Основні принципи наукового пізнання суспільства (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Основні принципи

наукового пізнання суспільства”

ПЛАН

1. Соціологія – наука, яка вивчає суспільство

2. Структура соціологічного знання та функції соціології

3. Місце соціології в системі наук

4. Використана література

1. Соціологія – наука, яка вивчає суспільство

Перш ніж визначити основні принципи наукового пізнання суспільства,
потрібно розкрити загальне розуміння соціології як науки.

Термін «соціологія» є похідним від двох слів: латинського societas —
суспільство та грецького логос, — вчення. Отже, соціологія — це наука
про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма
вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо саме
суспільство, його структура та рушійні сили його розвитку різними
вченими розуміються по-різному. Для одних соціологів суспільство — такий
самий об’єкт дослідження, як і природа, тому, вивчаючи його, можна
застосовувати методи, запозичені з природничих наук. На думку цієї групи
вчених, суспільство розвивається, як усе живе, шляхом еволюції: від
нижчих форм до вищих; цей процес об’єктивний і від людини, по суті,
незалежний. Близьким до цього є марксистське розуміння суспільства, в
основі розвитку якого лежать об’єктивні економічні закономірності, що
призводять до соціальних революцій та переходу від нижчих (первісної,
рабовласницької, феодальної, капіталістичної) до вищих (комуністичної
суспільно-економічної формації з першою фазою — соціалізмом) щаблів
суспільного устрою. Людині в цій концепції місця фактично не
залишається, вона змушена коритися жорсткій волі цих закономірностей і
не має змоги змінити що-небудь в їх ході.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння
суспільства ставлять насамперед людину, намагаючись з’ясувати, чому, як
і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її
негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на перший план
виступають воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних
груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, що
шляхом все нових і нових відкриттів та винаходів зумовлює технічний
прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та
взаємодії між ними.

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця і ролі в ньому людини мали і
мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми чи
не вперше маємо; (Змогу ознайомитися з творами вчених, які уособлюють
наведені вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з
них, який найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає
одної-єдиної, істинно вірної та всеохоплюючої теорії суспільства і його
розвитку. Ситуацію сьогодення визначає теоретичний плюралізм, тобто
право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є
багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти його є
такими ж різноманітними і несхожими.

Але якщо підійти до соціології з такої точки зору, то ми будемо змушені
мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найбільш
відповідної до наших уявлень та уподобань. Чи можливий якийсь
компромісний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби
інтеграції соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови
соціології? Якщо людське суспільство в цілому тяжіє до інтеграції та
об’єднання, то, мабуть, і в соціології можливий синтез, опертий на
ретельні емпіричні (дослідні) дані.

Певною спробою у цьому напрямку є розуміння соціології як науки про
соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота
— це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної
фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Соціальні спільноти

виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його
існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних
зв’язків всередині них. Ці соціальні спільноти є продуктом діяльності
людей, котрі впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і
творять нові.

На ранніх етапах розвитку людства, люди об’єднувалися у

родини, роди і племена на основі кровоспорідненого зв’язку, шукаючи в
цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи
чи зовнішніх ворогів. Тобто, на перших етапах розвитку людство тяжіло до
творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням
забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для
нього світі. З часом у дію вступають інші спонукальні причини, і
об’єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і
потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, дозвілевих уподобань
тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об’єктивні
чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, все більше
поступаються місцем внутрішнім суб’єктивним чинникам людського
співжиття.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити у вигляді певної
піраміди, всі складові якої взаємодіють між собою.

З такої точки зору соціологію можна визначити як науку про становлення
та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні
соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину — творця
цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку.

2. Структура соціологічного знання та функції соціології

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розглядати й
структуру соціологічного знання:

загальні соціологічні теорії, які відображають визначальні тенденції
становлення й функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих
процесах людини як істоти соціальної;

спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення
людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні
характеристики людини соціальної;

галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності
і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя
та процеси соціалізації людини;

емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з ясу-вання, аналіз і
узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей,
конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених
людьми соціальних спільнот.

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов’язані між собою: без
науково обгрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в
змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх у
струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя
і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною
інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Соціологія безпосередньо включається у життя суспільства через виконання
нею певних соціальних функцій. До них у першу чергу належать:

• теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх своїх рівнях і в* усіх своїх
складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про різні
сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку,
виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень і змін
тощо);

• описово-інформаційна (соціологи проводять систематичний опис і
накопичення матеріалу, на основі якого у подальшому робляться практичні
висновки, приймаються управлінські рішення, законодавчі акти,
здійснюється соціальний контроль над соціальними процесами; інформація
соціологів допомагає проаналізувати стан соціально-психологічного
клімату і напруги у трудових колективах, навчальних групах, установах,
запобігти виникненню і вибуху соціальних конфліктів);

• функція соціального планування (соціологи надають результати своїх
досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя,
завдяки чому соціальне планування здійснюється в усіх країнах світу
незалежно від соціальних систем; воно охоплює різні галузі, починаючи
від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів
і країн і закінчуючи соціальним плануванням життя міст і сіл, окремих
підприємств, колективів тощо);

• прогностична функція (соціологія здатна виробляти науково обґрунтовані
прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів і спільнот в
майбутньому; особливо важливо мати такі прогнози у перехідні, як зараз,
епохи розвитку суспільства. В цьому аспекті соціологія може визначати
діапазон можливостей і вірогідностей; подати декілька сценаріїв можливих
процесів, пов’язаних з кожним із обраних сценаріїв; розрахувати ймовірні
втрати по кожному з обраних варіантів, визначити побічні ефекти, а також
довготермінові наслідки). За умови виконання соціологією цих функцій
вона здатна посісти важливе місце у житті суспільства і кожної людини.
Соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в
ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині
визначити своє місце у суспільстві, обрати життєвий шлях і з’ясувати
життєві перспективи, сконцентрувати особисті зусилля на вирішенні
соціальних суперечностей. Значення соціології надзвичайно зросло у наші
дні, після розпаду радянського блоку і утворення з колишніх радянських
республік нових незалежних держав. Зараз ми живемо в умовах перехідного
періоду, коли здійснюється перехід від тоталітарного, авторитарного
суспільства до ліберально-демократичного суспільного устрою. Це час,
коли зруйновано підвалини старого суспільного ладу і у важких муках
народжується новий. В Україні до цих кардинальних змін додаються процеси
побудови держави і консолідації нації. Ситуацію ускладнює те, що і
дотепер зберігаються залишки тоталітарної системи та відповідної їй
ментальності «радянської людини», колишні економічні відносини; відсутня
стратегія перехідного періоду, чітко не окреслені шляхи та напрями
переходу до демократії. Все це потрібно якнайшвидше перебороти для
успішного становлення демократичного суспільства в Україні та її
повноправного входження до світового співтовариства. Саме тому нині й
зростає роль соціології, оскільки вона спроможна дати знання про
реальний стан нашого суспільства, зміни в ньому, нові процеси і явища, з
якими ми не зустрічалися раніше. Соціологія також допоможе з’ясувати
тенденції розвитку на майбутнє, виробити науково обґрунтований прогноз
на найближчі роки і більш віддалену перспективу.

Особливо важливе значення соціологія має у підготовці молодих
спеціалістів, будучи складовою частиною їх загальної і професійної
освіти. Яким є суспільство, в якому ми живемо, які перспективи його
розвитку, чи зможемо ми брати участь і впливати на суспільні процеси,
оволодіти наукою розумного управління і регулювання цими процесами у
сучасному житті — на всі ці питання допоможе знайти відповідь
соціологія.

3. Місце соціології в системі наук

Однак крім соціології існують інші науки про суспільство і людину в
ньому. Чим же соціологія відрізняється від них, чому саме вона нині
займає пріоритетне становище серед соціогуманітарних дисциплін, як вона
вписується у загальну систему наукових знань?

Відомий американський вчений П.Сорокін вважає, що першою відмінною рисою
соціології від інших суспільних наук є те, що вона являє собою
генералізуючу науку. Історія, на відміну від соціології, —
індивідуалізуюча наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних
і неповторних явищ: християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як
певного президента, США як певної держави і нації, тощо. Соціологія ж
досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх
націй, всіх війн та революцій, всіх випадків президентства і т. ін.

Але існують інші генералізуючі соціальні науки, такі, як економіка,
політологія, право; чим же соціологія відрізняється від них? Кожна з цих
наук має справу лише з одною сферою соціокультурного простору: економіка
— з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру;
політологія — з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші
політичні інститути; правові науки — з правовими відносинами, з’ясовуючи
систему встановлених державою загальнообов’язкових правил і норм
поведінки. Відповідно ‘до цього центральною діючою особою в економічних
науках є людина як чисто економічна істота, в політичних науках — людина
як політична істота, в юридичних науках — людина як істота, котра діє у
правовому чи протиправному просторі тощо.

Соціологія ж досліджує всі соціальні процеси, незалежно від того, якими
вони є: економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними,
філософськими, етичними і т. ін. Вона докорінно відрізняється від інших
генералізуючих суспільних наук, бо аналізує суспільство в єдності всіх
його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір. Більше того,
соціологія вивчає і взаємозв’язок між явищами, які стосуються предмету
дослідження різних суспільних наук. Так, це може бути з’ясування зв’язку
між виробничими циклами (предмет економіки) і циклами розвитку
злочинності (предмет правових наук), чого кожна з них окремо не робить.
Соціологів же може цікавити, чи впливають економічні кризи на зростання
правопорушень, а економічне процвітання — на їх зменшення.

Далі, соціологія розглядає людину не з однієї якоїсь сторони чи
властивості; економічні науки, наприклад, досліджують людину економічну,
тобто людину, зайняту в процесі виробництва; політичні науки цікавляться
насамперед людиною політичною, яка бере участь у політичних процесах і
акціях; релігієзнавство вивчає людину релігійну в її стосунках з Богом.
Соціологія ж розглядає людину соціальну як істоту нероздільну, яка є
одночасно істотою і економічною, і політичною, і релігійною, і етичною,
і художньою, і раціональною, і почасти ірраціональною, взаємодіючу в
усіх цих аспектах, іпостасях та різноманітностях.

Для прикладу можна взяти одну з найболючіших проблем людства — проблему
самогубства (суіциду). Французький соціолог Е.Дюркгейм, аналізуючи цю
проблему, каже, що нею займаються різні соціальні науки. Історія подає
відомості про конкретних історичних осіб, які добровільно пішли з життя
(Сократ випив чашу з отрутою-цикутою, Сенека перерізав собі вени у ванні
з гарячою водою). Біологія, медицина і психіатрія шукають причини
самогубств у поганому здоров’ї чи розладах психічних станів, географія —
у кліматичних умовах, економіка — в економічних чинниках, таких, як
злиденність, депресії чи банкрутства. Тобто всі ці науки намагаються
пояснити явище самогубства за допомогою окремих, не пов’язаних між собою
чинників. Всі вони не приділяють уваги певному суспільству і культурі в
цілому, ігнорують соціальну організацію і культурні феномени.

На думку ж Дюркгейма, вирішення проблеми самогубства лежить на шляху
цілісного розгляду суспільства та його культури. У суспільстві, де всі
соціальні відносини тісно взаємопов’язані, де існує високий ступінь
«соціального зчеплення» людей, де ці люди відчувають себе життєво
важливими частинами суспільства, потрібними, не забутими, не самотніми;
де цінності культури поділяються всіма громадянами, будучи сталими і
незаперечними, — у такому суспільстві, як правило, досить невисокий
відсоток самогубств. І навпаки, суспільство з низьким ступенем
«зчепленості», члени якого слабо пов’язані один з одним і з спільнотами,
відчувають себе незахищеними, непотрібними і забутими; суспільство, де
культурні цінності і норми є відносними, часто змінюваними, не
визнаються всіма його членами, — таке суспільство виступає могутнім
генератором і спонукальним чинником скоєння самогубств, незалежно від
кліматичних чи економічних умов і стану психічного та фізичного здоров’я
людей.

Отже, на відміну від інших суспільних чи соціогуманітарних наук
соціологія є генералізуючою наукою, яка досліджує суспільство в цілому і
людину як істоту соціальну. Соціологія активно співпрацює з іншими
сферами наукових знань про соціум та людину, опираючись на досягнення
статистики, демографії, психології, економічних, політичних, правових
наук і дисциплін. Нині соціологія все більш успішно кооперує свою
діяльність також з природничими та технічними науками, утворюючи
спеціальні відгалудження знань на стику наук. Відбувається своєрідна
«соціологізація» наук, з’являються такі незнані досі напрямки, як
біосоціологія, соціологія населення, соціологія епідемій, соціологія
інфаркту, соціологія злочинності, соціологія менеджменту, соціологія
підприємницької діяльності тощо.

Необхідність вивчення соціології визначається перш за все зростанням
ролі і значущості цієї науки в сучасних умовах. Це зумовлено низкою
обставин, найважливіші з яких полягають у тому, що:

По-перше, наша країна переживає період глибокого реформування всіх
сторін життя суспільства. Важливі й швидкі зміни відбуваються нині в
багатьох інших країнах і у світовому масштабі. В цих умовах особливо
актуальним є ретельне вивчення і використання тенденцій і
закономірностей розвитку й функціонування суспільства як цілісного
організму, механізму їх дії та взаємодії, що пов’язано, насамперед, з
соціологією. Сьогодні не підлягає сумніву, що якщо б реформи, які у нас
проводяться, були науково (в тому числі соціологічна) обгрунтовані, а їх
наслідки й хода серйозно сплановані та спрогнозовані, то результати
могли б бути зовсім іншими, менш болючими і більш плідними.

По-друге, сучасний етап розвитку нашого та інших суспільств неспростовно
засвідчує зростання ролі й значення соціальних чинників і соціальної
сфери життя суспільства. Не випадково за останні роки мова так часто
йшла про «сильну соціальну політику», «соціальна орієнтовану економіку»,
«соціальний захист населення», «соціальні наслідки реформ» тощо. Життя
переконливо довело, що ігнорування чи недооцінка ролі і значення
соціальних чинників і соціальних наслідків проведення реформ ставить під
загрозу їх успішне здійснення як у суспільстві в цілому, так в його
окремих сферах.

По-третє, одним з головних і складних завдань прогресивного розвитку
нашої і багатьох інших країн на сучасному етапі є формування
громадянського суспільства. Без цього неможливі ані ефективний розвиток
економіки і вихід з глибокої кризи, ані утвердження правової держави.
Все це висуває на перший план дослідження соціального статусу особи і
соціальних груп, проблем співвідношення і взаємодії людини, соціальних
спільнот і суспільства в цілому, що безпосередньо входить до. предмету
соціології. Як вважав французький соціолог Е.Дюркгейм, соціологія була б
не вартою й години праці, якби вона не дозволяла покращити й
удосконалити суспільство.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Вебер М. Основные социологические понятия.// Вебер М. Избранные
произведения. — М.: 1990.

2. Дюркгейм Е., Соціологія і соціальні науки.//

Філософська і соціологічна думка. — 1992. — № 5.

3. Иванов В;Н. Социология сегодня. — М.: 1989.

4. Краткий словарь по социологии. — М.: 1989.

5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.

6. Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.

7. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М.: 1992.

8. Социологический справочник. — К.: 1990.

9. Социология» Наука об обществе. — Харьков: 1996.

10.Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.