.

1. Природні ресурси та корисні копалини Землі. 2. Види надзвичайних ситуацій та їх характеристика. 3. Перша допомога при ураження електричним струмом

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
2196 7089
Скачать документ

Контрольна робота

з курсу “БЖД”

1. Природні ресурси та корисні копалини Землі

Природні ресурси – компоненти природи, які використовуються (актуальні)
або можуть бути використані (потенційні) як засоби виробництва і
предмети споживання. До природних ресурсів належать: сприятливі
кліматичні умови (енергія Сонця, вітру, води), грунти, рослини, тварини,
мінеральна сировина, води. Природні ресурси поділяються на мінеральні,
енергетичні, водні, земельні, біологічні (рослинні, тваринні),
кліматичні, рекреаційні.

Планета Земля має великі водні, рослинні, мінеральні та інші ресурси.
Але вони не безмежні. Потреби людини в сировині, паливі безперервно
зростають. Промислові підприємства використовують воду, сировину,
паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. Ступінь використання
природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями,
скільки соціально-економічними потребами.

Розрізняють вичерпні і невичерпні природні ресурси.

Вичерпні ресурси в свою чергу поділяються на відновлювані та
невідновлювані.

До відновлюваних природних ресурсів належать родючі грунти, рослинність
і тваринний світ. Під час використання вони безперервно відновлюються
самою

природою, однак, їх природне відтворення (відновлення родючості грунтів,
деревної й трав’яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з
темпами використання. Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все
частіше приходить у суперечність з дійсністю. Витрата відновлюваних
ресурсів (вирубування лісу, вилов риби тощо) починає перевищувати
розміри їх природного відтворення. Для того, щоб цього не було, треба:
а) раціональніше видобувати і обробляти природні ресурси; б) завчасно
залучати в експлуатацію нові невиснажені ресурси і за рахунок цього
послабити використання виснажених; в) штучно відновлювати ресурси, що
можна робити набагато інтенсивніше, ніж це робить природа; г)
відшукувати штучні замінники.

До невідновлюваних ресурсів належить більша частина корисних копалин, їх
використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх
не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно
експлуатувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з
родовищ.

До невичерпних природних ресурсів належать водні та кліматичні. Водні
ресурси – води, що використовуються як джерело водопостачання населення,
промисловості та сільського господарства, а також як джерело енергії.
Кліматичні ресурси – сонячна радіація – як джерело світла, тепла та
енергії, енергії вітру. Атмосферні опади можна відносити до водних та
кліматичних ресурсів. Використання невичерпних природних ресурсів не
призводить до загального зменшення їх запасів на Землі. Тільки
забруднення вод та атмосфери може стати серйозною перешкодою подальшого
розвитку виробництва, призвести до погіршення умов життєдіяльності
населення.

Мінеральні ресурси після завершення їх розвідки і видобутку, а також
біологічні ресурси і навіть вода та повітря стають сировиною для
різноманітних галузей господарства. Сировинні матеріали, які
використовуються у виробництві, перетворюються вже на економічні ресурси
суспільства (інші економічні ресурси -капітал, трудові, інтелектуальні
ресурси та можливості менеджменту). Зрештою, використані природні
ресурси після певної технологічної обробки постають перед нами у вигляді
знарядь та засобів праці і різноманітних матеріальних благ.

Розміщені природні ресурси (а відтак і сировинна база формування
економічних ресурсів) на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі
країни, а й великі регіони різняться за рівнем забезпеченості певними
ресурсами.

Але і в тому випадку, коли природних ресурсів у тій чи іншій країні
мало, це не означає, що країна приречена на бідність, адже економічні
ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти,
газу чи навіть родючих фунтів. Велике значення мають людські ресурси,
працездатність населення, рівень його підготовки та майстерності,
наявність науково-технічних ідей, досвід менеджменту і, нарешті,
наявність у країні капіталу. Як приклад можна назвати насамперед Японію,
яка досягла блискучих економічних результатів, маючи вкрай обмежену
природно-ресурсну базу.

Мінеральні ресурси – природні речовини мінерального походження, що
використовуються в господарстві як сировина або джерело енергії.

Мінеральні ресурси поділяються на: енергохімічні (вугілля, нафта,
природний газ, уран, торій, горючі сланці, торф тощо); рудні (руди
чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів) (мал. 4);
нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити,
нефеліни, кам’яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій,
фосфорити); технічні (алмаз, корунд, азбест, тальк, каолін, графіт,
слюда); будівельні (глина, гіпс, природний камінь); гідротермальні
(прісні та мінеральні природні підземні та поверхневі води). Мінеральних
ресурсів налічується понад 200 видів.

Мінеральні ресурси – головне джерело матеріального виробництва
суспільства. Так, основою енергетики нині є енергетичні, або паливні,
ресурси: вугілля, нафта, природний газ, сланці тощо. Особливо активно
людство почало використовувати ці ресурси у другій половині XX ст.

Запаси мінерально-сировинних ресурсів, особливо тих, що знаходяться в
надрах землі, як уже зазначалося, не безмежні і практично
невідновлювані. Прогнози на перспективу про можливі запаси мінеральної
сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначне. Наприклад, для
розвинутих країн і країн, що розвиваються, починаючи з 2000 року,
запасів вугілля, залізної, марганцевої та хромової руд, фосфатної
сировини та калійних солей при споживанні на сучасному рівні має
вистачити ще на 100-300 років. Запасів поліметалічних руд, що містять
нікель, кобальт, вольфрам, молібден, мідь, свинець, цинк, олово, а також
азбесту, самородної сірки залишається тільки на 30-60 років. Якщо
врахувати прогнозові запаси, то час повного вичерпання мінеральних
ресурсів відсувається на більш тривалий термін.

Родовища корисних копалин, як і природні ресурси взагалі, розміщені
досить нерівномірно. Так, США, Канада, Австралія. Китай, Росія володіють
найбільшими запасами металевих корисних копалин. У країнах Близького та
Середнього Сходу зосереджено понад 1/2 запасів нафти світу. В надрах
країн, що розвиваються, знаходиться 90% кобальту, близько 90 % олова, 75
% бокситів. 60 % міді. Багато країн має запаси світового значення одного
або кількох видів корисних копалин.

Використання та переробка мінеральних ресурсів призводить до утворення
відходів. Вони забруднюють навколишнє середовище, знижують цінність ще
не використаних ресурсів.

Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає їх комплексне
освоєння, застосування у виробництві енерго- та ресурсозберігаючих
технологій, активне впровадження оборотного (або повторного)
використання ресурсів. У багатьох економічно розвинутих країнах
послідовно реалізується саме така політика. Найглибшій утилізації
(вторинному використанню) підлягають промислові та побутові відходи в
Японії, країнах Західної Європи та США. Виробництво з використанням
повторних ресурсів чорних та кольорових металів, паперово-картонних
виробів, будівельних матеріалів, скла та інших дає значну економію
мінеральних, біологічних ресурсів та енергії.

Водні ресурси складова частина невичерпних природних ресурсів. Це – води
суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод,
ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів.

Вода – одна з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан
припадає 361 млн км2, або 71 %, загальної площі поверхні Землі. Площа
всіх внутрішніх водойм суходолу становить близько 3 % площі земної кулі.
Майже 10 % суходолу вкрито льодовиками.

Із загальних запасів води на Землі (1386 км3) 96,5 % припадає на води
Світового океану. Об’єм підземних вод становить понад 23 400 тис. км3, в
льодовиках міститься 24 064 тис. км3, в озерах – 176 тис. км9, в болотах
– 11,5 тис. км3, в річках – 2,12 тис. км3. Але прісної води тільки 2,5 %
усієї води на Землі, до того ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках
та сніжниках. Використовується ж тільки 0,0002 % загальних запасів
прісних вод. У багатьох районах великі річки та озера знаходяться на
порівняно мало освоєних територіях. Наприклад, Амазонка, річки Росії та
Канади, що впадають в Північний Льодовитий океан.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах Землі пов’язана також із
значним забрудненням вод річок та озер в результаті господарської
діяльності. Брудна вода стає непридатною для пиття, використання в
побуті, зрошення сільськогосподарських земель та використання в
промисловості. Процес забруднення вод особливо інтенсивно розвивається в
останні 20-30 років. До цього проблеми, пов’язані з забрудненням вод,
мали локальний характер. Можна сказати, що на очах одного покоління
виникла одна з найбільших проблем людства – проблема води, яка охоплює і
ц комплексне використання та охорону.

Один з найбільших споживачів води – сільське господарство. Так, на
вирощування 1 т цукрових буряків витрачається 130-160 м3 води, 1 т
пшениці – 800-1200, 1 т бавовни-сирцю – 4000-5000, рису – 5000-7000 м3.
Багато води споживає промисловість. На виробництво 1 т бавовняної
тканини витрачається близько 250 м3 води, 1 т аміаку – близько 1000 м3.
До найбільших споживачів води належать також теплові електростанції.

Земельні ресурси – землі, що використовуються або можуть бути
використані в різних галузях національної економіки; вид відновлюваних
природних ресурсів,

що характеризуються територією, якістю грунтів, кліматом, рельєфом,
гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси – основа
розміщення господарських об’єктів, головний засіб виробництва в
сільському, лісовому та інших господарствах, де використовується і
відіграє роль родючість грунтів. Земельний фонд становить 133,9 млн км”,
або 26,3 % загальної площі планети Земля. Сільськогосподарськими землями
(включаючи ріллю, луки, пасовища, сади, плантації) зайнято близько 35 %,
лісами та чагарниками – понад 30 %, населеними пунктами, промисловістю
та транспортом – 3 % земельного фонду світу. У світі нині розорано і
обробляється 10,8 % загальної площі земельних ресурсів, зайнято луками
та пасовищами 23,2 %, загальна площа сільськогосподарських угідь
становить 34 % (мал. 7). Тенденція зростання кількості населення і
зниження землезабезпеченості загострюють необхідність розширення
загальної площі сільськогосподарських земель. За останнє десятиліття їх
площа зросла в світі на 360 млн гектарів.

Відтворення ґрунтового покриву відбувається дуже повільно, зі швидкістю
0,2-2 см за 100 років, тобто на утворення мінімально необхідного для
землеробства шару грунту потужністю 18 см потрібно 1000 років. Головна і
найбільш серйозна проблема – опустелення земель через вирубування лісів,
знищення природного покриву, розорювання, неправильну експлуатацію,
надмірне випасання худоби, а також внаслідок промислового забруднення
грунтів і водойм, що негативно позначається на рослинному покриві. За
даними 00Н, понад 40 % земної поверхні стали пустелями або перебувають
під загрозою опустелення.

Сучасний розподіл земельних ресурсів по найбільших регіонах світу має та
кий вигляд. Площа земельного фонду країн Західної і Центральної Європи
(без країн колишнього СРСР) становить 473 млн гектарів, з яких 147 млн
гектарів (близько 30 %) зайняті ріллею і плантаціями. В цілому,
незважаючи на високу густоту населення, земельні ресурси цієї території
використовуються досить ефективно, чому сприяє найнижча серед усіх
частин світу частка неродючих та незручних земель, в основному
сприятливий для сільського господарства клімат та рельєф. Частка
сільськогосподарських земель становить 48 % загального земельного фонду.

Структура земельного фонду Азії (без країн колишнього СРСР) значноч
мірою визначається наявністю посушливих або перезволожених територій,
як займають майже 60 % території Азії, до того ж на гірський рельєф
припадає близко 50 % її площі. Площа земельного фонду Азії – 2 679 млн
гектарів, яких 456 млн гектарів припадає на ріллю та плантації. Гострий
дефіцит земель них ресурсів відчувається в країнах з найбільшою густотою
населення (Сінгапур Японія, Індія, Китай, Бангладеш, Республіка Корея).

Оскільки в Африці величезні території належать до аридних, земельні
ресурси материка мають низький потенціал. Площа земельного фонду тут
становить 2 965 млн гектарів і тільки 183 млн гектарів зайнято ріллею та
плантаціями.

Площа земельного фонду Північної Америки становить 2 139 млн
гектарів, з яких 273 млн гектарів займають рілля та плантації. Більша
частина земельного фонду материка припадає на СІ11А та південь Канади:
близько 70 площі оброблюваних земель і 65 % пасовищ в Північній Америці
знаходиться н території 48 компактно розташованих штатів СП1А. Значні
території у високих широтах (Канадський Арктичний архіпелаг, Гренландія)
не входять до складу продуктивних земель.

На Південну Америку припадає 13,5 % світового земельного фонду. Площа
земельного фонду Південної Америки становить 1 754 млн гектарів, з яких
139 млн гектарів припадає на ріллю та пасовища.

Площа земельного фонду Австралії та Океанії становить 843 млн гектарів.
З них обробляються 48 млн гектарів (близько б % площі земельного фонду).
Пасовища займають досить значну територію – 460 млн гектарів (понад 54 %
площі земельного фонду). Незважаючи на переважно рівнинний рельєф
Австралії і значну теплозабезпеченість, земельні ресурси цього материка
мають у Цілому незначний потенціал продуктивності через нестачу вологи.

Кліматичні ресурси – невичерпні природні ресурси, що включають сонячну
енергію, вологу та енергію вітру. Кліматичні ресурси не споживаються
безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людей, не
знищуються в процесі використання, але можуть погіршуватись
(забруднюватись) або покращуватись (за умов цілеспрямованої діяльності).

Ресурси Світового океану загалом поділяються на біологічні, мінеральні,
енергетичні. Це ресурси, що вже видобуваються або можуть бути добуті з
води узбережної частини, дна та надр океанів та морів.

Біологічні ресурси океанів – риби, кити, молюски (кальмари, мідії тощо),
ракоподібні (краби, креветки, кріль тощо), деякі види водоростей, що
використовуються для виробництва продуктів харчування і одержання цінних
речовин для різних галузей промисловості, сільського господарства,
медицини. Вони належать до відновлюваних ресурсів. Загальна маса живих
організмів Світового океану оцінюється приблизно 35 млрд тонн. Обсяги
поповнення рибних запасів, видобуток яких становить від 4/5 до 9/10
всього морського промислу, досягає 200 млн тонн щорічно. Основними
районами вилову риби в світі є шельфові ділянки, що займають 7-8 % площі
Світового океану і забезпечують 90 % обсягів вилову, а також центральна
частина Тихого океану (прибережні води островів Океанії), Північна
Атлантика. Найбільші рибопромислові країни світу – Японія, Росія, Китай,
США, Чилі, Норвегія, Індія, Республіка Корея, Данія, Таїланд, Індонезія,
Великобританія. Дедалі більшого розвитку набуває штучне розведення на
фермах та морських плантаціях деяких видів молюсків, водоростей, що
дістало назву марикультури.

Мінеральні ресурси океанів представлені нафтою, газом, групою твердих
корисних копалин. Перспективними для видобутку нафти та газу є ІЗ млн
км2 шельфової зони Світового океану. Геологічні запаси нафти оцінюються
в 0,3 трлн тонн, газу – в 140 трлн м3. Світовий видобуток нафти з шельфу
становить 1/4 загальних обсягів, газу – 1/10. Найбільш інтенсивно
видобуток ведеться в Перській, Мексиканській затоках, затоці Маракайбо,
Північному (мал. 8) і Каспійському морях. Підводний видобуток кам’яного
вугілля на шельфі проводять Великобританія, Японія, Нова Зеландія,
Канада, Австралія. В перспективі зростатиме видобуток залізних руд,
міді, нікелю, олова, титану, сірки, фосфоритів, будівельних матеріалів
та інших з дна океанів та морів. Підраховано, що води Світового океану
містять понад 60 хімічних елементів. З морської води видобувають багато
кухонної солі (1/3 солі, що споживається людьми), магнію, брому, калію.
Зростає використання опрісненої морської води (Кувейт, Казахстан,
Японія, Туркменістан, Азербайджан).

Енергетичні ресурси океану – це принципово доступна механічна та теплова
енергія його вод. Поки що з енергетичних ресурсів Світового океану
найбільше використовується енергія припливів і відпливів, яка оцінюється
вченими в 1 млрд кВт. Перші припливно-відпливні електростанції буди
споруджені у Франції (гирло річки Ране) та в Росії (Кисла губа в
Мурманській області). Хвильові електростанції діють в Японії,
Великобританії, Австралії, Індії, Норвегії. В перспективі передбачається
використання термальної енергії океанських вод.

Рекреаційні ресурси – це сукупність природних, природно-технічних,
соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють
відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її
працездатності. Розрізняють природні і соціально-економічні (або
природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.
Природні рекреаційні ресурси – це особливості природи, природні та
природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й
властивості, природоохоронні об’єкти. Соціально-економічні рекреаційні
ресурси – культурні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури, етнографічні
особливості території.

Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною
різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів
належать: в Атлантичному океані – Середземноморське узбережжя Південної
Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного,
Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті,
Багамських, райони міст та міських агломерацій Атлантичного узбережжя
Північної та Південної Америки; в Тихому океані – Гавайські острови і
східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського
моря, райони міст та міських агломерацій узбережжя Північної та
Південної Америки; в Індійському океані – острів Шрі-Ланка, район
прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова
Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях
(круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг,
подорожі на яхтах, катамаранах.

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений
повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів
треба враховувати географічне положення, особливості клімату і
ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: 1)
узбережжя теплих морів; 2) береги річок, озер та водосховищ; 3) лісові
та лучні масиви; 4) передгір’я та гірські країни; 5) міста – столичні та
історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7)
релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами
населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні
міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає
екологічний стан території – чистота або забрудненість вод, повітря,
грунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства,
економіці країни. Нині до найгостріших екологічних проблем багатьох
держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод
морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також
осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не
припиняються.

2. Види надзвичайних ситуацій

та їх характеристика

Оскільки номенклатура небезпек (надзвичайних ситуацій), які можуть мати
місце в процесі життєдіяльності людини нараховує понад 150 назв, то
виникла необхідність у створенні їх класифікації. На сьогодні чіткого
поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному
їх класифікують:

За сферою (джерелом) походження: природна, техногенна, соціальна та ін;

За часом проявлення: імпульсні, кумулятивні;

За локалізацією: пов’язані з космосом, атом-, гідро-, літосферою;

За наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;

За збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;

За сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо.

Небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у
здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне
джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це явища,
процеси, об’єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди
здоров’ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність
людей.

Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її
по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов’язують
відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопотами, а
не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних
конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров’я, довкілля —
основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має
також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:

а) рівня соціального і духовного розвитку особистості;

б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають
на світосприйняття громадянина.

При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу «все впливає на
все», тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати
небезпеці також може все живе і неживе.

Джерелами природні процеси та явища, (носіями) елементи техногенного
середовища, небезпек є людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків
енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а
виникнувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через
які окремі об’єкти не страждають від певних небезпек або ж одні
страждають більше, а інші менше, є властивості самих об’єктів.

Наприклад, куля, що вилетіла з дула, небезпечна для будь-якого живого чи
неживого об’єкта, який знаходиться на траєкторії її польоту. Водночас,
якщо людина чи тварина в такому разі може загинути, скло буде розбито,
то в цегляній стіні це спричинить лише невелику вибоїну, а зіткнувшись з
бронею, куля розплющиться, не завдавши такій перепоні шкоди.

Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150
найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу,
узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків
існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та
тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного
впливу на людину.

Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації — за
джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву,
структурою, характером впливу на людину тощо. Найбільш вдалою
класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження,
на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири
групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші
три вказують на те, що небезпеки за своїм походженням належать до трьох
елементів життєвого середовища, яке оточує людину – природного,
техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої
групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та
соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних
елементів життєвого середовища.

Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних
ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р.
№ 1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України
поділяються на:

НС техногенного,

НС природного,

НС соціально-політичного та

НС воєнного характеру.

Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація
небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ
12.0.003-74.

Природні джерела небезпеки — це природні об’єкти, явища природи та
стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини
(землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми,
урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та
космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи,
грибки бактерії, віруси, хвороби тварин та рослин).

Техногенні джерела небезпеки — це передусім небезпеки,! пов’язані з
використанням транспортних засобів, з експлуатацією
підіймально-транспортного обладнання, використанням горючих,
легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з
використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та
підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних
речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного,
акустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що
породжують як наведені в цьому абзаці небезпеки, так і багато інших,
які, можливо, інколи не зовсім правильно було б називати техногенними,
але до них ми відносимо всі небезпеки, пов’язані з впливом на людину
об’єктів матеріально-культурного середовища. Такою небезпекою,
наприклад, можна вважати і виведену людьми породу собак — бультер’єр,
яка небезпечна не лише для чужих людей, а навіть для свого господаря. До
техногенних небезпек слід також віднести виведені у військових
лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної
інженерії.

До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким
духовним та культурним рівнем: * бродяжництво, * проституція, *
п’янство, * алкоголізм, * злочинність тощо. Джерелами цих небезпек є
незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки,
повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному,
етнічному, расовому чи релігійному грунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та
міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм
ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.

І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Ось лише
невелика їх частка:

• природно-техногенні небезпеки — смог, кислотні дощі, пилові бурі,
зменшення родючості грунтів, виникнення пустель та інші явища, породжені
людською діяльністю;

• природно-соціальні небезпеки — химерні етноси, наркоманія, епідемії
інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;

• соціально-техногенні небезпеки — професійна захворюваність,
професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані
виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання,
викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової
інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність,
професійній травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї
особи, конкретний вид Хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в
певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до – зменшення
продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруженості,
підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних
конфліктів, які вже у свою чергу є носіями різного роду небезпечних та
шкідливих факторів.

Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає
того, що людині чи групі людей обов’язково повинна бути причинена якась
шкода чи пошкодження. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про
існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації,
при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження,
шкоди здоров’ю, смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий
фактор.

Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища,
які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам
життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм
походженням вражаючі фактори можуть бути * фізичні, в тому числі *
енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне,
акустичне, іонізуюче випромінювання, об’єкти, що рухаються з великою
швидкістю або мають високу температуру тощо), * хімічні (хімічні
елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей,
фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об’єктів
життєвого середовища), * біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми),
* соціальні (збуджений натовп людей) та * психофізіологічні. Залежно від
наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в
деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі та
небезпечні.

Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого
середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження
працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку
захворювання.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які
призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або
окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Хоча поділ вражаючих факторів на небезпечні та шкідливі досить Умовний,
бо інколи неможливо віднести який-небудь фактор до тієї чи іншої групи,
він ефективно використовується в охороні праці для організації
розслідування та обліку нещасних випадків та професійних захворювань,
налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту
працівників, профілактику травматизму та захворюваності на виробництві.

Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними
або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких
небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які
породжують їх.

Сонячне випромінювання, яке необхідне для існування майже всіх живих
організмів на Землі, витому числі людини, може бути причиною захворювань
шкіри. Приваблива дитяча іграшка може виділити шкідливі речовини, а
пасажир, який мирно куняє в кріслі салону літака, може виявитися
терористом. У кожному з цих випадків, як і в усіх інших, коли джерело
небезпеки є більш очевидним, наприклад, вибухівка, зброя, автомобіль,
діючий вулкан, будинок, що руйнується, ми говоримо про наявність джерела
небезпеки, але це ще не завжди означає наявність небезпечної ситуації,
тобто події, при якій створюється реальна можливість прояву небезпеки
або небезпека проявляється. .

Взаємозв’язок між джерелом небезпеки, небезпечною ситуацією (небезпекою)
та небезпечним фактором показано в табл. 1.

Таблиця 1

Джерела небезпеки, небезпечні ситуації (небезпеки) та вражаючі фактори

Джерело небезпеки

Небезпечна ситуація (небезпека)

Вражаючий фактор

Війна

Наліт бомбардувальників Бомба Бомбові уламки

Електрична мережа

Обрив лінії електропередач Дотик до оголених контактів Коротке
замикання Напруга кроку; електричний струм Електричний струм Підвищена
температура; вогонь

Повінь

Затоплення населеного пункту Високий рівень води Низька температура

Автомобіль

Керування в нетверезому стані Порушення правил руху

Несправність. Автомобіль, що рухається Автомобіль, що рухається
Залежно від виду несправності

Необхідно мати на увазі, що поділ на джерело небезпеки, небезпечну
ситуацію та небезпечний фактор проводиться залежно від завдання, яке
ставиться, передусім, від рівня системи «людина – життєве середовище»,
яка розглядається.

Наведемо приклад: якщо для однієї конкретної особи або групи людей
вражаючим Фактором є осколки від вибуху бомби; падіння бомб
(бомбардування) є небезпечною ситуацією, а літак, з якого здійснюється
бомбардування, — джерелом небезпеки, то для рівня країни чи регіону, в
якому ведуться бойові дії, небезпечним фактором є бомби; поява літаків,
що несуть бомби, — це небезпечна ситуація; а джерелом небезпеки є війна.

Слід також знати, що одне джерело небезпеки може призводити до різного
роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори.
У свою чергу, вражаючі фактори можуть спричиняти утворення нових
небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпек.

Приклад. Газова плита на кухні становить загрозу отруєння, пожежі та
вибуху. Отже, вона може розглядатися як джерело небезпеки. Коли ж через
якісь обставини будуть залишені відкритими конфорки, і газ, що заповнив
приміщення, вибухне, з’являються інші джерела небезпеки та інші
небезпечні фактори, а саме: елементи будівлі, що руйнується, полум’я,
чадний газ тощо.

Сучасне життєве середовище, навіть побутове, не кажучи вже про
виробниче, містить багато джерел небезпек. Це і електрична мережа та
електроапаратура, система водопостачання, медикаменти; отруйні та
пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мисливська
чи інша зброя тощо. Для того, щоб виникла реальна небезпечна ситуація,
необхідна, причина або умова, своєрідний «пусковий механізм», при якому
потенційна небезпека переходить у реальну. Логічним процесом розвитку
небезпеки, реалізації потенційної загрози є і тріада «джерело небезпеки
— причина (умова) — небезпечна ситуація».

Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій області,
яка отримала назву небезпечна зона. На рис. 1 наведено графічні варіанти
взаємного розташування зони перебування людини та небезпечної зони.

Рис.1. Графічні варіанти взаємного розташування небезпечної зони І, зони
перебування людини 2 та засобів захисту 3.

Варіант І ілюструє найбільш небезпечну ситуацію, коли людина, яка не має
засобів захисту або не використовує їх, знаходитеся у небезпечній зоні.
При варіанті II небезпека існує лише у місці суміщення зон 1 та 2.
Оскільки людина в такому місці знаходиться, як

правило, короткочасно (спостереження, огляд, невеликий ремонт тощо), то
під небезпечним впливом вона може опинитись лише в цей період. У
варіанті ІІІ небезпека виникає тільки у випадку порушення засобів
захисту 3. Повну безпеку, точніше, прийнятний рівень ймовірності прояву
небезпеки, гарантує лише варіант IV, наприклад, дистанційне керування
технологічним процесом.

Отже, найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:

> небезпека реально існує;

> людина знаходиться в зоні дії небезпеки;

> людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці
засоби неефективні.

3. Перша допомога при ураження електричним струмом

Організм зазнає впливу від шкідливе електричної, або піддаючи впливу
розрядів атмосферної електрики (удар блискавки), або при випадковому
зіткненні з електричним струмом.

Явища, що виникають від зіткнення з електричним
струмом, залежать від ряду умов, серед яких головну роль грають
властивості електричного струму і функціональний стан самого організму.
Властивості електричного струму визначаються характером струму
(постійний чи перемінний), напругою і частотою його, напрямком,
тривалістю дії. Постійний струм діє швидше, ніж пепременный, але
перемінний небезпечніше постійного при відносно невеликій його напрузі і
низкою частоті, тому що опір тканин перемінному струму слабкіше, ніж
постійному. Збільшення частоти періодів зменшує шкідлива дія струму.
Високочастотні струми не небезпечні і застосовуються в лікувальних
цілях.

Сила струму виражається у відношенні напруги струму до
тому, опору, що роблять при цьому тканини. При тому самому напрузі вона
тим більше, чим менше опір тканин. Шкідливий вплив струму буде значно
великим при впливі на вологу шкіру, тоді як суха шкіра чинить більший
опір електричному струму. В опорі електричному струму істотну роль грає
величина поверхні тканини, що стикається з електродами.

Істотне значення має те, через які органи проходить
струм, що можна установити, з’єднуючи думкою місця входу і виходу
струму. Особливо небезпечне проходження струму через серце, головний
мозок, тому що це може викликати зупинку серця і подиху. Узагалі при
будь-який электротравме мається поразка серця. У важких випадках
розвивається картина, що нагадує кардиошок: частий м’який пульс, низьке
ПЕКЛО, потерпілий блідий, наляканий, відзначається задишка, нерідко
спостерігаються судороги, зупинка подиху.

Ступінь порушень, викликуваних електричним струмом,
залежить від

тривалості дії струму. Відомо, що струм навіть високої напруги і великої
сили не є смертельним ести діє менш 0,1секунди. Чутливість до
електричного струму різна в різних видів тварин і дажюе індивідів одного
виду. Функціональний стан організму, його нервової системи грає в цьому
відношенні значну роль: чим більше збудлива нервова система, тим різкіше
її реакція при пропущенні струму. Електричний струм великої сили діє і
безпосередньо на тканину. У місцях входу і виходу струму (найчастіше на
руках і ногах) спостерігаються важкі электроожоги аж до обвуглювання. У
більш легких випадках маються так називані мітки струму – округлі плями
від 1 до 6 див у діаметрі, темні усередині і синюваті по периферії. На
відміну від термічних опіків волосся не обпалені.

Загальна дія електричного струму на організм (у залежності від сили)
виявляється головним болем,нудотою, нерідко частішанням серцевого ритму
і подиху, підвищенням ПЕКЛО і наступним деяким його падінням, паралічем
м’язів, набряком і водянкою

Дія сильного струму (100ма і вище) унаслідок порушення нервової
системи спочатку викликає підвищення ПЕКЛО і задишку. Потім настає
гальмування ЦНС, що супроводжується значним зниженням ПЕКЛО, ослабленням
і навіть тимчасовою зупинкою подиху, потьмаренням свідомості, іноді його
втратою. Такий стан може проявитися у виді “мнимої смерті”. При наданні
своєчасної допомоги нерідко удається відновити життєві функції. При
електрошку можуть наступити судороги, параліч подиху і повна зупинка
тривалості серця.

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА

Насамперед потерпілого звільняють від контакту з електрострумом (якщо
це не зроблено раніше). Виключають джерело електроживлення, а якщо це
неможливо, те скидають обірваний провід дерев’яним сухим ціпком.

Якщо оказывающий допомогу одягнений у гумові чоботи і рукавички, то
можна відтягнути потерпілого від електропроводу.

При зупинці подиху проводять искуственное подих, уводять серцеві і
серцево-судинні засоби ( 0.1% розчин адреналіну – 1 мол, кординамин – 2
мол, 10% розчин кофеїну – 1 мол підшкірно), засоби, що стимулюють подих
( 1% розчин лобелина – 1 мол внутрівенно чи повільно внутремышечно).

Накладають стерильну пов’язку на электроожеговую рань.

Штучне дихання не припиняють протягом тривалого часу. При зупинці
серця – непрямий масаж серця, внутрісерцеве введення розчину адреналіну
і 10 мол 10% розчину хлориду кальцію.

Госпіталізація. Транспортування лежачи на носилках в опікове чи
хірургічне відділення.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020