.

Логіка як наука: минуле і сучасність (Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2526 7569
Скачать документ

Реферат з логіки

на тему:

“ЛОГІКА ЯК НАУКА:

МИНУЛЕ І СУЧАСНІСТЬ”

1. Виникнення і генезис поняття логіки.

Логіка зародилась і розвивалася в лоні філософії. Оскільки тривалий час
мислення не виокремлювалося філософами з усього сущого, а то й
ототожнювалося з буттям (точніше, буття наділялося рисами, характерними
для мислення1), виявити перші зародки логічної науки непросто.

Термін “логіка” походить від давньогрецького слова “Іоgos”, що означає
слово, розум, думка і має декілька значень. Сформулюємо основні значення
терміну “логіка”:

Пізнаючи світ (природу, суспільство, свою особистість), люди
користуються термінами “об’єктивна логіка” та “суб’єктивна логіка”. Під
“об’єктивною логікою” розуміють об’єктивний хід речей, подій, незалежний
від мислення, свідомості людини, тобто об’єктивну закономірність,
послідовність, незворотність розвитку всього існуючого та необхідний
зв’язок між предметами і явищами об’єктивного світу(в цьому значенні
часто використовують висловлювання “логіка речей”, “логіка подій”,
“логіка історії” та ін.). Під “суб’єктивною логікою” розуміють
особливості індивідуального мислення людини (у цьому значенні часто
використовують висловлювання “залізна логіка”, “чорно-біла логіка”,
“чоловіча логіка”, “жіноча логіка” та ін.).

Цей термін вживають у значенні “раціональне мислення” (лат. ratio –
розум).

У широкому розумінні термін “логіка” означає науку, яка вивчає форми і
закони мислення людини, а в більш вузькому значенні під “логікою”
розуміють одержання необхідно істинного (а значить правильного)
висновку, тобто коли з одного істинного висловлювання неодмінно випливає
інший, теж істинний вислів.

4) У наш час цей термін має також специфічне значення як логічна система
знання (формально-логічна теорія), побудована на певних принципах і
аксіомах засобами особливої природної та формалізованої мови
(“дедуктивна логіка”, “модальна логіка”, “багатозначна логіка”, “логіка
дії” та ін.). У даному випадку “логіка” означає абстрактну знакову
модель (“формалізовану теорію”).

5) Крім перерахованих значень, термін “логіка” також використовують
тоді, коли люди аналізують якісь соціокультурні феномени —наукові і
філософські теорії, міфи, казки, художні твори та ін. і визначають
внутрішню побудову теорій, казок, міфів, художніх творів, які зумовлені
основними ідеями і розвитком думки авторів, які створили ці феномени. В
цьому значенні використовують терміни “логіка теорії”, “логіка міфу”,
“логіка казки”, “логіка поведінки літературних героїв”.

2. Логіка як наука: її предмет, метод, а також практичне значення її
знань.

При визначенні предмета науки логіки у логіко-філософській літературі
беруть до уваги три аспекти: онтологічний (філософське вчення про
буття), гносеологічний (пізнавальний) та формально-логічний. В
онтологічному аспекті визначається об’єктивна основа науки логіки —
об’єктивне існування предметів, явищ, процесів (емпіричних об’єктів),
між якими існують різноманітні взаємозв’язки (причинно-наслідкові,
просторові, часові, генетичні та ін.), тобто те, що називають “логікою
речей”. У гносеологічному (пізнавальному) аспекті визначаються процес
відображення “логіки речей”, “логіки подій” у “логіці понять” і
становлення системи понять (категорій), які охоплюють сутність
об’єктивно існуючих речей, явищ і процесів. У формально-логічному
аспекті визначаються необхідні взаємозв’язки між логічними формами
мислення (поняттями, судженнями, умовиводами), які зумовлені не змістом
мислення, а лише його структурою. Усі ці аспекти постають в єдності.
Враховуючи цю єдність, можна дати таке визначення предмета науки логіки:

Логіка — це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людей,
принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і
явища об’єктивного світу, методи формалізації знання як результату
пізнавального процесу.

Особливості логіки як науки:

– вивчає закони і форми розумової діяльності людей на підставі аналізу
їх мовних висловлювань, тобто через реалізацію (матеріалізацію)
результатів розумової діяльності у мові; створює свою специфічну мову
(логічну мову) для аналізу структури мислення і формалізації знання.

– вивчення логіки потребує зосередження і систематичного підходу. Усі
розділи підручника взаємопов’язані, не можна зрозуміти наступну тему, не
засвоївши попередню. Вивчення логіки потребує багато часу і певних
зусиль. Як сказав один мудрець: “У водах логіки не слід плисти з
піднятими вітрилами”.

– засвоєння теоретичного матеріалу з логіки ще не означає, що людина
зможе застосовувати його на практиці. Знайти вихід з цієї ситуації
можливо поєднавши теорію з вирішенням практичних завдань. У зв’язку з
цим після вивчення тієї чи іншої теми рекомендується виконати відповідні
практичні завдання, а також якомога частіше свідомо застосовувати набуті
логічні навички у повсякденному житті, при написанні контрольних та
курсових робіт, засвоєнні матеріалу юридичних дисциплін, у дискусіях,
суперечках тощо. Лише за цих умов людина зможе навчитися логічно
правильно мислити, не припускаючи елементарних логічних помилок в своїх
міркуваннях і розпізнаючи їх у міркуваннях інших людей.

У результаті успішного засвоєння теоретичного матеріалу і відпрацювання
його на практиці студент зможе:

виявляти основні поняття в тексті, з’ясовувати їх структуру,
встановлювати відношення між ними;

логічно правильно поділяти, класифікувати, визначати поняття;

знаходити помилки у поділах, класифікаціях, визначеннях, критикувати їх
і не допускати в своїх міркуваннях;

виявляти логічну структуру висловлювань і на підставі цього
витлумачувати їх;

міркувати відповідно до законів логіки; знаходити помилкив текстах і
міркуваннях інших людей, пов’язані з їх порушенням;

аналізувати запитально-відповідні ситуації, логічно коректно задавати
запитання і давати відповіді на них;

? виявляти міркування, вихідні положення і наслідки, що містяться в
тексті;

виводити раціональні висновки а наявної інформації відповідно до правил
і законів логіки;

логічно грамотно будувати свої міркування і знаходити помилки в
міркуваннях опонентів;

конструювати коректну аргументацію;

переконливо критикувати аргументацію опонента;

уникати типових помилок в аргументацій та критиці;

розпізнавати прийоми маніпулювання співрозмовником і протистояти ним.

Оволодіння навичками логічного мислення має особливе значення для
юристів, специфіка роботи яких полягає у постійному застосуванні
логічних прийомів і методів: визначень, класифікацій, поділів,
аргументацій, спростувань тощо.

Знання логіки значно допомагає юристові:

? аналізувати юридичну термінологію в кодексах та інших нормативних
актах; з’ясовувати, чи випливає певна норма з інших норм, чи включення
її до правового документа не буде зайвим, чи є новий нормативний акт
доповненням або запереченням старого тощо;

застосовувати логічні методи у процесі кримінально-правової кваліфікації
злочину;

будувати судово-слідчі версії з використанням методів логіки;

складати чіткі плани розслідування злочинів;

застосовувати логічні методи в процесі прогнозування злочинності і
оцінки діяльності правоохоронних органів;

не допускати логічних помилок при складанні офіційних документів:
протоколів допиту і огляду місця події, рішень і постанов, рапортів,
договорів тощо;

на високому рівні проводити суперечки в суді: обстоювати

власну думку і критикувати думку супротивника; швидко знаходити логічні
помилки у ході судового засідання;

застосовувати методи логіки для дослідження наукових проблем у
правознавстві.

Сучасна логіка

В історії логіки виділяють два етапи:

Від логіки Давнього світу до виникнення у другій половині XIX ст.
сучасної логіки.

Від другої половини XIX ст. до наших днів.

На першому етапі логіка переважно вирішувала проблеми, поставлені ще
Арістотелем. В останні півтора століття в ній відбулись якісні зміни.
Щоправда, передумови цих змін з’явилися ще тоді, коли Лейбніц
запропонував ідею числення і відповідну формалізовану мову. Цю ідею, як
зазначалось, сучасники не зрозуміли і зрештою забули.

Проте в другій половині XIX ст., а тим більше в XX ст. на людство чекала
ціла злива ідей, завдяки яким сучасна логіка пережила наукову революцію.
Назвемо лише деяких видатних учених, які зробили істотний внесок у її
розвиток.

Джордж Буль (1815—1864) — один із засновників математичної логіки.
Поклавши в основу своїх досліджень аналогію між алгеброю і логікою, він
розробив відповідне логічне числення, в якому застосував закони й
операції математики (додавання класів, множення тощо). Алгебрологічний
метод дав можливість Булю виявити нові типи висновків, які не
враховувались у традиційній силогістиці. Він детально проаналізував
закони комутативності, асоціативності, дистрибутивності.

Огастес де Морган (1806—1871) — засновник логічного аналізу відношень,
зокрема запропонував формулу суджень відношення, яка нагадує сучасну
формулу «аКЬ». Він сформулював основні принципи логіки висловлювань і
логіки класів. У розробленій ним алгебрі відношень аналізував операції
додавання, множення тощо. У математичній логіці Морган сформулював
закони, які носять його ім’я — «закони де Моргана».

Готліб Фреге (1848—1925) заклав основи логічної семантики. У своїй
фундаментальній праці «Основні закони арифметики» він побудував систему
формалізованої арифметики на основі розробленого ним розширеного
числення предикатів з метою обґрунтування ідеї про зведення математики
до логіки.

Ідеї Фреге багато в чому наперед визначили розвиток логіки XX ст.: він
увів поняття логічної функції й розрізнення властивостей речей і
відношень (а відповідно одномісних і багатомісних логічних функцій);
вперше увів символи для позначення кванторів; увів поняття істиннісного
значення тощо.

Фреге систематично досліджував відношення між мовними виразами і
предметами, які позначаються цими виразами; розкрив відмінність між
значенням і смислом мовних виразів. Його праці розцінюються як початок
нового етапу в розвитку математичної (символічної) логіки.

Чарлз-Самдерс Пірс (1839—1914) — родоначальник семіотики (загальної
теорії знаків). У своєму численні він використовував як строгу, так і
нестрогу диз’юнкції. Пірс сформулював закони матеріальної імплікації.
Тривалий час його праці не були відомі широкій науковій громадськості.

Давид Гільберт (1862—1943) досяг значних успіхів у застосуванні методу
формалізації в тлумаченні логічних умовиводів, у розробці числення
висловлювань і предикатів, у дослідженні аксіоматизації знань. Він
здійснив строго аксіоматичну побудову геометрії Евк-ліда, що наперед
визначило подальший розвиток досліджень з аксіоматизації наукового
знання, запропонував розгорнутий план обґрунтування математики шляхом її
повної формалізації. Щоправда, ця програма виявилась нездійсненною,
проте її ідеї спричинили виникнення метаматематики (теорії доведень).

Альфред-Норт Уайтхед (1861—1947) у співавторстві з Б. Расселом написав
тритомну працю «Принципи математики», яка зробила значний внесок у
розвиток математичної логіки.

Бертран Рассел (1872—1970) має великі заслуги у сфері розробки мови
сучасної логічної символіки. Він систематично виклав теорію числення
висловлювань і теорію класів. У книзі «Принципи математики» разом з
Уайтхедом розвинув математичну логіку способом аксіоматизації й
формалізації числень висловлювань, класів і предикатів, а також теорію
типів як способу переборення парадоксів. Крім того, Рассел досліджував
логічний аспект проблеми існування, логічний статус дескрипції, природу
деяких парадоксів тощо.

Джузеппе Пеано (1858—1932) запропонував ідеї, завдяки яким було
здійснено перехід від старої алгебри логіки до математичної в її
сучасному вигляді. Він увів прийняті в сучасній математичній логіці
символи (є — знак входження елемента до тієї чи іншої множини; ~з — знак
включення множини; и — знак об’єднання множин; п — знак перетину
множин), сформулював систему аксіом для арифметики натурального ряду.

Платон Порецький (1846—1907) першим у Росії розробив і читав курс
математичної логіки. Він узагальнив і розвинув досягнення Дж. Буля,
У.-С. Джевонса, Е. Шредера у сфері алгебри логіки. Значне місце у працях
Порецького займала «теорія наслідків». Ним узагальнена теорія
силогістики традиційної логіки, проаналізовані деякі не силогістичні
міркування тощо.

Значним є внесок у розвиток сучасної логіки і деяких інших учених,
зокрема представників львівсько-варшавської школи, до якої належали К.
Твардовськйй, Я. Лукасевич, С. Лесьневський, А. Тарський, Т.
Котарбіньський, К. Айдукевич та ін. Вони багато зробили для розвитку
логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної,
математичної логіки, для розв’язання металогічних і методологічних
проблем тощо.

З історії логіки в Україні1

Є підстави вважати, що деякі праці античних мислителів з логіки стали
відомими в Київській Русі вже в XI ст. Найбільш знаними серед античних
мислителів були Арістотель і Платон.

Писемні пам’ятки другої половини XV ст. (серед яких були й книги
науково-природничого змісту: трактати з метафізики та логіки,
астрономічна та астрологічна література) свідчать про
культурно-літературне пробудження в Україні. Саме в той час завдяки
старанням київських книжників-вільнодумців з’являються переклади книг
науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою «Аристотелевьі
вра-та», або «Тайная тайньїх», логічних трактатів арабського філософа XI
— початку XII ст. Аль-Газалі (так звана «Логика Авиасафа»). Тоді ж у
Києві була здійснена компіляція староукраїнською мовою логічних праць
середньовічного єврейського вченого Мойсея Маймоніда. Вона відома під
різними назвами «Речі Мойсея Египтянина», «Словесница Мойсея
Египтя-нина», «Книга, глаголемая логика» тощо. «Логика Авиасафа» та
«Речи Мойсея Египтянина» відіграли важливу роль у поширенні логічних
знань, оскільки ґрунтовно знайомили читачів з основним змістом
«Органону» Арістотеля. Крім цих праць, в Україні на той час був відомий
трактат І. Дамаскіна «Диалек-тика» (де розглядалися такі логічні
питання: співвідношення універсального і одиничного; визначення роду,
виду й індивіда; власної і випадкової ознак; тлумачення арістотелівських
категорій; діалектичні методи: підрозділ, визначення, розв’язання
(аналіз) і доведення).

У XVI ст. Україна зазнала впливу Реформації. Зростала мережа
протестантських навчальних закладів. Особливий вплив мала Раківська
академія, де навчалося близько тисячі студентів, серед яких було чимало
українців. Логіку і метафізику там читали відомі вчені X. Стегман та X.
Остородт.

Курс діалектики та риторики читали в братських школах на рубежі XVI—XVII
ст., зокрема у львівській школі, організованій Львівським Успенським
братством. Щоправда, в цей час спостерігалось негативне ставлення до
«язьіческих любомудрцев» та їх творів, особливо філософських та
логічних. Це виявилось у порадах І. Вишенського Львівському братству (не
вдаватися до зовнішньої філософії, поганських Арістотелів і Платонів), в
«Алфавіті духовному» І. Копинського та інших тогочасних авторів.

Проте негативне ставлення до філософії та логіки поступово змінилося на
краще. Так, М. Смотрицький, який значною мірою ще дотримувався названої
традиції, висловлюючи негативне ставлення до використання філософії та
логіки під час розв’язання теологічних проблем, змістом своїх праць
суперечив цій традиції. Він звернувся до логіко-дедуктивного виведення,
логічних операцій і методів, розроблених західноєвропейською схоластикою
і вдосконалених подальшим розвитком філософії. Подібне можна сказати і
про 3. Копистенського, який теж, всупереч традиції для аргументації
своїх поглядів у процесі викладу богословсько-догматичних проблем,
вдався до філософських понять, логічних прийомів і операцій, розроблених
у західноєвропейській філософії.

Поширенню логічних знань сприяла діяльність вченого гуртка друкарні
Києво-Печерської лаври. У цей час спостерігався рух від патристики до
схоластики і гуманістичних ідей. До речі, схоластику не потрібно
розглядати як цілковито негативне явище, оскільки вона, абсолютизуючи
духовність, була «гімнастикою розуму», забезпечувала той розвиток
абстрактного мислення і логічного виведення, без якого неможливо було
перейти до вищих етапів історико-філософського прогресу, в тому числі й
гуманізму.

Логіка була обов’язковим предметом вивчення в Києво-Могилянській
академії. Щоправда, оскільки вона скомпрометувала себе в середні віки
слугуванням теології, то як у Західній Європі, так і в Україні (в
Києво-Могилянській академії) якийсь час було модно підпорядковувати
логіку риториці. Причому, кожен викладач риторики складав власний курс.
Та зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі лекційних
філософських курсів Києво-Могилянської академії. Про її високий
авторитет у цьому навчальному закладі свідчать численні висловлювання,
наявні у філософських курсах, логіку називали «очима розуму», «зорею
мислення», «оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення
надавали логіці вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку
«природну» і «штучну», тобто логіку як науку.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій,
який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические
наставлений» і «Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки
зробив О. Потебня.

У період радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час
ігнорували, а то й критикували як основу метафізичного методу. Тільки в
другій половині 40-х років за таємничих обставин її було реабілітовано
(«мовчки»), і курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а
й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі
тоді були нормою життя). А через якийсь час курс логіки вилучили з
програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських1. Сучасну ж
логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо
називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у
Київському;державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з
логіки висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті
філософії АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в
Одесі — А. Уйомов). Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є.
Ледніков — зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної
семантики та семіотики і пробудили цікавість до цієї сфери знань.

В останні десятиліття в Україні виросла ціла когорта вчених, які плідно
працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В.
Оме-льянчик та інші.

4. Особливості загальної або традиційної (арістотелівської) логіки.

Під терміном “загальна традиційна (арістотелівська) логіка” об’єднують:
античну логіку, в становлення і розвиток якої зробили внесок Парменід,
Зенон Єлейський, Сократ, Платон, Арістотель, Теофраст, Хрісипп та інші
античні філософи; схоластичну логіку, в розвиток якої на підставі
античної логіки зробили внесок М.Пселл, Р.Луллій, Р.Декарт та ін.1

Особливості загальної або традиційної логіки полягають в слідуючому:

а) досліджуючи форми і закони мислення, вона лише частково абстрагується
від гносеологічного змісту думок, тобто зміст думок враховується при
аналізі структури (побудови) мислення;

б) при зображенні структури думок використовується природна мова і
частково штучна (формалізована) мова, тобто особлива система знаків і
символів. Використання особливої штучної знакової системи для зображення
структури мислення отримало назву “метод формалізації”, сутність якого
буде розглянута у розділі 3;

в) досліджуючи форми і закони мислення, загальна, традиційна логіка
оперує поняттями “правильне мислення” і “неправильне мислення”.
Правильним у традиційній логіці називають мислення, яке
підпорядковується законам логіки, відповідно, неправильним — мислення,
яке порушує ці закони. На підставі логічних законів у традиційній логіці
формулюються основні правила, яким має підкорятися людське мислення, щоб
його результат, а саме людська думка, була логічною, тобто правильною. У
цьому значенні традиційна логіка є нормативною наукою, оскільки вона
вказує, як потрібно правильно мислити і які існують умови для досягнення
істини у процесі пізнання;

г) загальна традиційна логіка є двозначною (бівалентною) логікою,
оскільки вона оперує двома логічними категоріями “істина” і “хибність”.
При цьому вона абстрагується від тих конкретних умов, за якиходне і те ж
висловлювання може бути істинним, а може бути хибним;

д) загальна традиційна логіка є логікою “готового” знання, якрезультату
пізнавального процесу. Знання зображується в ній у певних логічних
формах (поняттях, судженнях, умовиводах) і розглядається як результат
абстрагуючої діяльності мислення людини. Аналіз цього знання
здійснюється через природну мову, за допомогою якої люди висловлюють
свої думки.

5. Особливості символічної або математичної логіки.

Під терміном “символічна (математична) логіка” об’єднують різноманітні
логічні теорії (системи знання), які при дослідженні форм і законів
мислення повністю абстрагуються від конкретного змісту думок; при
зображенні структури мислення використовують особливу систему знаків і
символів (штучну або формалізовану) мову; досліджують міркування,
розсуди як необхідний перехід від одних висловлювань до інших (термін
“логіка” у вузькому значенні) і при цьому правильність розсудів
незалежна від змісту цих висловлювань; оперують категоріями “істинне
значення висловлювання” і “хибне значення висловлювання”, які не завжди
мають гносеологічний зміст (аналіз цих категорій буде наведено в розділі
V).

Вперше основи символічної логіки були розроблені ще німецьким філософом,
логіком і математиком Г.В.Лейбніцем (1646-1716), а як самостійна наукова
дисципліна вона стала формуватися з середини XIX ст. в результаті
наукових досліджень таких видатних математиків і логіків як Дж. Буль,
Г.Фреге, А. де Морган, Е.Шредер, Б.В. Рассел, А.Уайтхед, П.Порецкий та
ін. Г.В.Лейбніц висунув ідею про можливість виразити логічну операцію
доведення (обгрунтування істинності певного висловлювання за допомогою
інших істинних висловлювань) у формі математичного числення,
використовуючи особливу мову, яка б, на відміну від природної мови,
могла більш точно і однозначно виражати форми мислення (поняття,
висловлювання, умовиводи) і зв’язки між формами мислення.

Англійський логік і математик Дж.Буль (1815-1864) розробив історично
першу систему математичної логіки, яка отримала назву “алгебра логіки”,
або “булева алгебра”, в якій він застосував символіку алгебри до
логічних досліджень форм і законів мислення.

Німецький логік, математик, філософ Г.Фреге (1848-1925) вперше побудував
строге аксіоматичне числення висловлювань і предикатів та обгрунтував
можливість логічної формалізації арифметики.

Таким чином, символічна (математична) логіка виникла на межі логіки і
математики в результаті використання математичних методів в логічних
дослідженнях (математизація, алгебраїзація логіки) і логічного методу
формалізації в математиці (“логіцизм”).

Класична символічна логіка включає в себе такі розділи (напрями) як
логіка висловлювань і логіка предикатів. Логікою висловлювань або
пропозиційною логікою називають розділ сучасної символічної логіки, який
вивчає функціонально-істинностні взаємозв’язки між висловлюваннями та
принципи і правила формалізації цих взаємозв’язків. Логікою предикатів
або кванторною логікою називають розділ сучасної символічної логіки,
який вивчає суб’єктно-предикатну структуру висловлювань та обумовлені
цією структурою функціонально-істинностні взаємозв’язки між
висловлюваннями.

Особливістю класичної символічної логіки є те, що вона: а) при
дослідженні структури форм мислення використовує особливу штучну
(формалізовану) мову, яка отримала назву — “мова логіки висловлювань” та
“мова логіки предикатів”; б) на підставі цієї мови формулює пропозиційні
формули, які позначають логічні відношення між висловлюваннями”; в)
формулює формули, які виражають логічні закони; г) будується за
принципом двозначності, тобто приписує кожному висловлюванню одне з двох
значень: “істинне значення” або “хибне значення”. Саме тому класичну
символічну логіку називають двозначною чи бівалентною (як і загальну
традиційну логіку); д) являє собою дуже високий рівень абстрагування від
природнього процесу мислення. Це призвело до того, що для визначення
змістовного значення штучної символіки і побудованих за її допомогою
формул стало необхідним їх роз’яснення, тлумачення або інтерпретація. В
сучасній логіці під інтерпретацією (лат. – іпіегргеіаііо -тлумачення,
пояснення) формально-логічної теорії (системи знання) розуміють
встановлення певної відповідності між формалізованою мовою цієї теорії і
певною предметною сферою, яка може бути зображена на цій мові.

Некласична символічна логіка включає в себе різноманітні логічні теорії
(“багатозначна логіка”, “модальна логіка”, “паранесупе-речлива логіка”,
“інтуїціоністська логіка”, теорія “логічного слідування”,
“індуктивно-ймовірністна логіка” та ін.). Перші некласичні логіки
(логічні системи знання) з’явилися в першій половині ХХст. у результаті
наукових досліджень таких логіків як Я.Лукасевич, Е.Пост, К.Льюїс,
А.Гейтінг та ін.

Особливістю некласичної символічної логіки є те, що вона: а)
використовує поняття, принципи і методи, які відрізняються від тих
понять, принципів і методів, які використовуються в класичній логіці.
(Такі логічні теорії, які в чомусь мають розбіжність із класичною
логікою, ще називають девіантними.1); б) будує формально-логічні теорії
на нових принципах (принцип багатозначності висловлювань, модальності,
релевантності та ін.) і аксіомах; в) створює і використовує якісно нову
формалізовану мову для виразу “нестандартних” взаємозв’язків між
висловлюваннями; г) оперує п>2 істин-ностними значеннями висловлювань.

6. Теоретична і практична логіка.

Крім перерахованих типів логік, які виникли історично, існує інша
класифікація типів логік, тобто, вирізнють теоретичну і практичну
логіку.

Засновник науки логіки Арістотель розглядав логіку як теоретичну частину
філософії. У філософії Арістотель вирізнив дві частини: практичну і
теоретичну. Практична включає етику і політику; теоретична — фізику і
логіку.

Історично поділ науки логіки на теоретичну і практичну вперше був
здійснений німецьким філософом І.Кантом (1724-1804). Оскільки в епоху,
коли жив і творив І.Кант, була відома лише загальна традиційна
(арістотелівська) логіка, то він поділив загальну логіку на “чисту” і
“прикладну”. “…В чистій логіці ми відвертаємося від усіх емпіричних
умов, при яких діє наш розсудок, наприклад, від впливу відчуття, від гри
уяви, законів пам’яті, сили звички, схильностей і т.д., отже, й від
джерел забобонів. Загальна але чиста логіка має справу виключно лише з
апріорними принципами і являє собою канон розсудку і розуму… Загальна
логіка називається прикладною тоді, коли вона розглядає правила
використання розсудка при суб’єктивних емпіричних умовах, які вказує нам
психологія. Отже, вона містить в собі емпіричні принципи… Вона є
тільки засіб очищення буденного розсудку, але не канон розсудку взагалі
і не органон часткових наук”.2

Поділ логіки на теоретичну (“чисту”) і практичну (“прикладну”),
здійснений І.Кантом, був розвинутий німецьким філософом Регелем, а
відтак іншими філософами і логіками.

Г.Регель (1770-1831) розглядав логіку у своїй системі філософських наук.
“Логіка є наука про чисту ідею, тобто про ідею в абстрактній стихії
мислення… є наука про мислення, про його визначення і закони…”1, а
“інші філософські науки — філософія природи, філософія духа, навпаки,
являються ніби прикладною логікою, оскільки остання є їх животворна
душа…”

В наш час до теоретичної логіки відноситься не лише загальна традиційна
логіка, але й усі інші типи логік, про які вже йшлося.

Теоретична логіка — це певна логічна система знання (теорія) або
сукупність логічних теорій, які побудовані на певних принципах і
аксіомах засобами природної і особливої штучної (формалізованої) мови.
До теоретичних логік відносяться всі історичні типи логік — загальна або
традиційна, класична символічна (логіка висловлювань, логіка
предикатів), некласичні символічні логіки — модальна, багатозначна, пара
несуперечлива, інтуїціоністська та ін. В наш час розробляються нові
логічні теорії.

Особливість теоретичної логіки (під якою розуміється сукупність
різноманітних формально-логічних теорій) полягає в тому, що логіки
створюють її засобами особливої мови й вона являє собою “сильну”
абстракцію або абстрактно-знакову модель. В результаті створення такої
моделі (теорії) виникає специфічна логіко-філософська проблема —
співвідношення формалізованої логічної теорії і конкретної предметної
галузі, тобто практичного використання логічних систем знання в певній
предметній діяльності людей.

Практична логіка. Цей термін має декілька значень:

В значенні “стихійна логіка”. Під стихійною логікою розуміють природній
процес мислення людей, коли вони здійснюють практичну і теоретичну
діяльність і цей процес об’єктивно підпорядковується певним законам
мислення, які встановлює і вивчає теоретична логіка. І в цьому значенні
у людей більш розвинута практична або стихійна логіка. Наприклад, не
вивчаючи якусь теоретичну логіку, люди можуть мислити логічно. Основою
“стихійної” логіки в мисленні людей є ідеальне відображення і засвоєння
структур пізнавальної діяльності в логічних формах і законах.

Як прикладна логіка, тобто використання теоретичної логіки у конкретному
мисленні людей. Усі науки мають прикладне значення, тобто знання, яке
здобуто наукою, використовується як метод пізнання і перетворення
дійсності. В цьому значенні логіка виконує методологічну функцію.
Теоретична логіка формулює певні принципи і правила логічного мислення,
а практична логіка формулює умови і засоби використання цих правил у
процесі конкретної розумової діяльності людей.

3) Як певна сукупність логічних теорій або напрям сучасних логічних
досліджень, які вивчають і формалізують висловлювання з оператором “має
намір” (“прагне”, “бажає”, “здатен”, “може”, “хоче” та ін.).’ До
практичних логік (формально-логічних теорій) відносяться “логіка дії”,
“логіка прийняття рішень”, “логіка вибору”, “логіка переваги”, “логіка
діалогу”, “евристика”, “праксіологія”, “конфліктологія” та ін.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020