.

Концептуальні підходи до розробки проектів землеустрою сільських (селищних) рад (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
310 3559
Скачать документ

Реферат з екології

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ ПРОЕКТІВ

ЗЕМЛЕУСТРОЮ СІЛЬСЬКИХ

(СЕЛИЩНИХ) РАД

Значне місце в раціональному використанні та охороні земель, збереженні
агроландшафтів, їх впорядкуванні належить землеустрою – основному
дієвому механізмові в управлінні земельними ресурсами. В умовах
земельної реформи істотно ускладнюються І змінюються завдання
землеустрою, його зміст. Це спонукає до пошуків наукових підходів щодо
розробки нових видів проектної землевпорядної документації, перш за все
проектів землеустрою сільських (селищних) рад. Порівняно із
загальнодержавними регіональними програмами з використання та охорони
земель, схемами землеустрою адміністративних районів, розробка проектів
(схем) землеустрою сільських (селищних) рад дає можливість регулювати
земельні відносини, створювати передумови для оптимізованого
землекористування та запроваджувати природоохоронні і ґрунтозахисні
заходи на місцевому рівні.

Організація сталого землекористування конкретних новостворених,
невеликих за розміром, господарських структур (акціонерних товариств,
товариств з обмеженою відповідальністю, приватно-орендних підприємств
тощо) здійснюється в ході територіального землеустрою, а саме шляхом
проведення робіт, які забезпечують формування нових і впорядкування
існуючих об’єктів землеустрою, при подальшому їх межуванню. При цьому
переважаюча дія землеустрою на організацію території
сільськогосподарських підприємств, які складають земельно-ресурсну і
виробничу базу аграрної галузі, повинна враховувати постійну динаміку
землекористувань та їх систем різного ступеню інтенсивності. Проте на
кожному етапі перетворень слід забезпечити стабільне функціонування
сільськогосподарського виробництва. Завдання землеустрою заклинається в
регулюванні і поєднанні цих різнонаправлених тенденцій.

Одним із способів збереження природно-господарських балансів в
організаційно-територіальному влаштуванні сільськогосподарських
підприємств є

розробка на території адміністративно-територіальних одиниць (сільських
та селищних рад), систем організації території відносно елементів
природного комплексу і різноманіття ландшафтів та процесів, які в них
відбуваються.

Вирішити проблеми можна на основі глибокої природно-господарської
диференціації земель в складі проекту землеустрою території сільської
ради, шляхом комплексної діагностики екологічних, ландшафтних,
агрополітичних і інших властивостей.

Стійкість землекористування та їх інвестиційна привабливість виступають
результативним показником обґрунтування рішень землевпорядних і
управлінських завдань на рівнях адміністративного району, сільської
(селищної) ради, окремих сільськогосподарських підприємств і їх груп.

Інформаційною базою прийняття рішень є матеріали зйомок, обстежень,
вишукувань, їх наукової інтерпретації в формі районування території та
відповідних оцінок, дані моніторингу землекористування і земельного
кадастру.

Оптимізація землевпорядкування особливо важлива в сучасних умовах
хронічного дефіциту інвестиційних і матеріально-технічних ресурсів. Тому
безальтернативним є повне використання “дарових сил природи”,
екологічних структур і механізмів, адаптивних властивостей
агроландшафтів і агросистем. Системний підхід в умовах динамічності
землекористування можливий тільки на рівні
адміністративно-територіальних утворень – район, сільська рада.

В основі методичних підходів щодо розробки проектів землеустрою повинні
лежати питання екологізації землекористування як основного механізму
підготовки і реалізації у правлінських рішень і єдиною гарантією
впровадження екологічних ідей у практику землеустрою. Екологічно
обґрунтований землеустрій є засобом формування просторової та виробничої
структури території до природної та набутої придатності земель до різних
видів господарської діяльності.

Ці питання при розробці проектів ми піднімаємо практично вперше, навіть
при розробці проектів внутрігосподарського землеустрою з
контурно-меліоративною організацією території (КМОТ) на них увага так не
акцентувалася, не кажучи вже про традиційний землеустрій, де ми
оперували тільки економічними категоріями. У той час при екстенсивному
сільськогосподарському виробництві в землекористуванні переважали дії,
які направлені на освоєння нових земель, розширення посівних площ,
укрупнення господарств і сівозмін. Екологічні проблеми поступово
накопичувались, але серйозної громадської оцінки вони не набули. Сам
стан земельних ресурсів спонукає нас покласти в основу розробки проекту
землеустрою сільської (селищної) ради принципи екологізації
природокористування.

Для розробки проектних рішень необхідно детально вивчити і
проаналізувати сучасний стан землекористування, дати оцінку його
природно-ресурсному потенціалу та рівню екологічної стабільності
території.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною
продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів
споживання, що виражається в їхній суспільній споживчій вартості. В
основу розрахунків потенціалу земельних ресурсів сільської ради
покладено результати великомасштабної загальної економічної оцінки всіх
сільськогосподарських угідь, здійсненої в єдиній системі земельного
кадастру відповідно до вказівок про порядок проведення оцінки земель.
Потенціал земельних ресурсів відображений узагальнюючим показником
оцінки – середньою величиною валової продукції з 1 га в єдиних
кадастрових цінах, помноженою на всю площу сільськогосподарських угідь
району.

При оцінці рівня екологічної стабільності території найважливіше
значення має структура та стан земельних угідь, і перш за все, наявність
екологостабільних угідь (лісів, сіножатей, пасовищ тощо). Співвідношення
цих угідь та антропогенного навантаження характеризується коефіцієнтом
екологічної стабільності території. Останній розраховується відповідно
до “Методичних рекомендацій…”. Для оцінки природоохоронної організації
території також потрібно проводити розрахунок системи інших екологічних
показників: індексу продуктивності агро-ландшафтів, індексу екологічного
різноманіття території, коефіцієнту антропогенного навантаження та ін.

В основу розробки проекту землеустрою сільської (селищної) ради
пропонується покласти еколого-ландшафтний підхід. Це означає, що у
всьому процесі землевпорядного проектування центр ваги повинен бути
перенесений на ретельний облік особливостей ландшафту, приділяючи значну
увагу землям сільськогосподарського призначення.

Земля як базовий природний ресурс і головний засіб
сільськогосподарського виробництва характеризується цілою низкою
властивостей і якостей. Для прийняття землевпорядних рішень найважливіше
значення має врахування просторових параметрів, рельєфу, ґрунтового
покриву, гідрографічних умов, рослинності тощо. Традиційно виконувались
поком-понентні дослідження (геоморфологічні, ґрунтові, геоботанічні та
ін.). Покомпо-нентний підхід не забезпечує комплексного вирішення
проблеми використання земельних ресурсів, бо при цьому не враховується
важлива особливість природних умов, а саме взаємозв’язок всіх
компонентів природи та їх сувора територіальна локалізація, що
виражається в існуванні ландшафтних комплексів.

При ландшафтному підході досягається екологічна стабільність території
землекористування, під якою розуміють збереження біосферних і
біогеоценотичних функцій ґрунтового покриву на рівні, що гарантує
нейтралізацію і ліквідацію негативних наслідків техногенезу. Такий
підхід дасть змогу вирішити найсуттєвішу проблему землевпорядкування –
проблему перетворення його на елемент ландшафтного планування. До речі,
такий підхід реалізований нами для території Дзвиняцької сільської ради
Борщівського району Тернопільської області [2].

Проводиться аналіз морфологічної структури ландшафтів території
сільської (селищної) ради, під якою розуміють територіальне (просторове)
поєднання різнорангових і різноякісних ландшафтних комплексів (фацій,
урочищ, місцевостей). Найнижчою неподільною територіальною одиницею
серед усіх ландшафтних комплексів є фація. В середині фації всі
компоненти ландшафту залишаються просторово однорідними, тобто ні один
компонент не змінюється. Наступною територіальною одиницею є урочище
-основний об’єкт польового вивчення і ландшафтного картографування. Під
урочищем розуміють морфологічну одиницю, яка є закономірно збудованою
системою динамічно і територіально зв’язаних фацій, розповсюджених на
будь-якій мезоформі рельєфу. Найбільша морфологічна одиниця ландшафту –
місцевість, що утворена групою взаємозв’язаних урочищ.

На основі аналізу ландшафтних комплексів виконується еколого-ландшафтне
зонування території сільської ради. Еколого-ландшафтне зонування
ґрунтується на генетичному принципі, тобто тут враховано походження
морфологічних частин ландшафту, і воно доповнює недостаючу ланку в
системі покомпонентних і галузевих розділень території – ранжування
земель за здатністю створювати для рослин сприятливі умови проростання.
Відповідно до наукових розробок Інституту землеустрою УААН пропонується
на карті агровиробничих груп ґрунтів виділити такі еколого-ландшафтні
зони[3]:

I – широких вододільних плато і стародавніх терас (без вираженої
западиності), (ухили 0 -1°);

II – рівнин (переважно терасових) з рясними западинами, (ухили 0 — 1°);

III – вузьких ерозійно небезпечних плато та привододільних схилів,
(ухили О

-І°);

IV- моренно-зандрових рівнин,(ухили 0 – 1° );

V – днищ балок, (ухили 0 – 1°);

VI – заплав високого рівня, (ухили 0 –

І°);

VII – заплав середнього і високого рівня, (ухили0- 1°);

VIII-1 – односкатних схилів простої форми, (ухили 1-2°);

VIII-2 – односкатних схилів простої форми, (ухили 2 – 3 °);

IX – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 1 – 3°);

X – односкатних схилів простої форми, (ухили 3-5°);

XI – схилів складної форми з улоговинам й, (ухили 3 – 5 °);

XII – односкатних схилів простої форми, (ухил и 5 – 7 °);

XIII – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 5 – 7°);

XIV – односкатних схилів простої форми з улоговинами, (ухили 7-10°);

XV – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 7-10 );

XVI – схилів різної форми, (ухили 10-12°);

XVII – схилів різної форми, (ухили більше 12 ).

У подальшому на основі виділених еколого-ландшафтних зон проводиться
формування різних видів землекористування. Запропоноване зонування
території дасть можливість в погодженні з еколого-ландшафтними
територіальними структурними одиницями провести розміщення окремих
категорій земель і фондів. Це здійснюється віднесенням їх до трьох груп
земель, які визначають існування основних функціональних типів сучасного
навколишнього середовища: агроландшафтного, середовищестабілізуючого та
селітебного. Рекомендується до агроландшафтної групи земель віднести І,
II, IV, VIII-1, VIII-2, IX, X еколого-ланд-шафтні зони, а до середовище
стабілізуючої -Ш, V, VI, VII. Селітебну та середо-вищестабілізуючу групи
земель можна формувати з XI, XII, XIII, XIV, XV, XVI, XVII
еколого-ландшафтних зон.

Розроблена нами схема еколого-ландшафтного зонування території сільської
(селищної) ради дозволить “вписати” сформовані групи земель в ландшафт
території, чим досягається гармонійна єдність між технічною й
еколого-ландшафтною функціями сучасного землевпорядкування.

Відповідно до наших наукових розробок співвідношення між цими групами
земель для рівнинної частини України прийнято, відповідно, як 45 – 50,
ЗО – 35, 15 – 20 %. Для гірських територій площа земель другої групи
збільшується до 50 -60 % і відповідно зменшується площа земель першої
групи до 15-20 % [4]. В значній мірі наведені цифри коригуються
специфікою ландшафтно-екологічної структури і соціально-економічних умов

конкретного регіону.

Першу групу земель (агроландшафтну) складають землі
сільськогосподарського призначення. При здійснені сільськогосподарської
діяльності, використання землі як найдорожчого засобу
сільськогосподарського виробництва потрібно розглядати з ринкових
позицій, в поєднанні інтересів рослинництва і тваринництва. Товарне
аграрне виробництво має бути розміщене головним чином на родючих,
високопродуктивних та екологічно стійких земельних угіддях, а показники
сільськогосподарської освоєності та розораності доведені до екологічних
нормативів. З цією метою на землях сільськогосподарського призначення
виділяють три категорії земель за їх придатністю для вирощування різних
сільськогосподарських культур. Перша категорія це орнопридатні землі,
друга землі, придатні для багаторічних насаджень і третя – землі
лукопасовищного використання.

Стратегічним напрямком використання земель сільськогосподарського
призначення є їх екологічна оптимізація. Це перш за все встановлення
екологічно доцільних і економічно вигідних співвідношень між різними
видами сільськогосподарських угідь.

В основу її покладено як пропозиції В.В. Докучаева, так і сучасні
наукові засади вітчизняних вчених, які запропонували включати до числа
найважливіших заходів з регулювання екологічного балансу розробку норм,
що визначають відносні площі луків, ріллі, лісу та вод. Погляди на цю
проблему об’єднує лише одне – визнання необхідності зменшення
сільськогосподарської освоєності і, перш за все, розораності земельного
фонду, але в кількісному відношенні різні автори пропонують своє, досить
відмінне одне від іншого її бачення, яке до того ж не зовсім враховує
структуру ґрунтового

покриву країни і передусім в регіональному аспекті. Відомо, що
екологічна стійкість агроландшафту безпосередньо залежить від того,
скільки в ньому збережено природних фітоценозів. Отже поліпшення
екологічної ситуації вбачається в зниженні питомої ваги орних земель і,
відповідно, збільшенні площі кормових угідь, лісових насаджень, тобто
еколого-стабілізуючих угідь, екосистеми яких функціонують за природними
аналогами при мінімізованому антропогенному впливі.

Одним із таких заходів є консервація дефадованих та малопродуктивних
орних земель. В Інституті землеустрою УААН розроблено підходи щодо
визначення орних земель з деградованими і малородючими фунтами. У першу
чергу консервації підлягають орні землі, фунти яких знаходяться у
кризовому та катастрофічному стані. Суть її полягає у створенні умов для
відновлення родючості деградованих грантів та захисту їх від негативних
процесів. Виділяють консервацію-реабілітацію і
консервацію-транс-формацію. Підготовлені методичні рекомендації щодо
консервації деградованих і малопродуктивних земель, де в розрізі
природно-сільськогосподарських провінцій зазначено, які агрогрупи фунтів
виводяться на консервацію та напрямки їх подальшого використання, а
також детально розглянуто порядок складання відповідних проектів [5].

Однак до питання консервації деградованих і малопродуктивних орних
земель необхідно підходити творчо. Потрібне системне проектування, а не
вилучення всіх ареалів деградованих фунтів, в результаті чого просторова
картина придатних земель буде мати надзвичайно мозаїчний характер. Тим
більше, що з часом на цю територію нам прийдеться розробляти і робочі
проекти.

Орні землі, які не мають ознак деградованості і малородючості, але з
ряду причин (головним чином економічних) не можуть оброблятися, не
потребують консервації, а переводяться у перелоги

З огляду на екологічну доцільність, необхідно виконати оптимізацію
структури фунтового покриву лукопасовищних угідь. Традиційно
лукопасовищні угіддя приурочені до менш родючих, відносно ріллі,
Ґрунтів, які мають певні обмеження по використанню під польові культури,
але цілком придатні для вирощування трав. Це, перш за все, гранти
гідроморфного ряду: чорноземно-лучні, лучні, каштаново-лучні, дернові
глеюваті і глейові, болотні (з більш-менш природно сприятливим або
відрегульованим водно-повітряним режимом). Використовуються вони більш
за все під сіножатями. Разом з тим, значні площі таких ґрунтів
знаходяться під пасовищами, що в багатьох випадках призводить до
негативних екологічних наслідків. Випасання худоби у весняно-осінній
період, коли ґрунти перезволожені, обумовлює виникнення худобобійних
купин, витіснення і заміщення в фітоценозах цих гідроморфних екосистем
корисних видів на бур’янисту з поганими кормовими властивостями або
отруйну рослинність. В кінцевому підсумку такі екосистеми при надмірному
пасовищному навантаженні можуть бути повністю зруйновані.

Негативні екологічні наслідки спостерігаються і при нерегульованому
випасанні на засолених ґрунтах. При цьому підсилюється ступінь
засолення, що супроводжується небажаними змінами в рослинних уфупуваннях
як в екологічному, так і в чисто практичному (кормовому) відношенні.

Під пасовищами також знаходяться ґрунти ксероморфних умов залягання, які
до того ж характеризуються не досить сприятливими властивостями
едафічного середовища (кам’янисті, сильнощебенюваті, легкого механічного
складу тощо). Такі грунти доречно вивести на регенерацію, тобто для
відновлення аборигенних флори і фауни. На цих ґрунтах, де не росте ані
трава, ані дерева, можна використовувати як своєрідні екологічні ніші,
резервати для флори і фауни.

Реалізація запропонованих заходів по консервації деградованих і
малородючих ґрунтів орних земель та трансформації лукопасовищних угідь
дозволяє отримати у першому наближенні оптимізовану структуру земельного
фонду сільської (селищної) ради. Збагачення агроландшафту природними
екосистемами сприятиме збільшенню його біорізноманіття, підвищенню
стійкості, опору деградацій-ним процесам та дозволить значно покращити
екологічну ситуацію.

В подальшому орнопридатні землі за інтенсивністю використання
розділяються на три еколого-технологічні групи (ЕТГ). Такий поділ
покладено в основу КМОТ, а саме диференційоване використання земельних
ресурсів, біокліматичного потенціалу, ґрунтово-ландшафтних факторів,
перехід від прямокутної організації території до контурної, до
оптимізації співвідношення в сівозмінах просапних культур і суцільного
посіву залежно від потенційної небезпеки прояву ерозійних процесів,
інтенсивного і біологічного землеробства, пріоритету ґрунтозахисного
вологозберігаючого обробітку фунту над оранкою.

Землі І ЕТГ складають повно-профільні та слабодеградовані ґрунти на
плато та схилах до 3 ° які при необхідності використовуються для
розміщення зер-но-паро-просапних сівозмін і вирощування культур за
інтенсивними технологіями.

Землі II ЕТГ – схили 3-5 зі слабо та середньодеградованими ґрунтами, які
використовуються із застосуванням біологічних принципів землеробства для
вирощування культур суцільного посіву і багаторічних трав, тобто
зерно-трав’яних або трав’яно-зернових сівозмін.

Землі III ЕТГ складають схили крутістю більше 5° їх залужують
бобово-злаковими травосумішками.

Багаторічні плодові насадження та природні кормові угіддя також
поділяють за інтенсивністю і характером використання натри
еколого-технологічні групи. До І ЕТГ відносяться багаторічні насадження
на схилах до 5 ° в межах якої насадження розміщують прямолінійно або
прямолінійними відрізками; до II ЕТГ на схилах 5-10°, де проводять
контурне розміщення насаджень паралельно горизонталями; до III ЕТГ –
схили 10 ° які, як правило, терасують під насадження.

В складі природних кормових угідь до І ЕТГ відносять ділянки на схилах
до 7° які інтенсивно використовуються і підлягають докорінному
поліпшенню, до II ЕТГ – схили з ухилом 7-18 ° обмеженого смугового
використання із забороною випасання худоби; до III ЕТГ – схили з ухилом
18-25° вкрай обмеженого використання із поверхневим поліпшенням або з
трансформацією в лісові насадження.

Другу групу земель (середовищеста-білізуючу) представляють землі
лісового та водного фонду, природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення.

Згідно наших розробок в Україні близько 30-35 % її площі повинні
залишатися в природному чи близькому до нього стані і можуть
використовуватися при відповідних достатньо жорстких регламентаціях.
Основним принципом сучасного відношення до охорони природи є перехід

від еталонного підходу виділення тільки заповідних територій до принципу
підтримання екологічного балансу території, на основі системного
проектування мережі таких територій, тобто при створенні системи
природних територій, що особливо охороняються. Мережа природних
територій, що особливо охороняються, являє собою деяку сукупність
організаційних форм (заповідник, національний парк, заказник тощо) та їх
категорій (природні, природно-історичні, ландшафтні, геологічні тощо).
Вона характеризується функціональною цілісністю і в цьому полягає її
відмінність від екологічної мережі. Здійснення головного критерію
-функціональної цілісності системи природних територій зводиться до
зв’язування в єдине ціле розрізнених територій, що є дуже складним
завданням.

Потрібно формувати таку структуру ландшафту, при якій природні
(квазіприродні) угіддя проникали б в масиви орних земель не просто як
окремі відгалуження, а функціонували б як цілісні мережі, усі ланки яких
сполучені між собою. Саме за цієї умови благотворний вплив природних і
квазіприродних угідь буде повсюдним.

Третю групу земель (селітебну) представляють землі житлової та
громадської забудови, землі промисловості, транспорту, зв’язку,
енергетики, оборони та іншого призначення. Ці землі використовуються в
основному для розташування об’єктів народного господарства.
Несільськогосподарське землекористування на сьогодні є нераціональним і
витратним. Щільність міського населення і житлового фонду у містах в 2-3
рази нижча нормативної, а щільність міської забудови не перевищує 55 %
нормативної. Ряд галузей відзначається надмірною землеємкістю. Так, не
менше 40 % території підприємств чорної металургії і теплоенергетики
займають відвали, хвостосховища, шламонакопичувачі та інші вмістилища.
Оптимізація використання забудованих та інших несільськогосподарських
земель має здебільшого господарський характер.

Одне із важливих завдань конструювання культурного агроландшафту
-формування його зовнішнього вигляду, який відзначався б естетичною
привабливістю, впорядкованістю, доцільністю і оздоровчою цінністю.
Протягом багатьох століть український етнос сформував культурний
ландшафт з його вписаними в ландшафт селами і мостами, ланами, шляхами,
фортецями, замками, монастирями, соборами, городищами, степовими
могилами, вітряками, ставками і млинами. Цей ландшафт, своєрідний і
неповторний в кожному природно-етнографічному регіоні, відбивав природну
й етнічну структурованість України, її історію і здобутки традиційної
культури і містив в собі елементи культурного ландшафту минулих епох.

Коеволюція етносу і ландшафту, відбита в культурному ландшафті,
передбачає довготривалість, поступовість структурних змін ландшафту
відповідно змінам традицій природокористування, адаптації інновацій і
запозичень до ментальності, світоглядних підвалин, художніх уявлень
етносу. Саме тому культурний ландшафт більшості країн Європи справляє
враження впорядкованості, естетичності, доцільності, органічно поєднуючи
всі здобутки сучасної цивілізації з традиційною структурою ландшафту.

В Україні процес формування культурного ландшафту відбувався зовсім за
іншим сценарієм. Протягом останніх століть політика іноземних держав, у
складі яких перебувала Україна, була спрямована на знищення всіх
українських традицій, мови, культурного ландшафту. Тому давні структурні
елементи ландшафту по-варварському нищились, спотворювались, вилучались
з пам’яті народу. Цей процес мав “успіх”, досягнувши свого максимуму в
XX столітті. На жаль, триває він і досі, в незалежній Україні.
Архітектори і землевпорядники настільки “вдало” вписують в ландшафт
химерні новобудови в історичних і найбільш мальовничих куточках України,
неначе продовжують виконувати замовлення керівників імперії, що вмерла.

В одному із розділів розробляються заходи з охорони земель – як основи
підвищення їх екологічної та економічної ефективності використання. В
значній мірі ці питання традиційні. Перш за все акцентується увага на
захист земель від найнебезпечніших деградаційних процесів: ерозії
(площинної та лінійної), дефляції., заболочування, підтоплення тощо.
Приводяться якісні та кількісні показники, що характеризують розвиток
цих процесів та їх динаміку. Обґрунтовуються проектні рішення щодо
мінімізації розвитку деградаційних процесів.

Обґрунтовується необхідність формування обмежень щодо використання
земель та земельних сервітутів.

Проектом передбачається узгодження інтересів товаровиробників та
держави, адже товаровиробники зацікавлені перш за все в одержанні
високого прибутку, а питання раціонального використання та охорони
земель для них другорядні. В той час як держава зацікавлена перш за все
в раціональному використанні земель, забезпеченні її продовольчої
безпеки і відверненні продовольчої залежності шляхом виробництва
конкурентноздатної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому
ринку, продукції, що доступна купівельній спроможності споживача.

В цьому аспекті важливими є питання управління земельними ресурсами І
роль держави при цьому в перехідний період значно зростає. У сфері
землекористування адміністративно-командна система змінюється на
земельно-регуляторну, яка відносно землекористування чітко прописана
правовим полем відповідно суворої юридичної регламентації поведінки
землевласників і землекористувачів.

Під регуляторною політикою держави в землекористуванні розуміється
система земельно-правових, землевпорядних і фінансово-кредитних
механізмів формування економічно і екологічно обґрунтованої
територіально-галузевої структури і стратегії господарської діяльності в
межах конкретного району, регіону або частини територіально-земельного
ресурсу. Ця система забезпечує збалансовану і взаємоув’язану виробничу
технологічну оптимізацію і раціоналізацію економічної поведінки
господарюючих суб’єктів незалежно від форм власності та господарювання в
межах конкретної територіально-галузевої організаційної структури на
основі об’єднання земельно-правової, природно-екологічної,
соціально-економічної, техніко-технологічної і
організаційно-управлінської складових .

Тому центральною ланкою в проекті повинні бути механізми
земельно-регуляторної політики держави і виробничо-економічна
організація господарського використання територіально-земельних ресурсів
відповідно до встановлених видів землекористування або розумно-доцільне
правове обмеження прав власників землі і землекористувачів при
використанні землі та виробничо-економічній організації життєдіяльності
на конкретній земельній території.

Таким чином, в результаті розробки проекту буде сформовано
еколого-ландшафтний каркас території сільської (селищної) ради та
науково обґрунтовано види землекористувань, як за природним потенціалом,
так і за цільовим призначенням.

В подальшому ці розробки повинні стати основою для формування територій
новостворених та удосконалення існуючих землекористувань, а також для
складання робочих проектів щодо створення захисних лісонасаджень,
будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд, меліоративних систем,
суцільного залуження та іншої документації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Методичні рекомендації оцінки екологічної стабільності агроландшафтів
та сільськогосподарського землекористування. – К.: Інститут землеустрою
УААПН, 2001.-15с.

2. Осипчук С.О., Погурельський С.П., Романський М.М., Бородавчук Т.С.
Ландшафтні передумови використання та охорони земель
Західно-Подільського Придністров’я // Землевпорядкування. – 2001.

3. Технические указания по корректировке материалов крупномасштабного
обследования почв колхозов и совхозов Украинской ССР.- К.: Укрземпроект,
1977. -126с.

4. Осипчук С.О. Основні положення концепції сталого землекористування в
Україні // Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу
України: сучасний стан і перспективи вирішення. – К.: РВПС України НАН
України, 2002. -С. 68-Ч59.

5. Методичні рекомендації зі складання проектів організації використання
де-градованих і малопродуктивних земель сільськогосподарських угідь. –
К.: Інститут землеустрою УААН, 1999. – 64 с.

6. Новаковський Л.Я., Канаш О.П., Леонець В.О. Консервація деградованих
і малопродуктивних орних земель України // Вісник аграрної науки. —
2000. — № 11.-С. 54-59.

7. Третяк А.М., Стецюк М.П., Дорош Й.М., Дорош О.С. Схема землеустрою
адміністративного району – основа для управління земельними ресурсами //
Землевпорядкування. – 2002. – № 1. – С. 13-18.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020