.

Взаємодія і взаємозв\’язок між політикою та владою. (Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
528 4099
Скачать документ

Реферат

 Взаємодія і взаємозв’язок між політикою та владою.

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

2. КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ

3. ДЕРЖАВНА ВЛАДА ЯК ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ПОЛІТИКОЮ ТА ВЛАДОЮ

4. СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ

5. СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНИХ ВЛАДОВІДНОСИН

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВИСНОВОК

   

ВСТУП

 

Влада, владовідносини являють собою необхідний механізм регулювання
життя суспільства, забезпечення його єдності. Історія владарювання
політичного — одна із найцікавіших. І скільки не прагнули суспільство
знавці розкрити таємницю її, політична влада і досі залишається
загальною проблемою наукового дослідження, людської думки,
індивідуальної зацікавленості. У політології влада, її сутність,
характер мають важливе значення для розуміння природи політики,
політичної системи суспільства, політичного процесу, політичного
прогресу тощо.

Головним елементом, який пов’язує все політичне у суспільстві в єдину
політичну систему і який визначає зміст поняття “політика”, є влада.
Оскільки політика знаходить свій вияв у керівництві, управлінні,
організації, примусі та інших явищах, спрямованих на упорядкування життя
суспільства, то влада як змістовний складовий елемент всім їм іманентно
властива. Немає політики без влади і влади без політики. Саме навколо
влади, політичної влади, виражених у ній політичних інтересів і потреб і
розгортається політична життєдіяльність. Вона структурується,
організується у певну систему, а саме — у політичну систему суспільства.
Влада є одним із стрижнів, навколо якого формується цілісність
політичної системи. Від сутності, змісту, механізму функціонування влади
залежать характер і спрямованість політичної системи.

Влада (політична, державна) є формою волевиявлення суб’єкта влади.
Напрямок світової політичної науки, що досліджує владу, називається
кратологівю, а вчені, які займаються дослідженнями у цій галузі,—
кратологами. У світовій кратології існує багато різноманітних визначень
влади. І це не випадково, бо навряд чи знайдеться ще проблема, значення
якої важко переоцінити, оскільки вона зачіпає інтереси кожного з нас.
Надзвичайно влучно з цього приводу висловився ще в середині XVII ст.
Томас Гоббс; “Я не сумніваюсь, що якби істина, що три кути трикутника
дорівнюють двом кутам квадрата, суперечила праву будь-кого на владу або
інтересам тих, хто вже володіє владою, то оскільки це було б під владою
тих, чиї інтереси ця істина зачепила, вчення геометрії якщо не
заперечувалося б, то було б витіснене спалюванням книг з геометрії”.

 

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

 

Політична, державна влада відіграє визначальну роль у політичній системі
суспільства. Насамперед дамо загальносоціологічне визначення влади.

Влада – це реальна здатність суб’єкта соціального життя (соціуму)
здійснювати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за
допомогою певних засобів – авторитету, права, насильства.

Соціальна система влади створює цілісність, до якої входять її
підсистеми – політична, економічна, правова та ін. У суспільному житті
всі вони взаємопов’язані. Всі вони втілюють волю певної спільності —
класу чи соціальної групи. У соціальній системі влади особливе місце
посідає політична влада.

Політична влада — реальна здатність соціальної спільності, індивіда до
виявлення своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного
інтересу.

Особливості політичної влади:

1. Здатність, готовність суб’єкта влади виявити політичну волю.
Підкреслюючи значення волевиявлення суб’єкта влади, слід зазначити, що
його не можна абсолютизувати, оскільки це призводить до волюнтаризму в
політиці.

Що таке волюнтаризм у політиці? Це якщо воля суб’єкта розглядається як
головний фактор політики і спрямовується на довільне вирішення
політичних проблем. Волюнтаризм пов’язаний з перебільшенням ролі і
значення політичної влади у суспільному житті, наділенням її безмежними
властивостями при регулюванні і змінах соціальних умов.

2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних
суб’єктів. Влада — засіб, за допомогою якого суб’єкти влади здійснюють
політичний вплив на суспільство в цілому. Він може бути прямим або
непрямим, відкритим або прихованим, з використанням засобів насильства
(включаючи військово-політичні) або ненасильницьким, коротко- або
довгостроковим. Використання політичною системою такого засобу, як
влада, залежить від рівня зрілості її елементів — держави, політичних
партій, рухів, інших громадських об’єднань, правильності їхньої
політичної стратегії і тактики у внутрішній і зовнішній політиці,
здатності сприяти суспільному .прогресу.

3. Наявність політичних організацій, через які суб’єкт політичного
волевиявлення здійснює політичну діяльність.

4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.

5. Забезпечення соціального панування в суспільстві суб’єкта політичної
влади.

 

2. КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ

 

Існують різні концепції влади, серед них — біхевіористська,
реляціоністська, інструменталістська, структурно-функціональна,
конфліктна, марксистська та ін.

Оскільки категорія влади є багатозначною й різновимірною, а також
вихідною й визначальною у державно-політичній сфері, розглянемо зміст
існуючих концепцій влади. Послідовність викладу їх свідчить певною мірою
про історичну послідовність дослідження влади у світовій політології.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово Ьеhаvіо (u) rism
(Ьеhаvіоur) означає “поведінку”. Політичний біхевіоризм зводиться до
намагання маніпулювати поведінкою на рівні окремої людини заради
стабільності політичної системи. Влада розглядається як вихідне начало,
яким детермінуються всі політичні дії особи. Виходячи з цього,
окреслюються такі підходи до визначення влади.

1. Влада як “воля до влади”. На цьому побудована “силова модель”
політичного процесу.

2. Політичні відносини розглядаються як ринок влади. Відповідно до цього
розробляється “ринкова модель” політичного процесу, за якою влада
продається і купується за правилами ринку, де діють попит й
пропонування, прагнення до вигоди, конкуренція продавців і покупців.

3. Зв’язок ринку влади і влади держави. При такому підході держава
розглядається як структура, що упорядковує владу, визначає правила
політичної гри, приборкує ринкову стихію влади.

4. Політичний ринок як змагання суб’єктів влади. На цій основі будується
“ігрова модель” політичного процесу. В її тлумаченні політичний світ
розглядається як театр, поле гри, де успіх влади залежить від
здібностей, сили, гнучкості суб’єкта, здатності його перевтілюватися,
наполягати та ін.

Найбільш видатними представниками біхевіоризму є Ч. Мерріам, Г. Лассуел,
Дж. Кетлін, Ж. Бюрдо, А. Лаксело, Ф. Гогель та ін.

Реляціоністська концепція влади. Латинське слово relatіо означає
“донесення”. Влада постає як відносини між особами, які дають змогу
одному індивіду або групі їх змінювати поведінку іншого індивіда або
групи. Тут основна увага фокусується на ролевих відносинах,
підкреслюється асиметричність владних відносин між суб’єктом і об’єктом
влади.

Реляціоністські трактування влади розглядаються у трьох основних
варіантах теорій: теорії “опору” (психологічний акцент в системі
владовідносин), теорії “обміну ресурсами” (соціологічний акцент), теорії
“розподілу зон впливу” (політичний акцент).

Теорія “опору” (Д. Картрайт, Дж. Френч, Б. Рей-вен та ін.) основну увагу
приділяє класифікації різних форм і ступенів опору в системі владних
відносин, опору підвладного тискові з боку суб’єкта влади.

Теорія “обміну ресурсами” (П. Блау, Д. Хіксон, К. Хайнінгс та ін.) за
основу аналізу владних відносин бере нерівний розподіл ресурсів між
володарем і підвладним. Прагнення підвладного до отримання певних благ
зумовлює наявність влади у того, хто такі блага має. Отже, влада є
функцією залежності індивіда від розподілу ресурсів.

Д. Ронг, автор теорії “розподілу зон впливу”, вважає, що у системі
владних відносин особи постійно обмінюються ролями — володар влади і її
об’єкт.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є
політична система. Існують три підходи до визначення поняття:

макропідхід — влада як властивість або атрибут макросоціальних систем
(Талкот Парсонс, Д. Істон). Вона є способом організації, посередником у
політичній системі, умовою її виживання, засобом прийняття рішень і
розподілу цінностей;

мезопідхід-— влада на рівні конкретних систем — сім’ї, виробничих груп,
організацій (М. Кроз’є). Влада аналізується у співвідношенні з
підсистемами суспільства, з його організаційними структурами;

мікропідхід — влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної
соціальної системи (Т. Кларк, М. Роджерс). Суб’єктом влади є передусім
особа, дії якої є визначальними у рамках певної соціальної системи.
Зверненням до аналізу вертикального і горизонтального зрізів влади
стверджується, що роль індивіда в суспільстві, в мікросистемі визначає
його владу.

Телеологічна концепція влади. Влада — це досягнення певних цілей,
одержання запланованих результатів.

Інструменталістська концепція влади. Представники цього підходу
розглядають владу як можливість використання певних засобів, зокрема
насильства і примусу.

Структурно-функціональна концепція. Влада постає як особливий вид
відносин між керуючими і керівниками. Роль особи у політичній системі
чітко визначена — підтримка існуючої системи.

Конфліктна концепція влади. Представники її розглядають владу як
можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних
ситуаціях.

 

3. ДЕРЖАВНА ВЛАДА ЯК ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ПОЛІТИКОЮ ТА ВЛАДОЮ

 

Політична влада має різноманітні форми виявлення, серед них — державна
влада, партійна влада, влада громадських організацій, інформаційна
влада,

Головним знаряддям політичної влади є влада державна. Найсуттєвіше у
політиці — це устрій державної влади.

Державна влада — це така форма суспільної влади, яка виражає волю
економічно і політичне панівної спільності і спирається на спеціальний
апарат примусу, має монопольне право видавати закони й інші
розпорядження, обов’язкові для всього населення.

Виходячи з визначення, підкреслимо особливості державної влади:

публічний характер;

монополія на наявність спеціального апарату примусу, засобів
організованого і законодавче інституйованого насильства;

наявність певного територіального простору, на який поширюється
державний суверенітет, що визначає межі державної влади;

монополія на правове, юридичне закріплення влади;

обов’язковість владних розпоряджень для всього населення.

Державна влада реалізується у різних функціях, а саме: встановлення
законів, застосування різних заходів управління, здійснення правосуддя.

Вчення про розподіл влади пов’язане з ім’ям видатного французького
класика політичної думки Ш. Монтеск’є. У своїй праці “Дух законів”,
аналізуючи історію розвитку держав, він пише, що кожна з них має три
влади: законодавчу, виконавчу, судову. Практика розбудови сучасної
української держави потребує осмислення вчення про розподіл влади в його
розвитку аж до сучасності, а також вивчення світової практики втілення
його в життя.

Державна влада не є незмінною. Вона розвивається, наповнюється новою
державною культурою функціонування, втілює рівень правової культури
суспільства.

Державна влада як продукт життєдіяльності держави взаємодіє з різними
формами партійної влади, а також владними відносинами, що виникають при
функціонуванні громадських організацій.

 

4. СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ

 

Політична влада як суспільне явище має багатовимірну структуру. Простір
політичної влади задається насамперед трьома вимірами.

Перший вимір — це “вісь представництва”. Зміст її становить
приналежність політичного суб’єкта до тієї соціальної спільності,
інтереси якої він виражає.

Політична влада в суспільстві, що здійснюється у різних формах
структурними елементами політичної організації суспільства, втілює
політичний інтерес певних класів, соціальних груп, націй. Тільки
з’ясування змісту політичного інтересу і пов’язаних з ним політичних
потреб дає можливість зрозуміти, в чиїх інтересах здійснюється влада і
який механізм такого здійснення.

Політичний інтерес (від лат. іпterest — мати значення) є першопричиною,
одним з найголовніших важелів політичної діяльності, що стоять за
безпосередніми спонуканнями класів, соціальних груп, націй,
особистостей, які беруть участь у політиці.

Політичні інтереси, коли їх усвідомлюють суб’єкти політики, реалізуються
в їхніх політичних відносинах, в усій системі політичного, економічного,
соціального і культурного життя. Множинність суб’єктів політики визначає
і різноманітність політичних інтересів, а саме: загальнонародні,
регіональні, відомчі, колективні, народні, національні, класові,
соціально-групові, особисті. Стабільність політичної влади у
суспільстві, а також функціонування політичної системи залежать від
створення такого механізму, який би адекватно відображав комплекс
інтересів суспільства — колективів — особистостей.

Другим виміром влади є “інституціональна вісь”. Вона поєднує у собі
різноманітність відносин політичного суб’єкта із соціальними інститутами
суспільства і елітою, яка знаходиться при владі. Щоб зміцнити своє
становище, політичний суб’єкт змушений налагоджувати стосунки з іншими
політичними суб’єктами незалежно від того, хоче він цього чи ні,
оскільки за кожним з них стоять певні організації й інститути. Становище
політичного суб’єкта може бути стійким лише тоді, коли він узгоджує
певною мірою свої дії з елітою (відкритою чи закритою), яка знаходиться
при владі. Так еліта диференціює ціль, виконуючи функції соціального
управління і легітимізації основних цінностей суспільства.

Третій вимір, влади становить “вісь політичної діяльності”. Це різного
роду практика, техніка прийняття і виконання рішень, тобто способи
вирішення суб’єктом політичних проблем, що постають перед суспільством.

Ці три виміри простору політичної влади дають змогу визначити координати
політичного суб’єкта, його активність, здатність до стратегії
політичного маневрування.

 

5. СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНИХ ВЛАДОВІДНОСИН

 

Політична влада здійснюється через механізм владовідносин. Визначимо їх
структуру:

1) наявність не менш як двох партнерів, які беруть участь у владних
відносинах;

2) волевиявлення владаря, який перебуває при владі, по відношенню до
підвладного у вигляді певного акту, де передбачаються санкції на випадок
непідкорення волі того, хто здійснює владу;

3) обов’язкове підкорення тому, хто здійснює владу,

4) соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, а інших —
їм підкорятись 1.

Ці елементи становлять основу владних відносин. Саме вони через якісний
стан, чітку визначеність можуть показати розвиненість або слабкість
влади, стабільність її або нестабільність. Нерозвиненість або
відсутність того чи іншого елемента призводить до розхитаності влади, а
згодом і до розпаду її. .Проте, перш ніж втратити владу, суб’єкт влади
повинен здобути, досягти її. Шляхи досягнення влади багато в чому
визначають її функціонування, діяльність структурних елементів влади.

Історично відомі такі шляхи завоювання, досягнення політичної влади:
політична реформа; політична революція; контрреволюція; мілітаристський
спосіб; різного роду політичні перевороти. Спосіб здобуття влади
зумовляє всю подальшу діяльність політичних сил, що прийшли до влади.
Розкриємо зміст кожного способу.

Політична реформа (від лат. rеformarе — перетворювати)—є перетворення,
зміна, переустрій політичного життя (порядків, інститутів, установ), що
здійснюються в основному без змін основ існуючого ладу.

Політична реформа передбачає еволюційний розвиток суспільства і його
інститутів влади. Вона являє собою певний крок, етап прогресивного
перетворення. Такі політичні реформи владарювання можуть відбуватись
різними шляхами.

Перший спосіб: реформа зверху. Зміст такої реформи полягає у тому, що
автократичні правителі розуміють необхідність зміни системи влади за
своєю волею і саме на цих засадах здійснюють програму перетворень.
Прикладом таких владних змін може бути Туреччина, де реформа зміни влади
зверху була здійснена Ататюрком, який зорієнтував державу на освічений
Захід. У Бразилії зміни у владі почалися з реформ 1964 р. і,
забезпечивши значний розвиток, зробили країну відкритим суспільством.

Однак слід мати на увазі, що реформи зверху не завжди приносять жаданий
успіх. Значно частіше вони закінчуються поразкою. Прикладом цього можуть
бути реформи, які прагнув провести у 60-ті роки у СРСР М. С. Хрущов.
Однак, прагнучи змінити владні відносини, ліквідувати тоталітарний
режим, демократизувати процес владарювання, реформувати механізм влади,
він не зміг позбутися рис минулого і сам вдався до попередніх методів
здійснення влади. Віддаючи належне М. С. Хрущову, який залишився у
пам’яті народу як реформатор, важко забути що його політичний арсенал
влади пов’язаний із розстрілом робітників у Новочеркаську, різким
погіршенням матеріального становища людей тощо. Як лідер-реформатор,
будучи непослідовним у своїх діях, опинився у пастці певних політичних
сил М. С. Горбачов.

Другий спосіб: зречення влади, відмова від влади. Це відбувається при
загибелі, капітуляції авторитарних режимів владарювання. Прикладом
можуть бути відмова восени 1989 р. Е. Хонекера в НДР, Г. Гусака і Якеша
в ЧССР від влади, коли вони опинились без підтримки власного народу і
політичних сил, без підтримки радянських військ. Такий спосіб зміни
влади зустрічається досить рідко.

Третій спосіб: поступове реформування влади погодженими зусиллями
політичних сил, які перебувають при владі і в опозиції. Прикладом цього
може бути розвиток подій в Угорщині і Польщі, Болгарії і Південній
Кореї, Іспанії та в інших країнах. Це процес поступових і погоджених
реформ владних структур, змін у владних відносинах, наповнення їх новими
зразками політичної культури, взаємних поступок, переговорів, звернення
до компромісів та ін. Спільна робота шляхом переговорів, проведення
“круглих столів”, обговорень, конференцій, діалогів забезпечує процес
реформування влади, оволодіння нею новими методами, утвердження
демократичного режиму.

Політична революція (від лат. revolutіо — поворот, переворот) — це
суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу,
встановлення нового режиму шляхом насильницького завоювання політичної
влади, здійснення докорінних змін політичного життя суспільства.

Центральним питанням революції є питання про політичну державну владу,
яким соціальним спільностям людей вона належатиме. В залежності від
суб’єкта революційного руху, його спрямованості розрізняють буржуазну,
буржуазно-демократичну, національну-визвольну, пролетарську
(соціалістичну) революції та ін. Всі політичні революції в процесі
підготовки до них і в процесі здійснення їх ставлять за мету утвердження
демократичної влади. Проте, як свідчить історія, революції майже завжди,
за рідким винятком, відкривають шлях недемократичного режиму.
Малоймовірно, щоб насильницька революція народила демократію. Як
свідчить розвиток XX ст., революції не дали демократичних режимів
владарювання. Російська революція, яка поклала кінець монархії, не
привела до встановлення влади демократичного типу. Лише у наш час ми є
свідками прагнень до процесу здійснення демократичної влади,
демократичної трансформації.

Після перемоги політичних революцій виникли недемократичні режими у
країнах Центральної і Східної Європи, в Китаї, в Ірані та інших країнах.

Проте встановлення тоталітарних, авторитарних, теократичних режимів не
означає, що революції не несуть у собі соціально-економічного прогресу.
Деякі з них внесли значний вклад в історичний розвиток, активізували
політичний процес. Однак політичним уроком революційних змін є те, що
перехід до демократії владарювання відбувається саме в мирних умовах,
тобто шляхом реформ.

Контрреволюція (від франц. сопtrе — проти й revоlutіоп — революція) — це
боротьба (поваленого) реакційного класу, соціальної групи або прошарку,
які сходять з історичної арени, їхня реакція на революційну практику.

Контрреволюцію не слід ототожнювати з реакцією і консерватизмом
Політична реакція являє собою соціальну позицію класів або прошарків, що
сходять з політичної арени. Консерватизм — це стримання владою темпів
розвитку, консервація попередніх форм політичної життєдіяльності.

Контрреволюція ставить за мету реставрацію старих суспільних порядків,
збереження влади тими чи іншими політичними силами, відновлення
попередніх форм владарювання, припинення глибинних процесів
соціально-політичного оновлення, створення нового ладу і відповідної
йому форми влади. Методами контрреволюції є саботаж, ідеологічна
диверсія, підривна агітація, насильство, терор та ін.

Мілітаристська форма досягнення влади являє собою захоплення політичної
державної влади за допомогою військової сили. Це можливо як шляхом
завоювання країни іззовні, так і за допомогою застосування воєнної сили
всередині країни.

Формою захоплення влади за участю військових є різного роду політичні
перевороти. Ця участь може бути активною, а в разі вдалого перевороту —
пасивною.

Політичні перевороти — форма насильницької або ненасильницької зміни
політичної влади, в результаті якої політичне управління країни
переходить до рук нових політичних сил.

Політичні перевороти є формою досягнення політичної влади, їх не слід
ототожнювати з реформами і революціями. Вони не ведуть до докорінних
соціально-економічних змін. Роль їх полягає в персональних змінах у
центрі влади. Здійснюються вони по-різному — від прийняття рішення до
прямого насильства над владою. Характер і політична спрямованість
перевороту залежать від того, які сили (прогресивні чи реакційні) і з
якою метою його здійснюють, чиї інтереси відбивають.

Серед політичних переворотів відомі державний переворот, двірський
переворот, путч, воєнна змова.

Державний переворот — форма насильницької або ненасильницької зміни
глави держави або уряду, приведення до влади нових політичних сил з боку
представників апарату влади або певних кіл правлячих класів.

Двірський переворот — форма зміни влади певною групою осіб, яка
знаходиться при дворі.

Путч є формою боротьби за владу за умови широкого використання
репресивних заходів і опори на військових, частину армії. Останні
виступають безпосереднім інструментом захоплення влади або засобом
психологічного тиску на уряд з метою його повної відставки.

Військова змова — форма встановлення влади військовими, яка не обмежена
законами, спирається на військову силу і виражає насамперед інтереси
військовослужбовців, всього військово-промислового комплексу.

Встановлення влади у будь-якій формі впливає на формування і
функціонування елементів політичної системи суспільства, діяльність її
як цілісності. Вплив влади на стабільність життєдіяльності політичної
системи здійснюється у процесі владотворення. У структурі політичної
системи, як елемент її, влада виконує свої соціальні функції щодо всієї
системи. До них належать:

Інтегративна функція. Влада прагне інтегрувати всі соціально-політичні
сили, прогресивні політичні, ідеологічні, інтелектуальні ресурси
суспільства, підкоряючи їх політичним, суспільнозначущим, історично
визначеним цілям. На основі прогресивної політичної культури вона
намагається перемогти конфронтації, уникати конфліктів, спрямовувати
політичний хід подій як цілісний.

Регулятивна функція. Влада виявляє і спрямовує політичну волю мас на
створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства,
підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів. Вона володіє
таким інструментом, як право, а також системою політичних норм.
Правотворча, політико-нормотворча діяльність — важливий фактор
регулятивного впливу влади.

Функція мотивації політичної життєдіяльності суспільства. Влада формує
мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущим інші
мотиви відповідно до політичних інтересів суб’єктів владарювання, їхніх
політико-організаційних структур. Мотивацію політичної поведінки,
політичної дії влада здійснює, виходячи з політичних цілей і політичних
можливостей досягнення їх.

Об’єднувальна функція. Влада об’єднує все політичне в єдину систему —
політичну систему суспільства. Вона юридично забезпечує всім політичним
і громадським об’єднанням участь у формуванні і функціонуванні органів
влади, правовим чином підтримує політичні відносини між ними, формує
певний тип політичної культури, усуваючи можливу конфронтаційність.
Таким чином вона консолідує навколо усталеної системи влади всі
соціальні спільності, втілюючи у собі їхні інтереси і потреби.
Нездатність влади об’єднати соціальні структури та їхні організації
призводить до її деформації, поразки.

Стабілізаційна функція. Влада націлена на стійкий розвиток політичної
системи, всіх її структур, всього громадянського суспільства.
Стабільність політичної системи забезпечується стійкістю самої влади, її
здатністю до саморозвитку, самовдосконалення, демократичного
перетворення. Стабільність влади означає: зміцнення і розвиток правової
основи функціонування політичної системи суспільства як гаранта її
демократичного розвитку; постійне демократичне оновлення політичного
життя суспільства, розвиток демократичних політичних структур; вільний
розвиток всіх елементів політичної системи на основі стабільної
визначеності влади і еволюції її розвитку; захист політичних прав і
свобод громадян.

Влада може відігравати роль дестабілізатора функціонування політичної
системи суспільства, його політичного життя.

Це відбувається за умови, коли стара влада втрачає можливість управляти
країною, а її накази не діють на тих, ким раніше вона управляла; або
коли нова влада не склалась, не має підтримки з боку більшості
населення, їхніх організаційних структур, а її накази не мають сили
закону. В ситуації нестабільності у суспільстві і нестабільності у
функціонуванні політичної його системи добре організована політична сила
може захопити владу.

 

ВИСНОВОК

 

Отже, функціонування влади у політичній системі є фактором і умовою
саморозвитку її і розвитку всіх інших елементів політичної системи.
Влада пов’язує в єдину систему всі політичні структури. Виступаючи в
демократично організованому суспільстві як законодавча, виконавча,
судова в їх самостійних формах, але в неділимості змісту націленості,
вираження інтересів, влада виступає гарантом політичного розвитку,
ефективності політики в життєдіяльності всього суспільства.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1984.

2. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т. – М., 1964. – Т.2.

3. Політологія. Курс лекцій. Под ред. Проф. І. С. Дзюбка. – Київ., 1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020