.

Поняття та принципи підприємницької діяльності(курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
644 4064
Скачать документ

Курсова робота

З господарського права

Поняття та принципи підприємницької діяльності

План

1. Поняття та зміст підприємництва

2. Умови здійснення підприємництва

3. Підприємець і держава

1. Поняття та зміст підприємництва

Статтею 1 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р.
підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на
власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт,
наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та
юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької
діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення
(заснування) суб’єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а
також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю,
крім випадків, передбачених законодавством.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність.
Власність як економічна категорія – це відносини між людьми з приводу
речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ
одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди,
засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові
кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам
забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність не повинна
використовуватися на шкоду людині й суспільству. Згідно з ч. 4 ст. 13
Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права
власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі
суб’єкти права власності рівні перед законом.

Суб’єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про
підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями)
можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у
правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності,
встановлених Законом України “Про власність”.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій
громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду,
державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного
нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані
здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України “Про
державну службу” від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України “Про
боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або
іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено
займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників
або підставних осіб, входити самостійно, через представника або
підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів
підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо,
організацій, спілок, об’єднань кооперативів, що здійснюють
підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам,
заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх
структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів,
органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом
Кабінету Міністрів України “Про впорядкування діяльності суб’єктів
підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств”
від 31 грудня 1992 р.

Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а
також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї
частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо).
Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету,
вважаються працівники, діяльність яких пов’язана зі здійсненням
державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих,
адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських
рішень.

Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів)
означає, що право на управління належним їм майном (це друга складова
корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи на період
зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до
чинного законодавства. Особи, яким суд заборонив займатися певною
діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом
здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну,
встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за
крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути
зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками
підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких
товариствах їх спілках (об’єднаннях) керівні посади та посади, пов’язані
з матеріальною відповідальністю.

Свобода підприємницької діяльності. Суб’єкти підприємницької діяльності
(підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Проте в деяких видах діяльності у зв’язку з підвищеними вимогами до
безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління
підприємництво застосовуватися не може.

Перелік таких видів діяльності встановлює Верховна Рада України за
поданням Кабінету Міністрів України. Обмеження у здійсненні
підприємницької діяльності. Крім обмеження суб’єктивного складу
підприємництва законодавством України, зокрема Законом України “Про
підприємництво”, встановлено певні обмеження” які стосуються здійснення
окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають,
по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської
діяльності) мають право здійснювати лише певні суб’єкти.

Так, діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону
України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин,
їх аналогів і прекурсорів”. Діяльність, пов’язану з виготовленням і
реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням
бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної
власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів
України порядку, а також діяльність, пов’язану з проведенням
криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та
розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у
тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, можуть
здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення
ломбардних операцій – також і повні товариства. Частинами 2-4 ст. 4
Закону України “Про підприємництво” встановлено також інші обмеження
щодо здійснення підприємницької діяльності.

По-друге, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у
забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює
Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”
від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон
визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,
порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері
ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів
ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється на всіх суб’єктів господарювання, проте
ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності,
ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та
використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної
власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих
сферах (ст. 2 Закону). Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню
підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності: o пошук
(розвідка) корисних копалин; o виробництво, ремонт вогнепальної зброї,
боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також
торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї; o виробництво
вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет
Міністрів України); o видобування уранових руд; o видобування
дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння
органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння тощо (всього стаття
налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що. підлягають
ліцензуванню).

Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид
господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через
уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу
ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві
про видачу ліцензії мають міститися такі дані: 1) відомості про суб’єкта
господарювання-заявника: найменування, місцезнаходження, банківські
реквізити, ідентифікаційний код – для юридичної особи; прізвище, ім’я,
по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий,
місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника
податків та інших обов’язкових платежів – для фізичної особи; 2) вид
господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або
частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію. У
разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які
провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у
заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії
додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта
підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного
державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена
нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Рішення про
видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймає орган ліцензування у
строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про
видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним
законом, який регулює відносини у певних сферах господарської
діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види
діяльності. Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо:
заяву подано (підписана) особою, яка не має на це повноважень; документи
подано з порушенням встановлених вимог. Рішення про відмову у видачі
ліцензії може бути оскаржено У судовому порядку. За видачу ліцензії
справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного
бюджету України встановлює Кабінет Міністрів України. Плата за видачу
ліцензії вноситься після того, як прийнято рішення про видачу ліцензії.
У ліцензії зазначаються: o найменування органу ліцензування, що видав
ліцензію; o вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9
Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якої
видається ліцензія; o найменування юридичної особи або прізвище, ім’я,
по батькові фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності; o
ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної
особи-суб’єкта підприємницької діяльності; o місцезнаходження юридичної
особи або місце проживання фізичної особи-суб’єкта підприємницької
діяльності; o дата прийняття рішення про видачу ліцензії та його номер;
o строк дії ліцензії; o посада, прізвище та ініціали особи, яка
підписала ліцензію; o дата видачі ліцензії. Строк дії ліцензії на
провадження певного виду господарської діяльності встановлює Кабінет
Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань
ліцензування, але він не може бути меншим ніж три роки. Ліцензія може
бути анульована.

Анулювання ліцензії – це позбавлення ліцензіата органом ліцензування
права на провадження певного виду господарської діяльності. Підставами
для анулювання ліцензії є: заява ліцензіата про анулювання ліцензії; акт
про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов; рішення про
скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання; нотаріально
засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи-суб’єкта
підприємницької діяльності; акт про виявлення недостовірних відомостей у
документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії; акт
про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній
або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акт про
встановлення факту неподання у встановлений строк повідомлення про зміну
даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу
ліцензії; акт про невиконання розпорядження про усунення порушень
ліцензійних умов; неможливість ліцензіата забезпечити виконання
ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської
діяльності. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через
десять днів з дня його прийняття. Якщо ліцензіат протягом цього часу
подасть скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу
ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально
уповноваженого органу з питань ліцензування. Рішення про анулювання
ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. Законом України “Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня
1996 р. на території України запроваджено патентування діяльності у
сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи
операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній
валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у
сфері грального бізнесу.

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта
підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого)
підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну
готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у
сфері грального бізнесу. Порядок придбання торгового патенту на
здійснення роздрібної торгівлі загалом визначається нормами Закону
України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, а
докладніше – Положенням про виготовлення, зберігання і реалізацію
торгових патентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України
від 13 липня 1998 p. № 1077. Торговий патент придбавається: по-перше, на
здійснення операцій з роздрібної торгівлі – для кожного пункту
роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, палатки, автомагазину,
лотка тощо). Під роздрібною торгівлею розуміється торгівля товарами, а
також виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за
інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки.

Під пунктами роздрібного продажу товарів у вищезгаданому Законі
розуміють: магазини, які займають окремі приміщення або будівлі та мають
торговельний зал для покупців, площа якого не перевищує 20 квадратних
метрів; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають
окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для
покупців; автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної
мережі; лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для
роздрібної торгівлі місцях, крім тих, що надаються в оренду суб’єктам
підприємницької діяльності – фізичним особам та містяться на території
ринків, створених за рішенням органів місцевого самоврядування;
стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні
пункти, які здійснюють роздрібну торгівлю нафтопродуктами; по-друге, на
здійснення операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями – для
кожного пункту обміну іноземної валюти, за винятком операцій з торгівлі
готівковими валютними цінностями, що їх здійснюють банківські установи у
власних операційних залах.

Вартість торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі
встановлюють органи місцевого самоврядування, проте за календарний
місяць вона не може перевищувати: на території міста Києва, обласних
центрів – суми, еквівалентної 160 екю; на території міста Севастополя,
міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних
центрів – суми, еквівалентної 80 екю; на території інших населених
пунктів – суми, еквівалентної 40 екю. Підставою для придбання торгового
патенту на право здійснення відповідного виду підприємницької діяльності
є заявка суб’єкта підприємницької діяльності за встановленою формою, яка
подається до органу державної податкової служби, що контролює сплату
податку на прибуток суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної
особи (або структурного підрозділу цього суб’єкта).

Торговий патент видається суб’єктові підприємницької діяльності під
розписку у триденний термін з дня подачі заявки. Датою придбання
торгового патенту є зазначена в ньому дата. Термін дії торгового патенту
на здійснення роздрібної торгівлі становить 12 календарних місяців, а
операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями – 36 календарних
місяців. Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на
яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону
України “Про підприємництво”.

До них належать:

а) вільний вибір діяльності;

б) залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна
та коштів юридичних осіб та громадян;

в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до
законодавства;

г) вільний найом працівників;

д) залучення і використання матеріально-технічних,

фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання
яких не заборонено або не обмежено законодавством;

е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, установлених законодавством;

є) самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою
зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем
належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

2. Умови здійснення підприємництва

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна
реєстрація підприємництва. Заняття підприємницькою діяльністю без
державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до
восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією
виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст.
164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено
протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж
порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до
кримінальної відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот
п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк
(ч. 1 ст. 202 КК).

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється
відповідно до ст. 8 Закону України “Про підприємництво” і детально
регулюється Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25
травня 1998 р. № 740. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької
діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті
ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і
Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем
проживання цього суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи)
на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце
проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою,
що підтверджується договором, який передбачає передачу засновникові у
власність або користування приміщення, частини приміщення (договір
купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного
користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної
особи подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або
уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім
приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів
два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол
установчих зборів (конференції) у випадках, перебачених законом; статут,
якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної
організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності;
реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про
державну реєстрацію; документ, що засвідчує сплату власником
(власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької
діяльності в розмірі, передбаченому законом; документ, що засвідчує
внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого
зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію, копію довідки про
присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі – платнику податків
та інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати
за державну реєстрацію. За державну реєстрацію (перереєстрацію)
суб’єктів підприємницької діяльності вноситься плата (реєстраційний
збір): для громадян-підприємців – 1,5, для юридичних осіб – 7
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за прискорену (протягом
одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єктів
підприємницької діяльності – потрійний розмір відповідного
реєстраційного збору; за державну реєстрацію змін (доповнень) до
установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності – 30
відсотків реєстраційного збору.

°?8

h

?¤?«1/4??»®Coooooooooooooooooooooooooooo

им ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших
обов’язкових платежів.

У п’ятиденний термін від дати реєстрації органи державної реєстрації
надсилають примірник реєстраційної картки з позначкою про державну
реєстрацію відповідному державному податковому органові й органові
державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального
страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності
та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному
податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких
банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької
діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється
Національним банком України. У такому самому порядку проводиться і
перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності. Підстави
перереєстрації зазначені в ст. 8 Закону України “Про підприємництво”,
відповідно до якої перереєстрація проводиться у разі зміни назви,
організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності, а
також форми власності. Безпосередньо підприємницьку діяльність можуть
здійснювати не лише суб’єкти – юридичні особи, а й створені ними філії,
представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. За загальним
правилом, вони не потребують державної реєстрації (суб’єкт
підприємницької діяльності повідомляє про відкриття зазначених
підрозділів орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової
інформації до своєї реєстраційної картки). Виняток становлять
представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які мають
бути зареєстровані відповідно до ст. 5 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” у порядку, встановленому Інструкцією про
порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської
діяльності в Україні, затвердженою наказом Міністерства зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № 30.

Суб’єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню: юридичні особи,
а також їхні філії, представництва, відділення та інші відокремлені
підрозділи – до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій
України, що його ведуть органи державної статистики. Відповідно до ст.
10 Закону України “Про державну статистику” (в редакції закону від 13
липня 2000 р.) Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України
(ЄДРПОУ) – це автоматизована система збирання, накопичення та
опрацювання даних про всіх юридичних осіб, їхні філії, відділення,
представництва та інші відокремлені структурні підрозділи, що містяться
на території України, а також про всіх юридичних осіб, їхні філії,
відділення, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи,
що перебувають за межами України і створені за участю юридичних осіб
України. ЄДРПОУ забезпечує єдиний державний облік та ідентифікацію всіх
вищеназваних суб’єктів і є основою для проведення державних статистичних
спостережень.

Створення і ведення ЄДРПОУ, розробка організаційних і методологічних
принципів його функціонування забезпечуються органами державної
статистики. Порядок внесення суб’єктів господарювання – юридичних осіб
до ЄДРПОУ визначається Положенням про Єдиний державний реєстр
підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів від 22 січня 1996 р. № 118. Орган державної статистики після
внесення суб’єкта підприємницької діяльності до реєстру проставляє у
свідоцтві про державну реєстрацію ідентифікаційний код і дату внесення
до реєстру; фізичні особи – до державного реєстру фізичних осіб –
платників податків та інших обов’язкових платежів, що ведеться органами
державної податкової служби. Порядок внесення визначається Законом
України “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та
інших обов’язкових платежів” від 22 грудня 1994 р..

Відмова в державній реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку.
Як зазначається у Роз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням,
реорганізацією та ліквідацією підприємств” від 12 вересня 1996 p., якщо
у державній реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності відмовлено
або її не проведено за наявності усіх необхідних для цього документів у
встановлений строк (не більше 5 робочих днів), засновник суб’єкта
підприємницької діяльності, який є юридичною особою, має право
відповідно до ч. 13 ст. 8 Закону України “Про підприємництво” звернутися
до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним акта відповідного
органу про відмову в реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності або
про спонукання його провести таку реєстрацію. При цьому спір про
визнання згаданого акта недійсним підпадає під дію ч. 4 ст. 5
Арбітражного процесуального кодексу України, а на спори про спонукання
до проведення державної реєстрації поширюються вимоги щодо арбітражного
врегулювання спорів (розділ II Арбітражного процесуального кодексу
України).

Суб’єкти підприємницької діяльності з різних причин можуть з часом
змінювати своє місцезнаходження. У таких випадках суб’єкт підприємництва
у 7-денний строк з дня виникнення такої зміни повинен повідомити про це
орган державної реєстрації. Невиконання цієї вимоги дає право органам
державної реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом
про скасування державної реєстрації. Скасування державної реєстрації
суб’єкта підприємницької діяльності здійснюється за заявою власника
(власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою
підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного
суду) в разі: – визнання недійсними або такими, що суперечать
законодавству, установчих документів; – здійснення діяльності, що
суперечить установчим документам та законодавству України; –
несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності про
зміну його назви, організаційної форми, форми власності та
місцезнаходження; – визнання суб’єкта підприємницької діяльності
банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); – неподання
протягом року до органів державної податкової служби податкових
декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із
законодавством. У таких випадках орган, який здійснив державну
реєстрацію підприємства, не має права скасувати власне рішення про
реєстрацію. У разі скасування такого рішення відповідні дії органу
державної реєстрації слід визнавати такими, що не відповідають чинному
законодавству і не породжують для підприємства будь-яких правових
наслідків.

Скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності –
юридичної особи здійснює орган державної реєстрації шляхом виключення
його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності після проведення
ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб’єкта підприємницької
діяльності і подання до органу державної реєстрації таких документів: o
заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним (ними)
органу чи рішення арбітражного суду у випадках, передбачених
законодавством; o акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом,
затвердженого органом, що призначив ліквідаційну комісію; o довідки
аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для
перевірки достовірності ліквідаційного балансу; o довідки установ банків
про закриття рахунків; o довідки органу державної податкової служби про
зняття з обліку; o підтвердження про опублікування у друкованих засобах
масової інформації оголошення про ліквідацію суб’єкта підприємницької
діяльності; o довідки архіву про прийняття документів, які підлягають
довгостроковому зберіганню; o довідки органу внутрішніх справ про
прийняття печаток і штампів; o оригіналів установчих документів (статут,
установчий договір); o свідоцтва про державну реєстрацію. Інвестиційні
фонди та інвестиційні компанії додатково надсилають повідомлення
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про скасування
реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та
інвестиційних компаній.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта підприємницької
діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з
Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Скасування
державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної
особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб’єктів
підприємницької діяльності на підставі таких документів: o особистої
заяви підприємця-громадянина або рішення суду (арбітражного суду) у
випадках, передбачених законодавством; o довідки органу державної
податкової служби про зняття з обліку; o довідки установ банків про
закриття рахунків; o довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і
штампів; o оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні
органи державної податкової служби та державної статистики про
скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.
Реєстраційна справа суб’єкта підприємницької діяльності, державну
реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до
місцевої державної архівної установи у встановленому порядку.
Законодавчими актами України можуть бути встановлені спеціальні правила
державної реєстрації окремих суб’єктів господарського права. Так,
державну реєстрацію банків, як зазначено в статті 17 Закону України “Про
банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. здійснює
Національний банк України відповідно до вимог зазначеного Закону та
нормативно-правових актів Національного банку України;
промислово-фінансові групи реєструє Кабінет Міністрів України, фондові
біржі – Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Авіаційне
страхове бюро – Київська міська державна адміністрація, Морське страхове
бюро – Одеська обласна державна адміністрація тощо.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право
укладати з громадянами договори про використання їхньої праці. При
укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний
забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в
Україні мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи
соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до
чинного законодавства. При втраті працездатності підприємець забезпечує
потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених
чинним законодавством.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець зобов’язаний не
завдавати шкоди довкіллю, не порушувати прав та інтересів громадян,
підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом. За
заподіяні шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену
законом відповідальність. Суб’єкт підприємництва – юридична особа – може
бути визнана арбітражним судом банкрутом у порядку, передбаченому
Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом”.

3. Підприємець і держава

Гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльності поділяються на
загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, Що держава
гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних
форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості
для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових,
інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення
матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано
розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання
підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює
у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання у робочий час
державних обов’язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує
підприємцю відповідні збитки.

Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує
недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.
Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та
іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком
випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними
особами і державними органами його майнових прав, що охороняються
законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.
Державна підтримка підприємництва – важливий чинник його активізації в
умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливих
організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава
надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та
нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об’єкти та споруди,
неви-користовуване устаткування), необхідні для здійснення
підприємницької діяльності. За допомогою економічних важелів (цільових
субсидій, податкових пільг тощо) держава стимулює модернізацію
технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та
послуг. Вона надає підприємцям цільові кредити та подає їм інші види
допомоги. На формування і розвиток малого підприємництва, становлення
малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів
в економіці спрямований Закон України “Про державну підтримку малого
підприємництва” від 19 жовтня 2000 р., який визначає суб’єктами малого
підприємництва фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законом
порядку як суб’єкти підприємницької діяльності; юридичних осіб –
суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової
форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих
за звітний період (календарний рік) не пе- ревищує 50 осіб та обсяг
річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро.

Державну підтримку малого підприємництва здійснюють Кабінет Міністрів
України – центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної
політики та підприємництва, інші центральні органи виконавчої влади за
такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого
підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку
та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання
науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки
продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб. Важливе
значення для розуміння взаємовідносин між підприємцем і державою мають
норми Закону України “Про підприємництво” щодо державного регулювання
підприємництва. Як зазначається у ст. 42 Конституції України, держава
забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає
права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та
усіх видів послуг і робіт. В умовах побудови ринкової економіки
докорінно змінюється характер організаційно-правових відносин державних
та інших органів з суб’єктами підприємництва. Сьогодні ці відносини
будуються з використанням: o податкової та фінансово-кредитної політики,
включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними
кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових
дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій; o державного
майна і системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних,
екологічних та інших норм і нормативів; o науково-технічних, економічних
та соціальних республіканських і регіональних програм; o договорів на
виконання робіт і поставок для державних потреб. Втручання державних
органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо воно
не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів
контролю за діяльністю підприємців.

Щоб зменшити втручання державних органів у підприємницьку діяльність,
усунути правові, адміністративні, економічні та організаційні перешкоди
у розвитку підприємництва, запровадити нові підходи до державного
регулювання підприємництва, Указом Президента України “Про усунення
обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” від З лютого
1998 р. визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень,
які стримують розвиток підприємницької діяльності, та щодо зменшення
надмірного державного регулювання підприємницької діяльності
(дерегулювання). Зазначені заходи, частину яких уже реалізовано в
чинному законодавстві, зокрема, включають: o спрощення порядку
створення, реєстрації та ліквідації суб’єктів підприємницької
діяльності; o скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що
підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання
сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької
діяльності; o лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб’єктів
підприємництва; o спрощення процедури митного оформлення вантажів при
здійсненні експортно-імпортних операцій; o забезпечення послідовності та
стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької
діяльності. Згідно з чинним законодавством державні органи і службові
особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї
компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи
іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам
законодавства, підприємець має право звернутися до суду, чи арбітражного
суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки, завдані
підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або
їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також
внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими
особами передбачених законодавством обов’язків щодо підприємця,
підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування

Список рекомендованої літератури

Ансон В. Договорное право / Пер. с англ. – М., 1984.

Богатых Е. А. Гражданское и торговое право. – М., 1996.

Віннис О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове
становище: Монографія. – К.: Знання, 1998.

Вінник О. М. Інвестиційне право: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000.

Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В. С.
Щербина, О. В. Щербина. – К.: Атіка, 2001.

Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М.
Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і
особливості становлення в Україні: Монографія. – Львів, 2000.

Долинская В. В. Акционерное право: Учебник / Отв. ред. А. Ю. Кабалкин. –
М., 1997.

Знаменский Г. Л. Хозяйственное законодательство Украины. Формирование и
перспективы развития – К.: Наукова думка, 1996.

Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для судентів
юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О. В. Дзери. – К, 1998.

Кибенко Е. Р. Корпоративное право: Учебное пособие. – Харьков: Эспада,
1999.

Комаров В. В. Международный коммерческий арбитраж. – Харьков, 1995.

Комаров С. Ответственность в коммерческом обороте. – М., 1991.

Косак В. М. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). –
Львів, 1996.

Круглова Н. Ю. Хозяйственное право. – М., 1997.

Кузнецова Н. С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности. – К.,
1993.

Луцъ В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. – К.,
1996.

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право: Курс лекций. – М., 1994. – Т. 1.
– Общие положения.

Основы немецкого торгового и хозяйственного права. – М., 1995.

Пересунъко С. I. Право державної власності в Україні (історія,
сучасність, перспективи). – Кіровоград: Єлисавет, 1998.

Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Очерки акционерного права Украины. – К.,
1995.

Притика Д. М., Типов М. І., Щербина В. С. та ін. Арбітражний процес:
Навч. посібник. – Харків: Консум, 1999. – Ч. II.

Притыка Д. Н. Арбитражный суд: проблемы организации и деятельности:
Монография. – К.: Орияне, 2000.

Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.:
Юрінком Інтер, 2000.

Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч.
посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

Саниахметова Н. А. Юридический справочник предпринимателя. – Харьков,
1999.

Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право: Курс лекцій. – К.:
ЄУФІСМБ, 1999.

Семерок О. С. Правове регулювання та захист іноземних інвестицій (за
законодавством України, Угорщини, Польщі та Словаччини). – Ужгород,
2000.

Тїтов М. І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти /
За наук. ред. В. М. Гайворонського. – Харків, 1997.

Хозяйственное право: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. В. С.
Мартемьянов. – М., 1994. – Т. 2.

Пират Г. А., Цират А. В. Международный арбитраж как способ разрешения
внешнеэкономических споров. – К., 1997.

Шершеневич Г. Курс торгового права. – Спб., 1908. – Т. 1.

Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. – М.,
1993.

Щербина В. С. Попередження господарських правопорушень. – К., 1993.

PAGE

PAGE 26

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020