Реферат
на тему:
“Проблема використання ресурсів
Світового океану”
Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану –
біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан – це також «легені»
планети. Він забезпечує основну частину регенерації кисню (на суходолі
таку я роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на
земній кулі.
Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані в другій
половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ,
залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується
збільшенням забруднення океанів.
До гранично допустимих меж наближається вилов риби та інших
морепродуктів Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.),
крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя
Америки, тріски та оселедців Північній Атлантиці тощо.
Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану,
як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського-Середземного й
Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських
островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У економічно
розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря –
виникли великі приморські промислові комплекси.
Зросло також рекреаційне навантаження на узбережжя морів і океанів.
Щороку сотні мільйонів відпочиваючих їдуть до моря, на узбережжя
популярних світових курортів.
Екологічне значення Світового океану:
? середовище в якому зародилось життя;
? основна складова частина всіх живих організмів, середовищем життя
багатьох з них;
? головний агент-переносник глобальних біоенергетичних екологічних
циклів;
? основний механізм здійснення взаємозв’язків усіх процесів у
екосистемах – обмін речовину, теплорегуляції, росту біомаси;
? водяна пара виконує роль фільтра сонячної радіації; нейтралізує
екстремальні температури;
? найважливіша мінеральна сировина, головний природний ресурс
споживання;
? води Світового океану є основним кліматоутворюючим фактором,
основним акумулятором сонячної енергії;
? формування поверхні Землі, її ландшафтів.
В Світовому океані зосереджено 98,3% гідросфери, вона гіркувато-солона,
не придатна для пиття і технічних потреб. Солоність океанічних вод
становить 35 0/00 (тобто в 1 л океанічної води міститься 35 г солей).
Найсолоніша вода в Мертвому морі — 2600/00 (людина вільно лежить на
поверхні цієї води, не занурюючись в неї), у Чорному морі — 18 0/00,
Азовському — 12 0/00.
Вчені вважають, що хімічний склад океанічних вод дуже схожий до складу
людської крові – в них містяться майже всі відомі нам елементи, але,
звичайно, в різних пропорціях. 95,5% всієї маси елементів океанічної
води припадає на 4 елементи : кисень, водень, хлор і натрій. У водах
Світового океану розчинено багато газів, з яких найважливішими є кисень
та вуглекислий газ. Загальна маса вуглекислого газу в океанічних водах
перевищує його масу в атмосфері близько в 60 разів.
Екологічні наслідки забруднення Світового океану біогенними елементами,
біотичними та абіотичними факторами зображено на схемі:
Рис. 1. Екологічні наслідки забруднення Світового океану
Кінцевим результатом збільшення антропогенного тиску на екологічну
систему океану є поступова деградація морських біоценозів з наступними
несприятливими наслідками для здоров’я людини.
Дуже небезпечними для природних водних екосистем є стоки, що утворюються
на підприємствах целюлозно-паперової промисловості. Останні скидають у
водойми як целюлозні волокна, так і значну кількість органічних і
неорганічних отруйних речовин. У стоках цих підприємств розчинені
вуглеводи, жири та смоли, які легко окиснюються за участю аеробних
мікроорганізмів, що спричиняє активне поглинання розчиненого у воді
кисню та пересичення водойм органікою.
Значну небезпеку для морських та океанічних акваторій становить
перевезення нафти та нафтопродуктів танкерами. У результаті аварій
суден, промивання резервуарів, неминучих втрат нафти при видобутку у
шельфовій зоні, при завантаженні і розвантаженні суден щорічно у води
Світового океану потрапляє 12-15 млн. т нафти.
Кожна тонна нафти вкриває тонкою плівкою приблизно 12 км2 водної
поверхні і забруднює близько мільйона тонн морської води. Нафтова плівка
викликає загибель заплідненої ікри, порушує процеси фотосинтезу і
виділення кисню, тобто порушує газообмін між атмосферою і гідросферою.
Ліквідація нафти диспергаторами, здебільшого ПАР (поверхнево-активними
речовинами), екологічно не має сенсу, оскільки вони отруйніші за нафту.
Тривалість перебування решток нафти на берегах залежить від прибою
хвиль. На скелястих та піщаних берегах вона невелика (2—3 міс), на ватах
і солончаках дуже довга (понад 5 років). Деякі двостулкові мушльові
молюски у випадку покриття моря нафтою можуть закрити свої стулки і
порівняно з незахищеними організмами здобути селекційну перевагу. Для
птахів, котрі сідають на воду, як більшість мартинів, це особливо
небезпечно. Птахи, що пірнають (гагарка, топірець), плутають нафтові
плями з їжею і отруюються. Нафта склеює пір’я, теплоізоляція
порушується. Для підтримки температури тіла стає інтенсивнішим обмін
речовин, через що витрачаються жирові резерви. Птах гине від виснаження.
В процесі очищення нафта поширюється на пір’я і потрапляє до травної
системи.
Моря та океани забруднюються не тільки нафтопродуктами. До них
потрапляють промислові і побутові відходи, які містять солі різних
металів, отрути, значну кількість пестицидів, добрив, миючих засобів,
радіоактивних речовин. Вважають, що у водойми надходить більше 500 тис.
різноманітних речовин. Важкі метали стоків (свинець, ртуть, цинк, мідь,
кадмій) активно накопичуються у харчових ланцюгах, кінцеву ланку в яких
займає людина. Тому відомі випадки масового отруєння людей ртуттю, що
містилась у рибі, а також кадмієм при використанні недоброякісної води.
Стічні води, які містять органічні речовини, мають значну кількість
біогенів. Вони здатні утримуватись часточками глини та гумусу і
підвищувати родючість ґрунту. Після надходження біогенів до водних
екосистем відбувається масове розмноження організмів фітопланктону.
Внаслідок їх бурхливого росту та розмноження збільшується і кількість
органічних решток (відмерлі особини), що веде до збільшення загальної
маси органічної речовини у водоймі. Інтенсивний розвиток фітопланктону
зумовлює помутніння води, а, отже, і погіршення умов для росту бентосних
рослин. Зменшується також насичення води киснем, особливо у бентосній
частині. Усі ці процеси погіршують умови для проживання водних тварин.
Вода стає непридатною для життя, у ній починають переважати анаеробні
процеси, накопичення отруйних для багатьох тваринних організмів речовин.
Відбувається евтрофікація – підвищення біологічної продуктивності водних
екосистем внаслідок накопичення у воді біогенних елементів, які надійшли
до водойми природним шляхом або у результаті діяльності людини
(антропогенне). Евтрофікація призводить до заростання водоймища,
обміління, зниження рибної продуктивності і утворення на місці водойми
болота.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
