.

Облiк, аналiз i аудит розрахункiв з бюджетом (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1693 36119
Скачать документ

Зміст

Вступ………………………………………………………….
…………………………………… 3

Розділ 1. Економічний зміст податкових платежів, як складової податкової
системи України

1.1. Податкова система України та її роль у формуванні бюджету……. 7

1.2. Суть, призначення та види податків і платежів до державного та
місцевих
бюджетів……………………………………………………….
………………… 22

1.3. Організація обліку та нормативно-правове забезпечення розрахунків з
бюджетом……………………………………………………….
……………………………… 31

Розділ 2. Методика обліку розрахунків з бюджетом

2.1. Методичні основи обліку податку на прибуток підприємства …… 41

2.2. Облік непрямих
податків……………………………………………………….
…. 54

2.3. Особливості обліку інших податків і платежів до бюджету ……….
66

Розділ 3. Організація аудиту і аналізу розрахунків з бюджетом

3.1. Роль і значення аудиту та аналізу в ринкових умовах
господарювання
………………………………………………………………
……………… 82

3.2. Аналіз розрахунків з бюджетом
……………………………………………….. 89

3.3. Аудит розрахунків з
бюджетом…………………………………………………. 98

Висновки та
пропозиції……………………………………………………..
…………… 109

Список
літератури……………………………………………………..
…………………… 115

Додатки………………………………………………………..
……………………………….. 123

Вступ

Актуальність теми. За класичним визначенням, державний бюджет – це
розпис доходів і видатків держави. І, оскільки бюджет являється формою
утворення і розподілу загальнодержавних грошових ресурсів, йому,
безперечно, належить провідна роль серед фінансових важелів в системі
управління державою.

Формування доходної частини бюджету здійснюється за допомогою податкової
системи, яка являє собою сукупність податків, зборів і інших
обов’язкових платежів, що законодавчо закріплені в державі. Це поняття
також включає механізми нарахування, сплати податків та організації
контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.
Система оподаткування, як економічна категорія, акумулює в собі інтереси
різних соціальних груп, представників різних видів діяльності, а загалом
– платників податків і держави.

На сьогоднішній день однією із основних проблем для суб’єктів
господарювання є проблема побудови ефективної системи обліку. При цьому
особливе значення надається організації обліку оподаткування, оскільки
саме ця ділянка повинна забезпечити підприємству своєчасність та повноту
здійснення розрахунків з бюджетом, від яких, звичайно ж, залежить
фінансовий стан підприємства загалом.

В Україні система оподаткування характеризується частими змінами у
законодавчих та нормативних актах та неоднозначністю трактування
положень цих документів. Враховуючи зазначене, у підприємств виникає
потреба у контролі за правильним нарахуванням та своєчасністю сплати
податків, тобто у проведенні аудиту розрахунків з бюджетом. Водночас
необхідно проводити і аналіз розрахунків з бюджетом, який зможе
забезпечити підприємство інформацією про його реальний фінансовий стан.

Податкова система України є ще недостатньо сформованою і не повністю
відповідає тим вимогам, які до неї ставляться. За цих умов закономірним
явищем є те, що питання обліку і аудиту розрахунків з бюджетом
потребують теоретичного вивчення та вдосконалення практичного
застосування у відповідності до прийнятих Національних Положень
(Стандартів) бухгалтерського обліку. Отож, як бачимо, обрана тема
магістерської роботи „Облік і аудит розрахунків з бюджетом” сьогодні
особливо актуальна.

Мета і завдання дослідження. В даній роботі поставлено за мету дослідити
і критично оцінити діючу практику побудови обліку і аудиту розрахунків з
бюджетом.

Досягнути поставлену мету передбачається шляхом вирішення наступних
завдань:

ознайомитись з основними елементами та принципами оподаткування в
Україні, з впливом податків на формування бюджету і на економічний стан
держави;

вивчити суть, призначення та види податкових платежів до бюджету;

розглянути організацію обліку розрахунків з бюджетом і проаналізувати
нормативно-правове забезпечення діючих податків, зборів і платежів;

дослідити методику обліку розрахунків з бюджетом, ознайомитись з їх
документальним оформленням;

оцінити роль та значення аудиту в ринкових умовах господарювання;

провести аналіз ефективності обраної системи оподаткування на прикладі
конкретного підприємства;

вивчити порядок проведення аудиту розрахунків за податками та платежами.

Об’єкт та предмет дослідження. В якості об’єкта дослідження виступають
організація та методологія обліку та аудиту розрахунків з бюджетом, які
виникають в процесі господарської діяльності ПП „Гетьман”.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних та практичних питань
бухгалтерського обліку та аудиту розрахунків з бюджетом.

При написанні магістерської роботи було використано ряд періодичних
видань, законодавчі та нормативні документи, методичну та спеціальну
літературу в якій висвітлюються питання обліку та аудиту розрахунків з
бюджетом.

Структура магістерської роботи. Магістерська робота складається з
вступу, трьох розділів та висновків.

У першому розділі, який називається „Економічний зміст податкових
платежів, як складової податкової системи України” висвітлюється зміст
податкової системи України, наводиться характеристика її складових
елементів та основоположних принципів, приділено увагу суті та
призначенню податків, а також дана їх детальна класифікація. Розглянуто
питання організації обліку та нормативно-правового забезпечення
розрахунків з бюджетом.

Методика обліку розрахунків з бюджетом, їх документальне оформлення
висвітлюється у розділі: „Методика обліку розрахунків з бюджетом”.
Центральне місце тут займає вивчення обліку податку на прибуток
підприємства та обліку непрямих податків.

Третій розділ „Організація аудиту та аналізу розрахунків з бюджетом”
присвячено необхідності проведення аудиту, а також аналізу в сучасних
умовах. Водночас в даному розділі проаналізовано систему податків, що
сплачується на ПП “Гетьман”, дано пропозиції щодо її вдосконалення. Тут
же детально розглядається порядок проведення аудиту розрахунків з
бюджетом.

Методи дослідження. При обробці матеріалів для написання магістерської
роботи використовувались методи спостереження, вибірки, групування,
узагальнення, порівняльної оцінки, тощо. Водночас у роботі
застосовувався системний підхід для комплексного вивчення методології
обліку розрахунків з бюджетом та проведення його аудиту.

В роботу ввійшов графічний матеріал, що дає змогу наочно зрозуміти
об’єкт дослідження.

Практичне значення одержаних результатів. В результаті проведеного
дослідження у магістерській роботі одержано результати, які можна на
практиці використовувати на малих підприємствах, а саме – визначено
показники, за якими дані організації матимуть можливість оцінити
ефективність власної податкової політики та виявити доцільність
переходу на спрощену систему оподаткування. Отож результати даного
дослідження будуть корисні, перш за все, бухгалтерам та керівникам малих
підприємств.

Розділ І

Економічний зміст податкових платежів, як складової податкової системи
України

1.1.Податкова система України та її роль у формуванні бюджету

Податкова система – основа фінансово-кредитного механізму державного
регулювання та один із найважливіших важелів впливу на економіку.
Ефективність її функціонування визначається найрізноманітнішими
факторами, а саме: економічним становищем, розкладом політичних сил,
рівнем податкової культури, досягненнями економічної науки, тощо.

При визначенні поняття „податкова система” важливо розмежувати два
підходи до її розуміння. По-перше, це сукупність податків і податкових
платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова
система включає в себе механізми нарахування, сплати податків та
організації контролю і відповідальності за порушення податкового
законодавства. Варто зазначити, що вищевказані трактування терміну
„податкова система” знаходять своє відображення і у статті 2 Закону
України „ Про систему оподаткування” : „Сукупність податків і зборів
(обовязкових платежів) у бюджети і державні цільові фонди, які
справляються у встановленому законами України порядку, становлять
систему оподаткування”[ 39, c.3].

Справляння податків грунтується на виділенні таких елементів системи
оподаткування як субєкт і обєкт оподаткування, джерело сплати податку,
одиниця оподаткування, податкова ставка та податкова квота. При цьому
найкраще зрозуміти їхню суть можна за допомогою ілюстрації, де до
елементів системи оподаткування поставлено запитання (рис.1.1.).

Субєкт оподаткування – юридична чи фізична особа, яка є платником
податку. Існують певні механізми перекладення податкового ярма на інших
осіб, тому спеціально виділяється таке поняття, як носій податку. Носій
податку – це особа, яка фактично сплачує податок.

Рис. 1.1. Елементи системи оподаткування

Обєкт оподаткування – дохід (прибуток), майно юридичних і фізичних осіб,
додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт,
послуг), а також інші обєкти, визначені законом України, на які
нараховується податок. На сьогоднішній день загальною рисою більшості
податкових систем є матеріально-грошовий, а не особистісний характер
обєктів оподаткування.

Джерело сплати податку – це дохід платника, з якого він сплачує податок.
Джерело сплати може бути безпосередньо повязане з обєктом оподаткування
(коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і
не стосуватись обєкта оподаткування (наприклад, податки на майно і
землю, які перобувають в особистому користуванні і не приносять доходу
своїм власникам).

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізична чи грошова) обєкта
оподаткування. Наприклад, оцінювання земельної ділянки при оподаткуванні
проводиться в гектарах, сотих гектара, квадратних метрах. Що ж до
грошового виміру, то він може бути безпосереднім – при оцінці доходів і
опосередкованим – при оцінці тієї ж земельної ділянки чи майна (за
ринковою чи нормативною ціною).

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю
оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок:
універсальний і диференційований. При першому підході встановлюється
єдина для всіх платників ставка, при другому декілька. Варто зауважити,
що встановлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою
проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як
фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку.

Окрім вищезгаданих елементів системи оподаткування необхідно звернути
увагу і на податкову квоту, яка характеризує частку податку в доході
платника. З погляду соціальної справедливості механізм оподаткування
обовязково має включати цей елемент, однак при цьому значно зменшується
податковий вплив і можливості використання податків як фінансових
регуляторів. Саме тому в практиці оподаткування податкові квоти
законодавчо не встановлюються.

Податкова система – це невідємний атрибут будь-якої держави, але, що
характерно, у світі немає країн з тотожними податковими системами. Це
пояснюється тим, в різних країнах податкові системи створювались і
розвивались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. При
цьому кожна держава формувала таку податкову систему і так
удосконалювала її структуру та механізм функціонування, як цього
вимагали саме її потреби.

Не дивлячись на відмінності, що характерні для різних податкових систем,
існують принципи, які тотожні для них усіх [26,с.23]. Ці принципи були
сформульовані ще А. Смітом у праці „Дослідження природи і причин
багатства народів” і з якими пізніше, як правило, погоджувалось
більшість вчених, що розвивали теорію податків. Сюди входять:

принцип вигоди, який наголошує на тому, щоб втрати добробуту в
результаті сплати податку були еквівалентними для платників з тими
вигодами, які вони отримають від держави;

принцип адміністративної зручності – його суть полягає в тому, що
податкова система повинна бути максимально зручною як для держави та її
органів, так і для платників податків;

принцип платоспроможності базується на стягненні податків та податкових
платежів відповідно до рівня доходу або майнового стану платника
податку;

принцип встановлення визначальної бази для затвердження конкретного
рівня оподаткування наголошує, що податкові надходження повинні
забезпечити таку величину фінансових ресурсів держави, яка необхідна для
виконання покладених на неї функцій.

В Україні формування податкової системи грунтується на таких засадах:
по-перше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази цієї
системи і, по-третє, вихідних принципів [59, с.148] (рис. 1.2.).

Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути
взаємоповязані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати
у суперечність із системою загалом та окремими її елементами. Системний
підхід означає, що мають реалізовуватись такі функції податків як
фіскальна і регулююча.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг видатків бюджету
та цільових фондів. Так, з погляду організації фінансової діяльності
держави податки є вторинними відносно видатків. В основі їх встановлення
лежить наступна схема (рис. 1.3.).

Рис. 1.3 Місце податків в системі фінансової діяльності держави

Безумовно, слід врахувати можливий негативний вплив високих податків на
суспільство й економіку, але й ігнорувати інтереси держави неможливо.
Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою
фінансової науки.

Третью важливою складовою побудови і функціонування податкової системи є
встановлення її вихідних принципів. Вони розглядаються за трьома
напрямками:

принципи формування податкової системи;

принципи оподаткування;

принципи податкової політики.

Принципи формування податкової системи визначають фундаментальні
домінанти відносно встановлення кожного податку та їх сукупності. До них
відносять: рівнонапруженість в оподаткуванні, врівноваженість інтересів
держави і платників податків та цілеспрямоване застосування податків,як
фінансових інструментів регулювання соціально-економічного розвитку.

Рівнонапруженість означає такий розподіл податкового тягара між
субєктами оподаткування, який відображає всі аспекти їх діяльності. При
цьому враховують: рівень доходів і рівень споживання платників; їх
майновий стан; зусилля кожного субєкта, які він докладає для отримання
певного доходу, виходячи з своїх можливостей; характер отриманих доходів
та напрями їх використання; співвідношення між споживанням та
заощадженнями, тощо. Отож, рівнонапруженість відображає комплексний
підхід і може досягатись лише за умови дотримання вимоги системності у
побудові податкової системи.

Принцип рівнонапруженості є ознакою високорозвиненої економіки, в умовах
якої основу суспільства становить так званий середній клас. Цей принцип
означає, що всі платники мають однакові зобовязання перед державою за
певними критеріями, тобто передбачається або використання пропорційних
ставок, або дуже помірної і згладженої шкали прогресивних ставок.
Прикметно, що свого часу найбільшим проявом соціальної справедливості
вважався прогресивний прибутковий податок. В Україні такий підхід у
період становлення ринкових відносин справді може призвести до
перерозподілу через бюджет частини доходів багатих верств населення на
користь бідних. Але у країнах суспільного добробуту аналогічний підхід
буде шкідливий, оскільки високий рівень оподаткування багатих (провідної
частини продуктивних сил) підриває у них стимули до високих результатів
і внаслідок цього уповільнюються темпи економічного розвитку, що
особливо болісно відобразиться якраз на найбідніших.

Необхідність встановлення рівноцінних прав і зобовязань усіх платників
перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і
фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище, оскільки
подальша господарська діяльність неодмінно веде до диференціації
доходів.

Принцип врівноваженості інтересів держави і платників податку означає
необхідність збалансування інтересів та протиріч вищезгаданих сторін.
Згідно з цим принципом податкова система має бути побудована таким
чином, щоб держава мала достатньо доходів для покриття своїх видатків, і
при цьому не підривався фінансовий стан платників податків.

Принцип цілеспрямованого використання податків як фінансових
інструментів оначає, що формуючи податкову систему, слід врахувати її
вплив на діяльність платників податків, а також на характер, темпи і
пропорції соціально-економічного розвитку суспільства загалом. Даний
принцип грунтується на регулюючій функції податків. Отже, формуючи
податкову систему, необхідно підбирати такі податки, які дають змогу
реалізувати певні пріорітети та завдання економічної і соціальної
політики.

Принципи оподаткування відображають засади справляння податків
державою. Згідно статті 3 Закону України „Про систему оподаткування” від
18 лютого 1997 року в Україні встановлено 11 принципів побудови системи
оподаткування [39]:

– стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення
виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок
високотехнологічної продукції. Оскільки стабілізація економіки України
та її економічний ріст багато в чому визначаються станом та
перспективами розвитку науки і техніки, рівнем впровадження їх у
виробництво, то необхідно створити такі фінансові умови, за яких кожен
субєкт підприємницької діяльності буде зацікавлений у швидкій реалізації
науково-технічних досягнень. Це ставить до системи оподаткування певні
вимоги, як от: орієнтація системи на зниження чи диференціацію ставок
обовязкових платежів, забезпечення незмінності податків і зборів та їх
ставок, надання пільг, тощо.

– стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності. З метою реалізації даного принципу держава передбачає
введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), який спрямовується
на розвиток виробництва. Одночасно стимулювати виробництво має і
податкова система за допомогою прямих податків, оскільки вони суттєво
впливають на фінансову стабілізацію платників і економіки в цілому.

– обовязковість – означає впровадження норм щодо сплати податків і
зборів, які визначені на підставі достовірних даних про обєкти
оподаткування за звітний період, а також встановлення відповідальності
платників податків за порушення податкового законодавства (сплата
процентів за прострочення обовязкових платежів, додаткове нарахування
податку, застосування адміністративних штрафів, а також кримінальна
відповідальність).

– рівнозначність і пропорційність – означає, що справляння податків з
юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку, а
також означає забезпечення сплати рівних податків і зборів на рівні
прибутки та пропорційно більших податків і зборів на більші доходи.
Практика виконання цих вимог здійснюється через обгрунтовану
диференціацію ставок податків і зборів в залежності від розміру доходу
та характеру діяльності платника.

– рівність – означає недопущення будь-яких проявів податкової
дискримінації, забезпечення однакового підходу до субєктів
господарювання при визначенні податкових зобовязань. Дія цього принципу
реалізується, перш за все, через побудову і встановлення ставок податків
і зборів.

– соціальна справедливість – це забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно
обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян,
застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян,
які отримують високі та надвисокі доходи;

– стабільність – означає забезпечення незмінності податків і зборів, їх
ставок і пільг протягом бюджетного року. Виконання цієї умови дає
можливість субєктам підприємницької діяльності планувати свою виробничу
та інвестиційну діяльність, а державі здійснювати реальний вплив на
подолання кризових явищ в економіці ;

– економічна обгрунтованість – полягає у встановленні податків і зборів
на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових
можливостей субєктів підприємницької діяльності з урахуванням
необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами.
Передумовою реалізації даного принципу є чітка система обліку і
звітності, оскільки її відсутність призводить до звуження бази
оподаткування;

– рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів,
виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до
бюджету для фінансування витрат. Більшість податків і зборів сплачується
платниками щомісячно оскільки цей термін є оптимальним;

– компетенція означає, що встановлювати та скасовувати податки і збори,
а також пільги платникам, мають право виключно Верховна Рада України,
Верховна Рада АР Крим і сільські, селищні, міські ради у відповідності
із статтями 92, 138 пункт 4 та 134 Конституції України і іншими
положеннями законодавства про оподаткування;

– єдиний підхід – означає забезпечення єдиного підходу до розробки
податкових законів з обовязковим визначенням платника податку
ізбору,обєкта оподаткування , джерела сплати,податкового періоду,
ставок,строків та порядку сплати податку,а також підстав для надання
податкових пільг;

– доступність – забезпечення дохідливості положень податкового
законодавства для платників податків і зборів. Норми законодавчих та
нормативних документів повинні формуватися чітко , лаконічно, і в
доступній формі, що сприятиме їх правильному трактуванню.

Що стосується податкової політики – одного з вихідних принципів
формування податкової системи – то вона являє собою діяльність держави
у сферах запровадження, правового регламентування та організації
справляння податків і платежів до централізованих фондів грошових
ресурсів держави [86, с.31].

Податкова політика здійснюється за певними напрямками, які визначаються
завданнями соціально-економічного розвитку і можуть мати стимулюючу чи
стримуючу спрямованість. При цьому реалізація податкової політики
грунтується на двох головних принципах – стабільності і гнучкості.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна виходити з
встановлених на певний період орієнтирів і, водночас, носити стійкий
характер при визначенні нормативних ставок податків, порядку нарахування
податкових платежів в бюджет, фінансових санкцій. Стабільність
податкової політики створює стабільність у суспільстві, оскільки дає
можливість реалізувати інтереси всіх субєктів і сприяє налагодженню
механізму справляння податків.

Принцип гнучкості полягає в здатності податкової системи швидко
перебудовуватись для ефективного вирішення різноманітних питань, що
виникають в політиці держави, без порушення стабільності системи
оподаткування. Так, виходячи з вимог податкової політики України в
сучасних умовах, в новому податковому законодавстві держава відмовилась
від „зрівнялівки” в застосуванні адміністративного штрафу до посадових
осіб підприємств і громадян, встановила фінансову відповідальність
банків і інших кредитних установ за порушення законів про податки, більш
чітко регламентувала права, обовязки і відповідальність державних
податкових інспекцій з врахуванням діючого законодавства України.
Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексу податкових пільг,
які застосовуються до певних платників податку.

Ефективною та надійною може бути тільки та податкова система, яка
побудована з дотриманням усіх вимог та принципів і яка враховує інтереси
держави і платників, однаково враховуючи їх потреби та можливості.
Тільки така податкова система може забезпечити державу надійними і
достатніми доходами, цілеспрямовано впливаючи на діяльність кожного
платника і соціально-економічний розвиток суспільства загалом [ 59,
с.153].

Становлення податкової системи України почалося з прийняття 25 червня
1991 року Закону України „ Про систему оподаткування”. У 1994 році цей
закон був ухвалений у новій редакції з урахуванням змін і доповнень, які
мали місце у 1992 – 1993 роках. На сьогоднішній день вищезгаданий Закон
діє у редакції з доповненнями, прийнята у 1997 році.В ньому було
визначено основні принципи побудови системи оподаткування, види
податків, зборів і обовязкових платежів, порядок їх нарахування і
терміни сплати, обєкти оподаткування, а також платників податків і їх
відповідальність за порушення податкового законодавства.

Разом із прийняттям вищезгаданого закону Україна стала на шлях „проб і
помилок” у пошуку ефективної системи оподаткування. Так, адже із
проголошенням незалежності наша держава опинилась в ситуації здійснення
серйозних і рішучих змін, де часу на рух „від теорії до практики”
практично не було. Як результат – більшість рішень щодо формування
податкової системи в Україні приймались за відсутності науково
обгрунтованих підходів, без врахування величезного досвіду зарубіжних
країн, а лише у відповідності до особистих знань, інтуїції або інтересів
керівництва держави та її організаційних структур.

Податкова система, встановлена в Україні, не змогла витримати
випробування часом – її недоліки занадто очевидні. Це призвело до того ,
що закони, які регламентують податкові відносини в Україні, весь час
змінюються, до них вноситься величезна кількість поправок та уточнень з
метою погодження вищезгаданих законів з процесами, що мали місце у
житті суспільства. Так, лише відносно податку на додану вартість за два
роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100
розяснень та уточнень. За таких умов субєкти господарювання та фізичні
особи опиняються в критичному становищі – більшість з них просто не в
змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким
механізмом повинні сплачувати. До того ж постійне „латання дир”
податкового законодавства ускладнює виробниче планування і розвиток,
робить непередбачуваним інвестування, і в кінцевому підсумку
дезорганізує підприємництво.

Роль податкової системи (а також її сутність та структура) визначаються
податковою політикою, яку, виходячи із задач соціально-економічного
розвитку, здійснює держава. В Україні, за умов переходу від
командно-адміністративних методів управління до ринкових умов
господарювання, податкова система мала б виконувати роль ефективного
антикризового засобу. Проте, на жаль, вона своє завдання виконала з
точністю до навпаки, ставши однією з причин загострення економічної
кризи.

Економічна ситуація, що склалась в Україні, значною мірою пояснюється
неправильною орієнтацією системи оподаткування на збільшення податків.
Ще зовсім недавно вважалось, що чим більше справляти податків і чим вищі
їхні ставки, тим більше буде надходжень в бюджет. Однак це в корені
невірно: оббираючи платника, податки душать його, звужуючи тим самим
оподатковувану базу і зменшуючи податкову масу.

Залежність податкових надходжень від величини ставки податку
характеризується так званою кривою Лаффера. Згідно неї оптимальною
вважається середня сумарна ставка прямих і непрямих податків у розмірі
37,7%, при якій досягається максимальний рівень надходжень в бюджет
(рис.1.4.). В Україні ж, по оцінках спеціалістів, при сьгоднішній
системі оподаткування, середня сумарна ставка прямих і непрямих податків
складає біля 80%. Якщо б ця ставка становила 37,7%, український бюджет
одержував би в 3 рази більше податків. Крім цього, як показує практика
країн з розвиненою ринковою економікою, для нормального функціонування
економіки необхідно, щоб розмір оподаткування не перевищував 1/3
прибутку, одержанного підприємством. В Україні, при декларованому рівні
податку 30%, фактично з врахуванням ціноутворення, порядку визначення
затрат і обчислення прибутку, особливостей методики вирахування і
порядку сплати податків у підприємств знімається більше 50%, а в деяких
випадках навіть 70-80% прибутку.

Рис. 1.4. Крива Лаффера.

Безперечно, чинна податкова система України має величезну кількість
мінусів. Однак за останні роки на даній ділянці державної роботи
зявились певні позитивні зрушення. Так, з прийняттям Закону України ”Про
оподаткування прибутку підприємств” з другого півріччя 1997 року
відбулись істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності,
спрямовані на підтримку виробника та активізацію інвестиційної
діяльності підприємства. Водночас законодавці зробили перші кроки на
шляху до зменшення податкового навантаження субєктів підприємницької
діяльності. Це підтверджується тим, що з 1 січня 1999 року скасовано
відрахування до Фонду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з 1січня 2000
року – відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт та
утримання автомобільних доріг, з 2001 року – збір до державного
інноваційного фонду. Водночас держава відмовилась від внесення до
бюджету 10% амортизаційних відрахувань і надала право застосування норм
прискореної амортизації. Все це зменшело податкові навантаження на
платників податку на 8.8 млрд. грн., що становить 25% загальної суми
відрахувань до цільових державних фондів, які враховуються у зведеному
бюджеті України [43, с.84].

На сьогодні податкову систему України, враховуючи зазначені вище
скасування платежів, можна подати як сукупність податків і зборів, які у
зведеному бюджеті України за 2001 рік вони становлять: ПДВ – 35%,
податок на прибуток підприємств – 20%, податок на прибуток громадян –
14%, відрахування у державні цільові фонди – 12%, акцизний збір – 7%,
тощо. (рис.1.5.). Такі показники далеко не
ідентичні показникам більшості розвинених країн світу, де частка
прибуткового податку в загальній сумі податкових надходжень складає
понад 30%, а непрямі податки становлять в середньому 25% всіх
надходжень. Отож необхідність удосконалення податкової системи України
очевидна.

Підсумовуючи вищесказане слід зазначити, що наявність ефективної системи
оподаткування зможе підняти економіку України до досить високого рівня.
І, водночас, розвиток ринкових відносин, безперечно, сприятиме
вдосконаленню податкової системи.

1.2. Суть, призначення та види податків і платежів до державних і
місцевих бюджетів

Поняття „податок” – це багатогранна категорія, визначенням суті якої
займались економісти, філософи та державні діячі найрізноманітніших
епох. Так, Ф. Аквінський (1225 – 1274) визначав податки як дозволену
форму пограбування. Ш. Монтескьє (1689 – 1755) припискав, що ніщо не
потребує стільки мудрості і розуму, як визначення тієї частини, яку у
підданих забирають, і тієї, яку залишають їм. А. Сміт (1723 – 1790)
говорив про те, що податки для тих, хто їх виплачує, – ознака не
рабства, а свободи [7, с.12].

В сучасному розумінні податки – це обовязкові збори, які стягуються з
юридичних та фізичних осіб в процесі розподілу та перерозподілу частини
вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), які акумулюються в
централізованих фондах грошових ресурсів держави – бюджетах.

Податки не є єдиною формою акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими
державними фондами. Паралельно їм існують ще такі поняття як плата,
відрахування, внески та збір. Однак українське податкове законодавство
не робить розмежування між цими схожими категоріями і трактуються вони
практично як синоніми. Така ситуація, звичайно ж, нерідко призводить до
протиріч, отож, гадаємо, варто розглянути детальніше кожен з
вищезгаданих платежів.

Плата – це обовязковий платіж, який передбачає певну еквівалентність
відносин платника з державою (наприклад, плата за воду, плата за
заготівлю деревини, тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів,
що використовуються і надходження коштів саме державі визначається
державною власністю на ці ресурси.

Відрахування і внески передбачають цільове призначення платежів. Воно
може бути частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом
платежів (якщо це відрахування), або повним (якщо це внески), коли
витрачання коштів у повному обсязі здійснюється за цільовим
призначенням. Прикладом часткового цільового призначення можуть бути
відрахування на геолого-розвідувальні роботи. Ці відрахування вносяться
до бюджету і в загальній сумі його доходів їхнє цільове призначення
втрачається. Разом з тим розміри фінансування з бюджету
геолого-розвідувальних робіт можуть бути як більшими, так і меншими від
суми надходжень цих відрахувань. Прикладом повного цільового призначення
є внески у різні цільові фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального
страхування, Фонд сприяння зайнятості населення та інші. Використовувати
дані внески не за призначенням забороняється, а змінити цільове
прихначення можна тільки на законодавчій основі.

Збори – це платежі, які мають разовий, випадковий і незначний за
розмірами характер і збираються вони, як правило, за місцем події
(наприклад, ринковий збір).

Що ж стосується безпосередньо податків, то характерно, що вони
встановлюються для утримання державних структур і для фінансового
забезпечення виконання ними функцій держави: управлінської, оборонної,
соціальної та економічної. Основними характерними особливостями податку
в порівнянні з іншими платежеми є те, що він [62, с.8]:

– стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе
тільки в разі його переплати, або тоді, коли законодавством передбачені
пільги щодо даного податку.

– має односторонній характер встановлення. В основу цієї ознаки податку
закладене однобічне спрямування коштів від платника до держави. При
цьому платник не одержує натомість нічого, а його кошти йдуть на
задоволення суспільних потреб.

– може бути сплачений лише до бюджету відповідного рівня, а не до іншого
централізованого чи децентралізованого фонду.

– не має цільового призначення. Це означає, що при сплаті конкретного
податку ніколи не відомо, на задоволення яких саме цілей витрачатимуться
дані надходження. Формується наче розмитий, знеособлений грошовий фонд.

– є виключно
атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

– має обовязковий характер. Обовязковість податку забезпечується силою
держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить
про те, що сплата податків носить не добровільний, а примусовий
характер.

Виходячи із сутності податків, їх можна розглядати не тільки як
економічну, але і як суспільно-соціальну категорію, оскільки досить
часто податки використовуються як інструмент врівноваження соціального
добробуту. Такий характер податків проявляється при їх обміні на
суспільні блага і трансферні платежі. Причому обмін є нееквівалентним
для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених
податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися
для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних
благ та трансферних платежів. Цей обмін у фіскальній науці називається
„ціни по Ліндалю”[26, с.16].

Суспільне призначення податків, а також їхня сутність яскраво
проявляються в тих функціях, які вони виконують. В сучасних умовах
виділяють три основні функції податків – фіскальну, економічну
(регулюючу) та контрольну, а також ряд додаткових функцій (рис.1.6.).

Першою і найбільш реалізованою в нашій країні є, безперечно, фіскальна
функція (лат.fiscus – державна скарбниця). Відповідно до неї податки
виконують своє основне призначення – насичення дохідної частини бюджету,
прибутків держави для задоволення потреб суспільства (утримання
державних структур, фінансування оборони, освіти, охорони здоровя,
тощо). І, оскільки податки виступають основним джерелом доходів бюджетів
різних рівнів, надзвичайно важливо, щоб податкові надходження були
постійними, стабільними та рівномірно розподіленими у регіональному
просторі.

Рис. 1.6. Функції податків

Своєрідним доповненням фіскальної функції виступає регулююча, яка набула
значного розвитку протягом останніх двох десятиліть. Ця функція
передбачає, що податки, як активний учасник перерозподільчих процесів,
виявляють серйозний вплив на виробництво та інші соціально-економічні
процеси в країні. Так, за допомогою податків держава може стимулювати чи
стримувати темпи розвитку виробництва, посилювати чи послаблювати
накопичення капіталу, розширювати чи скорочувати платіжноспроможний
попит населення.

Контрольна функція податків полягає в тому, що зявляється можливість
кількісного відображення податкових надходжень і їх співставлення з
потребами держави в фінансових ресурсах. З її допомогою оцінюється
раціональність, збалансованість податкової системи в цілому і кожного
важеля зокрема, виявляється наскільки податки відповідають поставленим
цілям. Здійснення контрольної функції податків значною мірою залежать
від податкової дисципліни в країні.

Що стосується додаткових функцій податку, то варто сказати, що вони
утворюють підсистему, яка включає в себе одночасно розподільчу,
стимулюючу та накопичувальну функції. При цьому слід мати на увазі, що
усі функції податку (як основні, так і додаткові) взаємозвязані і тісно
переплітаються між собою.

На сьогоднішній день податки досить різноманітні по видах і утворюють
досить розгалужену сукупність. Проте усю сукупність обовязкових платежів
податкового характеру можна класифікувати в залежності від певних ознак
на кілька груп. Найважливіші з них:

В залежності від компетенції органу державної влади, який вводить в дію
платіж:

загальнодержавні – податки і збори, які установлюються Верховною Радою
України, вводяться в дію винятково Законами України і є обовязковими до
сплати на всій території України. Відповідно до Закону України „Про
систему оподаткування” в нашій країні запроваджено такі види
загальнодержавних податків і зборів (обовязкових платежів):

– податок на додану вартість;

– акцизний збір;

– податок на прибуток підприємств;

– податок на доходи фізичних осіб;

– мито;

– державне мито;

– податок на нерухоме майно;

– плата за землю;

– рентні платежі;

– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

– податок на промисел;

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;

– збір за спеціальне використання природних ресурсів;

– збір за забруднення природного середовища;

– збір на обовязкове соціальне страхування;

– збір на обовязкове державне пенсійне страхування;

– плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

– фіксований сільськогосподарський податок;

– збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

– єдиний збір, що спавляється у пунктах пропуску через державний кордон
України;

– збір за використання радіочастотного ресурсу України;

місцеві – податки і збори, які встановлюються місцевими органами
самоврядування згідно переліку та в межах граничних розмірів,
затверджених Верховною Радою України. Вони є обовязковими лише на певній
території і надходять виключно до місцевих бюджетів. Згідно Закону
України „Про систему оподаткування” до місцевих податків і зборів
(обовязкових платежів) належать:

– комунальний податок;

– готельний збір;

– збір за паркування автотранспорту;

– ринковий збір;

– збір за видачу ордера на квартиру;

– курортний збір;

– збір за участь у бігах на іподромі;

– збір за виграш у бігах на іподромі;

– збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

– збір за право використання місцевої символіки;

– збір за проведення кіно- і телезйомок;

– збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і
лотерей;

– збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон;

– збір за видачу дозволу на розміщення обєктів торгівлі та сфери послуг;

– збір за власників собак.

В залежності від платника:

податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок і т.
д.);

податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел і т.
д.);

змішані – податки, що припускають у якості платника і юридичних і
фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, плата за
землю).

За економічною ознакою обєкта оподаткування:

податки на доходи та прибутки – обовязкові збори, які стягуються з
чистого доходу в момент його отримання;

податки на споживання – обовязкові збори, які стягуються в процесі
споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від
результатів фінансово-господарської діяльності, а лише від розміру
споживання ( рентні платежі, збір за спеціальне використання природних
ресурсів, плата за землю…);

податки на майно – обовязкові збори, які стягуються внаслідок наявності
конкретного виду майна (податок на нерухоме майно, податок з

власників транспортних засобів).

За способом зарахування податкових надходжень:

закріплені – обовязкові платежі, які закріплені за певним рівнем
бюджетної системи;

рег улюючі – обовязкові платежі, які можуть надходити до різних
бюджетів.

5. В залежності від способу обкладення:

прямі податки – встановлюються безпосередньо щодо платників і
сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку тут залежить від
розмірів обєкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу
податкового тягара, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі
мають вищі доходи.

непрямі податки – встановляються в цінах товарів та послуг і
сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розміри для окремого
платника прямо не залежить від його доходів. Слід наголосити на тому, що
тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх
платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а
споживає той, хто має вищі доходи. Найхарактернішими прикладами
непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акциз, мито.

Розмежування податків за різними ознаками показано на рис 1.7.

Безперечно, серед усіх способів класифікації податків найбільш
виправданим є їх розподіл в залежності від способу обкладення. Проте
історичний розвиток системи оподаткування призвів до поступового
розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками.
Універсальні форми непрямих податків – акцизів, при перенесинні їх
стягнення із сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак
прямого оподаткування, насамперед чітко визначений обєкт оподаткування –
обсяг обороту чи додану вартість. При цьому обєкти оподаткування
частково збігаються: пряма форма – податок на додану вартість, частину
якої становить той же прибуток.

Використання в єдиній системі різноманітних по обєктах оподаткування та
методах розрахунків прямих і непрямих податків дає змогу державі повніше
реалізовувати на практиці усі функції податків, оскільки під впливом
платежів опиняютьсямайно підприємств і громадян, різні види ресурсів, що
споживаються в процесі виробництва, робоча сила, отриманий дохід, тощо.

Як уже було сказано, податки – це економічна база функціонування держави
і вони водночас є важливою формою регулювання ринкових відносин. Проте
зауважимо, що використання податків в якості фінансових регуляторів –
змусити процвітати.

Рис. 1.7. Методи розмежування прямих і непрямих податків.

дуже складна та тонка справа. Тут не може бути головного та другорядного
– все важливо. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть значним
чином змінити зміст впливу податку: зробити його прямо протилежним у
порівнянні з передбаченим. Це дуже важливо, оскільки податки торкаються
всього суспільства, а це безмежна гама інтересів, врахувати які дуже
важко, але вкрай необхідно. Отож податки в „руках” держави можна вважати
своєрідною чарівною паличкою, з допомогою якоі можна все зруйнувати або
навпаки – змусити процвітати.

1.3.Організація обліку та нормативно-правове забезпечення розрахунків з
бюджетом

Облік притаманний усім соціально-екномічним формаціям. Його поява була
викликана суспільним поділом праці і розвитком торгівлі. Надалі, в
процесі історичного розвитку людства, облік набуває все більшого і
більшого значення. Зараз він виступає як надзвичайно важливий засіб
керівництва і управління виробництвом.

При організації бухгалтерського обліку на підприємстві особливе місце
відводять обліку розрахунків з бюджетом.

Нарахування і сплата податків, зборів та обовязкових платежів
спричиняють зміни у структурі зобовязань та активів підприємства, отже
відповідають бухгалтерському поняттю „господарська операція”. Значить ці
події підлягають відображенню у бухгалтерському обліку [42, с.186].

Облік зобовязань – одне з найбільш поширених питань, з якими
зустрічаються в ході своєї діяльності бухгалтери-практики. При цьому
зобовязання визначаються як заборгованість підприємства, що виникла
внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується,
призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі
економічні вигоди.

Методологічні вимоги до формування в бухгалтерському обліку та
фінансовій звітності інформації про зобовязання, а також основи
відображення зобовязань у фінансовій звітності визначає П(с)БО 11
“Зобовязання”.

Безперечно, серед усіх зобовязань підприємства, зобовязанням щодо
розрахунків з бюджетом необхідно приділити особливу увагу, оскільки
кожне підприємство має справу зі сплатою різних податків та платежів з
моменту свого створення. Так, всі новостворені підприємства з числа
резидентів, незалежно від форми власності, повинні у двадцятиденний
термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію звернутися до
органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням для
постновки їх на податковий облік [61, с.222].

Для взяття на облік платників податків юридичні особи подають до органів
державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:

– заяву за формою № 1- ОПП;

– завірені у нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для
створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з
відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;

– копію свідоцтва про державну реєстрацію;

– копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєння ідентифікаційного
коду.

Взяття на облік платників податків – юридичних осіб (філій) здійснюються
органом ДПС протягом двох робочих днів після надходження заяви за формою
№ 1-ОПП за наявності всіх поданих документів.

Після взяття платника податків на облік (перереєстрації) орган ДПС
ставить на примірнику статуту платника податків штамп (відмітку) про
взяття його на податковий облік за підписом відповідальної особи і видає
йому відповідну довідку за формою № 4-ОПП. Одночасно видаються копії
довідки для предявлення їх до установ банків, де платник податків
вирішив відкрити поточні рахунки, а також до інших органів державної
влади.

Основними завданнями організації обліку розрахунків за податками і
платежами є:

– забезпечення правильного та своєчасного нарахування податків;

– правильне використання синтетичних рахунків, субрахунків та
аналітичних рахунків;

– вибір облікових регістрів та правильне відображеннь їх даних у
звітності.

Однак для ефективного виконання завдань, поставлених перед організацією
обліку розрахунків з бюджетом, недостатньо навіть найкращого первинного
й аналітичного обліку. І тому кожен бухгалтер повинен відповідно до
чинного законодавства розробити певні контрольні форми (табл. 1.1, 1.2,
1.3).

Таблиця 1.1.

Перелік податків, зборів, внесків, обовязкових платежів, що сплачуються
до бюджету

№ п/п Види податку, збору, внеску, обовязкового платежу Ставка або
розмір податку, збору, внеску Примітка

Таблиця 1.2.

Річний податковий каленар ПП “Гетьман”

Місяць Вид платежу Останній строк представлення звіту Останній строк
сплати Сума платежу Примітка

Січень

Лютий

І т. Д.

Таблиця 1.3.

Календарний графік подання звітності місцевій ДПІ з питань оподаткування

№ п/п Назва податку, збору, платежу Терміни Назва звітності

Перерахування Подання звітності

Якщо певний податок, збір, обовязковий платіж ліквідовується або
зявляються нові податки, зменшуються або збільшуються їх ставки,
розміри, терміни сплати, тоді всі ці зміни слід вности в подані таблиці.

Вищенаведені допоміжні таблиці сприяють запобіганню порушень, повязаних
з недотриманням термінів або несплатою певного виду податку або платежу.

У посадовій інструкції відповідного бугалтера повинно бути передбачено
проведення нарахувань та перерахувань податків і зборів у бюджети різних
рівнів та відповідальність, яку несе бухгалтер у разі невиконання або
неналежного виконання своїх обовязків.

У випадку, коли підприємство прийняло рішення про ліквідацію, йому
необхідно для зняття з обліку як платника податку подати до органу
державної податкової служби заяву за формою № 8-ОПП і документи щодо
ліквідації. У десятиденний термін з дня подання такої заяви необхідно
скласти ліквідаційний баланс у формі річного звіту (на дату прийняття
рішення про ліквідацію) та подати його для перевірки органу державної
податкової служби.

Для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за всіма видами
платежів до бюджету, включаючи податки з доходів працівників
підприємства, та за фінансовими санкціями, що справляються в дохід
бюджету, призначено рахунок 64 „Розрахунки за податковими й платежами”.
За кредитом цього рахунку відображають нараховані платежі до бюджету, за
дебетом – належні до відшкодування з бюджету податкм, їх сплата,
списання, тощо.

У структурі даного рахунку виділено чотири субрахунки [12, с.119].

– 641 “Розрахунки за податками”;

– 642 “Розрахунки за обовязковими платежами”;

– 643 “Податкові зобовязання”;

– 644 “Податковий кредит”;

На субрахунку 641 „Розрахунки за податками” ведеться облік податків, які
нараховуються та сплачуються відповідно до чинного законодавства
(наприклад, податок на прибуток, податок на додану вартісь). Відповідно,
аналітичний облік по цьому субрахунку ведеться за видами податків (рис
1.8):

На субрахунку 642 “Розрахунки за обовязковими платежами” ведеться облік
розрахунків за зборами (обовязковими платежами), які справляються
відповідно до чинного законодавства та облік яких не ведеться на рахунку
65 “Розрахунки за страхуванням”.

Рахунок 64 „Розрахунки за податками і платежами”

Субрахунок 641 „Розрахунки за податками”

-Аналітичний рахунок „ПДВ”

– Аналітичний рахунок „Податок на прибуток”

– Аналітичнтй рахунок „Акцизний збір”

– Аналітичний рахунок „Прибутковий податок”

Рис.1.8. Приклад організації аналітичного обліку за рахунком 64
„Розрахунки за податками й платежами”

На субрахунку 643 „Податкові зобовязання” ведеться облік суми податку на
додану вартість, визначену, виходячи із суми одержаних авансів
(попередньої оплати) за готову продукцію, товари, інші матеріальні
цінності та нематеріальні активи, послуги, що підлягають відвантаженню
(виконанню).

На субрахунку 644 „Податковий кредит” ведеться облік суми податку на

додану вартість, на яку підприємство має право зменшити податкові
зобовязання.

Проте сказати, що рахунок 64 „Розрахунки за податками й платежами”
структуровано відповідно до структури системи оподаткування в Україні
неожливо. По-перше, невдалим є поділ субрахунків на ”Розрахунки за
податками” і ”Розрахунки за обовязковими платежами”, оскільки податкове
законодавство не розділяє поняття „податок” і „обовязковий платіж”. По-
друге, податків багато, кожен з них є окремим обєктом обліку, і одного
субрахунку у цьому випадку недостатньо. Поділ субрахунку 641 „Розрахунки
за податками” на рахунки третього порядку (а без такого поділу обійтися
неможливо) призводить до громіздких, а, значить, незручних в роботі
кодів. Хоча, з іншого боку, відсутність жорсткої регламентації дозволяє
бугалтерам обирати найбільш зручний і раціональний порядок обліку, не
привязуючись до конкретних кодів рахунків і субрахунків [42, с.184].

Субрахунки 643 і 644, хоча й називаються „Податкові зобовязання” і „
Податковий кредит”, але, по суті, до цих обєктів обліку мають лише
опосередковане відношення. „Справжні” податкові зобовязання і податковий
кредит відображають разом з іншими податками на субрахунку 641
„Розрахунки за податками”, про що прямо сказано в інструкції № 291 “Про
застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу,
зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій”,
затвердженої наказом МФУ від 30.11. 1999 року.

Субрахунки 643 і 644 виконують допоміжну функцію: вони показують суму
податків на додану вартість, яка „сидить” у заборгованості, що виникла у
звязку з одержанням передоплати або перерахуванням авансів.
Використоують ці рахунки і при здійсненні товарообмінних (бартерних)
операцій.

Використовуючи рахунок 64, необхідно врахувати, що його призначено лише
для платежів до бюджету, тому немає потреби „ проводити” через нього
суми, які сплачують, наприклад, митному органу (акцизний збір, мито,
ПДВ) при зовнішньо-економічних операціях. Інакше кажучи, підприємство
має право самостійно вирішувати: використовувати йому у таких ситуаціях
субрахунки рахунку 641 чи ні. Але у будь-якому випадку доцільно
відокремити податкові зобовязання з „імпортного” ПДВ, суми якого не
відображають у декларації, від внутрішніх податкових зобовязань.

Платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані:

сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у
встановлені законами терміни;

вести бугалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську
діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені
законами;

подавати до державних податкових органів та інших державних органів
відповідно до Законів України декларації, бугалтерську звітність та інші
документи, відомості, повязані з обчисленнямі сплатою податків.

допускати посадових осіб державних подткових органів для перевірки,
обчислення і сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Для того, щоб організувати ефективний облік по розрахунках бюджетом
необхідно керуватись певною нормативно-правовою базою, яка б визначала
платників податків, обєкти оподаткування, ставки податків та терміни їх
сплати, тощо. Існування законодавчого врегулювання даних питань є
обєктивною необхідністю, оскільки характерно, що одночасно із появою
податків виникли суперечки та непорозуміння стосовно елементів системи
оподаткування.

Сьогодні податкам та питанню регулювання засад дохідної частини бюджету
присвячена ціла галузь науки – податкове право. Від того, наскільки
розвинена дана галузь, значною мірою залежить раціональність та
ефективність створеної в країні податкової системи.

В Україні податкове право знаходиться на етапі становлення та розвитку.
Це значною мірою пояснює той факт, що податкове законодавство нашої
країни було сформовано на основі нормативної бази, успадкованої від
командно- адміністративної системи. Як результат – затверджена законами
та нормативними актами діюча податкова система не відповідала тим
вимогам, які були висунені до неї в умовах ринкового господарювання.
Надалі, відповідно до поточних потреб в фінансуванні дохідної частини
бюджету, приймались Закони про нові податки, збори та обовязкові
платежі. Окрім того Верховна Рада України, намагаючись виправити
недоліки та прорахунки діючої податкової системи, видає ряд актів та
законів, які вносять поправки в уже діючі, а іноді навіть суперечать їм.
Отож, виходячи з вищесказаного, можна охарактеризувати діюче податкове
законодавство як нестабільне, складне та заплутане, як таке, що потребує
докорінних змін.

Проте, допоки в України немає реальної можливості здійснити реформу
податкової системи, платникам податку необхідно зорієнтуватись в
величезній кількості законів та актів, які діють сьогодні. Отож далі
автор спробує зробити короткий огляд та систематизувати ту законодавчу
базу, якою слід керуватись платникам податків при
вирахуванні та сплаті того чи іншого податку:

Назва податку Назва Закону чи іншого нормативного документа

1. Податок на прибуток Закон України „Про оподаткування прибутку
підприємств” № 283/97-ВР від 22 травня 1997року

2. Податок на додану вартість Закон України „Про податок на додану
вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями

3.Акцизний збір Декрет Кабінету Міністрів „Про акцизний збір” № 18-92
від 26.12.1992року

Закон України „Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”
від 15.09.1995року

4. Прибутковий податок з громадян Декрет Кабінету Міністрів „Про
прибутковий податок з громадян” № 13-92 від 26.12.1992року із змінами та
доповненнями

5.Податок на промисел Декрет Кабінету Міністрів „Про податок на
промисел” від 17.03.1993року

6.Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних ма- шин і
механізмів Закон України „Про податок із власників транспортних засобів
та інших самохідних машин і механізмів” № 1963-ХІІ від 11.12.1991 року

7. Податок на землю Закон України „Про плату за землю” № 2535-ХІІ
у редакції ЗУ від 19.09.1996року № 378/96

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про плату за землю”
№ 1344-ХІІ від 22.12.1999року

8. Державне мито Декрет Кабінету Міністрів „Про державне мито” №7-93 від
21.01.1993року із змінами та доповненнями

9. Плата за відшкодуван-ня витрат на геолого- розвідувальні роботи
Інструкція про порядок обчислення і стягування відрахувань за
геологорозвідувальні роботи, вико- нані за рахунок Державного бюджету,
№25-31 від 22.03.1996року

Постанова Кабінету Міністрів „Про затвердження порядку встановлення
нормативів відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за
рахунок Державного бюджету, і їх стягнення” №115 від 29.01.1999року

10.Збір за спеціальне використання природних ресурсів Лісовий кодекс
України

Водний кодекс України

Кодекс України про надра

11.Збір на загально-обовязкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворю- вання Закон
України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності” № 1105-ХІІ від 23.09.1999 року із
змінами та доповненнями

12.Збір на обовязкове соціальне страхування Основи законодавства
України про загально- обовязкове державне соціальне страхування від
14.01.1998року

Закон України „Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового
державного соціального страхування” від 11.01.2001року

13.Збір на обовязкове державне пенсійне страхування Закон України „Про
збір на обовязкове державне пенсійне страхування” від 26.06.1997року

Закон України „Про внесення змін у Закон України „Про збір на
обовязкове державне пенсійне страхування” від 22.10.1998року, що набрав
чинності з 10.11.1998року

14.Збір на розвиток виноградарства, садів- ництва і хмільництва Закон
України „Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва”

15.Місцеві податки і збори Декрет Кабінету Міністрів „Про місцеві
податки і збори” №56-93 від 20.05.1993року

16.Єдиний податок Указ президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва” №
746/99 від 03.07.1998 року

Окрім законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють
порядок сплати та нарахування кожного з податків чи платежів, існує ряд
документів, що стосуються усієї сукупності платежів. Це:

* Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 року із
змінами та доповненнями;

* Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від
21.12.2000 року;

* Закон України “Про державну податкову службу в Україні” № 509-ХІІ
від 04.12.1990 року із змінами та доповненнями, тощо.

Проте, оскільки вищенаведені закони в своїй більшості не відповідають
тим вимогам, які до них ставлять економічні умови, що склались в
Україні, необхідно якомога скоріше прийняти Податковий кодек, проект
якого уже є підготовлений. Це також, звичайно ж, не вирішить усіх
проблем, що накопичились в Україні, проте стане одним з перших кроків,
зроблених у вірному напрямку.

Розділ ІІ

Методика обліку розрахунків з бюджетом

2.1. Методичні основи обліку податку на прибуток підприємств

Податок на прибуток є класичним різновидом прямого податку. Правовий
режим його справляння на в умовах сьогодення регулюється Законом України
„Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 року
з подальшими змінами і доповненнями.

Згідно статті 2 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”
платниками податку на прибуток є субєкти підприємницької діяльності ( в
тому числі бюджетні та громадські організації), які здійснюють
діяльність, спрямовану на одержання прибутку, а також неризиденти,
філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що мають окремий
банківський рахунок та ведуть облік результатів діяльності.

Що стосується обєкту оподаткування підприємств, то характерно, що в
українській системі оподаткування він дуже часто змінювався, оскільки
прибуткове оподаткування підприємств та організацій завжди було в центрі
уваги законодавців. Так, у 1991 році податок справлявся з прибутку, у
1992 році – з доходу, у другому кварталі 1993 року – з прибутку,
1993-1994 роки – знову з доходу, з 1995 року відновлено податок на
прибуток. При цьому обєктом оподаткування був прибуток, який визначався
як різниця між виручкою та комерційною собівартістю.

З прийняттям Закону України „Про систему оподаткування підприємств” від
22 травня 1997 року принципово змінюється підхід до оподаткування
прибутку підприємств. Обєктом оподаткування стає прибуток, який
обчислюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових
витрат виробництва й обігу, а також нарахованих амортизаційних
відрахувань. Схему визначення оподатковуваного прибутку зображено на
рис. 2.1.

Рис. 2.1. Схема визначення оподатковуваного прибутку [73, с.9].

При визначенні обєкта оподаткування основною категорією вважається
поняття валового доходу. Згідно з чинною редакцією закону валовий дохід
– це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності,
отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її
континентальному шельфі, у винятковій (морській) економічній зоні, так і
за їхніми межами [79, с.65].

Валовий дохід включає:

загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі
допоміжних і обслуговуючих виробництв, а також доходи від продажу цінних
паперів;

доходи від здійснення банківських, страхових і інших операцій по наданню
фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, борговими
зобовязаннями і вимогами;

доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, відсотків, роялті,
а також доходи від здійснення операцій лізингу;

доходи, не враховані при обчисленні валового доходу періодів, що
передують звітному, і виявлені у звітному періоді;

суми безповоротної фінансової допомоги;

доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій, тощо.

Після визначення сукупного валового доходу його необхідно зменшити на
суму доходів, які за своїм змістом підлягають виключенню зі складу
валового доходу з метою оподаткування, тобто визначити скоригований
валовий дохід. Згідно п.4.2. вищезгаданого Закону не включаються до
складу валового доходу:

суми акцизного збору, ПДВ, отримані підприємством у складі ціни продажу
продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство
не є платником ПДВ;

суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як
компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника
податку у випадках, передбачених законодавством;

суми коштів або вартість майна, отримані платником податків за рішенням
суду;

суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обовязкових
платежів), що повертаються з бюджетів;

суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді
прямих інвестицій чи реінвестицій у корпоративні права;

суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування від надання державних послуг;

суми одержаного платником податку емісійного доходу;

кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародої технічної допомоги
відповідно до міжнародних угод;

інші надходження, визначені нормами Закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств”.

Таким чином, скоригований валовий дохід – це валовий дохід без
врахування перелічених доходів, які не включаються до складу валового
доходу.

При визначенні валових витрат виробництва і обігу слід мати на увазі, що
вони являють собою суму будь-яких витрат платника податку в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація
вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються)
таким платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності [36,с.8].

До складу валових витрат включаються:

суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду
в звязку з підготуванням, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) та охороною праці;

суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) у
Державний бюджет України або бюджетам територіальних громад,
неприбутковим організаціям, але не більше 4% оподатковуваного прибутку
попереднього звітного періоду;

суми коштів, внесених у страхові резерви;

суми податків, зборів (обовязкових платежів) за винятком тих з них, що
зазначені в пунктах 5.3.3.-5.3.5. Закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств”;

суми витрат, повязаних з покращенням основних фондів, але не більше 5%
сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного
року;

суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у звязку з
допущеними помилками та втраченими документами і виявлені та
підтверджені у звітному податковому періоді;

суми безнадійної заборгованості;

будь-які витрати, повязані з виплатою або нарахуванням відсотків по
боргових зобовязаннях протягом звітного періоду, якщо вони здійснюються
в звязку з господарською діяльністю платника, тощо.

Не включаються до складу валових витрат витрати на:

потреби, не повязані з веденням основної діяльності;

придбання, будівництво, ремонт основних засобів, що підлягають
амортизації;

сплата податку на прибуток, податку на нерухомість;

сплата вартості торгових патентів;

сплата штрафів, пені, неустойки за рішенням сторін договору або
відповідних державних органів;

виплата дивідендів;

інші витати згідно Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств”.

Для врегулювання впливу затрат на фінансові результати всі валові
витрати, які враховуються при оподаткуванні коригуються на різницю
сальдових залишків запасів і матеріальних активів:

– якщо балансові залишки по матеріальних активах на кінець звітного
кварталу перевищують залишки на початок, то різниця віднімається від
величини валових витрат;

– якщо залишок на початок перевищує залишок на кінець, то
різниця додається до валових витрат.

У процесі визначення оподатковуваного прибутку важливе значення має
також амортизація основних фондів і нематеріальних активів, яка являє
собою поступове віднесення витрат на придбання, виготовлення або
покращення вищезгаданих обєктів на зменшення скоригованого прибутку
платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Суми амортизаційних відрахувань визначаються шляхом застосування норм
амортизації до балансовї вартості груп основних фондів на початок
звітного періоду, для чого основні фонди ділять на три групи. При цьому
балансова вартість основних фондів розраховується за формулою 2.1.

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) – В(а-1) – А(а-1),
(2.1)

де, Б(а) – балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а-1) – балансова вартість групи на початок попереднього звітного
періоду;

П(а-1) – сума витрат, понесених на придбання основних фондів в
попередньому звітному періоді;

В(а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом
попереднього звітного періоду;

А(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих в попередньому
звітному періоді.

Після визначення оподатковуваного прибутку його оподатковують за певною
ставкою. В Україні базова ставка оподаткування прибутку підприємств
складає 30%. Проте доходи неризидентів, які не здійснюють підприємницьку
діяльність в Україні через постійні представництва оподатковуються за
іншими ставками, а саме: від фрахту – 6%, від перестрахування ризику –
15%, від страхування ризику – 30%, від надання рекламних послуг – 30%,
від доходів у вигляді дивідендів – 30%. Резиденти, що здійснюють виплату
доходу неризидентам від здійснення портфельних інвестицій оподатковують
їх по ставці 30%. Всі інші доходи оподатковуються по ставці 15% від суми
такого доходу. Що ж стосується неризидентів, що здійснюють свою
діяльність через постійні представництва, то їхні доходи оподатковуються
за загальним правилом (30%).

Платники податку самостійно визначають суму податку, що підлягає сплаті.
При цьому ними застосовується наступна формула ( 2.2.):

СП = ОП * Спп – АП – Пп,
(2.2.)

де, СП – сума податку з прибутку, що підлягає сплаті в бюджет;

ОП – обєкт оподаткування;

Спп – ставка податку з прибутку;

АП – авансові платежі;

Пп – плата за патент, якщо підприємство викупило патент для здійснення
своєї діяльності.

Система оподаткування прибутку підприємств наведена на рис.2.2.

Рис. 2.2. Структурно-логічна схема податку на прибуток підприємств

Податок на прибуток сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця,
наступного за звітним кварталом. Авансові платежі сплачуються за
підсумками першого і другого місяця звітного кварталу до 20 числа
другого і третього місяця відповідно.

Платники податку зобовязані не пізніше 40 днів після закінчення звітного
кварталу подати до податкового органу податкову декларацію про прибуток
за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного
фінансового року. Даний вид звітності побудований таким чином, що
враховуються дані податкового обліку підприємства [11, с.504].

При визначенні суми прибутку, що підлягає оподаткуванню, звичайним
явищем є те, що вона не збігається з сумою прибутку, отриманого за
даними фінансового обліку на рахунку 44 „Нерозподілені прибутки
(непокриті збитки)”. Ця розбіжність пояснюється тим, що при визначенні
прибутку подаковий та бухгалтерський облік оперують різними економічними
категоріями. Так, валові витрати за своїм змістом відрізняються від
витрат виробництва, так само, як і валові доходи відрізняються від
виручки (доходів) за реалізовану продукцію. Причому відмінності тут
настільки великі, що між фінансовим і бухгалтерським обліком утворилась
справжня безодня (хоча в Законі України „Про бухгалтерський облік і
фінансову звітність в Україні” із змінами та доповненнями від 16 липня
1999 року говориться про те, що податкова звітність повинна базуватись
на даних бухгалтерської звітності). За таких умов перекинути місток
через цю безодню можна лише за допомогою тимчасових різниць.

Тимчасові різниці – це різниці між сумами, що відносяться на певну
статтю для податкових цілей податковими органами і їх балансовою
вартістю. Вони можуть бути як позитивними (податкові активи), коли
підприємство має право в майбутньому відшкодувати суму податку на
прибуток, так і негативними (податкові зобовязання), коли у субєкта
господарювання виникають зобовязання сплатити податок на прибуток у
наступних податкових періодах. Виникнення тимчасових різниць обумовлене
тим, що:

1. Згідно з податковим законодавством сума виданих (отриманих) авансів
(без ПДВ) включається підприємством до складу валових витрат (доходів)
за правилом першої події у тому періоді, у якому здійснені перерахування
відповідно зменшують (збільшують) оподатковуваний прибуток. Що ж
стосується бухгалтерського обліку, то тут доходи (витрати) визнаються
такими в момент переходу права власності (відвантаження чи отримання)
товарів, робіт, послуг. Аналогічна ситуація складається і при
відображенні належних сум на рахунках 39 „Витрати майбутніх періодів” та
69 „Доходи майбутніх періодів”, оскільки дата оподаткування витрат
(доходів) за ними не відповідає даті їх отримання (витрачання).

2. При нарахуванні амортизації підприємства у бухгалтерському обліку
можуть використовувати будь-який з методів, перелічених у П(с)БО 7
„Основні засоби”. Коли ж визначається оподатковуваний прибуток,
амортизацію необхідно нараховувати відповідно до Закону України „Про
оподаткування прибутку підприємств”. Закономірно, що нарахована різними
методами сума амортизації буде відрізнятись.

3. При створенні резерву сумнівних боргів, який передбачено створювати
відповідно до принципу обачності, валові витрати згідно Закону України
„Про опдаткування прибутку підприємств не визнаються”. Що ж до
бухгалтерського обліку, то тут витрати визнаються такими в момент
створення вищезгаданого резерву.

4. Суми утворених забезпечень наступних витрат та платежів не
включаються до складу валових витрат, хоча в бухгалтерському обліку і
визнаються витратами.

5. З метою збільшення обєкта оподаткування податкове законодавство
України передбачає певні обмеження, які не дають змоги підприємствам
зарахувати до складу валових витрат такі витрати, які не є обовязкові
для ведення господарської діяльності. Однак у бухгалтерському обліку ці
витрати, звичайно ж, необхідно відобразити.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про
відстрочені податкові активи і зобовязання і розкриття інформації про
них у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 17 „Податки на прибуток”. Згідно з ним для
відображення різниць між даними податкового та бухгалтерського обліку
використовують такі синтетичні рахунки: 17 „Відстрочені податкові
активи” та 54 „Відстрочені податкові зобовязання”.

Рахунок 17 „Відстрочені податкові активи” є активним, балансовим,
призначеним для ведення обліку суми податків на прибуток, що підлягає
відшкодуванню в наступних звітних періодах внаслідок:

– тимчасової різниці між балансовою вартістю активів або зобовязань та
їх оцінкою, яка використовується з метою оподаткування;

– перенесення податкових збитків, не використаних для зменшення податку
на прибуток у звітному періоді.

По дебету вищезгаданого рахунку відображається сума перевищення податку
на прибуток, що підлягає сплаті в поточному звітному періоді над
витратами, повязаними з нарахуванням податку на прибуток у поточному
звітному періоді, по кредиту – зменшення відстрочених податкових активів
за рахунок витрат, повязаних з нарахуванням податку на прибуток у
поточному звітному періоді.

Аналітичний облік відстрочених податкових активів ведеться за видами
активів або зобовязань, між оцінками яких відображення в балансі та з
метою оподаткування виникла різниця.

На рахунку 54 „Відстрочені податкові зобовязання”, який є пасивним,
балансовим, ведеться облік суми податків на прибуток, які
сплачуватимуться в наступних періодах внаслідок виникнення тимчасової
різниці між балансовою вартістю активів або зобовязань та оцінкою їх,
яка використовується з метою оподаткування. По кредиту цього рахунку
відображається сума податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутніх
періодах відповідно до оподатковуваних тимчасових різниць, по дебету –
зменшення відстрочених податкових зобовязань за рахунок нарахування
поточних податкових зобовязань.

Аналітичний облік відстрочених податкових зобовязань ведеться за видами
активів або зобовязань, між оцінками яких для відображення в балансі та
цілей оподаткування виникла різниця.

Порядок обчислення податку на прибуток у бухгалтерському та податковому
обліку розглянемо на наступному прикладі.

У першому кварталі, згідно з даними бухгалтерського обліку,
оподатковуваний прибуток підприємства становив 1600 грн., а згідно з
даними податкового обліку – 1680 грн. В другому кварталі оподатковуваний
прибуток згідно бухгалтерського обліку склав 1720 грн. , а згідно
податкового обліку – 15 60 грн.

На основі наведених даних у першому кварталі податок на прибуток
складатиме:

– за даними бухгалтерського обліку: 1600 * 30% = 480 грн.;

– за даними податкового обліку: 1680 * 30% = 504 грн.

У другому кварталі податок на прибуток буде наступним (табл. 2.1.):

– за даними бухгалтерського обліку: 1720 * 30% = 516 грн.;

– за даними податкового обліку: 1560 * 30% = 468 грн.

Таблиця 2.1.

Розмір податку на прибуток на підприємстві за даними бухгалтерського і
податкового обліків за два квартали

Види обліку Перший квартал Другий квартал

Бухгалтерський 480 516

Податковий 504 468

Відображення розбіжностей податкового та бухгалтерського обліку в
системі бухгалтерських проведень відображено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Відображення у бухгалтерсокому обліку тимчасових різниць з податку на
прибуток

п/п Зміст господарської операції Кореспонденція Сума,

грн

Дебет Кредит

Відображення тимчасових різниць з податку на прибуток за 1-ий квартал

1. Нараховано податок на прибуток за даними бухгалтерського обліку 981
641 480

2. Відображено суму відстроченого податкового активу 17 641 24

Відображення тимчасових різниць з податку на прибуток за 2-ий квартал

1. Нараховано податок на прибуток за даними бухгалтерського обліку 981
641 516

2. Списання відстроченого подат- кового активу 981 17 24

3. Відображено суму відстроченого податкового зобовязання 981 54 24

Для ведення обліку тимчасових різниць і для вірного розрахунку величини
прибуткового податку, який підлягає сплаті чи відшкодуванню в звітному
періоді, підприємству необхідно мати дані про розмір як бухгалтерського
прибутку, так і податкового. З бухгалтерським прибутком все зрозуміло –
він обчислюється як різниця між доходами (що обліковуються на рахунках
класу 7 „Доходи і результати діяльності”) і витратами виробництва (які
відображаються на рахунку 23 і на рахунках класу 9 „Витати діяльності”).
Сума фінансового прибутку підприємства обліковується на рахунках 79
„Фінансові результати” і на субрахунку 441 „Прибуток нерозподілений”.

А от з обліком податкового прибутку виникають значні труднощі. Так,
розраховується він як різниця між валовими доходами і валовими
витратами, облік яких регламентовано Міністерством фінансів України. При
цьому встановлено, що відображення валових доходів і валових витрат
здійснюється з використанням існуючої системи облікових реєстрів і
рахунків бухгалтерського обліку. Водночас у Плані рахунків активів,
капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій,
затвердженому Наказом Міністерства фінансів України № 291 від
30.11.99р., не передбачено окремих синтетичних чи, принаймі, субрахунків
для обліку валових витрат і валових доходів. Отож їх не можна
відобразити у системі кореспонденції рахунків, а доводиться здійснювати
копіткі вибірки даних, необхідних для складання декларації про прибуток
підприємства.

З таким підходом до організації податкового обліку не можна погодитись.
Адже позасистемне відображення валових витрат і валових доходів неминуче
призводить до помилок, які за своїми наслідками досить відчутні для
підприємств внаслідок застосування фінансових санкцій через викривлення
оподатковуваного прибутку. Тому автор вважає, що й за новим Планом
рахунків слід вести облік валових витрат і валових доходів у системному
порядку. Для цього можна рекомендувати підприємствам скористатись правом
ведення інших потрібних субрахунків при здійсненні своєї діяльності.
Зокрема, валові витрати можна обліковувати но окремому субрахунку у
складі синтетичного рахунку 84 „Інші операційні витрати”, а валові
доходи за субрахунком 747 до синтетичного рахунку 74 „Інші доходи”.

Поряд з відсутністю рахунків для обліку валових витрат і валових
доходів для них не передбачено і окремого реєстру аналітичного обліку.
Тому для нагромадження валових витрат і валових доходів можна
рекомендувати пристосувати для цього традиційні реєстри, призначені для
аналітичного обліку витрат і доходів виробництва. При цьому слід
врахувати, що пристосовувати

існуючі реєстри потрібно таким чином, щоб за даними, відображеними в
них, легко можна б було скласти декларацію про прибуток підприємства як
за кожен звітний квартал, так і наростаючим підсумком з початку звітного
року.

2.2. Облік непрямих податків.

Враховуючи те, що облік непрямих податків ведеться практично на кожному
підприємстві, їм потрібно приділити особливу увагу. До непрямих
податків, які справляються в Україні належать податок на додану
вартість, акцизний збір і мито.

Податок на додану вартість (далі – ПДВ) – це непрямий податок, який
включається в ціну товару і нараховується та сплачується на кожному
етапі руху товару від виробника до споживача. При цьому характерно, що
не вся нарахована сума, виходячи з оборотів по реалізації, сплачується
до бюджету, а лише різниця між нарахованою сумою і сумою ПДВ , яка
сплачена конкретним платником при купівлі сировини, матеріалів, товарів.
Це забезпечує оподаткування не всіх оборотів, а лише величини вартості,
що додається до матеріальних затрат та закупівельних цін.

ПДВ є видом універсального акцизу і саме цей податок забезпечує основну
масу податкових надходжень до бюджету. Це значною мірою пояснюється тим,
що ПДВ властива висока еластичність: зміна коректури ринку і рівня цін
мало впливає на податкову базу.

Платниками податку на додану вартість є особи, які зобов’язані
здійснювати утримання і внесення в бюджет податку, що сплачується
покупцем, або особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію
України [37, c.4].

Згідно статті 2 Закону України „Про податок на додану вартість” до них
належать:

– особи, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт,
послуг) яких потягом будь-якого періоду за останні дванадцять
календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян;

– особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України або
отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або
споживання на території України;

– особи, які здійснюють на митній території України підприємницьку
діяльність по торгівлі за готівкові кошти, незалежно від обсягів
продажу, за винятком фізичних осіб, що здійснюють торгівлю на умовах
сплати фіксованого чи єдиного податку;

– особи, які надають на митній території України послуги, пов’язані з
транзитом пасажирів або вантажів через цю територію, тощо.

Об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з :

– продажу товарів (робіт, послуг);

– ввезення (пересилання) товарів на митну територію України;

– ввезення (пересилання) товарів за межі митної території України.

В Україні для обчислення суми ПДВ, що підлягає сплаті у бюджет, до
об’єкту оподаткування застосовують базову ставку 20%. Водночас варто
зазначити, що ця ставка має два вираження: 20% – включення в ціни
товарів (робіт, послуг) і 16,667% – визначення суми ПДВ реалізації
товарів (робіт, послуг) за цінами, що включають ПДВ.

Включення ПДВ у ціни проводиться за наступною формулою (2.3):

ПДВ = ( С + П + АЗ ) * 20% ,

100%
(2.3)

де С – собівартість;

П – прибуток;

АЗ – акцизний збір.

Однак не всі операції оподатковуються за базовою ставкою. Згідно з
Законом України „Про ПДВ” серед них є й такі, які звільнені від
оподаткування, а також такі, які оподатковуються за нульовою ставкою.

Нульова ставка – це своєрідна пільга для платників податків, оскільки
вона дає право на відшкодування сум податкового кредиту. Фактично, по
операціях, які обкладаються нульовою ставкою, держава гарантує
повернення ПДВ в межах сум, які надійшли від попередніх учасників. До
таких операцій можна віднести:

продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за
межі митної території України;

продаж робіт (послуг) призначених для виконання і споживання за межами
митної території України;

продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що
розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних
магазинах);

надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами
митного контролю України;

продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф’яних
брикетів, електроенергії, імпортного газу [37,с.9].

Що ж стосується операцій, які звільнені від оподаткування ПДВ, то їх
повний перелік наведено у статті 5 Закону України „Про ПДВ”. Ми ж
наведемо лише найбільш типові з них. Це:

продаж вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями і
спеціалізованими магазинами;

продаж (передплата) і доставка періодичних видань друкових засобів
масової інформації вітчизняного виробництва, учнівських зошитів,
підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;

надання послуг згідно ліцензії з освітньої діяльності;

продаж товарів спеціального призначення для інвалідів;

продаж лікарських засобів та виробів медичного призначення;

продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей;

надання послуг з перевезення пасажирів міським і приміським пасажирським
транспортом та автомобільним транспортом в межах району;

надання послуг з поховання;

надання благодійної допомоги;

Система справляння ПДВ показана на рис. 2.3.

Рис. 2.3 Структуро-логічна схема ПДВ.

Первинний облік ПДВ ведуть у податковій накладній. Податкову накладну
складає особа, яка зареєстрована як платник податку і якій присвоєно
індивідуальний номер платника ПДВ. Виписують цю накладну в двох
примірниках: оригінал видається покупцю, копію залишається у продавця.

Відображення в обліку розрахунків по ПДВ можна розглунити на основі
даних, взятих із бухгалтерського обліку ПП „Гетьман”. При цьому
розглянемо усі чотири типові ситуації, які можуть виникати при
нарахуванні та сплаті ПДВ.

І. Підприємство реалізувало товар на суму 1800 грн., балансова вартість
якого 1200 грн. (табл. 2.3 ).

Таблиця 2.3

Відображення сум ПДВ при попередньому відвантаженні товарів, робіт,
послуг

№ п/п Зміст господарських операцій Кореспонденція Сума, грн.

Д -т К-т

Перша подія – відвантаження товарів

1. Відвантажено товари покупцеві 361 702 1800

2. Відображено податкові зобов’язання з ПДВ 702 6411 300

3. Списано собівартість товарів 902 281 1200

4. Списана на фінансовий результат сума доходів від реалізації 702

791

1500

Друга подія – оплата покупцями вартості товарів

5. Отр Отримана оплата за товари 311 361 1800

ІІ. При отриманні попередньої оплати за товари, роботи, послуги
відображення доходів і кореспонденція рахунків будуть дещо відрізнятись,
що ми бачимо із табл. 2.4

Таблиця 2.4.

Відображення сум ПДВ при попередній оплаті покупців за товари, роботи,
послуги

№ п/п Зміст господарських операцій Кореспонденція Сума, грн.

Д-т К-т

Перше подія – надходження попередньої оплати

1. Отримана передоплата за товар від покупця 311 681 1800

2. Відображено податкові зобов’язання з ПДВ 643 641 300

Друга подія – відвантаження товарів, виконання робіт (послуг)

3. Відвантажено товари в рахунок передоплати 361 702 1800

4. Списано суму раніше нарахованих податкових зобов’язань 702 643 300

5. Списано собівартість товару 902 281 1200

6. Списано на фінансовий результат суму доходів від реалізації товарів
702 791 1500

7. Списано на фінансовий результат собівартість реалізованого товару
791 902 1200

8. Відображено зарахування заборгованостей 681 361 1800

Отож, як бачимо, субрахунок 643 є транзитним. Суми ПДВ тут
відображаються по дебету тимчасово – доти, доки не будуть проведені
взаєморозрахунки з покупцями і замовниками (відвантажена продукція,
виконані роботи або надані послуги).

ІІІ. Підприємство придбало у вітчизняного виробника товари на суму 1200
грн. (в тому числі ПДВ) (табл. 2.5 ).

Таблиця 2.5

Відображення сум ПДВ при попередній оплаті постачальнику

№ п/п Зміст господарських операцій Кореспонденція Сума, грн.

Д-т К-т

Перша подія – попередня оплата постачальнику

1. Здійснена оплата за товар 371 311 1200

2. Відображена сума податкового кредиту по ПДВ 641 644 200

Друга подія – отримання оплачених товарів, робіт, послуг

3. Оприбутковано товар за мінусом ПДВ 281 631 1000

4. Списано суму раніше нарахованого податкового кредиту 644 631 200

5. Відображено зарахування заборгованостей 631 371 1200

ІV.При попередньому одержанні товарів від постачальників сукупність
проводок також буде відрізнятись, що ми можемо побачити із таблиці 2.6

Таблиця 2.6.

Відображення сум ПДВ при одержанні товарів (робіт, послуг) від
постачальника

№ п/п Зміст господарських операцій Кореспонденція Сума, грн.

Д-т К-т

Перша подія – надходження товарів, робіт, послуг від постачальника

1. Оприбутковано товар за купівельною вартістю 281 681 1000

2. Відображено суму податкового кредиту 641 681 200

Друга подія – оплата вартості поставлених товарів, виконаних робіт,
послуг

3. Оплачено одержаний товар 361 311 1200

4. Відображено зарахування заборгованостей 681 361 1200

Субрахунок 644, так, як і 643 також є транзитним, однак тут тимчасові
суми відображаються по кредиту. Сума буде перенесена в дебет тоді, коли
будуть проведені взаєморозрахунки з постачальниками та підрядниками.

Варто звернути увагу, що субрахунок 643 є по своїй суті контрактивним, а
субрахунок 644 – контрпасивним до субрахунку 641. Отже при наявності
сальдо за субрахунком 643 , його відображають у активі балансу за рядком
250 у статті ”Інші оборотні активи”, а за субрахунком 644 – у пасиві
балансу за рядком 610 у статті „Інші поточні зобов’язання”.

Наступним видом непрямих податків є акцизний збір. Цей вид податку, як і
ПДВ, включається в ціну товару, однак встановлюється він, як правило,
лише на дефіцитну і високорентабельну продукцію і товари. Товари, які
обкладаються акцизним збором, носять назву підакцизних товарів.

В Україні акцизний збір був введений в 1992 році і разом з ПДВ замінив
податки з обороту і реалізації. При цьому акцизний збір відіграє для
економіки України надзвичайно важливу роль, яка пояснюється тим, що
даний податок поєднує в собі фіскальну функцію, яка дозволяє поповнювати
бюджет, а також регулюючу функцію. Остання коректує попит і пропозицію і
водночас дозволяє перерозподілити доходи багатих і бідних верств
населення.

Платниками акцизного збору є:

– суб’єкти підприємницької діяльності – виробники підакцизних товарів на
митній території України, а також замовники за дорученням яких
виготовляється підакцизна продукція на давальницьких умовах;

– нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг)
на митній території України безпосередньо або через їх постійні
представництва;

– будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, які імпортують на митну
територію України підакцизні товари;

– фізичні особи – резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають)
підакцизні речі або предмети на митну територію України, а також фізичні
особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані
(надіслані) з-за митного кордону України;

– юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми
володіння) підакцизні товари у податкових агентів.

При визначенні розміру акцизного збору за об’єкт оподаткування приймають
оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних товарів – їх
митну вартість.

Оскільки акцизний збір є специфічним акцизом, то закономірно, що
сплачується він по декількох групах.

Схематично акцизний збір можна подати у такому вигляді, як це зображено
на рис. 2. 4.

Рис 2.4. Структуро-логічна схема акцизного збору

У бухгалтерському обліку для узагальнення інформації про розрахунки по
акцизному збору використовують аналітичний рахунок “Акцизний збір
субрахунку 641 “Розрахунки за податками””. Типові проведення з обліку
акцизного збору наведено в таблиці 2.7.

Розрахунок акцизного збору здійснюється платником самостійно на підставі
даних нагромаджувальних відомостей і реалізації підакцизних товарів
(продукції).

Таблиця 2.7.

Відображення операцій по нарахуванню і сплаті акцизного збору

п/п Зміст господарської операції Кореспонденція

Дебет Кредит

1 Нараховано суму акцизного збору на реалізовану продукцію 701 641

2 Нараховано суму акцизного збору на реалізований товар 702 641

3 Нараховано акцизний збір щодо імпортного постачання товарів шляхом
включення до первинної вартості 281, 282 641

4 Перераховано до бюджету суму акцизного збору 641 311

Мито – непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону,
тобто при імпорті, експорті та транзиті товарів. Даний податок, як і
акцизний збір, включається в ціни товарів, сплачується за рахунок
покупця, його ставки диференційовані за групами товарів, перелік яких
значно ширший ніж перелік підакцизних товарів.

Митне оподаткування – один із напрямків митної політики держави, спосіб
митного регулювання.

Становлення і розвиток митної справи в Україні здійснюється в напрямку
уніфікації із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами і
стандартами.

Переміщення товарів через митницю України підлягає митному оформленню
працівниками митниці з метою забезпечення митного контролю, яке
передбачає обов’язкове декларування товару та сплату митних платежів.

Декларування здійснюється шляхом заповнення митних декларацій або
валютних декларацій.

Митні збори і митні платежі – це своєрідна плата за виконання митницею
своїх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи
митних органів України. Мито оплачується в національній валюті України
по встановлених ставках виходячи з митної вартості товару. Воно
характеризується схемою, яка зображена на рисунку 2.5

Митна вартість – це ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає
сплаті на момент перетину митного кордону України. До митної вартості
включається ціна товару, зазначена в рахунку – фактурі [26, с.78]:

– на транспортування, навантаження, розвантаження та страхування до
пункту перетину митного контролю;

– комісійні та брокерські;

– плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить
до даних товарів, і яка повинна бути оплачена як умова їх ввезення
(вивезення).

В залежності від напрямку руху товару мито є ввізне (оплачується по
імпортних товарах) і вивізне – по експортованих.

Порядок оплати і ставки ввізного мита визначаються Єдиним митним тарифом
України. Оподатковувані товари зводяться в товарну класифікаційну схему,
яка основна на Гармонізованій системі опису і кодування товарів.

SHAPE \* MERGEFORMAT

Рис. 2.5 Структуро-логічна схема мита

У бухгалтерському обліку операції з нарахування і сплати мита
відображено так, як це зображено в таблиці 2.8.

Зміст господарської операції Кореспонденція

Дебет Кредит

Нарахування і сплата мита при імпорті товарів

1. Перераховано суму митних зборів з митної вартості активів 685 311

2. Відображення закриття рахунків з митницею за митним збором 642 685

3. Збільшено вартість основних засобів, нематеріальних активів,
виробничих запасів, МШП на суму митних зборів 10, 11
20, 22 28 642

Нарахування і сплата мита при експорті товарів

1. Нараховані митні збори з митної вартості активів

642

2. Віднесено нараховані митні збори до складу витрат на збут 93 685

3. Перераховано суму митних зборів 642 311

Отож, як бачимо, облік кожного з непрямих податків має свої особливості
та закономірності, і знати їх усіх – повинно бути нормою, як для
бухгалтерів, що проводять нарахування і сплату даних податків, так і для
аудитора, який перевірятиме ці операції.

2.3. Особливості обліку інших податків і платежів до

бюджету

В систему оподаткування, поряд з податком на прибуток підприємств і
непрямими податками, входять і інші платежі: прибутковий податок з
громадян, податок на землю, податок з власників транспортних засобів,
місцеві податки і збори, а також єдиний податок, який звільняє платників
податків від сплати більшості з названих платежів.

Прибутковий податок з громадян є одним із найважливіших видів прямих
податків, що характерно для будь-якої податкової системи. Він
утримується безпосередньо з таких доходів як заробітна плата та різні
додаткові надходження фізичної особи, зменшуючи суму, яка підлягає
виплаті на руки. В Україні нарахування і сплата прибуткового податку
регулюється Декретом Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок
з громадян” № 13-92 від 26.12.1992 року з наступними змінами і
доповненнями.

Податок на прибуток та прибутковий податок за змістом дуже схожі між
собою: отримав дохід – сплати частину на загальнодержавні потреби.
Відмінність між ними полягає в тому, що платниками податку на прибуток
є юридичні особи, ставка є фіксованою, тобто її величина не залежить від
рівня доходів, а платниками прибуткового податку є фізичні особи,
податок утримується за прогресивною шкалою ставок і зростає в міру
зростання доходів [8,с.253].

Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни
та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті , що не мають
постійного місця проживання в Україні. До громадян, які мають постійне
місце проживання в Україні належать громадяни України, іноземні
громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні в цілому
не менше 183 днів у календарному році.

Об’єктом оподаткування прибутковим податком громадян є їх сукупний
оподатковуваний дохід за календарний рік, що включає доходи, одержані як
в грошовій, так і в натуральній формі з різних джерел на території
України та за її межами. Отже, об’єктами оподаткування є:

для громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, – сукупний
оподатковуваний дохід, отриманий із різноманітних джерел як на території
України, так і за її межами;

для громадян, що не мають постійного місця проживання в Україні, –
дохід, отриманий із джерел в Україні.

Розмір прибуткового податку з громадян визначається у порядку,
зображеному на рис. 2.6.

В сукупний оподаткований дохід громадян включається:

доходи за виконання трудових обов’язків, в тому числі за сумісництвом на
тому ж підприємстві;

дохід за виконання робіт за договором підряду;

доходи за акціями;

доходи, отримані внаслідок розподілу прибутку підприємства;

виплата за листами непрацездатності – по хворобі або по догляду за
дитиною;

інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів
підприємств своїм працівникам матеріальна і соціальних благ в грошовій і
натуральній формі;

Не включаються до сукупного оподатковуваного доходу такі суми виплат:

допомога по державному соціальному страхуванню і державному соціальному
забезпеченню, крім допомоги по тимчасовій непрацездатності:

– допомога по вагітності і пологах;

– одноразова допомога при народженні дитини;

– допомога по догляду за дитиною;

– допомога по догляду за дитиною-інвалідом на дітей віком до 16 років
(учнів – до 18 років);

– допомога на дітей одиноким матерям;

– допомога на навчання і т. д.

суми одержуваних аліментів;

державні і додаткові пенсії;

компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формі в межах норм,
передбачених чинним законодавством, за винятком компенсації за
невикористану відпустку;

суми грошового забезпечення, винагород та інших виплат, одержуваних
військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів
внутрішніх справ у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби;

суми, одержані громадянами в результаті розміщення їх власних збережень
на рахунках банків України;

суми, одержувані в результаті відчуження майна, крім доходів, одержаних
в результаті здійснення підприємницької діяльності з метою одержання
доходу;

доходи громадян від продажу вирощеного в особистому підсобному
господарстві;

суми, одержані в результаті успадкування і дарування;

вартість путівок на лікування;

інші суми згідно законодавства [41, с.28].

В Україні застосовується система податкових пільг, які зменшують розмір
оподатковуваного доходу фізичних осіб. Їх розмір та перелік зображено у
табл. 2.9.

У випадку, якщо платник податку підпадає під кілька пільг ,то
вибирається одна з них за бажанням платника, як правило – найбільша.
Надані пільги по оподаткуванню враховуються лише за місцем основної
роботи, служби чи навчання.

При визначенні розміру пільг, що зменшують суму сукупного
оподатковуваного доходу, ми зустрічаємось з таким поняттям, як
неоподатковуваний мінімум. Що ж під ним розуміти ? У п.1 ст.6 Декрету
КМУ „Про прибутковий податок з громадян” сказано: „Сукупний
оподатковуваний дохід зменшується на суму, що не перевищує за кожен
повний місяць, протягом якого одержано дохід, встановленого чинним
законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати
(неоподатковуваний мінімум)” [60, с.101].

Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що поняття
неоподатковуваного мінімуму і мінімальної місячної заробітної плати
тотожні. Про це ж свідчить і п.1 ст.7 Декрету, де однозначно сказано, що
мінімальна заробітна плата не оподатковується.

Таблиця 2. 9.

Перелік та розміри пільг, що зменшують суму сукупного оподатковуваного
доходу

№ п/п Категорії громадян Розмір пільг

1. Усі громадяни – платники податку 1 неоподатковуваний мінімум

2. Один з батьків (опікунів, піклувальників) на кожну дитину віком до 16
років (якщо вони навчаються – до 18 років), якщо місячний сукупний дохід
не перевищує розміру 10 мінімальних місячних заробітних плат 1
неоподатковуваний мінімум на кожну дитину

3. Робітники і службовці, які мають на утриманні трьох і більше дітей
віком до 16 років 50% суми прибуткового податку одного з батьків

4. Учасники бойових дій, інваліди війни, особи, які мають особливі
заслуги перед Батьківщиною та особи, на яких поширюється чинність Закону
України “Про статус ветеранів війни, гарантії та соціальний захист” 15
неоподатковуваних мінімумів

5. Громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені
до І та ІІ категорій та інваліди війни І групи 10 неоподатковуваних
мінімумів

6. Інваліди з дитинства, інваліди 1 і 2 груп, громадяни, які постраждали
від Чорнобильської катастрофи і віднесені до ІІІ та ІV категорій,
реабілітовані громадяни, батьки військовослужбовців, що загинули при
виконанні службових обов’язків, тощо 5 неоподатковуваних мінімумів

Згідно з вимогами Закону України “Про встановлення розміру мінімальної
заробітної плати на 2000 рік“ № 1766-ІІІ від 01.06.2000 року визначено
розмір мінімальної заробітної плати з 01.04.2000р. у розмірі 96 гривень,
а з 01.07.2000р. – 118 гривень. Надалі сума мінімальної заробітної плати
знову ж таки піднімалась – з 01.01.2002р. до 140 гривень, а з
01.07.2002р. – 165 гривень.

До сказаного вище слід додати, що в ст.62 Конституції України зазначено,
що “кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори у порядку та розмірах,
встановлених законом“. Далі в ст.92 Конституції України зазначено, що
“виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки
та збори“. Про це ж говориться і в ч.3 ст.1 Закону України “Про систему
оподаткування“ №1251-ХІІ від 25.06.1991 року (з подальшими змінами і
доповненнями), зокрема: “Ставки, механізми справляння податків і зборів
(обов’язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть
встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів
про оподаткування“.

Звідси однозначно випливає, що розміри (ставки) податків в Україні
можуть бути встановлені тільки Законом (або Декретом, як прирівняним до
Закону нормативним актом), але ні в якому разі не іншими підзаконними
нормативними актами.

Водночас на практиці діє саме підзаконний акт, що визначає базу
оподаткування фізичних осіб. Це Указ Президента України “Про збільшення
неоподатковуваного мінімуму та ставок прогресивного оподаткування
доходів громадян” № 519/04 від 13.09. 1994 року із змінами та
доповненнями, яким і передбачено 17 гривень в якості неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян. Автор стверджує, що даний Указ, будучи
підзаконним актом, не може застосовуватись при визначенні розміру
податку, оскільки він діє всупереч Конституції України і розширює базу
оподаткування на 148 гривень (різниця між 165 і 17). Однак з таким
твердженням не згідні працівники ДПА України, які при застосуванні
бухгалтерами неоподатковуваного мінімуму, що дорівнює затвердженій
мінімальній заробітні платі, встановлюють для підприємства штрафні
санкції.

В даний час прибутковий податок із сукупного оподатковуваного доходу
громадян за місцем основної роботи обчислюють, користуючись цифровою
шкалою ставок, яка пристосована до діючого неоподатковуваного мінімуму
(табл. 2.11.).

Таблиця 2.11.

Діюча цифрова шкала ставок по прибутковому податку з громадян

Розмір місячного сукупного оподатковуваного доходу (у мінімальних
місячних заробітних платах) Ставки і розміри податку

До 17 грн. Включно

(1 неоподатковуваний мінімум) Не оподатковується

Від 17 грн. До 85 грн.

(від 1 до 5 неоподатковуваного мінімуму) 10% від суми, що перевищує
розмір одного неоподатковуваного мінімуму

Від 86 грн. до 170 грн.

(від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів) 6 грн. 80 коп. + 15% з суми,
що перевищує дохід 85 грн.

Від 171 грн. до 1020 грн.

(від 10 до 60 неоподатковуваних мінімумів) 19 грн. 55 коп. + 20% з суми,
що перевищує дохід 170 грн.

Від 1021 грн. До 1700 грн.

(від 60 до 100 неоподатковуваних мінімумів) 180 грн. 55 коп. + 30% з
суми, що перевищує дохід 1020 грн.

Від 1701 грн. і вище

(більше 100 неоподатковуваних мінімумів) 393 грн. 55 коп. + 40% з суми,
що перевищує дохід 1700 грн.

Доходи, отримані громадянами не за основним місцем роботи, а також
доходи громадян, що не мають постійного місця проживання в Україні,
оподатковуються за ставкою 20%. Що ж стосується доходів, отриманих
громадянами, засновниками і учасниками підприємств у вигляді дивідендів
по акціях і в результаті розподілу прибутку (доходу) цих підприємств, то
податок в даному випадку утримується в складі сукупного оподатковуваного
річного доходу за ставкою 30%.

Окремим пунктом у ст.7 Декрету КМУ „Про прибутковий податок з громадян”
виділене оподаткування авторських винагород, виплачуваних спадкоємцям
повторно, тому що оподаткування цих сум здійснюється по подвоєній ставці
з використанням прогресивної шкали, але не більше 70% від суми
винагороди.

Характерно, що усі доходи, що виплачуються не за основним місцем роботи,
оподатковуються без врахуванням неоподатковуваного мінімуму та інших
пільг.

Нарахування, утримання і сплата в бюджет прибуткового податку
здійснюється підприємствами всіх форм власності і фізичними особами –
суб’єктами підприємницької діяльності, що здійснюють протягом року
виплати доходів. Кожного місяця, але не пізніше строку отриманням
зарплати за другу половину місяця, всі суб’єкти господарювання
зобов’язані перерахувати до бюджету суми нарахованого і утриманого
прибуткового податку за минулий місяць. Нараховані працівникам суми
прибуткового податку забороняється сплачувати за рахунок коштів
підприємств, установ, організацій та фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності.

У випадку несвоєчасного або неправильного утримання податку перерахунок
його допускається не більше як за три роки з моменту встановлення
неправильного факту оподаткування. Недотримані з робітника суми податку
утримуються не більш ніж за три останні місяці рівними частками на
протязі наступних трьох місяців. Зі звільнених працівників податки не
утримуються. В цьому випадку донарахування суми податку здійснюється за
рахунок коштів підприємства.

Якщо на підприємстві є працівники, які отримали дохід не за основним
місцем роботи, то підприємство зобов’язане не пізніше 20 числа
наступного місяця після виплати доходів повідомити податкові органи за
місцем проживання працівника про суму нарахованих і виплачених доходів і
суму утриманого податку (довідка ф – 2).

Усі громадяни, які протягом звітного року крім доходів за основним
місцем роботи одержували інші доходи в грошовій і натуральній формах, по
закінченні звітного року до 1 березня повинні подати в державну
податкову інспекцію за місцем проживання декларацію із зазначенням суми
сукупного доходу. Вищезгадані особи зобов’язані вести облік доходів і
витрат, пов’язаних з одержанням своїх доходів за формою і порядком,
встановленими ДПА України.

З метою спрощення системи оподаткування суб’єктів малого підприємства з
1999 року запроваджено єдиний податок (один податок замість кількох,
передбачених законодавством). Право вибору системи оподаткування (єдиний
податок чи сукупність податків надається платникам).

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для
таких суб’єктів малого підприємства:

– фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність із створення
юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їх
сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб, та обсяг виручки яких
від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує
500 тисяч гривень;

– юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої
організаційно-правової форми власності, в яких за рік середньо-облікова
чисельність не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 мільйон
гривень.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, які перейшли на
спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права
застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім
готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Суб’єкти малого підприємництва – фізичні особи мають право самостійно
обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання
свідоцтв про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємства – фізичних осіб
визначається місцевими Радами за місцем їх державної реєстрації залежно
від виду діяльності і не може становити менше 10 гривень та більше 200
гривень на місяць.

У разі, коли фізична особа – суб’єкт малого підприємства здійснює кілька
видів підприємницької діяльності, для яких визначено різні ставки
єдиного податку, нею пред’являється одне свідоцтво і сплачується єдиний
податок, це не перевищує встановленої максимальної ставки.

Суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа, яка сплачує єдиний
податок, звільняється від обов’язку нарахування, відрахування та
перерахування до державних цільових фондів зборів, пов’язаних з виплатою
заробітної плати, працівниками, які перебувають з ними у трудових
відносинах, включаючи членів його сім‘ї.

Суб’єкт підприємницької діяльності юридична особа, яка перейшла на
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає
одну з таких ставок єдиного податку – 6% суми виручки від реалізації
продуктів (товарів, робіт, послуг) без утримання акцизного збору у разі
сплати ПДВ згідно із Законом України „Про податок на додану вартість”;
або 10% суми виручки від реалізації продуктів (товарів, робіт, послуг),
за винятком акцизного збору, у розмірі включення ПДВ до складу єдиного
податку.

Єдиний податок сплачується щомісяця не пізніше 20-го числа наступного
місяця на окремий рахунок відділень державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після
надходження коштів, перераховують суми єдиного податку у таких розмірах.

а) з єдиного податку, сплаченого фізичною особою суб’єктом
підприємництва .

– 43% до місцевого бюджету;

– 42% до Пенсійного фонду України;

– 15% на обов’язкове соціальне страхування;

б) з єдиного податку, сплаченого юридичною особою – суб’єктом
підприємництва.

– 20% до Державного бюджету;

– 23% до місцевого бюджету;

– 42% до Пенсійного фонду України;

15% на обов’язкове соціальне страхування

В бухгалтерському обліку операції з нарахування і сплати єдиного податку
відображаються наступним чином:

1) Нараховано єдиний податок

Д-т. 92 – “Адміністративні витрати”

К-т. 641 – “Розрахунки за податками”

Перераховано єдиний податок до бюджету

Д-т. 641 – “Розрахунки за податками”

К-т. 311 – “Поточні рахунки в національній валюті”

Суб’єкт малого підприємництва – юридична особа зобов’язана вести Книгу
обліку доходів і витрат і Касову книгу. Форма Книги обліку доходів і
витрат та порядок її ведення встановлюються державною податковою
адміністрацією України.

Одним із платежів, які обліковуються на субрахунку 642 „Розрахунки
платежами”, є плата за землю. Основним документом, що регулює земельні
відносини в Україні є Земельний кодекс України (у редакції Закону
України № 2196-ХІІ від 13.08.92р.). Статтею 36 цього документа
встановлено, що використання землі в Україні є платним. Розміри та
порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями
використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність
платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного
податку визначається Законом України „Про плату за землю” № 2535-ХІІ від
13.03.1992р. у редакції Закону України 3 378/96-ВР від 19.09.1996 року.

Сьогодні в Україні земельне оподаткування носить проблемний характер,
так як Законом України „Про плату за землю” встановлено, що розмір
земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності
власників землі та землекористувачів. Отож виходить, що збиткові
підприємства мають сплачувати податок не зважаючи ні на що, нарівні з
надприбутковими організаціями.

Платниками земельного податку є юридичні та фізичні особи, котрим земля
надана у власність або користування. При цьому власники землі сплачують
земельний податок, а орендарі сплачують орендодавцю орендну плату, що
фактично компенсує сплату земельного податку.

Об’єктом оподаткування є площа земельної ділянки. Ставки податку
диференціюються залежно від розміру, місця розташування, призначення
земель та їх грошової оцінки.

Грошова оцінка проводиться Державним комітетом України по земельних
ресурсах та його органами на місцях. Підставою для нарахування податку є
дані державного земельного кадастру. Грошова оцінка земельної ділянки
щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації.

Ставки земельного податку застосовуються у відсотках до грошової
(кадастрової) оцінки земельних ділянок ( з 1 га землі):

землі сільськогосподарського призначення:

для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,10;

для багаторічних насаджень – 0,03;

землі населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено – 1,00;

землі населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено – залежить
від розміру населеного пункту;

земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту,
зв’язку та іншого призначення – 5,00;

земельні ділянки, надані у тимчасове користування на землях
природоохоронного, оздоровчого призначення – 50,00;

земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду, зайняті
виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками, надані на землях
водного фонду.

На сьогодні оцінку земель населених пунктів не завершено. В таких місцях
плата за землю обчислюється виходячи з площі ділянки, до якої
застосовуються ставки податку у розмірах, наведених у таблиці 2.3.

Таблиця 2.11.

Середні ставки земельного податку на землі, грошова оцінка яких

не встановлена

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.) Середня
ставка податку (коп. за 1 м2 ) Коефіцієнт, що застосовується у м. Києві,
Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування

До 0,2 1,5 –

Від 0,2 до 1 2,1 –

Від 1до 3 2,7 –

Від 3 до 10 3,0 –

Від 11 до 20 4,8 –

Від 21 до 50 7,5 1,2

Від 51 до 100 9,0 1,4

Від 101 до 250 10,5 1,6

Від 251 до 500 12,0 2,0

Від 501 до 1000 15,0 2,5

Від 1001 і більше 21,0 3,0

В обліку нарахування і сплати земельного податку відображається так:

Нараховано податок на землю:

Д-т. 23 – “Виробництво”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на
збут”, 94 “Інші витрати операційної діяльності”

К-т. 642 – “Розрахунки за платежами” / “Податок на землю”

Перераховано податок на землю до бюджету:

Д-т. 642 – “Розрахунки за платежами” / “Податок на землю”

К-т. 311 – “Поточні рахунки в національній валюті”

Далі розглянемо податок з реклами, який не входить до числа найбільш
значущих для бюджету податків, однак на нього у своїй повсякденній
діяльності прямо і побічно потрапляє значна кількість підприємств [17,
с. 5].

Податок з реклами є одним із видів місцевих податків, який
встановлюється сільськими, селищними та міськими радами у межах
граничних ставок, встановлених Декретом Кабінетом Міністрів України. Про
місцеві податки і збори від 20.05.93 року № 56-93( далі Декрет).

Платниками податку з реклами відповідно до статті 11 Декрету є юридичні
особи та громадяни. Більше конкретно коло платників не визначено.

Об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення
реклами. Податок з реклами виплачується з усіх видів об’яв і
повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою
засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів,
рекламних щитів, інших технічних способів, майна та одягу на вулицях,
магістралях, площах, будинках, транспорті та в інших місцях.

Платником податку дійсно є рекламодавець, а рекламне агенство лише
акумулює і перераховує гроші до бюджету. Під вартістю послуг за
встановлення і розміщення реклами розуміється вартість саме послуг,
тобто послуг без ПДВ. Сума податку з реклами не підлягає оподаткуванню
податком на додану вартість.

Поточний розмір податку з реклами не повинен перевищувати:

– 0,1 відсоток вартості послуг за розміщення одноразової реклами;

– 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час;

Як правило, місцеві ради зупиняються на максимально можливих
ставках.

Податок з реклами сплачується під час оплати площі за
встановлення і розміщення реклами щомісячно не пізніше 15 числа
наступного за минулий місяць.

Оскільки платником податку є рекламодавець, то сума податку з реклами
слід йому включати до окладу валових витрат. У рекламного агентства
підстав для включення податку до валових витрат нема.

Відображення в обліку цього виду податку та інших податків та зборів
(обов’язкових платників) аналогічне відображення земельного податку.

Таким чином, нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів), що
підлягають сплаті до бюджету, відображають за кредитом рахунків 641.
“Розрахунки за податками,” 642 „ розрахунки за обов’язковими податками,”
у кореспонденції з рахунками, які відображають джерело сплати
відповідного податку чи збору. Таким джерелом можуть бути:

первісна вартість активів ;

собівартість продукції (робіт послуг);

витрати поточного періоду (прибуток);

виручка від реалізації;

суми одержаних авансів;

доходи фізичних осіб;

При цьому один і той самий податок, залежно від обставин, можна
сплачувати за рахунок різних джерел, від чого і залежатиме
кореспонденція рахунків.

Облік розрахунків з бюджетом узагальнюється в Журналі 3 і Відомості 3.6.
Журнал 3 є основним регістром синтетичного обліку, записи в якому
здійснюються з кредиту рахунків, що стосуються обліку податків до дебету
інших рахунків синтетичного обліку. Відомість 3.6 є регістром
аналітичного обліку розрахунків з бюджетом, в якій конкретизується
інформація по видах податків [32,c.28].

Розділ ІІІ

Організація аудиту і аналізу розрахунків з бюджетом

3.1. Роль і значення аудиту та аналізу в ринкових умовах господарювання

В Україні поряд з державними контролюючими органами з 1993 року
функціонує підсистема незалежного фінансово-економічного контролю –
аудиту. Згідно з Законом України „Про аудиторську діяльність” аудит – це
перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних
документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності
суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності,
обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та
встановленим нормам.

Під аудитом розуміється процес зниження до прийнятного рівня
інформаційного ризику (тобто імовірності того, що у фінансових звітах
містяться помилкові або неточні відомості) для користувачів фінансових
звітів.

Аудиторський контроль являє собою підприємницьку діяльність аудиторів чи
аудиторських фірм, які у процесі своєї діяльності вирішують ряд завдань,
пов’язаних з наданням аудиторських послуг. Аудиторською діяльністю в
силу її особливого характеру можуть займатись тільки спеціалісти високої
кваліфікації, які володіють широкими знаннями, умінням і практикою,
здатні нести повну відповідальність за результати своєї роботи, за свої
висновки і рекомендації [20, с.26].

Аудит розвивався на протязі багатьох тисячоліть разом із розвитком
людства. Звичайно ж, свого найвищого розвитку, нового якісного рівня
аудит набув саме тепер – в умовах розвиненої ринкової економіки, чи
навіть економіки умовно-ринкової, перехідного типу, що склалась зараз в
Україні. Проте передумови для його виникнення існували ще в епоху
рабовласників та феодалів.

Безумовно, поява аудиту пов’язана з розподілом інтересів тих, хто
безпосередньо займається управлінням організацією і тих, хто вкладає
гроші в її діяльність. Так, ще у Римській імперії власники наймали
контролерів, які вислуховували звіти управляючих. На державному рівні
контроль за бухгалтерами, які вели облік державних видатків, здійснювали
квестори, звіти яких надсилались до Риму і там заслуховувались
екзаменаторами. Отож, першопочатковою ціллю аудиту була незалежна
податкова експертиза, причому в ній були зацікавлені обидві сторони.

Могутнім поштовхом для розвитку аудиту став активний розвиток торгівлі
і, насамперед, промислова революція. Щоб попередити зловживання,
неправильний розподіл прибутку, навмисне його присвоєння управляючими,
власник змушений був залучати до перевірки фінансової звітності
незалежних аудиторів. В цей час були сформовані основні принципи аудиту:
чесність, компетентність, обачність. При цьому величезне значення у
розвитку аудиту належить Великобританії, де у 1853 році було офіційно
створено професійне об’єднання аудиторів, а у 1884 році прийнято пакет
Законів про Компанії, що наказують акціонерним компаніям доручати
незалежним бухгалтерам перевірку бухгалтерських книг і рахунків компаній
із наступним звітом перед акціонерами [6, с.215].

В Україні у період адміністративно-командної системи управління
економікою незалежний аудит розвитку не набув, хоча державний контроль
тут існував уже з початку 19 століття. Проте уже в 1991 році, разом із
переходом на ринкові методи господарювання та із змінами у відносинах
власності, з’явились передумови для розвитку аудиту. Так, в результаті
ухвалення Верховною Радою України в лютому 1991 року Закону України „Про
власність”, а також активного процесу роздержавлення та приватизації
державного майна, почали розвиватись підприємства недержавної форми
власності, формується прошарок власників. Зараз підприємства – це
самостійно господарюючі суб’єкти, які здійснюють свою діяльність без
будь-якого керівництва з сторони вищестоячих міністерств і відомств, без
регулюючого впливу державного плану. Тому оцінка результатів
господарської діяльності набуває зовсім іншого значення. Це необхідно
для встановлення податкових взаємовідносин між державою і
господарюючими суб’єктами.

Отож, при переході до ринкових відносин виникла необхідність у новому
інструменті оцінки господарської діяльності підприємства – аудиті.

22 квітня 1993 року з’являється Закон України „Про аудиторську
діяльність”№3125-12. Надалі цей закон удосконалювався за рахунок змін і
доповнень, внесених Законами України від 14 березня 1995року №81/95-ВР
та від 20 лютого 1996 року №54/96-ВР. Даний Закон дає визначення поняття
аудит, аудиторська фірма, аудиторський висновок та визначає правові
засади здійснення аудиторської діяльності в Україні. Його дія
поширюється на усі господарюючі суб’єкти незалежно від форм власності та
видів діяльності, органи державної виконавчої влади.

Оскільки аудиторська діяльність як така породжена ринковою економікою і
є складовою частиною механізму цієї економіки, то закономірно, що саме в
таких умовах вона зарекомендувала себе з найкращого боку.

Значення аудиту в умовах ринкової економіки важко переоцінити. Адже
потреба в послугах аудитора виникає в кожному з наступних випадків:

можливість подання необ’єктивної інформації з боку адміністрації у
випадках конфлікту між нею і користувачами цієї інформації (власниками,
інвесторами, кредиторами);

залежність наслідків прийнятих рішень від якості інформації;

необхідність спеціальних знань для перевірки інформації;

відсутність у користувачів інформації доступу для оцінки її якості.

Всі ці передумови привели до виникнення суспільної потреби в послугах
незалежних експертів, які мають відповідну підготовку, кваліфікацію,
досвід і дозвіл на право надання такого роду послуг.

Надзвичайна популярність аудиту в ринкових умовах господарювання
пояснюється тією роллю, яку він відіграє для економіки:

– по-перше, незалежний аудит виступає своєрідним гарантом достовірності
фінансової інформації для її користувачів. Так, адже у ході аудиторської
перевірки установлюється точність відбиття у фінансових звітах
фінансового становища і результатів діяльності підприємства,
відповідність ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам і
критеріям, дотримання підприємством чинного законодавства. Така
інформація потрібна, перш за все, дійсним власникам підприємства, а
також кредиторам, яких цікавить фінансово-економічне становище „рідних”
підприємств та організацій, але які звичайно не мають доступу до
облікових записів та не мають відповідного досвіду. Також інформація про
дійсний стан підприємства потрібна для встановлення довірчих відносин
підприємствам-партнерам та іншим об’єктам господарювання, які
контактують з даним підприємством.

– по-друге, незалежний аудит часто відіграє роль незалежного
консультанта, який поряд із перевіркою фінансової звітності дає
професійну оцінку стану справ. Враховуючи те, що аудитор бачить стан
справ на підприємстві з боку стороннього споживача, йому легше помітити
прорахунки і недоліки, а виходить, і дати кваліфіковану пораду з
усунення майбутніх або вже зроблених помилок, адже при наданні
професійних послуг аудитор повинен керуватися інтересами клієнта.
Особливо корисними для керівництва можуть бути рекомендації незалежних
консультантів в процесі проведення перетворень, які не зустрічають
широкої підтримки всередині організації.

У сучасній економічній ситуації, що склалась в Україні, особливого
значення набуває проведення аудиту розрахунків з бюджетом. Адже,
враховуючи величезну кількість податків і платежів, несформованість і
недосконалість податкового законодавства, можна зрозуміти, що бухгалтер
підприємства практично не в змозі простежити абсолютно всі зміни в
законо- давстві (а також різні трактування спірних моментів). До того ж
саме у питанні податкових відношень суб’єктів господарювання з державною
казною виникає найбільше зловживань та непорозумінь. І справа
професійної честі аудиторів і збереження повної довіри до них з боку
клієнтів, громадськості і державних органів – неустанне стеження за
змінами у законодавстві та неухильне дотримання „букви закону” у всіх
аспектах. Отож, ті підприємства що співпрацюють з аудиторськими фірмами,
швидше й оперативніше можуть реагувати на зміни законодавства.

При проведенні аудиту розрахунків з бюджетом аудитори чи аудиторські
фірми в першу чергу проводять перевірку наступних питань[2, с.278]:

повнота і правильність визначення оподатковуваної бази;

правильність застосування ставок податків і інших платежів, а також
арифметичних підрахунків при нарахуванні податків;

законність і обґрунтованість застосування пільг при сплаті податків в
державний бюджет і місцеві бюджети;

повнота і своєчасність сплати платежів в бюджет;

правильність складання бухгалтерських проводок по нарахуванню і сплаті
платежів;

правильність складання і своєчасність представлення в податкову
інспекцію форм звітності по видам платежів;

правильність ведення аналітичного і синтетичного обліку записам в
головній книзі і балансі підприємства.

Аудит розрахунків з бюджетом – це, мабуть, найбільш трудомістка і
найбільш відповідальна ланка роботи аудитора. Проте саме завдяки цій
роботі дуже багато підприємств і організацій уникають сплати значних сум
штрафів та пені. І від того, як аудитором буде організовано аудит
розрахунків з бюджетом, значною мірою залежить якість перевірки. Тому
перед проведенням аудиту розрахунків з бюджетом аудитору необхідно
здійснити планування самої перевірки і так організувати свою діяльність,
щоб забезпечити її високу якість і бути впевненому, що в кожній
конкретній ситуації застосовуються найбільш ефективні і діючі процедури
аудиту. Для успішного виконання цих задач необхідно:

вивчити систему внутрішнього контролю одиниці, яку перевіряють;

ознайомитись з мірами, прийнятими для виконання рекомендацій
попереднього аудитора;

скласти план перевірки, затверджений директором аудиторської фірми і
директором підприємства, що перевіряється;

підготовити документацію, необхідну для проведення аудиту;

здійснити аудит;

скласти кваліфікований аудиторський висновок, якщо результати перевірки
дають таку можливість.

За умов ринкової економіки не менше значення, ніж аудит, має і аналіз,
який є одним із інструментів з’ясування фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства залежить від багатьох факторів і умов, а
від стану розрахунків з бюджетом особливо. Отож, при проведенні
фінансового аналізу, значну увагу слід приділити саме аналізу
розрахунків з бюджетом.

Інформаційною базою аналізу розрахунків з бюджетом є бухгалтерська
звітність, тобто система показників, які відображають майновий і
фінансовий стан підприємства на конкретну дату.

Варто зазначити, що аналіз може бути як внутрішнім, так і зовнішнім.
Причому внутрішній здійснюють фінансисти підприємства на основі
нормативів, що застосовуються в даній організації, способом порівняння
їх з фактичними параметрами фінансової діяльності. Зовнішній аналіз
здійснюється зацікавленими організаціями – податковою інспекцією,
банківськими установами, акціонерами, іншими структурами на основі даних
бухгалтерської звітності.

Особливість звітності, яку розроблено згідно з міжнародними стандартами
бухгалтерського обліку полягає в тому, що нею можуть широко
користуватись інвестори та інші особи – кредитори, постачальники,
конкуренти. Кожен користувач фінансової звітності, як правило, вивчає ту
інформацію, котра йому необхідна в процесі його діяльності. Так,
власникам підприємства необхідно знати збільшується чи зменшується
питома вага власного капіталу, податковим органам – здатність
підприємства погасити борги перед бюджетом.

Характерно, що в певних випадках для аналізу розрахунків з бюджетом
замало тільки бухгалтерської звітності. Тому П(с)БО передбачають
складання приміток до форм бухгалтерської звітності, які дають змогу
зовнішнім користувачам фінансової інформації докладно ознайомитись з
фінансовим станом підприємства [29, с.105].

За ринкових умов господарювання головним завданням аналізу є своєчасне
виявлення і усунення недоліків у податковій політиці підприємства.
Звідси випливають і основні напрямки аналізу фінансового стану:

– вивчення причин, які негативно чи позитивно позначаються на
фінансовому стані підприємства;

– підготовка проектів управлінських рішень щодо підвищення фінансової
стабільності і платоспроможності підприємства;

– розробка заходів для оптимізації структури фінансових ресурсів і їх
ефективного використання.

При проведенні аналізу, і аналізу розрахунків з бюджетом зокрема,
використовують такі основні методи:

– горизонтальний (трен довий), у процесі якого визначають абсолютні і
відносні зміни окремих показників (податків) у їх загальній величині за
певний звітний період, вивчають їх поведінку, тенденції зросту або
спаду;

– вертикальний (структурний), з допомогою якого обчислюють питому вагу
окремих показників у їх загальній величині;

– факторний, – застосовується для виявлення причин зміни абсолютних і
відносних фінансових показників, а також для розрахунку впливу факторів
на зміну того показника, що його аналізують;

– коефіцієнтний, з допомогою якого вивчають рівень і динаміку відносних
показників фінансового стану , які розраховують як відношення величин
балансових статей чи інших абсолютних показників, що їх можна одержати
на основі звітності.

Якість аналізу значною мірою залежить від достовірності даних фінансової
звітності, а також від компетенції керівника, який приймає управлінські
рішення.

За сучасних умов дані аналізу фінансового стану підприємства загалом, і
аналізу розрахунків з бюджетом зокрема, потрібні перш за все для
розробки фінансового плану та податкової політики підприємства, а вже
на підставі цих даних розраховуються економічні орієнтири розвитку
підприємства. Від того, наскільки якісно проведено аналіз, залежить
ефективність управлінських рішень, а відтак – ефективність роботи
підприємства в цілому.

Отож, як бачимо, аудит та аналіз є тими інструментами, які визначають
ефективність застосовуваної на підприємстві організації і методики
обліку, а також дають оцінку податкової політики підприємства. На
сьогоднішній день аудит та аналіз набувають особливого значення,
оскільки саме за ринкових умов господарювання найяскравіше проявляється
їхня сутність та підтверджується необхідність.

3.2. Аналіз розрахунків з бюджетом

За умов ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничу,
торгівельну чи будь-яку іншу діяльність самостійно, і одержані прибутки
теж використовує на власний розсуд. Але, на жаль, досить часто діючі
підприємства не розраховують своїх сил, „залізають” в борги перед
кредиторами, постачальниками та бюджетом і потім не в змозі
розрахуватись за ними, і, як наслідок, стають банкрутами. Щоб цього не
сталось, адміністрація повинна постійно стежити за фінансовим станом
підприємства та аналізувати розміри, структуру та тенденції по
розрахунках за поточними зобов’язаннями.

Аналіз розрахунків з бюджетом є однією з складових аналізу поточних
зобов’язань. Проводиться він на основі даних фінансової звітності –
звіту про фінансові результати, балансу, декларації про прибуток
підприємства, тощо. Для більш глибокого аналізу доцільно використовувати
дані бухгалтерського обліку, а також ту інформацію, що міститься у
первинних документах.

Аналізуючи стан розрахунків підприємства з бюджетом за податками і
платежами застосовують горизонтальний (трендовий) та вертикальний
(структурний) методи аналізу. При цьому з допомогою першого методу
вивчають абсолютні і відносні зміни окремих податків за досліджуваний
період, вивчають їх поведінку щодо тенденцій росту та спаду. Що ж
стосується другого методу – вертикального, то характерно, що з його
допомогою визначають питому вагу окремих податків і платежів у загальній
величині оподаткування підприємства.

Щоб показати методику проведення аналізу розрахунків з бюджетом на
практиці, використаємо дані ПП „Гетьман” – підприємства, яке займається
будівництвом та ремонтом споруд виробничого і невиробничого призначення.
Так, досліджуване підприємство упродовж І та ІІ кварталу 2002 року
здійснювало розрахунки з бюджетом за наступними платежами:

податок на додану вартість;

податок з прибутку;

прибутковий податок з громадян;

збір за забруднення навколишнього середовища;

комунальний податок;

податок з власників транспортних засобів;

податок (плата) за землю.

Горизонтальний аналіз розрахунків з бюджетом ПП „Гетьман” зобразимо у
вигляді аналітичної таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Оцінка стану та зміни розрахунків з бюджетом підприємства на прикладі

ПП „Гетьман” (грн.)

№ п/п Показники Сальдо по платежах Відхилення

На 01.01.02р. На 01.04.02р. + , – %

1. Податок на

додану вартість 710 840 +130 118,3

2. Податок з

прибутку 518 504 -14 97,3

3. Прибутковий податок з громадян 350 875 +525 250

4. Збір за забруднення навколишнього середовища 50 65 +15 130

5. Комунальний податок 34 29 -5 85,3

6. Податок з власників транспортних засобів 50 50 ___ 100

7. Податок (плата) за землю 75 75 ___ 100

Всього 1787 2438 +651 136,4

Аналізуючи дані таблиці, ми можемо сказати, що загальний обсяг фактично
сплачених податків у ІІ кварталі, порівняно з першим, зріс на 651
гривню, тобто на 36%. Це відбулось за рахунок значного збільшення
розмірів плати прибуткового податку з громадян, а також збільшення
величини сплати по податку на прибуток підприємств і податку на додану
вартість. По податку на землю і податку з власників транспортних засобів
нічого не змінилось, а зменшення суми сплаченого податку з прибутку
підприємств та комунального податку було настільки незначним, що не
вплинуло на загальний результат.

Зростання розміру сплаченого прибуткового податку з громадян у ІІ
кварталі відбулось, насамперед, за рахунок часткового погашення
заборгованості по заробітній платі (табл. 3.2.).

Таблиця 3.2.

Стан розрахунків з бюджетом по прибутковому податку

Період Сальдо на початок періоду Нараховано за період Сплачено за
період Сальдо на кінець періоду

І квартал 1856 322 350 1828

ІІ квартал 1828 297 875 1250

Розрахуємо тенденції зміни заборгованості зі сплати прибуткового
податку:

– на кінець І кварталу заборгованість зменшилась на 28 гривень, тобто на
1,5% у порівнянні з початком І кварталу;

на кінець ІІ кварталу розмір заборгованості зменшився ще на 578 гривень,
тобто на 46,2% у порівнянні з кінцем І кварталу.

З таблиці видно, що у І кварталі 2002 року зі всієї суми платежів до
бюджету найбільшу частку становив податок на додану вартість (39.7%),
значне місце відводиться і прибутковому податку з громадян та податку з
прибутку підприємства, на які припадає 19.6% та 29% відповідно. У ІІ
кварталі ситуація дещо змінилась: за рахунок сплати заборгованості по
заробітній платі частка прибуткового податку у загальній сумі сплачених
податків зросла до 35.9% від усіх платежів до бюджету, а частка податку
на додану вартість і податку з прибутку знизились відповідно до 34.5% і
20.7%. Частки інших платежів в обох кварталах становлять у межах 1-5%.

Вертикальний аналіз розрахунків з бюджетом проведемо у табл. 3.3.

Таблиця 3.3.

Оцінка частки окремих платежів у їх загальну сукупність на прикладі ПП
“Гетьман”

п/п Показники Сплачено у І кварталі Сплачено у ІІ кварталі

Сума, грн. % Сума, грн. %

1. Податок на додану вартість 710 39.7 840 34.5

2. Податок з прибутку 518 29.0 504 20.7

3. Прибутковий податок з громадян 350 19.6 875 35.9

4. Збір за забруднення навколишнього середовища 50 2.8 65 2.7

5. Комунальний податок 34 1.9 29 1.2

6. Податок з власників транспортних засобів 50 2.8 50 2.0

7. Податок (плата) за землю 75 4.2 75 3.0

Всього 1787 100 2438 100

Розроблена підприємством податкова політика потребує оцінки її
ефективності. Ця оцінка здійснюється за допомогою відповідних
показників, основними з яких є коефіцієнт ефективності оподаткування та
розмір податкомісткості реалізованої продукції.

Коефіцієнт ефективності оподаткування дозволяє отримати найбільш
загальну характеристику ефективності вибраної податкової політики,
показуючи як відносяться між собою показники чистого прибутку і суми
основних податкових платежів [7, с.397].

Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

Ео = ЧП / П , де
(3.2.1)

Ео – коефіцієнт ефективності оподаткування;

ЧП – чистий прибуток;

П – загальна сума податкових платежів.

Розрахуємо цей коефіцієнт за І і ІІ квартал:

Ео (І квартал) = 1120/1787=0.63

Ео (ІІ квартал) = 1204/2438=0.49

Як бачимо, сума податкових платежів у чистому прибутку значно зросла і
це, звичайно ж, повинно бути розглянуто керівництвом з метою визначення
причин зниження ефективності оподаткування.

Інший показник ефективності оподаткування – податкомісткість
реалізованої продукції дозволяє визначити суму податкових платежів, яка
припадає на одиницю реалізованої продукції [7, с.398].

Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

ПМр = П / Ор , де
(3.2.2.)

ПМр – податкомісткість реалізованої продукції;

П – загальна сума податкових платежів;

Ор – дохід (виручка) від реалізації продукції.

Проведемо розрахунок даного показника за І та ІІ квартал:

ПМр (І квартал) = 1787/16430 = 0.11

ПМр (ІІ квартал) = 2438/16185 = 0.15

Отож, на одну гривню реалізованої продукції у І кварталі припадало в
середньому 11 копійок різних податкових платежів, а в ІІ кварталі – 15
копійок, що, звичайно ж є негативним явищем.

Варто зазначити, що вищенаведені показники можуть бути доповнені
системою часткових показників, які характеризують частку окремих
податкових платежів у собівартості продукції, в отриманому прибутку,
тощо.

За допомогою коефіцієнта ефективності оподаткування та показника
податкомісткості реалізованої продукції можна оцінити альтернативні
варіанти податкової політики підприємства, і, звичайно ж, вибрати для
реалізації найбільш ефективний її варіант.

З прийняттям Указу Президента України “Про спрощену систему
оподаткування” показник податкомісткості реалізованої продукції можна
застосувати у якості критерію, який дає можливість визначити доцільність
переходу підприємства – юридичної особи на спрощену систему
оподаткування. Так, ведення бухгалтерського обліку за спрощенню системою
є набагато простішим і потребує менше видатків на його організацію,
проте існують випадки, коли одержаний дохід від реалізованої продукції
настільки малий, що підприємству вигідніше залишатись на загальній
системі оподаткування, аніж переходити на спрощену. Проте, на жаль,
через відсутність обґрунтованого застосування певної бухгалтерської
системи, керівництво підприємства помічає це лише після значних втрат.
Ще більше труднощів у бухгалтерів, особливо молодих і недосвідчених,
виникає при виборі між оподаткуванням за ставкою 6% і ставкою 10%.

Отож автор, враховуючи відсутність рекомендацій щодо вибору ефективної
системи оподаткування при можливості переходу підприємства на спрощену
систему оподаткування, спробує розробити їх і полегшити копітку працю
бухгалтерів.

Звичайно, будь-яке підприємство, яке має намір перейти на спрощену
систему оподаткування, перш ніж приступити до відповідних розрахунків,
повинно перевірити, чи середньооблікова чисельність його працівників не
перевищує 50 чоловік і чи не перевищує обсяг виручки за рік 500 тис.
грн. Якщо відповідь позитивна, то можна приступити безпосередньо до
розрахунку з метою визначення ефективної системи оподаткування.

Спершу необхідно підрахувати показник податкомісткості. Проте в нашому
випадку в чисельнику формули повинні бути включені не абсолютно всі
податки, які сплачує підприємство, а лише ті з них, які не
сплачуватимуться при переході організації на спрощену систему
оподаткування.

Критичним значенням даного показника є 0.1, яке говорить про те, що на
одну гривню готової продукції припадає 10 копійок податку. Якщо
підприємство одержало меншу величину, це означає, що йому краще
залишатись на загальній системі оподаткування, якщо ж більшу – варто
скористатись Указом Президента України „Про спрощену систему
оподаткування”.

Далі, коли організація визнала, що міняти податкову політику необхідно,
слід зробити вибір між 6% і 10% ставкою податку. В даному випадку дуже
велике значення має матеріаломісткість реалізованої продукції і сума
націнки. Так, автор на основі практичних досліджень і розрахунків (в
основному за допомогою методу абстрагування) визначив, що застосовувати
спрощену систему оподаткування за ставкою 6% варто лише в тому випадку,
коли не менше 68% вартості реалізованої продукції складають витрати, по
яких може бути відшкодовано ПДВ. Інакше кажучи тут виграють ті галузі, у
яких матеріаломісткість є стабільно високою (будівництво, пошиття
взуття, деревообробка).

А що ж робити підприємствам, у яких податкомісткість більша 0.1, але
основна частина доходу від реалізації продукції іде, скажімо, на оплату
праці ? Вихід є і для них. Такі підприємства з метою покращення свого
фінансового стану повинні перейти на спрощену систему оподаткування за
ставкою 10%.

На основі одержаних даних спробуємо визначити ефективність податкової
політики ПП „Гетьман”, оскільки показники річного обороту даного
підприємства і чисельність працівників не перевищують норми,
встановленої законодавством.

Отже, показник податкомісткості, який визначається за даними
бухгалтерського обліку для виробленої в І та ІІ кварталах продукції
становитиме:

ПМв (І квартал) = 1835/16430 = 0.11

ПМв (ІІ квартал) = 1987/16185 = 0.12

Як бачимо, показники податкомісткості на ПП „Гетьман” перевищують
критичне значення 0.1, тобто це означає, що підприємству доцільно
переходити на спрощену систему оподаткування. І, оскільки в організації
достатньо велику частину собівартості продукції складають матеріали та
послуги, по яких може бути відшкодовано ПДВ, варто перевірити
доцільність вибору 6% ставки оподаткування.

Так, у І кварталі частка товарів і послуг, по яких у підприємства
формується податковий кредит склала 68,3% (11218/16430), а у ІІ кварталі
– 70,5% (11410/16185), отож ПП „Гетьман” може обрати і систему
оподаткування за 6% ставкою.

Проведений аналіз показує, що основними платежами, які сплачує
досліджуване підприємство, є податок на додану вартість та прибутковий
податок. Водночас дослідження зауважує, що обрана організацією система
оподаткування не є ефективною. Це підтверджується і значними сумами
заборгованості з виплати заробітної плати, оскільки значна частина
коштів підприємства іде на сплату податків. Автор , на основі проведених
досліджень, наполегливо рекомендує в даному випадку переходити на
спрощену систему оподаткування, що дасть можливість підприємству
зекономити кошти не лише на податках, але і на оплаті праці облікових
працівників.

З метою оцінки фактичного фінансового стану підприємства і виявлення
резервів щодо його покращення аналіз розрахунків з бюджетом на
підприємствах усіх форм власності необхідно проводити хоча б два рази в
рік, а за необхідності і частіше.

3.3. Аудит розрахунків з бюджетом

Від своєчасності та повноти розрахунків загалом і з бюджетом зокрема
залежить успіх здійснення усієї виробничої та фінансової діяльності
будь-якого підприємства. Щоб розрахунки проводились вчасно і в повному
обсязі на підприємстві потрібно налагодити контроль за їх повнотою та
своєчасністю, причому як внутрішній, так і зовнішній. Внутрішній
контроль може проводити відділ внутрішнього аудиту, зовнішній –
незалежні аудиторські компанії [4, с.236].

На початку перевірки розрахунків підприємства з бюджетом аудитор шляхом
усного опитування встановлює, за якими саме податками і платежами
ведуться розрахунки з бюджетом. Після цього за кожним видом податку чи
платежу перевіряється стан внутрішнього контролю розрахунків з бюджетом
та правильність визначення бази оподаткування з використанням прийомів
прослідковування, звірки документів та регістрів бухгалтерського обліку.

При проведенні аудиту операцій із зобов’язань доцільно проводити
інвентаризацію зобов’язань перед бюджетом. Ця процедура полягає у
виявленні за відповідними документами залишків заборгованості по
розрахунках з бюджетом і ретельній перевірці сум, що обліковуються на
відповідних рахунках. При цьому встановлюються терміни виникнення даної
заборгованості, їх реальність і осіб, що винні в пропущенні термінів її
погашення. Специфіка процесу інвентаризації полягає в тому, що поряд з
бухгалтерською інформацією перевіряється відповідність здійснених
операцій діючим законодавчо-правовим актам.

Невід’ємною частиною перевірки розрахунків з бюджетом є документальний
контроль. В ході документальної перевірки аудитор повинен ознайомитись з
переліком податкових органів, з якими підприємство веде розрахунок,
вивчити динаміку заборгованості і встановити, чи відповідають дані,
отримані в результаті проведених розрахунків даним бухгалтерського
обліку. В результаті з’ясовується якість внутрішнього контролю за
розрахунками з боку бухгалтерії.

Документальну перевірку розрахункових операцій проводять у такій
послідовності:

за даними аналітичного обліку рахунку 64 „Розрахунки за податками і
платежами” звіряють суми заборгованості підприємства по податках і
платежах з даними, які аудитор повинен запросити у податкових органів
для підтвердження належних їм сум;

звіряють залишок заборгованості по розрахунках з бюджетом, яка
обліковується на балансі на початок періоду перевірки з підсумком
залишків всіх податків і платежів в облікових регістрах;

перевіряють записи з розрахунків за податками і платежами у відповідних
регістрах, правильність відображення кореспондуючих рахунків, а також
документи, які були підставою для цих записів;

перевіряють законність проведеного нарахування, списання та зарахування
відповідної суми по кожному з платежів.

Загальну перевірку операцій за податками і платежами проводять у
наступній послідовності:

встановлюється правильність застосування ставок, визначення бази
оподаткування, законності і обґрунтованості пільг з нарахування податків
і платежів до бюджету. Ці процедури здійснюються шляхом прослідковування
і перерахунку сум, порівняння з нормативними матеріалами, вивчення
характеру виробництва, категорії підприємства, тощо.

перевіряється правильність ведення обліку за рахунком 64 „Розрахунки за
податками і платежами”, відповідність записів аналітичного обліку по
даному рахунку записам в Головній книзі і формах бухгалтерської
звітності. Під час перевірки заборгованості по розрахунках з бюджетом
дані, отримані на підприємстві, звіряються з даними, які були подані до
податкової інспекції та інших органів звітності. При цьому увага
приділяється правильності визначення і повноті перерахування платежів.
За журналом 2 доцільно перевірити дотримання черговості перерахування
податків та обов’язкових платежів, своєчасність подання платіжних
документів до банку.

Слід зауважити, що виявлені в процесі аудиту шляхом точного зіставлення
недоплати підлягають внесенню до бюджету із нарахуванням пені, а в разі
переплати, за заявою платника податку, проводиться залік надлишку в
рахунок наступних платежів або повернення йому на розрахунковий рахунок.

При нарахуванні на суму невчасно сплачених платежів пені складається
наступна бухгалтерська проводка:

– на суму нарахованої пені

Д-т 949 „Інші витрати операційної діяльності”

К-т 64 „Розрахунки за податками і платежами”

– на суму перерахованої пені

Д-т 64 „Розрахунки за податками і платежами”

К-т 311 „Поточні рахунки в національній валюті”

перевіряється правильність повноти та своєчасності перерахування
(сплати) податків, зборів, платежів до бюджету шляхом перевірки
платіжних документів, податкових декларацій, тощо; перевіряється
правильність використання обов’язкових нормативних умов і складання
бухгалтерських проводок по виділенню ПДВ, його сплати постачальникам, а
також нарахування та перерахування до бюджету податків, зборів та
обов’язкових платежів шляхом прослідковування, звірки даних облікових
регістрів, які кореспондують з рахунком 64.

Оскільки податків і платежів, які сплачують підприємства України до
бюджету є надзвичайно багато, і оскільки нарахування та сплата їх
проводиться за різними термінами, ставками та методиками і пільги щодо
них теж надзвичайно диференційовані, то і аудит розрахунків з бюджетом,
відповідно, потрібно проводити по кожному податку чи платежу
відокремлено.

Податок на прибуток – одне з основних джерел надходження коштів в бюджет
і при проведенні контролю розрахункових взаємовідносин з бюджетом цьому
податку приділяють значну увагу.

При аудиторській перевірці правильності нарахування і сплати податку на
прибуток аудитору необхідно знати статус платника податків, характер і
види його основної діяльності, тощо. Безпосередньо ж при перевірці
спершу потрібно переконатись в тому, що оподатковувана сума прибутку
розрахована правильно, тобто собівартість реалізованої продукції
відповідає дійсності.

В процесі перевірки бази оподаткування аудитор повинен насамперед
переконатись в правильності обліку валового прибутку, а потім тієї його
частини, яка безпосередньо обкладається податком. Точність визначення
валового прибутку, сума якого складається з прибутку від реалізації
продукції, основних засобів, іншого майна та доходів від
позареалізаційних операцій за мінусом витрат по цих операціях залежить
від правильності відображення в обліку виручки від реалізації, затрат
виробництва і інших затрат. При аналізі фактичного прибутку аудитору
необхідно також співставити ідентичність балансових даних про прибуток з
його обліком в головній книзі, журналах по рахунку 98 „Податок на
прибуток” і по звіту про фінансові результати.

Після перевірки правильності обліку валового прибутку аудитор повинен
перевірити правомірність застосування підприємством пільг щодо податку
на прибуток. Пільги застосовуються тільки в залежності від фактично
проведених витрат і вони мають певні обмеження. В зв’язку з цим аудитор
повинен дослідити кожен випадок зменшення підприємством оподатковуваного
прибутку і встановити його відповідність діючому законодавству.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, який сплачується
до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання
робіт та надання послуг. При проведенні аудиту розрахунків з бюджетом з
податку на додану вартість основною метою перевірки є встановлення
повноти нарахування і сплати податку. Для цього аудитору під час
перевірки необхідно вирішити наступні завдання:

встановити, чи є підприємство платником податку;

з’ясувати законність застосування пільгового оподаткування;

підтвердити правильність і повноту визначення об’єктів оподаткування;

переконатись у правильності відображення розрахунків з ПДВ у
бухгалтерському обліку і податковій звітності.

В умовах нашої економіки, що розвивається, та ще не сформованого
податкового законодавства, в Україні на протязі декількох років було
прийнято ряд законів та інших нормативно-правових актів з питань обліку
податку на додану вартість, що докорінно відрізняються. Це призвело до
того, що аудиторам доводилося розглядати декілька підходів до перевірки
правильності розрахунків з бюджетом з ПДВ. Проте на сьогоднішній день
аудит розрахунків з ПДВ для періоду з 20.12.1992р. по 01.10.1997р. уже
не є актуальним, оскільки термін позовної давності по цих податках давно
минув. Що ж стосується періодів з 01.10.98р. по 01.04.2001р., та періоду
після 01.04.2001р., то варто зазначити, що в першому випадку при
проведенні аудиту розрахунків з бюджетом з ПДВ варто керуватись Законом
України „Про податок на додану вартість”, а в іншому – Законом України
„Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами”[21, с.200].

Аудитор в процесі перевірки підприємства щодо розрахунків по ПДВ спершу
повинен визначити, чи є підприємство платником податку, якими видами
діяльності воно займається, а також чи має воно пільги з оподаткування
на додану вартість. Надалі перевіряється правильність визначення і
відображення в бухгалтерських документах об’єкта оподаткування та ставок
податку. Слід особливу увагу звернути на те, що об’єктом оподаткування є
обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), адже від того, наскільки
правильно вони визначені, залежатиме достовірність оподатковуваної бази.
Також тут значну роль відіграє диференціація обсягів продажу за різними
податковими ставками. Отож необхідно окремо виділити реалізацію товарів,
які обкладаються податком за ставкою 20%, 0% і не оподатковуються.

При перевірці слід простежити за повнотою і правильністю, своєчасністю
нарахування ПДВ на продаж товарів (робіт, послуг) без оплати, або з
частковою оплатою їх вартості, за бартерними операціями, а також за
натуральними виплатами в рахунок оплати праці фізичним особам. В цих
випадках аудитор повинен переконатись, що база оподаткування визначалась
виходячи з фактичної ціни, але не нижче за звичайну ціну. Згідно з
законом датою виникнення податкових зобов’язань під час здійснення таких
операцій вважаються будь-яка з подій, що сталась раніше:

– дата відвантаження товарів чи дата оформлення документа, що засвідчує
факт виконання робіт (послуг);

– дата оприбуткування платником податків товарів чи дата оформлення
документів, що засвідчують факт одержання робіт (послуг).

Що ж стосується перевірки законності відшкодування ПДВ, то тут датою
виникнення права платника податку на податковий кредит вважається перша
з наступних:

– дата списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів;

– дата отримання податкової накладної.

Для бартерних операцій право на податковий кредит виникає разом із
здійсненням заключної операції, для довгострокових контрактів – це дата
збільшення валових витрат замовника довгострокового контракту.

Аудитор, розраховуючи суми податкового кредиту, повинен звернути увагу
на наступне:

– суми ПДВ, сплачені (нараховані) у звітному періоді у звязку з
придбанням основних засобів, включаються до складу податкового кредиту
цього звітного періоду, незалежно від термінів введення в експлуатацію
основних фондів;

– не включаються до податкового кредиту суми податку за операціями з
товарами (роботами, послугами), звільненими від оподаткування;

– за товари (роботи, послуги), які частково використовуються в
оподатковуваних операціях до суми податкового кредиту відносять суми
податку в частині використання;

– до складу податкового кредиту не включаються суми податку, сплачені за
придбані товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до
складу валових витрат виробництва.

Важливим етапом при проведенні аудиту розрахунків з бюджетом з ПДВ є
перевірка підтвердження сум, включених до податкового кредиту,
первинними документами. Необхідно також зіставити суми ПДВ, вказані в
податкових накладних з книгами обліку придбання і продажу товарів
(робіт, послуг). Дані книг обліку придбання і продажу товарів мають
відповідати аналітичним і синтетичним регістрам бухгалтерського обліку.

Правильність відображення в бухгалтерському обліку розрахунків з
бюджетом по ПДВ проводиться наступним чином:

– порівнюються дані журналів-ордерів з Головною книгою, а також
співставляються дебетові та кредитові обороти на рахунку 64, показані в
обліку та нараховані аудитором;

– дані оборотів на рахунку 64, за Головною книгою порівнюються з сумами,
зазначеними у декларації по ПДВ;

– при виявленні відхилень чи порушень необхідно помилки згрупувати і
визначити їх характер: обман чи помилка, суттєвість впливу на кінцеві
результати, можливість виправлення. При цьому складається звіт, де
відображені у вигляді таблиць та відомостей усі етапи обліку податку на
додану вартість: від первинних документів, журналів-ордерів до
декларації.

Аналогічно перевіряється сплата акцизного збору. Спершу аудитор
визначає, чи є підприємство платником акцизного збору, а далі перевіряє:

– ставки конкретних видів акцизного збору у відсотках до вартості товару
у відпускних цінах; для імпортних товарів – у відсотках до митної
вартості товару;

– ставки конкретних видів акцизного збору, у твердих сумах за одиницю
реалізованого товару;

– обороти з реалізації підакцизних товарів.

Окрім вищезгаданих податків при проведенні аудиту розрахунків з бюджетом
варто приділити особливу увагу і тим податкам, які утримуються з доходів
фізичних осіб, а також тим, які нараховуються на заробітну плату
працівників. Сюди належать: прибутковий податок з громадян, утримання
із заробітної плати на обов’язкове державне пенсійне страхування і на
обов’язкове державне соціальне страхування, утримання у фонд зайнятості,
а також нарахування на фонд оплати праці.

Розглянемо спершу аудит розрахунків з бюджетом по прибутковому податку з
громадян. В даному випадку аудитор повинен вибірково перевірити
правильність, повноту і своєчасність здійснення утримань за всіма видами
оплати праці за відповідний період та перевірити своєчасність
перерахування даного податку до бюджету.

При обчисленні величини прибуткового податку об’єктом оподаткування
вважається сукупний дохід громадян з початку і до кінця календарного
року. Аудитору необхідно встановити, чи не включались до сукупного
доходу такі доходи, які не підлягають оподаткуванню, чи зменшувався
сукупний оподатковуваний дохід на суми, передбачені законодавством,
тощо.

Спираючись на одержані результати, аудитор встановлює правильність
визначення розмірів прибуткового податку для штатних працівників. При
цьому він керується шкалою застосування ставок прогресивного
оподаткування і використовує чинний зараз неоподатковуваний мінімум.
Якщо ж на підприємстві є працівники, що працюють за сумісництвом, то
аудитор повинен встановити, чи для них використовується належна ставка
прибуткового податку – 20% отриманого доходу. Усі суми, розраховані
аудитором, порівнюються з даними бухгалтерського обліку, а також з
даними форми №8-ДР.

Наприкінці проведення аудиту розрахунків з бюджетом по прибутковому
податку варто звернути увагу на те, чи вірно зроблено перерахунок
прибуткового податку за рік, і чи подали громадяни, які змінили основне
місце роботи довідки (форма №3) про суму доходів, одержаних на
попередньому місці роботи з початку року.

Наступними платежами, по яких аудитор повинен провести перевірку, є
внески до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, а також
платежі на випадок безробіття. Перевірку розрахунків доцільно починати з
встановлення, чи є підприємство платником перелічених платежів за чинним
законодавством, чи зареєстровано воно як платник страхових внесків
уповноваженими особами вищезгаданих фондів. Реєстрація повинна бути
проведена в 10-денний термін із дня отримання свідоцтва про реєстрацію
підприємства (установи).

Безпосередній аудит розрахунків з бюджетом по платежах на державне
обов’язкове пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування,
на випадок безробіття доцільно здійснювати за такими позиціями:

1) База оподаткування – сюди відноситься нарахована основна і додаткова
заробітна плата, інші виплати. При розгляді правильності визначення бази
оподаткування для кожного з означених платежів, необхідно перевірити:

– облік чисельності працівників та їх рух згідно наказів;

– використання робочого часу – при цьому перевіряються дані робочих
листків, розрахункові та платіжні відомості, а також наявність та умови
договорів;

– належність призначення посадових окладів і тарифних ставок згідно
кваліфікаційних довідників, тарифних сіток, наказів та договорів;

– правильність розрахунку оплати праці – переглядаються та
перераховуються всі види оплати праці по листках непрацездатності,
табелях, заявах на відпустку і розрахункових відомостях.

2) Ставки платежів – встановлюються Верховною Радою України у відсотках
до фонду оплати праці для усіх підприємств, установ, організацій
незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності і
можуть періодично переглядатись та змінюватись. Завдання аудитора
полягає в перевірці чинності в відповідний період застосованих
підприємством ставок.

3) Джерела фінансування нарахованої заробітної плати та нарахованих
платежів. На цьому етапі аудитор повинен встановити відповідність і
законність джерел фінансування оплати праці і сплачених внесків. Для
цього переглядаються кореспондуючі рахунки за різними видами нарахованої
оплати, перевіряється правильність віднесення на собівартість здійснених
виплат. Особлива увага приділяється тим з них, які здійснені за рахунок
прибутку та цільових фондів.

4) Правильність відображення в бухгалтерському обліку і звітності.
Аудитору слід вибірково перевірити правильність записів на рахунку 65
„Розрахунки за страхуванням”, на відкритих до нього субрахунках:

651 „За пенсійним забезпеченням”

652 „За соціальним страхуванням”

653 „За страхуванням на випадок безробіття”

Також потрібно перевірити відповідність даних бухгалтерського обліку та
звітності.

5) Своєчасність оплати. При проведенні аудиту цій позиції слід
приділити особливу увагу, оскільки вчасне виявлення недоїмок по
відрахуваннях та встановлення прострочених термінів сплати платежів на
державне обов’язкове пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне
страхування, на випадок безробіття може врятувати підприємство від
значних сум штрафних санкцій.

На завершення аудитор перевіряє правильність відображення в обліку
нарахування та перерахування до бюджету комунального податку.

Комунальний податок сплачується в розмірі 10% фонду оплати праці за
звітний період, обчислений виходячи з неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян. Таким чином, аудитор визначає фактичну чисельність
працюючих і перевіряє правильність нарахування податку. Далі вивчаються
платіжні документи, які підтверджують перерахування податку до бюджету.

З метою встановлення правильності складання та своєчасності пред’явлення
до податкової інспекції звітності за видами податків, зборів і
обов’язкових платежів, аудитор може використати прослідковування,
складання альтернативних розрахунків, перевірку дат пред’явлення та
отримання письмових запитів від органів державної податкової інспекції.

Окрім особистого застосування прийомів і способів перевірки, аудитор
повинен перевірити результати попередньо проведених перевірок на
підприємстві органами державної податкової інспекції з метою
встановлення обґрунтованості пред’явлених підприємству фінансових
санкцій.

Висновки та пропозиції

Провівши дослідження проблем обліку і аудиту розрахунків з бюджетом,
одержану інформацію можна певним чином узагальнити, зробити на її основі
необхідні висновки, і додати при цьому конкретні пропозиції щодо шляхів
вирішення окремих проблем з числа досліджуваних в даній роботі.

Одним із головних елементів ринкової економіки є податкова система.
Варто зазначити, що вона являє собою не лише сукупність податків і
платежів, а також і правові норми, що регулюють розміри, форми, методи і
терміни стягнення даних платежів.

Формування податкової системи ґрунтується на засадах системності,
встановлення визначальної бази, вихідних принципів. Цей аспект має дуже
велике значення, оскільки лише та податкова система, яка побудована з
дотриманням усіх вимог та принципів, і яка врівноважує інтереси держави
і платників, може забезпечити державу надійними і достатніми доходами.

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства
з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових
ресурсів, необхідних державі для здійснення її функцій. При цьому вони
виконують три важливі функції: фіскальну, соціальну та регулюючу.
Податки класифікують за багатьма ознаками, проте, на думку автора,
найбільшої уваги заслуговує їх розмежування на прямі і непрямі. Це
пояснюється тим, що саме згідно з цим критерієм здійснюється значний
вплив податків на розмір доходу і споживання, і цей вплив є достатньо
вагомим.

Регулювання податкових взаємовідносин між державою і платниками податків
здійснюється на основі Закону України „Про систему оподаткування”. Окрім
цього існує цілий ряд інших законів та нормативних актів, які стосуються
лише одного певного податку, збору чи платежу. Але, що характерно,
основні положення вищезгаданих документів, які визначають розмір ставок
та пільг, об’єкти оподаткування, платників податку, тощо досить часто
змінюються. Це, звичайно ж, відіграє негативну роль, особливо в період
переходу до ринкових відносин, а також перешкоджає інвестиціям як
вітчизняним, так і іноземним. Нестабільність податкової системи –
головна проблема реформи оподаткування.

Проблеми, які створює існуюча податкова система, за допомогою змін у
законодавстві можна вирішити лише частково. Більшу ж частину з них можна
ліквідувати лише з прийняттям Податкового кодексу, який повинен створити
в Україні стабільну, ефективну та ясну для розуміння податкову систему.
При цьому автор особливо наголошує на тому, щоб прийняття цього
важливого документу не знищило досягнення минулих років.

Оскільки нарахування та сплата податків і зборів спричиняють зміни у
структурі зобов’язань та активів підприємства, то це означає, що вони
підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для узагальнення інформації про розрахунки з бюджетом за всіма видами
податків, згідно вимог чинного законодавства, використовують пасивний
балансовий рахунок 64 “Розрахунки за податками і платежами”, в структурі
якого виділено чотири субрахунки. Аналітичний облік за видами податків і
зборів ведуть за першими двома субрахунками даного рахунку, однак автор
вважає, що такий підхід до організації обліку розрахунків з бюджетом є
невірним. Так, адже практично завжди підприємства сплачують досить
значний перелік різноманітних платежів до бюджету, які до того ж
відіграють значну роль у фінансовому стані підприємства, а виділили для
них усіх лише один-єдиний рахунок.

Облік розрахунків з бюджетом узагальнюється в регістрі синтетичного
обліку – Журналі 3 і деталізується в Відомості 3.6 – регістрі
аналітичного обліку розрахунків з бюджетом.

У світовій практиці податок на прибуток складає найбільшу частку з усіх
податкових доходів державного бюджету. В Україні ж цей показник є значно
меншим і, на думку автора, це пов’язано з неефективною методикою його
справляння. І хоча законодавці за час незалежності України неодноразово
намагались виправити свої ж помилки відносно даного податку, однак і
зараз він є найбільш неврегульованим і щодо нього виникає найбільше
непорозумінь.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про
зобов’язання з податку на прибуток регулюються П(с)БО 17 „Податок на
прибуток”. Регламентує даний податок також і Закон України „Про
оподаткування прибутку підприємств”. Згідно нього податок на прибуток
справляється за ставкою 30% від оподатковуваного прибутку , який являє
собою різницю між скоригованим валовим доходом та сумою валових витрат і
амортизаційних відрахувань. В результаті балансовий прибуток і
оподатковуваний прибуток підприємства відрізняються, і ця проблема лише
частково вирішується з допомогою тимчасових різниць, які обліковуються
на рахунках 17 „Відстрочені податкові активи” та 54 „Відстрочені
податкові зобов’язання”. Адже у плані рахунків від 30.11.1999 року не
передбачено окремих рахунків, а й навіть субрахунків для обліку валових
витрат і валових доходів. Як наслідок – бухгалтерам доводиться
обчислювати дані показники на основі вибірок, що, звичайно ж, призводить
до помилок і непотрібних штрафів. Отже, вважаємо і наполегливо
рекомендуємо чимскоріше на законодавчому рівні провести затвердження
необхідних рахунків для обліку валових доходів і валових витрат з числа
вільних рахунків.

При характеристиці прибуткового податку слід зауважити, що існування
подвійного обліку є чи не найболючішим питанням для бухгалтерів, і
підприємствам доводиться вдаватися до додаткових витрат через збільшення
їх кількості. Не вирішує цього питання і проект податкового кодексу,
оскільки в ньому відсутній механізм, який давав би змогу визначити
податкові показники з даних бухгалтерського обліку. На наш погляд варто
звернути увагу на досвід Франції, де підприємства ведуть лише
бухгалтерський облік, а для визначення прибутку до оподаткування
використовують метод коригувань.

Дещо краще у новому Плані рахунків вирішений облік розрахунків з
бюджетом за податком на додану вартість. Для цього податку передбачено
транзитні субрахунки, сума ПДВ по яких тут відображається тимчасово –
доти, доки не будуть проведені остаточні розрахунки з покупцем або
постачальником. При цьому слід звернути увагу на те, що незважаючи на
назви субрахунків 643 „Податкові зобов’язання” та 644 „Податковий
кредит”, відображені тут суми у „Податковій декларації з податку на
додану вартість” не відображають. До вищеназваних субрахунків доцільніше
б було застосувати наступні назви:

643 „Податкові розрахунки за податковими зобов’язаннями”;

644 „Податкові розрахунки з податкового кредиту”.

Основним прямим податком, що стягується з фізичних осіб, є прибутковий
податок з громадян. Величина податку залежить від розміру отриманого
доходу і отримується за прогресивною шкалою ставок, які зростають в міру
зростання доходів. Такий стан справ можна вважати задовільним, оскільки
він має позитивний вплив на вирівнювання доходів населення. Проте
водночас автор вважає за необхідне підкреслити, що розрив між ставками
не повинен бути надто великим, оскільки це відіб’є бажання у людей
багато і ефективно працювати задля одержання доходу, і держава в обличчі
таких громадян втратить рушійну силу прогресу.

Особливу увагу слід приділити проблемам, які виникають щодо єдиного
податку. Почнемо з того, що назва податку не відповідає дійсності,
оскільки окрім нього підприємства змушені сплачувати ще ряд податків.
Але і не дивлячись на це близько 150 тис. суб’єктів малого бізнесу
перейшло на спрощену систему оподаткування. Проте тут виникає інша
проблема – в проекті податкового кодексу запроваджено цілу низку
невиправданих положень щодо єдиного податку, як от – зменшення кількості
податків, від яких звільняються “єдинники”, зменшення величини обороту
та максимальної кількості найманих працівників для підприємств, які
бажають працювати за спрощеною системою оподаткування. Автор вважає, що
дані положення проекту податкового кодексу фактично нівелюють
досягнення, що були здобуті на основі Указу Президента України „Про
спрощену систему оподаткування” і рекомендує законодавцям ще раз уважно
розглянути і оцінити дане питання.

Щоб оцінити на практиці як підприємства проводять облік розрахунків з
бюджетом, автор провів аналіз даної ділянки роботи на прикладі ПП
„Гетьман”. В результаті виявлено, що податкова політика, застосовувана
на підприємстві, є неефективною а фінансовий стан – незадовільний. І
хоча організація намагається вчасно сплачувати податки, проте їх тягар
настільки великий, що в результаті на підприємстві сформувалась значна
заборгованість по невиплаченій заробітній платі.

Далі, враховуючи те, що більшість бухгалтерів не знають як визначити, чи
варто переходити підприємству на спрощену систему оподаткування, чи ні,
а якщо і переходити, то яку ставку обрати – 6% чи 10%, автор спробував
розробити показники, які б змогли вирішити ці питання. В результаті
доведено, що такому підприємству, у якого розмір податкомісткості
становить більше 0,1 варто міняти систему оподаткування і обирати ставку
10%. Якщо ж водночас на даному підприємстві показник матеріаломісткості
є більшим 68%, то, очевидно йому доцільніше буде перейти на спрощену
систему оподаткування за ставкою 6%.

Провівши вищезгадані дослідження на прикладі ПП „Гетьман”, визначено, що
оподаткування на загальних підставах тут є недоцільним, а оптимальною
ставкою оподаткування є 6% ставка.

При розгляді доцільності проведення аудиту і аналізу за ринкових умов
господарювання автор наводить переконливі докази на користь того, що їх
потрібно сприймати не як ворога, який шукає помилки щоб скористатись
цим, а як досвідченого друга, який завжди порадить і підкаже, де
зроблено прорахунки і як ефективніше і з меншими втратами можна їх
виправити.

Під час проведення аудиту на певному підприємстві основним з питань є
перевірка правильності нарахування та своєчасної сплати податків і
платежів до бюджетів різних рівнів. При цьому аудитор найчастіше
застосовує такі прийоми, як усне опитування, прослідковування, зустрічну
перевірку документів, інвентаризацію операцій із зобов’язаннями. Не
останню роль відіграють і результати попередньо проведених податкових
перевірок.

Наприкінці зауважимо, що проведене дослідження, звичайно ж, не зможе
вирішити усіх проблем, що стосуються обліку та аудиту розрахунків з
бюджетом. Однак автор вважає, що спільні зусилля науковців та практиків
України таки зможуть зрушити цей віз з місця, а наша держава дістане
можливість розвиватись на якісно новому рівні.

Список використаної літератури

Азаров М. Я. , Кольга В. Д., Онищенко В. А. Все про податки: Довідник /
Під ред. Азарова М. Я. – К.: Експерт-Про, 2000. – 492с.

Алборов Р. А. Аудит в организациях промышленности, торговли и АПК. – М.:
Издательство “Дело и сервис”, 2000. – 432с.

Алексеенко И. Страна высоких налогов // Бизнес. – 2001. – № 36. –
с.64-66.

Аудит і ревізія підприємницької діяльності: навчальний посібник / Ф. Ф.
Бутинець та ін.; За ред. професора Ф. Ф. Бутинця. – Житомир: ПП „Рута”,
2001. – с.416.

Бирюкова И. К., Кодрянский А. В. Бухгалтерский учет в Украине. – К.:
Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 408с.

Білуха М. Т. Курс аудиту: Підручник. – 2-ге вид., перероб.і доп. – К.:
Вища школа.: Товатиство „Знання”, КОО, 1999. – 574 с.

Буряковський В. В. та ін. Податки: Учбовий посібник. – Дніпропетровськ:
Пороги, 1998. – 611с.

Бутинець Т. А. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. – Житомир:
ЖІТІ, 2000. – 672с.

Бухгалтерський облік в Україні: навчальний посібник / За ред. Р. Л.
Хомяка. – Львів: Національний університет „Львівська політехніка”, 2001.
– 678с.

Бухгалтерський облік за національними стандартами: практичний посібник /
Укладачі: Я. Д. Крупка, З. В. Задорожний. – Тернопіль: Економічна думка,
2000. – 236с.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні:
навчально-практичний посібник / За ред. С. Ф. Голова. – Дніпрпетровськ:
ТОВ „Баланс-клуб”, 2001. – 768с.

Бухгалтерський фінансовий облік / Під ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. –
Житомир: ПП „Рута”, 2000. – 608с.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища
школа, 1997. – 383с.

Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – 532с.

Василик О. Д., Павлюк К. В. Удосконалення податкової системи України //
Фінанси України. – 1997. – № 10. – с.37.

Вдовиченко М. І. Про ефективність податкової системи в Україні //
Фінанси України. – 1999. – № 3. – с.99-109.

Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права: Навчальний посібник. –
К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 273с.

Герасим П. М., Кізима А. Я., Забчук В. Д., Кушнірик І. П., Хомин П.Я.
Фінансовий облік і звітність на підприємствах різних галузей: Навч.
посібник / За ред. Хомина П.Я. – Тернопіль: Астон, 2000. – 288 с.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Канина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. Пособие. – К.: МАУП, 2000. – 128с.

Гуріна М. Податковий аудит – основний напрям роботи податкових органів
// Вісник податкової служби України. – 2002. – № 19. – с.26-28.

Давидов Г. М. Аудит: Навчальний посібник. – К.: Товариство “Знання“,
КОО, 2001. – 416с.

Даниленко О. Порядок обчислення, сплати та обліку податку з реклами //
Все про бухгалтерський облік. – 1999. – № 50(353). – с.5-8.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір“ № 18-92 від
26.12.1992р. із змінами та доповненнями // Все про бухгалтерський облік.
– 2000.- № 68. – с.9-16.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян“ №
13-92 від 26.12.1992 із змінами та доповненнями // Бухгалтерія. – 2001.
– № 8 (423). – с.9-22.

Державний бюджет України: навчальний посібник / за ред. С. І. Юрія, В.
Д. Забчука. – Тернопіль: Видавництво Карпюка, 1998. – 294с.

Десятнюк О. М. Податкова система (навчально-методичний посібник для
студентів інституту банківського бізнесу). – Тернопіль: „Воля”, 2001.-
97с.

Довідник з бухгалтерського обліку / Укладачі: Н. І. Ценклер, Й. Д.
Шляхта, Г. Г. Штулер; За ред. Н. І. Ценклер. – Ужгород: ІВА, 2000. –
356с.

Економічний аналіз діяльності промислових підприємств / За ред. С. І.
Шкарабана, М. І. Сапачова. – Тернопіль: ТАНГ, 1999. – 405с.

Економічний аналіз: навчальний посібник / Укладачі: М. А. Болюх, В. З.
Бурчевський, М. І. Горбатюк; За ред. проф. М. Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ,
2001. – 540с.

Журавель Г. П., Задорожний З. В., Крупка Я. Д. та ін. Бухгалтерський
облік в умовах реформування економіки. – К.: ІСДМОУ, 1995. – 380с.

Журавская И., Шинкоренко Д. Украинская система налогообложения:
настоящее и будущее // Бизнес. – 2002. – № 5. – с.6-19.

Журнально-ордерная система учета / Под ред. В. Н. Пархоменко. – Харків:
Фактор, 2001. – 48с.

Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.: А.С.К.,
2001. – 639с.

Завгородній В. П., Савченко В. Я. Бухгалтерський облік, контроль і аудит
в уморах ринку. – К.: Видавництво “Бліц-інформ”, 1995. – 832с.

Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”
№ 996-14 від 16.07.1999р. // Баланс. – 2000. – лютий – с.3-7.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР в
редакції Закону України від 22.05.1997р. // Все про бухгалтерський
облік. – 1999. – № 53. – с.2-35.

Закон України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.
1997р. із змінами та доповненнями // Все про бухгалтерський облік. –
1999. – № 48. – с.4-17.

Закон України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181- ІІІ від 21.12.2000р.
// Все про бухгалтерський облік. – 2001. – № 16. – с.2-31.

Закон України „Про систему оподаткування” № 77/97-ВР від 18.02.1997 р.
із змінами та доповненнями // Голос України. – 1997. – 26 березня –
с.2-4.

Іващук І. О. Сучасне європейське оподаткування // Фінанси України. –
2001. – № 10. – с.72-98.

Інструкція пр прибутковий податок з громадян (із змінами та
доповненнями, внесеними Наказом № 17 від 18.05.1993р.) // Бухгалтерія.
– 2001. – № 8. – с.21-43.

Інциклопедія бухгалтерських проводок // Бухгалтерія. – 2001. – № 43. –
с.166-188.

Каламбет С. В. Удосконалення формування податкової системи // Фінанси
України. – 2001.- № 3. – с.83-86.

Кармайки Д. Р. Бенис М. К. Стандарты и нормы аудита / Пер. с англ. . –
М.: ЮНИТИ, 1995. – 527с.

Контроль і ревізія: підручник / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. – Житомир:
ЖІТІ, 2000. – 365с.

Кравченко В. І. Коментар до положення (стандарту) бухгалтерського обліку
17 “Податок на прибуток” // Бухгалтерський облік і аудит. – 2001. – №2.
– с.12-20.

Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. – К.: КОО, 1999. –
487с.

Крисоватий А. І. Оподаткування і ринок: умови і можливості поєднання. –
Тернопіль: Видавництво Карпюка, 2000. – 246с.

Лукяненко С. Проблеми відшкодування ПДВ і шляхи їх вирішення // Вісник
податкової служби України. -2002. – № 26. – с.4-6.

Малишкін О. І. Податковий облік: ситуації та рішення: Посібник. – К.:
Лібра, 1999. – 224с.

Малишкін О. Малий бізнес: заповнюємо облікові регістри // Все про
бухгалтерський облік, 1999. – № 46. – с.3-6.

Матвіїв М. Я., Хомин П. Я. Спрощена форма обліку на малих підприємствах
за стандартами: Монографія. – Тернопіль: ВАТ „Поліграфіст”, 2001. –
176с.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Перекл. з англ. за ред. С.
Ф. Голова. – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України,
1998. – 736с.

Мус Герольд, Ханшманн Рольф. Бухгалтерський облік: основи – завдання –
розвязання / Пер. з нім. С. Лобачова. – К.: КНЕУ, 1999. – 368с.

Наказ Міністерства Фінансів України „Про затвердження Методичних
рекомендацій по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку” №356 від
29.12. 2000р. // Бухгалтерія. – 2001. – № 8. – с.3-4.

Невгод Л. Нові правила виконання податкових зобовязань платників
податків // Вісник податкової служби України. – 2001. – № 9. – с.3-6.

Новий бухгалтерський облік в Україні (побудова і застосування):
Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 288с.

Онишко С. Б. Реальності та перешкоди на шляху до ефективної системи
оподаткування: Збірник наукових праць. – К.: Інститут економіки НАНУ,
1996. – с. 352.

Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. – К.: КНАУ,
1999. – 543с.

Опришкін К.Р. Пільги по прибутковому податку з громадян // Галицькі
контракти. – 1998. – № 17. – с.161-165.

Організація бухгалтерського обліку: навчальний посібник / Ф. Ф.
Бутинець, О. В, Олійник, М. М, Шигун, С. М. Шулепова. – Житомир: ЖІТІ,
2001. – 576с.

Основи оподаткування в Україні: навчальний посібник. – К.: ПВКП
„Укртиппроект”, 1996. – 39с.

Папінова О. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17: що робити ?
// Баланс. – 2002. – №5(390). – с.43-48.

Пільги по прибутковому податку з громадян // Галицькі контракти. – 1998.
– № 17. – с.161-165.

Плювако І. Про прибутковий податок з громадян // Бухгалтерія. – 2000. -№
8. – с.101-102.

Податки / Укладачі: В. В. Буряковський, Б. Я. Кармазін, С. В. Каламбет,
О. А. Водолазька; За ред. В. В. Буряковського. – Дніпропетровськ:
Пороги, 1998. – с.51.

Поддєрьогін А. М. Податкова система України на шляху розвитку // Фінанси
України. – 2001. – № 11. – с.3-11.

Посібник з переходу на нову систему бухгалтерського обліку. – К.: КНЕУ,
2000. – 301с.

Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку подання
фінансової звітності” № 419 від 28.02.2000р. // Нове діло. – 2000. – №
15. – с.5-7.

Проблеми реформування економіки, обліку, контролю і аналізу підприєиств:
наукові записки. – Тернопіль: ТАНГ, 1999. – 223с.

Проводки – 2001: для всіх і кожного // Все про бухгалтерський облік. –
2001. – №7. – с.4-64.

Романів М. В. Державний фінансовий контроль і аудит:
Навчально-методичний посібник. – К.: НІОС, 1998. – 224с.

Савченко Т. Оподаткування прибутку підприємств // Вісник податкової
служби України. – 2002. – № 19. – с.8-12.

Соболєв М. ПДВ: про історію виникнення, роль в економіці і необхідність
скасування // Все про бухгалтерський облік. – 1998. – № 121. – с.3-5.

Соколов Я. В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней: Учебное
пособие для вузов. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. – 638с.

Соколовська А. М. Особливості проведення податкових реформ: світовий
досвід і Україна // Фінанси України. – 1998. – №12. – с.71.

Сопко В. Р. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999.
– 302с.

Сотніченко В. Необхідність реформування податкового законодавства в наш
час // Бухгалтерія. – 2001. – № 5. – с.19-23.

Степанюк О. І . Відповідальність юридичних осіб за податкові
правопорушення. – Тернопіль: ТАНГ, 2001. – 158с.

Ткаченко Н. М. Бухгалтерський облік на підприємствах України з різними
формами власності: Навч. посібник (3-тє вид., доп. і перероб.). – К.:
А.С.К., 1998. – 784с.

Указ Президента України „Про внесення змін до Указу Президента України
від 3 липня 1998 року № 727 „Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності субєктів малого підприємництва” №746/99 від 28.06.1999р. //
Все про бухгалтерський облік. – 2000. – №103. – с.5-7.

Федько В. Державний бюджет України на 2001 рік – основа економічного і
соціального розвитку країни // Вісник податкової служби України . –
2001. – № 4 . –с.4-6.

Фінанси підприємств: підручник / За ред. проф. А. М. Поддєрьогіна. – К.:
КНЕУ, 1999. – 317с.

Хоцький М. Бюджетний і Кримінальний кодекси прийнято – на черзі
Податковий // Вісник податкової служби України. – 2001. – №14/15. –
с.3-4.

Шевчук В. О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною
економікою: моногафія. –К.: Київ. держ. торг-ек. ун-т, 1998. – 371с.

Юрій С. І., Бескид Й. М. Бюджетна система України: Навчальний посібник.
– К.: НІОС, 2000. – 400с.

Юрій С. І., Бескид Й. М., Плішко І. В. та ін. Державний бюджет України:
Навчальний посібник. – Тернопіль: ЦМДС, 1998. – 277с.

Юрій С. Місцеві податки і збори – все поки що залишається як і раніше //
Все про бухгалтерський облік. – 1999. – № 60. – с.6-9.

PAGE

– PAGE 40 –

Хто сплачує ?

Субєкт

Обєкт

Що оподатковується ?

Одиниця

Чим обєкт обчислюється ?

Джерело

З чого сплачується ?

Ставка

Скільки сплачується ?

Квота

Яка частка доходу утримується ?

Податки

Державні видатки

Функції держави

Х

У

Податкові надходження,грн

С

т

а

в

к

а

п

о

д

а

т

к

у

%

100

80

37,7

10

Функції податків

Контрольна

Економічна

Фіскальна

Підсистема додаткових функцій

Розподільча

Стимулююча

Накопичувальна

Сукупність сплачуваних податків

Прямі

Непрямі

Ознака сплати

Сплачує одна і та ж особа

Сплачує одна особа, а несе інша

Місце в ціноутворенні

Включається вціну на стадії виробництва

Включається в ціну на стадії реалізації

Спосіб стягнення

За деклараціями, кадастрами

За тарифами

Джерело сплати

Витрати на споживання товарів і послуг

Дохід, власність

Валовий дохід

Скоригований валовий дохід

Виключаються

Валові витрати виробництва й обігу

Сума нарахованих амортизаційних відрахувань

Оподатковуваний прибуток

Обєкт оподаткування

Платники

Ставка

Скоригований валовий доход – валові витрати – амортизаційні відрахування

Оподатковуваний прибуток

30%

Юридичні особи

Об’єкт оподаткування

Ставки

Платники

Обороти з реалізації та інші обороти, які включають суму ПДВ

Вартість придбаних матеріальних ресурсів з ПДВ, які відносяться на
собівартість і придбаних та введених в дію основних засобів

Фізичні

особи

Юридичні особи

Включення в ціни товарів, робіт, послуг

До обороту, що включає

20%

16,67%

Сума ПДВ у придбаних ресурсах і оплачених послугах (податковий кредит)

Сума ПДВ в реалізованих товарах, послугах (податкові зобов’язання)

*20/120

*20/120

Сума ПДВ до бюджету

Об’єкт оподаткування

Ставки

Платники

Для вітчизняних товарів

Для імпортних товарів

юридичні

особи

фізичні

особи

Оборот з реалізації

Митна вартість

Кінцева ціна реалізації мінус сума ПДВ

Митна вартість у валюті контракту перемножена на курс відповідної валюти
НБУ на день митного оформлення

Диференційовані залежно від походження товару чи товарної групи

*

Сума акцизного збору

Юридичні і фізичні особи, які здійснюють переміщення товарів через
митний кордон

Кількість

Сума мита

Диференційовані залежно від товарної групи і країни походження

Вартість товару у валюті контракту перемножена на курс НБУ на день
митного оформлення

У встановленому грошовому вимірі на одиницю оподаткування

У % до митної вартості

Митна вартість

Ставки

Платники

Об’єкт оподаткування

Рис 2.6. Структуро-логічна схема прибуткового податку

Х

Сума податку

Відповідно для встановленої шкали залежно від доходу

Оподатковуваний дохід

Пільги

Неоподаткований мінімум

Сукупний дохід

Ставки

Об’єкт оподаткування

Фізичні особи

Платники

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020