.

Формування ресурсiв комерцiйних банкiв (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 8954
Скачать документ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Ресурси комерційних банків, їх зміст, значення

і класифікація

Розділ 2. Формування власного капіталу: його функції та

Значення

Розділ 3. Залучені і запозичені кошти комерційних банків і

порядок їх формування

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Управління банківськими ресурсами являє собою діяльність, пов’язану з
залученням коштів вкладників і інших кредиторів, визначенням розміру і
відповідної структури джерел коштів у тісному зв’язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами комерційних банків можна умовно підрозділити на два
рівні – рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на
кожному рівні управління використовуються як економічні, так і
організаційні методи. Самі ж методи прямо або побічно впливають на
розмір ресурсів комерційних банків.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних
банків безпосередньо позначається на розмірі їхніх ресурсів. Мінімальний
розмір статутного фонду не тільки прямо, але і побічно впливає на розмір
власного капіталу комерційного банку, оскільки утворення інших його
фондів взаємозалежно зі статутним фондом. Так, від розміру статутного
фонду залежать розмір і порядок формування резервного фонду, утвореного
за рахунок відрахувань від прибутку. Граничне співвідношення між
розміром власних засобів комерційного банку і сумою активів, зважених з
урахуванням ступеня ризику їхньої втрати, встановлює розгортання
активних операцій комерційного банку, характеризує його
платоспроможність.

Проблема управління ресурсами, залученими комерційними банками, має не
тільки кількісну, але і якісну сторону. Залучати ресурси без пророблення
питання про їхнє розміщення немислимо. Перед комерційними банками стоїть
задача ефективного розміщення ресурсів, що відшкодувало би витрати і
принесло банку прибуток, а також забезпечило виконання запропонованих
Національним банком України вимог по ліквідності банку. Це можливо при
здійсненні комерційним банком тісного взаємозв’язку пасивних операцій з
активними.

Таким чином, обрана тема для написання є актуальною.

Метою курсової роботи стало вивчення питань – ресурсів комерційних
банків, їх змісту, значення і класифікації, формування власного
капіталу: його функцій та значення, залучених і запозичених коштів
комерційних банків і порядку їх формування.

Для досягнення мети використовувалася нормативно-правова база, а також
деякі літературні джерела, підручники, монографії, періодична
література.

Курсова робота складається з трьох розділів у яких розкривається
проблематика питання: розділу 1 “Ресурси комерційних банків, їх зміст,
значення і класифікація”, розділу 2 “Формування власного капіталу: його
функції та значення”, розділу 3 “Залучені і запозичені кошти комерційних
банків і порядок їх формування”.

Розділ 1. Ресурси комерційних банків, їх зміст, значення і класифікація

Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що
знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання
активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої
ресурси, мають назву пасивних1.

Акумулюючи грошові накопичення, прибутки і заощадження юридичних і
фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто
грошовий капітал, наданий у позичку власниками на умовах повернення за
плату у виді відсотка. Тому банківські ресурси називають банківським
капіталом.

Діяльність комерційних банків полягає в залученні коштів і наданні їх у
позичку або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони
виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні
тимчасово вільні кошти, і тими, хто в їх потребує. Метою здійснення
такого посередництва є одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси,
називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні
різноманітних видів внесків у рамках депозитних і ощадних операцій,
одержанні кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних
паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких
збільшуються кошти в пасиві балансу комерційного банку.

Для зручності розгляду джерел банківських ресурсів звичайно прибігають
до їхньої класифікації. Існує безліч різноманітних класифікацій ресурсів
комерційних банків, побудованих на основі визначених критеріїв, проте
усі вони не позбавлені визначених умовностей.

По своєму економічному змісту ресурси комерційних банків дуже
різноманітні. Власні засоби комерційних банків складаються зі статутного
фонду, а також утворених у процесі банківської діяльності резервного й
інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, що до його
розподілу знаходиться в обороті комерційного банку і використовується в
якості банківського ресурсу.

Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо
він залучається до касового виконання державного бюджету) утворяться в
результаті їхнього поточного виконання, тобто від моменту надходження
доходів на рахунки в банку до моменту їх використання.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у
комерційному банку і кошти в розрахунках:

залишки засобів на розрахункових і поточних рахунках підприємств,
організацій і установ усіх форм власності;

залишки фондів економічного стимулювання і спеціального призначення
клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках;

кошти, депоновані з метою забезпечення гарантії платежу при акредитивній
формі розрахунків, розрахунках чеками й акцептованими платіжними
дорученнями;

кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку;

кошти бюджетних і громадських організацій;

кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, що
формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і
призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.

Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками,
включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їхніх
кореспондентських рахунках у комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносять інші кошти, що
утворяться в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

У залежності від місця мобілізації банківських ресурсів їх підрозділяють
на ті, що мобілізуються самим комерційним банком і придбані в інших
банків. На місці комерційними банками мобілізується велика частина
ресурсів, наприклад, внески громадян і депозити підприємств і
організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у коштах
комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по можливості
прогнозування їхнього розміру. При цьому виділяють ресурси, що
піддаються прямому і непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого
прогнозування відносять фонди банку і нерозподіленого прибутку.
Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки
тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і
організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

У залежності від часу використання банківські ресурси підрозділяють на
постійні і тимчасові. Постійні – це кошти, чия динаміка або оборотність
комерційним банком може бути прогнозована і використана для здійснення
активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють кошти, що
утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських
операцій і динаміку яких важко спрогнозувати.

З погляду джерел створення ресурси комерційних банків поділяються на
власні і запозичені. До складу власних ресурсів включаються кошти фондів
комерційного банку, утворених при його створенні за рахунок коштів
фундаторів (акціонерів), а згодом за рахунок відрахувань від прибутку і
при необхідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і
нерозподілений прибуток комерційного банку. Власні ресурси – лише
відправна точка для організації банківської справи і їхня роль у більшій
мірі зводиться до гарантування прибутковості і фінансової стійкості
комерційного банку.

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, організацій,
установ і населення. Частина притягнутих ресурсів він мобілізує по своїй
ініціативі, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для
оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний
банк звертається до інших комерційних банків, Національного банку або
здійснює емісію визначених цінних паперів. Суть цієї операції
складається в мобілізації комерційними банками коштів замість видачі
кредиторам визначених цінних паперів.

Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою
того, що клієнти самі пропонують йому свої кошти з метою забезпечення
їхньої цілості й одержання прибутку.

Серед залучених ресурсів використовуються як традиційні для комерційних
банків України, так і нові для них види ресурсів. До першого, зокрема,
відносяться кошти підприємств, організацій, установ і населення на
рахунках у комерційному банку, кошти бюджету й ін. Поява другого виду
ресурсів пов’язано з залученням банків у нові для них сфери банківської
діяльності – операції з цінними паперами, факторингові, лізингові й інші
операції. Це спричинило за собою включення до складу банківських
ресурсів не тільки коштів у національній і іноземній валюті, але і
цінних паперів, майна і пов’язаних із ним майнових прав.

В даний час велика частина операцій комерційних банків грунтується на
залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу1.

Розділ 2. Формування власного капіталу: його функції та значення

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у
сукупному капіталі. Для суб’єктів підприємницької діяльності у сфері
матеріального виробництва це відношення інше. Якщо для промислового
підприємства нормою вважається, коли власний капітал становить 50 % від
загального капіталу, для комерційного банку достатнім буде 8 %. Це
обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в
основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для
страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для
покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи,
власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція
забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств
сфери матеріального виробництва постає головною, для власного
банківського капіталу є другорядною. Незважаючи на це, досить відчутна
роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності
комерційного банку на перших кроках після його утворення. За рахунок
власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та
комп’ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів,
впровадження систем банківського захисту, банківських технологій і
систем зв’язку.

Для створення комерційного банку необхідний визначений власний капітал,
що, має чітко виражену правову основу і функціональну визначенність,
утворює фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими сферами
підприємницької діяльності власний капітал комерційних банків займає
невелику питому вагу в сукупному капіталі. Це пояснюється специфікою
діяльності комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію
вільних ресурсів на грошовому ринку і надання їх у борг. Тому власний
капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, чим в інших
сферах підприємницької діяльності. Якщо в останніх – це забезпечення
платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств
і організацій, то в комерційних банків власний капітал служить
насамперед для страхування інтересів вкладників (захисна функція
капіталу) і в меншій мірі – фінансового забезпечення своєї оперативної
діяльності. У цьому зв’язку розмір власного капіталу є важливим чинником
забезпечення надійності функціонування банку і повинний знаходитися під
жорстким контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків.
Тому є підстави вважати, що власний капітал банків виконує і регулюючу
функцію: через фіксування його розміру регулюючі органи впливають на
діяльність комерційних банків у цілому.

Захисна функція власного капіталу банку включає страхування внесків і
депозитів, що гарантує інтереси кредиторів комерційного банку у випадку
його ліквідації або банкрутства, а також забезпечення функціонування
банку навіть при появі збитків по його поточній діяльності. Ці збитки,
як правило, покриваються з поточного прибутку. Якщо його недостатньо, а
також для покриття непередбачених витрат використовується частина
власного капіталу. Тому, якщо комерційний банк має достатній резервний
капітал, він тривалий час може рахуватися надійним і платоспроможним
навіть якщо з’являються збитки по поточній діяльності.

Роль захисної функції власного капіталу банків змінюється під впливом
ряду чинників:

загальноекономічного і фінансового стану країни і стабільності грошової
сфери;

розвитку в країні страхування депозитів і позичок;

стратегії і тактики банку.

Чим вище рівень розвитку в країні страхування внесків, депозитів і
позичкових операцій комерційних банків, тим менше вимоги до захисної
функції і тим меншою може бути частка власного капіталу в активах
комерційних банків.

Хоча оперативна функція власного капіталу в банківській сфері значно
слабше, чим в інших сферах підприємницької діяльності, усе ж
недооцінювати її не можна. Особливо суттєва роль цієї функції спочатку
діяльності комерційного банки. За рахунок власного капіталу фінансується
придбання необхідних для комерційного банку будівель, їхнє будівництво
або оренда, оснащення меблями, організаційною й обчислювальною технікою,
забезпечення іншими матеріальними ресурсами, впровадження новітніх
систем банківської охорони, банківських технологій і систем зв’язку.
Розвиток ринкової економіки посилює потреби комерційних банків у
використанні новітніх досягнень науки і техніки, вартість яких буде
неухильно зростати, особливо в умовах інфляції.

Багатофункціональне призначення власного капіталу банку робить його
неоднорідним по складу. Одна частина, призначена для забезпечення
оперативної діяльності комерційного банку, є найбільш постійною і
виступає у формі статутного фонду, частково резервного фонду, фонду
амортизації, фондів економічного стимулювання. Друга частина призначена
для страхування активних і інших операцій банку від збитків. Ця частина
більш рухлива і виступає у формі страхового фонду, частково резервного
фонду, резервів для покриття збитків, пов’язаних із непогашенням
позичок. Третя частина призначена для цілей регулювання розміру власного
капіталу банку, хоча може використовуватися як для забезпечення
оперативної діяльності, так і для страхових потреб. Тому розмір цієї
частини власного капіталу найбільш рухливий, може залежати як від зміни
стратегічних і тактичних цілей самого банку, так і вимог регулюючих
органів. Зазначена частина власного капіталу виступає у формі
нерозподіленого прибутку.

Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для
участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Таблиця 1

Власний капітал комерційних банків, що разташовані на території України,
на кінець року (млн. грн)1

Роки 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Сума 0,057 2 75 441 1865 3659 5266 6131 7451 7992 9103

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний та
додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного
фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються
за рахунок прибутку. Додатковий капітал формується з невикористаних
резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних
банків та нерозподіленого прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду
банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при
організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і
реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками,
однак він не може бути меншим мінімального розміру, встановленого
Національним банком України.

Таблиця 2

Окремі дані про банки України 1991-1999 роки1

Показники 1991 1992 1993 1994 1995 HYPERLINK
“http://www.bank.gov.ua/STATIST/DANI/dani1996.htm” 1996 HYPERLINK
“http://www.bank.gov.ua/STATIST/DANI/dani1997.htm” 1997 HYPERLINK
“http://www.bank.gov.ua/STATIST/DANI/dani1998.htm” 1998 HYPERLINK
“http://www.bank.gov.ua/STATIST/DANI/dani1999.htm” 1999

Кількість банків за реєстром (на кінець року) 76 133 211 228 230 229 227
214 203

Із загальної кількості:

державні … … … 2 2 2 2 2 2

акціонерні товариства: … … … 159 169 177 184 178 173

     відкриті … … … 96 119 125 133 125 124

     закриті … … … 63 50 52 51 53 49

товариства з обмеженою відповідальністю … … … 67 59 50 41 34 28

Кількість банків за участю іноземного капіталу … … … 12 12 14 22
28 30

у тому числі зі 100%-м іноземним капіталом … … … 1 1 2 6 9 8

Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на
здійснення валютних операцій … … … 115 134 146 157 161 153

Крім того, кількість інших фінансових установ, яким надано ліцензію – –
– – 4 2 2 2 1

Сплачений статутний фонд діючих банків у гривневому еквіваленті, млн.
грн. … 0.5 15 87 541 1098 1636 2103 2910

Кількість ліквідованих банків у зв’язку з порушенням банківського
законодавства та з інших причин … 3 6 11 1 11 10 16 11

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не
може бути менше:

1) для місцевих кооперативних банків – 1 мільйона євро;

2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території
однієї області, – 3 мільйонів євро;

3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї
України, – 5 мільйонів євро.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривні
здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют,
встановленим Національним банком України на день укладення
установчого договору.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки
зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс
девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових
доходів або валових витрат банку відповідно до методики,
встановленої Національним банком України1.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації
банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства
(АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої
передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — у порядку
перерозподілу усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їх
частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний
фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких
документах, а учасники банку несуть відповідальність за його
зобов’язаннями у межах своєї частки.

Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску
та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.
Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з
ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє
прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не
гарантується у випадку ліквідації банку. Однак збитки власників
звичайних акцій не можуть бути більшими ніж первісна вартість їх
інвестицій, а доход, у випадку прибуткової роботи банку, вони можуть
отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається
тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час
функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати
їх назад банку-емітенту. У виключних випадках, якщо збори акціонерів
приймуть рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих
акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно
купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій
біржі).

Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого
розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку.
Власники привілейованих акцій, у випадку ліквідації комерційного банку
та розподілу його майна, мають переваги у порівнянні з власниками
звичайних акцій. Однак при ліквідації комерційного банку власникам
привілейованих акцій повертається їх вартість після того, як будуть
задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним
банком.

З розвитком операцій комерційних банків, а також необхідністю
задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду, у
комерційного банку виникає потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це
відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк
прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані
акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій і
ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних
акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій
звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.

Всі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, незалежно від
розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації
у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити
відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та
знизити ризики, що пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.
Щоб отримати право додаткової емісії акцій банк не повинен бути
збитковим, мати прострочені борги перед бюджетом та кредиторами.

Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії.
Проспект емісії готується засновниками банку (при першій емісії) та
Правлінням банку (при наступних емісіях). В проспекті емісії
повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості
про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії повинен бути
завірений незалежною аудиторською фірмою.

Емісія акцій, як форма створення та наповнення статутного фонду
комерційного банку, регулюється Законами України: “Про господарські
товариства”1 та “Про цінні папери та фондову біржу”2.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих
збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за
привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність
коштів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку,
зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, встановленому
зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні
50 % від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань
з прибутку і повинен складати не менше 5 % від суми отриманого прибутку.

Статутний фонд акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” на 1 лютого
1999 року склав 120 млн. грн., резервний фонд повинен складати 50% від
статутного, тобто 60 млн. грн. Банком за рік отримано прибуток у сумі 12
млн. грн. Тому в резервний фонд банку повинно бути перераховано не менше
0,6 млн. грн. (12х5/100).

Як правило, в перші роки після створення комерційні банки прагнуть
відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності
та стійкості. Якщо резервний фонд досяг встановленого розміру, то
відрахування до нього припиняються. При частковому або повному
використанні коштів резервного фонду відновлюються відрахування з
прибутку для його формування.

Крім резервного фонду в комерційних банках створюються спеціальні фонди,
призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування
здійснюється за рахунок прибутку.

Одним з елементів додаткового капіталу банків постають невикористані
резерви страхування банківських ризиків (кредитного, валютного,
інвестиційного). Призначенням цих резервів є зниження негативних
наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від
операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні
банку. В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається у
банку після сплати податків. Такий порядок знижує фактичні можливості
комерційних банків для створення необхідного розміру страхових резервів.

Нерозподілений прибуток, як елемент додаткового власного капіталу
комерційного банку, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється
у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до
фондів банку.

За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати
дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх
залишок – ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду
банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати
дивідендів акціонерам, але також за рішеннями, що приймаються загальними
зборами акціонерів.

Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та
капітал-нетто. Власний капітал-брутто — це сума усіх фондів банку та
нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто — це
капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність
підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх періодів,
відвернених коштів. Тобто, капітал-нетто це та частина власних коштів
банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і
залежить від багатьох факторів. До них належать:

— рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Більш значні вимоги
збільшують потребу у власному капіталі;

— специфіка клієнтури. При значній кількості невеликих вкладників
власних коштів потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

— характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових
операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Таким чином, статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних
коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування за рахунок
банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку
не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не
мають право займатися комерційною діяльністю та мати прибуток
(громадські, релігійні організації, фонди, та інш.).

Розділ 3. Залучені і запозичені кошти комерційних банків і порядок їх
формування

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок
залучених та запозичених коштів, а не власних. Можливості комерційних
банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником
платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ,
залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного
капіталу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом
виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види
банківських рахунків.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті,
що передані їх власником або іншою особою за його дорученням в
готівковій або безготівковій формах на рахунок власника для зберігання
на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на
вклади, мають назву депозитних.

Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може
бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються
його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на:
депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні
депозити.

Таблиця 3

Кошти на рахунках підприємств, організацій та населення в банках України
1991-2001* роки1

Період Усього У національній валюті В іноземній валюті

усього до запитання строкові з них довгострокові усього до запитання
строкові з них довгострокові

1 2 1 2 1 2 1 2 1 2 1 2 1 2 1 2 1 2

1991 2 … 2 … 1 … 1 … – – … … … … … … – –

1992 20 1000 18 900 15 1500 3 300 – – 2 … … … … … – –

1993 353 1765 254 1411 206 1373 48 1600 – – 99 4950 … … … … – –

1994 2422 686 1401 552 1067 518 334 696 – – 1021 1031 … … … … – –

1995 4287 177 2710 193 2123 199 587 176 – – 1577 154 973 … 605 … – –

1996 5145 120 3583 132 2595 122 988 168 – – 1562 99 907 93 655 108 – –

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz1997.htm”
1997 6357 124 4707 131 2981 115 1726 175 – – 1650 106 839 93 811 124 –

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz1998.htm”
1998 8278 130 5046 107 3203 107 1843 107 280 – 3232 196 1782 212 1451
179 255 –

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz1999.htm”
1999 12156 147 6830 135 4557 142 2273 123 339 121 5326 165 3033 170
2293 158 334 131

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz2000.htm”
2000 18585 153 11433 167 7987 175 3446 152 558 165 7152 134 3362 111
3790 165 555 166

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz2001.htm”
2001 25485 137 17265 151 10372 130 6893 200 2067 371 8220 115 3050 91
5170 136 1447 261

* Без урахування коштів у банках, що перебувають на стадії ліквідації.

1 – залишки за депозитними зобов’язаннями на кінець періоду, млн. грн.

2 – темпи зростання до попереднього періоду, %.

Загальний облік довгострокових депозитних зобов’язань до 1998 року не
вівся.

Проаналізуємо дані таблиці 3 з метою вивчення частки вкаладів до
запитання, строкових та довгосторокових на депозитних рахунках
підприємств, організацій та населення в банках України 1991-2001 роках.

Таблиця 4

Депозитні рахунки підприємств, організацій та населення в банках України
1991-2001 роки

Період Усього У національній валюті В іноземній валюті

усього до запитання строкові з них довгострокові усього до запитання
строкові з них довгострокові

1 2 1 2 1 2 1 2 1 2 1 2 1 2 1 2 1 2

1991 2 100 2 100 1 – 1 – – – … …….. … – … – – –

1992 20 100 18 90 15 83 3 17 – – 2 10 … – … – – –

1993 353 100 254 72 206 81 48 19 – – 99 28 … – … – – –

1994 2422 100 1401 58 1067 76 334 24 – – 1021 42 … – … – – –

1995 4287 100 2710 63 2123 78 587 22 – – 1577 37 973 62 605 38 – –

1996 5145 100 3583 70 2595 72 988 28 – – 1562 30 907 58 655 42 – –

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz1997.htm”
1997 6357 100 4707 74 2981 63 1726 37 – – 1650 26 839 51 811 49 – –

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz1998.htm”
1998 8278 100 5046 61 3203 63 1843 37 280 15 3232 39 1782 55 1451 45
255 17

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz1999.htm”
1999 12156 100 6830 56 4557 67 2273 33 339 15 5326 44 3033 57 2293 43
334 15

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz2000.htm”
2000 18585 100 11433 61 7987 70 3446 30 558 16 7152 39 3362 47 3790 53
555 15

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/DEPOZITS/depoz2001.htm”
2001 25485 100 17265 68 10372 60 6893 40 2067 30 8220 32 3050 37 5170
63 1447 28

1 – залишки за депозитними зобов’язаннями на кінець періоду, млн. грн.

2 – %.

З таблиці ми бачимо, що депозитні рахунки підприємств, організацій та
населення в банках України за 1993-2001 роки у національній валюті
коливаються у межах 55-75%, а в іноземнів валюті – в межах 25-45% до
загальної суми депозитних вкладів.

За 1994-2001 роки вклади до запитання у національній валюті коливаються
у межах 60-80% і відповідно строкові вклади – 20-40%, з них довгосторокі
(1998-2001 рр.) у межах 15-30%.

За цей же період вклади до запитання у іноземній валюті коливаються у
межах 37-62% і відповідно строкові вклади – 38-63%, з них довгосторокі
(1998-2001 рр.) у межах 15-28%.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому
або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення
поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою
клієнта кошти з розрахункового та поточного рахунків у будь-який час
можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення,
сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески
з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за
умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до
запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком
для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних
рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується
зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання
банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних
внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості
обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги
вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм
розрахунків: застосування кредитних карток, чеків,
розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних
рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може
утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з
безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не
нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і
кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку знаходять
відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і
проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки
від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта
і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — це
активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки розрахункового і
позичкового. Кредитове сальдо по контокорентному рахунку означає, що
клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебітове, — що у клієнта
виникла заборгованість перед банком за позиками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з
овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до
контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам,
що активно кредитуються, то при овердрафті таке запозичення допускається
від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього
рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом
може відкриватися юридичним і неюридичним особам, а також громадянам, у
той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відношеннях
банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має
більш широку сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на
кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і
можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після
попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1
місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей
на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові
вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і
зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний
процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску,
періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового
ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони
оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно
розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох
примірниках, один із яких зберігається в клієнта, а інший у банку. В
угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок буде
зберігатися у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права
вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов
депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового
вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного
вкладника (дрібного, середнього, значного).

Таблиця 5

Вклади населення у банках України 1991-2001 роки1

–„

?????RTVR‚*…,…@…B…?… …?…3/4…E…O…Ue…ae…9††A†

??????

????

FfO

????

????

?$???

a8aaHa?a aAaEa

a a

a a

i i i

?$???

i i i

i

i

???.

2

?????2408 150 440 187

HYPERLINK “http://www.bank.gov.ua/STATIST/VKLADY/vkl_2001.htm” 2001
11083 168 6368 192 1997 170 4371 204 1533 328 4715 144 1052 123 3662 152
1085 247

1 – залишки вкладів, млн. грн.

2 – темпи зростання до попереднього року, %.

У 1991-1993 роках розподіл вкладів населення за термінами не наведено у
зв’язку з відсутністю такого обліку.

Загальний облік довгострокових вкладень населення до 1998 року не вівся.

У свою чергу банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати усі умови
угоди і відповідати за їхнє порушення, що відображається у встановленні
пені або штрафів за невчасну видачу коштів власнику депозитного рахунка
або виплату процентів.

Суперечності, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у
судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення
поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску — зменшити
або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій
строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з
термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених
угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня,
передбаченого по вкладах до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються
юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і
за такими ознаками:

1) спосіб випуску;

2) спосіб оформлення;

3) термін обертання;

4) умови сплати відсотків.

Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються у разовому порядку
і серіями; із другою ознакою — іменні і на пред’явника; із третьою
ознакою — термінові і до запитання; із четвертою ознакою — з регулярною
сплатою процентів по закінченню визначеного розрахункового періоду і з
виплатою процента в день погашення сертифіката. Депозитний сертифікат —
це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний
засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу
над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки
вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий
власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і
без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, у той час як дострокове
вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку,
а для банку — втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб
за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну
природу і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від
сертифікату, банківський вексель може бути використаний його власником
як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя
може передавати його третій особі шляхом індосамента.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень.
Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі
ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття
грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням
власника внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений
законодавче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за
договором між банком і власником рахунка. Отже, ощадні вклади
передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів,
що використовується в активних банківських операціях. По ощадних вкладах
банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати
нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській
практиці дістав депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним
розрахункового рахунка. Депозит має обов’язковий характер, а його
величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо
клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його
обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до
умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку
закриття клієнтом розрахункового рахунка. Він вважається безстроковим,
що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового
кредитного ресурсу. За аналогією з вкладами до запитання по даному
депозиту нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не
нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій по
розрахунковому рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто
передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без
додаткового забезпечення, отже внесок у цьому випадку є гарантією
повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим,
тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм
вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове
розрахунково-касове обслуговування. У противному випадку банк не тільки
втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може позбутися
вже існуючої.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як
встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів
на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом
підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання
надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім
протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів
на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з
можливості клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода
клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість
безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив
між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент
за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик
неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення
кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.

У роботі комерційних банків по залученню вкладів (депозитів) важливу
роль відіграє процента політика, оскільки одержання прибутків вкладених
коштів служить для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків.
Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно,
виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної
депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний.
Найнижчі проценти комерційні банки сплачують по рахунках до запитання,
оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими
рахунками, відкритими юридичним особам, проценти зовсім можуть не
нараховуватися. У цьому випадку з клієнтів, як правило, не стягується
платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні
прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до
мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції
(термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому
деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних
залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення
підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки
коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти
нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток по них набагато нижчий,
ніж по термінових депозитах.

При встановленні розміру процентної ставки по термінових депозитах
визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший
термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим
депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше
здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників шляхом нарахування й сплати простих і
складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення
прибутку по вкладах. Відповідно до встановленої періодичності
відбувається нарахування і виплата прибутку по внеску.

Наприклад. Станом на 1 лютого 1999 року депозит у сумі 500 тис.грн.
розміщений у банку “Аваль” терміном до 1 року зі сплатою доходу
щомісяця, з розрахунку 15% річних. У цьому випадку місячний доход по
простому проценту складе 6,25 тис.грн. (500х15/12х100).

Доход за складними процентами (нарахування процента на процент)
визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму внеску
нараховується процент і отримана величина приєднується до суми внеску; у
наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до
нової вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в
тому випадку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії
внеску.

Наприклад. Станом на 1 лютого 1999 року депозит у сумі 500 тис. грн.
розміщений на строк до 1 року зі сплатою доходу по закінченні строку дії
договору, виходячи з 15% річних. Нарахування відсотків відбувається
щомісячно. В цьому випадку доход, у разі обчислення його за складним
процентом, складе: за перший місяць — 6.25 тис.грн., за другий місяць —
6.33 (506.25х15/12х100), за третій — 6.41, за четвертий — 6.49, і так
далі до 12 місяців з щомісячним приростом в 0.08. За рік доход за
складним відсотком становитиме 80.28 тис.грн.
(6.25х12+0.08+2х0.08+3х0.08+…..+11х0.08 6.25х12+11х12/2х0.08 або
6.25х12+66х0.08 = 80.28).

Таблиця 6

Види депозитів і умови їх відкриття банком «Аваль» станом на 1 січня
2001 року

№ п/п Назва депозиту Сума, тис. грн Строк % і порядок його нарахування
Місяяний дохід

І ІІ ІІІ ІV

1. Простий 500 до 1 року 15% річних (сплата доходу щомісячно) 6,25 6,25
6,25 6,25

2. Складний 500 до 1 року 15% річних (сплата доходу по закінченні строку
дії договору 6,25 6,33 6,41 6,49

Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки,
що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на
вкладі.

Наприклад. Вклад у сумі 500 тис. грн. прийнятий на строк 3 міс. під 12%
річних. Якщо гроші не будуть зніматися з рахунка протягом 6 місяців,
доход буде складати 15% річних, протягом 9 місяців — 18% річних і одного
року — 21% річних. Сплата процентів відбувається щомісячно. У цьому
випадку доход вкладника буде щомісячно складати: у першому випадку 15
тис. грн. (500х12х3/12х100); в другому — 18.75 тис. грн.
(500х15х3/12х100), в третьому — 22.5 тис. грн. (500х18х3/12х100), в
четвертому — 26.25 тис. грн. (500х21х3/12х100).

З метою компенсації інфляційних втрат комерційні банки можуть
пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода
буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми
внеску.

Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком
цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування
депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена,
але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми.

Порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів
регулюється Постановою Правління Національного Банку України “Про
затвердження Положення про порядок формування обов’язкових резервів для
банків України” від 27 червня 2001 року 1.

Запозичені кошти комерційного банку.

До запозиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від
емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому
числі НБУ.

На відміну від звичайних акцій облігації не дають права їх власникам на
участь у керуванні комерційним банком. Якщо акції випускаються без
встановлення терміну погашення, то по облігаціях встановлюється такий
термін. Тому кошти, отримані комерційним банком за допомогою облігацій,
не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання
власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі
довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання
фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики. З настанням
терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість
цього цінного паперу.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти,
залучені за допомогою облігацій, він вдається до рефінансування
попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених
облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених
боргових забов’язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії,
можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою
кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість
облігацій дозволяє підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки
дає можливість останнім придбати акції банку в найбільш вигідний момент.
Власники облігацій ризикують менше ніж власники акцій, оскільки у
випадку банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються
раніше ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти, що
мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і
депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими або
запозиченими, то другі — залученими. При випуску облігацій банк відіграє
активну роль, ініціатива випуску належить йому, у той час як при
залученні внесків роль банку пасивна.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів
лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація
облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з
покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні
папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після
закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю.
Банківські облігації в Україні не дістали розвитку. Причинами такого
становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести
статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі,
що виникли в більшості банків останнім часом, а також по суті
відсутність вторинного ринку цінних паперів.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський
кредит. Кредитними ресурсами торгують стійкі фінансове комерційні банки,
у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку
прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової
вигоди банки-кредитори одержують можливість встановлення ділових
партнерських стосунків.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від 1 дня до 3-6
місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило,
нижча ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою
ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї
кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю
регулювання банківської ліквідності. В Україні, в зв’язку з
впровадженням електронних розрахунків, міжбанківське кредитування
здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і
банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на
чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські
кредити терміном на 1 день, мета яких полягає у підтримці поточної
ліквідності банку.

У договорі на міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється
сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Звичайно при
порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор
передбачає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що
запозичив кредитні ресурси, не може їх повернути в термін, то він купує
гроші в іншому банку.

При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен
повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів
(платоспроможності, ліквідності).

Про розвиток міжбанківського кредитування в Україні свідчать такі дані:

Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки,
але і їх відділення та філії. Проте це право реалізується тільки в
системі одного банку, що має філіальну мережу.

Комерційні банки можуть запозичити кошти в Національному банку України
шляхом одержання кредитів через закриті кредитні аукціони. Загальне
керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів
покладені на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і
затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному
аукціоні є НБУ1.

З метою забезпечення статутної діяльності акціонерний поштово-пенсійний
банк “Аваль” формує статутний капітал, який може змінюватись у процесі
діяльності Банку.

Статутний капітал Банку становить 120 000 000 (сто двадцять мільйонів)
гривень і сформований за рахунок випуску акцій.

Статутний капітая Банку поділений на 1 200 000 000 (один мільярд двісті
мільйонів) простих іменних акцій номінальною вартістю 10 (десять)
копійок кожна.

Усі акції Банку є простими та іменними і випущені в документарній формі.

Банк, за рішення Правління Банку, може випускати привілейовані акції.
Привілейовані акції’ не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10
відсотків статутного капіталу Банку. Права власників привілейованих
акцій визначаються умовами випуску таких акцій.

Банк, на підставі банківської ліцензії, здійснює такі банківські
операції:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів,
у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою
платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на
власний ризик.

На умові виконання вимог чинного законодавства України та
нормативно-правових актів НБУ банк може здійснювати такі операції та
угоди:

операції з валютними цінностями;

емісію власних пінних паперів;

організацію купівлі та продажу пінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операщй на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи
андеррайтинг);

надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб,
яю передбачають їх виконання у грошовій формі;.

придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за
поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання
таких вимог та прийом платежів ( факторинг);

лізинг;

послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для
зберігання цінностей та документів;

випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших
оборотних платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з
використанням цих карток;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських
операцій.

За умови отриманая, письмового дозволу НБУ Банк також має право
здійснювати такі операції:

здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб,

здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої
грошової лотереї;

перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів,

операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами
грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та
відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

довірче управління коштами та цінними паперами за договопами з
юридичними та фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних
щнних паперів.

Головними задачами Банку “Аваль” у сфері залучення ресурсів у 2002-2003
рр. будуть:

1. Збільшення на ринку банківського обслуговування частки корпоративних
клієнтів, формування у клієнтів відчуття довгострокових переваг у
використанні послуг Банку.

2. Зміцнення власних позицій на ринку залучення заощаджень громадян,
стимулювання ощадної й інвестиційної активності населення шляхом надання
вкладникам Банку можливості вибору ефективних форм заощаджень, які, з
одного боку, враховують вимоги до ліквідності, прибутковості і
надійності, а з іншого, забезпечують приріст і накопичення вкладених
коштів. Збереження пріоритетних цінових умов для вкладів найменш
соціально захищених груп населення.

З метою створення ресурсної бази для збільшення кредитних вкладень та
інвестицій у реальний сектор економіки і зниження власних процентних
ризиків у якості основних пріоритетів при формуванні ресурсної бази Банк
“Аваль” виділяє:

– подовження строків залучення коштів;

– зниження загальної вартості ресурсів;

– оптимізацію структури залучення ресурсів за параметрами “ціна – строк
– ризик переоцінки або дострокового відкликання”.

Банк буде дотримуватися тактики залучення термінових коштів під
конкретні кредитні та інвестиційні програми із зберіганням рівня
фінансування кредитно-інвестиційного портфеля строковими коштами на
постійному рівні.

З метою поліпшення структури залучених коштів і надання
конкурентоздатних цінових умов для інвестицій у реальний сектор
економіки, Банк “Аваль” ставить однією з основних задач в області
залучення коштів зберігання і збільшення власної частки на ринку
банківського обслуговування корпоративних клієнтів.

Поставлену ціль передбачається досягти на основі формування
довгострокового і взаємовигідного співробітництва з клієнтами. Банк
планує сформувати і тиражувати стандартний портфель банківських послуг
для приватних підприємців, представників середнього і малого бізнесу,
великих корпоративних клієнтів, доступний у всіх регіонах України.
Обслуговування даних груп клієнтів буде розвиватися на основі гнучких
технологій, що передбачають максимальну адаптацію технологічних
можливостей Банку до вимог клієнта. Банк буде звертати особливу увагу на
якість обслуговування, швидкість здійснення операцій, розвиток системи
“Клієнт – Банк”, систем переказів безготівкових і готівкових коштів. При
формуванні продуктового ряду, процентної і тарифної політики будуть
враховуватися регіональні особливості.

Розвиток довгострокових партнерських відносин з клієнтами та
комплексність у наданні послуг дозволять стабілізувати ресурсну базу,
зроблять її більш передбачуваною і стабільною.

Економічна нестабільність, інфляційні очікування, низький рівень
грошових доходів населення є основними чинниками, що перешкоджають
збільшенню заощаджень.

Задачею Банку “Аваль” є досягнення високого рівня довіри населення в
сполученні з доступністю і звичністю форм, що використовуються для
збереження коштів.

Політика Банку “Аваль” в області залучення буде спрямована на зміцнення
позицій на ринку вкладів фізичних осіб. Банк запропонує нові фінансові
продукти для фізичних осіб, розроблені на основі оцінки макроекономічних
параметрів, моніторингу регіональних ринків вкладів і послуг, рівня
затребуваності визначених умов по вкладах. Запропоновані Банком продукти
будуть враховувати потреби усіх соціальних і вікових груп громадян і
будуть розраховані як на малозабезпечені верстви населення, так і на
людей із середнім і високим рівнем доходів.

Процентна політика Банку “Аваль” стосовно строкових депозитів фізичних
осіб буде спрямована на пропозицію процентних ставок, що враховують
ринкові умови, фінансову і маржинальну вартість ресурсів Банку, резервні
вимоги Національного Банку України. У числі пріоритетів процентної
політики буде збільшення частки довгострокових депозитів.

Банк “Аваль” продовжить розробку і впровадження комплексу заходів,
спрямованих на залучення до обслуговування всіх груп населення,
стимулювання їх ощадної активності. Банк запропонує з’єднання вкладних
послуг із кредитними і страховими, розробить послуги, спрямовані на
задоволення потреб вкладників у житлі, придбанні товарів довгострокового
користування, оплаті освіти, туризму і відпочинку, комунальних та інших
видів послуг.

Поряд із тиражуванням стандартних конкурентоздатних банківських послуг,
орієнтованих на широкі верстви населення, будуть запропоновані
індивідуальне обслуговування і вкладні послуги для VIP – клієнтів.

Поряд із залученням коштів фізичних і юридичних осіб, з використанням
традиційних депозитних інструментів, Банк “Аваль” буде здійснювати
емісію власних боргових зобов’язань (в т.ч. депозитних сертифікатів і
векселів). Банк планує довести частку ресурсів, залучених з
використанням власних боргових зобов’язань, до 4% від загального обсягу
залучених коштів.

Банк планує підтримувати частку цих інструментів, залучаючи ресурси на
постійному рівні для диверсифікації ресурсної бази, буде підвищувати їх
привабливість як засобів накопичення і розрахунків.

Банк “Аваль” буде сприяти розвитку вторинного ринку і підвищенню
ліквідності своїх боргових зобов’язань за рахунок розширення кола
операцій із використанням даних інструментів, проходження лістінгу
інструментів у провідних фондових біржах і позабіржових фондових
системах України.

Досить високі показники ліквідності і надійності дають Банку “Аваль”
конкурентні переваги в роботі на міжбанківському ринку і дозволяють
використовувати внутрішній міжбанківський ринок винятково з метою
забезпечення короткострокової ліквідності та здійснення арбітражних
операцій.

Запозичення середньострокових і довгострокових ресурсів у комерційних
банків як суттєві джерела формування ресурсної бази Банку не
розглядаються.

Головними задачами Банку “Аваль” в сфері розміщення ресурсів є:
збільшення об’ємів кредитування реального сектору економіки у
національній і іноземній валюті. Підвищення якості і прибутковості
кредитного портфеля на основі мінімізації і диверсифікації кредитних
ризиків.

Висновки

Важлива роль у управлінні банківськими ресурсами належить самим
комерційним банкам. При цьому їм необхідно виконувати вимоги
Національного банку України про дотримання комерційними банками
встановлених економічних нормативів, а також проводити збалансовану
пасивну й активну політику. Для того щоб мобілізувати тимчасово вільні
кошти і перетворити їх у реальні кредитні ресурси, комерційні банки
повинні здійснювати заходи, що стимулювали б залучення внесків і
забезпечували б їх схоронність.

У розвитку операцій по залученню вільних коштів важливе значення має
якість обслуговування клієнтів – наявність інформації про умови
залучення коштів у внески, швидкість обслуговування, доброзичливе
відношення до всіх клієнтів і т.п. Якість обслуговування клієнтів багато
в чому залежить від кваліфікації апарату банку, що повинний враховувати
не тільки свої власні інтереси, але й інтереси клієнтів, зокрема,
виплачуваний вкладникам розмір прибутку. По своєму економічному
призначенню відсоток повинний стимулювати концентрацію вільних коштів у
комерційних банках, що можливо шляхом використання ними вільних і
ринкових ставок депозитних відсотків.

Одним із напрямків роботи комерційних банків в області залучення
ресурсів є використання різноманітних видів цінних паперів, зокрема,
сертифікатів. Слід також розвивати спектр банківських послуг для
вкладників, що буде стимулювати внесення коштів на рахунки у комерційних
банках.

Більшість комерційних банків в області управління активами використовує
метод загального фонду коштів, що припускає мобілізацію коштів із
наступним направленням їх на потреби, що формуються у даний момент. При
цьому відсутня чітка політика в розміщенні ресурсів у залежності від
терміну і джерела їх утворення, ступеня ризику і прибутковості активів,
що в значній мірі негативно позначається на стані ліквідності банку і
його платоспроможності.

Ряд комерційних банків використовує у своїй діяльності метод наукового
керування, в основу якого призначені економіко-математичні методи. Це
дозволяє за допомогою математичних формул висловити ціль, переслідувану
комерційним банком на конкретному етапі його розвитки в ув’язуванні з
обмеженнями і вимогами, запропонованими або встановлюваними клієнтами і
Національним банком України.

Комерційний банк повинний підтримувати визначене співвідношення між
власними і залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів
посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності
комерційного банку, а також можливість залучення його під “контроль”
інших комерційних банків і кредиторів, що може дозволити останнім
впливати як на поточну діяльність, так і на проведення комерційним
банком кредитної політики в цілому.

Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу –
також не краща політика для комерційного банку. Це пов’язано, зокрема,
із можливістю втрати визначеною групою акціонерів контролю над
комерційним банком, зниженням рівня виплачуваних дивідендів і ринкової
вартості акцій. Як наслідок, несбалансованість у структурі капіталу
(значна питома вага власного капіталу або залучених коштів) може
призвести до погіршення показників, що характеризують діяльність
комерційного банки, до зниження його іміджу на ринку грошових ресурсів.

Отже, основна ціль комерційного банку – вибрати таку структуру
банківського капіталу, що при найменших витратах на формування
банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів
і прибутків, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому
для залучення їм необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Таким чином, єдиними, хто має у розпорядженні порівняно великі фінансові
ресурси в Україні, є комерційні банки. Проте й їхній обсяг є вельми
незначним. За даними Асоціації українських банків, обсяг чистих активів
121 найбільшого українського банку (із 155 працюючих) становить лише
24,6 млрд гривень., або 15,3 % ВВП, а залишок заборгованості за
кредитами, наданими комерційними банками, на жовтень 2001 р. становив
17,1 млрд гривень. Тому можливість здійснювати високодохідні операції на
валютному та фондовому ринках абсорбує тимчасово вільні фінансові
ресурси банків, і вони неохоче фінансують інвестиційну діяльність.
Значну небезпеку відволікання дефіцитних кредитних ресурсів банків від
реального сектору становить ринок ОВДП, обсяг продажу яких на 2001 р.
було заплановано на рівні 5,17 млрд гривень.

Проаналізувавши інші фактичні статистичні дані можна зазначити, що в
Україні намітилася тенденція до збільшення власного капіталу комерційних
банків, що разташовані на території України. Так, якщо у 1991 році він
становив 0,057 млн. грн, то у 2001 році 9103 млн. грн. Сплачений
статутний фонд діючих банків у гривневому еквіваленті (млн. грн.) зріс з
0,5 (у 1992 р.) до 2910 – у 1999 році.

Також зростають кошти на рахунках підприємств, організацій та населення
в комерційних банках України, але знизилися кредити банків у економіку
України.

Що ж стосується аналізованого банку “Аваль”, то на основі економічних
показників, які становлять комерційну таємницю і по цим причинам не
наведені повністю у курсовому дослідженні, то Банку слід підтримувати
оптимальне співвідношення між такими основними напрямками діяльності в
області розміщення ресурсів:

Кредитування, проектне фінансування, прямі інвестиції і вкладення в
цінні папери юридичних осіб – це має стати головним напрямком розміщення
ресурсів, що сприятиме розвитку національної економіки, підтримці
вітчизняного виробника товарів і послуг.

Банку “Аваль” необхідно розробити методологічні основи і кредитні
послуги для розвитку мікрокредитування.

Міжбанківськими кредитами і депозитами, операціями з позабалансовими
інструментами (гарантіями, акцептами, авалями векселів, акцептними
кредитами, акредитивами), операціями з банківськими металами.

Список використаної літератури

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —
Ст. 141.

Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш «Про банки і банківську
діяльність» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5-6. — Ст.
30.

Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості
Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП «Про господарські
товариства» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст.
682.

Закон України від 27 березня 1991 р. № Ш-ХІІ «Про підприємства в
Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. – № 24. — Ст. 272.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 року
// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – №38. – ст.508.

Постанова Правління Національного Банку України “Про затвердження
Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків
України” від 27 червня 2001 року / Зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 11 липня 2001 р. за № 586/5777.

Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у націоналъній
та іноземній валюті, затв. постановою правління Націоналъноro банку
України від 18 грудня 1998 р. № 527 // Офіційний вісник України. – 1999.
– № 1. – С. 98.

Банківське право України / За ред А. О. Селіванова. – К.: Ін Юре, 2000.

Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. – К.: Лібра, 1998.

Костюченко О.А. Банківське право. – К., 1998.

Кучерявенко М.П. Банківське право. – Харків, 1999.

Вісник Національного банку України. – №1. – 2002.

Васик Н.К. Проблеми формування банківських ресурсів / Галицькі
контракти. – №2. – 2002.

Яровська Л.П. Кредитування банками економіки України / Галицькі
контракти. – №7. – 2001.

1 Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. – К.: Лібра,
1998. – С. 150-180.

1 Кучерявенко М.П. Банківське право. – Харків, 1999. – С. 34-38.

1 Вісник Національного банку України. – №1. – 2002.

1 Там же.

1 Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000
року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – №5-6. – ст.30.

1 Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року
// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – №49. – ст.682.

2 Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991
року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – №38. – ст.508.

1 Вісник Національного банку України. – №1. – 2002.

1 Вісник Національного банку України. – №1. – 2002.

1 Постанова Правління Національного Банку України “Про затвердження
Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків
України” від 27 червня 2001 року / Зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 11 липня 2001 р. за № 586/5777.

1 Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. – К.: Лібра,
1998. – С. 150-180.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020