерідко залишають йому 5-10% прибутку. У
результаті малі підприємства стають на грань банкрутства незалежно від
їхньої народногосподарської значимості.

Другий фундаментальний недолік реформи зв’язаний з логікою розгортання
перетворень. Основне протиріччя сьогоднішньої політики – спроба
забезпечити перехід до ринку адміністративно-командними методами зверху,
ігноруючи основу ринкової системи – інтерес підприємця. Сама ж логіка
створення ринкової економіки вимагає руху “знизу нагору” – від інтересу
підприємця до централізованого створення ринкової інфраструктури
(податкова, кредитна політика, банки, біржі), обслуговуючої і
реалізуючої цей інтерес.

Третій недолік реформи – практична ліквідація джерел формування
первісного капіталу для малого підприємця на старті. Існує три джерела
капіталу, необхідного для початку бізнесу: власні заощадження населення,
кредити, приватизаційні чеки. Перше джерело було знищено гіперінфляцією,
що скоротила даний ресурс у багато десятків разів. Друге джерело
практично закрите для малого підприємництва гігантським відсотком за
кредит і небажанням комерційних банків, вкладати гроші в малий бізнес
через великий ризик і відсутність гарантій. Виступити інвестиційним
ресурсом вони не можуть, у кращому випадку це буде маленька одноразова
соціальна допомога. Недолік фінансових ресурсів і складність їхнього
легального придбання в держави, можуть підштовхнути малі підприємства до
контактів з тіньовою економікою і мафіозними структурами, і дати
останнім можливість поступово впроваджуватися в малі підприємства,
поступово підкоряючи їх собі.

Четвертий фундаментальний недолік – відсутність систем державної і
суспільної підтримки малого бізнесу.

Дуже часто малі підприємства створюються на базі старих державних
підприємств.

Приступаючи до розгляду особливостей оподатковування й особливостей
ведення обліку на малих підприємствах, потрібно чітко визначити, які
необхідні і достатні умови для того, щоб організація могла користатися
статусом малого підприємства.

В даний час існує ряд податкових і інших пільг для суб’єктів малого
підприємництва. Для того, щоб комерційна організація, що має статус
юридичної особи, могла бути віднесена до таких суб’єктів, повинні бути
виконані певні умови.

У її статутному капіталі частка, що належить одному чи декільком
юридичним особам, що не є суб’єктами малого підприємництва, не перевищує
25%.

Середня чисельність працівників за звітний період не повинна
перевищувати наступних граничних рівнів, що встановлені для малих
підприємств: у промисловості – 100 чоловік; у будівництві – 100 чоловік;
на транспорті – 100 чоловік; у сільському господарстві – 60 чоловік; у
науково-технічній сфері – 60 чоловік; в оптовій торгівлі – 50 чоловік; у
роздрібній торгівлі і побутовому обслуговуванні населення – 30 чоловік;
в інших галузях і при здійсненні інших видів діяльності – 50 чоловік.

У середню чисельність працівників включаються всі його працівники, у
тому числі працюючі по договорах цивільно-правового характеру і по
сумісництву (з обліком реально відпрацьованого часу), а також працівники
філій, представництв і інших відособлених підрозділів зазначеної
юридичної особи.

При цьому підприємства, що здійснюють кілька видів діяльності,
відносяться до малого бізнесу за критерієм чисельності того виду
діяльності, частка якого є найбільшою в річному обсязі.

Якщо мале підприємство в який-небудь період своєї діяльності перевищило
цю чисельність, то воно позбавляється пільг, передбачених чинним
законодавством для суб’єктів малого бізнесу на цей період і на наступні
3 місяці.

Порядок заснування малих підприємств. Підприємство може бути засновано
або за рішенням власника чи майна уповноваженого ним органу, або за
рішенням трудового колективу державного чи муніципального підприємства у
випадках і порядку, передбаченому Законом.

Підприємство може бути засноване в результаті виділення зі складу
діючого підприємства, об’єднання, організації одного чи декількох
структурних підрозділів зі збереженням за ними існуючих зобов’язань
перед підприємством.

Підприємство може бути засноване в результаті примусового поділу
відповідно до антимонопольного законодавства України.

Установчими документами підприємства є статут підприємства, а також
рішення про його чи договір засновників. У статуті підприємства
визначаються організаційно правова форма підприємства, його назва,
адреса, органи керування і контролю, порядок розподілу прибутку й
утворення фондів підприємства, умови реорганізації і ліквідації
підприємства.

Статут підприємства затверджується його засновником. На державному і
муніципальному підприємстві, а також на підприємстві змішаної форми
власності, у майні якого частка чи держави чи місцевої Ради складає
більш 50%, статут затверджується засновником разом із трудовим
колективом.

Підприємство вважається створеним і здобуває права юридичної особи з дня
його державної реєстрації.

Державна реєстрація підприємства.

Державна реєстрація підприємства, незалежно від його
організаційно-правової форми, здійснюється місцевою Радою за місцем
знаходженння підприємства.

Дані державної реєстрації підприємства в місячний термін повідомляються
Радою, що зареєструвала підприємство, у Міністерство фінансів України
для включення до Державного реєстру.

Діяльність незареєстрованного підприємства забороняється. Доходи,
отримані від діяльності такого підприємства, стягуються через суд і
направляються в місцевий бюджет.

Для реєстрації підприємства засновник представляє наступні документи:

– заява засновника,

– статут підприємства,

– рішення про створення підприємства чи договір засновників,

– довідка про сплату державного збору.

Рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації підприємства повинне бути
прийнято не пізніше чим у місячний термін з моменту видачі заяви
засновника, статуту, договору засновників і свідчення про сплату
держмита.

Відмова в державній реєстрації підприємства можлива у випадку порушення
встановленого Законом порядку створення підприємства, а також
невідповідності установчих документів вимогам законодавства України.

Відмова в реєстрації підприємства за іншими мотивами є незаконною. Про
рішення відмовити в реєстрації підприємства відповідний орган
зобов’язаний повідомити в 3-х денний термін у письмовій формі засновнику
підприємства.

Відмова в реєстрації підприємства може бути оскаржена у судовому
порядку. Підприємець може стягнути через суд збитки, нанесені в
результаті незаконного відмовлення в реєстрації підприємства.

Ліквідація і реорганізація підприємства.

Припинення діяльності підприємства може здійснюватися у виді його
ліквідації чи реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення,
перетворення в іншу організаційно-правову форму).

Ліквідація і реорганізація підприємства здійснюється за рішенням
власника чи органу, уповноваженого створювати такі підприємства, за
згодою трудового колективу або за рішенням суду.

Підприємства ліквідуються у випадках:

– визнання банкрутом,

– ухвалення рішення про заборону діяльності підприємства через
невиконання умов, установлених законодавством України, якщо в
передбачений рішенням термін не забезпечене дотримання тих чи умов, не
змінений вид діяльності,

– визнання судом недійсними установчих документів і рішення про
створення підприємства,

– за іншими підставами, передбаченим законодавчими актами України.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, утвореної
власником майна підприємства чи уповноваженим ним органом, разом із
трудовим колективом. За їх рішенням ліквідація може проводитися самим
підприємством в особі його органа управління.

Ліквідація підприємства при банкрутстві здійснюється відповідно до
законодавства України.

2. Оподатковування підприємств малого бізнесу

В Україні оподаткування малого бізнесу є однією з найсерйозніших проблем
і перешкод на шляху розвитку малого підприємництва: воно має фактично
лише фіскальну мету, надзвичайно громіздке і в багатьох випадках
нелогічне. Загальна орієнтація податкового законодавства в країні така,
що вона позбавляє підприємство ключової мети діяльності – прибутку.
Багато хто з українських дослідників називають податкову систему однією
з найзаплутаніших та найворожіших до підприємництва та економіки в
цілому. З одного боку, уряд продовжує потурати окремим секторам
економіки (гірничо-металургійному комплексу, вуглевидобуванню та
переробним підприємствам), а з другого, посилюється тиск на прибуткові
фірми.

Згідно із Законом України «Про оподаткування», сукупні вилучення в
бюджет становлять 37 обов’язкових податків та зборів (21 в державний
бюджет і 16 в місцеві бюджети). Загальний обсяг податкових сум, які
підлягають сплаті підприємствами, сягає до 90% балансового прибутку.
Тому в Україні давно проявляється «ефект Лаффера» – зниження надходжень
в бюджет з причини перевищення податкових ставок над граничне допустимим
рівнем.

Малі підприємства, як найуразливіші суб’єкти ринку, в найбільшому
ступені потерпають від податкового пресингу, особливо, згідно з
опитуванням 2001 р., від таких податків: ПДВ (64% респондентів), податок
на прибуток (46%), нарахування в фонд заробітної платні (22%), Пенсійний
фонд (8%), податок на землю (3%), акцизи (1%), податки та збори місцевих
органів влади.(1%) [5]. Якщо відношення чистих податків до ВВП у
розвинутих країнах становить: в СІЛА -8%, Франції – 12.7%, Німеччині –
11.2%, то в Україні воно значно вище: у 1991 р.-25.2%, 1996 р.-48%, 1997
р. – 48.6% [4].

Високі ставки були недоцільно введені в Україні за аналогією із
зарубіжними країнами. Наприклад, ПДВ появився у 1968 р., проте така
розвинута країна, як Швейцарія, застосувала його лише у 1985 р. (ставка
5%). В Японії він теж був запроваджений з низькою ставкою, але виявився
недоцільним. Справа в тому, що практика введення ПДВ як непрямого
податку пов’язується, насамперед, з перевиробництвом товарів, з
вилученням з обороту зайвих фінансових коштів. Ясно, що в Україні ні про
яке перенасичення ринку товарами і послугами не може бути й мови. Тому
висока ставка ПДВ призвела до того, що більша частина малих підприємств
(особливо в сфері послуг, де низька капіталомісткість) змушена була
підтримувати ціни на достатньо високому рівні, що зробило їх продукцію
недосяжною для середніх споживачів.

Крім цього, в податковому законодавстві постійно відбуваються зміни та
доповнення, які створюють додаткові труднощі для підприємців та їх
бухгалтерів: потрібно переробляти звітність, найчастіше, заднім числом.
Наприклад, лише за 1997-1998 рр. до Закону «Про податок на додану
вартість» було внесено майже 200 змін. А за IV квартал 1999 р. Державна
податкова адміністрація прийняла 137 нових податкових регуляцій, які
були опубліковані лише у внутрішніх виданнях, а також 27 законів або
змін до законів, що регулюють оподаткування малих підприємств. Крім
того, багато податкових законів приймається як закони прямої дії, хоча
явно вимагають роз’яснень та інструкцій. Останні часто появляються
значно пізніше, ніж в день набрання законом чинності. Це призводить до
того, що підприємці заплутуються в тенетах податкової павутини,
по-різному тлумачать неоднозначні положення, що в кінцевому підсумку
спричиняє помилки і наступні за ними штрафні санкції.

Не дивно, що в таких умовах підприємство віддає перевагу веденню
«подвійної бухгалтерії». За підсумками опитування 1999 р., дві третини
малих фірм приховують від держави до 50% прибутків [4].

Разом із тим за період реформ в Україні з 90-х рр. для малих підприємств
податковим законодавством встановлювались певні пільги: наприклад,
Законом СРСР «Про податки з підприємств, об’єднань, організацій» від
14.06.90 р.; Постановою Ради Міністрів УРСР «Про заходи щодо створення
та розвитку малих підприємств «від 22.09.90 р.; Декретом КМУ «Про
податок на прибуток підприємств і організацій». У 1993 р. пільги малому
бізнесу були скасовані взагалі, а нові з’явилися тільки лише у 1999 р.

Сьогодні для суб’єктів малого бізнесу застосовується податкова пільгова
система: єдиний податок для фізичних і юридичних осіб, спеціальний
торговий патент, фіксований сільськогосподарський податок і фіксований
податок для фізичних осіб. Причому підприємець має вибір: користуватися
спрощеною системою чи звичайною.

Згідно з Указом Президента «Про державну підтримку малого
підприємництва» від 12.05.1998 р. (набув чинності 1.01.1999 р.), зі
змінами та доповненнями від 28.06.1999 р., суб’єктами сплати єдиного
податку є:

1) фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність і в трудових
відносинах з якими протягом року, включаючи членів їхніх сімей,
перебуває не більше 10 осіб, і обсяг виручки яких за рік не перевищує
500 тис. грн.;

2) юридичні особи будь-якої форми власності та організаційно-правової
форми, чисельність працівників яких не більше 50 осіб, а обсяг виторгу –
до 1 млн. грн.

Фізичні особи сплачують єдиний податок шляхом отримання спеціального
свідоцтва. Ставка єдиного податку варіюється від 20 до 200 грн./міс.
Якщо підприємець використовує найману робочу силу або працю членів його
родини, то ставка єдиного податку підвищується на 50% за кожну людину.
Юридичні особи можуть обрати одну із ставок єдиного податку: 1) 6% суми
виторгу від реалізації продукції, без урахування акцизного збору, але із
сплатою ПДВ;

2) 10% суми виторгу від реалізації продукції, за винятком акцизного
збору, але з включенням ПДВ до складу єдиного податку [2].

Суб’єкт малого підприємництва, який перейшов на сплату єдиного податку,
не сплачує низку податків і зборів (всього 15 обов’язкових платежів):
податок на прибуток; на доходи фізичних осіб; на землю; збір за
спеціальне використання природних ресурсів; у фонд Чорнобиля; на
соціальне страхування та ін.

Фіксований податок сплачують підприємці, які займаються торгівлею та
наданням послуг тільки на території України. Вони сплачують вартість
патенту -від 20 до 100 грн./міс. Валовий дохід за останній рік
суб’єктів, яким видається патент, має не перевищувати 119 тис. грн., а
кількість найманих працівників -не більше 5 осіб, причому на кожного
працівника збільшується розмір податку на 50%. Пільговий торговий патент
(спецпатент) видається на окремі види діяльності як одноразова плата у
розмірі 25 грн. на весь термін дії.

Ініціатива прийняття єдиних податків взагалі має позитивний вплив на
індивідуальних підприємців. На 1.10.1999 р. до платників єдиного податку
приєдналося 750 тис. фізичних осіб – підприємців (77,5% зареєстрованих)
і 27 тис. юридичних осіб (15% загальної кількості зареєстрованих
суб’єктів малого бізнесу) [14]. Якщо у 2000 році держбюджет було
недовиконано на 500 млн. грн. з податку на прибуток і ПДВ, то єдиний
податок виконано на 600% [14]. Більша частина надходжень спрямовується в
місцеві бюджети і сприяє зростанню робочих місць і розвитку місцевої
інфраструктури. Так, в Одеській області надходження до бюджету всередині
2000 р. у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року зросли на
321% (табл. 1).

Таблиця 1

Надходження до бюджету Одеської області від єдиного податку, грн.

Суб’єкти малого бізнесу 1 півріччя 1999 р. 1999р. 1 півріччя 2000р.
Приріст 1 півріччя 2000 р. до 1 півріччя 1999 р., %

Фізичні особи 2396268 5728775 6637339 177

Юридичні особи 1188321 3299 277 8436148 610

Усього 3584 589 9 028 052 15073487 321

Проте згодом стали виникати, проблеми, пов’язані з появою суперечливих
тлумачень положень Указу, наприклад, стосовно сплати додаткових зборів у
спеціальні фонди, оподаткування дивідендів, орендної плати за землю,
сплати фізичними особами прибуткового податку з найманих працівників
тощо [14]. У підсумку для багатьох підприємців єдиний податок став
просто невигідним, і багато хто з них знову повернувся до звичайної
системи оподаткування.

Для тих малих підприємств, які не підпали під категорію пільговиків,
проблеми посилюються надмірно бюрократизованою системою обліку та
звітності під час нарахування і сплати податків. Різні податки мають
різну базу оподаткування, терміни оформлення звітів і правила їх
заповнення. Підприємства, навіть якщо вони не здійснюють певний вид
діяльності, вимушені заповнювати бланки, які його стосуються. Тому часто
бухгалтери здають в податкові органи форми з прочерками, що свідчить про
повну безглуздість їх ведення.

Отже, існуюча податкова політика в Україні характеризується ігноруванням
завдань забезпечення економічного зростання, зміцнення та розширення
підприємницької ініціативи, обмежує накопичення виробничих фондів,
необхідних для інвестування. А малі підприємства на стартовому етапі
своєї діяльності, не маючи коштів та реальних доступів до ресурсів,
наражаються на найбільший тиск податків.

3. Проблеми і перспективи розвитку оподаткування малих підприємств

В 2003 році приватні підприємці отримали нові фіскальні правила.
Державна податкова адміністрація України затвердила Інструкцію про
оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою
діяльністю (Наказ ДПАУ від 16.07.2003 № 352). Як і новий закон про
прибутковий податок, нова інструкція набере чинності 1 січня наступного
року[3].

Неспроможність законодавця бути послідовним до кінця і визначити
порядок оподаткування доходів фізичних осіб-суб’єктів підприємницької
діяльності, в тому числі й «спрощенців», спричинила окремий випадок
застосування ДПАУ особливої «юридичної техніки», за допомогою якої стару
Інструкцію про прибутковий податок було змінено до невпізнання.
«Повідтинавши» все непотрібне, ДПАУ видала такий собі збірний документ,
де знайшли своє часткове відображення норми Інструкції в попередніх
редакціях, а також окремі норми Декрету Кабміну «Про прибутковий податок
з громадян». Крім того, податківці скористалися певним прийомом,
розширивши деякі поняття профільного закону.

nv

?

?

?

?

E

I

I

?

O

Oe

*,.`bdhjlnpr??¨??2

4

6

#6

h

j

l

p

r

t

v

x

z

°

?

?

AE

E

E

ue

th

a:” #?#U)ue,e-o1?4o53/46Ae9°=?DAEbFuuuuuieeeueeuUeeeeeeeeee

????

–( ”

????

у цивільно-правових відносинах щодо будь-яких оподатковуваних доходів,
нарахованих на користь такої особи.

Податківці ігнорують положення закону в частині обмеження взаємозв’язку
фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності (податкового агента)
та інших фізичних осіб винятково трудовими взаємовідносинами,
перекреслюючи тим самим всі розмежувальні ознаки між трудовими і
цивільно-правовими відносинами, розширюючи сферу застосування закону.

Згідно з Інструкцією, приватний підприємець як податковий агент має
нараховувати, утримувати і сплачувати до бюджету податок із зазначених
доходів. А також надавати протягом 40 днів, наступних за останнім
календарним днем звітного кварталу, відповідний розрахунок. Очевидно,
податківці мають намір запровадити нову форму звіту. Адже звична
відомість про нараховані і виплачені суми доходів і втриманих з них
податків (так звана форма № 8-ДР) подається до податкової інспекції
протягом 15 днів після закінчення звітного періоду.

Суб’єкт підприємницької діяльності – фізособа прирівнюється до юридичних
осіб за всіма критеріями: веде облік (документально підтверджений)
валових доходів і витрат згідно із Законом «Про оподаткування прибутку
підприємств», подає податкову декларацію (яку ще невідомо) за квартал,
півріччя, дев’ять місяців, рік у терміни, передбачені для юросіб,
приймає на роботу персонал і, як податковий агент, платить всі податки
із зарплати.

До того ж приватні підприємці тепер ще й авансуватимуть бюджет. З нової
редакції Інструкції зникло положення про уникнення подвійного
оподаткування. Таким чином, виплачуючи ту чи іншу суму просто фізособам
і фізособам-приватним підприємцям, податковий агент повинен буде
утримати прибутковий податок. Водночас приватному підприємцеві, як і
раніше, доведеться сплачувати податок (фіксований розмір) авансом.
Безумовно, після закінчення податкового періоду все з’ясується — зайво
сплачені суми повинні будуть повернути. Але, очевидно, наші підприємці
не настільки багаті, щоб кредитувати державу. До того ж, як бюджет
розраховується по боргах з підприємцями, добре відомо.

З 1 січня 2004 року зміниться також розмір фіксованого податку та умови
для отримання патенту. Позитивом є зниження вартості патенту. Тепер
підприємець заплатить за нього від 20 до 100 гривень. А ось «мінуси»
набагато істотніші: щоб фізособі стати «спрощенцем» — перейти на
фіксований податок, виручка від реалізації за рік має становити не
більше 119 000 гривень (при чинному єдиному податку — 500 тис. грн);
кількість працюючих (включно з членами сім’ї) — не більше п’яти осіб. Ще
одна обов’язкова умова — реалізація відбувається на ринках з
обов’язковою сплатою ринкового збору [3].

Утім, хвилювання «спрощенців» щодо зниження верхньої межі річної виручки
можуть виявитися марними. Справа в тому, що в Інструкції розмір виручки
від реалізації обчислюється в «неоподатковуваних мінімумах». А Закон
«Про податок з доходів фізичних осіб» замість них запроваджує нове
значення «податкова соціальна пільга». І її розмір буде дорівнювати не
звичним нам 17 грн, а розміру мінімальної заробітної плати на
працездатну особу (очікується, що з 1 грудня вона становитиме 237 грн).

Щоправда, соціальна пільга вводитиметься поступово протягом трьох років.
Наступного року застосовуватимуться 30% її розміру. Але навіть з
урахуванням цього, обмеження річної виручки для платника фіксованого
податку залишаються практично незмінними (497,7 тис. грн). Як саме
рахуватимуть податківці, наразі невідомо. Очевидно, приватникам тепер
слід чекати нових документів з ДПАУ щодо питання врегулювання питань
сплати фіксованого податку (патентування).

Що стосується платників єдиного податку, то в Інструкції про такий вид
спрощеного оподаткування взагалі не згадується. Документ лише містить
порядок стягнення обов’язкових платежів з доходів фізичних осіб, які
займаються підприємницькою діяльністю й перебувають на загальній системі
оподаткування або купують патент (переходять на фіксований податок).
Очевидно, що такого виду спрощеного оподаткування не буде. Експерти
зазначають, що в цьому випадку податкове планування з використанням
приватного підприємця стане неможливим. Крім того, можна чекати, що
малий бізнес почне потроху знову повертатися в тінь.

Для побудови ефективних механізмів оподаткування малих підприємств
доцільно скористатися досвідом розвинутих країн. Податкова підтримка
малого бізнесу в розвинутих економіках сприяє виживанню малих
підприємств, з її допомогою вони уникають банкрутств чи поглинань
великими підприємствами. Більшість держав, які розвивають малий бізнес,
податкове регулювання визнають як один з найефективніших засобів впливу,
тому що воно носить не прямий, а опосередкований характер. Суть політики
оподаткування для малих підприємств за кордоном полягає в поетапному
скороченні податкових ставок і числа прогресивних податків. В цілому
вбачається тенденція до зменшення набору податків і одночасного
розширення податкових пільг. Ставки податків диференціюються залежно від
внесків підприємства у виробництво, НДДКР, сферу послуг та ін. Певні
види малих підприємств одержують можливість формувати неоподатковувані
спеціальні фонди і резерви. Все більше використовуються механізми
прискореної амортизації, а також «податкові канікули» (звільнення від
податків на деякий термін).

У деяких країнах податки диференціюються залежно від розміру
підприємств. Наприклад, у Великій Британії стандартна ставка податку на
прибуток становить 35%, а для малих підприємств – 27% [5].

В Японії, США і Німеччині ставки податку на прибуток варіюються залежно
від величини річного прибутку. Так, якщо прибуток малих підприємств США
менший 16 тис. дол., то він оподатковується в розмірі 10%, від 16 до50
тис. дол. -20%, від 75 до 100 тис. дол. – 34%, понад 100 тис. – 39% [9].
В Японії: до 8 млн. ієн -28% .понад 8 млн. – 37% (для кооперативів –
27%), причому для місцевих податків градація така: якщо прибуток менший
3.5 млн. ієн -ставка дорівнює 6%, від 3.5 до 7 млн. – 9%, понад 7 млн. –
12% [6].

У Німеччині, починаючи з 1986 р., проводилася трьохступенева податкова
реформа малих підприємств. На кожному етапі підвищувався мінімальний
рівень оподаткованого прибутку, збільшувались неоподатковувані частки.
Був прийнятий лінійно-прогресивний метод обчислення податку, який сприяє
малому бізнесу. До 1990 р. до 52% були знижені гранична і до 19%
мінімальна ставка прибуткового податку. Верхня межа мінімальної ставки
впала з 18 тис. до 8.1 тис. ДМ річного прибутку. У підсумку за п’ять
років реформи загальна сума неоподатковуваного прибутку зросла у 17
разів [10]. Понад половину ремісничих малих підприємств звільнились від
промислового податку, А якщо мале підприємство мало оборот у
попередньому році не більше 25 тис. ДМ, а в поточному 100, то воно
звільнялося від ПДВ. Окрім цих заходів, використовувались також й інші
податкові пільги: знижка з майнового податку і податку на спадщину,
звільнення від податку на придбання нерухомості та ін. Все це дозволило
малому бізнесу значно укріпити свої позиції на ринку.

Взагалі податкові пільги для малого бізнесу представлені в розвинутих
країнах у надто різноманітних формах. Наприклад, у Франції низка малих
підприємств може відтермінувати сплату податків, якщо на даний момент
відсутні кошти. Багато хто з малих фірм звільняється від податку на
реінвестований прибуток, одержаний від операцій з нерухомим майном.

Податкові стимулятори широко застосовуються для «переманювання» малих
підприємств у відсталі райони, стимулювання інноваційних малих фірм. В
Італії, якщо мале підприємство придбає передові технології, знаходить
нові ринки збуту, в цілому здійснює заходи, спрямовані на підвищення
продуктивності праці, то воно на 40-50% зменшує базу оподаткування,
тобто фактично витрати на ці заходи. Крім цього, не оподатковується 30%
витрат на НДДКР.

На сучасному етапі все більшої ваги набувають методи прискореної
амортизації. В Японії для прискорення НТП передбачено вилучення з
оподаткованого доходу видатків на НДДКР, а також прискорена амортизація
устаткування для НДДКР. Малі підприємства з капіталом до 100 млн. ієн
користуються особливою системою обліку, пільговими нормами амортизації.
Амортизаційні відрахування в Німеччині застосовуються до всіх
інвестицій, які стимулюють нові робочі місця, сприяють охороні
навколишнього середовища, пов’язані з експортом і новими технологіями.
Вкладені кошти списуються за три роки (в перший рік – 50%, другий – 30%,
третій – 20% капіталу).

Відомі пільги створення резерву неоподатковуваного прибутку. В Японії
під час формування резервного фонду малого підприємства з капіталом не
менше 100 млн. ієн можуть підвищити розмір його неоподаткованої частини
на 16% [6].

В нинішній час в Україні превалює дві полярно протилежні точки зору на
принципи оподаткування малого бізнесу:

1) відмовитися від пільг і відрахувань для малих підприємств, але
знизити загальні ставки оподаткування. Це створить сприятливі та рівні
умови для розвитку всіх форм підприємництва, незалежно від розміру;

2) зберегти досить високі податкові ставки, але диференціювати податки,
впровадивши велику кількість пільг, які будуть стимулювати відтворення в
підприємствах потрібного розміру та пріоритетних галузях.

Розглянемо аргументи на користь і проти цих думок. Відсутність
податкових пільг для малих підприємств існує в деяких країнах Східної
Європи. Наприклад, в Угорщині до сер. 90-х рр. ситуація була подібна на
сучасний стан українських платників податків. Сума податкових вилучень
доходила до 90% прибутку підприємства. Більшість фірм працювала в
«затінках». Тоді уряд просто знизив всі податки, і всього за 1993-1994
роки об’єм тіньових оборотів скоротився. Сьогодні в Угорщині створено
всі умови для легального бізнесу, і головна з них – законодавча
стабільність: основні закони в Угорщині не змінюються вже понад 10
років.

Цікаво, що пільги для угорських малих підприємств практично відсутні.
Лише фірми з виробництва молока одержують дотації від держави, а також
існують пільги для підприємств у регіонах з високим безробіттям (його
рівень повинен бути не нижче 20%). Створення тут понад п’яти робочих
місць заохочується єдиноразовою матеріальною виплатою — 1 млн. форинтів
за одне робоче місце.

У Польщі підприємці – фізичні особи мають право сплачувати фіксований
податок, для них розроблено спрощену систему обліку та звітності. Для
малих підприємств – юридичних осіб пільг немає. Чехія з самого початку
орієнтувалася на розвиток малого бізнесу, проте там не було масової
кампанії з підтримки малих підприємств і досі відсутнє спеціальне
законодавство, присвячене малому бізнесу, немає також спрощеної
податкової системи. Замість всього цього – стандартна, уніфікована для
всіх підприємств система оподаткування, куди органічно вплетені
стимулюючі пільги для суб’єктів підприємництва з невеликим оборотом,
плюс велика кількість програм підтримки малого бізнесу (спрямованих на
пільгове кредитування, надання гарантій під кредити та ін.). У перший
рік діяльності підприємства оподатковуються за пільговою ставкою
прибуткового податку (аналог нашого податку на прибуток), що дає
можливість примножити оборотний капітал.

Таким чином, податкова система в цих країнах надзвичайно проста та
складається з основних податків – прибуткового (для фізичних та
юридичних осіб), податку на прибуток і ПДВ, які, як правило,
диференціюються залежно від прибутків або оборотів (табл. 2).

Таблиця 2

Податкова система деяких країн Східної Європи.

Країна Ставки ПДВ Ставки прибуткового податку для фізичних осіб Ставки
прибуткового податку для юридичних осіб

Чехія 5 і 22 % від 15 до 32% 31%

Угорщина 0, 12 і 25% 20, 30, 40% 18%

Польща 0, 7, 14, 22% 19, 30, 40% сер. 30%

Джерела: складено автором на базі: Бизнес. – 2000. – №36. – С. 64-65;
1999. – №5. – С. 70-71; 2000. – №13.-С. 66-67.

В цілому ставки податків досить високі, але кожний рік здійснюється їхнє
поступове зниження. І, що дуже важливо, податкове законодавство
залишається стійким та стабільним, кількість перевірок зведена до
мінімуму, немає громіздкої системи звітності.

Показники малого бізнесу в цих країнах дуже високі, а Чехія відома своїм
феноменальним зростанням малого підприємництва в період трансформаційних
перетворень. Малі підприємства роблять половину внеску в національний
дохід держав. Таким чином, це підтверджує висновок про те, що вони
можуть довести свою життєздатність і без спеціальної допомоги.

Ю. Конрад стверджує, що рівні для всіх суб’єктів умови господарювання є
гарантом того, що успіху можуть добитися тільки ефективні підприємства,
в т. ч. і малі, незалежно від форм власності. Адже саме ефективні малі
підприємства роблять основний внесок у забезпечення економічного
зростання та зайнятості. Податкові пільги можуть бути виправдані лише в
тому випадку, якщо адміністративні видатки з їхнього вилучення та
нарахування не входять ні в яке порівняння з прибутками від них. Також
виправдані податкові пільги в період створення і становлення
підприємства, щоб воно могло накопичити фінансові резерви.

Прибічники податкового пільгування малих підприємств посилаються на
нестійкість малого бізнесу і необхідність його підтримки. Податкове
стимулювання використовується як економічний засіб, що є альтернативою
адміністративному впливу. Успіх податкових пільг для малого бізнесу
також підтверджений практикою розвинутих країн. Проте, на нашу думку,
глибинний сенс пільг лежить не тільки і не стільки в тому, щоб підвищити
конкурентоспроможність малих підприємств, а щоб здійснити до них
фіскальні функції. Звучить парадоксально, але тільки на перший погляд.
Природа пільг аналогічна явищу «цінова дискримінація» як методу
конкурентної боротьби підприємств. Цінова дискримінація застосовується
тоді, коли монополіст може використати своє ринкове становище більш
повно і збільшити прибутки, встановлюючи різні ціни для різних категорій
покупців. Прибутки монополії, яка займається ціновою дискримінацією,
будуть (за інших рівних умов) вищі, ніж у монополії, яка ними нехтує.

Випадок з податками аналогічний. Податок – це фактично ціна, яка
сплачується фірмою державі за право ведення бізнесу. Якщо встановити
«податкову дискримінацію», то це істотно підвищить прибуткову частину
бюджету. Так, можна збільшити податки для великих підприємств та знизити
їх для малих підприємств. Наприклад, як було зазначено вище, в Україні
практика диференціювання податків, пов’язана з введенням спрощеної
системи оподаткування, призвела до підвищення прибуткової частини
бюджету, що підтверджує вірність наших висновків.

Таким чином, кожна з альтернатив має право на існування і підтверджена
практикою. Але яка з них найбільш прийнятна для України? Існує думка, що
«просто взяти і знизити податки» не можна, тому що це неминуче призведе
до падіння податкових зборів. Зрозуміло, в подальшому, через один-два
роки надходження будуть зростати, але до цього бюджетна криза ще більше
посилиться. Інші дослідники наполягають на тому, що податкова система і
так заплутана та вимагає максимального спрощення. Ми дотримуємось саме
цієї точки зору, але не применшуємо значущості першої, а рекомендуємо
їхнє поетапне використання та комбінування.

Так, на першому етапі доцільно було б знизити загальну податкову ставку,
скасувати пільги для малих підприємств і поставити їх в рівні та
загально-сприятливі умови з іншими суб’єктами господарювання. Загальну
податкову систему максимально спростити, податок на прибуток для
юридичних осіб знизити до 20%, ПДВ диференціювати залежно від обороту,
для фізичних осіб-підприємців зберегти ставку єдиного податку, об’єднати
відрахування в Пенсійний фонд, соцстрах, фонд зайнятості та Чорнобиля в
єдиний Державний соціальний фонд та призначити дві ставки – для фізичних
і юридичних осіб. Потрібно також максимально спростити порядок
нарахування всіх податків, скоротити кількість податкових перевірок до 1
р. на рік, встановити 2-3-річний мораторій на внесення змін до
податкового законодавства. Певні пільги для малих підприємств все ж
доцільно використати: наприклад, знизити ставки податку на прибуток в
перші один-два роки діяльності в пріоритетних галузях. Досвід свідчить,
що це призводить до зростання інвестиційних вкладень на 2-25%, залежно
від насиченості підприємницькими структурами.

Зниження загальної ставки податків стимулюватиме розширення
оподаткованої бази, сприятиме підвищенню прибутковості бюджету і не
тільки появі стимулу до створення нових малих підприємств, але й
легалізації просторого тіньового сектора України. У підприємців
появиться впевненість у стабільності правового поля і високий ступінь
мотивації.

На другому етапі потрібно посилити використання податкового пільгування
для стимулювання відтворення в галузях, які мають високий потенціал
зростання. Також слід зменшити оподатковуваний прибуток на суму, яка
спрямовується на модернізацію виробництва, закупівлю нового
устаткування, створення робочих місць, НДДКР та ін. Стартовим малим
підприємствам має сенс зберегти пільгові ставки податку на прибуток.

В подальшому, звичайно, в запропонованій нами схемі необхідно в міру
змін пріоритетів здійснювати модифікації, доповнення і т. п., але слід
враховувати, що економічний механізм оподаткування ефективний лише за
наступних умов:

1) однакові правила гри для всіх форм власності і організаційно-правових
форм;

2) зацікавленість підприємців в отриманні прибутку;

3) впевненість підприємців у правильності рішень, які приймаються під
час довгострокового планування та прогнозування свого розвитку.

Також необхідно зважати на наступні закони оподаткування: 1) високі
ставки прямих податків, навіть у разі помірної інфляції, швидкого
морального старіння устаткування, занижених норм списання на знос і,
відповідно, завищеного прибутку, можуть бути гальмом для розвитку малих
підприємств;

2) непрямі податки впливають на обсяг виробництва, причому вплив одного
і того ж податку на динаміку виробництва різних товарів різний;

3) через механізм попиту і пропозиції податки впливають на ціни і об’єм
виробництва, а отже, на розподіл прибутку, співвідношення форм прибутку,
тобто і на структуру виробництва, і перелив капіталу між галузями;

4) податки впливають на НТР через механізми прискореної амортизації,
відрахувань з прибутку витрат на НДДКР; регресивні податки загострюють
соціальні суперечності, звужують внутрішній ринок. Надмірно прогресивні
ведуть до зниження накопичення, зменшення стимулів до нововведень і
підприємництва. Таким чином, використання виваженої податкової політики
стосовно малого бізнесу в значному ступені активізує і стимулює мале
підприємництво до економічного зростання і є неодмінним фактором
підвищення ефективності системи підтримки і стимулювання малого бізнесу
в Україні.

Висновки

На основі вищесказаного можна зробити висновок, що пошук шляхів
підвищення ефективності української системи податків просто необхідний,
що удосконалювання податкових відносин – найбільш важка область
діяльності урядових органів. Податки – це відношення власності, а
оскільки саме проблеми власності викликають у даний час протистояння між
галузями законодавчої і виконавчої влади і тим більше немає єдності
думок і в складі самого уряду і парламенту, то до рішення чисто
економічних проблем домішуються і політичні інтереси. Усе це свідчить
про те, що в даний час не можуть бути створені податкові відносини, що
відповідають світовим стандартам. Більш того, вони не можуть бути
ідентичні цим стандартам, оскільки кожній країні притаманні свої
індивідуальні особливості політичного й економічного розвитку.

Усе вищесказане обумовлює об’єктивну необхідність пильної уваги до
сучасного стану оподатковування. Необхідний і методологічний, і
методичний перегляд основ оподатковування з метою виведення податкової
системи на оптимальний рівень. Податки повинні стати не тільки знаряддям
забезпечення збалансованого бюджету, але і могутнім стимулом розвитку
народного господарства країни. Вони повинні сприяти
структурно-технологічному удосконалюванню виробництва, збалансуванню
економічних інтересів, зміцненню усіх форм власності.

Наша країна поступово просувається до демократичного суспільства із
соціально орієнтованою економікою. У нових умовах розвитку змінюється
характер державних витрат, їхня частка знижується в напрямку
фінансування народного господарства. Підприємства, здобуваючи усі великі
економічні волі, здатні самостійно вирішити більшість задач свого
господарського розвитку. Усе це сприяє формуванню такого складу і
структури державних витрат, що дозволяють вирішити у свою чергу три
основні задачі:

фінансування потреб соціально незахищених шарів населення;

забезпечення потреб фундаментальних наукових досліджень;

фінансування систем управління й оборони країни в межах розумної
достатності.

Однак, перехідний період до ринку вимагає специфічних витрат, що
забезпечать структурну переорієнтацію підприємств і галузей, підтримку
територіальних пропорцій господарювання, запобігання наслідків неминуче
наступаючого безробіття, підтримку рівня життя, що знижується,
незахищених шарів населення. Усе вище названі наслідки ламання старих
політичних і економічних підвалин у нашій країні є вихідною основою, що
визначає умови для відпрацьювання оптимального рівня оподатковування:

скорочення державних витрат до оптимального рівня за рахунок скасування
різного роду фінансових вливань у неефективні підприємства і галузі і
виділення бюджетних кредитів тим регіонам, що забезпечують просування до
ринку і ріст добробуту громадян;

створення податкової системи, що стимулює розвиток економічного базису,
а це зниження податкового тягаря для підприємств – виробників
конкурентноздатних товарів, послуг;

державне стимулювання інвестицій різними методами (ціноутворення,
кредитування, валютне фінансування й ін.).

Таким чином, удосконалювання оподатковування нерозривно зв’язано зі
створенням міцного економічного базису і стабільних політичних умов
суспільного розвитку. Від того, як незабаром це буде створено, залежить
формування стійких передумов для поступового перетворення системи
оподатковування у фактор економічного росту.

Список використаних джерел

Закон України “Про підтримку малого підприємництва” // Вісник податкової
служби України. – 2003. – №20. – С.14-15.

Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва” від 28 червня 1999 року
№746/99.

Інструкція про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття
підприємницькою діяльністю, затверджена Наказом ДПАУ від 16.07.2003 №
352.

Бизнес. – 2001. -16 июля. – С. 58-59.

Білоус Г. Мале підприємництво в Україні: сучасний стан та проблеми
розвитку // Регіональна економіка. – 2000. – №4. – С. 87.

Блинов А. Малое предпринимательство. Организационно-акономические
основи. – М.: Ось-89, 1997. – С. 206-207.

Буфатіна І. Операції з платниками єдиного податку: оптимізація
оподаткування // Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. – 2003. –
№18. – С.94-96.

Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. – К.:
Знання, 2001. – 277с.

Денисов Г.М. Малый инновационньїй бизнес в США й Российской Федерации:
Уч. пособие. – М.: ИПСИН, 1993. – С.17.

Иорданская 3. Малые й средние предприятия в Германии // МЗиМО. — 1993. —
№9. – С.133.

Крисоватий А.І. Оподаткування і ринок: умови та можливості поєднання. –
Тернопіль: КарпЮка, 2000. – 246с.

Крисоватий А.І. Податковий глосарій: Словник податкових термінів. – К.:
Задруга, 2002. – 72с.

Кустовська А. Підтримка малого бізнесу: реальна чи декларована? //
Економіка. Фінанси. Право. – 2000. – №5. – С. 28.

Кустовська А. Підтримка малого бізнесу: реальна чи декларована? //
Економіка. Фінанси. Право. – 2000. – №5. – С. 28;

Ляпіна К.М. Національна програма розвитку малого підприємництва:
Очікування. Проблеми. Перспективи. – К.: ІКС, 2001. –158с.

Мазур О.Є. Єфективне оподаткування малого підприємництва в умовах
трансформації економіки України // Регіональна економіка. – 2003. – №1.
– С.43-51.

Мізюк В. Новий розрахунок єдиного податку // Все про бухгалтерський
облік. – 2003. – №31. – С.23-26.

Основи налогообложения: Уч. пособие / Руммо В.В. , Поповенко Н.С. й др.
– Одесса: ОКФА, 1996. – С. 9.

PAGE

PAGE 5

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020