.

Юридична особа (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1820 24644
Скачать документ

Курсова робота на тему:

Юридична особаЗМІСТ

Стор.

Вступ

Глава1. Поняття та ознаки юридичної особи

Глава 2. Правоздатність юридичної особи

Глава 3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб

3.1. Способи утворення юридичних осіб: розпорядчий,

нормативно-явочний, дозвільний і договірний

3.2. Державна реєстрація

3.3. Припинення діяльності юридичної особи

3.4. Форми припинення юридичних осіб: ліквідація і

реорганізація

Глава 4. Види юридичних осіб

4.1. Комерційні організації як юридичні особи

4.2. Некомерційні організації як юридичні особи

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Суб’єктами цивільних правовідносин і відповідно носіями майнових та
особистих немайнових прав та обов’язків можуть бути не лише індивіди —
фізичні особи, а й різні колективні утворення: підприємства та
організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи
та ін. Однак для того, щоб мати можливість вступати у цивільні
правовідносини і бути їх суб’єктами, ці колективні утворення наділяються
за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від
фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають
природної волі, однак у них діє об’єднана людська воля і об’єднана
людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної
особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визнається можливість бути
суб’єктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним
суб’єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її
утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб’єктом
правовідносин, однак як юридична особі воно може бути носієм лише таких
прав та обов’язків, які не пов’язані з природними властивостями людей.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений
становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним
розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна
держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою
найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно,
за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими
державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення
підприємств та об’єднань майном, надання їм господарської самостійності
є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення
правових актів з реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами,
тобто виступу в обороті як самостійного суб’єкта цивільних прав та
обов’язків.

Метою даної курсової роботи є розкриття сутності юридичних осіб, як
суб’єктів цивільного права.

Завданням курсової роботи є розкриття наступних питань:

поняття та ознаки юридичної особи;

правоздатність юридичної особи;

порядок виникнення і припинення юридичних осіб;

види юридичних осіб.

При написанні даної курсової роботи було вивчено велику кількість
нормативних актів та літературних джерел, таких як:

Закон України ”Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.;

Закон Української РСР “Про власність” від 7 лютого 1991 р.;

Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.;

Закон України “Про банкрутство” від 14травня 1992 р.;

Цивільний Кодекс Української РСР.- 1998 .- кн.2;

Цивільне право України. – У 2-х кн.. .- 2000 р. та інші.

На жаль, на момент написання курсової роботи основне джерело цивільного
права “Проект Цивільного Кодексу України” іще не був прийнятий Верховною
Радою України.

1.Поняття та ознаки юридичної особи

Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст.23 ЦК України:
юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно,
можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав,
нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному
суді або в третейському суді. З цього визначення можна виділити такі
істотні ознаки юридичної особи:

Організаційна єдність. Юридична особа — це не окремий громадянин
(фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований
колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть
бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів)
робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства,
добровільне об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо.
Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних
соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і
функціональною диференціацією.

Так, у складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в
тому числі територіально відокремлені: відділення, цехи, ферми,
майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як правило, на засадах
колективного, сімейного або індивідуального підряду. Структура кожного
окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте незалежно від
особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх
відносинах виступає як єдина організація.

Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно
відокремлене, від майна членів трудового колективу даної організації;
по-друге, від майна держави чи автономного утворення,
адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших
організацій, в тому числі вищестоящих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних
утворень належить їм на праві власності. Правовою формою майнового
відособлення державних підприємств є право повного господарського
відання належним їм майном, а державних установ — право оперативного
управління (ст.38 Закону «Про власність»). Здійснюють його також і ті
кооперативні та громадські організації — юридичні особи, які мають
відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності
кооперативу чи громадській організації, що їх створили.

Виступ в цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має
своє найменування свого імені вона набуває майнових і особистих не
майнових прав і несе обов’язки, вступаючи ж різноманітні
цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші
особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою
(наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об’єднання)
кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його
імені у відповідних державних та інших органах, а також в міжнародних
організаціях.

Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність
організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах,
самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести
обов’язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи
за своїми зобов’язаннями. Відповідно до ст.203 ЦК України у разі
невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він повинен
відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової
відповідальності юридичних осіб є також неустойка — визначена законом
або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у
разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у разі
прострочення виконання (ч.1 ст.179 ЦК України).

Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях, належним їй
(закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність»,
ст-32 ЦК та іншими актами законодавства України може бути звернене
стягнення. Держава не відповідає по зобов’язаннях державних організацій,
які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по
зобов’язаннях держави.

Умови і порядок попуску коштів на покриття заборгованості установ та
інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо
ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису,
встановлюється законодавчими актами (ст. ЗЗ ЦК). Відповідно до п-3 ст-39
Закону «Про власність» державна установа (організація) відповідає па
зобов’язаннях грошовими коштами, які є в розпорядженні. При
недостатності коштів відповідальність по зобов’язаннях державної
установи несе власник відповідного майна (держава чи автономна
республіка, адміністративно-територіальна одиниця). Державна,
кооперативна або інша громадська організація не відповідає по
зобов’язаннях підприємства, що входить до її складу і є юридичною
особою, це підприємство не відповідає по зобов’язаннях організації, до
складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чітко
розмежовується відповідальність кооперативного об’єднання (спілки) і
кооперативних організацій, що входять до його складу, а також
відповідальність державно-кооперативної або громадської організації та
її членів. Для окремих видів кооперативних організацій законом або
їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів
кооперативної організації по в зобов’язаннях (ст.ст.35-36 ЦК України).

Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи
третейському суді. Широка участь господарських організацій у майнових і
немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової
відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди
іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у
зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного
чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає
стороною-позивачем або відповідачем у цивільному арбітражному процесі
або третейському розгляді цивільного спору.

Згідно з ст.102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути
державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші
кооперативні організації, їхні об’єднання, інші громадські організації,
що користуються правами юридичної особи.

Сторонами у спорах, які розглядаються арбітражним судом, можуть бути
підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, а також
їхні. вищестоящі органи, інші державні установи та організації, які є
юридичними особами, а також їхні вищестоящі органи, інші державні органи
(ст.1 Арбітражного процесуального кодексу України). Оскільки в
третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції
арбітражного суду, то сторонами в них можуть бути лише організації,
наділені правами юридичної особи.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і повинні
розглядатися в єдності, сукупності, бог лише разом вони розкривають суть
юридичної особи. До ознак юридичної особи відносять іноді право
організації мати рахунок в банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не
є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і
вже існує як юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись до
установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх
коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями.
Цей обов’язок стає вже елементом цивільної правосуб’єктності організації
як юридичної особи.

2.Правоздатність юридичної особи.

Як суб’єкт майнових і особистих немайнових відносин юридична особа
наділяється цивільною право- і дієздатністю. На відміну від громадян, у
яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а
дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто
після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні право- та
дієздатність виникають водночас, тому в Законі (ст.26 ЦК України)
йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за
змістом тотожна цивільна дієздатність.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації
(ст.ст.5.6 Закону «Про підприємства»), а у випадках передбачених
законодавчими актами (наприклад, ст.13 Закону “Про свободу совісті та
релігійні організації»), з моменту реєстрації статуту. В цей самий
момент виникає цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність
своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні
обов’язки.

Якщо цивільна правоздатність громадян е загальною (ст. I0 ЦК України),
правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну
правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч.1 ст.
26 ЦК України).

У нинішніх умовах значно розширено господарську самостійність, а отже, й
цивільну правоздатність підприємств, господарських товариств,
кооперативів як основної виробничої ланки народного господарства. Так,
відповідно до статті Закону “Про підприємства” незалежно від форм
власності на засоби виробництва та інше .майно підприємство може
здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені
законодавчими актами України і .відповідають цілям, передбаченим у
статуті підприємства. Окремими видами діяльності, перелік яких
визначається Законом “Про підприємництво”, підприємство може займатися
лише на основі спеціального дозволу (ліцензії). Зміцнення господарської
самостійності підприємств і кооперативів, застосування в їхній
діяльності правила «дозволено все, що не заборонено законом» не
означають відходу він принципу спеціальної цивільної правоздатності
юридичних осіб. Вони можуть набувати лише тих прав і нести ті обов’язки,
які відповідають цілям їхньої діяльності. .Цивільні права і обов’язки
юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод. Так, у
п.1 ст.21 Закону «Про підприємства» зазначається, що відносини
підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх
сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.
Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні змісту
зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не
суперечать законодавству.

Майнові права і обов’язки юридичної особи можуть виникати із
односторонніх yгод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із
неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за
рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність
її мати особисті немайнові права та обов’язки. До них відносяться права
на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на
честь, гідність і ділову репутацію та інші.

Юридична особа має своє найменування (ч.1 ст.27 ЦК України). Воно
присвоюється організації в момент й створення і виступає засобом
індивідуалізації цього творення в цивільному обороті, бо має містити
реквізити, які дозволяють відрізняти її від інших юридичних осіб.
Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її
документах.

Юридичні особи, які здійснюють, комерційну діяльність, повинні мати
фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та
організаційно-правову форму, місце знаходження і спеціальну назву.
Місцем знаходження юридичної особи є місце знаходження її постійно
діючого органу. Господарська організація має право виключного
користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в
оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.

Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції,
то нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки
на сорт виробу, номер стандарту, охну та інші відомості. Зокрема, при
поставці товарів вони підлягають маркіруванню відповідно до вимог
стандартів, технічних умов або договору.

Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване в установленому порядку
позначення, яке служить для відрізнення товарів (послуг) одних фізичних
чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для
товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні,
об’ємні та інші позначення та їхні комбінації. На зареєстрований знак
Держпатентом України видається свідоцтво.

Організації — юридичні особи мають право на честь, гідність і ділову
репутацію та їх захист в судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також
можуть набувати інших немайнових прав і обов’язків.

Відповідно до ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і
бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах
прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок
призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом
(положенням). –

Органи юридичних осіб, залежно від їх вивів, можуть бути єдиноначальними
або колегіальними. Так, відповідно до ст. 14 Закону «Про підприємства»
управління підприємством здійснюється згідно з його статутом на основі
поєднання прав власника по господарському використанню свого майна і
принципів самоуправління трудового колективу. Підприємство самостійно
визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої
права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені
ним органи. Ці права можуть делегуватись раді підприємства (правлінню)
або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і
представляє інтереси власника і трудового колективу.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або
уповноваженим ним органом і з ним укладається контракт (договір).
Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності
підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції
інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права
вмішуватись в оперативну діяльність керівника підприємства.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори.
Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює
правління, яке є колегіальним органом. Правління підприємства, якщо
інакше не передбачено статутом, вибирається власниками майна на
загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі.
Повноваження правління визначаються статутом. Правління вибирає із свого
складу голову та його заступників або їх роль виконують почергово всі
члени правління.

В кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори,
які обирають голову, а у великих кооперативах – також правління.
Правління кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає
рішення з питань, що не віднесені до компетенції загальних зборів чи
зборів уповноважених.

Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю
всього колективу, тому дії органа — це дії самої юридичної особи. Проте
дії органів, які не пов’язані з цілями юридичної особи, не слід
визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність за ці дії
повинна нести особа (орган), цю їх вчинила. Вчинення ж органами
юридичної особи дій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх
повноважень, тягне відповідальність юридичної особи у відповідності з
чинним законодавством. Цивільні права та обв’язки юридичної особи можуть
виникати і внаслідок дій її представників, належним чином уповноважених
(наприклад, шляхом видачі довіреності). Але виробничо-господарська,
соціально-культурна, управлінська та інша діяльність юридичної особи
проявляється не лише в діях її органу і представників, але й в діях і
рішеннях всього трудового колективу в цілому, і кожного працівника
зокрема. Тому в Законі (ст. 441 ЦК України) закріплено правило про те,
що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її
працівників під час виконання ними своїх трудових (службових)
обов’язків.

3.Порядок виникнення і припинення юридичних осіб

Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворюються в
порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок
виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку,
встановленому їх статутом.

Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів,
якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або
установчий договір і статут або протокол зборів тощо. В установчих
документах повинні зазначатись найменування юридичної особи, місце її
знаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів,
а також інші відомості, що передбачаються законодавчими актами про
юридичні особи, відповідного виду. Установчі документи можуть містити й
інші реквізити, які не суперечать законодавству.

3.1.Способи утворення юридичних осіб: розпорядчий,
нормативно-явочний, дозвільний і договірний

Законодавством передбачається декілька способів виникнення юридичних
осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб:
розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.

Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або
уповноваженій ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення
організації та затверджує й статут або положення про неї. В такому
порядку виникають зокрема підприємства (ст.5 Закону «Про підприємства»).
У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібна
ділянка землі, а також інші природні ресурси, дозвіл на їх використання
видається Радою народних депутатів, а в передбаченнях законодавчими
актами випадках — Верховною Радою України за наданням первинного
природокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи або
відповідної Ради народних депутатів.

Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної
особи зафіксовані у законі (нормативному акті) у вигляді загального
дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні
прояв ініціативи (явки) її організаторів і реєстрація у відповідному
органі. У такому порядку виникають, зокрема, кооперативи і громадські
об’єднання. Так, кооператив, організується за бажанням громадян на
добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою
ніж 3 особи. Статут кооперативу приймається загальними зборами громадян,
що бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган
кооперативу звертається у виконком районної Ради народних депутатів з
письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу.

Юридичні особи можуть утворюватись на договірній основі, тобто шляхом
укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що
добровільно об’єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах
у такому порядку виникають різноманітні господарські товариства,
асоціації, концерни, та інші об’єднання підприємств з метою координації
їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення
спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у
міжнародних організаціях.

Установчий договір – укладається між засновниками юридичної особи. В
ньому засновники зобов’язуються створити юридичну особу, визначають
порядок сумісної діяльності по а утворенню, умови передачі в її
володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її
діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між
засновниками прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи,
виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення
спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають
нотаріальному посвідченню.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з
необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи
підприємства. Так, підприємство може бути створене у результат виділення
зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох
структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є
згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому
забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних
зобов’язань (п.2 ст.5 Закону «Про підприємства»).

Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих
документів пов’язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку,
грошово-кредитним обігом, охороною здоров’я громадян, одержанням освіти,
необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.

Іноді створення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, холи
поєднуються одразу декілька названих вище способів: розпорядчий,
дозвільний, нормативно-явочний або договірний.

3.2. Державна реєстрація

Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна
реєстрація або реєстрація її статуту.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 25 травня 1998 p., державну реєстрацію суб’єктів
підприємництва незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за
винятком окремих видів суб’єктів підприємницької діяльності (банки,
фондова біржа тощо), проводять виконкоми міських, районних у містах рад
або в районних, міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за
місцезнаходженням суб’єкта. Для державної реєстрації суб’єкта
підприємницької діяльності — юридичної особи — власник (власники) або
уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації:
1) установчі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним
органу про створення суб’єкта підприємництва (якщо власників кілька,
таким рішенням є засновницький договір); статут, якщо це необхідно для
створюваної організаційно-правової форми суб’єкта підприємництва; 2)
реєстраційну картку; 3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного
збору; 4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі,
передбаченому законодавчими актами; 5) рішення Антимонопольного комітету
про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів
підприємницької діяльності, якщо законодавчими актами України
передбачена необхідність такої згоди.

Орган державної реєстрації протягом п’яти робочих днів з дати
надходження зазначених документів зобов’язаний провести державну
реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності і видати заявникові
свідоцтво.

Перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться в тому
самому порядку, який встановлено для їх реєстрації. Зокрема, вона
проводиться у разі зміни: назви суб’єкта підприємницької діяльності;
форми власності; організаційної форми суб’єкта підприємництва.

Відмова у державній реєстрації суб’єкта підприємництва можлива з мотивів
порушення встановленого законом порядку його створення, а також
невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства.
Наприклад, відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів
недоцільності його створення не допускається. Якщо державну реєстрацію
підприємства у встановлений строк не здійснено або у ній відмовлено з
мотивів, які засновник вважає безпідставними, він може звернутися до
суду. Засновник має право стягнути Через суд збитки, заподіяні йому
внаслідок незаконної відмови у реєстрації. За державну реєстрацію
береться плата, розмір якої визначається у порядку, встановленому
Законом України “Про підприємництво”.

Для реєстрації об’єднань громадян залежно від їх статусу засновники
подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів
державної виконавчої влади, виконавчих комітетів сільських, селищних,
міських рад народних депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії
має бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України,
які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол
установчого з’їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про
склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві
осередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партії
подають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію
розглядається у двомісячний термін від дня надходження документів. У
необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку
відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або
відмову в ній заявникові повідомляється письмово у 10-денний строк.
Відмова в реєстрації об’єднання громадян допустима тоді, коли статутні
документи або інші документи, подані для реєстрації, суперечать
законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації має містити
підстави для такої відмови. Це рішення можна оскаржити у судовому
порядку (статті 15 і 16 Закону України “Про об’єднання громадян”).

3.3. Припинення діяльності юридичної особи

Порядок припинення юридичних осіб. При настанні передбачених у законі
обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами
можуть бути:

досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення
будівництва об’єкта ліквідується будівельна організація, створена
спеціально для його спорудження);

закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність
юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо).

Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому
самому порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних
організацій, що е юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого
вони утворюються (ст. 38 ЦК України).

Відповідно до ст. 34 Закону України “Про підприємства в Україні”
ліквідація і реорганізація підприємства здійснюються за рішенням
власника його майна або органу, уповноваженого створювати такі
підприємства, або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство
ліквідується також у випадках: визнання його банкрутом; якщо прийнято
рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов,
встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не
забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; якщо
рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення
підприємства; з інших підстав, передбачених законодавчими актами
України.

Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють свою
діяльність на підставах, зазначених у їх статутах (ч. 2 ст. 39 ЦК
України).

3.4. Форми припинення юридичних осіб

Формами припинення юридичних осіб є: ліквідація;
реорганізація (ч. 1 ст. 37 ЦК України). При ліквідації юридична особа
припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто
переходу прав та обов’язків до інших осіб. Для здійснення рішення про
ліквідацію юридичної особи створюється, як правило, ліквідаційна
комісія.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про підприємства в Україні”
ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що її
створює власник або уповноважений ним орган, а у разі банкрутства —
арбітражний суд. За їхнім рішенням ліквідація може здійснюватись самим
підприємством в особі його органу управління. При цьому встановлюються
порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заявлення
претензій кредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту
оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, що
здійснює ліквідацію, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням
підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок і строки
заявлення кредиторами претензій. Водночас вживаються заходи зі стягнення
дебіторської заборгованості підприємству і виявлення претензій
кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.
Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, розраховується з
кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власникові чи
органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з
майна цього підприємства. При цьому у першу чергу погашаються борги
перед бюджетом і компенсуються затрати з рекультивації земель, що
перебували у користуванні підприємства.

Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого
для заявлення їх, задовольняються з майна підприємства, що залишилося
після першочергових вимог та інших претензій, виявлених або заявлених у
встановлений строк.

Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вважаються
погашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнані
ліквідаційною комісією, якщо кредитори протягом місячного строку з дня
одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не
пред’являть позову до суду чи арбітражного суду про задоволення їхніх
вимог. При ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу
видається йому у грошовій формі або цінними паперами після задоволення
вимог кредиторів.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів та членів
трудового колективу, використовується за вказівкою власника (ст. 36
Закону України “Про підприємства в Україні”).

При ліквідації кооперативу майно, що залишилося після розрахунків з
бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами
кооперативу. Майно ліквідовано! громадської організації передається її
вищестоящій організації, а у разі відсутності такої — відповідному
органові на громадські потреби. Майно, що залишається після задоволення
вимог усіх кредиторів ліквідованої міжколгоспної, державно-колгоспної
або іншої державно-кооперативної організації, розподіляється між В
учасниками пропорційно до їхніх внесків (ст. 40 ЦК України).

Законом України “Про об’єднання громадян” (ст. 32) передбачено й
примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднань громадян. Зокрема, за поданням
легалізуючого органу або прокурора на підставі рішення суду об’єднання
громадян примусово розпускаються (ліквідуються) у випадках: 1) вчинення
дій, передбачених ст. 4 закону (пропаганда війни, насильства, расової,
релігійної ворожнечі тощо.)

Однією з підстав для ліквідації юридичних осіб, які є
суб’єктами підприємницької діяльності, виступає банкрутство. Відповідно
до ст. І Закону від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» під банкрутством
розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі
неспроможність юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності —
задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку
кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Визначення юридичної особи банкрутом здійснюється арбітражним судом за
заявою будь-кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може
звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи
у разі, коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця
визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими
документами. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної
ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої
неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і
боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і
майнове становище.

Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п’яти днів з дня її
надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, які
здійснюють розрахунково-касове , обслуговування боржника, ухвалу про
порушення провадження по справі. Не пізніш як через місяць після цього
арбітражний суд у попередньому засіданні оцінює подані документи,
заслуховує пояснення сторін і банків і в разі необхідності призначає
розпорядника майном боржника і зобов’язує заявника подати до офіційного
друкованого органу Верховної Ради чи Кабінету Міністрів оголошення про
порушення справи про банкрутство. Розпорядником майна боржника може бути
призначений банк, фонд державного ( комунального) майна або інша особа
за пропозицією боржника чи кредиторів. Повноваження розпорядника майна
втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.

У місячний термін з дня опублікування оголошення про порушення справи
про банкрутство кредитори подають до арбітражного суду письмові заяви з
майновими вимогами до боржника, які суд визнає або відхиляє. В цей же
строк арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб, що
подали заяви з майновими вимогами, скликати збори за їх участю, на яких
в разі необхідності створюється їх повноважний комітет. Якщо знайдуться
фізичні чи юридичні особи, які бажають взяти участь у санації
(оздоровленні фінансового стану) боржника, то вони повинні у той же
місячний строк подати до арбітражного суду заяви з письмовим
зобов’язанням про переведення на них боргу. Санація можлива за умови, що
збори (комітет) кредиторів згідні на її проведення. Право вибору умов
проведення санації шляхом реорганізації, приватизації залишається за
боржником у випадку, якщо він сам звернувся до арбітражного суду з
заявою про визнання його банкрутом.

Арбітражний суд або приймає ухвалу про проведення санації, або постанову
про визнання боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо
проведення санації чи незгода кредиторів з умовами її проведення. В
постанові про визнання юридичної особи банкрутом визначаються
ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових
органів, а також фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом
визнане державне підприємство. На ліквідаторів, які утворюють
ліквідаційну комісію, покладаються обов’язки проведення процедури
задоволення вимог кредиторів.

Існує черговість задоволення претензій кредиторів при ліквідації
юридичної особи внаслідок визнання й банкрутом. Відповідно до ст.21
Закону «Про банкрутство» з коштів, виручених від продажу майна банкрута,
передусім покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про
банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії,
функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги
кредиторів, забезпечені заставою. Далі у першу чергу виконуються
зобов’язання перед працівниками підприємства-банкрута (наприклад,
виникаючих з трудових відносин тощо). У другу чергу задовольняються
вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до
бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального
забезпечення. У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не
забезпечені заставою; у четверту чергу — вимоги щодо повернення внесків
членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по
акціях членів трудового колективу; у п’яту чергу погашаються усі інші
вимоги.

У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї
черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові
сумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх
подання, або не задоволені за недостатністю майна, вважаються
погашеними.

При реорганізації також має місце припинення юридичної особи, але її
справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального
правонаступництва.

Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злиття,
приєднання, поділу, виділу або перетворення.

Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються
в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Таким шляхом можуть
утворюватись виробничі і науково-виробничі об’єднання, в які входять на
правах структурних одиниць раніше самостійні підприємства,
проектно-конструкторські та інші організації.

Приєднання — це форма реорганізації, при яких одна юридична особа
включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й
далі але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою
діяльність.

Зворотній процес має місце при поділі й виділі. Поділ означає, що на
базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних
осіб, а ця перша припиняється. При виділі немає припинення юридичної
особи. З її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке
наділяється правами юридичної особи.

Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення. Суть
перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється
нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру
тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і
поділі юридичних осіб майно (права і обов’язки) переходить до
нововиниклих юридичних осіб . В разі приєднання однієї юридичної особи
до іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до
правонаступника в день підписання передаточного балансу, якою інше не
передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч.2 ст.37 ЦК
України).

Правонаступник відповідає по зобов’язаннях юридичної особи, що припинила
своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не
покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділі правонаступники
відповідають по боргах попереднику пропорційно до часток одержаного ними
майна, зазначених у розподільчому балансі.

Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при
приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філіалів і
представництва. Філіал юридичної особи – це структурно і територіально
відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або
найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво – теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише
окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження
(укладає договори, дає згоду на оплату рахунків). Філіали і
представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філіалу aбo
представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної
особи.

Відповідно до ч.1 ст.З1 ЦК України, юридична особа може відкривати
філіали і представництва в порядку, встановленому законодавчими актами.
Зокрема, створення філіалів, представництв, відділень та інших
відособлених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ
здійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих
організацій (ст.7 3акону «Про підприємства в Україні»).

Кріп понять філіалу і представництва в господарській практиці побутує
поняття дочірньої організації (підприємства), хоча воно в законі не
визначене. Дочірньою може визнаватися організація яка створена як
юридична особа іншою організацією передачі їй частини свого майна у
повне господарське відання або оперативне управління для досягнення
цілей, визначених засновником . Засновник затверджує статут дочірньої
організації, призначає її керівника і здійснює щодо неї інші права
власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація
зазначається в статуті організації, що її створила. Проте дочірня
організація не відповідає по боргах своєї основної організації, а ця
остання – по боргах дочірньої організації. При неплатоспроможності
(банкрутстві) засновника стягнення по його боргах може звертатись на
майно дочірньої організації при умові ліквідації останньої і після
задоволення претензій її кредиторів.

4.Види юридичних осіб

Юридичні особи можна поділити на окремі види за різними ознаками.
Залежно від існуючих форм власності в Україні юридичні особи поділяються
на: приватні; колективні; державні; змішані. Відповідно до
суб’єктного складу юридичні особи поділяють на: українські; спільні з
участю іноземного інвестора; іноземні; міжнародні організації та
об’єднання.

У деяких країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні та
некомерційні. Комерційними визнаються організації, головною метою
діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є
господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно
від форм власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які
не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей.
Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об’єднання
громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі
кооперативи, фонди та інші.

Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умовним, оскільки і
некомерційні організації досить часто виконують роботи, надають послуги,
отримуючи при цьому прибуток.

З цих причин при розробці проекту ЦК України відмовилися від такої
класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб
публічного права і юридичних осіб приватного права. Суть цієї
класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права
створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для
здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному
обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери,
культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою
приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних
цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок
створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо
регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб
публічного права (наприклад, коли у них виникає потреба укласти
цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різних
послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи,
вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим
цивільно-правового регулювання, як і будь-які інші приватні юридичні
особи, незалежно від того, що створені вони розпорядчим способом на
підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і
в цілому функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Таким
чином, забезпечується єдність регулювання цивільно-правових відносин
незалежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення
юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивільного
законодавства, а нормами публічного права.

4.1. Комерційні організації як юридичні особи

Серед комерційних організацій чільне місце займають підприємства як
основна ланка в господарському механізмі. Відповідно до Закону Украйні
«Про підприємства» (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий
статутний суб’єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу,
науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного
прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та
інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а
промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відміну від
бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних
асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї
виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої
витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники.
Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може надати
дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства
суспільно необхідною. Підприємств може здійснювати будь-які види
господарської діяльності ,якщо вони не заборонені законодавством України
і відповідають цілям передбаченим Статутом підприємства. Як юридична
особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та
оборотні кошти, також інші цінності, вартість яких відображається у
самостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність,
вступаючи в різноманітні угода щодо свого майна з іншими особами,
підприємство набуває цивільних прав і виконує обов’язки, несе майнову
відповідальність за своїми зобов’язаннями, тобто діє як суб’єкт
цивільних правовідносин — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом «Про власність» можуть
діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи
і виключно на її праці;

сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України
— членів однієї сім’ї, що проживають разом;

приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина
України , з правом найму робочої сили;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або
релігійної організації;

державне комунальне підприємство, засноване на власності
адміністративно-територіальних одиниць.

державне підприємство, засноване на загальнодержавній

спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних
власників{змішана форма власності). Серед засновників спільного
підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших
держав; регулюється окремим законодавством України.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності
його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути
віднесено до категорії малих підприємств. Зокрема, до малих підприємств
відносяться заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та
будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях
виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці та
науковому обслуговуванні — до 100 чоловік; в галузях невиробничої сфери
— до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі —до 15 чоловік. В Україні можуть
діяти й інші види та категорії підприємств, в тому числі орендні,
створення яких не суперечить законодавчим актам.

Комерційними організаціями, що мають права юридичних осіб, є також
різноманітні об’єднання підприємств. Відповідно до закону про
підприємства останні можуть на добровільних засадах об’єднувати свою
виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не
суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, підприємства мають
право об’єднуватися в:

асоціації, тобто договірні об’єднання, створені з метою постійної
координації господарської діяльності, при цьому асоціація не має права
вмішуватись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її
учасників;

корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання
виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих
повноважень централізованому регулюванню діяльності кожного з учасників;

консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського
капіталу для досягнення спільної мети;

концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових
організацій транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної
фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

інші об’єднання, створені за галузевими, територіальним або іншими
принципами.

Чинне законодавство України також визначає для юридичних осіб, що діють
у цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства,
господарські товариства, кооперативи тощо. Цей перелік, на відміну від
ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним.
Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних осіб
вирішується у різних нормативних актах.

До об’єднання підприємств, зареєстрованого в Україні, можуть входити
підприємства інших держав. У свою чергу, підприємства України можуть
входити до об’єднань зареєстрованих в інших державах. Порядок вступу до
об’єднань у визначених випадках здійснюється відповідно до законодавства
України про зовнішньоекономічну діяльність.

Одним з найбільш поширених видів підприємств, як наголошує ст. 2 Закону
“Про підприємства в Україні”, є господарські товариства, що утворюються
і діють згідно із Законом України “Про господарські товариства” від 19
вересня 1991 р.

Такими товариствами визнаються підприємства, установи, організації,
створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом
об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання
прибутку. Вони є юридичними особами і можуть займатися будь-якою
підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.
Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових
прав, вступати в зобов’язання, виступати в суді, арбітражному суді та
третейському суді від свого імені. Придбання господарським товариством
часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися
з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
визначає такі організаційно-правові форми господарських товариств:

акціонерне товариство;

товариство з обмеженою відповідальністю;

товариство з додатковою відповідальністю;

повне товариство;

командитне товариство.

Кожна з перелічених форм передбачає певну структуру товариства, ступінь
інтегрованості партнерів, характер відповідальності за зобов’язаннями і
боргами, розмір підприємств. Виходячи з цього законодавець по-різному
регулює питання їх утворення та управління своєю діяльністю. З
урахуванням даних обставин можна виділити дві групи товариств.

До першої слід віднести акціонерне товариство, товариство з обмеженою
відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю. Вони
відрізняються найбільшим ступенем інтегрованості. Такі товариства
створюються і діють на підставі статуту та установчого договору, а для
управління ними спеціально передбачені виконавчі органи.

До другої групи належать повне і командитне товариства. Вони менш
інтегровані, їх учасники наділені більшою самостійністю у рамках
товариства. Тому вони створюються і діють тільки на підставі установчого
договору, їх справи проводяться за спільною згодою, а обсяг повноважень
може визначатися дорученням, яке підписується учасниками товариства
Найменування будь-якого товариства повинно містити значення виду
товариства. Для повних та командитних товариств — прізвища
(найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості.
Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.
Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до
відповідних міністерств і громадських організацій.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір
статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише
після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій),
крім випадків, передбачених законодавством. Зменшення статутного фонду —
при відсутності заперечень кредиторів.

Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних
товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного
фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі,
встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків
статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України
або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до
резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами,
але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської
діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і
витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються
проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться
передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.
Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у
повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих
документів визначає напрями його використання.

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання
(призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та
члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де
створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члени ради
товариства (спостережної ради).

Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени
виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові
особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ,
арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади
і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю
товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не
можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид
діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки,
хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах
керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Зупинимося на характеристиці передбачених законодавством видів
господарських товариств.

Акціонерне товариство. Таким визнається товариство, яке має статутний
фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної
вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном
товариства.

Володіння акціями (тобто право власності на певну кількість частин
статутного фонду) підтверджується або цінним папером або документом,
який згідно зі статутом видається власнику. У такому документі
вказується кількість і вартість акцій, а також їх належність на праві
власності конкретній особі.

Цінний папір, що посвідчує участь в акціонерному товаристві на правах
власника певної частини статутного фонду і дозволяє одержувати частку в
прибутку, як правило, має назву “акція”. Акції можуть бути різних видів:
іменні акції, акції на пред’явника, акції прості, акції привілейовані.

Акціонери (володарі акцій) відповідають за зобов’язаннями товариства
тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом,
акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за
зобов’язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені
шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах)
або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних
товариствах).

Залежно від способу розповсюдження акцій акціонерні товариства
поділяються на два види:

відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися
шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між
засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися
та продаватися на біржі. Закрите акціонерне товариство має право
випускати лише іменні акції.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом:
одна акція — один голос.

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада
акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси
акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів і в межах
компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність
правління.

В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення
ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов’язкове.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство,
статутний фонд якого поділений на частки. Кожна частка відповідає внеску
конкретного учасника до статутного фонду, їх розміри визначаються
установчими документами. Учасники несуть відповідальність у межах своїх
внесків. У передбачених установчими документами випадках учасники, які
не повністю внесли свої внески, відповідають за зобов’язаннями
товариства також у межах невнесеної частини внеску.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю — це така форма
організації підприємства, за якої відповідальність кожного з його
учасників обмежена розмірами внеску до уставного капіталу. Зміна
вартості майна, яка є внеском, і додаткові внески учасників не впливають
на розмір їх частки у статутному фонді, зафіксованій установчими
документами.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників
або їх представників. Збори скликаються не рідше двох разів на рік. Усі
питання діяльності товариства, винесені на збори учасників, вирішуються
шляхом голосування. Учасники мають кількість голосів, пропорційну
розміру їх частки у статутному фонді. Збори вважаються повноважними,
якщо на них присутні учасники, які в цілому володіють більш як 60
відсотками голосів. Прибулі на збори учасники реєструються в тому ж
порядку, який передбачено для акціонерів товариства. Збори обирають
голову товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю утворюється виконавчий орган.
Він може бути колегіальним (дирекція) чи одноосібним (директор).
Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і виконує прийняті
зборами рішення. Дирекція (директор) не має права приймати рішення,
обов’язкові для учасників товариства.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство,
статутний фонд якого поділено на частки. Їх розмір і належність
фіксуються у статутних документах. Учасники такого товариства
відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду. Якщо
цих сум виявляється недостатньо, то вони додатково відповідають належним
їм майном. Додаткова відповідальність повинна виражатися однаковим для
кожного учасника процентом (кратністю) відносно внеску кожного до
статутного фонду.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих
документах.

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною
підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за
зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Створення повного товариства регулюється спеціальним договором. Звичайно
договір про створення повного товариства містить такі положення:
відомості про учасників; найменування фірми, місце знаходження
товариства;

предмет діяльності; внесок кожного члена товариства; порядок розподілу
прибутку; термін функціонування створюваного товариства. Після подання
відповідної заяви

повне товариство підлягає реєстрації.

Ведення справ повного товариства здійснюється на підставі згоди усіх
учасників. Справи товариства можуть вестися усіма учасниками, а також
одним учасником чи кількома. Якщо справи товариства ведуться одним або
кількома учасниками, то їх повноваження повинні бути зафіксованими в
особливому документі — дорученні. Доручення має бути підписано іншими
учасниками товариства.

Кожний уповноважений учасник вести справи товариства може виступати від
імені товариства самостійно.

Особливості ведення справ повного товариства фіксуються в установчому
договорі.

Учасникам повного товариства заборонено конкурувати з самим товариством.
Вони не мають права від власного імені й у власних інтересах укладати й
реалізовувати договори, угоди тощо, спрямованість яких збігається зі
спрямованістю та метою функціонування товариства.

Командитним товариством визнається товариство, що включає поряд з одним
або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями
товариства всім своїм майном, також одного чи більше учасників,
відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства. Учасники,
що несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм
майном, є повними товаришами (комплементарями). Учасники,
відповідальність яких обмежується розміром внеску в майно, називаються
командитистами.

Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з
повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за
боргами товариства.

Основні риси командитного товариства такі:

наявність двох типів учасників (командитистів і повних товаришів —
комплементарів);

командитисти відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах
своїх внесків, а повні товариші усім майном (солідарна
відповідальність);

командитні товариства діють під найменуванням фірми з називанням імен
повних товаришів;

управління справами командитного товариства здійснюється лише учасниками
з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо такий учасник
тільки один, то управління справами товариства здійснюється ним
самостійно.

Особливості функціонування конкретних командитних товаришів фіксуються в
установчому договорі.

Отже треба зазначити, що господарські товариства і об’єднання громадян,
які створюються на підставі Закону “Про підприємства в Україні”, хоч і
мають багато спільного, є різними за своєю правовою природою суб’єктами
підприємництва. Головна відміна між ними полягає в тому, що господарські
товариства створюються шляхом поєднання майна підприємницької діяльності
з метою одержання прибутку (ст. 1 Закону “Про господарські товариства”).
Об’єднання підприємств створюються з метою координації господарської
діяльності. Для досягнення даної мети, згідно зі ст. 3 Закону “Про
підприємства в Україні”, підприємства на добровільних засадах поєднують
свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності.

4.2. Некомерційні організації як юридичні особи

Правами юридичної особи наділяються не лише комерційні структури, але й
різноманітні установи, об’єднання громадян, релігійні організації тощо.
Не переслідуючи як основну мету своєї діяльності одержання прибутку, ці
організації однак є учасниками цивільного обороту, тобто часто змушені
вступати в цивільно-правові відносини і набувати майнових та особистих
немайнових прав і обов’язків,

Установою може бути визнана організація, яка створюється і фінансується
власником для здійснення управлінських, соціально-культурних та інших
функцій некомерційного характеру. До них, зокрема, відносяться державні
установи та інші державні організації, що перебувають на державному
бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються
правами розпорядників кредитів, за винятками, встановленими законом (ч.1
ст.24 ЦК України). Ними є органи державної влади й управління (обласні
та районні державні адміністрації, місцеві Ради, ж відділи і управління,
міністерства, відомства тощо), органи прокуратури і суду, установи
соціально-культурного характеру (вузи, лікарні, музеї, бібліотеки ).
Крім асигнувань з державного бюджету, установи можуть одержувати доходи
від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення
іншої допоміжної діяльності. Так, вищі учбові заклади силами колективів
своїх кафедр або наукових підрозділів ведуть на замовлення інших
організацій госпдоговірні наукові дослідження і реалізують їх результати
на основі договорів про передачу науково-технічної продукції. Одержані
від замовників кошти використовуються на розширення учбово-лабораторної
бази, житлове будівництво, оплата праці та преміювання працівників вузу,
залучених до виконання госпдоговірних робіт, та інші цілі. Бюджетні
установи повинні витрачати спеціальні кошти у межах затверджених
кошторисів і фактичного надходження доходів по кожному виду спеціальних
коштів.

Зараз поступово змінюється система фінансування діяльності бюджетних
організацій. Вона будується на основі довгочасних стабільних економічних
нормативів і фінансових форм, орієнтованих на кінцеві результати
діяльності. Бюджетним організаціям, які досягли встановлених показників
їх роботи, надається право направляти зекономлені кошти на свої
соціальні і виробничі потреби. Зокрема, діяльність культурно-освітніх
установ (клубів, бібліотек, музеїв, зоопарків тощо) за рахунок
бюджетного фінансування поєднується з розвитком договірних відносин на
госпрозрахунковій основі з іншими організаціями, а також розширення
платних послуг населенню. Одержані від господарської діяльності кошти
залучаються в дохід установи культури і складають його єдиний фонд
фінансових коштів. Державна установа відповідає по своїх зобов’язаннях
коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності у державної
установи коштів відповідальність за її зобов’язаннями несе власник.

До юридичних осіб відносяться і такі державні організації, які
фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кошторис і
самостійний баланс. На таких засадах можуть створюватись органи
господарського управління, які фінансуються на рахунок відрахувань від
прибутків підпорядкованих їм підприємств. В кошторисах цих організацій
чітко фіксуються джерела надходження коштів і суми видатків, у межах
яких і здійснюються господарські та інші операції названих юридичних
осіб.

До некомерційних організацій як юридичних осіб відносяться різноманітні
об’єднання громадян. Право громадян на У ст.1 Закону України від 6
червня 1992 р. «Про об’єднання громадян» зазначається, що об’єднанням
громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності
інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Об’єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація,
фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визначається політичною
партією або громадською організацією.

Політичною партією є об’єднання громадян-прихильників певної
загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною
метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади,
місцевого та регіонального самоврядування та представництво в їх складі.
В Україні зареєстровані і діють Народно – демократична партія, Партія
зелених та інші.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та
захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових,
національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Громадські організації створюються і здійснюють діяльність у формі
спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад, Наукове
товариство ім.Т.Шевченка), комітетів (наприклад, Національний
олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад, Українська
уфологічна асоціація) тощо. Об’єднання громадян мають право на
добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи,
асоціації тощо), яким відповідно до їх статутів теж можуть надаватися
права юридичної особи.

Для виконання поставлених завдань об’єднання громадян формують свою
власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше
майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності
цих об’єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами
(учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об’єднання вступних
та членських внесків, від пожертвувань громадян та організацій тощо. З
метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об’єднання
можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність
шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статутом
юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому
законодавством. Політичні партії, створювані ними установи і організації
не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової
інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю,
за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших
пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою,
проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших
суспільно-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті
господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та
підприємств, створених громадськими організаціями, також стають
власністю цих організацій.

Правами юридичних осіб наділяються також різноманітні фонди (наприклад.
Український фонд культури, Український національний фонд допомоги
інвалідам Чорнобилю тощо). Фондами визнаються організації, що
засновуються громадянами і юридичними особами на основі їх добровільних
і безповоротних майнових вкладів у благочинних або інших некомерційних
цілях. Майно, передане засновниками, є власністю фонду. Порядок
формування органів та управління фондом визначається його статутом, який
затверджується засновником.

До некомерційних організацій відносяться і споживчі кооперативи.

Учасниками цивільно-правових відносин виступають і релігійні
організації. Відповідно до Закону від 23 квітня 1991р. «Про свободу
совісті та релігійні організації» (ст.7) ці організації утворюються з
метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати
віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури,
обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами
(положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади,
управління й установи, монастирі, релігійні братства, місіонерські
товариства, духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що
складаються з вищеназваних релігійних організацій. Релігійні об’єднання
представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації
її статуту. Як юридичні особи релігійні організації мають право
використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на
договірних засадах державними, громадськими організаціями або
громадянами. Релігійні організації набувають право власності на майно,
придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване
громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на
інших підставах, передбачених законом.

Список використаної літератури:

1.Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Урядовий Кур’єр, 1996, – 28 червня.

2.Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р.// Відомості
Верховної Ради України . – 1991. – № 14.

3. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.//
Відомості Верховної Ради України . – 1991. – № 24.

4.Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. //
Відомості Верховної Ради України . – 1991 р.№ 49.

5.Закон Української РСР “Про власність” від 7 лютого //Відомості
Верховної Ради України . – 1991. – № 20.

6.Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23
квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України . – 1991 . – № 25.

7. Закон України “Про банкрутство” від 14 травня 1992 р. // Відомості
Верховної Ради України . – 1992 . – № 31.

8. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 . //
Відомості Верховної Ради України . – 1992 . – № 34.

9.Цивільний Кодекс Української РСР // Кодекси України: В 3-х кн.. – К.,
Юрінком Інтер. – 1998. – кн.2.

10. Цивільне право: Навч. посібник для студентів юридичних вузів і
факультетів. – К.: Вентурі, 1995. – 416 с.

11. Цивільне право України . – У 2-х кн.. – 2000 р.

ВИСНОВКИ

Дуже важко виявилось опрацьовувати нормативні акти та літературні
джерела, що використовувались при написанні даної курсової роботи, так
будь–якому законодавстві є прогалини і недоробки.

Іще важче було розкрити дану тему беручи до уваги той факт ,що на час
написання роботи ще не був прийнятий і введений в дію новий Цивільний
Кодекс України.

В ході написання курсової роботи на тему:” Юридичні особи як суб’єкти

цивільного права”, було розкрито сутність юридичних осіб ,поняття та
ознаки юридичної особи, її правоздатність, порядок виникнення і
припинення, види юридичних осіб.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020