РЕФЕРАТ
на тему:
“Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів”
Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів включають, в
першу чергу, раціональне землекористування. Раціональне
землекористування означає максимальне залучення до господарського обігу
всіх земель та їх ефективне використання за основним цільовим
призначенням, створення найсприятливіших умов для високої продуктивності
сільськогосподарських угідь і одержання на одиницю площі максимальної
кількості продукції за найменших витрат праці та коштів.
Охорона земельних угідь — сукупність науково обгрунтованих заходів,
спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із
сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного,
міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин,
запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й
меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей,
знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних
добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання
забрудненню грунту відходами промислового виробництва, паливом і
мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт,
захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання
грунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського
виробництва та його індустріалізації.
Отже, раціональне використання й охорона земельних ресурсів включають
дві групи питань: 1) охорона, землі від виснаження і підвищення її
родючості — економічна група; 2) охорона від забруднення та його
попередження — екологічна група.
Земля — найважливіша складова природних ресурсів; основа рослинного і
тваринного світу; вмістилище природних багатств; операційний базис
промисловості, населених пунктів і доріг; головний засіб виробництва в
сільському господарстві. Тому раціональне землекористування є
обов’язковою складовою комплексної системи експлуатації та охорони
природних ресурсів.
Для сільського господарства найбільше значення має частина землі під
назвою грунт — особливе природне утворення, якому властиві риси живої та
неживої природи,, що сформувались внаслідок тривалого перетворення
поверхневих шарів літосфери під спільним взаємозумовленим впливом
гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів: Це одна із складових
навколишнього середовища,, її найважливіша властивість — родючість, яка
відіграє провідну роль у житті людини, є найважливішою умовою існування
і відтворення, які постійно змінюють одне одного в людських поколіннях.
Сумарна площа розораних грунтів на Землі — 1,5(109 га, ліси займають —
4,6(109 ra, трав’янисті ландшафти — 2,6(109 га. Сільським господарством
освоєно близько 30% площі суші.
Усі землі країни утворюють єдиний земельний фонд, який включає: землі
сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі
промисловості, транспорту заповідників та іншого
несільськогосподарського призначення; лісового фонду; водного фонду;
держзапас. В Україні 77% земель займають землі сільськогосподарських
підприємств, що становить 40,4 мли га станом на 1 січня 2003 p.
Використання землі супроводжується перетворенням і зміною основних її
природних первісних властивостей, виникненням нових. У сільському
господарстві ефективним є перетворення земельних угідь у ріллю.
Розорювання площ, раніше покритих трав’яною рослинністю, зрошення в
засушливих та осушення боліт у зволожених регіонах, збільшення внаслідок
цього площі ріллі сприяє ефективному зростанню виробництва
сільськогосподарської продукції і супроводжується глибоким перетворенням
навколишнього середовища. Нерідко ці перетворення стають небажаними,
виходячи за межі початкових наслідків. В Україні площа ріллі — 33,3 млн
га, або 80% площі сільськогосподарських угідь; 2,2 млн га — сіножатей
(5% сільськогосподарських угідь); 5,2 млн га — пасовищ (11%
сільськогосподарських угідь).
Розширення масштабів видобування корисних копалин, розвиток
промисловості, міського, сільського, гідротехнічного і транспортного
будівництва вимагають постійного вилучення земель з
сільськогосподарського обігу. У перші повоєнні роки з
сільськогосподарського обігу щорічно вилучалося по 25—50 тис. га родючих
земель, зараз — по 12—14 тис. га. В результаті за 1950—1990 pp. площа
сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася на 3 млн та, а окремих
земель — на 1,8 млн га. За цей час населення країни зросло з 36 млн до
52 млн чол., а його землезабезпеченість знизилась з 1,2 до 0,8 га, в
тому числі орними землями — з 1 до 0,6 га. Через зменшення площі
сільськогосподарських угідь звужуються потенціальні можливості
забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості —
сільськогосподарською сировиною. Недобір валової продукції сільського
господарства з вилучених земель (в порівняльних цінах 1983 p.) становить
понад 5 млрд крб.
Для компенсації угідь, вилучених з сільськогосподарського обігу, було
розорано схилові та прируслові землі, а існуючі орні сильно перенасичено
грунтовиснажливими культурами, що призвело до інтенсивного розвитку
ерозійних процесів та інтенсивної деградації грунтів. Досить сказати, що
з 1961 по 2001 pp. (роки обстеження ґрунтового покриву) площа еродованих
земель збільшилась на 2 млн га, в тому числі орних — на 1,5 млн га.
Тепер в Україні налічується 12 млн га земель, пошкоджених водною
ерозією, в тому числі 1 млн — сильно, 2,8 млн — середньо і 8,3 млн —
слабо еродованих. Площа земель, пошкоджених вітровою ерозією, становить
19,2 млн га, в тому числі сильно еродованих — 0,2 млн, середньо — 0,3
млн і слабо — 8,5 млн. Розвиток водної та вітрової ерозії грунтів
спричиняє їх інтенсивну деградацію та певне виснаження. Щороку
змиваються водою і видуваються вітром 600 млн т грунту, в тому числі 45
млн т гумусу (або втричі більше, ніж створюється за допомогою органічних
добрив, які вносяться в грунт господарствами України).
Усі чорноземи, які в 30-х роках належали до середньо-гумусних, у 80-х
трансформувались в малогумусні, а їх гумусомісткість знизилась з 6—9 до
3—5%. У цілому за 1961—2002 pp. (роки спеціального обстеження грунтів)
втрати гумусу були більшими, ніж за 1882—196.1 pp.: у зоні Степу — в 2,4
раза, Лісостепу — в 1,65 раза і Полісся — в 8,4 раза. І якщо така
тенденція до зменшення гумусу в грунтах зберігатиметься і надалі, то в
недалекому майбутньому Україна може опинитися на порозі гумусового
голоду — великої екологічної катастрофи, і тоді вже ніякі агротехнічні,
меліоративні, природоохоронні та організаційно-господарські заходи не
зможуть відновити агротехнічного потенціалу землі. Через це проблему
відтворення гумусу в грунтах і підвищення їх родючості слід розглядати
як найважливішу в народному господарстві України. Інакше наша країна не
зможе розраховувати на стабільне нарощування виробництва
сільськогосподарської продукції та забезпечення свого населення
продуктами харчування.
Інтенсивне забруднення природного середовища значною мірою є наслідком
нераціонального сільськогосподарського виробництва. Щороку з
мінеральними добривами на сільськогосподарські угіддя надходить 193 тис.
т фтору,. 1,6 тис. т цинку, 620 тис. т міді та 622 т калію. У 90-ті роки
залишкова кількість пестицидів у продуктах харчування, рослинах і
тваринах зросла (порівняно з 60-ми роками) більш ніж у 9 разів. Отруйні
речовини, які знаходяться у мінеральних добривах, хімічних меліорантах й
отрутохімікатах, проникають в організми людей, викликаючи їх
захворювання.
Отже, економічна вигода від застосування продукції хімічної
промисловості не вичерпує усіх аргументів на користь нарощування темпів
постачання сучасних продуктів хімії сільському господарству. Є низка
важливих факторів, які визначають межі поширення і застосування
хімікатів. Застосування великих доз добрив може погіршити якість
продукції, ґрунтових вод, що зумовлює забруднення близьких річок і
водойм. Використання мінеральних добрив дало змогу певною мірою
підвищити врожайність культур, однак подальше збільшення їх доз уже не
сприяло її зростанню, що пов’язано із зменшенням запасів гумусу в
грунті. Зростання врожайності неможливе без удосконалення технології
внесення добрив. Безконтрольне їх застосування призводить до забруднення
навколишнього середовища, що загрожує здоров’ю людини. Особливо
небезпечне неправильне або надмірне використання пестицидів. Причому
деяка їх частина трансформується, тобто виникають нові токсичні речовини
(вторинна токсикація). Дати оцінку всіх наслідків впливу пестицидів
неможливо через недосконалість методів дослідження.
Велике значення для економного землекористування має осушувальна
меліорація. Однак в окремих районах після осушення земель з’явились
ознаки деградації, розвитку ерозійних процесів. Значне скорочення площ
боліт, які є континентальними охоронниками вологи, призводить до зміни
гідрологічного режиму місцевості, зменшення водності рік і водойм.
Внаслідок цього зони достатнього зволоження можуть стати засушливими.
Осушення негативно впливає на навколишнє середовище і в багатьох інших
випадках: істотно змінюється гідрологічний режим, значно знижується
рівень ґрунтових вод на прилеглих до них територіях, внаслідок цього
знижується родючість грунтів, а окремі ділянки з грунтами легкого
механічного складу перетворюються на піски. В окремі роки порушення
гідрологічного режиму, зумовлене проведенням у великих масштабах
осушувально-меліоративних робіт, супроводжується тимчасовим затопленням
великих територій, посилюється розвиток водної ерозії у весняний період,
змивається верхній родючий шар грунту, відбувається замулення малих
річок, а також їх пересихання у літній період. Осушення торфоболотних
грунтів змінює торфоутворювальний процес, припиняється нагромадження
органічної речовини, яка мінералізується, родючість знижується.
Розкорчовування чагарників і дрібнолісся на перезволожених мінеральних
піщаних грунтах при їх осушенні і освоєнні у багатьох випадках знижує
верхній неглибокий родючий шар, відновлення якого дуже складне і вимагає
тривалого часу.
Поряд з природними і технічними факторами, які обмежують темпи
зрошувальних і осушувальних робіт, істотну роль відіграють інвестиційні
фактори. Висока капіталомісткість іригаційних споруд вимагає великих
витрат. Уже тепер за капітальними вкладеннями вони посідають перше місце
серед інших інвестиційних факторів у аграрному секторі. Витрати на
меліорацію становлять майже, чверть вкладень у сільське господарство.
Справа не тільки в тому, що продукція, вирощувана на зрошуваних землях,
дорога, а в тому, що з часом ми її одержуємо дедалі менше. Землі при
нинішньому стані зрошення поливною технікою, важкими
сільськогосподарськими машинами, з незжитою безгосподарністю втрачають
свою родючість. Разом з тим не можна заперечувати значення меліорації
взагалі, але повинна бути встановлена сувора відповідальність за
прорахунки при її проведенні.
У промислове розвинутих районах особливо важливим е вивчення показників
забруднення грунтів промисловими відходами й викидами. Так, в Україні
нагромаджено понад 7 млрд т відходів виробництва. Щорічний вихід їх
становить понад 1,5 млрд т, у тому числі в процесі гірничого видобутку —
понад 1,2 млрд т, первинної переробки (збагачення) — 260 млн т і
вторинної — близько 70 млн т. Вторинне використання відходів виробництва
становить .6,6%, тобто не більш ніж 100 млн т. Площа порушених земель —
близько 265 тис. га, в тому числі відпрацьованих — майже 131 га, з них
рекультивації підлягають 121,1 тис. га, з наступним використанням як
сільськогосподарських угідь — 77 тис. га, лісонасаджень — 24, водойм —
14, інших — 6,1 тис. га. Зростає вміст важких металів у грунті. У
районах забруднення збіднюється видовий склад тварин і рослин.
Дослідження показали, що кислі гази (сірчаний і сірчистий ангідрид,
окисли азоту, хлору та ін.), які викидаються промисловими
підприємствами, зріджують трав’яну рослинність на 60% і більше, а на
схилах сприяють посиленню ерозійних процесів. Рослини, що залишились,
поглинають токсичні речовини, внаслідок чого виникає інтоксикація їх
важкими металами, зумовлена переважно підкисленням грунтів. Забруднення
грунту і кормів поблизу рудників і свинцевоплавильних заводів призводить
до інтоксикації свинцем свійських тварин і людей.
Транспортне забруднення грунту призводить до зниження його родючості. В
умовах помірного клімату поблизу джерел забруднення врожай зернових
зменшується на 20—30%, буряків — на 35, бобів — на 40, картоплі — на
47%. Дуже важливим є питання утилізації осадів стічних вод, загальна
кількість яких в Україні становить 25 млн м3 за годину, а в сільському
господарстві використовується Слизько 150 тис. т на рік. Під складування
осадів стічних вод зайнято більш як 1200 га родючих земель, і ця площа
щороку збільшується. Тільки в Києві площа, зайнята осадами стічних вод,
за останні 5 років збільшилась майже вдвічі і становить 196 га.
Для того щоб запобігти негативним наслідкам осушувальної меліорації й
усунути їх, слід провести реконструкцію і відновлення осушувальних
систем, які стали непридатними для використання або не відповідають
сучасним технічним вимогам.
У раціональному землекористуванні дуже важливе значення має збереження
гумусу, який стимулює розвиток рослин і мікроорганізмів, що беруть
участь у перетворенні мінеральних і органічних речовин у грунтах.
Особливо важливим є використання органічних добрив у регіонах, де широко
застосовують .ґрунтозахисну систему землеробства і де неможливо
забезпечити глибоке загортання органічних добрив у грунт.
Серед протиерозійних заходів слід виділити новий технологічний спосіб
обробки грунтів, особливості якого полягають у зменшенні кількості і
глибини обробітку, суміщенні деяких операцій за рахунок збереження на
поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин
при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу
ефективно боротись з ерозією за рахунок зменшення щільності грунту,
підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних
речовин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в
засушливих південних районах України. Поряд з удосконаленням процесу
землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект:
енергетичні витрати зменшуються в 2—3 рази, собівартість знижується на
15— 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена
недостатньо. Причиною такого становища є нестача відповідних машин і
механізмів.
Невиправдано різко скоротились земельні масиви, використовувані під пар.
Збільшення площ під пар зумовлене удосконаленням агротехніки, посівів
інтенсивних сортів, зростанням урожайності. Для деяких засушливих
районів приріст урожайності зернових по чистому пару становив близько
80%
Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під
об’єкти промисловості, інфраструктури міст.
Все це змушує якнайшвидше братися за здоровий глузд і вирішувати
наболілі питання негайно та широкомасштабно. Бо земля це і екологія і
економіка України, і здоров’я людей, які на ній живуть.
Використана література
1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.
2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. //
Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с.
3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. —
Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с.
4. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
