.

Зернове господарство України (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1204 13697
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Зернове господарство України”

План

Вступ

1. Місце зернових культур у вирішенні продовольчих питань

2. Продукція зернового господарства, її місце на ринку продовольчих
товарів

3. Зернове господарство України

4. Перспективи розвитку зернового господарства України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Зернове господарство України має давню історію. Ще в середньовіччі
українське зерно користувалося популярністю на західноєвропейських
ринках і навіть Франція закуповувала його у дуже великій кількості для
внутрішніх потреб. На сьогоднішній день українське зерно втратило свою
загальноєвропейську роль, однак і зараз Україна має всі умови для
розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними
зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних
ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь.

У рослинництві України переважають зернові культури. Вони за питомою
вагою у структурі посівних площ перевищують інші культури. У степовій
зоні зернові займають більше половини посівних площ, у Лісостепу,
Поліссі, Карпатах цей показник трохи нижчий. Найбільша кількість
зерна/виробляється у центральних областях Лісостепу, а також на більшій
частині Степу. Менше зерна виробляється у Поліссі, Карпатах. Значна
відмінність спостерігається у показниках врожайності зернових культур.
На Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5—2 рази нижча, ніж у
центральних та південних областях. Середня врожайність зернових значно
поступається аналогічним показникам західноєвропейських та
північноамериканських країн, що за наявних природних умов недопустимо.
При цьому є ареали, де врожайність пшениці сягає світового рівня.

Дана тема курсової роботи є вкрай актуальною, особливо враховуючи
історичну роль зернового господарства України на продовольчому ринку
Європи. В цій курсовій спробую дослідити особливості розміщення та
розвитку зернового господарства України, визначити місце даної галузі на
світовому ринку, визначити основні напрямки подальшого розвитку і
вдосконалення даної галузі.

1. Місце зернових культур у вирішенні продовольчих питань

Хімічні речовини, які входять до складу зерна, визначають його харчову і
біологічну цінність. Хімічний склад зерна залежить від виду зернової
культури, типу, підтипу, ботанічного сорту, умов вирощування та інших
факторів.

Найбільш цінною складовою частиною зерна є білки. За амінокислотним
складом білки зерна переважно повноцінні, оскільки до складу їх входять
усі незамінні амінокислоти, в тому числі найважливіші з них — триптофан,
метіонін і лізин. У зерні пшениці найбільш цінними білками є гліадин і
глютелін, які здатні утворювати клейковину, що має велике значення при
виготовленні хлібобулочних і макаронних виробів. Найбільше клейковини
міститься в периферійних шарах ендосперму. Клейковина є також у зерні
жита і ячменю, але іншої природи і гіршої якості. Зерно хлібних злаків
багате на вуглеводи, особливо на крохмаль. Кількість крохмалю в зерні
різних культур становить від 48 до 57%, або 9/10 усієї маси вуглеводів.
Уся кількість цієї речовини міститься в ендоспермі. Вміст цукрів (моно—
і дисахаридів) у зерні невеликий — близько 1%. Трохи більше цукрів у
житі (1,5%), кукурудзі (1,6%) і просі (1,9%). Цієї речовини багато в
зародку. Зерно голозерних культур містить 2—2,5% клітковини, а
плівчастих у 3—4 рази більше. Майже вся кількість клітковини зосереджена
в оболонці зерна. В зерні хлібних злаків є невелика кількість жирів
(2—2,5%), які знаходяться переважно у зародку та алейроновому шарі.
Підвищений вміст жиру мають просо (3,9%), кукурудза (4,9%), овес (6,2%).
Жири зерна нестійкі проти окислення, що пов’язано з великим вмістом в їх
складі ненасичених жирних кислот.

Зольність зернових культур коливається в межах 1,5—2%. Підвищену
зольність має зерно плівчастих злакових культур (2—3%). У зерні злакових
міститься значна кількість калію, фосфору, натрію і кальцію. Овес
багатий на кальцій, гречка — магній, зернобобові — натрій і залізо.

Насіння бобових культур має у своєму складі багато білків: від 21% у
квасолі та горосі до 35% — у сої. Крім того, соя багата жиром (більше
17%).

Зерно є найважливішим продуктом сільськогосподарського виробництва,
кормовою базою для тваринництва і товаром світової торгівлі.

З 1995 р. по 1999 p. виробництво зерна у світі становило від 2 до 2,3
млрд т на рік. Монополістами з виробництва зерна є КНР (500—510 млн т на
рік), США (340—350 млн т) і Європейський Союз (195—205 млн т). До
великих продуцентів зерна належать Індія, Бразилія, Аргентина, Мексика,
Канада, Австралія. В Європейському Союзі такими країнами є Франція і
Німеччина. Багато зерна виробляють Росія, Польща та Україна.

В Україні з року в рік виробництво зерна зменшується. В 1986—90 pp.
середньорічний валовий збір становив 47,4 млн т. У 1990 р. було
продуковано понад 51 млн т зерна. Починаючи з 1990 p. спостерігається
значне зниження виробництва зерна в нашій країні. У 1995 p. воно
становило 33,9 млн т, 1998 p. — 26,5 млн т. У 1998 р. порівняно з 1990
p. валовий збір зерна зменшився майже удвічі і був на рівні 1940 p.
Незважаючи на таку ситуацію, Україна залишається великим європейським
виробником зерна.

З 1995р. по 1999р. щорічне світове виробництво зерна основних культур
становило, млн т.: пшениці — 590—610, кукурудзи — 550—580, рису — 540—
560, ячменю— 145—155.

Монополістами з виробництва пшениці є КНР (110—120 млн т), Європейський
Союз (95—105 млн т) і США (65—70 млн т). В ЄС найбільше зерна цієї
культури продукують Франція і Німеччина (35—38 і 18—20 млн т
відповідно). Іншими країнами світу виробляється така кількість пшениці,
млн т: Канадою — 24—26, Австралією — 19—21, Росією — 30—35, Пакистаном —
18—20, Україною — 14—18.

Великий попит у світі має тверда пшениця “дурум”. У ній є багато білків,
зокрема таких, які здатні утворювати клейковину. Пшениця “дурум” є у 2—З
рази дорожчою за звичайну і використовується переважно для виготовлення
макароних виробів. Для вирощування такої пшениці придатні обмежені
території деяких країн: Італії, Іспанії, Греції, Канади, США, Австралії.
У невеликіх обсягах її вирощують у південних областях України.

Світовими монополістами з виробництва кукурудзи є США (190—240 млн т на
рік) і КНР (105—125 млн т). Іншими країнами продукується така кількість
кукурудзи, млн т на рік: ЄС — 35—40, Бразилія — 30—35, Мексика — 17—19,
Аргентина — 15—18, ПАР — 8—10, Україна — 4—5.

До найбільших світових виробників рису належать КНР (175—195 млн т на
рік) та Індія (119—121 млн т). Багато такого зерна вирощують Індонезія,
Бангладеш, В’єтнам, Таїланд, М’янма, Японія, США, Південна Корея,
Пакистан і Єгипет. Із 145—155 млн т світового виробництва ячменю 50—53
млн т припадає на ЄС, у тому числі 12—13 млн т на Німеччину. Значна його
частина вирощується в Росії (16—20 млн т), Канаді (13—16 млн т), США,
Україні, Туреччині та Австралії (по 6—8 млн т). Приблизно 10% світового
виробництва зерна є продуктом світової торгівлі. У 1995—99 pp. щорічно
на світовий ринок поставлялось 220—230 млн т зерна, у тому числі пшениці
— 98—102 млн т, кукурудзи — 65—75 млн т, рису — 19—21 млн т, ячменю —
12—16 млн т.

2. Продукція зернового господарства,

її місце на ринку продовольчих товарів

Крупи — харчовий продукт, одержаний від переробки круп’яного зерна, в
якому сконцентровані добре засвоювані поживні речовини. Крупи займають
важливе місце в харчуванні жителів України.

Споживні властивості крупів

Споживні властивості крупів залежать від їх хімічного складу,
засвоюваності окремих речовин (вуглеводів, білків, жирів), енергетичної
цінності, органолептичних показників, використання.

Споживні властивості крупів у цілому та їхній хімічний склад зокрема
визначаються, насамперед круп’яною культурою, з якої вони виготовлені.
Хімічний склад крупів залежить також від технології їх виготовлення.
Вона полягає у тому, що зерно повністю вивільняють від неїстівних
квіткових плівок і частково або повністю від плодових і насіннєвих, до
складу яких входить переважно клітковина.

Крупи використовують у кулінарії для виготовлення перших і других страв,
у харчоконцентратній промисловості—для виробництва овочевих, м’ясних та
рибних консервів. З усіх крупів найкращими органолептичними
властивостями (смаком і зовнішнім виглядом) характеризуються манні,
рисові та гречані крупи. Ці крупи використовують для дієтичного і
дитячого харчування.

На формування споживних властивостей крупів впливають такі фактори:

вид круп’яної культури, якість зерна (плоду гречки, насіння бобових),
технологія виготовлення. Крупи різних круп’яних культур відрізняються за
формою, розміром, кольором, структурою, смаковими властивостями,
хімічним складом. Крупи з високими поживними властивостями одержують із
свіжого і добре виповненого великого зерна.

Технологія виготовлення впливає на вміст у крупах квіткової плівки і
плодової оболонки, зародка, алейронового шару, їх розмір, форму і колір.

Формування асортименту крупів залежить від виду круп’яної культури і
технології виготовлення.

Залежно від виду круп’яної культури, крупи поділяють на види (пшеничні,
ячмінні, вівсяні, кукурудзяні, рисові, гречані та ін.), а від технології
виготовлення — на різновиди, номери, сорти.

Борошно

Борошно — товар, який одержують у результаті розмелення на порошок зерен
хлібних злаків (пшениці, жита та ін.) або насіння бобових культур
(гороху, сої). Борошно має дуже важливе значення у харчуванні людини.
Воно широко використовується в кулінарії, хлібопекарській, макаронній та
інших галузях харчової промисловості. Найбільше в нашій державі
виробляють пшеничного борошна. На другому місці стоїть житнє. Невелику
кількість борошна дістають з ячменю, кукурудзи, гороху, сої та інших
культур.

Споживні властивості борошна

Споживні властивості борошна залежать від хімічного складу борошна, його
енергетичної цінності, використання.

Хімічний склад борошна близький до хімічного складу зерна, з якого воно
виготовлене. Зокрема у нижчих сортів він близький до складу цілого
зерна. Проте порівняно із зерном у борошні міститься більше крохмалю і
менше жиру, цукру, клітковини, мінеральних речовин і вітамінів.

На формування асортименту борошна впливають вид зернової культури,
призначення борошна, технологія виробництва.

Залежно від виду зернової культури борошно поділяють на пшеничне, житнє,
ячмінне та ін. Найбільш поширеним видом є пшеничне. Його виготовляють із
зерна м’якої пшениці або м’якої з домішками твердої (до 20%) і
використовують для виробництва хлібобулочних виробів, борошняних
кондитерських і макаронних виробів, для реалізації у торговельній мережі
та інших цілей.

В Україні в незначній кількості виробляють борошно кукурудзяне, ячмінне,
горохове, соєве, гречане, рисове, вівсяне.

3. Зернове господарство України

Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони
диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості
у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь.

Так, Полісся займає близько 20% площі України і вирізняється порівняно
низьким ступенем розвитку сільського господарства, освоєністю земельного
фонду, але високою питомою вагою природних кормових угідь. Тому для зони
характерні дрібно контурність, подрібненість землекористування. Тут
переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70% території). На Поліссі
обробляється близько 35% земельної площі.

Лісостеп — найбільша зона країни: близько 30% площі. Враховуючи високу
освоєність (76% ) та розораність (65,9%), значну частину земель
складають сінокоси, ліси та кущі, болота, яри та зсуви, що розділяють
орні масиви. Ґрунтові та кліматичні умови найбільш сприятливі для
інтенсивного ведення сільського господарства. В лісостепу переважають
типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти.

Степова зона розділяється на дві підзони: Північну та Південну. Північна
частина степу займає більше 25% території. Південний степ — 1/7 частину,
але освоєність та розораність земель тут дещо нижчі, ніж у Північному
степу.

Гірський Крим займає невелику територію, що вирізняється підвищеною
лісистістю, а орні землі становлять тут лише 21,8%.

Українські Карпати характеризуються найбільшою лісистістю, низькою
сільськогосподарською основністю земель.

На Прикарпатті переважають кислі, дерново-підзолисті, глейові та
суглинкові ґрунти. Ці фактори несприятливо впливають на розвиток
сільського господарства.

У рослинництві України переважають зернові культури. Вони за питомою
вагою у структурі посівних площ перевищують інші культури. У степовій
зоні зернові займають більше половини посівних площ, у Лісостепу,
Поліссі, Карпатах цей показник трохи нижчий. Найбільша кількість
зерна/виробляється у центральних областях Лісостепу, а також на більшій
частині Степу. Менше зерна виробляється у Поліссі, Карпатах. Значна
відмінність спостерігається у показниках врожайності зернових культур.
На Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5—2 рази нижча, ніж у
центральних та південних областях. Середня врожайність зернових значно
поступається аналогічним показникам західноєвропейських та
північноамериканських країн, що за наявних природних умов недопустимо.
При цьому є ареали, де врожайність пшениці сягає світового рівня.

У структурі посівів зернових переважає озима пшениця — 43%, яровий
ячмінь — 21, кукурудза — 13, зернобобові — 7, овес — 5, озиме жито —
4,6, просо — 2,5, озимий ячмінь — 1,5, гречка — 1,5%. Інші культури
(ярова пшениця, рис, сорго) мають невелику питому вагу — менше половини
відсотка.

Озима пшениця вирощується майже скрізь, але найвища її концентрація — у
степових та лісостепових районах. Ярова пшениця культивується у
Лісостепу.

Яровий ячмінь поширений у північному Степу, Лісостепу та у передгір’ї
Карпат. Озимий ячмінь останнім часом з’явився в Степу.

Озиме жито вирізняється високою холодо- та посухостійкістю. Невибагливе
воно й до піщаних ґрунтів, осушених земель, і навіть до засолених
ґрунтів. Основне виробництво озимого жита зосереджене на Поліссі, де
воно є другою культурою після озимої пшениці.

Кукурудза належить до пізніх ярових культур. Вона вельми вимоглива до
родючості ґрунтів, боїться приморозків. Найбільш сприятливі для
кукурудзи ґрунти та клімат — у районах Лісостепу та Степу, і тому
основні посіви цієї культури на зерно зосереджені саме тут. А більше за
все кукурудзи виробляють центральні райони Полтавської,
Дніпропетровської, Донецької областей, північні райони Запорізької та
Луганської областей, південні райони Вінницької та Одеська область.
Висока врожайність кукурудзи (понад 30 ц/га) характерна для лісостепової
зони та окремих районів Степу, Закарпаття, Полісся. Проте найвищі врожаї
(понад 110—130 ц/га) можна одержати тільки на зрошуваних землях півдня
Степу, але їх у країні мало.

Значне місце серед зернових культур займають круп’яні: просо, гречка,
рис. Найбільші площі серед них займає просо, що як посухостійка культура
поширене у Степу та, Південних районах Лісостепу. Найбільші врожаї
збирають у Лісостепу, особливо у Хмельницькій, Вінницькій, Київській,
Черкаській областях.

Гречка має короткий вегетаційний період, тому її використовують для
пересівання загиблих від морозів озимих культур, а також як повторну
культуру. Найбільш поширена вона у Лісостепу та на Поліссі. Найвищі
врожаї збирають у Лісостепу, північному та центральному Степу.

Рис культивується у нас порівняно нещодавно. Його вирощують у п’ятьох
районах Криму, у зоні Північно-Кримського каналу, у двох районах
Одеської та у трьох — Херсонської області. Вирощування рису пов’язане з
великими витратами вологи, і тому розширення його площ пов’язане з
будівництвом нових зрошувальних систем.

Сорго вирощують в областях Степу та у господарствах Лісостепу. Більша
частина посівів сорго розташована у Дніпропетровській області, менша — у
Кіровоградській, Запорізькій, Херсонській областях.

Важливе значення для раціону харчування людей мають зернобобові
культури. Основною зернобобовою культурою є горох, питома вага якого у
посівах зернобобових сягає 80%. Горох — вологолюбний, вимогливий до
ґрунтів (гумус, вапно), не витримує суховіїв. Тому його виробництво
зосереджене в областях Лісостепу та, частково, у Степу та на Поліссі.

З інших зернобобових розповсюджені вика, люпин, чечевиця, соя, квасоля
тощо. Вика зосереджена у Лісостепу. В інших зонах вона представлена
незначно. Посіви люпину на 85% розміщені на Поліссі, і тільки незначна
частина — у Лісостепу.

4. Перспективи розвитку зернового господарства України

Інтенсифікація розвитку зернового господарства та збільшення обсягів
виробництва зерна досягається завдяки таким основним чинникам, як
удосконалення землекористування, структури посівів, попередників,
обробітку грунту, внесення мінеральних добрив і проведення хімічної
меліорації грунтів, захисту рослин, розвиток насінництва, підвищення
якості зерна, науково-методичне забезпечення, розвиток ринку зерна в
Україні.

В умовах недостатнього матеріально-технічного забезпечення потрібно
здійснити радикальні заходи з оптимізації землекористування, насамперед
вилучити з активного обробітку еродовані та інші малопродуктивні землі
та створити на них громадські луки і пасовища, а найбільш ерозійно
небезпечні – заліснити.

Виходячи з науково обгрунтованих розрахунків, економічної та екологічної
доцільності, слід провести упорядкування загальних площ орних земель, що
дасть змогу зосередити матеріально-технічні ресурси на більш родючих
грунтах і за рахунок інтенсифікації виробництва значно підвищити
продуктивність полів.

Посівні площі зернових культур мають становити близько 15 млн. га, у
тому числі озимої пшениці – не менше ніж 40 відсотків зернового клину,
площі кукурудзи – 1,5 – 2 млн. га, ярого ячменю – 3,2 млн. гектарів.
Площі посіву проса і гречки мають становити близько 0,7 – 0,8 млн. га, а
гороху як основної зернобобової культури – до 1,3 – 1,4 млн. гектарів.
При такій структурі зернового клину валовий збір зерна має досягти рівня
35 – 40 млн. тонн.

Важливим заходом отримання достатніх валових зборів зерна є розміщення
зернових культур, особливо озимих, по кращих попередниках – чистих і
зайнятих парах, багаторічних та однорічних травах, гороху.

Розміщення посівів озимих культур по стерньових попередниках вимагає
ретельного виконання всього комплексу агротехнічних заходів з обробітку
грунту, удобрювання, сівби та захисту, що потребує додаткових
матеріальних і фінансових витрат.

Розміщення посівів по попередниках важливе і для ярих зернових культур,
зокрема ярої пшениці та ячменю. Кращими попередниками для них є просапні
культури.

В умовах забур’янення посівних площ, розповсюдження хвороб та шкідників
слід надавати перевагу полицевій оранці, яка забезпечує кращий
фітосанітарний стан грунту, поліпшує умови вирощування культур, підвищує
їх врожайність за менших витрат засобів захисту рослин. Поряд з цим на
незасмічених багаторічними бур’янами площах незаперечним є використання
традиційного поверхневого обробітку грунту під озимі після гороху,
кукурудзи на силос та інших попередників.

У разі запровадження прийомів мінімалізації обробітку грунту, особливо
під кукурудзу та інші просапні культури, слід брати до уваги можливість
скорочення рекомендованих операцій в одній з ланок системи обробітку:
основного, передпосівного чи по догляду за посівами.

Під час підготовки грунту під озимі культури слід дотримуватись
встановлених і перевірених практичних заходів: проведення лущення поля
без розриву у часі із збиранням попередника, доведення поля до посівного
стану в комплексі з основним його обробітком, проведення передпосівного
обробітку грунту в єдиному комплексі з сівбою.

Передпосівний обробіток грунту під ярі колосові культури може бути
спрощений без шкоди для врожаю шляхом заміни культивації боронуванням за
умов сприятливого фізичного стану грунту. Краще замість весняної оранки
здійснювати восени дискування грунту або обробіток важкими
культиваторами на глибину 12 – 14 сантиметрів.

Запланований урожай зернових культур можна одержати у разі дотримання
чіткої системи удобрення та підживлення. Розрахунок оптимальних доз
добрив під запланований врожай показує, що середня доза під озиму
пшеницю становить: азоту – 80, фосфору – 60 і калію – 50 кг/га діючої
речовини, під кукурудзу відповідно 80, 60 і 60, ярі зернові – 40 – 50,
35 – 45 і 30 – 40 кілограмів на гектар.

У цілому під урожай зернових культур науково обгрунтована потреба
мінеральних добрив становить біля 1100 тис. тонн діючої речовини
(додаток 2). У перерахунку на фізичну вагу мінеральних добрив це
дорівнює близько 2800 тис. тонн аміачної селітри, 4200 тис. тонн
суперфосфату гранульованого, 2800 тис. тонн калімагнезії.

Виходячи з обмеженої кількості як органічних, так і мінеральних добрив,
пріоритетом є їх раціональне використання шляхом цільового, локального
внесення із застосуванням елементів точного землеробства. Крім цього,
необхідно значно розширити використання сидератів, пожнивних рештків,
сапропелю, мулу, а також ширше застосовувати регулятори росту рослин,
мікробіологічні препарати, інші нетрадиційні прийоми обробки насіння і
посівів.

Хімічну меліорацію необхідно щорічно проводити на площах не менше ніж
1,85 млн. га, в тому числі вапнування кислих грунтів – 1,5 млн. та
гіпсування солончаків – 0,35 млн. гектарів. Для цього потрібно вносити
близько 8 млн. тонн вапнякових матеріалів та 2 млн. тонн гіпсу.

Важливим фактором підвищення продуктивності сільськогосподарського
виробництва є захист посівів від шкідників, хвороб і бур’янів.

Фітосанітарний стан посівів зернових культур, особливо озимої пшениці
останніми роками значно погіршився, що призводить до втрати майже
третини врожаю.

Для забезпечення отримання сталих урожаївпередбачається впровадження
системи захисту зернових культур, яка базується на раціональному
використанні організаційно-господарських, агротехнічних, хімічних,
біологічних та інших заходів.

Обов’язковим є обробка насіння протравниками, проведення крайових і
локальних обробок та комбіноване використання інсектицидів і фунгіцидів
на посівах озимої пшениці, ячменю, гороху (додаток 3).

Захист зернових культур дасть можливість сільгосптоваровиробникам
зберегти від шкідників, хвороб та бур’янів зерно на суму понад 2 млрд.
гривень щороку. Кожна затрачена гривня на захист зернових культур
скуповується в 3 – 4 рази.

Ефективними заходами інтенсифікації агропромислового виробництва
залишається використання сортового та високоякісного насіння, що може
сприяти збільшенню врожаю зерна на 20 – 25 відсотків.

Для забезпечення виконання Програми “Зерно України – 2001 – 2004” в
Україні потрібно мати близько 4 млн. тонн високоякісного насіння, в тому
числі озимих зернових – 1,7 – 2,0 млн. тонн (додаток 4), що потребує від
науково-дослідних установ проведення значного обсягу робіт із селекції в
ланках первинного насінництва і виробництва понад 3 тис. тонн
оригінального насіння.

Посівні площі зернових культур в 2001 – 2004 роках прогнозується
забезпечити в основному власним насінням. У регіонах, які не
забезпечують себе сортовим насінням озимих культур, передбачається
проводити їх поповнення за рахунок міжгосподарських, міжрайонних та
міжобласних обмінів, а також закупівель насіння з державного насіннєвого
страхового фонду.

Заготівля насіння батьківських форм кукурудзи прогнозується щороку в
межах 2,5 тис. тонн, що вистачатиме для сівби ділянок гібридизації на
площі понад 100 тис. гектарів.

Заготівля гібридного насіння кукурудзи I покоління в державний
насіннєвий страховий фонд планується щороку в межах 40 тис. тонн.

Головними напрямками реформування системи насінництва та розвитку ринку
насіння є: перенесення основної організаційної роботи з виробництва
насіння сільськогосподарських культур на регіональний рівень;
переведення виробництва та реалізації елітного насіння на контрактну
основу; подальше збереження фінансування програм підтримки селекції та
насінництва.

Нарощування обсягів виробництва зерна повинно супроводжуватися заходами,
спрямованими на підвищення його якості. Це можливо за умови збільшення
внесення органічних та мінеральних добрив, використання засобів захисту
посівів, якісної доробки зерна на токах та його правильного зберігання.

Для підвищення якості зерна та ефективності використання мінеральних
добрив, особливо азотних, їх потрібно застосовувати за даними рослинної
діагностики, особливо при проведенні некореневого підживлення посівів.

Необхідно підняти на вищий рівень нормативно-технологічне забезпечення
системи заготівель, зберігання зерна та довести більшість стандартів і
методів визначення якісних показників сировини та готової продукції до
світового рівня.

У розпорядженні товаровиробників усіх природно-кліматичних зон є
ресурсозберігаючі технології вирощування зернових культур, використання
яких дозволяє отримувати врожай зернових майже 40 – 50 ц/га, в тому
числі озимої пшениці – 60 – 65, ярої пшениці – 45, ячменю – 40 – 45,
кукурудзи на зерно – 80 ц з гектара. Для забезпечення Програми “Зерно
України 2001 – 2004” науково-дослідними установами сформовано достатній
ресурс сортів зернових культур: понад 140 сортів зернових, у тому числі
77 сортів пшениці. Понад 80 відсотків з них – сорти національної
селекції.

Для розширення можливостей використання товаровиробниками завершених
наукових розробок на базі обласних державних сільськогосподарських
станцій та науково-дослідних інститутів, що виконують їх функції,
створені регіональні центри наукового забезпечення агропромислового
виробництва Української академії аграрних наук.

Основними завданнями регіональних центрів є: підвищення
науково-технічного рівня господарювання товаровиробників; консультації
товаровиробників з питань технології виробництва, організації ведення
агропромислового виробництва в регіоні, розповсюдження науково-технічної
і комерційної інформації;

створення постійно діючих демонстраційних полігонів з вирощування
сільськогосподарських культур, організація виставок і аукціонів наукових
досягнень; підготовка та підвищення кваліфікації кадрів агропромислового
виробництва.

Такий підхід до діяльності регіональних центрів дозволить не тільки
підвищити науково-технічний рівень товаровиробника, а й зменшити
навантаження на державний бюджет та підвищити рівень науково-технічних
розробок.

З метою створення сприятливого ринкового середовища та однакових для
всіх правил на ринку необхідно здійснити такі заходи: створити
розгалужену інфраструктуру аграрного ринку, яка б забезпечувала
формування оптових партій сільськогосподарської продукції та просування
їх від безпосередніх товаровиробників до організованих оптових ринків.
Це сприятиме реалізації сільськогосподарської продукції на експорт
безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками; з метою
забезпечення функціонування біржового ринку ф’ючерсних та форвардних
контрактів як додаткового джерела кредитування сільськогосподарського
виробництва необхідно затвердити правила відпуску і обігу товарних
деривативів, їх видачі, ведення та контролю; забезпечити фінансування
заставної закупівлі зерна; запровадити порядок, згідно з яким експорт
зерна здійснюватиметься лише за експортними контрактами, укладеними та
зареєстрованими на акредитованих для таких операцій біржах; сприяти
розбудові громадських інституцій, що ініціюватимуть процес удосконалення
ринку.

Висновки

З вищесказаного можна прийти до наступних висновків:

У рослинництві України переважають зернові культури. Вони за питомою
вагою у структурі посівних площ перевищують інші культури. У степовій
зоні зернові займають більше половини посівних площ, у Лісостепу,
Поліссі, Карпатах цей показник трохи нижчий. Найбільша кількість
зерна/виробляється у центральних областях Лісостепу, а також на більшій
частині Степу. Менше зерна виробляється у Поліссі, Карпатах. Значна
відмінність спостерігається у показниках врожайності зернових культур.
На Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5—2 рази нижча, ніж у
центральних та південних областях. Середня врожайність зернових значно
поступається аналогічним показникам західноєвропейських та
північноамериканських країн, що за наявних природних умов недопустимо.
При цьому є ареали, де врожайність пшениці сягає світового рівня.

У структурі посівів зернових переважає озима пшениця — 43%, яровий
ячмінь — 21, кукурудза — 13, зернобобові — 7, овес — 5, озиме жито —
4,6, просо — 2,5, озимий ячмінь — 1,5, гречка — 1,5%. Інші культури
(ярова пшениця, рис, сорго) мають невелику питому вагу — менше половини
відсотка.

Значне місце серед зернових культур займають круп’яні: просо, гречка,
рис. Найбільші площі серед них займає просо, що як посухостійка культура
поширене у Степу та, Південних районах Лісостепу. Найбільші врожаї
збирають у Лісостепу, особливо у Хмельницькій, Вінницькій, Київській,
Черкаській областях.

Важливе значення для раціону харчування людей мають зернобобові
культури. Основною зернобобовою культурою є горох, питома вага якого у
посівах зернобобових сягає 80%. Горох — вологолюбний, вимогливий до
ґрунтів (гумус, вапно), не витримує суховіїв. Тому його виробництво
зосереджене в областях Лісостепу та, частково, у Степу та на Поліссі.

З інших зернобобових розповсюджені вика, люпин, чечевиця, соя, квасоля
тощо. Вика зосереджена у Лісостепу. В інших зонах вона представлена
незначно. Посіви люпину на 85% розміщені на Поліссі, і тільки незначна
частина — у Лісостепу.

З метою створення сприятливого ринкового середовища та однакових для
всіх правил на ринку необхідно здійснити такі заходи: створити
розгалужену інфраструктуру аграрного ринку, яка б забезпечувала
формування оптових партій сільськогосподарської продукції та просування
їх від безпосередніх товаровиробників до організованих оптових ринків.
Це сприятиме реалізації сільськогосподарської продукції на експорт
безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками; з метою
забезпечення функціонування біржового ринку ф’ючерсних та форвардних
контрактів як додаткового джерела кредитування сільськогосподарського
виробництва необхідно затвердити правила відпуску і обігу товарних
деривативів, їх видачі, ведення та контролю; забезпечити фінансування
заставної закупівлі зерна; запровадити порядок, згідно з яким експорт
зерна здійснюватиметься лише за експортними контрактами, укладеними та
зареєстрованими на акредитованих для таких операцій біржах; сприяти
розбудові громадських інституцій, що ініціюватимуть процес удосконалення
ринку і т.п.

Гадаю, що мені вдалося у даній роботі розкрити особливості розвитку та
розміщення зернового господарства України.

Список використаної літератури

Економічна географія України / За ред. М. Д. Пістуна. – К.: Вища школа,
1993. – 320 с.

Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміда,
1996. – 366 с.

Заставний Ф.Д. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ,
1994. – 606 с.

Іщук С.1. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К.:
Вид-во ЄУФІСМБ, 2001. – 216 с.

Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф. та ін. Розміщення
продуктивних сил: Навч. посіб. – К., 1096.

Проблеми соціально-економічної географії Західного району України /
Відп. ред. О.І. Шаблій. – К.: ІСДО, 1993.

Размещение производительных сил / Под ред. В.В. Кистанова, Н.В.
Копилова. –М.: Экономика, 1994.

Регіональні агропромислові комплекси України / П. П. Борщевський, В. О.
Ушкаренко, Л. Г. Чернюк, Л. О. Мармуль. – К.: Наук, думка, 1996.

Розміщення продуктивних сил / За ред. Є. П. Качана – К.: Вища шк., 1997.
– 350 с.

Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Г.П. Баб’як, В.Я. Брич,
М.П. Дусановська та ін.; За ред. Є.П.Качана. – К.: Вища шк., 1999. – 375
с.

Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. –
К., Юридична книга, 2001. – 552 с.

Додатки

ОБСЯГИ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА ПО ВСІХ КАТЕГОРІЯХ ГОСПОДАРСТВ УКРАЇНИ ЗА
РОКАМИ

(тис. тонн)

Регіон  Зернові – всього  в тому числі озимі 

2001  2002  2003

(прогноз)  2004

(прогноз)  2001  2002  2003

(прогноз)  2004

  1076  1162  1255  1360  600  630  682  713 

Усього  35360  36620  37785  40000  21380  22200  22800  23440 

 

 

ЩОРІЧНА ПОТРЕБА В НАСІННІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

У 2002 – 2004 РР.

(тис. тонн)

Регіон Насіння

тис. тонн У тому числі:

насіння власного виробництва насіння

закуплене, тис. тонн Кошти, необхідні для закупівлі насіння, тис.
гривень

АР Крим  122  118  4,0  5850 

Вінницька  190  220  0  0 

Волинська  70  69  1,0  1050 

Дніпропетровська  206  203  0  0 

Донецька  157  145  12,0  2250 

Житомирська  104  100  4,0  6300 

Закарпатська  16  15  1,0  300 

Запорізька  158  158  0  0 

Івано-Франківська 34  29  5,0  6450 

Київська  140  140  0  0 

Кіровоградська  163  163  0  0 

Луганська  141  101  40,0  59850 

Львівська  77  74  3,0  2300 

Миколаївська  182  177  5,0  6000 

Одеська  220  220  0  0 

Полтавська  202  182  20,0  2940 

Рівненська  68  68  0  0 

Сумська  155  154  1,0  750 

Тернопільська  107  105  2 1800 

Харківська  183  155  28,0  33340 

Херсонська  141  141  0  0 

Хмельницька  147  145  2,0  2250 

Черкаська  150  150  0  0 

Чернівецька  35  33  2,0  3000 

Чернігівська  120  120  0  0 

Усього  3288  3185  103  134430 

 

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020