РЕФЕРАТ
на тему:
Основи методики розвитку прудкості
ПЛАН
1. Загальна характеристика прудкості як фізичної якості людини
2. Засоби вдосконалення прудкості
3 Методика вдосконалення прудкості
Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій
Методика вдосконалення швидкості циклічних рухів
Методика удосконалення швидкості ациклічних рухових дій
4. Використана література
1. Загальна характеристика прудкості як фізичної якості людини
Численними дослідженнями встановлено, що прудкість є комплексною руховою
якістю, яка проявляється через:
• швидкість рухових реакцій;
• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;
• частоту (темп) необтяжених рухів;
• швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю.
У фізичному вихованні та спорті важливішим є виховання здатності до
прояву швидкості в цілісній руховій діяльності, оскільки, наприклад,
наявність швидкої реакції ще не гарантує швидкого подолання дистанції.
Відсутня також кореляція між здатністю швидко бігати та плавати і навіть
між ходьбою і бігом. Прямий зв’язок відзначається лише в тих вправах,
які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу — спринт).
Вимоги до швидкості в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у
спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має стартова
швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість бігу по дистанції.
Коротко охарактеризуємо кожен з названих компонентів прудкості.
Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими
рухами або руховими діями на різноманітні подразники.
Рухова реакція включає:
• сприйняття подразника певними рецепторами;
• передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС;
• аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;
• передачу сигналу-відповіді до необхідних м’язів;
• збудження м’язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи
руховою дією.
Таким чином, рухова реакція визначається часом від початку сприйняття
подразника до початку відповіді на нього (так званий латентний час)
2. Засоби вдосконалення прудкості
До фізичних вправ як засобів удосконалення прудкості пред’являються такі
вимоги:
• їх техніка повинна бути такою, щоб дозволяла виконання з граничною
швидкістю;
• вони повинні бути добре засвоєні, щоб зусилля учнів спрямовувались не
на спосіб їх виконання, а на швидкість виконання;
• їх тривалість не має перевищувати ЗО с;
• вони повинні бути адекватними конкретному прояву прудкості й умовам
виконання рухових дій;
• вони повинні бути різноманітними та забезпечувати вдосконалення
прудкості у поєднанні з розвитком інших якостей.
Для комплексного розвитку рухових реакцій у поєднанні з іншими проявами
прудкості найефективнішими є рухливі і спортивні ігри за спрощеними
правилами та на менших, відносно стандартних, майданчиках. Хороший ефект
дає також виконання циклічних вправ з миттєвою зміною темпу, напрямку,
виду руху тощо, за командою.
Для розвитку швидкості виконання ациклічних поодиноких рухових дій
застосовують саме ті вправи та подібні до них за координацією. При цьому
виконувати їх необхідно з варіативною швидкістю та в варіативних умовах,
а полегшення й ускладнення не повинні призводити до порушення структури
вправи.
Позитивно в цьому плані впливають і вправи на розвиток вибухової сили.
Для розвитку швидкості циклічних вправ використовують наступні засоби:
• рухливі і спортивні ігри на майданчиках, менших, ніж стандартні,
естафети;
• біг, плавання, інші циклічні рухові дії з гандикапом;
• імітації рухів руками, ногами циклічних рухових дій з максимальною і
варіативною частотою у різних вихідних положеннях (стоячи, лежачи,
сидячи) та у повній координації з максимальною і варіативною частотою;
• виконання циклічних рухових дій з прискоренням, з ходу 2-4 с з
максимальною швидкістю;
• виконання циклічних вправ зі старту, без команди і за командою, та з
варіативною швидкістю в межах 70-100 % від індивідуального максимуму в
конкретній вправі;
• виконання циклічних вправ по рельєфній хвилеподібній поверхні;
• вправи з миттєвою зміною темпу, довжини кроку та напрямку пересування
(за командою і самостійно);
• швидкісні вправи в полегшених і ускладнених умовах, які не призводять
до порушень структури рухової дії;
• швидкісні вправи з додатковим предметами, застосуванням звуколідерів;
• швидкісно-силові вправи: стрибки з ноги на ногу, через набивні м’ячі
(гімнастичну лаву), через скакалку, стрибки на одній нозі, вистрибування
із напівприсіду тощо;
• вправи на розтягування з метою збільшення амплітуди рухів.
3. Методика вдосконалення прудкості
Враховуючи, що елементарні прояви прудкості як фізичної якості відносно
незалежні одна від одної, то розвивати їх варто окремо. Тому нами будуть
розглядатись окремо методики вдосконалення всіх компонентів прудкості як
комплексної рухової якості.
Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій
Використовуючи ігри (рухливі і спортивні) на початковому етапі
вдосконалення всіх видів реагувань, дотримуйтесь таких правил:
• тривалість гри не повинна викликати значної втоми (10-15 хв);
• створюйте умови дефіциту простору і часу (розміри майданчика,
кількість учасників, зміни у правилах тощо);
• між короткочасними таймами тривалість комбінованого відпочинку до
повного відновлення працездатності.
При вдосконаленні реагувань керуються принципом аналітичного підходу,
тобто спочатку добре засвоюють техніку відповіді на подразник.
Паралельно або дещо пізніше розвивають швидкість реагувань у
неспецифічних полегшених умовах та з застосуванням технічних пристроїв.
Коли техніка руху-відповіді міцно засвоєна, наступає третій етап, який
полягає у вдосконаленні координаційної взаємодії латентного періоду
реагування та моторного його компонента. Надані вдосконалення швидкості
простої реакції здійснюють у варіативних умовах простору, часу, величини
та виду подразника.
Щодо режимів тренувальних навантажень при вдосконаленні простої реакції,
то вони повинні бути такими:
• кількість повторень в одній серії складає від 4—6 до 15-20 реагувань.
Вона не повинна призводити до зниження швидкості реагувань;
• кількість серій — 3-6;
• інтервал активного відпочинку між серіями — 2-3 хв, орієнтуючись на
суб’єктивні відчуття учнів, що вони готові до наступної серії;
• реагувати варто з різних вихідних положень;
• у повторних реагуваннях рекомендується змінювати: тривалість пауз між
підготовчою та виконавчою командами у межах від 1 до 2-3 с (оптимальна
тривалість 1,5 с), характер сигналу (зоровий, слуховий, тактильний) та
його силу;
• після виконання вправи учень повинен одержати інформацію про час
реагування, що дасть йому можливість співставляти відчуття більш і менш
вдалих спроб. Це сприяє розвитку швидкості реакції;
• вправи з розвитку швидкості реакції варто виконувати після розминки,
що приведе організм в стан оптимальної оперативної працездатності.
Удосконаленню швидкості простої реакції сприяє також здатність людини
розрізняти мікроінтервали часу (долі секунди) та виконувати рухові дії
за обумовлений час. Ця закономірність лягла в основу розробки
трьохетапної методики вдосконалення швидкості стартової реакції у
спринті, її суть полягає у тому, що:
• на першому етапі учні повторно виконують біг з прискоренням на 20-30
м, вчитель повідомляє їм час, затрачений на виконання вправи, а
виконавці співставляють його з власними відчуттями;
• на другому етапі виконуються ті ж тренувальні завдання, але учень сам
спочатку визначає час, а потім одержує об’єктивну інформацію від учителя
і знову співставляє її з власними відчуттями;
• на третьому етапі ті ж завдання учні стараються виконувати за заданий
час. Коли їм це у більшості спроб вдається, необхідно застосовувати іншу
вправу.
Розвиток швидкості складних рухових реакцій забезпечується шляхом
навчання варіативних рухових навичок, а засобами їх удосконалення є
вправи у повторних реагуваннях з поступовим ускладненням умов виконання.
На початковому етапі вдосконалення РОР основну увагу зосереджують на
вмінні тримати об’єкт, що рухається, в полі зору, оскільки із загального
часу реагування понад 80 % припадає на зорове сприйняття та передачу
імпульсів до ЦНС, і лише біля 20 % — на формування зворотнього сигналу.
На другому етапі акцент переноситься на вдосконалення просторових та
часових відчуттів щодо вірогідних переміщень об’єкта. Для вирішення цих
завдань:
• збільшують швидкість переміщення об’єкта від помірної до максимальної;
• зменшують відстань від того, хто реагує, до об’єкта, що рухається;
• зменшують величину об’єкта;
• реагують на об’єкти, що з’являються несподівано. На третьому етапі
комплексно вдосконалюють сприйняття, оцінку параметрів переміщень
об’єкта та реакцію на нього. З цією метою:
• виконують вправи з партнерами в умовах зміни швидкості та відстані
переміщення об’єкта;
• виконують групові вправи з великою швидкістю, у високому темпі і в
умовах обмеженого простору;
• виконують групові вправи з кількома м’ячами.
Удосконаленню РОР сприяє тренування на спеціальних тренажерах та ігрові
комп’ютерні програми.
У методиці вдосконалення швидкості РВ намітились два взаємозв’язані
напрямки.
Суть першого напрямку полягає в реалізації дидактичного правила навчання
“від простого до складного”, поступово збільшуючи кількість можливих
змін обставин та дефіцит часу на прийняття рішень і виконання
дій-відповідей.
Другий напрямок полягає у формуванні в учнів здатності до передбачення
рухових дій іншого учня за зміною пози та тонусу м’язів у підготовчій
фазі дії. У процесі тренування спочатку навчають правильно реагувати на
уповільнені рухові дії І надалі поступово доводять швидкість її
виконання до рівня реальних умов рухової діяльності.
Вправи на вдосконалення швидкості складних реакцій доцільно виконувати
на початку основної частини кожного конкретного заняття.
Методика вдосконалення швидкості циклічних рухів
Основними засобами розвитку швидкості у конкретному виді циклічної
вправи є саме ті вправи, у яких необхідно підвищити швидкість, та
допоміжні фізичні вправи, подібні до основної за координацією або за
характером енергозабезпечення рухової діяльності.
Тренувальні завдання виконують методами інтервальної та комбінованої
вправи, ігровим та змагальним методами.
Інтенсивність вправи — 70-100 % індивідуальної максимально можливої
швидкості в звичайних умовах і — 110-120 % в полегшених (біг з гори); на
початкових етапах — 70-90 %.
Мобілізації вольових зусиль у пересуванні з максимальною швидкістю
сприяє застосування звуко- та світлолідерів. Проте, більшість
тренувальних завдань треба виконувати з оптимальною швидкістю, тобто
такою, яка не викличе зайвого напруження м’язів. Отже, і в одному, і в
суміжних заняттях виконувати вправи необхідно з варіативною швидкістю.
Досить ефективним є і почергове виконання швидкісних вправ в обтяжених,
полегшених і звичайних умовах та з варіативною зміною амплітуди і
частоти рухів. Наприклад: біг вгору — біг по горизонтальній доріжці —
біг з гори (нахил 2-3°) — біг по горизнтальній доріжці.
Розширити можливості у виконанні швидкісних циклічних вправ можна і за
допомогою додаткового обтяження 5-20 % від максимальної сили у
конкретному русі.
Тривалість вправ визначається можливістю учнів виконувати їх із заданою
інтенсивність. Початківці можуть підтримувати максимальну інтенсивність
5-6 с, субмаксимальну — 15-17 с; добре треновані відповідно — від 6-8 до
20-25 с.
Отже, визначаючи тривалість, орієнтуйтесь на інтенсивність її виконання
та рівень тренованості учнів.
Досягнуту максимальну швидкість учні можуть утримувати протягом 2-3 с, а
далі наступає її зниження. Якщо врахувати, що максимальна швидкість
досягається через 2-5 с, то швидкісні вправи повинні тривати від 4-5 до
7-8 с. Вихід за межі цього швидкісного діапазону не буде сприяти
ефективному розвитку швидкості циклічних рухів.
Оскільки здатність до прискорення та максимальна індивідуальна швидкість
не корелюють між собою, ці швидкісні властивості слід розвивати як
аналітичне, так і комплексно. Наприклад, в одних спробах тренувальні
завдання виконують протягом 3-5 с з установкою на стартовий розгін, а в
інших учень виконує завдання: з розгону досягнути максимальної швидкості
і підтримувати її 2-3 с. Третє завдання (6-8 с) передбачає реалізацію
установки на швидке досягнення максимальної швидкості і підтримування її
до кінця визначеного відрізка.
Кількість повторень вправ визначається можливістю підтримувати задану
швидкість при оптимальній тривалості інтервалів відпочинку. Щоб уникнути
зниження працездатності, тренувальні завдання з граничною інтенсивністю
виконують серіями (2-3 для нетренованих на початковому етапі швидкісної
підготовки і 4-6 для тренованих) і з 3-4 повтореними у кожній. При
інтенсивності вправ, нижчій від 90 %, кількість повторень може бути
доведена до 8-Ю у серії.
Відпочинок між окремими вправами повинен забезпечити відновлення
вегетативних функцій і непризвести до зниження збудливості
нервово-м’язового апарату. Його тривалість можна визначати по ЧСС, і
зниження ЧСС до 100-120 уд/хв свідчить про надвідновлення оперативної
працездатності (екстремальний інтерал).
Тривалість активного відпочинку між серіями повинна бути у 2-3 рази
більшою, ніж між окремими повтореннями. Відновлення пульсу до 90-100
уд/хв Дозволяє виконувати наступну серію вправ.
У тренуванні дітей та підлітків проводять 1-2 заняття з розвитку
швидкості на тиждень. В інші дні тренувальні заняття повинні носити
комплексний характер.
Методика удосконалення швидкості ациклічних рухових дій
Інтенсивність вправ 70-100 % від максимально можливої швидкості. При
виконанні вправ акцентують зусилля в долаючій фазі. Темп виконання вправ
повільний. Після кожного повторення вправи розслабляють м’язи, що брали
участь у роботі.
Добрі наслідки дає виконання вправ з варіативною інтенсивністю та із
застосуванням полегшених або ускладнених умов виконання. При цьому
ускладнення та полегшення умов повинно бути в межах від 5-7 до 15-20 %
від величини опору в звичайних умовах, бо це не порушує біомеханічної
структури вправи.
Додаткові орієнтири, ігровий та змагальний методи допомагають
мобілізувати вольові зусилля учнів.
Кількість повторень в одному підході лімітується часом, протягом якого
учень здатний виконувати завдання з максимальною швидкістю і складає в
середньому 5-10. В серії виконують 2-4 підходи. При субмаксимальній
швидкості ця кількість може бути більшою.
Відпочинок за тривалістю і характером — такий самий, що й у тренуванні
швидкості циклічних рухових дій.
Використана література
Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки
спортсменів. — Львів: Українська Спортивна Асоціація, 1993. — 270 с.
Лях В.И. Скоростньїе способности: основи тестирования й методики
развития // Физическая культура в школе, 1997. — №3. — С. 2-8.
Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсменів. -К.:
Олімпійська література, 1995. — 319 с.
Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Книга І. – К.,
2002.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
