.

Проблемні питання правової реформи в органах попереднього слідства (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
352 6444
Скачать документ

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

“Проблемні питання правової реформи

в органах попереднього слідства”

Зміст

Стор.

1. Вступ. Проблемні питання правової реформи в органах попереднього
слідства 3

2. Органи дізнання та судового слідства та їх повноваження. 6

3. Поняття та основні положення досудового слідства. 15

4. Прокурорський нагляд за органами дізнання та досудового слідства 34

Висновки 39

Список використаних джерел 47

Вступ.

Проблемні питання правової реформи в органах досудового слідства

Конституцією України передбачено сформування системи досудового слідства
і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Тобто, система попереднього розслідування вступила в стадію
реформування, що підкреслюють положення Концепції судово-правової
реформи та Перехідні положення Конституції України. Нагальними стають
питання про те, як буде здійснюватися реформування, які органи для цього
мають бути створені, що означає застосований у Конституції України
термін “система органів досудового слідства”.

Останнім часом висловлюються різні думки про реформування системи
досудового слідства і можливі шляхи цієї реформи. Так, є пропозиція
ввести інститут досудового слідства слідчим-суддею. Відповідно до неї
органи досудового слідства мають об’єднатися під началом Комітету
досудового слідства, який би входив до системи органів судової влади і
таким чином виводився б із підпорядкування виконавчої влади.

Пропонується також передати підслідність ряду злочинів, які на сьогодні
розслідують слідчі прокуратури, Національному бюро розслідування або
Спеціальному слідчому комітету.

Минулого року в Україні зареєстровано 81 факт бандитизму, 4806 навмисних
убивств, 1151 зґвалтування, 245 фактів розбещення неповнолітніх та ще
понад 3 тисячі злочинів, підслідні слідчим прокуратури. Тобто, мова йде
про збільшення навантаження на слідчих органів внутрішніх справ
приблизно на 10 тисяч тяжких та суспільне небезпечних злочинів,
розслідування яких потребує значного часу та зусиль.[2 ст.10]

Поряд з цим слід мати на увазі, що разом з підслідністю кримінальних
справ планується передача слідчим МВС функції прийняті я рішень за
фактами самогубств, нещасних випадків, смерті осіб при наявності підозри
щодо кримінального їх походження. Це складає до 100 тисяч випадків па
рік. За кожним з них збирається солідний матеріал, призначаються та
проводяться медичні та інші види експертних досліджень і при
невстановленні ознак злочину виноситься постанова в порушенні
кримінальної справи.

Оскільки слідчих прокуратури для виконання цієї роботи не вистачає, до
неї залучаються стажисти, помічники прокурорів, прокурори, а також
прокурори-криміналісти, які знають і право, і методику розслідування
злочинів, і криміналістику. Тобто, цією проблемою займається весь апарат
Генеральної прокуратури України.

А в системі МВС ці завдання зможуть виконувати, з урахуванням
професійної підготовки, лише слідчі. На виконання лише цієї роботи, за
нашими розрахунками, потрібно не менше 5 тисяч працівників, оскільки
наявною чисельністю з нею не справитись.

Слід зазначити, що навантаження слідчих органів внутрішніх справ зараз і
так більш ніж у три з половиною рази перевищує науково обґрунтовані
норми.

Слідчий спроможний якісно розслідувати не більше 35 справ на рік. А в
середньому по державі в провадженні одного слідчого знаходиться до 100
справ, а у промислових регіонах і того більше. Загалом щороку в
провадженні слідчих знаходиться майже 600 тисяч кримінальних справ, які
розслідують фактично лише 6,5 тисячі працівників. Якщо зважати на
науково обґрунтовані норми, слідчий апарат вже зараз необхідно поповнити
майже 20 тисячами працівників.

Звідси випливають такі проблеми. По-перше, для збільшення чисельності
потрібне рішення Кабінету Міністрів. По-друге, уряд має передбачити для
утримання додаткової кількості слідчих відповідні бюджетні витрати.
Додаткові кадри слід забезпечити, перш за все, приміщеннями.

Разом з тим, Генпрокуратура планує частину підслідності залишити за
собою, відповідно і кадри передавати не збирається. Вихід один —
готувати власні кадри. Що й збираємось розпочати найближчим часом. З
вересня цього року у вузах системи МВС плануємо запровадити відповідну
спеціалізацію для слідчих. Однак чекати поповнення доведеться не менше
двох-трьох років, та й то вийде лише незначна його частка від потреби.
Сьогодні вузи готують ледь більше 1100 слідчих на рік, натомість
звільняються 1200 слідчих. У зв’язку з цим комплектуватися слідчому
апарату доводиться за рахунок випускників інших факультетів, скажімо,
тих, де готують працівників карного розшуку, дільничних тощо. Тому
необхідно створити нові факультети, залучити викладачів для того, щоб
випускати додатково не менше тисячі слідчих та слідчих-криміналістів.
Можливо, навіть потрібно додатково створити в системі МВС цілий
інститут. Знову ж таки, необхідне відповідне рішення Кабінету Міністрів.
[3 ст.18]

Це свідчать про те, що ці проблеми можна вирішити завдяки підходу
державному, господарському. Він має домінувати над особистою
зацікавленістю авторів законопроекту. Слід розробити конкретний план
заходів і реалізовувати його поступово. Перехід до нової системи
попереднього слідства реально можливий лише через 4—5 років. На нашу
думку, необхідна постанова Верховної Ради, яка має покласти відповідні
зобов’язання на Кабінет Міністрів, Генеральну прокуратуру, МВС, інші
відомства щодо підготовчих заходів, пов’язаних з виконанням вимог
Конституції України в частині звільнення органів прокуратури від функції
розслідування кримінальних справ.

Отже, реформувати систему попереднього слідства необхідно, це одна з
умов побудови правової держави та громадянського суспільства.

2. Органи дізнання та досудового слідства та їх повноваження

Органами дізнання є міліція; податкова міліція – у справах про ухилення
від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також у справах
про приховування валютної виручки; органи безпеки – у справах,
віднесених законом до їх відання;командири військових частин, з’єднань,
начальники військових установ – у справах про всі злочини, вчинені
підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час
проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені
робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням
службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання, установи;
митні органи – в справах про контрабанду; начальники виправно-трудових
установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і
виховно-трудових профілакторіїв у справах про злочини проти
встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ,
а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених
установ; органи державного пожежного нагляду – у справах про пожежі і
порушення протипожежних правил; органи охорони державного кордону – у
справах про порушення державного кордону; капітани морських суден, що
перебувають у далекому плаванні. Органами досудового слідства є слідчі
прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції
і слідчі органів безпеки.

Дізнання — це форма попереднього розслідування кримінальних справ, яка
передує попередньому слідству. Воно відрізняється від останнього за
суб’єктами і строками провадження, але здійснюється в тих же
процесуальних формах. Після проведення дізнання кримінальна справа за
відсутності підстав для її закриття передається слідчому.[5 ст.56]

В Законі наведено вичерпний перелік органів, наділених правом провадити
дізнання. Для всіх їх провадження дізнання не є основним видом
діяльності. Розслідувати злочин їм доводиться лише в певних випадках,
коли це пов’язано з виконанням їх основних обов’язків, визначених
законом “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”, “Про Прикордонні
війська України”, Митний кодекс В таких випадках дії цих органів
регулюються КПК і вони виступають саме як органи дізнання.

Компетенція цих органів по провадженню дізнання визначається залежно від
змісту їх основних функцій.

Серед органів дізнання найбільший обсяг роботи по розслідуванню злочинів
виконує міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який
захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне
середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства
внутрішніх справ і виконує адміністративну, профілактичну,
оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну
(на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів:
кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції;
Державної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.
Керівництво всією міліцією України здійснює міністр внутрішніх справ. В
областях, містах, районах міліцією керують начальники управлінь
(відділів) внутрішніх справ. Саме ці посадові особи, а не ті, які
очолюють відповідні підрозділи міліції, є її керівниками і як органу
дізнання.

Міліція, особливо районної і міської ланок, максимально наближена до
населення. Тому співробітники міліції, як правило, першими виявляють
злочини і вживають заходів до їх розкриття. При цьому виникає
необхідність провести слідчі дії для виявлення і закріплення слідів
злочину, виявлення й затримання осіб, які підозрюються в його вчиненні.
Цим і пояснюється те, що міліція наділена правом порушувати кримінальні
справи і провадити необхідні слідчі дії щодо більшості злочинів.

Таке ж право надано іншим органам дізнання щодо злочинів, які ними
виявляються з урахуванням специфіки їх діяльності. До відання органів
безпеки віднесені справи про особливо небезпечні та деякі інші злочини
проти держави, а також про розголошення військової таємниці або втрату
документів, які її містять.

Капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, є органами
дізнання в справах про всі злочини, вчинені на борту судна членами
екіпажу, пасажирами і всіма іншими особами, які там перебувають, за
винятком осіб, які користуються правом дипломатичного імунітету. Капітан
протягом доби наявними в його розпорядженні засобами повідомляє про
подію прокурору за місцем приписки судна. Матеріали дізнання передаються
капітаном судна прокурору в першому порту України на шляху слідування
судна або пересилаються з капітаном попутного судна, який слідує під
прапором України в найближчий український порт. Отримані матеріали
прокурор надсилає за їх підслідністю.

Поряд з органами дізнання в законі говориться про особу, яка провадить
дізнання. Це посадова особа, яка безпосередньо провадить розслідування у
формі дізнання. Таким правом наділені керівники відповідних органів.
Разом з тим вони можуть доручити проведення дізнання своїм підлеглим,
які посідають певне службове становище. Коло таких осіб визначається
відомчими актами.

В міліції до провадження дізнання допускаються всі особи
оперативно-начальницького складу, включаючи дільничних інспекторів. Крім
того, в міських і районних органах внутрішніх справ створено відділення
дізнання, де працюють інспектори і старші інспектори з дізнання.

В органах безпеки, прикордонної охорони, митних органах провадження
дізнання може бути покладено на будь-яку достатньо підготовлену особу з
оперативно-начальницького складу. У військових частинах командир
призначає дізнавачів з найбільш підготовлених офіцерів. У ВТУ ЛТП, ВТП і
слідчих ізоляторах дізнання за наказом начальника установи провадиться
однією з осіб начальницького складу як правило, із складу оперативних
служб. В органах державного пожежного нагляду провадження дізнання
здійснюється інспекторами пожежного нагляду.

Капітани морських суден можуть доручати провадження дізнання одному з
своїх помічників або іншій особі з числа начальницького складу екіпажу.

Рішення особи, яка провадить дізнання, з найважливіших процесуальних
питань розслідування, в першу чергу про спрямування справи (її
порушення, зупинення, відновлення, закриття, передачу слідчому), про
застосування заходів процесуального примусу (затримання, арешт, привід,
обшук, накладення арешту на майно тощо), мають бути затверджені
начальником органу. Таке затвердження не потрібне лише в тих випадках,
коли в КІШ у зв’язку з прийняттям конкретного процесуального рішення
говориться не про орган дізнання, а про особу, яка провадить дізнання.
Начальник органу дізнання вправі давати особі, яка провадить дізнання,
обов’язкові для виконання вказівки про проведення слідчих і розшуковик
дій. При необхідності він може передати справу для розслідування іншому
співробітнику.[4 ст.85]

Органами попереднього слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів
внутрішніх справ і слідчі органів безпеки. В законі органами
попереднього слідства названі не установи, а посадові особи. Цим
підкреслюється, що провадження попереднього слідства — виключна функція
слідчих відповідних відомств. Належність слідчого до того чи іншого
відомства не впливає на його процесуальне становище. КПК наділяє всіх
слідчих однаковим обсягом процесуальних повноважень. Співробітники
слідчих апаратів прокуратури, органів внутрішніх справ і безпеки з
урахуванням їх досвіду і кваліфікації, ланки, в якій вони працюють,
займають посади слідчих, старших слідчих, слідчих в особливо важливих
справах і старших слідчих в особливо важливих справах.. Прокурор і
начальник слідчого підрозділу мають право особисто провадити окремі
слідчі дії або розслідування справи в повному обсязі. В останньому
випадку вони виступають в ролі слідчих і користуються їхніми
повноваженнями.

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових
заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Про
виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє
прокурора. Виклик і допит підозрюваного, а також його привід провадяться
за правилами, які регламентують ці дії щодо обвинуваченого. Підозрюваний
допитується про обставини, пов’язані з його затриманням або
застосуванням запобіжного заходу, а також про інші обставини, які мають
значення для справи Давати показання — право підозрюваного, а не його
обов’язок. Через те він перед допитом не попереджується про кримінальну
відповідальність за відмову давати показання, а також за дачу завідомо
неправдивих показань. Повідомляючи підозрюваному перед допитом, у
вчиненні якого злочину він підозрюється, необхідно вказати на юридичну
кваліфікацію останнього. Встановлення певного строку для допиту
підозрюваного зумовлено необхідністю якнайшвидшого забезпечення його
права давати показання і заявляти клопотання. Допит може бути відкладено
на строк, що не перевищує 24 години після затримання, якщо негайне його
проведення утруднене через стан здоров’я підозрюваного, нічний час,
зайнятість особи, яка веде розслідування, або необхідність забезпечити
участь у цій слідчій дії захисника. За наявності ознак злочину, що не є
тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами
кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення
особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи
встановлених строків.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він
зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання
невідкладних слідчих дій у межах встановлених строків. Якщо у справі про
тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його
вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і
повідомляє слідчого про їх наслідки. Після вступу слідчого у справу
орган дізнання зобов’язаний виконувати доручення слідчого щодо
проведення слідчих та розшукових дій.

Дії органів дізнання у справах, в яких провадження попереднього слідства
не є обов’язковим. У справах, в яких провадження попереднього слідства
не є обов’язковим, матеріали дізнання є підставою для розгляду справи в
суді. Дізнання в цих справах провадиться за правилами, встановленими для
попереднього слідства, за такими винятками:

1) при провадженні дізнання захисник до участі в справі не допускається;

2) потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач по закінченні
дізнання не ознайомлюються з матеріалами справи, а їх лише повідомляють
про закінчення дізнання і направлення справи прокуророві;

3) правила, встановлені частиною 2 статті 114 КПК відносно слідчого, не
поширюються на особу, яка провадить дізнання. При незгоді з вказівками
прокурора орган дізнання вправі оскаржити їх вищестоящому прокуророві,
не зупиняючи виконання цих вказівок.

Після закінчення дізнання орган дізнання надсилає матеріали прокуророві,
з затвердження якого справа направляється для розгляду в суді.

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину,
за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише
при наявності однієї з таких підстав:

коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його
вчинення;

коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що
саме вона вчинила злочин;

коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде
виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у
вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа
намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або
коли не встановлено особи підозрюваного. Про кожний випадок затримання
особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний
скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року,
місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу
про роз’яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою
статті 21 КПК, права мати побачення із захисником з моменту затримання.
Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав та обов’язків негайно вручається
затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також
надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання. Про
затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання
негайно повідомляє одного з його родичів. Протягом сімдесяти двох годин
після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого – якщо не підтвердилась підозра у вчиненні
злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання
було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і
другою цієї статті;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не
зв’язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно
надсилається начальником місця досудового ув’язнення до суду. Скарга
розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання
запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного
заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження.
Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення
сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання
розглядається суддею протягом п’яти діб з часу надходження. Скарга
розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165-2 КПК. [2
ст.89] За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність
затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним.
Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і
начальнику місця досудового ув’язнення. На постанову судді протягом семи
діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою,
щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником.
Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду. Затримання
підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох
годин. Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про
застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під
варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи
для досудового ув’язнення, начальник місця досудового ув’язнення
звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про
це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину,
визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб,
підозрюваних у вчиненні злочину.

Виклик і допит підозрюваного провадяться з додержанням правил,
встановлених статтями 134 – 136, 145 і 146 КПК. Якщо підозрюваний був
затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття
під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного
допиту – не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. При допиті
такого підозрюваного присутність захисника є обов’язковою, за винятком
випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.
Перед допитом підозрюваному має бути роз’яснено його права, передбачені
статтею 43-1 КПК, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він
підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту. [2
ст.97]

У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання
провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту
встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено,
дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 КПК.
У справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у
строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

Передбачений законом строк провадження дізнання є остаточним і не може
бути продовжений. Дізнання закінчується винесенням постанови про
передачу справи слідчому або про її закриття.

Закон надає органу дізнання право зупинити провадження дізнання в разі
невстановлення особи, яка вчинила злочин, лише в тому разі, коли
останній не є тяжким, і тільки після проведення всіх необхідних і
можливих дій для встановлення такої особи. Причому в подальшому орган
дізнання зобов’язаний вживати заходів до цього. У разі обрання до
підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2
КПК, дізнання провадиться у строк не більше п’яти діб з моменту обрання
запобіжного заходу.

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення
справи для провадження досудового слідства, яка затверджується
прокурором. За наявності обставин, передбачених статтею 6 КПК, орган
дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий
строк надсилає прокуророві.

У більшості випадків дізнання закінчується направленням справи через
прокурора слідчому для провадження попереднього слідства. Сам орган не
має права завершити розслідування, направивши справу для розгляду в суд.

Про закінчення дізнання складається мотивована постанова відповідно до
загальних вимог ст. 130 КПК. У постанові має бути зазначено, з якого
приводу і з яких підстав почате дізнання, коротко викладено його
результати, сформульовано висновок про те, що злочин вчинено саме даною
особою, і наведено докази цього. У випадку, коли слідчому направляється
справа про тяжкий злочин без встановлення особи, яка його вчинила,
органу дізнання достатньо коротко описати результати проведеної в справі
роботи.

Постанова органу дізнання про направлення справи для провадження
попереднього слідства в усіх випадках підлягає затвердженню прокурором.

Якщо прокурор дійде висновку, що в справі про злочин, який не є тяжким,
не встановлено особу, котра вчинила останній, він відмовляє в
затвердженні постанови і повертає справу органу дізнання для продовження
розслідування.

Постанова органу дізнання про закриття справи затвердженню прокурором не
підлягає, але йому в добовий строк надсилається її копія для
забезпечений прокурорського нагляду за законністю закриття справи.

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві. В
разі надходження скарги прокурор зобов’язаний розглянути її протягом
десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові. Дії і постанови
органів дізнання можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії і
постанови органів дізнання розглядаються судом першої інстанції при
попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті. Дії та
постанови органів дізнання і осіб, які його провадять, можуть бути
оскаржені заінтересованими особами, насамперед заявником, потерпілим,
цивільним позивачем.

Дії і постанови особи, яка провадить дізнання, можуть бути оскаржені
також керівнику органу дізнання, який у межах своїх повноважень вправі
вирішити скаргу або передати її прокурору.

Досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про
злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 КПК, по яких
досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено
неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не
може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за
необхідне прокурор чи суд.

Попереднє слідство, яке провадиться слідчими органів прокуратури,
внутрішніх справ чи безпеки, є основною формою розслідування всіх
кримінальних справ. Дізнання лише передує слідству, за винятком
випадків, коли воно закінчується закриттям справи. Як виняток, не
підлягають попередньому розслідуванню справи приватного, а також справи
про злочини, досудова підготовка яких ведеться в протокольній формі. Ці
справи порушуються суддею й одразу призначаються ним до розгляду по суті
в судовому засіданні.

3. Поняття та основні положення досудового слідства

Закон визначає предметну (або родову) підслідність кримінальних справ
кожному з органів попереднього слідства, а також підслідність за
зв’язком справ.

З цієї норми випливає, що слідчі прокуратури мають право провадити
слідство в справах про будь-які злочини. Справи ж про вбивство, ряд
посадових злочинів віднесені до їх виключної компетенції. До компетенції
слідчих органів внутрішніх справ і слідчих органів безпеки, як правило,
віднесені справи, які порушуються в зв’язку із здійсненням цими органами
функцій по охороні громадського порядку або державної безпеки. Слідчі
органів внутрішніх справ провадять попереднє слідство в усіх справах про
злочини неповнолітніх, крім тих, які віднесені до виключної підслідності
слідчих прокуратури (вбивства, зґвалтування тощо). КПК не розмежовує
компетенції слідчих, старших слідчих, слідчих і старших слідчих в
особливо важливих справах відповідних прокуратур, органів внутрішніх
справ і органів безпеки. Тим самим закон відніс таке розмежування до
відання керівників тих відомств, у системі яких є слідчі. Попереднє
слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в
порядку, встановленому КПК [2 ст.165].

Слідчий зобов’язаний негайно приступити до провадження слідства в
порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і
прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про
порушення справи і прийняття п до свого провадження. В разі прийняття до
свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему
постанову про прийняття справи до свого провадження. Копію постанови про
прийняття справи до свого провадження слідчий протягом доби надсилає
прокуророві.

Ця норма означає, що слідчі дії можуть провадитись тільки після
винесення постанови про порушення кримінальної справи. Виняток з цього
правила містить ч. 2 ст. 190 КПК.

Розслідування справи провадить лише той слідчий, який прийняв її до
свого провадження. Інші слідчі або органи дізнання можуть провадити
слідчі дії в цій справі тільки за дорученням цього слідчого. Крім того,
слідчі дії в цій справі можуть провадити також начальник слідчого
відділу і прокурор.

Якщо розслідування справи доручається кільком слідчим, постанову про
прийняття такої справи до свого провадження виносить той слідчий, якого
призначено старшим, із зазначенням всіх інших слідчих, яким також
доручено вести слідство в цій справі. Передбачений законом процесуальний
порядок прийняття слідчим справи до свого провадження спрямований на
забезпечення всебічного й об’єктивного її розслідування, безпосереднього
сприйняття доказів особою, яка їх оцінює і приймає рішення в справі, а
також особистої відповідальності за якість і строки розслідування.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства
і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком
випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або
прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне
проведення. В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про
притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг
обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до
суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому
прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор
або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження
слідства в цій справі іншому слідчому. Слідчий по розслідуваних ним
справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про
провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання
допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки
слідчого є для органів дізнання обов’язковими.

В справах, в яких досудове слідство є обов’язковим, слідчий вправі в
будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не
чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 КПК.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі,
яка перебуває в його провадженні, є обов’язковими для виконання всіма
підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і
громадянами. При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі
використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, та кінозйомку і
відеозапис.

Повноваження слідчого визначаються обсягом належних йому прав і
обов’язків, його взаємовідносинами з прокурором і керівником слідчого
підрозділу, а також з органом дізнання. Слідчий є процесуальне
самостійною особою, наділеною достатніми повноваженнями для прийняття
процесуальних рішень у справі, визначення спрямування розслідування,
вибору процесуальних засобів встановлення істини. Всі рішення в справі
він приймає за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці
зібраних ним доказів. Закон містить вичерпний перелік випадків, коли для
прийняття й реалізації рішень слідчого потрібно одержати санкцію чи
згоду прокурора або ж необхідно, щоб він затвердив ці рішення. Санкція
прокурора необхідна у випадках: застосування запобіжного заходу у
вигляді взяття під варту ; відсторонення , обвинуваченого від посади;
провадження обшуку; виїмки документів, що становлять державну таємницю;
накладення арешту на кореспонденцію і виїмки її в поштово-телеграфних
установах; поміщення обвинуваченого в медичний заклад для тривалого
спостереження за ним при проведенні судово-медичної або
судово-психіатричної експертизи; поміщення особи, яка вчинила у віці від
11 до 14 років тяжке суспільне небезпечне діяння, до
приймальника-розподільника для неповнолітніх. Згода прокурора потрібна:
при закритті кримінальної справа внаслідок зміни обстановки, або в
зв’язку з притягненням особи до адміністративної відповідальності, або з
передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду, до суду для
застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру
чи особи на поруки; для скасування або зміни запобіжного заходу,
обраного прокурором, з його санкції або за його вказівкою, а також
судом. Прокурор затверджує: постанови слідчого про ексгумацію трупа, про
визначення обвинуваченому та його захиснику строку для ознайомлення з
матеріалами справи, якщо вони явно намагаються затягнути її закінчення,
при направлення справи до суду для вирішення питання про застосування
примусових заходів медичного характеру; обвинувальний висновок.

Прокурор також продовжує строки попереднього слідства і тримання під
вартою, відновлює слідство в закритій справі.

Обшук і виїмка в приміщеннях, які займають дипломатичні представництва
або де проживають члени останніх та їх сімей, котрі користуються правом
дипломатичної недоторканності, можуть провадитись слідчим лише за згодою
дипломатичного представника, обов’язково в присутності прокурора і
представника Міністерства закордонних справ.

За загальним правилом вказівки прокурора для слідчого є обов’язковими.
Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокурору не зупиняє їх
виконання. Виняток становлять п’ять випадків передбачених ч. 2 ст. 114.
В цих випадках вищестоящий прокурор, якому слідчий подає справу зі
своїми запереченнями, також не вправі наполягати на тому, щоб слідчий
виконав вказівки, які суперечать його внутрішньому переконанню.

Згідно зі ст. 227 вищестоящий прокурор може прийняти й інші рішення,
крім передбачених ч. 2 ст. 114 КПК, наприклад, запропонувати іншу
кваліфікацію злочину, повернути справу на дослідування для з’ясування
обставин, які мають значення для справи, прийняти справу до свого
провадження тощо.

Доручення слідчого — це його пропозиція органу дізнання провести в
розслідуваній справі відповідну розшукову або слідчу Дію. Вказівка — це
конкретизація даної пропозиції. [6 ст.115]

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим У письмовій
формі, причому він вправі встановити строк для їх виконання. Лише в
окремих випадках, при спільній роботі слідчого з працівником органу
дізнання, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в
усній формі.

Зрозуміло, що основна процесуальна робота в справі має бути виконана
самим слідчим. Він не може перекладати на орган дізнання виконання своїх
обов’язків по збиранню, перевірці й оцінці доказів, прийняттю
процесуальних рішень. З огляду найбільш важливих процесуальних питань
слідчий взагалі не вправі давати доручення органу дізнання, а
зобов’язаний виконати необхідні процесуальні дії особисто. До таких
питань можна віднести, зокрема, притягнення особи як обвинуваченого і
допит останнього; визнання певних осіб учасниками кримінального процесу
(потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем) ; застосування
заходів процесуального примусу, призначення експертизи, прийняття
рішення про направлення справи; ознайомлення учасників процесу з
матеріалами справи тощо. Допомога органу дізнання необхідна слідчому при
провадженні таких слідчих дій, які потребують великого обсягу роботи або
додаткових гарантій для осіб, котрі беруть у них участь. Це обшуки,
виїмки, відтворення обстановки й обставин події, огляди місця події,
пред’явлення особи для впізнання та інші. Участь представника органу
дізнання відображається в протоколі слідчої дії.

Використання технічних засобів, машинопису і стенографування сприяє
більш точній і повній фіксації в матеріалах справи перебігу й
результатів слідчих дій, підвищенню рівня слідчої роботи. Машинопис може
застосовуватись слідчим для виготовлення протоколів слідчих дій (замість
того, щоб писати їх від руки). Для виготовлення протоколу допиту або
очної ставки слідчий може запросити стенографістку. Після закінчення
слідчої дії стенограма розшифровується і друкується на машинці.
Машинописний текст стає складовою частиною протоколу. В ньому має бути
зазначено, що при провадженні слідчої дії застосовувалось
стенографування. Це важливо для оцінки повноти і точності запису
показань.

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих
по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш
повного, всебічного і об’єктивного провадження попереднього слідства в
кримінальних справах. Окрім того, начальник слідчого відділу має право
перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження
попереднього слідства, про притягнення як обвинуваченого, про
кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про
провадження окремих слідчих передавати справу від одного слідчого
іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати
участь у провадженні попереднього слідства та особисто провадити
попереднє слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються
слідчому у письмові формі і е обов’язковими для виконання. Оскарження
цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків,
передбачених частиною другою статті 114 КПК

Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до
правил, встановлених КПК, обов’язкові для начальника слідчого відділу.
Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх
виконання. [6 ст.90]

Ця норма закону регламентує процесуальне становище начальників слідчих
відділів тільки органів внутрішніх справ і органів безпеки. Вона
поширюється також на начальників слідчих управлінь, відділень зазначених
органів та їх заступників. Повноваження начальників слідчих підрозділів
органів прокуратури, які є помічниками або заступниками прокурора,
визначаються Законом про прокуратуру і відповідними нормами КПК.
Начальники слідчих відділів здійснюють відомчий процесуальний контроль
за роботою слідчих, доповнюючи, але не підміняючи прокурорський нагляд.
За своїм процесуальним становищем начальник слідчого відділу є
самостійним суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності. Закон
покладає на нього обов’язки по організації та керівництву слідчою
роботою. Він особисто відповідає за її стан в очолюваному ним відділі
(відділенні). Здійснюючи контроль за своєчасністю дій слідчих по
розкриттю злочинів і запобіганню їм, начальник слідчого відділу не може
залишати без належної уваги питання додержання законності при
провадженні цих дій. Виявивши будь-які порушення закону, він повинен
негайно вжити необхідних, передбачених законом і віднесених до його
компетенції заходів до усунення цих порушень. Для цього КПК наділяє його
певним обсягом процесуальних прав.

Перевірка начальником слідчого апарату кримінальних справ має на меті
подання кваліфікованої допомоги слідчому, а також виявлення будь-яких
недоліків при провадженні в справі, з тим щоб вони були своєчасно
усунуті.

Вказівки начальника слідчого відділу слідчому можуть стосуватись
спрямування попереднього слідства в цілому, провадження окремих слідчих
дій, а також встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.
Вони можуть даватись тільки з тих питань, з яких не було вказівок
прокурора. Якщо прокурор визнає оскаржену слідчим вказівку начальника
слідчого відділу неправильною, він її скасовує, і слідчий в цьому разі
провадить слідство так, як було запропоновано прокурором. , Коли ж
прокурор згоден із вказівкою, він пропонує слідчому виконати її. У
випадках, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК, слідчий вправі подати справу із
своїми письмовими запереченнями вищестоящому прокурору. Слідчий також
вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину.
Рішення про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, слідчий
приймає самостійно і оформляє його постановою відповідно до ст. 130 КПК.
Він також зобов’язаний негайно винести постанову про звільнення
затриманого, якщо відпали підстави для затримання. І те й інше рішення
не потребують затвердження прокурором. Але слідчий повинен повідомити
його про них, направивши копії постанов. При затриманні підозрюваного
слідчий має право вимагати від органу дізнання сприяння в цьому або ж
доручити затримання безпосередньо цьому органу, для якого таке доручення
є обов’язковим.

Попереднє слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли
місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і
повного розслідування його, слідство може провадитися за місцем
виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного,
обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків. Слідчий,
встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов’язаний провести всі
невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення
її за підслідністю.

Місце провадження попереднього слідства (за загальним правилом)
визначається, виходячи з принципу територіальної підслідності, тобто
залежно від того, де вчинено злочин. Поряд з цим закон дозволяє
визначити підслідність справи, спираючись на принцип доцільності, коли
провадження розслідування в іншому місці може забезпечити найбільш
сприятливі умови для всебічного, повного й об’єктивного дослідження
обставин справи. Місцем вчинення злочину вважається те місце, де вчинені
основні дії, які утворюють об’єктивну сторону складу злочину.
Розслідування справ за місцем вчинення злочину створює найбільше
можливостей для збирання доказів та їх всебічної перевірки. Місце
провадження розслідування доводиться визначати, якщо розслідуються
декілька злочинів, вчинених у Різних місцях. При цьому знову ж таки
необхідно виходити з того, щоб були забезпечені якнайсприятливіші умови
для з’ясування всіх обставин справи. Слідчий, встановивши, що справа
йому не підслідна, може закінчити попереднє слідство в ній, не передаючи
її за територіальною підслідністю, якщо, на його думку, це відповідає
інтересам найбільш швидкого й повного розкриття злочину. Про передачу
справи за підслідністю слідчий складає постанову.

Спір про підслідність між слідчими в межах одного й того ж району
розв’язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури, що
діє на правах районної або міської прокуратури, — транспортний прокурор,
який діє на правах районного, міського прокурора. Спір про підслідність
між слідчими різних районів Республіки Крим, області розв’язує прокурор
Республіки Крим, прокурор області, між слідчими різних транспортних
прокуратур, що діють на правах районних, міських прокуратур, —
транспортний прокурор, який діє на правах прокурора області, між
слідчими різних районів міста — прокурор міста Києва, міський прокурор
або їх заступники. Якщо справу порушено в декількох районах або містах
різних областей, спір про підслідність розв’язує Генеральний прокурор
України або його заступник.

Спори про підслідність не бажані, бо вони перешкоджають швидкому,
повному і всебічному розслідуванню справ. Якщо вони виникають, їх
оперативно розв’язує відповідний прокурор або його заступник.
Несвоєчасне розв’язання такого спору може заподіяти значної шкоди
розслідуванню справи. Процесуальний порядок розв’язання спорів про
підслідність законом не врегульований. Своє рішення прокурор вправі
оформити постановою відповідно до ст. 130 КПК або дати письмову
вказівку.

Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі
доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання,
які зобов’язані це доручення виконати в десятиденний строк. У межах
міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий
зобов’язаний особисто провадити всі слідчі дії. Окреме доручення — це
письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане
за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу
розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може
виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих
доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, яким вони
можуть бути проведені швидко і з меншою затратою зусиль та коштів.

Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі
органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом
працюють (ч. З ст. 114 КПК). В окремому дорученні повинні бути вказані
орган, що його дає, і орган, якому доручається виконання слідчої дії,
короткий зміст обставин справи, зміст слідчої дії чи дій, що мають бути
виконані, а також всі інші обставини, які повинен знати слідчий чи орган
дізнання для виконання цих дій. До окремого доручення додаються
документи, що можуть бути потрібні на місці Органу, який виконуватиме
доручення (санкціонована прокурором постанова про обшук, копії
протоколів огляду, допиту тощо). Слідчий або орган дізнання, виконуючи
окреме доручення, вправі провести й інші слідчі дії, якщо в цьому
виникне необхідність і вони тісно пов’язані з вказаними в дорученні.

Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком
слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або
виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим,
він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями
інших слідчих. Постанова про призначення в справі декількох слідчих
оголошується обвинуваченому. Вказана норма закріплює так званий
бригадний метод розслідування кримінальних справ. Його застосування
значно скорочує строки і поліпшує якість розслідування, дозволяє вести
останнє одночасно в декількох місцях і напрямах. Якщо створення слідчої
групи збігається в часі з порушенням кримінальної справи, про це
вказується в постанові про порушення справи. В тому разі, коли
розслідування в справі доручається декільком слідчим пізніше, про це
виноситься окрема постанова прокурором, якщо група формується із слідчих
прокуратури або слідчих різних відомств, або начальником слідчого
підрозділу, якщо до складу групи включаються лише слідчі даного
відомства. Особа, яка створила групу слідчих, призначає одного з них
старшим. Він виносить постанову про прийняття справи до свого

провадження (незалежно від того, чи була справа в його провадженні
раніше) і безпосередньо керує діями інших слідчих. Керівництво групою
полягає насамперед у загальному плануванні розслідування справи, в
розподілі роботи між членами групи, в організації обміну інформацією.
Робота між членами групи розподіляється залежно від версій, епізодів,
кількості обвинувачених, території, на якій вчинювались злочини.
Засобами обміну інформацією можуть бути усні повідомлення, матеріали
кримінальної справи, систематизовані за епізодами, версіями або особами,
різні схеми, графіки, формуляри із зазначенням епізодів злочинних дій, в
яких брали участь обвинувачені, магнітофонні записи, відеозаписи,
кінострічки тощо. Старший слідчої групи відповідає за розслідування
справи в цілому. Він бере участь у провадженні найбільш важливих слідчих
дій або провадить їх сам, спрямовує і координує діяльність всіх осіб,
які беруть участь у розслідуванні, вирішує розбіжності, суперечності,
якщо вони виникають між членами групи, приймає найважливіші рішення в
справі, зокрема, складає (при необхідності — за допомогою інших членів
групи) і підписує обвинувальний висновок і постанову про закриття
справи.

Слідчий, який входить до слідчої групи, не втрачає процесуальної
самостійності. Він має всі права, передбачені ст. 1,14 КПК. В межах
виділеної йому ділянки роботи вправі приймати будь-які рішення. При
незгоді його з вказівками старшого групи питання вирішується прокурором
або начальником відповідного слідчого підрозділу.

З метою забезпечення права заявляти відвід слідчому постанову про
призначення в справі декількох слідчих має бути оголошено не тільки
обвинуваченому, а й іншим учасникам процесу. Оголошення складу слідчої
групи і заяви, які надійшли в зв’язку з цим, слід оформляти протоколом.
На практиці розслідуванням складних, багатоепізодних, з великим обсягом
процесуальних і оперативно-розшукових дій кримінальних справ, як
правило, займаються слідчо-оперативні групи, тобто об’єднання, до складу
яких входять не тільки слідчі, а й працівники інших служб органів
внутрішніх справ і безпеки: оперуповноважені, дільничні інспектори,
працівники експертно-криміналістичних відділів тощо. Правовою підставою
для створення таких груп є положення статей 114 і 119 КПК. Про створення
їх спеціальна постанова не виноситься. З цього приводу видається наказ
відповідним керівником відомства, який виділяє для постійної роботи в
групі підлеглих йому працівників, або ж у постанові про створення
слідчої групи зазначається, що доручення і вказівки про провадження
окремих слідчих і розшуковик дій будуть виконуватись певним органом
дізнання. До постанови в цьому разі додається копія розпорядження
керівника даного органу дізнання.

Попереднє слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено
протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення
справи до направлення Ті прокуророві з обвинувальним висновком чи
постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про
застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи
зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним,
міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з’єднання,
гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити
розслідування — до трьох місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та
його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку
попереднього слідства не враховується.

В особливо складних справах строк попереднього слідства, встановлений
частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Республіки Крим,
прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором
округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на
підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк попереднього слідства можуть лише у виняткових
випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а
також відновленні закритої справи строк додаткового слідства
встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах
одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше
продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не
встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких
справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

Своєчасне і швидке проведення слідства є однією з важливих умов
успішного розкриття злочину, правильного вирішення справи і забезпечення
при цьому прав і законних інтересів осіб, які беруть у ній участь. В
зв’язку з цим КПК передбачає строки розслідування справ. Строк
попереднього слідства обчислюється з дня порушення кримінальної справи,
а не з дня прийняття її слідчим до свого провадження, а строк
додаткового слідства — з моменту прийняття слідчим справи до свого
провадження. На відміну вад строку тримання під вартою під час
розслідування справи, який в цілому не може перевищувати 18 місяців (ст.
156 КПК), закон не встановлює кінцевого строку для провадження
попереднього слідства. Винятковими випадками, про які говориться в ч. З
ст. 120 КПК, можуть бути: великий обсяг роботи, який треба виконувати по
справі, необхідність провадження слідчих дій в декількох районах чи
областях, відсутність у місці провадження розслідування свідків, хвороба
потерпілого, проведення особливо складних і тривалих ревізій та
експертиз тощо. Клопотання про продовження строку попереднього слідства
перед відповідним прокурором оформляється у вигляді постанови слідчого,
в котрій крім реквізитів, зазначених у ст. 130 КПК [2 ст.25],
викладаються причини, з яких необхідно продовжити строк слідства,
наводяться докази неможливості закриття справи, вказуються конкретні
процесуальні дії, що необхідно виконати, і формулюється висновок про
необхідність продовження строку слідства на певний період. Клопотання
має бути підтримано прокурором, який безпосередньо здійснює нагляд за
слідством у справі, і заздалегідь, до закінчення строку слідства,
направлено прокурору, котрий вирішує питання про продовження строку.
Якщо на момент порушення вказаного клопотання закінчується і строк
тримання обвинуваченого під вартою, а вирішення обох цих питань
відноситься до компетенції одного й того ж прокурора, клопотання про
продовження цих строків порушується в одній постанові. Справи, вказані в
ч. 5 ст. 120 КПК, підлягають закриттю, якщо в межах строків давності
притягнення до кримінальної відповідальності за даний злочин не
встановлено особу, яка його вчинила.

Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або
прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим. У необхідних
випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача,
цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача,
понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій,
про обов’язок не розголошувати без його дозволу даних досудового
слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть
кримінальну відповідальність за статтею 387 Кримінального кодексу
України.

Нерозголошення даних попереднього розслідування є однією з умов, які
сприяють успішному розкриттю злочину і викриттю винного. Передчасне їх
розголошення може негативно вплинути на розслідування справи, дати
можливість винному приховати або знищити сліди злочину, предмети і
документи, що можуть стати доказами, ухилитися від слідства і суду, а
іноді також завдати шкоди обвинуваченому та іншим особам. Вказана норма
процесуального закону не передбачає обов’язкової письмової форми
попередження слідчим осіб, які брали участь у провадженні слідчих дій
або були присутніми при цьому, про обов’язок не розголошувати без його
дозволу даних попереднього слідства. Воно може бути зроблено і в усній
формі. Небажаність розголошення даних попереднього слідства не означає,
що воно повністю провадиться негласно. Порядок проведення і зміст
процесуальних дій відомий, бо він визначений законом. В окремих слідчих
діях бере участь широке коло осіб. В разі необхідності слідчий може
інформувати збори громадської організації чи трудового колективу про
обставини вчиненого злочину, звернутись до населення за допомогою через
пресу, по радіо, телебаченню. Розголошення без дозволу прокурора,
слідчого або особи, яка провадила дізнання, даних попереднього слідства
або дізнання тягне за собою кримінальну відповідальність заст. 181 КК.

Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз’яснює права,
передбачені статтею 49 КПК, відмічає про це в постанові, що
засвідчується підписом потерпілого. У випадках, коли злочином завдана
майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації,
слідчий роз’яснює потерпілому і його представникові право заявляти
цивільний позов, про що відмічає в протоколі допиту або направляє
потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.

Особі, яка визнана потерпілою, її права роз’яснюються при оголошенні
постанови про визнання потерпілим. Слідчий зобов’язаний роз’яснити
потерпілому всі права, які він має як учасник процесу, а не тільки ті,
якими він користується на попередньому слідстві. Якщо у потерпілого є
представник, то йому також роз’яснюються його права. У справах про
злочини, внаслідок яких сталася смерте потерпілого, правами,
передбаченими ст. 49 КПК, можуть користуватися його близькі родичі,
котрі визнаються потерпілими, і їм також мають бути роз’яснені права
потерпілого. Якщо потерпілим є неповнолітній, то для здійсненні, наданих
йому законом прав повинен бути залучений його законний представник,
якому роз’яснюються його права. Роз’яснення громадянину, підприємству,
установі чи організації, яким заподіяна майнова шкода, їх права заявити
цивільний позов у кримінальній справі може бути зроблено як в усній, так
і в письмовій формі. Про усне роз’яснення зазначається в протоколі
допиту потерпілого або складається окремий протокол.

Якщо в справі заявлено цивільний позов, слідчий зобов’язаний скласти
мотивовану постанову про визнання потерпілого цивільним позивачем або
про відмову в цьому. Про винесення постанови повідомляється цивільний
позивач або його представник. У разі явки цивільного позивача або його
представника йому роз’яснюються права, передбачені статтею 50 КПК, про
що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного
позивача чи його представника.

При заявлені цивільного позову заявник може не вказувати прізвище
відповідача, а також точної суми, яка підлягає стягненню, якщо вони йому
невідомі. У всіх випадках одержання позовної заяви слідчий зобов’язаний
вирішити питання про визнання заявника цивільним позивачем чи про
відмову в цьому і про прийняте рішення повідомити останнього. Це
робиться шляхом направлення заявнику письмового повідомлення або
ознайомлення з постановою слідчого. Громадянин, якому злочином заподіяно
матеріальну шкоду і який заявив цивільний позов у кримінальній справі,
повинен бути визнаний і потерпілим, і цивільним позивачем в зв’язку з
тим, що права цих учасників процесу неоднакові. Таке визнання може бути
оформлено однією постановою. Коли ж питання про визнання потерпілим і
цивільним позивачем виникли в різний час, то виносяться дві постанови.
Вказаному громадянину мають бути роз’яснені права обох учасників
процесу.

Визнавши необхідним притягти в справі цивільного відповідача, слідчий
виносить мотивовану постанову. Постанова оголошується цивільному
відповідачеві або його представникові. При цьому йому роз’яснюються
права, передбачені статтею 51 КПК, про що робиться відмітка на
постанові, яка засвідчується підписом цивільного відповідача або його
представника.

Матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, як правило,
несе сам обвинувачений. В таких випадках цивільного відповідача як
самостійного учасника процесу в справі немає. Проте можливі випадки,
коли особа, яка вчинила злочин, підлягає притягненню до кримінальної
відповідальності, а матеріальну відповідальність за вчинені нею злочинні
дії повинні нести інші особи, які і притягуються в кримінальній справі
як цивільні відповідачі.

Слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи
зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній
справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного
позову, склавши про це постанову. В справах про злочини, за які
кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов’язаний
вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині
можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.

Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна має важливе
значення для виконання судового вироку в частині майнових стягнень. Воно
допомагає запобігти приховуванню цінностей, грошей або іншого майна, яке
може утруднити його розшук, а іноді і позбавити можливості відшкодувати
заподіяну шкоду або здійснити конфіскацію майна засудженого. Прокурор,
який перевіряє справу, що надійшла до нього з обвинувальним висновком, а
також суддя чи суд у стадії віддання до суду зобов’язані з’ясувати, чи
вжиті слідчим заходи по забезпеченню відшкодування шкоди, заподіяної
злочином, і можливої конфіскації майна.

Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться
шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно
обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом
матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та
інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке
накладено арешт. Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути
передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій
або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано
майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за
його незбереження. Не підлягають описові предмети першої потреби, що
використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини.
Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу
України. Арешт майна і передача його на зберігання оформляються
протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і
особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається
підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для
встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується
спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.
Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в
застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Для забезпечення цивільного позову арешт накладається на майно, вартість
якого відповідає розміру цивільного позову, а для забезпечення можливої
конфіскації майна — на все майно обвинуваченого чи підозрюваного, де б
воно не знаходилось, за винятком майна, яке не підлягає опису. Арешт
накладається на будь-яке майно, яке забезпечує цивільний позов чи
конфіскацію майна. Гроші, пінні папери, коштовності при цьому
вилучаються і передаються на зберігання в фінансові органи за описом.
Нерухоме майно і громіздкі предмети описуються і можуть бути здані на
відповідальне зберігання в державні установи, підприємства, організації
або громадянам, які заслуговують на довір’я. Автомашини, мотоцикли, інші
засоби пересування опечатуються і здаються на зберігання в установи
Державтоінспекції. Будівля, яка може бути конфіскована або присуджена на
користь цивільного позивача, описується і до нотаріальної контори або
сільради за місцем її розташування надсилається лист або копія постанови
про накладення арешту з приписом не засвідчувати будь-які угоди з
приводу цієї будівлі. Власникам або володільцям майна вручаються копія
протоколу накладення арешту на майно і опис майна, якщо він складався
окремо і доданий до протоколу. В разі відсутності майна, яке підлягає
опису, слідчий складає про це протокол.

При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред’явленні осіб і предметів
для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, опису майна
обов’язкова присутність не менше двох понятих. До участі у проведенні
освідування поняті можуть бути залучені у разі, якщо слідчий визнає це
за необхідне. Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого
і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства.
Поняті, присутні при провадженні зазначених вище слідчих дій,
засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним
діям. Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають
обов’язковому занесенню до протоколу. За наявності відповідних підстав
поняті мають право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів,
передбачених законами України.

У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути
залучений спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи.
Виклик слідчим спеціаліста є обов’язковим для керівника підприємства,
установи чи організації, де працює спеціаліст. Спеціаліст зобов’язаний:
з’явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії,
використовуючи свої спеціальні знання і навики для сприяння слідчому у
виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на
обставини, пов’язані з виявленням та закріпленням доказів; давати
пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні
слідчої дії.

Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб,
які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов’язані з
виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності
відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом
застосування заходів, передбачених законами України. Перед початком
слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в
особі та компетентності спеціаліста, з’ясовує його стосунки з
обвинуваченим і потерпілим та роз’яснює спеціалістові його права і
обов’язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі
слідчої дії. В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх
обов’язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства,
установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську
організацію для відповідного реагування.

Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також
потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного
відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій
слідчий зобов’язаний розглянути в строк не більше трьох діб і
задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені
клопотання, мають значення для справи. Про результати розгляду
клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або
часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова. У
постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що
виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і
обґрунтування прийнятого рішення. [5 ст.244]

Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою,
слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як
обвинуваченого. У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно
бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву
справи; прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та
рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана
особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони
відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей
злочин. Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення
декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального
закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути
вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих
статей. Копія постанови негайно надсилається прокуророві. Обвинувачення
повинно бути пред’явлено не пізніше двох днів з моменту винесення
слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в
усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.
Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою,
телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з
зазначенням часу вручення. В разі тимчасової відсутності обвинуваченого
повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з
дорослих членів сім’ї, які разом з ним проживають,
житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його
роботи. Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через
адміністрацію місця досудового ув’язнення При пред’явленні обвинувачення
особі присутність захисника є обов’язковою, крім випадків, коли він
відмовляється від нього і його відмова прийнята. Слідчий, упевнившись в
особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як
обвинуваченого, роз’яснює суть пред’явленого обвинувачення та вручає
копію постанови про притягнення як обвинуваченого. Про пред’явлення
обвинувачення, роз’яснення його суті і вручення копії постанови слідчий
складає протокол із зазначенням години і дати пред’явлення
обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником У
разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить
на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про
що сповіщає прокурора. Якщо під час досудового слідства виникне
необхідність змінити пред’явлене обвинувачення або доповнити його,
слідчий зобов’язаний заново пред’явити обвинувачення з виконанням вимог,
встановлених статтями 131, 132, 133 і 140 КПК. [2 ст.78]

Якщо під час досудового слідства частина пред’явленого обвинувачення не
знайшла свого підтвердження, слідчий своєю постановою закриває справу в
цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому. При
пред’явленні обвинувачення слідчий зобов’язаний роз’яснити
обвинуваченому, що він під час провадження досудового слідства має
право:

знати, в чому його обвинувачують;

давати показання щодо пред’явленого йому обвинуваченню або відмовитися
давати показання і відповідати на запитання;

подавати докази;

заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про
проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів,
а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для
встановлення істини в справі;

заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові і
перекладачеві;

з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;

знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового
слідства;

мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Про роз’яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові
про пред’явлення обвинувачення, що стверджує своїм підписом
обвинувачений.

Про кожний допит обвинуваченого слідчий складає протокол з додержанням
вимог статті 85 КПК. В протоколі допиту зазначаються місце і дата
допиту; посада та прізвище особи, яка проводила допит, і осіб, які були
присутні при допиті, час початку і закінчення допиту; прізвище, ім’я та
по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день і місце його народження;
громадянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, рід
занять або посада, місце проживання, судимість обвинуваченого та інші
відомості про нього, що виявляться необхідними за обставинами справи.
Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання
викладаються в першій особі і по можливості дослівно. По закінченні
допиту слідчий пред’являє протокол обвинуваченому для прочитання. За
проханням обвинуваченого він може бути прочитаний йому слідчим, про що
зазначається в протоколі. Обвинувачений має право вимагати доповнення
протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки
підлягають обов’язковому занесенню в протокол.

Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщо протокол написаний на
кількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо. Якщо в
допиті обвинуваченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст,
перекладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол.

4. Прокурорський нагляд за органами дізнання та досудового слідства

Розслідування, вироблене органами прокуратури і внутрішніх справ, хоча і
носить найменування попереднього (остаточне рішення по кримінальній
справі приймає суд), проте при його виробництві визначаються характер і
обсяг обвинувачення, правова оцінка злочину, що у свою чергу визначає
вид і розмір карного покарання, установлюється коло доказів по
кримінальній справі, у межах якого, як правило, проводиться судовий
розгляд. Правильно організоване попереднє розслідування, а також
здійснюваний прокурорський нагляд за виконанням законів при їхньому
виробництві являють собою одну з істотних гарантій швидкого і повного
розкриття злочину, його повного, об’єктивного і всебічного
розслідування, а в остаточному підсумку постанови судом законного,
обґрунтованого і справедливого вироку.

В даний час, коли мова йде про формування правової держави , необхідно
мати на увазі, що однією з важливих ланок у цьому процесі є подальше
удосконалювання організації слідчого апарату, посилення прокурорського
нагляду за законністю його діяльності. Варто підкреслити, що ні в якій
іншій сфері діяльності органів державної влади і керування не
зачіпаються так гостро правові і законні інтереси громадян, як у сфері
карного судочинства. Ніякі інші порушення законів не заподіюють людям
таких моральних і фізичних страждань як порушення, пов’язані з
незаконними затримками й арештами, необґрунтованими залученнями до
відповідальності й осуд невинних.

Незважаючи на те, що діяльність органів розслідування і прокурорського
нагляду з роками удосконалюється, поліпшується якісно склад кадрів
прокурорів і слідчих (зріс їхній освітній ценз, відтепер усі прокурори і
слідчі мають вищу юридичну освіту, переважна більшість з них має великий
стаж роботи з обраної спеціальності), проте в діяльності правоохоронних
органів допускається чимало порушень законності. З практики роботи
правоохоронних органів повинні бути цілком виключені факти
необґрунтованих затримок і арештів, незаконного залучення громадян до
карної відповідальності.

Кожен такий випадок розцінюється як надзвичайна подія, і по ньому
повинна проводитися ретельна перевірка з принциповими і строгими
висновками.

Найважливішими критеріями оцінки роботи кожного слідчого й у цілому
слідчого апарату є обґрунтованість порушення кримінальних справ,
дотримання вимог закону про повноту й об’єктивність розслідування,
забезпечення конституційних гарантій недоторканості особи. Якщо дати в
цілому оцінку діяльності органів дізнання і попереднього розслідування,
то треба відзначити, що за останні роки значно знижується якість
дізнання і попереднього розслідування. Найбільш яскравим показником
якості розслідування злочинів є кількість повернутих прокурорами і
судами кримінальних справ на додаткове розслідування. Кількість таких
кримінальних справ росте щорічно. Спроби деяких прокурорів пояснити цей
негативний процес зрослими вимогами судів до якості попереднього
розслідування не витримують критики: велике число кримінальних справ
містять явні пробіли, недогляди і недоліки, що перешкоджають подальшому
судоведенню. Єдино правильне рішення в даній ситуації – повернути справу
на додаткове розслідування. [5 ст.126]

Порядок виробництва розслідування злочинів визначається
Кримінально-процесуальним кодексом України. Крім цього працівники
органів дізнання і попереднього розслідування керуються наказами і
вказівками Генерального прокурора України з питань слідчої роботи,
обов’язковими для виконання всіма слідчими органами.

Завдання прокурорського нагляду за виконанням законів органами, що
здійснюють дізнання, попереднє розслідування і оперативну пошукову
діяльність.

Задачі, що стоять перед прокурорами, що здійснюють нагляд за виконанням
законів органами дізнання і попереднього розслідування, сформульовані в
Законі «Про прокуратуру України», в наказах Генерального прокурора
України. Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори
здійснюють нагляд у цій стадії процесу для того, щоб:

жодний злочин не залишився нерозкритим і жодна особа, що зробила злочин,
не ухилилася від встановленої законом відповідальності;

затримка громадян по підозрі в здійсненні злочину проводилась не інакше
як на підставах, установлених законом;

ніхто не піддавався незаконному і необґрунтованому залученню до
кримінальної відповідальності чи незаконному обмеженню в правах;

ніхто не піддавався арешту без судового рішення чи санкції прокурора;

дотримувалися встановлені законом порядок порушення і розслідування
кримінальних справ, терміни їхнього розслідування, права учасників
карного судочинства й інших громадян;

при розслідуванні злочинів неухильно дотримувалися вимоги закону про
всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин справи,
виявлялися виправдовуючи обвинувачуваного, а також обтяжуючі і
зм’якшуючі його відповідальність обставини;

виявлялися причини здійснення злочинів і сприятливі їм умови, приймалися
міри до їхнього усунення.

Задачі, що стоять перед органами прокуратури, будуть успішно виконані
лише при тім умові, якщо самі прокурори і слідчі будуть суворо
дотримуватися вимог закону і норм карного процесу. Принцип законності в
карному судочинстві є одним з основних принципів в організації і
діяльності органів дізнання і попереднього розслідування. Деякі слідчі,
та й прокурори вважають, що при розкритті злочинів і їхньому
розслідуванні будь-які засоби придатні, аби розкрити злочин і встановити
винну особу. Зайво говорити про порочність такої позиції: не будь-які, а
тільки ті з них, що засновані на законі, виходять із закону, спираються
на закон. Карно-процесуальний закон проголошує важливе правило : ніхто
не може бути притягнутий у якості обвинувачуваного інакше як на
підставах і в порядку, установлених законом.

Установлений законом порядок порушення кримінальної справи, пред’явлення
обвинувачення, обрання запобіжного заходу, виробництва окремих
процесуальних дій зовсім не позбавляє їхніх виконавців ініціативи,
прояву творчого відношення до справи, інакше кажучи, не «формалізує»
виробництво в справі. Правильне застосування закону забезпечує успішне
виробництво в справі і разом з тим гарантує виконавців від помилок, що
потім обертаються грубими порушеннями законності і приведуть до
істотного чи позбавлення обмеження прав і законних інтересів учасників
процесу.

Практиці відомі не поодинокі випадки, коли через зневажливе відношення
слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури до закону по кримінальних
справах про вбивства, зґвалтування й інші небезпечні злочини притягалися
невинні особи, а винні в цей час безкарно робили нові тяжкі злочини. Це
відбувалося насамперед через прагнення будь-якими засобами розкрити
злочин коли підозрюваними й обвинувачуваними клопотання про виконання
процесуальних дій, які б підтверджували їхню непричетність до злочину,
цілком ігнорувалися, порушувалися вимоги закону про повноту,
всесторонність й об’єктивність розслідування скоєного злочину.

Дотримання законності і норм карного процесу органами дізнання і
попереднього розслідування в істотній мірі визначається рівнем
прокурорського нагляду, його ефективністю і результативністю, правильною
його організацією. Необхідно відзначити, що якість попереднього
розслідування , а також стан прокурорського нагляду за виконанням
законів у цій стадії карного судочинства, як було сказано вище, за
останнім часом помітно погіршилося. По значній частині кримінальних
справ не забезпечується належного розслідування, по багатьох справах
порушується закон і допускається тяганина, багаторазово, нерідко без
достатніх доказів, продовжуються терміни розслідування. Відзначаються
професійні прорахунки в роботі слідчих, незадовільне розкривання
злочинів, низький рівень оперативно-розшукової роботи, ослаблення
прокурорського нагляду за розслідуванням і дізнанням. Через ріст
організованої злочинності зросли випадки відхилення посадових осіб
правоохоронних органів при розслідуванні правопорушень, послаблень
небезпечним злочинцям і особливо небезпечним рецидивістам.

Деякі прокурори не змогли сконцентрувати свої дії на конкретних
наглядових ділянках: невідворотності відповідальності особи, що зробила
злочин, оперативному і кваліфікованому розслідуванні кримінальних справ.
Немає належної віддачі від діяльності ряду транспортних прокуратур,
потребує серйозних змін робота військових прокуратур. У цьому зв’язку
запропоновано відпрацювати чітку систему прокурорського нагляду за
виконанням законів органами дізнання і попереднього розслідування.

Генеральний прокурор ставить перед підлеглими йому прокурорами завдання
організувати нагляд за законністю виробництва дізнання і попереднього
розслідування так, щоб жодна дія чи прийняте рішення органів дізнання і
попереднього розслідування не розходилося з законом. [5 ст.158]

Можна назвати деякі кардинальні заходи для поліпшення організації
прокурорського нагляду в стадії дізнання і попереднього розслідування .

1. Генеральний прокурор пропонує прокурорам областей, міст і районів
зосередити основну увагу на попередженні й усуненні порушень закону, у
першу чергу, пов’язаних з незаконними затримками й арештами, обшуками і
накладенням арештів на поштово-телеграфну кореспонденцію,
необґрунтованим залученням громадян до кримінальної відповідальності.

Обов’язок прокурора полягає не тільки в тому , щоб здійснювати нагляд за
виконанням законів і жадати від органів дізнання і слідчих належного
виконання своїх обов’язків, але й у тім, щоб надавати їм необхідну
допомогу в розслідуванні великих по обсязі і складних по доказах
кримінальних справ.

Прокурори і слідчі повинні ширше використовувати надані їм законом права
і давати органам дізнання доручення і вказівки про виробництво
оперативно-розшукових дій, а також окремих процесуальних дій при
виробництві розслідування в справі.

При розслідуванні господарських злочинів, а також злочинів, зв’язаних з
порушенням законів про охорону праці і техніки безпеки й інших, де
потрібне застосування спеціальних знань, прокурорам і слідчим
рекомендується ширше залучати фахівців, використовувати науково-технічні
і криміналістичні засоби.

Діяльність слідчого апарату органів прокуратури і внутрішніх справ з
кожним роком усе більш ускладнюється. Особи, що роблять злочини, усе
частіше й частіше діють витончено, застосовують при здійсненні злочинів
способи, що утрудняють їхнє розкриття і розслідування. У цьому зв’язку
Генеральна прокуратура рекомендує керівникам органів прокуратури
застосовувати спеціалізацію при розслідуванні кримінальних справ про
навмисні убивства, розкрадання загальнодержавного майна, хабарництві й
інших складних по доказах кримінальних справ.

Одним з ефективних засобів по попередженню й усуненню порушень
законності в карному судочинстві є використання матеріалів судової
практики для усунення недоліків і підвищення якості дізнання і
попереднього розслідування. З цією метою як у стадії підготовки карної
справи до слухання, так і в судовому засіданні прокурору необхідно самим
ретельним чином перевіряти різносторонність, повноту й об’єктивність
дізнання і попереднього розслідування, дотримання вимог закону і норм
карного процесу.

7. При аналізі причин і умов, що сприяли порушенням закону, виявляється,
що деяка частина працівників правоохоронних органів має низьку
професійну підготовку, окремі працівники погано знають діюче карне і
карно-процесуальне законодавство і внаслідок цього допускають порушення
закону при виробництві по кримінальній справі. Тому прокурорам слід
постійно підвищувати кваліфікацію і професійний рівень слідчого апарату,
використовуючи для цього як стаціонарні навчальні заклади Генеральної
прокуратури , так і навчання на місцях.

На практиці використовуються також і інші форми по подальшому
удосконаленню прокурорського нагляду за виконанням законів органами
дізнання і попереднього розслідування.

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього
розслідування, прокурорам необхідно організувати свою роботу таким
чином, щоб не підмінювати начальників слідчого відділу органів
внутрішніх справ. Повноваження по контролю і своєчасністю дій слідчого
по розслідуванню і попередженню злочинів регламентовані законом.
Начальник слідчого відділу перевіряє кримінальні справи, дає вказівки
слідчому про виробництво попереднього розслідування, про залучення особи
в якості обвинувачуваного, юридичній оцінці злочину, визначенні обсягу
обвинувачення, виробництві окремих слідчих дій. Вказівки начальника
слідчого відділу обов’язкові до виконання слідчим. [5 ст.149]. Прокурор
стежить за тим, щоб вказівки начальника слідчого відділу давалися
обов’язково в письмовому виді, а найбільш істотні з них прилучалися до
кримінальної справи. Тим часом на практиці це правило не завжди
дотримується. Начальник слідчого відділу бере участь у виробництві
окремих слідчих дій. Він вправі також прийняти на себе повноваження
слідчого. У необхідних випадках прокурор дає вказівки по кримінальних
справах безпосередньо начальнику слідчого відділу. Ці вказівки
підлягають обов’язковому виконанню. Оскарження начальником слідчого
відділу вказівок прокурора не припиняє їхнього виконання.

Висновки

Розслідування, вироблене органами прокуратури і внутрішніх справ, хоча і
носить найменування попереднього (остаточне рішення по кримінальній
справі приймає суд), проте при його виробництві визначаються характер і
обсяг обвинувачення, правова оцінка злочину, що у свою чергу визначає
вид і розмір карного покарання, установлюється коло доказів по
кримінальній справі, у межах якого, як правило, проводиться судовий
розгляд. Правильно організоване попереднє розслідування, а також
здійснюваний прокурорський нагляд за виконанням законів при їхньому
виробництві являють собою одну з істотних гарантій швидкого і повного
розкриття злочину, його повного, об’єктивного і всебічного
розслідування, а в остаточному підсумку постанови судом законного,
обґрунтованого і справедливого вироку.

В даний час, коли мова йде про формування правової держави , необхідно
мати на увазі, що однією з важливих ланок у цьому процесі є подальше
удосконалювання організації слідчого апарату, посилення прокурорського
нагляду за законністю його діяльності. Варто підкреслити, що ні в якій
іншій сфері діяльності органів державної влади і керування не
зачіпаються так гостро правові і законні інтереси громадян, як у сфері
карного судочинства. Ніякі інші порушення законів не заподіюють людям
таких моральних і фізичних страждань як порушення, пов’язані з
незаконними затримками й арештами, необгрунтованими залученнями до
відповідальності й осуд невинних.

Незважаючи на те, що діяльність органів розслідування і прокурорського
нагляду з роками удосконалюється, поліпшується якісно склад кадрів
прокурорів і слідчих (зріс їхній освітній ценз, відтепер усі прокурори і
слідчі мають вищу юридичну освіту, переважна більшість з них має великий
стаж роботи з обраної спеціальності), проте в діяльності правоохоронних
органів допускається чимало порушень законності. З практики роботи
правоохоронних органів повинні бути цілком виключені факти
необґрунтованих затримок і арештів, незаконного залучення громадян до
карної відповідальності.

Кожен такий випадок розцінюється як надзвичайна подія, і по ньому
повинна проводитися ретельна перевірка з принциповими і строгими
висновками.

Найважливішими критеріями оцінки роботи кожного слідчого й у цілому
слідчого апарату є обґрунтованість порушення кримінальних справ,
дотримання вимог закону про повноту й об’єктивність розслідування,
забезпечення конституційних гарантій недоторканості особи. Якщо дати в
цілому оцінку діяльності органів дізнання і попереднього розслідування,
то треба відзначити, що за останні роки значно знижується якість
дізнання і попереднього розслідування. Найбільш яскравим показником
якості розслідування злочинів є кількість повернутих прокурорами і
судами кримінальних справ на додаткове розслідування. Кількість таких
кримінальних справ росте щорічно. Спроби деяких прокурорів пояснити цей
негативний процес зрослими вимогами судів до якості попереднього
розслідування не витримують критики: велике число кримінальних справ
містять явні пробіли, недогляди і недоліки, що перешкоджають подальшому
судоведенню. Єдино правильне рішення в даній ситуації – повернути справу
на додаткове розслідування.

Порядок виробництва розслідування злочинів визначається
Кримінально-процесуальним кодексом України. Крім цього працівники
органів дізнання і попереднього розслідування керуються наказами і
вказівками Генерального прокурора України з питань слідчої роботи,
обов’язковими для виконання всіма слідчими органами.

Завдання прокурорського нагляду за виконанням законів органами, що
здійснюють дізнання, попереднє розслідування і оперативну пошукову
діяльність.

Задачі, що стоять перед прокурорами, що здійснюють нагляд за виконанням
законів органами дізнання і попереднього розслідування, сформульовані в
Законі «Про прокуратуру України», в наказах Генерального прокурора
України.

Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори здійснюють нагляд
у цій стадії процесу для того, щоб:

жодний злочин не залишився нерозкритим і жодна особа, що зробила злочин,
не ухилилася від встановленої законом відповідальності;

затримка громадян по підозрі в здійсненні злочину проводилась не інакше
як на підставах, установлених законом;

ніхто не піддавався незаконному і необґрунтованому залученню до
кримінальної відповідальності чи незаконному обмеженню в правах;

ніхто не піддавався арешту без судового рішення чи санкції прокурора;

дотримувалися встановлені законом порядок порушення і розслідування
кримінальних справ, терміни їхнього розслідування, права учасників
карного судочинства й інших громадян;

при розслідуванні злочинів неухильно дотримувалися вимоги закону про
всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин справи,
виявлялися виправдовуючі обвинувачуваного, а також обтяжуючі і
зм’якшуючі його відповідальність обставини;

виявлялися причини здійснення злочинів і сприятливі їм умови, приймалися
міри до їхнього усунення.

Задачі, що стоять перед органами прокуратури, будуть успішно виконані
лише при тім умові, якщо самі прокурори і слідчі будуть суворо
дотримуватися вимог закону і норм карного процесу. Принцип законності в
карному судочинстві є одним з основних принципів в організації і
діяльності органів дізнання і попереднього розслідування. Деякі слідчі,
та й прокурори вважають, що при розкритті злочинів і їхньому
розслідуванні будь-які засоби придатні, аби розкрити злочин і встановити
винну особу. Зайво говорити про порочність такої позиції: не будь-які, а
тільки ті з них, що засновані на законі, виходять із закону, спираються
на закон. Карно-процесуальний закон проголошує важливе правило : ніхто
не може бути притягнутий у якості обвинувачуваного інакше як на
підставах і в порядку, установлених законом.

Установлений законом порядок порушення кримінальної справи, пред’явлення
обвинувачення, обрання запобіжного заходу, виробництва окремих
процесуальних дій зовсім не позбавляє їхніх виконавців ініціативи,
прояву творчого відношення до справи, інакше кажучи, не «формалізує»
виробництво в справі. Правильне застосування закону забезпечує успішне
виробництво в справі і разом з тим гарантує виконавців від помилок, що
потім обертаються грубими порушеннями законності і приведуть до
істотного чи позбавлення обмеження прав і законних інтересів учасників
процесу.

Практиці відомі не поодинокі випадки, коли через зневажливе відношення
слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури до закону по кримінальних
справах про вбивства, зґвалтування й інші небезпечні злочини притягалися
невинні особи, а винні в цей час безкарно робили нові тяжкі злочини. Це
відбувалося насамперед через прагнення будь-якими засобами розкрити
злочин коли підозрюваними й обвинувачуваними клопотання про виконання
процесуальних дій, які б підтверджували їхню непричетність до злочину,
цілком ігнорувалися, порушувалися вимоги закону про повноту,
всесторонність й об’єктивність розслідування скоєного злочину.

Дотримання законності і норм карного процесу органами дізнання і
попереднього розслідування в істотній мірі визначається рівнем
прокурорського нагляду, його ефективністю і результативністю, правильною
його організацією. Необхідно відзначити, що якість попереднього
розслідування , а також стан прокурорського нагляду за виконанням
законів у цій стадії карного судочинства, як було сказано вище, за
останнім часом помітно погіршилося. По значній частині кримінальних
справ не забезпечується належного розслідування, по багатьох справах
порушується закон і допускається тяганина, багаторазово, нерідко без
достатніх доказів, продовжуються терміни розслідування. Відзначаються
професійні прорахунки в роботі слідчих, незадовільне розкривання
злочинів, низький рівень оперативно-розшукової роботи, ослаблення
прокурорського нагляду за розслідуванням і дізнанням. Через ріст
організованої злочинності зросли випадки відхилення посадових осіб
правоохоронних органів при розслідуванні правопорушень, послаблень
небезпечним злочинцям і особливо небезпечним рецидивістам.

Деякі прокурори не змогли сконцентрувати свої дії на конкретних
наглядових ділянках: невідворотності відповідальності особи, що зробила
злочин, оперативному і кваліфікованому розслідуванні кримінальних справ.
Немає належної віддачі від діяльності ряду транспортних прокуратур,
потребує серйозних змін робота військових прокуратур. У цьому зв’язку
запропоновано відпрацювати чітку систему прокурорського нагляду за
виконанням законів органами дізнання і попереднього розслідування.

Генеральний прокурор ставить перед підлеглими йому прокурорами завдання
організувати нагляд за законністю виробництва дізнання і попереднього
розслідування так, щоб жодна дія чи прийняте рішення органів дізнання і
попереднього розслідування не розходилося з законом.

Можна назвати деякі кардинальні заходи для поліпшення організації
прокурорського нагляду в стадії дізнання і попереднього розслідування .

1. Генеральний прокурор пропонує прокурорам областей, міст і районів
зосередити основну увагу на попередженні й усуненні порушень закону, у
першу чергу, пов’язаних з незаконними затримками й арештами, обшуками і
накладенням арештів на поштово-телеграфну кореспонденцію,
необґрунтованим залученням громадян до кримінальної відповідальності.

Обов’язок прокурора полягає не тільки в тому , щоб здійснювати нагляд за
виконанням законів і жадати від органів дізнання і слідчих належного
виконання своїх обов’язків, але й у тім, щоб надавати їм необхідну
допомогу в розслідуванні великих по обсязі і складних по доказах
кримінальних справ.

Прокурори і слідчі повинні ширше використовувати надані їм законом права
і давати органам дізнання доручення і вказівки про виробництво
оперативно – розшукових дій, а також окремих процесуальних дій при
виробництві розслідування в справі.

При розслідуванні господарських злочинів, а також злочинів, зв’язаних з
порушенням законів про охорону праці і техніки безпеки й інших, де
потрібне застосування спеціальних знань, прокурорам і слідчим
рекомендується ширше залучати фахівців, використовувати науково-технічні
і криміналістичні засоби.

Діяльність слідчого апарату органів прокуратури і внутрішніх справ з
кожним роком усе більш ускладнюється. Особи, що роблять злочини, усе
частіше й частіше діють витончено, застосовують при здійсненні злочинів
способи, що утрудняють їхнє розкриття і розслідування. У цьому зв’язку
Генеральна прокуратура рекомендує керівникам органів прокуратури
застосовувати спеціалізацію при розслідуванні кримінальних справ про
навмисні убивства, розкрадання загальнодержавного майна, хабарництві й
інших складних по доказах кримінальних справ.

Одним з ефективних засобів по попередженню й усуненню порушень
законності в карному судочинстві є використання матеріалів судової
практики для усунення недоліків і підвищення якості дізнання і
попереднього розслідування. З цією метою як у стадії підготовки карної
справи до слухання, так і в судовому засіданні прокурору необхідно самим
ретельним чином перевіряти різносторонність, повноту й об’єктивність
дізнання і попереднього розслідування, дотримання вимог закону і норм
карного процесу.

7. При аналізі причин і умов, що сприяли порушенням закону, виявляється,
що деяка частина працівників правоохоронних органів має низьку
професійну підготовку, окремі працівники погано знають діюче карне і
карно-процесуальне законодавство і внаслідок цього допускають порушення
закону при виробництві по кримінальній справі. Тому прокурорам слід
постійно підвищувати кваліфікацію і професійний рівень слідчого апарату,
використовуючи для цього як стаціонарні навчальні заклади Генеральної
прокуратури , так і навчання на місцях.

На практиці використовуються також і інші форми по подальшому
удосконаленню прокурорського нагляду за виконанням законів органами
дізнання і попереднього розслідування.

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього
розслідування, прокурорам необхідно організувати свою роботу таким
чином, щоб не підмінювати начальників слідчого відділу органів
внутрішніх справ. Повноваження по контролю і своєчасністю дій слідчого
по розслідуванню і попередженню злочинів регламентовані законом.
Начальник слідчого відділу перевіряє кримінальні справи, дає вказівки
слідчому про виробництво попереднього розслідування, про залучення особи
в якості обвинувачуваного, юридичній оцінці злочину, визначенні обсягу
обвинувачення, виробництві окремих слідчих дій. Вказівки начальника
слідчого відділу обов’язкові до виконання слідчим. Прокурор стежить за
тим, щоб вказівки начальника слідчого відділу давалися обов’язково в
письмовому виді, а найбільш істотні з них прилучалися до кримінальної
справи. Тим часом на практиці це правило не завжди дотримується.
Начальник слідчого відділу бере участь у виробництві окремих слідчих
дій. Він вправі також прийняти на себе повноваження слідчого. У
необхідних випадках прокурор дає вказівки по кримінальних справах
безпосередньо начальнику слідчого відділу. Ці вказівки підлягають
обов’язковому виконанню. Оскарження начальником слідчого відділу
вказівок прокурора не припиняє їхнього виконання.

Список використаних джерел

Конституція України.

Кримінально-процесуальний кодекс України. /Верховний сулд України;
Відп.ред.В.Т.Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.’

Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. – К.: Юрінком
Інтер, 2001.-176с.

Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 pp. K.: Юрінком
Інтер,2001 р.

Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві:
Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240
с.

6. Трач P.M., Стельмащук М.В. Проблеми реформування судової системи
України. “Юридичний вісник України” № 302 від 5-11 квітня 2001 р.

PAGE

PAGE 20

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020