.

Оподаткування прибутку підприємств (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1197 11524
Скачать документ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Податки, їх сутність, роль та значення в умовах

ринку

1.1. Податки, їх економічний зміст та місце в

формуванні доходів банку

1.2. Огляд законодавчо-нормативної бази та літературних

джерел з питання механізму оподаткування прибутку

банків

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика

акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”

Розділ 3. Механізм прибуткового оподаткування банків

3.1. Основні види податків і зборів, що справляють

банки

3.2. Механізм перерахування і сплати до бюджету

і позабюджетних фондів

3.3. Використання ПК при оподаткуванні банків

Висновки

Перелік використаної літератури

Додатки

ВСТУП

У недавньому минулому комерційні банки займали особливе положення в
економіці західних країн. Державні органи завжди підтримували банки у
разі кризи ліквідності або при загрозі банкрутства, щоб гарантувати
стабільність фінансової системи. При цьому фінансове законодавство
обмежувало сферу діяльності комерційних банків, точно визначаючи що і як
вони можуть робити, і одночасно оберігало банки від появи конкурентів.
Банки при цьому грали традиційну роль посередника між вкладниками і
позичальниками і забезпечували функціонування платіжної системи,
відносно мало думаючи про застосування нових методів і технологій.

Однак остання чверть віку була періодом глибоких змін в банківській
справі, численних новин в організації, методах управління банками і
формах обслуговування корпоративних і індивідуальних клієнтів. Ці
процеси в різній мірі і з різною інтенсивністю торкнулися всіх країн,
включаючи Україну. Підкреслюючи значимість виникаючих змін, експерти
нерідко називають їх “фінансовою революцією”. Прийоми і методи
банківської діяльності ускладнюються, приймаючи нові межі. У той же час
виникають абсолютно нові види операцій і послуг, що не мали аналогів в
світовій практиці і що стали можливими завдяки складному поєднанню
причин, що впливають на попит і пропозицію грошового капіталу. У цих
умовах з актуальністю звучить питання оподаткування прибутку комерційних
банків.

Прямі податки, хоча й поступаються непрямим за своєю питомою вагою у
формуванні доходів бюджету мають суттєве значення у податковій системі
України. Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування. Адже в
умовах переходу від планової до ринкової економіки ще не встигла
сформуватися досить сильна податкова служба, котра могла б надійно і
всебічно контролювати доходи громадян і підприємств. Невизначеність
законодавства й відсутність повноцінного податкового апарату значно
ускладнюють контроль за доходами, особливо від підприємницької
діяльності.

На Заході податок на прибуток корпорацій (тобто акціонерних товариств)
має високий рівень розвитку. При приватній формі власності як до
власника, так і до найманих робітників та службовців застосовується
індивідуальний прибутковий податок (відповідно об’єктом оподаткування
виступають прибуток власника і заробітна плата робітників та
службовців.). Із розвитком акціонерної форми власності прибуток стає
важливою складовою доходу, а тому потребує особливих форм оподаткування.
Звісно при цьому враховується його подальший поділ на дивіденди та
прибуток, що спрямовується на розвиток корпорацій чи в резервні фонди.
Як правило, виключається подвійне оподаткування і загальної суми
прибутку, й дивідендів.

Нинішній податок на прибуток підприємств в Україні має значну зовнішню
схожість із податком на прибуток корпорацій. Фактично підприємства в
даний час за організацією несуть у собі більшою мірою ознаки колективної
форми власності, тобто їх прибуток має явні ознаки колективного доходу.
Основною формою процесу приватизації стає акціонування, тобто
перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, їх
прибуток уже прямо е формою колективного доходу. Це свідчить про
необхідність створення чіткої системи прибуткового оподаткування, котра
не може, як діючий нині податок на прибуток, спиратися на систему
платежів державних підприємств і організацій з прибутку в бюджет, що
існувала раніше. Це зовсім нова форма оподаткування, яка повинна
базуватися на відповідних їй принципах і засадах. Система прямих
податків регулює насамперед доходи юридичних і фізичних осіб, на
відміну від непрямих, які впливають на ціни. Але в кінцевому підсумку і
прямі, і непрямі податки скорочують споживання, впливаючи тим самим на
баланс попиту й пропозиції.

Метою дипломної роботи стало дослідження наступних питань – податків, їх
сутності, ролі та значення в умовах ринку, організаційно-економічної
характеристики акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”,
механізму прибуткового оподаткування банків.

Для досягнення поставленої мети дипломної роботи у першу чергу
використовувалася нормативно-правова база. Також були використані окремі
наукові праці, зокрема: Василика О.Д. “Державні фінанси України”,
Савлука М.І. “Вступ до банківської справи”, Колєснікова В.І.,
Проливецької Л.П., Александрова Н.Т. “Банковское дело”, Костюченко О.А.
“Банківське право”, Максимової Т.І. “Економічний аналіз прибутку”,
Мороза А.Н. “Коммерческие банки: финансовая устойчивость коммерческого
банка” та ряд інших.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків.
Загальний об’єм дипломної роботи складає 76 сторінок. В дипломній роботі
вміщено 3 рисунки і __ додатків.

Розділ 1. Податки, їх сутність, роль та значення в умовах ринку

1.1. Податки, їх економічний зміст та місце в формуванні доходів банку

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма
фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком
товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в
грошовій формі. Податки — це обов’язкові платежі, що їх встановлює
держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих
фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші
цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах:
податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони
виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функції
податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні
функції — фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження
держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання
державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового
національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їх
суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення
має постійність і стабільність надходження коштів.

Рис. 1. Схема впливу податків на фінансово-господарську діяльність
підприємства

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків.
Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності
суб’єктів господарювання (рис. 1). Використання податків у цій функції є
достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких
питань:

1. Визначення об’єкта оподаткування. Згідно з чинним законодавством
оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума заробітної
плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути:
прибуток (при стягненні податків за землю, на транспортні засоби, на
прибуток, на нерухоме майно); собівартість (відрахування на соціальні
потреби в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів);
частина виручки від реалізації продукції (сплата акцизного збору,
податку на додану вартість, мита).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Ставки
податків є дуже складною проблемою оподаткування. Вони істотно впливають
на прояв регулюючої функції податків. Податкові ставки можуть бути
універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в
грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до
об’єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути:
пропорційними (не залежать від розміру об’єкта оподаткування),
прогресивними (зростають зі збільшенням об’єкта оподаткування),
регресивними (знижуються зі збільшенням об’єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні
і залежать від об’єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати.
Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську
діяльність важливе значення має запобігання іммобілізації оборотного
капіталу підприємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на прояв
регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам
податків, а також визначатися для окремих об’єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства
суб’єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких
порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм
звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін
податків та інших обов’язкових платежів державі; приховування об’єктів
від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча
функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх
сплати.

У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на
такі показники фінансово-господарської діяльності банків: собівартість
продукції, прибуток від реалізації, балансовий прибуток, обсяг
реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання
оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація
оборотних коштів, обсяг отриманих кредитів.

Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий
атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням
досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки,
розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних
економічних і соціальних завдань.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25
червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому були
визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік
податків, зборів (обов’язкових платежів), платники та об’єкти
оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування,
створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого
вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було прийнято другий
варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону
Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997 р.

В останньому варіанті закону дається більш повне і чітке визначення
принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування,
платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і
відповідальності платників податків; видів податків. зборів і порядку їх
зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, (обов’язкових
платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових
фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами
держави.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її
побудови:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності;

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення
виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок
високотехнологічної продукції;

— обов’язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обгрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

— доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучасній
податковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів щодо
окремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування
юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

На рис. 2. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі
Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р., а
також пізніших доповнень до нього.

Рис. 2. Підсистема оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності
(підприємств) в Україні

Підприємства — суб’єкти господарювання повинні сплачувати
загальнодержавні, а також місцеві податки і збори.

Загальнодержавні податки і збори включають:

— прямі податки – податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок
з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів,
податок на нерухоме майно (нерухомість);

— непрямі податки – податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір,
мито;

— збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове
соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за
забруднення навколишнього середовища; рентні збори;гербовий збір);

— відрахування на фінансування автомобільних доріг, державне мито, плата
за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

— два податки (комунальний податок і податок з реклами);

— різні збори (за право використання місцевої символіки; за пар-ковку
автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом,
що прямує за кордон; за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих
аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і
телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає
змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні.
По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в
законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток
підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування
податкової системи, недостатня регулююча функція основних податків.
По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків
невиправдано ускладнені.

Дослідження основ прибуткового оподаткування банків потребує визначення
поняття доход підприємства. З позицій оподаткування слід розрізняти
валовий і чистий доход підприємства. Валовий доход відображає
новостворену вартість і включає заробітну плату і чистий доход. Він
визначається як різниця між виручкою від реалізації й матеріальними та
прирівняними до них затратами. Визначення чистого доходу складніше, бо
визначається як рівнем матеріальних і прирівняних до них затрат, так і
співвідношенням двох складових валового доходу. На рівні підприємств
чистий доход має форму прибутку.

Існування двох показників доходу – валового та чистого – породжує
проблему визначення об’єкта оподаткування. Вирішальним чинником
виділення об’єкта оподаткування є відносини власності. З позицій прав
власності всіх платників умовно можна поділити на дві групи. Першу
складають платники, які одночасно є суб’єктами власності й трудової
діяльності. Прикладом можуть служити колективні підприємства,
партнерства. Специфіка цих суб’єктів господарювання полягає в тому, що
отриманий ними валовий доход тільки умовно можна розділити на заробітну
плату й прибуток. Тому й об’єктом оподаткування в даному випадку краще
встановити валовий доход.

Другу групу складають платники, в яких має місце чіткий розподіл
валового доходу на заробітну плату й прибуток. Реальність такого
розподілу пов’язана з тим, що суб’єкти власності і суб’єкти праці не
збігаються. Такими є державні та приватні підприємства. В цьому випадку
об’єктами оподаткування повинні бути окремо заробітна плата й прибуток.
Саме такий підхід покладений в основу системи прибуткового оподаткування
юридичних і фізичних осіб у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Слід звернути увагу на те, що об’єктом оподаткування може бути також
виручка від реалізації продукції, робіт, послуг. Однак це вже не
належить до сфери прибуткового оподаткування. Надходження виручки від
реалізації ще не означає отримання доходу, оскільки вона вся може бути
спрямована на покриття проведених затрат. Більше того, затрати можуть
перевищувати суму виручки від реалізації, тобто банк взагалі понесе
збитки. Ця виручка — джерело доходу, а не доход. Вона може бути об’єктом
тільки непрямого, а не прибуткового оподаткування.

1.2. Огляд законодавчо-нормативної бази та літературних джерел з питання
механізму оподаткування прибутку банків

Для здійснення фінансово-господарської діяльності банкам необхідно
дотримуватися певних законодавчих та нормативних актів, що розроблені
урядом, Президентом, міністерствами та відомствами, Національним банком
України.

Питання оподаткування прибутків банків регулюється такими нормативними
актами.

1. Законами України – “Про банки і банківську діяльність”, “Про
оподаткування прибутку підприємств”, “Про підприємництво”, “Про
підприємства в Україні”, “Про систему оподаткування”, “Про цінні папери
та фондову біржу” та іншими.

2. Постановами Кабінету Міністрів України – “Про затвердження порядку
визначення суми податку наприбуток підприємств, одержаного за рахунок
зміни понижуючого коефіцієнта з 0,7 до 0,6 при застосуванні норм
амортизації у 1998 році, та спрямування зазначених коштів до Державного
бюджету України”, “Про перелік покупних товарів, матеріалів, сировини,
комплектуючих виробів, напівфабрикатів та залишків готової продукції,
облік приросту (убутку) балансової вартості яких ведеться за наслідками
звітного (податкового) року”, “Про порядок зарахування до Державного
бюджету України на 1999 рік частини амортизаційних відрахувань” та
іншими.

3. Листами Головної державної податкової інспекції – “Про оподаткування
доходів комурційних банків”, “Про оподаткування прибутку установ банків
та їх філій”, “Про перелік операцій з розрахунково-касового
обслуговування, що здійснюється установами банків в Україні і вартість
яких, відповідно до п. 3.2.5 Закону України від 03.04.1997 року №168
“Про податок на додану вартість” не включається до об’єкту оподаткування
податком на додану вартість”, “Про оподаткування пасивних прибутків
банків-нерезидентів”, Про оподаткування операцій банків з векселями
власної емісії” та іншими.

4. Постановою Правління Національного Банку України “Про затвердження
Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків
України” від 27 червня 2001 року.

5. Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у
націоналъній та іноземній валюті, затв. постановою правління
Націоналъноro банку України від 18 грудня 1998 р. № 527.

При написанні дипломної роботи використовувалася наступна літератра:

1. Досліджуючи питання поняття банків ми зверталися до праць: Савлука
М.І. “Вступ до банківської справи”, Селіванова А.О. “Банківське право
України”, Костюченко О.А. “Банківське право”.

2. Вивчаючи теоретичні основи оподаткування банків, ми звернули до
наукової літератури – Ковальчука Т.Т., Коваля М.М. “Ліквідність
комерційного банку”, Поддерьогіна А.М. “Фінанси підприємства”.

3. Детально досліджуючи механізм оподаткування банків ми звернулися у
першу чергу до праці Федосова В.М. “Податкова система України”, а також
Мороза А.Н. “Коммерческие банки: финансовая устойчивость коммерческого
банка”.

При написанні дипломної роботи використовувалася і інша література, яка
наводиться у кінці роботи.

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика акціонерного
поштово-пенсійного банку “Аваль”

Акціонерний поштово-пенсійний банк “Аваль” діє на підставі Закону
України “Про банки і банківську діяльність” , Закону України “Про
власність” , Закону України “Про господарські товариства”, Закону
України “Про цінні папери і фондову біржу”, Закону України “Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні”, інших законодавчих актів України, а також
нормативно-правових актів Національного банку України (надалі – НБУ), що
регулюють банківську діяльність, та Статуту.

Банк є госпрозрахунковою установою та створений у формі відкритого
акціонерного товариства. Банк створений організаціями-засновниками на
підставі рішення установчих зборів (протокол № 1 від 03.03.1992 року).

Банк зареєстрований Національним банком України 27.03.1992 р., під
реєстраційним номером № 94.

Акціонерами Банку можуть бути резиденти та нерезиденти, юридичні та
фізичні особи.

Банк є юридичною особою та набув статусу юридичної особи з дня його
реєстрації НБУ шляхом внесення відповідного запису до Державного
реєстру банків у порядку, передбаченому нормативно-правовими актами НБУ.
Підтвердженням державної реєстрації Банку є свідоцтво НБУ встановленої
форми про його державну реєстрацію.

Банк має у своїй власності відокремлене майно, може від свого імені
набувати майнові і особисті немайнові права та нести обов”язки,
виступати від свого імені позивачем і відповідачем у суді, арбітражному
і третейському судах.

Банк має самостійний консолідований баланс, діє на підставі повного
госпрозрахунку і самофінансування, відкриває кореспондентські рахунки у
Національному банку України та інших банківських установах, має круглу
печатку зі своїм повним офіційним найменуванням та емблемою Банку
“Аваль” у вигляді двох широких смуг, розташованих під ухилом вліво.

Банк здійснює свою діяльність на підставі та у відповідності з чинним
законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ, які регулюють
діяльність комерційних банків, цим Статутом та іншими документами Банку,
що приймаються та затверджуються у відповідності з Статутом.

По своїх, зобов’язаннях Банк відповідає всім належним йому майном, на
яке згідно діючого законодавства України може бути звернене стягнення.

Банк не несе відповідальності по зобов’язаннях акціонерів. Акціонери
несуть відповідальність по зобов’язаннях Банку у межах вартості акцій,
власниками яких вони є.

Банк не відповідає за зобов’язаннями держави, так само і держава не
відповідає за зобов’язаннями Банку. НБУ не відповідає за зобов’язаннями
Банку, а Банк не відповідає за зобов’язаннями НБУ, якщо інше не
передбачено законом або договором .

Місцезнаходження Банку- Україна, 01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. № 9,
код Банку у Єдиному Державному реєстрі підприємств та організацій
України – 4305909.

Відповідно до чинного законодавства України, за згодою (дозволом) НБУ, з
метою поліпшення обслуговування клієнтів і розширення їх кола, Банк
створює як на території України так і за ії межами власні відокремлені
структурні підрозділи – філії та представництва.

Філії Банку можуть мати наступні організаційні форми, які визначаються
за територіальною ознакою: дирекція, філіал (республіканського,
обласного, міського або районного підпорядкування).

За рішенням Правління та за згодою (дозволом) територіального
управління НБУ, Банк має право створювати, територіальне відокремлені
безбалансові відділення (надалі -ТВБВ).

Філії, представництва та ТВБВ Банку діють на підставі Положень, які
затверджуються по філіях та представництвах – рішеннями Спостережної
Ради Банку, а по ТВБВ – рішеннями Правління Банку та реєструються згідно
чинного законодавства України.

Банк з усіма своїми відокремленими структурними підрозділами складає
єдину банківську установу – акціонерний поштово-пенсійний банк “Аваль”
(АГГПБ “Аваль”), яка входить до складу банківської системи України.

Банк є універсальним Банком, самостійно визначає напрями своєї
діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

Предметом діяльності Банку є виконання банківських та інших операцій,
згідно з наданими НБУ ліцензіями та дозволами.

Основною ціллю діяльності Банку є одержання прибутку в інтересах Банку
та його акціонерів.

З метою забезпечення статутної діяльності акціонерний поштово-пенсійний
банк “Аваль” формує статутний капітал, який може змінюватись у процесі
діяльності Банку.

Статутний капітал Банку становить 120 000 000 (сто двадцять мільйонів)
гривень і сформований за рахунок випуску акцій.

Статутний капітая Банку поділений на 1 200 000 000 (один мільярд двісті
мільйонів) простих іменних акцій номінальною вартістю 10 (десять)
копійок кожна.

Усі акції Банку є простими та іменними і випущені в документарній формі.

Банк, за рішення Правління Банку, може випускати привілейовані акції.
Привілейовані акції’ не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10
відсотків статутного капіталу Банку. Права власників привілейованих
акцій визначаються умовами випуску таких акцій.

Банк, на підставі банківської ліцензії, здійснює такі банківські
операції:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів,
у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою
платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик.

На умові виконання вимог чинного законодавства України та
нормативно-правових актів НБУ банк може здійснювати такі операції та
угоди:

операції з валютними цінностями;

емісію власних пінних паперів;

організацію купівлі та продажу пінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операщй на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи
андеррайтинг);

надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб,
яю передбачають їх виконання у грошовій формі;.

придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за
поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання
таких вимог та прийом платежів (факторинг);

лізинг;

послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для
зберігання цінностей та документів;

випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших
оборотних платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з
використанням цих карток;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських
операцій.

За умови отриманая, письмового дозволу НБУ Банк також має право
здійснювати такі операції:

здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб,

здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої
грошової лотереї;

перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів,

операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами
грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та
відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

довірче управління коштами та цінними паперами за договопами з
юридичними та фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних
щнних паперів.

Розділ 3. Механізм прибуткового оподаткування банків

3.1. Основні види податків і зборів, що справляють банки

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти,
які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах.
Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході
держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у
вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим
законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують
юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної
та приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві
займала державна власність, основу формування доходів бюджету становили
доходи державного сектора.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і відносин
власності в напрямі розвитку її приватної та колективної форм. Це
означає і втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки
безпосередньо вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона
повинна законодавче регламентувати процес формування доходів держави.
Основним методом формування доходів держави за провідної ролі приватної
та колективної форм власності є податок, що й визначає її місце у
ринковій економіці. Встановлення державою податків – це форма прояву її
державного суверенітету і здійснення належних їй функцій владності. Адже
податки – це не

тільки метод формування бюджету, а і інструмент впливу на різні сторони
діяльності їх платників.

Платники і ставки податку.

Визначення платників податку в системі прибуткового оподаткування
юридичних осіб здійснюється виходячи з принципу загальності. Суть його
полягає в тому, що незалежно від об’єкта оподаткування – доходу чи
прибутку – сплачувати податок мають усі юридичні особи, які здійснюють
господарську підприємницьку та іншу комерційну діяльність і отримують
від неї доходи. У зв’язку з цим відповідно до законодавства України
платниками податку на прибуток є:

1. З числа резидентів – суб’єкти господарської діяльності,
бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які
здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на
території України, так і за її межами.

2. З числа нерезидентів – фізичні чи юридичні особи, створені у
будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом
їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають
дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами
України або законом.

Іноземним юридичним особам необхідно зареєструватися у встановленому
порядку за місцезнаходженням постійного представництва. Реєстрація
повинна бути здійснена протягом місяця після початку або за місяць до
закінчення господарської діяльності. Відсутність реєстрації іноземної
юридичної особи, яка здійснює діяльність в Україні через постійне
представництво, розглядається як приховування прибутку (доходу), що
підлягає оподаткуванню.

Якщо підприємство повністю належить іноземному інвестору-громадянину, то
при оподаткуванні доходи цього підприємства розглядаються як доходи
громадянина-власника й оподатковуються відповідно до законодавства
України про оподаткування громадян.

3. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників
податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території
іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати
консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних
громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної
громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами
цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів
територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний
(податковий) період визначається розрахунково виходячи із
загальної суми податку, нарахованого платником податку,
розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та
амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого
платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у
загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього
платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеному цим
підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до початку
звітного року, про що повідомляються податкові органи за
місцезнаходженням такого платника податку та його філій. Зміна
порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому
філії надають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок
податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку у
порядку, визначеному цим підпунктом.

4. Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з
джерел їх походження з України або виконують агентські
(представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх
засновників.

5. Платниками податку на прибуток, одержаний від
господарської діяльності залізничного транспорту, є управління
залізниці. Перелік робіт та послуг, що належать до господарської
діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом
Міністрів України.

6. Національний банк України та його установи (крім
госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку)
сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових
доходів консолідованого балансу над валовими витратами та частиною
валових витрат років, що передують звітному (у разі коли вони не
відшкодовані валовими доходами таких років) після закінчення
фінансового року. У разі перевищення за підсумками року
затверджених видатків Національного банку України над отриманими
доходами дефіцит покривається за рахунок Державного бюджету
України.

Складнішим є питання про ставки податку. При визначенні цього елемента в
системі прибуткового оподаткування юридичних осіб необхідно виходити з
того, що, з одного боку, розмір ставки повинен забезпечувати певний
рівень доходів бюджету й задовольняти таким чином державні інтереси, а з
іншого – не перешкоджати інтересам господарюючих суб’єктів і не
гальмувати тим самим розвиток виробництва. Одночасно необхідно вирішити
питання, якими мають бути ставки податку: єдиними чи диференційованими,
і якщо диференційованими, то за якими ознаками? Як правило, ставки
податку на прибуток (доход) диференціюються залежно від: розміру доходу;
виду діяльності, від якої одержано доход.

Можливий і комбінований варіант, коли обидва критерії застосовуються
разом.

Розмір ставки податку залежить також від об’єкта оподаткування. Якщо за
рахунок прибуткового оподаткування юридичних осіб необхідно забезпечити
певний рівень доходів бюджету, то при оподаткуванні валового доходу
застосовується нижча ставка податку, ніж при оподаткуванні прибутку. Це
пояснюється тим, що валовий доход являє собою ширший об’єкт
оподаткування, оскільки разом із прибутком включає фонд оплати праці.

Згідно з Законом України “Про оподаткування доходів підприємств і
організацій’’ існують такі ставки податку:

1. Доходи підприємств обчислені відповідно до статей 2 і 3 цього Закону,
оподатковуються за ставкою 22 проценти.

2. Доходи спільних підприємств, створених на території України з
участю іноземних інвесторів у сфері промисловості, сільського
господарства, якщо частка іноземного учасника у статутному фонді
перевищує 30 процентів, а також підприємств, які повністю належать
іноземним інвесторам, оподатковуються за ставкою із зниженням на три
одиниці.

Філіали (відділення, представництва підприємств з іноземними
інвестиціями), а також створені ними дочірні підприємства
оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті.

3. Доходи дослідних заводів, частка дослідної продукції яких становить
не менше 80 процентів, а також підприємств і організацій
агропромислового комплексу по обслуговуванню сільськогосподарського
виробництва оподатковуються у розмірі 50 процентів від ставки податку.

4. Доходи (включаючи доходи від оренди та інших видів
використання (від казино, відеосалонів, відеопоказу (незалежно від
способу показу), прокату відео- і аудіокасет і запису на них,
гральних автоматів з грошовим виграшем, а також доходи від проведення
масових концертно-видовищних заходів на відкритих майданчиках,
стадіонах, у палацах спорту, інших приміщеннях, кількість місць в
яких перевищує дві тисячі, підлягають оподаткуванню за ставкою 70
процентів.

5. Доходи підприємств від посередницької діяльності, одержувані
від робіт (послуг), виконаних за договором підряду тимчасовими
творчими колективами чи громадянами, оподатковуються за ставкою 65
процентів.

6. Доходи від посередницької діяльності (аукціонно – біржової,
торговельно-закупівельної та іншої), а також участь у розрахунках при
виконанні угод та додаткові доходи підприємств від продажу на аукціоні
товарів, продукції, майна оподатковуються за ставкою 75 процентів.

7. Доходи, одержані підприємствами (за винятком іноземних юридичних
осіб) від належних їм акцій, облігацій та інших цінних паперів, а
також доходи українського учасника, одержані від пайової участі у
спільних та у створенні інших підприємств, підлягають оподаткуванню за
ставкою 15 процентів.

8. Доходи іноземних учасників, що утворюються в результаті розподілу
доходу спільних підприємств, при переказуванні за кордон підлягають
оподаткуванню за ставкою 15 процентів, якщо інше не встановлено
міжнародною угодою України щодо податкових питань. Сума податку при
переказуванні доходів за кордон сплачується у валюті переказу.

9. Доходи, одержані підприємствами від належних їм акцій,
облігацій і цінних паперів, випущених підприємствами, що
знаходяться за межами України, а також доходи від пайової участі у
спільних підприємствах, створених на території інших держав з
участю підприємств України, оподатковуються за місцезнаходженням
платника, якщо вказані доходи не оподатковуються у джерела
створення доходів.

10. Іноземні юридичні особи, які одержують доходи, не пов’язані
з діяльністю в Україні, сплачують податки з доходів від дивідендів
(процентів), авторських прав і ліцензій, фрахту, орендних платежів
та з інших доходів, джерело яких знаходиться в Україні і які не
пов’язані із здійсненням діяльності в Україні через постійне
представництво, за ставкою 15 процентів (крім доходу від фрахту),
якщо інше не встановлено міжнародною угодою України з податкових
питань.

Суми доходів від фрахту, виплачуваного іноземним юридичним особам у
зв’язку із здійсненням міжнародних перевезень, оподатковуються
за ставкою 6 процентів.

11. Підприємства, що належать до комунальної власності,
оподатковуються за ставками, встановленими місцевими Радами
народних депутатів.

Об’єкт оподаткування та обчислення оподатковуваного прибутку (доходу).

Розглянувши основи прибуткового оподаткування підприємств, з’ясували, що
об’єктом оподаткування може бути валовий доход або прибуток. У зв’язку з
цим важливим є вивчення чинників, які впливають на розмір зазначених
показників доходу, а отже й на величину податку.

З одного боку, розмір валового прибутку (доходу) залежить від рівня цін.
В умовах планової економіки ціни встановлювалися державою й підприємства
не могли їх змінити. В результаті валовий доход та прибуток були майже
гарантованими величинами. Стосовно до ситуації, що склалася нині в
Україні, то за відсутності необхідної товарної маси на ринку і
переповненні каналів

грошового обігу підприємство також має можливість диктувати ціни
споживачам і тим самим забезпечувати собі потрібний рівень доходів. В
умовах же реальної ринкової економіки підприємства не мають фіксованих
цін. У зв’язку з цим їх доходи можуть тільки прогнозуватись.

З іншого боку, розмір валового доходу та прибутку залежить від структури
собівартості. Вона повинна відображати ті затрати, без яких неможливий
процес виробництва.

Згідно з чинним законодавством до собівартості продукції (робіт, послуг)
включаються затрати, які групуються за такими елементами:

матеріальні затрати;

затрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація основних фондів;

інші затрати.

До матеріальних затрат належить вартість:

1. сировини та основних матеріалів;

2. покупних виробів, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів і запчастин;

3. палива й енергії;

4. зносу інструментів, інвентаря та інших малоцінних і швидкозношуваних
предметів;

5. робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми
підприємствами чи структурними підрозділами підприємства і не належать
до основного виду діяльності, зокрема здійснення окремих операцій з
виготовлення продукції, обробки сировини і матеріалів, проведення
випробувань з метою визначення якості сировини і матеріалів, які
використовуються, контроль за дотриманням установлених, технологічних
процесів, ремонт основних виробничих фондів, транспортні послуги
сторонніх організацій з перевезення вантажу на території підприємства
(пересування сировини, матеріалів, інструментів, деталей, заготовок,
інших видів вантажу з центрального складу в цехи й доставка готової
продукції на склади зберігання, на станцію (порт, пристань) відправлення
та ін.;

6. природної сировини, а саме: відрахування на геологорозвідувальні і
геологопошукові роботи, затрати на рекультивацію земель, плата за
деревину, продану на пні, плата за воду, яка забирається промисловими
підприємствами з водогосподарських систем у межах установлених лімітів,
відшкодування в межах нормативу затрат сільськогосподарського
виробництва при вилученні угідь для розширення видобування мінеральної
сировини;

7. тари й упаковки (за винятком дерев’яної й картонної), отриманих від
постачальників матеріальних ресурсів;

8. втрат від недостачі матеріальних цінностей у межах норм природної
втрати.

Вартість матеріальних затрат оцінюється виходячи із цін їх придбання без
урахування податку на добавлену вартість, націнок (надбавок), комісійних
винагород організаціям-постачальникам і зовнішньоекономічним
організаціям, вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські
послуги, мита й митного збору, затрат на транспортування, зберігання і
доставку, які здійснюються сторонніми організаціями.

Матеріальні ресурси включаються до собівартості продукції (робіт,
послуг) за вирахуванням вартості оборотних відходів.

Оборотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів,
теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, які утворювалися в
процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили, повністю або
частково, споживчі якості початкового ресурсу і внаслідок цього
використовуються з підвищеними затратами (зниженням виходу продукції)
або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До оборотних відходів не включаються:

залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології
передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для
виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

попутна продукція, перелік якої встановлюється в галузевих інструкціях з
питань планування, обліку й калькуляції собівартості продукції (робіт,
послуг).

Оцінка оборотних відходів залежить від характеру їх використання. Якщо
відходи можуть бути використані для потреб основного та допоміжного
виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів
культурно-побутового й господарського призначення) чи реалізовані
стороннім підприємствам і організаціям, то вони оцінюються за зниженою
ціною вихідного матеріального ресурсу — ціною можливого використання. У
випадках реалізації відходів стороннім підприємствам і організаціям для
використання у виробництві іншої продукції вони оцінюються за повною
ціною початкового матеріального ресурсу.

До затрат на оплату праці, належать:

1. заробітна плата працівників за виконану роботу, вирахувана за
встановленими розцінками, тарифними ставками і посадовими окладами
відповідно до прийнятих на підприємстві систем оплати праці;

2. вартість продукції, що видається працівникам у порядку натуральної
оплати в межах, які не перевищують тарифної частини оплати праці і
відповідно до чинного законодавства належать до основної заробітної
плати;

3. надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів у розмірах,
передбачених законодавством, у тому числі за роботу в нічний час, за
понаднормову роботу, за сумісництво професій, розширення зон
обслуговування робіт у тяжких, шкідливих умовах праці, роботу в
багатозмінному режимі та ін.;

4. вартість комунальних послуг, харчування, продуктів, а також витрати
на оплату житла (суми грошової компенсації за ненадання безкоштовного
житла, комунальні та інші послуги), які відповідно до чинного
законодавства безкоштовно надаються працівникам окремих галузей;

5. вартість предметів, включаючи обмундирування, формений одяг, які
згідно з чинним законодавством видаються безкоштовно й залишаються в
особистому постійному користуванні, чи сума пільг у зв’язку з їх
продажем за зниженими цінами;

6. оплата відповідно до чинного законодавства щорічних відпусток
(компенсація за невикористану відпустку), оплата праці працівників,
молодших за 18 років, при скороченні тривалості їх робочого дня, оплата
перерв у роботі матерів для годування дитини, оплата часу, пов’язаного з
проходженням медичних оглядів, виконанням державних обов’язків;

7. одноразові винагороди за вислугу років (надбавки за стаж роботи за
професією на даному підприємстві) відповідно до чинного законодавства;

8. виплати працівникам, звільненим з підприємств та організацій у
зв’язку з реорганізацією, скороченням штатів;

9. оплата відпустки перед початком роботи випускникам
професійно-технічних училищ і молодим спеціалістам, які закінчили вищий
навчальний заклад;

10. оплата відповідно до чинного законодавства навчальних відпусток, які
надаються працівникам, що успішно вчаться на вечірніх і заочних
відділеннях вищих навчальних закладів, у заочній аспірантурі, вечірніх
(позмінних) професійно-технічних навчальних закладах, вечірніх
(позмінних) і заочних загальноосвітніх школах, а також тим, хто вступає
до аспірантури;

11. оплата виконання роботи, що нижче оплачується у випадках,
передбачених законодавством;

12. установлені чинним законодавством доплати до фактичного заробітку
при тимчасовій втраті працездатності;

13. оплата роботи у вихідні й святкові (неробочі) дні, а також роботи в
понаднормовий час відповідно до чинного законодавства;

14. різниця в окладах, які виплачуються працівникам, прийнятим на роботу
з інших підприємств і організацій, із збереженням відповідно до чинного
законодавства на певний час розмірів посадового окладу за попереднім
місцем роботи, а також при тимчасовому заміщенні;

15. плата працівникам за дні відпочинку (відгулу), які надаються їм у
зв’язку з роботою у понаднормовий час при вахтовій організації робіт,
при підсумковому обліку робочого часу та в інших випадках, установлених
законодавством;

16. суми, які при виконанні робіт вахтовим методом виплачуються в
розмірі тарифної ставки, окладу за дні перебування в дорозі від місця
розташування підприємства (пункту збору) до місця роботи й назад,
передбачені графіком роботи на вахті, за дні затримання працівників у
дорозі через метереологічні умови, а також плата працівникам підземних
гірничодобувних підприємств за нормативний час їх пересування у шахті
від ствола до робочого місця й у зворотному напрямку;

17. суми, нараховані за роботу, яка виконана особами, залученими на
підприємства і в організації відповідно до спеціальних угод з державними
організаціями (з метою надання робочої сили), видані безпосередньо цим
особам виконавцям робіт чи перераховані державним організаціям;

18. заробітна плата за основним місцем роботи працівникам підприємств та
організацій за час їх навчання з відривом від виробництва в системі
підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів;

19. плата працівникам-донорам за дні обстеження, здавання крові й
відпочинку, які надаються після кожного дня здавання крові;

20. оплата праці студентів вищих навчальних закладів і учнів
професійно-технічних училищ, які проходять виробничу практику на
підприємствах, а також оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл у період
їх професійної орієнтації;

21. внески у Пенсійний фонд для покриття витрат на виплату до 1996 року
пенсій на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України “Про
пенсійне забезпечення ”(з коштів, які призначені на оплату праці);

22. оплата праці студентів вищих навчальних закладів і учнів
професійно-технічних училищ, які працюють, у складі студентських
загонів;

23. оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт, пов’язаних
із виробничою діяльністю підприємств, відповідно до укладених угод
цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, якщо розрахунки
з працівниками за виконану роботу проводяться безпосередньо самим
підприємством. При цьому розмір коштів на оплату робіт за договорами
підряду визначається виходячи з кошторису на виконання цих робіт
(послуг) і платіжних документів;

24. інші витрати, які згідно з установленим порядком включаються до
основної заробітної плати, за винятком витрат на оплату праці, які
фінансуються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємств, та інших цільових надходжень.

У випадку застосування безтарифної системи оплати праці витрати на
оплату праці включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) у
частині (процентне співвідношення), яка визначається підприємством за
даними про фактичний склад фонду оплати праці за три місяці, що
передували переходу на безтарифну систему оплати праці. До собівартості
продукції (робіт, послуг) не включаються, а здійснюються за рахунок
прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, чи інших
спеціальних коштів такі виплати:

додаткова оплата праці (включаючи натуральну оплату) у вигляді премій,
винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також
надбавок і доплат, які не передбачені законодавством чи виплачуються
понад розміри, встановлені законодавством, у тому числі премії за
виробничі результати, економію конкретних видів матеріальних ресурсів,
винагорода за річні підсумки роботи, виплата одноразових заохочень
окремим працівникам за виконання особливо важливих виробничих завдань,
винагороди за вислугу років, не передбачені законодавством, премії за
підсумками змагань, оглядів і конкурсів, спрямованих на пошук і
використання резервів виробництва, матеріальне заохочення працівників,
організацій, які обслуговують трудовий колектив, тощо;

оплата додаткових (понад установлену законом тривалість) відпусток, у
тому числі жінкам, які виховують дітей, а також оплата додаткових
відпусток у частині витрат на оплату праці за рахунок прибутку, який
залишається в розпорядженні підприємства;

матеріальна допомога працівникам, у тому числі для першого внеску на
кооперативне житлове будівництво, на часткове погашення кредиту,
наданого на кооперативне й індивідуальне житлове будівництво, а також
безпроцентна позика на поліпшення житлових умов, обзаведення домашнім
господарством та інші спеціальні потреби, витрати на благоустрій
колективних садиб;

надбавки до пенсій, одноразова допомога ветеранам праці, які виходять на
пенсію, оплата житла, доходи (дивіденди, проценти), які виплачуються за
акціями та внесками трудового колективу, компенсаційні виплати понад
установлені законодавством розміри індексацій доходів, витрати на
здешевлення вартості харчування в їдальнях, буфетах, профілакторіях,
крім спеціального харчування для окремих категорій працівників
відповідно до законодавства, а також на посилене харчування дітей у
дитячих дошкільних закладах і оздоровчих комплексах (таборах) літнього
відпочинку;

цінові різниці на продукцію (роботи, послуги), які надаються працівникам
підприємства чи відпускаються допоміжними господарствами для
громадського харчування, витрати на відшкодування різниці в цінах на
паливо, покупні електро- і теплоенергію, інші цінності, які реалізуються
робітникам підприємства;

внески у Пенсійний фонд для покриття витрат на виплату пенсій за
пільговими умовами, призначеними відповідно до ст. 13 Закону України
“Про пенсійне забезпечення ”, починаючи з 1996 року;

оплата праці працівникам соціально-культурних установ, які перебувають
на балансі підприємства, включаючи премії, стимулюючі та компенсаційні
виплати, в тому числі компенсації на оплату праці у зв’язку з
індексацією доходів, а також стипендії стипендіатам підприємства;

витрати на проведення оздоровчих заходів та організацію відпочинку
трудящих, у тому числі придбання медикаментів для
лікувально-профілактичних установ, які перебувають на балансі
підприємств, путівок на відпочинок і лікування, на екскурсії й подорожі
по місцевих маршрутах вихідного дня, на проведення культурно-освітніх і
фізкультурних заходів, передплату періодичних видань і товарів для
особистого користування працівників, а також суми компенсації на
відшкодування витрат працівників на службові відрядження понад
установлені законодавством норми;

оплата проїзду до місця роботи транспортом загального користування,
спеціальними маршрутами, відомчим транспортом, за винятком сум, які
повинні зараховуватись на витрати виробництва (обігу);

виплати, пов’язані із зменшенням тривалості робочого часу за рішенням
трудового колективу (понад установлені законодавством);

інші види виплат, не пов’язані безпосередньо з основною заробітною
платою.

Витрати на соціальні заходи включають обов’язкові відрахування:

на державне соціальне страхування;

до Пенсійного фонду;

у Державний фонд сприяння зайнятості населення;

на фінансування заходів із реалізації Закону України “Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської
катастрофи ’’.

Відрахування провадяться за встановленими законодавством нормами від
витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної
продукції (робіт, послуг), незалежно від джерел фінансування витрат на
оплату їх праці.

До амортизації основних фондів належить сума амортизаційних відрахувань
на повне відновлення основних фондів. Вона обраховується, виходячи з їх
балансової вартості відповідно до затверджених у встановленому порядку
норм, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини.

До інших затрат належать:

1. платежі на обов’язкове страхування майна підприємств, яке входить до
складу основних виробничих фондів, а також окремих категорій
працівників, зайнятих на виробництві відповідних видів продукції (робіт,
послуг) безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для життя і
здоров’я;

2. виплата процентів за короткострокові кредити й позики банків,
одержання яких пов’язане з поточною виробничою діяльністю, крім
процентів за прострочені і відстрочені кредити та позики, одержані на
покриття недостачі власних оборотних коштів і на придбання основних
засобів та нематеріальних активів;

3. витрати на сертифікацію і збут (реалізацію) продукції, включаючи
вивізне (експортне) мито;

4. витрати на відрядження за нормами, встановленими законодавством;

5. виплата стороннім підприємствам за пожежну і сторожову охорону;

6. витрати на організований набір працівників, підйомні;

7. обов’язкові відрахування за встановленими нормами в позабюджетні
фонди сприяння конверсії, на будівництво, ремонт і утримання
автомобільних шляхів, фінансування галузевих і міжгалузевих
науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт і освоєння нових
технологій та виробництва нових видів продукції (іноваційні фонди);

8. витрати на гарантійний ремонт та обслуговування;

9. оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, банків (відкриття і
ведення рахунків, вкладів: виконання операцій за рахунками, а також
поштово-телеграфні та інші витрати, пов’язані з виконанням банками
доручень підприємства);

10. оплата оренди окремих об’єктів основних виробничих фондів у межах
норм амортизаційних відрахувань на їх повне відновлення, при цьому плата
за оренду нежитлових приміщень для забезпечення основної виробничої
діяльності у склад витрат включається за ставками, затвердженими
місцевими органами державної виконавчої влади;

11. плата за землі сільськогосподарського призначення, а також зайняті
під об’єкти й споруди виробничого призначення;

R

B@

?

?

A

A

P

R

1/4

3/4

3/4

$@B¤aa>

@

R

T

¦

?

?

¬

®

°

?

?

A

A

??????????$?A

d?

B

???12. платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє
природне середовище, розміщення відходів ‘та інших видів шкідливого
впливу в межах лімітів;

13. податок із власників транспортних засобів;

14. знос нематеріальних активів;

15. інші витрати, які включаються у собівартість продукції (робіт,
послуг), але не належать до раніше перелічених елементів витрат.

При визначенні валового доходу (прибутку) враховуються:

виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних
цінностей і майна (включаючи основні фонди), нематеріальних активів і
брокерських місць (крім реалізації біржами);

доходи від позареалізаційних операцій, зменшені на суми витрат по цих
операціях;

кошти, одержані від підприємств-постачальників (підрядчиків) і не
враховані підприємствами на рахунку реалізації.

Слід зазначити, що внески, паї, а також кошти від добровільних
пожертвувань не є доходами (прибутком) підприємства і не
оподатковуються. Але доход (прибуток), одержаний від використання
вказаних коштів, підлягає оподаткуванню.

До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включаються:

доходи, одержувані від пайової участі в спільних підприємствах;

доходи від здачі майна в оренду;

дивіденди (проценти) з акцій, облігацій та інших цінних паперів, що
належать підприємству;

доходи (проценти), одержані від комерційного кредиту (виданої позички).

Суми, внесені до бюджету та іншим організаціям у вигляді економічних
санкцій, які відповідно до чинного законодавства відносяться за рахунок,
що залишається в розпорядженні підприємства, не включаються до складу
витрат від позареалізаційних операцій. До таких санкцій, зокрема,
належать витрати на сплату в бюджет штрафних санкцій (включаючи пеню) і
відшкодування збитків, завданих унаслідок недотримання вимог з охорони
навколишнього середовища, забруднення та інших шкідливих впливів,
використання природних ресурсів понад установлені ліміти, недотримання
санітарних норм і правил, одержання необгрунтованого прибутку шляхом
завищення цін на продукцію (роботи, послуги), приховання (заниження)
прибутку та інших об’єктів оподаткування, інших видів штрафних санкцій,
суми яких підлягають внесенню в бюджет.

При встановленні об’єктом оподаткування валового доходу його розмір
визначається вирахуванням із загальної виручки спочатку встановлених
платежів до бюджету, а потім суми матеріальних та прирівняних до них
затрат.

Визначення сум доходу (прибутку) від деяких видів діяльності має свої
особливості.

Доходи підприємств одержані в іноземній валюті, підлягають оподаткуванню
за сукупністю з доходами, одержаними в національній валюті, на загальних
підставах. При цьому доходи в іноземній валюті перераховуються в
національну грошову одиницю України за курсом Національного банку
України, що діяв на дату одержання доходу.

Обчислення оподатковуваного прибутку (доходу) іноземних юридичних осіб
має деякі особливості. Так, при визначенні оподатковуваного прибутку
необхідно враховувати лише валовий прибуток іноземної юридичної особи,
який одержано у зв’язку з її діяльністю в Україні через постійне
представництво, якщо таке постійне представництво веде окремий баланс та
має рахунок у банку в Україні.

Методичні основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного
банку.

Аналіз доходів, витрат і прибутковості дає можливість вивчення
результатів діяльності комерційного банку, а отже, і оцінки ефективності
його як комерційного підприємства.

Метою аналізу банківської діяльності з погляду її фінансових результатів
є виявлення резервів росту прибутковості банку і на цій основі
формулювання рекомендацій керівництву банку по проведенню відповідної
політики в області пасивних і активних операцій.

При аналізі доходів банку, на початку необхідно розрахувати загальну
суму доходів банку, отриману їм за визначений період, із поділом її на
види прибутків, що надійшли від проведення різних видів банківських
операцій. Це дозволяє визначити пріоритетні види діяльності банку
виходячи з питомої ваги визначених статей доходів у їхній загальній
сумі.

Валові доходи прийнято розділяти на процентні та непроцентні. До
процентних доходів банку відносяться:

відсотки отримані по позичках, виданим клієнтам (підприємствам);

відсотки отримані по споживчих позичках;

відсотки отримані по міжбанківських кредитах і депозитам;

доходи по залишках на кореспондентських рахунках;

доходи від цінних паперів (процентні).

До непроцентних доходів банку відносяться:

доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди по цінних паперах, доходи
від участі в спільній діяльності підприємств і організацій і т.д.);

доходи від валютних організацій;

доходи від отриманих комісій і штрафів;

інші доходи.

При аналізі банківських доходів визначається питома вага кожного виду
доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка
дохідних статей може дорівнюватися з попередніми періодами, у тому числі
і по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банку свідчить
про його нормальну роботу і про кваліфіковане керування активними
операціями банку.

Після проведення аналізу структурних доходів по укрупнених статтях варто
більш детально вивчити структуру прибутків, що формують укрупнену
статтю, що займає невелика питома вага в загальному об’ємі доходів. При
аналізі процентних прибутків банку використовуються також відносні
показники, що дозволяють оцінити середній рівень прибутковості
позичкових операцій у цілому і кожній групі позичок окремо. Такими
показниками є:

відношення валових процентних доходів до середніх залишків по всіх
позичкових рахунках;

відношення отриманих відсотків по короткострокових позичках до середніх
залишків по короткострокових позичках;

відношення отриманих відсотків по довгострокових позичках до середніх
залишків по довгострокових позичках;

відношення отриманих відсотків по окремих групах позичок до середніх
залишків по досліджуваній групі і т.д.

Динаміка цих показників дає можливість оцінити за рахунок яких
позичкових операцій виросли процентні доходи. Аналіз непроцентних
доходів дозволяє визначити, на скільки ефективно банк використовує
некредитні джерела одержання доходів. При цьому їх аналізують по видах
операцій і в динаміці. Важливим за значенням джерелом доходів
комерційного банку є доходи, отримані від операцій із цінними паперами.
Розмір доходів даного виду залежить від розміру і структури портфеля
інвестицій і прибутковості різних видів цінних паперів. Доходи від
валютних операцій банку також у значній мірі впливають на його прибуток.
Для аналізу прибутковості валютних операцій необхідно установити об’єм
угод кожного виду, суму доходів і витрат по ним. Дохід банку від
валютних операцій визначається як співвідношення сумарного доходу по
даному виду угод за даний період до загального об’єму угод.

До інших доходів відносяться комісійні. Щоб відшкодувати витрати,
пов’язані з обслуговуванням рахунків клієнтів, більшість банків стягує
плату. Комісійні можуть нараховуватися у відсотках від суми кожної
операції або у твердій сумі, що сплачується періодично. При аналізі
доходної частини важливо виявити яку питому вагу в ній займають
операційні доходи. Їхня частка повинна прагнути до 100%, темп приросту
бути рівномірним. При зменшенні приросту цих доходів загальне збільшення
останніх може бути забезпечене за рахунок інших видів доходів банку.

Аналіз витрат здійснюється по тієї ж схемі, що й аналіз його доходів.
Валові витрати можна розділити на процентні та непроцентні.

Процентні витрати включають:

відсотки сплачені по депозитах підприємств;

відсотки сплачені по депозитах населення;

відсотки сплачені по міжбанківських кредитах і депозитам;

відсотки сплачені по залишках на розрахункових рахунках клієнтів.

Непроцентні витрати включають:

комісійні (по послугах і кореспондентським відношенням);

витрати по операціях із цінними паперами;

витрати по операціях на валютному ринку;

заробітна плата й інші витрати (нарахування на фонд оплати праці, премії
і т.д.);

інші операційні й адміністративні витрати (оренда й утримання помешкань,
різні податки, витрати на рекламу, охорону і т.д.)

Витрати банку на утримання і експлуатацію будинків і устаткування,
оплату персоналу і соціальні посібники носять відносно постійний
характер. Їхня питома вага в загальній сумі витрат банків, як правило,
дуже значна. Зріст операційних витрат не тільки відбиває несприятливий
стан кон’єктури ринку, на якому банки залучають ресурси, але і може
свідчити про погіршення керування активно-пасивними операціями.

У ході виконання аналізу витрат банку необхідно не тільки проаналізувати
в динаміці абсолютні і відносні розміри витрат ( у цілому і по групах
витрат), але і виділити основні причини, що вплинули на їхній рівень із
тим, щоб прийняти необхідні управлінські рішення, які б дозволили
знизити витрати банку, що, у свою чергу, буде сприяти поліпшенню
структури ресурсної бази, тобто збільшенню частки розрахункових рахунків
і інших депозитних рахунків клієнтів і скороченню частки дорогих
депозитних інструментів (наприклад, міжбанківських кредитів), і
оптимальному скороченню непроцентних витрат.

Прибуток – це головний показник результативності роботи банку.
Кількісний і якісний аналіз прибутковості робиться з метою з’ясування
фінансової стійкості банку й оцінки ефективності його роботи за
визначений період часу.

Одним із підходів до оцінки рівня прибутковості банка є виявлення
сформованої тенденції зростання прибутку банку. Така форма аналізу
прибутку можлива на основі даних за декілька років. Позитивна оцінка
рівня прибутковості дається в тому випадку, якщо склалася тенденція її
росту в основному за рахунок процентної маржі і непроцентних прибутків.
Негативний висновок про прибутковість банку може бути зроблений, якщо
позитивні тенденції зростання прибутку пов’язані в основному з
прибутками від операцій на ринку цінних паперів, із непередбаченими
прибутками, а також із відстрочками по сплаті податків.

Різниця між доходами і витратами комерційного банку складає його валовий
прибуток (валовий дохід). Показник валового прибутку (без обліку сплати
податків і розподілу залишкового прибутку, дає характеристику
ефективності діяльності комерційного банку.

Оподаткування прибутку акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”та
його філій.

Згідно з статтею 2 Закону України від 3 квітня 1997 року “Про
оподаткування прибутку підприємств” платниками податку на прибуток є
банки, а також їх філії, що складають окремий баланс та мают
розрахунковий (поточний) рахунок.

Філії головного банку, які не являються юридичними особами і виконують
банківські операції згідно довіреності від імені головного банку є
платниками податку на прибуток за вищенаведених умов. Витрат виробництва
філій відносяться на собівартість їх банківської діяльності.

Згідно з пунктом 3.1.1 статті 3 вищеназваного Закону при визначенні
об’єкта оподаткування, балансовий прибуток платника податку збільшується
на суму коштів, включаючи валютні цінності, вартість матеріальни
цінностей і нематеріальних активів, включаючи корпоративні права і цінні
папери, одержані платником податку від інших суб’єктів підприємницької
діяльності на власні потреби безкоштовно чи у вигляді безповоротної
фінансової допомоги.

Отже, безповоротно перераховані філією головному банку чи головним
банком філії фонди, утворені з рахунок прибутку, що залишився в
розпорядженні відповідно філії та головного банку, є об’єкте
оподаткування у одержувача цих фондів.

Перелік операцій з розрахунково-касового обслуговування, що здійснюються
акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” і вартість яких, відповідно
до п. 3.2.5 Закону України від 03.04.1997 року №168 “Про податок на
додану вартість”, не включається до об’єкту оподаткування податком на
додану вартість:

1.1. Операції з розрахунково-касового обслуговування:

– відкриття, ведення та закриття рахунків клієнтів в національній та
іноземній валюті;

– відкриття, ведення та закриття кореспондентських рахунків банків;

– розрахункові операції, пов’язані з безготівковими розрахунками за
рахунками клієнтів банків;

– розрахункове обслуговування клієнтів через систему “банк-клієнт”;

– виконання операцій за приватизаційними рахунками;

– надання виписок з особових рахунків та додатків до них;

– надання дублікатів виписок з особових рахунків в разі їх втрати
клієнтами;

– оформлення юридичної справи, а також переоформлення рахунку клієнта у
зв’язку з його перереєстрацією;

– надання бланків карток зразків підпису, в тому числі при
переоформленні юридичної справи;

– оформлення документів та переказ коштів в іншу кредитну установу при
закритті рахунку клієнта з його ініціативи;

– переказ коштів в національній та іноземній валюті, в тому числі
внесених готівкою, в інші кредитні установи в Україні та за кордон;

– операції з продажу та купівлі ощадних сертифікатів, які згідно з
чинним законодавством прирівнюються до депозитів (п. 1.13 Закону України
від 22.05.1997 року N 283/97-ВР “Про внесення змін до Закону Україн
“Про оподаткування прибутку підприємств”);

– оформлення пластикових карток та здійснення розрахункових операцій за
ними;

– прийом комунальних та інших платежів від фізичних осіб;

– касове обслуговування комерційних банків на підставі кореспондентських
відносин (продаж надлишкі готівки іншим банкам);

– касове обслуговування клієнтів (прийом, видача, перерахунок готівкових
коштів, повторний перерахунок при невідповідності заявленої суми, видача
готівки по комерційних та дорожніх чеках, попередня підготовка готівки
для видачі клієнтам, транспортне обслуговування перевезень готівки);

– видача чекових, розрахункових, лімітованих та вкладних книжок;

– інкасація готівки;

– повторний перерахунок готівки в інкасаторських сумках при помилкових
вкладеннях;

– вкладні операції (прийом та видача готівки по вкладах, переказ
вкладів).

1.2. Розрахункове обслуговування, пов’язане з зовнішньоекономічною
діяльністю банку:

– купівля-продаж безготівкової іноземної валюти за заявками клієнтів та
за рахунок власних коштів банку;

– конверсійні операції у безготівковій валюті;

– виконання операцій з документарними акредитивами;

– проведення розрахунків з застосуванням чистого або документарного
інкасо;

– перекази коштів в іноземній валюті;

– зміна умов, розшук (запит), повернення, анулювання переказів тощо;

виконання переказних доручень іноземних банків на користь громадян.

1.3. Неторгові операції:

– купівля у фізичних осіб-резидентів та нерезидентів готівкової
іноземної валюти та продаж фізични особам-резидентам готівкової
іноземної валюти за готівкові кошти у грошовій одиниці України;

– зворотний обмін готівкових коштів у грошовій одиниці України на
іноземну валюту фізични особам-нерезидентам;

– купівля та продаж готівкової іноземної валюти для юридичних осіб з
наданням відповідних касови ордерів;

– купівля та продаж платіжних документів в іноземній валюті за готівкові
кошти у грошовій одиниц України, а також купівля та продаж платіжних
документів в іноземній валюті за готівкову іноземну валюту з наданням
відповідних квитанцій або касових ордерів;

– видача готівкою іноземної валюти за пластиковими картками;

– конверсія готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на
готівкову іноземну валюту іншо держави з наданням відповідних квитанцій
або касових ордерів;

– дозволи на вивезення валюти, знятої з рахунку або купленої в
уповноваженому банку, через митний кордон України.

Оподаткування пасивних прибутків банків-нерезидентів.

Згідно з пунктом 6.1 статті 6 Закону України від 3 квітня 1997 року “Про
оподаткування прибутку підприємств” пасивні прибутки нерезидентів, що не
здійснюють підприємницької діяльності в Україні через постійне
представництво, в разі їх репатріації за межі України оподатковуються за
ставкою 15 відсотків, якщо інше не встановлено міжнародним договором
України з податкових питань. До складу пасивних прибутків належать і
фінансові ресурси (проценти), що визначено пунктом 1 5.3 статті 1 5
цього Закону.

Відповідно до пункту 36 Правил застосування Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” затверджених Постановою Верховної
Ради України від 27.06.95 р. N 247/95-ВР, податок з прибутку
нерезидента, який отримує його з джерел в Україні і не пов’язаний з
діяльністю нерезидента в Україні утримується у джерела в Україні.

Отже, податок з пасивних прибутків банків-нерезидентів, одержаних із
джерел в Україні, утримується банками-резидентами, що виплачують
банкам-нерезидентам доход, у валюті переказу з повної суми доходу при
кожному перерахуванні платежу за межі України.

Якщо пасивні прибутки банків-нерезидентів залишаються на їх
кореспондентських рахунках в Україні вони не підлягають оподаткуванню.

Оподатковування операцій банку “Аваль” із векселями власної емісії.

Законом України від 15 липня 1999 року “Про внесення змін у деякі закони
України з метою стимулювання інвестиційної діяльності”, яким, зокрема,
внесені зміни в Закон України “Про оподатковування прибутку
підприємств”, істотно змінений порядок оподатковування операцій
борговими вимогами і зобов’язаннями.

Так, відповідно до пп. 7.9.1 не включаються у валовий прибуток і не
підлягають оподатковуванню кошти або майно, залучені платником податків
у зв’язку з залученням платником податків коштів або майна в довірче
управління, коштів у депозит (внесок), у тому числі шляхом випуску
ощадних (депозитних) сертифікатів, або на інші термінові або довірчі
рахунки, у тому числі шляхом емісії (випуску) облігацій, векселів або
інвестиційних сертифікатів, а також поверненням платнику податків коштів
або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту
(внеску), у тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних)
сертифікатів, або з інших термінових або довірчих рахунків, відкритих
іншими особами на користь такого платника податків, у тому числі шляхом
погашення облігацій, векселів або інвестиційних сертифікатів.

У випадку одержання банком прибутку у виді премії при розміщенні
емітованих їм безпроцентних векселів із премією і наступним погашенням
їхнім банком по номінальній вартості датою збільшення валового прибутку
банку на суму належної йому премії рахується дата, що припадає на
податкових

період, протягом якого була отримана або повинна була бути отримана така
премія від розміщення банківських безпроцентних векселів.

У декларації про прибуток банківського установи, Порядок заповнення якої
затверджений наказом ГПАУ від 16.01.98 р. N 21 і зареєстрований у
Мінюсті України 10.02.98 р. N 87/2527 (із внесеними змінами і
доповненнями), ці прибутки відбиваються в рядку 7 додатки А, де
вказуються прибутки банківського установи від здійснення операцій із
цінними паперами.

Оподаткування дивідендів акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”.
Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено
оподаткування дивідендів. На рис. 3 зображено схему оподаткування
дивідендів.

Рис. 3. Структурно-логічна схема оподаткування дивідендів, що їх
виплачують емітенти корпоративних прав

Її аналіз і аналіз відповідних положень Закону дають змогу дійти таких
висновків:

1) платником податку на дивіденди в бюджет є акціонерне підприємство
(емітент корпоративних прав);

2) джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка
спрямовується на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку зменшується
сума дивідендів, які отримають власники корпоративних прав (юридичні та
фізичні особи);

3) виплата дивідендів у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних
прав від сплати податку на дивіденди;

4) підприємству-емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на
дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток;

5) отримані юридичними особами дивіденди не враховуються за визначення
їх оподаткованого прибутку. Дивіденди, отримані фізичними особами, не
враховуються за оподаткування їхнього сукупного річного доходу.

3.2. Механізм перерахування і сплати до бюджету і позабюджетних фондів

Правила ведення податкового обліку.

Податкові періоди.

Для цілей Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
використовуються такі періоди:

звітний (податковий) рік – період, який розпочинається 1 січня поточного
року і закінчується 31 грудня поточного року;

звітний (податковий) квартал.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка
припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з
подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на
оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –
день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг)
– дата фактичного отримання платником податку результатів робіт
(послуг).

У разі коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з
використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою
збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного
рахунку (товарного чека).

Для товарообмінних (бартерних) операцій – дата здійснення заключної
(балансуючої) операції, що здійснюється після першої операції.

У разі здійснення часткових поставок товарів (робіт, послуг) у рахунок
заключної товарообмінної (бартерної) операції валові витрати платників
податку відповідного податкового періоду збільшуються на вартість
таких часткових поставок товарів (робіт, послуг).

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на
податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що
сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський
рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що
підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку
– дата її оприбуткування в касі платника податку, а за
відсутності такої – дата інкасації готівки у

банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного
надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Порядок нарахування та строки сплати податку.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають
сплаті.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця,
наступного за звітним кварталом.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового
органу податкову декларацію про прибуток за звітний квартал,
розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року.

У разі коли платник податку вважає за доцільне роз’яснити окремі
результати власної фінансово-господарської діяльності, зазначені у
податковій декларації про прибуток, такий платник податку може за
власним бажанням надіслати на адресу податкового органу таке
пояснення, складене у довільній формі. Податковий орган не може
вимагати надання форм податкової звітності, прямо не передбачених
Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у тому числі
бухгалтерських звітів, балансів чи іншої неподаткової звітності.
Статистична звітність, запроваджена відповідно до Закону України “Про
державну статистику”, надсилається у встановленому порядку тільки на
адресу органів державної статистики.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво
сільськогосподарської продукції, подають декларацію про прибуток у
строки, визначені законом для річного податкового періоду за формою, що
встановлюється центральним податковим органом України.

Для цілей оподаткування до підприємств, основною діяльністю яких є
виробництво сільськогосподарської продукції, відносяться підприємства,
валовий доход яких від продажу сільськогосподарської продукції власного
виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує п’ятдесят
відсотків загальної суми валового доходу.

У разі, якщо за звітний (податковий) рік валовий доход таких підприємств
від продажу сільськогосподарської продукції не перевищує п’ятдесяти
відсотків загальної суми валового доходу, прибуток таких підприємств від
продажу продукції (робіт, послуг), що не відноситься до
сільськогосподарської продукції, оподатковується у загальному порядку.

Платіжні доручення на перерахування податку до бюджету подаються
підприємствами до банківських установ до настання строку платежу.

Платники податку мають право не пізніше ніж за 10 днів до закінчення
строку подання документів надіслати їх податковим органам поштою з
повідомленням про вручення. При цьому спір, який може виникнути між
платником податку і поштою з приводу несвоєчасності надіслання такого
рекомендованого листа до податкового органу, вирішуються у судовому
порядку. Порядок оформлення зазначених поштових відправлень, а також
нормативи їх обігу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Податкові органи не узгоджують розрахунки податкових зобов’язань
платника податку, що передують сплаті податку.

Протягом кварталу платники податку, за винятком нерезидентів та
виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові внески
податку до бюджету за перший та другий місяць кварталу наростаючим
підсумком з початку року.

Авансові внески сплачуються до бюджету за підсумками першого та другого
місяців кварталу до 20 числа другого і третього місяця кварталу
відповідно.

Розрахунки авансових внесків здійснюються платником податку самостійно,
без подання податкової декларації. Про результати таких розрахунків
повідомляється податковому органу в терміни, передбачені для сплати
авансових внесків. Штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених
авансових внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами
звітного кварталу, не застосовуються.

Відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку
на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків
несуть платники податку, які провадять відповідні виплати.

Перерахування податків здійснюється до/або разом із здійсненням таких
виплат.

Перерахування податку здійснюється протягом трьох банківських днів з
моменту здійснення таких виплат.

Джерелом сплати зазначених податків є сума відповідних виплат.

Сплата податку іншими, ніж платник податку, особами не дозволяється.

Порядок ведення і складання податкових звітів, декларацій про прибуток
підприємств та розрахунків податку встановлюється центральним
податковим органом.

Надміру внесені до бюджету суми податку, що нараховані за звітний період
наростаючим підсумком з початку року, зараховуються в рахунок
наступних платежів або повертаються платнику податку не пізніше десяти
робочих днів з дня одержання письмової заяви такого платника податку.

У разі якщо платник податку, що має відокремлені підрозділи, без статусу
юридичної особи, сплачує податок по консолідованому балансу, і сума
податку, нарахованого по консолідованому балансу, є меншою суми
податків, сплачених відокремленими підрозділами, таке перевищення з
бюджету не відшкодовується.

Суми податку на прибуток зараховуються до бюджетів територіальних громад
за місцезнаходженням платника податку.

Відповідальність платників податку.

Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати
податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку
у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про оподаткування
прибутку підприємств”.

Суми виявленого прихованого (заниженого) прибутку та штрафи справляються
за весь час ухилення від сплати податку.

Після закінчення встановлених строків сплати податку до бюджетів
невнесені суми стягуються з нарахуванням пені, відповідно до Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Сума податкових платежів, що надміру надійшла до бюджету в результаті
неправильного нарахування або порушення платником податку
встановленого порядку сплати податку, підлягає поверненню з
відповідного бюджету протягом десяти робочих днів з моменту отримання
податковим органом відповідної заяви платника податку або
зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету майбутніх періодів,
за вибором платника податку, в разі якщо не минув строк позовної
давності, встановлений законодавством.

Контроль податкових інспекцій за розрахунками з бюджетом.

Попередня (камеральна) перевірка банків з питань дотримання ними
податкового законодавства, правильності обчислення, повноти й
своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток (доход) здійснюється
безпосередньо в податковій інспекції в присутності головного бухгалтера,
який здає звіт. Перевірці підлягають такі питання:

повнота і своєчасність подання звіту й розрахунку податку на прибуток
(доход);

наявність у поданих документах усіх необхідних реквізитів;

узгодженість звітних даних;

послідовність даних у формах звітності;

відповідність даних, що використовуються для складання розрахунків
податку на прибуток (доход), даним, відображеним у звітності;

правильність складання розрахунку податку, визначення сум і строків
сплати або повернення з бюджету належних сум.

При перевірці повноти і своєчасності подання звіту й розрахунку податку
на прибуток (доход) необхідно впевнитися, що подано всі передбачені
законодавством бухгалтерські документи за встановленими формами й у
встановлений строк. На кожному документі повинні бути назва підприємства
(організації), його адреса, підписи керівника й головного бухгалтера,
кругла печатка і штамп.

Узгодженість звітних даних перевіряється шляхом порівняння однойменних
даних у різних формах звітності. Наприклад, величина балансового
прибутку, відображена у формі 1 (Баланс підприємства), повинна
дорівнювати величині балансового прибутку, відображеній у формі 2 (Звіт
про фінансові результати та їх використання).

При перевірці послідовності звітних даних зіставляються показники на
кінець попереднього звітного періоду й на початок нинішнього. Якщо вони
збігаються, то послідовність звіту дотримується.

При виявленні порушень за пунктами 1 – 4 звіт може бути не прийнятий
податковим інспектором і повернений бухгалтеру на доопрацювання.

Перевіряючи правильність складання розрахунку податку на прибуток
(доход), необхідно звернути увагу на те, щоб дані, відображені в
розрахунку, збігалися з відповідними даними, відображеними в декларації.

Документальна перевірка бухгалтерських звітів і балансів – це другий
етап контролю податкових органів за правильністю обчислення і внесення
до бюджету податку на прибуток (доходи). Вона здійснюється у
відповідності з річними планами контрольно-економічної роботи податкових
інспекцій і квартальними графіками перевірок, які даються по кожній
ділянці роботи. У плани й графіки перевірок насамперед включаються
підприємства, об’єднання та організації, які отримують значні суми
прибутків або допускають грубі порушення у веденні бухгалтерського
обліку й податкового законодавства. Такі перевірки можуть провадитися,
як тільки виникає необхідність, але не рідше одного разу на 2 роки.

Для проведення перевірки податковий інспектор повинен мати при собі
розпорядження податкової інспекції, в якому вказуються назва й адреса
підприємства, що підлягає перевірці, і програму перевірки, затверджену
начальником податкової інспекції. Програма складається виходячи з
головної мети перевірки, яка полягає у виявленні достовірності
визначення прибутку (доходу), правильності обчислення податку й
виконання зобов’язань перед бюджетом, оцінці стану звітної дисципліни та
ведення бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим перевірці підлягають
такі питання:

1. Достовірність обліку затрат на виробництво й витрат обігу, а саме:

а) правильність визначення вартості сировини, основних матеріалів,
палива й запчастин, списаних на виробництво у звітному періоді;

б) дотримання порядку списування на виробництво вартості малоцінних і
швидкозношуваних предметів, переданих в експлуатацію;

в) правильність нарахування амортизації;

г) правильність віднесення на виробництво витрат на рекламу, орендну
плату, затрат на виплату процентів за кредитами;

д) правильність ведення обліку загальногосподарських і
загальновиробничих витрат та їх розподілу між різними видами діяльності
(на основне виробництво, житлово-комунальне господарство, незавершене
виробництво).

2. Правильність відображення у звітності даних про фактичну реалізацію
готової продукції.

3. Достовірність фінансових результатів.

Документальне оформлення обліку та контролю прибутку комерційного банку.

Облік – це спосіб документального спостереження, контролю за
господарською і фінансовою діяльністю виробників і господарників
(підприємств, організацій, спільних підприємств) , а також система
збирання, вимірювання, обробки і передачі інформації про господарську
діяльність підприємства, організації внутрішнім та зовнішнім
користувачам для прийняття оптимальних рішень. Документальне оформлення
облікових та контрольних операцій з прибутків знаходить своє
відображення в видах декларацій:

Декларація про прибуток підприємства;

Декларація про прибуток банківської установи;

Декларація про доходи страховика;

Декларація про прибуток підприємства, основною діяльністю якого є
виробництво с/г продукції.

Рядки Декларацій заповнюються на підставі:

показників додатків.

безпосередньо показників бухгалтерського або податкового обліку.

підсумок показників інших рядків Декларації.

Таким чином:

Декларація пов(язана з додатками;

кожному рядку основної форми або додатка відповідає певний пункт
Порядку;

керуватися при заповненні рядків слід тими чи іншими статтями, пунктами
і підпунктами Закону;

показники для заповнення Декларації і додатків необхідно формувати на
підставі певних облікових документів, даних бухгалтерського і
податкового обліку, спеціальних розрахунків.

Під час заповнення додатків може виявитися, що в деяких з них взагалі не
буде показників.

Разом з Декларацією повинні подавати до податкового органу копії
платіжних документів.

Про оподаткування доходів комерційних банків

З метою повного виконання Указу Президента України від 02.06.94 N 270/94
Головна державна податков інспекція України звернула увагу комерційних
банків на забезпечення виконання пункту 4 Указу, яким передбачено, що
для комерційних банків, які направляють мобілізовані кредитні ресурси на
кредитування підприємств, організаці агропромислового комплексу та на
купівлю депозитних сертифікатів Національного банку України, зменшується
до 11 відсотків ставка податку на доходи в частині одержаних доходів від
таких кредитів і депозитів. Таким чином вказані доходи оподатковуються
за ставкою 11 відсотків. В бухгалтерському обліку такі доходи повині
вестись на окремому субрахунку.

З урахуванням викладеного внеслися зміни в додаток М8
“Декларація-розрахунок доходів та податків банківських і страхових
організацій” інструкції,

затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від
26.04.94 №31.

3.3. Використання ПК при оподаткуванні банків

Зміни в господарському механізмі актуалізують проблему підвищення
ефективності діяльності суб(єктів господарювання. Відповідно зростає
роль контрольно – аналітичних функцій обліку.

Витрати обігу – найважливіший показник діяльності підприємства, який
використовується і в макроекономічних балансових розрахунках. Їх розмір
впливає на рівень рентабельності і на прибуток підприємства. З метою
забезпечення єдиного інформаційного простору, інтеграції та
об(єднання

звітних даних окремих підприємств, створення рівних умов для
використання законодавства про оподаткування прибутку підприємств,
необхідне загальне визначення і порядок використання витрат оббігу. На
державному рівні це було визначено Законом України “Про оподаткування
прибутку підприємств”. Головне в ньому – забезпечення єдиних засад
формування собівартості незалежно від форм власності, вилучення із
собівартості витрат, які носять податковий характер.

Згідно із законодавством про оподаткування прибутку підприємства
передбачена чітка система ставок податку, порядку його очислення,
внесення змін і доповнень до складу витрат виробництва (обігу). Це
забезпечує більш чітке їх використання, що особливо важливе в умовах
застосування обчислювальної техніки.

Одним із важливих моментів в організації комплексного підходу до
автоматизації бухгалтерського обліку як процесу є включення до єдиного
інформаційного процесу виконання завдань внутрішнього аудиту, тобто
контролю та аналізу. В умовах ароматизованої обробки облікових даних
внутрішній аудит (контроль і аналіз) передбачає незалежну оцінку
всередині підприємства для перевірки і визначення ефективності його
діяльності. мета внутрішнього аудиту – допомоги управлінському апарату
ефективніше виконувати свої обов(язки завдяки таким заходам:
автоматизації даних досліджень, аналізу, оцінюванню, поданню
рекомендацій, порад та інформації по об(єктах, що перевіряються.

Протягом останніх 10-15 років за рубежем набула визнання й значного
поширення концепція децентралізованої обробки облікової інформації та
створення локальних баз даних. В Україні концепція децентралізованої
обробки облікової інформації знайшла своє відображення в широкому і
масовому створенні АРМ бухгалтера (ПАРМБ).

АРМ бухгалтера є засобом автоматизації праці зайнятого обліком,
контролем та аналізом персоналу і являє собою функціональну
спеціалізовану людинно – машинну систему, що включає програмно –
технічний комплекс, інформаційне, додаткове інструктивно – методичне та
організаційно – технічне забезпечення. Ця система призначена для
автоматизованого виконання конкретної стадії облікового, контрольного та
аналітичного процесів. І хоча при цьому зберігається поділ обов(язків
між персоналом бухгалтерії за функціональною ознакою, завдяки
застосуванню ресурсів АРМБ істотно підвищується продуктивність праці
облікових працівників. АРМБ є структурною одиницею автоматизованих
систем управління, персональним засобом облікового працівника для
планування, управління, обробки даних, підготовки для прийняття
управлінських рішень. Це елемент автоматизації бухгалтерського обліку,
усі підсистеми якої мають бути погоджені між собою.

Створення АРМБ має грунтуватися на принципах персоніфікації обчислень і
самоосвіти облікових працівників, автоматизації професійних знань, нових
функцій, безпаперової технології, раціонального поєднання розподіленої,
децентралізованої і централізованої обробки облікової інформації, а
також з урахуванням модульності, системності та ергономічності.
Безпаперова технологія функціонування систем дає змогу використовувати
АРМБ з іншими елементами інформаційної системи управління підприємства
або діючими системами з мінімальними витратами і без переривання
функціонування. Принцип ергономічності потребує створення АРМБ, які
забезпечують комфортні умови праці.

Інформаційні системи обліку, контролю та аналізу розробляють відповідно
до основних функцій облікових працівників на підприємствах, тобто
впроваджують три категорії АРМБ (АРМ бухгалтера категорії І – ІІІ), які
використовують різні персональні комп(ютери (ПК) з відповідними
технічними характеристиками. У разі автоматизованого вирішення облікових
завдань управлінський персонал здебільшого виконує роботи, безпосередньо
пов(язані зі здійсненням облікових, контрольних і аналітичних функцій,
складанням у встановленому порядку бухгалтерської звітності, а також зі
збором, реєстрацією, підготовкою на машинному носії первинної інформації
з використанням ПК, передаванням підготовленої інформації системі
обробки даних.

При цьому управлінські служби (цехи, відділи) несуть повну
відповідальність за підготовку й передавання відповідної інформації,
оформленої у вигляді документів або виконаного розрахунку на місці
виникнення даних, а бухгалтерія, крім того, несе загальну
відповідальність за організацію і ведення бухгалтерського обліку на
підприємстві.

Основним завданням комплексу автоматизованого обліку прибутку є
забезпечення:

обліку та аналізу витрат як по окремих статтях, так і в цілому по
підприємству;

правильності віднесення доходів і витрат до відповідних звітних
періодів;

обліку витрат і результатів діяльності по структурних підрозділах;

обчислення показників, які характеризують раціональне використання та
втрати всіх видів ресурсів;

автоматизованого розрахунку витрат обігу на залишок та реалізовані
товари за звітний місяць згідно з відповідним алгоритмом;

одержання на ЕОМ розрахунку реалізованих торговельних націнок;

формування та розподіл прибутків по підприємству та структурних
підрозділах;

ретроспективного аналізу за допомогою імітаційних та оптимізаційних
моделей;

накопичення даних для відображення їх у машинних регістрах синтетичного
обліку, деклараціях по податку на прибуток, бухгалтерській звітності.

Інформація із зазначених завдань формується у різних масивах, які
створюються за документами, що відображають переміщення товарно –
матеріальних цінностей, засобів, коштів, розрахунків, фондів. Тобто
інформаційно ці завдання пов(язані між собою, а також із завданнями
інших комплексів системи автоматизації бухгалтерського обліку.

Комплекси завдань “Облік готової продукції, товарів та витрат обігу” ,
“Облік фінансових результатів та використання прибутку” передбачають
використання планових показників з товарообігу, даних виробничих програм
та їх виконання з витрат і прибутків, показники довідкових та
нормативних масивів.

Тому вирішення комплексу завдань, що розглядаються, передбачає зв(язок
із завданнями інших комплексів, які виділяються згідно з методичними
матеріалами щодо створення підсистеми “Бухгалтерський облік” у складі
АСУ підприємств споживчої кооперації: “Облік грошових коштів”, “Облік
розрахунків”, “Облік кредитів банку та фінансування”, “Облік заробітної
плати та розрахунків з оплати праці”, “Зведений облік по синтетичних
розрахунках”, “Формування бухгалтерської звітності”.

Крім того, інформаційні взаємовідносини налагоджуються із комплексами
завдань інших підсистем – наприклад, “Оперативне управління”.

Інформація, яка формується на рахунках прибутків накопичується при
вирішенні інших облікових завдань. Внаслідок цього вона є похідною за
характером і часом відображення в бухгалтерських регістрах.

Автоматизоване вирішення комплексних завдань, які розглядаються,
базується на створенні інформаційної бази, що включає повідомлення про
залишки у розрізі синтетичних рахунків та об(єктів аналітичного обліку.
В умовах функціонування автоматизованого робочого місця бухгалтера саме
бухгалтерські працівники при впровадженні ЕОМ мають здійснити
трудомісткий процес підготовки та ручного введення з клавіатури як
залишків, так і сум оборотів по цим рахунках з початку року.

Інформаційне забезпечення охоплює також сукупність нормативно –
довідкових відомостей, які представлені різноманітними довідками. Їх
кількість і склад залежать від програмного забезпечення, що
використовується на даному підприємстві. Але який програмний продукт не
застосовувався б, виникає потреба розробки спеціальних кодів.

Для поглиблення деталізації видів доходів та витрат можливе відділення
ще одного знака, який визначає конкретну статтю в межах номера рядка
звітності.

Розроблені коди вводяться з клавіатури в ЕОМ для створення довідника,
який може доповнюватися та коригуватися.

При наявності взаємозв(язків цього комплексу з іншими завданнями,
використовуються довідники господарських операцій, структурних
підрозділів, матеріально відповідальних осіб, торговельних партнерів,
аналітичних рахунків, бухгалтерських кореспонденцій.

При кодуванні документів бухгалтер використовує роздруковані на
принтері довідники. Функціонування АРМ бухгалтера дозволяє здійснювати
введення в ЕОМ даних з документів, не виконуючи їх кодування. Дуже
зручно використовувати діалоговий режим, при якому бухгалтер швидко за
допомогою дисплея знаходить потрібний код.

Вхідні дані для вирішення зазначених завдань знаходяться у первинних
документах, які формуються на основі товарно – грошових, товарних,
касових звітів, виписок банків з розрахункових рахунків, відомостей
нарахування заробітної плати; розрахунків автоматизації основних
засобів, зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів; розрахунків
природних втрат товарів; відомостей розрахунків відрахувань у спеціальні
фонди та ін.

Більша частина початкових даних формується при вирішенні суміжних
комплексів облікових завдань. При наявності взаємозв(язку облікових
комплексів ця інформація передається за допомогою внутрішньомашинного
обліку.

ВисновКИ

В Україні оподаткування валового доходу підприємств було зумовлене
особливостями її економічного розвитку в сучасних умовах. Світовий
досвід показує, що при встановленні більш чітких відносин власності
об’єктом оподаткування стає прибуток. Невизначеність законодавства й
відсутність повноцінного податкового апарату значно ускладнюють контроль
за доходами, особливо від підприємницької діяльності. В цих умовах
майнове, і земельне оподаткування може відіграти врівноважуючу роль у
системі прямого оподаткування.

Об(єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка
виплачується у вигляді податків та обов(язкових платежів. Економічний
інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення у
обсязі прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і
використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його
розвитку. Економічний інтерес працівників підприємства пов(язаний
передусім з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне
заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника
підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплати дивідендів, а
отже – та частина прибутку, котра пов(язана з виробничим розвитком, а
відповідно приростом капіталу підприємства. У зв(язку з тим, що прибуток
є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів всіх перераховани
сторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це
призведе до ущемлення інтересів інших сторін. Наприклад, надмірні
податки з прибутку підприємства знижують економічну зацікавленість
підприємства в його збільшенні, що призводить до зменшення надходжень у
бюджет.

Прибуток є якісним показником, позаяк в його розмірі відображається
зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання
ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в
собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його
господарської діяльності в цілому.

Перехід до оподаткування доходу викликаний тим, що внаслідок
роздержавлення й приватизації власності, розвитку економічної
самостійності і самофінансування суб’єктом управління підприємств (однак
поки що не реальним власником) фактично став трудовий колектив. Оскільки
нормування заробітної плати з боку держави скасоване, відбувається
розмивання чітких меж між фондом оплати праці й прибутком.
Заінтересованість трудових колективів у збільшенні насамперед заробітної
плати викликає прагнення до зниження частки прибутку в доході
підприємства. Таким чином, у випадку оподаткування прибутку розвиток
такої тенденції може призвести до різкого зменшення величини об’єкта
оподаткування, а значить, з одного боку, до падіння надходжень до
бюджету, а з іншого – до втрати джерела фінансування інвестицій.

Удосконалення системи оподаткування в Україні повинно здійснюватися у
двох напрямках. По-перше, шляхом створення стимулюючої моделі
оподаткування підприємницьких структур. По-друге, через посилення
соціального спрямування системи оподаткування у цілому.

Реальні кроки назустріч підприємництву повинні бути зроблені насамперед
за рахунок удосконалення оподаткування прибутку підприємств.

Щодо цього слід створити сприятливі умови для само-фінансування
інвестицій, найважливішими з яких є:

право вибору методу амортизації,

можливість прискореної амортизації,

збільшення норм амортизаційних відрахувань (наприклад, у Німеччині вони
у середньому вдвічі більші, ніж в Україні),

спрощення порядку нарахування амортизаційних відрахувань (йдеться про
надання дозволу підприємницьким структурам нараховувати амортизацію з
початку податкових періодів).

Варто надати право підприємствам зараховувати поточні збитки до минулих
звітних періодів з виплатою раніше сплаченого податку на прибуток
підприємств.

Слід збільшити податковий період із кварталу до одного року з тим, щоб
надати можливість суб’єктам підприємництва більше уваги приділяти
питанням господарської діяльності, а не щоквартальним перерахункам та,
як наслідок, оформленню чисельних фінансових документів.

Необхідно розвинути та застосувати такі пропозиції:

вивільнити від оподаткування ту частину прибутку, яка інвестується у
виробництво, а також прибутку від приросту обсягів експортної продукції,

визначити напрями розвитку системи оподаткування – пряме чи непряме
оподаткування повинно бути розвинуто, визначити переваги та недоліки
прямого та непрямого оподаткування.

Одною із актуальних проблем є необхідність цілісної податкової системи і
законодавства, яке її регулює. Нормативні акти, які визначають податкові
надходження часто протирічать один одному. Складається враження, що про
цілісність податкової системи в Україні не може бути мови, не кажучи
вже про яку-небуть прив’язку до механізму кредитування і бюджетного
регулювання. Вдосконалення податкової системи обмежується зміною лише
окремих її елементів (розмір ставок, строки, пільг, об’єктів
оподаткування, посилення чи заміна одних видів на інші). Якщо і
змінюються якісь принципові моменти, то дуже рідко.

Останнім часом в періодичних виданнях все частіше обговорюється проблема
податкового кодексу. Дуже часто з ним пов’язують великі надії на
поліпшення податкового законодавства. Але на даний момент тяжко
кодифікувати податкові нормативні акти, так як іде тільки процес
становлення податкової системи. Швидкі зміни господарської ситуації,
пробіли в податковому законодавстві, відсутність готових схем та досвіду
не дозволяє досягти стійкої системи оподаткування.

Основним напрямом при розробці податкового кодексу повинна бути не більш
жорстока відповідальність і тотальна перевірка, а шлях спрощення
податкового законодавства, загальнодоступності і зрозумілості норм, що
використовуються. Податковий кодекс принципово повинен відповісти на
три питання:

кого виділити як платника податку (юридичні та фізичні, змішані),

що виділити як податкові основи (об’єкт, показники виробництво і
власності ),

яка величина і механізм стягнення базового показника (ставки, пільги,
строки і бюджети надходжень).

Список використаної літератури

Нормативно-правова база

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —
Ст. 141.

Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш «Про банки і банківську
діяльність» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5-6. — Ст.
30.

Закон України від 25 березня 1999 р. “Про оподаткування прибутку
підприємств” // Відомості Верховної Ради України – 1997. – № 16.

Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості
Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські
товариства» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст.
682.

Закон України від 27 березня 1991 р. № Ш-ХІІ «Про підприємства в
Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. – № 24. — Ст. 272.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 року
// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – №38. – ст.508.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку
визначення суми податку наприбуток підприємств, одержаного за рахунок
зміни понижуючого коефіцієнта з 0,7 до 0,6 при застосуванні норм
амортизації у 1998 році, та спрямування зазначених коштів до Державного
бюджету України” за № 1579 від 2.07.98 року.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про перелік покупних товарів,
матеріалів, сировини, комплектуючих виробів, напівфабрикатів та залишків
готової продукції, облік приросту (убутку) балансової вартості яких
ведеться за наслідками звітного (податкового) року” за № 1579 від
2.07.98 року.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про перелік зарахування до
Державного бюджету України у 1999 році та використання коштів, що
надходять від сплати податку на прибуток підприємств, визначеного із
застосуванням понижуючого коефіцієнта до норм амортизації” за № 1282 від
19.07.99 року.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок зарахування до
Державного бюджету України на 1999 рік частини амортизаційних
відрахувань” за № 3 від 4.01.99 року.

Постанова Правління Національного Банку України “Про затвердження
Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків
України” від 27 червня 2001 року / Зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 11 липня 2001 р. за № 586/5777.

Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у націоналъній
та іноземній валюті, затв. постановою правління Націоналъноro банку
України від 18 грудня 1998 р. № 527 // Офіційний вісник України. – 1999.
– № 1. – С. 98.

Лист Головної державної податкової інспекції “Про оподаткування доходів
комерційних банків” від 08.09.94 за №10-114/10-3696.

Лист Головної державної податкової інспекції“Про оподаткування прибутку
установ банків та їх філій” від 30.11.95 року за №14-212/11-5596.

Лист Головної державної податкової інспекції “Про перелік операцій з
розрахунково-касового обслуговування, що здійснюється установами банків
в Україні і вартість яких, відповідно до п. 3.2.5 Закону України від
03.04.1997 року №168 “Про податок на додану вартість” не включається до
об’єкту оподаткування податком на додану вартість” від 09.06.98 року за
№ 6137/11/16-1101.

Лист Головної державної податкової інспекції Про оподаткування пасивних
прибутків банків-нерезидентів” від 23.02.96 року за №14-212/11-1134.

Лист Головної державної податкової інспекції“Про оподаткування операцій
банків з векселями власної емісії” від 17.12.99 року за
№7234/*6/22-3115.

Монографічна, наукова та інша література

Банківське право України / За ред А. О. Селіванова. – К.: Ін Юре, 2000.

Беркар Колас. Управління фінансовою діяльністю підприємства. – М.:
Фінанси, 1997.

Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997.

Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. – К.: Лібра, 1998.

Єфімова О.В. Фінансовий аналіз. – М., 1996.

Ковальчук Т.Т., Коваль М.М. Ліквідність комерційного банку. – Київ:
Знання, 1996.

Колесников В.И., Проливецкая Л.П., Александрова Н.Т. Банковское дело. –
М.: Финансы и статистика, 1995.

Костюченко О.А. Банківське право. – К., 1998.

Кучерявенко М.П. Банківське право. – Харків, 1999.

Максимова Т.І. Економічний аналіз прибутку. – М.: Фінанси і
статистика, 1990.

Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их
операции. – М.: Банки и биржи, ”ЮНИТИ”, 1995.

Мороз А. Основы банковского дела. – К.: УФБШ, 1994.

Мороз А.Н. Коммерческие банки: финансовая устойчивость коммерческого
банка. – К.: УФБШ, 1996.

Основы банковского дела / Под ред. А. Н Мороза. – К.: Либра, 1994.

Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. – К.: Либідь, 1998.

Поддерьогіна А.М. Фінанси підприємства. – К.: Вища школа, 1998.

Сугоняко О. Роль комерційних банків у встановленні національної
економіки // Закон і Бізнес. – №24. – 1996. – С.4.

Фісенко М.А. Фінанси підприємств. – Мінськ, 1995.

PAGE

PAGE 3

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020