.

Аналіз стану ПДВ на Україні (Курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1411 14684
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

“Аналіз стану ПДВ на Україні”ПЛАН

ВСТУП. З

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПДВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ:

Економічна природа та значення ПДВ 6

Місце ПДВ в системі непрямих податків 16

Недоліки та переваги ПДВ 19

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ПДВ НА УКРАЇНІ:

Методика розрахунку ПДВ 22

Строки сплати податку та пред’явлення розрахунків 31

Пільги щодо ПДВ 33

РОЗДІЛ З

ПРОБЛЕМИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТЯГНЕННЯ ПДВ:

Недоліки та напрямки реформування ПДВ в сучасних умовах

господарювання , 37

ПДВ в світлі нового податкового Кодексу 41

ВИСНОВОК. 46

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Податок на додану вартість є нащадком первісного податку з обігу.

Податок з обігу (універсальний акциз) — один із наймолодших у фінансовій
історії. Податок на суму товарного обігу (\Yагепит5аІ28Іеиег) був уперше
впроваджений німецьким рейхстагом у 1916 році за проектом Мюллер-Фульда
після тривалої парламентської боротьби та в результаті компромісу в
переговорах політичних партій з урядом. Ще не було відоме його майбутнє,
проте в момент своєї появи на фіскальній арені податок з обігу став
нерядовим явищем і викликав багато пересудів. Уже тоді побачили в ньому
прототип дохідно-прибуткового оподаткування, але поставленого в
залежність не від величини доходу платника, а від обсягу його
споживання. Оскільки податок з обігу здатний уловлювати кон’юнктурний
приріст вартості, точніше — цінності оподатковуваних товарів і послуг,
це зближує його з оподатковуванням прибутків і спадщини.

У своєму первозданному вигляді податок з обігу був задуманий як податок
на будь-який обіг товарів (продаж, поставка) за цінністю обороту
незалежно від того, оплачується товар безпосередньо готівкою,
реалізується в кредит чи збувається за будь-який еквівалент.

Податок на додану вартість відноситься до податків на споживання
оскільки ним підлягає оподаткуванню споживання товарів, робіт і послуг.

Податок на додану вартість є одним з найодіозніших податків в податковій
системі України. Його попередниками за часів СРСР та у 1991р. були інші
непрямі податки – податок з обороту та податок з продажів. Податок на
додану вартість був започаткований Законом УРСР “Про систему
оподаткування” ще в 1991р. Наступні роки існування податку на додану
вартість в самостійній Україні позначені змінами та доповненнями.

Історично в системі непрямого оподаткування універсальним акцизам
передували специфічні акцизи. Перехід до універсальних пов’язаний з тим,
що коло товарів, які оподатковувались акцизами, постійно розширювалось,
і тому економічно вигідніше було переходити до загального непрямого
оподаткування, ніж установлювати ставки й обраховувати податок по
окремих товарах. ГТДВ за своєю природою є універсальним акцизом, тобто
застосовується до всього переліку товарів, робіт та послуг. Іншими
різновидами універсальних акцизів є податок з продажів (купівель) та
податок з обороту.

ГТДВ по відношенню до своїх попередників (податку з продажів та
податку з обороту) має ряд істотних відмінностей. Його суть полягає в
тому, що він не поширюється на перенесену вартість, яка вже була раніш
оподаткована. Хоча податок стягується багаторазово, він охоплює щораз
тільки створену вартість. Можна сказати, що ПДВ увібрав в себе переваги
своїх попередників і, що головне, усунув кумулятивний характер.

Упровадження ПДВ обумовлено цілим рядом його позитивних характеристик.
Насамперед це можливість охопити більш широку базу оподаткування
порівняно з нижчими формами універсальних акцизів. Також ПДВ
пристосований і до експортно-імпортних операцій. Немало важно й те, що
ПДВ практично не залишає шансів ухилитись від сплати. Надходження з ПДВ
доволі рівномірно розподіляються по території країни, що спрощує
проблему взаємовідносин між центральним та місцевими бюджетами.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб більш глибше вивчити ПДВ, його
методологію нарахування, справляння, виплати тощо, а також розглянути
його історичне становлення, розвиток, переваги і недоліки.

Актуальність даної теми в тому, що ПДВ на сучасному етапі розвитку
податкової системи нашої країни відіграє дуже велику роль, адже він є
одним із головних джерел наповнення Держбюджету України. І саме велику
увагу треба приділити його впливу на економічну і соціальну сферу нашої
держави.

Ще однією глобальною проблемою стосовно ПДВ є його ставка. В сучасних
умовах низької заробітної платні переважної частини населення, постійної
затримки її виплати, тяжкої економічної ситуації ставка ПДВ все-таки
завищена. Я вважаю, що на період подолання економічної кризи доцільно
було б знизити ставку до 10-15% з метою розширення сукупного суспільного
попиту. А також можна було б ввести декілька податкових ставок для
різних груп товарів.

При зменшеній ставці податку у суб’єктів господарювання можуть з’явитися
додаткові стимули для збільшення обсягів виробництва продукції та с
надання послуг, в результаті чого буде мати місце розширення бази
оподаткування та, у кінцевому рахунку, зростання загальної суми доходів
бюджету. Нарешті, зменшення податкового тиску може сприяти збільшенню
доходів населення та зростанню сукупного попиту.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПДВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Економічна природа та значення ПДВ

На сьогоднішній день в Україні існує своя податкова система, яка не є
простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має
відображати конкретні умови конкретної країни, рівень розвитку
економіки, соціальної сфери, її зовнішню та внутрішню політику, традиції
народу, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших
чинників. В зв’язку з цим склад податкової системи, структурні
співвідношення окремих податків їх обчислення, форми розрахунків,
організація податкової служби можуть значно відрізнятись.

Сучасний етап податкової системи України можна охарактеризувати як
закладання підвалин. Зроблено за короткий час досить багато. Здійснено
перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі,
реформована сама податкова система шляхом впровадження податків,
характерних для країн з розвинутою ринковою економікою. Розроблено і
відображено (хоча й далеко не досконало) законодавство з питань
оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена
сучасна податкова адміністрація із сучасною організаційною структурою.

Існує ряд основних податків, які дістали загально світове визнання, хоча
механізм їх справляння може суттєво відрізнятись в конкретній країні. До
них належать прямі і не прямі податки, та інші збори й обов’язкові
платежі. З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки
завжди ефективніші за прямі. Одним із основних видів непрямих податків є
ПДВ.

Податок на додану вартість – це частина новоствореної вартості на
кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг),
що надходить до бюджету після їх реалізації. Інакше кажучи, ПДВ – це
непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до ціни
товару, який сплачується споживачами.

Слід зазначити, що становлення податку на додану вартість в Україні
проходило в 2 етапи: до 01.10.1997 року і після.

Коротко підсумовуючи викладене, можна визначити основні риси діючої до
01.10.1997 року системи оподаткування добавленої вартості.

відсутній механізм бюджетної компенсації стійкого дебетового сальдо;

відсутні правила інфляційної нейтральності;

ПДВ є розподільчим податком, зобов’язання бюджетів різних рівнів, щодо

компенсацій не визначені;

момент виникнення права на кредитування визначається за принципом

обліку собівартості ПДВ, сплаченій у ціні товарних запасів, не зменшує

податкових зобов’язань; ПДВ, сплаченій у ціні капітальних
товарів,

амортизується;

податкове поле зруйновано численними пільгами в 1995 році при базовій

ставці 20 % середня ставка податкових вилучень (до загальних обсягів

реалізації) становить 11%.

Декретом про ПДВ ми керувались трохи не п’ять років. Хоча недоліків було
чимало (про що викладено вище), проте декрет діяв. До нього звикли. Він
(декрет) передбачав різний підхід до оподаткування товаровиробника і
торгівлі. Усі розуміли: необхідні зміни.

Другий етап становлення податку на додану вартість розпочався із змін,
які знайшли своє втілення в законопроекті прийнятому Верховною Радою
України як закон 03.04.97 р. І введеному в дію з 1 жовтня 1997 року, до
окремих статей якого згодом було внесено значну кількість поправок і
змін.

Згідно цього Закону механізм оподаткування податком на додану вартість у
корені змінився, а саме:

Чистий податок, що підлягає сплаті до бюджету, враховується як різниця

між сумою податку, нарахованого при реалізації товарів (робіт, послуг) і

сумою податку, що сплачений або підлягає сплаті постачальникам за

придбані товари (виконані роботи, надані послуги) матеріальні ресурси,

паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу

відповідно до ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” та податку

за придбані та введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на

облік нематеріальні активи (вартість майнових та інших прав, лщензій

та інше). Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України № 14-92 “Про

податок на добавлену вартість” від 26.12.92 р. Вказаний механізм

оподаткування ПДВ діяв щодо підприємств виробників продукції. З

введенням в дію Закону України “Про податок на додану вартість” №

168/97-ВР від 03.04.97 р. Введений механізм поширюється і
на

підприємства торгівлі та посередницької діяльності.

ПДВ, сплачений у ціні придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких

відноситься до складу основних фондів чи нематеріальних активів, що

підлягають амортизації (тобто відносяться до податкового кредиту).

Платник ПДВ має право на отримання податкового кредиту тільки за

умови, якщо придбання будь-якого товару підтверджується податковими чи
митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом, прийняття
робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування
коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Введено податковий облік, згідно з яким є обов’язковим для платників
податку при здійсненні продажу товарів (робіт, послуг) надання
податкової накладної.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових
зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної
надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітнім податковим документом, і одночасно
розрахунковим документом, який повинен зберігатись протягом строку,
передбаченого законодавством із сплати податків.

При отриманні податкових накладних, платники заносять їх до книги обліку
придбання товарів, а при виписці – до книги обліку продажу товарів.

На підставі даних книг обліку продажу та придбання товарів заповнюється
податкова декларація по податку на додану вартість.и°датки231

Усі доходи від ПДВ спрямовуються до центрального (державного) бюджету,
“податкові заліки” по податку на додану вартість, практично заборонені.

3. Встановлено єдину ставку податку, що становить 20 відсотків до бази
оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг), за винятком
операцій звільнених від оподаткування, та операцій до яких
застосовуються нульова ставка.

Платником податку є:

особа, яка визначається платником податку на додану вартість по обсягах

оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), є платником

податку на додану вартість, якщо обсяг здійснюваних ним оподатковуваних

операцій з продажу товарів (робіт, послуг) досяг протягом будь-якого

періоду за останні дванадцять календарних місяців 1200 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян. Така особа зобов’язана зареєструватися яка

платник податку.

особа яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або

отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх
використання або

споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не

зареєстрованих як платник податку, у разі, коли такі фізичні особи
ввозять

(пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не
підлягають

оподаткуванню згідно із законодавством;

особа, що здійснює на митній території України підприємницьку діяльність
з

торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком
фізичних осіб, які здійснюють торгівлю в умовах сплати ринкового збору в
порядку, установленому законодавством;

особа, яка на митній території України надає послуги, пов’язані з
транзитом

пасажирів або вантажів через митну територію України;

особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету по об’єктах

оподаткування на залізничному транспортні, визначена в
порядку,

визначеним Кабінетом Міністрів Україні;

особа, яка надає послуги зв’язку і здійснює консолідований облік доходів
і

витрат, пов’язаних з наданням таких послуг і отриманих (понесених)
іншими

особами, які знаходяться в підпорядкуванні такої особи.

Об’єктом оподаткування є операції платників податку з:

продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому
числі

операцій з оплати вартості послуг за договорами оперативної
оренди

(лізингу) і операцій з передачі права власності на
об’єкти застави

позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської
заборгованості

заставодавця;

увезення (пересилання) товарів на митну територію України і отримання

робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання
або

споживання на митній території України, у тому числі операцій з увезення

(пересилання) майна по договорам оренди (лізингу), застави та іпотеки;

вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і
надання

послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території

України.

Не є об’єктом оподаткування операції з:

– випуску, розміщення і продажу за кошти цінних паперів,
емітованих

(випущених в обіг) суб’єктами підприємницької діяльності, Національним

банком України, Міністерством фінансів України,
Державним

казначейством України, органами місцевого самоврядування, включаючи

приватизаційні і компенсаційні папери (сертифікати)^ житлові
чеки, земельні бони, а також деривативи ; обміну цінних паперів на інші
цінні папери, депозитарної, реєстраторської і клірингової діяльності по
цінних паперах.

Норми цього підпункту не застосовуються до операцій з продажу бланків
дорожніх, банківських особистих чеків, цінних паперів, розрахункових
платіжних документів, пластикових (розрахункових карток);

передача майна орендодавця (лізинго-давця),якии є
резидентом, у

користування орендареві (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору

оренди (лізингу) і його повернення орендодавцеві (лізингодавцеві) після

закінчення дії такого договору;

сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової

оренди (лізингу) або з умовами договору оренди житлового фонду, що є

основним місцем проживання орендаря;

передача майна в заставу позикодавцеві (кредитору) згідно з договором

позики і його повернення заставодавцю після закінчення дії такого
договору;

передача кредитором, який є резидентом, об’єкта іпотечного кредиту у

власність або використання позичальником;

грошових виплат основної суми і відсотків згідно з умовами іпотечного

кредиту;

надання послуг зі страхування, перебачених Законом України
“Про

страхування”, соціального і пенсійного страхування;

обігу валютних цінностей (у тому числі національної і іноземної валюти)

монетарних металів, банкнот і монет Національного банку України, за

винятком тих, що реалізуються для нумізматичних цілей; випуску, обігу і

погашення державних лотерейних квитків, випущених в обіг з дозволу

Міністерства фінансів України, виплаті грошових виграшів,
грошових

призів і грошових винагород, продажу негашених поштових марок України,

конвертів і листівок з негашеними поштовими марками України, крім

колекційних марок, листівок і конвертів для філателістичних потреб;

надання послуг з інкасації, розрахунково-касового
обслуговування,

залучення і розміщення і повернення грошових коштів за договорами

позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; надання, управління
і

переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і
банківських

доручень особою, яка надала такі кредити, гарантії або доручення;

торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за

винятком операцій інкасації боргових вимог і факторингу (факторингових

операцій)’,

оплати вартості державних платних послуг, які надають фізичним або

юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування,

і обов’язкові отримання (надання) яких встановлюється законодавством,

включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензій (дозволу),
сертифікатів

у вигляді зборів, державного мита та ін.;

виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій,
дотацій, інших

грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або

соціальних чи страхових фондів у порядку, установленому законом; виплат

дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних

прав), надання брокерських, дилерських послуг з укладання
договорів

(контрактів) на торгівлю цінними паперами і деривативами на фондових і

товарних біржах, створену у порядку, передбаченому Законами України

“Про цінні папери і фондів біржу” і “Про товарну біржу”;

передачі основних фондів як внеску до статутних фондів юридичних осіб

для формування їх цілісного майнового комплексу в обмін
на їх

корпоративні права; продажу за компенсацію сукупних валових активів

платника податку (з урахування вартості гудвілу) іншому платнику
податку.

Під цілісним майновим комплексом слід розуміти активи, сукупність яких
забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і
регулярній основі і термін використання яких перевищує дванадцять
календарних місяців.

Під продажем сукупних валових активів слід розуміти продаж підприємствам
як окремого об’єкта підприємництва або включення валових активів
підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При
цьому підприємство – покупець набуває прав і обов’язків (є
правонаступником) підприємства, що продає такі активи;

– оплати вартості фундаментальних досліджень,
науково-дослідних

– дослідницько-конструкторських робіт, які здійснюються за
рахунок

Державного бюджету України;

– безоплатної передачі об’єктів права державної власності в
комунальну

власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну
власність,

а також об’єктів права комунальної власності у державну власність, які

перебувають на балансі одних платників податку і передаються на баланс

інших платників податку, якщо такі операції здійснюються за рішенням

Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої
влади органів місцевого самоврядування прийнятими в
межах їх повноважень.

На мою думку, Закон про податок на додану вартість найбільш відповідає
ринковим умовам господарювання в Україні. Готуючи його, розробники
врахували багаторічний досвід багатьох країн. Гадаю, закон задовольнить
потреби держави як у частині регулювання економічних правовідносин у
країні, так і в частині фіскальної політики.

Закон про податок на додану вартість побудований таким чином, що
сприятиме в першу чергу надходженням до бюджету вагомих доходів.

Крім того, передбачено чимало механізмів щодо його
застосування: податкові § накладні, книги обліку, ідентифікаційні
номери, тощо. До речі саме ці інструменти, що сприяють дієвості закону,
й були найбільшим каменем спотикання. Мета розробників полягала в тому,
щоб дати платникам податків ключ до ефективного застосування цих
важелів.

Роль ПДВ в податковій системі України важко переоцінити. Широка база
оподаткування цього універсального акцизу є цінною для фіскальної
функції податків. Але щоб конкретний податок, як і податкова система, в
цілому, був ефективним не потрібно забувати і про податковий прес, що
тисне на платників податку. Тільки завдяки компромісу між максимальною
величною залучених податком до бюджету коштів і інтересам платників
податок може оптимально виконувати свою місію в фінансовій системі. До
цього прагне і Україна, постійно покращує функціонування ПДВ.

Частку ПДВ у структурі доходів зведеного Бюджету
України проаналізуємо в таблиці 1.

Таблиця І

Частка ПДВ у структурі доходів зведеного Бюджету України до ВВП за

Ї990-2001р. (%)

№ п/п роки Питома вага доходів бюджету до ВВП (всього) пдв

1 1990 26,99 7,60

2 1991 25,7 5,48

3 1992 24,4 9,67

4 1993 33,5 11,60

5 1994 43,5 10,79

6 1995 38,0 8,31

7 1996 37,1 7,66

8 1997 30,1 8,83

9 1998 28,2 7,27

10 1999 25,2 6,45

11 2000 28,88 5,46

Протягом 1990—2001 років, відбулися зміни у структурі
доходів зведеного бюджету України (табл. 2).

Таблиця 2.

Структура доходів зведеного бюджету України до за!990-2001роки(%)1

ВВП

Роки Питома Податок пдв Прибут- Акциз- Плата Збір до Збір до
Інші

вага на

ковий ний збір за Чорно- Пен- доходи

доходів прибуток

податок з

землю биль- сійного

бюджету підпри-

громадян

ського фонду

до ВВП ємств

фонду

(всього)

1990 26,99 7,24 7,60 2,39 0 0 0 0 9,76

1991 25,7 7,45 5,48 3,10 0 0 0,90 0 8,77

1992 24,4 5,54 9,67 2,84 1,19 0,33 2,46 0 2,37

1993 33,5 9,76 11,60 1,94 1.70 0,52 1,69 0 6,29

1994 43,5 11,89 10,79 2,82 1,40 0,34 1,99 7,83 6,44

1995 38,0 8,91 8,31 2,93 0,74 1,16 1.88 7,68 6,39

1996 37,1 6,74 7,66 3,18 0,79 0,99 1,83 8,83 7,08

1997 30,1 6,20 8.83 3,53 1,29 1,08 1,82 0 7,35

1998 28,2 5,55 7,27 3,48 1,26 1,09 1,38 0 8,17

1999 25,2 4,87 6,45 3,40 1,37 0,84 0,22 0 8,05

2000 28,88 4,62 5,46 3,69 1,29 0,80 0,08 0 12,94

2001 25.58 3,92 4,91 4,16 1,26 0,77 0,01 0 10,55

Як видно з даних таблиці 2, упродовж усього періоду найвагомішими
джерелами надходжень до бюджету були податок на додану вартість і
податок на прибуток підприємств. У доходах бюджету максимальна частка
ПДВ досягла 39,6% у 1992 році, а податку на прибуток — 33,3% у 1994
році. В наступні роки їхня питома вага значно скоротилася, особливо
податку на прибуток, однак вони і далі посідають провідне місце у
доходах бюджету. Натомість зросла заборгованість перед підприємствами з
повернення ПДВ від експортних поставок, яка станом на 01.01.2002 року
досягла 5,8 млрд. гривень.

Сьогодні в Україні податок на додану вартість є найкращим помічником
держави у формуванні дохідної частини бюджету. Цей податок протягом
1996—2002 років є стабільним джерелом доходів бюджету.

Основні надходження податку на додану вартість відбуваються за рахунок
сум податку від оподаткування товарів, робіт, послуг, які виробляються
та реалізуються на митній території України (Додаток І)2.

1.2. Місце ПДВ в системі непрямих податків

Непрямі податки – це податки у сфері реалізації або на споживання, тобто
на товари та послуги. Ці податки перекладаються на споживача продукції.

Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх
зростають ціни.

Основними видами непрямих податків є акцизи, ПДВ, фіскальні монополії,
мита. Акцизи і ПДВ є найголовнішими з непрямих податків.

Акцизом називають різновид непрямих податків на товари і послуги
підприємств, що включаються безпосередньо у вигляді надбавки в ціну чи
тариф. Акцизи включаються в ціну продукції, яка йде на продаж, і послуг,
тому їх кінцевими платниками виступають споживачі. Діапазон дії акцизів
невеликий. Акцизом обкладаються такі товари, як тютюн, спиртні напої,
ювелірні вироби, делікатеси, легкові автомобілі, бензин, хутряні вироби,
високоякісні вироби з порцеляни і кришталю, килими. Подібні товари
називають підакцизними. Ставки акцизів диференційовані по товарних
групах і видам товарів у широкому діапазоні, від 10 % до 90 %, і можуть
періодично переглядатися.

Акцизи поділяються на специфічні та універсальні.

Специфічні акцизи включаються в ціни окремих товарів. Здебільшого, це
товари, рівень, споживання яких є мало еластичним щодо рівня цін, а
також специфічні товари. Найзначнішими специфічними акцизами ? акцизи на
спиртне, бензин, тютюнові вироби.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у
формуванні доходної частини бюджету зростає, на відміну від специфічних
акцизів.

Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір – не прямий
податок на високорентабельні та монопольні товари. Ставки цього податку
є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш високими на
імпорті товари. Така диференціація ставок зумовлена політикою держави на
підтримку вітчизняних виробників.

ПДВ є різновидом універсальних акцизів. У світовій практиці він
перетворився в основний податок непрямої дії і замінив у багатьох
країнах менш ефективний податок з обороту. З податком з обороту зв’язане
виникнення своєрідного кумулятивного ефекту, який складається з того, що
об’єкт оподатковування містить податки, що сплачуються на попередніх
етапах руху товару. ПДВ не має цього недоліку, але значно впливає на
загальний рівень цін, оскільки він включається до складу ціни всіх
товарів і послуг і є тягарем стосовно малозабезпечених шарів населення.

Ідея використання податків на споживання (непрямих податків) та їх
співвідношення із податками на доходи була і залишається однією з
найсуперечливіших у фіскальній науці. Історично опосередкована форма
одержавлення національного продукту з’явилась значно пізніше, ніж пряме
оподаткування доходів підприємств і громадян, проте поступово
перетворилася в найвідчутніший канал поповнення доходів державного
бюджету та фінансування державних видатків. Починаючи з XVIII століття
розвиток податкових форм ішов одночасно у двох напрямках: прямого та
опосередкованого оподаткування, із установленням відповідних
співвідношень між ними.

Дискусії з приводу доцільності непрямого оподаткування особливо
загостилися на рубежі XIX – XX століть. Із беззастережним засудженням
податків на споживання, як податків на бідних, виступив марксизм та інші
течії у соціал-демократії. Природно, що з проголошенням радянської влади
в 1917 році було взято курс на скасування непрямих податків. Однак час
довів хибність цих думок. Наступні дослідження в галузі фіскальної
теорії та практики підтвердили, що податки є одним із
найконсервативніших елементів державного механізму, які не завжди
підкоряються змінам політичної ідеології державності. Отже, така форма
оподаткування є об’єктивною економічною необхідністю, оскільки
забезпечити постійно зростаючи державні видатки лише за рахунок прямих
податків практично неможливо.

Це твердження обгрунтували у своїх працях представники немарксистських
течій в економічній теорії – Дж. Мілль, А. Маршалл, А. Пігу, І. Фішер та
інші, а родоначальник сучасного позитивізму і фінансовій науці М.
Фрідмен дійшов висновку, що доказ про переваги прибуткового податку над
акцизом не є таким у загалі. Відомий англійський економіст Н. Калдор
стверджував, що податок на споживання не порушує умов на заощадження, не
посилює ризик; до того ж він пом’якшує, хоч і не ліквідує остаточно, де
стимулюючий вплив прогресивного оподаткування на трудові зусилля.
Розвиваючи цю позицію, деякі теоретики вважають питання про перевагу
непрямих податків остаточно вирішеним, і залишається тільки визначити,
який тип податків на споживання має замінити оподаткування доходів.

Відомо, що прибуткові податки і непрямі податки по-різному впливають на
виробництво і на економічні процеси. ПДВ, акцизи знижують
«прогресивність» податкової системи й збільшують податковий тягар на
незаможні шари. У той же час такі податки можуть виглядати більш
«справедливими» у порівнянні з прибутковими, котрі за певних умов стають
гальмом заощаджень і мотивації до праці, тому що зменшують доходи
працівників. Продумане введення споживчих податків поліпшує становище
платіжного балансу, підвищує гнучкість усієї фінансової системи. Податки
на споживання повсюдно застосовуються в якості основних у Західній
Європі.

1.3 Недоліки і переваги ПДВ

Податок на додану вартість характеризується рядом суттєвих переваг:

не спотворює поведінку платників як учасників господарсько-

комерційного процесу, не змінює економічних рішень під впливом

цього податку;

дає можливість регулювати фонд заробітної плати і ціну;

ліквідує “зайві” ланки господарського управління;

дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару і

на основі цього увійти в основу формування економічних пропорцій;

завдяки своїй регулюючій здатності ПДВ дозволяє використовувати

даний важіль як засіб стримання кризи надвиробництва і прискореного

витіснення з ринку слабких та неконкурентноздатних виробників;

через посилений вплив на рівень цін може бути використаний в

антиінфляційних процесах, оскільки дає можливість автоматично

отримувати кон’юнктурний прибуток, породжений інфляцією, і цим

самим стримувати невиправдане збільшення цін.

Проте необхідно також враховувати те, що використання податку на додану
вартість характеризується не лише його позитивними сторонами. Цілий ряд
спірних, або негативних моментів роблять актуальними дискусії щодо
необхідності стягнення даного податку.

Розглянемо деякі моменти:

податок на додану вартість – це, по суті, податок на
кінцеве

споживання, що лягає тягарем на населення і бюджетну сферу. При

досить високій ставці і високих темпах інфляції ПДВ перетворюється

на один із факторів, що стримують розвиток виробництва;

застосування ставок ПДВ на рівні 20-28% стимулює як інфляційні

процеси в цілому, так і негативно впливає на високотехнологічні і

наукоємкі виробництва;

є можливість ухилення від його сплати. Тому велике значення мас

досконалий і вичерпний бухгалтерський облік на підприємстві;

важливою проблемою введення цього податку (як і будь-якого іншого)

є підготовка громадської думки, пояснювальна робота з платниками і

професійна підготовка персоналу податкових органів.

Як бачимо, ПДВ, виконуючи фіскальні функції, одночасно здійснює
економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступає як
дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість
зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно ріст податкових
поступлень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних
позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює
інвестування.

Суспільне необхідні перерозподільчі мікро- і макроекономічні ефекти
цього податку виявились найбільш суспільне прийнятними. Ось чому ПДВ
привертає увагу країн, які намагаються підвищити темпи економічного
росту.

Проте не завжди ПДВ здатний принести успіх. Через свою адміністративну
важкість податок на додану вартість малоефективний в тих країнах, які ще
не досягли рівня впорядкованої ринкової економіки, високої фіскальної
дисципліни, цивілізованої громадської поведінки. Окрім того, високі
ставки податку не стимулюють, а навпаки – стримують економічну
активність або ховають її у “тінь”. Тому, хоча й застосовувана ставка
робить податок на додану вартість одним із головних джерел наповнення
бюджету, але видимість його бездефіцитності дуже оманлива. В зв’язку з
цим оптимальну ставку ПДВ економісти частіше за все пов’язують з рівнем
15-18%.

Розглянемо для порівняння ставки ПДВ в різних країнах світу (Табл.З).
Слід зазначити, що оподаткування країн із ринковою економікою враховує
конкретні умови розвитку економіки, традиції народу, рівень розвитку
внутрішньої і зовнішньої політики. Склад податкової системи, структурні
співвідношення окремих податків значно відрізняються. Наприклад,
розподіл влади між штатами та федеральним урядом, що склався історично у
США, зумовив відсутність ПДВ у більшості штатів. У Швеції високий рівень
податків пов’язаний з ефективною системою розподілу коштів на соціальні
цілі.

Таблиця З

Ставки податку на додану вартість в країнах із ринковою економікою, % до
бази оподаткування

№ Країни Податок на додану вартість

1 Австрія 20

2 Великобританія 17,5

3 Данія 25

4 Канада 7

5 Китай –

6 Нідерланди 17,5

7 Німеччина 15

8 Польща 22

9 Росія 10-20

10 Словаччина 23

11 США –

12 Угорщина –

13 Фінляндія –

14 Чехія –

15 Франція 20,6

16 Швеція 25

17 Японія 5

18 Україна (чинні ) 20

19 Україна (проект) 17(15+2)

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ПДВ НА УКРАЇНІ

2.1. Методика розрахунку ПДВ

Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” від
03.04.97 р. № 168/97-ВР податок на додану вартість справляється за
ставкою 20% до бази оподаткування.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної
за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного
збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов’язкових платежів)
за винятком ПДВ, що додається до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із
законодавством України з питань оподаткування. До складу договірної
(контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість
матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку
безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з
компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних,
наданих) таким платником податку.

Основою для визначення оподатковуваного обороту, що не включає суму ПДВ,
є відпускні (оптові) ціни, не нижче звичайних, які включають
собівартість та прибуток.

Слід звернути увагу, що сума акцизного збору по підакцизних товарах
також включається в оподатковуваний оборот ПДВ. Крім того до нього
входять суми надбавок до цін, передбачені чинним законодавством.

У вигляді формули ціну реалізації можна виразити слідуючим чином:

Y=(С+П)х1,20

де V- ціна реалізації, що включає ПДВ

С-собівартість; П – прибуток

При формуванні ціни реалізації на підакцизні товари необхідно спочатку
сформувати ціну, яка включала б суму акцизного збору, і тільки тоді
визначити кінцеву ціну реалізації, що включатиме суму акцизного збору і
ПДВ. Ціна з урахуванням акцизного збору визначається за формулою.

Y= C + П / 100 – Сm * 100

Де Y – ціна , що включає суму акцизного збору

Cm – ставку акцизного збору в %

Отже, кінцева ціна реалізації для підакцизних товарів визначається
формулою:

Y= C + П / 100 – Сm * 100 * 1,2

Як уже зазначається, обчислення ПДВ проводиться за ставкою 20 % до
об’єкту оподаткування, що не включається в суму ПДВ. Тобто навіть маючи
кінцеву ціну реалізації ми можемо визначити ПДВ.

Порядок справляння ПДВ зображено у додатку №2.

Із змінами, внесеними ЗУ “Про ПДВ” від 03.04.97 р., введеного в дію з
01.10.97р., механізм справляння ПДВ докорінно змінився і полягає в тому,
що сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету визначається як різниця між
сумою податку, нарахованого при реалізації, товарів (робіт, послуг) і
сумою податку, що сплачений або підлягає сплаті постачальникам за
придбані товари (виконані роботи, надані послуги), матеріальні ресурси,
паливо, вартість яких відноситься до витрат виробництва та обігу
відповідно до ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств”, та податку за
придбані та введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на
облік нематеріальні активи (вартість майнових та інших прав, ліцензій та
інше).

Загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в
звітному (податковому) періоді згідно із цим законом визначена як
податкове зобов’язання.

Датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт,
послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом
якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський

рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що
підлягають

продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти –
дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої
дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує
платника

податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення
документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Враховуючи численні прохання платників податку Верховною Радою України
було внесено зміни, згідно з якими до 01.01.99 р. датою виникнення
податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) є дата
зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок
платника податку як оплата товарів (робіт, послуг).

Це правило не поширюється на продаж або купівлю товару бартерних
(товарообмінних) операцій , при яких датою виникнення податкового
зобов’язання вважається будь яка із подій, що настала раніше:

або дата відвантаження платником податку, товарів, а для робіт (послуг)

дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт
(послуг) платником податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг)
– дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання платником
податку результатів робіт (послуг).

Ідучи на такі поступки платникам податків уряд сподівався що до бюджету
проступатимуть “живі” гроші.

Однак цього не сталося. За 4 місяці 1998 року до держбюджету надійшло
тільки 64 відсотки від запланованої суми.

Не краща ситуація із наповненням держбюджету склалася і наступні 5
місяців. Тому, Президент України видав Указ “Про деякі зміни в
оподаткуванні” № 857/98 від 07.08.98 р., згідно з яким внесено зміни
щодо дати виникнення податкових зобов’язань перенесено строк
впровадження цих змін з 01.01.99 року на 01.10.98 року.

З введенням податкового обліку застосовується новий різновид
бухгалтерських документів під назвою “податкова накладна”, яка є
обов’язковою при реалізації товарів (робіт, послуг) платниками податку
на додану вартість.

Платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має
містити зазначеними окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) назва юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної
особи,

зареєстрованої як платник податку на додану вартість.;

г) податковий номер платника податку (продавця та покутня);

д) місце розташування юридичної особи, або місце податкової адреси
фізичної

особи зареєстрованої як платник ПДВ;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг,
об’єм)’,

ж) повну назву одержувача;

з) ціну продажу без урахування податку;

і) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; й)
загальну суму коштів, що підлягає оплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових
зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної
надається покупцю товарів на його вимогу, який і свою чергу реєструє її
в книзі обліку придбання товарів. Податкова накладна зберігається у
порядку і протягом строку зазначених для зберігання облікових податкових
документів та зобов’язань зі сплати податків, а також дає право покупцю,
зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту.

Друга копія податкової накладної залишається у продавця товарів (робіт,
послуг) як звітний розрахунковий податковий документ і зберігається в
порядку та протягом строку, передбаченому законодавством для зобов’язань
зі сплати податку. Податкова накладна виписується на кожну повну або
часткову оплату товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару не
містить відокремленої вартості, перелік частково поставлених товарів
зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому
центральним податковим органом України, та враховується у визначені
загальних податкових зобов’язань.

Податкова накладна видається у разі продажу товару (робіт, послуг)
покупцю на його вимогу.

У разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на
вимогу покупця покупець має право звернутись до кінця поточного
податкового періоду з відповідною заявою до податкового органу за своїм
місцем знаходження. До заяви додається копії товарних чеків або інших
розрахункових документів, що засвідчують придбання товарів (робіт,
послуг). Своєчасно подана заява є підставою для включення до податкового
кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого в зв’язку з
придбанням товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна не виписується якщо обсяг разового продажу товарів
(робіт, послуг) не більше двадцяти гривень у разі продажу транспортних
квитків та при виписуванні готельних рахунків. При цьому підставою для
збільшення суми податкового кредиту є чек (інші розрахункові або
платіжні документи).

ПДВ сплачений у ціні придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних
фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації,
кредитуються (тобто відносяться до податкового кредиту).

Платник ПДВ, має право на отримання податкового кредиту тільки за умови,
якщо придбання будь-якого товару підтверджується податковими накладними
чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття
робіт (робіт) чи банківським документом, який засвідчує перерахування
коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається
дата здійснення першої з подій.

– або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання

платником податку товарів (робіт, послуг)’,

– або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в
оплату

товарів (робіт, послуг).

До 01.10,98 року датою виникнення права на податковий кредит вважалася
дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату
товарів (робіт, послуг). У разі коли за результатами звітного періоду
сума визначена як різниця між загальною сумою податкового зобов’язання
та сумою податкового кредиту має від’ємне значення, то вона підлягає
відшкодуванню платнику податку з державного бюджету України протягом

місяця, наступного після подачі декларації. Зауважимо, що, після того як

незначні поправки з 1 жовтня 1997 року набрали сили закону, в найкоротші
строки було розроблено безвідмовно функціонуючу індустрію відшкодування
коштів із держбюджету. Вже у грудні 1997 року було пред’явлено безліч
претензій на відшкодування ПДВ на величезну суму. Коментуючи ситуацію,
що склалася, Голова ДПА України М. Я. Азаров на прес-конференції 21
травня 1999 року зазначив, що якби всі ці відшкодування пішли на
зростання обігових коштів реальних товаровиробників, держава могла б
піти на тимчасові жертва заради пожвавлення виробництва. Але 90
відсотків усіх відшкодувань виплачено посередникам! А ситуація з
обіговими коштами за вказаний період тільки погіршилась. Значить, ті
величезні кошти, які недодержав державний бюджет, не вплинули на
збільшення обігових коштів підприємств – виробників. ПДВ не повинен
“вимивати” обігові кошти підприємств виробників, він повинен
компенсуватись виробнику. Адже ПДВ – це податок на споживання закладений
у ціну товару.

Проаналізувавши ситуацію, яка склалася Президент України прийняв Указ
“Про деякі зміни в оподаткуванні” № 857/98 від 07.08.98 р. Згідно яким у
ст.4 зазначено: “У разі коли сума податку на додану вартість, визначена
як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у
зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного
періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від’ємне
значення, така сума зараховується у погашення заборгованості платника
податку із сплати податку на додану вартість, що виникла у минулих
звітних періодах, а за відсутності заборгованості – у зменшення
податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних
періодів. Це правило не поширюється на порядок бюджетного відшкодування
при оподаткуванні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою.

Якщо сума від’ємного значення податку не погашається сумами податкових
зобов’язань, що виникли протягом трьох наступних звітних періодів, така
сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах,
визначених законодавством, протягом місяця, що настає після подання
декларації за третій звітній період після виникнення від’ємного значення
податку.

Розрахунок суми бюджетного відшкодування при оподаткуванні операцій з
продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються за нульовою ставкою,
проводиться у порядку^ передбаченому законодавством для платників
податку, які застосовують квартальний податковий період. Таке бюджетне
відшкодування здійснюється протягом місяця, що настає після подання
декларації за звітній період у якому були здійснені такі операції.

Сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована
в рахунок платежів з цього податку або інших податків, зборів,
(обов’язкових платежів), які зараховуються до Державного бюджету
України. Таке рішення платника відображається в податковій декларації.”

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних сум з
бюджетного рахунка на рахунок платника податку в установі банку, що його
обслуговує.

Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного строку,
вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості
нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки
Національного банку Україні, встановленої на момент її виникнення
протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має
право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості
звернутись до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету та
притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному
відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Отже з введенням Закону “Про ПДВ”, платник податку отримав право не
тільки на кредитування ПДВ, але й за невчасне відшкодування з бюджету
надмірно сплачених сум податку нараховувати пеню державі.

У строки передбачені для сплати податку (до 20 числа місяця наступного
за звітним) платник податку подає податковому органу за місцем його
знаходження податкову декларацію, незалежно від того чи виникло у цьому
періоді податкове зобов’язання, чи ні.

Скорочена податкова декларація подається податковим органам особами,
обсяг оподатковуваних операцій яких менше ніж 1200 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян протягом будь-якого періоду за 12 календарних
місяців, а також новоствореними платниками ПДВ. Всі інші платники ПДВ
подають звичайну декларацію по ПДВ. Також в залежності від обсягу
оподатковуваних операцій встановлено податкові періоди.

Для платників податку в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітній)
період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, що мають обсяг операцій з продажу менший ніж зазначено
вище можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що
дорівнює кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник
податку подає податковому органу за один місяць до початку календарного
року.

Протягом календарного року дозволяється зміна
квартального, податкового періоду на місячний з початку будь-якого
кварталу з початку року.

Заява про таку заміну подається платником податку до податкового органу
за

один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному
році

не дозволяються.

2.2. Строки сплати податку та пред’явлення розрахунків

Для платників податку, в яких об’єм обкладених податком операцій по
продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує
7200 не обкладених податком доходів громадян, податковий (звітний)
період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, що мають об’єм операцій по продажу менший, ніж 7200 не
оподаткованих мінімумів доходів громадян, можуть використовувати
податковий період за своїм вибором, якій дорівнює календарному місяцю чи
кварталу. Заяву про своє рішення по цьому питанню платник податку має
подати до податкового органу за один місяць до початку календарного
року.

На протязі календарного року дозволяється заміна квартального
податкового періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного
року. Заяву про таку заміну платник податку має надати до податкового
органу за місяць до початку кварталу. Зворотні зміни на протязі одного
календарного року не дозволяються.

Суми податку, що належать до сплати в бюджет чи відшкодуванню з бюджету,
визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, які
виникли в зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) на
протязі звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку проводиться не пізніш двадцятого числа місяця, що йде за
звітним періодом.

В строки, передбачені для сплати податку, платник податку надає
податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію
незалежно від того, виникло в даному періоді податкове зобов’язання, чи
ні.

У разі, якщо сума податку на додану вартість, визначена як різниця між
загальною сумою податкових зобов’язань, які виникли в зв’язку з
будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) на протязі звітного періоду,
та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від’ємне значення,
така сума зараховується в погашення заборгованості платника податку по
сплаті податку на додану вартість, яка виникла за попередні звітні
періоди, а при відсутності заборгованості — на зменшення податкових
зобов’язань платника податку на протязі трьох наступних звітних
періодів. Це правило не розповсюджується на порядок бюджетного
відшкодування при оподаткуванні операцій, що обкладаються податком по
нульовій ставці.

Якщо сума від’ємного значення податку не погашається сумами податкових
зобов’язань, виниклих на протязі наступних трьох звітних періодів, така
сума належить до відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах,
визначених законодавством, на протязі місяця, що йде після подання
декларації за третій звітний період після виникнення від’ємного значення
податку.

Розрахунок суми бюджетного відшкодування при оподаткуванні операцій по
продажу товарів (робіт, послуг), які обкладаються податком по нульовій
ставці, провадиться в порядку, передбаченим законодавством для платників
податку, що застосовують квартальний податковий період. Таке бюджетне
відшкодування здійснюється на протязі місяця, що йде після надання
декларації за звітний період, в якому були здійснені таки операції.

Сума бюджетного відшкодування має бути повністю чи частково зарахована в
рахунок платежів по цьому податку чи іншим податкам, зборам
(обов’язковим платежам), які зараховуються до Державного бюджету
України. Таке рішення платника податку відображається в податковій
декларації.

2.3. Пільги щодо ПДВ

Перш ніж навести перелік пільг, які діють згідно із законодавством
України, зупинимось ось на яких питаннях: чому на відміну від інших
держав цей перелік є досить поширеним, та що мають на меті законодавці,
вводячи ту чи іншу пільгу?

Оскільки ПДВ включається, в ціни товарів та послуг, остільки він є
ціноутворюючим чинником. Якщо ж деякі товари та послуги звільняються від
оподаткування, це повинно привести до зниження цін на них. Хто
заінтересований у зниженні цін? Насамперед покупці, бо вони несуть на
собі основний податковий тягар. Крім того, у цьому; заінтересовані і
продавці та виробники продукції, оскільки в них з’являється можливість
за рахунок зниження цін збільшити обсяг реалізованої продукції в
кількісному виразі. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних
завдання: по-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення
(соціально-політичиі мотиви) та стимулювання виготовлення окремих видів
товарів (робіт, послуг).

В Україні перелік товарів та послуг, які звільняються від ПДВ, є досить
поширеним. Основна причина полягає в тому, що податок стягується лише за
однією ставкою, яка до того ж є доволі високою, на відміну від інших
країн, де ПДВ, як правило, стягується за кількома ставками. У багатьох
розвинутих країнах предмети першої необхідності оподатковуються за
ставками, нижчими від основної, завдяки чому перелік товарів, які
звільняються від податку, є набагато меншим.

Розглянемо перелік деяких товарів (робіт, послуг), які не
оподатковуються ПДВ у нашій державі..

Від податку на додану вартість звільняються:

продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування у порядку і за

переліком продуктів, установленими КМУ;

продажу (передплати) і доставки періодичних видань (друкованих

засобів масової інформації вітчизняного виробництва), продажу
книжок,

учнівських зошитів, підручників і навчальних посібників
вітчизняного виробництва;

надання (згідно з переліком КМУ) послуг з вищої,
середньої,

професійно-технічної і початкової освіти та послуг з виховання та освіти
дітей

будинками культури в сільський місцевості, дитячими музичними і
художніми школами, школами мистецтв;

послуг з доставки пенсій і грошової допомоги населенню;

продажу лікарських засобів і виробів медичного призначення,

зареєстрованих встановленому законодавством порядку (у
тому числі

аптечними закладами);

надання послуг з охорони здоров’я згідно з переліком КМУ;

продажу путівок резидентам України на санаторно-курортне лікування

дітей у закладах за переліком КМУ;

надання послуг в межах норм, установлених КМУ: з утримання дітей

в дошкільних закладах; школах-інтернатах; осіб в будинках для
престарілих і інвалідів; харчування дітей у школах, ПТУ і громадян у
закладах охорони здоров’я;

– надання послуг держслужбами зайнятості та архівними становами

України;

– надання послуг з перевезення пасажирів пасажирським та
автомобільним; транспортом у межах району по регульованим тарифам, за
винятком опері надання пасажирського транспорту в оренду (прокат);

– надання культових послуг релігійними організаціями за переліком КМУ;

надання послуг із поховання за переліком КМУ;

передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів або
майна, безхазяйними, у розпорядження державних органів
або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження
або продаж згідно із законодавством;

передачі земельних ділянок, що знаходяться під об’єктами нерухомості
незабудованої землі, у разі коли така передача дозволена згідно з
положенні Земельного кодексу України;

– безкоштовної передачі рухомого складу підприємством залізничного,
трансі іншим підприємствам залізничного транспорту державної
форми власності згідно з , Порядком КМУ;

– приватизації державного та комунального майна, житлового фонду,

присадибних земельних ділянок і паїв відповідно до законодавства, також,

продажу або передаї власність новозбудованого житла фізичним особам для-

його використання як місця проживання;

надання благодійної допомоги особам, визначеним ЗУ “Про

оподаткування прибутку; підприємства”;

оплати вартості фундаментальних досліджень і дослідницьке

конструктором робіт, які здійснюються за рахунок Держбюджету України;

продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком,

встановленої КМУ;

продажу товарів (робіт, послуг) громадськими організаціями інвалідів

відповідно ЗУ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”;

надання послуг в сільській місцевості з ремонту шкіл, дошкільних

закладів, охорони здоров’я та ін. сільськогосподарськими
товаровиробниками; І

– надання послуг із збирання та заготівлі окремих видів відходів за

переліком КМУ.

Звільнені від оподаткування ще деякі господарські операції, що проводам
досить рідко.

Слід звернути увагу на те, що при наявності, оборотів із реалізації
товарів (робіт, послуг), як звільнених, так і не звільнених від
оподаткування, підприємства та організації повинні вести окремий облік
зазначених товарів (робіт, послуг).

Таким чином, надання пільг з ПДВ має на меті кілька основних завдань,
серед них такі, як:

стимулювання експорту;

розширення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

розвиток соціально-культурної сфери.

Кількість отриманих пільг в оподаткуванні станом на 01.10.02 розглянемо
в вигляді діаграми 1:

Діаграма 1

РОЗДІЛ З

ПРОБЛЕМИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

СТЯГНЕННЯ ПДВ

3.1. Недоліки та напрямки реформування ПДВ в сучасних умовах
господарювання

Дія ПДВ лягає тяжким тягарем не тільки на підприємство, але й на
кінцевого споживача, тобто на населення. Адже ще тільки купуючи сировину
і матеріали, необхідні для виробництва продукції, підприємство вже
сплачує 20% , які йдуть до державного бюджету. Реалізуючи свою
продукцію, підприємство бере з покупців понад ціну ще 20% її вартості,
які також йдуть державі. Вже тільки ці наведені факти переконливо
свідчать про несправедливість ПДВ у соціальному плані, оскільки цим
податком обкладаються не одержані підприємством доходи, а його витрати,
пов’язані з виробництвом, причому підприємство, в кінцевому випадку,
сплачує лише різницю між сплаченими та одержаними сумами ПДВ, а решту
платять покупці продукції, які є кінцевими споживачами, в результаті
чого купівельна спроможність населення різко падає через зростання цін,
рівень споживання скорочується, а отже, скорочується і обсяг виробництва
водночас полегшуючи доступ на внутрішній ринок дешевим імпортним товаром
і сприяючи тим самим інвестуванню економіки іноземних держав, а не
підтримці вітчизняного виробника.

Всі ці взаємопов’язані загальні проблеми з ПДВ виникають з інших, більш
конкретних проблем. Тому для розв’язання проблем загального характеру
необхідно проаналізувати та знайти шляхи вирішення тих проблем, які
пов’язані з чинним законодавством щодо ПДВ. Розглянемо їх більш
детально.

Необхідно звернути увагу на дату виникнення податкових зобов’язань. Цією
датою при отриманні підприємством грошових коштів в якості авансу або
передплати вважається день зарахування цих коштів на розрахунковий
рахунок підприємства, при цьому не має значення, чи відвантажена по цій
операції продукція (товар) покупцю. Введення такого принципу визначення
дати виникнення об’єкту оподаткування ПДВ говорить про те, що вже в
котрий раз законодавці відійшли від принципу ввести податок на додану
вартість, а не податок з обороту, так як підприємство, отримавши аванс
(передплату) ще могло не понести по цій операції ніяких затрат, тому й
немає підстав говорити про те, що створена додана вартість.

Передплата, аванс за продукцію, по якій виробник ще не поніс ніяких
витрат, включається в його валовий доход і по ним також стягується ПДВ.
Реальні витрати, припустимо, будуть тільки в наступному місяці.
Виходить, що в цьому випадку ПДВ буде сплачуватися за рахунок оборотних
коштів виробника. А як їх відшкодовувати в наступному місяці?

У вітчизняних економічних умовах значний розрив у часі між моментом
виникнення податкових зобов’язань (відвантаження продукції) і моментом
надходження коштів за цю продукцію (або й відсутність останнього
моменту) призведе до суттєвого відволікання обігових коштів підприємств,
що може спричинити банкрутство частини з них і у кінцевому
рахунку-скорочення обсягу ВВП.

Цей податок у багатьох випадках змушує підприємства перераховувати кошти
до бюджету ще до того, як продукцію вироблено та реалізовано, що в
умовах інфляції зобов’язує їх мати у своєму розпорядженні значно більше,
ніж необхідно, обігових коштів. Цей податок виконує не властиву податкам
функцію конфіскації фондів відшкодування. Тому можливо було б доцільно
здійснити диференціацію ставок ПДВ за окремими видами продукції, що має
різний рівень рентабельності з об’єктивних причин.

Так як зараз багато підприємств відшкодовують ПДВ із держбюджету і до
того ж на їх розвиток і підтримку кошти виділяються також з держбюджету,
то треба розглянути як впливає ПДВ на формування доходної частини
бюджету, адже ПДВ являється фіскальним податком, тобто саме за рахунок
надходжень від сплати ПДВ в основному і поповнюється державний бюджет

Але як відомо, щодо ПДВ, у нас завжди були проблеми з поповненням ,
державного бюджету. Тому розглянемо надходження коштів за рахунок ПДВ до
держбюджету ще за часів його впровадження.

Але як відомо, при підвищеній податковій ставці платники податку всіма
зусиллями намагаються ухилитися від сплати податку. 1 тільки з 1995 року
ставку ПДВ знизили і встановили на рівні 20%.

Крім цього, ще однією проблемою зменшення платників в бюджет мажна
вважати бартеризацію української економіки. Бартерні операції складають
більше 41 % об’єму всіх продаж. Це значить, що ПДВ нараховується і
кладеться на картотеку – в недоотримання, тобто гроші не надходять в
бюджет.

Що ж стосується до великої кількості пільг з ПДВ, то тут не можна
однозначно сказати: погано це чи ні.

Але виходячи із даних діаграми 1 ми можемо сказати, що в порівнянні з
іншими основними податками, бюджет найбільше втрачає саме за рахунок
пільг з ПДВ.

Але поряд з цим, за рахунок надання пільг, можна вирішити також два
основних завдання:

захистити інтереси малозабезпечених верств населення;

стимулювати виробництво пріоритетних товарів, робіт та послуг.

Тож не дивлячись на недоліки надання пільг, я вважаю, що все-таки в
зв’язку з тяжкою економічною ситуацією в нашій країні, така кількість
пільг виправдана. До того ж можна було б розширити перелік пільг щодо
товарів першої необхідності саме для того щоб захистити малозабезпечені
верстви населення. Також для вирішення вищезгаданих проблем потрібно
створити фонд відшкодувань для сплати ПДВ, необхідно узаконити механізм
відшкодувань і налагодити контроль за використанням коштів за
призначенням.

Якщо порівняти правомірність використання ПДВ для поповнення доходної
частити бюджету з тяжкою економічною ситуацією, що склалася в Україні,
то ситуація з надходженнями від ПДВ, складається на користь бюджету.
Дефіцит бюджету, інфляційні процеси, державний борг, високі темпи ,
спаду виробництва створили умови коли із зародженням ринкових основ
господарювання в Україні рівень збільшення цін відхилився від рівня
доходів кінцевих споживачів, У такому випадку виробник конкретної
продукції, купивши сировину, матеріали, комплектуючі вироби, обладнання
за ціною, збільшеною на суму ПДВ, змушений також підвищувати ціну на
власні вироби на суму ПДВ, адже інакше матиме збиткове виробництво.
Вироби потрапляють на ринок, де їх купують як працівники виробничої, так
і невиробничої сфери. У зв’язку з тим, що ціна зросла, необхідно
підвищувати обсяг коштів, призначених для сплати заробітної платні,
пенсій, стипендій і т.п. Звідки ж їх взяти? Звичайно, використовують ту
суму ПДВ, що надійшла як доходи до бюджету плюс емісійні кошти. Таким
чином, кожний новий виток спричинятиме новому підвищенню цін. Про
зменшення дефіциту бюджету у такій ситуації за допомогою сум ПДВ
необхідно забути.

Ще однією глобальною проблемою стосовно ПДВ є його ставка. В сучасних
умовах низької заробітної платні переважної частини населення, постійної
затримки її виплати, тяжкої економічної ситуації ставка ПДВ все-таки
завищена. Я вважаю, що на період подолання економічної кризи доцільно
було б знизити ставку до 10-15% з метою розширення сукупного суспільного
попиту. А також можна було б ввести декілька податкових ставок для
різних груп товарів.

При зменшеній ставці податку у суб’єктів господарювання можуть з’явитися
додаткові стимули для збільшення обсягів виробництва продукції та
надання послуг, в результаті чого буде мати місце розширення бази
оподаткування та, у кінцевому рахунку, зростання загальної суми доходів
бюджету. Нарешті, зменшення податкового тиску може сприяти збільшенню
доходів населення та зростанню сукупного попиту.

3.2. ПДВ в світлі нового податкового Кодексу

В усіх країнах, на різних етапах розвитку національних
економік

податкам і податковій системі приділялася і приділяється значна увага, а
в умовах кризи приймалися термінові й кардинальні рішення в цій галузі.
В

Україні вперше у кризовий період ставиться завдання сформувати
нову

податкову систему на базі прийняття Податкового кодексу. Затримка з
прийняттям нової податкової системи на початку 1997 р. пояснюється, на
нашу думку, не стільки опором лівих сил, скільки недосконалістю самих
проектів законодавчих документів про податки. Адже пропоновану податкову
систему не апробовано, і ще ніхто не знає, як вона діятиме. Проте
обговорення цієї системи в парламенті та порівняння різних точок зору
щодо неї показують, що діятиме вона так само, як і теперішня, оскільки
будується на старих засадах: зменшуються нормативи одних податків за
рахунок введення нових

Проектом Податкового кодексу України передбачається запровадити такі
загальнодержавні податки – податок на прибуток юридичних осіб; податок
на доходи фізичних осіб; ПДВ; акцизний збір; податок на майно; податок у
вигляді державного мита; податок у вигляді імпортного мита; податок на
транспортні засоби; рентні збори; єдиний збір за перетинання митного
кордону; збір за використання природних ресурсів; екологічний збір; інші
податки, а також місцеві податки – готельний збір; єдиний збір за видачу
дозволів на будівництво жилих будинків; збір за видачу дозволів на
будівництво об’єктів виробничого призначення; збір за видачу дозволів на
розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; збір за використання
місцевої символіки; збір з гастрольних заходів нерезидентів; збір за
паркування автотранспорту і розміщення реклами; ринковий збір.

Особливу заінтересованість викликає ПДВ. а тому він потребує пильної
уваги. Відомо, що до 1992 р. основними джерелами надходжень до бюджету
від підприємств були податки з обороту, на прибуток, прибутковий з
громадян, а також – незначний період – платежі за виробничі (основні та
оборотні) фонди і податок з продажу. Після 1992 р. головними статтями
доходної частини бюджету стали ПДВ, податок на прибуток і акцизний збір
(табл. 4).

Таблиця 4

Питома вага окремих статей доходів бюджету

Показники Роки

1988-1991

1993-1996

2002-2003

всього (млн. грн.) питома вага (%) всього (млн. грн.) питома вага (%)
всього (млн. грн.) питома вага (%)

Доходи бюджету 197910,5 100 56461,8 100 97900 100

Утому числі:

Податок з обороту 57494,5 29,1

Податок на прибуток 53866,5 27,2 11855,1 21 18760 19,2

ПДВ

12282,3 21,8 27010 27,6

Акцизний збір

1247,1 2,2 7550 7,7

ВСЬОГО 111361 56,3 25384,5 45 45770 54,5

Отже, майже нічого не змінилося на краще, оскільки залишився податок на
прибуток, а податок з обороту замінено на ПДВ. Дані свідчать, що
найбільший тиск на економіку припадає на ПДВ. Його питома вага в усіх
доходах бюджету зросла з 21,8% у 1993-1996 рр. до 27.6% у 2002-2003 рр.
За цей період підвищилася також питома вага акцизів (з 2,2% до 7.7%). а
частка податків з прибутку знизилася, бо зростає збитковість
підприємств. Подібно до колишнього податку з обороту, новий ПДВ є
непрямим податком, тобто джерелом його сплати є не доход продавця від
реалізації товару, а затрати покупця, і тому державі його найлегше
стягувати. ПДВ дозволяє нинішній владі перекласти податки, сплачені на
всіх стадіях виробництва і реалізації товару, на кінцевого споживача,
який сплачує їх у вигляді частки ціни товару або послуги.

Кожний з податків, поряд з позитивними характеристиками, має також
недоліки. Колишній податок з обороту стягувався з валового обороту на
стадії реалізації товарів і послуг, що є його істотним недоліком,
оскільки в даному випадку до об’єкта оподаткування включалися податки,
сплачені на попередніх етапах руху товарів (тобто мав місце подвійний
рахунок). Нинішній ПДВ було запроваджено, щоб оподатковувати додану
вартість, але при недосконалому механізмі визначення і стягнення на
рівні підприємств, що негативно впливає на всю економіку країни. При
застосуванні ПДВ оподатковується не додана вартість, як це
передбачалося, а – за старим принципом – оборот на стадії реалізації.
Практика засвідчує значний вплив цього податку на загальний рівень цін і
його регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.
Саме через нього підприємствам вигідно використовувати бартерні
розрахунки, які не передбачають надходження коштів на їх рахунки.
Практика розрахунку і сплати ПДВ свідчить про наявність як недоплат, так
і переплат підприємствами коштів до бюджету (в останньому випадку вони
за рахунок власних оборотних коштів кредитують державу). Досить сказати,
що, за даними Рахункової палати, на початок липня 2002 р. 63 тис.
платників ПДВ переплатили цей податок на 1,5 млрд. грн. Місце сплати
податку з обороту і ПДВ значно відрізняється: а) податок з обороту
сплачується з валового обороту підприємствами, торговельною і збутовою
мережами на стадії продажу товарів; б) ПДВ сплачується підприємствами на
всіх етапах руху товарів і послуг.

Світовий досвід підтверджує строкатість застосування ПДВ у країнах
різних континентів. Такого податку, як ПДВ, у США немає. В цій країні
застосовують податок з продажу як різновид податку з обороту, а в
багатьох країнах світу перевага віддається прямим податкам (таким, як
прибутковий, корпоративний, на майно, на землю, на спадщину та ін.).
Проте ряд країн Європи використовують ПДВ, а тому для України його
запровадження стає умовою вступу до ЄС. Така вимога наводить на думку
про те, що міжнародним корпораціям вигідно спонукати бідні країни до
сплати ПДВ. оскільки це забезпечує для експортерів з України, якими,
здебільшого, е СП. одержання величезних сум повернення ПДВ з бюджету під
тиском міжнародних фінансових організацій.

Треба визнати, що платники ПДВ не сприймають такого тиску і ухиляються
від його сплати різними способами (зокрема, одержанням різних пільг, які
досягли величезних сум). За даними Рахункової палати і Міністерства
фінансів України, за 2001 р. було нараховано 37,2 млрд. грн. ПДВ, але до
бюджету надійшло тільки 10,4 млрд. грн., з яких 5,6 млрд. грн. треба
було повернути назад платникам; пільги ж з цього податку становили 23,1
млрд. грн. Звідси виходить, що надії держави на поповнення бюджету за
допомогою ПДВ не справдилися, оскільки тим, що нараховано, бюджет може
задовольнитися лише на 13%. Тому можна сказати, що такі надії втрачено
назавжди.

Чи довго зможе слабка економіка України витримати безпідставні платежі
іноземним підприємствам, та ще й не відомо за що? Чи не варто народним
обранцям замислитися над сенсом існування такого податку, як ненависний
ПДВ, адже навіть підприємці-початківці думають про уникнення зустрічі з
ним у лабіринтах податкової системи? Де. коли і на якій підставі ця
система приймає закони, що дозволяють використовувати такі види
податків, які сплачуються не державі, а навпаки – державою, яка повертає
їх. та ще й не виробникам, а торговим посередникам, що ставлять державу
на коліна? Справа із застосуванням ПДВ зайшла у глухий кут, і проблеми,
що виникли, не спроможні врегулювати навіть судові органи, оскільки
зрозуміло, що такого не може бути, коли держава стає платником податків.
Суб’єкти господарювання -як платники 1 одержувачі ПДВ – і вдень, і вночі
думають, як сплатити менше цього податку, а одержати більше у вигляді
його повернення, і тому, за словами глави державного податкового
відомства, створюють безліч підставних фірм. Щороку їх ліквідується в
нашій країні до 20 тис., на які припадає 50% зловживань при сплаті ПДВ.
Свавілля у сплаті ПДВ та інших податків дійшло граничних меж. коли за
однією і тією самою адресою у центрі Києва реєструються 4700
підприємств.

Для роздумів слід нагадати, що. розглядаючи проект Податкового кодексу
України, необхідно враховувати досвід застосування окремих податків у
площині проекції минулого у майбутнє: податок з обороту і ПДВ є
непрямими податками на споживання, їх сплачують кінцеві споживачі, і
мають вони не стимулюючий, а фіскальний характер; у свій час податок з
обороту забезпечував досить вагому частку доходів бюджету, сьогодні таку
саму роль виконує ПДВ: заміна у 1992 р. податку з обороту на ПДВ значно
вплинула на формування інфляційних процесів і зростання цін, породивши
проблеми з доходами бюджету. Нарешті, треба визнати: подальше
застосування ПДВ „ змусить більшу частину економіки перейти “в тінь”, а
приклади свідчать, що цей процес розпочався давно і прогресуватиме.
Більше того: вже тепер платежі з цього податку оповиті величезними
пільгами і недоїмками (зокрема, на 2003 р. недоїмка з нього
передбачається у сумі 1,1 млрд. грн.). Якщо врахувати величезні
повернення ПДВ експортерам, а також пільги і недоїмки з нього, то бюджет
майже нічого не одержує. Отже, у Податковому кодексі України необхідно
або замінити ПДВ на інший податок, або змінити його суть, розрахунок і
систему сплати.

ВИСНОВОК

На сьогоднішній день в Україні існує своя податкова система, яка не є
простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має
відображати конкретні умови конкретної країни, рівень розвитку
економіки, ‘ соціальної сфери, її зовнішню та внутрішню політику,
традиції народу, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших
чинників. В зв”язку з цим склад податкової системи, структурні
співвідношення окремих податків їх обчислення, форми розрахунків,
організація податкової служби можуть значно відрізнятись.

Податок на додану вартість – це частина новоствореної вартості на
кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг),
що надходить до бюджету після їх реалізації. Інакше кажучи, ПДВ – це
непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до ціни
товару, який сплачується споживачами.

ПДВ – один з найсуперечливих податків в податковій системі нашої країни.
Стосовно нього на протязі 1992-2003р. було видано безліч нормативних
актів, що змінювали та доповнювали його. За цей час ПДВ в нашій країні
пройшов значну еволюцію.

Сучасний етап податкової системи України можна охарактеризувати як
закладання підвалин. Зроблено за короткий час досить багато. Здійснено
перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі,
реформована сама податкова система шляхом впровадження податків,
характерних для країн з розвинутою ринковою економікою. Розроблено і
відображено (хоча й далеко не досконало) законодавство з питань
оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена
сучасна податкова адміністрація із сучасною організаційною структурою.

Багато чого було зроблено, але мабуть є й що робити надалі. Головні
суперечки щодо ПДВ зараз виходять з економічної суті ПДВ та теперішньої
економічної ситуації в Україні.

ПДВ немає стимулюючого значення, дія цього податку проявляється в
підвищенні витрат на виробництво продукції та підвищенні цін.

ПДВ, що сплачується українськими підприємствами, не підкріплює їх
фінансову стійкість на сьогоднішній час не робить пріоритетним розвиток
підприємств. ПДВ правомірний лише в тій державі, де високий рівень
споживання, де ринок насичений товарами та послугами, і покупцю є із
чого вибирати і за що купувати.

Для того, щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринкової
економіки України, необхідно вдосконалювати механізм оподаткування,
виправляти ті недоліки які зараз є у вітчизняному законодавстві з
оподаткування ПДВ, оскільки воно не відповідає загальносвітовим
стандартам і не враховує специфічних умов переходу України до ринкових
відносин.

Питання застосування ПДВ потрібно розглядати з точки зору всієї
податкової системи, а саме як відношення прямих та непрямих податків. А
це вже виходить з економічної ситуації та податкової культури окремої
країни. Також зосталися суперечливі питання безпосередньо механізму
застосування ПДВ.

Оскільки ПДВ включається, в ціни товарів та послуг, остільки він є
ціноутворюючим чинником. Якщо ж деякі товари та послуги звільняються від
оподаткування, це повинно привести до зниження цін на них. Хто
заінтересований у зниженні цін? Насамперед покупці, бо вони несуть на
собі основний податковий тягар. Крім того, у цьому; заінтересовані і
продавці та виробники продукції, оскільки в них з’являється можливість
за рахунок зниження цін збільшити обсяг реалізованої продукції в
кількісному виразі. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних
завдання: по-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення
(соціально-політичні мотиви) та стимулювання виготовлення окремих видів
товарів (робіт, послуг).

Роль ПДВ в податковій системі України важко переоцінити. Широка база
оподаткування цього універсального акцизу є цінною для фіскальної
функції податків. Але щоб конкретний податок, як і податкова система, в
цілому, був

ефективним не потрібно забувати і про податковий прес, що тисне на
платників податку. Тільки завдяки компромісу між максимальною величною
залучених податком до бюджету коштів і інтересам платників податок може
оптимально виконувати свою місію в фінансовій системі. До цього прагне і
Україна, , постійно покращує функціонування ПДВ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р.

№ 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

Декрет КМУ “Про податок на добавлену вартість” від 26.12.1992р.

№ 14-92

Панасюк Б. Податковий Кодекс – барометр становища у суспільстві //

Економіка України №12, 2002.

Жеребних П.В. Про пільги платникам податку // Вісник податкової

служби України №3,1998р.

Фінанси України № 6, 2003. – с.42-43

Фінанси України № 4, 2003. – с.22-25

Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податки в Україні: Учбовий посібник. – К.:

УкрІНТЕЇ, 2003.-348с.

Азаров М.Я., Бондаренко Г.І., Мельник П.В. та інші. Про податки і збори

населенню України. – Ірпінь. – 2000. – 182 с.

Азаров М.Я., Кольга В.Д. Все про податки: Довідник. – К,; Експерт – Про,

2000.-197с.

Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. –

Ірпінь, АДПСУ, 2001. – 362 с.

Фінанси підприємств: Підручник/А.М. Поддєрьогін, 3-тє вид., перероб.

та доп.-К.:КНЕУ,2000 – 460 с.

Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін,

Г.О. П’ятаченко та інші; за ред. В.М. Федосова. — К.: Либідь 1994.

Завгородний В.П. Налоги й налоговьш контрол в Украине. – К.: А.С.К.,

2000. – 639 с.

Гритчина М.В., Вдовиченко Н.И., Колина А.В. Налоговая система

Украйни: Учеб. пособие. -К.: МАУП, 2000. – 128 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020