.

Відповідальність неповнолітніх (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1120 11002
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Відповідальність неповнолітніх”План

TOC \o \h \z HYPERLINK \l “_Toc505706110” Вступ PAGEREF
_Toc505706110 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc505706111” 2. Поняття причин та умови, які сприяють
скоєнню злочину неповнолітніми PAGEREF _Toc505706111 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc505706112” 3. Кримінальна відповідальність
неповнолітніх PAGEREF _Toc505706112 \h 11

HYPERLINK \l “_Toc505706115” 4. Группи неповнолітніх та їх
антигромадська направленість PAGEREF _Toc505706115 \h 15

HYPERLINK \l “_Toc505706116” 5. Профілактична робота з неповнолітніми
PAGEREF _Toc505706116 \h 24

HYPERLINK \l “_Toc505706117” 6. Законодавство та профілактика
правопорушень неповнолітніх PAGEREF _Toc505706117 \h 26

HYPERLINK \l “_Toc505706118” 9. Список використуваної літератури
PAGEREF _Toc505706118 \h 30

ВСТУП

Боротьба з правопорушеннями неповнолітніх — одна з найбільш важливих
сторін усього процесу викорінювання злочинності в нашій країні. Значне
місце в цьому процесі займає кримінально-правова діяльність. Головний її
зміст полягає у виховній роботі, попередженні правопорушень з боку
підлітків, усуненні причин і умов, що сприяють злочинності
неповнолітніх. Усі ці задачі можуть бути успішно вирішені лише за умови
найсуворішого дотримання процесуального законодавства, що регламентує
порядок попереднього розслідування по справах неповнолітніх.

Відповідно до закону вік кримінальної відповідальності —16 років. Лише
за обмежене коло навмисних злочинів, окремо зазначених у Кримінальному
Кодексі України, до кримінальної відповідальності можуть залучатися
особи з 14 років. Розслідування злочинів, скоїних підлітками, має значні
особливості. Вони обумовлюються психологією неповнолітніх, ступенем
їхнього розвитку, здатністю реально оцінювати події, що відбуваються, і
т.п. У силу недостатнього життєвого досвіду, підвищеної сугестивності
підліток не здатний повною мірою використовувати свої права на
попередньому слідствi, зокрема, право на захист. Ця специфіка і
знаходить своє законодавче відображення в особливих процесуальних
нормах.

Нерідко підлітки роблять ті чи інші протиправні діяння (дрібні крадіжки,
хуліганство) на ґрунті бешкетництва, не усвідомлюючи до кінця значення
наслідків своїх дій. Тому до затримки, арешту неповнолітнього, залученню
його до кримінальної відповідальності треба підходити обережно, ретельно
з’ясовувати мотиви зробленого їм правопорушення, відрізняти бешкетництво
і витівку від навмисного злочину. Невиправданий арешт підлітка можуть
згубно вплинути на подальше його виховання. Необхідно виключити факти
залучення до кримінальної відповідальності неповнолітніх, котрі зробили
дії, що лише формально підпадають під ознаки злочину, але в силу
малозначності не представляють суспільної небезпеки. «Головна задача
слідства, – відзначав міністр внутрішніх справ СРСР генерал армії Н. А.
Щелоков, – полягає в тому, щоб на основі глибокого з’ясування
особистості підлітка, його оточення, обставин правопорушення визначити
шляхи його виправлення, як правило, без застосування мір кримiнального
покарання» .

Прокуратура неодноразово звертала увагу на те, що в практиці
розслідування злочинів неповнолітніх iснують істотні недоліки. По
багатьом справам не виконуються вимоги кримiнального закону про
обов’язкове з’ясування обставин, що підлягають установленню по справах
неповнолітніх, допускаються факти поверхневого дослідження обставин і
мотивів здійснення злочину, повільність, а іноді і тяганина в
розслідуванні кримінальних справ; деякі правопорушники необґрунтовано
звільняються від кримінальної відповідальності, залишаються без покарння
особи, якi їх схилили до злочинну чи антигромадської діяльностi. У
зв’язку з цим було запропоновано підсилити прокурорський нагляд за
неухильним виконанням слідчими по кожній справі вимог закону про
особливості розслідування злочинів неповнолітніх .

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх залежить від слідчого й органів
дізнання особливо чіткої організації праці. Її необхідно будувати таким
чином, щоб причини й умови, що сприяли здійсненню злочинів підлітками,
установлювалися по кожній справі, щоб у відношенні неповнолітніх були
зовсім виключені порушення закону. «Особливо небезпечно,— указує міністр
внутрішніх справ СРСР тов. Н. А. Щелоков,— однобічне захоплення
каральною стороною покарання в розслідуванні справ неповнолітніх. І про
це завжди треба пам’ятати. Тут неприпустимі не тільки найменші відступи
від закону, мінімальні відхилення від його прямих розпоряджень; тут
неприпустимі, як ні в якій іншій справі, навіть найменші педагогічні чи
психологічні помилки, безтактність» .

У наказі МВС СРСР № 242 від 1 вересня 1978 р. «Про заходи для
забезпечення розслідування слідчим апаратом МВС СРСР злочинів, скоїних
неповнолітніми» підкреслене, що суворе дотримання процесуальних норм, що
регламентують впровадження попереднього слідства по справах даної
категорії, має особливе значення. У наказі запропоноване «забезпечити по
кожній кримінальній справі про злочини неповнолітніх на основі
неухильного виконання норм карного процесу при суворому дотриманні
гарантованих законом прав обвинувачуваного на захист усебічне, повне й
об’єктивне їхнє розслідування, маючи на увазi, що особливе значення при
цьому має виховний і попереджувальний вплив на неповнолітніх і інших
осiб, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють здійсненню
правопорушень серед неповнолітніх; установлення всіх дорослих
співучасників злочину й осiб, що втягують підлітків у злочинну й іншу
антигромадську діяльність» .

На необхідність суворого дотримання вимог і положень закону, що
стосуються судочинства по справах неповнолітніх, постійно звертав увагу
Верховний Суд СРСР. У постанові № 16 Пленуму Верховного Суду СРСР від 3
грудня 1976 р. «Про практику застосування судами законодавства по
справах про злочини неповнолітніх і про залучення їх у злочинну й іншу
антигромадську діяльність» говориться, що треба підвищити вимогливість
до якості попереднього слідства, намагатися дотримання вимог по
з’ясуванню даних про особистість обвинувачуваного, умов його життя і
виховання, мотивів злочину, причин і умов, що сприяли його здійсненню, а
також по виявленню дорослих співучасників і осiб, що утягують підлітків
у злочинну й іншу антигромадську діяльність.

2. ПОНЯТТЯ ПРИЧИН І УМОВ, ЩО СПРИЯЮТЬ СКОЭННЮ ЗЛОЧИНІВ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Слідчі по справах неповнолітніх часто не розмежовують поняття «причина»
і «умова» здійснення злочину. Одні іменують причини, що сприяють
здійсненню злочину, умовами, і навпаки, інші – причини й умови називають
одним загальним терміном – «обставини, що сприяють здійсненню злочинів».
Підміна одного поняття іншим, нерозуміння їхньої сутності приводять до
того, що в результаті розслідування звичайно виявляються й усуваються
тільки умови, що сприяють здійсненню злочину, у той час як породжують
злочин причини, залишаючись поза полючи зору слідчого, можуть привести
до нових правопорушень.

Під причиною варто розуміти явище (групу явищ), що передує за часом
іншому явищу (наслідку) і породжує його. Умови ж самі не можуть породити
наслідок, але, супроводжуючи причинам і, сприяючи їм, сприяють їхньому
розвитку, необхідному для виникнення наслідку.

Злочин – результат сукупної дії комплексу причин і умов, тому необхідно
в усіх без винятку випадках виявляти всі його елементи. На практиці,
однак, нерідко обмежуються встановленням або однієї з причин, або однієї
з умов, що не дає можливості скласти правильне уявлення про всі
причинно-наслідкові залежності, що викликали здійснення неповнолітніми
злочину. Тому слідчі в представленнях звичайно пропонують усунути лише
окремі умови, що сприяли здійсненню злочину.

У сукупності причинно зв’язаних обставин, що слід у повному обсязі
виявляти у всіх випадках розслідування злочинів неповнолітніх, можна
виділити наступні складові частини:

безпосередня причина здійснення підлітком злочину;

причини, під впливом яких сформувалася антигромадська спрямованість
особистості неповнолітнього;

об’єктивні і суб’єктивні умови, що сприяють формуванню і закріпленню в
підлітка антигромадської спрямованості особистості;

умови, що сприяють прояву антигромадської спрямованості особистості
підлітка в конкретному злочині.

Антигромадська спрямованість особистості, розглянута як причина
злочину, — це система в тім чи іншому ступені перекручених поглядів,
представлень, негативне відношення до соціальних і моральних цінностей,
визначений характер потреб і обираються підлітком відповідно до його
поглядів способи їхнього задоволення. У неповнолітніх з антигромадською
спрямованістю свідомості не вироблені тверді суспільно позитивні
установки; їхні інстинкти, потяги і рефлекси можуть викликати відповідне
антигромадське поводження.

У ході розслідування кожного злочину, зробленого неповнолітнім, особливе
увага повинна бути звернена на виявлення ступеня укорінення у свідомості
підлітка антигромадської спрямованості. Без ретельного з’ясування цього
питання не можна ні індивідуалізувати заходу впливу, ні здійснювати
цілеспрямовану попереджувальну роботу.

Успішне рішення цієї важливої задачі здійснюється на основі виділення
визначених типів неповнолітніх правопорушників, кожний з який являє
собою визначену «ступінь» деморалізації особистості – від окремих її
проявів до відносно чіткої і стійкої антигромадської орієнтації і далі
до формування загальної злочинної спрямованості .

Одні підлітки мають загальну злочинну спрямованість особистості, їм
властива готовність до здійснення злочину, вони розробляють конкретні
плани здійснення злочину чи створюють для цієї умови. У них переважають
звички до азартних ігор, пияцтву, бійкам, жаргону, і т.п. Багато хто з
них у силу деформації психіки озлоблені, байдужі до переживань інших
осiб.

Інші характеризуються загальною негативною спрямованістю особистості,
багато в чому схожій з відзначеної в першій групі, але виступають у ролі
співучасників, а не організаторів злочинної ситуації.

Треті мають просто хитливу особистісну спрямованість: по місцеві
навчання чи роботи вони характеризуються позитивно, однак, наслідуючи
іншим, роблять злочину.

Підлітки, віднесені до четвертої групи, роблять злочину випадково,
усупереч загальній позитивній спрямованості особистості. Їм властиві
лише окремі деформації в сфері інтересів морального чи
емоційно-вольового розвитку. Злочини відбуваються звичайно під впливом
«дитячих» мотивів — бешкетництва, легкодумства, неправильної оцінки
своїх дій.

Причини, під впливом яких може формуватися антигромадська спрямованість
особистості неповнолітнього, відрізняються великою розмаїтістю. Для
їхнього виявлення необхідно в кожнім конкретному випадку встановлювати
умови життя і виховання підлітка, взаємини з навколишніми, можливі
відхилення від нормального розвитку.

Одна з причин формування антигромадської спрямованості особистості
підлітка-правопорушника – негативний вплив на нього батьків і
близьких, а також кримінальників-рецидивістів і т.п.

Негативний вплив на неповнолітніх роблять часом неформальні зв’язки і
групи з антигромадською орієнтацією, тому що вони можуть бути
середовищем прояву негативних антигромадських поглядів і норм протягом
тривалого періоду часу.

Активізації зовнішнього впливу на формування у свідомості підлітка
антигромадської спрямованості особистості часто сприяють низький
культурний і загальноосвітній рівень, наявність у нього негативних
поглядів, звичок, чорт характеру (слабка воля, відсутність навичок
трудової діяльності, жорстокість і т.п.), а також різного роду психічні
аномалії.

Активний виховний вплив на дитину робить родина. Разом з тим є родини, у
яких розвиток підлітків може йти по неправильному шляху. Це часто
відбувається через відсутність у батьків загальної і педагогічної
культури, навичок виховання, а також у результаті сформованих у родині
нездорових життєвих позицій. У підлітка виховується зневажливе
відношення до праці, правам і інтересам інших, споживчі настрої,
відсутня повага до закону.

Деякі батьки не можуть у повному обсязі здійснювати належне виховання
дітей по об’єктивних причинах (у зв’язку з хворобою, зайнятістю роботою
в нічну зміну і т.д.).

Частина батьків ухиляється від виховання дітей. Особливо це характерно
для неповних родин, у яких один з батьків відмовляється від виховання
дитини. Варто враховувати, що третина існуючих на обліку в міліції
неповнолітніх не має одного з батьків.

Нерідкі випадки, коли батьки (чи один з них) негативно впливають на
поводження підлітка тим, що ведуть аморальний спосіб життя: пиячать
самі, втягують у це заняття своїх дітей, улаштовують скандали в родині,
жорстоко звертаються з дітьми, виганяють їх з будинку.

Як відзначається в директивній указівці , правоохоронні й інші державні
органи допускають недогляду в роботі з родинами, у яких батьки пиячать і
негативно впливають на поводження дітей. Украй рідко застосовується
законодавство про виселення з квартир осiб, позбавлених батьківських
прав. Через повільність у виконанні рішень про позбавлення батьківських
прав деякі підлітки продовжували знаходитися тривалий час під впливом
алкоголіків. Недостатньо використовуються можливості впливу трудових
колективів на п’яниць, що мають дітей, обмеження їхньої дієздатності.
Немає активності в роботі комісій зі справ неповнолітніх.

Умови, що сприяють формуванню і закріпленню в підлітка антигромадської
спрямованості особистості, також дуже різноманітні. Зупинимося на
їхньому розгляді докладніше.

Значна роль у попередженні правопорушенні підлітків приділяється
навчальним закладам і виробничим підприємствам. Однак у їхній роботі
досить часто виявляються негативні обставини, що сприяють здійсненню
підлітками злочину. Це – обстановка безкарності за порушення, дрібні
крадіжки з гардеробів, оббирання учнів, несвоєчасне працевлаштування
підлітків, що кинули школу,, слабке їхнє залучення в громадське життя
колективу, у сферу організованого дозвілля і творчості, недостатній
контроль за поводженням дітей поза школою, у родині і т.д.

В окремих ПТУ не надається значення фактам, коли в групі щодня відсутнє
5—7 чоловік, хоча відомо, що учнями під час, відведене для занять,
відбувається близько 10% злочинів і 12% — під час виробничої практики .

Чимало учнів значиться в списках навчальних закладів, у той час як вони
давно кинули навчання, чи адміністрація шкіл у порушення вимог закону
без згоди комісії зі справ неповнолітніх виключає учнів за погане
поводження, переводить у вечірню школу, у ПТУ, не цікавлячи, чи дійсно
вони продовжують навчання. У деяких школах і ПТУ адміністрація не вивчає
умови морального формування особистості учнів у родині, гуртожитку, під
час проходження виробничої практики, не проводить вдумливої, кропіткої
роботи з кожним підлітком, схильним до правопорушень, у її діях дотепер
переважає прагнення до проведення масових профілактичних заходів замість
кропіткої індивідуально-профілактичної роботи, мало приділяється уваги
запобіганню пияцтва, наркоманії і токсикоманії.

Зустрічаються факти приховання адміністрацією від правоохоронних органів
правопорушень підлітків, що сприяє формуванню в них почуття безкарності.

Крім того, господарські керівники найчастіше не створюють необхідних
умов для праці і побуту підлітків, зайнятих на виробництві, підвищення
їхнього професійного, загальноосвітнього і культурного рівня, не стежать
за навчанням працюючих підлітків. Велика шкода приносить формальний
підхід адміністрації і громадських організацій до питання про підбор
суспільних вихователів, закріпленні шефів, наставників за
підлітками-новачками. Їхнє навчання на деяких підприємствах доручається
судимим чи особам, що зловживають спиртними напоями. Особлива увага
необхідно звертати на працівників торгівлі, що продають спиртні напої
підліткам, на дорослих, що утягують підлітків у пияцтво, уживання
наркотиків, у злочинну діяльність, а також на умови і причини формування
злочинних груп неповнолітніх. При цьому важливо виявляти їхніх
організаторів і вживати ефективних заходів до запобігання появи нових
антигромадських груп.

Не завжди утягує в роботу з важкими підлітками, в організацію їхнього
дозвілля, спортивних заходів суспільний актив: педагоги, спортсмени,
студенти, здатні потягнути підлітків цікавою справою. Тим часом добре
зарекомендували себе такі форми, як прилучення підлітків під час
шкільних канікул до посильної праці, залучення в клуби підлітків,
спортивно-трудові табори й ін.

Ветерани війни і праці, що були воїни-інтернаціоналісти могли б багато
чого зробити для виховання підростаючого покоління. Великими
можливостями в роботі з перевиховання неповнолітніх правопорушників
мають призначуване рішення КДН суспільні інспектори. Однак при
розслідуванні нерідко виявляються факти грубого порушення Положення про
суспільних інспекторів: ними призначаються некомпетентні особи, звіти
суспільних інспекторів не заслуховуються, їм не виявляється допомога.
Іноді суспільні інспектори навіть не ставляться в популярність про своє
прикріплення до того чи іншого підлітка.

При розслідуванні повторних правопорушень, зроблених підлітком, часто
з’ясовується, що КДН не приймала своєчасних мір для їхнього запобігання,
не контролювала виконання власних рішень, порушувала встановлені законом
терміни і т.п. Про подібні порушення необхідно вносити представлення в
комісії зі справ неповнолітніх при місцевих адміністраціях, органах
влади.

Сформована у свідомості того чи іншого підлітка антигромадська
спрямованість містить у собі лише можливість здійснення злочину. Вона
стає причиною конкретного злочину при наявності умов, що сприяють її
реалізації. На відміну від дорослих злочинців, що нерідко наполегливо
шукають можливості здійснення своїх намірів і навіть штучно створюють
умови для здійснення злочинів, підлітки в більшості випадків не зроблять
злочину, якщо в навколишній їхній обстановці не знайдуть відповідних
умов.

Ця обставина робить особливо важливої роботу всіх державних і
громадських організацій, посадових осіб по усуненню недоліків у своїй
діяльності, а також по виявленню й усуненню умов, що сприяють чи можуть
сприяти здійсненню підлітками злочинів.

До числа таких умов відносяться: недоліки в організації обліку, контролю
і збереження матеріальних цінностей; перевірок діяльності посадових осіб
на підприємствах, у торгових організаціях і т.п.; у підборі кадрів і
комплектуванні складу вихователів і педагогів у навчальних закладах,
гуртожитках, дитячих установах у діяльності по охороні порядку і майна.
Сюди ж варто віднести різного роду відступу від вимог законів і
нормативних актів, що допускаються посадовими особами; байдужне, пасивне
відношення окремих посадових осіб до правопорушень, чиненим підлітками.

Іноді при розслідуванні кримінальних справ недоліки, що є умовами, що
сприяють здійсненню неповнолітніми злочинів, виявляються й у діяльності
самих органів внутрішніх справ. До таких недоліків, насамперед,
відносяться факти приховання від обліку і реєстрації правопорушень і
злочинних проявів підлітків, несвоєчасного реагування на сигнали про
правопорушення неповнолітніх, слабка активність у роз’єднанні злочинних
угруповань.

Виявлення причин і умов, що сприяли здійсненню злочинів неповнолітніми,
здійснюється під час допитів самого неповнолітнього правопорушника,
свідка, виробництва інших слідчих дій, шляхом витребування
характеристик, довідок, інших документів.

Оскільки виробництво слідчих дій докладно регламентоване УПК України і
не має потребу в подальшому роз’ясненні, зупинимося на розгляді деяких
особливостей їхнього виробництва лише в частині виявлення причин і умов,
що сприяли здійсненню злочинів неповнолітніми.

Щиросерде визнання і каяття, що випробували більшість вивчених
правопорушників, свідчить про наявність психологічного контакту між
слідчими і винними, а також гарної основи для виявлення причин і умов
злочину. Як правило, підліток досить докладно розповідає про
попереджувальну роботу з ним працівників КДН, ПППН, УР, педагогів, про
перенесені хвороби, колишні судимості, мотиви, що штовхнули його на шлях
здійснення злочину. Менш охоче часом неповнолітній дає показання про
свої взаємини з батьками, друзями, співучасниками злочину; з дорослими,
які втягли його в злочинну діяльність, пияцтво. Це порозумівається
різними причинами: почуттям, що не правильно розуміється, дружби,
острахом мести, родинними зв’язками.

У подібних ситуаціях необхідно звернути увага підлітка на його
неправильну лінію поводження, прагнути довести, що безкарність осiб, які
втягли його в злочин, може мати негативні наслідки для інших підлітків.
Якщо ж підліток завзято не бажає розповідати про взаємини в родині,
житло-побутових умовах його життя і виховання, не слід наполягати на
цьому: підліток може замкнутися, психологічний контакт буде загублений.
Зазначені зведення можуть бути отримані слідчим шляхом допитів інших
осiб – свідків у справі: родичів, педагогів, інспекторів ПППН,
вихователів і ін., кожний з який може освітити ту чи іншу сторону життя
підлітка, повідомити про причини й умови, що штовхнули його на
здійснення злочину, а також мірах, що приймалися для усунення негативних
обставин. Батьки, наприклад, можуть розповісти про стан здоров’я
підлітка, перенесених у дитинстві захворюваннях, його навчанні,
взаєминах із учителями, однокласниками, колі друзів, їхньому впливі на
нього. Педагог охарактеризує мікроклімат у навчальному чи виробничому
колективі, відношення підлітка до правил внутрішнього розпорядку,
трудовій дисципліні, громадському життю колективу. Учитель пояснить
причини відставання в навчанні, розповість про інтереси і поводження у
вільне від навчання час, взаєминах з однокласниками.

Наставник, інспектор ПППН чи КДН допоможуть зрозуміти особливості
особистості підлітка, його інтереси, захоплення. З допиту цих осiб
слідчий зможе зробити висновок про ефективність і своєчасність прийнятих
заходів для виправлення підлітка, відношенні неповнолітнього до
проведених заходів. Необхідно мати у виді, що зазначені свідки часом
охоче подають негативну інформацію про підлітка, хоча рідко визнають і
свої недоробки, недоліки в профілактичній діяльності. Оскільки такі
факти мають істотне значення для виявлення причин і умов, що сприяли
здійсненню підлітком злочину, слідчий повинний наполегливо встановлювати
їх у процесі попереднього слідства.

Частина відомостей про криміногенні обставини слідчий може одержати з
характеристик по місцеві навчання чи проживання, шляхом обстеження
побутових умов життя і виховання підлітка, напрямку запитів у
психоневрологічний, наркологічний диспансер іншу медичну установу, ПППН,
КДН, ИЦ МВС, УВС, звертання до матеріалів про відмовлення в порушенні
кримінальної справи, призначення судово-психіатричної чи психологічної
експертизи. У необхідних випадках слідчі запитують характеристику про
поводження арештованого в слідчому ізоляторі (коли він тривалий час ніде
не працював і не учився) чи з УИН, у якому засуджений раніше відбував
покарання. З метою одержання необхідної і більш повної інформації слідч
необхідно ознайомитися з відповідними матеріалами в ПППН, школі,
професійно-технічному училищі. Так, вивченням планів виховної роботи на
навчальний рік, протоколів засідань педагогічних рад, матеріалів
оперативних нарад, планів індивідуально-виховної роботи з учнями слідчий
може одержати в ході слідства досить повні, конкретні і незаперечні
факти, що дозволяють йому проаналізувати їх, виявити недогляди, що
малися, і недоліки в діяльності установ, організацій і окремих посадових
осіб, що сприяли в остаточному підсумку здійсненню підлітком злочину.

Якщо підліток працює на виробництві, необхідна інформація про причини й
умови, що сприяли здійсненню злочину, може бути отримана слідчим шляхом
опитування адміністрації цеху, голів заводського комітету профспілки,
комендантів училищ. Отримана інформація може бути доповнена вивченням
різного роду документів.

Пророблена в зв’язку з розслідуванням злочину робота слідчого повинна
знайти відображення в обвинувальному висновку в справі чи постанові про
його припинення. В обвинувальному висновку, поряд з аналізом зібраних
доказів, повинний бути розділ, присвячений характеристиці особистості
неповнолітнього обвинувачуваних.

У довідці до обвинувального висновку варто перелічити, кому і коли
спрямовані представлення, коли, де і на яку тему слідчий виступав перед
колективом, які ще проведені профілактичні заходи щодо справи. Копії
представлень, а також відповіді на них варто прилучати до справи.

3. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

При розкритті даного питання доцільно цілком відтворити Карний Закон РФ
у частині кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх

1. Неповнолітніми визнаються особи, яким вчасно здійснення злочину
виповнилося чотирнадцять, але не виповнилося вісімнадцяти років.

2. Неповнолітнім, що скоїли злочин, може бути призначені покарання або
до них можуть бути застосовані примусові заходи виховного впливу.

Види покарань, призначуваних неповнолітнім

1. Видами покарань, призначуваних неповнолітнім, є:

а) штраф;

б) позбавлення права займатися визначеною діяльністю;

в) обов’язкові роботи;

г) виправні роботи;

д) арешт;

е) позбавлення волі на певний строк.

2. Штраф призначається тільки при наявності в неповнолітнього
засудженого самостійного чи заробітку майна, на яке може бути звернене
стягнення. Штраф призначається в розмірі від десяти до п’ятисот
мінімальних розмірів оплати чи праці в розмірі заробітної плати чи
іншого доходу неповнолітнього засудженого за період від двох тижнів до
шести місяців.

3. Обов’язкові роботи призначаються на термін від сорока до ста
шістдесятьох годин, полягають у виконанні робіт, посильних для
неповнолітнього, і виповнюються їм у вільне від навчання чи основної
роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання особам у віці до
п’ятнадцяти років не може перевищувати двох годин у день, а особам у
віці від п’ятнадцяти до шістнадцяти років – трьох годин у день.

4. Виправні роботи призначаються неповнолітнім засудженим на термін до
одного року.

5. Арешт призначається неповнолітнім засудженим, що досягли до моменту
винесення судом вироку шістнадцятирічного віку, на термін від одного до
чотирьох місяців.

6. Позбавлення волі призначається неповнолітнім засудженим на термін не
понад десять років і відбувають:

неповнолітніми чоловічої статі, засудженими вперше до позбавлення волі,
а також неповнолітніми жіновий статі – у виховних колоніях загального
режиму;

неповнолітніми чоловічої статі, що раніше відбували позбавлення волі, –
у виховних колоніях посиленого режиму.

7. Суд може дати вказівка органу, що виконує покарання, про облік при
звертанні з неповнолітнім засудженої визначених особливостей його
особистості.

Призначення покарання неповнолітньому

1. При призначенні покарання неповнолітньому крім обставин, передбачених
статтею 60 дійсного Кодексу, враховуються умови його життя і виховання,
рівень психічного розвитку, інші особливості особистості, а також вплив
на нього старших за віком осiб.

2. Неповнолітній вік як пом’якшувальна обставина враховується в
сукупності з іншими зм’якшуючими й обтяжуючими обставинами.

Застосування примусових заходів виховного впливу

1. Неповнолітній, що вперше зробив злочин невеликої чи середньої ваги,
може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо буде
визнано, що його виправлення може бути досягнуте шляхом застосування
примусових заходів виховного впливу.

2. Неповнолітньому можуть бути призначені наступні примусові заходи
виховного впливу:

а) попередження;

б) передача під нагляд батьків чи особи, що заміняють їх, або
спеціалізованого державного органа;

в) покладання обов’язку загладити заподіяну шкоду:

г) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поводження
неповнолітнього.

3. Неповнолітньому може бути призначене одночасно кілька примусових
заходів виховного впливу. Тривалість терміну застосування примусових
заходів виховного впливу, передбачених пунктами «б» і «м» частини другої
дійсної статті, встановлюється органом, що призначає ці міри.

4. У випадку систематичного невиконання неповнолітнім примусового заходу
виховного впливу цей захід для представлення спеціалізованого державного
органа скасовується і матеріали направляються для залучення
неповнолітнього до кримінальної відповідальності.

Зміст примусових заходів виховного впливу

1. Попередження складається в роз’ясненні неповнолітньому шкоди,
заподіяного його діянням, і наслідків повторного здійснення злочинів,
передбачених дійсним Кодексом.

2. Передача під нагляд складається в покладанні на батьків чи осіб,
їхній що заміняють, або на спеціалізований державний орган обов’язку по
виховному впливі на неповнолітнього і контролю за його поводженням.

3. Обов’язок загладити заподіяна шкода покладається з урахуванням
майнового положення неповнолітнього і наявності в нього відповідних
трудових навичок.

4. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поводження
неповнолітнього можуть передбачати заборона відвідування визначених
місць, використання визначених форм дозвілля, у тому числі зв’язаних з
керуванням механічним транспортним засобом, обмеження перебування поза
будинком після визначеного часу доби, виїзду в інші місцевості без
дозволу спеціалізованого державного органа. Неповнолітньому може бути
пред’явлене також вимога повернутися в освітню установу або
працевлаштуватися за допомогою спеціалізованого державного органа.
Дійсний перелік не є вичерпним.

Звільнення від покарання неповнолітніх

1. Неповнолітній, засуджений за здійснення злочину невеликої чи
середньої ваги, може бути звільнений судом від покарання з застосуванням
примусових заходів виховного впливу, передбачених частиною другої статті
90 дійсного Кодексу.

2. Неповнолітній, засуджений за здійснення злочину середньої ваги, може
бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що мети
покарання можуть бути досягнуті тільки шляхом приміщення його в
спеціальну виховну чи лікувально-виховну установу для неповнолітніх. При
цьому термін перебування в зазначеній установі не може перевищувати
максимального терміну покарання, передбаченого дійсним Кодексом за
злочин, зроблений неповнолітнім.

3. Перебування в зазначеній установі може бути припинене до закінчення
терміну, передбаченого частиною другої дійсної статті, якщо по висновку
спеціалізованого державного органа, що забезпечує виправлення,
неповнолітній не бідує більш для свого виправлення надалі застосуванні
даної міри. Продовження перебування в спеціальній виховній чи
лікувально-виховній установі для неповнолітніх послу витікання терміну,
передбаченого частиною другої дійсної статті, допускається тільки в разі
потреби завершити загальноосвітню чи професійну підготовку.

Умовно-дострокове звільнення неповнолітніх від відбування покарання

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути
застосоване до неповнолітнім, засудженим до виправних робіт чи до
позбавлення волі, після фактичного від’їзду:

а) не менш однієї третини терміну покарання, призначеного судом за
злочин невеликої чи середньої ваги;

б) не менш половини терміну покарання, призначеного судом за тяжкий
злочин;

в) не менш двох третин терміну покарання, призначеного судом за особливо
тяжкий злочин.

Терміни давнини

Терміни давнини, при звільненні неповнолітніх від кримінальної
відповідальності чи від відбування покарання скорочуються наполовину.

Для осiб, що зробила злочини до досягнення віку вісімнадцяти років,
терміни погашення судимості, передбачені частиною третьої статті 86
дійсного Кодексу, скорочуються і відповідно рівні:

а) одного року після від’їзду позбавлення волі за злочин невеликої чи
середньої ваги;

б) трьом рокам після від’їзду позбавлення волі за тяжке чи особливо
тяжкий злочин.

У виняткових випадках з урахуванням характеру зробленого діяння й
особистості суд може застосувати положення дійсного розділу до осiб, що
скоїли злочин у віці від вісімнадцяти до двадцяти років, крім поміщення
їх у спеціальну виховну чи лікувально-виховну установу для
неповнолітніх.

4. ГРУПИ НЕПОВНОЛІТНІХ І ЇХНЯ АНТИГРОМАДСЬКА СПРЯМОВАНІСТЬ

В останні роки вкрай негативно впливає на стан оперативної обстановки
постійне збільшення фактів групових порушень суспільного порядку,
масових бійок, тяжких злочинів проти особистості з боку антигромадських,
хуліганських об’єднань підлітків і молоді, утворених по територіальній
ознаці, а також «фанатів» спортивних команд, рок-груп,
рокерів-мотоциклістів і інших неформальних об’єднань антигромадської
спрямованості.

Географія подібних антигромадських проявів дуже велика й охоплює велику
територію. Найбільше інтенсивно в 1998-1999 р. такі події проявилися в
Богуславі, Дніпродзержинську, Кривому розі, Києві, Києвскій області,
Дніпропетровську, Маріуполі, Автономній республіці Крим, . Групи
підлітків і молоді в Харькові, Віннеці, Керчі і ряді інших місць брали
участь у групових порушеннях правопорядку, тяжких злочинах,
спровокованих націоналістичними й екстремістськими елементами.
Хуліганські дії антигромадських угруповань молоді в ряді випадків
супроводжувалися нападом на співробітників міліції, будинку ОВС.

Члени таких неформальних угруповань при здійсненні злочинів і
правопорушень, спрямованих проти особистості, часто виявляють особливу
жорстокість і цинізм. Це обумовлено прагненням самоствердитися в
середовищі однолітків бажанням виділитися, стати лідером. Протиправними
діями молодих людей і підлітків рухає культ «сильної особистості»
(«супермена»), причому приклади антигромадського поводження вони
найчастіше черпають із західних відеофільмів-бойовиків, «романтичних»
розповідей осiб, звільнених з місць позбавлення волі.

Вивчення оперативно-розшукових і слідчих матеріалів у ряді регіонів
країни свідчить про те, що діяльність деяких груп привертає увагу
«авторитетів» злочинного середовища, небезпечних рецидивістів. Вони
доглядають найбільш зухвалих підлітків, «маючих досвід» здійснення
правопорушень, з метою залучення їх в організовані злочинні групи. У
ряді міст угруповання за місцем проживання перейняли елементи
організованості і професіоналізму злочинної діяльності: у них –
запозичений з карного середовища «статут»; тверда ієрархія відносин;
лідери, часто прямо зв’язані зі злочинним середовищем; регулярний збір
коштів із членів груп («общаки»). Спеціальне вивчення показує, що
постійний збір грошей (побори) відзначаються в 90% подібних угруповань
Казані і Дзержинська, причому в кожній четвертій групі ця практика
розширюється, а суми збільшуються. У цих же містах протягом декількох
років залишаються досить стійкі вимоги до знову прийнятого в угруповання
(від 65 до 95% груп). Аналіз оперативних матеріалів показав, що в 94%
угруповань у Казані й у кожній п’ятій групі в рр. Дзержинську і
Йошкар-Олі ведеться цілеспрямована робота з передачі «досвіду»
здійснення злочинів від старших до молодших членів групи.

Такі міста, як Дніпропетровськ, Донецьк, Кривий ріг, Вінниця,
Красноармейськ, Харьковській та вінницькій областях, Одесі і інші
«розділені» угрупованнями з антигромадською спрямованістю («моталки»,
«контори», «тусовки», «системи», «команди») на сфери впливу , за які між
ними йде постійна «боротьба», що переходить у групові хуліганські дії,
злочини проти особистості і корисливі-насильницькі зазіхання.

Серед найбільше цінних якостей у членів таких угруповань — уміння
битися, наявність сили (на це указали від 78 до 100% опитаних членів
груп), заступництво більш «авторитетних» осiб, у тому числі з раніше
суджених (понад 50% опитаних), яскраво виражена агресивність, цинізм,
відсутність стримуючих норм (від 22 до 25%).

Вибіркові дослідження показали також, що реальне число молоді, утягненої
в протиправну діяльність територіальних неформальних груп, у 3—4 рази
перевершує дані місцевих правоохоронних органів. Це свідчить про
відносно широкий, «» дії подібних угруповань, щозаражає. Зафіксована
також відносно розвита система союзів між різними угрупованнями,
об’єднаними протиправними справами. Особливо чітко це виявляється в
Дніпропетровську і Донецьку – містах, що відрізняються тривалим періодом
розвитку подібних міжгруппових відносин.

Щодо новою тенденцією в протиправному поводженні неформальних угруповань
молоді є розширення їхнього впливу на інші регіони шляхом здійснення
«гастрольних» поїздок для здійснення злочинів. У Києві члени молодіжних
угруповань з Поволжя в 1998-1999 р. склали половину всіх іногородніх
осiб, що зробили тяжкі злочини.

Стійкість, тривалість існування обстежених угруповань багато в чому
обумовлена неадекватністю і запізнюванням реагування правоохоронних
органів на протиправне поводження членів таких формувань.

Наприклад, у Києві, де територіальні угруповання знаходяться ще в
початкової, багато в чому стихійній стадії розвитку, масові збіговиська
підлітків і молоді, зв’язані з порушенням суспільного порядку,
відзначалися в 1998-1999 р. практично у всіх районах міста. Однак
реагування органів внутрішніх справ на такі протиправні дії носить явно
неадекватний характер суспільної небезпеки таких явищ. Не може бути
визнано нормальним положення, при якому з загального числа доставлених в
органи міліції за протиправні дії учасників таких збіговисьок, до
адміністративної відповідальності притягнута лише четверта їхня частина,
у тому числі за дрібне хуліганство лише кожен 12-й, за злісну непокору
співробітникам міліції – одиниці. Фактично таке реагування – приклад
загальної тенденції потурання фактам групового хуліганства.

У методичному плані інтерес представляють результати дослідження
найбільше прорахунків, що часто зустрічаються, у розслідуванні злочинів
з боку антигромадських угруповань підлітків і молоді.

Аналіз матеріалів про групові протиправні дії підлітків показав, що по
більшості таких фактів виносяться постанови про відмовлення в порушенні
кримінальних справ. У цілому робота з відмовленими матеріалів у
відношенні правопорушень неповнолітніх не може бути визнана задовільної.
Ці матеріали ніким не аналізуються, зберігаються розрізнено в загальній
масі відмовлених матеріалів по МРВВС і відділеннях міліції, що не дає
можливості установити реальну картину групових антигромадських проявів
неповнолітніх.

У цьому зв’язку при розслідуванні злочинів підліткових і молодіжних
формувань до кримінальної справи доцільно прилучити матеріали про
відмовлення в порушенні кримінальних справ, по яких раніше проходили
підозрювані. Це дає можливість прийняти рішення про обрання запобіжного
заходу, глибше вивчити особистості підозрюваних, середовище їхнього
існування, хронологію і характер протиправних діянь.

Однієї з причин, що стимулюють злочини з боку таких угруповань, є
незадовільна робота органів внутрішніх справ при розкритті і дозволі
первинних матеріалів кримінальних справ про хуліганство. Заяви і
повідомлення надходять найчастіше під час чи відразу після здійснення
злочину від потерпілих і характеризуються неповнотою, відсутністю
багатьох даних, особливо про особистість (групі осiб) підозрюваного.
Така інформаційна невизначеність вимагає негайного порушення
кримінальної справи і проведення всього комплексу слідчих дій. Однак
аналіз показав, що 60% вивчених кримінальних справ збуджувалося в
10-денний термін після перевірки вихідної інформації, хоча в наявності
були всі ознаки складу злочину, і додаткова перевірка не була потрібна.
У Харькові багато таких справ збуджувалися з порушенням процесуальних
термінів через 15—20 днів. У результаті втрачалися багато слідів
злочинів, а зусилля слідчих і дізнання направлялися на те, щоб зібрати
доказу на двох-трьох злочинців, інші учасники хуліганських дій або не
встановлювалися, або проходили як свідків. Так, при побитті окремих
підлітків до кримінальної відповідальності залучаються тільки ті, чиї
дії знаходилися в прямому причинному зв’язку з заподіяними тілесними
ушкодженнями чи смертю потерпілого, що наступила, у відношенні інших
учасників, як правило, випливає відмовлення в порушенні кримінальної
справи, і вони проходять як свідків.

Вивчення кримінальних справ у Верховному Суді , а також у районних
народних судах м. Донецька показало, що при групових бійках не
залучаються до кримінальної відповідальності особи з угруповання, один
із членів якої визнається потерпілим. Хоча часто немає ніякої
протилежності між поводженням потерпілого й угруповання, у якій він
складався, і поводженням винного і членів його угруповання. Нерідко
тільки випадкові обставини вирішують, хто стане потерпілим у такій
ситуації.

Варто критично оцінити практику органів розслідування (переважно органів
дізнання) у відношенні групових злочинів. Представляється, що напрямок
матеріалів про групове хуліганство для застосування до його осiб мір, що
зробили, суспільного впливу чи примусового виховного характеру не
повинне мати місце без порушення кримінальної справи і виробництва
розслідування. Варто усувати з практики випадок порушення кримінальних
справ по злочинах, зробленим декількома особами лише у відношенні деяких
з них. Це веде до того, що справа розчленовується на фрагменти, приватні
епізоди виділяються в окреме виробництво. У результаті залишаються
непокараними лідери й активні учасники, відповідальність падає в
основному на «середню ланку», а це сприяє росту і зміцненню угруповань.

Однієї з найважливіших задач попереднього слідства по справах про
злочини неповнолітніх є своєчасне і повне установлення фактів залучення
дорослими підлітків у злочинну й іншу антигромадську діяльність,
залучення винних до кримінальної відповідальності. На практиці ця задача
зважується незадовільно. Так, у м. Богуславi за 1998 рік притягнуто
тільки 4 лідера, а на обліку карного розшуку в цей час складалося 183
дорослих лідера. Ефективність боротьби зі злочинами, у визначеній мері
знижується через поверхневе дослідження первинних матеріалів, коли без
уваги залишаються факти залучення дорослими неповнолітніх у злочинну
діяльність.

У розслідуванні по справах про групове хуліганство антигромадських
формувань молоді зустрічаються серйозні недоліки у виробництві окремих
слідчих дій. Так, огляд місця події по цих справах виробляється рідко, а
якість його проведення, як правило, незадовільно. Коли ситуація
розслідування характеризується інформаційною невизначеністю, правильна
організація і тактика проведення огляду місця події сприяє з’ясуванню
реальної картини злочину. За даними вибіркового дослідження залишаються
різноманітні матеріальні сліди. Їхнє виявлення, фіксація і дослідження
нерідке мають вирішальне значення. Однак навіть у тих порівняно рідких
випадках, коли огляд місця події проводився, ефективність його різко
знижувалася через серйозні недоліки: неповного опису обстановки місця
події (86%); неточного чи неповного опису виявлених слідів, а також
інших речовинних доказів (78,3%). Крім того, не вироблялося
фотографування місця події (87,9%), не складалися, або були незадовільно
складені плани і схеми (95%).

У той же час аналіз практики показує що на місцях бійок конфліктуючих
угруповань часто залишаються дуже коштовні для розслідування речовинні
докази: саморобні вибухові пристрої (їхні залишки), спеціально
пристосовані для нападу лозини, булави й інші предмети, обривки одягу,
головні убори (відомі випадки, коли підлітки члени угруповань
використовують єдину «уніформу», по якій можна ідентифікувавши їхню
приналежність до того чи іншого неформального об’єднання).

Зведення про підозрювані в протоколах допиту часто бувають поверхневими,
багато важливих питань не з’ясовуються. Злочинці в половині усіх
випадків описуються лише по ознаках одягу і головного убору, по росту і
статурі – у 15,2%. Помітні предмети встановлювалися лише в 3,1%. При
цьому в кожнім третьому випадку прикмети злочинців, що сховалися, при
допитах потерпілих, свідків узагалі не з’ясовувалися. По вивченим даним
не було спроб одержати зведення, необхідні для складання суб’єктивного
портрета.

У вивченій категорії справ, як правило, порівняно вузьке коло свідків. В
основному, це або члени угруповання, у якій знаходився потерпілий, або
самі підлітки, що нападали. У цьому зв’язку заслуговує поширення досвід
тих слідчих, що використовують більш широке коло свідків. До них можна
віднести:

особи, що працюють на об’єктах відпочинку членів угруповання (бармени,
диск-жокеї, офіціанти, швейцари, гардеробники);

особи, що спільно займаються спортом із членами угруповання, але не
беруть участь у протиправних діях;

колишніх членів угруповання, що відійшли від її по тим чи іншим
обставинам;

жінок і дівчин, що мають постійні контакти з членами угруповань.

Нерідко підозрюваний, його рідні чи знайомі після здійснення злочину
намагаються впливати на потерпілого чи свідків, схиляючи відмовитися від
колишніх показань чи змінити їх на користь обвинувачуваного. Однак,
незважаючи на те, що при повторних допитах убачаються явні розбіжності в
показаннях на користь обвинувачуваних, причини цих розбіжностей не
з’ясовуються. Доцільно вживати спеціальних заходів по запобіганню впливу
на потерпілого і свідків з боку зацікавлених осіб, зокрема, звістці
допит із застосуванням магнітофонної ленти чи відеозапису, попереджати
про можливі впливи з боку таких осiб. Попереджати про кримінальну
відповідальність осiб, що перешкоджають розслідуванню, за підбурювання
до дачі помилкових показань чи підкуп. Про попередження доцільно робити
оцінку в протоколах, вирішуючи в окремих випадках питання про залучення
протидіючих осiб до кримінальної відповідальності.

Істотними особливостями характеризується і процес доведення по справах
про групові хуліганські дії й інші злочини, чинених угрупованнями
неповнолітніх.

У числі таких особливостей виділяються три найважливіші групи:

специфіка предмета доведення по справах даної категорії;

особливі вимоги, пропоновані до процесуальної процедури доведення;

тактичні особливості доведення.

Специфіка предмета доведення по справах про злочини неповнолітніх
полягає в тім, що поряд з обставинами, що підлягають доведенню по всіх
кримінальних справах , по даній категорії справ з урахуванням
особливостей суб’єкта злочину, коло обов’язково доказових обставин
значно розширений. Так, обов’язкового встановлення даних, що
характеризують особистість неповнолітнього правопорушника: віку (числа,
місяця, року народження), ступеня розумової відсталості, не зв’язаної з
щиросердечним захворюванням, стану здоров’я, рівня розвитку, негативних
і позитивних якостей особистості, захоплень і інтересів підлітка. Поряд
з цим доведенню підлягають обставини, які привели підлітка до здійснення
злочину: умови життя і виховання, причини й умови, що сприяли здійсненню
злочину неповнолітнім, наявність дорослих підбурювачів і інших
співучасників, особи, негативно чи позитивно впливають на
обвинувачуваного.

З’ясування умов життя і виховання припускає збирання даних, що
характеризують:

а) батьків чи осіб що їх заміняють (місце роботи, професія, моральні
якості, відношення до підлітка, методи виховання);

б) умови навчання (роботи) підлітка (відносини в колективі, участь
адміністрації громадських чи організацій у вихованні неповнолітнього,
організації його дозвілля);

в) матеріально-побутові умови в родині, наявність у підлітка
самостійного заробітку;

г) найближче побутове оточення, зв’язки, відпочинок, коло інтересів.

Установлення причин і умов, що сприяли здійсненню злочину, включає
з’ясування: джерел появи в неповнолітнього антигромадських установок
(негативний приклад батьків дорослого «ідеалу»; вплив криміногенного
середовища і т.п.); обставин безпосереднього формування злочинного
наміру в підлітка, що штовхнув його на здійснення злочину (підбурювання
дорослого і т.п.), а також створили сприятливу обставину для здійснення
злочину (бездоглядність, дармоїдство, недоліки в роботі ОВС, КДН).

Це, насамперед, обставини, що штовхнули неповнолітнього в антигромадсько
набудоване середовище. При цьому необхідно мати у виді можливу
деформацію спонукань підлітка від позитивних до негативних. Наприклад,
він почав займатися атлетичною гімнастикою з метою фізичної
досконалості, однак, під впливом культу фізичної переваги, що процвітає
в дворі, школі або по місцеві занять спортом став надавати вирішального
значення фізичній силі в рішенні усіх своїх проблем, що спричинило ріст
безконтрольної агресивності, у будь-який момент здатної перейти границі
дозволеного.

Безумовно, що встановлення причин і умов, що сприяють формуванню
угруповань підлітків, що роблять злочини, не є самоціллю і повинне
аналізуватися слідчим, а потім знаходити висвітлення в представленнях з
обов’язковою пропозицією конкретних заходів для усунення відзначених
недоліків у виховній організаторській і іншій роботі з підлітками.

Особливі вимоги, пропоновані до процесуальної процедури доведення по
справах неповнолітніх, мають на меті максимально забезпечити їхнього
права і законні інтереси, виключити випадки необґрунтованої затримки
підлітка, висновку під варту, пред’явлення обвинувачення.

Затримка і висновок неповнолітнього під варту допускається лише у
виняткових випадках, коли це викликається вагою зробленого злочину.
Неповнолітній, приваблюваний до кримінальної відповідальності, в
обов’язковому порядку забезпечується допомогою захисника з моменту
пред’явлення обвинувачення.

Закон установлює також спеціальний порядок виклику неповнолітнього до
слідчого, як правило, через його батьків чи інших законних
представників, допускає можливість у ході слідства виділити справа у
відношенні неповнолітнього в окреме виробництво, якщо він учинив злочин
спільно з дорослими, передбачає можливість участі педагога в допиті
особи, що не досягло 16 років, а також і неповнолітнього старше цього
віку, якщо він визнаний розумово відсталим, допускає законного
представника неповнолітнього до ознайомлення з матеріалами справи після
закінчення слідства. Зазначені законодавчі розпорядження носять
загальний характер і їхній необхідно строго дотримувати при
розслідуванні групових хуліганських проявів і інших злочинів, чинених
антигромадськими угрупованнями підлітків.

Тактичні особливості доведення групових злочинних дій антигромадських
формувань неповнолітніх і молоді визначаються: а) характером зробленого
злочину; б) специфікою його суб’єктів; в) конкретної доказовою
ситуацією. Характер злочинного зазіхання визначає цільовий аспект
доведення, тобто його спрямованість на встановлення конкретних обставин,
що характеризують даний склад злочину. Так, при розслідуванні масових
бійок двох угруповань підлітків обов’язковому з’ясуванню підлягають
наступні питання:

як відбулося зіткнення між ними ( чистихійно було передбачено
заздалегідь);

що з’явилося причиною конфлікту (миттєва образа, постійна боротьба за
пріоритет над територією мікрорайону, стара рахівниця» і т.п.);

чи знаходилися учасники бійки в стані алкогольного сп’яніння (якщо так,
те з’ясування джерел придбання спиртного, місця розпивання.);

хто перший спровокував бійку і наніс удари;

кількісний склад учасників масової бійки з кожної сторони;

чи використовувалися в бійці спеціально заготовлені підручні знаряддя і
засоби, які конкретно і ким саме (ножі, кастети, ланцюги, ремені, кийки,
обрізки труб, шлангів і т.п.);

ступінь ваги тілесних ушкоджень, отриманих у бійці, і ким вони нанесені.

Крім того, обов’язково встановлюється, коли, на яких початках, з чиєї
ініціативи сформувалося дане антигромадське молодіжне угруповання, хто є
її лідером, чи маються дорослі чи організатори підбурювачі, чи не
відбувалися її членами раніше які-небудь протиправні дії.

Якщо розслідується групове побиття 1-2 потерпілих, то найбільш важливими
є питання конкретизації дій кожного учасника побиття (як безпосередніх
виконавців, так і особи, що роблять їм фізичну і психологічну підтримку,
зокрема, тих, котрі тримають що б’ється, дають ради, як і куди бити,
загрожують самі включитися в розправу над потерпілим і т.п.). Штучне
вичленовування з групи, об’єднаної єдиним наміром і антигромадською
установкою одного-двох особи, що заподіяли потерпілому найбільш серйозні
ушкодження, вироблене слідчими з метою розширення свідотської бази
(перетворення співучасників у свідків) не може бути виправдане і, як
правило, волоче повернення справ на додаткове розслідування.

У ході розслідування групових хуліганських дій, що не супроводжуються
бійками і нанесенням тілесних ушкоджень, найбільше важливо установити в
чому конкретно виразилися грубі порушення суспільного порядку групою
підлітків (нецензурні вираження, приставання й образи перехожих і т.д.),
чи був у їхніх діях особливий цинізм і в чому він проявився, чи
знаходилися вони в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, хто з
них конкретно зробив хуліганські дії і які саме, яка зв’язок між їхніми
діями і наслідками, що наступили.

Відповідно і при розслідуванні групових грабежів, зґвалтувань, навмисних
знищенні державного, суспільного й особистого майна цільовий аспект
доведення визначається ознаками конкретного складу злочину,
сформульованими в карному законі і необхідністю конкретизації дій
кожного зі співучасників злочину.

Для підлітків, опинившихся в агресивному антигромадському середовищі, і
вперше зробили злочин, як правило, характерні перекручування в
сприйнятті дійсних цінностей, що склалися під впливом їхнього оточення.
Звідси, у залежності від індивідуальних рис характеру, їм належні:
недостатнє розуміння ваги вчиненого, захопленість карною «романтикою»,
кругова порука (прийнята за дружбу, товариство), страх перед
співучасниками і наслідування їм, і разом з тим непевність, відсутність
продуманої лінії поводження на слідства, підвищений збудливість і
емоційність, схильність сторонньому впливу (сугестивність).

У цьому зв’язку слідчий зобов’язаний роз’яснити підлітку усю вагу
вчиненого їм, використовувати його позитивні якості для формування
психологічного контакту і потім нейтралізувати негативні установки,
переконати, що тільки правдиве каяття і правдиві показання є для нього
самим чесним і правильним способом дії. Безумовно, що відзначені дії
слідчого повинні бути строго диференційовані стосовно до сформованого
доказової ситуації. Схильність підлітків до самообмови зобов’язує
слідчого вибирати і дозувати визначені тактичні прийоми виходячи не
тільки з особистості підлітка, але і з власної впевненості в його
винності, заснованої на достатній сукупності доказів. Тому взагалі при
роботі з підозрюваним неповнолітнім і особливо бере всю провину на себе
(що характерно по групових справах) необхідно:

а) надати йому можливість вільно розповісти про зроблений злочин і свою
роль у ньому, не перериваючи і не перебиваючи його;

б) гранично деталізувати отримані показання;

в) зіставити отриману інформацію з іншими матеріалами справи (даними
огляду місця події, результатами допиту свідків, співучасників і т.д.),
що можуть допомогти з’ясувати дійсну роль неповнолітнього в зробленому
злочині, кількість і склад співучасників, їхньої дії;

г) провести перевірку й уточнення показань неповнолітнього на місці
злочину.

Як правило, цих дій виявляється досить для того, щоб виявити всі
протиріччя, показати неповнолітньому неспроможність його неправди й
одержати правдиві показання. Якщо ж цього не відбулося, і підліток
коливається, то доцільне проведення очної ставки зі співучасником твердо
встав на шлях каяття.

Невиправданої і суперечний вимогам закону є практика допиту
неповнолітніх, затриманих по підозрі в здійсненні злочину, чи підданих
мері припинення до пред’явлення обвинувачення, як свідків. Такі дії
слідчого обмежують права неповнолітнього і гарантії їхньої реалізації.

Представляється, що допит підозрюваного неповнолітніх у всіх випадках
(за винятком випадків емоційного шоку від злочину) потрібно робити
негайно і по групових справах особливо. Відкладання допиту дає
можливість змови зі співучасниками, навчання підлітка лінії поводження
на слідствi осiб, що мають кримінальний досвід.

Вибір конкретних тактичних прийомів, застосовуваних при розслідуванні,
визначається доказовою базою і переконаністю слідчого у винності
підлітка. Тому при наявності достатніх доказів слідчий може бути більш
рішучий, створюючи в неповнолітнього перебільшене представлення про свою
поінформованість про обставини злочину, використовуючи раптове
пред’явлення окремих доказів, а також протиріччя в показаннях
співучасників і інші тактичні прийоми. У прикордонній ситуації, а
дорівнює при недостатності доказів потрібно особлива обережність і
старанність у виборі тактичних прийомів, з огляду на сугестивність
підлітків і схильність до самообмови.

Своєчасне і повне розслідування групових хуліганських проявів молоді
досягається шляхом використання інформаційного потенціалу різних служб
органів внутрішніх справ. Одержання інформації залежить, у першу чергу,
від чіткості взаємодії слідчих апаратів із працівниками карного розшуку.
Така взаємодія повинна починатися відразу після одержання інформації про
злочин. Найбільш оптимальна форма взаємодії – створення
слідчо-оперативних груп. Вибіркове дослідження показало, що при
розслідуванні кримінальних справ по фактах групового хуліганства
слідчо-оперативні групи практично не створюються, а якщо створюються, те
працівники карного розшуку приймають у них участь украй рідка (17,6%),
що серйозно позначається на якості розслідування. У той же час досвід
роботи слiдчо-оперативних груп з числа додаткових сил МВС СРСР і
Прокуратури України у Новомосковську в 1989 р. показав, що маються
можливості поліпшувати показники розкриття і розслідування групових
злочинів з боку антигромадських формувань підлітків і молоді.
Скоординовані дії дозволили за короткий термін виявити і притягти до
карній відповідальності більш 140 ватажків і лідерів антигромадських
угруповань молоді, оздоровити в цілому оперативну обстановку в місті.

Як правило, при розслідуванні хуліганських проявів і інших злочинів з
боку антигромадських формувань підлітків і молоді первісних слідчих дій
виявляється недостатньо для висування версій і вибору оптимального
напрямку розслідування. Тому на первісному етапі слідчий повинний
використовувати й оперативно-розшукову інформацію.

Основна форма організаційної взаємодії слідчого з апаратами карного
розшуку на цьому етапі розслідування — дача окремих доручень. Нерідко
слідчі не планують свої дії, не погодять їх з діями оперативних
працівників. Окремі доручення в більшості випадків носять формальний
характер. Тим часом, аналіз позитивного досвіду взаємодії показує, що
успіх у розслідуванні справ зазначеної категорії досягається тоді, коли
слідчі доручають оперативним працівникам карного розшуку зібрати за
допомогою оперативно-розшукових засобів і методів інформацію з
наступного колу питань:

про приналежність підлітків і молодих людей до тієї чи .іншій групі;

про чисельність і склад даної групи, наявності «форменої» одягу й
атрибутів;

про наявність лідерів, найбільш активних учасників, насамперед, дорослих
осiб, раніше суджених;

про місця концентрації членів даних груп, системі їхнього оповіщення і
зборі;

про факти здійснення членами групи злочинів, інших правопорушень,
вживанні алкоголю, наркотичних і токсичних речовин;

про факти проявів аморалізму в їхньому середовищі;

про наявність стихійних ринків («поштовхів») по обміні, продажу дисків,
магнітофонних і відеокасет, імпортних речей;

про місця проведення дозвілля, маршрутах групового пересування до них;

про наявність протиборчих угруповань і причини, що лежать в основі їхніх
розбіжностей і конфліктів;

про ознаки зроблених злочинів (тілесні ушкодження, сліди на тілі від
застосування наркотиків, викрадені речі, стан переляку, підвищеної
агресивності, цинізму окремих членів групи після здійснення протиправних
дій);

про потерпілих від злочинних зазіхань членів угруповань, особливо по
фактах нанесення тілесних ушкоджень і бійках між різними групами,
зґвалтувань;

про місця виготовлення що колючо-ріжуть і ударно-роздрібнюють металевих
предметів, зап’ясних браслетів з металевими шипами, кастетів і т.п.;

про міжрегіональні і внутрірегіональні зв’язки членів угруповання
(особливо це стосується «фанатів», «металістів», що схильні до групового
пересування, а також груп, що виїжджають для зведення рахунків із
протиборчими групами з пригорода в місто і навпаки);

про зафіксовані в період пересування групи фактах організації стихійних
ринків, місць для «розборів» між конфліктуючими групами;

про зв’язки з авторитетами кримінально-злочинного середовища («злодіями
в законі», «паханами» і т.п.) і лідерами організованих злочинних груп;
про цілях підвищеної уваги цих осiб до молодіжних угруповань; про
способи залучення підлітків і молоді в злочинну діяльність).

Поряд з окремими дорученнями необхідно більш широко застосовувати і такі
форми взаємодії, як постійний взаємний обмін отриманою інформацією,
залучення оперативних працівників для надання допомоги в проведенні
слідчих дій; створення слідчо-оперативних груп на період усього
розслідування масових хуліганських групових дій підлітків і молоді, що
супроводжуються тяжкими наслідками; спільна профілактична робота.

5. ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА З НЕПОВНОЛІТНІМИ

Службами МВС проводиться визначена робота з виконання заходів,
спрямованих на попередження правопорушень неповнолітніх.

У МРВВС направляються інформаційні листи й огляди про стан взаємодії
слідчих і співробітників ПППН, про недоліки в здійсненні профілактичної
роботи з підлітками, про стан законності і дотримання прав
неповнолітніх, про практику роботи слідчих підрозділів ОВС по
розслідуванню справ даної категорії з рекомендаціями з усунення наявних
недоліків. Усі ці питання розглядаються на спільних оперативних нарадах.

Незважаючи на міри, прийняті компетентними органами, недоліки в роботі з
даного напрямку усуваються вкрай повільно. Як і раніше маються недогляди
в питаннях взаємодії слідчих з іншими службами, недостатня увага
приділяється профілактиці правопорушень.

Хоча в слідчих підрозділах МРВВС, як правило, визначені співробітники
для ведення справ даної категорії, вони завантажуються й іншими
кримінальними справами. У той же час розслідування справ у відношенні
підлітків доручається різним співробітникам, без обліку рівня підготовки
і досвіду роботи з цієї лінії, нерідко їх розслідують стажисти, слідчі
зі стажем роботи не більш року.

За останнім часом трохи покращилася взаємодія слідчих зі співробітниками
ПППН. Керівники слідчих підрозділів підвищили попит за своєчасне
інформування ПППН про зроблений підлітками злочинах. Більше підлітків
ставиться на профілактичний облік у ході слідства, а не після
надходження із суду копії вироку.

Однак у ряді МРВВС робота слідчих по взаємодії з ПППН як і раніше
зводиться до напрямку запитів і доручень, хоча в деяких справах відсутні
доручення слідчих про збір матеріалу, що характеризує, на підлітків, що
зробив злочини. В окремих випадках особистість неповнолітнього в ході
слідства залишається невивченої.

З кожним роком збільшується кількість неповнолітніх, що зробили повторні
злочини. Однією з умов, що сприяють росту повторної злочинності серед
підлітків, є відсутність у ПППН інформації слідчих про зроблені злочини.
Найчастіше інформація міститься тільки в запитах чи дорученнях у ПППН,
що не є підставою постановки неповнолітніх на профілактичний облік.
Дотепер маються факти, коли слідчі не повідомляють інспекторів ПППН про
прийняті рішення по кримінальній справі. Нерідко працівники ПППН, не
розташовуючи інформацією про те, чи пред’являлося підлітку
обвинувачення, яка обрана запобіжний захід, чи спрямована справа в суд
чи припинено, змушені збирати її самостійно: за даними інформаційного
центра, з журналів реєстрації злочинів, у ході бесід зі слідчими і
навіть підзвітними підлітками.

Співробітники ПППН практично не знайомляться з матеріалами кримінальних
справ, хоча зведення, що містяться в них, могли б стати важливою
підмогою в організації з неповнолітніми профілактичної роботи. Іноді
слідчі не допитують інспекторів ПППН, а, отже, не забезпечують
усебічного вивчення в ході попереднього розслідування особистості
обвинувачуваного, що негативно позначається при призначенні
неповнолітньому покарання в суді.

Слабко реалізуються питання взаємодії З і ПППН при обранні запобіжних
заходів.

Через тяганину в ході слідства, помилок при рішенні питання про
звільнення неповнолітніх, що зробили злочини, від кримінальної
відповідальності, непогодженості дій слідчого і співробітника ППН,
відсутності надійного механізму контролю за поводженням неповнолітніх
обвинувачуваних, у багатьох з них виникає відчуття безкарності, що
об’єктивно сприяє продовженню злочинної діяльності.

Істотні недоліки маються й в організації оперативно-розшукової роботи
серед неповнолітніх. Відсутність контролю над підлітками приводить до
здійснення ними тяжких злочинів.

У зв’язку з викладеним бачиться доцільним забезпечити чітку
спеціалізацію слідчих по розслідуванню кримінальних справ про злочини
неповнолітніх. У випадку здійснення підлітком повторних злочинів під час
попереднього слідства в десятиденний термін повинні проводитися службові
перевірки у відношенні співробітників, що не забезпечили їхнє
запобігання. У практику вводиться спільний розгляд слідчими,
співробітниками УР і ПППН матеріалів про злочини неповнолітніх при
рішенні питання про застосування до них запобіжного заходу. Якщо ж
підліток звільнений від кримінальної відповідальності по нереабілітуючих
підставах, пропонується прилучати до матеріалів кримінальної справи
документи про вживання заходів виховного і профілактичного характеру.

6. ЗАКОНОДАВСТВО І ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

ГЛАВА I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Для цілей дійсного закону застосовуються наступні основні поняття:

бездоглядний – неповнолітній, контроль за поводженням якого відсутній
унаслідок невиконання чи неналежного виконання обов’язків по його
вихованню, навчанню і (чи) змісту з боку батьків чи законних
представників або посадових осіб;

безпритульний – бездоглядний, що не має місця проживання і місця
перебування;

неповнолітній, що знаходиться в соціально небезпечному положенні, –
особи у віці до вісімнадцяти років, що унаслідок бездоглядності чи
безпритульності знаходиться в обстановці, що представляє небезпека для
його життя чи здоров’я або не відповідає вимог до його виховання чи
змісту, або робить правопорушення чи антигромадські дії;

родина, що знаходиться в соціально небезпечному положенні, – родина, що
має дітей, що знаходяться в соціально небезпечному положенні, а також
родина, де батьки чи законні представники неповнолітніх не виконують
своїх обов’язків по їх вихованню, навчанню і змісту і негативно
впливають на їхнє поводження або жорстоко звертаються з ними;

індивідуальна профілактична робота – діяльність по своєчасному виявленню
неповнолітніх і родин, що знаходяться в соціально небезпечному
положенні, а також по їхній соціально-педагогічній реабілітації і
попередженню здійснення ними правопорушень і антигромадських дій;

профілактика бездоглядності і правопорушень неповнолітніх – система
соціальних, правових, педагогічних і інших мір, спрямованих на виявлення
й усунення причин і умов, що сприяють бездоглядності, безпритульності,
правопорушенням і антигромадським діям неповнолітніх, здійснюваних у
сукупності з індивідуальною профілактичною роботою з неповнолітніми і
родинами, що знаходяться в соціально небезпечному положенні.

. Основні задачі і принципи діяльності по профілактиці бездоглядності і
правопорушень неповнолітніх

1. Основними задачами діяльності по профілактиці бездоглядності і
правопорушень неповнолітніх є:

попередження бездоглядності, безпритульності, правопорушень і
антигромадських дій неповнолітніх, виявлення й усунення причин і умов,
що сприяють цьому;

забезпечення захисту прав і законних інтересів неповнолітніх;

соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх, що знаходяться в
соціально небезпечному положенні;

виявлення і припинення випадків залучення неповнолітніх у здійснення
злочинів і антигромадських дій.

2. Діяльність по профілактиці бездоглядності і правопорушень
неповнолітніх ґрунтується на принципах законності, демократизму,
гуманного звертання з неповнолітніми, підтримки родини і взаємодії з
нею, індивідуального підходу до виправлення неповнолітніх з дотриманням
конфіденційності отриманої інформації, державної підтримки діяльності
органів місцевого самоврядування і суспільних об’єднань по профілактиці
бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, забезпечення
відповідальності посадових осіб і громадян за порушення прав і законних
інтересів неповнолітніх.

. Законодавство України про профілактику бездоглядності і правопорушень
неповнолітніх

Законодавство України що регулює діяльність по профілактиці
бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, ґрунтується на Конституції
України, загальновизнаних нормах міжнародного права і складається з
дійсного кримiнального закону, інших законів і інших нормативних
правових актів Україниї.

. Органи й установи системи профілактики бездоглядності і правопорушень
неповнолітніх

1. У систему профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх
входять комісії з справам неповнолітніх і захисту їхніх прав, утворені в
порядку, установленому законодавством України, органи керування
соціальним захистом населення, органи керування утворенням, органи опіки
і піклування, органи по справах молоді, органи керування охороною
здоров’я, органи служби зайнятості, органи внутрішніх справ.

2. В органах, зазначених у пункті 1 дійсної статті, у порядку,
установленому законодавством України, можуть створюватися установи, що
здійснюють окремі функції по профілактиці бездоглядності і правопорушень
неповнолітніх.

3. Участь у діяльності по профілактиці бездоглядності і правопорушень
неповнолітніх інших органів, установ і організацій здійснюється в межах
їхньої компетенції в порядку, установленому законодавством України .

Категорії осiб, у відношенні яких проводиться індивідуальна
профілактична робота

1. Органи й установи системи профілактики бездоглядності і правопорушень
неповнолітніх проводять індивідуальну профілактичну роботу у відношенні
неповнолітніх:

1) бездоглядних чи безпритульних;

2) займаючихся чи бродяжництвом жебрацтвом;

3) утримуючись в соціально-реабілітаційних центрах для неповнолітніх,
соціальних притулках, центрах допомоги дітям, що залишилися без
піклування батьків, спеціальних навчально-виховних і інших установах для
неповнолітніх, нужденних у соціальній допомозі і реабілітації;

4) наркотичні засоби, що вживають, чи психотропні речовини без
призначення лікаря або що вживають одурманюючі речовини;

5) скоївших правопорушення, які тягнуть за собою застосування міри
адміністративного стягнення;

6) скоївших правопорушення до досягнення віку, з якого настає
адміністративна відповідальність;

7) звільнених від кримінальної відповідальності внаслідок акта про
амністію чи в зв’язку зі зміною обстановки, а також у випадках, коли
визнане, що виправлення неповнолітнього може бути досягнуте шляхом
застосування примусових заходів виховного впливу;

8) не підметів кримінальної відповідальності в зв’язку з недосягненням
віку, з якого настає кримінальна відповідальність, чи унаслідок
відставання в психічному розвитку, не зв’язаного з психічним розладом;

9) обвинувачуваних чи підозрюваних у здійсненні злочинів, у відношенні
яких обрані запобіжні заходи, не зв’язані з висновком під варту;

10) достроково звільнених від відбування покарання, звільнених від
покарання внаслідок акта про амністію чи в зв’язку з помилуванням;

11) отримавших відстрочку відбування покарання чи відстрочку виконання
вироку;

12) звільнених з установ кримінально-виконавчої системи, що повернулися
зі спеціальних навчально-виховних установ закритого типу, якщо вони в
період перебування в зазначених установах допускали порушення режиму,
робили протиправні діяння і після звільнення (випуску) знаходяться в
соціально небезпечному положенні і потребують соціальної допомоги і
реабілітації;

13) засуджених за здійснення злочину невеликої чи середньої ваги і
звільнених судом від покарання з застосуванням примусових заходів
виховного впливу;

14) засуджених умовно, засуджених до обов’язкових робіт, виправним
роботам чи іншим мірам покарання, не зв’язаним з позбавленням волі.

2. Органи й установи системи профілактики бездоглядності і правопорушень
неповнолітніх проводять індивідуальну профілактичну роботу у відношенні
батьків чи законних представників неповнолітніх, якщо вони не виконують
своїх обов’язків по їх вихованню, навчанню і змісту негативно
впливають на їхнє поводження або жорстоко звертаються з ними.

3. Індивідуальна профілактична робота з особами, що не зазначені в
пунктах 1 і 2 дійсні статті, може проводитися в разі потреби
попередження правопорушень або для надання соціальної допомоги і
реабілітації неповнолітніх за згодою керівника органа чи установи
системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх.

Підстави проведення індивідуальної профілактичної роботи

Підставами проведення індивідуальної профілактичної роботи у відношенні
неповнолітніх, їхніх батьків чи законних представників є обставини,
передбачені дійсного закону, якщо вони зафіксовані в наступних
документах:

1) заява неповнолітнього або його батьків чи законних представників про
надання їм допомоги з питань, що входять у компетенцію органів і установ
системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх;

2) вирок, чи визначення постанова суду;

3) постанова комісії зі справ неповнолітніх і захисту їхніх прав,
прокурора. Слідчого, органа дізнання чи начальника органа внутрішніх
справ;

4) документи, визначені дійсним законом як підстави приміщення
неповнолітніх в установи системи профілактики бездоглядності і
правопорушень неповнолітніх;

5) висновок, затверджений керівником органа чи установи системи
профілактики бездоглядності і правопорушенні неповнолітніх, за
результатами проведеної перевірки скарг, чи заяв інших повідомлень.

Індивідуальна профілактична робота у відношенні неповнолітніх, їхніх
батьків чи законних представників проводиться в терміни, необхідні для
надання соціальної й іншої допомоги неповнолітнім, чи до усунення причин
і умов, що сприяли бездоглядності, безпритульності. Правопорушенням чи
антигромадським діям неповнолітніх чи досягнення ними віку вісімнадцяти
років чи настання інших обставин, передбачених законодавством України.

Неповнолітнім, їхнім батькам чи законним представникам, у відношенні
яких проводиться індивідуальна профілактична робота, забезпечуються
права і волі, гарантовані Конституцією України, Конвенцією ООН про права
дитини, міжнародними договорами України, іншими нормативними правовими
актами України.

2. Неповнолітні, що містяться в установах системи профілактики
бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, користаються правами,
зазначеними в пункті 1 дійсної статті, а також у встановленому порядку
мають право на:

повідомлення батьків чи законних представників про їхнє приміщення в
установу системи профілактики бездоглядності і правопорушень
неповнолітніх;

оскарження рішень, прийнятих працівниками органів і установ системи
профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, у вищі органи
зазначеної системи, а також в органи прокуратури і суд;

гуманне, не принижуючого людського достоїнства звертання;

підтримка зв’язку з родиною шляхом телефонних переговорів і побачень без
обмеження їхньої кількості;

одержання посилок, бандеролей, передач, одержання і відправлення листів
і телеграм без обмеження їхньої кількості;

забезпечення безкоштовним харчуванням, одягом, взуттям і іншими
предметами речового постачання .

Та обставина, що законодавство регулює питання профілактики
правопорушень неповнолітніх, говорить про важливість розглянутого
питання і необхідності строгого дотримання працівниками системи МВС і
всіх служб, зв’язаних з роботою з неповнолітніми, вимог міжнародного
законодавства в цій області. Виконання законодавства сприяє вихованню
фізично і психічно здорового покоління, що поважає загальнолюдські
цінності, непримиренного до будь-яких проявів нелюдськості, жорстокості,
порушенням прав особистості.

* * *

9. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Кримінальний Кодекс України і постатейні матеріали до нього – М.:
«Спарк», 1998

Коментар до Кримінального Кодексу України – М.: 1980

Шимановский В.В. Процесуальні особливості розслідування злочинів
неповнолітніх – Волгоград: Вища слідча школа МВС СРСР, 1980

Представлення слідчих по справах неповнолітніх – М.: ВНИИ МВС СРСР, 1988

Щелоков Н.А. Актуальні проблеми удосконалювання діяльності слідчих
апаратів органів внутрішніх справ. – М.: 1978

Збірник наказів і інструкцій Генерального прокурора СРСР. – М.: 1976

Бюлетень Верховного Суду СРСР. 1970, №1; 1972, №6; 1978, №2

Бюлетень Верховного Суду України 1965, №4, №8; 1973, №8; 1977, №1, №4,
№10, №11; 1978, №4, №6, №7; 1980, №1, №3, №8

Особистість злочинця. – М.:, 1975

Проблеми удосконалювання системи профілактики правопорушень
неповнолітніх у міському районі: Збірник статей. – М.: 1985

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду СРСР (у 2 частинах)

Постанови пленумів Верховного Суду СРСР, України по кримінальних справах
– М.: «Спарк», 1999

Бюлетень ГСУ МВС СРСР, №4451 (1990)

Інформаційний бюлетень СК МВС РФ, №1683 (1996)

Питання розслідування злочинів. Довідковий посібник – М.: «Спарк», 1997

Бібліотека «Українськi газети», додаток 29 – М.: 1999

Щелоков Н. А. Актуальные проблемы совершенствования деятельности
следственных аппаратов органов внутренних дел. М., 1978, с. 19.

См., например: Указание заместителя Генерального прокурора СССР от 25
апреля 1&74 г. № 21/24.—В кн.: Сборник приказов и инструкций
Генерального прокурора СССР. М., 1976, ч. 1, с. 178—181.

Щелоков Н. А., с. 187.

См. также: приказ МВД СССР № 110 от 21 апреля 1976 г. «О дальнейшем
совершенствовании деятельности следственного аппарата органов внутренних
дел».

См.: Бюллетень Верховного Суда СССР, 1977, № 1, с. 17.

Личность преступника. М., 1975. С. 62—67.

Указание Прокуратуры СССР, Министерства юстиции СССР, МВД СССР,
Верховного суда СССР № 21-232д—86 г. «О серьезных недостатках в работе
правоохранительных, других государственных органов и общественных
организаций г. Днепропетровска по предупреждению правонарушений,
пьянства, наркомании среди несовершеннолетних».

Проблемы совершенствования системы профилактики правонарушений
несовершеннолетних в городском районе: Сб. статей. М., 1985. С. 90.

Бюллетень ГСУ МВД СССР, №4451, с.95-107

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020