Реферат з гігієни
На тему:
ОСОБИСТА ГІГІЄНА
ОСОБИСТА ГІГІЄНА
Особиста гігієна – це основа здорового способу життя, умова ефективної
первинної та вторинної профілактики різних захворювань, Особиста гігієна
розробляє принципи збереження і зміцнення здоров’я шляхом дотримання
гігієнічних вимог у повсякденному особистому житті й діяльності,
В епоху науково-технічного прогресу, який супроводжують хімічні й
фізичні забруднення навколишнього середовища та негативні наслідки
урбанізації, особиста гігієна стає вагомим чинником запобігання
серцево-судинним та іншим поширеним захворюванням. Вона дозволяє
ефективно боротися з гіпокінезією, нервово-психічним перенапруженням,
суттєво послаблює несприятливі наслідки впливу різних професійних
шкідливостей та чинників навколишнього середовища. Як свідчать дані
ВООЗ, велика частина населення в усіх країнах світу серйозно порушує
правила особистої гігієни, курить, зловживає алкогольними напоями, не
приділяє належної уваги фізичній культурі, загартуванню та іншим
елементам здорового способу життя. Суспільне значення особистої гігієни
визначається тим, що недотримання її вимог у повсякденному житті може
негативно впливати і на здоров’я інших людей (пасивне куріння, поширення
інфекційних захворювань і гельмінтозів). Щоб запобігти такому становищу,
знання та навички особистої гігієни потрібно прищеплювати дітям з
раннього віку.
До сфери особистої гігієни входять гігієна тіла і порожнини рота,
фізична культура, загартування, запобігання шкідливим звичкам, гігієна
одягу і взуття, гігієна відпочинку і сну та інші види.
Гігієна тіла і порожнини рота
Забезпечення чистоти тіла, догляд за шкірою і волоссям є давніми
елементами особистої гігієни. Шкіра (рис. 11.1), яка має кілька
мільйонів терморецепторів, потових та жирових залоз, бере безпосередню
участь у процесах теплообміну. Через шкіру шляхом інфрачервоного
випромінювання, випаровування і проведення організм втрачає понад 80 %
тепла, що потрібно для підтримання теплового комфорту організму. Через
шкіру виділяється 10-20 мл поту за годину. Під час важкої роботи ї
перегрівання ця кількість може збільшуватися до 300-500 мл і більше.
Щодоби шкірою дорослої людини виділяється до 15-40 г шкірного жиру, до
складу якого входять різні жирові кислоти, білки й інші речовини,
відбувається злущення до 15 г лусочок ороговілого епідермісу.
Через шкіру виділяється велика кількість різних речовин (пропан, оцтова
кислота, ацетон, метанол, органічні та неорганічні сполуки, ферменти).
Сукупність цих та інших речовин сприяє розмноженню на шкірі бактерій і
грибів, особливо на ділянці промежини і анального отвору.
Понад 90 % загальної кількості мікроорганізмів знаходиться на шкірі рук,
де накопичуються пилові й мікробні аерозолі, забруднення з предметів,
одягу. Забруднена шкіра швидко втрачає еластичність, стає джерелом
неприємних запахів. Шкіра бере участь у газообміні, виділяючи діоксид
вуглецю, їй належить провідна роль у забезпеченні організму вітаміном
В2, який утворюється у верхніх шарах шкіри з дегідрохол е стерину під
впливом ультрафіолетового випромінювання. Проникнення в шкіру
гноєтворних мікроорганізмів може призвести до локальних ї
генералізованих запальних процесів.
Разом із тим, шкіра, особливо чиста, має бактерицидні властивості.
Кількість мікроорганізмів, нанесених на чисту шкіру, протягом 2 годин
знижується більше ніж на 90 %. Бактерицидність добре вимитої шкіри в
15-20 разів вища, ніж немитої. Тому потрібно систематично обмивати все
тіло теплою водою (бажано під душем)
Рис. П.1. Будова шкіри пальця людини:
1 -5 – епідерміс; 6 – вивідна протока потової залози; 7, 8 – дерма; 9 –
кінцева ділянка потової залози; 10 – жирова тканина не менше одного разу
на тиждень. Якщо замість душу використовується ванна, то після миття
треба обов’язково ополіскувати тіло чистою проточною водою під душем.
Крім обов’язкових умивань вранці й перед сном, щоденно ввечері слід мити
ноги. Необхілно також щоденно мити зовнішні статеві органи, що є
елементом особистої гігієни. Волосся рекомендується мити в міру
необхідності, але не менше одного разу на тиждень при сухій шкірі й один
раз на 3-4 дні при жирній.
Для більш ефективного усунення забруднень з поверхні шкіри та волосся
застосовують різні мила і синтетичні мийні засоби (СМЗ). Мило – це
різновид водорозчинних солей вищих жирних кислот і лугів, які мають
поверхнево-активні властивості. Розрізняють мило туалетне, господарське,
медичне, лікувальне, технічне. Стикаючись з епідермісом, луг, що входить
до складу мила, переводить його білкову частину в легкорозчинні лугові
альбумінати, які видаляються під час змивання. Тому часте миття сухої
шкіри з милом діє на неї негативно, збільшуючи сухість і викликаючи
свербіння й утворення лупи, а також випадання волосся. Кількість вільних
лугів у туалетних сортах мила не повинна перевищувати 0,05 %.
Додавання до мила ланоліну (входить у рецептуру “Дитячого” та
“Косметичного” мила) пом’якшує подразнювальну дію лугів. Відновленню
кислої реакції шкіри, що визначає її бактерицидну дію, сприяє
споліскування шкіри слабким розчином оцтової кислоти, яблучного оцту.
Залежно від призначення і товарної групи у процесі виробництва в
туалетне мило вводять різні барвники, ароматичні речовини,
лікувально-профілактичні та дезїнфікувальні засоби. Так, наприклад, до
складу туалетного бактерицидного мила “Гігієна” входить бактерицидна
речовина гексахлорофен, який не має запаху і дозволяє використовувати
його для знезаражування шкіри рук і тіла, особливо стосовно
грампознтивної мікрофлори. Добрі бактерицидні властивості має мило
“Сейфгарт” та інші. Гарячі (40-60 °С) мильні розчини знищують 80-90 %
мікрофлори з інфікованої поверхні шкіри. Для дезінфікувального ефекту
руки після намилювання протягом 1,5-2,0 хвилин рекомендують обробляти
мильною піною, після чого необхідно змити її теплою водою.
Як засіб гігієнічного догляду за тілом серед населення багатьох країн
світу дуже поширені купання в лазнях. Лазні були відомі ще скіфам, а
також в древній Індії, Вавилоні, Єгипті, Персії та інших країнах.
Особливо відомими були лазні в Древньому Римі, де загальна кількість їх
перевищувала 800. Багато великих римських лазень (Терми Каракалли,
Діокстіана) ввійшли в історію як зразки архітектури і будівельної
техніки, що мали у своєму складі не тільки лазні, а й гімнастичні,
масажні зали, бібліотеки, місця відпочинку та інші приміщення. Терми
Каракалли, наприклад, мали площу 16 га і могли одночасно прийняти і
розмістити близько 3000 чоловік. Лазні були елементом побуту різних
верств населення і в Київській Русі.
Тепер застосовують два типи лазень загального призначення: парові
(російські) (рис. 11.2) та сухожарові (фінські). Основними приміщеннями
лазні першого типу є душові, парильні. У парильному відділенні при
навантажувальному режимі температура повітря досягає 65-70 °С при
відносній вологості повітря більше ніж 75-80 %
Рис. 11.2. Сімейна російська лазня:
1 – парильня; 2 – полиця; 3 – лавки пересувні; 4 – бак з водою; 5 –
пічка; б -роздягальня; 7 — сіни (у лазнях з грубками-кам’янками). При
подачі пари з котельні ці показники відповідно становлять 42-45 °С і 100
%.
Принциповою особливістю сухожарових лазень (саун) є їх мікроклімат, який
характеризується поєднанням високої температури (на верхніх полицях вона
може досягати 100 °С з низькою відносного вологістю менше ніж 15-20 %.
Такі контрастні процедури забезпечують добру загартувальну дію на
організм. У паровій лазні температура тіла може підвищуватися на 2-3 °С,
розширюються кровоносні судини і пори шкіри, посилюється потовиділення,
видаляються з організму різні шлаки, знижується рівень бактеріального
обсіменіння шкіри, покращується емоційно-психічний стан. При цьому
відбувається своєрідне тренування судин і терморецеп-торів, покращується
адаптація до перепадів погодних умов. Лазня нормалізує всі види обміну
речовин, сприяє зниженню вмісту ліпідів, холестерину та молочної кислоти
в крові. При цьому стимулюється функція надниркових залоз, покращується
функціональна працездатність центральної нервової системи, відбувається
своєрідне психологічне розслаблення тощо.
Повітряне середовище лазні характеризується зниженим вмістом кисню. У
парильні парціальний тиск кисню приблизно відповідає тиску на висоті
2000 м над рівнем моря. Виникає гїпоксичний ефект, здатний викликати
несприятливу реакцію спазматичного характеру у хворих на гіпертонічну та
ішемічну хвороби серця. Дуже висока температура в сауні може викликати
порушення пе-редсердно-шлуночкової провідності.
Поєднання високої температури і низької відносної вологості в
сухожаровій лазні створює умови для посиленого потовиділення, полегшує
видільну функцію нирок. При режимі поступового збільшення гідротермічних
впливів сауна спричиняє менш різкий вплив на малотренованих осіб, ніж
парова лазня, і більш корисна їм та ослабленим особам.
У приміщеннях лазень повинна бути добра вентиляція, суворий
санїтарно-протиепідемїчний режим. Не менше одного разу на місяць в лазні
необхідно проводити вологу хімічну дезінфекцію. Для вимірювання
температури в лазнях не слід користуватися ртутними термометрами, не
можна вносити в приміщення мийні та інші засоби в скляній тарі. Під час
процедур забороняються куріння, гучні розмови. Перед парильнею потрібно
прийняти теплий душ, у сауні запобігати перегріванню голови.
Особливий спосіб гігієнічного догляду за порожниною рота — щоденне
дворазове (вранці й перед сном) чищення зубів. Воно потрібне для
видалення зубного нальоту, сповільнення процесу утворення зубного
каменю, який є одним з головних чинників появи карієсу та пародонтозу,
знищує неприємний запах з рота, зменшує кількість мікроорганізмів у
порожнині рота, в тому числі й умовно-патогенних.
Для механічного чищення зубів використовують спеціальні зубні порошки і
пасти. Головним компонентом зубного порошку є очищена крейда, різні
домішки та ароматизатори. Властивість зубного порошку очищати зуби і
масажувати ясна висока, однак його недоліком є абразивний вплив на емаль
зубів. Перевагою паст, в яких входить значно менше крейди, є краща
можливість створення різноманітних композицій складу, зручність,
гігієнічність користування. Асортимент зубних паст охоплює гігієнічні
(“М’ятна”, “Апельсинова”, “Дитяча” тощо) та лікувальні (“Фтородент”,
“Флюодент”, “По-морин” тощо) пасти. У рецептуру
лікувально-профілактичних паст вводять різні біологічно активні речовини
(вітаміни, рослинні екст-акти, мінеральні солі, мікроелементи тощо), які
чинять протизапальний, фторозаміщувальний та Інші позитивні впливи на
зуби та ясна,
Чистять зуби за допомогою спеціальних зубних щіточок, що відрізняються
одна від одної розмірами робочої поверхні, матеріалом (Із свинячої
щетини або синтетичних волокон), формою. Зручніше використовувати
щіточки із вгнутою робочою поверхнею завдовжки 3-5 см для дорослих і до
3 см для дітей. Досить ефективним способом утримання зубних щіток у
чистоті й запобігання сильному їх бактеріологічному обсіменінню є їх
ретельне промивання проточною водою після використання І покриття
робочої поверхні мильною піною, яка легко змивається при наступному
застосуванні.
Процес чищення зубів повинен тривати 2-3 хвилини й охоплювати 300-500
парних рухів уздовж (переважно) і впоперек зубів таким чином, щоб добре
очистити проміжки між зубами та прома-сажувати ясна. Для зручності
поверхню очищення можна умовно поділити на 12 ділянок (по три ділянки на
зовнішній і внутрішній поверхнях верхньої та нижньої щелеп ). Після
кожного прийняття їжі бажано прополіскувати рот водою кімнатної
температури. Для цих та інших гігієнічних полоскань можна
використовувати спеціальні зубні еліксири,
Фізична культура
Збільшення зайнятості населення трудовою діяльністю, яка не вимагає
фізичних навантажень і рухливості, механізація побуту, розвиток
транспорту, засобів зв’язку сприяють зниженню енерго-витрат, виникненню
нервово-психічного напруження, несприятливих наслідків нераціонального
харчування. У таких умовах постійне заняття фізичною культурою і спортом
стає дуже важливим елементом особистої гігієни і здорового способу
життя. Значення цих занять дуже важливе: вони дозволяють збалансувати
енерговитра-ти, стимулюють діяльність серцево-судинної і дихальної
систем, сприятливо впливають на функціональну діяльність ЦНС та інших
органів і систем, зменшують гіпоксію, пов’язану із застоєм крові в
органах малого таза, активізують обмінні процеси» підвищують стійкість
проти захворювань і працездатність.
Компонентами фізичної” культури є ходьба, біг, ранкова гімнастика,
плавання, різні види спортивних ігор і занять. Однак фізичне
навантаження повинне бути індивідуальним і виходити з реального стану
здоров’я, віку та підготовленості людини. Щоб
Рис. 11.4. Ранкова гігієнічна гімнастика.
визначити ступінь функціональної підготовленості до фізичних вправ і
контролю під час виконання їх, запропоновано різні тести. З цією метою
може бути використаний, наприклад, 12-хвилинний тест відомого
американського спортивного медика К. Купера. Він грунтується на тому, що
між пройденою дистанцією (км) і споживанням кисню (мл/кг/хв) існує
зв’язок, який характеризує функціональну підготовленість людини. Так, у
30-39 років підготовленість вважають поганою, якщо споживання кисню
становить близько 25 мл/кг/хв, задовільною – 39-40, відмінною -40
мл/кг/хв і більше.
Академік М.М. Амосов як тест запропонував оцінювати зміну вихідної
частоти скорочень серця після 20 присідань у повільному темпі з
протягнутими вперед руками і широко розведеними колінами. Якщо частота
скорочень серця зростає не більше як на 25 % вихідної – стан
серцево-судинної системи добрий, на 25-50 – задовільний, на 75 % і
більше — незадовільний. Є ще один доступний тест: зміна частоти
скорочень серця і загального самопочуття при звичайному підніманні пішки
на 4-й поверх. Стан оцінюють як добрий, якщо при цьому частота скорочень
не перевищує 100-120 за 1 хвилину, дихання вільне, легке, відсутні
неприємні відчуття. Частота 120-140 за 1 хв, легка задишка
характеризують стан як задовільний. Якщо вже при підніманні на 3-й
поверх з’явилася задишка, пульс став частішим, ніж 140 за 1 хвилину,
з’явилась слабкість -функціональний стан серцево-судинної і дихальної
систем поганий.
Найдавнішим, найдоступнішим і таким, що не має протипоказань практично
для більшості людей, видом фізичної активності є ходьба. Відомий
французький терапевт Тіссе говорив: “Рух як такий може за своєю дією
замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі
замінити дію руху”. Для початківців рекомендується програма тренувальної
ходьби з поступовим збільшенням її дистанції та часу (на першому тижні —
приблизно 1,5 км протягом 15 хвилин, на шостому – близько 2,5 км за 20
хвилин.).
Другий важливий вид фізичної культури – ранкова гігієнічна гімнастика.
На відміну від спеціальних видів гімнастики, вправи ранкової гімнастики
охоплюють комплекси порівняно простих, коригувальних,
загальнорозвивальних і силових рухів, що впливають на основні групи
м’язів тіла і не вимагають великого фізичного навантаження. Ранкову
гігієнічну гімнастику слід робити після сну, перед гідропроцедурами,
бажано на відкритому повітрі або в добре провітреному, чистому
приміщенні, при можливості — під музичний супровід.
Енерговитрати при виконанні звичайного, неускладненого комплексу вправ
порівняно невеликі — до 335-377 кДж (80-90 ккал), тобто у 2 рази менші,
ніж людина витрачає під час ходьби протягом 1 години на відстань 3 км.
Однак фізіологічне значення ранкової гімнастики дуже велике і виходить
за межі завдань, пов’язаних суто із збільшенням енерговитрат.
Дванадцять-п’ятнадцять вправ, що охоплюють згинання, розгинання,
присідання, розмахування, обертання голови, тулуба, колові рухи рук і
ніг, ходьбу, біг, стрибки та інші рухи (доцільно, щоб їм передував
самомасаж), збільшують викидання крові з депо та її циркуляцію,
піднімають тонус центральної нервової системи і м’язів, стимулюють
обмінні процеси, розвивають і зміцнюють опорно-руховий апарат, органи
дихання і серцево-судинну систему, покращують діяльність шлунка і кишок,
сприяють ефективнішій фізичній та розумовій діяльності протягом робочого
дня.
Загартування. Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму
до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря,
атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників
навколишнього середовища. У фізіологічному відношенні загартування
розглядають як адаптацію, що досягається багаторазовим тренуванням,
впливом того чи іншого загартовувального чинника або комплексом
чинників. Загартування підвищує адаптаційні можливості організму не
тільки до погод-них, а й до інших несприятливих (фізико-уімічних,
біологічних, психологічних) чинників, знижує чутливість до респіраторних
та інших заразних захворювань, підвищує працездатність, сприяє
формуванню позитивних психофізіологічних реакцій.
Під час проведення загартувальних процедур слід враховувати такі
принципи: поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості
впливу загартувального чинника), систематичність (проводити процедури
регулярно за визначеною системою),.комплексність (цілеспрямоване
поєднання впливу кількох чинників, наприклад, повітря і води),
індивідуальий режим (характер, інтенсивність і режим загартування
повинні враховувати індивідуальні особливості людини: вік, стать, стан
здоров’я тощо.
Найбільш поширеною формою загартування повітрям є повітряні ванни
(аеротерапія). Розрізняють повітряні ванни теплові (температура повітря
– від ЗО до 22 °С), прохолодні (20-14 °С) і холодні (менше 14 °С). При
оцінці температурного режиму слід враховувати комплексний характер
мікроклімату й орієнтуватися на еквівалентно-ефективні температури, що
залежать від одночасного впливу вологості повітря, швидкості його руху
та радіаційної температури. Повітряні ванни сприятливо впливають на
обмін речовин, загальне самопочуття. Щоб досягти більшого ефекту, ванни
слід приймати в максимально оголеному вигляді (температурна чутливість
шкіри неоднакова на різних її ділянках) у затінку, на спеціальних
майданчиках (аераріях) або на діляках, незабруднених атмосферними
викидами, віддалених від транспортних магістралей І добре озеленених. У
міських домашніх умовах допускається приймати повітряні ванни на
балконах, у провітрюваних приіщеннях з чистим прохолодним повітрям.
Тривалість процедур потрібно поступово збільшувати, а температуру
повітря – знижувати (відповідно від 3-20 хвилин при температурі 18-20 °С
до 20-30 хвилин при 5-Ю “С, для тренованих людей можна 10-15 хвилин при
температурі 3-0 °С). Доступною і корисною формою загартування повітрям
верхніх дихальних шляхів є сон взимку в приміщенні з відкритою
кватиркою.
Загартування водою є сильним, ефективним і різноманітним за формами
видом загартування. Він зумовлений високою тепловіддачею тіла людини,
оскільки вода має теплоємність, яка значно (у 10-20 разів) більша, ніж
теплоємність повітря аналогічної температури.
З метою загартування можна використовуватися купання, душ, обмивання,
обтирання, ванни для ніг тощо. За температурним режимом розрізняють такі
види ванн: холодні (менше 20 °С), прохолодні (20-33 °С), індиферентні
(34-36 °С), теплі (36-39 °С), гарячі (понад 40 °С). Одним з найбільш
ефективних видів загартування водою є купання у відкритих водоймах,
сприятливий вплив якого зумовлений поєднанням активних фізичних вправ
(плавання) із сонячним випромінюванням, механічним впливом води.
Дуже корисний звичайний і особливо контрастний душ. Його варто приймати
поперемінне тривалістю 0,5-2,0 хвилини з температурою, що змінюється в
діапазоні 10 °С. У разі відсутності технічної можливості перемінного
вмикання душу з різною температурою води теплий (гарячий) душ чергують з
обливанням прохолодною (холодною) водою. Обливання можна використовувати
як самостійну за-гартувальну процедуру (знижуючи температуру від 30 до
15 °С І менше) з обов’язковим наступним розтиранням тіла, що підсилює
тренувальну дію на судини. Температура води для обливання в дошкільному
віці не повинна бути нижчою ніж 20-25 °С, для школярів – 18 °С.
Добрим засобом загартування є ванна для ніг (1-3 хвилини з поступовим
зниженням температури води від 25 до 10 °С для дітей і до О °С для
дорослих). Для осіб менш загартованих, з ослабленим здоров’ям можна
використовувати 3-5-хвилинні вологі обтирання водою кімнатної
температури (потім розтирання насухо) послідовно верхньої і нижньої
частин тіла!
ЛІТЕРАТУРА
1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. – М.:
Медицина, 1988. – 320 с.
2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.
3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: Вища
школа, 1983. – 320с.
4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. – М.:
Медицина, 1989. – 320с.
5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник – К: Здоров’я, 1999. – 568 с.
6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. – Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. – 328 с.
7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 1999. – 694 с.
8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.
9. Катернога М.Т. Українська криниця. – К.: Техніка, 1996. – П2 с.
10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. – К.: Здоров’я, 1993. – 260 с.
11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
