РЕФЕРАТ
на тему:
“Соціально-психологічне вивчення
розвитку та динаміки груп”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття соціальної групи, їх види
3. Розвиток групи. Загальні властивості групи
3. Вплив групи на індивідуума
4. Вплив особистості на соціальну групу
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Для соціальної психології проблема груп, у які об’єднані люди в процесі
своєї життєдіяльності, – одне з найважливіших і найбільш досліджуваних
питань. І це не дивно, адже реальність суспільних відносин завжди дана
як реальність відносин між соціальними групами, тому для соціологічного
аналізу вкрай важливим і принциповим питанням є питання про те, за яким
критерієм варто виділяти групи з того різноманіття різного роду
об’єднань, які виникають у людському суспільстві. Тому розгляд
соціально-психологічного вивчення розвитку та динаміки груп є вкрай
актуальним.
1. Поняття соціальної групи, їх види
Якими властивостями повинна володіти деяка сукупність людей, щоб її
можна було назвати соціальною групою? Про складність цього простого,
здавалося б, питання свідчить уже кількість визначень соціальної групи,
що існують у західній соціальній психології: обчислюючись десятками,
загальним числом вони наближаються до сотні. Навіть просте перерахування
цих визначень склало б солідний том.
Дійсно, перше, що звертає увагу при знайомстві із сучасними визначеннями
соціальної групи, – її «синтетичний», складовий характер. Обумовлене
явище – група – признається настільки складним і неоднозначним, що,
навчені досвідом попередників, із недавнього часу автори віддають
перевагу називати не одну єдину його ознаку, а цілий їхній перелік. Два
приклади. От «реєстр» необхідних характеристик соціальної групи, що
наводять американські соціальні психологи Д. Картрайт і А. Зандер у
введенні до одного з поділів «Групової динаміки»:
Групу складають збори індивідів, що:
а) часто взаємодіють один з одним;
б) визначають себе як члени однієї групи;
в) розділяють загальні норми з приводу того, що їх цікавить;
г) беруть участь у єдиній системі поділи ролей;
д) ідентифікують себе з тими самими об’єктами й ідеалами ;
е) сприймають групу як джерело задоволення;
ж) знаходяться в кооперативній взаємозалежності;
з) відчувають себе як деяка єдність;
и) координують дії стосовно середовища.
З претензією на більшу упорядкованість підходять до перерахування
належних якостей соціальної групи французькі соціальні психологи Д.
Анзье і Ж. Мартен. З їхньої точки зору, соціальна група
характеризується:
а) активним спільним досягненням щодо постійної загальної цілі, що
оцінюється саме як ціль групи і відповідає різноманітним персональним
інтересам;
б) емоційними взаємовідносинами між членами групи, вираженої симпатії
або антипатії;
в) сильною взаємозалежністю утворюючу групу осіб, пов’язаних почуттям
солідарності і моральної єдності навіть поза спільними діями;
г) диференціацією ролей між членами групи;
д) виробітком загальних норм і специфічної групової культури.
Отже, перед нами два достатньо строкатих списки необхідних характеристик
групи. Жодний із них не претендує на строгість точного визначення.
Вони являють собою деяку описову уяву соціальної групи, точніше, того,
який вона могла або повинна була б бути.
Людина протягом життя безпосередньо спілкується з іншими людьми,
реалізуючи свою соціальну сутність у групах і колективах. Ці спільності
не однорідні. Вони можуть бути класифіковані по декількох основах:
близькості і глибині відношень, що укладаються, принципу утворення,
відношенню особистості до норм групи й ін. у залежності від близькості і
глибини взаємовідносин, що укладаються, виділяють первинну групу.
Первинна група – відносно стійке, нечисленне по складу, пов’язане
загальними цілями об’єднання людей, у якому здійснюється безпосередній
контакт між його членами.
Усе, хто входить до неї, знають один одного особисто і спілкуються між
собою в процесі рішення стоячої перед групою задачі. Розмір первинної
групи не може бути менше двох, але не перевищує 30-40 чоловік.
Такі об’єднання, як сім’я, виробнича бригада, екіпаж літака або
космічного корабля, зимівники на полярній станції, шкільний клас, можна
розглядати як первинні групи. Людина входить у декілька первинних груп
одночасно. Наприклад, школяр – учасник усіх класних справ, він же
капітан футбольної команди, член сборної району по шахам і ін. Контакти
в первинних групах не дозовані. Кожний може спілкуватися з кожним у
міру бажання і необхідності. Практично ж члени групи віддають перевагу
одним перед іншими. Вони спілкуються частіше, контакти носять близький
характер (на особистій або діловій основі). Це так зване первинне коло
спілкування, що оформляється у виді мікрогрупи. Як правило, така група
чисельно невелика (2-7 чоловік). Члени її можуть залишатися учасниками
первинної групи, оскільки не обриваються ділові взаємовідносини й
особисті контакти з іншими членами групи.
За принципом і засобом утворення розрізняють реальні й умовні, офіційні
і неофіційні групи.
Реальна група – фактично існуюче об’єднання людей із реальними зв’язками
і взаємовідносинами його членів, із цілями і задачами. Реальна група
може існувати короткочасно або довгостроково, бути чисельно великою або
малою. Вона існує і функціонує як спільність.
Умовна група – спільність людей, складена номінально. Наприклад,
спортивні журналісти вирішують утворити команду з кращих футболістів
світу. Вони відбирають зірок першого розміру й об’єднують їх у списку.
Гравці ніколи не зберуться разом, і команда ніколи не буде виступати на
змаганні. Але вона складена й умовно існує.
По такому ж принципі виділяють вікові категорії дітей-дошкільників,
молодших школярів, підлітків, юнаків для вивчення анатомо-фізіологічних,
психічних і інших закономірностей і особливостей.
Офіційна (формальна) група створюється на основі штатного розкладу,
статуту або інших офіційних документів. Відділ постачання на
виробництві, студентська група, штат вчителів і співробітників школи –
усе це приклади офіційної групи. Між членами групи встановлюються
ділові контакти, також передбачені документом. Вони припускають
супідрядність або рівність, більшу або меншу відповідальність за
виконання задачі Офіційна група може перебудовуватися, але це
відбувається таки на основі наказу, рішення, постанови.
Взаємовідносини в офіційних групах, навіть при одній і тій же
інструкції, не можуть бути ідентичні, оскільки в контакти вступають люди
з неповторними чортами характеру, темпераменту, здібностей, стилю
спілкування. Ділові відносини доповнюються особистими, не передбаченими
інструкцією. Психологічна близькість (симпатії, повага, дружба)
цементує офіційну групу, допомагає вирішувати ухвалені задачі. У межах
офіційної групи і ділових контактів не виключені і негативні емоційні
відношення – антипатія, неповага, зневага, ворожнеча. Вони також
впливають на ділові контакти, шкодять успіху справи.
Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної
мотивації – симпатії, близькості поглядів, переконань, визнання
авторитетності, компетентності окремих особистостей. Така група не
передбачається ні штатним розкладом, ні інструкцією. Офіційні документи
в цьому випадку не мають сили. Так складаються групи товаришів по
спільних іграх, компанії риболовів, мисливців і т.і. Симпатії й
прихильності цементують групу. Якщо ж вони зникають, те група неодмінно
розпадається.
По ознаці відношення особистості до норм групи виділяють референтну
групу.
Референтна (еталонна) група – це реально існуюча або уявлювана група,
погляди, норми якої служать зразком для особистості. Особистість може
входити в групу, норми, цінності якої вона визнає, підтримує і вважає
найкращими. Тоді особистість не тільки притримується цих норм, але і
відстоює, захищає, а якщо треба, і пропагує їх. Але може бути і так, що
особистість, приходячи членом однієї групи, вважає ідеалом цінності,
погляди, норми іншої групи, інакше кажучи, для особистості еталоном
служить інший зразок. Наприклад, підліток прагне бути членом групи
старших школярів або дорослих. Якщо ж це йому не вдасться, то він
наслідує норми поведінки, що існує в старших.
2. Розвиток групи. Загальні властивості групи
До загальних властивостей групи відносять:
Інтегративність – міра єдності, злитості, спільності членів групи один
з одним, (відсутність інтегративності – роз’єднаність, дезінтеграція).
Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості в групі, її
задоволеність групою, комфортність перебування в ній.
Референтність – ступінь прийняття членами групи групових еталонів.
Лідерство – ступінь ведучого впливу тих чи інших членів групи на групу
в цілому в напрямку здійснення групових задач.
Інтрагруповая активність – міра активізації груповий складових її
особистостей.
Інтергруповая активність – ступінь впливу даної групи на інші групи.
Крім цих якостей розглядаються ще і такі:
спрямованість групи – соціальна цінність прийнятих нею цілей, мотивів
діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм;
організованість – реальна здатність групи до самоврядування;
емоційність – міжособистісні зв’язки емоційного характеру, що переважає
емоційний настрой групи;
інтелектуальна комунікативність – характер міжособистісного сприйняття
і встановлення взаєморозуміння, спільної мови;
вольова комунікативність – здатність групи протистояти труднощам і
перешкодам, її надійність в екстремальних ситуаціях.
Проблема розвитку групи ніколи не ставилася з метою з’ясувати різні
рівні цього розвитку, і, далі, розкрити специфіку різних параметрів
групової діяльності на кожному з цих рівнів. Разом з тим без такого
підходу картина розвитку групи не може бути повною. Цілісне
представлення про розвиток групи по характеристиці групових процесів
допускає і більш детальніший аналіз, коли окремо досліджується розвиток
групових норм, цінностей система міжособистісних відносин і т.д.
З погляду соціальної психології дослідження характеристик великих
соціальних груп наштовхується на цілий ряд труднощів. Багатство методик
вивчення різних процесів у малих групах часто контрастує з відсутністю
подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного вигляду
класів, націй і інших груп такого роду. Звідси іноді народжується
переконання, що спільність психології великих груп не піддається
науковому аналізу. Відсутність традиції в такому дослідженні ще більше
зміцнює такі погляди. Разом з тим, соціальна психологія в точному
значенні цього слова, без розділу про психологію великих соціальних
груп, взагалі не може претендувати на успіх.* За твердженням дослідника
Ділігенського Г.Г., розгляд психології великих груп не може вважатися
правомірним, тому що це не одна з проблем даної дисципліни, а
найважливіша її проблема. «Яка би не була велика роль малих груп і
безпосередньо міжособистісного спілкування в процесах формування
особистості, самі по собі ці групи не створюють історично конкретних
соціальних норм, цінностей, установок». Усі ці й інші змістовні елементи
суспільної психології виникають на основі історичного досвіду. Тому
соцільно-психологічний аналіз великих груп можна розглядати як “ключ” до
пізнання змісту психіки індивіда.
Поряд з досвідом великих соціальних груп найважливіше значення для
розуміння змістовних елементів суспільної психології мають і масові
соціальні процеси і рухи. Немаловажні фактори, що задають весь лад
психологічних характеристик визначених груп людей: характер суспільних
змін, перетворень, особиста участь у революційних рухах, складні процеси
формування суспільної думки.
Розвиток колективу проходить через ряд етапів: номінальна група,
група-асоціація, група-кооперація.
Від кооперації до колективу група проходить рівень автономізації, для
якого характерно досить висока внутрішня єдність по всіх загальних
якостях, крім інтергрупової активності. Саме на цьому рівні члени групи
ідентифікують себе з нею (моя група). Однак група-автономія може піти
убік від колективу. Можливий розвиток групи в негативному напрямку, коли
розвиток групи приводить її до положення замкнутої, але внутрігруповою
антипатією, що відрізняється, міжособистісним егоцентризмом і егоїзмом,
агресивністю.
Соціальна колективність полягає в тому, що, поєднуючи людей загальними
соціальними і виробничими інтересами, вона ставить вищою своєю метою
створення умов для розкриття індивідуальності кожного члена суспільства
і відповідає за реалізацію повноцінного розвитку особистості.
Суть соціального колективізму не зводиться до спільної діяльності для
досягнення загальної мети. І навіть не зводиться до вміння жити спільно,
разом вирішуючи всі питання. Стан і зрілість соціальної колективності
визначається тим, наскільки соціальне, суспільне перейнялося особистим,
індивідуальним інтересом.
Будь-яка взаємодія людей, навіть при мінімальній їхній кількості,
починається з розподілу функцій. Без цього не можливо існування групи як
єдиного цілого. Група може бути зрозуміла через особистість, тому що
людська особистість є головним матеріалом для її створення.
3. Вплив групи на індивідуума
Група робить визначений вплив на особистість, що входить у її, дорівнює
й особистість не може не робити впливу на групу. Стосовно особистості
група виконує ряд функцій: по-перше, прилучає її до ідейних, моральних,
естетичних і інших цінностей. Цю функцію вона виконує остільки,
оскільки є відкритою соціальною системою і свої цілі, задачі бере із
суспільства. (Вона може виробляти їх і усередині і співвідносити із
суспільними). Якщо розглядати особистість у співвідношенні з групою, то
вона також представляється системою, відкритою стосовно даної
спільності. Особистість підтримує ідейні, моральні й інші цінності
групи, що у свою чергу витягає їх із суспільства. Таким чином, у групі
оформляється ідейний і морально-естетичний вигляд особистості.
По-друге, вплив групи на особистість, позначається у виховній і
коригувальній функції. На перший погляд здається, ніби сама людина, і
тільки вона «коваль» власного характеру, тільки від неї залежить, чи
буде вона наполеглива, смілива, чуйна, весела, добра і т. і. Безумовно,
людина повинна формувати себе, і тим більше в неї повинне бути бажання
бути краще, циніше для суспільства. Але при всьому цьому група могутня
сила. У своєму арсеналі вона містить такі засоби виховання, котрих немає
в особистості: групова думка, переконання, роз’яснення, критика,
змагання. Особливе значення набуває група в перевихованні індивіда. Вона
раніш помічає відхилення в поведінці і психічному складі, чим сама
особистість.
Проблема конформізму. Конформізм – підпорядкування думки особистості
груповому щоб уникнути конфлікту.
Вивчати конформізм почали американські дослідники. Психолог Эш провів
такий експеримент. Групі студентів із 8 чоловік було запропоновано
порівняти довжину лінії з трьома нерівними їй відрізками. Кожний
випробуваний голосно повідомляв свою оцінку. Вся група, за винятком
одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що
будуть давати явно зрадливі оцінки про співвідношення ліній. Реально
їхньої помилки були значними ( від 1 до 4 см ). Той, хто не був
посвячений у своєрідну змову, зштовхувався із суперечним його реальному
досвіду думкою більшості. Положення складалося напружене: з одного боку,
думка усіх, з іншого боку – реальне сприйняття і власна думка члена
групи. У залежності від властивостей особистості реакція непосвячених
була різною: одні продовжували відстоювати свою думку засновану на
сприйнятті, і ігнорувати думку інших, інші – виражали згоду з думкою
більшості ( або беззастережно, або погоджувалися зовнішньо, але в
дійсності залишалися при своїй думці).
На основі даного й інших аналогічних експериментів був зроблений
висновок про те, що існують два варіанти відношення особистості до
групової думки: або незгода, відчуження, або повне прийняття його.
Інакше кажучи, людина може бути або конформістом, або нонконформістом.
Ніяких інших в особистості немає.
При цьому виявляється, що в групах, складених лише для експерименту і,
таким чином, що не є колективами, дійсно спостерігалися конформісти і
неконформісти. У колективі складається інша картина. Члени колективу за
тих самих умов експерименту по-іншому ставляться до запропонованого
завдання. Якщо зміст має важливе значення, якщо в ньому відбиваються
колективні цінності, то особистість відстоює своє судження, незважаючи
на протидію ззовні або більшості членів даного колективу. У цьому
випадку вона йде на конфлікт ( якщо він дійсно можливий у даній
ситуації) із колективом. Така позиція особистості в колективі одержала
найменування самовизначення особистості, моральної стійкості її. Саме
цим відрізняється позиція особистості в дифузійній групі й у групі.
4. Вплив особистості на соціальну групу
Міра впливу особистості на колектив виражається в категоріях авторитету,
керівництва, лідерства.
Авторитет – суспільне визнання особистості, оцінка колективом
відповідності суб’єктивних якостей людини об’єктивним вимогам
діяльності.
Авторитетність насамперед залежить від особистих якостей людини. Великі
знання, багатий життєвий досвід, вироблені уміння і навички – усе це
виділяє людини серед інших. До думки такої людини прислухаються, до
нього звертаються за порадою, допомогою. Авторитетну людину відрізняє
безкорисливе прагнення йти назустріч людям, і це створює йому вдячність
людей. Таким чином, авторитет у своїй основі має особисті властивості.
Водночас до нього причетні і навколишні люди, група, колектив. Вони
підтримують і зміцнюють, а часом і скидають авторитет. Чим більше людей
бачать цінність людини, його особистих якостей, чим у більшій кількості
серйозних справ він проявив себе, тим вище і глибше авторитет, тим ширше
його визнання, тим більший вплив виявляє він на навколишніх.
Проте бувають дуті, фальшиві авторитети. У цьому випадку людині
приписують більше заслуг, ніж він справді їх має. У такої особи думка
про свої знання, уміння, навички виявляється завищена. Помилковий
авторитет може створюватися і підтримуватися хитрою людиною, що вміє
користуватися знаннями, здібностями інших людей. Але рано чи пізно це
розкривається і помилковий авторитет валиться. Іноді помилковий
авторитет особистості створюється і підтримується іншими в їхніх
корисливих цілях.
Авторитетна особистість не обов’язково є керівником. Вона може бути і
часто буває рядовим членом соціальної групи, але й у своєї рядовій ролі
дуже впливає на життя, згуртованість даної спільності .
Керівництво. Соціальна група як одиниця, як спільність людей зберігає
свою цілісність не тільки в силу існування загальної цілі, але і завдяки
наявності керівництва, що забезпечує узгодженість дій. У цій якості
виражається вплив особистості на групу, що вибирається або призначуваний
керівник виконує ряд функцій:
а) висуває, формулює цілі, сприяє впровадженню їх у свідомість кожного
члена групи;
б) розподіляє завдання і погоджує діяльність членів групи;
в) стимулює діяльність, для чого в його розпорядженні є матеріальні і
моральні засоби: премія, нагородження коштовними подарунками, надання
відпустки, подяка;
г) контролює хід і результат справи;
д) здійснює виховні функції;
е) встановлює і підтримує зв’язок з іншими групами.
Дослідженнями встановлені типи керівників. Типологія грунтується на
психологічному складі особистості, на спроможності й умінні управляти
груповою діяльністю. Виділено три типи.
Перший тип – авторитарний. Керівник такого типу переважно використовує
методи адміністрування. Він, як правило, різок, не бажає прислухатися до
думки інших, приймає рішення одноосібно. Авторитарний керівник вважає,
що підпорядковані повинні виконувати його розпорядження і накази точно й
у термін. Авторитарність у керівництві – це не прояв якийсь ізольованої
риси особистості, а сполучення, сплав характеру, волі, темпераменту.
Другий тип – демократичний. Для цього типу характерно винесення важливих
проблем і рішень на обговорення групи, урахування думок. Керівника
демократичного типу відрізняє велика гнучкість, спритність у рішенні
задач. Він лише в крайніх випадках удає до адміністративних заходів
впливу на підпорядкованих. У особистості такого керівника переважають
риси, що сприяють установленню контактів із підлеглими, вдумливого
проникнення в їхній стан. При демократичному стилі деякі функції
керівника передаються іншим членам групи й у такий спосіб намічається
тенденція до самоврядування. У групах із демократичним керівництвом
робота продовжується в тому ж ритмі, із тим же результатом як при
наявності, так і у відсутності керівника.
Третій тип – попустительський. Керівник такого типу пускає справу на
самоплив. Він мало піклується про організацію групи, про її справи.
Підпорядковані не почувають керівництва. Створюється враження, ніби
кожний робить, що бажає, не рахуючись ні з загальною задачею, ні з тим,
що роблять інші. Як показують спостереження, керівники такого типу
нерішучі, їм тяжко розпоряджатися, піклуватися про інше. Вони не уміють
установлювати контакти, серйозно і по-діловому спілкуватися з
підпорядкованими. Нерідко вони соромляться тих, ким керують, а часом і
побоюються. Іноді такий керівник тяготиться своїм положенням і готовий
уступити керівництво іншій особі.
Було проведено спеціальне дослідження з вивчення впливу типу керівництва
на структуру групи і внутригрупові відношення. З дітей шкільного віку
створили групи, яким було дане те саме завдання – виготовляти іграшки.
Умови роботи були однакові для усіх. На чолі груп були поставлені
керівники різного типу: авторитарний, демократичний і попустительський.
Групи працювали протягом декількох місяців. Весь цей час здійснювалось
спостереження за ними: фіксувалося кількість і якість продукції,
взаємовідносини дітей. Виявилося, що продуктивність праці в групах і
відношення в них помітно відрізнялися. Кількісний результат у виконанні
завдання виявився вище при авторитарному керівнику, нижче при
демократичному і ще нижче при попустительському. Значно відрізнялася
психологічна атмосфера в групах. При авторитарному керівнику діти
працювали лише при ньому. Як тільки він покидав помешкання, вони
припиняли роботу. В взаємовідносинах дітей відзначалася грубість,
нетактовність, ворожість, а іноді підлещування, підлабузництво.
При демократичному керівнику діти працювали у відсутність його. Вони
спілкувалися, але в спілкуванні не було ні грубості, ні ворожості. Діти
радилися, висловлювали цінні пропозиції по поліпшенню якості виробів.
З’являлося почуття гордості за загальну справу. Крім того, авторитарний
стиль ефективніше демократичного при рішенні порівняно простих задач, у
той час як при ускладненні діяльності (узгодженість, поділ функцій і
т.д. ) ефективніше виявляється демократичний стиль.
Байдуже керівництво викликало несерйозне відношення до справи,
недисциплінованість. Діти не оцінювали заняття як потрібне, воно їм
здавалося грою.
Лідерство. Поряд із поняттям «керівництво» («керівник») у соціальній
психології користуються поняттям «лідерство» («лідер»). Деякі психологи
ототожнюють дані поняття. Більшість же розділяє, вбачаючи в кожному з
них щось своєрідне.
По-перше, лідерство виникає переважно в неофіційній групі, при
відповідних взаємовідносинах. Керівництво відбиває відношення
відповідальності і характерно для офіційних груп.
По-друге, лідерство переважно виявляється в малих групах (у
мікросередовищі), керівництво – у великих спільностях; лідер замкнутий
у малій групі, керівник виходить за межі групи, оскільки йому необхідно
підтримувати зв’язок із вищестоящим керівником.
По-третє, лідер висувається стихійно, керівник – засновується системою
організації й інститутів. У зв’язку з цим керівництво більш стабільно,
чим лідерство. Останнє залежить від змін групового настрою.
По-четверте, авторитет лідера заснований на особистому його впливі,
авторитет керівника – не тільки на особистому впливі, але і на санкціях,
наданих йому розпорядженнями.
По-п’яте, відповідальність керівника багатоступінчаста, більш
опосередкована, чим лідера.
Висновок
Дослідники, що розробляють критерії добору і комплектування малих груп,
вважають, що не можна на підставі тільки індивідуальних характеристик
учасників спільної діяльності прогнозувати успішність їхньої групової
роботи. Суспільство не складається з індивідів, а виражає суму тих
зв’язків і відхилень, у яких ці індивіди знаходяться одні до одних.
Розходження між індивідами є основним двигуном розвитку їхніх взаємодій
і їх самих як особистостей. Протилежності (але не крайності) породжують
розвиток системи, у даному випадку – групи людей. Навіть мовчазна
присутність групи людей змінює психічну діяльність людини, змушуючи
поводитися інакше.
Таким чином, у регуляції ефективності колективістської діяльності беруть
участь самі різні системи факторів:
позагрупові (фізичні і соціальні)
внутрігрупові (норми, міжособистісні відносини)
позаособистісні (однорідність – різнорідність по
індивідуально-психологічних параметрах)
внутріособистісні (індивідуально-психологічні особливості членів групи,
їхній стан, вихідні думки, оцінки)
Фактором, що зв’язує всі перераховані системи, що пронизує їх, є фактор
суспільної значимості, спільної діяльності групи людей. Він є
стрижневим, що оптимально об’єднає особистісно значимі і суспільно цінні
орієнтації групи.
Список використаної літератури
Андреева Г.М. Социальная психология., М. 1980.
Ануфриева Н.М., Зелинская Т.Н., Зелинский Н.Е., К., МАУП, 2000.
Богословський В.В. Загальна психологія. – М., 2000.
Дэвид Майерс. Социальная психология. С-Пр., 2002.
Донцов А.І. Психологія колективу. Методологічні проблеми дослідження. –
МГУ, 1994.
Казмиренко В. П. Социальная психология организаций. К., МАУП, 1993
Корнєв М.Н. Соціальна психологія. – К., 1999.
Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Социальная психология, М., 2001.
Социальная психология. Под ред. В.Е. Семенова, Кузьмина Е.С., Л. 1999.
Фридман Л.И., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. М.:
Просвещение. 1991.
* Г.М. Андреева. Социальная психология, М. 1980, с.195.
PAGE
PAGE 16
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
