.

Гігієна грунту. Тверді покидьки (Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
373 2963
Скачать документ

Реферат з гігієни

На тему:

Гігієна грунту. Тверді покидьки

Гігієна грунту. Тверді покидьки

На одну людину нагромадження сміття за добу в середньому становить 1
дм3, а за рік-близько 0,5 м3, що становить близько 200 кг. Висока
вологість і наявність органічних речовин у смітті сприяють розмноженню
мікроорганізмів, принаджують мух і гризунів. Домове сміття містить до
20-25 % органічних речовин, азоту і фосфору, утильсировини (ганчір’я,
кістки, папір тощо).

Для збирання твердих покидьків треба мати в квартирі відро з покришкою,
а ще краще окремо збирати утиль і харчові відходи, придатні для годівлі
тварин. Кожного дня відходи виносять у дворові збірники для сміття,
влаштовані на майданчиках з твердим покриттям.

Вивіз сміття проводять шляхом планово-подвірної або
плано-во-поквартирної очистки. При планово-подвірній очистці сміття з
дворових сміттєзбірників пересипають у сміттєвози. При
планово-поквартирній очистці за сигналом сміттєвоза, що приїхав, сміття
з квартир виносять на подвір’я і безпосередньо з відер пересипають у
сміттєвоз. На подвір’ї сміття не зберігається. Обидва види планового
вивезення покидьків попереджують виплодження мух і відіграють значну
роль в профілактиці інфекційних захворювань. Але перевагу слід надавати
планово-поквартирному вивезенню покидьків.

У сільських умовах часто замість змінних сміттєзбірників користуються
менш гігієнічними ящиками для сміття. Ящик для сміття повинен мати
водонепроникні стінки і щільно закриватися, щоб вміст його був
недоступний для мух і гризунів. Ящик роблять без дна, а щоб запобігти
міграції личинок мух з покидьків у землю для заляльковування, майданчик
під ящик повинен мати асфальтоване, цементоване або глиняне покриття
шаром не менше 25 см. Його улаштовують не ближче 15 м від житлових
будинків. Ділянку ого-рожують живоплотом. Щоб не допустити загнивання
покидьків і виплоду мух, ящики необхідно очищати не рідше одного разу на
тиждень. Для цього його перевертають, вмїстиме навантажують на
сміттєвози і вивозять на сміттєзвалище. Місце і ящик очищають і
дезінфікують.

Найраціональнішим методом знешкодження нечистот, попелу, сміття, гною,
харчових відходів та інших покидьків, які не можуть бути використані для
відгодівлі тварин, є компостування. У сільських умовах компост (рис.
5.4) можна закладати безпосередньо на присадибній ділянці. Його
влаштовують на віддалі 10-15 м від жителів, на добре утрамбованому
глиною, обкладеному навколо валом заввишки приблизно 30 см. Ширина
майданчика 2-3 м, довжина довільна. Компостна купа має вигляд зрізаної
піраміди. Для пухкості спочатку насипають 10-15-сантиметровий шар
компостуючого матеріалу: торфу, городньої землі, дозрілого

Рис. 5.4. Компостний штабель:

1 – ущільнена площадка (наприклад, з глини); 2 — земля, торф, компост
тощо; З – покидьки.

компосту тощо. На компостний матеріал укладають шар в 15 см із
покидьків. Сюди ж можна викидати вміст з убиралень, гній, золу, січену
солому, сухе листя і інші відходи. Покидьки, після внесення їх в
компостну купу, треба засипати шаром компостного матеріалу товщиною 15
см. Цей шар перешкоджає відкладенню мухами яєць і захищає компост від
висихання. Потім знову кладуть шар покидьків, засипають його компостним
матеріалом і т.д. Щоб зручно було працювати, таких шарів може бути до
10, а загальна висота компостної купи не повинна перевищуватиа 1,5 м.
Щоб не допустити розмноження мух, штабель компосту з усіх боків І зверху
ще обкладають шаром землі. Для захисту від розмивання дощем компост
вкривають солом’яними матами або роблять над ними навіс.

Внаслідок життєдіяльності термофільних бактерій температура у покидьках
підвищується до 50-70 °С. При цьому гинуть заразні мікроби, яйця глистів
і личинки мух. Для кращого перебігу біохімічних процесів компости
періодично зволожують (поливають помиями, гноївкою, водою тощо) і через
2-3 міс. перелопачують. Процес дозрівання компосту в умовах з помірним
кліматом влітку закінчується через 5-7 міс, а взимку-через 8-10 міс. При
цьому органічні речовини розпадаються і з покидьків утворюється цінне
добриво -перегній (гумус), який є безпечним у санітарному відношенні.

На ділянці рекомендується закладати не менш як 2 компости -один з них
дозріває, а інший завантажується. Після дозрівання готовий компост являє
собою розсипчасту масу темно-землистого кольору. Він не має сморідного
запаху і не принаджує мух, не забруднює грунт, воду і повітря, не
містить патогенних мікроорганізмів й є цінним добривом для теплиць,
квітників, в саду і на городі. Відпадає необхідність у влаштуванні на
садибі вигрібної вбиральні, ящика для сміття, а також у транспорті для
вивезення покидьків.

У міських умовах можуть влаштовуватися поля компостування. Для цього
відводять земельну ділянку за містом, не ближче 1 км від житла.
Привезене сміття сортують і складають у штабелі, як було описано вище.
Оскільки в зовнішніх шарах штабелів можуть зберігатися личинки мух, то
бажано поверхню штабелів обробляти інсектицидами.

Сміття можна знезаражувати і на удосконалених звалищах, використовуючи
поза населеними пунктами колишні кар’єри, котловани, рівчаки або
спеціально викопані рови, розташовані не ближче як за 500 м від
населеного пункту. Сміття, привезене сюди спеціальним транспортом,
скидають, вирівнюють і утрамбовують і того ж дня засипають шаром землі
товщиною 20-30 см. У засипаному смітті відбуваються біотермічні процеси,
як і в компостних купах. Територію звалищ озеленюють. Після завершення
мінералізації сміття ділянки можна використовувати під промислові,
складські і т.п. будівлі.

У великих містах і курортних центрах з обмеженою кількістю вільних
територій ділянки під полігони для складання покидьків відводять на
великі відстані (10-20 і більше км) від населених пунктів, що економічно
невигідно. Ці обставини змушують будувати заводи з механізованої
переробки і знешкодження твердих покидьків. Витрати на будівництво
заводів в 7-10 разів перевищують затрати на спорудження найбільш
надійних в гігієнічному відношенні полігонів. Доходи від знешкодження,
як правило, не покривають всі витрати на експлуатацію заводів, але під
їх забудову потрібно ділянку в 10-15 разів меншу. Санітарні вимоги до
заводів такі ж, як і до промислових підприємств, розташованих в
промисловій зоні міст.

З гігієнічної точки зору найбільш ефективним методом знешкодження
твердих покидьків є їх спалювання на сучасних висо-комеханізованих
установках (рис. 5.5). Спалювання проводиться при температурі близько
900-1200 °С. При нижчих температурах газоподібні сполуки з неприємним
запахом не руйнуються. При більш високих – важко забезпечити
довговічність дорогого облад-

Рис. 5.5. Схема сміттєспалювальної станції:

1 – бункер для сміття; 2 – грейферний кран; 3 – пічка; 4 –
рекупераційний котел; 5 – циклони для уловлювання частинок золи; 6 –
труба.

нання. При спалюванні необхідно дотримуватись наступних
са-нітарно-гігієнічних вимог:

– приймальне відділення повинно бути герметичним;

– за межами санітарно-охоронної зони кількість нетоксичної золи в
атмосферному повітрі не повинна перевищувати 0,5 мг/м3;

– після знешкодження твердих залишків вміст органічних речовин, здатних
до загнивання, не повинен перевищувати 0,2 %.

Заслуговує уваги і такий термічний метод переробки твердих покидьків, як
піролів. Основна перевага пІролізу полягає в розподіленні процесу
термічної переробки покидьків на дві стадії-отримання горючих газів або
мазуту і використання їх в якості палива або хімічної сировини. Продукти
пІролізу-гази і мастила – можна накопичувати в газгольдерах, або
резервуарах І подавати споживачам по мірі потреби.

У сільській місцевості особливої уваги заслуговують видалення і
знешкодження трупів загиблих тварин. Найкраще їх переробляти при високій
температурі на спеціальних підприємствах на м’ясо-кісткову муку. Якщо
немає такої можливості, їх закопують на скотомогильниках. Останні
влаштовують не ближче 500 м від населеного пункту на майданчику з сухим
пористим грунтом і низьким стоянням підземних вод, віддалік від
відкритої водойми і пасовиськ. Для захоронення тварин копають яму
завглибшки 3 м. Дно ями і трупи тварин засипають шаром хлорного вапна і
землею. Територію скотомогильника огорожують. Транспорт, на якому
вивозили трупи, старанно дезінфїкують.

Сплавна система очистки

Сплавна система (каналізація) призначена для прийому стічних вод у
місцях їх утворення, транспортування, очистки, знезараження і випуску їх
у водойми або на грунтові ділянки. Вона до мінімуму зводить контакт
людей з нечистотами, сприяє високому санітарному комфорту, попереджує
забруднення рідкими покидьками об’єктів навколишнього середовища:
грунту, повітря, водойм. Вона економічно дешевша, ніж вивізна.

Каналізація буває господарсько-фекальна, промислова і зливова.
Господарська – фекальна каналізація приймає стічні води і рідкі
покидьки, які утворюються внаслідок господарсько-побутової діяльності І
фізіологічних відправлень людини. Промислова каналізація відводить
стічні води від підприємств, зливова-дощові і розталі води. Каналізація
може бути роздільною і загальносплавною. Роздільна система передбачає
окремий збір, транспортування і очистку стоків кожна з описаних вище
видів каналізації. Загально-сплавна каналізація призначена для
відведення всіх стоків разом.

Каналізація складається з послідовно сполучених внутрішньо-квартирних,
будинкових, міських І позаміських трубопроводів, по яких рідкі покидьки
відводяться ‘на очисні споруди. Улаштовуючи каналізацію, необхідно
передбачити непроникність труб у місцях їх з’єднання, щоб стоки не
забруднювали грунт.

Господарська – фекальні стічні води надходять із житлових, і громадських
будівель, побутових приміщень промислових підприємств. Вони включають
води із кухонь, убиралень, лазень, пралень, лікарських закладів тощо. Ці
води містять велику кількість органічних речовин (близько 60 %),
характеризуються значною каламутністю, слаболужною реакцією
(рН=7,2-7,6), великою кількістю завислих частинок. Вони небезпечні в
епідемічному відношенні, оскільки містять патогенні мікроорганізми і
ентеровіруси, а також велику кількість яєць гельмінтів.

Склад промислових стічних вод пов’язаний з характером технологічного
процесу на підприємстві. Вода використовується як теплоносій, розчинник,
засіб для транспортування, для вилучення викидів і інших потреб. Склад
промислових стічних вод різний. Активна реакція їх коливається від
кислої до лужної. Вони містять різні хімічні речовини, в тому числі
токсичні, часто мають специфічний запах, колір, підвищену температуру.

Зливові води поділяють на дощові і розталі. Ці води каламутні, містять
велику кількість ґрунтових домішок, мікроорганізмів, їх склад в значній
мірі залежить від санітарного стану територій, з яких вони стікають.

Скидання неочищених стічних вод у водойми може зумовити їх забруднення.
Різні стоки збільшують каламутність води, надають воді специфічного
запаху, кольору. На окиснення органічних речовин, що містяться у стічних
водах, витрачається багато кисню води, внаслідок чого вода у водоймі
може загнивати, викликати загибель водоростей, риби і інших тварин у
водоймі. Неочищені побутові стоки містять значну кількість збудників
інфекційних захворювань і яєць гельмінтів, що небезпечно в епідемічному
відношенні. Щоб попередити забруднення водойм, які є джерелом питного і
культурно-оздоровчого водокористування, стічні води перед спуском у
відкриті водойми необхідно очищати й знезаражувати.

Очистку господарсько-фекальних стічних вод можна розділити на три
послідовні етапи: механічне (звільнення від грубих мінеральних і
органічних часток), біологічне (мінералізація органічних речовин, які
знаходяться в колоїдному або розчиненому стані) і знезаражування.

Механічне очищення стічних вод проводиться за допомогою решіток,
пїсковловлювачів і відстійників. Решітки являють собою паралельні
залізні прути, які встановлюють в місці поступлення стоків на очисні
споруди. На них затримуються грубі завислі рештки (папір, ганчір’я,
вата, кухонні покидьки тощо), які по мірі необхідності вручну або
механічним способом видаляються.

Пісковловлювачі призначені для затримування мінеральних домішок. Зміна
швидкості руху потоку води у спеціальних лотках сприяє осіданню важкого
піску і заважає осіданню легкої органічної зависі. Покидьки, зібрані з
ґрат і пісковловлювачів, зберігають у закритих приймачах під шаром
хлорного вапна. По мірі накопичення їх спалюють або вивозять на поля
асенізації.

Після пісковловлювачів стічна вода надходить у первинні відстійники, де
осідає основна маса завислих речовин, переважно органічного походження.
Відстійники бувають горизонтальні, вертикальні і радіальні. Вони являють
собою великі резервуари, в яких вода рухається із швидкістю близько 7
мм/с, за рахунок чого покидьки випадають на дно у вигляді осаду. Осад
згрібається до центру відстійника в заглиблений приймач і під тиском
стовпа води або за допомогою насоса вилучається з резервуару. М.ул
поступає у метантенки.

Метантенки- залізобетонні резервуари циліндричної форми, в яких
відбувається збродження мулу (спочатку кислотне, потім лужне). Після
лужного бродіння мул набуває чорного кольору і специфічного запаху. Щоб
поліпшити переробку осаду, його за допомогою пари або води підігрівають
до 40-55 °С і перемішують. Під час бродіння утворюється газ – метан,
який збирається у газовому ковпаку, розташованому у верхній частині
метантенка, звідки відводиться в спеціальні резервуари і
використовується в котельній станції очистки. Одержаний після бродіння
мул безпечний в епідемічному відношенні і підлягає механічному
зневодненню. Після підсихання на мулових майданчиках мул
використовується на полях як органічне добриво або як паливо в
котельнях.

Після механічного очищення стічні води поступають на біологічне
очищення. Біологічне очищення необхідне для мінералізації розчинених
органічних речовин, які залишилися у воді після відстоювання. Біологічне
очищення стічних вод є природне І штучне. В природних умовах очищення
здійснюється на полях фільтрації, полях зрошення їв біологічних ставках.
Для штучного очищення призначені спеціальні споруди, в яких відтворюють
умови, що спостерігаються в грунті (біологічні фільтри) або у водоймі
(аеротенки).

Для окиснення розчинених органічних речовин вода поступає на один з
багатьох існуючих комплексів, одним з .яких є біофільтри. Біофільтри -це
резервуари, заповнені твердим матеріалом (шлаком, щебенем, гравієм),
через який фільтрується стічна вода (рис. 5.6). Для підвищення ступеня
аерації в бокових стінках знизу роблять повітропроникні канали. На
дренажне дно насипають знизу шар грубого гравію або шлаку, потім шар
гравію або шлаку меншого розміру і зверху – шар дрібного гравію. За
допомогою спеціальних пристосувань (спринклерів) стічна вода
розбризкується по всій поверхні біофільтра. Під впливом кисню повітря,
що проходить через завантажувальний матеріал, відбувається окиснення
розчинених у воді органічних речовин. Через деякий час на поверхні
фільтруючого матеріалу утворюється біологічна плівка. Вона в значній
кількості затримує органічні речовини, мікроорганізми-пожирачі
(інфузорії, джгутикові та ін.), які майже повністю звільняють воду від
Інших мікроорганізмів, у тому числі й патогенних. З біологічних фільтрів
вода поступає у вторинні відстійники. Після очистки вода стає прозорою,
майже без запаху І органічних речовин.

Більш ефективним, ніж біофільтр, є аерофільтр. Він має більшу висоту
фільтруючого шару і пристрій для підсилення вентиляції фільтра. Стічна
вода надходить зверху, а повітря подається знизу. Таке збагачення киснем
прискорює процес окиснення і дозволяє пропускати більший об’єм води
порівняно з біофільтром.

Рис. 5.6. Біологічний фільтр:

1 – дозуючий бак; 2 – сифон; 3 – спрІнклери (розбризкуючі); 4 –
магістральна труба; 5 – розподільні труби; б – дренаж із плиток; 7 –
повітряні канали для дренажу; 8 – завантаження фільтра (шлак діаметром
10-20,20-40, 50-70 мм); 9 -канал для відведення очищеної води.

Аеротенк являє собою довгий залізобетонний резервуар глибиною 3-6 м, без
завантажувального матеріалу. Тут окиснення органічних речовин
відбувається у водному середовищі за участю активного мулу, заселеного
великою кількістю мікроорганізмів-міне-ралізаторів. Вони відіграють
головну роль в окисненні органічних речовин. В аеротенк по
повітропроводах, розташованих у нижній частині резервуара, за допомогою
компресорів під тиском подають повітря, яке крізь пористі пластинки
надходить у воду. Пройшовши аеротенк, органічні речовини окиснюються, а
стічна вода направляється у вторинний відстійник для вилучення активного
мулу, який повторно використовується в аеротенках.

Після цього вода набуває високої прозорості, але містить ще велику
кількість мікроорганізмів. Знезаражування води проводиться шляхом
хлорування газоподібним хлором, або хлорним вапном. Очищена і
знезаражена вода перед спуском у відриті водойми поступає у біологічні
ставки, де звільняється від хлору і насичується киснем.

Стічні води можна очищувати також природним шляхом на полях фільтрації і
полях зрошування.

Поля фільтрації являють собою земельні ділянки, огороджені земляним
валом, розподілені на окремі грядки типу городніх. Стічна вода по трубах
надходить до найвищої точки полів фільтрації, а звідти самопливом
поступає у спеціальну мережу розподільних каналів і розливається по
окремих картах. Зрошення ведеться або суцільним заливом, або по
борознах. Процеси біохімічного окиснення органічних речовин, що є у
стічних водах, проходять у верхньому шарі грунту. Стічна вода,
фільтруючись крізь грунт, звільняється від завислих речовин, котрі
завдяки кисню, що є у порах грунту, окиснюються і мінералізуються. Тут
також затримується більшість мікроорганізмів, яєць гельмінтів.

Профільтровану через грунт воду збирають у дренажну мережу відкритого
або закритого типу. Відкритий дренаж (канави) проходить по периметру
ділянок і має схил у бік головної дренажної канави, котра виводить
очищену воду у водойму. Закритий дренаж закладають на глибині 0,75-1,0 м
з глиняних труб з проміжками між ними для надходження дренажної води. Ці
труби з’єднують з головним дренажним колектором, по якому вода
відводиться за межі полів фільтрації.

На полях зрошення так само, як і на полях фільтрації проводиться очистка
стічних вод. Але на відміну від останніх поля зрошення використовуються
одночасно і для вирощування сільськогосподарських культур (технічних,
зернових, кормових). Сюди вода надходить після механічного очищення І
використовується для поливу. Після біологічного очищення через грунт
вода збирається в дренажну систему, надходить в біологічні ставки чи у
водойму,

Очистка промислових стічних вод здійснюється різними способами. З
допомогою відстійників, пісковловлювачів, жировлов-лювачІв, нафтопасток
вилучаються плаваючі і осаджуються завислі частинки. Відстоювання
стоків, при необхідності, здійснюється із застосуванням
коагулянтів-сульфату алюмінію, сульфату заліза та ін. На 20-30 %
прискорюють осаджування, порівняно з коагулянтами, флокулянти,
наприклад, поліакриламід. При цьому пластівці гідроксидів збільшуються.

Для вилучення із стічних вод деяких цінних для народного господарства
речовин застосовують екстракцію, іонний обмін та Інші методи. При
екстракції речовини, які містяться в стічній воді (фенол та їн.),
переходять в екстрагент-чотирьоххлористий вуглець, хлороформ, бензол
тощо, а потім вилучаються з нього. Екстрагент -нерозчинна у воді рідина,
яка для очищення стічних вод може використовуватися повторно.

Іонообмінне очищення стічних вод в значній мірі звільняє воду від
токсичних речовин і дозволяє повертати у виробництво такі цінні
речовини, як нікель, цинк, мідь, феноли та ін. Ці способи основані на
застосуванні синтетичних іонообмінних смол (карбоксильних, фенольних),
які мають здатність обмінювати Іони водню на катіони кольорових І важких
металів. Відпрацьовані зерна смоли підлягають регенерації і повторному
використанню.

Кислі стічні води на спеціальних спорудах обробляються вапном або
нейтралізуються за допомогою фільтрації крізь магнезит, доломіт, вапняк.
Для ліквідації органічних речовин промислові стічні води піддаються
біохімічному очищенню.

Оборотне водопостачання. Щоб зменшити кількість технічної води, яка
повертається у водойми у вигляді стічної і містить різні шкідливі
речовини, потенційно небезпечні для здоров’я людей, виникла необхідність
у доочищенні стічних вод і їх повторному використанні, а також утворенні
безстічних підприємств і технологій.

Особливо оборотну систему водопостачання застосовують на підприємствах
хімічної промисловості. Вона може здійснюватися як для всього
підприємства, так і для окремих цехів. Очищена стічна вода на цьому ж
підприємстві використовується повторно, що сприяє збереженню водних
ресурсів і запобігає забрудненню водойм, а вилучені, речовини після
відповідної обробки повертаються для повторного використання або
переробляються у вторинну сировину.

Значного скорочення потреби у воді можна досягти за рахунок зміни
режимів роботи систем водяного охолодження, вдосконалення технології
збагачення природних копалин, а також розширення будівництва локальних
очисних споруд і впровадження технологічних оборотних систем.

У невеликих населених пунктах, де є водопровід, але відсутня
каналізація, нерідко влаштовують місцеву, або так звану малу
каналізацію. Переважно таким чином очищають стічні води окремих будинків
або групи будівель (сільських лікарень, санаторіїв, баз відпочинку,
дитячих таборів, громадських будівель тощо). Потужність місцевої
каналізації переважно від 0,5 до 500 м3 стічних вод за добу. При
наявності грунтів з доброю фільтруючою здатністю, застосовують поля
підземної фільтрації і фільтруючі колодязі. Якщо грунти мають слабку
фільтруючу здатність (суглинки, глина)-споруджують гравійно-піщані
фільтри та фільтруючі траншеї.

Перед випуском стічних вод на будь-які споруди з підземною фільтрацією
їх слід освітлювати в септиках (рис. 5.7). При використанні полів
підземної фільтрації стічна рідина надходить у підземну мережу дренажних
труб, укладену на глибині 0,5-1,2 м і не менше як 1 м від верхнього
рівня ґрунтових вод. Через отвори в трубах стічні води просочуються в
грунт, де частково всмоктуються корін-нямии рослин, частково
випаровуються, а решта, фільтруючись через грунт і очищаючись від
механічних і органічних домішок, мікроорганізмів, поповнює запаси
підземних вод.

Для ліквідації невеликої кількості стічної води влаштовують фільтруючі
колодязі (рис. 5.8). Це спеціальні споруди, а не просто викопана яма,
куди стікають стоки. Останні, згідно з

Рис. 5.7. Двохкамерний септик:

1 – стіна з цегли; 2 – залізобетонна перегородка; 3 – утеплювач
(солома); 4 •- верхній люк; 5 – нижній люк; 6 – мул; 7 – глиняний замок;
8 – залізобетонна стіна,

санітарними правилами, категорично забороняється робити. Глибина
фільтруючого колодязя повинна бути до 2 м і не менше як 1 м вище
максимального рівня ґрунтових вод. Стінки колодязя з бетонних кілець чи
цегли на глибину 1 м роблять водонепроникними, нижче з отворами, на дно
насипають шар великозернистого щебеню, гальки, шлаку чи іншого
фільтруючого матеріалу. Освітлена в септику стічна вода по підземній
трубі поступає у фільтруючий колодязь, проходить через шар фільтруючого
матеріалу, а потім через дно і отвори у стінках надходить у грунт.
Відстань між фільтруючими колодязями і житловими будинками має становити
не менше 15-20 м, до питних колодязів, що розташовані нижче за течією
ґрунтових вод-від 30 до 100 м, і 20-50 м, якщо вони розташовані вище
(залежно від пористості грунту).

У випадку поганої фільтруючої здатності грунту для очистки стічних вод
влаштовують гравшно-піщані фільтри. Для цього копають котлован, на дно
якого кладуть водозбірну мережу труб з отворами. Зверху укладають
пошарове гравій, великозернистий, середньозернистий пісок. Товщина
фільтруючого шару повинна бути

Рис. 5.8. Фільтруючий колодязь

близько 1,5 м. Зверху вкладають зрошувальну мережу з пористих труб, і
все це засипають шаром грунту’товщиною не менше 50 см. Стічна вода з
септика подається в зрошувальну мережу, де проходить через фільтруючий
матеріал і очищається. Фільтрат після біологічної очистки збирається
водозбірними трубами і відводиться у водойму або яр.

Грунт в значній мірі можуть забруднювати мінеральні добрива і пестициди
(отрутохімікати) Вони у переважній більшості використовуються для
захисту рослин від хвороб, шкідників, бур’янів в садах, на полях, в
теплицях тощо і часто є високотоксичними для людини. Вони можуть
використовуватися у вигляді порошків, гранул, розчинів, емульсій,
аерозолів і фумігантів, отруйних приманок, антисептичних і Інсектицидних
мил, фарб, лаків, паперу. Для тимчасового зберігання пестицидів під час
проведення сільськогосподарських робіт виділяються спеціальні ділянки,
які віддалені не менше ніж на 200 м від водойм і місць водопою худоби та
охороняються. Для тривалого зберігання влаштовують спеціальні склади.

При зберіганні і використанні пестицидів не виключена можливість
забруднення території. Ділянки землі, забруднені пестицидами,
знезаражуються хлорним вапном і перекопуються. Зібраний із спецодягу
пил, стічні води, що утворилися при обробці тари, транспорту, приміщень,
обробляють хлорним вапном протягом доби.

Для попередження забруднення грунту, водоймищ, атмосферного повітря і
повітря робочої зони, виробничі і господарсько-побутові стоки, які
утворюються в теплицях, відпрацьований грунт, мінералізований субстрат І
рослинні залишки підлягають обов’язковому знешкодженню. Дренажні стоки в
умовах застосування пестицидів в теплицях перед спуском в каналізацію
підлягають попередній очистці (нейтралізації). Найбільш перспективними
методами їх очистки від пестицидів є УФ-опромінення з електрокоагуляцією
і елек-троактиваційною обробкою.

Води, які утворюються при прибиранні і знезараженні приміщень,
транспортних засобів, тари, виробничої’ апаратури, спецодягу, збираються
в бетонований резервуар, обробляються, при перемішуванні протягом доби,
хлорним вапном (500 г на 10л стоків), кальцинованою содою (150-200 г на
30л стоків) або іншими апробованими засобами. Після цього воду утримують
в резервуарах ще З доби, де під впливом кисню повітря відбувається
окиснення залишків пестицидів. Перед викидом в каналізацію стічні води
перевіряються агрохімлабораторією господарства на наявність залишків
пестицидів, концентрація яких не повинна перевищувати допустимих
величин. При відсутності централізованої каналізації, влаштовується,
відповідно до діючих санітарних норм і правил, місцева каналізація.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. – М.:
Медицина, 1988. – 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: Вища
школа, 1983. – 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. – М.:
Медицина, 1989. – 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник – К: Здоров’я, 1999. – 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. – Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. – 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 1999. – 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. – К.: Техніка, 1996. – П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. – К.: Здоров’я, 1993. – 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020