.

Суть, форми, функцiї грошей (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 7852
Скачать документ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Суть походження і форми грошей

Розділ 2. Функції грошей, грошова система і її елементи

Розділ 3. Валюта, валютний курс, валютне регулювання в Україні

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Розбудова в Україні ринкової економіки висунула на передній край
економічної науки та практики дослідження і вивчення сутності та
механізмів функціонування категорій «гроші» та «кредит». На їх
використанні ґрунтується більшість інструментів ринкового
господарювання: ціноутворення, розрахунково-платіжні відносини,
банківська діяльність, системи економічного стимулювання, комерційний
розрахунок, інвестиційна діяльність, оподаткування, фінансовий ринок,
страхування тощо. З урахуванням закономірностей функціонування грошей і
грошового ринку, банків, банківської системи формується економічна
політика держави взагалі і грошово-кредитна політика центрального банку
зокрема, здійснюється державне регулювання всіх сфер економічного життя
суспільства.

Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають
як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб’єктів
ринку, життєдіяльність кожної з цих структур. Дієздатна грошова система
сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню
виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу
інформативну функцію. Їх називають «мовою ринку». І це справді так. Вся
статистична, комерційна, а власне й виробнича інформація стосовно
процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні
показники у їх грошовому вираженні.

Зазначимо й те, що гроші — досить нестійкий і чи не найвразливіший
елемент ринкової економіки. Деформована грошова система може стати
головною причиною розбалансованості виробничого процесу, різких коливань
рівня цін і зайнятості, недовикористання основних фондів, інших
негативних явищ.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлює той
факт, що питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у
теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих
функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками
різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них.

Метою курсової роботи стало вивчення ряду питань – сутності, функцій
грошей в трактуванні класичних економістів, сучасних функцій грошей,
ролі грошей в розвитку економіки, етапів становлення грошової системи
України, валюти, валютного курсу та валютного регулювання..

Для досягнення поставленої мети було використано не тільки законодавчу
базу, але і наукові та літературні джерела. Серед літературних джерел,
звернення до яких робилося найчастіше можна відзначити праці:
Гальчинського А.С. “Теорія грошей”, Савлука М.І. “Гроші та кредит”,
Луціва Б.Л. “Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях” та інші.

Курсова робота складається з вступу, розділу 1 “Суть походження і форми
грошей”, розділу 2 “Функції грошей, грошова система і її елементи”,
розділу 3 “Валюта, валютний курс, валютне регулювання в Україні”,
висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Суть походження і форми грошей

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх
розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей
існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання. Це помітно
ускладнює розвиток не лише теорії, а й практики грошових відносин.

З урахуванням складнощів, про які йдеться в економічній літературі,
визначився як панівний суто емпіричний підхід до розгляду порушеного
питання. Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх
функціонального застосування. Вихідною теоретичною конструкцією такого
підходу стала відома формула, запропонована ще в минулому столітті
американським економістом Ф. Вокером: «Гроші — це те, що вони
виконують». Прикладом такого підходу може бути характеристика суті
грошей, вміщена в підручнику «Економікс», автором якого є американські
економісти К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю. На запитання «що таке гроші?»
автори підручника дають таку відповідь: «Гроші є тим, що вони роблять.
Все те, що виконує функції грошей, є грішми»1.

Треба зрозуміти мотиви функціонального підходу до визначення змісту
питання, яке розглядається. У даному випадку увага акцентується на суто
прикладному аспекті визначення грошей. А відтак теоретичні проблеми, що
характеризують їхню глибинну суть, не набувають істотного значення. Тому
іх цілком свідомо знехтувано, і форма зовнішнього вияву грошей, що
реалізує себе через грошові функції, сприймається як безпосередній вираз
їхньої суті.

Щоб подолати згадану обмеженість, необхідно попервах визначити
методологічну базу, послідовно дотримуючись якої можна знайти науково
вмотивоване вирішення поставленої проблеми.

Добре відомо, що в ринковій економіці, на будь-якому етапі її розвитку,
вся сукупність господарських зв’язків реалізується через систему
вартісних відносин. І це природно. Вартість визначає не лише
конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів і послуг, а й
специфічні особливості їх обміну, розподілу і споживання. Вона
характеризує органічну єдність цих структур і в цьому відношенні
виступає як економічна категорія, що визначає найглибші основи
суспільного відтворення. Завдяки цьому теорія вартості, незалежно від
того, як вона трактується і яке місце займає в тому чи тому напрямку
економічної думки, завжди виступає в ролі об’єктивного підґрунтя для
аналізу економічних процесів, виконуючи тим самим загальну методологічну
функцію процесу пізнання. Це стосується структури дослідження всієї
сукупності економічних зв’язків, у т.ч. й теоретичного аналізу грошей,
які за своєю суттю найбільш тісно пов’язані з зазначеною категорією,
будучи безпосередньою формою її реалізації1.

Надзвичайно складна сутність грошей не дала змоги світовій економічній
думці дати однозначне і достатньо повне їх визначення на понятійному
рівні. Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності
грошей як всього того, що використовується як гроші. У цьому визначенні
проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і
сфери використання грошей, але навряд чи в ньому є відповідь на питання,
що таке гроші. Представники іншої економічної школи, що має своїми
витоками трудову теорію вартості, визначають сутність грошей виходячи
лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним
товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто
як загальний еквівалент. Це визначення має той недолік, що не враховує
такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб
нагромадження вартості. З цього погляду друге визначення видається
вужчим, недостатньо повним порівняно з першим.

Усунути недоліки цих двох визначень грошей спробували прибічники так
званого портфельного підходу до вивчення грошей. Вони використали
умовний портфель активів окремого економічного суб’єкта, в якому всі
активи розмістили в міру зниження їх ліквідності, тобто здатності до
обміну (див. схему 1).

Схема 1. Портфель активів економічного суб’єкта

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу
абсолютну ліквідність, і тому ні в кого не виникає сумніву, що це —
гроші. Навіть окремий показник для неї встановили — агрегат М0. На
другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і
високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка. Їх ще теж вважають
грошима, проте дещо «нижчого сорту» і включають уже до іншого показника
— агрегату M1. На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще
нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші і включають уже у
третій грошовий показник — агрегат М3. Ще нижчу ліквідність має
наступний актив — облігації, в якому є елементи з достатньою
ліквідністю, а є й з украй низькою. Тому в одних країнах перші з них
вважають ще грошима, а другі — ні, а в інших країнах усі облігації вже
не вважають грошима. Так, у США короткострокові облігації державної
позики ще вважають грошима і включають у новий грошовий агрегат ML. В
Україні ж усі активи групи «облігації» не вважають грошима і показник,
адекватний американському агрегату ML, взагалі не визначається.

За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх призначення як
засобу обігу та платежу, так і засобу нагромадження вартості і тому є
достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це
визначення має істотний недолік — не дає можливості провести чітку межу
між грошима (грошовими активами) і негрошима (негрошовими активами),
унаслідок чого поряд з поняттям «гроші» з’являється поняття
«квазігроші», маса їх визначається багатьма показниками (агрегатами),
які різняться між собою ступенем ліквідності.

Більш детально зупинимось на сутності грошей як загального еквівалента,
оскільки в цьому статусі вони повинні мати найвищу ліквідність.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші — це специфічний
товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є
загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх
походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного
виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми
фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й
після завершення формування грошей як самостійного економічного явища
носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому
вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони
визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких
виконували нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням
чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є
товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у
товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей
виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм
грошової суті, набуло подвійного існування — як звичайний товар і як
гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій
вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні
потреби людини золото набуло загальної споживної вартості — здатності
задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як
загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю
золота виникла суперечність — якщо воно застосовується у першій своїй
властивості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця
суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в
золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як
конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення
специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки
реалізувати їх стає дедалі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей,
поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного
товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був
зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота
як товару найменшою мірою вимагалися, — у сфері товарного обігу.
Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для
заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як
звичайного товару як грошей. Вартість золота як звичайного товару
формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в
золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На
вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники, як
зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих
запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як
грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота,
більш сталою, ніж вартість золота як товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару і
як грошей виявляються в обігу монет. Відомо, що від тривалого обігу
монети стираються і вартість золота, яка реально залишається в монеті,
зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй
попередній вартості, що залишилася лише номінальне. У такій номінальній
вартості, відмінній від реальної, монети продовжували успішно
функціонувати як міра вартості і засіб обігу, тобто виконувати основні
функції, котрі конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність мінової вартості золотої монети на реальну і
номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології
видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети
знижувалася при збереженні протягом певного часу в ринкових відносинах
її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених
від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в
місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час
продовжує оцінюватися попередньою мірою вартості, що стала ілюзорною,
застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість
грошей за фактичною вартістю золота як товару. Однак поки відбудеться
одне коло вирівнювання, фактична вартість може знову змінитись. Отже,
номінальна вартість може ніколи її не «наздогнати» або ж зрівнятися з
нею лише на короткий строк.

Це свідчить про те, що гроші в процесі обігу набувають особливої мінової
вартості, яка може існувати відокремлено і паралельно з внутрішньою
вартістю того матеріалу, з якого вони виготовлені. Гроші стають
абсолютним уособленням мінової вартості, сформованої в обігу, а не
запозиченої від грошового товару. Можливість формування такої вартості
грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного
товарного носія, для виникнення грошей, не пов’язаних з будь-якою
натурально-речовою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Маючи товарну форму, гроші разом з тим принципово відрізняються від
звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну
вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо
обмінявшись відповідними благами. Тому ринок сприймає гроші як
абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб’єкта,
незалежно від його конкретних поточних потреб. Отже, гроші стають
абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає
мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі.

Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості
та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх
суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін
товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у
форму капіталу. Вони стали широко обслуговувати нагромадження вартості,
використання її для фінансування розвитку виробництва, формування на цій
основі маси позичкового капіталу та його руху. Забезпечення
самозростання вартості стало пріоритетною ціллю руху грошей у процесі
відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб’єктів, на
їх взаємовідносини.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у
зв’язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як
капітал.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної
споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується
посередництвом в обміні.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної
вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати,
нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й
збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використовуються для
формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий
капітал. В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно
розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб
нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в
економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони
перестали використовуватися як гроші.

Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні
функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище
грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом
досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх
використанні економічними суб’єктами. Гроші є власне грошима насамперед
при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю
товарів та послуг.

Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та
продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий
дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночасно є власне
грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товару та одержанню
прибутку.

Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кру-гообороту
капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на
банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною оборотного капіталу
підприємства і масою ліквідності, що забезпечує його поточну
платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує оборотний
капітал підприємства, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність,
робить підприємство економічно могутнішим.

У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її
ліквідності і не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї
суми зумовлює лише поліпшення ліквідності економіки, зростання рівня її
монетизації, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується.
Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до
їх знецінення1.

Розділ 2. Функції грошей, грошова система і її елементи

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в
грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких
форм дістала назву функції грошей. Функція грошей — це певна дія чи
«робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного
відтворення.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії
грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а
й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних
теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість
представників марксистської теорії грошей визнає п’ять їх функцій, проте
вони мають різні погляди щодо суті кожної з них.

З урахуванням зазначених розбіжностей треба усвідомити попервах
найзагальніші методологічні положення, що характеризують принципи
структурної побудови і відповідно до цього — метод пізнання природи
грошових функцій і механізму їх реалізації. Розглянемо ці положення.

По-перше, суттєвим аспектом теоретичного пізнання грошових функцій є
послідовне забезпечення історичного підходу до їх аналізу. Розвиток
функцій грошей відображає головно процес ускладнення товарного
виробництва і ринкових відносин, у перебігу якого виповнюється новим
змістом якісна визначеність грошової форми товару. У зв’язку з цим на
кожному історичному етапі грошових відносин формується специфічна
сукупність і механізм взаємодії функцій грошей, що відображає спосіб
розв’язання протиріч між споживчою вартістю і вартістю товару, а
відповідно до цього — принципи функціонування грошей як загального
вартісного еквівалента.

По-друге, поряд із врахуванням впливу історичної еволюції глибинної суті
грошей на розвиток і характер взаємного підпорядкування грошових
функцій, вельми важливо, щоб їхні природа й особливості реалізації
розглядалися в безпосередньому зв’язку зі змінами в структурі
суспільного відтворення виробництва та обігу товарів. Вся логіка
дослідження й вивчення функцій грошей є підтвердженням того, що лише з
урахуванням історичних тенденцій процесу виробничого відтворення, а
також розвитку окремих стадій обігу товару можна розібратися в усіх
складностях зазначеної проблеми.

По-третє, на всіх рівнях пізнання необхідно брати до уваги системи
субординації грошових функцій, характер їхньої взаємодії, що постійно
змінюється. Маємо враховувати, що в процесі розвитку грошових відносин
відбуваються не лише ускладнення наявних функцій, але й поява нових і
відмирання старих, у цьому відображається загальна діалектика розвитку
грошових відносин, принцип їхнього історизму.

І, нарешті, по-четверте, при вивченні дії окремих функцій та способу їх
взаємозв’язку слід також зважати на співвідношення грошових функцій і
функціональних форм грошей. Останні характеризують найвищий ступінь
розвитку грошових відносин і є логічним продовженням окремих функцій.
Лише на ранніх етапах грошових відносин цілісна сукупність функцій
характеризувала спосіб реалізації певної історично визначеної, єдиної у
своєму фізичному втіленні грошової форми — грошей-товару. У подальшому
розвитку сталося функціональне роз’єднання цієї форми, що започаткувало
відносно осібне буття окремих структурних елементів грошової системи,
які є похідними від функцій. Однак і вказані зміни не порушують вихідних
принципів підпорядкування і взаємодії окремих функцій, притаманних
найпростішій, елементарній, гене-тично вихідній грошовій формі1.

Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед
представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі існування
функцій грошей, більшість із них визнають лише три функції й
абстрагуються від решти. Так, у відомій книзі англійського економіста Л.
Харріса «Грошова теорія» говориться про функції засобу обігу, засобу
збереження вартості та одиницю рахунку і зовсім не згадуються інші
функції. Разом з тим класики економічної теорії та деякі її представники
кінця XIX — початку XX ст. які визнавали п’ять функцій грошей. Ми також
розглянемо п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу,
засобу нагромадження вартості і світових грошей.

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і
вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення
цієї функції — виражати і вимірювати вартість — пояснюється тим, що
вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з
товаром — загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана. І
тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента
здійснюється вимірювання вартості товарів.

Функція міри вартості – логічно вихідна і є центральною у системі
грошових відносин.

Вона постачає товарній масі необхідний матеріал для виразу її вартості.

Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і
забезпечують їх обіг.

Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою
Т—Г—Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т—Т. Участь в
обміні грошей надає товарному метаморфозу принципово нову якість: він
розпадається на два самостійні акти — продаж (Т—Г) і купівля (Г—Т), які
можуть відокремлюватися в просторі і в часі. За бартерного обміну
відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей
досягають обидва учасники операції — кожний з них отримує потрібну
споживну вартість. У метаморфозі Т—Г—Т продаж (Т—Г) не означає
досягнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обмінюються.
Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого
товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, у чому криється
абстрактна можливість кризи збуту.

Рис. 2. Умови виконання функції грошей як засобу обігу1

Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, що робить її індиферентною
до форми грошей, і її можуть виконувати будь-які гроші: повноцінні,
паперові, кредитні, готівкові і депозитні; законні; квазігроші.
Миттєвість послаблює вимоги до сталості грошей у цій функції, проте не
знімає їх зовсім. Адже миттєвість властива грошам як засобу обігу тільки
в одному товарному метаморфозі. Після його здійснення гроші не
припиняють обігу і переходять у другий метаморфоз, потім у третій і т.
д. Тому чим сталіша вартість грошової одиниці, тим міцніша внутрішня
єдність товарних метаморфоз і зв’язків товаровиробників, тим
сприятливіші умови для розвитку суспільного виробництва. Знецінення
грошової одиниці викликає у власників грошей — потенційних покупців —
недовіру до її купівельної спроможності та бажання швидше їх перетворити
в товари, що стимулює попит та бартеризацію обміну.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення
різноманітиш боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин,
що виникають у процесі розширеного відтворення.

Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазначалося вище,
поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому
виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотно
інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється
фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в
рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і
форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не
завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості
грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини, що виникають при
погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою
першооснову — купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ,
що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміну вартості
грошової одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу,
зміну позичкового процента тощо.

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують
нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі
розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді,
коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від
продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних
вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а
відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці
повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто
бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути
після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за
функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар
у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для
повернення боргу.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в
міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію
взаємовідносин між країнами.

Рис. 3. Функції світових грошей1

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості
на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними
кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт
економічних відносин — держава, котра представляє і захищає інтереси
країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні
суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і
на відносини безпосередніх покупців та продавців.

Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про
вартість грошей: вартість грошей як грошей і вартість грошей як
капіталу.

Гроші як капітал набувають своєї вартості на грошовому ринку під впливом
попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента.

Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де
гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми
купівельної спроможності. Проте механізм формування цієї вартості грошей
істотно різниться при функціонуванні повноцінних і неповноцінних грошей.

Мінова вартість повноцінних грошей, з якою вони беруть участь в обігу,
під впливом цілого ряду об’єктивних чинників набуває відносної
самостійності і певний час може відхилятися від реальної їх вартості.
При цьому мінова вартість є більш інертною порівняно з реальною. Тому
ціни на товарних ринках і купівельна спроможність таких грошей певний
час залишалися незмінними після зміни вартості золота як товару, що мало
позитивний вплив на розвиток ринкових відносин.

Разом з тим мінова вартість золотих грошей, що перебували в обігу, не
могла повністю відірватися від реальної вартості золота як товару. Цьому
заважала дія закону вартості у сфері виробництва й обміну золота. Якщо
мінова вартість (купівельна спроможність) монети знижувалася порівняно з
реальною, то зменшувалась рентабельність виробництва золота,
підприємства з гіршими умовами видобутку закривалися, і реальна вартість
золота знижувалася до рівня мінової.

Якщо ж реальна вартість повноцінних грошей зменшувалася порівняно з
міновою, то в кінцевому підсумку підривалася довіра до таких грошей та
їх емітента, наставав розлад грошового обігу і системи цін. Держава
змушена була або перекарбовувати монету, щоб підвищити її реальну
вартість до мінової, або взагалі відмовитися від золотомонетного обігу.

Можливість роздвоєння вартості повноцінних грошей здавна була помічена
людьми і широко використовувалася у власних інтересах тими, хто карбував
монети. На цій можливості базувалося звичайне фальшування монет, їх
обрізування приватними особами, відоме ще із стародавніх часів. Проте й
держави нерідко використовували таку можливість для погіршення якості
грошей з метою поліпшення становища своєї казни чи в інтересах певних
соціальних груп. Якраз заради цього всі держави з перших кроків свого
існування домагалися повної монополізації карбування монет.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному
циклі відтворення, — величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед
сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі
і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу,
продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її
відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з
ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість
і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка
забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну товарів виявиться менше, ніж було в
попередньому, або в обігу перебуватиме зайва маса грошових знаків при
тій самій масі товарів, то між грошовою і товарною масами складеться
нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці
будуть готові платити, а продавці вимагатимуть більшу суму грошей, ніж у
попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і
ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової
вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення.

dh ¤

`„A

dh

$

всі товари можуть бути реалізовані і продавці змушені будуть знижувати
ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони
ввійдуть у наступний цикл обміну.

Обумовленість вартості неповноцінних грошей відтворюбаль-ним процесом
відіграє вирішальну роль у наданні грошам кредитного статусу, у
перетворенні їх у реальні боргові зобов’язання певних економічних
суб’єктів (уряду, центрального банку, інших банків та комерційних
структур).

Крім того, будучи борговими зобов’язаннями, гроші спираються на
економічну могутність та авторитет тих суб’єктів, які їх емітували.
Довіра до них учасників ринку як до реальних цінностей формується
залежно від динаміки цієї могутності та рівня авторитету.

Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх
цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на грошову одиницю, і
навпаки. Отже, між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей
та рівнем цін на товари існує обернена залежність.

Зміна вартості грошей — надзвичайно важливий економічний показник, що
відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошей,
як і ті економічні процеси, що його визначають, не може залишатися
незмінним1.

При всій значливості функції грошей як міри вартості економічні
відносини, що формуються в процесі обміну товарів, не можуть спиратися
лише на неї. Як зазначалося вище, цінова оцінка вартості товару
здійснюється на основі функції міри вартості до процесу його реалізації.
Ціна встановлюється ще до обміну товарів. Однак її номінальне визначення
не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною
передумовою реального обміну: вона реалізує себе в ньому лише в
кінцевому підсумку. Тому цілком зрозуміло, що сам процес обміну товарів,
обіг Т — Г — Т породжує об’єктивну потребу не лише у функції міри
вартості, а й у загальному засобі обігу, на базі якого відбувається
реальний рух споживчих вартостей товарів, їх фактичний обмін. Це
стосується обміну товарів не лише на внутрішньому, а й зовнішньому
ринках.

У такому разі функція засобу обігу невіддільна від функції міри
вартості. Як вартість товару і споживча вартість є двома нероздільними
чинниками, так і функції міри вартості та засобу обігу у своїй взаємодії
конституюють гроші як гроші. Органічно доповнюючи одна одну, вони
реалізують подвійну природу грошей — їхнє призначення виконувати в
товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути
технічним інструментарієм обміну товарів2.

Розглянуті питання, що характеризують логічний взаємозв’язок понять
«вартість товару» — «гроші як загальний вартісний еквівалент»,
визначають загальноекономічну природу грошей. Мова йде про те, що
вказане призначення грошей виявляється у їхній здатності забезпечити
відособлення і реалізацію вартості товару як специфічного економічного
відношення, що складається між окремими товаровиробниками і суспільством
у цілому.

Однак зазначене призначення грошей не може обмежуватись лише цією
функцією. В процесі реального обміну за їх допомогою забезпечується
реалізація не лише вартості, а й споживчої вартості товару. У зв’язку з
цим важливою складовою ознакою грошей як предмета пізнання є їхня
здатність обслуговувати технічний бік обміну — рух споживчих вартостей.
Мається на увазі інша логічна структура взаємозв’язку — взаємозалежність
понять «споживча вартість товару» — «гроші як технічний інструментарій
обміну».

Методологічне значення теоретичного аргументування структури грошових
відносин визначається тим, що на цьому підґрунті виникає можливість
якісної характеристики структурної побудови конкретно-історичних форм
грошей, специфіка яких виражається відповідною комбінацією грошових
функцій. Ідеться про виявлення в кожній конкретно-історичній системі
грошових відносин структурних елементів, за допомогою яких
обслуговується технічний бік товарного обміну, здійснюється переміщення
споживчих вартостей та елементів, на базі яких виявляється соціальна
природа грошей, їхня роль загального вартісного еквівалента1.

Як відзначалося вище, способи визначення відносної вартості грошей, що
використовуються у функції нагромадження, і грошей як засобу обігу не
можуть істотно не відрізнятися один від одного. Аналізуючи докладніше це
питання, потрібно враховувати щонайперше неоднозначність мотивів
формування та способів реалізації попиту на гроші у розглядуваних
функціях. Через функцію засобу обігу реалізується суто трансакційний
попит (мотив споживання). У противагу цьому гроші у функції
нагромадження безпосередньо пов’язані з інвестиційним попитом, процесом
економічного відтворення.

Аналіз механізму формування відносної вартості грошей у функції
нагромадження безпосередньо пов’язаний зі з’ясуванням специфіки
співвідношення між часткою касових залишків, яка використовується з
трансакційною метою, і часткою, що реалізується у формі фінансових
активів. Щодо цього теорія відносної вартості грошей, що
нагромаджуються, по суті базується на теорії переваг ліквідності. Це дві
органічно пов’язані ланки монетарної теорії.

Маємо враховувати і залежність іншого порядку: коли очікується
підвищення норми банківського відсотка, попит на інвестиційні активи
(акції, облігації підприємств) знижуватиметься, а на гроші — зростатиме;
і, навпаки, очікуване зниження відсоткових ставок стимулюватиме купівлю
на фінансовому ринку цінних паперів, підвищуючи на них попит і водночас
скорочуючи попит на ліквідність. Отже, і в цьому випадку подибуємо
відповідну взаємодію показників відносної вартості грошей у функції
обігу та у функції нагромадження1.

Становлення грошової системи України.

Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема, прийняття Верховною
Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет та
проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною
державою, відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної банківської
системи. 20 березня 1991 року Верховна Рада прийняла перший банківський
Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з ним на базі
Української республіканської контори Державного банку СРСР створено
Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на
зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у
сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності
національної грошової одиниці. 2001 року банківська система України
святкувала своє десятиліття.

Декларація про державний суверенітет України та Закон “Про економічну
самостійність Української РСР”, які законодавче закріпили за нашою
державою право на самостійне формування власної банківської системи,
стали фундаментом для появи українських комерційних банків. Упродовж
1989—1991 років у Москві було зареєстровано близько шістдесяти
українських банків.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька
етапів.

І етап (1991-1992рр.) процеси перереєстрації та реорганізації:

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні
банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період
“міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних
державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та
малих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк,
Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та
основних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року
зареєстровано 77 банків.

II етап (1992-1993 роки) поява банків “другої хвилі”:

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації
пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих
кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992
року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом
на 1 січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки.

На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу
міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів
України” у комерційних банках дедалі зменшувалася частка
“міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Мінфін України
буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам,
братиме участь в управлінні банків. Зрозуміло, це не влаштовувало
колишніх власників акцій, і вони поспішили вилучити свої кошти із
комерційних банків та інших акціонерних товариств. На цьому ж етапі
спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних “кишенькових”
банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної
квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляції, примітивно
експлуатуючи цей зовнішній, незалежний від них фактор.

III етап (1994-1996 роки) перші банкрутства:

Активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання
діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням
інфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом
безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до
жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку,
до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на
межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994
року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року — 20, серед яких і
найбільші (“Інко”, “Відродження”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року
прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого
банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на
існування. Зрозуміло, це не могло не внести певних додаткових ускладнень
у функціонування всієї банківської системи.

У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно
впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України
почали працювати іноземні банки та їхні представництва — всього їх було
зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних
банків.

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була
зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та
окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько
70 банків. Вони переходять із рук одних акціонерів до інших, мов
естафетна паличка1.

IV етап (1996-1998рр.) стабілізація банків та впровадження національної
валюти – гривні:

Цей ключовий етап становлення вітчизняної банківської системи потребує
детальнішого розгляду. Можемо підбити певні підсумки роботи банківської
системи. Позаду роки гіперінфляції та повної розбалансованості
економіки. Протягом перших п’яти років існування незалежної держави в
Україні:

створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та
первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);

пройдено перший етап реформування грошової системи країни, введено
проміжну валюту — український карбованець;

створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні
технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало
змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських
розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення
фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження
платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі;

введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;

НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та
банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської
системи;

завдяки зусиллям НБУ, його монетарній політиці подолано гіперінфляцію,
керованими стали інфляційні процеси.

Розділ 3. Валюта, валютний курс, валютне регулювання в Україні

Коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і
використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб
обігу і платежу, вони реалізують себе у функціях світових грошей.
Функціональною формою світових грошей є валюта. Можна сказати по-іншому
валюта е грошова одиниця, що використовується у функціях світових грошей
йдеться, власне, про фактичну тотожність понять «світові гроші» та
«валюта».

В історичному аспекті, коли золото уособлювало всі грошові функції, його
використання в розрахунках на світовому ринку розглядалося як
безпосереднє виконання ним функції світових грошей У цих умовах
розмежування понять «національні гроші» й «валюта» (світові гроші) мало
лише функціональний характер Золото у своєму натуральному втіленні
обслуговувало сфери як внутрішнього, так і зовнішнього грошового обігу
При обігу паперових грошей статус валюти отримує лише конвертована
грошова одиниця, коли вона використовується в системі міжнародних
розрахунків1.

Коли підкреслюється, що валюта є грошова одиниця, яка використовується у
функціях світових грошей, то в цьому випадку акцентується увага на
органічному взаємозв’язку внутрішніх і зовнішніх грошей Функції світових
грошей є логічним продовженням грошових функцій, що реалізуються на
внутрішньому ринку. Воднораз слід враховувати і інше Реалізація грошей
як валюти, тобто у функціях світових грошей, є найвищою формою їх
функціонального застосування. І це так. Суть грошей як економічної
категорії, їхня здатність забезпечувати максимально можливу гаму
обмінних операцій, загальність і універсалізм виявляються найповніше у
функціях, що їх виконують світові гроші.

Отже, в широкому розумінні поняття «валюта» означає грошову одиницю, що
використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна
розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Залежно від емітента валюта поділяється на три різновиди. Це:

а) національна валюта (йдеться про використання національної грошової
одиниці міжнародного засобу обігу і платежу);

б) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот,
скарбничих білетів, монет, що знаходяться в міждержавному обігу. Окрім
цього, в поняття «іноземна валюта» в широкому значенні включаються
іноземні цінні папери — платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви,
сертифікати тощо), фондові ресурси (акції, облігації) та інші валютні
цінності. Якщо іноземна валюта використовується як засіб офіційних
(державних) нагромаджень, вона отримує статус резервної валюти;

в) колективні валюти — спеціальні міжнародні грошові одиниці, що
виконують певну сукупність функцій світових грошей і функціонують як на
інтернаціональних (світових), так і на регіональних засадах.

Класифікація валют може здійснюватися і в інших площинах. Залежно від
режиму використання розрізняють неконвертовану і конвертовану валюту.
Остання може бути повністю або частково конвертованою. При здійсненні
розрахункових операцій вживають поняття «валюта імпортера» і «валюта
експортера», «валюта платежу», «валюта клірингу», «валюта векселя»,
«валюта ціни» тощо1.

Як зазначалося вище, сучасна структура валютних цінностей і ресурсів, що
використовуються у функціях світових грошей, докорінно відрізняється від
того, що мало місце ще в недалекому минулому, коли їхньою чоловою формою
було монетарне золото. Свого часу Бреттон-Вуд-ська валютна система
започаткувала процес формування специфічних форм світових грошей,
позбавлених товарної основи. Цей процес набув подальшого розвитку в
Ямайській валютній системі. Відповідно до цього докорінно змінилися
механізми реалізації функцій світових грошей, спосіб їхньої взаємодії з
національними грошовими системами. Зміст і характер цих змін
розкривається при характеристиці особливого різновиду світових грошей —
колективних валют, які займають нині ключові позиції в системі
міжнародних валютних відносин.

Як економічна категорія валютний курс являє собою ціну грошової одиниці
тієї чи іншої країни. За умов золотого стандарту його рівень визначався
рівнем встановленого державою золотого паритету валют, тобто
співвідношенням їх золотого вмісту. У зв’язку з демонетизацією золота
визначення валютного курсу здійснюється зіставленням купівельних
спроможностей грошових одиниць різних країн. З огляду на це можна
відзначити: валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни,
виражена у грошовій одиниці іншої країни. Таке визначення найповніше
виражає зміст цього економічного поняття.

Валютний курс використовується при купівлі та продажеві валюти у зв’язку
з експортом та імпортом товарів чи послуг, надходженням до країни
капіталів та їх вивозом за кордон, при наданні кредитів та здійсненні
інших зовнішньоекономічних операцій. Водночас важливим призначенням
валютного курсу є його використання при здійсненні статистичних
розрахунків, що визначають вартісні показники економічної діяльності
тієї чи іншої країни та її позиції у світовій економіці.

Існує декілька різновидів валютного курсу: офіційний, ринковий,
комерційний курс, клірингових валют, аукціонний та інші.

Відповідно до чинних у окремих країнах нормативів курси іноземних валют
встановлюються їх котируванням. Котирування — це визначення офіційними
державними органами (Центральним банком чи іншою фінансовою установою)
курсу (ціни) іноземної валюти. При котируванні валют вказується курс
продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за яким банки
купують валюту. Котирування може бути обов’язковим для суб’єктів
валютних операцій або суто номінальним — орієнтовним. Тоді валютний
курс, визначений котируванням, може не збігатися з курсом конкретної
угоди.

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних економічних
відносин. Будь-які його зміни впливають практично на всю систему
макро-та мікроекономічних показників тієї чи іншої країни, на її
конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів,
збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу
та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної
держави.

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:

По-перше, за його допомогою долається економічна обмеженість тієї чи
іншої грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності
в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб
інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової
системи грошей.

По-друге, на основі валютного курсу здійснюється порівняння цінових
структур окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення —
продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної платні, темпів
економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни та
йаціональні умови виробництва, зокрема національні вартості товарів і
послуг з інтернаціональними Цінами та інтернаціональною вартістю.
Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації
інтернаціональної вартості товарів і послуг. На його основі національні
витрати прирівнюються до єдиного вартісного еквівален-та — суспільне
необхідних інтернаціональних витрат праці і відповідно до цього — до
інтернаціональної вартості.

По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється
національний продукт між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічні
зв’язки1.

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної
спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність (сила)
валюти виражається як сума товарів і послуг, що їх можна придбати на
дану грошову одиницю.

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів і
послуг у двох країнах — країні А і країні В визначає паритет купівельної
спроможності (purchasing power parity) — РРР. Залежно від номенклатури
товарів РРР може бути частковим (за певним набором товарів) і загальним
(за всім суспільним продуктом).

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою з них є визначення
паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін
стандартного набору (за «споживчим кошиком») товарів і послуг.

Поряд із ціновим існує метод розрахунків РРР, спертий на визначення
співвідношень витрат виробництва. Зазначений метод розрахунків має
переваги в тому, що він дозволяє певною мірою абстрагуватися від окремих
кон’юнктурних і спекулятивних чинників цінових коливань.

В теорії валютних відносин використовується й метод розрахунків РРР на
основі визначення співвідношень ефективних виробничих витрат у країнах,
що порівнюються (А, В). У даному разі до ефективних витрат відносять:
заробітну платню (W), норму позичкового відсотка (г), ренту (R),
показник продуктивності праці (PR). Одна з формул, що використовується в
даних розрахунках, має такий зміст:

Паритет купівельної спроможності, характеризуючи товарне наповнення
окремих грошових одиниць, є одним із основних чинників визначення
валютних курсів, що формуються у сфері зовнішньоекономічних відносин.
Одначе на практиці валютний курс, як правило, помітно відрізняється від
паритетного співвідношення.

Які ж чинники впливають на зазначені відмінності?

Як зазначалося, валютний курс — це ціна, в якій грошова одиниця однієї
країни виражається у грошовій одиниці іншої країни. Тому, як і будь-яка
ціна, валютний курс тієї чи іншої грошової одиниці формується під
безпосереднім впливом попиту й пропозиції, що встановлюються У кожному
конкретному випадку на валютному ринку. Тому цілком зрозумілим є те, що
досить вагомі відхилення наявних валютних курсів українського
карбованця, як і російського рубля, від паритету їх купівельної сили
(РРР) значною мірою пояснюється недостатньою пропозицією вільно
конвертованої валюти на відповідних ринках.

Окрім цього чинника, на величину валютного курсу і його динаміку значний
вплив справляє стан платіжного балансу з поточних операцій, а також із
сальдо, що характеризує рух довгострокових капіталів.

Складовими національної валютної систем є національна грошова одиниця,
режим курсоутворення та умови конвертованості національної грошової
одиниці, валютні нормативи й обмеження, система валютного регулювання та
контролю, міжнародна ліквідність держави, регламентація готівкового і
безготівкового обігу іноземної валюти, організація біржового та
позабіржового валютних ринків, система міжнародних розрахунків,
ліцензування операцій з валютними цінностями тощо1.

Режим здійснення операцій у іноземній валюті на території України,
загальні принципи валютного регулювання, права й обов’язки суб’єктів
валютних відносин регламентуються Декретом Кабінету Міністрів України
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 №
15-93 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління НБУ від
04.08.97 № 212), Правилами використання готівкової іноземної валюти на
території України, затвердженими постановою Правління НБУ від 26.03.98
та іншими нормативними актами.

Висновки

Гроші не були придумані людством і не є продуктом творення держави, а
з’явилися стихійно як результат еволюційного розвитку товарного
виробництва й обміну. Тому гроші не можна вольовим способом відмінити
там, де для їх існування є об’єктивні передумови, як і не можна
запровадити там, де таких передумов немає. Разом з тим держави активно
впливають на форму грошей, з тим щоб надати їм тих ознак, які роблять
гроші найбільш адекватними потребам ринку.

Обмін за допомогою грошей має істотні переваги перед бартером
(натуральним обміном): здешевлює, прискорює, краще гарантує здійснення
обмінних операцій, розширює можливості вибору, знімає часові і
територіальні обмеження, створює умови для суспільного контролю і впливу
на процеси обміну; все це сприяє прискоренню суспільного відтворення.

Гроші за своєю сутністю є особливим товаром, що має властивості
загального еквівалента — здатність обмінюватися на будь-який інший
товар, загальну споживну вартість замість специфічної, властивої
звичайним товарам, є безпосереднім носієм абстрактної цінності і
суспільного багатства.

Вартість грошей як загального еквівалента формується безпосередньо в
обігу внаслідок обміну певної маси реальних цінностей на певну масу
грошей. У результаті такого обміну кожна грошова одиниця стає для її
власника носієм тієї маси вартості, яку він відчужив в обмін на свої
грошові доходи. Зміна такої вартості грошей спричинюється передусім
зміною фізичного обсягу реальних благ, що надходять у сферу реалізації,
і маси грошей, що обслуговує цю сферу. Перший із цих факторів впливає на
вартість грошей прямо пропорційно, а другий — обернено пропорційно.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від звичайних товарів
широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей
зумовлювалася більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та
істотним ускладненням вимог ринку до грошового еквівалента. Переломним
моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, унаслідок
якої закінчилася епоха повноцінних грошей і розпочалася епоха
неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли на
себе й успішно виконують більшість грошових функцій, насамперед засобу
обігу, засобу платежу і міри вартості. Водночас є підстави стверджувати,
що функцію засобу нагромадження вартості частково продовжує виконувати
золото, про що свідчить накопичення великих запасів золота у державній
та приватній власності.

Гроші в сучасній ринковій економіці виконують п’ять функцій: міри
вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості,
світових грошей. У функції міри вартості гроші забезпечують визначення
вартості товарів через форму ціни. У функції засобу обігу гроші
обслуговують реалізацію товарів з негайним поверненням власникові
еквівалентної вартості. У функції засобу платежу гроші обслуговують
погашення боргових зобов’язань, що виникають у процесі розподілу та
реалізації вартості. У функції світових грошей гроші обслуговують рух
вартості по каналах світового ринку — її вимірювання, розподіл,
реалізацію і нагромадження.

Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в стимулюючому
чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси. Такий вплив
забезпечується самою наявністю грошей, завдяки чому всі економічні
суб’єкти функціонують у грошовому (а не бартерному) середовищі, а також
зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку роль грошей полягає
в тому, що економічні суб’єкти поставлені в такі умови, що спонукають їх
як виробників виробляти більше і з меншими витратами, а як споживачів —
витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. У другому випадку
роль грошей виявляється в тому, що збільшення чи зменшення маси грошей
збільшує чи зменшує обсяг платоспроможного попиту, впливає на
кон’юнктуру ринку, на обсяги виробництва і зайнятість.

Правові засади валютного регулювання в Україні закладені Декретом
Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. №15-93, згідно з яким
Національний банк України було визначено головним валютним органом
країни та покладено на нього виконання функцій щодо формування на
підставі загальної економічної політики держави принципів і стратегії
валютного регулювання, ліцензування діяльності з валютними цінностями,
розробки і впровадження системи курсоутворення та здійснення контролю за
виконанням правил валютних операцій.

Список використаної літератури

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 p.

Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету
Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 р. // Урядовий кур’єр. — 1993. —
6 березня.

Maккoннeлл К.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципи, проблемы и политика. – Т.
1. – М.: Республика, 1992.

Авдокушин Е. Ф. Международные экономические отношения. — М.: НВЦ
Маркетинг, 1997.

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: у 2-х
частинах. – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000.

Валютний рынок и валютное регулирование. — М.: БЕК, 1996.

Васюренко О.В. Механизм осуществления банковских операций с иностранной
валютой. — X.: Гриф, 1997.

Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
К.: Вища шк., 1995.

Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002.

Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000.

Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

Козик В.В., Пайкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні
відносини. — К.: Знання-Прес, 2001.

Комаринська З.М. Історія грошей. — К., 1998.

Кротпюк В., Іоффе А. Валютний контроль та його правова регламентація в
Україні // Вісник Нац. банку України. — 1997. — №11. — С. 10—13.

Максимова Л. М., Носкова Й. Я. Международные экономические отношения. —
М.: Банки й биржи; ЮНИТИ, 1995.

Международные экономические отношения / Под ред. С. Ф. Сутырина, В. Н.
Харламовой. — СПб.: Изд-во СПбУ, 1996.

Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.

Основи економічної теорії.кн.1,2 / За ред. Ніколенка Ю.В. – К.: Либідь,
1998.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Г. Н.
Климко, В. П. Нестеренко. – К.: Вища шк. – Знаня, 1997.

Савлук М. Нова національна валюта гривня працює на економіку України //
Фінанси України. — 1997. — № 2.

Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. — К.: Т-во “Знання”,
КОО, 1999.

1 Maккoннeлл К.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципи, проблемы и политика. –
Т. 1. – М.: Республика, 1992. – С.264.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 64-65.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
10-15.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 71-72.

1 Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – С. 29.

1 Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – С. 31.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
31-34.

2 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 75-76.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 69-70.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 149-152.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 32-33.

1 Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. — К.: Т-во “Знання”,
КОО, 1999. – С. 45-47.

1 Савлук М. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2. – С. 23.

1 Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. — К.: Т-во “Знання”,
КОО, 1999. – С. 48-49.

1 Кротпюк В., Іоффе А. Валютний контроль та його правова регламентація в
Україні // Вісник Нац. банку України. — 1997. — №11. — С. 10—13.

PAGE

PAGE 19

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020