.

Податки з юридичних осіб (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1208 5973
Скачать документ

Реферат на тему:

Податки з юридичних осіб

Система податків та зборів України – це сукупність передбачених
податковим законодавством України загальнодержавних та місцевих податків
і зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування,
обчислення та сплати. Система податків і зборів в Україні встановлюється
виключно податковим кодексом України.

Податок – це обов’язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який
сплачують до бюджету фізичні і юридичні особи у порядку, встановленому
податковим законодавством України.

Збором є обов’язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи
за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх
посадовими особами дій, які мають юридичне значення за подання певних
прав, видачу дозволів і ліцензій, а також для забезпечення
функціонування системи державного соціального страхування і державного
соціального забезпечення.

Не є податком або збором платежі, що невстановлені податковими органами
України, а також платежі у вигляді штрафів та інших майнових стягнень за
порушення податкового законодавства.

Визначення та встановлення загальнодержавних податків та зборів
відноситься до компетенції Верховної Ради України.

Встановлення підстав для сплати місцевих податків і зборів в порядку та
розмірі ставок, передбачених податковим законодавством, відносяться до
компетенції органів місцевого самоврядування за наявності об’єктів
оподаткування (оправлення збору), або умов, з якими пов”язане
запровадження цих податків (зборів). Органи місцевого самоврядування
можуть визначати додаткові пільги щодо платників податків по
встановленим місцевим податкам лише в межах сум, що надходять до їх
бюджетів.

Податок на прибуток підприємства

Цей податок введено в дію Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємства” від 22.05.1997 року.

Платниками податку є суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні
організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки
(крім НБУ), які є юридичними особами, які здійснюють діяльність,
спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її
межами. Також, платниками такого податку є філії, відділення та інші
відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної
особи, розташовані на території іншій, ніж платник, територіальної
громади.

Сума податку на прибуток філії за відповідний звітний період
визначається розрахункове, виходячи із загальної суми податку,
нарахованого платником податку, розділеного пропорційно питомій вазі
суми валових витрат філії та амортизаційних відрахувань, нарахованих по
основних фондах такого платника податку, які розташовані за
місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та
амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Ставка податку на прибуток становить 30%, об’єкт оподаткування –
прибуток підприємства. Необхідно зазначити, що якщо платник податку має
збитки, дозволяється зменшення оподаткованого прибутку на суму збитків.

Особливість цього податку в західних державах полягає в тому, що вони, з
одного боку, стабілізують економіку на рівні всієї країни, а з другого –
регулюють ефективність діяльності окремого підприємства. Ця група
податків значно більше, ніж будь-яка інша, переобтяжена завданнями
нефіскального характеру. Прибуткові податки – це головні “делегати”
держави в господарській системі. Вони впливають на прибутковість
господарювання, загальну ефективність економіки, реальні грошові
доходи населення. Вони ж використовуються, як коригувальний
фіскальний інструмент антимонополістичної політики та засіб
стимулювання капіталоутворень і капіталовкладень. Прибуток визначається
шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на
суму валових витрат і амортизації.

Податок на додану вартість

У загальній системі податків та обов’язкових платежів податок на додану
вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу
кількість суб’єктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення
Державного бюджету України.

Платником ПДВ є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів
(робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх 12 місяців
(календарних) перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів
громадян, а також особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну
територію України; особа, яка на митній території України надає послуги,
пов’язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію
України.

Об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів
(робіт, послуг) на митній території України, ввезення товарів на митну
територію України та вивезення за її межі.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості,
визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням
акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов’язкових
платежів), за винятком ПДВ, що включається в ціну товарів (робіт,
послуг) згідно із законами України з питань оподаткування, об’єкти
оподаткування оподатковуються за ставкою 20% бази оподаткування.

Контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету здійснюють
податкові органи, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету
під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію
України – митні органи в порядку, узгодженому з центральним
податковим органом України. Порядок внесення ПДВ до бюджету при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів

Основними документами, згідно яких справляється цей податок, є Закон
України “Про внесення змін до “Закону України про податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів ” від 18
лютого 1997 року та Закон України “Про бюджетну систему” . Відрахування
податку здійснюється за відповідними ставками з кожного сантиметра
довжини, або кожного кіловата потужності двигуна залежно від типу
транспортного засобу.

Плата за воду

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за
користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є
підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, а
також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, які
використовують водні ресурси та користуються водами для потреб
гідроенергетики і водного транспорту. Філії, представництва, відділення
та інші відокремлені підрозділи платників зборів, які мають банківські
рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, сплачують
збори за своїм місцезнаходженням.

Водокористувачі, що здійснюють забір води з водного об’єкта або
використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману від
інших водокористувачів, повинні мати дозвіл на спеціальне
водокористування або договори на поставку води. Їм також затверджуються
ліміти використання водних ресурсів.

Водокористувачі самостійно обчислюють збір за використання водних
ресурсів щоквартально з наростаючим підсумком з початку року, виходячи з
обсягів фактично використаної води ( підземної, поверхневої отриманої
від інших водокористувачів) з урахуванням обсягу витрат води в їх
системах водопостачання, установлених лімітів, нормативів збору та
коефіцієнтів.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Даний збір проводиться за інструкцією про порядок обчислення та сплати
збору за забруднення навколишнього середовища, що розроблена на основі
законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про
підприємництво”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про
відходи” на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня
1999 року №303 “Про затвердження порядку встановлення нормативів збору
за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього
збору. збір справляється за:

– викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і
пересувними джерелами забруднення;

– скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

– розміщення відходів.

Платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від
форм власності, включаючи їх об’єднання, філії, відділені та інші
відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, бюджетні,
громадські та інші підприємства, установи, організації, інші платники.

Плата за землю

Будь-яке нерухоме майно нерозривно пов”язане із земельною ділянкою, на
якій воно розташоване. Тому, маючи у власності об’єкт нерухомості або
користуючись і володіючи ним на праві оренди, необхідно знати, що при
цьому одночасно використовуються земельна ділянка, на якій розташований
об’єкт нерухомості, а згідно статті 36 Земельного кодексу використання
землі в Україні є платним. Власники землі і землекористувачі щорічно
сплачують плату за землю у

вигляді плати за землю або орендної плати, які визначаються залежно від
якості і місця знаходження земельної ділянки виходячи кадастрової оцінки
земель.

Законом про Державний бюджет України на 1999 рік визначено, що плата за
землю в повному обсязі зараховується до бюджетів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва і Севастополя (ст.5). Статтею 12 встановлено,
що по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена,
застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою
ст.7 Закону “Про плату за землю”, збільшені в два рази.

Закон “Про плату за землю” передбачає, що Верховна Рада Автономної
Республіки Крим, обласні, міські, селищні і сільські Ради можуть
встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний
термін, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що
зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Комунальний податок

Об’єктом оподаткування є річний фонд оплати праці, розрахований виходячи
з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян та
середньоспискової чисельності працівників.

Структурно – логічна схема загальнодержавних податків і зборів

Відповідальність за порушення

валютного законодавства

Як і раніше, адміністративна відповідальність передбачена за незаконне
скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу
платежу або, як застави, і розміри штрафів не змінилися – від зо до 44
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних
цінностей. Однак вже запроваджено нову, м’якшу форму адміністративного
стягнення – попередження. Штрафуватимуть (попереджатимуть) тепер за
будь-який розмір незаконної валютної операції ( раніше Кодекс України
про адміністративні правопорушення застосовувався, якщо вартість
предмета незаконної операції не перевищувала 18 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян , при повторному правопорушенні або коли
вартість предмета операції становить 20 мінімальних заробітних плат,
використовується славетна стаття 80 Кримінального Кодексу « Про
правопорушення правил про валютні операції» з санкціями: позбавлення
волі на строк до 5 років з конфіскацією валютних цінностей, або виправні
роботи строком до 2 років, або штраф до 100 мінімальних розмірів
заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.

Змінена і підвідомчість адміністративних справ про незаконні валютні
операції: замість органів внутрішніх справ (стаття 222 КпАП) , ними
тепер займатимуться народні суди (стаття 221 КпАП), що полегшує захист
правопорушника, адже рішення суду можна оскаржити в суді касаційної
інстанції: постанова у справах про адміністративні правопорушення може
бути скасована або змінена за протестом прокурора самим суддею, а також,
незалежно від наявності протесту прокурора головою вищестоящого суду.

Відповідно, постанова про конфіскацію предмета , який став знаряддям
вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення
(валюта), виконується тепер державними виконавцями районних, міських
(міст обласного значення), районних у містах відділів державної
виконавчої служби, а не міліціонерами.

Проте, згідно з новою редакцією статті 255 КпАП, протоколи про
правопорушення складатимуть уповноважені на те посадові особи органів
внутрішніх справ.

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики в справах про
порушення правил про валютні операції, Пленум Верховного Суду в
кримінальних справах зазначає, що суди в основному вірно застосовують
чинне законодавство. Однак мають місце окремі розбіжності у визначенні
змісту поняття валютних операцій, за порушення правил проведення яких
передбачено відповідальність, неправильне розуміння адміністративної
преюдиції, неоднаковий підхід до визначення долі предметів незаконних
валютних операцій тощо.

В зв’язку з цим слід звернути увагу судді на те, що перелік валютних
цінностей, наведений у ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19
лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю» (далі – Декрет), є вичерпним і поширювальному тлумаченню не
підлягає. Цим Декретом до валютних цінностей віднесені:

а) валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських
білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним
платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або
такі, що вилучаються з нього: але підлягають обмінові на грошові знаки,
які перебувають в обігу: кошти на рахунках, у внесках в банківських та
інших кредитно-фінансових установах на території України;

б) іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів,
казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним
платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також
вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають
обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових
одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових)
одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та
інших кредитно-фінансових установ за межами України;

в) монетарні метали – золото і метали іридієво-платинової групи в
будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і
побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

До ювелірних і побутових виробів із цих металів слід відносити такі, що
виготовлені як промисловим так і побутовим способом. Виходячи зі змісту
п.1 ст.1 Декрету, до валютних цінностей належать також напівфабрикати
ювелірних , промислових і побутових виробів, деталі до них. Виробничі
відходи монетарних металів.

За змістом ст.5 Декрету ліцензії на право вчинення операцій з валютними
цінностями видаються лише юридичним особам. У зв’язку з цим операції,
під час яких валютні цінності скуповуються, продаються. Обмінюються чи
використовуються як засіб платежу або як застава, вчинені безпосередньо
між фізичнии особами, є незаконними.

Операції з валютними цінностями, вчинені фізичними особами через
посередництво юридичної особи, яка має відповідну ліцензію, складу
злочину не містять.

Порушення правил про валютні операції слід вважати закінченим злочинним
з моменту здійснення відповідної незаконної угоди щодо валютних
цінностей, у процесі якої відбулася їх повна або часткова передача іншій
особі.

Дії, спрямовані на укладення такої угоди (наприклад, спроба продати,
купити, обміняти валютні цінності або використати їх як засіб платежу чи
як заставу) слід розцінювати як замах на порушення правил про валютні
операції і кваліфікувати за статтями 17, 80 КК.

Слід звернути увагу на те, що при розгляді справ, у яких дії винного
кваліфіковано за ч.1 ст.80 КК за ознакою порушення правил про валютні
операції, вчиненого протягом року після накладення адміністративного
стягнення за такі ж дії, необхідно перевіряти обґрунтованість
притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.162 Кодексу
України про адміністративні правопорушення.

Також за змістом закону порушення правил про валютні операції, вчинене у
незначних розмірах особою, раніше судимою за ст.80 КК, саме по собі не
містить складу злочину і тягне адміністративну відповідальність за
ст.162 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це стосується
тих випадів, коли раніше особа була засуджена за ч.1 ст.80 КК за
повторне адміністративне правопорушення.

Разом з тим за ч.2 ст.80 КК можуть бути кваліфіковані дії особи, яка,
будучи судимою за ст.80 КК, вчинила порушення правил про валютні
операції в незначних розмірах, зазнала за це адміністративної
відповідальності і протягом року вчинила таке саме порушення.

В інших випадках за ч.2 ст.80 КК кваліфікуються дії осіб, які мають
незняту й непогашену судимість за ст.80 КК і знову вчинили порушення
правил про валютні операції у значному або великому розмірі, в тому
числі організованою групою.

За змістом закону не об’єднані єдиним умислом незаконні валютні
операції, вартість предмета кожної з яких не перевищує 20 (100)
мінімальних розмірів заробітної плати, не можуть кваліфікуватися як
порушення правил про валютні операції у значному (великому) розмірі
навіть якщо їх загальна сума перевищує ці розміри. Не об’єднані єдиним
умислом порушення правил про валютні операції. Одне з яких вчинене у
значному , а інше-у великому розмірі, належить кваліфікувати за
сукупністю злочинів, тобто за частинами 1 і 2 ст.80КК.

Якщо ж при вчинені декількох порушень правил про валютні операції у
незначному чи значному розмірах умисел винного був спрямований на
вчинення такого порушення у значному чи великому розмірі, дії винного
слід кваліфікувати, залежно від встановленого, за частинами 1та 2 ст.80
КК.

При розгляді справ про порушення правил про валютні операції слід
дотримуватись вимог закону щодо індивідуалізації покарання, звертаючись
при цьому особливу увагу на ступінь суспільної небезпечності злочину,
який визначається обставинами його вчинення ( мотив, спосіб вчинення,
тяжкість наслідків, що настали, роль винного при співучасті, та даними,
які характеризують особу підсудного (наявність або відсутність
судимості, поведінка в побуті, ставлення до навчання тощо).

Кошторис як індивідуально-плановий акт, його зміст

та правове значення у кошторисних підрозділах

Основною формою планування витрат підрозділів як центрів
відповідальності є складання їх кошторисів. Кошторис охоплює всі витрати
підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період
незалежно від ступеня її готовності. У підрозділах з коротким виробничим
циклом виготовлення продукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої
продукції за певний період, як правило, збігаються. Якщо виробничий цикл
тривалий і змінюються залишки незавершеного виробництва на початок і
кінець планового періоду, такої відповідності немає.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції, як організуюча,
контролююча і стимулююча. Організуюча функція кошторису полягає в тому,
що, маючи встановлену планову величину витрат, працівник, відповідальний
за їх рівень, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм
використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати
роботу працівників, відповідальних, за рівень витрат. Це здійснюється
порівнянням фактичних витрат з плановими, передбаченими в кошторисах.
Відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції
щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за
неї. Стимулювання здійснюється через відповідальність за необгрунтовані
витрати і заохочення в їх зниженні.

Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділу та
відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси.
Структурно він може будуватися за статтями й елементами витрат.

Матеріали (за вирахуванням відходів). До статті заносяться витрати на
матеріали, що утворюють основу виготовлюваної продукції (основні
матеріали), а також на матеріали допоміжного призначення(допоміжні
матеріали), які можна прямо віднести на окремі вироби (кріпильні
матеріали, фарби, формувальні матеріали, хімікати для гальванічного
покриття та ін.). витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін
на матеріали і виробничої програми. Крім ціни придбання матеріалів,
ураховуються транспортно-заготівельні витрати (комісійні виплати
заготівельним організаціям, плата за вантажно-розвантажувальні роботи,
транспортування та ін.). слід мати на увазі, що до
транспортно-заготівельних витрат не належать витрати на утримання
відділу матеріального постачання, складів матеріалів і постійних
складських робітників. У вітчизняній практиці їх відносили до
загальногосподарських витрат. З 2000 р. вони належить до витрат періоду
у складі адміністративних витрат.

Від вартості матеріалів віднімаються відходи за ціною їх можливого
використання чи продажу. Отже, витрати на матеріали обчислюються за
формулою:

(1)

де См – витрати на матеріали певного виду, грн.;

n – кількість найменувань виготовлюваної продукції;

Ni – випуск (запуск) виробів і-го найменування в плановому періоді у
натуральному виразі;

Нмі – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу у натуральному
виразі;

Цм- ціна одиниці матеріалу,грн.;

Рт-частка транспортно-заготівельних витрат у вартості купованих
матеріалів, % (якщо вони не враховані у внутрішній ціні на матеріали);

Ві-кількість зворотних відходів з усієї сукупності і-х виробів у
натуральному виразі;

Цв-ціна одиницівідходів, грн.

Обчислені величини См підсомовуються за всіма видами матеріалів і
остаточно визначаютьсяза даною статею.

Куповані вироби і напівфабрикати. Купованими вважаються вироби, що
купуються для укомплектування виготовлюваної продукції і потребують
витрат на їх установку чи складання (двигуни,різні прилади, механізми
тощо). Куповані напівфабрикати – це вироби, які додатково обробляються
на підприємстві (штампування, відливки деталей, поковки та ін.). Сюди ще
можуть зараховуватися виробничі послуги сторонніх підприємств, які
стосуються конкретних виробів і можуть бути прямо на них віднесені.

Витрати за цією статтею обчислюються аналогічно витратам на матеріали
згідно з нормами і цінами з урахуванням транспортно-заготівельних
витрат. Вартість виробничих послуг сторонніх підприємств визначається за
договірною ціною на виконані роботи.

Слід мати на увазі, що за напівфабрикатного методу обліку, що відповідає
умовам внутрішніх ринкових відносин, матеріальні витрати доповнюються ще
однією статтею аналогічного змісту— напівфабрикати власного виробництва
підприємства. Витрати за цією статтею обчислюються за встановленими
внутрішніми цінами.

Паливо та енергія на технологічні потреби. До статті включають витрати
палива та енергії на безпосереднє виконання технологічних процесів:
палива для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагріву металу в
прокатних, ковальських цехах; випробувань виробів, передбачених
технологічним процесом (турбін, двигунів та ін.); електроенергії для
електропечей, електрохімічних, гальванічних процесів, сушіння тощо.

Витрати на паливо та енергію технологічного призначення обчислюються
аналогічно попереднім статтям, тобто за нормами витрат і встановленими
цінами (тарифів). Коли ці витрати займають незначну частку в загальних
витратах або коли відсутня належна нормативна база, їх включають у
кошторис загальновиробничих витрат як витрати на утримання й
експлуатацію машин та устаткування, переводячи таким чином у категорію
непрямих витрат.

Основна заробітна плата виробничих робітників. Стаття включає оплату
праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної
продукції. Вона складається з відрядної та почасової заробітної плати
згідно з установленими розцінками та тарифними ставками (посадовими
окладами)

(2)

де Св.з — витрати на відрядну заробітну плату основних виробничих
робітників, грн.;

п — кількість найменувань виготовлюваної продукції;

Nі — випуск продукції і-го найменування в плановому періоді у
натуральному виразі;

Зрі — агрегована відрядна розцінка за і-й виріб, грн.

Сп.з= Чоб Тп Зт .г
(6.3)

де Сп.з—витрати на почасову оплату праці основних виробничих робітників,
грн.;

Чоб — середньооблікова кількість основних виробничих робітників на
почасовій оплаті праці, осіб;

Тп — фонд часу роботи одного основного виробничого робітника в плановому
періоді, год.

Зт г — годинна тарифна ставка, грн.

Зауважимо, що на практиці частина почасової основної заробітної плати
виробничих робітників є незначною або взагалі вона відсутня, тому цю
статтю, як правило, без застережень відносять до змінних витрат.

Додаткова заробітна плата виробничих робітників. До неї належать
додаткові виплати понад установлені норми за трудові успіхи (премії),
особливі умови праці (наприклад, у нічний час), за відпустки та інші
доплати, передбачені законом та трудовою угодою. Планова величина цих
виплат обчислюється згідно з передбаченими умовами оплати праці в
плановому періоді, а у разі їх відносної стабільності — у відсотках від
основної заробітної плати за даними звітного періоду.

Відрахування на соціальні заходи. Вони охоплюють відрахування в
Пенсійний фонд і фонди соціального страхування та сприяння зайнятості.
Обчислюється їх сума у встановлених відсотках від заробітної плати
(основної і додаткової) виробничих робітників.

Загальновиробничі витрати. Зазначені витрати узагальнюються в окремому
кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Сюди
входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на їх функціональне
призначення поділяються на дві групи: перша — витрати на утримання й
експлуатацію машин та устаткування, друга — витрати на організацію й
управління виг робництвом.

Витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування охоплюють
широке коло витрат, необхідних для роботи устаткування в режимі
виробничого процесу, а також для підтримання його в стані готовності до
експлуатації. До них належать:

Амортизаційні відрахування на реновацію машин і устаткування, поліпшення
та відновлення їх експлуатаційних параметрів. Під машинами й
устаткуванням розуміють усе технологічне устаткування, транспортні
засоби, закріплені за даним підрозділом, а також пристрої та інструмент
технологічного призначення, що належать до основних засобів.
Амортизаційні відрахування обчислюються за певним методом амортизації
(лінійним, нелінійним, прискореним) згідно з установленим оптимальним
терміном служби машин і устаткування. Амортизаційні відрахування
належать до постійних витрат.

Витрати на експлуатацію устаткування. Вони містять різні витрати, у тому
числі витрати на електроенергію для приведення в дію машин, стиснуте
повітря, пару, воду, мастила, охолоджувальні рідини, оплату праці
обслуговуючого персоналу (наладчиків, слюсарів, ремонтників, електриків
та ін.) тощо. Обчислення планової величини цих витрат методично не
складне, але щодо витрат на енергію і допоміжні матеріали проблематичним
є встановлення відповідних норм витрат. Їх потрібно дуже багато, а
точність їх невисока внаслідок впливу низки чинників, які важко
передбачити. Тому на практиці за умов стабільного завантаження
устаткування і незмінності його складу здебільшого визначають планову
величину цих витрат, виходячи із фактичного їх рівня за минулий період.
Доцільнішим і універсальнішим е метод установлення планових
експлуатаційних витрат на основі досвідно-статистичних норм витрат на
1000 машино-годин роботи устаткування.

Планові витрати на електроенергію можна досить точно визначити на основі
сумарної потужності електродвигунів, показників її використання і часу
роботи.

(4)

де Се — планові витрати не електроенергію для приведення в дію машин і
устаткування, грн.;

Р — сумарна паспортна потужність електродвигунів устаткування
підрозділу, кВт;

Тз — завантаження устаткування підрозділу виробничою програмою,
маш.-год.;

kо — коефіцієнт одночасної роботи моторів верстатів (kо Використана література Д’яконова І.І. "Податки та податкова політика України" - К.: "Либідь", 2000. Загородній А.Г. та інші: Фінансовий словник - Львів: "Центр Європи", 1997рік. Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997. №168/97-В.Р. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18.11.1997. Закон України "Про обов’язкове державне страхування". Закон України "Про бюджетну систему". Закон України "Про систему оподаткування". Закон України "Про податок на прибуток" Закон України "Про ПДВ". PAGE PAGE 2 Податки Збори Прямі податки Збори за ресурси та інші обов’язкові платежі - податок на прибуток підприємств - податок на доходи фізичних осіб - податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів - податок на нерухоме майно (нерухомість) - плата (податок) за землю - податок на помисел - фіксований сільськогосподарський податок - збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету - збір за спеціальне використання природних ресурсів - збір за забруднення навколишнього природного середовища - рентні платежі - збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків ЧАЕС - плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності - збір за використання радіочастотного ресурсу - єдиний збір,, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України - збір за розвиток виноградарства. садівництва і хмелярства - збір до фонду гарантування вкладів фізичних осіб - державне мито Непрямі податки - податок на додану вартість - акцизний збір - мито Збори до цільових фондів - збір на обов’язкове соціальне страхування - збір на обов’язкове державне пенсійне страхування - збір до Державного інноваційного фонду

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020