Правовий статус підприємств і правове становище господарських об’єднань
підприємств
ПЛАН
TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc72752638” Вступ PAGEREF
_Toc72752638 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc72752639” 1. Поняття підприємства PAGEREF
_Toc72752639 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc72752640” 2. Організаційно-правові форми
підприємств PAGEREF _Toc72752640 \h 5
HYPERLINK \l “_Toc72752641” 3. Створення підприємства PAGEREF
_Toc72752641 \h 7
HYPERLINK \l “_Toc72752642” 4. Установчі документи підприємства
PAGEREF _Toc72752642 \h 9
HYPERLINK \l “_Toc72752643” 5. Державна реєстрація підприємства
PAGEREF _Toc72752643 \h 10
HYPERLINK \l “_Toc72752644” 6. Припинення діяльності підприємства
PAGEREF _Toc72752644 \h 11
HYPERLINK \l “_Toc72752645” 7. Поняття господарського об’єднання
PAGEREF _Toc72752645 \h 12
HYPERLINK \l “_Toc72752646” 8. Види господарських об’єднань PAGEREF
_Toc72752646 \h 14
HYPERLINK \l “_Toc72752647” 9. Правовий статус промислово-фінансових
груп PAGEREF _Toc72752647 \h 15
HYPERLINK \l “_Toc72752648” Висновки PAGEREF _Toc72752648 \h 16
HYPERLINK \l “_Toc72752649” Задача PAGEREF _Toc72752649 \h 17
HYPERLINK \l “_Toc72752650” Література: PAGEREF _Toc72752650 \h 18
Вступ
Домінуюче місце серед суб’єктів господарського права належить такому
суб’єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і
соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме
функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у
продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут
підприємства або господарюючого суб’єкта є центральною частиною системи
господарського права України, його правовою основою.
Усі основні закони та інші нормативні акти господарського
законодавства приймаються виходячи з економічного та правового
становища підприємства.
Поняття “підприємство” є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше,
визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх
форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види
підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі
визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні,
сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.
Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну
сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими
кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою
цих ознак, систематизованих ст. 1 Закону України “Про підприємства в
Україні”, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх
форм власності і галузей народного господарства.
Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції,
підприємства прагнуть об’єднуватись у промислові, промислово-фінансові
та інші групи. Закон «Про підприємства в Україні» надає підприємствам
право об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи
іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству
України.
1. Поняття підприємства
Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою
народного господарства України.
Закон також встановлює, що підприємство – це господарюючий суб’єкт.
Суть визначення “господарюючий суб’єкт” полягає в тому, що підприємство
є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі
(промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку
[14, 45]. Як господарюючий суб’єкт підприємство здійснює виробничу,
науково-дослідну та комерційну діяльність.
Підприємство є самостійним, господарюючим суб’єктом. Самостійність у
прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов
діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого
визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї
господарської діяльності “має право з власної ініціативи приймати
будь-які рішення, що не суперечать законодавству України” [ст. 27 Закону
України “Про підприємства в Україні”].
Нарешті, підприємство – це статутний господарюючий суб’єкт. Статут
підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне
визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися
від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також
визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної
особи.
Підприємство має необхідне для господарюючого суб’єкта майно –
основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє,
користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві
власності, повного господарського відання чи оперативного управління).
Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника
підприємства і закріплене за підприємством як суб’єктом права. Основні
і оборотні кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі,
гроші – на поточному рахунку підприємства в банку [15, 124].
Підприємство є самостійним суб’єктом права. З одного боку, закон
визначає його компетенцію (права та обов’язки) як господарюючого
суб’єкта, з другого – зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка
не має у своєму складі інших юридичних осіб [ст. 1 Закону України “Про
підприємства в Україні”]. Цим підприємство істотно відрізняється від
об’єднань підприємств (господарських об’єднань), до складу яких входять
юридичні особи.
Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство
починає діяти від дня його державної реєстрації.
Таким чином, підприємство – це самостійна господарська організація,
створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення
господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі
(продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі
статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності,
є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в
банках.
2. Організаційно-правові форми підприємств
З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України “Про
підприємства в Україні” виділяє такі види підприємств: приватні,
колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на
власності об’єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі
казенні).
Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства,
заснованого на власності фізичної особи.
Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати
“підприємство колективної власності”) – це організаційно-правова форма
підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства
[14, 51]. Право колективної власності у колективному підприємстві
безпосередньо здійснюють його органи управління – вищий орган
управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже,
колективне підприємство, поки воно діє, – це об’єкт права власності
відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками
часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.
Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму
підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне
вказує, що дане підприємство має особливості правового становища
порівняно з недержавними підприємствами Ці особливості обумовлені
способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у
державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс
є об’єктом права державної власності. Підприємству як суб’єктові права
це майно належить на праві повного господарського відання. Державні
підприємства як суб’єкти однієї форми власності (організаційної форми)
поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній
власності; б) державні підприємства, засновані на республіканській
(Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці
підприємства – державні юридичні особи.
Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є
казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за
казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського
відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право
оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується
зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві
оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів
підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу,
уповноваженого управляти відповідним державним майном.
Спільне підприємство – це організаційна форма підприємства,
заснованого за законами України на базі об’єднання майна різних форм
власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як
правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб’єктами права
колективної власності. Засновниками спільних підприємств можуть бути
юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є
два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні
підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.
3. Створення підприємства
Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують
підприємства різних організаційно-правових форм, господарське
законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення.
Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені
законом України “Про підприємства в Україні” та Господарським кодексом,
який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі й
підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами
про їх окремі види.
Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх
засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення
підприємства. Засновником є особа, яка має право створити у
встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За
законами України “Про власність” (статті 6 і 33) і “Про підприємства в
Україні” (ст. 5) таким правом наділені безпосередньо власники засобів
виробництва та іншого майна і уповноважені власником (власниками)
органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і
дієздатність.
Уповноважені органи, що можуть бути засновниками підприємств,
визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності – це
підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої
влади: міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони
приймають рішення про створення підприємств державної власності,
затверджують статути і контролюють їх додержання, укладають та
розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність
використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження [10].
Це загальне правило. У деяких випадках (наприклад, щодо підприємств
будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження Кабінет
Міністрів України делегує господарським об’єднанням: корпораціям,
концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими
органами із засновницькими правами є сільські, селищні та міські ради
[п. 30 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від
21 травня 1997 р.], а також місцеві державні адміністрації [п. 1 ст. 19
Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999
р.] Засновники реалізують засновницькі права шляхом: обрання
організаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета його
діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження у
встановленому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс
підприємства основних фондів та оборотних коштів; формування органів
управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.
Створення підприємства в юридичному розумінні – це затвердження та
одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників)
або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо
цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію.
За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди
входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені
земельним законодавством України.
Господарське законодавство регулює також способи створення
підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням
одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу. Підприємство
може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства
відповідно до антимонопольного законодавства України. Підприємство може
створюватися шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в
результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох
структурних підрозділів за рішенням їхніх трудових колективів, якщо на
це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може
створюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого
об’єднання.
4. Установчі документи підприємства
Установчими документами підприємства називається комплект документів
встановленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як
суб’єкт права.
Господарський кодекс України містить перелік актів, які належать до
установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників
або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо
власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено установчий
договір. По-друге, це статут підприємства.
Стаття 9 Закону України” Про підприємства в Україні” дає перелік
обов’язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства
як одного з його основних установчих актів.
Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів)
господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76
Закону України “Про господарські товариства”. Ці статті визначають
переліки основних даних, що підлягають включенню до установчих
документів товариств окремих видів.
5. Державна реєстрація підприємства
Державна реєстрація підприємств є обов’язковою юридичною дією при їх
створенні. Вона встановлена ст. 6 Закону України “Про підприємства в
Україні”. Законодавство визначає державні органи, на які покладено
реєстрацію підприємств (органи державної реєстрації), а також загальні
умови і порядок реєстрації. Детальніше вони визначаються Положенням про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №740.
Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої
підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій. Днем включення визначено день реєстрації підприємства.
Зазначена дія має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак
суб’єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у
господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів
держави юридична особа. Запис у Єдиному державному реєстрі про
реєстрацію підприємства становить юридичний факт виникнення підприємства
– суб’єкта права з правами юридичної особи.
Відповідно до законодавства України підприємство визначається діючим,
стає юридичною особою, набуває прав та обов’язків з дня його державної
реєстрації. Діяльність незареєстрованих підприємств не допускається. З
іншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою
діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру. Цей
запис є скасуванням реєстрації.
Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. За
загальним правилом, це державні органи за місцезнаходженням
підприємств, а саме: а) виконкоми міських, районних у містах рад; б)
районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.
Законодавством визначено також органи, які здійснюють державну
реєстрацію окремих видів суб’єктів господарського права. Так,
господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє
Національний банк України в порядку, визначеному Законом України “Про
банки і банківську діяльність”, фондова біржа підлягає державній
реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
6. Припинення діяльності підприємства
Діяльність підприємства припиняє його власник (вищий орган
підприємства, уповноважений орган). Припинення за юридичними підставами,
як зазначалося вище, може бути двох видів: добровільним і примусовим.
Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є
ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими
документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон
не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція,
затоварення тощо.
До передбачених законом чи установчим договором обставин належать:
а) закінчення строку, на який створювалось підприємство; б) досягнення
мети, поставленої засновниками під час створення підприємства (ст. 19
Закону України “Про господарські товариства”). Установчі документи
підприємств можуть включати й інші підстави цього виду. Рішення про
припинення діяльності підприємства з цих підстав приймає його вищий
орган.
Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені
в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку ]ст. 34
Закону України “Про підприємства в Україні”, ст. 19 Закону України “Про
господарські товариства”].
Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень
суду (господарського суду) про визнання недійсними установчих документів
підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акта (рішення
засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство
припиняється на підставі рішення суду (господарського суду) за поданням
органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або
грубого порушення ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється
на підставі рішення суду (господарського суду) у разі несвоєчасного
повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні
місцезнаходження підприємство повинно в 7-денний термін повідомити про
це реєструючий орган). По-четверте, підприємство припиняє свою
діяльність на підставі рішення господарського суду про визнання його
банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства:
ліквідацію і реорганізацію [ст. 34 Закону України “Про підприємства в
Україні”]. У випадку ліквідації підприємство припиняється як суб’єкт
права без правонаступництва. Реорганізація передбачає виникнення на
основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств як
суб’єктів права. У разі реорганізації підприємства усі його права та
обов’язки переходять до правонаступника (правонаступників).
7. Поняття господарського об’єднання
Як суб’єкт права об’єднання має свої економічні, організаційні та
юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства. По-перше,
підприємства консолідуються в групи об’єднання на основі певних
матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Це
об’єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів
об’єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо.
Матеріальні інтереси як основа об’єднання визначаються
засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції
об’єднання. Договір укладають між собою підприємства – засновники
об’єднання. Статут затверджують власники майна об’єднання. Єдність
матеріальних інтересів членів як основа об єднання – це його
економічна ознака.
По-друге, об’єднання як суб’єкт господарського права має майно,
юридичне відособлене від майна членів об’єднання. Майном об’єднання
є: а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами
об’єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б)
майно, набуте об’єднанням в результаті господарської
діяльності; в) майно створених об’єднанням підприємств.
Третьою ознакою об’єднання є централізація в руках об’єднання як
суб’єкта права функцій і повноважень його членів. Склад функцій, які
централізує об’єднання, визначають його засновники у договорі або
статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні,
комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним
вираженням їх централізації і делегування членами об’єднанню у
відповідних частинах повноважень, передбачених Законом «Про підприємства
в Україні», з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з
боку органів об’єднання. Правовою формою делегування є договір або
статут об’єднання.
Четвертою ознакою об’єднання є особлива (складна) правосуб’єктність,
її особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання.
Членами об’єднання можуть бути лише підприємства (організації)
– юридичні особи, кожне з яких при входженні до об’єднання
зберігає права юридичної особи і діє на підставі Закону «Про
підприємства в Україні». Разом з тим об’єднання підприємств
також є самостійним суб’єктом права.
Таким чином, господарське об’єднання є складною господарською
організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів
підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту
і реєструється як юридична особа.
8. Види господарських об’єднань
Юридичним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає
правовий режим членства учасників в об’єднаннях. Відповідно до
цього критерію розрізняють договірні і статутні об’єднання.
Договірними є асоціації та корпорації. Статутними (недоговірними) закон
визначає концерни і консорціуми.
Корпорація як договірне об’єднання може створюватися
підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання
їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів
та централізованого управління діяльністю членів об’єднання.
Для централізованого управління діяльністю групи члени
об’єднання делегують правлінню частину своїх повноважень,
визначених законом.
Іншим видом договірного об’єднання визначено асоціацію. Це договірне
об’єднання, яке створюється учасниками з метою координації
їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад,
номенклатури продукції (робіт, послуг), освоєння ринків збуту
(маркетинг), визначення цін тощо. Координація не вимагає централізації
управління підприємствами – членами асоціації. Тому асоціації
(правлінню) не дозволяється втручатися у виробничу та комерційну
діяльність підприємств.
Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом
створення і функціонування. Засновниками цих об’єднань можуть бути
підприємства всіх форм власності. Створюються вони на
добровільних засадах. Засновники для створення договірного
об’єднання укладають між собою багатосторонній установчий
договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності
об’єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне
майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною
основою створення договірного об’єднання є волевиявлення
сторін договору.
9. Правовий статус промислово-фінансових груп
Специфічним видом господарських об’єднань є промислово-фінансові
групи (ПФГ). Відповідно до п. 7 ст. 3 Закону України «Про
підприємства в Україні» порядок створення, реорганізації та ліквідації
промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулюється
спеціальним законодавством.
Чільне місце серед актів цього законодавства займають Закон
України від 21 листопада 1995 р. «Про промислово-фінансові
групи в Україні» та Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію
та ліквідацію промислово-фінансових груп, затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. №781.
Згідно із зазначеним Законом промислово-фінансова група становить
собою об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства,
сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні
установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на
меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на
певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних
галузей виробництва і структурної перебудови економіки України,
включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також
виробництва кінцевої продукції.
Особливістю ПФГ є наявність у ній головного підприємства, тобто
підприємства, створеного відповідно до законодавства України, яке
виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує
податки в Україні і офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її
межами.
Крім головного підприємства, до складу ПФГ входять її учасники.
Учасником ПФГ може бути підприємство, банк або інша наукова і
проектна установа, організація, створена згідно із законодавством
України, чи іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ,
виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші
послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті
отримання прибутку.
Учасники ПФГ, серед яких обов’язковою є наявність банківської
установи, зберігають статус юридичної особи, тоді як ПФГ статусу
юридичної особи не мас. Право діяти від імені ПФГ має виключно
головне підприємство ПФГ.
Висновки
Отже, підприємство – це самостійна господарська організація, створена і
зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення
господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі
(продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі
статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності,
є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в
банках.
Існують такі види підприємств: приватні, колективні, господарські
товариства, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян,
комунальні, державні (в тому числі казенні).
Державна реєстрація підприємств є обов’язковою юридичною дією при їх
створенні. Відповідно до законодавства України підприємство
визначається діючим, стає юридичною особою, набуває прав та обов’язків з
дня його державної реєстрації. Діяльність незареєстрованих підприємств
не допускається.
Господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка
створена на основі поєднання матеріальних інтересів
підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту
і реєструється як юридична особа.
Промислово-фінансова група становить собою об’єднання, до якого можуть
входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства,
банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх
форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється
за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних
програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної
перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними
договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
Задача
Керівник казеного підприємства самостійно прийняв рішення про списання
зайвих верстатів, обладнання і транспортних засобів, а наприкінці року
частину чистого прибутку використав для придбання офісних меблів та
комп’ютерів для створення лабораторії і переобував частину коштів на
відрядження за кордон своїх працівників для вирішення виробничих питань
із закордонними партнерами.
Чи законні дії керівника казенного підприємства?
Відповідь аргументувати з посиланням на чинне законодавство.
Відповідно до п. 4 ст. 77 Господарського кодексу України казене
підприємство не має право відчужувати або іншим способом розпоряджатися
закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без
попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Отже,
керівник казеного підприємства порушив чинне законодавство стосовно
розпорядження майном такого підприємства.
У п. 8 цієї ж статті зазначається, що порядок розподілу і використання
прибутку казеного підприємства визначається його статутом відповідно до
порядку встановленого Кабінетом Міністрів України. Тобто, якщо статутом
казеного підприємства визначено, що підприємство саме розпоряджається
прибутком підприємства, то тоді керівник не порушив чинне законодавство
стосовно розпорядження прибутком.
Література:
Господарський кодекс України.
Господарський процесуальний кодекс України
Цивільний кодекс України
Цивільний процесуальний кодекс України
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р. № 887-XII
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом» від 30 червня 1999 р. N 784-XIV
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. N
1576-XII
Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21
листопада 1995 р.
Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.
Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997
р.
Декрет Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у
загальнодержавній власності” від 15 грудня 1993 р.
Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію
промислово-фінансових груп, затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 20 липня 1996 р. №781.
Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.
№740.
В.С. Щербина. Господарське право України. К., 2003 р.
Господарське право: Практикум/В.С. Щербина, Г.В Пронська, О.М. Вінник
та інші; За заг. ред. В.С. Щербини. – К.Юрінком, 2001.
Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери та
Н.С. Кузнецової. – К.Юрінком, 2001.
Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.Юрінком,
2001.
Правознавство. /За редакцією В.В.Копейчинкова. К:Юрінком, 2000р.
Підприємництво: стратегія, організація, ефективність./Під ред.
С.Ф.Покропивного, К:КНЕУ, 1998.
PAGE
PAGE 19
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
