.

Організація медичної допомоги. Структура жіночої консультації (Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
427 4251
Скачать документ

Реферат з гігієни

На тему:

Організація медичної допомоги. Структура жіночої консультації

Організація медичної допомоги. Структура жіночої консультації

Як правило, до складу жіночої консультації входять: реєстратура,
кабінети акушерїв-гінекологів, маніпуляційний кабінет, кабінет
психопрофілактичної підготовки до пологів, кабінети головного лікаря,
старшої медичної сестри, лабораторія, кабінет УЗД, фізіотерапевтичний
кабінет, кабінети лікарів: терапевта, стоматолога, соці-ально-правовий
кабінет, денний стаціонар, господарча частина.

Основним принципом диспансеризації вагітних є постійний нагляд за їх
станом здоров’я, перебігом вагітності, внутрішньоутробним розвитком
плода, своєчасне виявлення так званих груп ризику перинаталь-ної
патології і визначення тактики стосовно збереження вагітності.

Первинна медико-санітарна допомога не обмежується дільничною службою.
Вона включає також І службу швидкої медичної допомоги. Швидка медична
допомога надається станціями швидкої допомоги та аналогічними
відділеннями центральних районних лікарень у сільській місцевості,
лікарнями швидкої медичної допомоги. Існували і продовжують існувати
суттєві відмінності у забезпеченні цією допомогою міського та сільського
населення. У містах забезпеченість бригадами швидкої допомоги вдвічі
вища, ніж у сільських районах, хоча, враховуючи стан здоров’я,
доступність медичної допомоги, стан комунікацій і засобів зв’язку тощо,
потрібно було б зробити навпаки.

Служба швидкої медичної допомоги, на відміну від дільничної, працює
цілодобово.

Завданням станцій швидкої допомоги є надання цілодобової невідкладної
допомоги при нещасних випадках, травмах, отруєннях, раптових
захворюваннях та станах, шо загрожують життю, а також перевезення хворих
у стаціонари згідно із заявками лікарів.

Виклик бригади швидкої допомоги здійснюють за єдиним номером — “03”.
Бригади швидкої допомоги бувають загальнолінійні, спеціалізовані й
бригади для перевезення хворих. Спеціалізовані бригади створюються за
такими профілями: кардіореанімаційні, неврологічні, педіатричні,
психіатричні, акушерські тощо. Серед спеціалізованих бригад виділяються
бригади інтенсивної терапії (БІТ), які надають екстрену медичну допомогу
при гострих захворюваннях, травмах та отруєннях. До складу
загальнолінійної бригади входять лікар, фельдшер, санітарка,
спеціалізованої – лікар певного фаху, 2 середніх медичних працівники і
санітар.

Станції швидкої допомоги оснащені спеціальним санітарним транспортом,
який обладнаний лікувально-діагностичною апаратурою для термінової
діагностики і лікування станів, небезпечних для життя, проведення
штучного дихання, переливання крові, електрокардіографії, дефібриляції й
електростимуляції діяльності серця.

Для наближення швидкої допомоги і надання її в найкоротші строки у
містах організовуються підстанції швидкої допомоги, які розміщені у
певних масивах міст.

У великих містах станція швидкої допомоги об’єднана з лікарнею швидкої
допомоги з метою створення цілісного лікувально-профілактичного закладу
для надання догоспітальної і госпітальної швидкої допомоги.

За визначенням ВООЗ, цей рівень медичної допомоги потребує
обслуговування особливого характеру, вторинна медична допомога більш
витончена і складна, ніж допомога, яку надає лікар загальної практики,
вона включає допомогу, що надається спеціалізованими службами за
направленням первинних ланок медичної служби.

Вторинну медичну допомогу надають у містах багатопрофільні міські
об’єднані лікарні та медико-санітарні частини, у селах – центральні
районні та районні лікарні, інколи на цьому рівні трапляються деякі
спеціалізовані диспансери- протитуберкульозний, онкологічний тощо.
Первинна та вторинна медична допомога у нас, на відміну від більшості
розвинутих країн, не має чіткого адміністративного розмежування.
Вторинна медична допомога включає первинну як свій компонент.

Місткість міських та районних лікарень коливається у великих межах, що
залежить від кількості мешканців, яких обслуговують ці лікарні, та
потужності стаціонарів. Однак усі вони мають спільні структурні та
функціональні характеристики.

Кожну лікарню очолює головний лікар, який має заступників: з лікувальної
роботи, поліклінічної роботи, питань лікарсько-трудової експертизи і з
адміністративно-господарської роботи, у ЦРЛ є ще заступник з медичного
обслуговування населення.

У багатопрофільній міській об’єднаній лікарні виділяють такі структурні
підрозділи: амбулаторно-поліклінічний, стаціонар, лікувально-допоміжний
та господарча служба.

Амбулаторно-поліклінічний підрозділ вважають провідним у системі
вторинної медичної допомоги. Сюди щорічно звертається більшість
мешканців території, яку обслуговує той чи інший заклад. До 75 %
відвідувачів цього підрозділу проходять тут повністю діагностику,
лікування та реабілітацію, четверту частину відвідувань направляють для
дообстеження та лікування в стаціонар.

У поліклініках міських та центральних районних лікарень ведеться прийом
за 15-20 спеціальностями. Прийом пацієнтів відбувається двома шляхами:
за безпосереднім зверненням жителів в амбулаторії та поліклініки та
шляхом профілактичних оглядів.

У роботі амбулаторій та поліклінік перевагу надають диспансеризації або
активному обслуговуванню пацієнтів. Суть її полягає в тому, що пацієнта
обстежують не лише згідно з його скаргами, а й відповідно до певної
програми, яка включає скринінгові обстеження, огляди лікарів певних
фахів, а далі – активне спостереження й оздоровлення виявлених хворих.

Стаціонар складається з приймального відділення та спеціалізованих
лікувальних відділень. Пересічна потужність стаціонарів міських лікарень
в Україні за 1999 р. склала 190 ліжок, а центральних районних лікарень –
230 ліжок.

Лікують хворих у стаціонарі лікарі-ординатори. За нині діючими
нормативами, на 1 посаду лікаря припадає пересічно 20-30 ліжок. Кожне
спеціалізоване відділення очолює його завідувач. Основна функція
завідувача відділення полягає в керівництві й контролі за
лікувально-діагностичною роботою, а також систематичний аналіз її
ефективності.

Основним помічником завідувача відділення є старша медична сестра, яку
вибирають із найбільш досвідчених і кваліфікованих медичних сестер. Вона
контролює роботу медичних сестер і молодшого медичного персоналу,
складає графіки їх роботи, наглядає за санітарним станом відділення і
хворих, веде облік медикаментів та перев’язувальних матеріалів, слідкує
за організацією харчування хворих. У хірургічних відділеннях введено
посади старших операційних медичних сестер.

Безпосереднім помічником головного лікаря ;і його заступника з
лікувальної роботи є головна медична сестра лікарні. Вона організовує,
координує і контролює роботу середнього та молодшого медичного
персоналу, слідкує за систематичним підвищенням їх кваліфікації. Головна
медична сестра очолює раду медичних сестер лікарні.

Результати лікування хворих у стаціонарі значною мірою залежать від
якості догляду за ними. Безпосередній догляд здійснюється підготовленими
медичними сестрами, які працюють у відділеннях за змінним графіком
(денні й нічні чергування). У середньому для обслуговування 25-30 хворих
(один пост) потрібно 5 медичних сестер. Щоденно, спілкуючись з лікарями,
медичні сестри знають стан хворих, отримують вказівки лікарів у
випадках, що потребують індивідуального догляду.

Медичні сестри виконують призначення лікарів: роблять усі необхідні
маніпуляції, ін’єкції, роздають ліки хворим, супроводжують їх на
процедури і додаткові обстеження тощо.

Медичні сестри під час чергування знаходяться у коридорі відділення. Тут
організовують сестринський пост. У відділеннях інтенсивної терапії І
реанімації виділяють окрему сестру для чергування безпосередньо у
палаті.

Допоміжні лікувально-діагностичні підрозділи, як правило, спільні для
поліклініки і стаціонару. Вони містять у своєму складі рентгенологічне
відділення, лабораторії, відділення функціональної діагностики,
фізіотерапевтичне відділення, кабінет лікувальної фізкультури,
патологоанатомічне відділення.

У кожній лікарні є кабінет медичної статистики у складі
лікарів-статистиків, лікарів-методистів, медичних статистиків із
середньою спеціальною освітою, працівників обчислювальної техніки, які
відіграють основну роль у інформаційному забезпеченні управління
закладом (збір, обробка та аналіз статистичної інформації). Крім цього,
до додаткових підрозділів відносять: бухгалтерію, бібліотеку, інженерну
службу, юридичну службу.

Господарча служба лікарні забезпечує постачання твердого та м’якого
інвентаря, продуктів харчування, опалення, освітлення, гарячу воду,
проведення ремонтних робіт, прання білизни, транспортне обслуговування,
службу зв’язку.

Загалом первинна та вторинна медична допомога зосереджує у нас 90 %
обсягу амбулаторно-поліклінічної та 80 % обсягу стаціонарної допомоги.

Третинна медична допомога

За визначеннням ВООЗ, третинна медична допомога – це допомога, що
потребує висококваліфікованого обслуговування, яка, як правило, може
бути надана лише в спеціально обладнаних з цією метою центрах та
лікарнях, що пройшли відповідну спеціалізацію. До центрів третинної
медичної допомоги в Україні тепер належать обласні медичні заклади:
багатопрофільні та спеціалізовані лікарні, спеціалізовані диспансери та
спеціалізовані центри медичної допомоги державного рівня. Цим закладам
властиві відносно краще матеріально-технічне забезпечення, складність
структури та функцій. Дві функції цих закладів вважаються основними:
надання хворим висококваліфікованої та вузькоспеціалізованої
медичної’до-помоги й організаційно-методичне керівництво вторинним
рівнем.

Структура обласної багатопрофільної лікарні деякою мірою подібна до
структури об’єднаної міської та центральної районної лікарень. Але
існують і відмінності. Ось головні з них.

Поліклінічні заклади третинної медико-санітарної ланки надають
консультативну допомогу. Вони приймають пацієнтів за направленнями
лікарів вторинного та, рідше, первинного рівнів медичної допомоги.
Спеціалізація консультативної поліклінічної допомоги поглиблена,
порівняно з міськими і центральними районними лікарнями.

У стаціонарах обласних лікарень та диспансерів спеціалізація відділень
також глибша, порівняно з вторинним рівнем, зокрема відкрито такі
відділення: судинної хірургії, урологічне, гематологічне, проктологічне,
торакальне, ендокринологічне, гастроентерологічне тощо(вони відсутні на
вторинному рівні). Пересічна потужність обласної лікарні в Україні за
1999 р. становила 837 ліжок. На базі закладів третинного рівня
розгорнуто клініки медичних вузів. Але вершинні досягнення медичної
науки як пересадка органів та систем, операції на серці, лікування
лейкозів тощо, досі, за поодинокими випадками, залишаються для нашого
третинного рівня недоступними.

Особливістю третинного рівня є наявність у складі обласної
багатопрофільної лікарні єдиного для регіону відділення планової та
екстреної консультативної допомоги (так звана санітарна авіація). Зараз
це відділення у деяких областях виведено із структури обласної лікарні,
воно набуло статусу центру, який безпосередньо підпорядкований обласному
управлінню охорони здоров’я. Відділення (центр) екстреної та
планово-консультативної допомоги покликане забезпечити надання
висококваліфікованої та вузькоспеціалізова-ної допомоги жителям
сільських районів та міст регіону в екстрених випадках. Цю допомогу
надають кращі фахівці обласних лікарень та диспансерів, а також клінік
медичних вузів.

Третинний рівень (обласна лікарня) вирізняється ще наявністю
організаційно-методичного відділення, до складу якого входить кабінет
медичної статистики. Основне завдання цього структурного підрозділу
полягає в організаційно-методичному керівництві вторинним рівнем, а
також в інформаційній роботі (збір, обробка, зберігання медичної
інформації та її аналізів). Очолює відділення заступник головного лікаря
з організаційно-методичної роботи (ця посада відсутня на вторинному
рівні). У відділенні працюють лікарі-стати-стики, лікарі-методисги,
Інженери-програмісти, оператори.

У деяких регіонах ці відділення трансформовані в обласні
інформаційно-аналітичні центри (або обласні центри медичної статистики),
які підпорядковані безпосередньо обласним управлінням охорони здоров’я.

У сучасних умовах організаційно-методична функція обласних лікувальних
установ значною мірою вичерпала себе.

Третинний рівень медичної допомоги забезпечує приблизно 10 %
амбулаторно-поліклінічної та 20 % стаціонарної допомоги. Цей обсяг
значно перевищує ті завдання, які стоять перед ним. Це зумовлено тим, що
медичні заклади третинного рівня часто виконують функції вторинного І
навіть первинного для мешканців обласного центру та найближчих населених
пунктів.

Диспансери, третинного рівня за спеціалізацією бувають
протитуберкульозні, онкологічні, психоневрологічні, наркологічні,
кардіологічні, ендокринологічні, лікарсько-фізкультурні,
шкірно-венерологічні.

Диспансер містить поліклініку і стаціонар. Основні завдання диспансерів:
виявлення хворих у ранніх стадіях захворювань; обстеження і лікування
виявлених хворих; активне динамічне спостереження та профілактика
захворювань; проведення оздоровчих заходів; вивчення захворюваності,
причин і умов виникнення захворювань; організаційно-методична та
санітарно-освітня робота; розробка заходів для оздоровлення умов праці й
побуту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. – М.:
Медицина, 1988. – 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: Вища
школа, 1983. – 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. – М.:
Медицина, 1989. – 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник – К: Здоров’я, 1999. – 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. – Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. – 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 1999. – 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. – К.: Техніка, 1996. – П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. – К.: Здоров’я, 1993. – 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020