.

Україна в системі міжнародних економічних відносин (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1526 29045
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

“Україна в системі міжнародних економічних відносин”

План

Вступ

Розділ 1. Необхідність та роль міжнародних економічних відносин

Суть міжнародних економічних відносин та факторів, що на них впливають.

Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна інтеграція. Місце в них
України

Розділ 2. Форми міжнародних економічних відносин

Міжнародна торгівля та особливості її розвитку в сучасних умовах.
Зовнішня торгівля України

Міжнародна міграція робочої сили та міграційна політика.

Міжнародні валютні відносини. Еволюція міжнародної валютної системи.

Розділ 3. Особливості міжнародних економічних відносин України з
країнами світу

Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин України.

Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

Висновок

Література

Вступ

Актуальність обраної теми очевидна. Утвердження державної незалежності
України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб’єкта
міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному
становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та
ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в
економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у
розвитку країни. Посилення цього чинника об’єктивно диктується
здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади
подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки
входить в систему світового економічного простору і від того, як цей
процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний
розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не
знаходилась, не може нормально розвиватися поза світовим господарством,
без тісних економічних зв’язків з іншими країнами світу. Міжнародні
економічні зв’язки — це система господарських зв’язків між національними
економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні
економічні відносини сприяють зростання національного доходу,
прискореному розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню рівня
життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв’язки впливають на
загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських
відносин та взаєморозуміння і добросусідства.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки
особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних
зв’язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських
проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв’язків дасть змогу Україні
швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і
швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого
рівня населення.

Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має
господарських зв’язків з іншими країнами світу, змушена збільшити
витрати виробництва приблизно в півтора — два рази.

Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду
налагодження економічних зв’язків з іншими країнами світу. Тому вона
робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому
сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону
про зовнішньоекономічну діяльність України, Закону про створення
експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також
Декретів Кабінету міністрів України.

Об’єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як
повноправного партнера у світове господарство, є низька
конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних
промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не
більше 1 %. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх
ринках, не відповідають міжнародним стандартам.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити такі питання як:
необхідність та роль міжнародних економічних відносин, зокрема для
України, також розглянути питання міжнародного поділу праці та
міжнародної економічної інтеграції і дослідити місце України в даних
процесах.

Окремим розділом планую вивчити форми міжнародних економічних відносин,
зовнішню торгівлю України, міграційні процеси у світі та в нашій країні,
міжнародні валютні відносини.

У третьому розділі даної роботи буде досліджено особливості міжнародних
економічних відносин України з країнами світу.

Гадаю, що розгляд саме цих питань дасть змогу у повній мірі дослідити
обране питання “Україна в системі міжнародних економічних відносин”.

Під час написання даної роботи були використані такі методи наукового
дослідження як літературний, хронологічний, порівняльний, метод аналізу
та узагальнення.

Розділ 1. Необхідність та роль

міжнародних економічних відносин

Суть міжнародних економічних відносин та факторів,

що на них впливають

Наукову доктрину міжнародного економічного співробітництва заклали
класики економічної теорії, і в першу чергу – Д. Рікардо як автор теорії
порівняльних витрат. Надалі її було розвинуто і модифіковано в концепції
порівняльних переваг Хекшера-Оліна, згідно з якою кожна країна вивозить
товари, виготовлювані з якнайефективнішим використанням надлишкових
факторів виробництва, і ввозить дефіцитні товари, а також В. Леонтьєва
та інших авторів, які обґрунтували переваги експорту наукомісткої
продукції. Представники деяких сучасних шкіл і напрямів економічної
думки підкреслюють значущість ідей міждержавного регулювання
торговельно-економічних та інших відносин за допомогою ряду
наднаціональних інститутів (таких, як Світовий банк, МВФ і СОТ) з метою
впорядкування товарообороту, валютних і кредитних відносин, платіжних
балансів. Дістала розробку теорія монополістичних переваг у діяльності
ТКК, які забезпечують для різних країн гнучке пристосування до ринку,
доступ до сучасних технологій, менеджменту і маркетингу, до можливостей
економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна
стратегія як умова швидкого економічного зростання (Південна Корея,
Тайвань та ін.). Саме цю ідею було покладено в основу економічного
розвитку України в останні роки [3, 49].

На рубежі XX і XXI ст. в економіці високорозвинутих держав склався ряд
проблем і процесів, які справляють найбільший вплив на міжнародні
економічні відносини. Насамперед, це підвищення ефективності
господарства в результаті залучення до нього дедалі більшої кількості
держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними
особливостями національної, расової та релігійної специфік. Наступним за
важливістю є завдання підтримання гармонії між людиною і природою,
поширення ультрасучасних технологій, здатних кардинально знизити
забруднення середовища проживання і потреби в невідтворюваних благах.
Нарешті, найістотнішими стали глобальні технологічні зміни і становлення
інформації як основного виробничого ресурсу. Україна з ряду причин
серйозно відстала у сфері інформаційного та інноваційного розвитку [1,
70].

В основі перелічених змін лежить об’єктивне оновлення секторної моделі
суспільного виробництва. До недавнього часу в науці панувала так звана
«трисекторна» модель, яка розмежовує національну економіку на первинний
(сільське господарство і видобувна промисловість), вторинний (обробна
промисловість) і третинний (послуги) сектори. Сьогодні йдеться вже про
п’ятисекторну модель. Найфундаментальнішою ознакою сучасної моделі
вважається поступовий перехід від виробництва матеріальних благ до
надання послуг та інформації.

При цьому сама сфера послуг, яка традиційно називається «третинним
сектором господарства», є відносно неоднорідною і може бути поділена на
сектори: безпосередньо третинний, який охоплює послуги матеріального
характеру (транспорт, зв’язок і складське господарство), четверинний
(торгівля, фінанси, страхування та нерухомість) і п’ятеринний (особисті,
професійні та ділові послуги, державне управління).

Найшвидшими темпами ВВП збільшується в тих секторах, які охоплені
міжособистісними взаємовідносинами і чий продукт є безпосередньо
невідтворюваним, що підтверджується статистикою зайнятості населення.
Так, за останні 50 років у розвинутих країнах чисельність зайнятих у
сільському господарстві скоротилася більш як у 5 разів, у видобувній
промисловості – в 4 і в обробній – у 2 рази. При збереженні рівня
зайнятості в будівництві, на транспорті та в торгівлі, в багато разів
зросла частка працівників, зайнятих у фінансах і страховій справі, у
сфері особистих, професійних і ділових послуг, у державному управлінні.

Одним з найзначущіших явищ світового господарства стали поглиблення
економічної та політичної інтеграції переважно в зоні найрозвинутіших
держав і досягнення ними великих успіхів у науково-технологічній сфері.
Йдеться про країни «великої сімки», яка нещодавно разом з Росією
перетворилася на «велику вісімку». Сьогодні очевидно, що господарська
інтеграція активно сприяла технологічному лідерству «сімки», її
переважанню і відриву за економічним і соціальним прогресом від іншого
світу (включаючи колишній СРСР, нині незалежні держави пострадянського
простору і, звичайно, Україну). Так, за даними літературних джерел, до
початку 90-х років країни «сімки» володіли 80,4% світової комп’ютерної
техніки і забезпечували 90,5% високотехнологічного виробництва. Тільки
на США і Канаду припадало 42,8% усіх здійснюваних у світі затрат з
дослідних розробок, тоді як на Латинську Америку і Африку, разом узяті,–
відповідно, менш як 1%. Якщо середньосвітова кількість науково-технічних
працівників становила 23,4 тис. на 1 млн. чол. населення, то в Північній
Америці цей показник досягав 126,2 тис. Розвинуті країни контролювали
87% з 3,9 млн. патентів, зареєстрованих у світі за станом на кінець 1993
p. Тим самим технологічний прогрес забезпечив як зближення рівнів
господарського розвитку найпередовіших постіндустріальних держав і
взаємопроникнення їх економік, так і збільшення розриву між ними та
іншим світом.

Найважливішим каналом зв’язку України з світовим господарством є
зовнішня торгівля. Офіційно зовнішньоекономічну діяльність спрямовано на
збереження і оптимальне використання традиційних експортних та імпортних
ринків, на скорочення обсягів імпорту і раціоналізацію платіжного
балансу, і звичайно – на включення країни до світових господарських
відносин (і в тому числі – шляхом приєднання до Світової Організації
Торгівлі). Водночас за роки незалежності зовнішньоторговельна політика
України зазнала ряду змін і коливань. На початковому етапі ринкового
трансформування домінувала лінія на захист внутрішнього ринку і фактичне
обмеження експорту товарів. Було введено жорстку систему квотування і
ліцензування. Надалі, з кінця 1994 p., сталася прямо протилежна зміна –
в бік радикальної лібералізації торгівлі, мінімізації кількісних
обмежень експорту, що, в свою чергу, істотно підвищило питому вагу
зовнішньоторговельного обороту в структурі ВВП до 50% експорту та
імпорту.

У західній економічній літературі постійно ведуться дискусії з приводу
стратегії економічного зростання для бідних країн і держав з середнім
рівнем розвитку. Розглядається дилема: або зовнішня орієнтація, з
відкриттям внутрішніх ринків, або розвиток власної промисловості за
допомогою високих бар’єрів у міжнародному обміні [7, 65].

Аргументи на користь зовнішньої орієнтації в цілому е досить
переконливими. Проте в таблиці не простежується той факт, що в першій
групі країн вирішальну роль відігравали лише кілька держав
Південно-Східної Азії, які з ряду причин досягли феноменальних успіхів.
В останні ж роки кон’юнктурні фактори їх прискореного зростання, в
основному вичерпали себе. Ще одна важлива обставина полягає в тому, що
зовнішня орієнтація нерідко спиралася на конкретні ринки. Наприклад,
Тайвань працював на США, щороку випускаючи на американський ринок сотні
мільйонів пар взуття, переважну частину напівфабрикатів телевізійної
промисловості та багато іншого.

3 кінця 1994 p. Україна повністю діяла в рамках концепції зовнішньої
орієнтації. Не заперечуючи її значущість, можна, проте, зауважити, що на
цей момент можливості антикризового розвитку за рахунок продукції
металургійної та хімічної галузей промисловості практично вичерпано. Тут
затратомісткість досягла піка, і реалізація експортної продукції стала
нерентабельною або навіть збитковою. Експортноорієнтовані галузі багато
в чому освоїли тактику виживання в ринковому середовищі, пристосувавшись
до деформованої розрахунково-платіжної системи. Але скрутне становище
більшості інших підприємств, позбавлених доступу до кредитних ресурсів і
державної підтримки, скутих монетарними обмеженнями, дедалі виразніше
негативно впливає на відтворення капіталу в експортоорієнтованих сферax.
Kpiм того, останні наштовхуються на зростаючі масштаби антидемпінгових
розслідувань у західних країнах, хронічне відставання в розробці та
впровадженні Україні систем ефективної підтримки експорту товарів, і в
першу чергу – виробів з високим ступенем обробки.

Усе це настійно вимагає інтенсифікації структурної перебудови
української національної економіки, випереджаючого розвитку ї
третинного, четверинного і п’ятеринного секторів.

Для вибору оптимальної моделі входження України у світове господарство
важливе значення має невирішеність проблем геоекономічної стратегії. З
одного боку, взято офіційний курс на інтеграцію в європейські економічні
структури (і насамперед – у ЄС), що в цілому є правильним з позиції
відзначеної концентрації економічної та науково-технічної могутності на
Заході. Без передових західних технологій нашій державі важко
розраховувати на економічне зростання. З іншого боку, з об’єктивних
обставин Україна не готова до тіснішого співробітництва з Європою. Для
досягнення Істотного прориву в даному напрямі потрібно багато років. Що
ж до решти напрямів, то тут Україна постійно коливається, відхиляючи
пропозиції щодо певної координації її зовнішньоекономічної політики. При
цьому подальша дезинтеграція простору СНД не може бути компенсована
західним напрямом економічних зв’язків, що, власне, і породжує
геоекономічиий вакуум. За таких умов стратегію входження України до
світового господарства необхідно скоригувати, спираючись на спільні
зусилля з Росією, а також з іншими державами СНД, Східної та Центральної
Європи [8, 54].

1.2. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна інтеграція. Місце
в них України

Світова система господарювання склалася наприкінці ХІХ – на початку ХХ
ст. Саме в цей час виникли міжнародні монополії, завершується
економічний розділ світу, остаточно формується світовий ринок. З того
часу світове господарство безупинно розвивається під впливом багатьох
факторів, і цей процес ще далекий від завершення.

Згідно з прогнозами експертів ООН, до 2000 р. кількість населення на
земній кулі досягне 6 мільярдів чоловік. Всі люди, які проживають на
Землі розмовляють 2796 мовами. На планеті існує 190 держав, у світі в
обігу налічується понад 300 найменувань грошей.

Держави значно різняться між собою за рівнем економічного розвитку.
Критеріями рівня економічного розвитку країни є обсяг валового
національного продукту, що припадає на одного громадянина; обсяг ВНП на
одного працюючого (продуктивність праці); розмір доходів на одного
громадянина. За економічними критеріями розрізняють:

а) індустріально розвинуті країни.

б) країни, які не прходили стадії індустріалізації і в економіці яких
переважає сільське господарство;

в) країни середнього рівня розвитку [11, 53].

Істотним фактором розвитку світового господарства виступає мжнародний
розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах
окремих галузей економіки, в яких жана країна має власні переваги, тобто
вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими
країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній
спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку
міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів
(кліматичні умови, мінеральні ресурси, земельний фонд).

Велику роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток
національних економік. Промислова революція ХІХ ст. – спричинила
переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ праці дедалі
більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня
виробництва. Типи і види спеціалізції виробництва при міжнародному
поділі праці можна зобразити схемою. На схемі зображено дві історичні
форми спеціалізації – міжгалузева і внутрішньогалузева а також конкретні
прояви останньої. Міжгалузева спеціалізація орієнтується на виготовленні
окремих видів промислової продукції (Швейцарія, Швеція).

Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в науково-технічному
прогресі. Відбувається подальший розвиток міжнародного поділу паці –
перехід від міжгалузевої до внутрігалузевої. Важливим суб’єктом цього
пароцесу стали транснаціональні корпорації. На сучасному етапі
внутрішньогалузева спеціалізація поділяється на такі види:

Предметна спеціалізація – випуск окремих видів продукції;

Типорозмірна – створення виробів певного типу і розміру;

Подетальна – це випуск не готової продукції, а її частини

Технологічна – полягає в розміщенні на території якої-небудь країни
ланок виробництва певного товару.

Наукова – забезпечує окремій країні зосередитися на певних видах
наукової діяльності.

На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвиваються тісні зв’язки
між підприємствами різних країн. Про зростаючу динаміку цих процесів
свідчать такі дані: у США на 1970 р. зросла від 16,6% до 37,4%, в Японії
з 25% до 53,7%, у Нідерландах – з 29% до 52,3%, у Швеції – з 30%-53,7%.

На сучасному етапі значно посилилась тенденція до поглиблення
міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці надає державам певних переваг. Завдяки участі у
ньому країна може підвищити ефективність своєї національної економіки.
Першою в історії формою економічних відносин між країнами була
міжнародна торгівля, яка нині є найрозвинішеною формою міжнародного
поділу праці. Адам сміт, класик економічної науки. Застосував для
з’ясування причин розвитку світового ринку поняття витрати виробництва
різних товарів. Якщо порівняти. Наприклад витрати виробництва вівса і
виноградного вина у Шотландії і Португалії, то зрозуміло, що через
відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії, а виноград
в Португалії. Якщо ці країни відповідно спеціалізуватимуться і
обмінюватимуться результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної
з них [12, 19].

Також існує принцип порівняльних переваг. Цей принцип полягає в тому, що
в рамках міжнародного поділу праці та світової торгівлі кожній країні
вигідніше виробляти і імпортувати ті товари, при виготовленні яких
продуктивність праці на її підприємствах найвища. Таким чином, у світі
немає країни, яка не змогла б знайти свого місця на світовому ринку.

У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають
потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний
організм. Прогрес кожної країни тісно пов’язаний з рівнем і характером
її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки
України є не тільки основною умовою її піднесення, а питанням
виживанням всієї країни. Включення економіки країни у міжнародний поділ
праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому
співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв’язків
передбачають використання так званих конкурентних переваг. Кожна країна,
виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги.
Мета такого виробу полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари,
що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній
країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація – забезпечує максимальну
різницю між світовими цінами й виробами виробництва.

Неоднозначне положення України у міжнародному територіальному поділі
праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних,
демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної
участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована
поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у
безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи.
Морським шляхом вона пов’язана з Середземномор’ям, Близьким Сходом та
країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі
транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й
газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що
зв’язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі
економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни.
Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з
економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США,
Японією, Канадою. З’явилась можливість проводити активнішу торговельну
політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та
Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони
можуть постачати нам лафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук
в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари,
попит на які у цих країнах та регіонах розширюється [11, 93].

Розділ 2. Форми міжнародних економічних відносин

Міжнародна торгівля та особливості її розвитку в сучасних умовах.
Зовнішня торгівля України

У сучасних умовах розвиток різнобічних зовнішньоекономічних зв’язків
набуває дедалі більшого значення, їх основні форми: міжнародна торгівля,
вивіз капіталу і кредитно-фінансові відносини, науково-технічне
співробітництво, надання міжнародних послуг і міжнародний туризм.

Міжнародна торгівля — одна з найрозвиненіших форм для більшості країн
світу. В її структурі на готові вироби (машини, устаткування, хімікати
тощо) припадає 75% , на сировинні матеріали і паливо — 25% . Понад 2/3
обороту світової торгівлі становить взаємна торгівля між розвиненими
країнами, в тому числі 1/3 — між СІЛА, ФРН і Японією. Головний регіон
торгівлі — Європа. Країни, що розвиваються, залежать від-експорту
сировини, палива та продовольства.

Міжнародна торгівля в широкому розумінні охоплює всяку обмінну
діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці. Більше
того, міжнародна торгівля охоплює і предмети, що не створюються людьми,
а іноді й не зовсім досяжні для людей (наприклад, ділянки на Місяці).
Тобто загалом міжнародну торгівлю можна визначити як систему відносин
обмінного характеру (купівлі-продажу), що виникають та існують між
суб’єктами МЕВ і базуються на міжнародному поділі праці.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Тому
не дивно, що визначення світового товарного ринку майже співпадає за
основним змістом з визначенням міжнародної торгівлі. Світовий товарний
ринок — це частина світового ринку, система обмінних відносин якого
побудована на організації купівлі-продажу продуктів матеріального
виробництва [8, 102].

Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних
зв’язків між різними народами і країнами. Сьогодні міжнародна торгівля –
одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність
зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю
товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею
розуміють торгівлю товарами на міжнародному ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній
ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю усі товари,
які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге,
розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є
вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх.
Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної
частки ВНП.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть
розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і
таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так
само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу виграти за рахунок
спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою
відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в
змозі їх самі виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання
“чому країни торгують?” знаходяться дві обставини. По-перше, економічні
ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між
країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї
забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво
різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій
ресурсів.

Наприклад, Японія володіє великою і добре освіченою робочою силою;
кваліфікована праця відносно дешева, оскільки мається у достатній
кількості. У зв’язку з цим Японія має змогу ефективно виробляти (з
низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна
велика кількість кваліфікованої праці. Фото- і відеокамери,
радіоприймачі, відеомагнітофони, годинники – це лише деякі прилади
подібних трудомістких товарів. Проте, Австралія, володіючи великими
земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіталом,
може дешево виробляти товари, такі як пшениця, вовна, м’ясо тощо [11,
68].

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту та
імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на
зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що
дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва якої більш низькі
за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення
національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в
країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів – за нормальних умов країна купує товари,
виробництво яких в цей час економічно не вигідне, тобто купують вироби з
меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні.
При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той
економічний виграш, який отримує дана країна у зв’язку із швидким
задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення
ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації
промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей
господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові
стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної
продукції вимагає максимально ефективного використання наявних
науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку
міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва.
Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними
можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає
соціально-економічна криза, що її нині переживає Україна.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в
таких основних формах:

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

• надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

• створення спільних підприємств;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого
обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних
ресурсів;

• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку
економіки країни;

• міжнародний туризм;

• культурні зв’язки між країнами світу.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свідчить о те, що
економічні зв’язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються
вузькою географією, її структура і ефективність не відповідають потребам
формування національної ринкової економіки відкритого типу. Так, частка
експорту в національному доході України майже в 4 рази менша за
середньосвітовий показник. Сама структура експорту та імпорту будь-якої
країни вказує насамперед на здатність галузей її народногосподарського
комплексу до міжнародної конкуренції. Керуючись довгостроковою метою
України зайняти своє місце в міжнародному поділі праці і враховуючи
сьогоднішні реалії і можливості, доцільно в короткі строки визначити
декілька пріоритетних напрямів промислового і сільськогосподарського
виробництва, за якими можна було б здійснити прорив у світову економіку,
на світовий ринок. Саме таким чином відбувався економічний злет країн
Південно-Східної Азії («азіатські тигри»). Особливу увагу слід звернути
на експортне виробництво, від якого великою мірою залежить ефективність
економіки [13, 34].

Україна традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед
інших республік у складі СРСР у розвитку експортного виробництва. Для
цього були вагомі об’єктивні умови, насамперед природні ресурси,
виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові
ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це
свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР
становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами
експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді —
98%, марганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому
обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екскаваторах
і сортового прокату — більше ніж 60% і т. д. Сучасні можливості
експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку
окремих економічних районів і областей.

Аналіз зовнішньоторговельних відносин України з зарубіжними країнами
показує, що більше ніж за 5 останніх років баланс зовнішньої торгівлі
України не мав позитивного значення. Тільки в 1997 р. Україна
імпортувала товарів майже на 3 млрд дол. США більше, ніж експортувала, у
тому числі в республіки колишнього Радянського Союзу — маже на 4,5 млрд.
дол. Ця різниця між імпортом і експортом обумовлена передусім від’ємним
сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного палива,
автомобільного бензину, вугілля, тобто за рахунок енергоносіїв.

Міжнародна міграція робочої сили та міграційна політика

Ще однією формою міжнародних економічних відносин, що випливає із
системи факторів виробництва, є система відносин, які виникають з
приводу використання трудових ресурсів. Традиційно таку систему
називають ринком праці, а для міжнародного рівня більше підходить назва
— міжнародний або світовий ринок праці. Якщо бути прискіпливішим до
термінології, то ще вірнішою назвою даної системи є “світовий ринок
трудових ресурсів”. Отже світовий ринок трудових ресурсів — це система
відносин, що виникають з приводу постійного балансування попиту та
пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв’язку з
нерів-номірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по
світу.

Іншими словами, світовий ринок трудових ресурсів — це сукупність
трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній
діловій арені.

Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних
країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших
країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші
проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і
малорозвинених країнах, що часто співпадає [11, 57].

Світовмй ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто
переживає тенденційні зміни.

Основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості
активного населення світу:

збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в
галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей,
потреба в професії яких відмирає.

в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а
тому вони стають безробітними.

Явище міжнародної мігації населення досить давне і залишило
помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн,
наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх
емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному
просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі
трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу
трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

велика густота населення.

масове безробіття.

низький життєвий рівень і заробітна плата.

виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених
країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

потреба у додатковій дешевій робочій силі.

порівняно висока зарплата.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну
спрямованість, але на світовомму ринку трудових ресурсів склалися чітко
визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

Що стосується міграційної ситуації в Україні, то у нас спостерігаються
тенденції до трудової еміграції працездатного населення країни.
Інтелектуальні втрати незалежної України склали загалом близько 500
докторів наук, переважно молодих і здібних. Це становить приблизно п’яту
частину сучасної чисельності докторів наук віком до 50 років. Країна
постійно втрачає також менш кваліфіковану робочу силу, яка відбуває на
тимчасові місця роботи за кордон. Новим проявом кримінальної міграції
стала торгівля жінками, в основному молодого та середнього віку, процес,
який призводить до ще одного виду демографічних втрат населення країни.
Соціологічні обстеження показують, що в основі причин цього процесу
лежать соціальні негаразди у суспільстві.

Міжнародні валютні відносини.

Еволюція міжнародної валютної системи

Міжнародні валютні відносини є невід(ємною складовою ланкою світової
економіки. Їх функціонування й розвиток пов(язані з обслуговуванням
всього комплексу економічних зв(язків, що складаються між окремими
країнами, юридичними суб(єктами ринку та приватними особами. Йдеться про
обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і
кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та
приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється об(єктивними передумовами (
вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва,
інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і
суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх
поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної
вартості товарів і послуг, а звідси ( розвиток інтернаціоналізації
грошових відносин.

Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового
господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні
перетворення , зокрема на забезпечення системної збалансованості та
економічної рівноваги світових господарських зв(язків.

Валютні відносини пов(язані з функціонуванням грошей у міжнародному
обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою)
міжнародні економічні зв(язки. Вони тісно пов(язані з внутрішньою
грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового
обігу окремих країн.

На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна
система, державно-правова форма організації валютних відносин [8, 124].

Валютна політика ( сукупність заходів, які проводяться державою в сфері
міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та
стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної
економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного
регулювання.

Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна
політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових
капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної
валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації,
запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень;
диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про
структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.

Валютна політика здійснюється органами екномічного управління (
центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю.
Проводиться як засіб координації міждержавних екномічних відносин; як
засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери
прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика
відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграці її
в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

Валюта і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча всередині
країни частіше використовується термін “гроші”, а термін “валюта” —
зовні.

При вживанні поняття “гроші” питання про їх “національність” практично
не виникає, однак у міжнародних трансакціях національна належність
валюти відіграє першочергову роль.

Термінологічна різниця між грошима і валютою існує і в багатьох мовах.
Наприклад, monеу і currency — в англійській, geld і valjuta (wahrung) —
у німецькій. Що стосується російського слова “деньги”, то його можна
вважати “приємною” спадщиною татаро-монгольського іга. Український
термін “гривня” походить ще з Київської Русі; термін “валюта”, що має
сьогодні міжнародне поширення, прийшов із Франції.

Випуск грошей тісно пов’язаний з національним суверенітетом та
символізує владу держави, що виражається в її здатності примусити своїх
громадян приймати видрукувані державою гроші. Проте держава не може
нав’язувати свої гроші за межами своїх кордонів. Тому використання
національних грошей у міжнародних розрахунках передбачає домовленість
сторін і пов’язане з необхідністю обміну валют.

Перетворюючись на валюту, гроші беруть на себе додаткову функцію —
стають товаром, продаються і купляються, мають ціну в грошових одиницях
іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати
не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтоваристві
має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв’язків,
тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на інші валюти. На
практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад [8,
131].

По суті справи тут криється сутність здібності національних платіжних
засобів бути обміняними на іноземні гроші, властивість, яка
гарантується, як правило, центральним банком країни походження грошей.

З одного боку, якщо залишатися в рамках внутрішніх проблем, то
виявляється, що операції з валютою являють собою складову частину
грошово-кредитної сфери, активно впливаючи на стан державного бюджету й
економічного зростання.

З другого боку, оскільки ізольованих національних економік не існує, а
національні господарства пов’язані між собою ланцюгом взаємних
зобов’язань, то в цьому плані валютні відносини постають перед нами як
ключова форма міжнародних економічних зв’язків. Товарообіг і рух
факторів виробництва, науково-технічне і гуманітарне співробітництво,
культурний обмін і туризм обслуговуються через валютні операції.

Міжнародні валютні відносини складаються і розвиваються на основі
експорту товарів, капіталів, робочої сили та новітньої технології,
спільного підприємництва. Основною цільовою функцією цих відносин є
забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового
господарства та обслуговування світогосподарських зв’язків. Сам процес
міжнародних валютних розрахунків належить до сфери розподілу та обміну,
проте разом з тим тісно пов’язаний з процесом відтворення в сфері
матеріального виробництва. Причому між процесом відтворення і валютними
відносинами існує як прямий, так і зворотний зв’язок. Адже, з одного
боку, розвиток процесу відтворення виступає об’єктивною основою валютних
відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін товарами
та послугами, передачу технології та ін. і відповідно визначає весь
комплекс валютних відносин, що пов’язані з міжнародним оборотом
останніх. З другого боку, хоча валютна сфера — вторинна щодо сфери
матеріального виробництва, вона не лише пасивно відбиває перебіг
виробничих процесів, а й активно на них впливає.

Отже, міжнародні валютні відносини — одна з головних складових
міжнародних економічних відносин. Найважливішим елементом міжнародних
валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та
світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на
регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні,
світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою,
утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Валютні відносини тісно пов’язані з внутрішніми грошовими відносинами.
Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді
повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу
країн. Разом з тим валютні відносини не виключають національного
характеру грошового механізму окремих країн. У процесі поглиблення
міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв’язків відбувається
інтеграція систем національних грошових та світових валютних відносин і
функціональні відмінності між ними практично нівелюються.

Валютний ринок в Україні. Сучасний стан розвитку валютного ринку в
Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення
стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб
Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 року
оголосила про те , що наша країна взяла на себе зобов(язання щодо
виконання статті XIII Статуту Міжнародного валютного фонду. Вітаючи
Україну із цією подією, директор МВФ Мішель Камдессю сказав, що вона
“переводить Україну до першої ліги світового екномічного процесу”.
Гривня після цього кроку нашої держави набула статусу валюти з поточною
конвертованістю.

Вперше за роки незалежності нашої держави фізичні особи ( резиденти та
неризиденти мають право переказувати через українські уповноважені банки
особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними
операціями.

Окрім цього, громадяни-іноземці можуть переказувати за межі України:
отримати успадковані кошти, гроші за продану спадщину та належне
нерезиденту майно в Україні; прибутки від іноземних інвестицій в
Україну; кошти отримані у вигляді оплати праці, премій, пенсій,
гонорарів, нарахованих відсотків; іноземну валюту, ввезену (переказану)
в Україну у встановленому чинним законодавством порядку [9, 5].

Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів на
сьогодні однакові. Так, нерезиденти без обмежень можуть конвертувати
гривню в іноземну валюту з рахунків типу ЛОРО за умови підтвердження, що
ці кошти отримані юридичною особою ( нерезидентом унаслідок здійснення
експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають право також купувати
валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та
залишками коштів на цьому ринку.

Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні і на чиї
поточн ірахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в
гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від
проданої іноземної валюти з власного валютного рахунка для утримання
представництва, можуть:

отримувати відсотки за залишками коштів на цих рахунках;

купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для
її подальшого перказу на рахунках юридичної особи ( нерезидента, чиї
інтереси вони представляють. Крім того, надано можливість переказувати
та розміщувати кошти у гривнях із рахунків постійних представництв на
депозитні рахунки в уповноважених банках України.

Режимами рахунків фізичних осіб ( іноземців передбачено також право (як
і для резидентів), купувати на міжбанківському валютному ринку України
іноземну валюту, яка може бути переказана за межі України, на суму
коштів на цих рахунках (із відсотками). Вони можуть відкривати і вкладні
рахунки в банках України, що дозволить концентрувати кошти, які можуть
бути інвестовані в економіку України.

Валютний ринок завжди знаходиться на перехресті суперечливих інтересів і
важко сумісних цілей різноманітних учасників економічної діяльності:
державних органів, експортерів, імпортерів, банків, іноземних
інвесторів, населення тощо. Тому нескладно звернути увагу на те, що
політика НБУ постійно критикується з позиції то одних, то інших
економічних інтересів. У ділових колах Національний банк України здобув
репутацію органа регулювання банківської діяльності, який діє досить
професійно та кваліфіковано, порівняно з іншими органами влади.

НБУ безпосередньо спливає на діяльність ВВР України, а також на
діяльність учасників цього ринку – комерційних банків.

Сьогодні в Україні існує багато думок і поглядів на проблему виходу
країни з економічної кризи. На мій погляд, усі проведені НБУ, Кабінетом
Міністрів України, Мінфіном та іншими органами державної влади заходи,
спрямовані на стабілізацію гривні, не діють без проведення структурних
перетворень в економіці, насамперед у реальному секторі виробництва. А
проведення структурних реформ у нас ще не починалося у зв’язку з
багатьма чинниками, більшість із яких мають політичний, а не економічний
характер.

Почавши реформування економіки з фінансової сфери, всі українські уряди
і, найголовніше, законодавці цим і обмежилися. Чим більшими були успіхи
фінансово-банківської системи, тим більшою ставала прірва між
фінансовими інструментами держави й об’єктами, котрі ці інструменти
повинні обслуговувати.

Розділ 3. Особливості міжнародних економічних відносин України з
країнами світу

3.1. Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин
України

Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За економічним
потенціалом Україна входить до першої шістки країн Європи (окрім неї —
Росія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія). Об’єктивно це мало б
визначити істотну роль нашої країни у міжнародному територіальному
поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі досі не надто
висока. Недостатньо використовуються можливості для міжнародної
кооперації зовнішніх інвестицій тощо. Попри це українська продукція
добре відома у багатьох країнах: для деяких країн та регіонів Україна є
важливим партнером в економічній співпраці.

Загальний об’єм зовнiшньої торгiвлi товарами за 9місяців склав $19 685,1
млн. (прирiст за мiсяць – 10,4%), у тому числi експорт — $8 990,4 млн.
(9,9%), iмпорт — $10 694,7 млн. (10,8%). Hегативне сальдо за вересень
збiльшилося на 15,8% i досягло $1,704 млрд. (за аналогiчний перiод
минулого року — $2,18 млрд.). За пiдсумками 9 мiсяцiв ц.р. об’єм
експортних товарообмiнних операцiй склав $713,59 млн. (7,9% вiд
загального об’єму експорту), iмпортних — $671,165 млн. (6,3% вiд
загального об’єму iмпорту)[9, 6]. Hезважаючи на побоювання з приводу
негативного впливу фiнансової кризи на зовнiшню торгiвлю вiтчизняними
товарами, данi Держкомстату свiдчать про рiст у вереснi ц.р. у
порiвняннi з попереднiм мiсяцем як об’ємів експорту, так i iмпорту. Але
при цьому треба звернути увагу, що зростає i торговий дефiцит. Торговi
партнери Ринок збуту українських підприємств у нинiшньому роцi
розширився: за пiдсумками 9 мiсяцiв 2002 р. число країн торгових
партнерiв України досягло 181 (у сiчнi-травнi — 164, сiчнi-серпнi —
178). При цьому, в експортi спостерігається стiйка тенденцiя
переорієнтації з ринкiв країн СHД на iншi країни. Особливо чiтко це
видно на прикладi Росiйської Федерацiї. Потужний торговельний партнер
України — Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових
металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку. Україна
експортує до Росії прокатне, гірничошахтове та енергетичне обладнання,
тепловози, телевізори, залізну та марганцеву руду, кокс, прокат чорних
металів, вугілля, а також цукор, соняшникову олію, м’ясо, плодоовочеві
консерви. Хоча Росiя i залишається основним зовнiшньоторговельним
партнером України, її частка в загальному об’ємі зовнiшньої торгiвлi
стрiмко падає. Так, якщо за пiдсумками минулого року частка РФ в
українському експортi складала 57%, а в iмпортi — 62%, то за 5 мiсяцiв
1998 р. цi показники складали вiдповiдно 24% i 53,1%, а за 9 мiсяцiв —
вiдповiдно 23,9% i 47,7%. Hайвiдчутніше знизився експорт товарiв з
України в Росiю. Зниження об’ємів вивозу українських товарiв у РФ багато
в чому пояснюється важким фiнансовим положенням у Росiї. Крiм того,
пiсля введення ПДВ iз 1 вересня 2000 р. на iмпорт українських товарiв
був втрачений “ряд важливих сегментiв росiйського ринку, що важко
повернути”. Також на двостороннiй торгiвлi негативно вiдбилося падiння
об’ємів виробництва ряду товарiв, що вiдносяться до традицiйного
українського експорту (м’ясо ВРХ, вироби з м’яса), i висока собiвартiсть
вiтчизняної продукцiї. I все ж Росiя поки ще залишаться для України
торговим партнером “номер один”.

Чимала частина зовнішньоторговельного обороту припадає на країни СНД і
Балтії, питома вага ексортно-імпортних операцій з якими включаючи
послуги, склала у 2001 р. 53% або 19,86 млрд.дол. Експорт становив 9,2
млрд дол., імпорт становив 10,7 млрд.дол, що відповідно –48,9%і 57,8%
від загальних показників [9, 12]. Сальдо з цими країнами від’ємне.

Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь. Вона постачає
верстати, вантажівки, трактори, калійні добрива, продукцію легкої
промисловості. Наш експорт складається переважно з прокату чорних
металів, верстатів та обладнання, цукру, олії.

Значне позитивне сальдо торговельного балансу Україна має з країнами
Середньої Азії (окрім Туркменистану), Казахстаном та країнами
Закавказзя. Наш експорт до цих регіонів: прокат чорних металів,
обладнання, металорізальні верстати, промислові товари широкого вжитку,
цукор, борошно. Імпорт: газ, руди кольорових металів, бавовна, тканини.

Українські товари добре відомі на ринках розвинутих країн і країн, що
розвиваються. Особливе місце у зовнішній торгівлі України займають
країни Європи. Серед розвинутих країн цього регіону чільне місце посідає
Німеччина і Італія.Товарообіг з Німеччиною в тому році склав 2,1
млрд.дол., з Ітілією-1млрд.дол. В порівнянні з іншими країнами
Центральної і Східної Європи обєми торгівлі між Україною і ЕС значно
відстають. В 2002 р.товарообмін Німеччини з Польшею склав 18 млрд.DM, з
Чехією – 14 млрд.DM, з Угорщиною – 10 млрд.DM [9, 12]. Є тому і
обєктивні причини : Чехія, Польща, Угорщина підписали угоду з ЕС про
вільну торгівлю, тому ці країни, маючи одинаковий спектр товарів з
Україною, користуються преференціальним режимом на риках ЕС. Значний
товарообіг Україна має також з Великобританією, Нідерландами, Францією.
Відновлюються торгівельні зносини також із країнами Східної Європи,
насамперед, з Польщею, Угорщиною, Болгарією та Словаччиною. Істотно
виросла торгівля з Китаєм.

Таблиця 1. Обсяг товарообігу України з деякими країнами

в 2002 р., млн дол

Країна Товарообіг Експорт Імпорт Сальдо

Всього 33 080,3 14441,2 18639,1 -4197,9

Росія 14213,8 5527,7 8686,1 -3158,4

Туркмени стан 1876,5 271,6 1604,9 -1333,3

Німеччина 1573,9 418,7 1155,2 -7365

Білорусь 1115,1 732,7 382,4 +350.3

США 962,2 364,1 562,1 -198.0

Польща 868,4 362,5 505,9 -141,4

КНР 858,9 769,2 89,7 +697,5

Італія 686,3 344,7 341,6 +3,1

Угорщина 543,4 373,8 169,6 +20 2

Туреччина 520,3 410,8 109,5 +301,3

Одержує Україна верстати та обладнання, хімічні продукти, засоби
обчислювальної техніки, одяг, взуття, побутову електроніку.

Значно активізували торгівельні зв’язки з нами США, Канада, Японія та
інші неєвропейські економічно розвинуті країни (мал.1). У групі країн,
що розвиваються, найбільше значення для України має Індія. Українські
підприємства брали участь в поставках у цю країну комплектного
обладнання для будівництва металургійних, енергетичних та машинобудівних
об’єктів. Окрім того, здійснювались поставки сучасного озброєння.
Україна одержує з Індії бавовняні тканини, одяг, чай, каву, фрукти,
соки.

В останні роки активізувалась торгівля з Туреччиною та Республікою
Корея.

Малюнок 1. Структура експорту та імпорту України

з країнами далекого зарубіжжя

3.2. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед
іншого визначається відношенням обємів експорта и імпорта. Більшість
розвинутих капіталістичних країн мають додаткове сальдо торгового
балансу з значним превищенням експорта над імпортом. В Україні, в силу
обєктивних причин перехідного періоду, поки спостеріється зворотня
тенденція.

Зовнішньоекономічним зв’язкам України властиві вагомі негативні риси, що
виявляються у переважанні експорті сировинної групи товарів (майже 70%).
у домінантно-монопольній залежності від практично одного імпортера таких
енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості
товарів споживчого призначення, незважаючи на скрутний економічний стан
країни. Чималі суми капіталу осідають за рубежем у результаті бартерних
операцій, які ще становлять в експорті та імпорті близько 10%, а у
внутрішньому обороті – сягають 40%.Пасивне сальдо торгівлі товарами в
матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами
СНД – 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру
та з низьким ступенем переробки а структурі виробництва та експорту (що
сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового
ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від
так званого критичного імпорту не залишають сумнівів у тому, що
загальний вектор дії зовнішньоекономічної складової не відповідає
потребам стабілізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні
економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для
зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у
розвинутих країн – 70-80%. Така ситуація тягне небезпеку для вітчизняної
економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком
безсистемної торгівлі на фоні глибокого кризи. Любе небажане коливання
кон’юнктури світових товарних ринків може привести українських
виробників на рівень банкрутства [9, 13].

Товарна структура основною складовою українського експорту, як i ранiше,
є чорнi метали. Питома вага цiєї продукцiї в загальному об’ємі товарного
експорту склала у поточному роцi 34,9%. Однак структура експорту чорних
металiв з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка
так званих напiвфабрикатiв — продукцiї нижнiх передiлiв (заготiвки,
сляби тощо). I хоча на цю продукцiю завжди iснує ширший попит, ніж на
продукцiю верхнiх передiлiв (виробництво напiвфабрикатiв — “брудне”
виробництво, тому країни з високим рiвнем вимог до екологiї не
розвивають його), збiльшення частки першого за рахунок другого веде до
програшу. За даними французької компанії “СОФРЕС Консей” (ця компанiя
разом iз Мiнпромполiтики i Українським iнститутом чорної металургiї в
рамках проекту “ПРУК 9503” розробляла стратегiю реформування вiтчизняної
чорної металургiї), експортер напiвфабрикатiв, що не має довгострокових
контрактiв, у пiдсумку втрачає в грошах. Крiм чорних металiв, за
кордоном постiйним попитом користується продукцiя хiмiчної промисловостi
(насамперед, продукти неорганiчної хiмiї i добрива), машини та
устаткування, мiнеральнi продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за
винятком продукцiї машинобудування, в українському експортi переважає
сировинна продукцiя. Аналогiчна картина спостерігається і в iмпортi
товарiв в Україну, головним об’єктом якого є мiнеральнi продукти (42%
вiд загального об’єму iмпорту). У свою чергу, серед iмпортованих
мiнеральних продуктiв переважають мiнеральне паливо, нафта i продукти її
перегонки (39,5% вiд загального об’єму iмпорту). Лiдером iмпорту, як i
ранiше, залишається природний газ (22,3% вiд загального об’єму). За
енергоносiями слідує продукцiя машинобудування (15,7% вiд загального
об’єму). Бартер у зовнiшньоторговельному оборотi питома вага бартеру з
року в рiк неухильно скорочується. Якщо в 1994 роцi вiн складав 43%, у
1999 р. — 31%, у 2000 р. — 20%, то торiк — менше 10%. За пiдсумками 9
мiсяцiв 2002 р. питома вага бартерних операцiй у загально у обсязi
експорту країни склала 7,9%, у загальному об’ємі iмпорту — 6,3% [9,
15].

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують
зростання українського експорту :

помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної
підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

значно ускладнений вихід на світові ринкі для українських підприємств
внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн позахисту власних
ринків;

низька кокурентноспроможність значної частини української промислової
продукції;

недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної
продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до
науково-технічних параметрів , а і до споживчих та екологічних
характеристик, що примущує вітчизняних експортерів збувати свою
продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки
у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності,
нескоординованість дій на державному рівні;

розрив традиційни виробничих та коопераційних зв’язків з підпрємствами
країн СНД та з Східної Європи;

низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

критично недостатнє інвестування ексортноорієнтованих проектів за
рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією
метоюіноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного
рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів відтичизняного експорту є також такі
чинники : низька ефективність вробництва, висока енерго та
металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничх
фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного
господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту
енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, невиправданне
ввезення багатьох споживчих товарів, фактичнк відсутність фінансової,
організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту,
слабкий експортний та валютний контроль.

Висновки

З вищенаведеного хотілося б зробити наступні висновки:

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні
відносини — одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і
розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш
розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня
його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе
інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та
обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських
зв’язках. У країна, населення якої становить майже 1,5% населення світу,
країна, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має
невідповідно низьку частку у світовому експорті — 0,2%. Якщо у Канаді на
душу населення експортується продукції на суму 5,6 тис. дол., Німеччині
— 5,1, Франції — 4,1, Італії — 3,3, Японії — 3,2, Великобританії — 3,1,
США — 2,0, Росії — 0,4, то в Україні — 0,2—0,3 тис дол.

Слід визнати, що процес адаптації зовнішньоекономічних зв’язків України
до вимог світового ринку надзвичайно складний. Вирішальним буде
докорінна структурна перебудова народного господарства. Структурні зміни
у матеріальному виробництві, зокрема зростання обсягів продукції
сільського господарства і переробних галузей АПК, збільшення випуску
високотехнологічних наукомістких виробів, відіб’ються на структурі
експорту, дозволять запропонувати на світові ринки товари високої
якості, що відповідатимуть світовим стандартам. Це визначить місце
України у міжнародному поділі праці.

Було б наївним вважати, що переваги інтеграції спрацьовують автоматично,
і не бачити тих складних проблем, які виникають при переплетінні
політичних і соціально-економічних інтересів. Інтеграція – складний і
тривалий процес, що зачіпає національні інтереси різних країн, вимагає
їхньої гармонізації, перемоги принципів міжнаціонального партнерства.

Як для всіх країн СНД, при входженні України до світового ринку
виникають як позитивні, так і негативні наслідки. Безсумнівною перевагою
стає доступність до світового економічного простору, до багатого
світового досвіду вирішення ряду складних проблем економічного розвитку
і готовність світового співтовариства допомогти засвоїти цей досвід.

Негативним наслідком стає те, що в умовах економіки, яка орієнтована
головним чином на поставки сировини і товарів з низьким ступенем обробки
можна попасти в глибоку залежність від іноземних капіталів і світового
ринку, втратити економічний суверенітет.

На початку нового тисячоліття вимальовуються обриси континентальної
економічної інтернаціоналізації, яка включає три основних зони:
американську, європейську та азіатсько-тихоокеанську. Саме між ними
розгортатиметься гостра конкуренція і перерозподіл сфер впливу.

Приєднання України до ВОТ може стати початком її принципово нової
зовнішньоекономічної стратегії, орієнтованої на активне включення в
інтеграційні процеси. Доречно підкреслити, що зараз в розвитку цієї
організації розпочався якісно новий етап, коли попередні форми
співробітництва все більше поступаються ефективнішим відповідно до
сучасного рівня продуктивних сил.

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави
набувають на сучасному етапі виняткового значення.

Гадаю, що в даній роботі мені вдалося розкрити вибрану тему.

Список використаної літератури

Гаврилюк О. В., Румянцев А. П. Економічна інтеграція в сучасному світі.
— К.: Наукова думка, 1991.

Економічна теорія. Підручник. / За ред. Філіпченко А.С. – К., 2001.

Мочерний. Основи економічної теорії. – К., 2000.

Левшин Ф. М. Мировой рьшок: коньюнктура, цены й маркетинг. — М.:
Международные отношения, 2001.

Лукінов І. Інтереси України в розвитку партнерських взаємовідносин з
країнами Центральної Азії та Кавказу // Економіка України. — 2001. — №5.

Международные зкономические отношения: проблеми й тенден-ции развития /
Под ред. Н. А. Черкасова. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. — 176с.

Міжнародні економічні відносини: система регулювання міжнародних
економічних відносин / А. С. Філіпенко, І. В. Бураковський, В. С. Будкін
та ін. — К.: Либідь, 1994.

Основи світогосподарських зв’язків: [Учб. посіб. для екон. вузів и
фак./ В. Н. Гринева, В. В. Мамонова, В. В. Парамонов ]: Під ред. В. Н.
Гриневой, В. В. Парамонова. Х.: Основи, 1998.

Рубський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири
макрополітики в кризових умовах // Економіка України. — 2002. — №8.—С.
4—15.

Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.:
Вища школа, 1998.

Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В. В. Ковалевського, О.
Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: «Знання», КОО, 1998.

Семінков С. Єдиний ринок Європейського Союзу: деякі аспекти податкової
гармонізації // Економіка України. — 2002. — № 3.

Формування економічних відносин в умовах ринку / Збірник наукових праць
під редакцією професора І.Д.Фаріона. – Тернопіль, 1998.

Додатки

Додаток А

Товарна структура зовнішньої торгівлі України в 2005 р. (в %)

Групи товарів Експорт Імпорт

Мінеральне паливо 5,6 44,8

Руди 3.8 6,9

Метали 32,3 4.3

Машини та устаткування 14,6 17,7

Продукція хімічної промисловості 14,4 9,8

Продукція сільського господарства 10,2 3,0

Продукція легкої промисловості 3.9 . 3,4

Деревина та папір 1.4 2,9

Інші товари 2,8 2.5

Додаток Б

Товарообіг України з прикордонними країнами в 2005 році

Країна Товарообіг Єкспорт Імпорт Сальдо

Болгарія 163,2 82,9 80,3 2,6

Турція 220,7 198,9 21,8 177,1

Румунія 96,8 72,0 24,8 47,2

Росія 10 856,3 5 027,3 5 829,0 -801,7

Білорусія 662,7 426,7 236,0 190,7

Молдова 169,7 130,4 39,3 91,1

Угорщина 294,2 177,2 117,0 60,2

Словачинна 224,5 149,7 74,8 74,9

Польша 367,9 130,9 237,0 -106,2

Грузія 16,5 11,2 5,3 5,9

Всього 13 072,5 6 407,2 6 665,3 -258,1

PAGE

PAGE 37

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ

МІЖГАЛУЗЕВА

ВНУТРІШНЬОГАЛУЗЕВА

Наукова

Технологічна

Подетальна

Типорозмірна

Предметна

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020