Реферат на тему:
Лаос
(економіко-географічна характеристика)
Загальні відомості
У самому центрі Індокитайського півострова знаходиться Лаос — невелика
держава, що простягається на 1000 км із півночі на південь уздовж
середньої течії Меконгу. По розмірах території Лаос майже дорівнює
Великобританії — 237 тис. кв. км, але населення його невелике — близько
3,5 млн. чоловік. Це одна із самих рідкозаселених країн Азії. Виходу до
моря Лаос не має. На півночі Лаос граничить з Китаєм, на сході — з
В’єтнамом, на півдні — з Кампучією, на заході — з Таїландом і на
північному-заході — з Бірмою. Границі проходять в основному по природних
кордонах — Меконгові чи гірських хребтах.
У грудні 1975 р. Лаос проголошений народно-демократичною республікою,
керується Верховними народними зборами й урядом. Країна розділена на 13
Провінцій, один міський округ і 1,5 тис. сіл-банів на чолі з
народно-революційними комітетами. Столиця країни — місто В’єнтьян.
Природа
Лаос — це край суворих гір і родючих річкових долин. Землі по берегах
рік, придатні для поливного землеробства, давно обжиті й освоєні
людиною, а жителям гірських схилів і вершин приходиться відвойовувати
земельні ділянки, випалюючи ліс для посівів. Гірський характер рельєфу
визначає ізольованість окремих районів Лаосу й утрудняє їхнього зв’язку
з зовнішнім світом.
Найбільш важкодоступна і малоосвоєна частина країни — Північний Лаос.
Скелясті гори, порізані глибокими ущелинами, досягають тут висоти 2000
м. Гори, які зазнають сильної ерозії, складені в основному вапняками,
глинистими і кристалічними сланцями. Хребет Пу Кум (2000 м) на
північно-заході Лаосу утворить природну Кхаммуан, цікаве як район
класичного карстового рельєфу. На сході плато переходить у гори
Чионгшон, древні, сильно зруйновані, розчленовані на окремі глибові
масиви. Деякі перевали, наприклад Айлау і Му-Гіа, лежать на висоті
усього близько 400 м. Максимальна висота гір у Центральному Лаосу — 2286
м. Західні схили плато Центрального Лаосу положистими ступінями
спускаються до долини Меконгу. Тут, до півдня від плато Кхаммуан,
виділяється велика Саваннакхетська долина з заливними рисовими полями.
У Південному Лаосу — основній житниці країни — гори Чіонгшон уступами
переходять у невисокі, але досить стрімчасті плато, оточені алювіальними
родючими низовинами в долинах рік. Найбільшої висоти (1200 м) досягає
плато Боловен, складене піщаниками і базальтами.
Надра країни багаті корисними копалинами. Найбільшою мірою їх
експлуатація ведеться в гористому Північному і Центральному Лаосу.
Значні поклади олов’яної руди (близько 70 тис. т) знаходяться на плато
Кхаммуан. Нові родовища олова були недавно відкриті недалеко від міста
Саваннакхета. У районі плато Сіангкхуанг виявлені запаси залізної руди з
високим змістом металу (60—70%), оцінювані в 1 млрд. т. У Північному і
Центральному Лаосу маються мідні руди, кам’яне вугілля, сурма, свинець,
цинк, гіпс, марганець, вапняк. По всій території країни зустрічаються
родовища золота і різних дорогоцінних каменів, особливо часто — сапфірів
і рубінів. Поварена сіль знайдена і добувається в Лаосу в двох місцях —
північніше В’єнтьяна і південніше Пхонгсалі. Біля В’єнтьяна і
Саваннакхета передбачається наявність нафтоносних шарів.
Клімат Лаосу — тропічний, мусонний. Режим і напрямок вітрів визначають
чітку зміну двох сезонів: сухого, прохолодного — з листопада по
квітень,коли з континенту вторгаються холодні північні і північно-східні
мусони майже без опадів, і вологого, печені — із травня по жовтень, коли
теплі повітряні маси з Індійського океану приносять із собою тропічні
зливи і високу температуру.
Велика довжина країни з північно-заходу на південний схід і гірський
рельєф створюють досить значні кліматичні розходження між північними і
південними районами. На низовинах Північного Лаосу середня температура
самого холодного місяця — січня + 15°, а самої печені — липня 4-28°. У
гірських районах Північного Лаосу температура повітря узимку іноді
спускається нижче 0°. У Центральному і Південному Лаосу таких різких
коливань температури не буває. Середня температура січня тут складає
+23, +25°, липня +30°.
Лаос одержує значна кількість опадів, але вони розподіляються
нерівномірно: у гірських районах і на високих плато Сиангкхуанг,
Кхаммуан, Боловен випадає до 3500 мм опадів у рік, а на рівнинах і
невисоких плоскогір’ях Північного Лаосу, а також у Саванакхетській
долині — 1000—2000 мм. Неоднаковий розподіл опадів по сезонам у
сполученні з особливостями рельєфу в різних районах Лаосу сприяло
нерівномірному освоєнню території цієї країни. Більш освоєний Південний
Лаос.
Озер і боліт у Лаосу мало, але дуже багато рік. Вони протікають по
рівнинах і гірських ущелинах. Більшість їх відноситься до басейну
Меконгу, головної артерії країни й однієї з найбільших рік Азії. Третина
загальної довжини Меконгу, чи майже всі його середній плин, збігається з
границею між Лаосом і Таїландом. Самі великі припливи Меконгу в
Північному Лаосу — Та, У, Донг, Лик, Нгум. У Центральному і Південному
Лаосу це — Бангфай, Бангхіанг, Дон, Конг, Тхен. З мусонним режимом
клімату зв’язані літнє повіддя і зимове обміління рік. У сухий сезон
багато рік міліють настільки, що води не вистачає не тільки для
зрошення, але і для побутових нестатків населення, а судноплавство на
деяких ділянках цілком припиняється. Від своєчасного приходу паводка в
значній мірі залежать врожаї рису. Ріки забезпечують населення рибою,
але рибальство в економіці країни відіграє меншу роль, ніж у Кампучії.
Слабкий розвиток наземних доріг робить ріки Лаосу майже єдиним видом
зв’язків, як внутрішніх, так і зовнішніх. Але судноплавство по них
утруднено не тільки сезонним обмілінням, але і безліччю порогів,
водоспадів і бурхливим плином. Навіть на самих положистих ділянках
Меконгу швидкість плину досягає 4—5 м /сек. По основному руслу Меконгу
рух можливий на трьох відрізках, вільних від порогів і водоспадів.
Верхня ділянка від Луанг-пхабанга до В’єнтьяна — доступний тільки для
пірог і невеликих моторних човнів. Середній — від В’єнтьяна до
Саваннакхета — має більш спокійний плин, тут цілий рік курсують баржі,
місткі лодки-сампані і швидкі довгі пироги. Біля Саваннакхета
розташовані Кхеммаратські пороги, що перешкоджають судноплавству, і ріка
знову стає судноплавної тільки південніше цих порогів. Тут вона цілий
рік доступний для великих сампанов і судів водотоннажністю 200—300 т. У
самої границі з Кампучией водяний шлях перепиняють Кхонгские водоспади.
Меконг із його численними порожистими припливами таїть у собі величезні
запаси гідроенергії.
Більш половини всієї території країни займають лісу. Схили гір
Північного Лаосу покриті вічнозеленими субтропічними лісами, що
змінюються на висоті 1500 м змішаними — з дуба, сосни, каштана. На плато
Центрального і Південного Лаосу переважають світлі мусонні листопадні
ліси. Вологі тропічні ліси характерні для долин Південного Лаосу і для
Чионг-шонских гір.
У незайманих лісах збереглися коштовні і рідкі породи дерев: рожеве,
чорне, сандалове, залізне. Тикові ліси займають значну територію на
північно-заході Лаосу, уздовж Меконгу; на плато Сіангкхуанг, Кхаммуан і
Боловен росте прекрасна стройова сосна. Крім коштовної деревини лісу
дають також лаки і смоли.
Райони з незначною кількістю опадів — Саваннакхетскую долину і частково
плато Сиангкхуанг і Боловен — покривають високотравние савани, появі
яких почасти сприяє випалювання лісу при перелоговому землеробстві.
Тваринний світ Лаосу надзвичайно різноманітний і унікальний, тут ще
збереглися “багато видів тварин, що уже винищені в інших країнах. У
Лаосу сполучаються види тварин, властиві тропічному і помірному клімату.
У джунглях живуть численні мавпи (гібони, макаки) і напівмавпи, а також
хижаки —; тигр, мармурова пантера, тибетський ведмідь, у заростях пальм
— пальмова куниця, у долинах і гірських ущелинах — болотна рись. З
великих копитних водяться дикі бики бантенг і гаял, кабани. У лісах
живуть змії — кобри, пітони й ін. Багато папуг, павичів, утік. У
Південному і почасти в Північному Лаосу маються значні череди слонів.
Багато хто з перерахованих тварин мають промислове значення. Полювання
заборонене тільки на слонів, їх приручають і використовують для
перенесення вантажів.
Населення
Корінне населення країни в расовому відношенні належить до південних
монголоїдам. Лаосці по кольорі шкіри трохи світліше, ніж їхні сусіди чи
бірманці таїландці, вище їхнім ростом, у них більш широке обличчя і менш
стовщені губи, однак таке ж чорне і пряме волосся. Вони звичайно добре
складені і гарно фізично розвиті, особливо горці.
У Лаосу проживає більш 60 народностей. Багато дрібних етнічних груп, що
живуть високо в горах, колись були в культурних і економічних відносинах
мало зв’язані не тільки з іншим населенням країни, але і між собою.
Велика частина населення Лаосу говорить тайськими мовами, менша — на
австроазиатских. Таиязичними народами є лао, тань, так називані гірські
тань (тхай-дам, тхай-као, тхай-денг, ли, плутай, тхай-ниа, тхай-фонг,
тхо, нун, нян, каолан і ін.). Ця група складає 73% населення країни (з
них лао — близько 63%). Таиязичние народи живуть головним чином у
провінціях В’єнтьян, Кхаммуан, Саваннакхет, Чампассак і Луангпхабанг.
Народи, що говорять на австроазиатских мовах, утворять приблизно 25%
населення Лаосу. Вони поділяються на двох груп: мон-кхмерів (більш 20%)
і мео-ман (близько 5%). До першої групи відносяться кхмери і різні
гірські мон-кхмерские народи. У колоніальний період останніх називали
«кха», тобто раби. У закордонній літературі і зараз можна зустріти ця
назва, але самі лаосци це образливе найменування тепер не вживають.
Найбільш великий з гірських мон-кхмерских народів — кхму; йому уступають
по чисельності сунь,з, ламет і ін.
У етнокультурном відношенні населення країни поділяється на три основні
групи: лаолум (населення долин), лаотенг (населення гірських схилів) і
лаосунг (населення гірських вершин).
Серед інонаціональних груп населення самі численні китайська і
в’єтнамська. Кожна з них на початку 70-х років нараховувала приблизно по
30 тис. чоловік. У країні проживає також близько 2 тис. індійців. Ці три
групи живуть головним чином у містах, зберігаючи традиційні форми побуту
і культури і займаючись переважно торгівлею, ремеслами і
підприємництвом.
Після досягнення незалежності державною мовою країни була оголошена
лаоський. Він має свій складовий лист, близьке до листа монов Бірми.
Найбільш розповсюдженою релігією в Лаосу є буддизм тхеравади, що
сповідають лао і тань. Серед горців широко поширені різні родо-племенние
вірування. Пережитки традиційних вірувань можна зустріти й у місцевих
буддистів: вони почитають парфумів «фи», що уособлюють мертву і живу
природу.
Лаос відноситься до числа країн, яких торкнувся «демографічний вибух»:
населення росте швидкими темпами, приріст складає 2,2% у рік. У 90-і
роки чоловіків і жінок нараховувалося приблизно нарівно.
З економічно активного населення (1,5 млн. чоловік) понад % зайнято в
сільському господарстві і близько 5 % у промисловості і ремеслах.
На розміщення населення по території Лаосу величезний вплив зробили
природні умови — гірський рельєф, густа річкова мережа, розходження в
кліматі. Більшість населених пунктів і основна частина населення
зосереджені по берегах рік: якщо середня щільність населення країни 115
чоловік на 1 кв. км, те в долинах, де проживає майже % усіх лаоських
жителів, вона в 5 разів вище. А в деяких гірських районах на 1 кв. км
приходиться менш 1 чоловік.
У Лаосу в останні два десятиліття підсилився процес урбанізації, міське
населення виросло в 5—7 разів і до початку 70-х років складало 15%
усього населення. Одним з важливих факторів росту міського населення в
60-х роках була тривала нестабільність положення в країні, що змушувала
селянські родини шукати в містах укриття під час активізації воєнних
дій. Відновлення мирного життя дозволило тисячам біженців повернутися в
рідні місця. Основна частина лаоського міського населення — це лао, а
також тань.
Найбільш значні міста країни — В’єнтьян, Саваннакхет, Луангпха-банг.
Інші міста невеликі і нараховують 10—12 тис. жителів.
Найбільше місто Лаосу — її столиця В’єнтьян («місто Місяця»), у якому
живе близько 200 тис. чоловік. Це одне з найдавніших міст країни, що
зберіг, хоча іноді й у зруйнованому виді, численні пагоди. Місто, центр
якого забудований кам’яними будинками, тягнеться на кілька кілометрів
уздовж берега Меконгу. В’єнтьян — культурний і торговий центр країни.
Тут знаходяться основні навчальні заклади, археологічний музей, державна
бібліотека. У 60-х роках у столиці побудований новий будинок Народних
зборів, міський ліцей, нові кінотеатри. В’єнтьян найбільш розвитий і в
промисловому відношенні.
На противагу йому Луангпха-банг, що був раніше королівською резиденцією,
зберіг риси старого міста, забудованого численними торговими крамничками
і пальовими глинобитними будинками. Над містом піднімається 31 пагода.
Як і багато років тому, Луанг-пхабанг просипається під ритмічний дріб
барабанів пагоди Фу-Си, спорудженої в центрі міста в XVIII в. Тут же
знаходиться будинок колишнього королівського палацу (зараз перетвореного
в державний музей), а в пригороді збереглися священні гроти зі статуями
Будди.
Господарство
Напередодні переходу влади в руки народу Лаос входив у число 25
найбідніших країн світу і мав один з найнижчих рівнів національного
доходу на душу населення. Національна промисловість у ньому тільки
зароджувалася, сільське господарство — основа всієї економіки — носило в
більшості районів натуральний і напівнатуральний характер.
Товарно-грошові відносини в країні були розвиті слабко: з 10 лаосцев на
початку 70-х років 6 чоловік нічого не купували і нічого не продавали на
ринку, залишаючись поза сферою грошового обігу. Відсталість
соціально-економічної структури Лаосу протягом піввікового періоду
штучно підтримувалася французькими колонізаторами. І хоча після
ліквідації колоніального режиму в Лаосу відбулися деякі
соціально-економічні зміни, країна, утягнена в орбіту громадянської
війни, протягом майже 30 років не могла приступити впритул до
перетворення своєї економіки. Майже % населення Лаосу (до 700 тис.
чоловік) перетворилася в біженців без даху і їжі. Величезний збиток у
військові роки був нанесений сільському господарству: полючи
закидалися, знижувалися врожаї.
Тривалі воєнні дії в Лаосу заважали приватним підприємцям вкладати
капітал в економіку країни. Постійна недостача капіталів змушувала Лаос
звертатися по економічною допомогу за кордон. Фінансові засоби,
виділювані Лаосу в 50—60-х роках поруч капіталістичних країн і
міжнародних організацій, були досить значні — тільки США щорічно
надавали йому до 50 млн. дол. Однак ця «допомога» витрачалася в
основному не на економічні і соціальні нестатки, а на зміст армії,
різних іноземних місій, а також на будівництво аеродромів і доріг
стратегічного призначення. Велика частина наданих позичок осідала в
кишенях вищих лаоських чиновників і офіцерів. Лаос залишався
слаборозвиненою аграрною країною з перевагою докапіталістичних форм
господарства і соціальних відносин.
Великі зміни в житті країни відбулися після проголошення Лаосу
народно-демократичною республікою. Новий республіканський уряд проводить
широку програму соціально-економічних заходів, спрямованих у першу чергу
на викорінювання пагубних наслідків колоніально-феодального режиму. Ця
програма включає аграрні перетворення і веде до підйому основних галузей
сільського господарства, створюючи передумови для наступної
індустріалізації. Вже освоєні закинуті орні землі, відновлені і
будуються нові промислові підприємства, створюються кооперативи в
сільському господарстві, ремеслі і торгівлі, а також нові державні і
змішані державно-приватні компанії; серед селян розподіляються угіддя
колишніх великих землевласників. Розширюється система охорони здоров’я і
народного утворення. Медичне обслуговування і навчання стали
безкоштовними. Зміцнюються зв’язки із соціалістичними країнами. У
1976—1977 р. підписані угоди про надання Радянським Союзом економічної
допомоги ЛНДР, про культурне і наукове співробітництво, про товарообіг і
платежі, що успішно виконуються.
Список літератури:
1.Країни і народи. Закордонна Азія. – М., 2000.
2.Велика радянська енциклопедія. Том 16. – 1994.
3.Атлас світу. – К., 2001.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
