Реферат на тему:
Основи методики розвитку гнучкості
1. Загальна характеристика гнучкості
Структура опорно-рухового апарату людини дозволяє їй виконувати рухові
дії з великою амплітудою. Проте, часто через недостатню еластичність
м’язів, зв’язок і сухожиль вона не може повністю реалізувати ці
можливості. Водночас, якщо у людини належним чином не розвинена
рухливість у суглобах, то вона не зможе оволодіти технікою багатьох
рухових дій.
Рухливість у суглобах позначають терміном гнучкість.
Гнучкість як рухова якість людини — це її здатність виконувати рухи в
суглобах з великою амплітудою.
Розрізняють активну і пасивну гнучкість.
Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з
великою амплітудою за рахунок власних м’язових зусиль. Вона залежить не
лише від ступеня рухомості в суглобах, але і від сили м’язів, що беруть
участь у переміщенні відповідної ланки тіла.
Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з
великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнер, прилад,
обтяження тощо).
Амплітуда пасивних переміщень майже завжди значно більша за амплітуду
активних рухів. Різницю між ними називають резервом гнучкості. Чим
більший резерв, тим легше піддається розвитку активна гнучкість.
За допомогою раціонально організованих занять можна швидко домогтись
результатів у розвитку гнучкості. За даними наукових досліджень за 3-4
місяці щоденних занять можна досягти 80-95 % рухливості у суглобах від
їх анатомічного потенціалу.
Розвивати гнучкість до граничних величин немає потреби, бо надмірна
розтягнутість м’язів, зв’язок та сухожиль може призвести навіть до
пошкоджень суглобів, тому гнучкість слід розвивати лише до такого рівня,
який забезпечує виконання необхідних рухових дій без особливих на це
зусиль. Для цього величина гнучкості повинна бути лише дещо більшою за
ту максимальну амплітуду, з якою економно виконують рухову дію.
Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню
міцності та еластичності м’язів, зв’язок та сухожиль, удосконаленню
координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню
травм.
Недостатній розвиток гнучкості обмежує можливості вдосконалення інших
фізичних якостей, призводить до зниження сили і швидкості, зростання
втоми.
Між рівнем розвитку гнучкості у різних суглобах залежності не існує. Для
життєдіяльності людини найнеобхідніша рухливість у суглобах хребта,
плечових та кульшових суглобах.
2. Фактори, від яких залежить прояв гнучкості
Рухливість у суглобах залежить від низки факторів. Найголовнішими серед
них є:
• будова суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь, наявність
кісткових виступів та їх розмірів. Найбільша анатомічна рухливість
властива кулястим суглобам як за амплітудою, так і за напрямками рухів.
На величині рухливості суглобів позначаються індивідуальні особливості
будови суглобів, зокрема виступи на кістках та їх розміри.
Під впливом цілеспрямованих занять фізичними вправами не можна змінити
форми суглобів, але можна досягнути позитивних морфологічних змін
довжини суглобових поверхонь, що позначається на рухливості суглобів,
особливо у дітей та підлітків;
• сила м’язів, що здійснюють рухи у конкретному суглобі, та їх
еластичність, а також еластичність зв’язок і сухожиль. Під час
розтягування
м’язи можуть збільшувати свою довжину на 30-40 і навіть 50 % відносно
стану спокою;
• міжм’язова координація та здатність розслабляти м’язи. В учнів, які
погано координують рухи І не вміють розслаблятись, гнучкість нижча і
повільніше розвивається;
• температура тіла та інтенсивність кровообігу. Здатність м’язів,
зв’язок І сухожиль до розтягування покращується із підвищенням їх
температури та збільшенням кровотоку;
• стан психіки та емоцій. Найсприятливішим є врівноважений стан.
Надмірне збудження та пригніченість негативно позначаються на прояві
гнучкості, а отже, і на її розвитку.
3. Засоби удосконалення гнучкості
Основним засобом удосконалення гнучкості є такі фізичні вправи, які
вимагають більшої амплітуди рухів у суглобах, ніж у побуті, професійній
та спортивній діяльності.
Ґрунтуючись на знаннях факторів, які зумовлюють гнучкість, представляємо
класифікацію фізичних вправ на гнучкість (Рис. 15).
Силові вправи позитивно впливають на розвиток активної гнучкості. При
цьому найефективнішими в цьому є вправи, що сприяють удосконаленню
внутрішньом’язової та міжм’язової координації. Силові вправи доцільно
поєднувати з виконанням вправ на розслаблення та розтягування цих же
м’язів.
Вправи на розслаблення. Дослідження показали, що свідоме розслаблення
м’язів на 12-15 % покращує рухливість у суглобах.
Фізичні вправи, що сприяють розвиткові здатності розслабляти м’язи,
можна поділити на такі групи:
• швидка зміна напруження І розслаблення;
• погойдування та потрушування різними частинами тіла;
• хлистоподібні рухи руками за рахунок поворотів тулуба;
• розслабленні “падіння” частин тіла;
• комбінації перелічених груп вправ.
Вправи на розтягування поділяються на активні, пасивні та комбіновані.
Активні вправи можуть виконуватись повільно, пружно або махом, їх можна
виконувати з обтяженнями та без обтяжень.
Повільні вправи виконуються плавно з намаганням досягти більшої
амплітуди у кожному наступному підході.
Вони ефективні на початкових етапах занять, сприяють зміцненню суглобів
та м’язів, зв’язок і сухожиль, що їх оточують.
Ефективність повільних вправ зростає при їх виконанні з обтяженнями,
якщо воно не більше 50 % від максимальної сили м’язів, що розтягуються.
Пружні рухи не передбачають повернення ланок тіла у вихідне положення, а
лише робиться незначний (від 3-5 до 20-25 см) зворотній рух, що дозволяє
досягти більшої амплітуди. Так повторюють 3-6 разів і лише потім
повертаються у вихідне положення.
Амплітуда пружних рухів більша, ніж повільних, і це сприяє ефективнішому
розвитку активної гнучкості. При цьому економиться час і енергоресурси,
а переважна більшість повторень виконується у найдієвішій фазі амплітуди
рухів.
Ефективність пружних вправ підвищується при застосуванні додаткових
обтяжень (до 50 %).
Махові рухи розпочинаються за рахунок напруження м’язів та продовжуються
за інерцією і можуть виконуватись маятникоподібне або по типу колових
рухів з поступово зростаючою амплітудою.
Найдоцільніше застосовувати махові вправи для збільшення амплітуди
переміщень кінцівок саме у махових рухах (наприклад, стрибки у висоту).
При цьому їх ефективність зростає при застосуванні додаткових обтяжень,
які значно збільшують силу інерції руху кінцівок.
Пасивні вправи дають можливість значно швидше досягти більшої амплітуди
в суглобах, ніж активні. Але після припинення їх виконання рухливість
суглобів втрачається швидше, ніж та, що досягнута за допомогою активних
вправ.
Комбіновані вправи застосовуються переважно на завершальному етапі
розвитку гнучкості та на етапі її збереження і дозволяють розширити
адаптаційні можливості організму, завдяки різноманітності тренувальних
впливів та підвищенню емоційного тла занять.
На завершення слід зауважити, що найвищого ефекту в розвитку гнучкості
можна досягнути при систематичному поєднанні вправ із різних груп.
4. Методика розвитку гнучкості
У розвитку гнучкості розрізняють два етапи:
• етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини;
• етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.
Перед початком роботи з удосконалення гнучкості визначають рівень
розвитку активної і пасивної рухомості в суглобах. Чим більша між ними
різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від сили м’язів. І
чим
менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від
розтягнутості м’язів, зв’язок, сухожиль та довільного розслаблення
м’язів. Виходячи з цього, вчитель обирає засоби.
Зрозуміло, що в руховій діяльності людина проявляє переважно активну
гнучкість, але функціональною передумовою її розвитку є пасивна
гнучкість, тому вдосконалення гнучкості завжди починають з пасивної, яка
розвивається у 1,5-2 рази швидше, ніж активна.
На початку кожного заняття з розвитку гнучкості треба добре розім’яти як
організм загалом, так і м’язи, які будуть піддаватись розтягуванню, і
вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримувати організм у
розігрітому стані.
Вправи на розтягування виконують повторним або комбінованим методом.
Тривалість вправи може коливатись від 15-20 с до кількох хвилин. При
цьому треба пам’ятати, що досягти максимальної (для конкретного стану
учнів) амплітуди можна лише через 10-15 с після початку вправи. Протягом
наступних 15-30 с вона зберігається, а потім, внаслідок втоми,
зменшується.
Дослідження показали, що для розвитку гнучкості в різних суглобах треба
затратити різну кількість повторень вправи в занятті.
Таблиця 1.
Дозування вправ з розвитку рухливості у різних суглобах в одному занятті
(за Б.Ф. Сермеєвим)
Суглоби Етапи
розвитку гнучкості збереження гнучкості
Хребта кульшові плечові променево-зап’ясткові колінні гомілково-стопні
90 – 100
60-70
50-60
30-35
20-25
20-25 40-50
40
30-40
20-25
10-15
10-15
Щоб уникнути монотонності та небажаної втоми для дітей і підлітків
вправи дають серіями (3-5 серій) з 10-20 повторень у кожній..
Для розвитку гнучкості дорослим людям треба давати у 1,5-2 рази більшу
кількість повторень вправи. Жінкам можна давати на 10-15 % менше
навантаження, ніж чоловікам, для досягнення того ж ефекту.
Індивідуальним критерієм достатності вправ на гнучкість є зменшення
амплітуди рухів.
Оптимальна тривалість статичних вправ — 6-12с.
Інтенсивність роботи визначається величиною амплітуди рухів, яка повинна
поступово зростати при виконанні вправ у кожному наступному повторенні
або принаймні зберігатись.
У пасивних вправах з обтяженням величина обтяження повинна складати у
початківців ЗО % від максимальної сили м’язів, що розтягуються.
У вправах з самозахопами слід орієнтуватись на суб’єктивні відчуття
легкого поколювання у м’язах.
Добрий ефект при удосконаленні гнучкості дає сходинкоподібна
інтенсивність, при якій після досягнення біляграничної амплітуди
утримують це положення 5-10 с, а потім збільшують амплітуду на 8-12 % і
знову 5-10 с утримують це положення.
Темп виконання повторних рухів повинен бути повільним, особливо у першій
серії.
Відпочинок між вправами та їх серіями може тривати від 10-20 с до
кількох хвилин, і його тривалість можна визначити за суб’єктивним
відчуттям готовності до наступної вправи.
За характером він може бути пасивним, якщо тривалість вправи 10-20 с,
або активним, якщо тривалість вправи більша.
Найбільшого тренувального ефекту можна досягти, якщо розвивати гнучкість
щоденно або два рази на день. За такої умови за 3-4 місяці можна досягти
80-90 % анатомічної рухливості.
На етапі збереження рухливості в суглобах обсяг вправ можна зменшити на
50 %. їх достатньо виконувати 3-^4 рази на тиждень у поєднанні з
силовими і швидкісно-силовими вправами (табл.5).
5. Вікова динаміка природного розвитку гнучкості
та контроль за її розвитком
Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона
має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається
швидше, ніж у великих.
Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти
років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13
років (Рис.).
Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає прогресивно
погіршуватись.
Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8,
від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до
15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому
віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово
зменшуватись.
Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано
розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років. Водночас
застерігаємо, що форсований розвиток гнучкості без належного зміцнення
м’язів, зв’язок і сухожиль може викликати розхлябаність у суглобах і,
зрештою, порушення постави, яке зустрічається саме з цієї причини навіть
у художніх гімнасток. Звідси випливає необхідність оптимального
поєднання розвитку гнучкості та сили.
Для оцінки рівня розвитку гнучкості використовують контрольні вправи
(тести), за допомогою яких опосередковано вимірюється гнучкість в
лінійних одиницях. Загальний рівень гнучкості опорно-рухового апарату
можна оцінити за результатами виконання трьох контрольних вправ, які
вимагають рухливості у суглобах хребта, кульшових та плечових:
• нахил вперед із вихідного положення основна стійка “на підвищеній
опорі”. Підвищена опора (гімнастична лава або спеціальна табуретка)
повинна бути обладнана вертикально закріпленою лінійкою, нульова
відмітка якої має збігатись із поверхнею лави. Поділки на частині
лінійки, що знаходиться вище цієї поверхні, умовно позначаються знаком
“-“, а нижче — знаком “+”. Нахил вперед виконується плавно з намаганням
якомога нижче опустити руки вздовж лінійки. Результат фіксується в
сантиметрах по поділці, на рівні якої учень зумів зафіксувати це
положення протягом двох секунд;
• “викрут” з гімнастичною палицею, не згинаючи рук. Рівень рухливості у
плечових суглобах оцінюється за відстанню між великими пальцями рук. Чим
менша відстань, тим вищий рівень гнучкості плечових суглобів;
• “міст”. У будь-який спосіб прийняти положення “міст” і переступанням
ніг досягти найменшої відстані між руками і ногами, якомога більше
прогинаючись. Оцінюється рівень гнучкості хребта, кульшових та плечових
суглобів за відстанню між п’ятами і руками та між найвищою точкою хребта
і опорою. Чим менший перший показник і більший другий, тим краще
розвинена гнучкість.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
