.

Методологiя аудиту та аудиторськi стандарти (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
655 9058
Скачать документ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Основи аудиторської діяльності в Україні: аудиторські

принципи, нормативи та стандарти

Розділ 2. Методичні прийоми аудиту

Розділ 3. Методика проведення аудиту

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Законом України “Про аудиторську діяльність” дається наступне визначення
аудиту: “аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою
визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і
відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам”.
Національним нормативом № 3 “Мета та загальні принципи аудиту фінансової
звітності” метою аудиту визначено “висловлення аудитором висновку про
те, чи відповідає фінансова звітність, в усіх суттєвих аспектах,
інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення
фінансових звітів”.

В ім’я досягнення мети професії незалежного аудитора – забезпечення
високого фахового рівня послуг для досягнення максимальної ефективності
праці, спрямованої на задоволення потреб українського суспільства —
аудитор зобов’язаний дотримуватись основних принципів, нормативів та
стандартів аудиту.

Принципи, нормативи та стандарти аудиту – це основні засади, на яких
здійснюється аудиторська діяльність. Принципи аудиту визначені
міжнародним нормативом аудиту № 3 “Основні принципи, що регулюють
аудит”, Національними нормативами аудиту № 2 “Основні вимоги до аудиту”
і № 3 “Мета та загальні принципи аудиту фінансової звітності” та
Кодексом професійної етики аудиторів України.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлена тим
фактом, що діяльність аудитора суворо регламентована законодавчими і
підзаконними актами, міжнародними, вітчизняними стандартами і
нормативами, а тому їх вивчення з метою дотримання є необхідним.

Метою курсової роботи стало вивчення наступних питань – основ
аудиторської діяльності в Україні: аудиторських принципів, нормативіви
та стандартів, методичних прийомів аудиту, методики проведення аудиту.

Автором були поставлені наступні завдання при написанні курсової роботи:

– дослідження наявної нормативно-правової бази з питань методології
проведення аудиту та дотримання аудиторських стандартів;

– аналіз літературних джерел у відповідності до мети курсової роботи;

– визначення основних принципів, нормативів та стандартів проведення
аудиторської діяльності;

– визначення методології проведення аудиту;

– зробити висновків у відповідності до мети дослідження.

Для написання роботи використовувалися наступні джерела: Білухи М.Т.
“Курс аудиту”, Давидова Г.М. “Аудит”, Бутинець Ф.Ф., Івахненкова С.В.
“Інформаційні системи обліку”, Деващука Л.Л., Єрмолаєва В.І., Квача ЯЛ.,
Рудинської О.В. “Теоретичні основи та практика бухгалтерського обліку”,
Дороша Н.І. “Аудит: методологія і організація”, Кулаковської Л.П., Піча
Ю.В. “Основи аудиту”, Рудницъкої В.С. “Методологія і організація
аудиту”, Ткаченко Н.М. “Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах
України”.

Дана курсова робота складається із трьох розділів: розділу 1 “Основи
аудиторської діяльності в Україні: аудиторські принципи, нормативи та
стандарти”, розділу 2 “Методичні прийоми аудиту”, розділу 3 “Методика
проведення аудиту”.

Розділ 1. Основи аудиторської діяльності в Україні: аудиторські
принципи, нормативи та стандарти

Національні нормативи аудиту і Кодекс професійної етики аудиторів
України встановлюють основні принципи аудиту, правила надання
аудиторських послуг, фундаментальні засади аудиторської етики.
Відповідно до цих документів принципи аудиту можна поділити на дві
групи: методологічні та принципи професійної етики.

Методологічні принципи:

— планування аудиту;

— обгрунтованість оцінки значущості аудиторських свідоцтв, а також
системи внутрішнього контролю;

— визначення критеріїв суттєвості і достовірності;

— дотримання методики та техніки аудиту, оцінки ризиків та вибору даних;

— аналіз інформації та формування висновків;

— відповідальність за результати аудиту;

— повне інформування клієнта.

Починаючи з 1 січня 1999 р. введена обов’язковість дотримання
Національних нормативів1.

Необов’язковими для виконання є такі нормативи:

№ 12 “Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику,
пов’язаного з ефективністю її функціонування”;

№ 24 “Врахування роботи спеціалістів внутрішнього аудиту”;

№ 13 “Аудит в умовах електронної обробки даних”;

№ 17 “Вибіркова перевірка”;

№ 31 “Вплив системи електронної обробки даних на оцінку системи
бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю”;

№32 “Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього
контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки”.

Нормативи використовуються аудиторами залежно від обсягу операцій
клієнта і наявності у нього системи внутрішнього контролю, служби
внутрішнього аудиту або системи електронної обробки даних1.

Принципи, які регулюють аудит, поділяються на дві основні групи:
принципи професійної етики та методологічні принципи (табл. 1).

Таблиця 1.

Принципи, які регулюють аудит

№ Етичні принципи №з/п Методологічні принципи

1 2 3 4

1 Об’єктивність 1 Планування аудиту

2 Незалежність

Обгрунтування оцінки значущості аудиторських доказів та системи
внутрішнього контролю

3 Доброзичливість 3 Доцільність вибору методики і техніки аудиту,
визначення критеріїв суттєвості й достовірності

4 Конфіденційність 4 Дотримання методики оцінки ризиків та вибіркової
перевірки даних

5 Компетентність 5 Аналіз інформації та формування висновків

6 Відповідальність за складений висновок

7 Дотримання порядку документального оформлення

8 Взаємодія аудиторів

9 Обгрунтування використання результатів роботи іншого аудитора або
спеціаліста іншої галузі

10 Повне інформування клієнтів

11 Контроль якості роботи аудитора

Принципи професійної етики обов’язкові для дотримання в усіх випадках
проведення аудиту. До них належать: незалежність, об’єктивність,
компетентність, конфіденційність, доброзичливість.

Об’єктивність та незалежність

Аудитор повинен дотримуватися неупередженого ставлення до об’єкта
дослідження, його висновок повинен грунтуватися на основі результатів
дослідження, підтверджених аудиторськими доказами.

Одним з факторів забезпечення умов об’єктивності є незалежність
аудитора. Незалежність аудитора обумовлена його професійною діяльністю
та грунтується на відсутності матеріальної зацекавленості аудитора у
результатах діяльності суб’єкта, що перевіряється. Незалежність аудитора
має правові, етичні та економічні аспекти.

Доброзичливість

Аудитор зобов’язаний проявляти до клієнта доброзичливе ставлення, у
спілкуванні з клієнтом дотримуватись спокійного й витриманого тону.
доброзичливість аудитора проявляється у повазі до замовника та колег у
професійному спілкуванні, позитивному ставленні до критичних зауважень з
приводу виконаної роботи, повазі до думки інших фахівців та урахуванні
її в процесі дослідження.

Конфіденційність інформації

Аудитор повинен дотримуватись суворої конфіденційності всієї без винятку
інформації, одержаної в процесі проведення аудиту

Будь-яка інформація не може бути розголошена без спеціального дозволу
клієнта. Єдиним винятком з даного правила є обов’язок аудитора
(аудиторської фірми) надати за рішенням судових органів або з санкції
прокурора конкретну інформацію (документацію), зазначену в рішенні суду
(з санкції прокурора), відповідним судовим або правоохоронним органам.

Компетентність аудитора

Аудит виконується з відповідною професійною майстерністю особами, які
мають відповідну фахову підготовку досвід і компетентність у цій галузі.

Аудиторові необхідно мати спеціальні знання із загальних та спеціальних
дисциплін, рівень яких підтверджується кваліфікаційним іспитом в
Аудиторській палаті України, та мати практичний досвід роботи. Крім того
аудитор має бути обізнаним у всіх змінах Національних нормативів аудиту
і супутніх до аудиту робіт, Кодексу професійної етики аудиторів України,
а також українського законодавства. При проведенні аудиту слід
дотримуватися обміркованого підходу до методики й техніки виконання як
аудиту в цілому, так і окремих аудиторських процедур. Компетентність
аудитора є основним фактором, який забезпечує обгрунтованість та
доцільність вибору методики й техніки аудиту в кожному конкретному
випадку.

Методологічні принципи

Методологічні принципи включають: планування аудиту; обгрунтованість
оцінки значущості аудиторських доказів, а також системи внутрішнього
контролю; доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення
критеріїв суттєвості й достовірності; дотримання методик оцінки ризиків
та вибіркової перевірки даних; аналіз інформації та формування
висновків; відповідальність за складений висновок; дотримання порядку
документального оформлення; взаємодія аудиторів, обгрунтування
використання результатів роботи іншого аудитора або експерта; повне
інформування клієнта; контроль якості роботи аудитора.

Методологічні принципи можуть в окремих випадках мати рекомендуючий
характер. Обов’язковість або рекомендуючий характер методологічних
принципів регламентується тими конкретними нормативами аудиту, в яких
описуються відповідні принципи.

Планування

Цей принцип слід віднести до обов’язкових. Метою планування аудиту є
звернення уваги аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення
проблем, які слід перевірити найре-тельніше. З метою ефективного
проведення аудиторської перевірки аудиторові слід планувати свою роботу.
Планування має грунтуватися на попередньому вивченні особливостей
фінансово-господарської діяльності клієнта.

У планах потрібно передбачати:

• одержання знань про систему обліку клієнта, облікової політики і
процедур внутрішнього контролю;

• очікуваний рівень довіри до системи внутрішнього контролю;

• визначення і програмування змісту, терміну проведення і розміру
процедур перевірки, яку необхідно виконати;

• координацію всіх аудиторських робіт та послуг.

Слід так організувати планування, щоб існувала можливість внесення
необхідних змін у план перевірки протягом всього періоду її здійснення.

Доцільність вибору методики і техніки аудиту визначення критеріїв
суттєвості й достовірності

Аудит виконується особами з високими професійними даними, які мають
відповідну підготовку, досвід і компетентність. Покладаючись на свій
досвід, знання міжнародних і національних стандартів, чинного
законодавства, аудитор самостійно вибирає методику і техніку проведення
аудиту та визначення ступеня суттєвості (планової і фактичної).

Аудит передбачає проведення суцільної перевірки. Проведення аудиту
базується на вивченні системи бухгалтерського обліку та внутрішнього
контролю, оцінці ризику контролю та довіри аудитора до цієї системи. При
високому ступені довіри аудитор може значно обмежити кількість
аудиторських процедур, зменшити витрати на проведення аудиту.

Аудитор концентрує свою увагу на місцях найбільшого ризику, проводить
вибіркові перевірки, збирає докази на підтвердження об’єктивної істини з
метою формування аудиторського висновку.

Обгрунтування оцінки значущості аудиторських доказів

Шляхом виконання незалежних процедур аудиторської перевірки аудиторові
необхідно отримати таку кількість аудиторських доказів, яка дозволить
зробити аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства.
Незалежні процедури перевірки проводяться для отримання доказовості
повноти, точності і правдивості даних, коїрі обробляються системою
обліку. Вони бувають у вигляді: детальних тестів операцій і залишків по
рахунках; аналізу важливих показників, особливо при обстеженні
незвичайних відхилень і статей.

У відповідності з Національними нормативами аудит передбачає
забезпечення обгрунтованої або неабсолютної гарантії того, що звітність,
яка офіційно оприлюднюється, в цілому не містить у собі істотних
перекручень. Обгрунтована гарантія досягається в процесі збирання
доказів, необхідних аудиторові для підготовки висновку про те, що в
цілому немає істотних перекручень у звітності. Обгрунтована гарантія
стосується всього процесу аудиту.

Під час підготовки аудиторського висновку важливе значення має ставлення
аудитора до наступних моментів:

• збір необхідних доказів про об’єкт аудиту з метою визначення характеру
аудиту, терміну його проведення і масштабу аудиторських процедур;

• підготовка висновків на основі зібраних доказів.

Обгрунтування оцінки системи обліку і внутрішнього контролю

Керівництво клієнта несе відповідальність за постійне функціонування
системи бухгалтерського обліку, що забезпечує різноманітні види
внутрішнього контролю в обсязі, який відповідає характеру діяльності
підприємства. Аудиторові належить бути впевненим у тому, що в
бухгалтерському обліку адекватно відображені всі без винятку суттєві
операції і що вся інформація, відображена в обліку, використана під час
підготовки фінансової звітності. Існування системи внутрішнього контролю
на підприємстві сприяє посиленню такої гарантії.

Аудиторові необхідно зрозуміти систему обліку і пов’язану з нею систему
внутрішнього контролю, на котрі він повинен покладатися при визначенні
змісту, терміну та обсягу проведення аудиту. Коли аудитор впевниться в
тому, що можна покластися на деякі процедури системи внутрішнього
контролю, він може внести відповідні уточнення в програму аудиту і
проводити процедури аудиту в меншому обсязі. Такий підхід сприяє
зменшенню обсягів і термінів проведення процедур аудиторської
перевірки1.

Аудиторські висновки та підготовка аудиторського звіту

Основою для аудиторського висновку стосовно фінансової звітності
підприємства є результати аналітичних досліджень, а також оцінки
висновків, зроблених на основі аудиторських доказів, отриманих під час
проведення аудиту. Такий аналіз і оцінка приводять до висновку:

• фінансова звітність була підготовлена на підставі бухгалтерського
обліку, в якому повно і достовірно відображені всі господарські
операції, що відбулися;

• фінансову звітність підготовлено на підставі інструкцій, що регулюють
порядок підготовки і представлення звітності;

• представлена фінасова звітність у цілому відповідає розумінню
специфіки фінансово-господарської діяльності підприємства;

• існує адекватне відображення всіх суттєвих питань, які стосуються
забезпечення правильного подання фінансової звітності.

В аудиторському звіті дається якісний і чіткий висновок про фінансову
звітність. У своїх висновках аудитор висловлює всі істотні аспекти
розглянутих ним питань.

Якщо аудитор переглядає раніше представлений клієнту власний висновок і
складає доопрацьований висновок, а також представляє висновок
протилежного характеру або відмовляється від видачі висновку, йому
необхідно чітко вказати всі причини, які схилили його на такий крок.

Обмеження у висловленні аудиторської думки

Аудитор не має права складати офіційний висновок про якість
аудиторського висновку та проведеної аудиторські перевірки іншими
аудиторами — таке право має виключно Аудиторська палата України.

Аудитор не має права висловлювати думку в аудиторському висновку або в
додатковій підсумковій документації стосовно фактів та подій, сутність
яких визначається карним та адміністративним кодексами. Він не має
відповідної кваліфікації, і це не є завданням аудитора. Оцінка таких
фактів і подій є прерогативою судових органів.

Принципи аудиту, перш за все, продиктовані вимогами до аудиту. Розвиток
міжнародного бізнесу вимагає, щоб користувачі бухгалтерської звітності
різних країн розуміли під терміном “аудит” діяльність, яка відповідає
певному ряду вимог, а саме:

аудит повинен плануватись у письмовому вигляді, для чого готується
загальний документ – “план аудиту” і більш деталізований документ –
“програма аудиту”.

хід здійснення процедур аудиту повинен фіксуватись у спеціальній робочій
документації, яку необхідно оформлювати у відповідності з єдиними
вимогами;

аудитори повинні відповідати ряду певних професійних і кваліфікаційних
вимог;

аудиторські організації повинні виконувати певні заходи під час
організації своєї діяльності та в ході здійснення перевірок, які
дозволили б підтримувати і контролювати якість їх роботи;

в ході проведення аудиту необхідно керуватись єдиними вимогами для
визначення точності та відповідності бухгалтерської звітності, отриманої
клієнтом, таким її змістом, який, на думку аудитора, є правильним (дана
ступінь точності називається “сутністю” або “матеріальністю”);

аудитор не зобов’язаний перевіряти всі документи клієнта – перевірка
документації може здійснюватись вибірково при дотриманні вимог, єдиних
для всіх аудиторів.

Нормативи та стандарти аудиту.

Відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність” (ст. 14)
Аудиторська палата України розробляє і затверджує національні нормативи
аудиту, обов’язкові для дотримання всіма аудиторами. Своїм рішенням № 73
від 18 грудня 1998 р. Палата затвердила “Національні нормативи аудиту” і
“Кодекс професійної етики аудиторів України”. Ці документи набули
чинності з 1 січня 1999 р. і більшість із них є обов’язковими для
дотримання.

Система Національних нормативів аудиту України складається з 32
нормативів, згрупованих у 9 груп.

1. Вступний матеріал (№1, 2).

2. Відповідальність (№ 3,4,5,6,7, 8).

3. Планування (№ 9, 10, 11).

4. Внутрішній контроль (№ 12, 13).

5. Аудиторські докази (№ 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22).

6. Використання роботи інших фахівців (№ 23, 24, 25).

7. Аудиторські висновки та звіти (№ 26, 27).

8. Окремі вимоги до аудиторських висновків та звітів (№ 28, 29).

9. Нормативи, які регулюють спеціальні умови проведення аудиту
(№30,31,32).

Правила використання документів наведені у нормативі № 1 “Вимоги
національних нормативів аудиту”. У ньому насамперед пояснюються терміни:
“аудитор”, “підприємство”, “гарантія”; наводиться перелік видів
фінансових звітів, який підтверджується аудиторами, і вимог до аудиту та
сукупних послуг; визначаються випадки, коли ім’я аудитора починає
асоціюватися з фінансовою інформацією клієнта.

Окремі національні нормативи аудиту розглянуті у відповідних розділах
посібника. “Кодекс професійної етики аудиторів України” разом з
Національними нормативами запроваджує:

— морально-етичні принципи аудиту;

— правила проведення аудиту і надання аудиторських послуг.

“Кодекс професійної етики аудиторів України” складається з двох глав:
вступної з 6 розділів та Кодексу з 14 розділів.

“Кодекс професійної етики аудиторів України” визначає вимоги щодо
поведінки аудиторів у різних умовах проведення аудиту і надання
аудиторських послуг.

Цей документ детально роз’яснює застосування завдань і фундаментальних
засад аудиту на практиці для багатьох типових ситуацій під час вирішення
етичних конфліктів.

Дотримання вимог “Національних нормативів аудиту” і “Кодексу професійної
етики аудиторів України” контролюється Аудиторською палатою України в
межах її компетенції1.

Таким чином, діяльність аудитора суворо регламентована законодавчими і
підзаконними актами, міжнародними, вітчизняними стандартами і
нормативами. Міжнародна федерація бухгалтерів такі стандарти називає
міжнародними нормативами аудиту (МНА) та суміжних робіт (МНА/СР). Під
ними розуміють основні принципи, котрих треба додержуватися при
проведенні аудиту.

Розділ 2. Методичні прийоми аудиту

До методів аудиту відносять: фактичну перевірку, документальну
перевірку, підтвердження, спостереження, обстеження, опитування,
перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження,
спеціальну перевірку, зустрічну перевірку (рис. 1.).

Під фактичною перевіркою розуміють перевірку кількісного і якісного
стану об’єктів, який встановлюється шляхом обстеження, огляду,
обчислення, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших
способів перевірки фактичного стану активів.

Документальна перевірка – це перевірка документів і записів, яка може
бути формальною, арифметичною та по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів
усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток,
дописувань у тексті і цифрах, у перевірці достовірності підписів
посадових і матеріально відповідальних осіб.

Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності
розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.

Перевірка документів по суті дозволяє встановити законність і
доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій
на рахунках бухгалтерського обліку та включення до статей затрат та
доходів.

Рис. 1. Класифікація методів аудиту

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або
третіх осіб з метою підтвердження точності інформації (наприклад,
підтвердження дебіторської заборгованості).

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику
можливостей клієнта на підставі візуального огляду.

Обстеження — це особисте ознайомлення з предметом дослідження.
Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів тощо.

Опитування — це одержання письмової або усної інформації від клієнта або
про клієнта.

Перевірка механічної точності передбачає перевірку підрахунків і
передачі інформації.

Аналітичні тести методи порівняння як в абсолютних одиницях, так і
відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).

Сканування — безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад,
перегляд первинних документів по руху грошей у касі з метою встановлення
незвичного факту)1.

Спеціальна перевірка здійснюється із залученням спеціалістів з вузькою
спеціалізацією (спеціаліст з шляхового будівництва, технологи тощо).
Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з
метою доказів фактів порушень та відхилень.

При зустрічних перевірках відображення господарських операцій, що
здійснюються між клієнтом і третіми особами, перевіряється в останніх та
порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам’ятати, що проведення
зустрічної перевірки у третьої особи повинно бути санкціоновано
клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і
тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад,
обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах по
нарахуванню заробітної плати і в документах по прийому продукції, робіт
та послуг.

Перевірка може бути організована по-різному Так, у практиці аудиторської
роботи виділяють чотири основні методи організації перевірки: суцільна
перевірка (документальна і фактична), вибіркова, аналітична,
комбінована.

При суцільній перевірці перевіряються всі масиви інформації без
виключення стосовно господарських процесів, що відбулись у клієнта за
період, що перевіряється. На підставі суцільної перевірки аудитор робить
висновок щодо достовірності, доцільності та законності відображення в
бухгалтерському обліку і звітності дій і подій, здійснених економічним
суб’єктом за весь період, що перевіряється. Такі перевірки є найбільш
точними, а ступінь ризику невиявлення зводиться до мінімального. Проте
вони вимагають дуже великих трудових і матеріальних затрат. Тому при
проведенні традиційних перевірок (обов’язковий аудит або аудит на
замовлення клієнта) суцільна перевірка є недоцільною. Такі перевірки
застосовуються для встановлення доказів та визначення заподіяної шкоди в
результаті різного роду правопорушень. Як правило, суцільні перевірки
проводяться на замовлення правоохоронних органів.

a uuuuuuuuuuuuuooieae*EE

????(????

????(????

????(????

????(????

&

???????????????ся, оскільки за межами вибірки можуть залишатися факти
порушень та помилок. Тому аудитор повинен уважно формувати вибірку з
урахуванням мети аудиту, сукупності даних (генеральної сукупності) і
обсягу вибірки. Вибірка повинна бути репрезентативною, тобто відображати
всі основні властивості генеральної сукупності. Вибірковий метод
перевірки дозволяє аудитору з найменшими витратами отримати результат
щодо довіри до системи внутрішнього контролю суб’єкта господарювання та
скласти думку про достовірність, доцільність і законність господарських
операцій, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

Якщо при вибірковому дослідженні встановлені серйозні порушення або
помилки, то відповідна сукупність інформації повинна бути перевірена
суцільним методом. Так, наприклад, вибірковою перевіркою були
встановлені помилки в утриманні прибуткового податку з робітників і
службовців. У такому випадку виникає необхідність суцільним методом
перевірити цю ділянку бухгалтерського обліку і відповідні показники
звітності.

Аналітична перевірка – це оцінка фінансових показників за допомогою
вивчення вірогідних залежностей між ними.

Комбінована перевірка – це поєднання суцільної, вибіркової і аналітичної
перевірки.

Таким чином, аудиторська перевірка – це складний і тривалий процес.
Аудитори постійно працюють над тим, щоб максимально скоротити час
перевірок, не знижуючи при цьому їх якості і не збільшуючи аудиторський
підприємницький ризик. Вирішення даної проблеми можливе лише за умови
формування чіткої методики аудиту, під якою розуміють послідовність та
порядок застосування окремих методів аудиторської перевірки та її
організації з метою встановлення об’єктивної істини щодо аудованої
інформації і доведення цієї істини через аудиторський висновок до
користувачів фінансової звітності та аудиту.

Розділ 3. Методика проведення аудиту

Аудиторська діяльність – поняття значно ширше від поняття “аудит”. Вона
включає в себе: організаційне та методичне забезпечення аудиту,
практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших
аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі
аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз,
консультацій з питань бухгалтерського обліку звітності, оподаткування,
аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів
економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та
юридичних осіб.

Для того, щоб скласти об’єктивну думку щодо інформації, яку він
підтверджує, аудитор повинен:

• одержати обґрунтовану гарантію того, що інформація у бухгалтерській
документації та інших джерелах даних про господарюючий суб’єкт
достовірна і достатня;

• вирішити, чи правильно відтворена в обліку і звітності

відповідна інформація. Для проведення результативних перевірок аудитор
повинен:

• добре володіти теорією аудиту;

• знати чинну на момент здійснення господарських операцій нормативну
базу;

• володіти методикою організації аудиторських перевірок.

Форми і методи перевірки аудитор встановлює самостійно, виходячи із
особливостей діяльності клієнта та умов укладеного договору на
проведення аудиту1.

Визначення методики

Метод аудиту – це спосіб дослідження дій і подій в системі
господарюючого суб’єкта з метою підтвердження виданої ним фінансової
інформації. В практиці метод аудиту характеризується як сукупність
прийомів, за допомогою яких оцінюється стан аудиторських об’єктів.
Послідовність і порядок застосування цих прийомів (методів) з метою
встановлення об’єктивної істини щодо аудованої інформації та доведення
цієї істини через аудиторський висновок до користувачів фінансової
звітності та аудиту називають методикою аудиту.

Складовою частиною методики аудиту є аудиторські процедури. Аудиторські
процедури – це відповідний порядок і послідовність дій аудитора для
одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

Аудиторська перевірка формується у відповідній послідовності. Найчастіше
застосовується підхід від “загального до детального (конкретного)”.
Кожен аудитор самостійно вибирає послідовність своєї роботи в залежності
від особливостей діяльності клієнта та умов договору.

В аудиторській фірмі бажано мати апробовані методики аудиторської
перевірки, що дозволяє знизити до мінімуму ризик перевірки, а також
зменшити термін її проведення.

Нормативна база та її використання в аудиті

Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативними актами.
Нормативними актами називають письмові документи, що приймаються
уповноваженими органами держави, які встановлюють, вносять зміни або
відміняють норми права.

З метою правильного використання нормативних актів при проведенні аудиту
аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та положення органу, який
видав відповідний нормативний акт в системі правотворчих органів
держави, а також розуміти характер самих актів та їх дію в залежності
від територіального розміщення клієнта та часу здійснення дії чи події,
що відбулась.

Аудитору важливо знати, що нормативні акти знаходяться між собою в
суворій ієрархічній підпорядкованості, від якої залежить юридична сила
того чи іншого нормативного акта. Видавати їх мають право суворо
встановлені законом органи.

Таблиця 1.

Класифікація нормативних актів за юридичною силою

Орган, що видає нормативні акти Види нормативних актів Поширення
нормативних актів

Верховна Рада Конституція України (Основний Закон) в межах країни

Верховна Рада Закони, підзаконні акти в межах країни

Кабінет Міністрів України Міністерства загального значення (мінфін,
головна податкова адміністрація) Постанови в межах країни

Галузеві міністерства Накази, інструкції в межах галузі

Громадські організації (профспілки, Спілка аудиторів України) Постанови
в межах країни

Керівні органи клієнта Рішення, накази, розпорядження в межах
підприємства

В залежності від спрямованої дії нормативні акти можуть бути
індивідуального впливу (вирок суду, наказ керівника клієнта щодо
відповідного працівника і т.д.) та загального характеру. Аудитор повинен
більше уваги приділяти нормативним актам, які носять загальний характер,
направлені на регулювання відповідних суспільних відносин і неодноразово
застосовуються.

Сукупність нормативних актів складає нормативну базу аудиту. Нормативна
база, що використовується для організації перевірок, поділяється на
зовнішню і внутрішню.

Зовнішня нормативна база – відповідні закони, постанови, накази,
інструкції, положення, методичні матеріали з обліку та звітності, з
оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку
та національні нормативи аудиту.

Вони потрібні аудитору, щоб виявити законність та достовірність
відображення господарської операції, відповідність ведення обліку та
фінансової звітності, проведення аналізу, складання висновку.

Внутрішня нормативна база – це облікова політика суб’єкта, різні
методичні, інструкційні та розпорядчі документи з організації
фінансово-господарської діяльності на конкретному підприємстві (накази,
розпорядження, посадові інструкції тощо). Вони підлягають аналізу та
зіставленню з чинною методологією.

Особливості облікової політики

З набуттям чинності Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні”, введеного в дію з 01.01.2000 р., визначають основи
нової системи бухгалтерського обліку України, орієнтованої на міжнародні
стандарти. На цій основі базуються:

національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, що
затверджуються Міністерством фінансів України, на які Законом № 996
покладені функції регулювання питань методології бухгалтерського обліку
і фінансової звітності. Усього планується прийняти 24 стандарти;

план рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція з його застосування,
затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291,
які є інструментами, реалізації принципів і методів бухгалтерського
обліку, відмінних від раніше чинних, що враховують положення
національних стандартів;

методичні рекомендації із застосування національних стандартів
бухгалтерського обліку, що розробляються міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади в межах її компетенції.

Нова система бухгалтерського обліку дає бухгалтерові набагато більше
свободи. Бухгалтер відповідає на три головні запитання у процесі своєї
діяльності, а саме:

коли господарська операція повинна вважатися завершеною;

яка вартість вираження господарської операції для відображення її в
обліку;

як відобразити господарську операцію в системі рахунків бухгалтерського
обліку.

Тобто, вирішуючи проблеми ідентифікації, оцінки і класифікації, досить
часто він повинен буде діяти самостійно, опираючись виключно на свій
професіоналізм і компетенцію.

Однак, ступінь цієї свободи дещо обмежений обліковою політикою
підприємства, тобто сукупністю принципів, методів і процедур, що
використовуються підприємством для складання та подання фінансової
звітності (ст. 1 Закону № 996). Саме розробка облікової політики
підприємства і повинна бути одним з основних кроків на шляху переходу на
національні стандарти бухгалтерського обліку. Тому аудитору слід уважно
поставитись до всіх питань, що знайшли своє відображення в наказі про
облікову політику.

При цьому необхідно керуватися основними принципами, переліченими в
Законі № 996 і П(с)БО 1, а серед них звернути особливу увагу на такі1.

Безперервність діяльності. Це означає, що підприємство не має намірів
ліквідуватися або істотно скоротити свою діяльність, а збирається її
продовжувати в доступному для огляду майбутньому. Таке припущення
важливе для того, щоб правильно оцінити активи та зобов’язання
підприємства – адже у разі його ліквідації така оцінка повинна бути
принципово іншою, ніж в умовах звичайної діяльності. Наприклад, якщо
деякий актив звичайно оцінюється за своєю історичною собівартістю, то
при ліквідації підприємства оцінку активу необхідно провести, виходячи з
його ринкової вартості, оскільки користувачі фінансової звітності
повинні знати, що залишиться після розпродажу майна підприємства.

Послідовність. Це означає, що облікова політика підприємства не повинна
змінюватись від одного періоду до іншого, тобто повинна залишатись
постійною. Прийнята постійність може бути порушена тільки тоді, коли
керівництво підприємства дійшло висновку, що зміни в обліковій політиці
приведуть до більш правдивого у відповідній ситуації відображення
господарських операцій та інших подій. Крім того, можуть відбутися
істотні зміни в характері діяльності підприємства або надійде невідома
раніше інформація, що змінює обґрунтування вибраних раніше положень
облікової політики. У цьому випадку облікова політика переглядається.
Іншим мотивом до перегляду облікової політики може бути зміна вимог
національних стандартів.

Нарахування і відповідності доходів та витрат. Це означає, що при
веденні бухгалтерського обліку необхідно звертати увагу на таке:

доходи і витрати відображаються в обліку в момент їх виникнення (а не
тоді, коли були отримані або виплачені грошові кошти). Для українських
бухгалтерів цей принцип не новий, оскільки вони керувалися ним і до
введення національних стандартів бухгалтерського обліку відповідно до
Положення № 250;

при визначенні фінансового результату звітного періоду важливо
співвіднести доходи, отримані підприємством у звітному періоді, з
витратами, здійснені для отримання цих доходів. Витрати, які не мають
безпосереднього зв’язку з будь-якими доходами для визначення фінансового
результату звітного періоду, відображаються в періоді їх виникнення.

Обачність. Це означає, що при оцінці активів і зобов’язань, доходів і
витрат в умовах невизначеності необхідно дотримуватися деякої
обмеженості. Активи і доходи не повинні бути завищені, а зобов’язання і
витрати ~ занижені, що ніякою мірою не означає навмисного заниження
активів і доходів або завищення зобов’язань та витрат. Така
невизначеність обов’язково супроводить діяльність господарюючого
суб’єкта. Продаючи товари в кредит, підприємство точно не впевнене, чи
отримає воно за свої товари гроші. Надаючи гарантію покупцеві,
підприємство заздалегідь не знає, скільки надійде претензій від
покупців. Але частина боргів все-таки оплачена не буде, і для частини
покупців необхідно буде виконати свої гарантійні зобов’язання. У
бухгалтерському обліку збитки та зобов’язання необхідно відображати
відразу ж після отримання відомостей про вірогідність їх виникнення, а
доходи і активи – лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені.

Переважання змісту над формою. Це означає, що операції та інші події
слід ураховувати відповідно до їх суті і фінансової реальності, а не
лише виходячи з їх юридичної форми. Як ілюстрацію дотримання цього
принципу, звичайно, наводять приклад з фінансовою орендою активу.
Передача активу у фінансову оренду не означає перехід права власності на
нього від орендовця до орендаря, однак цей актив зараховується на баланс
орендаря, оскільки до останнього фактично переходять всі вигоди та
ризики, пов’язані з використанням цього активу. Або приклад з
реалізацією продукції. Звичайно при реалізації продукції до покупця
переходить право власності на куплену продукцію. Однак, якщо згідно з
договором покупця з продавцем, останній використовує економічні вигоди і
несе ризики, пов’язані із цією продукцією, факт реалізації продукції у
бухгалтерському обліку відображати не треба, оскільки це не забезпечить
правдивого подання інформації про неї у фінансовій звітності. При
перевірці облікової політики важливо також звернути увагу на істотність.
Це означає, що інформація є істотною, якщо її відсутність або
неправильне відображення може вплинути на економічні рішення
користувачів фінансових звітів. Кожну істотну статтю слід наводити у
фінансових звітах окремо, а неістотні статті поєднувати із сумами
статей, подібних за характером і функціями. Вивчаючи облікову політику,
слід пам’ятати:

• облікова політика – це стратегічне рішення підприємства, тому
розбавляти його регламентацією дрібних тактичних питань, на зразок того,
у яких регістрах бухгалтерського обліку відображати господарські
операції, не треба;

• облікова політика розробляється на один рік, згідно з пунктом 9 П(с)БО
6 і відповідно до одного з принципів бухгалтерського обліку вона може
змінюватись тільки в тому випадку, якщо:

• зміняться статутні вимоги;

• зміняться вимоги органу, що затверджує положення (стандарти)
бухгалтерського обліку;

• нові положення облікової політики забезпечать більш достовірне
відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства;

• якщо підприємство все-таки змінило свою облікову політику, то
відповідно до пункту 12 П(с)БО 6 у звітності необхідно відобразити вплив
зміни облікової політики на події й операції минулих періодів шляхом:

• коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок року;

• повторного надання порівняльної інформації про попередні звітні
періоди;

• облікова політика застосовується щодо подій і операцій з моменту їх
виникнення. Якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок
звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика
поширюється тільки на події й операції, що відбуваються після дати зміни
облікової політики;

• облікова політика підприємства, згідно з підпунктом 25.1 П(с)БО 1,
розкривається у примітках до фінансової звітності, де слід розкривати
причини і суть зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на
початок звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного
визначення;

• слід чітко розмежувати бухгалтерський облік і складання фінансової
звітності та податковий облік. Вони несумісні.

У зв’язку з цим цікавий, наприклад, Лист № 12-211, у якому Національний
банк України звертає увагу департаментів Національного банку,
комерційних банків на те, що норми податкового законодавства не можуть
регулювати бухгалтерський облік, який ведеться відповідно до інших
принципів, методів і процедур.

Таким чином, у методиках аудиторських фірм може бути наведений
приблизний перелік основних складових облікової політики підприємства з
метою правильної орієнтації аудиторів, які ще не мають досвіду роботи в
умовах ведення бухгалтерського обліку за новими стандартами. Зазначимо,
що вичерпного переліку немає і бути не може через специфіку діяльності
кожного підприємства та уявлення його керівництва про облікову політику.
Крім того, оскільки ряд стандартів знаходиться на стадії розробки,
визначити положення облікової політики в деяких сферах діяльності
підприємства поки що важко. Керуватися проектами стандартів не потрібно,
оскільки в затвердженому вигляді стандарти можуть значно відрізнятись
від проектів.

ВИСНОВКИ

1. Національні нормативи аудиту і Кодекс професійної етики аудиторів
України встановлюють основні принципи аудиту, правила надання
аудиторських послуг, фундаментальні засади аудиторської етики.
Відповідно до цих документів принципи аудиту можна поділити на дві
групи: методологічні та принципи професійної етики. Методологічні
принципи: планування аудиту; обгрунтованість оцінки значущості
аудиторських свідоцтв, а також системи внутрішнього контролю; визначення
критеріїв суттєвості і достовірності; дотримання методики та техніки
аудиту, оцінки ризиків та вибору даних; аналіз інформації та формування
висновків; відповідальність за результати аудиту; повне інформування
клієнта.

Відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність” (ст. 14)
Аудиторська палата України розробляє і затверджує національні нормативи
аудиту, обов’язкові для дотримання всіма аудиторами. Система
Національних нормативів аудиту України складається з 32 нормативів,
згрупованих у 9 груп: 1. Вступний матеріал (№1, 2); 2. Відповідальність
(№ 3,4,5,6,7, 8); 3. Планування (№ 9, 10, 11); 4. Внутрішній контроль (№
12, 13); 5. Аудиторські докази (№ 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22);
6. Використання роботи інших фахівців (№ 23, 24, 25); 7. Аудиторські
висновки та звіти (№ 26, 27); 8. Окремі вимоги до аудиторських висновків
та звітів (№ 28, 29); 9. Нормативи, які регулюють спеціальні умови
проведення аудиту (№30,31,32).

2. Аудиторська перевірка – це складний і тривалий процес. Аудитори
постійно працюють над тим, щоб максимально скоротити час перевірок, не
знижуючи при цьому їх якості і не збільшуючи аудиторський
підприємницький ризик. Вирішення даної проблеми можливе лише за умови
формування чіткої методики аудиту, під якою розуміють послідовність та
порядок застосування окремих методів аудиторської перевірки та її
організації з метою встановлення об’єктивної істини щодо аудованої
інформації і доведення цієї істини через аудиторський висновок до
користувачів фінансової звітності та аудиту.

3. У методиках аудиторських фірм може бути наведений приблизний перелік
основних складових облікової політики підприємства з метою правильної
орієнтації аудиторів, які ще не мають досвіду роботи в умовах ведення
бухгалтерського обліку за новими стандартами. Зазначимо, що вичерпного
переліку немає і бути не може через специфіку діяльності кожного
підприємства та уявлення його керівництва про облікову політику. Крім
того, оскільки ряд стандартів знаходиться на стадії розробки, визначити
положення облікової політики в деяких сферах діяльності підприємства
поки що важко. Керуватися проектами стандартів не потрібно, оскільки в
затвердженому вигляді стандарти можуть значно відрізнятись від проектів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

“Про Положення “Про порядок зовнішнього аудиту юридичних осіб —
акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки
правильності формування статутних фондів комерційних банків”: Лист
Національного банку України від 02.12.96 р. № 10-206/3099.

“Про порядок проведення зовнішнього аудиту юридичних осіб — акціонерів
(учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності
формування статутних фондів комерційних банків”: Постанова Правління
Національного банку України від 21.11.96 р. № ЗОЇ.

Адаме Р. Основы аудита: Пер. с англ. // Под ред. Я. В. Соколова. – М.:
Аудит, ЮНИТИ, 1995. – 398 с.

Аудит Монтгомери // Ф. Л. Дефлиз, М. Б. Хирш; Пер. с англ. под ред. Я.
В. Соколова. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. – 542 с.

Аудиторская деятельность в Украине. Сборник нормативных документов (С
изменениями и дополнениями по состоянию на 01.03.01 г.) – X.: ООО
“Конус”, 2001.-192 с.

Аудиторський висновок: Норматив № 13, затверджений Аудиторською палатою
України від 05.10.95 р. № 36.

Білуха М.Т. Курс аудиту. – К : “Вища школа” Т-во “Знання”, КОО, 1999. –
574 с.

Бутинець Ф.Ф., Івахненков С.В. Інформаційні системи обліку. Курс лекцій.
– Житомир: ЖІТІ, 1997. – 304 с.

Давидов Г.М. Аудит. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 363 с.

Деващук Л.Л., Єрмолаєва В.І., Квач ЯЛ., Рудинська О.В. Теоретичні основи
та практика бухгалтерського обліку. Частина 1. – X.:ТОВ “Одісей”. –
2001. – 496 с.

Договір на проведення аудиту: Норматив № 2, затверджений Аудиторською
палатою України від 14.09.95 р. № 35.

Документальне оформлення аудиту: Норматив № 12, затверджений
Аудиторською палатою України від 29.02.96 р. № 42.

Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. – К.: Т-во “Знання”, КОО,
2001.- 402 с.

Закон України “Про аудиторську діяльність” // Голос України. – 1993. –
№99(599).

Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту. – К.: “Каравелла”; Львів :
“Новий світ -2000”, 2002. – 643 с.

Мета та завдання проведення аудиту: Норматив № 1, затверджений
Аудиторською палатою України від 14.09.95 р. № 35.

Методичні рекомендації з аналізу фінансово-господарської діяльності
підприємств і організацій. Державна податкова адміністрація України від
27.01.98 р. № 20-217.

Національні нормативи аудиту. Кодекс етики аудиторів України. Повний
текст національних нормативів аудиту України та Кодекс професійної етики
аудиторів. Затверджено рішенням Аудиторської палати України № 73 від
18.12.98 р. — К., 1999. — С. 274.

Основні принципи, які регулюють аудит: Норматив № 3, затверджений
Аудиторською палатою України від 14.09.95 р. № 35.

Рудницъкий В.С. Методологія і організація аудиту. – Тернопіль:
“Економічна думка”, 1998. – 192 с.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.
– К.: А.С.К, 2000. – 784 с.

1 Національні нормативи аудиту. Кодекс етики аудиторів України. Повний
текст національних нормативів аудиту України та Кодекс професійної етики
аудиторів. Затверджено рішенням Аудиторської палати України № 73 від
18.12.98 р. — К., 1999. — С. 274.

1 Давидов Г.М. Аудит. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – С. 27-30.

1 Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту. – К.: “Каравелла”; Львів :
“Новий світ -2000”, 2002. – С. 93-99.

1 Національні нормативи аудиту. Кодекс етики аудиторів України. Повний
текст національних нормативів аудиту України та Кодекс професійної етики
аудиторів. Затверджено рішенням Аудиторської палати України № 73 від
18.12.98 р. — К., 1999. — С. 274; Основні принципи, які регулюють аудит:
Норматив № 3, затверджений Аудиторською палатою України від 14.09.95 р.
№ 35.

1 Деващук Л.Л., Єрмолаєва В.І., Квач ЯЛ., Рудинська О.В. Теоретичні
основи та практика бухгалтерського обліку. Частина 1. – X.:ТОВ “Одісей”.
– 2001. – С. 211-214.

1 Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту. – К.: “Каравелла”; Львів :
“Новий світ -2000”, 2002. – 277-284.

1 Деващук Л.Л., Єрмолаєва В.І., Квач ЯЛ., Рудинська О.В. Теоретичні
основи та практика бухгалтерського обліку. Частина 1. – X.:ТОВ “Одісей”.
– 2001. – С. 211-214.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020