.

Тарифне та нетарифне регулювання ЗЕД (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1970 13678
Скачать документ

Реферат

на тему:

“Тарифне та нетарифне регулювання ЗЕД”

ПЛАН

1. Економічна суть митно-тарифного регулювання ЗЕД

2. Нетарифне регулювання ЗЕД

3. Тарифне регулювання ЗЕД

Використана література

1. Економічна суть митно-тарифного регулювання ЗЕД

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі: тарифні
(митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні –
квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є
економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на
здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові
результати діяльності учасників ЗЕД.

Нетарифне регулювання – це комплекс заходів обмежено-заборонного
порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній
ринок країни.

Мета тарифного регулювання полягає:

1.В покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні;

2. І головне – в захисті національної промисловості, здоров’я населення,
охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній
безпеці.

Нетарифні обмеження являються заходами прихованого протекціонізму. На
думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовуються більше 50
таких заходів і можуть здійснюватися як через адміністративні, так і
фінансові інструменти регулювання.

2. Нетарифне регулювання ЗЕД

До нетарифних заходів регулювання відносяться:

1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною
практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі.
Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в
свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони
безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних
заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони
використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не
дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон,
використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

2. Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони являються традиційними
методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. До них
відносяться квотування і ліцензування.

Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з
допомогою квот (контингентів). Квота – це встановлення у вартісному чи
фізичному вираженні певного об’єму експорту (імпорту) на визначений
період (рік, квартал, і т.ін.). Квотування здійснюється з метою
ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами;
регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання
міжнародних зобов’язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

В Україні використовують такі види квот:

– глобальні – встановлюються для товарів без визначення конкретних
країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

– групові – для товарів з визначенням групи країн, куди вони
експортуються чи з яких вони імпортуються;

– індивідуальні – для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони
можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися.

Ліцензування – це обмеження у вигляді одержання права чи
дозволу(ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз)
певного об’єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій:

– генеральна – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по
окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії
режиму ліцензування по даному товару;

– разова (індивідуальна) – одноразовий дозвіл, який має іменний характер
і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом
ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

– відкрита (індивідуальна) – дозвіл на експорт (імпорт) товару на
протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням
його загального об’єму.

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок
суб’єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою в даний час Міністерством
економіки України.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування
зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з
визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим
ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація
квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки
України.

3. “Добровільні” обмеження експорту. Їх відносять в особливу групу
кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між
експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок
імпортера. Ще в кінці 50-х рр. США почали нав’язувати азіатським країнам
угоду про добровільне обмеження в односторонньому порядку в США
текстилю, а пізніше – стального прокату і ряду інших товарів. З 1969 р.
система “добровільних” квот почала діяти на світовому ринку чорних
металів, охопивши майже 2/3 світового ринку цих товарів. І таких
прикладів можна навести багато. В даний час в світі країнами досягнуто
більше 100 угод про “добровільне” обмеження експорту і про встановлення
мінімальних імпортних цін.

Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної,
взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами,
побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними
станками та ін.

4. Антидемпінгові заходи – специфічні заходи нетарифного регулювання
являють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які
пред’являють національні підприємці іноземним постачальникам,
звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче “нормальних”
цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для
здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові
санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається
антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

5.Технічні бар’єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що
виникають в зв’язку з їх невідповідністю до національних стандартів
систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки,
санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших
вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим
вимогам обумовлюється об’єктивними вимогами виробництва і споживання
продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

6. Заходи, пов’язані з виконанням митних формальностей. До них
відносяться:

– прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину
кордону;

– платежі, пов’язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом
товарів, перевіркою їх якості;

– інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні і т.д.). Наприклад,
в Україні за митне оформлення товарів в залежності від митної вартості
при перевищенні 1000дол. США береться митний збір в розмірі 0,2% від
митної вартості.

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести
в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить
від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через
кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення
імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера
під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

3. Тарифне регулювання ЗЕД

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола
засобів, кількість яких постійно зростає.

Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні
тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.

Митний тариф являє собою систематизований перелік (зведення) митних
ставок , які визначають розмір оплати по експортних та імпортних
товарах, тобто мита.

ГАТТ/ВТО не забороняє захист національної економіки. Згідно з принципами
ГАТТ/ВТО вона повинна будуватися в цілому на митних тарифах, а не на
інших комерційних заходах. Мета цього правила – чітке визначення об’єму
захисту і зведення до мінімуму пов’язаного з ним захисту торгівлі.

На протязі всіх восьми раундів переговорів ГАТТ/ВТО питання про
скорочення тарифів було одним із основних. За цей час ставка імпортних
тарифів зменшилася з 40% в 1947 р. до 3,5% на початку 90-х рр.
Незважаючи на зниження митних тарифів, роль їх в регулюванні ЗЕД різних
країн залишається важливою.

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

1 .Протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної
конкуренції).

2.Фіксальну (поповнення державного бюджету).

Крім того, може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни,
особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути:

– простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи
товарної групи незалежно від країни походження;

– складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок
по кожному товару в залежності від країни походження.

Ставки підрозділяються на:

– максимальні – діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;

– мінімальні – встановлюються по відношенню до країн, яким надається
режим найбільшого сприяння;

– префенціальні – встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з
окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

Основним елементом митного тарифу являється мито. По своєму змісту і
характеру впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів,
власності та інших цінностей при перетині кордону. В Україні
використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень. В свою
чергу вони поділяються:

1 .По методу нарахування на:

– адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);

– специфічні – (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги,
площі, об’єму і т.д.);

– змішані – об’єднують і адвалорні, і специфічні.

2.По характеру походження на:

– автономні – вводяться тією чи іншою державою в односторонньому
порядку, без згоди з іншою країною;

– конвенційні – встановлюються в процесі угоди чи домовленості з іншою
стороною і фіксуються в одному із цих документів.

3. Особливі види мита. До них відносяться:

– спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від
імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної
конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав.
Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;

– антидемпінгова. Демпінг полягає в проникненні товарів на зовнішній
ринок за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в даних
країнах. ГАТТ/ВТО з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників
може вводити антидемпінгове мито. Останнє використовується у випадку
виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по
ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що
даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів.

– компенсаційне – встановлюється у випадку ввозу на територію України
товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії;у
випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи
експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить
інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір
виділеної субсидії.

Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування
відповідного департаменту Міністерства економіки України на замовлення
українських чи іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.

В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке
встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні
не більше чотирьох місяців).

Згідно Закону України “Про єдиний митний тариф” окремі види товарів
звільняються від накладання мита, серед них: транспортні засоби, які
здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення; валюта України,
іноземна валюта, цінні папери; товари, які вироблені на Україні і
ввозяться назад на й територію без переробки, а також товари іноземного
походження, які вивозяться назад з України без переробки; товари, які
імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об’єднаннями громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються
за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних
кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України, а
також інші групи товарів згідно з різними договорами, угодами і законами
України.

Вкінці можна зробити висновок про те, що успішна зовнішньоекономічна
діяльність багато в чому залежить не тільки від ступеня нормалізації
конкуренції на внутрішньому ринку, підвищення конкурентноздатності
вітчизняної продукції, але й від знання можливостей її збуту, дотримання
умов роботи на зовнішніх ринках, норм і правил національних і
міжнародних засобів впливу на зовнішню торгівлю. Основні поняття:
економічні методи регулювання ЗЕД, адміністративні методи регулювання
ЗЕД, митно-тарифне регулювання, нетарифне регулювання, митні тарифи,
прості (одноколонні) тарифи, складні (багатоколонні) тарифи; мито,
адвалорне мито, специфічне і змішане мито, антидемпінгове мито,
компенсаційне мито, заборона експорту й імпорту; квотування,
ліцензування, “добровільні” обмеження експорту, антидемпінгові заходи,
технічні бар’єри, прикордонні податки, імпортний депозит.

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й
податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У
галузі експорту – це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії,
звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона
зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні
вимоги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження
експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запровадження
підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед
нетарифних

Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є
митний тариф – систематизований перелік ставок митних тарифів, якими
обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

В Україні діє єдиний митний тариф, визначений відповідним законом.

Ставки митного тарифу – це податки, які збирають у випадку перетину
товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або
експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру
зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу такі:

захист національних виробників від іноземної конкуренції;

забезпечення надходження коштів у державний бюджет;

поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

поліпшення стану платіжного балансу.

В Україні застосовують такі види мит:

ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають
усі товари, які ввозять в Україну;

транзитні.

Вивізні мита в Україні сьогодні не застосовуються.

Ставки митного тарифу поділяють на такі:

преференційні – застосовують до товарів, імпортованих з держав, що
утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання – зони вільної
торгівлі, митний союз та ін.;

пільгові – застосовують до товарів країн, які користуються в Україні
режимом найбільшого сприяння;

повні – застосовують до товарів із решти країн.

За способом нарахування мита бувають:

адвалерні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна
вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі
фактичні витрати, як транспортування, страхування та інше до перетину
митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти,
запровадженим НБУ);

специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до одиниці вимірювання
товару (маси, площі, об’єму та ін.);

комбіновані, які об’єднують специфічні й адвалерні мита. За характером
походження мита поділяють так:

автономні, які вводять постановами державної влади країни незалежно від
будь-яких угод з іншими державами;

конвенційні, які запроваджують у процесі укладання договору з іншою
країною і фіксують у цьому договорі. Є також і специфічні види мит,
зокрема такі:

спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від
імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної
конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;

антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з метою захисту
від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто
імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх
конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не
може перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об’єкта
демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на
територію України або різницю між ціною об’єкта демпінгу з України і
середньою ціною українського експорту подібних товарів;

компенсацйні. Застосовують у випадку ввезення на територію України
товарів, для виробництва й експорту яких використано субсидії, якщо
такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів.
Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.

Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять лише після
спеціального розслідування, яке провадить Міністерство
зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України.

Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на
період не більше чотирьох місяців.

Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять:
за договорами про вільну торгівлю; у межах виробничої кооперації країн
СНД; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і
гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне і
техніко-економічне співробітництво; за угодою між Україною і ЄС щодо
реалізації проектів технічної допомоги за програмою TACIS; за програмою
технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.

Згідно із Законом України «Про єдиний митний тариф» від обкладання
імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які виконують
міжнародні валютні перевезення; валюту України, іноземну валюту, цінні
папери; товари, які імпортують всеукраїнські та міжнародні об’єднання
громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, та ін. Перелік
решти товарів, які у разі імпорту в Україну не обкладають митами,
наведено у Класифікаторі звільнень від обкладання ввізним митом.

Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво
різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється
розробленими нормативно-правовими документами. Під час регулювання ЗЕД
можна простежувати ряд проблем, які зумовлені різноманітними факторами
та чинниками.

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох
міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з
торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх
перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної
рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших
держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави
належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими
країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною
справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин
між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись
на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та
інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють
економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від
можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що
експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі
найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які
шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних
угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не
завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх
країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних
угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між
країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити
збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної
допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної
виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення
економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння,
повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум
можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального
положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання
незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою
економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні
багатства.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄДВТ). Цей митний союз
західноєвропейських держав створений у 1960 р. Ініціатором його
формування була Великобританія, яка тоді залишалась осторонь Спільного
ринку шести західноєвропейських країн, створеного у 1957 р. Створення
ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до ЄАВТ входили
Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та
Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та Ліхтенштейн. У
1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства
було відмінено мито на торгівлю промисловими товарами. Вільної торгівлі
між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973 р.
Великобританія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ.
Португалія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами
ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 рр.
угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Чехією,
Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Болгарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (набрала
чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну)
є його учасниками.

Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Цей орган 00Н створений
у 1964 р. Нині до його складу входять близько 170 держав. Основні
завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі,
рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці
рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави
розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним
принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо.
Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та угоди. У роботі
Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи
— Конференція та Рада з торгівлі й розвитку. Рада складається з шести
комітетів.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ). Асоціація є
торговельно-економічною організацією. Створена в березні 1981 р. на базі
Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі. Остання була створена в
1960 р. До складу ЛАІ входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела,
Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ — створити латиноамериканський Спільний ринок, сприяти
співробітництву у промисловості, сільському господарстві,
валютно-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіональних і
субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговельних і митних
питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в
Монтевідео — столиці Уругваю.

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Це об’єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Америки, що
видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу
видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв’язків між
країнами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іраком,
Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р.
транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді
відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте
рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою
діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року
така організація була створена під час конференції у Каракасі — столиці
Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.),
Лівія (1962 р.), Об’єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.),
Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві
країни вийшли зі складу ОПЕК відповідно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни
на нафту вчетверо. Об’єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на
нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу видобутої нафти, стимулює
освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і
Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна
Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися
пошуком альтернативних джерел енергії та її економним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До
органів керування належать Рада керівників і Генеральний секретар.
Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

Міжнародні договори України підлягають неухильномудотриманню Україною
відповідно до норм міжнародного права.

Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна
виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх
міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували
свої зобов’язання, що випливають з цих договорів.

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення
виконання міжнародних договорів України.

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади
України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких
входять питання, що регулюються міжнародними договорами України,
забезпечують виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами
Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з
таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими
учасниками міжнародних договорів їхніх зобов’язань.

2. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи та
організації зобов’язані надавати Міністерству закордонних справ України
інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює
Міністерство закордонних справ України.

На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори України,
Міністерство закордонних справ України повинно надати офіційну
інформацію стосовно питань, що виникають у зв’язку з виконанням
міжнародного договору України.

У разі неналежного виконання зобов’язань, взятих на себе за міжнародними
договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України
інформує про це Президента України або Уряд України для вжиття
необхідних заходів.

У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України іншими
його учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні
органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за
погодженням з Міністерством закордонних справ України подають
Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття
необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його
учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного
права, такий договір може бути денонсовано у порядку, встановленому
статтями 23 і 24 цього Закону.

Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України
становлять невід’ємну частину національного законодавства України і
застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства.

Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі
закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством
України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

У випадках, коли для виконання міжнародного договору України необхідно
ухвалення закону України чи постанови Верховної Ради України, указу
Президента України, постанови Уряду України, заінтересовані
міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України,
Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством юстиції України в
установленому порядку подають пропозиції про прийняття відповідного
акта.

Міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов,
визначених самим міжнародним договором.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності міх суб’єктами, які й
здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого
розгляду і розв’язання відповідно до діючого законодавства. В Україні
уже створені певні правові основи розгляду і розв’язання таких спорів,
які закріплені насамперед у Законі України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” від 36 квітня І991 р. У сьомому розділі цього закону
“Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності” (ст. 38 —
39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської
діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами
України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо
це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено
міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього
Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом
розгляду в органах суду України, якщо одна із сторін у справі є фізична
особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають
юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах. Міжнародні
спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у
погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.
Постановою Верховної Ради України ” Про введення в дію Закону України
“Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. були
поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема
було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити
зовнішяьоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас
з ініціативи і за участю Торгово-промислової падати України були
розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон “Про міжнародний
комерційний арбітраж”, а також Положення про Міжнародний комерційний
арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про
Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України.
Названі више закони та положення і створюють основну правову базу
вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та
інших видів міжнародних зв’язків.

Використана література:

Міжнародне економічна право. Підручник. – К., 2001.

Ковалевський І.С. Зовнішньоекономічна діяльність України. – Харків,
2000.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020