.

Організація медичної допомоги. Первинна медико-санітарна допомога(Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
762 12142
Скачать документ

Реферат з гігієни

На тему:

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ. ПЕРВИННА МЕДИКО-САНІТАРНА ДОПОМОГА

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ. ПЕРВИННА МЕДИКО-САНІТАРНА ДОПОМОГА

Первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) є основною і найважливішою
ланкою в організації охорони здоров’я населення. Вона надається
переважно за територіальним принципом, тобто медичний працівник
обслуговує певну кількість людей, які проживають на території, що за ним
закріплена.

В “Основах законодавства України про охорону здоров’я”, прийнятих
Верховною Радою у 1992 році, первинна медико-санітарна допомога
трактується як основна частина медико-санІтарної допомоги, що
передбачає: консультацію лікаря; просту діагностику та лікування
основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь; профілактичні
заходи; направлення пацієнта для надання спеціалізованої І
висококваліфікованої допомоги.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) дає таке визначення ПМСД:
“До первинної медико-санітарної допомоги входить основна лікувальна
допомога – проста діагностика та лікування, направлення у складних
випадках на консультацію на більш високий рівень; профілактична допомога
та основні санітарно-освітні заходи”. У розвинутих країнах світу
провідним працівником первинної медико-санітарної допомоги є родинний
лікар, або лікар загальної практики.

Своїми коренями родинний лікар сягає громадської (земської) медицини.
Уперше земські лікарі запропонували проводити на своїх дільницях
породинну реєстрацію хвороб для виявлення причин їх розповсюдження.
Оскільки родинний лікар обслуговував певну територію (дільницю), він
отримав назву дільничного. Пізніше цей термін став основним.

У роки нестримної спеціалізації медичної допомоги, яка була проголошена
основним засобом її поліпшення, радянська медицина докорінно змінила
суть родинного лікаря, розподілила його функції серед дільничних
терапевтів, педіатрів, акушерів-гінекологів, цехових та підліткових
лікарів, які й зараз поки що здійснюють первинне медико-санітарне
обслуговування. Спеціалізація медичної допомоги призвела до збільшення
кількості вузьких фахівців, а чим більше їх ставало, тим важче хворому
було отримати необхідну допомогу. За здоров’я пацієнта формально почали
відповідати багато лікарів, а фактично не відповідав ніхто.

Відчуваючи, що спеціалізація веде охорону здоров’я у безвихідь,
соціальна медицина та організація охорони здоров’я знову повернулась до
ідеї родинної медицини. Тривалий історичний досвід та практична
реалізація ідеї родинної медицини в багатьох країнах світу показали її
переваги.

По-перше, родинний лікар уособив усю відповідальність за здоров’я кожної
родини. Він зосередив у своїх руках до 90 % всієї необхідної медичної
допомоги.

По-друге, інститут родинного лікаря виявився найбільш вдалою
організаційною формою, яка забезпечила економічну ефективність усієї
системи охорони здоров’я. Відпала потреба в подальшому збільшенні
кількості лікарів, значно скоротились допоміжні служби.

У системі медичної допомоги різних країн частка родинних лікарів
коливається від 15 % у США до 50 % у Канаді. Скрізь це найпоширеніша
лікарська професія. Кількість мешканців, яких обслуговує родинний лікар,
становить пересічно у СІЛА 1300 чол., в Канаді – 1500, в Англії – 2000.

Родинний лікар вільно обирається своїми пацієнтами. Він надає допомогу
цілодобово. Амбулаторія родинного лікаря, як правило, складається з 3-х
кабінетів; приймального, оглядового та кабінету для проведення
допоміжних обстежень. Основним розділом його діяльності є профілактична
робота. Спостерігаючи за усіма членами родини, лікар визначає фактори
ризику хронічних захворювань, проводить профілактичні обстеження на
предмет раннього виявлення артеріальної гіпертензії, цукрового діабету,
глаукоми, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби, новоутворень.
Кожному пацієнту родинний лікар дає індивідуальні поради стосовно режиму
та характеру харчування, заняття фізичною культурою та іншими видами
відпочинку, розпізнавання ранніх симптомів хвороб.

Лікувально-діагностична робота. Родинний лікар діагностує та лікує
переважну більшість хвороб. Коли виникає потреба в наданні допомоги з
боку вузького фахівця, або лікування у стаціонарі, він активно
втручається у ці процеси, даючи свої поради І консультації.

Санітарно-освітня робота полягає у проведенні бесід стосовно дотримання
своїми підопічними здорового способу життя, шкідливого впливу на
організм тютюнокуріння, зловживання алкогольними напоями, про охорону
довкілля, турботу кожного пацієнта за власне здоров’я. Помічником
родинного лікаря є, як правило, медична сестра, яка активно співпрацює з
ним у всіх видах його діяльності.

У переважній більшості країн родинна медицина має автономний статус,
тобто виведена Із загальної структури медичних закладів і
підпорядковується безпосередньо місцевим органам влади. Не розлогий
управлінський апарат контролює дії родинного лікаря, а передовсім
пацієнт, який його вільно обирає, або місцевий орган влади, який його
фінансує. Проте у всіх випадках (прямо або через страхову компанію)
кошти виділяє держава.

Фінансування діяльності родинного лікаря прямо залежить від кількості
пацієнтів. Максимальна кількість пацієнтів, яких здатний обслужити
кваліфікований родинний лікар (лікар загальної практики) в Україні,
складає 3800 осіб. Якщо бажаючих більше, вони стають у чергу. Якщо ж до
лікаря записалось менше 1900 пацієнтів, на його посаду оголошується
конкурс.

На шляху відродження родинної медицини в Україні необхідно вирішити ряд
проблем. Це, насамперед, налагодження підготовки родинних лікарів,
вилучення їх із загальної системи медичної допомоги, створення
відповідної матеріально-технічної бази та радикальна перебудова
вторинного і третинного рівнів медичної допомоги.

Поки що первинне медико-санітарне обслуговування здійснюють декілька
фахівців: дільничні акушер-гінеколог та педіатр, підлітковий лікар,
дільничний та цеховий терапевти,

У містах первинна медична допомога дорослим надається у поліклініках.
Територія, яку обслуговує поліклініка, розподілена на терапевтичні
дільниці. Пересічна чисельність мешканців на такій дільниці – 1700 осіб.
За кожною дільницею закріплені дільничні лікар-терапевт і медична
сестра.

Основні обов’язки дільничного лікар я-терапевта: надання медичної
допомоги мешканцям дільниці на прийомі й вдома; при необхідності
організація консультацій хворих іншими фахівцями; експертиза
працездатності, оформлення листків непрацездатності, направлення на МСЕК
для визначення інвалідності; диспансерне спостереження за хворими і
здоровими контингентами з метою раннього виявлення хвороб і активного
оздоровлення хворих; своєчасна госпіталізація хворих у стаціонари;
організація і проведення профілактичних щеплень; раннє виявлення,
діагностика і лікування інфекційних захворювань, екстрене повідомлення
про всі випадки інфекційних захворювань, харчових і професійних отруєнь;
санітарно-освітні заходи на дільниці, пропаганда здорового способу
життя; систематичне підвищення своєї кваліфікації; забезпечення надання
екстреної медичної допомоги хворим незалежно від їх місця проживання у
випадках безпосереднього звертання при гострих станах, травмах,
отруєннях; аналіз соціальних умов праці й побуту мешканців дільниці,
розробка заходів щодо їх поліпшення; аналіз показників здоров’я на своїй
дільниці.

Працює дільничний терапевт за графіком, в якому відображені фіксовані
години амбулаторного прийому, допомога хворим вдома, профілактична та
Інша робота. Як показала практика, найбільш зручним є змінний графік,
яким передбачені різні години прийому залежно від дня тижня.

Навантаження дільничного терапевта на прийомі складає 5 хворих за 1
годину, вдома відповідно – 2 хворих. Пересічно лікар працює на
амбулаторному прийомі від 2,5 до 3,5 годин, надає допомогу хворим вдома
від 3-х до 4-х годин.

Головним помічником дільничного лікаря-терапевта є дільнична медична
сестра. На кожну посаду лікаря припадає 1,5 посади дільничної медсестри.

Дільнична медсестра, працюючи під безпосереднім керівництвом І контролем
лікаря, має такі обов’язки: надає лікувальну допомогу жителям дільниці;
виконує призначення лікаря як в поліклініці, так і вдома; регулює прийом
хворих залежно від черговості й* стану здоров’я; за вказівкою лікаря
вимірює хворим кров’яний тиск, проводить термометрію та інші
маніпуляції; заповнює медичну документацію (талони амбулаторного
пацієнта, карти екстреного повідомлення, направлення на
лікувально-діагностичні обстеження, вносить дані про результати
обстежень в медичну карту амбулаторного хворого, допомагає заповнювати
санаторно-курортні карти, виписки з медичних карт тощо); видає чергові
талони для повторних відвідувань; пояснює хворому методику підготовки до
лабораторних, інструментальних та інших досліджень; бере активну участь
у проведенні диспансеризації на дільниці, санітарно-освітньої роботи;
відвідує хворих вдома і виконує всі призначені маніпуляції І процедури;
комплектує відповідним набором медикаментів, перев’язувального матеріалу
і медичних інструментів спеціальну сумку, призначену для відвідувань
хворих вдома; проводить профілактичні щеплення; систематично підвищує
свою кваліфікацію шляхом участі в роботі рад медичних сестер, навчання
на курсах підвищення кваліфікації.

Первинна медико-санітарна допомога робітникам і службовцям промислових
підприємств надається сіткою медичних закладів, у районі діяльності яких
проживають працівники, а також спеціальними закладами;
медико-санітарними частинами (МСЧ) і здоров-пунктами (ЗП) (лікарськими І
фельдшерськими). Ці спеціальні заклади розміщені на території самих
підприємств або недалеко від них.

Лікарські здоровпункти організовують на підприємствах з кількістю
робітників 1000 і більше, фельдшерські – до 1000 осіб.

МСЧ створюються на великих підприємствах з кількістю робітників 4000 і
більше, а на підприємствах хімічної, вугільної, нафтопереробної та
гірничорудної промисловості – 2000 і більше.

Основне завдання здоровпунктів – надання першої допомоги при нещасних
випадках і травмах, раптових захворюваннях, проведення профілактичної
роботи в цехах. Надання першої допомоги лри нещасних випадках передбачає
такі види невідкладної допомоги: зупинка кровотечі, накладання пов’язки,
штучне дихання тощо. При необхідності здоровпункт організовує
направлення потерпілого в поліклініку або стаціонар.

Важливою функцією здоровпункту є підготовка робітників до надання само і
взаємодопомоги при нещасних випадках, травмах.

МСЧ – комплексний лікувально-профілактичний заклад, до складу якого
входять поліклініка, стаціонар, жіноча консультація, цехові
здоровпункти, подекуди – профілакторії, дієтичні їдальні, дитячі
ясла-садки. МСЧ може бути представлена тільки поліклінікою. Очолює
заклад головний лікар.

Відповідно до основних завдань медико-санітарна частина надає
кваліфіковану лікувально-профілактичну допомогу, здійснює диспансерне
спостереження за хворими і здоровими контингентами, організовує і
проводить попередні медичні огляди при прийнятті на роботу, а також
періодичні й цільові профогляди; проводить експертизу тимчасової
непрацездатності, аналіз показників захворюваності з тимчасовою
непрацездатністю й інвалідності, їх причин, виробничого травматизму І
професійної захворюваності, комплекс заходів з метою реабілітації хворих
та інвалідів, включаючи рекомендації про переведення на іншу роботу;
бере участь у розробці комплексного плану санітарно-оздоровчих заходів і
контролі за його виконанням; проводить санітарно-освітню роботу і дає
рекомендації щодо раціонального режиму праці та відпочинку, пропагує
здоровий спосіб життя.

Медичне обслуговування робітників здійснюється за цеховим принципом,
який полягає у призначенні однієї посади цехового ліка-ря-терапевта з
розрахунку на 1500-2000 робітників.

Велику роль у діяльності цехових терапевтів відіграє профілактична
робота. Вона може бути ефективною тільки за умови належного вивчення
особливостей даного виробництва і умов праці робітників, а також знання
конкретної професійної патології. На основі вивчення технологічних І
санітарно-гігієнічних особливостей виробництва лікарі МСЧ розробляють
відповідні заходи щодо зниження захворюваності й виробничого
травматизму.

Згідно з положенням про лікаря-терапевта цехової дільниці, на нього
покладено такі основні функції: раннє виявлення захворювань, своєчасна
діагностика і кваліфіковане лікування хворих; надання медичної, допомоги
при нещасних випадках, травмах, професійних отруєннях на виробництві;
диспансерна робота на цеховій дільниці; експертиза працездатності
відповідно до діючого законодавства; контроль за раціональним
працевлаштуванням відповідно до висновку лікарсько-контрольної комісії
(ЛКК); вивчення й аналіз умов праці робітників і розробка пропозицій
щодо приведення їх у відповідність із санітарно-гігієнічними вимогами;
керівництво і контроль за роботою фельдшерського здоровпункту;
систематичний аналіз захворюваності з тимчасовою втратою працездатності
й професійної захворюваності та розробка заходів щодо їх зниження;
відбір осіб, які потребують санаторно-курортного лікування, дієтичного
харчування.

Помічником цехового лікаря є медична сестра, роль та функції якої такі
ж, як і медичної сестри терапевтичної дільниці.

Особливу увагу МСЧ повинна .надавати профілактиці виробничого
травматизму, адже він приносить величезні економічні збитки. Це питання
вирізняється своєю актуальністю в наш час, в період загальної кризи
економіки України, коли більшість виробництв простоює, а виробничий
травматизм зростає. Це пояснюється насамперед тим, що служба техніки
безпеки на виробництві зазнала суттєвих скорочень, технічне обладнання
на підприємствах, як правило, застаріле, несправне, мають місце
погіршення трудової дисципліни, зловживання алкоголем, халатне ставлення
до використання захисних засобів та нехтування елементарними правилами
техніки безпеки.

Первинна медико-санітарна допомога більш відокремлена в сільській
місцевості за рахунок територіальної віддаленості від центрів вторинної
допомоги (центральних районних лікарень).

Основною особливістю надання медичної допомоги сільським мешканцям є її
етапність. Крім цього, особливостями надання медичної допомоги в селі є
специфіка розселення, великий радіус обслуговування, характер
сільськогосподарського виробництва (великі території, сезонність),
поганий стан доріг, гірше, ніж у містах, транспортне сполучення. Усі ці
особливості свідчать про те, що доступність первинної медичної допомоги
значно нижча у сільській місцевості порівняно з містом.

Перший етап надання медичної допомоги — сільська лікарська дільниця
(СЛД). До складу її входять сільська дільнична лікарня, або лікарська
амбулаторія, фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі дошкільні заклади.

Усі заклади сільської лікарської дільниці працюють під керівництвом
головного лікаря сільської дільничної лікарні (амбулаторії).

Величину території СЛД визначають залежно від чисельності населення та
радіуса обслуговування. Пересічно чисельність населення, яке проживає на
дільниці, становить 4 тис. осіб, радіус обслуговування – 7 км (віддаль
від пунктового села до найвіддалені-шого населеного пункту СЛД).
Пунктовими називають села, в яких розміщена сільська дільнична лікарня,
або амбулаторія. Основними завданнями СЛД є надання первинної
медико-санітарної допомоги мешканцям села. Тут слід звернути увагу на
характерні особливості здоров’я сільського населення. Це, насамперед,
той факт, що здоров’я сільських мешканців у 2,5 раза гірше, ніж міських.
У селі значно більша частка осіб похилого віку (60 років і більше), має
місце так зване різке старіння людей, особливо негативні тенденції
визначались у демографічних показниках: смертність у селі значно
перевищує народжуваність. Спостерігаються негативний природний приріст,
депопуляція (вимирання) людності, вищий рівень смертності немовлят.

Залежно від кількості ліжок, сільські дільничні лікарні бувають 4-х
категорій: І – 75-100 ліжок, II – 50-75; III – 35-50 і IV – 25-35.
Переважно на СЛД розгортаються дільничні лікарні III І IV категорій, які
надають медичну допомогу за такими найпоширенішими фахами: терапія,
педіатрія, акушерство. Сільська дільнична лікарня складається з таких
основних підрозділів: амбулаторія, стаціонар, допоміжні підрозділи
(рентгенологічний кабінет, маніпуляційний кабінет, клінічна лабораторія,
аптека), господарча частина, подекуди кабінет медичної статистики (якщо
збір статистичної інформації децентралізований).

На сучасному етапі реорганізації системи медичної допомоги в цілому,
скороченні лікарняних ліжок у стаціонарах, дільничні лікарні потрібно
зберегти, оскільки вони є первинною і найдоступнішою ланкою в наданні
медичної допомоги сільським мешканцям. Пересічна потужність сільської
дільничної лікарні в Україні за 1999 рік становила 16 ліжок.

У сільській лікарській амбулаторії (СЛА) первинну медичну допомогу
надають, як правило, такі фахівці: терапевт, педіатр і стоматолог. Якщо
чисельність мешканців дозволяє (більше 10 тис:), вводять ще посади
хірурга й акушера-гінеколога (табл. 13.1).

Доступність первинної медико-санітарної допомоги мешканцям села значно
нижча, ніж у місті.

Лише у 2000 році згідно наказу МОЗ України № 33 від 23.02, штатні посади
лікарів, що працюють на селі, прирівняли до міста.

На 1 посаду дільничного лікаря-терапевта припадає 1700 осіб, на 1 посаду
дільничного лікаря-педіатра – 800 дітей.

Лікарі дільничної лікарні (амбулаторії) ведуть амбулаторний прийом
дорослих і дітей, обслуговують виклики додому, надають невідкладну
медичну допомогу, проводять диспансерне спостереження, забезпечують
медичну допомогу працівникам сільського господарства в період масових
польових робіт, проводять санітар-но-протиепідемічну та
санітарно-освітню роботу серед сільських мешканців, здійснюють
організаційно-методичне керівництво і контроль за діяльністю
фельдшерсько-акушерських пунктів, при необхідності направляють хворих
для надання медичної допомоги на вищий рівень.

У кожній амбулаторії працює фельдшер. Посади дільничних медсестер
встановлюються на кожних 2500 дорослих і 600 дітей, акушерок – на 3500
осіб, але не менше 1 посади при обслуговуванні більше 1500 осіб.

Фельдшерсько-акушерські пункти (ФАП) організовують у селах з кількістю
жителів 700 і більше, якщо відстань до найближчого медичного закладу
становить понад 2 км, а також у населених пунктах з меншою кількістю
жителів, якщо відстань до найближчого медичного закладу перевищує 4 км.

На фельдшерське-акушерських пунктах залежно від чисельності мешканців,
які обслуговуються, можуть працювати тільки фельдшер і санітарка,
фельдшер, акушерка і санітарка, фельдшер, акушерка, патронажна медсестра
і санітарка.

Основна функція ФАПу – профілактична робота. На ФАП покладено такі
функції: надання мешканцям долікарської медичної допомоги; своєчасне і в
повному об’ємі виконання призначень лікаря; організація патронажу дітей
і вагітних жінок; систематичне спостереження за станом здоров’я
механізаторів, тваринників, рільників; проведення профілактичних щеплень
згідно з планом; проведення під керівництвом лікаря комплексу
профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів з метою
зниження захворюваності й травматизму, смертності немовлят;
санітарно-освітня робота.

Первинна медико-санітарна допомога дітям і вагітним жінкам надається на
сільській лікарській дільниці дільничними лікарями, фельдшерами,
патронажними медсестрами, акушерками під керівництвом районних
спеціалістів: педіатра й акушера-гінеколога. Ця допомога полягає у
виявленні вагітних у ранні строки, навчанні їх стосовно гігієни
вагітності, правильного догляду і годування дитини, систематичному
спостереженні за розвитком дітей у перші З роки, особливо на 1-му році
життя, медичному обслуговуванні дітей у дитячих дошкільних закладах і
школах.

Первинна медико-санітарна допомога дітям (вікова група — 0-14 років) у
містах надається дільничними педіатрами дитячих поліклінік
(консультацій), а також лікарями-педіатрами дитячих дошкільних закладів
(ясел, садків), шкіл.

Чисельність дітей на педіатричній дільниці пересічно становить 800 осіб
(на 1 дільничного педіатра). Навантаження для дільничних педіатрів
згідно з нормативами складає за 1 годину: на амбулаторному прийомі — 5
дітей, при проведенні профілактичних оглядів — 7 і при наданні медичної
допомоги вдома Для забезпечення надання медичної допомоги в дитячих
дошкільних закладах і школах 1 лікарську посаду педіатра призначають на
180-120 дітей в яслах (ясельних групах дитячих ясел-садків), на 600
дітей у дитячих садках і на 2000 учнів у школах.

У середньому дільничний педіатр працює на амбулаторному прийомі у
поліклініці від 2,5 до 3,5 годин, надає допомогу дітям у домашніх умовах
від 3-х до 4-х годин.

Особливістю дитячої поліклініки є наявність двох входів: один -для
здорових дітей, другий – для хворих. Вхід для хворих дітей веде до
спеціального приміщення – фільтра, де матерів, які прийшли з дітьми на
прийом, розпитує медична сестра, яка також оглядає горло і шкіру дитини,
вимірює температуру тіла з метою виявлення інфекційного захворювання.
Якщо дитина хвора, її направляють у спеціальний кабінет (бокс), де її
оглядає педіатр і дає рекомендації матері стосовно лікування І догляду.

У дитячій поліклініці дільничний педіатр приймає в основному здорових
дітей з хронічними захворюваннями і хворих з неінфек-ційними
захворюваннями без гострих явищ, які прийшли на прийом повторно. Хворих
з гострими інфекційними захворюваннями обслуговують вдома.

За даними наукових досліджень, дільничні педіатри витрачають багато
свого робочого часу (приблизно ЗО %) на те, що могла б робити медична
сестра. Тому особливо важливим елементом в організації роботи на
педіатричній дільниці є чітке визначення обов’язків і їх виконання
основним помічником педіатра – дільничною медичною сестрою.

На кожну посаду дільничного педіатра встановлюють 1,5 посади дільничної
медичної сестри.

Обов’язками дільничної медичної сестри є надання медичної допомоги дітям
вдома згідно з призначеннями лікаря, профілактична робота з метою
виховання здорової дитини; проведення профілактичних щеплень;
санітарно-освітня робота серед матерів; систематичне вимірювання
антропометричних даних з метою оцінки фізичного розвитку дітей; облік
роботи за встановленою формою; участь у веденні медичної документації;
систематичне підвищення кваліфікації.

Провідним методом роботи дільничної педіатричної служби є диспансерний
метод – активне, динамічне спостереження за здоровими і хворими
контингентами.

Диспансеризація дітей включає такі основні періоди.

Перший період – антенатальна охорона плода, що здійснюється дільничним
педіатром сумісно з акушером-гінекологом жіночої консультації. Основна
форма роботи в цей період – допологовий патронаж вагітних (в 28 і 32-36
тижні вагітності). Допологовий патронаж, як правило, виконує дільнична
медична сестра, яка ознайомлюється з побутовими умовами майбутньої
матері, пояснює їй значення правильного режиму харчування, праці й
відпочинку для розвитку плода, ознайомлює ЇЇ з методами підготовки до
годування, дає рекомендації стосовно придбання необхідних предметів для
догляду за новонародженим.

Другий період – динамічне спостереження за новонародженим, яке проводить
дільничний педіатр разом з медичною сестрою на 1-2-у добу після виписки
дитини з пологового будинку. В дитячу поліклініку надходить корінець
“Обмінної карти роділлі”. Лікар під час свого першого відвідування
ретельно оглядає немовлят, дає матері поради І рекомендації стосовно
режиму годування, сну і догляду за дитиною. Наступні патронажі здійснює
дільнична медсестра. Другий лікарський патронаж проводять у віці 2-х
тижнів.

Третій період – щомісячне динамічне спостереження за немовлям протягом
1-го року життя. Проводиться комплексна оцінка фізичного і
нервово-психічного розвитку та стану здоров’я у так звані декретовані
періоди: 3, 6, 9 І 12 місяців. Педіатр відображає розвиток і стан
здоров’я дитини у ці вікові періоди в етапних епікризах, які вносяться в
основний медичний документ – “Історію розвитку дитини” — ф. 112/0. Сюди
підклеюють корінець обмінної карти з пологового будинку і лист
допологового патронажу.

Четвертий період – динамічне спостереження за дитиною у віці від 1 до 7
років, яке проводять дільничний педіатр і медичні працівники дитячих
дошкільних закладів. Рівень розвитку і стан здоров’я дітей оцінюють: на
2-му році життя — 1 раз у квартал, на 3-му році життя – 1 раз у
півріччя, потім – 1 раз у рік. У віці 6-7 років проводять комплексний
медичний огляд перед тим, як дитина піде до школи.

Згідно з даними наукових досліджень, виділяють 5 груп здоров’я у дітей:

I група – здорові;

II група – практично здорові (з наявністю факторів ризику); •

III група – хворі в стані компенсації, захворювання;

IV група ~ хворі в стані субкомпенсації;

V група – хворі в стадії декомпенсації патологічного процесу. На
кожного школяра заводять індивідуальну карту дитини, в

якій вказують результати комплексних медичних оглядів, профілактичних
щеплень, а також всі випадки захворювань.

Шкільний лікар і медична сестра здійснюють надалі постійне
спостереженні: за здоров’ям дітей, слідкують за дотриманням гігієнічних
вимог у школі, дають рекомендації стосовно занять фізичною культурою,
виробничою практикою, проводять профілактичні щеплення дітям,
дегельмінтизацію.

Повсякденна робота лікаря і медичної сестри полягає у контролі за
санітарним станом школи, дотриманням правил особистої гігієни школярами,
в проведенні санітарно-освітньої роботи, в контролі за режимом
харчування.

Первинна медико-санітарна допомога дітям у селі надається закладами
сільської лікарської дільниці, про що говорилось вище.

У підлітковому віці (15-18 років) первинна медична допомога надається
підлітковими терапевтами, які працюють у складі поліклінік.

Первинну медико-санітарну допомогу жінкам у містах надають жіночі
консультації або гінекологічні кабінети, що входять до складу поліклінік
і медико-санітарних частин.

У сільській місцевості цей вид допомоги надається на ФАПах, у сільських
лікарських амбулаторіях, гінекологічних кабінетах або жіночих
консультаціях центральних районних лікарень.

Жіноча консультація, – лікувально-профілактичний заклад диспансерного
типу. Основними завданнями жіночої консультації є: проведення
профілактичних заходів, спрямованих на запобігання ускладнень
вагітності, пологів, гінекологічних захворювань; формування у жінок
здорового способу життя; надання лікувальної допомоги жінкам під час
вагітності й пологів, гінекологічним хворим; виконання роботи з метою
профілактики абортів (застосування засобів контрацепції), своєчасного
звернення вагітних у жіночу консультацію (до 3 міс. вагітності);
зниження материнської смертності й перинатальної смертності; проведення
санітарно-освітньої роботи; вивчення умов праці й побуту жінок; надання
соціально-правової допомоги жінкам відповідно до діючого законодавства.

Жіноча консультація працює згідно з дільнично-територіальним принципом.
Штати лікарів – акушер-гІнекологів згідно з наказом МОЗ України № 33 від
23.02.2000 р. формуються з розрахунку: одна посада лікаря на 3300 жінок.

На промислових підприємствах цеховий лікар – акушер-гінеколог – надає
допомогу 1500-2000 жінкам,

Основні функції дільничної акушерки: виконання всіх призначень лікаря у
жіночій консультації і вдома; допологовий і післяпологовий патронаж
вагітних з метою вивчення житлових і побутових умов, дотримання правил
особистої гігієни і здорового способу життя, рекомендації щодо
застосування протизаплідних засобів; складання списків жінок у віці
понад 15 років, які проживають на дільниці; санітарно-освІтня робота;
ведення необхідної медичної документації.

З метою раннього виявлення гінекологічних захворювань кожна жінка, яка
проживає на дільниці, повинна бути оглянута лікарем або акушеркою один
раз протягом року, кожна працівниця промислового підприємства – 2 рази
на рік.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. – М.:
Медицина, 1988. – 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: Вища
школа, 1983. – 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. – М.:
Медицина, 1989. – 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник – К: Здоров’я, 1999. – 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. – Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. – 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 1999. – 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. – К.: Техніка, 1996. – П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. – К.: Здоров’я, 1993. – 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020