КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ
“УПРАВЛІННЯ МАТЕРІАЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ”
Охарактеризувати стимули ефективного використання матеріальних ресурсів
Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів
підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним
збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для
виробництва продукції в різних галузях народного господарства,
переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості.
Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної
та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої
кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без
додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва
в цілому на кожному підприємстві.
Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує
відповідна система техніко-економічних показників.
На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину,
застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової
продукції з вихідної сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової
металургії таким показником служить коефіцієнт видобутку міді з руди, а
на цукровому заводі — вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих
галузей народного господарства показником ефективності використання
сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції.
Так, на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник
витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну
чавуну, а на підприємстві з виробництва мінеральних добрив — витрати
сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.
На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують
коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги (маси)
виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Для
окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт
використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра),
коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина) тощо.
Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім
розв’язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива,
електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії
матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна
досягти економії ресурсів, а шляхи економії — як саме, за допомогою яких
заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї
сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід
виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні.
Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих
видів матеріальних ресурсів зв’язано з комплексною переробкою сировини
та широким застосуванням вторинних ресурсів.
Комплексна переробка сировини — це процес її промислової переробки,
результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних
компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи.
Економічна доцільність комплексної переробки сировини зумовлена великою
цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній
сировині. Наприклад, за добування природного газу побіжними продуктами є
конденсати, гелій, сірка; нафти — горючий газ, сірка, йод, бром; мідної,
мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (до 7%), залізо (понад
30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло
та інші метали в кількості, яка забезпечує їхнє рентабельне видобування.
Значна частка побіжних продуктів у загальному обсязі продукції, що
виробляється, свідчить про економічну доцільність комплексної переробки
вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного
господарства. Наприклад, понад 30% виробництва різних видів хімічної
продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургії,
10% — на підприємствах целюлозно-паперової промисловості.
Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки
вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на
більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт
використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років
тримається на рівні не більше 50-60%.
Вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини (матеріалів), відходи
виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для
виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві
основні групи — відходи виробництва та відходи споживання.
До відходів виробництва включають: залишки сировини й матеріалів, що
значною мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки
матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне
масло, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та побіжні продукти
переробки вихідної сировини, які технологічно неминучі (різні види
шлаку, лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо). Відходи споживання
охоплюють відходи: виробничого споживання (різні цілком зношені елементи
засобів виробництва — брухт, гума, тара тощо) і побутового споживання
(непридатні речі домашнього вжитку, зношені взуття та одяг, макулатура
тощо).
За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для промислового
виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді
амортизаційного брухту і так званого оборотного металу (металева
стружка, відходи ливарного виробництва), їхня частка в загальному
матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва становить
понад 45%. Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів
на підприємствах відповідних галузей промисловості України аж ніяк не
можна визнати задовільними. Особливо це стосується побутових відходів.
Наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі сировини для
виготовлення паперу й картону становить нині трохи більше 20%, що майже
в 2-2,5 раза нижче за технологічно можливий та економічно доцільний
рівень.
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність
основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності
відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий —
показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх
видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників
відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху,
технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси
істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання
застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в
Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та
повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так,
наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми
введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а
коефіцієнт вибуття — відношенням обсягу вибуття основних фондів до
їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих
відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних
фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно
більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів —
екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи
збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення
передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.
Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних
фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів
праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію
нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу
певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.
Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних
фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення
(співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період);
коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного
коефіцієнта вибуття до нормативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних
фондів, об’єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення
елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою
вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:
• коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної
кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць
встановленого устаткування;
• напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск
продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої
площі);
• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення
кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної)
продуктивності відповідного устаткування.
З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш
відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності
роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його
розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує
внутрізмінних втрат робочого часу. У зв’язку з цим коефіцієнт змінності
методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта
використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи
устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни.
Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад,
0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х
0,6).
Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних
фондів того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва
продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру
виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної
роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від
їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого — від ступеня
використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження).
Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів
щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно
поділити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2)
підвищення інтенсивного навантаження.
Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.
По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування
обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення
інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не
є такими обмеженими.
По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не
потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного
використання виробничого апарату зв’язане зі значними інвестиціями;
проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного
внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.
Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування
є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з
дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби
устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а
внутрішньозмінні простої становлять 10-15% робочого часу. Це
спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і
дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного
обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих
професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами,
електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями,
підйомнотранспортними засобами тощо.
Для підприємств ряду галузей індустрії, і передовсім машинобудування,
надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності
роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є
невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів
ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність
роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то
можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.
Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє
зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах
України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також
виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуваного
устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи.
За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість
підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та
народного господарства на 10-15 і більше відсотків.
Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання
основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично
спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування
порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба
щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин,
устаткування та інших видів знарядь праці.
До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності
устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових
технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних
галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій
виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг
(застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавлення сталі
в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих
температур і тиску — у хімічній промисловості; обробка металу тиском,
точні методи литва — у машинобудуванні тощо). Широке використання
природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску
під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на
третину.
Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на
підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і
методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації,
кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних
ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного
автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на
підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно
однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення
навантаження устаткування на 20-30%.
Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного
використання основних фондів можна реалізувати з допомогою освоєння у
стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних
агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження
кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва,
середній фактичний період освоєння виробничих об’єктів становить 5-6
років. Проте технічно та економічно обґрунтовані розрахунки свідчать про
реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об’єктів
на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної
— за один рік і навіть швидше.
За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має
передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного
використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система
таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на
підприємствах різних галузей народного господарства України поки що
перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.
Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми
роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування
підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати
праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка
амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих
інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної
діяльності тощо.
Використана література:
Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. По кропивного С.Ф. –
К., 2001.
Основи управління матеріальними ресурсами. Підручник. – Харків, 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
