ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Поняття, цілі та види грошових реформ
Розділ 2. Перебудова грошових відносин у країнах, що
входили до колишнього Радянського Союзу
Розділ 3. Етапи проведення грошової реформи в Україні та
сучасні проблеми стабілізації гривні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі
держави вдаватись до таких радикальних заходів, як грошові реформи,
тобто до повної або часткової перебудови грошової системи з метою
стабілізації грошового обігу. Такий спосіб використовується лише тоді,
коли інші відомі способи стабілізації грошей не спрацьовують або не
дають бажаного ефекту
Всі ми поступово звикаємо до стабільної національної грошової одиниці —
малопомітних коливань її валютного курсу та незначних змін цінової
динаміки. Наскільки міцна ця стабільність? Це питання, поза сумнівом,
турбує не лише кожного пересічного громадянина та суб’єктів
господарювання, а й фахівців, безпосередньо причетних до
грошово-кредитної політики, зокрема членів Ради Національного банку, які
разом з правлінням НБУ опікуються вищезазначеною проблемою. Рада не
поділяє песимістичних оцінок щодо перспектив стабільності гривні, які
лунали з вуст окремих політиків — претендентів на парламентські крісла.
То були заяви, позбавлені економічного підгрунтя. Однак, попри це,
проблеми довгострокової перспективи стабілізаційних процесів у грошовій
сфері справді є.
Актуальність обраної для написання теми курсової роботи становить той
факт, що найважливішою метою грошової реформи є надання національній
валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та
суттєвого підвищення її купівельної спроможності й конвертова-ності.
Оскільки «твердість» національної валюти має два тісно пов’язані між
собою, але не тотожні аспекти: зовнішній – стабільність обмінного курсу
національної валюти, і внутрішній – стабільність цін, тобто відсутність
інфляції, то, вибираючи модель проведення грошової реформи, украй
важливо чітко визначитись щодо напрямку «вектора твердості» національної
валюти у просторі цих двох вимірів.
Метою курсової роботи стало вивчення наступних питань – поняття, цілей
та видів грошових реформ, перебудови грошових відносин у країнах, що
входили до колишнього Радянського Союзу, етапів проведення грошової
реформи в Україні та сучасних проблем стабілізації гривні.
Для досягнення поставленої мети використовувалася наступна література:
Гальчинського Анатолія “Стабілізація гривні: проблеми та перспективи”,
Савлука М.І. “Гроші та кредит”, Івасіва Б.С. “Гроші та кредит”,
Гальчинського А.С. “Теорія грошей” та інші.
Курсова робота складається з вступу, розділу 1 “Поняття, цілі та види
грошових реформ”, розділу 2 “Перебудова грошових відносин у країнах, що
входили до колишнього Радянського Союзу”, розділу 3 “Етапи проведення
грошової реформи в Україні та сучасні проблеми стабілізації гривні” та
висновків.
Розділ 1. Поняття, цілі та види грошових реформ
Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і
специфічною за змістом. Реформи значно різняться за цілями, глибиною
реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо. Залежно
від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової
системи реформи можна класифікувати так.
1. Становлення нової грошової системи. Реформи такого змісту
передбачають ііе лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й
функціональну структурну перебудову всієї системи грошово-валютних І
кредитних відносин. Вони булії типовими під час переходу від біметалізму
до монометалізму і далі до золотодевізного стандарту та обігу паперових
грошей за умов створення нових держав, як це мало місце в період розпаду
колоніальних імперій чи виходу окремих республік зі складу колишнього
СРСР
2. Часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи
назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх
емісії та характер забезпечення. Наприклад, грошова реформа в СРСР у
1922-1924 роках – це перехід від бюджетної до кредитної системи емісії,
коли замінили в обігу казначейські білети «совзнаки» на банкноти
«червінці». Такий підхід прийнятний за зміни влади
3. Проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою гальмування
інфляції чи подолання її наслідків.
Нерідко грошова реформа має всі три ознаки, як наприклад, грошова
реформа в Україні 2-16 вересня 1996 р. Нова незалежна держава
потребувала власної національної грошової сисгеми, а глибока інфляція –
проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів.
Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу
стабілізації національної валюти. У процесі грошових реформ можуть
застосовуватися такі методи стабілізації валют: дефтяція, деномінація,
нуліфікація, девальвація, ревальвація1.
Нерідко грошовій реформі передує дефляція – процес призупинення або
стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і
наслідками дефляція є складовою частиною антиінфляційної програми.
Дефляційна політика проводиться державою за допомогою фінансових та
грошово-кредитних заходів: серед фінансових чільне місце займають
підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, «заморожування» цін та
заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів.
Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних
вкладень шляхом кредитної рестрикції, підвищення центральним банком
дисконтного процента та норм обов’язкових резервів комерційних банків.
За своїм змістом і наслідками дефляція – протилежність інфляції.
Інфляція – це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, є процесом
зниження рівня цін. Попервах дефляція може спричинити негативні наслідки
– скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів
економічного зростання, збільшення безробіття та ін. У результаті вся
економіка може опинитися в стані глибокої депресії.
Деномінація – обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній
пропорції з одночасним перерахунком у цій пропорції цін, тарифів,
заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів,
платіжних зобов’язань тощо. Унаслідок деномінації відбувається
укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що веде до швидкого
зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі
розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.
У колишньому СРСР деномінації проводились тричі: дві в 1922-1923 рр. і
одна в 1961 р. В Україні деномінацію було проведено 1996 р. у
співвідношенні 100 000 крб. за 1 гривню.
Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляції занадто
збільшується масштаб номіналів грошових знаків. А тому вводяться нові
грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність
деномінації, тобто «викреслювання зайвих нулів», очевидна, оскільки
відпадає потреба в оперуванні надто великими числами як у готівкових,
так і безготівкових розрахунках, що потребує меншої кількості розрядів
для проведення операцій і дає можливість економніше вводити інформацію.
Крім того, обмінні курси національної валюти щодо більшості світових
валют матимуть такі самі порядки величин.
Нуліфікація – оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними.
У безнадійних випадках, держава вдається до нуліфікації, тобто до
анулювання наявних грошових знаків, щоб розпочати все з «чистого
аркуша». Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння
купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін
їх на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади
або для створення власної національної грошової системи.
Нуліфікація в такій екстремальній формі трапляється рідко. Зокрема, в
кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними й вилучені з обігу
без викупу повністю знецінені асигнації колишнього королівського уряду.
Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові знаки в
надзвичайно низькій суто символічній пропорції. Наприклад: в СРСР
(1922-1923 рр.) 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн. крб старими,
у Німеччині 1924 р 1 нова рейхсмарка – на 1 трлн старих марок, у Греції
– 50 млрд старих драхм – на 1 нову
У всіх цих випадках фактично відбувалася нуліфікація знецінених грошей,
хоч за формою ця операція мала вигляд деномінації.
Девальвація – знецінення національної грошової одиниці порівняно з
іноземною валютою чи міжнародними валютне- розрахунковими одиницями.
Проявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо
національної валюти, тобто у зниженні курсу національної валюти.
За золотого стандарту, коли державою законодавче фіксувався золотий
вміст валют і існував прямий чи опосередкований їх обмін на золото,
девальвація проявлялась у зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни
на золото. Після відміни золотих паритетів девальвація зводиться тільки
до зниження офіційного валютного курсу. Девальвація сгимулюс експорт,
робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження
внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні
наслідки: значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального
рівня пін на всі товари.
За сучасних ринкових умов девальвація може проводитись цілеспрямовано як
метод валютної політики держави з мегою впливу на розвиток
зовнішньоекономічних відносин: посилення демпінгу, підвищення
конкурентоспроможності продукції, урегулювання платіжного балансу тощо.
Більше того, за режиму плаваючих курсів валю г девальвація може
відбуватись стихійно у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.
Ревальвація – підвищення курсу вартості національної валюти щодо
іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації – тривале
активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність дефіцшів
у її партнерів. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна
спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної
валюти, що перевищує інтервенти! можливості центрального банку.
Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках
допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки
збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній
біржі.
Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації.
Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації
дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені давати більше
власної валюти за ревальвовану, проте це погіршує конкурентоспроможність
експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, бо для оплати імпортних
товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики
нерезидентам у національній валюті, після її ревальвації отримують
значний зиск, І ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме в міру
ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим,
що вона спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфляцію,
проте з іншого -вона призводить до зменшення експорту, що створює
реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно,
виходячи з макроекономічної ситуації1.
Отже, і ревальвація, і девальвація – явища однаково небажані. Політика
регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортерів
не заважати, і стабільність національної валюти утримати. Тобто валютний
курс має бути певним компромісом між Інтересами експортерів і
стабільністю грошей. Для України нині прийнятним варіантом вирішення
проблеми є встановлення досить вузького валютного коридору і проведення
в його межах відповідної курсової (кон’юнктурної) політики.
За способом проведення грошові реформи поділяються на три типи:
1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного
аспекту – впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим
вилученням старої. Обмін старих купюр на нові здійснюється у
співвідношенні 1:1. Приводом до такої заміни може бути:
а) необхідність поліпшення фізичних властивостей (міцності, захисту від
підробки і под.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і
абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (у
розумінні як можливостей випуску банкнот вищої якості, так і нових вимог
до їхньої якості у зв’язку із застосуванням різних технічних пристроїв
-банкоматів, електронних машин тощо);
б) посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Це
відбувається у тому разі, коли в обігу перебуває велика кількість
підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і
вилучення яких стає першочерговою справою;
в) необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їхнього оформлення,
що може зумовлюватися політичними причинами, наприклад зміною державної
символіки.
Усі ці аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто
формальний, неконфіскаційний характер. -Якщо реформа обмежується
розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та
економічних аспектів, її точніше називати не реформою, а обміном грошей.
2. Грошові реформи конфіскаційного типу, або «шокові» реформи. Такі
реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів
конфіскаційного характеру:
встановлення ліміту на обмін банкнот;
замороження частки депозитів понад встановлений рівень;
тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.
Мета цих і подібних заходів – конфіскація незаконних доходів,
відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу
державою.
Коли реформи мають конфіскаційний характер, встановлюються досить
обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються
вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за
регресивною шкалою. До певної межі (суми) старі грошові знаки
обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі – зі
знижувальним коефіцієнтом. Як правило, установлюють кілька послідовних
порогів обміну і кілька значень коефіцієнтів, хоч конфіскаційні реформи
можуть базуватися і на обміні старих грошей на нові з використанням
знижувального коефіцієнта для сум будь-якого розміру, а не лише для тих,
що перевищують певний поріг, як у першому випадку.
Аналогічна процедура може використовуватися і для обміну депозитних
грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового
заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені
межі.
З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні одноразовому
інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з
усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення
купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі
коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих
грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається
економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих
самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави,
можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.
Такі варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з
себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в
Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в
Німеччині, Угорщині та інших країнах.
Однією з найрадикальніших грошових реформ конфіскаційного типу
вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948 р. Тоді
криза охопила всі ланки виробництва, але найсильніше вдарила по грошовій
системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації
свідчать такі дані. У перший день реформи (20 червня) всі громадяни, що
проживали на території Західної Німеччини, дістали можливість поміняти
40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші – німецькі марки. У серпні за
цим же курсом було здійснено обмін іще 20-ти марок. За таким самим
принципом було переоцінено й депозитні рахунки: 70% їх суми було
анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10%
перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було
анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що була в населення.
Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був
надзвичайно високим, а головне – стабілізувався ринок, почався реальний
процес економічного відродження й розвитку1.
3. Реформи паралельного, або, як їх іще називають, консервативного типу,
є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому
випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального
застосування, витискує старі гроші поступово. У результаті протягом
певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці – стара й
нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.
Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує
ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза
передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і
«тіньових» операцій. Водночас система паралельного обігу має й помітні
переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу
уникнути заходів конфіска-дійного характеру, забезпечити стабільність
нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення
ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру
грошово-кредитної політики.
У даному разі вдаються до іншого вирішення проблеми – встановлення
певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох
типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися
старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть
встановлюватися або фіксований, або ринковий курс щодо обох типів
грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він
такий самий (або коли емісія старих знаків негайно припиняється), то
співвідношення є фіксованим; якщо різний – то співвідношення
визначатиметься фактичною купівельною спроможністю обох типів грошових
знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині
емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє
паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і
під час уведення нового франка 1960 р. Було здійснено лише деномінацію,
згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі
протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових
злотих у фіксованому співвідношенні.
Інша річ, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі
– надходять в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова
реформа в колишньому СРСР 1922-1924 рр. Як відомо, червінці емітувалися
у вигляді редисконту векселів, тобто були, по суті, кредитними грішми
(банкнотами). Водночас, совзнаки продовжували випускати в обіг як типові
казначейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов
співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют
(у даному випадку «совзнак») продовжувала знецінюватися, а уряд не бажав
застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб’єктів
господарювання.
В Україні з моменту запровадження гривні емісію карбованців – було
припинено. Протягом певного терміну мало місце паралельне використання в
готівковому обігу карбованців та гривил за фіксованим співвідношенням.
При цьому інкасовані банками купоно-карбованці вилучалися з обігу і
замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців
на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена
одномоментно в такому самому співвідношенні. Отже, у цьому аспекті
грошова реформа в Україні врахувала позитивний досвід інших країн.
Розділ 2. Перебудова грошових відносин у країнах, що входили до
колишнього Радянського Союзу
Україна припустилася грубих помилок при виході з рубльової зони.
Наслідки відомі: Росія висунула проти української сторони досить
сумнівний як державний борг позов — 2,5 млрд. дол., який було визнано. З
цим пов’язане й інше: Україна занадто пізно провела грошову реформу —
останньою серед пострадянських країн. Країни Прибалтики запровадили
власні грошові одиниці відразу ж після виходу з СРСР — у 1992 році;
Киргизія, Молдова, Азербайджан, Грузія, Казахстан, Узбекистан та
Білорусь — у 1993-му. У липні 1993 року було проведено грошову реформу в
Російській Федерації. В українській же економіці впродовж п’яти років
(до вересня 1996-го) обертався купоно-карбованець — квазігрошова
одиниця, яка фактично не виконувала жодної функції грошей. І це
відбувалося за умов відкритості економіки, розгортання приватизаційного
процесу, інших структурних перетворень. Важко збагнути, як нам взагалі
вдалося вижити за сурогатної грошової системи. Причина? Відсутність
стратегічного бачення суті проблеми1.
Найбільш інтенсивно процес утворення національних систем
валютно-грошових відносин розвивався в країнах Балтії.
У травні 1992 р. запровадила власну грошову одиницю – естонську крону і
вийшла з рублевого простору Естонія. Для стабілізації власної грошової
одиниці Естонія мала можливість використати золотий запас, що був
вивезений перед війною і тепер повернений їй країнами Заходу, цільові
кредити МВФ та інших міжнародних фінансових установ. Нині крона – єдиний
платіжний засіб на території Естонії. Вона є конвертованою валютою. НБЕ
щоденно публікує її курс відносно інших валют. Крона прив’язана до
німецької марки. Законом допускаються можливі відхилення курсу крони від
марки в межах 5 %. Жорсткі монетарні заходи, що проводяться в країні,
забезпечують достатньо високу і відповідно стабільну купівельну
спроможність естонської крони.
7 травня 1992 р. в Латвії запроваджено латвійські рубліси, які спочатку
використовувалися лише в готівковому обігу як паралельна з російським
рублем грошова одиниця. Вільний обмін у пропорції 1:1 рубля на рубліс
забезпечував “безконфліктне” співіснування зазначених грошових одиниць.
З 20 липня рубліс було впроваджено в безготівковий обіг, а з 17 серпня
розпочато визначення власного курсу рубліса щодо рубля та валют інших
країн, які входили до колишнього СРСР. Рубліс став єдиним офіційним
засобом платежу на території Латвії. Обіг інших валют, у т.ч. й долара,
було заборонено. З 25 січня припинено купівлю безготівкових рублів, що
надходили з країн СНД. Стабільність рубліса, що забезпечувалась
жорсткими монетарними заходами (у 2-му півріччі 1992 р. курс долара не
перевищував 165 – 175, наприкінці лютого 1993 р. – 140 – 145, а в
березні – 90 – 100 латвійських рублісів), дозволила провести в березні
1993 р. другий етап грошової реформи. В обіг запроваджено національну
валюту – латвійські лати. Характерно, що протягом 6 місяців лати і
рубліси використовувались за курсом 1:200 як паралельні грошові одиниці.
В Литві обіг російського рубля припинено в жовтні 1992 р. В обіг
запроваджено тимчасову грошову одиницю – литовські талони, які
використовувалися як готівковий засіб платежу. З 25 червня 1993 р. в
грошовий обіг Литви біло впроваджено повноцінну литовську національну
валюту – літ. Нова грошова одиниця обмінювалась на стару у
співвідношенні 1:100. Слід звернути увагу на неконфіскаційний характер
литовської грошової реформи. Обмінні операції здійснювались протягом
місяця до 1 серпня 1993 р. Показовим є те, що про обмін грошових знаків
населення було сповіщено за 10 днів до початку реформи.
Національну грошову одиницю – киргизький сом – впроваджено 6 квітня 1993
р. і в Киргизії. Обмін російських рублів на нову кюпюру здійснювався
лише протягом п’яти днів. Запровадження жорсткої системи емісійної
політики, а також позитивний платіжний баланс країни дозволили
забезпечити відносну стабільність киргизького сома.
Процес утвореня національної грошової системи відбувається і в Білорусі.
З метою покриття гострого дефіциту готівки на початку травня 1992 р.
за прикладом України було впроваджено в обіг за курсом 1:10 паралельно з
російським рублем розрахунковий білет – білоруський рубель. До початку
1993 р. Білорусь не форсувала процес витіснення з грошового обігу
російської валюти. В січні 1993 р. НББ почав встановлювати єдиний курс
білоруської грошової одиниці до твердих валют. Наприкінці лютого НББ
прийняв рішення про новий порядок організації розрахунків з Росією, що
передбачав обмеження строків перебування російських рублів на рахунках
білоруських підприємств 20 днями, після чого вони мали бути продані за
комерційним курсом на внутрішньому валютному ринку чи НББ1.
Але згодом процес утвердження національної грошової одиниці
загальмувався. З загостренням економічної ситуації постало питання про
повне повернення Білорусі до рублевої зони і використання на її
території як засобу платежу російської грошової одиниці. Така позиція,
певна річ, не відображає глибинних процесів, пов’язаних із становленням
і всебічним розвитком національної економіки цієї країни, її державного
суверенітету. Тому вона має розглядатися як така, що має вимушений,
тимчасовий характер.
Наприкінці 1993 р. (листопад-грудень) власні грошові одиниці було
запроваджено в обіг Молдовою, Азербайджаном, Арменією, Казахстаном та
Узбекистаном. Таджикістану Росія надала державний кредит новими
готівковими грошима і, таким чином до кінця 1993 р. грошові білети
колишнього СРСР практично на всіх територіях держав колишніх республік
країни втратили законну силу.
У липні 1993 р. завершився процес упровадження в обіг власної грошової
одиниці в Російській Федерації. Доти в Росії в грошовому обігу
знаходились купюри колишнього СРСР. Вилучення з обігу старого рубля
почалося поетапно введенням з лютого 1993 р. нової купюри зразка 1993
р., яка оберталась як рівнозначна грошова одиниця з купюрою зразка 1961
– 92 рр. На 20 липня а обігу Росії та країн рублевої зони знаходилось
8,6 трлн. рублів, у т.ч. білетів ЦБ РФ зразка 1993 р. – 5,7 трлн.,
старих купюр – 2,9 трлн. рублів. 26 липня 1993 р. ЦБ РФ заявив про повне
вилучення з обігу грошових одиниць старого зразка. Завершення цього
процесу, який тривав у межах місяця і викликав неоднозначні оцінки
фехівців, означало закінчення другого етапу грошової реформи Росії.
Отже, перебіг подій свідчить, що процес формування національних грошових
систем і національних валют незалежно від специфічних особистостей
кожної країни став реальністю.
Розділ 3. Етапи проведення грошової реформи в Україні та сучасні
проблеми стабілізації гривні
Україна як молода суверення держава утворилась 24 серпня 1991 року. У
винятково складних умовах становлення національної економіки вона першою
почала формувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної
справи, опановувати складний механізм грошово-кредитних політики.
З 10 січня 1992 року в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового
використання як доповнення до рублевої готівкової маси (банкноти
Держбанку СРСР, казначейські білети, розмінна монета) для хоча б
відносного збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування
товарного ринку. Необхідність цього акту була викликана тим, що: з
вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБ Російської
Федерації нових рубльових надходжень; непередодні 1992 року Україна
вимушена була вслід за Росією піти на лібералізацію цін – їх майже
десятикратне підвищення.
Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке
знецінення купоно-карбованця. Причинами чого були: глибокий спад
виробництва (у січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився
на 19,8%, у тому числі: товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів
харчування на – 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%); різка
нестача рубльової маси; у березні 1992 року практично весь готівковий
обіг був переведений на купонне обслуговування, хоча попередньо
планувалось його поетапне впровадження в обсягах, адекватних товарній
масі; у результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся
її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував
обслуговуватись російським рублем. Утворилась спотворена ситуація, за
якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та
безготівковому обігах роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових
спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в
іншу, переведенням безготівкових капіталі з України в Росію.
І лише з 12 листопада 1992 р., згідно з Указом президента України “Про
реформу грошової системи України”, купоно-карбованець було впроваджено у
сферу безготівкового обігу.
Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став
єдиним на території України офіційним засобом платежу. Так завершився
перший етап грошової реформи.
Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і
його знеціненя тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може
виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства – функцію
нагромадження. А без реалізації цієї функції не можна подолати кризу
виробництва, зупинити інфляцію, вирішити складні питання, проблеми
платіжного балансу1.
Від зволікань із впровадженням в обіг власної грошової одиниці
знижувався і міжнародний престиж України.
Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює
актуальність проведення економічних реформ. Економічна політика України
1995 – першої половини 1996 р., забезпечила посилення стабілізаційних
процесів в економіці.
Значне зниження темпів інфляцій розпочалося з лютого 1996 р. і набрало
стабільного характеру. У червні й липні індекс цін споживчого ринку
становив лише 100,1%, а у серпні – 105,7% до попереднього місяця (за
109,4% у січні).
Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського
карбованця до додара США та інших іноземних валют. Практично він був
зафіксований на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США, що разом зі
зниженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні.
Суттєво зменшився спад виробництва в порівнянні з попереднім роком ( з
14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996
р.). Зменшення обсягів валового внутрішнього продукту за цей період
знизилось з 12,4% до 9,5%.
Грошові доходи населення в липні 1996 р. в порівнянні з червнем зросли
на 26%.
Незважаючи на ревальвацію українського карбованця протягом першого
півріччя 1996 р. експорт товарів та послуг у порівнянні з відповідним
періодом 1995 р. зріс на 30,6%, що за повільнішого темпу зростання
імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від’ємного сальдо поточного
рахунку платіжного балансу України і стало передумовою дальшого розвитку
зовнішнього сектора економіки.
?®
®
dh`„i
dh
:l;”@?@ECiGaeHKcO?R?Wv^6b¶b?d?gAeioj”mrnooooooooooooooooooooooooooo
dh`„i
&
O/iaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa
8Поліпшення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Україні було
досягнуто послідовнішим і активнішим застосуванням ринкових механізмів,
зокрема: запровадженням неінфляційних джерел покриття дефіциту
державного бюджету шляхом продажу державних ціннцх паперів, дальшою
лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності й валютного ринку,
дотриманням позитивного рівня облікової ставки Національного банку
України та процентних ставок на депозити й кредити комерційних банків.
Головні завдання реформи. Головними завданнями грошової реформи були:
– заміна тимчасової грошової одиниці – українського карбованця на
національну валюту – гривню;
– зміна масштабу цін, – створення стабільної грошової системи та
перетворення грошей на важливий стимулюючий фактор економічного й
соціального розвитку.
Це передбачало втримання фінансової стабільності, яка склалася
напередодні грошової реформи, прискорення розрахунків, залучення до
банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу
національної валюти щодо іноземних валют.
Характер реформи. Вибір прозорого варіанга та неконфіска-ціиного типу
грошової реформи був зумовлений необхідністю:
– забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти, а^
отже, довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;
– утримання стабільності грошового, споживчого і валютного ринків
Укра’їни, запобігання інфляційному вибуху та порушенню стабільності
ралюгного курсу, що могло вплинути на зниження життєвого рівня
населення;
– запобігання спекулятивним операціям ггд час обміну карбованців на
гривні;
– сгворення прийнятного соціального клімату, зниження психо лопаного й
соціального напруження в суспільстві у зв’язку з проведенням грошової
реформи.
Уряд і Національний банк України мусили брати до уваги й те, що
напередодні реформи в готівковому обороті була велика маса грошей – 366
трлн. крб., яка за одночасного пред’явлення населенням не мала реального
покриття товарними запасами (їх було лише на 157 трлн. крб.) і не могла
бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, яких бракувало. За
розрахунками спеціалістів конфіскаціиний варіант реформи призвів би до
зростання інфляції до 50% на місяць, цілковитого спустошення прилавків
магазинів, відчутного знецінення і без того незначних доходів та
заощаджень населення. Це мало б руйнівні наслідки не тільки для
стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому.
Підготовка до грошової реформи. Відповідно до Указу Президента України
«Про грошову реформу в Україні» в країні було проведено низку
підготовчих заходів:
1. Створено розгалужену мережу обмінних пунктів комерційних банків
(понад 10 тис), у тім числі 1,8 тис – на залізничних станціях, в
аеропортах та інших багатолюдних місцях. Для обслуговування пенсіонерів
було залучено понад 14 тис підприємств зв’язку, у тім числі в сільській
місцевості – понад 11 тис. Створено близько 92 тис комісій з обміну нл
підприємствах, р установах і організаціях Цього було достатньо для
забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривні
2 Усі установи банків та підприємсів зв’язку б)ли забезпечені гопвкою
необхіднії к номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну
карбованців на гривні, ‘г також нормативними, інструктивними та наочними
матеріалами (буклетами та плакатами із зображеннями банкнот і розмінної
монети)
3. Проводилася широка роз’яснювальна робо і а через засоби масової
інформації щодо характеру та механізме здійснення грошової реформи У
всіх реї іонах України було проведено наради-семінари, куди виїжджали
відповідальні працівники Національного банку України.
4. У цілодобовому режимі працювала електронна пошта Національного банку,
яка забезпечувала безперебійний зв’язок Національного банк/ з
комерційними банками та обласними управліннями НБУ Цілодобово працювали
опера гивні групи в банках
Отже, банківська система України на кінець дня 1 вересня 1996 р. була
готова до проведення грошової реформи.
Механізм проведення реформи. Відповідно до Указу Президента України
ірошова реформа в Україні проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком
реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у
співвідношенні 1 гривня за 100000 купоно-карбованців. Одночасно
відбулось зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та
грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100 000
разів сильнішою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін,
купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з
купоно-карбованцем. Проте співвідношення між товарною та грошовою масами
в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться
шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому реформа про-
і ходила організовано, якнайзручніше для населення і без значних
соціальних конфліктів.
Деякі складнощі з обміном карбованців на гривні, які мали місце в перші
дні реформи за браком на рахунках окремих банків і підприємств зв’язку
коштів для викупу гривні, були оперативно вирішені наданням у потрібних
випадках авансових підкріплень.
За балансовими даними емісія карбованцевої готівки напередодні грошової
реформи, тобто за станом на 2 вересня 1996 року, становила 338,1 трлн.
крб., із них 19,1 трлн. крб. залишалося в касах банків, а 319,0 трлн.
крб. – поза банками, тобто в обігу.
За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х наступних
днів банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди
Національного банку України (на погашення емісії) ^ на загальну суму
327,9 трлн. крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тім числі з
обігу – 309,5 трлн. крб. (97%) та з кас банків Ц 18,4 трлн. крб.
(96,3%).
Станом на 19 вересня залишились невилученими 10,2 трлн. крб., у тім
числі з обігу 9,5 трлн. крб. та з кас комерційних банків 0,7 трлн. крб.
Аналіз ситуації на готівковому грошовому ринку в період реформи свідчить
про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в
перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31-38,6 трлн.
крб., або 9-12% карбованцевої маси, що перебувала в обігу напередодні
реформи.
Починаючи з 17 вересня 1996 року функціонування в готівковому обороті
карбованців припинилося і єдиним засобом платежу на території України
стала гривня та її розмінна монета – копійка1.
Установами Ощадного банку України та інших комерційних банків, які
залучають кошти населення, були перераховані в установленому порядку всі
вклади населення за станом на 2 вересня 1996 р. з відповідними записами
в особових рахунках вкладників. Перерахування вкладів здійснювалось без
будь-яких обмежень у співвідношенні 100 000 крб. за 1 гривню.
За час проведення реформи Національний банк України випустив у
готівковий оборот 3132,5 млн. гривень. Випуск гривні здійснювався
обміном на карбованці, видаванням коштів на оплату праці, закупку
сільськогосподарських продуктів, з вкладів населення, підкріпленням
відділень зв’язку, а також іншими видачами.
Вилучення фальшивих грошей. Банківською системою України вживались
заходи щодо виявлення та вилучення з обігу фальшивих грошей. У процесі
проведення реформи комерційні банки вилучили фальшивих карбованців на
загальну суму 6,5 млрд. крб. Найбільші обсяги фальшивих грошей було
виявлено в Одеській, Закарпатській, Львівській, Запорізькій,
Чернівецькій областях та в Автономній Республіці Крим. Ця робота
проводилася в тісному контакті з органами МВС України.
Підсумки грошової реформи. Проведення грошової реформи було спрямовано
на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків,
залучення в банківську систему надлишкової готівки, забезпечення
стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.
Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й
валютного ринків. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені
Урядом і Національним банком України, цілком справдилися.
По-перше, вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7% –
за серпень, 2,0% – за вересень, 1,5% – за жовтень.
Певний ажіотаж на споживчому й валютному ринках, що спостерігався
напередодні проведення реформи, швидко був погашений активним
роз’ясненням у засобах масової інформації механізмів і характеру
проведення реформи, а також здійсненням термінових заходів
адміністративного й фінансового характеру та встановленням жорсткого
контролю за роботою обмінних пунктів з іноземною валютою.
По-друге, з перших днів реформи Національний банк України підтримував
стабільний курс гривні до іноземних валют – 176 гривень за 100 дол. США,
що відповідало курсу, який склався у карбованцях напередодні грошової
реформи. Фактично в період реформи і в перші 20 днів після її завершення
для забезпечення фінансової стабільності було зафіксовано курс
української грошової одиниці. Деяке зниження курсу, яке почалося 7
жовтня, було підтвердженням відновлення режиму плаваючого курсу і
виведення його на реальне значення з метою підтримки вітчизняного
виробника і стимулювання експорту.
По-третє, проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню
стану грошово-кредитного ринку України. Це насамперед зменшення обсягів
готівки в обігу на тлі певного зростання цін та відчутне збільшення
ліквідності комерційних банків. Так, протягом серпня-жовтня 1996 р.
темпи зростання цін на споживчому ринку становили 9,4%, а обсяги готівки
в обігу за цей період не тільки не зросли, а зменшились на суму близько
150 млн. грн.
За рахунок збільшення строкових депозитів суб’єктів господарювання та
населення ліквідність комерційних банків зросла приблизно на таку саму
суму і на кінець жовтня досягла 500-600 млн. грн. Поліпшилась структура
грошової маси. Якщо на 1 серпня питома вага готівки в загальному обсязі
грошової маси перевищувала 45%, то на 1 листопада цей показник зменшився
і становив 43%.
Грошова реформа в Україні була надзвичайною подією для нашої держави, в
результаті якої створено один з невід’ємних атрибутів державності. Такий
широкомасштабний захід, який передбачав би повну заміну в готівковому
обороті за короткий строк (два тижні) грошових знаків, зміну масштабу
цін і переведення всієї грошової системи, включаючи й безготівкові
розрахунки, на нову грошову одиницю – гривню, в історії України
проводився вперше.
Грошова реформа поліпшила стан фінансово-грошової системи й створила
умови для позитивних соціально-економічних змін.
У посланні Президента України «Європейський вибір», присвяченому
визначенню концептуальних засад стратегії економічного та соціального
розвитку держави на 2002—2011 роки (воно найближчим часом буде
представлене парламенту), обгрунтовується модель економічного зростання,
першоосновою якої є забезпечення стійкої стабільності національної
грошової одиниці. Показове й те, що саме ця позиція розглядається як
ключова передумова реалізації курсу євроінтеграції України. У тексті
Послання визначено граничні параметри інфляції, досягненню яких має бути
підпорядкована грошово-кредитна політика. Йдеться про забезпечення
середньорічного рівня інфляції в межах до 7—9% у 2002—2004 роках та 3—5%
— у 2005—2011-му. Нагадаю читачеві, що, відповідно до Маастрихтського
договору, який визначає економічні критерії членства в Євросоюзі,
країни-претенденти мають забезпечити стабільність власної грошової
одиниці на рівні до 2% інфляції на рік. Тож за умови реалізації
визначених завдань грошової стабілізації ми зможемо впритул наблизитися
до відповідних критеріїв ЄС.
Водночас хотілося б, аби в читача сформувалося розуміння того, що у
Посланні Президента обгрунтовується найбільш складна за своїм змістом
модель політики економічного зростання. Дуже важливо, щоб цю обставину
зрозуміли й народні депутати, до яких має звернутися Президент. Йдеться
про модель зростання, реалізація якої можлива лише на основі сильної
економічної і насамперед фінансової та грошової політики, конструктивної
взаємодії виконавчої та законодавчої гілок влади. Що зрозуміло, адже
вирішальне значення у цих питаннях матимуть, як це обгрунтовується у
тексті Послання, дві передумови: «дотримання в наступному десятиріччі
принципу бездефіцитності державного бюджету» та «подальше обмеження
боргової залежності держави, особливо зовнішньої». Буде слушним
наголосити, що по зазначених позиціях наші показники вже сьогодні
кореспондуються з маастрихтськими вимогами, відповідно до яких бюджетний
дефіцит обмежується 3% ВВП, а державний борг — 60% ВВП. Ми ж 2000 року
мали бюджетний профіцит, а 2001-го — дефіцит на рівні лише 0,6% ВВП.
Зовнішній борг України у 2000 році становив 45%, а у 2001-му — 37% ВВП.
Мушу сказати й про інше. Запропонована модель сприймається далеко не
однозначно. Як її альтернатива пропонується модель економічного
зростання, що базується не на максимально жорсткій, а на ліберальній
моделі грошово-кредитної політики — на частковому використанні
інфляційного та девальваційного ресурсу. Йдеться про застосування так
званої політики обмеженого зростання курсу національної валюти.
Зазначені розбіжності особливо рельєфно виявилися на міжнародній
науково-практичній конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми
вибору і застосування», що проводилася з ініціативи Ради НБУ в квітні
поточного року. Аргументи на користь відповідної моделі також зрозумілі:
існує загроза того, що жорстка монетарна політика обмежуватиме
можливості експорту, а відтак і потенціал економічного зростання. Як
підсилюючий аргумент наводиться приклад аргентинської кризи, витоки
якої, як відомо, пов’язують і з наджорсткою монетарною політикою.
Така позиція має право на життя. Одного з найіменитіших вчених світового
масштабу Дж.М.Кейнса через використання у своїх теоретичних моделях
чинника інфляції як своєрідного «мастильного матеріалу» економічного
зростання називали «великим інфляціоністом». Однак модель стимулювання
споживчого попиту за допомогою обмеженої інфляції рекомендувалася
Дж.М.Кейнсом для застосування лише на обмеженому етапі економічного
циклу — етапі виведення економіки з кризи. Ми ж фактично вже пройшли цей
відтинок економічного циклу у другій половині 1999-го — 2000 роках, коли
інфляційні гроші відігравали відчутну роль у забезпеченні позитивної
економічної динаміки. У 2000 році четверта частина номінального
зростання ВВП завдячувала своєю появою саме цьому чинникові, відповідно
і кожна четверта гривня бюджетних надходжень мала інфляційну природу. На
відміну від цього, у 2001 році, коли темпи інфляції було відчутно
знижено (з 25,8 до 6,1%), в економіці почала формуватися принципово
інша, інвестиційна модель зростання. Приріст інвестицій в основний
капітал істотно перевищив темпи зростання ВВП. 2000 року він становив
6,5%, а 2001-го — 17,2%.
Конче важливо зрозуміти і природу гривневої стабільності у цей період.
Основною домінантою цього процесу стала загальна економічна стабілізація
трьох останніх років. Це, по-перше, позитивний торговельний баланс
України: 1999 року — 2,2 млрд., 2000-го — 2,9 млрд., 2001-го — 2,9 млрд.
дол. По-друге, майже бездефіцитний бюджет. По-третє, зростання
продуктивності праці, зокрема у промисловості: 1999 року — 9,6%, 2000-го
— 16,0, 2001-го — 18,2%. Ці та інші чинники дають підставу для
принципової ваги висновку: стабільність гривні, що утвердилася в
останній період, має грунтовну загальноекономічну основу. Вона виникла
не лише завдяки коректній грошово-кредитній політиці останніх років, а й
завдяки відчутній макроекономічній стабілізації.
Гривня має вагомий запас міцності і на майбутнє. У відповідних
розрахунках слід обов’язково враховувати штучну передевальвацію її
валютного курсу у період світової фінансової кризи 1997—1998 років, а
також надмірне інфляційне знецінення за роки економічної кризи. Показове
щодо цього зіставлення розрахунків ВВП на душу населення у доларах за їх
номінальним курсом і на основі паритету купівельної спроможності
(споживчого кошика). Такі розрахунки здійснює Світовий банк. 1999 року
номінальний рівень ВВП на душу населення в Україні становив 617 дол., а
за паритетом купівельної спроможності — 3142 дол. За моїми оцінками, у
2000 та 2001 роках відповідна пропорція, яка характеризує рівень
валютного знецінення національної грошової одиниці, зменшилася на
незначну частку. У 2000 році ВВП на душу населення України за паритетом
купівельної спроможності становив 3770 дол., а у 2001-му — понад 4500
дол. Доречно буде зазначити, що й за цим показником ми перебуваємо майже
на рівні деяких країн — претендентів на членство в ЄС.
Ще одна важлива деталь. Коректна грошово-кредитна політика сприяла
підвищенню рівня забезпеченості грошової бази валютними активами. Так,
якщо 1995 року це відношення становило 54%, 1997-го — 63, 1999-го — 45%,
то на кінець минулого року гривня забезпечувалася валютою вже на 71%. З
урахуванням динаміки зростання показників грошової бази, міжнародних
резервів НБУ та обмінного курсу грн./дол. можна припустити, що на кінець
2002 року українська грошова одиниця буде забезпечена валютою на 89—94%.
А як відомо, валютна забезпеченість є одним із найважливіших індикаторів
«міцності» валюти — її здатності протистояти спекуляціям.
У зв’язку з викладеним вище можна зробити такий висновок: у нас немає
підстав змінювати принципи грошово-кредитної політики, сформованої в
останні роки, і повертатися до кейнсіанської моделі економічного
зростання, заснованої, як уже зазначалося, на частковому використанні
інфляційного ресурсу. Це був би крок назад. У зв’язку з цим хочу
запевнити читача, що цього не станеться. За Конституцією України, Рада
Національного банку визначає основні засади грошово-кредитної політики,
і ми цього не допустимо. Запорука — реальна незалежність НБУ, яка
утвердилася останніми роками. Ми виходимо з того, що і в подальшому
розвитку політика міцної грошової одиниці має стати визначальним
атрибутом зміцнення позицій національного ринку, його інвестиційної
привабливості, ефективним засобом підвищення конкурентоспроможності
вітчизняного товаровиробника та модернізації економіки, основною
гарантією припинення відпливу капіталу, збільшення реальних доходів
населення.
Інструменти стабілізації
Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової
стабілізації не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій
перспективі. Це насамперед курсова політика. Вже вказувалося на
некоректність намагань штучно девальвувати гривню. Стимулювання експорту
з використанням зазначеного інструментарію, використання девальвації як
компенсуючого інструменту експортних втрат може дати лише тимчасові
вигоди. Ми мали можливість переконатися у цьому на власному досвіді.
На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної
грошової одиниці більш вигідне для України. Йдеться, по-перше, про
здешевлення критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе
місце в нашому торговому балансі. По-друге, ми здешевлюємо технологічний
імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії
інноваційного розвитку української економіки на наступне десятиріччя1.
По-третє, поступова ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює
обслуговування зовнішнього боргу. По-четверте, стабільний валютний курс
— це надійна основа зниження інфляції. По-п’яте, ревальвація — важливий
чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості
активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ,
номінованих у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня — це важлива
передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в
національну економіку іноземних капіталів. Ми розраховуємо саме на такі
результати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій
перспективі. Ті ж, хто живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними
проблемами (це закид на адресу уряду), обстоюють протилежне —
девальваційне знецінення національної грошової одиниці.
Звісно, у будь-якому разі не йдеться про штучну ревальвацію. Особисто я
обстоюю необхідність істотної лібералізації валютного ринку і
запровадження політики гнучкого валютного курсу, який має визначитися
взаємодією ринкових факторів, вільних від адміністративних обмежень.
Глибоко переконаний, що ця позиція найбільшою мірою відповідає логіці
євростратегії України, адже саме такий валютний режим збалансовує
реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує
торговельний баланс, сприяє економічному зростанню.
Добре відомо, що дійовість грошово-кредитної політики визначається
здатністю Національного банку регулювати грошові потоки та структуру
грошового ринку. Наші проблеми у цій площині також не становлять жодної
таємниці. Зрозуміло, по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути
ефективною, коли поза банками обертається понад 40% грошової маси. Ці
гроші фактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге,
грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не
діють механізми дисконтного регулювання. Йдеться про механізм облікової
ставки, яка поки що не виконує у нас регулятивної функції. Впродовж 2001
року облікова ставка знизилася з 27 до 11,5%, а кредитні ставки
комерційних банків — усього на 7,7 відсоткових пункта. Нині у нас
облікова ставка становить 10%, а в Росії — 23%, однак кредитні ставки
комерційних банків в Україні в 2,5—3,0 разу вищі, ніж у Росії. По-третє,
грошово-кредитна політика не може бути ефективною і в умовах існуючої
доларизації, коли гривня лише частково виконує функцію нагромадження та
міри вартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах залишається
основним товаром на ринку грошей. Частка депозитів, номінованих у ній,
1997 року становила 29,9%, 2001-го — 42,7%. Добре відомо і те, що у
скляних банках населення зберігає не гривні, а долари.
Нас має турбувати і проблема здешевлення механізмів грошової
стабілізації — якою ціною вона досягається? Раніше ми ніколи про це не
говорили. Це, знову ж таки, багатоаспектна проблема. Один із аспектів —
кредити МВФ, які спрямовуються виключно на підтримку національної
валюти. З 1994 по 2000 рік вони становили 3368,5 млн. дол. Лише на
підготовку грошової реформи 1996 року було витрачено майже 2 млрд. дол.
відповідних запозичень. Про це із зрозумілих причин не говорилося. Нині
за це потрібно розплачуватися. Як відомо, НБУ, який розраховується по
боргах з МВФ, грошей як еквівалента вартості не створює. Він лише друкує
знаки вартості, яка створюється живою працею у реальній економіці.
Купуючи валюту на відповідні цілі, НБУ обслуговує свої зовнішні
зобов’язання за рахунок інфляційного податку. Торік практично вся емісія
була спрямована на розрахунки з кредиторами. Здійснено близько 1 млрд.
дол. боргових платежів. Це також ціна стабілізації.
Існують й інші не менш гострі проблеми, без розв’язання яких говорити
про надійність грошової стабілізації було б передчасно.
Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством
економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про органічне поєднання
інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної
політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо
відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого
комплексного підходу.
Знову хочу послатися на класиків. За висловом Дж.М.Кейнса, не існує і не
може існувати «надійнішого» засобу, здатного повністю розвалити не лише
економіку, а й усю суспільну структуру держави, ніж розладнана грошова
система. З другого боку, можна послатися на слова відомого російського
фінансиста й державного діяча, автора грошової реформи в Росії 1895—1897
років графа С.Ю.Вітте, який стверджував, що сила будь-якої держави, її
міжнародний авторитет визначаються не кількістю гармат і чисельністю
солдатів, а насамперед стійкістю її грошової одиниці. Ці слова набувають
дедалі більшої актуальності і для нас1.
ВИСНОВКИ
1. Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового
обороту особливе місце займають грошові реформи. Воші представляють
собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить
держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання
грошового обороту відповідно до нових соціально-економічних умов. Кожна
грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і
специфічною за змістом. Тому при виборі виду реформи та методу її
здійсння необхідно враховувати нові соціально-економічні умови.
Успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки:
оздоровлення державних фінансів, припинення чи значне зменшення темпів
зростання грошової маси в обігу, нагромадження золото-валютних та
матеріальних резервів та ін. Тобто, недостатньо прийняти ті чи інші
законодавчі акти щоб забезпечити успіх грошової реформи, а необхідно
підготувати відповідні економічні передумови. Також, важливе значення
для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної
валюти. Грошові реформи здійснюють у випадках: глибоких економічних криз
фінансової системи, економічних потрясінь, падіння ролі грошей,
розрахунків кредиту, зміни державних устроїв.
2. Розпад СРСР і утворення на його території суверенних держав, а також
перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовили
необхідність для всіх країн – колишніх союзних республік, у т.ч.
України, виходу з рублевої зони, запровадження власної грошової одиниці
та проведення на цій основі глибокої структурної перебудови грошової
системи. Звісно йдеться про грошові реформи в широкому значенні, метою
якої є не просто пребудова, а й утвердженя зовсім нової системи грошово-
кредитних і валютних відносин, адекватним умовам ринкової економіки.
Становлення економік нових незалежних держав має загально-історичні, і
унікальні риси. Унікальність явища творіння нової назалежної держави
потребує додаткового підтверження деяких істин. Актуальність такого
підпверження зумовлене насамперед “другим народженням ринку”, яке
відбулось починаючи з 1988 р. у постсоціалістичних країнах. Недовго
залишалась єдиною і система обігу готівкових грошей. Кожна республіка
шукала способи захисту свого внутрішнього ринку від проникнення законних
платіжних засобів (рубля) із інших республік. Як доповнення до грошових
знаків почали випускатись талони, купони, карточки і вводились інші
обмеження функціонування грошей.
3. Грошова реформа в Україні була надзвичайною подією для нашої держави,
в результаті якої створено один з невід’ємних атрибутів державності.
Таких ширикомасштабний захід, який передбачав би повну зміну в
готівковому обороті за короткий строк (два тижні) грошових знаків, зміну
масштабу цін і переведення всієї грошової системи, включаючи й
безготівкові розрахунки, на нову грошову одиницю – гривню, в історії
України проводився вперше. Набутий у цій винятково складній справі
досвід творчо впродовж 1992 – 1993 рр. використали інші країни. Це
забезпечило їм можливість уникнути окремих істотних помилок, що
допустилася наша держава.
У контексті проблеми стабілізації гривні для нас дуже важливе
удосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. Нині це
має стати головною турботою уряду, його економічного блоку. Тут є багато
позицій, однак зупинимося лише на визначальних. По-перше, збереження
політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає
альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет — не лише основа стабільності
гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на
економіку. По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова
складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається
надзвичайно високою. По-третє, створення ефективного антимонопольного
конкурентного середовища і насамперед — подолання свавілля природних
монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Зазначу, що це
найслабше місце у політиці реформ. По-четверте, детінізація української
економіки та ін.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит. – К.: ЦУЛ, 2002.
Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.:
Ніна-центр Ельга, 2000.
Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Микро- и макроэкономика. – М. 2000.
Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
Гальчинський Анатолій. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи //
Дзеркало тижня. – №17 (392). – Субота 11-17 травня 2002 року.
Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002.
Гроші та кредит / За ред. проф. Б. С. Івасіва. – Тернопіль: Карт-бланш,
2000.
Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000.
Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
Дорошенко М.Е. Введение в макроэкономику. – М., 2000.
Ивашковский С. Экономика: микро- и макроанализ. – Х., 2000.
Кораблін С. Інфляція // Дзеркало Тижня. –
Субота, 8 – 15 Березня 2002 року. – № 9 (384).
Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи їх
подолання // Економіка України.- 1994. – №1. – С.3-14.
Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.
Фінанси. Грошовий обіг. Кредит / Під редакцією Л. О. Дробозіної. –
Рівне: Вертекс, 2001.
1 Гроші та кредит / За ред. проф. Б. С. Івасіва. – Тернопіль:
Карт-бланш, 2000. – С.242-245.
1 Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит. – К.: ЦУЛ,
2002. – С.69-72.
1 Гроші та кредит / За ред. проф. Б. С. Івасіва. – Тернопіль:
Карт-бланш, 2000. – С.246-249.
1 Гальчинський Анатолій. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи //
Дзеркало тижня. – №17 (392). – Субота 11-17 травня 2002 року.
1 Кораблін С. Інфляція // Дзеркало Тижня. –
Субота, 8 – 15 Березня 2002 року. – № 9 (384).
1 Гроші та кредит / За ред. проф. Б. С. Івасіва. – Тернопіль:
Карт-бланш, 2000. – С.253-256.
1 Кораблін С. Інфляція // Дзеркало Тижня. –
Субота, 8 – 15 Березня 2002 року. – № 9 (384).
1 Гальчинський Анатолій. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи //
Дзеркало тижня. – №17 (392). – Субота 11-17 травня 2002 року.
1 Гальчинський Анатолій. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи //
Дзеркало тижня. – №17 (392). – Субота 11-17 травня 2002 року.
PAGE
PAGE 3
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
