.

Основи військової епідеміології. Санітарно-епідеміологічна розвідка (Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
464 8244
Скачать документ

Реферат з гігієни

На тему:

Основи військової епідеміології. Санітарно-епідеміологічна розвідка

Основи військової епідеміології. Санітарно-епідеміологічна розвідка

У ході організації і проведення лікувально-евакуаційних,
санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у військах
передбачається здійснення медичної розвідки, складовою частиною якої є
санітарно-епідеміологічна розвідка – комплекс заходів, у результаті
проведення яких військово-медична служба безперервно і завчасно отримує
відомості про можливі джерела і шляхи занесення інфекції у війська та
про умови, що можуть сприяти розповсюдженню інфекційних захворювань
серед особового складу військ. Джерелами занесення інфекції можуть бути:
цивільне населення; природні осередки; війська противника (при
застосуванні ним біологічної зброї), І взяті у полон солдати; звільнені
військовополонені та репатріанти; поповнення; спеціалісти, які прибули у
відрядження та їн.

При проведенні санітарно-епідеміологічної розвідки збирають і вивчають
дані про санітарно-епідеміологічну обстановку в районах можливого
розміщення військових формувань або їх бойових дій, а також шляхи
пересування військ, її проведення є обов’язком для усіх ланок
військово-медичної служби. У механізованій роті
санітарно-епідеміологічну розвідку здійснює санітарний інструктор, у
батальйоні – начальник медичного пункту батальйону (фельдшер), у частині
— лікар або середній медичний працівник під його керівництвом. Після
отримання конкретного завдання від старшого медичного начальника вони
можуть діяти самостійно або у складі підрозділу загальновійськової
розвідки. При постановці завдання на проведення
санітарно-епідеміологічної розвідки треба враховувати рівень спеціальної
підготовки особового складу медичної служби, наявність у нього
відповідного оснащення, умови обстановки тощо.

Як правило, основним методом роботи розвідників цих ланок медичної
служби є огляд території, що обстежується, та опитування місцевого
населення. Важливі відомості можуть надати медичні працівники та
представники місцевої влади, а також військовополонені, але їх
інформація потребує додаткової перевірки. У ході
санітарно-епідеміологічної розвідки виявляють наявність інфекційних
захворювань серед місцевого населення та епізоотій серед домашніх і
диких тварин, оцінюють санітарний стан населених пунктів із врахуванням
наявності й підтримання у робочому стані споруд водопостачання та
водовідведення, місцевих лікувально-профілактичних та
санїтарно-технічних закладів (лікарні, поліклініки, СЕС, лазні, пральні
тощо), а також наявність медичних спеціалістів медико-профілактичного
напрямку: епідеміологів, бактеріологів, вірусологів, гігієністів,
токсикологів, радіологів, клїніцистів-інфек-ціоністів тощо.

Отримані дані можна доповнювати взяттям проб харчових продуктів, води,
грунту, комах, гризунів, а від хворих – блювотних та фекальних мас,
крові для лабораторного дослідження в СЕЛ (СЕЗ). У більшому обсязі
санітарно-епідеміологічну розвідку проводять спеціалісти СЕЗ (СЕЛ), які
мають відповідне спеціальне обладнання й оснащення та засоби
пересування.

Залежно від умов навчально-бойової діяльності військ і
санітарно-епідемічної обстановки можуть змінюватися організаційні форми
розвідки, але завжди вона повинна відповідати таким вимогам:

– вести її необхідно безперервно, тому що обстановка, особливо у воєнний
час, змінюється дуже швидко;

– отримані в ході розвідки дані повинні бути достовірними та своєчасно
доповідатися відповідним старшим медичним начальникам, тому що
недостовірні відомості потягнуть за собою неправильні висновки і
неправильно прийняті рішення щодо застосування сил і засобів, а
несвоєчасність призведе до втрати інформаційної цінності результатів
розвідки;

– наступність розвідки забезпечується послідовною передачею отриманих
даних із нижніх ланок медичної служби старшим медичним начальникам з
метою використання їх для протиепідемічного захисту військ;

– дієвість – передбачає уже в ході розвідки проведення ряду
протиепідемічних заходів (позначення території або об’єктів, де виявлені
осередки Інфекційних захворювань чи їх переносників, або ліквідація, по
можливості, виявлених епідемічних факторів тощо).

Обсяг і завдання санітарно-епідеміологічної розвідки залежать від
характеру діяльності військ в умовах мирного або воєнного часу. В мирний
час великого значення набуває розвідка при здійсненні військами маршу,
проведенні навчань, дислокації військ на полігонах та в навчальних
центрах. Під час її проведення звертають увагу на наявність і
розповсюдження інфекційних захворювань серед населення, диких і домашніх
тварин, санітарний стан населених пунктів, вододжерел. За необхідності
обстежують місцеві санітарно-технічні установи (лазні, пральні),
оцінюють можливості місцевих органів охорони здоров’я.

В умовах воєнного часу в період підготовки до наступу й у вихідному
положенні медичною службою здійснюється збір даних про
санітарно-епідемічний стан району майбутніх бойових дій і військ
противника. Для цього використовують медико-географічну військову
довідку, проводять опитування місцевого населення і військовополонених.
У ході наступу санітарні інструктори рот, фельдшери батальйонів поряд з
наданням медичної допомоги пораненим, проводять також
санітарно-епідеміологічну розвідку. Основне завдання ЇЇ полягає у
позначенні виявлених епідемічних осередків з метою обмеження контакту з
ними особового складу військ. Більш детально обстежують виявлені
осередки інфекційних захворювань спеціалісти СЕЛ або СЕЗ.

В обороні, а також при розташуванні військ на відпочинок,
санітарно-епідеміологічну розвідку проводять за принципом районування
всієї території. З цією метою територію, яка зайнята військами, умовно
поділяють на райони так, щоб у кожному з них була медична служба
військової частини (закладу). Розвідка організовується відповідними
начальниками медичної служби і проводиться в більш повному обсязі.
Виявлені епідемічні осередки підлягають не тільки локалізації, але й
ліквідації, для чого залучають, при потребі, додаткові сили і засоби.
Санітарно-епідеміологічну розвідку ведуть безперервно, в кінцевому
результаті вона переходить у санітарно-епідеміологічний нагляд.
Основними його завданнями є вивчення санітарно-епідемічНого стану
районів та частин, своєчасне виявлення інфекційних захворювань і
небезпечних для особового складу епізоотій, санітарний контроль за
станом в одо джерел.

У період підготовки та під час маршу проводять санітарно-епІдемІологічну
розвідку маршрутів переміщень, місць великих привалів, денного і нічного
відпочинку, а також району призначення. Вивчають місцеві фактори, які
можуть негативно впливати на епідемічний стан у військах.

Результати санітарно-епідеміологічної розвідки доповідають командиру,
який організував розвідку, та начальнику медичної служби усно або у
вигляді письмового повідомлення (рис. 16.4). На зворотному боці карти
наноситься масштабний план-схема населеного пункту із зазначенням джерел
водопостачання, їх дебіту, лікувальних і сан ітарно-еп Іде міологічних
закладів, лазень, санпропускників, скотомогильників тощо, які дозволяють
правильно організувати та провести протиепідемічні заходи.

Протиепідемічний захист військ в умовах застосування противником
біологічної зброї

Біологічна зброя (БЗ) – це один із видів зброї масового ураження людей,
тварин І рослин, використання якої зумовлено здатністю мікроорганізмів і
продуктів їх життєдіяльності викликати захворювання.

У природі існує велика кількість патогенних мікроорганізмів, однак як
збудники інфекційних захворювань людей у біологічній війні можуть бути
використані лише ті, які відповідають певним вимогам. Найважливішою з
них є здатність викликати інфекційні захворювання. Біологічні збудники
спричиняють у людей захворювання різної важкості, які можуть призвести
до смерті або втрати боєздатності. При цьому одне і те ж захворювання в
одних випадках може мати тяжкий перебіг, в інших – легкий. Для
застосування біологічних засобів з метою ураження ймовірного, противника
враховують також їх здатність утворювати аерозолі, що можуть довго
утримуватися в повітрі й, таким чином, протягом тривалого часу викликати
зараження людей через органи дихання; стійкість мікроорганізмів при
зберіганні й транспортуванні цього виду зброї; відсутність ефективних
засобів специфічної профілактики і лікування; можливість масового
виробництва при затраті мінімальних сил і засобів тощо.

Згідно із зарубіжними повідомленнями, з великої кількості патогенних
мікроорганізмів, які існують у природі, приблизно ЗО збудників
Інфекційних захворювань відповідають таким вимогам і можуть бути
використані в біологічній війні. До них належать: бактерії – збудники
бруцельозу, туляремії, чуми, сибірки, сапу, меліоїдозу, холери; віруси –
збудники натуральної віспи, жовтої гарячки, гарячки Денге; рикетсії –
збудники сипного тифу, Ку-гарячки, плямистої гарячки Скалистих гір;
токсини – ботулотоксин тощо.

Особливістю біологічної зброї, яка відрізняє її від усіх інших видів
зброї масового ураження, є здатність ряду інфекційних захворювань до
епідемічного розповсюдження. Тому за сприятливих умов навіть один
випадок застосування біологічної зброї на обмеженій Ділянці може
призвести до виникнення масових захворювань на великих територіях,

Здатність ряду інфекційних захворювань (чума, натуральна віспа, холера)
передаватись від однієї людини до іншої зумовлює іншу особливість
біологічної зброї – тривалість її уражаючої дії. Зараження біологічними
засобами виникає не тільки в момент їх застосування, але й через певний
проміжок часу, внаслідок того, що деякі мікроби можуть тривалий період
існувати в навколишньому середовищі, особливо в споровій формі.
Наприклад, збудники чуми зберігають життєздатність у воді до 30 діб, у
грунті — до 2 місяців; спори сибірки – десятки років. Тривалість дії
біологічних засобів може бути зумовлена також застосуванням заражених
носіїв (комах, кліщів тощо). За наявності сприятливих умов вони
розповсюджуються на місцевості й створюють стійкі осередки зараження.

Характерною особливістю біологічної зброї є те, що у більшості випадків
при її застосуванні уражаючий ефект виникає не відразу. З моменту
зараження і до появи ознак захворювання проходить прихований, або
інкубаційний період. Його тривалість залежить від виду збудника,
кількості мікробів, які потрапили в організм, опірності організму. Так,
середня тривалість інкубаційного періоду при зараженні чумою і холерою
становить від декількох годин до 1-3 діб; туляремії – 3і? діб;
натуральної віспи – 13-14 діб. До бойових властивостей біологічної зброї
слід віднести також здатність біологічних аерозолів проникати в
негерметизовані сховища, Інженерні споруди, бойові машини і заражати в
них людей; відсутність надійних і швидких методів індикації; сильну
психотравмуючу дію, в результаті якої в особового складу можуть
спостерігатись гострі реактивні стани.

Зараження людини в природних умовах або ж при застосуванні противником
біологічної зброї може виникати при вдиханні зараженого повітря,
вживанні заражених харчових продуктів і води, а також при контакті з
хворими людьми, тваринами і зараженими предметами. Особливим способом
зараження, притаманним деяким видам інфекції, є трансмісивний шлях: за
допомогою живих носіїв – кровосисних комах (кліщів, вошей, бліх), які
переносять інфекцію механічно (рис. 16.5). Відповідно до цих шляхів
зараження людини, розробляють і способи застосування біологічних
засобів.

Найефективнішим способом застосування біологічних засобів на війні
вважають розпилення у повітрі сухих або рідких рецептур

Рис. 16. 5. Членистоногі – переносники інфекційних захворювань
трансмісивним шляхом:

1 – кровосисна муха; 2 – блоха: 3 – кліщ лісовий; 4 – воша платяна; 5 –
малярійний і немалярійний комарі.

(бактеріальних, вірусних, токсинних тощо) і створення таким чином
мікробних аерозолів. Цей спосіб є найбільш небезпечним в
епідеміологічному відношенні, тому що може призвести до масево-го
зараження незахищених людей, тварин, рослин на великій території. Не
виключається також штучне розповсюдження заражених комах, кліщів,
гризунів. Важливе місце відводять і диверсійним способам застосування
бактеріальних засобів: зараження повітря в місцях великого скупчення
людей (метрополітени, вокзали, кінотеатри тощо), джерел водопостачання
(шахтні колодязі, водогони, озера, ставки тощо), складів з
продовольством, фуражем та іншими запасами матеріальних засобів.

Для доставки до цілей біологічних засобів противником можуть
використовуватись ракети, авіаційні бомби, артилерійські снаряди, міни,
контейнери з комахами, розпилювачі й механічні генератори біологічних
аерозолів, які встановлюються на літаках (рис.16.6). У разі застосування
противником біологічної зброї медичною службою разом з командуванням та
іншими службами

Рис. 16.6. Способи доставки біологічних засобів:

1 – ракети; 2 – авіаційні бомби; 3 — міни; 4 -артилерійські снаряди; 5 –
пакети (мішки, коробки, контейнери), що скидаються з 1 літаків;
6-диверсійні методи.

(хімічною, інженерною, речовою тощо) проводиться ряд заходів, які
спрямовані на попередження занесення та поширення захворювань у
військах: організація і ведення біологічної розвідки; проведення
режимно-обмежувальних заходів; санітарна обробка особового складу;
проведення екстреної профілактики; дезінфекція техніки та озброєння; за
необхідності – знищення комах, кліщів, гризунів тощо.

Для успішного виконання завдань щодо захисту особового складу військ від
біологічних засобів велике значення має надійно організована біологічна
розвідка. Від якості її проведення залежить своєчасне виявлення факту
застосування противником біологічних засобів, а також ефективність
заходів щодо попередження виникнення і розповсюдження інфекційних
захворювань. Комплекс заходів, які спрямовані на встановлення факту
використання противником біологічної зброї та визначення виду збудника,
прийнято називати індикацією. Відповідно до поставлених завдань
Індикацію поділяють на неспецифічну і специфічну. Неспецифічна індикація
визначає факт застосування противником біологічної зброї. В її
проведенні беруть участь підрозділи радіаційної, хімічної і біологічної
розвідки, спостережні пости, розвідувальні групи. На них покладаються
візуальне спостереження за діями противника, появою на місцевості
підозрілих ознак, які можуть свідчити про застосування противником
біологічної зброї, відбір проб з підозрілих предметів, ділянок грунту,
повітря, а також встановлення меж осередку зараження.

Зовнішніми ознаками використання противником біологічної зброї можуть
бути: слабкий, невластивий звичайним боєприпасам звук вибуху ракет,
бомб, снарядів, мін; наявність у місцях вибухів боєприпасів крапель
рідини або ж порошкоподібних речовин; виявлення на місцевості залишків
ракет, снарядів, мін з поршневими або іншими пристроями для утворення
аерозолів; поява аерозольної хмари за літаком противника; наявність на
поверхні грунту, води, рослин незвичних для даної місцевості скупчень
комах і кліщів (рис. 16.7). Однак візуальне спостереження є ненадійним і
малодо-стовірним способом неспецифічної індикації. Більш ефективною є
автоматична реєстрація та сигналізація про виявлення ознак біологічного
зараження повітря. Конструкція таких приладів розрахована на реєстрацію
загальної кількості аерозольних частинок в повітрі або лише частинок,
які створюють отруйні речовини.

Методи специфічної індикації бактеріальних засобів використовують не
тільки для встановлення факту біологічного нападу, але і для виділення
та ідентифікації патогенних мікроорганізмів і токсинів. Специфічна
індикація біологічних засобів включає три основні етапи: відбір проб для
лабораторного дослідження, транспортування їх в лабораторію і
лабораторне дослідження. Відбір і транспортування проб в лабораторію
мають важливе значення, тому що

Рис. 16.7. Зовнішні ознаки застосування біологічної зброї:

1 -утворення при вибуху боєприпасів хмар, туману або диму; 2 – поява на
грунті та різних предметах порошкоподібних речовин або крапель рідини; З
— наявність на місцевості залишків спеціальних авіабомб, снарядів,
різних контейнерів; 4 – поява смуги туману або диму на шляху руху
літака; 5 -труп» тварин.

від їх правильності І швидкості залежать достовірність і своєчасність
отримання даних біологічної розвідки. Зовнішнє середовище не завжди є
сприятливим для існування мікроорганізмів, і їх концентрація у повітрі,
воді та інших об’єктах довкілля переважно зменшується, але при
задовільних умовах може і швидко зростати.

У лабораторії дослідженню підлягають повітря, вода, продукти харчування,
фураж, змиви з поверхонь предметів тощо. Відбір проб з об’єктів
зовнішнього середовища в осередках біологічного зараження покладається
на хімічну, медичну та ветеринарну служби.

При взятті проб в осередку біологічного зараження та їх транспортуванні
в лабораторію необхідно дотримуватись правил техніки безпеки. Відбір
проб проводять у засобах захисту і з дотриманням правил роботи зі
збудниками особливо небезпечних Інфекцій. Проби відбирають стерильними
інструментами і в стерильний посуд (банки, пляшки, пробірки тощо) (рис.
16.8). Для цього використовують спеціальні набори (укладки).

Проби необхідно відбирати відразу ж після виявлення ознак застосування
біологічної зброї, перш за все, з тих місць, де е ймовірність швидкого
виявлення збудника інфекції. Тому перед їх відбором необхідно оглянути
місцевість і особливу увагу при цьому звернути на наявність воронок від
вибухів боєприпасів, живих і мертвих гризунів, скупчення комах і кліщів,
крапель рідини, напилення порошкоподібних речовин тощо.

При виявленні ознак застосування противником біологічної зброї, особливо
при утворенні характерної хмари, насамперед проводять відбір проб
повітря за допомогою спеціальних приладів. Принцип їх роботи базується
на примусовому осадженні аерозольних частинок на щільні або рідкі
середовища, які потім підлягають мікробіологічним дослідженням у СЕЛ
(СЕЗ).

Для виявлення мікроорганізмів у воді проби її відбирають у стерильний
посуд (пляшки) ємністю не менше 1 л. З відкритих джерел чи шахтних
колодязів проби води відбирають за допомогою батометра з поверхневого і
придонного шарів, а при його відсутності можна використати відро. При
відборі борошна, крупи, цукру лопаткою знімають поверхневий шар продукту
з різних місць мішків, ящиків, а також з декількох рядів та відсіків
(штабелів). Для бактеріологічного аналізу м’яса вирізають шматочки з
туші й роблять змиви з різних ділянок її поверхні. Проби з поверхонь
різних предметів (озброєння, техніки, стін будівель, покриття доріг
тощо), а також обмундирування, відбирають за допомогою змивів
стерильними тампонами. Проби грунту відбирають у місцях найбільш
ймовірного його зараження. Для дослідження беруть поверхневі шари грунту
(не глибше 0,3-0,5 см) в кількості 100-150 г.

Збір кліщів на місцевості проводять за допомогою марлевих прапорців,
якими проводять по траві, кущах тощо.’ Кліщів, які по-

Рис. 16.8. Відбір проб для лабораторних досліджень:

І -відбір проб повітря на пІнисто-желатиновї фільїри; 2 – відбір проб з
рослинності на пінисто-желатиновї фільтри; 3 — відбір проб з
поверхневого шару фунту; 4 -відбір проб води; 5 – відбір проб сипучих
продуктів; 6 – взяття змивів з відкритих поверхонь.

трапили на прапорці, збирають у пробірку, але попередньо в неї кладуть
згорнуту в “гармошку” смужку змоченого водою фільтрувального паперу.
Кліщів, які потрапили на тіло людини, спочатку змащують вазеліновим
маслом для закриття їх дихальних шляхів, потім обережно», щоб не
роздушити і не заразити ранку їх вмістом, знімають пінцетом, а ранку
обробляють дезінфікуючим розчином (йодом, спиртом тощо).

Воші в житлових приміщеннях виловлюють на аркуш липкого паперу. Збір
вошей, які паразитують на дрібних тваринах, проводять таким чином:
відловлену тварину декапітують, труп підвішують у широкій частині
великої скляної лійки, вузький кінець якої опущений у високу колбу. Коли
труп охолоне, воші залишають його і по стінках лійки скочуються у
посудину.

Усі відібрані проби в осередку біологічного зараження поміщають в банки,
флакони, пляшки тощо, які щільно закривають, і вживають заходів щодо
запобігання їх пошкодженню при транспортуванні у лабораторію. З метою
попередження розповсюдження інфекції в процесі доставки проб в
лабораторію після закінчення роботи і виходу Із зони проводять
знезаражування набору (укладки).

До проб, які пересилають у лабораторію, додають супровідну записку з
підписом того, хто їх відбирав, вказавши адресу лабораторії,
найменування матеріалу, час (дату, годину доби) та місця взяття проби, а
також мету дослідження.

Доставлені в лабораторію проби підлягають дослідженню на виявлення типу
збудників бактеріальних захворювань. Класичні методи виявлення
патогенних мікроорганізмів є найбільш надійними, однак вони вимагають
тривалого часу і великої затрати матеріальних засобів та праці. Тому
першочергового значення набувають експресні методи (адсорбційний та
люмінісцентно-серологічний).

З моменту встановлення факту застосування противником біологічної зброї
в осередках ураження негайно починають проведення режимно-обмежувальних
заходів. До них відносять обсервацію та карантин.

Обсервація – це система режимно-обмежувальних, лікувально-профілактичних
і спеціальних санітарно-гігієнічних заходів, які спрямовані на
попередження розповсюдження інфекційних захворювань. З цією метою за
особовим складом встановлюють спостереження, проводять активне виявлення
хворих, їх Ізоляцію і госпіталізацію. У частинах і з’єднаннях посилюють
медичний контроль за харчуванням і водопостачанням. Продовольство і воду
використовують лише після надійного їх знезаражування. Для попередження
розповсюдження інфекції в інші частини (з’єднання) максимально обмежують
виїзд і в’їзд в осередок зараження. Забороняється вивезення з нього
різного майна без попереднього знезаражування та дозволу відповідних
командирів. Особовому складу проводять екстрену профілактику. Велике
протиепідемічне значення мають своєчасно проведена санітарна обробка
особового складу, дезінфекція обмундирування, техніки, озброєння.

Режим обсервації встановлюється наказом командира частини (з’єднання) на
підставі доповіді начальника медичної служби частини (з’єднання).
Війська при цьому продовжують виконувати бойове завдання. Термін
обсервації визначається тривалістю Інкубаційного періоду того чи іншого
захворювання. Якщо противник застосував збудники неконтагіозних інфекцій
(які не передаються від хворої людини до здорової), обсервацію проводять
лише до закінчення дезінфекції в осередку та санітарної
обробки’особового складу.

При встановленні факту застосування противником збудників особливо
небезпечних інфекцій – чуми, натуральної віспи тощо, вводять карантин. –
систему протиепідемічних і режимних заходів, яка спрямована на повну
Ізоляцію епідемічного осередку І ліквідацію захворювання в ньому.
Військові формування, що піддалися впливу біологічної зброї, виводять з
поля бою і розташовують окремо від інших частин. Наказ про встановлення
карантину віддається командуючим оперативним напрямком на підставі
доповіді начальника медичної служби. При карантині навколо ізольованої
частини виставляють озброєну охорону, забороняють виїзд і в’їзд в її
розташування, а також вивезення майна. Постачання частини
продовольством, водою та іншим майном здійснюють через перевантажувальні
майданчики та передавальні пункти (рис. 16.9).

Особовий склад у карантині розміщується окремо в складі дрібних
підрозділів. Це дозволяє попередити розповсюдження інфекції всередині
карантинної ділянки та швидше вивільнити для

зовнішня охорона

Рис. 16.9. Принципова схема розміщення військової частини при введенні
карантину:

1 -перевантажувальний пункт; 2 – контрольно-пропускний пункт; 3 – штаб
частини; 4 – клуб; 5 – медичний пункт; 6 – солдатська їдальня; 7 – зона
парку техніки та озброєння; 8-лазня;9-склади; 10-спортивнийзал;
11-казарми; 12-передавальні пункти.

виконання завдань військовослужбовців тих груп, в яких протягом
максимального інкубаційного періоду не виникло нових випадків даного
захворювання. Для організації і проведення ізоляційно-лікувальних,
дезінфекційних, лабораторних заходів, а також надання консультативної
допомоги медичному персоналу частин, які знаходяться на карантині,
залучають спеціалістів із санітарно-епідеміологічних та лікувальних
закладів.

Термін карантину визначається тривалістю максимального інкубаційного
періоду з моменту виявлення останнього хворого і проведення заключної
дезінфекції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. – М.:
Медицина, 1988. – 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: Вища
школа, 1983. – 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. – М.:
Медицина, 1989. – 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник – К: Здоров’я, 1999. – 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. – Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. – 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 1999. – 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. – К.: Техніка, 1996. – П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. – К.: Здоров’я, 1993. – 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020