.

Соціальна філософія, її предмет, завдання та роль у суспільстві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2781 8732
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціальна філософія, її предмет,

завдання та роль у суспільстві

Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність
закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства;
сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі
форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з
цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі
інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в
політичній — держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль,
право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й
такі інститути, як сім’я, виховання, культура. Функції цих інститутів
досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і
приймають як свої ‘їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку
та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують
їх згідно із своїми принципами.

Розгалужена система інституціональності притаманна лише людству.
Тваринний світ не має подібної системи. Інституціональність діяльності
— характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його з цього
боку — надзвичайно складне й актуальне завдання. Розгляд діяльності з
боку інституціональності людського спілкування дає змогу говорити про
суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між
людьми — систему суспільних відносин. Вони виникають між людьми в
процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять суспільну форму
діяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними
соціальними інститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні
системи), у відповідності з якими здійснюються діяльність і стосунки
людей між собою. Суспільство — це система суспільних відносин людей у
різноманітних підрозділах життєдіяльності.                     

Соціально-філософський аналіз виходить з ширшого принципу: розглядає
сукупність суспільних відносин безвідносно до поділу їх на первинні й
вторинні, як такі, що в певних історичних умовах можуть відігравати як
провідну, так і другорядну роль. З своїми рольовими функціями суспільні
відносини можуть мінятись місцями. Наприклад, політика може передувати
економіці; морально-культурне зубожіння нації може звести нанівець
грандіозні економіко-соціальні задуми. Мистецтво управління суспільством
вимагає теоретичного хисту у визначенні суспільних пріоритетів, а не
догматичного посилання на те, що економічні підвалини мають обумовити
інші соціальні процеси. Усі суспільні відносини органічно пов’язані між
собою і проникають одне в одне.

Більш-менш однозначне визначення їх можливе лише в абстракції, на рівні
теоретичного аналізу. Реальне життя суспільства характеризується
химерним плетивом суспільних взаємозв’язків і стосунків. Розібратись у
цьому плетиві завжди надзвичйно важко. Суспільство — це єдина, цілісна
система. Саме тому соціальна філософія обережно ставиться до
інтерпретації її в контексті дилеми первинності — вторинності
суспільних відносин, підкреслює ‘їхній органічний взаємозв’язок,
цілісність пізнання яких розцінює як більш евристичний принцип, ніж
дилеми. Зазначена цілісність системи суспільних відносин позначається
категорією “спосіб життя”, що замикає теоретичну модель суспільства,
синтезує різноманітні життєві процеси, підводить їх до єдиної й
незаперечної основи — людини як самоцілі суспільно-історичного
розвитку. Спосіб життя — це синтетична характеристика сукупності
типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних спільнот)
у єдності з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери
суспільства: працю і побут, суспільне життя й культуру, поведінку (стиль
життя) людей та їхні духовні цінності. Він реалізується через
діяльність, виробництво, в якому виділяються такі провідні елементи:
безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання. Звичайно,
матеріальні та духовні блага створюються в сфері безпосереднього
виробництва. Щоб було що споживати (обмінювати, розподіляти), треба
щось виробляти. Внаслідок цього робиться висновок про пріоритетність
безпосерднього виробництва в системі способу життя людей. Все це не
викликає сумнівів. Вони з’являються згодом, після аналізу реального
життєвого процесу на основі абсолютизації визначальної ролі виробництва
в суспільному житті й фактичному нехтуванні такими елементами, як
розподіл, обмін, споживання, соціальна сфера, культура тощо.

Пріоритетність виробництва за рахунок інших складових частин суспільної
цілісності не забезпечить якісного способу життя. Він визначається не
лише безпосереднім виробництвом, а й усією системою суспільних
відносин. Спосіб життя відбиває також рівень розвитку духовної культури
суспільства, наявні типи світогляду, моральні норми, ціннісні
орієнтації, що реалізуються у вчинках і діях людей, у їхньому ставленні
до праці, інших людей, різних соціальних груп і суспільства в цілому.

Соціальна філософія наголошує на пріоритетності кожного елемента способу
життя, на цілісності суспільства як соціальної системи, що функціонує
завдяки виробництву й постає як живий організм з усіма особливостями
економічних, соціально-політичних, ідеологічних, культурних, побутових,
сімейних та інших соціальних відносин, які безпосередньо характеризують
життєдіяльність людей. У центрі суспільства — людина. Без неї воно не
існує. Які б матеріальні цінності не нагромадили люди — будівлі,
знаряддя праці тощо — все це вмирає після того, як його залишили люди.
Людина — суб’єкт і головна дійова особа суспільства. Цей висновок
лишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідеологічних
домінант суспільного розвитку.

Поняття духовного життя суспільства

Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя,
полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною
багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й
культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної
самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини,
свого власного духовного світобачення і світосприйняття. Який же зміст
духовного життя суспільства?

Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в
себе багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою
життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень
людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних,
індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей,
поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними
суб’єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв’язку доречно
говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний
духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб’єкта —
народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу
духовного життя становить духовний світ людини — и духовні цінності,
світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини,
індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства.. Тому
духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального і
суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. Багатофанність
духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне
виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне
виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв’язку з іншими видами
суспільного виробництва.

Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне
виробництво — це формування духовних потреб людей, насамперед
виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю
ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень,
теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені
людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Принципи і
норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним суспільним буттям
людей, постійно змінюються з розвитком суспільства, в першу чергу
виробничих відносин. З іншого боку, мораль здійснює зворотний більш чи
менш вагомий вплив на розвиток суспільних відносин.

У сучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і
значення формування в суспільній свідомості моральних цінностей, які
суттєвим чином активізують процеси моральної регуляції суспільних
відносин, культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в
цілому. В той же час багатогранність цінностей духовного життя,
конкретної особистості, колективу значним чином розширює сферу
застосування моральних принципів у всіх сферах життєдіяльності
суспільства, сприяючи формуванню високих соціально-моральних якостей
людей. Тому так важливо в сучасних умовах, щоб цінності моральної
свідомості перетворювались у невід’ємну рису психології людини, її
морального обличчя, служили критерієм оцін- ки та регулятором
поведінки особистості, її моральної зрілості. У всіх сферах моралі —
моральній свідомості і моральних відносинах, моральній культурі і
моральній практиці, моральних почуттях, формуванні морального ідеалу —
роль та значення моральних принципів і норм дедалі більше зростає.

У сучасних умовах суспільного розвитку надвзичайно зростає роль
моральної відповідальності особистості у всіх сферах суспільного життя.
Цілеспрямований процес формування духовності особистості передбачає
одночасно і виховання та самовиховання в людині непримиренності до
будь-яких відхилень від норм моралі, всього того, що гальмує
духовно-моральний прогрес суспільства. Чим вища зрілість особистості в
сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральна свідомість та
самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатший моральний світ людини,
тим вища її громадянська відповідальність. Моральна свідомість
особистості найкраще проявляється в її активній життєвій позиції, бо
справжня мораль — це мораль активної діяльності. При формуванні
моральної свідомості важливим є пошук ефективних шляхів вирішення
суперечностей, що властиві цьому процесу. Одна з груп таких
суперечностей пов’язана з тим, що міра моральної відповідальності у
значної частини членів суспільства далеко не адекватна характеру
глибоких змін, що відбуваються в світі, зокрема в нашій країні. У
сучасних умовах виявляє себе тими чи іншими сторонами суперечність між
передовою моральною свідомістю частини суспільства і антиподами такої
свідомості. Сюди також слід віднести суперечність між словом та ділом,
коли у певних категорій людей знання норм моралі розходяться з їхніми
практичними справами, які не повною мірою відповідають, а то і
суперечать поставленим перед ними вимогам морального та громадянського
обов’язку. Важливішою умовою вирішення суперечностей у сфері формування
моральної свідомості є цілеспрямоване утвердження непримиренного
ставлення до всіляких різновидів її антиподів, що гальмують як процес
становлення моральної культури людей, так і духовних цінностей
суспільства в цілому. Важливе місце серед форм суспільної свідомості
належить естетичній свідомості, яка відображає об’єктивну дійсність
шляхом певних художніх образів.

На відміну від наукового пізнання, що відображає буття в формі логічних
понять і теорій, естетична свідомість відображає його в конкретній
наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші
органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку.
Як і будь-яка форма суспільної свідомості, естетична свідомість
розвивається в органічному зв’язку з розвитком усього суспільства,
відображаючи зміни, що відбуваються в бутті людей, насамперед у їхньому
матеріальному житті.

В основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій
є художнє виробництво та споживання. Художня культура включає в себе
естетичну активність особистості, її естетичне виховання, а також
естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020