Реферат на тему:
Характеристика митного режиму переміщень товарів
в межах митної території
Існують різні види митних територій: національна державна митна
територія (вона може містити в собі території штучних островів, усіляких
споруд і установок, створюваних в економічній зоні, де та або інша
держава має виключну юрисдикцію щодо митної справи); єдина митна
територія, утворена державами на основі договору про створення митного
союзу; митна територія вільної митної зони; митна територія економічної
зони та ін.
Митна територія може збігатися і не збігатися з державною територією.
Останнє має місце, коли в державі є вільні гавані, вільні митні зони,
зони порто-франко та ін.
Під вільною гаванню розуміють території порту разом із водними
басейнами, набережними і невеликі суміжні ділянки землі з розташованими
на них фабриками, майстернями і складами. Територія вільної гавані не
входить до митної території даної держави, тому в межах такої гавані
дозволяється вільний ввіз і вивіз іноземних товарів без стягування з них
мита і митних зборів.
Складування і зберігання таких товарів на приписних митних складах
жодним терміном не обмежуються. Дозволяються також оброблення,
переупаковування цих товарів, а також деякі інші операції.
З товарів, ввезених з вільної гавані в межі митної території даної
держави або якоїсь іншої митної території, стягується мито на загальних
підставах.
Аналогічний режим поширюється і на зони порто-франко (тобто порт, місто,
область). Вони також виокремлюються з загальної митної території, і в
їхніх межах дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз іноземних
товарів.
Таким чином, порто-франко, на відміну від вільної гавані, – це не тільки
територія порту з прилеглими до нього невеликими ділянками, а ще й
місто, і навіть ціла область.
У районах порто-франко дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз
іноземних товарів державам будь-якого регіону світу, при цьому як
внутрішньоконтинентальним, так і прибережним.
Правовий стан і межа району порто-франко визначаються актом держави,
влада якої поширюється на цей район, або міжнародною угодою. Правовий же
стан вільної гавані регламентується тільки національним законодавством.
Митний кордон – межа, що відокремлює митну територію від навколишніх
територій і акваторій морів. Імпортні й експортні товари пропускаються
через митний кордон лише при виконанні положень митного законодавства
даної країни або країн, зокрема при сплаті мита.
Митний кордон звичайно збігається з державним, але іноді може проходити
і в межах країни (за наявності в ній вільних міст, гаваней, портів і
зон) або виходити за межі державного кордону (у разі митного союзу даної
країни з іншою країною). Включаючи торговельний, валютний, податковий та
інші кордони, він фактично є економічним кордоном.
Митний кордон складається з ряду митних пунктів, у яких здійснюється
фактичний контроль над ввозом і вивозом товарів, валюти, валютних
цінностей і міжнародних поштових відправлень, а також різноманітні митні
операції.
Розміщення пунктів митного контролю встановлює держава – суб’єкт
міжнародного митного права.
Вільна митна зона. На відміну від вільної гавані на території вільної
зони дозволяється лише складування товарів із метою їх огляду і
перевірки, але категорично забороняється їх зберігання, оброблення,
переупаковування або проведення будь-яких інших операцій із товарами.
Вільна митна зона створюється на основі угоди, що передбачає скасування
імпортного мита та інших торговельних обмежень щодо обміну товарами
усередині об’єднання. Кожна держава-учасник зберігає право установлювати
свій зовнішній митний тариф (див.: Морське право: Офіційний текст
Конвенції ООН з морського права ООН, 1982).
Держава може також: 1) відповідно до положення ст. 33 Конвенції з
морського права 1982 р. оголосити поза межами своїх територіальних вод
спеціальну митну зону, що є суміжною, тобто зону, у котрій митні
установи даної держави здійснюють функції митного контролю, – уживають
заходів щодо попередження ввозу контрабанди і стягують увізне мито; 2)
відповідно до статей 127 і 128 зазначеної Конвенції встановити безмитну
зону. Ці зони створюються з метою забезпечення зручності транзиту
товарів державам, що не мають виходу до моря. Права держави в такій
митній зоні визначаються національними законами, міжнародними договорами
й угодами.
Зона вільної торгівлі. Відповідно до ст. XXIV ГАТТ під цією зоною
розуміють групу з двох або кількох митних територій, у яких скасовано
мито й інші обмежувальні заходи регулювання торгівлі товарами з цих
територій.
Якщо товар, імпортований на територію зони вільної торгівлі за
преференційною ставкою мита, реекспортується на територію іншої країни,
остання повинна стягувати мито, що дорівнює різниці між сплаченим митом
і більш високим митом, яке було б сплачене, якби товар вивозився
безпосередньо з її території.
Отже, установлюється режим митного оподаткування тільки на переміщення
товарів.
Так, наприклад, у рамках Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ)
створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, тобто режим цієї
зони не поширюється навіть на сільськогосподарську продукцію.
Незважаючи на розбіжності в назвах (зона вільної торгівлі, або
підприємництва, експортно-промислова зона, вільні зовнішньоторговельні
зони, технологічні парки, “технополіси” та ін.), за функціональним
призначенням їх можна звести до двох основних типів. До першого типу
належать відокремлені території, призначені для зберігання, сортування,
упаковування і перевалювання товарів без їх додаткового оброблення, до
другого типу – промислово-технічні зони, які створюються для виробничої
діяльності. Вільні економічні зони (ВЕЗ) можуть бути анклавного типу або
інтегровані в національну економіку.
У ЄАВТ скасовані всі мита і кількісні обмеження на промислові товари.
Митний союз створюється шляхом укладення державами багатостороннього
договору. Генеральна угода про тарифи і торгівлю визначає митний союз як
заміну “кількох митних територій однією при повному скасуванні мита
усередині даного союзу і створення єдиного зовнішнього митного бар’єру”
(п. 8, ст. XXIV ГАТТ).
Митний союз можливий у тому разі, якщо угода про вільну торгівлю
доповнюється єдиною зовнішньоторговельною політикою його учасників
відносно третіх країн. Водночас повністю зберігається економічний
суверенітет держав у питаннях економічної і валютної політики.
Митний союз передбачає встановлення єдиного зовнішнього митного тарифу,
єдиних митних правил і організацію єдиної митної адміністрації. Він може
передбачати умови про порядок, критерії розподілу між членами союзу
отриманих митних доходів і, виключає можливість застосування державою –
учасницею даного союзу будь-яких обмежувальних правил міжнародної
торгівлі на своїй митній території.
У ряді зон вільної торгівлі в складі митної території утворюються митні
округи, що мають міжнародне значення.
Безмитні зони встановлюються для зручності транзиту товарів державам, що
не мають виходу до моря (статті 127, 128 Конвенції ООН з морського права
1982 p.). Транзитний рух є основою створення безмитних зон.
У травні 1987 р. ЄАВТ і ЄЕС підписали дві конвенції – про спрощення
формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту (обидві
конвенції набрали чинності з 1 січня 1988 p.). Конвенція про єдину
процедуру транзиту передбачає введення єдиного адміністративного
документа, дія якого поширюється на митну територію 18
західноєвропейських держав – членів ЄАВТ і ЄЕС.
Нині з’являються нові види митних територій, що мають на меті усунення
кордонів і різноманітних бар’єрів між державами Співтовариства.
Відповідно до Шенгенської конвенції, підписаної Францією, ФРН і країнами
Бенілюксу, з 1 січня 1991 р. фактично ліквідуються кордони між цими
країнами, які залишаться лише на географічних картах. Усередині так
званого “шенгенського простору” не буде ні прикордонників, ні митників.
Шенгенська конвенція передбачає єдиний підхід до вирішення цілого
комплексу проблем: боротьба з нелегальною імміграцією, злочинністю;
надання політичного притулку; порядок видачі віз тощо.
Зона вільного підприємництва створюється для надання пільгових
економічних умов розвитку виробництва товарів і послуг у рамках
обмежених територій, міст, морських і авіаційних портів, прикордонних
станцій.
Митний контроль на зовнішніх і внутрішніх кордонах такої зони
здійснюється державою.
Продукція, що надходить на територію зони вільного підприємництва через
кордон, у тому числі і для перероблення, складання і наступного
реекспорту, звільняється від митного оподаткування.
Мито являє собою вид державних грошових зборів, стягнутих з імпорту,
експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна,
цінностей та інших предметів, що пропускаються через митний кордон
країни під контролем митних служб, а також із різних міжнародних
поштових операцій. Раніше мито застосовувалося, як правило, лише у
фіскальних цілях, тобто як джерело прибутків для державної скарбниці.
Нині воно використовується також як інструмент митної політики держави.
Серед економічних функцій мита можна виділити такі: протекціоністська –
для захисту національного виробництва від припливу в країну іноземних
товарів; преференційна – для стимулювання імпорту товарів із певних
країн і районів; статистична – для більш точного урахування
зовнішньоторговельного обороту; зрівняльна – для вирівнювання цін на
імпортні товари, товари місцевого виробництва тощо.
За способом обчислення мито поділяється на адвалорне, яке обчислюється у
відсотках до ціни оподатковуваного товару; специфічне – стягнуте у
твердій ставці за одиницю виміру товару: тонни, метра, штуки або якоїсь
іншої одиниці виміру; змішаного типу, за якого до основної ставки мита,
установленої за одиницю товару, додають мито, обчислене у відсотках до
ціни. Наприклад, мито з ціни товару (тобто адвалорне) встановлене в
Єдиному митному тарифі Європейського економічного співтовариства.
За об’єктом стягнення найбільш поширені у міждержавних відносинах є такі
види мита.
“Ввізне”, або “імпортне”, мито стягується митними органами країни ввозу
а товарів іноземного виробництва на прикордонних митних пунктах або під
час відпускання цих товарів із митних складів, розташованих усередині
країни. Це найпоширеніший вид мита, до того ж історично він виник раніше
всіх інших видів мита. Таке мито стягується за ввіз для реалізації
товарів на митну територію держави або на єдину митну територію держав
(наприклад єдину митну територію митного союзу).
У разі стягування ввізного мита не з товарів, а з інших предметів вони
регламентуються митним законодавством країни-одержувача. Термін “митне
законодавство” означає сукупність чинних правових норм, що регулюють
порядок увозу, вивозу і транзиту вантажів, багажу і ручної поклажі,
поштових відправлень, валюти й інших платіжних засобів і валютних
цінностей, стягнення мита і зборів, а також інші розпорядження, що
стосуються митних питань.
Фіскальне мито – один із різновидів увізного мита. Як правило, його
ставки досить низькі. Установлюється це мито тільки на споживчі товари,
що на даній митній території не виробляються (наприклад, апельсини,
кава, вина та ін.).
“Вивізне”, або “експортне”, мито стягується митними органами держави з
товарів національного виробництва або з метою монополії на виробництво
чи збут якогось товару, або з метою збереження національних ресурсів, із
тим щоб скоротити їх вивіз до певної межі. Проте стягнення експортного
мита підвищує ціну експортованих товарів, знижує конкурентоспроможність
оподатковуваних ними товарів на міжнародному ринку. Тому ряд країн, що
раніше стягували такий вид мита, сьогодні відмовилися від нього
(наприклад Індія, Арабська Республіка Єгипет та ін.).
Транзитне мито стягується за перевезення товарів іноземного виробництва
через митну територію країни. Митні тарифи більшості держав не
передбачають стягнення ні ввізного, ні транзитного мита.
Антидемпінгове мито. Ним оподатковуються імпортні товари за наявності
доказів, що їх поставки здійснюються за допомогою так званого демпінгу
(тобто за заниженими цінами) і завдають або загрожують завдати шкоди
національному виробництву країни ввозу.
Це антидемпінгове мито стягується поряд із звичайним митом у розмірі
різниці між демпінговою ціною товару і ціною аналогічного товару на
світовому ринку. Такий вид мита стягується державою незалежно від того,
оподатковується цей товар митом за національним законодавством чи
значиться в списку безмитних товарів.
Перші єдині антидемпінгові правила були сформульовані і закріплені в
положеннях Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. VI і
Примітка до неї).
Пізніше ці правила лягли в основу як національного митного законодавства
окремих держав, так і норм міжнародного митного права.
У 1967 р. на Женевській конференції ГАТТ (“Кеннеді-раунд”) було прийнято
міжнародний антидемпінговий кодекс ГАТТ, а в 1968 р. на його основі –
Єдиний звід антидемпінгових правил ЄЕС, що набрав чинності з 1 січня
1980 р. Правила передбачають можливість стягнення країнами – членами
Співтовариства антидемпінгового мита із будь-яких товарів, імпортованих
на територію країн – членів митного союзу ЄЕС із третіх країн, за
наявності доказу, що їх поставки в країни – члени “Загального ринку”
здійснюються шляхом так званого демпінгу і завдають або загрожують
завдати шкоди національному виробництву країн Співтовариства.
Відповідно до Єдиного зводу антидемпінгових правил Європейського
економічного співтовариства під демпінгом розуміють “поставку” у
“Загальний ринок” товарів за ціною, нижчою від “нормальної”. Під
“нормальною” ціною звичайно розуміють ціну, що сплачується за аналогічні
товари в країні експорту або походження. Якщо продаж аналогічних товарів
на ринку країни експорту чи походження відсутній або неможливо зробити
правильне порівняння, то “нормальною” ціною визнається ціна аналогічних
товарів, експортованих у будь-яку третю країну. Якщо і в такий спосіб не
можна встановити “нормальну” ціну, то нею вважається ціна, обчислена
шляхом додавання витрат виробництва і “розумного” розміру прибутку.
Якщо при захисті від демпінгу Антидемпінговий кодекс ГАТТ передбачає
можливість використання захисних заходів окремими країнами, то Правила
ЄЕС передбачають застосування відповідних заходів одночасно на всій
загальній митній території країн-членів, причому на основі рішень
органів ЄЕС.
Компенсаційне мито стягується у разі:
* увозу на митну територію тієї або іншої країни товарів або інших
предметів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно
використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати
шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих
товарів або перешкоджає організації і розширенню виробництва подібних
товарів;
* вивозу з митної території тієї або іншої держави товарів, при
виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися
субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди
загальнодержавним інтересам.
Ставка компенсаційного мита, як правило, не перевищує виявленого розміру
субсидій.
Спеціальне мито стягується:
* як захисний захід, якщо товар увозиться на митну територію тієї або
іншої держави в таких обсягах або на таких умовах, що завдають або
загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або
безпосередньо конкуруючих товарів;’,’
* як захід попередження учасників зовнішньоекономічних зв’язків, які
порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як запобіжний
захід недобросовісної конкуренції у випадках, зазначених у національному
митному законодавстві.
Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.
“Сезонне”, або “тимчасове”, мито стягується з ввозу або вивозу окремих
товарів і предметів протягом певного періоду (звичайно він не перевищує
трьох-чотирьох місяців). Цей вид мита забезпечує захист внутрішнього
ринку держави в сезонний період, наприклад у сезон збору місцевого
врожаю.
“Протекціоністське” мито встановлюються державою (або групою держав) для
захисту національної промисловості і сільського господарства від
конкуруючих імпортних товарів іноземного походження.
Проте відповідно до принципів Підсумкового акта першої Конференції
ЮНКТАД право на стягнення протекціоністських ставок митного
оподаткування було надано лише країнам, що розвиваються.
У практиці міжнародних митних відносин зустрічаються й інші види мита,
такі як кумулятивне, каральне, заборонне, наступальне, охоронне, лісове,
заступницьке, зрівняльне та ін., але вони не набули значного поширення.
До одного й того самого виду мита можуть застосовуватися різні ставки,
які прямо встановлюються в митному тарифі. Залежно від розміру митні
ставки поділяються на:
* “генеральні”, або “максимальні”. Ці ставки є найвищими тарифними
ставками, стягнутими тією або іншою країною відповідно до її митного
тарифу. Такий вид ставок мита застосовується державою до товарів, які
вивозяться з країн, Із якими дана держава не має договорів, укладених на
основі режиму найбільшого сприяння;
* “мінімальні” – пільгові ставки мита, установлені державами на основі
укладених ними торговельних договорів або в односторонньому порядку
стосовно всіх товарів або окремих груп товарів як поступка іншій
договірній стороні.
Мінімальні ставки мита застосовуються до товарів (якщо не передбачається
їх безмитний увіз), котрі походять Використана література
Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид.,
випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2002. - 552
с.
Основи митного права. Підручник. – Харків, 2002.
Енциклопедичний словник-довідник юриста. – К., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
