.

Функцiї грошей (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
39 14218
Скачать документ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сутність грошей

Розділ 2. Функції грошей в трактуванні класичних економістів

2.1. Міра вартості

2.2. Засіб обігу

2.3. Засіб платежу

2.4. Засіб нагромадження

2.5. Світові гроші

Розділ 3. Сучасні функції грошей

3.1. Рахункова одиниця (міра вартості)

3.2. Засіб обміну

3.3. Засіб нагромадження вартості

Розділ 4. Роль грошей в розвитку економіки

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Розбудова в Україні ринкової економіки висунула на передній край
економічної науки та практики дослідження і вивчення сутності та
механізмів функціонування категорій «гроші» та «кредит». На їх
використанні ґрунтується більшість інструментів ринкового
господарювання: ціноутворення, розрахунково-платіжні відносини,
банківська діяльність, системи економічного стимулювання, комерційний
розрахунок, інвестиційна діяльність, оподаткування, фінансовий ринок,
страхування тощо. З урахуванням закономірностей функціонування грошей і
грошового ринку, банків, банківської системи формується економічна
політика держави взагалі і грошово-кредитна політика центрального банку
зокрема, здійснюється державне регулювання всіх сфер економічного життя
суспільства.

Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають
як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб’єктів
ринку, життєдіяльність кожної з цих структур. Дієздатна грошова система
сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню
виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу
інформативну функцію. Їх називають «мовою ринку». І це справді так. Вся
статистична, комерційна, а власне й виробнича інформація стосовно
процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні
показники у їх грошовому вираженні.

Зазначимо й те, що гроші — досить нестійкий і чи не найвразливіший
елемент ринкової економіки. Деформована грошова система може стати
головною причиною розбалансованості виробничого процесу, різких коливань
рівня цін і зайнятості, недовикористання основних фондів, інших
негативних явищ.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлює той
факт, що питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у
теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих
функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками
різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них.

Метою курсової роботи стало вивчення ряду питань – сутності, функцій
грошей в трактуванні класичних економістів, сучасних функцій грошей,
ролі грошей в розвитку економіки.

Для досягнення поставленої мети було використано не тільки законодавчу
базу, але і наукові та літературні джерела. Серед літературних джерел,
звернення до яких робилося найчастіше можна відзначити праці:
Гальчинського А.С. “Теорія грошей”, Савлука М.І. “Гроші та кредит”,
Луціва Б.Л. “Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях” та інші.

Курсова робота складається з вступу, розділу 1 “Сутність грошей”,
розділу 2 “Функції грошей в трактуванні класичних економістів”, розділу
3 “Сучасні функції грошей”, розділу 4 “Роль грошей в розвитку
економіки”.

Розділ 1. Сутність грошей

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх
розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей
існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання. Це помітно
ускладнює розвиток не лише теорії, а й практики грошових відносин.

З урахуванням складнощів, про які йдеться в економічній літературі,
визначився як панівний суто емпіричний підхід до розгляду порушеного
питання. Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх
функціонального застосування. Вихідною теоретичною конструкцією такого
підходу стала відома формула, запропонована ще в минулому столітті
американським економістом Ф. Вокером: «Гроші — це те, що вони
виконують». Прикладом такого підходу може бути характеристика суті
грошей, вміщена в підручнику «Економікс», автором якого є американські
економісти К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю. На запитання «що таке гроші?»
автори підручника дають таку відповідь: «Гроші є тим, що вони роблять.
Все те, що виконує функції грошей, є грішми»1.

Треба зрозуміти мотиви функціонального підходу до визначення змісту
питання, яке розглядається. У даному випадку увага акцентується на суто
прикладному аспекті визначення грошей. А відтак теоретичні проблеми, що
характеризують їхню глибинну суть, не набувають істотного значення. Тому
іх цілком свідомо знехтувано, і форма зовнішнього вияву грошей, що
реалізує себе через грошові функції, сприймається як безпосередній вираз
їхньої суті.

Щоб подолати згадану обмеженість, необхідно попервах визначити
методологічну базу, послідовно дотримуючись якої можна знайти науково
вмотивоване вирішення поставленої проблеми.

Добре відомо, що в ринковій економіці, на будь-якому етапі її розвитку,
вся сукупність господарських зв’язків реалізується через систему
вартісних відносин. І це природно. Вартість визначає не лише
конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів і послуг, а й
специфічні особливості їх обміну, розподілу і споживання. Вона
характеризує органічну єдність цих структур і в цьому відношенні
виступає як економічна категорія, що визначає найглибші основи
суспільного відтворення. Завдяки цьому теорія вартості, незалежно від
того, як вона трактується і яке місце займає в тому чи тому напрямку
економічної думки, завжди виступає в ролі об’єктивного підґрунтя для
аналізу економічних процесів, виконуючи тим самим загальну методологічну
функцію процесу пізнання. Це стосується структури дослідження всієї
сукупності економічних зв’язків, у т.ч. й теоретичного аналізу грошей,
які за своєю суттю найбільш тісно пов’язані з зазначеною категорією,
будучи безпосередньою формою її реалізації1.

Надзвичайно складна сутність грошей не дала змоги світовій економічній
думці дати однозначне і достатньо повне їх визначення на понятійному
рівні. Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності
грошей як всього того, що використовується як гроші. У цьому визначенні
проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і
сфери використання грошей, але навряд чи в ньому є відповідь на питання,
що таке гроші. Представники іншої економічної школи, що має своїми
витоками трудову теорію вартості, визначають сутність грошей виходячи
лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним
товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто
як загальний еквівалент. Це визначення має той недолік, що не враховує
такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб
нагромадження вартості. З цього погляду друге визначення видається
вужчим, недостатньо повним порівняно з першим.

Усунути недоліки цих двох визначень грошей спробували прибічники так
званого портфельного підходу до вивчення грошей. Вони використали
умовний портфель активів окремого економічного суб’єкта, в якому всі
активи розмістили в міру зниження їх ліквідності, тобто здатності до
обміну (див. схему 1).

Схема 1. Портфель активів економічного суб’єкта

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу
абсолютну ліквідність, і тому ні в кого не виникає сумніву, що це —
гроші. Навіть окремий показник для неї встановили — агрегат М0. На
другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і
високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка. Їх ще теж вважають
грошима, проте дещо «нижчого сорту» і включають уже до іншого показника
— агрегату M1. На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще
нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші і включають уже у
третій грошовий показник — агрегат М3. Ще нижчу ліквідність має
наступний актив — облігації, в якому є елементи з достатньою
ліквідністю, а є й з украй низькою. Тому в одних країнах перші з них
вважають ще грошима, а другі — ні, а в інших країнах усі облігації вже
не вважають грошима. Так, у США короткострокові облігації державної
позики ще вважають грошима і включають у новий грошовий агрегат ML. В
Україні ж усі активи групи «облігації» не вважають грошима і показник,
адекватний американському агрегату ML, взагалі не визначається.

За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх призначення як
засобу обігу та платежу, так і засобу нагромадження вартості і тому є
достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це
визначення має істотний недолік — не дає можливості провести чітку межу
між грошима (грошовими активами) і негрошима (негрошовими активами),
унаслідок чого поряд з поняттям «гроші» з’являється поняття
«квазігроші», маса їх визначається багатьма показниками (агрегатами),
які різняться між собою ступенем ліквідності.

Більш детально зупинимось на сутності грошей як загального еквівалента,
оскільки в цьому статусі вони повинні мати найвищу ліквідність.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші — це специфічний
товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є
загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх
походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного
виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми
фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й
після завершення формування грошей як самостійного економічного явища
носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому
вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони
визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких
виконували нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням
чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є
товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у
товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей
виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм
грошової суті, набуло подвійного існування — як звичайний товар і як
гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій
вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні
потреби людини золото набуло загальної споживної вартості — здатності
задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як
загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю
золота виникла суперечність — якщо воно застосовується у першій своїй
властивості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця
суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в
золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як
конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення
специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки
реалізувати їх стає дедалі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей,
поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного
товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був
зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота
як товару найменшою мірою вимагалися, — у сфері товарного обігу.
Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для
заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як
звичайного товару як грошей. Вартість золота як звичайного товару
формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в
золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На
вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники, як
зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих
запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як
грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота,
більш сталою, ніж вартість золота як товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару і
як грошей виявляються в обігу монет. Відомо, що від тривалого обігу
монети стираються і вартість золота, яка реально залишається в монеті,
зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй
попередній вартості, що залишилася лише номінальне. У такій номінальній
вартості, відмінній від реальної, монети продовжували успішно
функціонувати як міра вартості і засіб обігу, тобто виконувати основні
функції, котрі конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність мінової вартості золотої монети на реальну і
номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології
видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети
знижувалася при збереженні протягом певного часу в ринкових відносинах
її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених
від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в
місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час
продовжує оцінюватися попередньою мірою вартості, що стала ілюзорною,
застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість
грошей за фактичною вартістю золота як товару. Однак поки відбудеться
одне коло вирівнювання, фактична вартість може знову змінитись. Отже,
номінальна вартість може ніколи її не «наздогнати» або ж зрівнятися з
нею лише на короткий строк.

Це свідчить про те, що гроші в процесі обігу набувають особливої мінової
вартості, яка може існувати відокремлено і паралельно з внутрішньою
вартістю того матеріалу, з якого вони виготовлені. Гроші стають
абсолютним уособленням мінової вартості, сформованої в обігу, а не
запозиченої від грошового товару. Можливість формування такої вартості
грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного
товарного носія, для виникнення грошей, не пов’язаних з будь-якою
натурально-речовою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Маючи товарну форму, гроші разом з тим принципово відрізняються від
звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну
вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо
обмінявшись відповідними благами. Тому ринок сприймає гроші як
абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб’єкта,
незалежно від його конкретних поточних потреб. Отже, гроші стають
абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає
мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі.

Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості
та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх
суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін
товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у
форму капіталу. Вони стали широко обслуговувати нагромадження вартості,
використання її для фінансування розвитку виробництва, формування на цій
основі маси позичкового капіталу та його руху. Забезпечення
самозростання вартості стало пріоритетною ціллю руху грошей у процесі
відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб’єктів, на
їх взаємовідносини.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у
зв’язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як
капітал.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної
споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується
посередництвом в обміні.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної
вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати,
нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й
збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використовуються для
формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий
капітал. В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно
розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб
нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в
економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони
перестали використовуватися як гроші.

Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні
функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище
грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом
досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх
використанні економічними суб’єктами. Гроші є власне грошима насамперед
при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю
товарів та послуг.

Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та
продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий
дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночасно є власне
грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товару та одержанню
прибутку.

Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кру-гообороту
капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на
банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною оборотного капіталу
підприємства і масою ліквідності, що забезпечує його поточну
платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує оборотний
капітал підприємства, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність,
робить підприємство економічно могутнішим.

У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її
ліквідності і не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї
суми зумовлює лише поліпшення ліквідності економіки, зростання рівня її
монетизації, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується.
Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до
їх знецінення1.

Розділ 2. Функції грошей в трактуванні класичних економістів

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в
грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких
форм дістала назву функції грошей. Функція грошей — це певна дія чи
«робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного
відтворення.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії
грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а
й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних
теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість
представників марксистської теорії грошей визнає п’ять їх функцій, проте
вони мають різні погляди щодо суті кожної з них.

З урахуванням зазначених розбіжностей треба усвідомити попервах
найзагальніші методологічні положення, що характеризують принципи
структурної побудови і відповідно до цього — метод пізнання природи
грошових функцій і механізму їх реалізації. Розглянемо ці положення.

По-перше, суттєвим аспектом теоретичного пізнання грошових функцій є
послідовне забезпечення історичного підходу до їх аналізу. Розвиток
функцій грошей відображає головно процес ускладнення товарного
виробництва і ринкових відносин, у перебігу якого виповнюється новим
змістом якісна визначеність грошової форми товару. У зв’язку з цим на
кожному історичному етапі грошових відносин формується специфічна
сукупність і механізм взаємодії функцій грошей, що відображає спосіб
розв’язання протиріч між споживчою вартістю і вартістю товару, а
відповідно до цього — принципи функціонування грошей як загального
вартісного еквівалента.

По-друге, поряд із врахуванням впливу історичної еволюції глибинної суті
грошей на розвиток і характер взаємного підпорядкування грошових
функцій, вельми важливо, щоб їхні природа й особливості реалізації
розглядалися в безпосередньому зв’язку зі змінами в структурі
суспільного відтворення виробництва та обігу товарів. Вся логіка
дослідження й вивчення функцій грошей є підтвердженням того, що лише з
урахуванням історичних тенденцій процесу виробничого відтворення, а
також розвитку окремих стадій обігу товару можна розібратися в усіх
складностях зазначеної проблеми.

По-третє, на всіх рівнях пізнання необхідно брати до уваги системи
субординації грошових функцій, характер їхньої взаємодії, що постійно
змінюється. Маємо враховувати, що в процесі розвитку грошових відносин
відбуваються не лише ускладнення наявних функцій, але й поява нових і
відмирання старих, у цьому відображається загальна діалектика розвитку
грошових відносин, принцип їхнього історизму.

І, нарешті, по-четверте, при вивченні дії окремих функцій та способу їх
взаємозв’язку слід також зважати на співвідношення грошових функцій і
функціональних форм грошей. Останні характеризують найвищий ступінь
розвитку грошових відносин і є логічним продовженням окремих функцій.
Лише на ранніх етапах грошових відносин цілісна сукупність функцій
характеризувала спосіб реалізації певної історично визначеної, єдиної у
своєму фізичному втіленні грошової форми — грошей-товару. У подальшому
розвитку сталося функціональне роз’єднання цієї форми, що започаткувало
відносно осібне буття окремих структурних елементів грошової системи,
які є похідними від функцій. Однак і вказані зміни не порушують вихідних
принципів підпорядкування і взаємодії окремих функцій, притаманних
найпростішій, елементарній, гене-тично вихідній грошовій формі1.

Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед
представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі існування
функцій грошей, більшість із них визнають лише три функції й
абстрагуються від решти. Так, у відомій книзі англійського економіста Л.
Харріса «Грошова теорія» говориться про функції засобу обігу, засобу
збереження вартості та одиницю рахунку і зовсім не згадуються інші
функції. Разом з тим класики економічної теорії та деякі її представники
кінця XIX — початку XX ст. які визнавали п’ять функцій грошей. Ми також
розглянемо п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу,
засобу нагромадження вартості і світових грошей.

2.1. Міра вартості

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і
вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення
цієї функції — виражати і вимірювати вартість — пояснюється тим, що
вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з
товаром — загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана. І
тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента
здійснюється вимірювання вартості товарів.

Функція міри вартості – логічно вихідна і є центральною у системі
грошових відносин.

Вона постачає товарній масі необхідний матеріал для виразу її вартості.

Поза цією функцією вартість існує лише потенційно. Існує нерозривна
єдність понять “вартість товару” та “міра вартості”.

Міра вартості – це грошова одиниця, що використовується для вимірювання
та порівняння вартостей товарів та послуг.

На основі міри вартості встановлюється ціна, що є грошовим виразом
вартості товару1.

Вартість товару безпосередньо могла бути виражена через затрати праці, а
прямою мірою її могла бути одиниця робочого часу. Проте значні
відмінності в затратах індивідуальної праці за одиницю часу роблять цей
інструмент непридатним для вимірювання вартості. Вартість товару можна
виразити і вартістю інших товарів, як це робиться в бартерних системах
обміну. Проте у цьому разі кожний товар мав би не одну, а багато цін —
стільки, скільки є товарів на даному ринку (за мінусом одного). Та й
ціни ці були б надто суб’єктивними. Тому процеси ціноутворення й обміну
були б надто складними, трудомісткими. що робить і цей спосіб
вимірювання вартості непридатним.

Подвійне призначення міри вартості найчіткіше виявлялося в умовах
використання благородних металів як грошового товару. Усі конкретні
товари «шукали» тоді собі золотий чи срібний еквівалент і одержували
ціну як певну вагову кількість цього металу. Такі «золоті» чи «срібні»
ціни спочатку визначалися за ваговим масштабом і мало чим різнилися на
всіх ринках.

З початком централізованого карбування монет державами виник грошовий
масштаб, або масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в
Англії фунт стерлінгів як грошова одиниця дорівнював фунту срібла, а
монета карбувалася вагою 1/240 фунта срібла. Так само сформувалася й
італійська грошова одиниця ліра (італ. фунт). З часом масштаб цін з
певних причин істотно відхилився від вагового, причому в кожній країні
різною мірою. Тому ціни, які виражалися в національних грошах, почали
значно різнитися на різних ринках, що зумовило необхідність застосування
спеціальних коефіцієнтів зіставлення валют (валютних курсів).

Отже, в умовах обігу справжніх грошей ціна формувалася внаслідок
подвійного їх функціонування — як втілення загальної праці для вираження
вартості конкретних товарів і як масштаб цін для визначення самої
вагової кількості грошового металу. Масштаб цін як вагова кількість
благородного металу, прийнятого за грошову одиницю, є складовою функції
міри вартості, доповнює її призначення виражати вартість товарів. Його
не можна ні протиставляти мірі вартості, вважаючи їх двома різними
функціями, ні ототожнювати з ним міру вартості, зводячи тільки до
рахункових грошей.

В умовах обігу неповноцінних грошей механізм міри вартості істотно
змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною
як результатом такого вимірювання немає золота, немає «золотої» ціни.
Відпала потреба у ваговій кількості золота, що прийнята за грошову
одиницю і слугує масштабом цін. Усі держави світу перестали фіксувати
золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця
безпосередньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості
зводиться до технічного обчислення, до забезпечення практики
ціноутворення рахунковою одиницею.

Представники сучасних економічних теорій, що не визнають трудової
природи вартості, по суті, зводять функцію міри вартості до таких
рахункових одиниць. Представники ж трудової теорії вартості намагаються
пояснити механізм цієї функції з позиції трудового походження вартості.
Одні з них вважають, що нерозмінні знаки лише представляють в обігу
золото, яке й виконує функцію міри вартості так, як це було в умовах
золотого обігу. На думку других, у сучасних умовах змінився сам механізм
формування трудової вартості товарів настільки, що вона може
вимірюватися грошима без внутрішньої вартості. Треті вбачають вихід у
тому, що, оскільки сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, через
прирівнювання (обмін) їх до звичайних товарів можна забезпечити
вимірювання вартості останніх.

Жоден із цих підходів поки що не набув загального визнання. Проте
останній із них здається нам найплодотворнішим.

Справді, якщо визнавати, що всі сучасні форми грошей є носіями мінової
вартості, то можна визначити і реальну схему виконання такими грошима
функції міри вартості. Усі звичайні товари, надходя-чи до сфери обміну,
шукають собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю
суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін — бажання
продати і готовність купити — визначається в кінцевому підсумку мінова
вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка
задовольняє обох суб’єктів операції. До цього й зводиться економічний
зміст вираження вартості за допомогою грошей у сучасних умовах.

Змінюється й механізм дії масштабу цін. Як інструмент виміру грошової
ціни він діє не окремо від визначення вартості, а одночасно з ним як
один процес, оскільки еквівалентна товару вартість уже виражена в
грошових одиницях, а не у ваговій кількості золота. Тому роль масштабу
цін ніби поглинута мірою вартості. Рівень цін на товари, що склався,
зумовлює і масштаб цін для нових Уварів, а не навпаки, як це було в
умовах золотого стандарту.

Фунщію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до
появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його.
Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна
товарів, наявність грошей у будь-якій формі (золоті монети, банкноти,
чеки, кредитні картки та ін.) не обов’язкова. Продаж взагалі може
відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент
операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних
грошей у разі встановлення товарних цін державними органами. Проте ці
органи повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка
фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну
вартості товару.

Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця
рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім
економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях
процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й
управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко
за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою
рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати
на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості
виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку
тактику і стратегію.

На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються
такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового
внутрішнього продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і
кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання
економічного життя суспільства1.

2.2. Засіб обігу

Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і
забезпечують їх обіг.

Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою
Т—Г—Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т—Т. Участь в
обміні грошей надає товарному метаморфозу принципово нову якість: він
розпадається на два самостійні акти — продаж (Т—Г) і купівля (Г—Т), які
можуть відокремлюватися в просторі і в часі. За бартерного обміну
відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей
досягають обидва учасники операції — кожний з них отримує потрібну
споживну вартість. У метаморфозі Т—Г—Т продаж (Т—Г) не означає
досягнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обмінюються.
Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого
товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, у чому криється
абстрактна можливість кризи збуту.

Рис. 1. Умови виконання функції грошей як засобу обігу1

Разом з тим розрив товарного метаморфозу завдяки грошам на два
самостійні акти має велике позитивне значення для розвитку обміну й
економіки взагалі.

По-перше, відкривається можливість затримувати гроші і нагромаджувати
вартість в її абсолютній формі, що розширює цілі виробництва, виводить
їх за межі простого товарообміну і дає нові імпульси розвитку економіки.

По-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник товару
може продати його не тому, хто в цей час має необхідний йому
(продавцеві) товар, а тому, хто в ньому має потребу. За одержані гроші
він має можливість вільно вибрати на альтернативній основі необхідний
товар, що сприяє розвитку конкуренції серед товаровиробників.

По-третє, власник грошей може перенести купівлю іншого товару на
майбутнє чи на інший ринок або взагалі використати їх за іншим
призначенням. Усе це стимулює розвиток підприємницької активності
товаровиробників, поглиблення і розширення ринкових відносин,
урізноманітнює форми товарно-грошових відносин взагалі.

Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою
реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві
і взамін одержує гроші. При цьому зовсім не має значення, в якій формі
вони виступають — повноцінних грошей (золотої чи срібної монети),
розмінних чи нерозмінних знаків грошей (готівка), чи просто у вигляді
записів на банківських рахунках (депозитні гроші). Важливо лише те, що
гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до
споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші
залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.

Ця особливість засобу обігу визначає характер зв’язку обігу грошей і
товарів. Так, в обігу завжди перебуває певна маса грошей, які
протистоять товарній масі, що підлягає реалізації. Якщо їх
співвідношення розглядати на якийсь момент, то маса грошей повинна
приблизно дорівнювати сумі товарних цін. Якщо ж його розглядати за
певний проміжок часу, то середня маса грошей, що перебуває в обігу, має
бути меншою за суму цін товарів, що реалізуються, на величину, яка
визначається швидкістю обігу грошей. Кожна грошова одиниця за цей час
може забезпечити реалізацію кількох товарів. Указана залежність між
масою грошей в обігу і сумою товарних цін є економічним законом
грошового обігу.

Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, що робить її індиферентною
до форми грошей, і її можуть виконувати будь-які гроші: повноцінні,
паперові, кредитні, готівкові і депозитні; законні; квазігроші.
Миттєвість послаблює вимоги до сталості грошей у цій функції, проте не
знімає їх зовсім. Адже миттєвість властива грошам як засобу обігу тільки
в одному товарному метаморфозі. Після його здійснення гроші не
припиняють обігу і переходять у другий метаморфоз, потім у третій і т.
д. Тому чим сталіша вартість грошової одиниці, тим міцніша внутрішня
єдність товарних метаморфоз і зв’язків товаровиробників, тим
сприятливіші умови для розвитку суспільного виробництва. Знецінення
грошової одиниці викликає у власників грошей — потенційних покупців —
недовіру до її купівельної спроможності та бажання швидше їх перетворити
в товари, що стимулює попит та бартеризацію обміну.

Швидкий розвиток ринкових відносин, у тому числі завдяки грошам як
засобу обігу, створює передумови для звуження сфери використання цієї
функції та якісної зміни механізму її здійснення.

Формування різнобічних і сталих мінових відносин між товаровиробниками
при активному обслуговуванні їх банками веде до посилення взаємної
залежності і довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі
частіше здійснюється в кредит. Для повного товарного метаморфозу
наявність грошей виявилася не обов’язковою: товаровиробник продає свій
товар і купує інший у борг, а товарний метаморфоз набрав вигляду Т—К—Т.
Заміна в ньому Г на К (кредит) мала значні позитивні наслідки для всієї
сфери товарно-грошових відносин.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється
переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, у
міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово звужується
використання цієї функції завдяки проникненню сюди кредитних відносин,
особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою. У нашій країні у
зв’язку з недорозвинутістю внутрішньогосподарських кредитних відносин
гроші як засіб обігу широко використовувались у всіх сферах економічних
відносин, у тому числі й у оптовій торгівлі засобами виробництва.
Інфляційні процеси, що набули широкого розмаху в період переходу до
ринкового господарювання, спричинили звуження сфери функціонування
засобу обігу внаслідок переходу до натурального товарообміну (бартеру).
Це є кроком назад у розвитку функцій грошей, що зумовлює зниження їх
ролі в розвитку економіки.

2.3. Засіб платежу

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення
різноманітиш боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин,
що виникають у процесі розширеного відтворення.

Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазначалося вище,
поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому
виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотно
інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється
фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в
рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і
форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не
завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості
грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини, що виникають при
погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою
першооснову — купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ,
що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміну вартості
грошової одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу,
зміну позичкового процента тощо.

У міру поглиблення економічних відносин, перетворення їх у суто грошові,
а народного господарства — в грошове та широкого розвитку кредитних і
фінансових зв’язків гроші як засіб платежу поступово вийшли за межі
товарного обігу і стали обслуговувати погашення різноманітних
зобов’язань у суспільстві, якщо вони виражаються в грошовій формі. Як
платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого
зв’язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в
процесі розширеного відтворення, зокрема при платежах у державний бюджет
та в інші централізовані фонди цільового призначення і фінансуванні
суспільних потреб з цих фондів, під час видачі і погашення банківських
позичок тощо.

Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного
суб’єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде
про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як
засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в
обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового
обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

У розвинутій ринковій економіці гроші як засіб платежу обслуговують
більшу частину всього економічного обороту. Тому сфера їх застосування
дуже широка й охоплює: платежі між підприємствами, господарськими
організаціями та установами за взаємними борговими зобов’язаннями;
платежі підприємств, господарських організацій та установ своїм
працівникам, пов’язані з оплатою праці; платежі юридичних та фізичних
осіб у централізовані фінансові фонди, одержання грошових коштів із цих
фондів; внесення юридичними та фізичними особами своїх грошей у банки,
отримання ними грошових позичок у банках і погашення їх у встановлені
строки; різноманітні платежі, пов’язані зі страхуванням діяльності та
майна юридичних і фізичних осіб; інші платежі — адміністративно-судові,
виплата спадщини, дарування тощо1.

Розширення сфери функціонування грошей як засобу платежу відбувається за
рахунок сфери їх функції як засобу обігу. Проте цей процес не має
будь-якого негативного впливу на економіку. Навпаки, функція засобу
платежу забезпечує ширші можливості для підприємства, ніж функція засобу
обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто еквівалентний
обмін у разі негайної оплати товарів (Т—Г), розширює маневреність
коштами, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку зустрічних
зобов’язань, що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу
капіталу тощо. Водночас у цій функції потенційно міститься загроза
неплатежу, яка при реалізації в широких масштабах може спричинити
грошово-кредитну кризу.

До грошей у функції засобу платежу ринок висуває ті самі вимоги, що й до
засобу обігу, хіба що іншою мірою. Зокрема, необхідність сталості грошей
у цій функції виявляється ще гостріше, оскільки тут, як уже вказувалося
вище, діє фактор часу. Якщо за час користування кредитом гроші
знеціняться, то кредитор не поверне позиченої ним вартості і зазнає
збитків, бо він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню
кількість товарів у зв’язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно
матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати
процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає
на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по собі
підвищення позичкового процента є інфляційним чинником і призводить до
дальшого знецінення грошей.

Рис. 2. Роль грошей у функції засобу платежу

Ці явища повною мірою виявилися в економіці України в період ринкової
трансформації, коли інфляція набула широкого розмаху. Протягом короткого
часу рівень позичкового процента підвищився в декілька разів, що
стримувало розвиток кредитних відносин та економічне зростання взагалі.

2.4. Засіб нагромадження

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують
нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі
розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді,
коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від
продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних
вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а
відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці
повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто
бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути
після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за
функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар
у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для
повернення боргу.

Функція нагромадження є досить складною за змістом, і її не слід
спрощувати. Попервах, необхідно глибоко розібратися в тому, що
формування й реалізація цієї функції пов’язані із здатністю грошей
виступати як засіб збереження вартості, бути представником абстрактної
форми багатства1.

Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену мету — збереження
вартості. Для цього достатньо було вречевлити вартість у звичайних
кусках чи брусках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок
різних соціальних потрясінь.

У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатство, що
називалося cкapбoм. Нагромадження грошей як скарбу було стихійним
наслідком і виразом виникнення надлишку продуктів у простих
товаровиробників.

Процес нагромадження – процес об’єктивний.

Рис. 3. Суб’єкти економіки у процесі нагромадження

З розвитком товарного виробництва і грошових відносин
урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати
своє багатство виникло бажання продемонструвати його. Чим більшою була
роль грошей у суспільстві, тим сильнішим ставало це бажання. Під його
впливом примітивним формам скарбу стали надавати форми предметів
розкоші. Виникла естетична форма скарбу, який перестав бути просто
мертвим багатством і набув певного споживчого сенсу. Поряд із
збереженням вартості скарб у такій формі почав задовольняти важливі
потреби людини — потреби в самовираженні, в естетичному задоволенні та
ін. Нова роль естетичних скарбів стала своєрідною компенсацією для їх
власників втрат, пов’язаних з тим, що скарб не може стати капіталом, не
приносить їм прибутку. Завдяки цьому скарб в естетичній формі «пережив»
багато суспільних формацій і продовжує функціонувати навіть у сучасних
умовах майже суцільної капіталізації грошових відносин в усіх країнах
незалежно від рівня їх економічного розвитку та системи господарювання.

Згодом сформувалася ще одна мета нагромадження скарбу — створення
резерву платіжних засобів, що надало йому відтворю-вального характеру і
зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця мета визначалась
ускладненням самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без
такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та
забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової мети
нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг
довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного
відтворення, перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів
регулювання грошового обігу.

Товаровиробники почали нагромаджувати скарб безпосередньо заради
розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майбутньому.
Щоб наблизити таке майбутнє, вони передавали свої скарби в борг,
розміщували в банках, цінних паперах, що приносило їм прибуток у вигляді
процентів, дивідендів. Відтак скарб перетворився в цілеспрямоване
нагромадження грошей для збереження вартості як моменту в процесі
розширеного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної
функції. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати
функцією нагромадження вартості.

З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми
грошей, що її виконували. Спочатку послабла, а потім зовсім зникла
залежність функціонального призначення нагромаджених грошей від їх
субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою
абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати гроші у
вигляді запасу золота чи срібла; їх нову роль, яка передбачає
конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно
виконувати знаки грошей — паперові, депозитні, електронні.

Нова форма грошей справила позитивний вплив на розвиток самої функції
засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла
можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися
фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість
знецінення грошових знаків підштовхувала власників нагромадження швидше
їх капіталізувати, що сприяло розвиткові організованих нагромаджень,
банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей
перетворилося, по суті, в нагромадження позичкового капіталу. По-третє,
капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розв’язанню
суперечності між збереженням вартості «в покої» у межах обороту
індивідуального капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах
суспільного відтворення.

Разом з тим необхідно зазначити, що і в таких умовах здійснюється
нагромадження скарбів як вартості, що перебуває в тривалому покої. Крім
естетичної форми, продовжується класичне нагромадження скарбу у вигляді
брусків дорогоцінного металу, золотих монет тощо. Великі запаси золота
зберігаються в державних скарбницях, центральних банках, міжнародних
валютно-кредитних центрах, а також у приватних власників. Наприкінці
80-х років XX ст. державні запаси золота найбільш розвинутих країн з
ринковою економікою становили майже 30 тис. т, запаси міжнародних
валютно-кредитних установ — понад 6,5 тис., у приватній тезаврації —
понад 30 тис. т.

Нагромадження золотих запасів викликає жваві дискусії серед економістів
щодо його цілей та зв’язку з грошовим обігом. Якщо виходити з того, що
нагромадження золотого скарбу є однією з функцій грошей, то неминучим
буде висновок, що одну з грошових функцій золото все ще частково
виконує. Отже, його демонетизація є ще неповною.

Для того щоб нейтралізувати значення цього факту, висуваються різні
докази того, що нагромадження золота не пов’язане із вказаною функцією
грошей. Зокрема, державні золоті запаси називають звичайним стратегічним
резервом, ніяк не пов’язаним з функціонуванням грошей; нагромадження
золота трактується як рух за історичною інерцією, яку об’єктивно слід і
можливо зупинити; нагромадження золота в приватній власності пояснюється
недостатнім розвитком сучасних цивілізованих грошових відносин в окремих
країнах. Має місце спроба довести, що нагромадження скарбу — це взагалі
не грошова функція.

j

v

x

z

X

Z

\

^

`

b

d

f

h

j

v

x

z

цією грошей як особливого товару. А оскільки в цій сфері (нагромадження
абсолютного багатства) є свої особливі вимоги до грошей, які можуть
забезпечуватися тільки золотом, то й виконувати цю функцію продовжує
золото.

Таким чином, у сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу
нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де
нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення,
оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно
короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій
же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами
усталеного процесу суспільного відтворення, воно має форму скарбу й
обслуговується справжніми грошима — золотом.

Такий підхід до розуміння сфери функціонування грошей як засобу
нагромадження вартості дає можливість визначити механізм зв’язку золотих
запасів з грошовим обігом. Загальновідомо, що золоті запаси в сучасних
умовах виконують функцію страхування нагромаджень вартості у формі
нерозмінних грошей від інфляційного знецінення останніх. Таке
страхування саме по собі свідчить про наявність зв’язку золотих запасів
із грошовим обігом, де якраз і формуються інфляційні процеси.
Конкретніше цей зв’язок виявляється через вплив зміни золотих запасів на
нагромадження грошових знаків.

Якщо збільшується приватна тезаврація золота внаслідок продажу його
інвесторам з державних фондів, то на суму покупок зменшуються їхні
нагромадження в неповноцінних грошах, а отже, скорочуються резерви
надходження останніх в активний оборот. І навпаки, зниження приватної
тезаврації золота внаслідок скупки його державою приводить до
нагромадження грошових знаків у суб’єктів ринку і прискореного насичення
ними каналів обороту, до зростання попиту на звичайні товари.

Державні запаси золота офіційно включаються до золотовалютних резервів
країни і слугують резервом світових грошей. При збільшенні цих запасів
за рахунок розширення власного видобутку золота держава додатково
випускає в оборот національні гроші і підвищує їх масу в обігу. Якщо
держава збільшує свої запаси золота внаслідок позитивного платіжного
балансу чи прямої закупівлі його на міжнародному ринку, то на відповідну
суму зменшується товарна пропозиція на внутрішньому ринку, що
безпосередньо впливає на обіг національних грошей у країні.

Отже, золоті скарби хоч і перестали бути єдиною формою грошового
нагромадження і втратили свою роль привідних і відвідних каналів для
грошового обороту, все ж вони зберігають опосередкований зв’язок з
останнім, що свідчить про часткове збереження за золотом однієї з
функцій грошей — нагромадження вартості.

Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід
відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних
засобів, які постійно створюються у суб’єктів економіки внаслідок
короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і
витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій
рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж,
що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з
обороту, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш
широкими потребами, ніж потреби грошового обігу.

Проте вказані відмінності між грошима в цих трьох функціях мають швидше
теоретичний, ніж практичний характер. На практиці всі складові грошової
маси є єдиним цілим і легко переміщуються із нагромаджень в обіг, і
навпаки.

2.5. Світові гроші

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в
міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію
взаємовідносин між країнами.

Рис. 4. Функції світових грошей1

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості
на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними
кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт
економічних відносин — держава, котра представляє і захищає інтереси
країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні
суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і
на відносини безпосередніх покупців та продавців.

Передусім в іноземних контрагентів виникає недовіра до тих регалій,
якими наділила держава свої національні гроші, зокрема до посвідчення
монетної ваги чи обов’язковості приймання грошових знаків у всіх видах
платежів. Особливо гостро це відчувалося на початку формування світового
ринку, через що гроші могли з’явитися там тільки у формі зливків
благородних металів, знявши, за виразом К. Маркса, свої «національні
мундири». Тому в тих умовах функцію світових грошей виконували тільки
повноцінні гроші. Їх приймання у платежі здійснювалося за вагою, а не за
кількістю монет.

Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу,
загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї
країни в іншу. Отже, світові гроші — це комплексна функція, що повторює,
по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Ця обставина дала підстави багатьом дослідникам взагалі не виділяти
світові гроші як окрему функцію. З такою позицією можна було б
погодитися, якби всі національні гроші були вільно конвертованими. Проте
це не так — функціонування грошей більшості держав обмежене виключно їх
національними кордонами. І коли економічні суб’єкти таких країн виходять
на світовий ринок, то їм потрібні зовсім інші гроші. Тобто мова тут іде
не тільки про новий напрям використання грошей, а й про інші за сутністю
гроші, що й дає підстави вичленити світові гроші в окрему функцію.

Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов’язаних із
зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то
вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для
негайної купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, що
вивозиться (пересилається), в країну ввозиться еквівалентна товарна
вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Використання цієї
функції менш вигідне, ніж першої, оскільки вимагає попереднього
нагромадження резерву світових грошей. Тому вона спостерігається рідше —
у випадках якихось надзвичайних подій, коли порушується звичайна
рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні
потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного
контрагента.

Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного
переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони
забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті контрибуції,
репарацій, наданні грошових позичок чи допомоги, вивезенні грошей
емігрантами, тіньовими підприємцями тощо.

Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці,
оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити
потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

Найскладнішим питанням у розумінні функції світових грошей є питання про
форму, в якій гроші її виконують. Одні економісти вважають, що і зараз
цю функцію може виконувати і виконує тільки золото. Інші заперечують це,
посилаючись на те, що золото перестало безпосередньо використовуватись у
будь-яких платежах на світовому ринку. Купівлю-продаж золота там за
національні валюти вони розглядають як торгівлю звичайним, а не грошовим
товаром.

Справді, механізм функції світових грошей безперервно розвивався в міру
розвитку економічних відносин на світовому ринку. Коли ці відносини
досягли високого рівня взаємності, виникла можливість погашати вимоги по
платежах шляхом заліку чи передання боргових зобов’язань без пересилання
золота по кожному платежу. Таку роботу здійснюють комерційні банки,
включившись в організацію міжнародних розрахунків. Золото вони стали
пересилати один одному тільки для оплати сальдо заборгованості по
платежах. Тут було ще очевидним часткове використання золота як засобу
платежу на світовому ринку.

Після відміни золотого стандарту і заборони багатьма державами приватних
операцій із золотом банки втратили можливість використовувати золото для
врегулювання платіжних відносин з іншими країнами. Таке право залишилося
тільки у центральних банків та казначейств. Вони можуть продати частину
золота на ринках за одну з національних валют, що користуються довірою
на світовому ринку, і розрахуватися нею по боргах. Цей механізм
принципово не змінився і після скасування в 70-ті роки заборони на
приватні операції із золотом у провідних країнах світу. Комерційні банки
хоч і дістали право на операції із золотом, проте не використовують його
для взаємних платежів, навіть для погашення сальдо взаємної
заборгованості. Вони прагнуть продати золото на ринку за валюту і
розрахуватися нею по платежах.

Отже, в сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім
як платіжний і купівельний засоби, успішно виступають у «національних
мундирах», та ще й без внутрішньої субстанціональної вартості. Які
причини цього? Чому суб’єкти міжнародних платіжних відносин стали
довіряти національним грошам як світовим? Ці перетворення зумовлені
самим розвитком світової економіки й адекватними йому змінами
міжнародних платіжних відносин.

По-перше, сформувався широкий світовий ринок із системою взаємозв’язків
і взаємозалежностей між його суб’єктами, з широким розвитком між ними
кредитних відносин і банківського обслуговування. У таких умовах світові
гроші в більшості випадків функціонують миттєво і відпала потреба
використовувати для цього повноцінні гроші. Знаки вартості стали
задовольняти вимоги нового ринку до світових грошей.

По-друге, економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів,
що дало їх державам можливість забезпечити довіру до своїх національних
грошей як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а
й на міжнародних ринках.

По-третє, докорінно змінилися самі відносини між державами, економічне
протистояння доповнилося співробітництвом з метою спільного регулювання
світового економічного простору і грошових відносин як найскладнішої
його частини. Спільними зусиллями країни стали будувати механізми
забезпечення високої довіри до однієї з найбільш сталих національних
валют (наприклад долара США), а також створювати нові міжнаціональні
валюти з такими ж якостями (СДР, ЕКЮ, євро). І доки у суб’єктів
світового ринку буде впевненість у тому, що вони зможуть купити за такі
гроші необхідні їм товари, доти вони братимуть їх у платежі, не
вимагаючи золота. Це підтверджується в широких масштабах сучасною
практикою міжнародних розрахунків, які успішно здійснюються в
національних вільно конвертованих валютах окремих країн чи міжнародних
валютах.

Розділ 3. Сучасні функції грошей

3.1. Рахункова одиниця (міра вартості)

Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про
вартість грошей: вартість грошей як грошей і вартість грошей як
капіталу.

Гроші як капітал набувають своєї вартості на грошовому ринку під впливом
попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента.

Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де
гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми
купівельної спроможності. Проте механізм формування цієї вартості грошей
істотно різниться при функціонуванні повноцінних і неповноцінних грошей.

Мінова вартість повноцінних грошей, з якою вони беруть участь в обігу,
під впливом цілого ряду об’єктивних чинників набуває відносної
самостійності і певний час може відхилятися від реальної їх вартості.
При цьому мінова вартість є більш інертною порівняно з реальною. Тому
ціни на товарних ринках і купівельна спроможність таких грошей певний
час залишалися незмінними після зміни вартості золота як товару, що мало
позитивний вплив на розвиток ринкових відносин.

Разом з тим мінова вартість золотих грошей, що перебували в обігу, не
могла повністю відірватися від реальної вартості золота як товару. Цьому
заважала дія закону вартості у сфері виробництва й обміну золота. Якщо
мінова вартість (купівельна спроможність) монети знижувалася порівняно з
реальною, то зменшувалась рентабельність виробництва золота,
підприємства з гіршими умовами видобутку закривалися, і реальна вартість
золота знижувалася до рівня мінової.

Якщо ж реальна вартість повноцінних грошей зменшувалася порівняно з
міновою, то в кінцевому підсумку підривалася довіра до таких грошей та
їх емітента, наставав розлад грошового обігу і системи цін. Держава
змушена була або перекарбовувати монету, щоб підвищити її реальну
вартість до мінової, або взагалі відмовитися від золотомонетного обігу.

Можливість роздвоєння вартості повноцінних грошей здавна була помічена
людьми і широко використовувалася у власних інтересах тими, хто карбував
монети. На цій можливості базувалося звичайне фальшування монет, їх
обрізування приватними особами, відоме ще із стародавніх часів. Проте й
держави нерідко використовували таку можливість для погіршення якості
грошей з метою поліпшення становища своєї казни чи в інтересах певних
соціальних груп. Якраз заради цього всі держави з перших кроків свого
існування домагалися повної монополізації карбування монет.

Як же формується вартість неповноцінних грошей, що не мають внутрішньої
субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбувається
під впливом тих самих факторів, які в умовах золотомонетного стандарту
спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від
реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив
посилювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх
номінальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на
золото гроші залишилися в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По
суті, вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою
в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші
функціонують.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному
циклі відтворення, — величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед
сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі
і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу,
продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її
відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з
ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість
і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка
забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну товарів виявиться менше, ніж було в
попередньому, або в обігу перебуватиме зайва маса грошових знаків при
тій самій масі товарів, то між грошовою і товарною масами складеться
нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці
будуть готові платити, а продавці вимагатимуть більшу суму грошей, ніж у
попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і
ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової
вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення.

Якщо в цьому циклі в обмін надійде більша маса товарів або частина
грошей якимось чином буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція
перевищить попит, не всі товари можуть бути реалізовані і продавці
змушені будуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена)
мінова вартість, з якою вони ввійдуть у наступний цикл обміну.

Обумовленість вартості неповноцінних грошей відтворюбаль-ним процесом
відіграє вирішальну роль у наданні грошам кредитного статусу, у
перетворенні їх у реальні боргові зобов’язання певних економічних
суб’єктів (уряду, центрального банку, інших банків та комерційних
структур).

Крім того, будучи борговими зобов’язаннями, гроші спираються на
економічну могутність та авторитет тих суб’єктів, які їх емітували.
Довіра до них учасників ринку як до реальних цінностей формується
залежно від динаміки цієї могутності та рівня авторитету.

Так, довіра до банкнот і розмінної монети, які емітуються центральним
банком, базується на економічному потенціалі всієї країни і є значно
вищою, ніж довіра до депозитних грошей, що спираються на потенціал
окремих комерційних банків. Не випадково в умовах хронічної економічної
і фінансової кризи, яку переживала Україна в 1991—1995 pp., питома вага
готівки постійно зростала і досягала 50%, а ціни на товари при
реалізації за готівку нерідко були нижчими, ніж при реалізації по
безготівковій оплаті. І жодні адміністративні заходи з боку уряду та НБУ
не могли переломити цю тенденцію.

Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх
цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на грошову одиницю, і
навпаки. Отже, між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей
та рівнем цін на товари існує обернена залежність.

Зміна вартості грошей — надзвичайно важливий економічний показник, що
відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошей,
як і ті економічні процеси, що його визначають, не може залишатися
незмінним1.

3.2. Засіб обміну

При всій значливості функції грошей як міри вартості економічні
відносини, що формуються в процесі обміну товарів, не можуть спиратися
лише на неї. Як зазначалося вище, цінова оцінка вартості товару
здійснюється на основі функції міри вартості до процесу його реалізації.
Ціна встановлюється ще до обміну товарів. Однак її номінальне визначення
не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною
передумовою реального обміну: вона реалізує себе в ньому лише в
кінцевому підсумку. Тому цілком зрозуміло, що сам процес обміну товарів,
обіг Т — Г — Т породжує об’єктивну потребу не лише у функції міри
вартості, а й у загальному засобі обігу, на базі якого відбувається
реальний рух споживчих вартостей товарів, їх фактичний обмін. Це
стосується обміну товарів не лише на внутрішньому, а й зовнішньому
ринках.

У такому разі функція засобу обігу невіддільна від функції міри
вартості. Як вартість товару і споживча вартість є двома нероздільними
чинниками, так і функції міри вартості та засобу обігу у своїй взаємодії
конституюють гроші як гроші. Органічно доповнюючи одна одну, вони
реалізують подвійну природу грошей — їхнє призначення виконувати в
товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути
технічним інструментарієм обміну товарів2.

Розглянуті питання, що характеризують логічний взаємозв’язок понять
«вартість товару» — «гроші як загальний вартісний еквівалент»,
визначають загальноекономічну природу грошей. Мова йде про те, що
вказане призначення грошей виявляється у їхній здатності забезпечити
відособлення і реалізацію вартості товару як специфічного економічного
відношення, що складається між окремими товаровиробниками і суспільством
у цілому.

Однак зазначене призначення грошей не може обмежуватись лише цією
функцією. В процесі реального обміну за їх допомогою забезпечується
реалізація не лише вартості, а й споживчої вартості товару. У зв’язку з
цим важливою складовою ознакою грошей як предмета пізнання є їхня
здатність обслуговувати технічний бік обміну — рух споживчих вартостей.
Мається на увазі інша логічна структура взаємозв’язку — взаємозалежність
понять «споживча вартість товару» — «гроші як технічний інструментарій
обміну».

Зазначене положення є свідченням подвійної природи грошей, доказом того,
що їхня глибинна суть утримує в собі не одну, а дві форми, дві лінії
розвитку: гроші як вираження суспільного зв’язку мають один цикл
розвитку, гроші як інструментарій руху споживчих вартостей — інший цикл.
Така структурність грошей увиразнює подвійність процесу товарного
обміну, який має в собі цінову оцінку вартості товару, її попередню
конвертацію в грошову оболонку, ідеальну метаморфозу товару в гроші. Цей
же процес передбачає безпосередній обмін товару на гроші і далі —
останніх на інший товар. У цьому разі йдеться про механічне переміщення
з одних рук в інші споживчих вартостей, котрі ще перед тим на базі
реалізації функції грошей як загального вартісного еквівалента дістали
необхідну для реального обміну цінову оцінку.

Протягом усього розвитку теорії грошових відносин окремі її школи й
напрямки штучно протиставляли вказані аспекти визначення природи грошей.
В одних випадках абсолютизується трактування грошей як загального
вартісного еквівалента, в інших суть грошей обмежується їх
характеристикою як технічного інструментарію обміну. Однак у дійсності
зазначені визначення не є абсолютно протилежними. Самостійність ліній
розвитку грошових відносин, про яку йдеться, відносна. Відображаючи
подвійну структуру товару і, відповідно, — його обміну, вказані лінії
реалізують себе в межах єдиної грошової суті. Гроші як вираз суспільної
якості та гроші як суто технічний інструментарій обміну лише у своїй
єдності можуть забезпечити реальний обмін товарів, обіг Т — Г — Т.
Звідси їхнє розмежування припустиме лише в рамках теоретичного пізнання.
Водночас згадане розмежування логічних ліній розвитку грошових відносин
несе в теоретичному плані досить важливе методологічне навантаження, що
його слід обов’язково взяти до уваги при вивченні курсу з теорії грошей.

Методологічне значення теоретичного аргументування структури грошових
відносин визначається тим, що на цьому підґрунті виникає можливість
якісної характеристики структурної побудови конкретно-історичних форм
грошей, специфіка яких виражається відповідною комбінацією грошових
функцій. Ідеться про виявлення в кожній конкретно-історичній системі
грошових відносин структурних елементів, за допомогою яких
обслуговується технічний бік товарного обміну, здійснюється переміщення
споживчих вартостей та елементів, на базі яких виявляється соціальна
природа грошей, їхня роль загального вартісного еквівалента1.

3.3. Засіб нагромадження вартості

Як відзначалося вище, способи визначення відносної вартості грошей, що
використовуються у функції нагромадження, і грошей як засобу обігу не
можуть істотно не відрізнятися один від одного. Аналізуючи докладніше це
питання, потрібно враховувати щонайперше неоднозначність мотивів
формування та способів реалізації попиту на гроші у розглядуваних
функціях. Через функцію засобу обігу реалізується суто трансакційний
попит (мотив споживання). У противагу цьому гроші у функції
нагромадження безпосередньо пов’язані з інвестиційним попитом, процесом
економічного відтворення.

Аналіз механізму формування відносної вартості грошей у функції
нагромадження безпосередньо пов’язаний зі з’ясуванням специфіки
співвідношення між часткою касових залишків, яка використовується з
трансакційною метою, і часткою, що реалізується у формі фінансових
активів. Щодо цього теорія відносної вартості грошей, що
нагромаджуються, по суті базується на теорії переваг ліквідності. Це дві
органічно пов’язані ланки монетарної теорії.

Відповідно до теорії переваг ліквідності в системі аналізу відносної
вартості грошей, що використовуються у формі фінансових активів —
облігацій, акцій, інших цінних паперів, разом із показником цінової
динаміки вводиться ще один параметр — висота відсоткових ставок. Власне,
вся специфіка формування відносної вартості грошей у функції засобу
нагромадження пов’язана зі з’ясуванням місця й ролі в цьому процесі
зазначеного параметра.

Із попереднього аналізу відомо, що показник ліквідності характеризує
прагнення певної особи чи домашнього господарства зберігати свої касові
залишки у ліквідній формі — у формі банкнотної готівки, чекових
депозитів чи інших грошових ресурсів агрегату М1. Перевагою такого
зберігання є можливість використання власних заощаджень для здійснення у
будь-який момент необхідних покупок. Одначе, коли якась особа зберігає
свої доходи у формі готівки, то цілком природним є те, що вона не
отримує від цього жодної винагороди у формі відсотка. Якщо облігація
приносить 10 % річних, то, утримуючи 10 млн. крб. у формі готівки чи
депозитних чеків, ви втрачаєте в розрахунку на рік 1 млн.крб. доходу.

Винагорода у формі відсотка є платою, як писав Дж. М. Кейнс, за
«розставання з ліквідністю», «розставання з готівкою». Ця винагорода
з’являється тоді, коли перевага надається іншій формі збереження грошей
— їх утриманню безпосередньо у формі фінансових активів. Звісно, така
винагорода є необхідною умовою, без якої переваги ліквідності не було б.
Мотивом останньої є отримання винагороди у формі відсотка. Звідси й
специфічна особливість визначення відносної вартості грошей, що
зберігаються у формі фінансових активів. Її показником стає норма
відсотка, яка за суттю є платою за зберігання грошей саме в такій формі.

Виходячи з зазначеного, можна дійти висновку: якщо вартість грошей у
трансакційному застосуванні характеризується як величина, обернена
динаміці цін або як їхня купівельна спроможність, то вартість грошей у
формі фінансових активів визначається через величину винагороди у
вигляді відсотка. Норма відсотка є показником вартості банківських
грошей.

Розмежовуючи зазначені способи формування відносної вартості грошей,
потрібно враховувати і наявність механізму їх взаємодії. Про це вже
йшлося вище. Мається на увазі обернений вплив ставки відсотка на
купівельну спроможність грошей і навпаки — реагування останньої на зміни
відсоткової ставки.

Щоб грунтовніше з’ясувати це питання, яке має принципове теоретичне
значення і неоднозначне тлумачиться різними школами й напрямками
економічної теорії, зокрема монетаризмом і кейнсіанством, розглянемо
такий приклад.

Припустимо, що місячний доход вашої сім’ї, яка складається з 4 осіб,
становить 20 млн.крб. Врахуємо й те, що мінімальні витрати на
задоволення споживчих потреб становлять 8 млн.крб. на особу. Ясна річ, у
такій ситуації весь сімейний доход буде використано лише на купівлю
товарів і послуг першочергового попиту. І це зрозуміло: ваші невідкладні
потреби — 32 млн.крб. (8 млн.крб. х 4) перевищують грошові надходження.
У цьому випадку попит на гроші і відповідно до цього їхня відносна
вартість абсолютно не залежатимуть від норми відсотка. Ситуація,
напевне, не зміниться, якщо ваш сімейний доход досягне рівня 25 млн., а
можливо й 30 млн.крб. І в цьому разі всі зароблені гроші
спрямовуватимуться на задоволення споживчого попиту.

Виходячи з цього, можна змоделювати ситуацію, за якої на певному рівні
отримуваного доходу використання грошей є індиферентним від норми
відсотка.

Рис. 5. Попит на гроші

Графічно ця ситуація представлена на рисунку 5, модель А. Враховуючи, що
за зробленими припущеннями попит на гроші з трансакційною метою залежить
виключно від величини отриманого доходу і не залежить від норми
відсотка, його представлено у вигляді вертикальної прямої Md1.

На рисунку 5, модель Б, наведено іншу ситуацію. Вона характеризує попит
на гроші у випадку, коли доходи вашої сім’ї помітно перевищують обсяги
повсякденних споживчих потреб. У цьому випадку попит на гроші,
використовувані з трансакційною метою (для задоволення споживчих
потреб), буде зазнавати впливу відсоткової ставки. Він буде
максимальним, якщо r = 0, і мінімальним при досягненні г свого
максимуму. Йдеться, отже, про обернено пропорційну залежність величини
попиту на гроші, що використовуються з трансакційною метою, й величини
норми відсотка.

На рисунку 5, модель В, наведено ситуацію, яка поєднує моделі А та Б.
Пряма Md1 зміщена праворуч, що показує зростання ваших сімейних доходів.
У цьому випадку їхній розподіл враховуватиме не лише споживчі потреби, а
й можливість отримання винагороди (норми відсотка) за рахунок
інвестування певної частки зароблених вами коштів у фінансові активи
(цінні папери, акції, облігації).

З розглянутих ситуацій маємо підстави зробити такі висновки:

1) коли отриманий доход не перевищує рівня вартості «споживчого кошика»,
що склався традиційно, норма відсотка не впливає на попит трансакційних
грошей. Це означає, що весь доход витрачається на задоволення лише
поточних потреб;

2) залежність між Md і r виникає тільки в разі формування касових
залишків. У цьому випадку норма відсотка виступає як своєрідний арбітр
щодо розподілу останніх на трансакційні та спекулятивні цілі. Формується
обернено пропорційна залежність між її величиною і тією частиною
залишків, що зберігатиметься у трансакційній формі: що нижчою буде норма
відсотка, то більше грошей залишатиметься на руках у населення. В цій
ситуації надмірність готівкової маси призведе до зростання цін і
зниження купівельної спроможності грошей.

Маємо враховувати і залежність іншого порядку: коли очікується
підвищення норми банківського відсотка, попит на інвестиційні активи
(акції, облігації підприємств) знижуватиметься, а на гроші — зростатиме;
і, навпаки, очікуване зниження відсоткових ставок стимулюватиме купівлю
на фінансовому ринку цінних паперів, підвищуючи на них попит і водночас
скорочуючи попит на ліквідність. Отже, і в цьому випадку подибуємо
відповідну взаємодію показників відносної вартості грошей у функції
обігу та у функції нагромадження1.

Розділ 4. Роль грошей в розвитку економіки

Роль грошей тісно пов’язана з їх функціями. Якщо функція грошей — це їх
конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі
процесу відтворення, то роль грошей — кінцевий результат цієї «роботи»,
її наслідок для суспільства.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та
адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там,
де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у
докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало
переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала
суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому
не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його
економічне становище і через нього — на розвиток виробництва був мало
відчутним.

Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної
економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна
сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих
відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей
формальним, а роль їх — обмеженою, швидше за все обліково-розподільною.
Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного
виробництва.

Найсприятливіші умови для реалізації ролі грошей у розширеному
відтворенні були створені за капіталізму, коли товар став загальною
формою продуктів виробництва, а економічні відносини в суспільстві були
переведені на еквівалентні, ринкові засади. Особливе значення мало те,
що сама робоча сила стала товаром, об’єктом купівлі-продажу за гроші.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспільного
виробництва — засоби праці, предмети праці і робочу силу — просте
товарне виробництво перетворилось у капіталістичне, а самі гроші набули
принципово нової якості — стали носієм капіталу, відкрили можливість
кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати.

Насамперед грошового виразу у формі прибутку набула мета
капіталістичного виробництва. Це дало можливість зняти усілякі обмеження
з його розвитку, оскільки нагромадження грошей (прибутку) не має
будь-яких внутрішніх обмежень, нагромаджувати їх можна нескінченно.

Завдяки тому, що капіталістичні підприємства все виробляють для продажу
і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий
ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва, в
центрі якого перебувають гроші. На ринку розвивається конкуренція як
загальносуспільне явище — конкуренція за покупця, за робоче місце, за
вигідне замовлення тощо. По суті, в усіх цих випадках ведеться боротьба
за отримання більшої суми грошових доходів. Оскільки перемагає той, хто
спроможний одержати найкращі результати в такому змаганні, конкуренція,
а значить і гроші, стають рушійною силою науково-технічного прогресу,
зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва,
забезпечення високої якості продукції та ін. Тим самим створюються
могутні стимули для розвитку капіталістичного виробництва.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і
кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність,
саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно
впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються
особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки
вдасться реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій
формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру,
значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів.
Суспільство одержує значну економію на реаліза-ційних витратах,
скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби
споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його
механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки
конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного
споживання — виробничого, державного, особистого.

Здатність грошей приносити своїм власникам в умовах ринкової економіки
додаткову вартість значно посилила їх стимулюючий вплив на кожного
суб’єкта економічних відносин: і на виробника (працівника), і на
споживача. Як виробник, або працівник, кожний із них прагне краще і
більше працювати, щоб вивести свої грошові доходи за межі виробничих чи
споживчих потреб і, капіталізувавши надлишок доходу, мати можливість
одержувати додаткову вартість. З цією ж метою він як споживач прагне
економно використовувати свої грошові кошти, оскільки капіталізація їх
залишків дає можливість одержувати додаткові доходи понад ті, що
приносить жива праця.

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу.
Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів,
формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал,
відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси
виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та
групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість
процесу розширеного відтворення.

Всебічне охоплення грошовою формою економічних відносин всередині країн
та між ними, а також постійне вдосконалення самого грошового механізму
створили сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних
взаємовигідних зв’язків між країнами, міжнародного переливу вільних
капіталів у місця найефективнішого їх використання тощо.

Глибоке проникнення грошової форми в усі «клітини» суспільних відносин
відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових
інструментів процесу розширеного відтворення. Мова йде передусім про
такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата,
бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати
основні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому впливати
на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених
цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості
грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема
на результати діяльності економічних агентів як виробників і як
споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою
економікою для регулювання економічного життя в країні. Збільшуючи чи
зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені
своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як
платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів
тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні
процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток
експорту й імпорту та їх збалансування тощо.

Еволюція ролі грошей в економіці України. У міру поглиблення ринкової
трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її
розвитку. Поступово українська гривня перетворилась у справді загальний
еквівалент, у «головну діючу особу» на ринку. Кожний, хто має гроші,
може вільно купити будь-який потрібний товар на внутрішньому ринку. Це
істотно підвищило заінтересованість економічних суб’єктів у тому, щоб
більше заробляти грошей і економніше їх витрачати. Стало значно легше
капіталізувати гроші, вклавши їх у цінні папери та банківські депозити.
Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль
грошей у розвитку зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки
України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове
місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала
відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в
грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали
відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва, яке близько
дев’яти років перебувало у стані хронічної кризи. Це зумовлено передусім
уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади,
надмірним адміністративним втручанням держави в економічне життя, а
також слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи,
високою інфляцією. Тому економічні суб’єкти недостатньо результативно
реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не
виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у
капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони
нерідко віддають перевагу натуральним формам економічних відносин
(бартеру), «тіньовим» методам господарювання, переведенню вільного
фінансового капіталу за кордон, конвертації заощаджень в іноземну валюту
тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових перетворень
та грошей на розвиток економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про
величезну роль грошей, а й показує основні напрями успішного
використання їх у трансформаційній економіці нашої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер
економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі
процеси розширеного відтворення, забезпечувати здійснення їх на
еквівалентній основі. На принципах еквівалентності, самофінансування,
самодостатності повинна ґрунтуватися діяльність не тільки виробничих
підприємств, а й економічних суб’єктів сфери науки, освіти, охорони
здоров’я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі грошової,
політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безпосереднього
виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна
буде ефективно використати грошові інструменти для стимулювання
суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів
центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових
доходів усіх суб’єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з
нашими соціальними пріоритетами. Це сприятиме зростанню інвестицій,
згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої
вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у
міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже,
забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

У міру подальшої трансформації економіки України в ринковому напрямку,
розвитку банківської системи, формування ринків цінних паперів,
кредитного та валютного ринків, оздоровлення державних фінансів і
національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в
економічному житті України неухильно зростатиме1.

Висновки

1. Гроші не були придумані людством і не є продуктом творення держави, а
з’явилися стихійно як результат еволюційного розвитку товарного
виробництва й обміну. Тому гроші не можна вольовим способом відмінити
там, де для їх існування є об’єктивні передумови, як і не можна
запровадити там, де таких передумов немає. Разом з тим держави активно
впливають на форму грошей, з тим щоб надати їм тих ознак, які роблять
гроші найбільш адекватними потребам ринку.

2. Обмін за допомогою грошей має істотні переваги перед бартером
(натуральним обміном): здешевлює, прискорює, краще гарантує здійснення
обмінних операцій, розширює можливості вибору, знімає часові і
територіальні обмеження, створює умови для суспільного контролю і впливу
на процеси обміну; все це сприяє прискоренню суспільного відтворення.

3. Гроші за своєю сутністю є особливим товаром, що має властивості
загального еквівалента — здатність обмінюватися на будь-який інший
товар, загальну споживну вартість замість специфічної, властивої
звичайним товарам, є безпосереднім носієм абстрактної цінності і
суспільного багатства.

4. Вартість грошей як загального еквівалента формується безпосередньо в
обігу внаслідок обміну певної маси реальних цінностей на певну масу
грошей. У результаті такого обміну кожна грошова одиниця стає для її
власника носієм тієї маси вартості, яку він відчужив в обмін на свої
грошові доходи. Зміна такої вартості грошей спричинюється передусім
зміною фізичного обсягу реальних благ, що надходять у сферу реалізації,
і маси грошей, що обслуговує цю сферу. Перший із цих факторів впливає на
вартість грошей прямо пропорційно, а другий — обернено пропорційно.

5. Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від звичайних товарів
широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей
зумовлювалася більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та
істотним ускладненням вимог ринку до грошового еквівалента. Переломним
моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, унаслідок
якої закінчилася епоха повноцінних грошей і розпочалася епоха
неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли на
себе й успішно виконують більшість грошових функцій, насамперед засобу
обігу, засобу платежу і міри вартості. Водночас є підстави стверджувати,
що функцію засобу нагромадження вартості частково продовжує виконувати
золото, про що свідчить накопичення великих запасів золота у державній
та приватній власності.

6. Гроші в сучасній ринковій економіці виконують п’ять функцій: міри
вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості,
світових грошей. У функції міри вартості гроші забезпечують визначення
вартості товарів через форму ціни. У функції засобу обігу гроші
обслуговують реалізацію товарів з негайним поверненням власникові
еквівалентної вартості. У функції засобу платежу гроші обслуговують
погашення боргових зобов’язань, що виникають у процесі розподілу та
реалізації вартості. У функції світових грошей гроші обслуговують рух
вартості по каналах світового ринку — її вимірювання, розподіл,
реалізацію і нагромадження.

7. Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в
стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси.
Такий вплив забезпечується самою наявністю грошей, завдяки чому всі
економічні суб’єкти функціонують у грошовому (а не бартерному)
середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку
роль грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти поставлені в такі
умови, що спонукають їх як виробників виробляти більше і з меншими
витратами, а як споживачів — витрачати гроші економніше і з найбільшим
ефектом. У другому випадку роль грошей виявляється в тому, що збільшення
чи зменшення маси грошей збільшує чи зменшує обсяг платоспроможного
попиту, впливає на кон’юнктуру ринку, на обсяги виробництва і
зайнятість.

8. Високий рівень розвитку сучасної ринкової економіки, ускладнений
активним регулятивним втручанням держави в усі її процеси, зумовив
широку гаму складних вимог до грошей, яким не могли відповідати жодні
форми повноцінних грошей. Основними вимогами ринку до сучасних грошей та
адекватними їм властивостями грошей є:

стабільність вартості грошей, що полягає в постійності рівня їх
купівельної спроможності щодо товарів та іноземної валюти;

економічність грошового обороту, що проявляється в мінімізації витрат
суспільства на виготовлення грошей і забезпечення ними потреб обороту;

довготривалість використання грошових знаків, що забезпечується
виготовленням грошових знаків з надміцного, зносостійкого паперу або
металу;

однорідність грошей, коли всі екземпляри наявних в обороті грошей є
взаємозамінними, мають однакову здатність до обміну, а співвідношення їх
реальних цінностей відповідає співвідношенню їх номіналів;

подільність, що полягає у вільному розподілі більшої грошової купюри на
менші знаки, які необхідні для того, щоб здійснити будь-який платіж;

портативність, що виявляється у високій зручності користування грошима у
повсякденному житті.

Забезпечити всі ці властивості неповноцінним грошам — одне з
найскладніших економічних завдань сучасних держав в тому числі й
України.

Список використаної літератури

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 p.

Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: у 2-х
частинах. – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
К.: Вища шк., 1995.

Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002.

Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000.

Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

Комаринська З.М. Історія грошей. — К., 1998.

Maккoннeлл К.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципи, проблемы и политика. – Т.
1. – М.: Республика, 1992.

Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.

Основи економічної теорії.кн.1,2 / За ред. Ніколенка Ю.В. – К.: Либідь,
1998.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Г. Н.
Климко, В. П. Нестеренко. – К.: Вища шк. – Знаня, 1997.

Савлук М. Нова національна валюта гривня працює на економіку України //
Фінанси України. — 1997. — № 2.

Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

1 Maккoннeлл К.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципи, проблемы и политика. –
Т. 1. – М.: Республика, 1992. – С.264.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 64-65.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
10-15.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 71-72.

1 Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – С.26-27.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
36-37.

1 Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – С. 29.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
40-42.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 78-79.

1 Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – С. 31.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
31-34.

2 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 75-76.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 69-70.

1 Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – С. 149-152.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
54-58.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020