Реферат на тему:
Деградація грунтів, причини,
їх виникнення і шляхи запобігання
Деградація грунтів – погіршення корисних властивостей та родючості
грунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.
Деградація земель – природне або антропогенне спрощення ландшафту,
погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та
інших органічно пов’язаних із землею природних компонентів.
Забруднення грунтів – накопичення в грунтах речовин, які негативно
впливають на їх родючість та інші корисні властивості.
Головною з причин деградації грунтів є людська діяльність (антропогенне
втручання). Людство чисельністю понад 5 млрд. чоловік і щорічним
приростом 80-85 млн., оволодівши різними технологіями для забезпечення
бажаних для себе благ і життєвого комфорту, змінює природу планети вже в
глобальному вимірі. Не усвідомлюючи небезпеки, окремі нації і людство в
цілому втягують Землю в грандіозний експеримент, хід і наслідки якого
люди не можуть ні передбачити, ні контролювати.
Деградація, ерозія грунтів, зменшення гумусного покрову планети,
забруднення отруйними хімічними й біологічними сполуками й
радіонуклідами – такі очевидні наслідки антропогенного впливу на землю.
Індустріальне суспільство мимоволі дає розгін процесам планетарного
масштабу, керувати якими не готове ні морально, ні інтелектуально, ні
матеріально.
В Україні ці процеси йдуть інтенсивніше, ніж у цілому на планеті. Із
60,3 млн. га її території 42 млн. га займають сільськогосподарські
угіддя, 33,2 млн. га – під ріллею. За останні 30 років площа еродованої
орної землі збільшилась на 1,9 млн. га, тобто втрачалося по 64 тис. га
щороку, і зараз площа еродованих земель складає 11,3 млн. га або майже
п’яту частину всієї території України.
Застосування у великих регіонах монокультур, порушення сівозмін, майже
повна відмова від органічних добрив, зменшення частки бобових культур
спричинюються до дегуміфікації грунтів, зменшення врожаїв. Природні
кормові угіддя і випаси, надто так звані громадські, практично ніколи не
отримували ні органічних, ні мінеральних добрив. Майже не застосовують
жодних добрив українські фермери, в користуванні яких зараз 2,6%
сільськогосподарських угідь і які виробляють 0,9% рослинницької та 0,4%
тваринницької продукції.
Крім того, грунтовий покрив знищується при гірничорудних роботах, родючі
землі забудовуються містами, промисловими об’єктами, під якими вже зараз
опинилося понад 5% суші. На кожний кілометр автостради треба відвести 2
га землі, на кілометр газо- чи нафтопроводу – 4 га.
Нормативи показників деградації земель установлюються для кожної
категорії земель з метою запобігання погіршенню їх стану і
використовуються для здійснення контролю за використанням та охороною
земель.
До нормативів показників деградації земель належать показники гранично
допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів внаслідок
антропогенного впливу та негативних природних явищ, а також нормативи
інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення.
Використання в сільськогосподарському виробництві сільськогосподарської
техніки, питомий тиск ходових частин на грунт якої перевищує нормативи,
забороняється.
Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського
призначення встановлюються з урахуванням даних агрохімічної
паспортизації земель.
При встановленні показників інтенсивності використання земель
сільськогосподарського призначення визначаються сільськогосподарські
культури, вирощування яких обмежується або забороняється, а також
технології та окремі агротехнічні операції щодо їх вирощування.
Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського
призначення використовуються в процесі складання проектно-технологічної
документації на вирощування сільськогосподарських культур.
В Україні назріла необхідність помітно зменшити відсоток розораних площ,
перетворювати ріллю в культурні пасовища, повертати землю до її
природного стану, застосовувати ощадливі способи землеробства й
тваринництва, раціоналізувати усі затрати на виробництво хліба, харчів.
Цього можна досягти лише в рамках загальнодержавних науково
обгрунтованих програм за дієвого сприяння, участі та строгого контролю з
боку держави й громадськості. За нищення землі треба карати, а не
нагороджувати. Поки що спостерігаємо дивну реакцію: ні політики, ні
вчені, ні преса (громадськість) не пов’язують зменшення валовою
виробництва сільськогосподарської продукції в Україні з виснаженням
земель, натомість у негараздах одні винуватять невдалих реформаторів,
інші – рухівців, ще інші комуно-колгоспників, при цьому усі разом
закликають нарощувати виробництво сільськогосподарської продукції, чого
б це не вартувало. Пригадую, як на І з’їзді Аграрної партії зал довго
аплодував такому ось гаслу: “Уся нація повинна працювати на село!”.
Невже, справді, українській нації не судилися інші обрії та інша мета,
окрім як до “останньої гривні і до останнього сантиметра родючого шару
землі лякати Європу і цілий світ, що ми їх завалимо хлібом і колись,
може, досита наїмося його самі? Європі й світові, між іншим, від цих
нахвалянь ні холодно, ні жарко. До речі, вони ніколи не вважали, що
“хліб – усьому голова”, а всього лиш харч для шлунку, продукт, товар,
який можна більш чи менш вигідно виробити й продати на ринку.
То, може, час подумати, що хліб можна виробляти, не руйнуючи землю. Бо
земля – то не лише власність селян, але й спільне надбання нації,
держави, матеріальна передумова їх добробуту й самого існування.
Використана література:
Закон України “Про охорону земель”. – К., 2003.
Дедю І. Екологічний словник. – Кишинів, 2000.
Основи екології. Підручник. – К., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
