.

Світові релігії (Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2826 12266
Скачать документ

Реферат на тему:

Світові релігії

Центральне місце в філософії сикхізму посідає поняття бога. Для доказу
існування бога ні Нанак, ні інші гуру не вдавалися до витонченої системи
аргументації, як це робили ідеологи християнства у Європі або філософи
індійських шкіл. Бог для віровчителів сикхізму був самоочевидною
реальністю, тому ні їхня епоха, ні їхня аудиторія не вимагали доказів
його існування. Нанаку не було потреби доводити існування того, що його
слухачі вважали безсумнівним: коли йшлося про теологічні питання, він
найчастіше приділяв увагу проповіді єдності бога, що давало привід
багатьом дослідникам вважати однією з важливих відмінних особливостей
сикхізму його монотеїзм. “Суди про одного бога, про Нанак, звідки бути
іншому?” — постійно повторює гуру. Джерела сикхського єдинобожжя
насамперед слід шукати в монотеїстичних традиціях самого індуїзму:
релігія Нанак, яка вийшла з лона індуїзму, зобов’язана йому багатьма
своїми доктринами. Важливим фактором, який вплинув на формування як
монотеїстичних поглядів засновника сикхізму, так і багатьох інших ідей,
що їх він проводив, було вчення таких середньовічних індійських
мислителів, як Рамануджа (XI ст.), Нимбарка (XII ст.), Мадхва (XIII
ст.), Чантанья (XV ст.).

Отже, пізні національні релігії є певною системою, що поширювалася у
межах існуючих на той час держав і етнічних територій, їхня історія
тісно пов’язана з історією відповідних народів і держав. Частина з них
передавала дещо з свого арсеналу наступним релігіям, деякі існують і
тепер, певною мірою трансформувавшись і пристосувавшись до сучасних
реалій життя. Вони передавали естафету історичного розвитку релігійних
уявлень так званим світовим релігіям.

III. 4. Світові релігії. Пізнішим і своєрідним явищем в історії релігії
було виникнення наднаціональних, або світових релігій.

До них належать буддизм (виник у VI ст. до н. е., нараховує до 300 млн
віруючих), християнство (виникло у І ст. н. е., нараховує близько 1,7
млрд віруючих), іслам (виник у VII ст. н. е., нараховує 935 млн
віруючих). Кількість віруючих світових релігій наведена за даними
Fischer Welt Almanach… початку 90-х років і може розглядатись як
приблизна.

Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із
запитанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, то відповідь
буде короткою: її проголосив людям Шак’я-Муні (пустельник з племені
шак’їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.

За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті
“освітлений вищими знаннями”) прийшов на землю, щоб виконати свою місію
порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого
останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85
разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також
великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав образ царевича
Сіддхартхи, який належав до знатного роду (родове ім’я — Гаутама).

Рід належав до племені шак’їв, що жило 500— 600 р. до н. е. в долині р.
Ганг, в середній її течії. Мати Сіддхартхи — дружина правителя Майя (або
Махамайя) — одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий
слон, а через деякий час вона народила дитину, яка з’явилася на світ
незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків
і вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Пологи застали Майю
в містечку Лум-біни, що знаходиться тепер на території Непалу, у 10 км
на північ від індійського кордону. Цариця переселилася зі своєї столиці
до батьків. Боги подарували новонародженому подарунки. Через сім днів
після пологів мати померла.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак’їв
відвідав старий мудрець Асита. Побачивши та тілі новонародженого “риси
величі”, Асита засміявся і заплакав. “Я сміюсь, — сказав він, — від
радості, що рятівник явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає
щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу”.
Новонародженого назвали Сіддхартхою, що означає “той, хто виконує своє
призначення”.

Однак повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов’язково
сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив
дитину піклуванням і багатством, старанно маскуючи від нього похмурі
сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхартха вражав усіх своїми непересічними
здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він
одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім’ї сповнилося радості
і щастя.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими
та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого гнійними
виразками хворого, згорбленого роками слабого старця, поховальну
процесію та аскета, що поринув у думи.

Ці “чотири зустрічі” все в ньому перевернули. Він дізнався про
страждання, які випадають на долю людини. Тієї ночі він крадькома
залишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від
страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в
містечку Урувіл’я (нині Бух Бодх-гая), коли під час відпочинку під
деревом Сіддхартха осяяла істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаута-мою у день великого
прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же
його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири “святі
істини”: “жити — значить страждати”, “причина страждань — бажання”; “для
звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань”; “шлях
позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Будди”, яке може привести
віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання),
тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення
вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть,
хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не
залишає без уваги фактори другого порядку.

Будді, наприклад, приписують такі слова: “Володарі царств, котрим
належать багатства і скарби, пожадливо поглядають один на одного,
підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не
знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим
бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі”?

Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна
риса чуттєвого буття в усіх його ф°Рмах робить страждання суттю буття.
Власне життя, існування у будь-якій формі завжди є обов’язково
стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які
були до і існують після нього.

Справді, в усіх релігіях, як правило, “світ земний”, “світ чуттєвий”
принижується, а протиставлений йому “світ небесний” звеличується,
утверджується як “істинне надбуття”. Звідси — логічний висновок, що
перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до
“життя” у “світі небесному”. Зрозуміло, що “вічне життя” дається як
винагорода за перетерплені страждання під час перебування на землі.

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування
зі стражданням, буддизм вже не зміг припустити можливість якогось іншого
буття, крім повного страждання. Смерть, що є водночас стражданням, також
не позбавляє від мук. Шсля неї розпочинається нове, знову наповнене
стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося
у буддизмі незмінним.

Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Він
полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного
блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спокою —
нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у “третій святій істині”: “Що ж
є святою істиною позбавлення страждань? Це — повне позбавлення бажань,
повне заперечення їх і усунення їх”.

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном “сансара”, запозиченим
буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих Індії епохи формування
буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це
стверджували існуючі релігійні філософські традиції, це відчували прості
люди на своєму життєвому шляху саме тоді, коли руйнувались вікові
суспільні традиції: коли податковий прес вичавлював з людей усі життєві
соки; коли на кожному кроці людину підстерігала страшна перспектива
розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне
критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення.
Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя тому, хто
народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником у разі
слідування релігійним діям, принесення жертв, то буддійські проповідники
повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати “Просвітленого” страшними
бурями. Щоб спокусити його радощами життя і змусити відмовитись від
вказування людям шляху порятунку, він посилав до нього своїх гарних
дочок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями — чотири тижні)
розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік
Бенаре-са (нині Сарнатх) Будда проголосив перед п’ятьма майбутніми
учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні
положення нової релігії або, як кажуть буддисти, “привів у рух колесо
дхар-ми”. Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й
долинами Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно
називалося дхар-мою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія
стала носити ім’я свого засновника — буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Кушинагарі (що, як
твердять, відповідає сучасній Каст). Будда, що лежав під деревом у позі
лева, звернувся до ченців і мирян з такими словами: “Тепер, ченці, мені
нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню!
Для врятування докладіть усіх зусиль!” Смерть Будди буддисти називають
досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день
травневого повномісяччя. Цю дату шанують, як і дату народження та
прозріння, тому її називають “тричі святим днем”.

Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів.
Канонічною вважається Трипітака, що включає в себе 3 частини:
віная-пітака (міфи про Будду та його повчання); сутга-пітака (притчі й
бесіди Будди та його послідовників), абхідхарма-пітака (філософія
буддизму).

Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки до Трипітаки. Тому
у 1871 р. в Мандалаї (Бірма) було скликано спеціальний собор, на якому
2400 членів шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки
створили її уніфікований текст. Пізніше його вирізьбили на 729
мармурових плитах, кожна з яких зберігалася у невеличкому окремому
храмі. Так було створено своєрідну бібліотеку, яка зберігала
канон-Кутодо і стала місцем, шанованим буддистами всього світу.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. В
цілому це збірники біографії Будди або коментарі до канону, складалися
вони у II—VIII ст. н. е. Найбільше неканонічної літератури було написано
у IV—VIII ст. н. е. в період розквіту буддизму в Північній Індії і на
Цейлоні.

Моральні заповіді буддизму (панчашила) носять характер заборон: 1) не
вбивати жодну живу істоту; 2) не брати чужої власності; 3) не торкатися
чужої дружини; 4) не говорити неправди; 5) не пити вина.

Послідовник Будди не повинен платити злом на зло, захищати інших від
насильства, мститися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче
ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення
буддизму про непротивлення злу насильством, заклики до терпіння
примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.

Перші буддійські громади складалися з жебруючих ченців. Вони носили
простий одяг жовтого кольору (ознака нижчої касти), жили з милостині,
їли один раз на добу — перед заходом сонця, тобто вели суворий,
аскетичний спосіб життя. Чернечий буддизм отримав назву хінаяна. Але не
всі послідовники Будди погоджувалися бути ченцями, а залишалися “у
світі”. Вони склали другий напрям у буддизмі — ма-хаяна. їхні головні
релігійні обов’язки — виконувати п’ять моральних заборон і жертвувати на
користь чернечої громади. Основу буддійської релігійної організації
(махаяна) складає група віруючих мирян, очолюваних ченцем, які
групуються навколо певного храму.

Протягом VII—XIV ст. у Тібеті виникла і набула поширення така форма
буддизму, як ламаїзм (лама — чернець) (20,6 млн). Ламаїзм, поряд з
істинами буддизму, пропагує антинаукові уявлення про світ, про
надприродні сили. На території Російської імперії лами з’явилися у 90-х
роках XVII ст. Вони прийшли з Монголії, після її окупації маньчжурськими
військами (Цинська імперія). На початку XVIII ст. вони створили кілька
релігійних центрів — дацанів.

Головним канонічним текстом ламаїзму є Ганд-жур — збірка “одкровень”
Будди (108 томів), а також Данджур — переклад буддійських вчень (225
томів).

Ламаїзм надає Будді атрибути вищого божества — творця, “істинної
сутності світу”. Пантеон ламаїзму включає в себе будд, ідамів
(божества-охоронці), джар-мапалів (захисники віри) та інші фантастичні
образи.

Без вчення Будди неможливе спасіння, вчить ламаїзм, але викласти це
вчення може лише лама, чия допомога є необхідною умовою досягнення
блаженства і позбавлення гріхів. Шанування лами розглядається як
шанування самого Будди.

Вищий лама (далай-лама) шанується як земне втілення
Бодхисатви-Авалокі-Швари. Тібетський верховний лама (панчен-лама)
вважається живим буддою Амітабхи.. Буддійська людність в Росії має три
відділення — бурятське, тувинське і калмицьке на чолі з Центральним
духовним управлінням буддистів Росії (дацан у с. Іволга, в 40 км від м.
Улан-Уде).

Дзен-буддизм — один з різновидів буддизму. Засновником цього напряму,
який став за останні ЗО років предметом широкого інтересу в СІЛА та
Західній Європі, вважається індійський монах Бод-хідхарма, який начебто
прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу “езотеричну”, тобто
призначену лише для вузького кола “посвячених”, школу буддизму. Ця школа
отримала назву чань-буддизму. “Чань” (японське — “дзен”) є модифікацією
терміну, що передається в японській та китайській мовах поширеним у
буддизмі санскритським словом “дх’яна” — споглядання.

Розглянемо монастирський дзен-буддизм. Монастир був і залишається
основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя монастиря починається
звичайно о 3 годині ранку. Снідають поночі, обідають о 10 ранку,
вечеряють о 4 годині дня, причому в їжу вживають лише рис, ячмінь,
бобові, овочі. Роздача і прийом страв здійснюються за складним ритуалом
і супроводжуються великою кількістю дій, що мають символічний зміст.
Шсля сніданку всі приступають до роботи: це — прибирання приміщень і
монастирського дворища, праця на землі, що належить монастирю, тощо.
Фізична праця — невід’ємна частина монастирського побуту, однією з вимог
якого є: “День без роботи — день без їжі”. Розпорядок дня включає також
співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом.

Цей розпорядок певною мірою змінюється в періоди інтенсивних духовних
сесій, які провадяться щомісячно протягом 7—8 днів. Під час сесій сеанси
споглядання тривають по 17—18 годин на добу. Ченці сидять у позі лотоса,
розслабившись і напівприкрив-ши очі. їхня мета — досягти високого
ступеня зосередження, втратити відчуття особистого “я” і зануритися у
абсолютне “бездум’я”, віддатися Пустоті й Абсолюту. За учнями
спостерігає чернець, який походжає по залі й бамбуковим кийком б’є по
спинах тих, хто втомився.

Вивчення дзенської премудрості в монастирі триває в середньому 10—12
років.

Дзен-буддизм наприкінці 50-х років XX ст. охопив широкі кола
інтелігенції та студентство, а через десятиріччя — дрібнобуржуазні
верстви Західної Європи. Творча інтелігенція пов’язала з дзен-буддизмом
надії на духовне оновлення, на отримання повноти буття, безпосередньої
волі. Різноманітні течії битни-ків та хіппі вбачали в ньому ідейне
виправдання морального нігілізму,, побутової розпусти, повну зневагу до
соціальних обов’язків. Добропорядні обивателі намагалися в цій модній
течії знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск
“безглуздого світу” як альтернативи кризи європейської культури. 1
нарешті, свою роль відіграла добре поставлена реклама, яка подавала дзен
як панацею від усіх хвороб сучасного світу.

На сучасному етапі розвитку людства важливу суспільно-політичну й
культурну роль буддизм відіграє у країнах Індокитайського півострова. За
винятком В’єтнаму, в усіх інших країнах Індокитаю поширений
хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм
виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою
буддійської церкви, всі чоловіки обов’язково перебувають певний час у
монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення
сповідує інші релігії.

На грунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася
тенденція до зближення буддійських церков і окремих сект. На
буддійському з’їзді в Ко-ломбо (Шрі-Ланка) у 1950 р. було утворено
“Всесвітнє братство буддистів”. Резиденцію “Виконавчого комітету”
пізніше було перенесено до Бірми, а потім до Таїланду. Комітет,
незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь
у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у
їхній боротьбі за мир.

Християнство. При вивченні цієї, другої світової релігії необхідно
зазначити, що за змістом вона тісно пов’язана з іудаїзмом. Християнство
зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії
за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в
імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами
і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.

Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю, беззахисності, надії
на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним,
політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської імперії
християнство повинно було задовольнити духовну потребу суспільства, яке
вже не мало надії на соціальне визволення.

Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основа християнської
релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні
проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.

Месіаністські погляди набули особливого поширення серед іудеїв Палестини
і Малої Азії у зв’язку з Іудейською війною 66—73 pp. до н. е. В іудаїзмі
виникає секта євусеїв (євсеш). 1947—1952рр. на березі Мертвого моря
відкрито залишки їхніх поселень в ХІрбет-Кумрані, а також знайдено
рукописи, в одному з яких багато уваги відведено “наставнику
справедливості” — ймовірно, засновнику секти (вона існувала з II ст. до
н. е. до другої половини І ст. нашої ери). На основі рукописів можна
зробити висновок, що євсеї, які називали себе “синами світу”, вірили в
якогось Вчителя праведності, який нібито був покараний за свою
проповідь. Про Вчителя праведності говорили, що він є обранцем божим і
що його переслідував якийсь нечестивий жрець. Через 40 років після його
страти, як вважали кумраніти, він повинен був повернутися для суду над
всіма народами. Цілком можливо, що вірування кумранпів стало одним з
багатьох джерел міфу про божественного спасителя, який реалізувався в
образі Ісуса Христа. Сучасні дослідження не заперечують Історичного
Існування засновника християнства, оповіді про життя і діяльність якого
— Євангелія — створювалися значно пізніше його смерті.

За свій, хоч і пасивний, протест проти порядків Римської імперії
прихильники християнства жорстоко переслідувалися. Необхідно пояснити,
що цей протест виражався виключно в релігійних формах: надія покладалася
на “небесного” Спасителя. 1 чим більше, мовляв, перетерпиш страждань,
тим більшою буде небесна компенсація. Така ідеологія не лише не була
небезпечною для пануючих верств, а навпаки, робила їм велику послугу,
виховуючи трудящих у дусі покори. Тому держава почала поступово
схилятися до християнства. 312 р. імператор Костянтин урівняв
християнство в правах з усіма релігіями імперії; 324 р. проголосив його
державною релігією, а 325р. скликав у м. Нікеї перший церковний собор,
на якому фактично закріпив союз між державою і церквою. На Нікейському
соборі під керівництвом Костянтина було засуджено вчення
александрійського священика Арія, що заперечував божество і передвічне
народження Ісуса Христа і вчив, що той є лише вищим витвором божества.

В соборі взяло участь 318 єпископів, серед яких були Св. Миколай, Св.
Афанасій Великий (що був тоді лише дияконом). Собор засудив і відкинув
єресь Арія і, щоб всі християни могли сповідувати єдиний Символ віри —
було прийнято перші 7 його членів. На цьому ж соборі було встановлено
час святкування Пасхи та прийнято деякі інші правила.

Другий Вселенський Собор було скликано в 381 р. в Константинополі за
імператора Феодосія І. Він був спрямований проти вчення колишнього
аріанського єпископа Македонія, який заперечував божество Святого Духа і
вчив, що той не є бог, а лише слугуючий богу витвір.

В Соборі взяло участь 150 єпископів під головуванням Григорія Богослова.
На соборі було засуджено єресь Македонія і доповнено Символ віри (до 12
членів).

Третій Вселенський Собор було проведено в 431 р. у м. Ефес за імператора
Феодосія II. Він був скликаний проти вчення константинопольського
єпископа Несторія, що стверджував, нібито Діва Марія народила не Бога, а
лише людину, з якою божественна суть злилася пізніше. Тому Несторій
називав Ісуса Христа не Богом, а лише богоносцем, а Діву Марію —
христородицею. Собор засудив єресь Несторія і остаточно затвердив Символ
віри. В Соборі взяло участь 200 єпископів.

Четвертий Вселенський Собор відбувся у 451 р. в м. Халкидон за
імператора Маркіяна. Він був скликаний проти вчення архімандрита
Євтихія, що відкидав людську сутність Ісуса Христа. Це вчення отримало
назву “монофізитство”, а його послідовники називалися монофізитами. На
Соборі були присутні 650 єпископів. Собор засудив єресь Євтихія і
встановив, що при втіленні (народженні) Ісуса божественне й людське
з’єдналося в ньому як в єдиній особі (проти Євтихія), незмінно (проти
Несторія), нероздільно.

П’ятий Вселенський Собор скликано у 553 р. імператором Юстиніаном І. На
соборі були присутні 165 єпископів. Собор засудив несторіанські твори
вчителів церкви Феодора, Феодоріана Кірського й Іди Едесського і знову
виступив проти єресей Несторія та Євтихія.

Шостий Вселенський Собор було проведено 680 р. в Константинополі за
імператора Костянтина Пагонаті. В ньому брали участь 170 єпископів.
Собор скликано проти вчення монофелітів, що не визнавали в Ісусі два
єства — людське і божественне. Собор засудив єресь монофелітів, однак
під тиском останніх імператор Іраклій вимагав від Собору скасувати
рішення, вдаючись навіть до репресій.

Через 11 років Собор поновив свою діяльність, зібравшись у царських
палатах, іменованих Трулльсь-кими. Тепер він вирішував питання
церковного благочестя, повторюючи п’ятий Собор. Тому в історії він
інколи називається п’ято-шостим.

Собор впровадив нові церковні правила, що склалися у так званий
Номоканон, який став основою церковного управління. На соборі були також
засуджені деякі нововпровадження Римської Церкви, а саме: целібат
священиків, суворий піст в суботу перед Пасхою і зображення Христа у
вигляді агнця.

Сьомий Вселенський Собор було скликано в м. Нікеї за імператриці Олени.
На ньому були присутні 367 єпископів. Собор було направлено проти
іконоборчої єресі, що виникла за 60 років до Собору за імператора Льва
Хозара, який, бажаючи прилучити мусульман до християнства, вважав за
необхідне знищити ікони. Собор засудив іконоборство, однак після нього
гоніння на ікони тривало ще при трьох імператорах понад 25 років.
Поклоніння святим жонам було остаточно встановлено вже на Помісному
Константинопольському Соборі у 842 р. На цьому Соборі було також
встановлено свято Торжества Православ’я.

Підкреслимо, що Римо-Католицька церква визнає понад 20 вселенських
соборів, включаючи до їх складу пізніші собори Західної церкви.

Церковна організація остаточно склалася VI ст. Імператор Юстиніан
(527—565) своїм указом визначив п’ять центрів патріаршеств: Рим,
Константинополь, Олександрія, Антіохія та Єрусалим. Кожному з них
підпорядковувалися відповідні митрополії, а митрополіям — єпископії.
Було створено чітку систему церковних громад, яка у загальних рисах
нагадувала провінційний поділ імперії. Від названих патріаршеств пізніше
відокремилися автокефальні церкви, які існують і зараз.

Християнство навіть при зародженні ніколи не було єдиним з точки зору
ідеології та організації. У ньому виникало багато різних течій,
обумовлених соціальними чинниками.

395 р. Римська імперія розкололася на Західну та Східну. Розпочався
процес розділення римської і константинопольської церков, який
завершився 1054 р. Західна церква з часом отримала назву католицької
(вселенської), а східна — православної.

У XVI ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній
Європі в процесі Реформації від католицизму відокремилися протестантські
церкви. Так у християнстві виникли три основні течії: православ’я,
католицизм і протестантизм.

Православ’я (308 млн віруючих). У сучасному світі існують 15
автокефальних (незалежних, самостійних) церков: Константинопольська,
Олександрійська, Ан-тіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська,
Грузинська, Сербська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Грецька),
Албанська, Польська, Румунська, Чехословацька, Американська.

Основу православного віровчення складає Біблія (“Святе письмо”), Святий
переказ, Символ віри, затверджений на перших двох соборах 325 і 381 pp.

Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному
оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить
священику. Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів,
виконання постів, таїнства, у яких “під видимим образом передається
невидима благодать Божа”. Православна церква визнає сім таїнств:
хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і
єлеосвячення.

Хрещення — прилучення до християнства шляхом занурення у воду або
скроплення. Слово “хрещений” рівнозначне слову “християнин”.

Обряд скроплення водою як магічна дія виник ще в далекому минулому. У
багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини
“нечисту силу”. Тому ще до виникнення християнства існував звичай
окроплювати немовля водою і при занурюванні в неї давати йому ім’я.

Раннє християнство не знало обряду хрещення. Воно впроваджувалося
поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) було
оголошене обов’язковим. Форма обряду у різних християнських церков
різноманітна: католики обливають свяченою водою; протестанти —
окроплюють або занурюють у воду; православні тричі занурюють немовля у
“святу воду”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020