Курсова робота
на тему:
“Посадові особи та державні органи,
їх місце в кримінальному процесі”
ПЛАН
Вступ 2-3
1) Суб’єкт кримінального процесу, їх поняття та
класифікація 4-6
2) Посадові особи та державні органи, їх місце в кримінальному процесі
7-21
Процесуальне положення начальника слідчого відділу 7-8
Кримінально-процесуальне положення органу дізнання… .9 -10
Кримінально-процесуальне положення
слідчого 11-15
Роль та статус прокурора в кримінальному процесі 16-18
Статус судці та суду 19-21
Випадки та підстави, які виключають участь слідчого, прокурора, особи,
яка проводить дізнання та судді у кримінальному
процесі 22-23
КУ, її вплив на статус суб’єктів кримінального процесу 24-27
Висновок 28-29
Виноски 30-31
Література 32-33
ВСТУП
Наша країна вийшла на важкий шлях розбудови цивілізованого відкритого
вільного суспільства, беручи для себе за приклад країни Західної Європи.
Так якщо останні події на Балканах де в кого викликають великі сумніви
стосовно того, в якому напрямі має рухатись Україна в світі, то той
факт, що ми повинні будувати правову державу, ні в кого не викликає
заперечень. Що таке правова держава? Це держава, де головне – людина, її
права та свободи. Зрозуміло, що в кримінальному процесі є можливість
суттєво обмежити всі права людини, навіть право людини на життя. Тому,
здійснюючи судову реформу в Україні, ми повинні приділити особливу увагу
реформуванню кримінального процесу.
Вирішуючи питання реформування цієї галузі, потрібно подивитись на свій
власний досвід країн західної правової традиції взагалі та
континентальної зокрема (до якої, до речі, ми себе зараховуємо). Якщо
той процес, який ми нині маємо, на попередніх стадіях у загальних рисах
відповідає концепції змішаного процесу, яка характерна для країн
континентальної правової системи, тобто спочатку він інквізиційний
(слідчий), а на стадії судового розгляду перетворюється на змагальний з
елементами інквізиційного, то такий інститут як перегляд судових рішень
нас задовольнити не може, оскільки він не відповідає ні континентальній
правовій традиції, ні нашій власній історичній традиції.
Існування в кримінально-процесуальному кодексі нечітких термінів із
змісту статей, не дають змоги зорієнтуватись у тому, хто має який статус
у процесі розслідування справи. Наступна проблема з підозрюваним, що
являє собою і до якої групи суб’єктів його відносити. Законодавці
прагнуть зробити клопіт для себе і для оточуючих, адже норма має бути
чіткою у становищі нормативного закріплення, натомість виникають дебати
і протиріччя між теоретиками і практиками. Існує макет побудови
кодексів, де обов’язково . передбачається поняття “сторін”, на жаль, ми
цього не прийняли, намагаючись чи то зробити краще, чи невідомо що.
1. Суб’єкти кримінального процесу їх поняття та класифікація.
На сьогодні, беручи до розгляду нині діюче кримінально-процесуальне
законодавство варто замітити, що чіткого визначення кола суб’єктів
кримінально-процесуальної діяльності» не існує. Але досить актуально
розрізняється певний поділ, який можна виділити з статей
кримінально-процесуального кодексу. По-перше: зустрічається поняття
«особи, які беруть участь у справі»- це видно зі статей 19,20,22,53,87
КПК України. Наступна група називається «учасники процесу», що
закріплюється в главі З КПК України. І останнє поняття, що міститься в
кримінально-процесуальному кодексі це – «учасники судового розгляду»,
суть якого розкривається в ст. 261,265,441,442,443 КПК України.
Варто зазначити, що суть поняття суб’єкти кримінально-процесуальної
діяльності в теоретичному плані має встановлювати теорія кримінального
процесу, але в даному випадку зрозуміло, що воно має відповідати
виключно поняттям, які закладені в КПК. В свою чергу ряд спеціалістів та
фахівців в теорії кримінального процесу -М.М.Михеєнко, В.Т.Нор,
В.П.Шибіко, сформулювали таке визначення даного поняття – це всі
державні органи, посадові і приватні особи, які ведуть кримінальний
процес або залучаються до нього, вступають між собою у процесуальні
правовідносини. Набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні
обов’язки. Пояснюючи дане визначення вони говорять, що для визнання
особи суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб
однією із сторін правовідношення були орган влади або посадова особа,
яка веде процес.
Розглядаючи поняття “учасники процесу” слід звернутися до п.8, ст.32 КПК
України, де такі визначаються: обвинувачений, підозрюваний, захисник, а
також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, та їх
представники. У главі З КПК України передбачається їх процесуальний
статус, тобто мають певні права і обов’язки.
Наступне поняття, яке слід розглянути є “учасники судового розгляду”. До
даного поняття відноситься сукупність учасників процесу, а також
громадський обвинувач, прокурор, законний представник неповнолітнього
підсудного, представники підприємств, установ, організацій, в яких
навчався або працював неповнолітній, служби та кримінальної міліції у
справах неповнолітніх, а також ін. Організацій. Виходячи з цього стає
зрозумілим, що в даному разі коло учасників судового розгляду об’ємніше,
ніж коло учасників процесу, але чомусь, з невідомих причин, воно не
включає підозрюваного.
Важко також розглядати поняття “особи, які беруть участь у справі”, бо
чіткого роз’яснення з даного питання КПК не дає. В результаті проведення
дослідження та аналізу даних статей стало очевидним, що до них не
відносяться державні органи та посадові особи, які ведуть процес.
Повертаючись до теорії кримінального процесу слід зазначити , що тут
використовуються наступні терміни: “суб’єкти кримінального процесу”,
“суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності”, “учасники кримінального
процесу”. Постала проблема співвідношення учасників і суб’єктів
кримінального процесу – одні ідентифікують їх, інші ж навпаки. Зрозуміло
що при співставленні даних понять існує різний або ж однаковий їх зміст.
На мій погляд всі особи, які вступають між собою в процесуальні
правовідносини, є суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності, це
навіть не залежить від обсягу прав і обов’язків. Як можна бути суб’єктом
процесуальних правовідносин і не бути суб’єктом кримінального процесу?
Отже, зрозуміло що ці поняття ідентифікуються.
Для забезпечення змагальності процесу слід визначитись зі сторонами.
Раніше в КПК УРСР було зазначено поняття “сторони”, тому нині для
налагодження нормального тлумачення, розуміння та статусу необхідно
визначити коло сторін у кримінальному процесі, яке б відкинуло
суперечності в даній області.
Підходячи до розгляду функцій, значення та ролі суб’єктів кримінального
процесу важливо зазначити, що всі вони переслідують неоднакову мету,
перебувають у різних правовідносинах. Звідси можуть виникати критерії
відповідно до яких можлива класифікація в різних цілях і педагогічних,
правотворчих, наукових тощо.
На думку окремих авторів (1) класифікація має бути така, яка відповідала
б 4-м групам, зокрема: державні органи і посадові особи, які ведуть
кримінальний процес і залучають до його сфери всіх інших суб’єктів
кримінально-процесуальної діяльності, особи, які захищають свої або
представлені інтереси в кримінальному процесі, представники громадських
організацій і трудових колективів, особи, які відіграють допоміжну роль
в кримінальному процесі.
На мою думку до другої групи можна віднести прокурора, бо він здійснює
представництво держави в кримінальному процесі, але ця зміна
торкатиметься лише виконанням своїх повноважень. За критерій береться
діяльність в процесі, а не правове положення.
Отже, беручи за увагу окремі критерії, що випливають зі статуту та
отриманими повноваженнями можна здійснити найрізноманітніший поділі
відповідно класифікувати за рядом ознак. Цим займається теорія
кримінального процесу.
2. Посадові особи та державні органи, їх місце в кримінальному процесі.
2.1 Процесуальне положення начальника слідчого відділу.
Кримінально-процесуальне законодавство передбачило, що під начальником
слідчого відділу слід розуміти: “начальника слідчого управління ,
відділу, відділення, органів внутрішніх справ, безпеки та його
заступники, а також податкової міліції, які діють у межах своєї
компетентності.(2)” зрозуміло, що раз начальник, то здійснює керівництво
та контроль за діяльністю слідчих відповідного підрозділу. Вимоги до
кандидатур:
громадянин України
вища юридична освіта
професійні, організаційні здібності
стаж не менше 3-х років на слідстві.
Вплив начальника слідчого відділу реалізується на слідчих шляхом
контролю, давання вказівок (письмових), Ідо є обов’язковими для
виконання. Контроль проходить шляхом перевірки кримінальних справ, в
процесі дослідження яких дається відповідна вказівка, що до кваліфікації
злочину, провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного
слідчого до іншого, а також особисто провадити попереднє слідство, маючи
при цьому “повноваження слідчого (3)”.
Слідчий у своїх правах може оскаржити вказівки прокурору, але все ж
оскарження вказівок не зупиняє їх виконання, крім випадків, коли слідчий
може не виконати і вказівок прокурора.
Законодавство дає право слідчому заперечувати (письмово) стосовно справи
вищестоящому прокурору. Вказівка прокурора обов’язкова для начальника
слідчого відділу, але в той же час він може оскаржити її.
2.2 Кримінально-процесуальне положення органу дізнання.
Органи дізнання складають сукупність державних органів та їх
начальників, а також окремі особи, які згідно закону мають право вести
дізнання. До таких органів належать:
міліція
податкова міліція
органи безпеки
командири військових частин
начальники військових установ
митні органи
начальники виправно-трудових установ і виховно-трудових
профілакторіїв
органів державного пожежного нагляду
органи прикордонної охорони
капітани морських суден, що перебувають у далекому
плаванні.(4)
Важливою ознакою є специфіка діяльності кожного з перелічених,
визначення сфери проведення дізнання. Посадові особи, керівники
відповідних органів про яких прямо вказано в законі є органами дізнання.
Характерною рисою є те, що при чітко визначеній компетенції, міліція та
капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні є
“універсальні” органи з невизначеною компетентністю.
Що ж до особи, що провадить дізнання, то вона користується такими ж
повноваженнями, як і слідчий, але її рішення з найважливіших
процесуальних питань повинні бути затверджені органом дізнання
(відповідним начальником), бо він несе відповідальність за провадження в
справі, за діяльність особи, якій доручив провести дізнання. Відповідний
начальник подібно до начальника слідчого відділу може давати вказівки
про виконання слідчих і розшукових дій, які є обов’язковими для
виконання.
2.3 Кримінально-процесуальне положення слідчого.
На сьогодні існують державні відомства яким для забезпечення розкриття
злочинів дозволено мати слідчих, зокрема: слідчі прокуратури, органів
внутрішніх справ, органів безпеки та податкової міліції. В цих умовах
виникає необхідність щодо створення єдиного слідчого апарату, який би
забезпечив нормальне функціонування розслідування кримінальних справ,
результатом також може стати оперативність та повнота розслідування
даних справ, адже інформаційна база буде набагато ширшою, що зумовить
мати чітке враження про хід події.
Слідчий – це особа, яка провадить попереднє, досудове слідство в
кримінальних справах.
Торкаючись слідчих прокуратури варто зауважити, що до них є певні
вимоги: мати вищу освіту, необхідні ділові і моральні якості, стаж
практичної роботи за спеціальністю не менше року. В свою чергу не можуть
бути прийняті на посаду слідчого прокуратури особи, які були засуджені
за вчинення злочину, за винятком реабілітованих (5).
В конституції України, в розділі “Перехідні положення” передбачається,
що прокуратура продовжує виконувати свою функцію “попереднього слідства
до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що
регулюють її функціонування” (6).
Слідчі в особливо важливих справах та старші слідчі є в Генеральній
прокуратурі України та прокуратурі Автономної Республіки Крим,
прокуратурі областей, міст та ін. прирівняних до них прокуратурах.
Прокуратури в районних, міжрайонних, міських населених пунктів можуть
мати старших слідчих.
Зрозуміло, що кожне відомство керується відомчим законом, який
посилається на нормативно-правові акти, щодо конкретних ситуацій. В
даному випадку штатний розпис Головного слідчого управління МВС України,
що визначає структуру слідчого апарату на транспорті. На посади слідчих
призначаються громадяни України, що мають вищу юридичну освіту, стаж
практичної роботи не менше 1 року, пройшли стажування, а також
професійно придатні до слідчої роботи.
Існування слідчих – методистів, що отримали стаж роботи та надають
практичну та методичну роботу для організації слідчих підрозділів та їх
роботи, зумовлюються реалізацією набутих навичок для інших слідчих. Суть
їхньої роботи розподіляється за зонально-лінійним принципом. Завдання,
що ставляться перед ними полягають перш за все: у забезпеченні роботи
слідчих новою базою знань та узагальненим досвідом, аналізом
злочинності, розробляють рекомендації щодо проведення ефективного
попереднього слідства, вживають заходи щодо усунення недоліків, вивчають
слідчу практику та ін. У свою чергу слідчий-методист відповідає за
організацію роботи слідчих підрозділів та заслуховує звіти слідчих перед
керівництвом, тобто корегує роботою та контролює процес роботи. Важливо
також в роботі слідчого-методиста те, що він може давати пропозиції щодо
переміщення, призначення чи звільнення з посади працівників управлінь,
відділів, відділень, груп.
Слідчий апарат органів внутрішніх справ має помічників слідчих. В свою
чергу помічник має право брати участь у проведенні слідчих дій, складати
процесуальні документи, має право виклику свідків, потерпілих,
підозрюваних, експертів ін. учасників процесу, бере участь при
ознайомленні потерпілого, його представника, цивільного позивача,
відповідача або їх представників, обвинуваченого та його захисника з
матеріалами кримінальної справи, виконує технічну роботу з оформлення
матеріалів дослідної перевірки і кримінальних справ: підшивка, нумерація
аркушів, томів, складання опису, списків, супроводжувальних документів,
друкування тощо.
Результаті внесення змін та доповнень до Закону України “Про Державну
податкову службу в Україні” від 5 лютого 1998 року в структурі Державної
податкової адміністрації створюється податкова міліція, яка “складається
із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями і
здійснює контроль за додержання податкового законодавство” (7). Однією з
функцій, що покладаються на неї є кримінально-процесуальна.
На чолі податкової міліції стоїть Перший заступник Голови Державної
податкової адміністрації України. Ієрархічна структура органів (слідчих)
податкової міліції складає:
Слідче управління податкової міліції Державної податкової адміністрації
України
слідчі відділи податкової міліції управлінь податкової міліції державних
податкових адміністрацій в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.
слідчі відділення (групи) податкової міліції державних податкових
інспекцій у районах, містах, районах у містах, міжрайонних та
об’єднаних державних податкових інспекцій.
Система Служби безпеки України передбачає в своєму складі старших
слідчих в особливо важливих справах, старших слідчих і слідчих, старших
слідчих криміналістів в особливо важливих справах та старших слідчих
криміналістів, помічників слідчих.
На чолі податкової міліції стоїть Перший заступник Голови Державної
податкової адміністрації України. Ієрархічна структура органів (слідчих)
податкової міліції складає: Слідче управління податкової міліції
Державної податкової адміністрації України; слідчі відділи податкової
міліції управлінь податкової міліції державних податкових адміністрацій
в АРК, областях, містах Києві та Севастополі; слідчі відділення (групи)
податкової міліції державних податкових інспекцій у районах, містах,
районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних податкових
інспекцій.
Система Служби безпеки України передбачає в своєму складі старших
слідчих в особливо важливих справах, старших слідчих та слідчих, старших
слідчих криміналістів в особливо важливих справах та старших слідчих
криміналістів, помічників слідчих.
Орієнтація на світові методи, організацію розслідування викликала
необхідність у створенні чогось подібного і в нас, але чи потрібно це
покаже час. Президент України створює Національне бюро розслідувань,
завдання якого полягає у проведенні відповідно до законодавства України
“досудового слідства та оперативно-розшукових заходів в особливо
складних кримінальних справах про злочини, які становлять підвищену
суспільну небезпеку” (8). Питання щодо послідовності справ ще не
вирішене, отже знову проблема до якої необхідно звернутися парламенту.
Широта повноважень слідчого визначається кримінально-процесуальним
законодавством. Зокрема, вони мають право самостійно порушувати
кримінальну справу, призначати експертизи, проводити слідчі дії,
притягувати особу як обвинуваченого, зупиняти і закривати справу.
Самостійність слідчого полягає у провадженні попереднього слідства,
провадження слідчих дій, крім випадків, коли передбачається законом
одержання санкцій чи згоди прокурора, рішення судді. Слідчий несе повну
відповідальність за законне й своєчасне виконання рішень, слідчих дій.
За загальним правилом вказівки прокурора для слідчого є обов’язковими.
Важливе місце в ході розслідування кримінальних справ має взаємодія
слідчого з органами дізнання. Постанови слідчого є обов’язковими для
виконання всіма.
2.4 Роль та статус прокурора в кримінальному процесі
Правове становище прокурора у кримінальному судочинстві регламентується
ст. 25 КПК. Що ж до загального статусу, то він закладений у Законі про
прокуратуру.
Термін “прокурор” містить в собі “Генеральний прокурор України, прокурор
Автономної республіки Крим, області, міста Києва, Севастополя, районний,
міський, військовий, транспортний прокурор та інші прокурори прирівняні
до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники
та помічники, прокурори управлінь та відділів прокуратур, які діють у
межах своєї компетенції” (9 ).
У своїй діяльності прокурор здійснює нагляд за додержанням законів
органами, органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність,
дізнання та досудове слідство в стадіях порушення і попереднього
розслідування кримінальних справ, а також у місцях тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, у виправно-трудових та інших установах, що
виконують покарання або призначені судом заходи примусового характеру,
пов’язані обмеженням особистої свободи громадян. Прокурор здійснює
нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах: вироків, ухвал і постанов. В цьому ж випадку він
має право “внести касаційне і окреме подання, принести протест у порядку
нагляду або за невиявленими обставинами і порушити в цих актах
прокурорського реагування питання про зміну або скасування судового
рішення” (10).
Взагалі заходи, що вживаються прокурором передбачають додержання
передбаченого законом порядку порушення, розслідування, зупинення та
закриття кримінальних справ, проведення оперативно-розшукових заходів,
застосування технічних засобів, строків провадження слідства та тримання
під вартою, виконання вимог при розслідуванні злочинів про всебічне,
повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясування
обставин, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, пом’якшують чи
обтяжують його відповідальність, а також причини вчинення злочинів та
умови, що сприяють цьому.
Під час підтримання державного обвинувачення або держави, у визначених
законом випадках, прокурор бере участь в розпорядчих засіданнях суду і в
судових засіданнях у стадіях судового розгляду, касаційного провадження,
провадження в порядку нагляду, відновлення справ за нововиявленими
обставинами, не здійснюючи нагляду за діяльністю суду, а виступає як
процесуальна сторона.
У різних стадіях кримінального процесу прокурор наділений правами, щодо
можливості впливати на хід справи. Відповідні права закріплюються в
кримінально-процесуальному законодавстві.
“Кожний прокурор вправі змінити або скасувати свої рішення чи
процесуальні рішення своїх заступників , помічників і нижчестоящих
прокурорів, а також вправі давати їм вказівки про виправлення допущеної
помилки” (11). Зокрема “протест, касаційне та окреме подання на вирок,
ухвалу та постанову суду можуть бути доповнені або змінені вищестоящим
прокурором, його заступником до початку розгляду справи судом” (12).
Стадія відання обвинуваченого од суду передбачає участь прокурора у
розгляді справи в розпорядчому засіданні, який висловлює там свою думку
і дає висновок щодо заявлених клопотань. (13)
Розпорядження прокурора, які стосуються виконання вироків, ухвал і
постанов суду, є обов’язковими для всіх органів і посадових осіб, які їх
виконують (14).
В нинішніх умовах, діяльність прокурора набуває більшого значення через
сприяння в цьому законодавчого органу. Водночас закінчується термін дії
“Перехідних положень” Конституції України в обсягу питань щодо
прокуратури. Надія на те, що сформується якісно нова демократична
система нагляду за законами здається дуже примарною, але варіанти
продовження дії “Перехідних положень” досить актуально назріває.
2.5 Статус судді та суду
У КПК України закріплюються терміни, суть яких розкриваються в ст. 32. В
ній термін “суд” розглядається: Верховний Суд України, Верховний Суд
Республіки Крим, обласний, Київський та Севастопольський міські,
міжобласний, районний (міський), міжрайонний (окружний) суди, військовий
суд, суддя, який одноособове розглядає справу (15).
Поміж суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, суд має ряд
владних повноважень, що дають йому право не тільки визнати людину винною
у вчиненні злочину, але й своїм вироком піддати її кримінальному
покаранню. Процес розгляду справ згідно законодавства може тривати по
першій, касаційній та наглядній інстанціях.
Розглядаючи справу по першій інстанції, суд діє у складі судді
одноособове у трьох стадіях: відання обвинуваченого до суду, судового
розгляду та виконання вироку. Вже після розгляду справи, він має право
віддати обвинуваченого до суду, постановити обвинувальний або
виправдувальний вирок чи винести постанову про закриття справи або
направлення її дії на додаткове розслідування, які є його компетенцією.
В залежності від справ про злочини та міри покарання за них існує певний
механізм розгляду їх зокрема: у справах, за які законом передбачена
можливість призначення покарання у вигляді “довічного ув’язнення по
першій інстанції розглядаються у стадії відання обвинуваченого до суду
розпорядчим засіданням суду у складі судці та двох народних засідателів”
(16).
Що стосується судів касаційної та наглядової інстанції, то справи
розглядають лише професійні судді, які мають право залишити в силі,
змінити або скасувати рішення нижчестоящих судів, закрити кримінальну
справу, повернути її на додаткове розслідування або на новий судовий
розгляд в іншому суді і складі. Важливо зазначити, що з усіх органів,
які ведуть процес, лише суд є колегіальним органом.
Діяльність судді та суду визначається крім КПК України ще й Законами про
судоустрій та про статус суддів.
На посаду судді згідно Конституції України може бути рекомендований
кваліфікаційною комісією судців громадянин України, не молодший 25
років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі не менш як 3
роки, проживає в Україні не менш як 10 років і володіє державною мовою
(17). Необхідна умова – складання кваліфікаційного екзамену, що
приймається кваліфікаційними комісіями суддів судів загальної
юрисдикції. Якщо суддя вперше призначається на посаду, то він приносить
присягу.
Законом передбачаються випадки, коли як судді можуть діяти: голова,
заступник голови і суддя відповідно Верховного Суду України, Верховного
суду Республіки Крим, обласного Київського і Севастопольського міських,
міжобласного, районного (міського), міжрайонного (окружного), військових
судів, народний засідатель (18).
Законодавство дає право судді: віддати обвинуваченого до суду,
вирішувати питання, пов’язані з підготовкою справи до розгляду в
судовому засіданні, голосувати в судовому засіданні; бути доповідачем
при розгляді справи в розпорядчому засіданні, в касаційній і наглядній
інстанціях, керувати обговоренням питань у нарядній кімнаті; підписувати
судові рішення і протокол судового засідання; викладати письмово свою
окрему думку в справі при незгоді з рішенням більшості суддів;
розглядати зауваження на протокол судового засідання, у випадках
передбачених законом, розглядати справу одноособове. “Судді та залучені
до здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади,
які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої
влади.”(19)
Судді мають ряд процесуальних обов’язків, зокрема не розголошувати
відомості, що становлять державну, службову, комерційну, банківську,
військову таємницю, відомості про особисте життя громадян та інші
відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому
засіданні, не допускати вчинків, що порочать звання судді і можуть
викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та статус суддів.
Для громадського контролю та участі безпосередньо народу в судовому
розгляді існує інститут народних засідателів і присяжних, які
користуються всіма правами судді. Згідно роз’яснень Пленуму Верховного
Суду України “головуючий не вправі зняти запитання поставлене
допитуваній особі народним засідателем” (20).
Вимога, що підлягає обов’язковому дотриманню професійними суддями
полягає: забороняється належати до політичних партій, обіймати
оплачувані посади, мати представницький мандат, дозволяється займатися
лише викладацькою, науковою і творчою діяльністю.
3. Випадки та підстави, які виключають участь слідчого, прокурора,
особи, яка проводить дізнання та судді у кримінальному процесі
Глава 4 кримінально-процесуального кодексу України передбачає обставини
та порядок відводу суб’єктів кримінального процесу. Спільними для судді
та прокурора будуть підстави ст.54 КПК, де передбачається, що вони не
можуть брати участь в розгляді кримінальної справи, якщо вони особисто
заінтересовані в результатах справ; якщо вони є потерпілими, цивільними
позивачами, цивільними відповідачами або родичами когось з них, а також
родичами слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або
обвинуваченого; якщо вони брали участь у даній справі як свідки,
експерти, спеціалісти, перекладачі, особи, які провадили дізнання,
слідчими, обвинувачами, захисниками або представниками інтересів
потерпілих, цивільного позивача або відповідача чи розглядали по цій
справі скаргу в порядку статей 2362, 2364 та 2366 КПК України; при
наявності інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності судді
або народного засідателя, прокурора. У складі суду, що розглядає
кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою. Під
“родичами” треба розуміти не тільки близьких, а й далеких родичів судді,
прокурора незалежно від ступеня спорідненості.
У разі наявності підстав зазначені суб’єкти кримінального процесу
зобов’язані заявити самовідвід або їм може бути заявлений відвід
учасниками судового розгляду до початку судового слідства, а пізніше –
лише у випадках, коли підстава для відводу стала відома після його
початку. Порядок здійснення відводу регламентується ст.56 і 57 КПК
України.
Особливість відводу прокурора крім переліченого вище . передбачає, що
коли прокурор брав участь у проведенні попереднього слідства у справі, у
розгляді справи в суді першої інстанції в касаційному порядку чи в
порядку нагляду, та ці обставини не можуть бути підставою для відводу. А
питання про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішує прокурор
вищестоящий, а в суді суддя, який розглядає справу, в тому ж порядку,
про відвід судді (21).
Порядок і підстави самовідводу і відводу особи, яка провадить дізнання ,
такі ж як і для слідчого. Слідчий ж у цьому плані керується ст.60 КПК
України, яка визначає підстави: “коли вони є потерпілими, свідками,
цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь
з них, а також родичами обвинуваченого; коли вони брали участь у справі
як експерт, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники
інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи; при
наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об’єктивності”
(22). Слідчий, який продовжує виконувати обов’язки за своєю посадою, не
вправі підтримувати в суді обвинувачення у справі, яку він розслідував.
Норми процесуального закону визначають, що при наявності підстав,
слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не
чекаючи заяви про відвід з боку учасників кримінального процесу. Якщо
начальник слідчого відділу користується повноваженнями слідчого, то він
підлягає відводу, самовідводу на тих же підставах (23).
4. КУ. її вплив на статус суб’єктів кримінального
процесу.
Здійснення прокуратурою передбаченої п.1 ст. 121 Конституції України
функції підтримання державного обвинувачення в суді є одним з основних
принципів судочинства. Зазначені конституційні положення покладають на
прокурора обов’язок керуватися у своїй діяльності не тільки нормами
законів, які регулюють діяльність прокурора, але й нормами, які
регламентують судочинство. Те, на чому будується правосуддя, закріплено
у ст. 129 Конституції України. Аналіз цих положень приводить до
висновку, що тут визначені: принципи кримінального процесу; діяльність
суду, прокурора, інших учасників процесу; складові, елементи окремих
принципів.
Із зазначення у ст. 129 Конституції принципів у їх систему наука
кримінально-процесуального права традиційно включає такі: законність;
здійснення правосуддя незалежними суддями, підвладними тільки законові;
колегіальність судочинства, а також можливість його здійснення
одноособове суддею; рівність усіх учасників судового процесу перед
законом і судом; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність
судового процесу.
Передбачене пп.. 3 і 9 ч. З ст. 129 Конституції основне положення
“забезпечення доведеності вини” і “обов’язковість рішень суду” в чинній
системі принципів кримінального процесу знаходить своє вираження у
принципах презумпції невинності, об’єктивної істини, публічності.
Частина 4 ст. 129 Конституції вказує на можливість визначення законом
також інших принципів судочинства.
У свою чергу закріплена в зазначених нормах Конституції України
діяльність суду, прокурора, інших учасників кримінального процесу дає
підстави стверджувати, що з них випливають й інші . принципи
кримінального процесу.
Так, змагальність сторін, будучи одним з елементів принципу
змагальності, вказує на таку побудову кримінального процесу, за якої
основні кримінально-процесуальні функції обвинувачення, захисту і
правосуддя розмежовані. Це підтверджується законодавчим закріпленням цих
функцій у різних розділах Конституції й означає, що той, хто
обвинувачує, не може судити. Це положення є непорушним для кримінального
процесу. Що ж до наявності елемента змагальності, спору сторін, то воно
не є обов’язковим і не усуває вимоги дотримання принципу змагальності:
цього елемента може й не бути через однаковий підхід до оцінки доказів і
одержання висновків сторонами обвинувачення і захисту. Але якщо
обвинувачений на досудовому слідстві не визнає вини, це означає, що в
судовому засіданні між обвинуваченням і захистом виникне спір, і в цьому
випадку Генеральний прокурор України в наказах № 5 і 7 за 1996 рік “Про
організацію діяльності прокурорів у кримінальному судочинстві” поклав на
прокурорів обов’язок брати участь у судовому розгляді кримінальних
справ, підтримувати державне обвинувачення. Змагальність сторін у даному
випадку буде гарантовано. Інше роз’яснення (24) говорить щодо ст. 129
Конституції до основних принципів судочинства віднесено змагальність
сторін, забезпечення доказовості вини і підтримання в суді державного
обвинувачення, яке відповідно до ст. 121 Конституції покладається на
прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду треба по всіх
справах, що надійшли до суду з обвинуваченим висновком, визнавати
обов’язковою на підставі п 1 ст. 253 КПК участь у судовому засіданні
прокурора.
У цій постанові Пленум Верховного Суду України не врахував реальних
можливостей прокуратури: для забезпечення підтримання державного
обвинувачення в суді по всіх справах, що надійшли до суду з
обвинувальним висновком, необхідно збільшити штатну чисельність
прокурорів принаймні на дві тисячі осіб, а для підготовки такої
кількості прокурорів потрібно буде не один рік.
Крім того, даючи таке роз’яснення, Пленум Верховного Суду створив нову
норму, якої нема в чинному КПК України, але така норма міститься в
російському КПК. “Постанова судді про необхідність участі в судовому
розгляді прокурора обов’язкова для останнього. Якщо прокурор, надсилаючи
справи до суду, сповіщає про те, що він вважає за необхідне підтримання
обвинувачення, то суддя не має права відмовити в цьому” (25).
Аналогічне доповнення треба внести і до ст. 253 КПК України, доповнюючи
її частиною другою. Це необхідно для того, щоб праву прокурора чи його
заступника, які затвердили обвинувальний висновок, складений слідчим,
або склали новий обвинувальний висновок і направили справу до суду з
повідомленням, чи вважають вони за необхідне підгримувати державне
обвинувачення (ч. 1 ст. 232 КПК України), відповідав би обов’язок суду
зазначити у постанові судді або ухвали розпорядчого засідання суду про
участь чи неучасть прокурора в судовому розгляді даної кримінальної
справи, а також право судді (суду) визнати обов’язковим участь прокурора
незалежно від його волевиявлення.
Зазначене доповнення до ст. 253 КПК України необхідні до сформування
системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно до ст. 125
Конституції (п. 12 розділу XV “Перехідні положення” Конституції).
Необхідність виконання принципів суб’єктами процесуальних правовідносин
зумовлює так зване “принципове” положення кожного з нас.
висновок
Жодна з країн світу не має досконалого кримінального процесу, бо
“абсолютного” в природі нічого не буває. Абсолютною буває тільки істина,
яку повинні встановити люди, суб’єкти кримінального процесу. А кожній
людині притаманні помилка. Можливо, з повною впевненістю можна сказати,
що хорошою є та система кримінального процесу, яка фільтрує, витягує цю
помилку.
Положення суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності закріплено
нормативно, кожен суб’єкт вирізняється своїм статусом, але чомусь
складається орієнтація на західну модель розвитку, чому ж не спробувати
формувати щось якісно-ефективніше для встановлення того ж статусу. А
неможливо запровадити дієвий кримінальний процес без реформи
судочинства. Можна розробити дуже вдалий кримінально-процесуальний
закон, але його неможливо втиснути в застарілу систему судочинства. Він
в ній працювати не буде. Реформа судової системи вимагає певне
капіталовкладення, яке навряд чи потягне нинішній державний бюджет.
Найвідповідальніший суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності не може
реформуватися на ділі, а лише в програмах на папері. Необхідність
перегляду апеляції, касації щодо виконання функцій в процесі судочинства
вимагає клопіткої праці науковців.
Прокуратура ж має бути як ніколи сильною і незалежною від відомчого
впливу. Проблема в тому, чи виділить прокуратуру як окремий наглядовий
орган, законодавчий орган, чи ліквідує її, створивши відомчий нагляд,
або ж передавши функції іншому органу.
Демократичне перетворення має створити умови особі на захист і
відстоювання своїх інтересів. Залишається гострою проблема посадових
осіб і державних органів, які беруть участь у кримінальному процесі .
через корупційні дії та зловживання.
Розробка змін та доповнень триває, але завжди потрібно пам’ятати, що не
було б людини, не було б і процесу відповідальності, у всі часи вона
залишалась найбільшою цінністю. Але наш час показує сваволю щодо дій та
рішень осіб, які мають стояти на контролі законодавчих
кримінально-процесуальних норм.
виноски
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес
України, ст. 56.
Кримінально-процесуальний кодекс України п. ба ст. 32.
Кримінально-процесуальний кодекс України ч. 1, 2 ет. 114.
Кримінально-процесуальний кодекс України ст. 101.
Закон України “Про прокуратуру”.
Конституція України 1996 р. розділ 15 п. 9.
Закон України “Про держаавну податкову службу в Україні” від
05.02.98 р. ст. 19.
Указ Президента України від 24.04.97 “Про національне бюро
розслідувань України”.
Науково-практичний коментар КПК України п. 6 ст. 32.
Закон України “Про прокуратуру” ст. 37, 39.
Закон України “Про прокуратуру” ч. 1 ст. 40.
Науково-практичний коментар КПК України ст. 29, 59.
КПК України ст. 239,240.
КПК України ст. 415.
КПК України п. 1 ст. 32.
Науково-практичний коментар КПК України ч. 2 ст. 237-238.
Конституція України 1996 р. ст. 127.
Науково-практичний коментар КПК України п. 5 ст. 32.
Закон України “Про статус суддів” ст. 1.
Постанова Пленуму ВСУ від 27 грудня 1985 р. в кримінальних
справах п. 13.
Науково-практичний коментар КПК України ст. 58.
КПК України ст. 60.
Науково-практичний коментар КПК України ст. 60, ЮЖ України
сг. 107.
Постанова Пленуму ВСУ від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.
Закон РФ від 29.05.92 р. Право України 1998 № 4.
ЛІТЕРАТУРА
Конституція України. – К., 1996;
Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 року.
Відомості Верховної України. — 1993, № 8;
Про службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992
року;
Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року.
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 199 року
Про судоустрій. Закон України від
Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 05
лютого 1998 року.
Про Національне бюро розслідувань України: Указ Президента
України від 24 квітня 1997 року.
Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального
кодексу України. — К., 1994
Альпер С.А. Субьекты уголовного процесса. – Харьков, 1997
Гуляєв А.П. Следователь в уголовном процессе. -М., 1981
Михеєнко М.М., Hop B.T., Шибіко В.П. Кримінальний процес
України: Підручник.- К., 1999
Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінальне
процесуальне право: Підручник.
Драбітько О. Міркування з приводу кримінального процесу в
Україні “Право України ” № Т 98 ст. 98
Вернидубов І. Підтримання прокуратурного державного
обвинувачення в суді і здійснення правосуддя за Конституцією
України “Право України” № 4’98, ст. 27
Карасань В., Палій В.Вепсія судоустрою-2000 газ. “Закон і
Бізнес” № 10 7-10 жовтня 2000р. ст. 28
Лаптун Г. Суд повинен реагувати на процесуальні порушення,
газ.”3акон і Бізнес” № 10 7-13 жовтня 2000 р., ст. 29
Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури в Україні,
ж. “Право України” № 1 ’98, ст. 78
Мовчан О. Неупереджене судочинство та юстиції спільно до
реального захисту прав і свобод людини, газ. “Урядовий кур’єр”
№ 49’99
Сухона В. Місце прокуратури в системі органів державної влади
України, її розвиток та правове забезпечення, гарантії діяльності,
газ. “Закон і Бізнес” № 6, 2000, ст. 10
Хариндюк Г. Реформа правоохоронних органів : бажане і дійсне,
газ. “Закон і Бізнес” № 6 10-16 лютого 2001 р. ст.2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
