КУРСОВА РОБОТА
на тему:
“Участь у цивільному процесі органів державного управління, профспілок
та окремих громадян”Зміст
Вступ
Глава 1 Мета, підстави і процесуальні форми участі
Глава 2 Участь органів державного управління в цивільному процесі
Глава 3 Участь профспілок у цивільному процесі
Глава 4 Участь у цивільному процесі підприємств, установ, організацій і
окремих громадян з метою захисту прав інших осіб
Глава 5 Цивільна процесуальна правосуб”єктність
Висновок
Вступ
У розбудові України як демократичної, правової держави визначна роль
належить судовій владі, на яку Конституцією покладено здійснення
правосуддя в цивільних і кримінальних справах.
Сучасний політичний і соціально–економічний розвиток України
визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове
становище громадян, організацій і їх об”єднань та встановлюється
гарантії реалізації і захисту їх прав, свобод і обов”язків, визначених
Конституцією і іншими законами України. Конституційні норми, в яких вони
закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому
законодавстві регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення
юридичних гарантій їх реалізації, і для встановлення процесуального
порядку (процесуальних норм) захисту суб”єктивних майнових і особистих
немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, у
тому числі також засобами цивільного процесуального права.
Конституція України, на реалізацію положення Загальної декларації прав
людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, про те,
що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними
національними судами (ст. 8), визначає, що права і свободи людини і
громадянина захищаються судом.
Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом,
арбітражним або третейським судом, товариськими судами, профспілковими
та іншими громадськими організаціями, а у випадках, окремо передбачених
законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку
(ст. 6 Цивільного кодексу України). Суди розглядають справи по спорах,
що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних та інших
правовідносин, якщо однією із сторін у спорі є громадянин.
Чинне законодавство України для захисту прав і охоронюваних законом
інтересів громадян і організацій встановлює такі процесуальні порядки:
судовий (цивільний процесуальний і арбітражний процесуальний),
адміністративний, нотаріальний, громадський. В літературі з цивільного
процесу вони називаються процесуальними формами захисту прав.
Законодавче встановлено численних форм захисту права залежить від
особливостей спірних правовідносин, їх диспозитивного чи імперативного
методу регулювання, потреб практики в необхідності більш швидкого
розв”язання спору, а також від політики держави на даному етапі її
розвитку та свідчить, що воно не завжди ґрунтується на концепції
правової держави про розподіл влади та їх незалежність одна від одної.
Можливість застосування судової влади для захисту прав, законних
інтересів і свобод громадян та організацій постійно розширюється, про що
свідчить встановлена підвідомчість судові справ з трудових, земельних,
державних, адміністративних фінансових правовідносин.
Судова влада по захисту суб”єктивних прав і законних інтересів громадян
і організацій – правосуддя здійснюється у порядку цивільного і
кримінального судочинства (ст. 4 Закону України “Про судоустрій”).
Участь громадськості в цивільному судочинстві для захисту прав і свобод
громадян. Громадяни України мають право на свободу об”єднання у
політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту
своїх прав і свобод (ст. 36 Конституції). З цією метою в судочинстві в
цивільних справах допускається участь представників громадських
організацій і трудових колективів. Принцип участі громадськості в
цивільному судочинстві реалізується в участі профспілок та інших
громадських організацій з метою захисту прав і охоронюваних законом
інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК); в участі громадських організацій і
трудових колективів у судовому засіданні для викладення судові думки
організацій або колективу (статті 161, 308 ЦПК); в участі громадськості
в судовому виконанні з метою сприяння швидкому і правильному виконанню
судових постанов (ст. 351 ЦПК), у виконанні окремих ухвал (ст. 235 ЦПК)
і громадському представництві (пп. 2, 3 ст. 112 ЦПК), у тому числі і у
виконанні функцій офіційного представника боржника (ч. 3 ст. 361 ЦПК).
Участь громадськості в цивільному судочинстві в зазначених процесуальних
формах сприяє захисту прав громадян, значно посилює виховну роль суду,
служить запобіганню правопорушенням.
Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями
цивільних процесуальних прав і обов”язків у процесі здійснення
правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Суб”єктом
цивільних процесуальних правовідносин буде особа, що до участі якої в
процесі є норма права і яка в одній із стадій цивільного процесу може
виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу.
Такими будуть сторони, треті особи, органи прокуратури, органи
державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і
окремі громадяни, які захищають права інших осіб; заявники і
заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин і
окремого провадження; процесуальні представники, громадськість,
експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють розглядові
справи і виконанню судового рішення.
Самостійну підгрупу цивільних процесуальних правовідносин – осіб, які
беруть участь у справі, становлять органи держави, державні і громадські
організації які захищають права інших осіб. Характерною їх рисою є
наявність у справі державного або громадського інтересу, які
визначаються виконуваними ними функціями в системі політичної
організації суспільства. Відповідно до ст. 121 ЦПК цивільні процесуальні
правовідносини між судом і органами державного управління виникають
тоді, коли останні, здійснюючи виконавчо-розпорядчу діяльність,
покликані захищати права інших осіб та інтереси держави. В передбачених
законом випадках державні підприємства і установи, виходячи з державних
інтересів, беруть участь у справі в цивільному процесі для захисту
інших-осіб (ст. 57 Цивільного кодексу, ст. 71 КШС).
Цивільне процесуальне законодавство присвячує окремі норми права участі
профспілок та інших громадських і кооперативних організацій у цивільному
процесі (статті 4, 5, 112, 256, 351 ЦПК). Вони взаємодіють із судом або
органом судового виконання для здійснення своїх статутних завдань по
захисту прав і інтересів окремих членів організацій.
Суб”єктами цивільних процесуальних правовідносин будуть також громадські
організації і трудові колективи (громадськість), які допускаються на
підставі статей 161, 308 ЦПК до участі в судовому розгляді для
викладення судові своєї думки по справі. Наявність у них громадської
заінтересованості в справі дає підставу для віднесення цих суб”єктів до
даної підгрупи осіб, які беруть участь у справі, незважаючи на те, що в
ЦПК нема про це прямих вказівок.
Суб”єктами цивільних процесуальних правовідносин по захисту прав та
інтересів громадян, державних і громадських інтересів, які належать до
осіб, які беруть участь у справі, виступають органи прокуратури (ст. 118
– 120 ЦПК), які захищають права інших осіб і державні. Їх
заінтересованість у справі має державно-правовий характер.
Глава 1 Мета, підстави і процесуальні форми участі
Органи державного управління, профспілки підприємства, установи,
організації та окремі громадяни можуть у випадках передбачених законом,
звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів
інших осіб.
Органом державного управління в передбачених законом випадках можуть
бути залучені судом до участі в процесі або вступити в процес за своєю
ініціативою для дачі висновку в справі з метою здійснення покладених на
них обов”язків і для захисту прав громадян та інтересів держави (ст. 121
ЦПК). Участь у таких випадках органів державного управління є однією з
форм здійснення ними компетенції в галузі виконавчо розпорядчої і
правоохороної діяльності.
Профспілки, які беруть участь у справі в цій процесуальній формі
виконують свою соціальну роль як об”єднання трудящих по захисту
трудових, інших соціально-економічних прав та інтересів членів
профспілок, робітників і службовців.
Інші соціальні об”єднання беруть участь у цивільному процесі з метою за
хисту прав та інтересів окремих громадян – членів своїх колективів або
їх сімей.
Підставами участі в процесі зазначених суб”єктів є норми цивільного
права й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права
та інтереси інших осіб.
Зазначені суб”єкти захисту прав інших осіб можуть брати участь у
цивільному процесі в двох процесуальних формах: зверненням до суду із
заявою (тобто порушення процесу по справі); вступом у процес по справі
для дачі висновку за власною ініціативою чи ініціативою суду. Право на
порушення процесу по справі надано органам державного управління,
профспілкам, підприємствам, установам, організаціям та окремим городянам
(ст.. 121 ЦПК), а право на дачу висновку – тільки органам державного
управління і технічній інспекції праці профспілок.
Органи державного управління, профспілки, підприємства, установи,
організації окремі громадяни можуть бути суб”єктами захисту прав і
охоронюваних законом інтересів інших осіб за умов: наявності закону,
який дає їм повноваження здійснювати захист прав та інтересів інших осіб
по конкретних справах; наявності в осіб, захист прав і інтересів яких
вони можуть здійснювати, цивільної процесуальної правосуб”єктності
(права бути позивачем, заявником по справі), а для дачі висновку замість
цієї умови – наявність у них цивільної процесуальної правосуб”єктності
(права бути суб”єктом захисту прав інших осіб, набувати цивільні
процесуальні права і нести обов”язки).
Зазначені суб”єкти захисту прав інших осіб відповідно до ст. 98 ЦПК є
особами, які беруть участь у справі, тому вони мають права і несуть
обов”язки, які визначені ст. 99 ЦПК, незалежно від процесуальної форми
участі. Коли органи державного управління, профспілки, підприємства,
установи, організації порушують процес по справі в інтересах інших осіб,
вони користуються правами і несуть процесуальні обов”язки сторони, за
винятком права закінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК).
У здійсненні своїх процесуальних прав вони незалежні від волі осіб,
права і охоронювані законом інтереси яких вони захищають. У зв”язку з
цим вони можуть відмовитися від поданої ними заяви, змінити заявлені
ними вимоги, але такі дії не позбавляють особу, на захист прав і
охоронюваних законом інтересів якої подана заява, вимагати від суду
розгляду справи по суті (ст. 122 ЦПК). Укласти мирову угоду суб”єкти
захисту прав інших осіб не можуть , оскільки не є учасниками
матеріально-правового спору.
Глава 2 Участь органів державного управління в цивільному процесі
Така участь з метою захисту прав і інтересів інших осіб може мати місце
в цивільних справах, які пов”язані з відповідною галуззю народного
господарства, управління якою ними здійснюється, і коли така участь
передбачена законом. Порівняно широкі права на участь у процесі надані
органам опіки і піклування, житлово-комунальним, фінансовим та іншим.
Кодекс про шлюб та сім”ю України (ст. 66, 129) покладає на органи опіки
піклування захист особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших
недієздатних осіб. При цьому (відповідно до ст. 129 КШС ) органам опіки
і піклування виступають: державна адміністрація районів, районів міст
Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах,
сільські, селищні радт. А ведення справ покладається на відповідні їх
відділи і управління: народної освіти – щодо осіб які не досягли 18
років; охорони здоров”я – щодо осіб визнаних судом недієздатними чи
обмежено дієздатними; соціального захисту щодо дієздатних осіб, які
потребують піклування за станом здоров”я. Отже,зазначені органи можуть
бути суб”єктами захисту прав неповнолітніх, недієздатних осіб, що
перебувають під опікою і піклуванням, у всіх підвідомчих судові справах.
По одних – мають право звернутися із заявою про порушення процесу, а
якщо справа була розпочата за ініціативою інших осіб, мають вступити в
процес для дачі висновку по справі.
Органи опіки і піклування згідно з Кодексом про шлюб та сім”ю України
мають право пред”явити позов про визнання шлюбу не дійсним (ст. 47), про
позбавлення батьківських прав (ст. 71), про визнання усиновлення
недійсним (ст.212), про скасування усиновлення (ст. 125). Якщо справа
була розпочата іншими особами, участь органів опіки і піклування для
дачі висновку у справах, передбаченими статтями 71,119 КШС, є
обов”зковою. Справи про поновлення у батьківських правах (ст. 75), по
спорах про дітей (ст. 67, 76), також розглядається за їх участю. Вони
повинні вимагати від опікуна або піклувальника відшкодування майнової
шкоди, заподіяної несумлінним або недбалим виконанням опікунських
обов”язків ( ст. 152). У справах про встановлення факту батьківства і
факту визнання батьківства їх участь для дачі висновку є обов”язковою.
Якщо встановлення таких юридичних фактів необхідне для здійснення прав
на одержання пенсії і спадкоємства, то для участі в справі залучаються
відповідно органи соціального забезпечення і фінансові органи для дачі
висновку.
Суб”єктами захисту прав інших осіб і інтересів держави виступають органи
соціального захисту у справах осіб, над якими за станом здоров”я
встановлено піклування (ст. 129 КШС). Але більш поширена їх участь у
формі дачі висновку у справах окремого провадження – про встановлення
юридичних фактів (перебування на утриманні, визнання батьківства та
інше), необхідних для вирішення питання про визначення пенсії, тощо. У
таких справах можлива участь пенсійних органів Міністерства оборони і
Міністерства внутрішніх справ України.
При здійсненні своїх функцій органи опіки і піклування приймають
відповідні рішення (п. 6 Правил опіки і піклування), тому їх висновком у
справі має бути рішення в письмовій формі. Виконання
житлово-комунальними органами функцій управління житловими фондом
України обумовлює можливу і необхідну їх участь у цивільному процесі в
справах, пов”язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану
споруд і будівель. Житлово – комунальні органи заінтересовані в такому
вирішенні справ судами, яке відповідало б політиці держави в галузі
житлового будівництва і захищало права громадян, підприємств, установ,
організацій. На необхідність участі таких органів у цивільному процесі у
справах, що виникають зі спорів щодо житлових правовідносин, звертав
увагу судів Верховний Суд України у своїх постановах від 19 вересня 1975
року № 9 зі змінами, внесеними постановою від 30 березня 1984 року № 3
“Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні
кооперативи” тощо.
Для дачі висновку про придатність жилого приміщення для проживання суди
повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної
служби, а також місцеві житлові органи, якщо рішення по справі може
вплинути на їх інтереси. Не виконання цього обов”яку призводить до
порушення прав зазначених органів і може бути підставою для скасування
судового рішення, постановленого у таких справах без їхньої участі.
До складу органів житлово-комунального управління входить Бюро технічної
інвентаризації, на яке покладено обов”язок здійснювати технічну
паспортизацію та інвентаризацію основних фондів комунального
господарства, а також будинків підприємств, установ, організацій і
окремих громадян, поновлення документів на право володіння будинками і
встановлення порядку користування земельними ділянками і будівлями.
Верховний Суд України роз”яснив судам про необхідність залучати Бюро для
дачі висновку у справах про право володіння, поділу будівель і порядку
користування земельними ділянками.
Органи житлово-комунального управління місцевої державної
адміністрації, у підпорядкуванні і розпорядженні яких є житловий фонд, у
певних випадках можуть бути залучені у справу третіми особами. В судовій
практиці і теорії процесу виникають труднощі у розмежуванні їх
процесуальної провосуб”єктності такими особами і суб”єктами захисту прав
інших осіб. Відповідно до ст. 121 ЦПК підставою для участі їх у процесі
буде відсутність спору по договору житлового найму з однією із сторін, а
не суб”єктивного юридичного інтересу, оскільки такий може мати не лише
матеріально-правовий, але і державно-правовий характер.
Захист прав інших осіб та інтересів держави в цивільному процесі можуть
здійснювати фінансові органи місцевої державної адміністрації у справах,
які виникають зі спорів про право власності, спадкування, а також у
справах окремого провадження про встановлення юридичних фактів, від яких
залежить здійснення громадянами таких прав.
Суб”єктами захисту прав інших осіб й інтересів держави можуть бути ті
органи державного управління, участь яких у цивільному процесі
обумовлюється необхідністю здійснення ними своєї компетенції у сфері
виконавчо-розпорядчої діяльності. Так, державна податкова інспекція може
стягувати з громадян у бюджет в судовому порядку недоїмки по податках та
інших обов”язкових платежах, а також суми штрафів та інших фінансових
санкцій; подавати позови про стягнення в доход держави коштів,
одержаних громадянами за незаконними угодами, та в інших випадках
одержання коштів без установлених законом підстав (ст. 11 Закону від 4
грудня 1990 року “Про державну податкову службу в УРСР”).
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають право звертатися
до суду з позов про визнання незаконними актів органів виконавчої влади,
інших органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій, які
обмежують право територіальної громади, атакож повноваження органів та
посадових осіб місцевого самоврядування (п. 4 ст. 38 Закону від 21
травня 1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні”).
Відповідно до ст. 42 п.15 цього Закону сільський, селищний, міський
голова може звертатися до суду щодо визнання незаконними актів інших
органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси
територіальної громади, а також повноваження ради та її органів.
Законом України від 15 грудня 1993 року “про внесення змін і доповнень
до Закону Української РСР “Про захист споживачів” встановлено, його
Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, його органи
в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі здійснюють
державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав
споживачів у центральних і місцевих органах державної і виконавчої влади
та господарюючими суб”єктами-підприємствами (їх об”єднаннями),
установами, організаціями-незалежно від форми власності,
громадянами-підприємницьку діяльність на території України, забезпечують
реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право
пред”являти до суду позови по захисту прав споживачів (ст. 5).
Державний комітет України по геології і використанню надр, Державний
комітет України по нагляду за охороною праці, Міністерство охорони
навколишнього природного середовища України та їх органи на місцях
можуть порушувати в судах справи про відшкодування з юридичних і
фізичних осіб збитків, завданих державі в наслідок порушень
законодавства про надра (статті 64-67 Кодексу України про надра). А
Міністерство навколишнього природного середовища і його органи – про
відшкодування збитків і витрат, заподіяних здоров”ю і життю людей та
державі внаслідок: порушення законодавства про охорону навколишнього
природного середовища (статті 5, 20, 67-69 Закону України від 25 червня
1991 р., зі змінами від 5 травня 1993 р. “Про охорону навколишнього
природного середовища), порушення законодавства про охорону атмосферного
повітря (статті 44-45 Закону України від 19 жовтня 1992 р. “Про охорону
атмосферного повітря”), порушенням законодавства про
природно-заповідний фонд (статті 64-65 Закону України від 16 червня 1992
р., зі змінами від 5 травня 1993 р. “Про природно-заповідний фонд
України”), порушенням законодавства у галузі охорони, використання і
відтворення тваринного світу (ст.. 58 Закону України від 3 березня 1993
р. “Про тваринний світ).
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України і його
органи на місцях, державні органи лісового господарства та його постійні
користувачі можуть порушувати в суді справи про стягнення шкоди,
заподіяної державі порушенням лісового законодавства (статті 97-101
Лісового кодексу України).
Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших встановлених актів
з охорони праці здійснюють: Державний комітет України по нагляду за
охороною праці, Державний комітет України з ядерної та радіаційної
безпеки, органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони
Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади
санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров”я України
(ст.. 44 Закону України від 14 жовтня 1992 р. “Про охорону праці). У
справах за позовами до власників про відшкодування шкоди працівникам,
збитків іншим громадянам, підприємствам і державі зазначені державні
органи можуть брати участь для дачі висновку по справі (статті 11, 30
Закону , ч. 2 ст. 121 ЦПК).
Постановою Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1990 р. № 357 “Про
експертизу умов праці” в системі Міністерства праці України створена
відповідна служба, яка покликана забезпечити захищеність працюючих,
зайнятих на роботах з несприятливими умовами праці на підприємствах (п.
1 “а”). З цих питань можлива її участь і в цивільному процесі для дачі
висновку по справі (ч. 2 ст. 121 ЦПК).
Для правильного вирішення справ з участю агропромислових організацій
судова практика допустила розширене тлумачення щодо застосування ст..
121 ЦПК в частині можливої участі органів державного управління “у
випадках, передбачених законом”. Згідно з роз”ясненням Верховного Суду
України у справах, які виникають з договору підряду на капітальне
будівництво в агропромі, суд в необхідних випадках може у відповідності
з ч. 2 ст. 121 ЦПК залучити для дачі висновку відповідні фінансові
установи Промбанку, Жилсоцбанку тощо.
Роз”яснення Пленуму Верховного Суду України дають підставу стверджувати,
що участь органів державного управління в цивільному процесі з метою
покладених на них обов”язків і для захисту прав громадян та інтересів
держави (тобто реалізації своєї компетенції) можлива і в інших випадках,
прямо не передбачених законом, але у справах, пов”язаних з об”єктом
управління, що здійснюється таким органом.
Органи державного управління для дачі висновку по справі можуть бути
залучені судом для участі в процесі або вступити в процес за своєю
ініціативою. Їх участь у процесі для дачі висновку є обов”язковою, коли
суд визначає це за необхідне (ст. 121 ЦПК).
Глава 3 Участь профспілок у цивільному процесі
Профспілки України як організація трудящих мають завдання захищати
трудові, інші соціально-економічні та політичні права і законні інтереси
членів профспілок, робітників і службовців, турбуватися про покращення
умов їх праці і побуту. Правовим забезпеченням реалізації цього завдання
є встановлення ст.. 244 КЗпП право профспілок представляти інтереси
членів профспілок у галузях виробництва, праці, побуту і культури.
Цивільне процесуальне право України передбачає, що профспілки можуть
здійснювати захист прав інших осіб шляхом порушення цивільної справи в
суді (звертатися до суду з заявою) і вступом в процес по справі (п. 3
ст. 5, ч. 1 ст. 121, п. 2 ст. 112 ЦПК).
Правомочність профспілок на порушення деяких справ закріплена також
окремими нормами галузевого законодавства. З підстав ст. 71 Кодексу про
шлюб та сім”ю вони мають право розпочати справу в суді про позбавлення
батьківських прав. Це пояснюється тим, що вони заінтересовані в тому,
щоб підростаюче покоління зростало фізично і морально здоровим, було
всебічно підготовленим до сіспільно корисної діяльності.
Профспілки можуть порушувати процес на захист прав інших осіб у справах
про визнання недійсною угоди, укладеної внаслідок обману, насильства,
погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною,
а також угоди, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних
для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 57 ЦКУ), а також
про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 256
ЦПК).
Захист прав та інтересів інших осіб у справах, підвідомчих цивільному
судочинству, уповноважені профспілок можуть здійснювати також у
самостійних процесуальних формах громадського представництва (п. 2 ст.
112 ЦПК) та участі громадськості (статті 161,308,351 ЦПК).
Глава 4 Участь у цивільному процесі підприємств, установ, організацій і
окремих громадян з метою захисту прав інших осіб
Державні підприємства, установи, організації, кооперативні організації,
їх об”єдння, інші громадські організації можуть захищати права та
інтереси інших осіб пред”явленням вимоги на порушення процесу у справах
про визнання угоди недійсною з підстав ст. 57 Цивільного кодексу і про
позбавлення батьківських прав (ст. 71 КпШС).
Звернутися до суду із заявою у справах про визнання громадян обмежено
дієздатними і недієздатними можуть органи опіки і піклування,
профспілки, інші громадські організації, а також психіатричні лікувальні
заклади (ст. 256 ЦПК).
Громадські організації (об”єднання) споживачів мають право пред”являти в
суд позови, представляти і захищати в суді інтереси споживачів (п. 10
ч. 1 ст. 5, ст. 26 Закону в редакції з 15 січня 1994 року “Про захист
прав споживачів”.)
Громадяни мають право подати скаргу на неправильність у списках виборців
та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі, які
допущені відносно інших осіб, порушуючи цим самим процес по справі на
захист їх виборчих прав (ст. 239 ЦПК).
Глава 5 Цивільна процесуальна правосуб”єктність
Цивільна процесуальна правосуб”єктність органів державного управління,
профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян,
які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК) немає спеціальної назви, що
і обумовлює неоднозначність її визначення в законодавстві, судовій
практиці і теорії цивільного процесу. Статті 121, 256 і інші визначають
цих осіб як суб”єктів захисту прав інших осіб.
З аналізу ч. 3 ст. 104 можна зробити висновок, що вони виступають
позивачами у випадках порушення ними справи на захист прав інших осіб, а
зі ст. 244 КЗпП та інших – що профспілки здійснюють представництво, а ч.
2 ст. 121 ЦПК – що органи державного управління (опіки і піклування,
житлово-комунальні) дають (експертизу) судовим органам.
У визначені їх процесуальної правосуб”єктності судова практика ще більш
різноманітна. Вони називаються позивачами, захисниками, юрисконсультами,
адвокатами профспілок, судовими представниками, експертами. В науці
цивільного процесу суб”єкти захисту прав інших осіб визначаються при
порушенні справи позивачами, сторонами в процесуальному розумінні,
процесуальними позивачами, заявниками і скаржниками в процесуальному
розумінні, представниками сторін і третіх осіб; при вступі у справу для
дачі висновку – компетентними органами, третіми особами, судовими
представниками експертами.
Суб”єкти захисту прав інших осіб не є позивачами, оскільки вони
відрізняються від за завданням і метою участі, характером юридичної
заінтересованості у справі, дією законної сили судового рішення.
Визначення їх сторонами в процесуальному розумінні, компетентними
органами, третіми особами не тільки не відображає їх функціональної
діяльності у цивільному процесі, але ще більше підкреслює не
визначеність їх процесуального становища.
Поняттям “державний орган – заявник, заявник у процесуальному розумінні,
заявник позову” визначається відповідно діяльність або тільки органу
державного управління, або тільки в позовному провадженні, не
провадиться різниця між участю їх у процесі для захисту своїх
суб”єктивних прав з участю для захисту прав інших осіб, державних і
громадських інтересів.
Неправильним є ототожнення процесуального становища суб”єктів захисту
прав інших осіб з представництвом сторін і третіх осіб. Цивільний
процесуальний представник – уповноважений особи, яка бере участь у
справі, котра від її імені і в її інтересах виконує процесуальні дії,
залежить від її волі і не може діяти проти її інтересів. Діяльність
органів державного управління, профспілок, інших організацій має іншу
спрямованість. Вони виступають від свого імені, від їх імені (а не від
імені члена профспілки) діють уповноважені, які в цивільному процесі є
представниками органу державного управління, профспілок тощо, але не
сторони і третьої особи.
Цивільна процесуальна правосуб”єктність Бюро технічної інвентаризації,
органів опіки і піклування, інших суб”єктів захисту прав інших осіб, які
беруть участь у справі для дачі висновку, істотно відрізняються від
експерта. Експерт – незаінтересована особа, яка дає висновок по фактах
справи. Суб”єкт захисту інших осіб дає висновок по фактах і праву
спірної справи, має в ній юридичний інтерес, що визначається
компетенцією, яку він виконує в державному управлінні.
Визначення процесуальної правосуб”ектності органів державного
управління, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих
громадян, які захищають права інших осіб, за допомогою використання
назви окремих осіб, які беруть участь у справі, відображає (навіть не у
всіх випадках) тільки зовнішню їх ознаку, а не суть участі у процесі.
Оскільки вони виконують функцію захисту прав інших осіб, то їх можна
назвати суб”єктами захисту прав інших осіб. Але такими суб”єктами є
також представник сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, і
прокурор. Тому щоб підкреслити процесуальну відмінність, яка існує між
ними, можна їх назвати функціонерами. Ця назва свідчить, що їх участь у
справі спрямована на виконання ними компетенції, яка визначається їх
функціями в державному і громадському житті. Вказана назва можлива для
визначення їх участі у справах усіх видів провадження і віддзеркалює те,
що їх діяльність має важливу соціальну спрямованість.
Висновок
У випадках, передбачених законом, органи державного управління,
профспілки, державні підприємства, установи, організації, колгоспи,
інші кооперативні організації, їх об’єднання, інші громадські
організації або окремі громадяни звертатися до зсуду заявою на захист
прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Органи державного управління в передбачених законом випадках можуть
бути залучені судом до участі в процесі або вступити в процес за своєю
ініціативою для дачі висновку в справі з метою здійснення покладених
на них обов’язків і для захисту прав громадян та інтересів держави.
Участь зазначених органів державного управління у процесі для дачі
висновків у справі є обов’язковою, коли суд визнає це за необхідне.
У відповідності з ціею статтею в цивільній справі можуть брати участь
органи державного управління, профспілки, державні пидприемства,
установи, організації, їх ообєднання, інші громадські організації чи
окремі громадяни. Оскільки правила про ці органи і особи містяться в
розділі Цивільного процесуального кодексу України “Учасники в цивільному
процесі”, вони виднесені законом до осіб, які беруть участь у справі, і
відповідно наділені юредичною заінтерісованністю. Але характер їхньої
заінтересованості інший, ніж у сторін, і третіх осіб – вона носить не
особовий, посадовий, як правило характер. Їх заінтересованість
визначається частіше всьогомісцем в системі органів держави, їх
компетенцію. У справі органи управління беруть участь найчастіше з метою
здійснення покладених на них обов’язків.
Так наприклад, органи опіки та піклування беруть участь у цивільних
справах, пов’язаних з виконанням батьками, опікунами і піклувальниками
зобов’язань по вихованню дітей. Метою участі данних органів та осіб у
цивільному процесі може бути захист інтересів інших осіб і надання
допомоги суду у встановленні дійсних обставин цивільної справи. Органи
державного управління можуть брати участь у справі за двума підставами:
за своєю ініціативою і за ініціативою суду.
Органи державного управління беруть участь у цивільному процесі в
чотирьох формах. Перша форма – участь у цивільній справі в якості
позивачів, відповідачів, третіх осіб (наприклад, випадок пред’явлення
позову про виселення із квартири). Друга форма – прийняття участі в
справах, які виникають із адміністративно-правових відносин(наприклад,
фінвідділ звертається з заявою про стягнення з громадян недоїмок по
податок)
Статтею 121 Цивільного процесуального кодексу України передбачено ще дві
форми участі в цивільній справі органів державного управління. По-перше,
прийняття участі в цивільній справі шляхом пред’явлення заяви в
інтересах інших осіб. Для всіх органів, про які вже зазначено,
підприемств, установ, організацій і окремих громадян, що захищають права
та інтереси інших осіб, і перередбачаеться ця форма участі. Пред’явлення
заяви ними можливе за двох умов:
Якщо даним органам і особам стало відомо про порушені права;
Якщо за законом вони мають право на пред’явлення такої заяви в інтересах
інших осіб.
Участь вказаних органів і осіб в даній формі не виключае нарівні з ними
тих осіб, в інтересах яких пред’явлена заява.
Законодавство найчастіше всього передбачае пред’явлення позовів на
захист інтересів дітей:
– про позбавлення батьківських прав,
– про відчудження дитини,
– про визнання усиновлення недійсним,
про відміну усиновлення.
В цій формі дані органи і особи нагадують позивачів, але вони не є
учасниками правовідношення, не сплачують державного мита і не пов’язані
позицією позивача, а самостійні в процесі.
У формі вступу в цивільну справу за своєю ініціативою або залучення
судом для дачі висновків у справі беруть участь тільки органи державного
управління. У судовій практиці в цій формі беруть участь найчастіше
всього органи опіки і піклування. Дачі висновків по справам, наприклад,
про виховання дітей, попередньо стоїть вивчення умов життя батьків, їх
особистих якостей, думки дитини та інше. Органи державного управління в
цій формі нагадують експертів, але вони володіють юридичною
заінтерісованістью і дають висновки не тільки по фактичним обставинам,
але і по суті справи.
Коли органи державного управління, профспілки, державні підприємства,
установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх
об’єднання, інші громадські організації і окремі громадяни починають
справу в суді в інтересах інших осіб, вони користуються процесуальними
правами і несуть процесуальні обов’язки сторони, за винятком права
закінчувати справу мировою угодою.
Відмова зазначених органів і громадян від подальної ними заяви або
зміна заявлених ними вимог не позбавляє особу, на захист прав та
охоронюваних законом інтересів якої подано заяву, права вимагати від
суду розгляду справи по суті.Судові витрати в такому разі оплачуються на
загальних підставах.
Оскільки органи державного управління і інші органи та особи, зазначені
в статті 122 Цивільного процесуального кодексу України, відносяться до
осіб, що беруть участь у цивільній справі, вони користуються правами і
несуть обов’язки, передбачені статтею 99 ЦПК України.
В тих випадках, коли вони порушують справу в інтересах інших осіб,
користуються правами і несуть обов’язки сторони, тобто крім прав,
зазначених в статті 99 Цивільного процесуального кодексу України, вони
вправі протягом всього розгляду цивільної справи по суті змінити основу
або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або
відмовитися від позову. Але вони не можуть укласти мирову угоду з
відповідачем, оскільки не є субєктом спірного матеріального право
відношення. По цій же підставі їх відмова від позиву не позбавляє
позивача права вимагати продовження процесу (частина друга статті 122
Цивільно процесуального кодексу). Самі ж особи і органи, перераховані в
даній статті, повинні вибути з процесу. Виключенням можуть бути тільки
органи державного управління, які за дозволом суду можуть приймати
участь в подальшому розгляді цивільної справи з метою дачі висновків.
Усі вище зазначені органи і особи беруть участь в Цивільному процесі,
яка базується на принципі участі громатскості в цивільному судочинстві
для захисту прав і свобод громадян.
Література
Штефан М.Й. Цивільний процес.-К., Ін Юре.-1997.
Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України./відп. ред. П.
І. Шевчук.-К.: Юрінком Інтер.-1999.
Права людини. Міжнародні договори України.-К.,1992.
Штутін Я.Л. Лекції з радянського цивільного процесу. К.1954.
Гражданский процесуальный кодекс Украины: Науч.-практический
коментарий.-Х.,Консум.-1997.
Радянське право.-1969.-№5.
Шакарян М.С. Субъекты советского гражданского процесуального
права.-М.,1970.
Гражданский процесс. –М.,1993.
Штефан М. И. Процесуальные средства, обеспечивающие социалистическим
организациям защиту прав в гражданском судопроизводстве.- К.,1973.
Цивільно-правові спори про угоди. Судова практика. /Право
України.-1997.-№5.
Права людини. Міжнародні договори України.-К.,1992-с.20-23.
Штутін Я.Л. Лекції з радянського цивільного процесу. К.1954.-с.84
Радянське право.-1969.-№5.-с.106-107.
PAGE 1
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
